Заходячи  у храми, особливо римо-католицькі, бачимо статуї і образи святих, часто ці статуї знаходяться у бічних каплицях храмів або при вході. Та деяких святих можемо зустріти чи не у кожному храмі. Одним з таких святих є Святий Антоній Падуанський (Падевський).

Народився він 5 серпня 1195 року у Лісабоні у заможній родині, при хрещенні отримав ім’я Фернанд. До п’ятнадцятирічного віку він навчався у єпископській школі, пізніше вирішив поступити в новіціат до каноніків-монахів святого Августина у Лісабоні, де вивчав Богослов’я, Святе Письмо і Латинь, готуючись прийняти сан священника. У 17 років він перейшов до монастиря Санта Крус ді Коїмбіра, який був найбільшим культурним, науковим і літературним центром країни.

Приблизно у 1219 році Фернанд був висвячений на священника, та саме в ці роки до Коїмбіри прибули бідні люди, одягнені в чернечі ряси і підперезані шнурками. Це були послідовники святого Франциска з Асижу, які проповідували Слово Боже і показували приклад євангельської чистоти і добровільної суворої убогості.

У 1220 році Фернанд стає свідком повернення тіл п’яти місіонерів-францисканців з Марокко закатованих за віру. Це стало поштовхом до вступу Фернанда до ордену братів менших (послідовники святого Франциска носять назву орденів братів менших) і у 1221 році він взявши ім’я Антоній на честь стародавнього абата, якому була присвячена монастирська церква, вступає до ордену.

Достовірним фактом є присутність Антонія на зборах «Капітули про рогожі» в 1221 році, куди разом з Франциском зібралися більше трьох тисяч братів, що з’їхалися з різних кінців світу. Антоній для них був незнайомцем і залишався таким до тих пір, поки всі не пустилися в зворотну дорогу, отримавши послух провінційного священика. Тоді Антоній сам запропонував свої послуги провінційній парохії Романьї і був призначений в скит поблизу від Форлі. Там він і залишився би у покірних і самотніх молитвах, якби одного дня під час священичого рукопокладення на місці не виявилося проповідника. Провінційний священик попросив Антонія говорити те, на що його надихає Бог. Це був випадок, який несподівано відкрив в ньому геніального вчителя. Сама освіта, отримана в Коїмбрі, була винятковою для того часу і для тих слухачів. Але освіта доповнювалася тепер зрілістю м’якої і палкої людини, яка з любові до Христа відмовилась від всього і перевірила досвідом медитації ті істини, які він осягнув в результаті навчання. Після такого відкриття Антоній був вибраний роз’їзним проповідником і почав навчати своїх братів богослов’ю. У Болоньї він поклав початок теологічній францисканській школі, яка згодом мала величезне значення для всього Середньовіччя.

Це не залишилось не поміченим Святим Франциском, який написав йому листа зі схваленням та призначенням, після чого Антоній починає подорожувати по Італії та Франції проповідуючи у різних містечках, а на ці проповіді сходилось стільки люду, що навіть храми не могли всіх вмістити.

Під кінець 1223р. Антоній отримав від св. Франциска номінацію на професора теології. Отож Антоній став першим учителем теології у Ордені Францисканців.

У 1227 році Антоній повернувся до Італії, аби взяти участь в Генеральній Капітулі в Ассижі, яку скликали у зв’язку із смертю Франциска. Тут він був призначений Провінційним священиком Емілії (і всієї Північної Італії). Тоді йому було майже тридцять два роки. Лише з 1228 року починається його життя, пов’язане з Падуєю, куди Святий прибув на початку Великого посту.

Відомі також чуда святого Антонія, коли в одному з містечок єретики не бажали його слухати і Святий пішов на берег моря проповідувати рибам. На диво мешканців, на слова Антонія сплилась небачена кількість риби, яка висунувши голови слухала його проповідь аж до закінчення.

Інше чудо збереглось у бронзовому барельєфі Донателло: у Ріміні жив один єретик, який знущався з проповіді Антонія про Євхаристію, кажучи що не бачить жодної різниці між освяченою облаткою і простим хлібом: «був хліб, хлібом і залишився». Антоній заперечив, сказавши, що якщо Богові буде вгодно, то навіть мул, на якому їздив той єретик, буде благоговіти перед Святим Причастям. Єретик відповів, сміючись, що не дуже в цьому впевнений: досить було не давати йому їжі протягом трьох днів, а потім поставити перед ним кошик з вівсом, і, якщо мул відмовиться від сіна, аби преклонити коліна перед облаткою, тоді він, Бонвілло, в це повірить. Святий прийняв виклик. Єретик три дні не давав тварині їсти, а потім привів його на площу. З одного боку підійшов єретик з кошиком запашного сіна, а з іншою – Антоній з виблискуючим ковчегом дарів. І численний натовп зацікавлених міг спостерігати, як тварина, відвернувшись від кошика із свіжим сіном, обернулася до Євхаристії і, більш того, встала перед нею на коліна, показуючи своє благоговіння. На цій площі, що сьогодні носить ім’я Мула, була споруджена колона на згадку про цю подію, а в 1417 році на її місці був побудований невеликий восьмикутний храм, навпроти якого колись був будинок того єретика.

Що ж стосується Падуї, то вона тоді була містом новим, тільки що відновленим після пожежі 1174 року. Ринки процвітали, падуанскі шерсть і льон славилися по всій Італії, зростала популярність університету, заснованого в 1222 році, в місті була безліч студентів, сильна армія, великим був приплив нових багачів і аристократів. Але виникли також і секти, і політична боротьба, і амбіції, що роздирали суспільство, і війни між містами (особливо між Тревізо і Вероною). А коли закінчували битися, вдавалися до розкоші і задоволень. Вся область, так звана Тревізіанськая Марка прославилася під ім’ям «Любовної Марки». Як завжди, вельможі віддавалися балам, обідам, турнірами, верховій їзді, залицянням і порокам, а народ, жалюгідно та злиденно існуючи, мучився . Коли Антоній прибув туди, — «сильний в діях і словах», як писав літописець, — йшов 1229 рік, і його життя вже наближалося до кінця. Він читав там проповіді під час Великого посту, і це проповідування, за словами одного з найавторитетніших вчених, що займаються духовною спадщиною св. Антонія, «було християнським відродженням Падуї, її духовним відродженням» і «займає видатне місце в історії Західної Церкви». Дійсно, це був перший Великий піст з безперервними щоденними проповідями, які запам’яталися всім. Це було те новаторство, якому судилося отримати грандіозний розвиток у наступні століття”. Після перших же проповідей виявилось, що жодна церква не могла вмістити натовп, який, за оцінками перших біографів, досягав близько тридцяти тисяч слухачів. Потрібно було вийти на площі. Приплив вірних, що бажають зайняти зручне місце, починався вже рано вранці, практично вночі. Певні місця завжди відводилися єпископові і духовенству. Слухачі збиралися зі всієї Тревізіанської Марки. Коли наставала година проповіді, торгівці закривали свої магазини, і ціле місто завмирало в очікуванні святого слова — слова, якого і боялися, і любили. Він говорив про Бога, засуджував пороки, закликав до добра, згадував про найнасущніші потреби міста.

Досі збереглася постанова мера Падуї від 25 березня 1231 року, згідно з якою жоден боржник не може бути поміщений у в’язницю, якщо буде доведено, що несплата боргу відбувається не через шахрайство і що невдалий боржник готовий заплатити своїм майном. Внизу під документом, що є важливим досягненням в області суспільного права, читаємо буквально наступне: «По клопотанню преподобного брата, блаженного Антонія, духівника Ордена молодших братів». Цілий день після проповіді присвячувався сповідям, які доводили Антонія буквально до знемоги. Саме він ввів в практику сповідь з нагоди проповіді, і це дозволило сприймати звичайні сповіді абсолютно по-новому. «Якщо ти щодня п’єш отруту гріхів, — пояснював він, — то повинен щодня приймати протиотруту сповіді». Протягом всього періоду Великого посту постійно відбувалися чудеса навернення і зцілення. Один з найцікавіших епізодів, що дійшли до нас, — це випадок з грішником, який навіть не зміг розповісти Антонію про свої гріхи, — настільки він був приголомшений почутою проповіддю. Тоді він вийшов, збентежений, щоб спочатку написати все на папері. Потім повернувся і тремтячою рукою протягнув йому листок, на якому покірно описав свої гріхи. Антоній взяв його, і в міру того, як він його читав, рядки зникали один за одним, аж поки аркуш знову не став чистим. Тоді він виголосив відпущення гріхів каяннику, повернувши йому цей листок, який став ніби матеріальним знаком відновленої невинності.

Через виснаження, перевтому і постійні недоїдання Антоній почав хворіти. Тяжко хворий, останні дні свого життя він провів у монастирі, збудованому графом Тіссо з Компосаньєро. Антоній поселився на горіховому дереві і сходив лише на спільні молитви. В пустельні він готувався до смерті.

13 червня 1231р. Антоній знепритомнів, а коли отямився, попросив, щоб його перевезли до Падуї. По дорозі брати затрималися у монастирі в Арчелла, де ввечері Антоній помер. Поховання відбулося у вівторок 17 червня 1231р.

Зараз горіхового дерева, на якому жив Святий, більше немає, але зростає декілька горіхових дерев, вирощених з пересаджених відростків того дерева. Говорять, що в цих дерев є одна дивна особливість: вони розпускаються не як всі інші горіхові дерева, а лише в перші тринадцять днів червня, коли готуються відзначати свято святого, який колись жив серед цих гілок.

Папа Григорій ІХ, в урочистість Зелених Свят, 30 травня 1232р. канонізував Антонія. Під час канонізації було зачитано опис 53 чудес, вчинених за заступництвом цього великого Святого.

В іконографії зображається у францисканському хабіті з Дитям Ісусом на руках, а символом Святого є лілія. Тому коли побачите ченця-францисканця з лілією та дитиною, не сумнівайтесь – це Святий Антоній з Падуї.

У Львові у 1618-1630 роках було збудовано дерев’яний костел і монастир святого Антонія, пізніше його було знищено в результаті військових дій та відбудовано з тесаного каменю. Та у 1785 році цісарським декретом монахи були змушені переїхати, а цей храм зробили парафіяльним. У радянські часи це був один з двох римо-католицьких храмів (другим була Латинська Катедра), які діяли, а за незалежності сюди знову повернулись францисканці.

В костелі є мощі Святого Антонія Падуанського. Літанія та вшанування реліквій Святого відбуваються щовівторка на вечірніх богослужіннях. І хоча Антоній все життя проповідував, він є покровителем загублених речей та зцілення хворих.

Костянтин БАРАНЮК

Джерела: myridobro.org, uk.wikipedia.org,  wiki-turizm.ru, gidland.com, photo-lviv.in.ua.