Вчора, 15 січня 2022 року, учні та вчителі Трускавецького навчально-виховного комплексу “CЗШ№2-гімназія” виконали Державний Гімн України з нагоди 30-річчя затвердження мелодії пісні «Ще не вмерла Україна» Михайла Вербицького. В заході брали участь близько 700 учасників.
Виконання гімну відбулося в рамках патріотично-виховного заходу «Державному гімну – 30!» Його провели учні 7-Б класу НВК “СЗШ№2-гімназія”, класний керівник Волошин Михайло Юрійович. Ведучими заходу були: Дудник Данило, Комарницький Арсен, Яворська Софія, Дорошенко Андріана, Андрусик Олексій, Голінка Назарій.
Також, в рамках заходу було знято відеоролик. Аерозйомку здійснив Віталій Циніцький, зйомку та монтаж – Ірина Бердаль-Шевчик.
Державний Гі́мн Украї́ни — один із головних державних символів України поряд із прапором та гербом. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля»: слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького.
Офіційна музична редакція ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року. Текст гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року.
8 лютого у Львівській національній філармонії відбудеться легендарний концерт-історія «Гаррі Поттер» від LUMOS Orchestra та камерного хору «Євшан».
Через високий попит концертів буде два – о 16:00 та о 19:00, повідомляють організатори Lutsyshyn Promo і Promotions. Диригент концерту – Роман Кресленко. Художній керівник – Діана Коваль.
Концерт-історія “Гаррі Поттер”
«Симфонічний оркестр та хор зачарують вас епічністю та красою музики з усієї кіносаги про хлопчика, що вижив. Програма обрамлена цілісною історією та ексклюзивним відеорядом, що дозволять зануритись у магічний всесвіт Джоан Роулінг так як ніколи раніше. Окрім того, усі охочі матимуть змогу позмагатися за Кубок Гоґвортсу і в цій боротьбі кожен слухач зможе вплинути на перемогу!
«Тож якщо ви такі ж палкі прихильники «Гаррі Поттера» як і наш оркестр; якщо імена Джона Вільямса, Патріка Дойла, Ніколаса Гупера та Александра Деспла змушують ваше серце тремтіти у передчутті прекрасної музики; якщо ви завжди мріяли відвідати крутий захід, присвячений магічному світу і створений тими, хто сам цим світом захоплюється — вам неодмінно до нас!», – запрошують організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
Як зазначено, попит на квитки є дуже великим, тож тим, хто хоче потрапити на концерт, варто поспішити придбати свої квитки. На концерт о 19:00 залишились лічені квитки, а на подію о 16:00 залишилась половина місць.
Як відомо, симфонічний оркестр LUMOS Orchestra – справжні чарівники та майстри фентезі і фантастики. У 2020 році оркестр відсвяткував своє 10-річчя, і за свій творчий шлях має значні здобутки: великі тематичні концерти «Володар Перснів», «Гаррі Поттер», «Зоряні Війни», «Доктор Хто», та за мотивами мультфільмів студії Disney й відеоігор; близько 700 різноманітних саундтреків у репертуарі, сценічні та творчі кліпи і записи. Оркестр з радістю бере участь у тематичних фестивалях (Comic Con Ukraine, ґеймерські, тощо) та співпрацює з різноманітними творчими колективами та артистами. Також LUMOS Orchestra гастролюють за кордоном та мали нагоду виступати перед видатними акторами та розробниками ігор. Музиканти оркестру – фанати своєї справи та справжні ґіки, отож розуміються не лише на музиці власних концертів, але й на її змістовному наповненні та першоджерелах. Кожен проект колективу завжди більше, ніж просто концерт. LUMOS Orchestra створює сюжетні видовища, поєднані тематичними історіями; інтерактивні івенти для слухачів, що завжди збирають повні зали шанувальників та залишають по собі неймовірні емоції та враження.
Концерт-історія “Гаррі Поттер”
Галицький камерний хор «Євшан» – молодіжний хор, який має цікаву творчу біографію. Колектив гастролював у США, Канаді та багатьох країнах Європи, брав участь у міжнародних конкурсах та фестивалях, першими втілював у життя твори багатьох українських та закордонних композиторів.
В Австрійському державному архіві знаходяться тисячі світлин часів Першої світової війни, які були зроблені на Волині.
Сьогодні хочемо поділитись із зимовими світлинами, які датовані 1916-1917 роками. На фото можемо побачити як місцевих мешканців волинських міст та сіл, так і побут солдат австрійської армії.
Зима на Волині, 1916-1917 рр.Зима на Волині, 1916-1917 рр.Зима на Волині, 1916-1917 рр.Зима на Волині, 1916-1917 рр.Зима на Волині, 1916-1917 рр.
Фото були зроблені невідомими військовими фотографами. Досить цікавим та рідкісним є перше фото, адже на ньому можемо розгледіти дітей, які не дивлячись на війну, яка тривала не перший рік, були раді снігу і розважались, катаючись на санках.
Зима на Волині, 1916-1917 рр.Зима на Волині, 1916-1917 рр.Зима на Волині, 1916-1917 рр.Зима на Волині, 1916-1917 рр.Зима на Волині, 1916-1917 рр.
На останніх світлинах фотопідбірки натомість можемо побачити як у вільний від військових дій, розважались на льоду різними іграми солдати австрійської армії.
У середу, 12 січня, у Львові презентували інтерактивний тур доповненої реальності про втрачені пам’ятки міста. Для того, щоб переглянути, як виглядали в XVII столітті Високий замок, Краківська брама, Ратуша та синагога «Золота Роза», достатньо завантажити додаток «Chameleon Age». Про це пише Zaxid.net
«Потрібно ввійти у застосунок, обрати об’єкт, відсканувати площину й натиснути в центр. Тоді відбувається магія: машина часу переносить вас у минуле. Гуляйте навколо чи всередині споруд. Будівлі можна зменшити, подивитися на їхній дах або заглянути всередину. Робите фото, ділитесь ним, за це отримуєте монетку і відкриваєте ще більше контенту», — розповідає автор ідеї Ігор Ковалишин.
Для того, щоб дізнатись про проект більше, при вході у Ратушу виставили інформаційні стенди із зображеннями та описом пам’яток. Стояти там вони будуть впродовж двох тижнів.
«До цього ми присвячували подібні експозиції археології, архітектурі й людям, які її створювали. Сьогодні вона незвична, адже показуємо втрачені об’єкти. Наприклад, Краківська брама була на північній частині оборонних укріплень міста, Високий Замок зруйнували в XIX столітті. А Ратуша у додатку та, що стояла тут перед нинішньою», — зазначає директор ЛКП «Бюро спадщини» Павло Богайчик.
Чотири пам’ятки Львова, які вже доступні за допомогою технології доповненої реальності
Розробники кажуть, що такий проект наразі перший у Європі стартап інтерактивно-історичних реконструкцій із допомогою AR. Тому готують до втілення ще кілька об’єктів, зокрема Низький замок.
Фотографії Старого Львова продовжують публікувати цикл матеріалів із історії міського тролейбусного транспорту Львова.
У сьомій частині циклу матеріалу мова піде про розвиток львівського тролейбуса напередодні Чемпіонату Європи із футболу «Євро – 2012»: про будівництво тролейбусних ліній по пр. Червоної Калини та вул. Науковій, а також про нереалізовані плани оновлення тролейбусного парку міста.
XVI. Львівський тролейбус напередодні «Євро-2012»
У квітні 2010 року стало відомо, що ЛКП «Львівелектротранс» увійшло в трійку кращих підприємств міського електротранспорту України за результатами першого кварталу 2010 року. Таке рішення прийняв конкурсний комітет корпорації «Укрелектротранс».
Із 20 травня 2010 року через ремонт ділянки вул. Кульпарківської від вул. Садової до вул. Володимира Великого тимчасово припинено курсування тролейбусів по маршруту № 2. В той же час змінено схему курсування тролейбусів маршруту №10 – в напрямку від вул. Ряшівської до Університету вони заїздили на кінцеву «Аеропорт», повертаючи направо із вул. Виговського на вул. Любінську, а із кінцевої «Аеропорт» прямували вул Любінською за трасою маршруту №9. У зв’язку із ремонтними роботами на кільці вул. Кульпарківська – вул. Виговського – вул. Володимира Великого призупинилася робота тролейбусного маршруту №3.
Монтаж кронштейнів для підвішування контактної мережі тролейбуса на пр. Червоної Калини. 31 грудня 2010 р. Автор фото – Андрій Василюк
Під час ремонтних робіт – 21 – 27 травня 2010 року тимчасово не працювали тролейбусні маршрути №№ 2, 3, 6, 7, 9, 10, 12, всі вони відновили роботу після 27 травня, окрім тролейбусного маршруту №2. Рух тролейбусного маршруту №2 за трасою Університет – вул. Симоненка було відновлено 10 серпня 2010 року. Раніше, із 14 липня 2010 року відновив рух за усталеною схемою тролейбусний маршрут №10 – до центру він почав курсувати по вул. Кульпарківській.
3 червня 2010 року внаслідок негоди, яка супроводжувалася зливами та мікросмерчем, було призупинено роботу трамвайних і тролейбусних маршрутів. Частина вулиць була підтоплена, буревій завалив багато дерев та пошкодив контактні мережі електротранспорту.
12 липня 2010 року через ремонт вулиці Стрийської на ділянці від вул. Наукової до вул. Чмоли було припинено курсування тролейбусного маршруту № 5. На час ремонту тролейбусний маршрут № 3 курсував до тролейбусного депо. 20 липня 2010 року через ремонт вулиці Стрийської припинили курсувати тролейбусні маршрути №№ 11 і 24. 24 липня 2010 року було відновлено курсування тролейбусного маршруту № 3 до автовокзалу, а 23 серпня 2010 року відновили курсування маршрути №№ 5, 11 і 24.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 008 на новій тролейбусній лінії по пр. Червоної Калини. 15 січня 2011 р. Автор фото – Андрій Василюк
18 серпня 2010 року через ремонтні роботи на вул. Любінській було змінено схему курсування тролейбусних маршрутів №№ 9 і 10. Тролейбуси маршруту №9 курсували за схемою Університет – вул. Кульпарківська – вул. Виговського – вул. Любінська – вул. Окружна – Університет, а тролейбуси маршруту №10 курсували у дві сторони по вул. Кульпарківській. У вересня 2010 року рух тролейбусів по маршруту № на час ремонту вул. Любінської припинився. 21 вересня 2010 року було відновлено рух тролейбусів по вул. Любінській в повному обсязі.
У вересні 2010 року тимчасово припинився рух тролейбусів на маршруті № 7 через ремонт ділянки вул. Городоцької від в’їзду в місто до вул. Ряшівської, а також на маршруті № 13 через ремонт пр. Чорновола. 2 жовтня 2010 року відновив роботу тролейбусний маршрут № 13 – було змінено схему його розвороту на протилежну – тепер в напрямку кінцевої «вул. Зернова» тролейбуси рухалися по вул. Куліша, а в напрямку кінцевої «вул. Грінченка» – по пр. Чорновола.
У 2010 році Управління капітального будівництва Львівської міськради провело тендер на будівництво тролейбусної лінії по пр. Червоної Калини від кінотеатру ім. Олександра Довженка до кінцевої ТЦ «Зубра» («Санта-Барбара»). Переможцем тендеру стає ЛКП «Львівелектротранс». Вартість робіт із будівництва тролейбусної лінії довжиною біля 1,1 км. – біля 1 млн. грн. Про перемогу ЛКП «Львівелектротранс» тендері на будівництво тролейбусної лінії по пр. Червоної Калини 23 листопада 2010 року заявив керівник підприємства Володимир Карпа. За його словами, підприємство має достатньо техніки і фахівців для будівництва нової тролейбусної лінії.
Тролейбус ЛАЗ Е183D1 № 106 на новій тролейбусній лінії по пр. Червоної Калини. 15 січня 2011 р. Автор фото – Андрій Василюк
Роботи із будівництва тролейбусної лінії по пр. Червоної Калини від вул. Сихівської до вул. Дарагана проходили в грудні 2010 – січня 2011 рр. Курсування тролейбусів маршруту № 24 по пр. Червоної Калини розпочалося із 15 січня 2011 року.
Протягом 2010 року львівський електротранспорт перевіз майже 75,5 млн. пасажирів, у тому числі тролейбуси – 25,876 млн. пасажирів. Середній випуск тролейбусів на лінію у 2010 році становив 67 машин при 85 тролейбусах на балансі ЛКП «Львівелектротранс». Порівняно із 1991 роком пасажиропотік львівського тролейбуса скоротився у майже 4 рази.
У середині січня 2011 року у Львівській міськраді повідомили про плани закупівлі громадського транспорту до Чемпіонату Європи по футболу «Євро-2012». За 275 мільйонів гривень планувалося закупити 60 нових тролейбусів та 92 нових автобуси виробництва Львівського автобусного заводу. На початку квітня 2011 року про плани закупівлі до «Євро-2012» 757 нових тролейбусів і автобусів для міст України, у тому числі для Львова – 60 тролейбусів та 76 автобусів. Закупівля нового транспорту повинна була відбутися в рамках меморандуму, підписаного між Урядом України і Львівським автобусним заводом. В реальності Львів отримав напередодні «Євро-2012» лише 1 тролейбус – його було передано на баланс ЛКП «Львівелектротранс» від Львівського комунального АТП №1.
Будівництво нової тролейбусної лінії по вул. Науковій. Розвантаження залізобетонних опор контактної мережі. 3 січня 2011 р. Автор фото – Андрій Василюк
На початку лютого 2011 року в ЛКП «Львівелектротранс» знову виникли проблеми із виплатою заробітної плати працівникам. За словами керівника підприємства Володимира Карпи, держава у 2010 році заборгувала підприємству 1 мільйон 600 тисяч гривень відшкодування за безкоштовне перевезення пасажирів-пільговиків. Відповідно виникли проблеми із виплатою заробітної плати, отож колектив підприємства готується до страйку. Володимир Карпа зазначив, що на початок 2011 року водії електротранспорту отримували 2900 – 3100 грн.
Із 30 березня 2011 року розпочався ремонт вулиці Городоцької на ділянці від вул. Виговського до вул. Ряшівської, відповідно припинив роботу тролейбусний маршрут №7. Від 26 квітня 2011 року припинили роботу тролейбусні маршрути №№6 і 12 – через початок реконструкції вулиці Городоцької на ділянці від пл. Кропивницького до вул. Чернівецької.
22 квітня 2011 року в прес-службі Львівської міськради повідомили про те, що на тролейбусному маршруті №13 почав курсувати тролейбус, пристосований для користування незрячими. Маршрут №13 для випуску тролейбуса із зовнішньою озвучкою зупинок випустили тому, що вздовж його траси проживають люди із вадами зору.
Встановлення опори контактної мережі майбутньої тролейбусної лінії по вул. Тролейбусній. 3 січня 2011 р. Автор фото – Андрій Василюк
29 – 30 червня 2011 року у Львові відбувся тролейбусний симпозіум. Участь у симпозіумі взяли фахівці із Європи та Азії. Роботу ЛКП «Львівелектротранс» на симпозіумі презентував керівник підприємства Володимир Карпа. Він, зокрема, повідомив, що станом на 1 червня 2011 року персонал тролейбусного депо складався із 379 працівників, в т.ч. 161 водія, 50 слюсарів-ремонтників, 22 електрослюсарів та 42 інженерно-технічних працівників. Середньомісячний пробіг тролейбусів тоді складав 277,2 тис. км., а середня експлуатаційна швидкість тролейбуса склалала лише 13,6 км/год. Середній вік львівського тролейбуса тоді становив 15,6 років.
Із 10 серпня 2011 року зросла вартість проїзду в трамваях і тролейбусах міста Львова до 1,25 грн. Вартість пільгового квитка для учнів і студентів – 60 коп. Вартість загальної місячної абонементна картки на один вид електротранспорту була встановлена на рівні 60 грн., а на трамвай і тролейбус – 85 грн. Вартість пільгових карток для студентів: на один вид електротранспорту – 30 грн., на два види – 42 грн. Рішення про підняття вартості проїзду в електротранспорті міськвиконком прийняв 5 серпня 2011 р.
Із 10 серпня 2011 року через ремонт вулиці Зеленої від вул. Луганської до межі міста тролейбуси маршруту №24 почали курсувати до вул. Луганської (кільце ДБК). Рух тролейбусів маршрутів №№11 і 24 за звичними схемами було відновлено 30 жовтня 2011 року.
В кінці жовтня 2011 р. на вул. Науковій на опорах почали монтувати кронштейни для контактної мережі тролейбуса. Автор фото – Андрій Василюк
У ніч із 29 на 30 серпня 2011 року в районі села Пасіки-Зубрицькі було викрадено біля 140 метрів контактного дроту тролейбусної лінії маршруту №11, який на той час не курсував у зв’язку із ремонтом дороги. Зловмисників не зупинило навіть те, що контактна мережа тролейбуса на час крадіжки була під напругою. В результаті крадіжки ЛКП «Львівелектротранс» зазнало збитків на суму біля 8 тис. грн. Контактну мережу тролейбуса було оперативно відновлено.
У 2010 – 2011 рр. Управління капітального будівництва Львівської міськради провело тендери на будівництво тролейбусної лінії по вул. Науковій від вул. Симоненка до вул. Стрийської із кабельною лінією від підстанції №21. За результатами тендеру переможцем стало ЛКП «Львівелектротранс».
Опори для контактної мережі вздовж вулиці Наукової від кінцевої «вул. Симоненка» до ювелірного заводу були встановлені вже до кінця квітня 2011 року. В Управлінні транспорту і зв’язку Львівської міськради повідомили, що роботи по продовженню тролейбусної лінії маршруту № 2 розпочато в кінці 2010 року. Станом на квітень 2011 року, окрім встановлення опор, за виділені на будівництво кошти придбано частину силового кабелю для живлення тролейбусної лінії. Для закінчення робіт було потрібно придбати спецчастини, контактний дріт та силовий кабель та решту опор. В Управлінні транспорту і зв’язку запевнили – як тільки на рахунок «Львівелектротрансу» надійдуть кошти, будівництво тролейбусної лінії буде продовжене. Головний інженер ЛКП «Львівелектротранс» Віталій Чаговець запевним, що після придбання необхідних матеріалів підприємству знадобиться біля одного місяця на монтаж контактної мережі. Він також зазначив, що у планах міста будівництво тролейбусної лінії по вул. Хуторівці до ринку «Шувар» та продовження траси тролейбусного маршруту № 5 до ТРЦ «Кінг-Кросс-Леополіс».
Тролейбус ЛАЗ Е183D1 № 110 на вул. Патона. 2 червня 2012 р. Автор фото – Юрій Пилипчук
Із 19 жовтня 2011 року фахівці ЛКП «Львівелектротранс» почали монтаж контактної мережі на вул. Науковій із маневровою лінією по вул. Тролейбусній. 20 жовтня 2011 року головний інженер ЛКП «Львівелектротранс» Віталій Чаговець повідомив, що на вул. Науковій встановлено понад 100 опор контактної мережі тролейбуса, на той момент тривав монтаж кронштейнів для контактної мережі тролейбуса. По новій тролейбусній лінії мали курсувати до автовокзалу тролейбуси маршруту № 2.
«На вул. Науковій на сьогодні уже встановлено понад 100 опор. На об`єкті працює дві бригади по 4 чоловіки. В цілому, на будівництво тролейбусної лінії по вул. Науковій з міського бюджету виділено 3 млн. грн.», – розповідав про хід робіт Віталій Чаговець.
Наприкінці 2011 р. керівник ЛКП «Львівелектротранс» Володимир Карпа повідомив, що завершення будівництва тролейбусної лінії по вул. Науковій (із маневровою лінією по вул. Тролейбусній) буде завершено до 3 січня 2012 року, а на наступний день тролейбуси маршруту № 2 почнуть курсувати до нової кінцевої «вул. Підстригача» неподалік перехрестя вул. Наукової та Стрийської, а не до Автовокзалу, як було обіцяно.
Контактна мережа на розворотному кільці «вул. Академіка Підстригача». Фото зроблено 31 грудня 2011 р. Згодом тут будуть зроблені зміни геометрії контактної мережі тролейбуса із встановленням додаткової опори. Автор фото – Андрій Василюк
Рух тролейбусів маршруту № 2 за продовженим маршрутом розпочався 6 січня 2012 року, кількість рухомого складу на маршруті № 2 було збільшено із семи до дев’яти машин. У перший час через проектні прорахунки тролейбусам було складно розвернутися на новій кінцевій «вул. Академіка Підстригача», відповідно було встановлено додаткову опору та змінено геометрію контактної мережі.
У 2011 році тролейбусним транспортом у Львові було перевезено 22,453 млн. пасажирів – це, за даними Головного управління статистики у Львівській області, найгірший показник у десятилітті. На балансі ЛКП «Львівелектротранс» станом на 1 грудня 2011 р. перебувало 85 тролейбусів, випуск на лінію становив біля 60 машин.
20 січня 2012 року стався кумедний випадок – біля 21:30 до міліції звернувся водій тролейбуса ЛАЗ Е183D1 №103, який повідомив про викрадення цього тролейбуса, який працював на маршруті №5. Як виявилося, викрадачами тролейбуса виявилися двоє львів’ян віком 21 і 23 років, мешканці вулиці Стрийської. Правоохоронцям вдалося затримати зловмисників по «гарячим слідам».
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 574 на новій лінії по вул. Науковій в день її відкриття 6 січня 2012 р. Автор фото – Андрій Василюк
У лютому 2012 року на баланс ЛКП «Львівелектротранс» надійшов іще один тролейбус ЛАЗ Е183D1, який отримав №113. Ця машина була виготовлена іще у 2007 році, після цього відправлена до Санкт-Петербурга. Після нетривалої експлуатації в цьому місті тролейбус кілька років стояв, після чого повернувся до Львова і був проданий Львівському комунальному АТП-1, а потім переданий на баланс ЛКП «Львівелектротранс». Тролейбус було обладнано електронним маршрутовказівником.
Із 7 червня 2012 року зросла вартість проїзду в міському електротранспорті Львова – до 1,5 грн. Вартість пільгового квитка для учнів і студентів склала 0,75 грн. Відповідне рішення виконком Львівської міськради прийняв 1 червня 2012 року.
У зв’язку із розміщенням фан-зони Чемпіонату Європи із футболу «Євро-2012» на пр. Свободи і неможливістю використання маневрової лінії по пр. Свободи прийнято рішення про припинення роботи тролейбусного маршруту №13 вул. Зернова – вул. Грінченка із 2 червня 2012 року. Проте 6 червня 2012 року прийнято рішення про відновлення роботи маршруту №13 – чотири тролейбуси на маршрут доставлялося автомобілем-буксиром.
Тролейбус ЛАЗ Е183D1 № 107 у рекламі «RESPECT. UEFA EURO 2012». 2 червня 2012 р. Автор фото – Юрій Пилипчук
У ніч із 3 на 4 липня 2012 року на ділянці тролейбусного маршруту №11 до лікарні було викрадено біля 100 метрів контактного дроту. Рух тролейбусів на цьому маршруті було тимчасово призупинено.
7 липня 2012 року відновлено курсування тролейбусних маршрутів №№ 7 і 12 за звичними трасами – на ділянці від вул. Кульпарківської до вул. 8-го Березня тролейбусну контактну мережу збудовано заново. На ділянці від вул. Тобілевича до вул. Кульпарківської побудовано нову контактну мережу по непарній стороні вулиці. Зайва контактна мережа зі сторони Приміського вокзалу досі не демонтована. Курсування тролейбусного маршруту №6 пл. Кропивницького – вул. Суботівська відновлено не було (через брак рухомого складу).
Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Автори висловлюють вдячність шанувальникам історії львівського електротранспорту Олександру Єрохіну та Андрію Дрималику за надання важливих матеріалів із історії львівського тролейбуса.
Фото: Międzynarodowe Warsztaty Ikonopisów w Nowicy
Сьогодні, 14 січня 2022 р., о 17 год. у Арт-центрі Дзиґа (вул. Вірменська, 35) відбудеться презентація однієї з останніх книг, над якими Остап Лозинський працював в останні місяці. Про це на своїй сторінці у фейсбук повідомляє Роман Зілінко
“Остап уже десять років тісно співпрацював з організаторами Міжнародних іконописних пленерів в Новиці, і робив великий об’єм роботи пов’язаний як з організацією самих пленерів, куруванням та експонуванням виставок, контактами і запрошенням художників, а також був у прямому сенсі душею новицького товариства. Але з особливою увагою ставився до макетування та упорядкування щорічних каталогів та альбомів ікон створених в Новиці.
Цього року готували другий том альбому кращих ікон створених на новицьких пленерах у попередні роки, і Остап над ним ретельно працював до кінця листопада, фактично, місяць до своєї такої несправедливої ранньої смерті.
Ми планували презентацію на час, коли він вилікується… Але сталося так, що Остап організував презентацію на свій лад, і ми присвячуємо її йому, в його дев’ятий день”, – пише Роман Зілінко.
19 січня у !FESTRepublic ( вул. Старознесенська, 24-26 ), у Львові виступить Сергій Міхалок та оркестр радикального шансону «ЛЯПІС 98».Початок концерту о 19:00, повідомляють організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
Виступ приурочений 50-літтю лідера гурту Сергія Михалка.
«Ексклюзив! Прем’єра! Феєрія для тих, хто не підріс і для тих, хто не подорослішав. Концерт-подію можна побачити раз на 50 років! Усі хіти – в одному шоу», – запрошують організатори.
Захід відбудеться з дотриманням карантинних вимог. Квитки можна придбати за посиланням. bit.ly/3GkOyYk
Як відомо, Ляпис 98 — білоруська рок-група, проект Сергія Михалка. Музиканти виконують старі хіти панк-рок-гурту «Ляписа Трубецкой» 1990-х і початку 2000-х років.
Євген Федорченко на зустрічі з читачами в рамках проекту «Театр в бібліотеці»
Сьогодні не стало народного артиста України, художнього керівника та режисера-постановника мистецького творчого об’єднання “Ретро шлягер”, заньківчанина Євгена Івановича Федорченка.
Про це на своїй сторінці у мережі повідомила його донька Олена Федорченко. Таточку, як же боляче…..Люблю… Про чин похорону повідомлю” – написала вона. Інших подробить наразі не відомо.
Євген Федорченко народився в смт Нижанковичах на Старосамбірщині. 1963 року закінчив Нижанковицьку середню школу. Одразу по закінченні школи вступив до Самбірського культурно-освітнього училища на диригентський факультет і закінчив його 1967 року. Того ж року вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, який закінчив 1971 року. Актор Львівського національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької. Зіграв понад 100 ролей у театрі й кіно. Перебував на гастролях у Великій Британії, Австралії, Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції, Канаді, США, Італії, Росії, Казахстані, Вірменії, Грузії, об’їздив усю Україну.
Євген Федорченко (фото http://www.zankovetska.com.ua/collective/creative_composition/actors/jevhen-fedorchenko.html)
10 вересня 1992 року отримав почесне звання Заслужений артист України (за значний особистий внесок у розвиток українського мистецтва, високу професійну майстерність). 20 січня 2006 року отримав почесне звання Народний артист України, а 2007 — звання «Майстер сцени». Протягом років був нагодожений багатьма пам’ятними медалями, дипломами, грамотами.
Уже традиційно, з початком нового року хочемо розповісти про події, що суттєво повпливали на хід історії Львова, його вигляд, архітектуру і мешканців та які у 2022 році “святкують свій ювілей”. Звісно, це не всі історичні факти, що мали місце в історії нашого міста, а лише 35 на нашу думку найцікавіших.
Найдавніший збережений храм Львова – церква Святого Миколая. Фото до 1914 року
1292 р. – збудована головна надвірна церква князя Льва – церква Св. Миколая (вул. Б.Хмельницького, 28). Сучасного вигляду церква набула в кінці ХVІІ ст. Нині на фасаді – фрески з образами Св.Миколая, Св. Івана, Богордиці та Розп’яття роботи художника Петра Холодного (20-ті роки ХХ ст.). 1926 р., за ескізами архітектора Олександра Лушпинського, виконані металеві решітки кам’яної церковної огорожі.
Низький замок. Малюнок Франца Ковалишина (кінець ХІХ ст.)
Близько 1362 р. – у північно-західній частині міста споруджено Низький замок. Ця садиба королівських урядовців та старости пережила численні пожежі, війни, реставрації. Після 1772 р. австрійська влада планувала розташувати тут усі міські адміністративні органи. Проте через жахливий стан будівлі від цієї думки відмовилися. 1802 р. старий Низький замок було розібрано, а каміння використано для спорудження фундаментів будинків Краківської площі (нині пл. Ярослава Осмомисла)ю Від замку не залишилося нічого, крім назви, яку отримала площа на місці цієї будівлі, – площа Каструм (Замок) нині – «Вернісаж».
Галицька брама на пластичній панорамі Львова Януша Вітвіцького, 1938 рік
1382 р. – перша документальна згадка про Галицьку браму – оборонну будівлю в південній частині фортифікаційних споруд, що оточували місто з 1368 р. Сучасний орієнтир її розташування – перетин вулиць Галицької та Староєврейської. Перед брамою був звідний міст, а над нею височіла вежа, утримання якої покладалося на кравецький цех. 1407 р. перед Галицькою брамою був уже мурований міст, а 1430 р. вежу оздобив годинник. У 1777-1784 рр. браму разом із оборонними мурами розібрали, продовжуючи вул. Галицьку.
Вулиця Галицька, 1970-ті рр.
1382 р. – перша згадка про вулицю Галицьку – одну з небагатьох Львівських вулиць, що не змінили своєї назви за усі століття свого існування. Назву вулиці дав її напрямок до міста Галича, куди купці та подорожні прямували цією вулицею через Галицьку браму.
1382 р. – перша згадка про Татарську вулицю (назва походить від татарського поселення при ній). 1401 р. вулиця отримала назву Краківської, оскільки провадила в бік Кракова, до якого виїжджали з Краківської брами.
Вулиця Краківська в 1920-1930 рр.
1382 р. – заснування першої публічної міської школи.
1432 р. – з Молдавії привезено виноградну лозу, якою засаджені гори навколо Високого замку.
1452 р. – середмістя було уже забруковане, міська влада утримувала брукарів, а також водогінників для обслуговування водогонів та підземних каналів, якими відводилися нечистости та надлишки води.
Руська вулиця та Волоська церква у Львові. ХІХ ст.
1472 р. – вперше зафіксована назва вул. Руської; тоді тут налічувалося 20 будинків.
1522 р. – закладено шпиталь Успенського братства.
1572 р. – існування ремісничого цеху, що об’єднав архітекторів, будівничих, каменярів, різьбярів, шніцерів (граверів).
“Золота Роза”. Акварель А. Каменобродського
1582 р. – архітектори Павло Щасливий та Петро Зичливий коштом купця Ісаака Нахмановича збудували приватний родинний храм – синагогу «Золоті Ворота» – «Турей Захав» (сіж. Вул. Староєврейською і вул. І.Федорова, 27). Згодом храм отримав назву «Золота Роза» – на честь невістки фундатора Рози, освіченої та доброчесної жінки. Під час Другої світової війни синагога «Золота Роза» була знищена.
1642 р. – у східній частині міського муру біля Успенської церкви прорубана Нова хвіртка (Босацька, Руська (колишнє місцезнаходження: вул. Підвальна між Успенською церквою та костелом кармелітів).
Босацька фіртка. Акварель поч. ХІХ ст.
1672 р. – Львів облягає 50-тисячне військо: турецька армія султана Мехмеда ІV на чолі з Каплан-пашею; військо кримського хана Селім-Гирея та козацького гетьмана Дорошенка. Обороною керували комендант гарнізону Е. Лонцький та бургомістр Бартоломей Зиморович. Врятувати Львів вдалося завдяки мирній угоді, яку польський посол підписав з турками. В обмін на гарантії безпеки місто зобов’язалося сплатити викуп у розмірі 116 636 злотих і 1 гроша (інше джерело вказує суму 80 000 золотих дукатів). Половина суми, 10 000 талерів, – була зібрана майже відразу. За другу половину суми (яку практично неможливо було зібрати у зубожілому місті) нападники погодилися взяти 12 заручників з усіх верств городян за винятком духовних осіб. На виконання цієї місії зголосилися добровольці, котрим довелося провести у неволі, у Кам’янець-Подільській фортеці, в очікуванні викупу понад десять років.
Костел Св. Войцеха і монастир місіонерів. І пол. ХХ ст.
1702 р. – на місці первісного дерев’яного костелу з 1607 р. коштом міщанина Петра Москалика споруджено мурований костел Св. Войцеха Єпископа та Мученика. Під час облоги Львова шведами 1704 р. тут деякий час перебував шведський король Карл ХІІ. Від 1747 до 1784 р. в будівлі була розташована духовна семінарія. Тепер це Храм Священомученика Йосафата і Всіх Українських Мучеників УГКЦ на вул. Довбуша, 24.
1762 р. – коштом львівського єпископа Самуеля Гловінського на Личаківському передмісті закладено загальний шпиталь (тепер один з корпусів Львівської обласної клінічної лікарні на вул. Чернігівській, 7).
1772 р. – Львів зайняв австрійський генерал Андреас Гадік з батальйоном гренадерів і двома батальйонами герцога Фердинанда.
Палац Більських. Фото приблизно 1860-1870 років.
1772 р. – у палаці Бельських (пл.Галицька, 10) розташовано поштове відділення.
1792 р. – вперше над Львовом злетіла повітряна куля, яку з парку Яблоновських (нині пл. Петрушевича) підняв хорват Моранович.
1842 р. коштом графа Станіслава Скарбека львівський архітектор Йоган Зальцман за проектом віденського архітектора Людвіга Піхля збудував міський театр (нині театр ім. М.Заньковецької). Театр на 1460 глядачів був третім за місткістю театром в Європі після славетного міланського театру «Ла Скала» та Дрезденського надвірного драматичного театру, а за площею забудови, що дорівнювала 7,278 кв.м, займав перше місце.
К.Ауер. Театр Скарбека, 1846-1847 рр.
1862 р. – коштом Северини Пєтрускої, дружини намісника Галичини графа Владислава Бадені, в центрі криниці на пл. Фердинанда встановлено мармурову фігуру Непорочної Божої Матері різця мюнхенського скульптора Йогана Гауттмана; її постамент було виконано з білого теребовельського мармуру. Відтак площа отримала назву Маріійської. У зв’язку зі спорудженням пам’ятника Адаму Міцкевичу криницю вирішили перенести на Гетьманські Вали. 1903 р. магістрат Львова оголосив конкурс на кращий проект фонтана з фігурою Матері Божої скульптора Гауттмана, що увінчувала криницю; наступного року було реалізовано проект Міхала Лужецького.
Марійська площа із первісним розташуванням скульптури Діви Марії. Фото кінця XIX ст.
1882 р. – почала діяти кондитерська «Бранка» Мауріція Брандтштандтера (вул. Шептицьких, 20), тепер – одне з підприємств фірми «Світоч».
Головний фасад “Бранки” на нин. вул. Шептицьких. Фото 1920-х рр.
1892 р. – з метою влаштування в середмісті зручного міського ринку влада Львова закупила на межі пл. Галицької та Бернардинської приватні земельні ділянки. Віденська фірма «Енд та Горн» спорудила залізну конструкцію великого павільйону, накритого хвилястим оцинкованим залізом. На ринку також встановили крамниці, що замикалися на ніч, відділи для різників, м’ясників, бакалійників, відповідне для потреб часу устаткування. Ринок нині повністю реставрований (ми його знаємо як Галицький) і дотепер користується у львів’ян великою популярністю.
Новозбудований Галицький ринок біля площі Галицької. Фото 1892 року
1892 р. – біля Личаківської рогатки закладено Личаківський парк площею 8,4 га, розпланований Арнольдом Рерінгом. 1952 р. на місці давнього австрійського військового цвинтаря було розплановано і споруджено Пагорб Слави, де поховані радянські вояки, що загинули в Другій світовій війні.
1892 р. – засновано музей НТШ, відкритий для публічного огляду з 1921 р. Археологічні, етнографічні, природничі та інші колекції було розташовано в будинку НТШ на вул. Чарнецького (Винниченка), 24.
1892 р. – за ініціативою князя Адама Сапєги та віце-президента міста Здізіслава Мархвіцького в парку біля Львівської Політехніки відбулася виставка будівельного промислу.
1902 р. – за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького засновано товариство «Народна лічниця». Це був заклад культурно-гуманістичного спрямування, створений для надання безкоштовної медичної допомоги найбіднішим мешканцям Львова та Галичини незалежно від віросповідання та національності.
“Магнус” на поштовій картці. До 1914 року
1912 р. – архітектор Роман Фелінський збудував на вул. Шпитальній, 1 універмаг «Магнус» – яскравий зразок львівського можерну.
1922 р. – архітектор Євген Червінський реконструював пошкоджений під час польсько-української війни будинок Головної пошти.
Згарище будівлі Головної пошти після листопадових боїв 1918 р.
1922 р. – Іван Тиктор створив «Українську пресу» – найбільше україсньке видавниче підприємство того часу. На чолі видавничої спілки стояли Дмитро Левицький, Євген Храпливий, Дмитро Великанович. У 20-30-х рр. цей концерн видавав великим накладом 7-8 видань.
Палац спорту «Трудові резерви», фото 2015 року
1972 р. – на цокольному поверсі передвоєнної будови костелу Св. Вінсента де Поля на вул. Островського, 2 (тепер вул. Стуса) про проектом архітектор а Станіслава Соколова збудовано Палац спорту «Трудові резерви».
Готель “Дністер”. Фото Є. Гаврилова. Видавницво “Плакат”. Москва, 1989 р.
1982 р. – у верхній частині парку ім. І.Франка споруджено готель «Дністер» на 340 місць, з оглядового майданчика на даху готелю відкривається чудовий вид на місто. Автори проекту – архітектори Л.Нівіна, А.Консулов, Я.Мастило.
Відкриття пам’ятника Шевченкові на проспекті Свободи. Помітно відсутність на фото 12-метрової стели позаду пам’ятника. Фото 1992 року
1992 р. – 24 серпня відкрили пам’ятник Тарасу Шевченку, авторство проекту належить скульпторам Володимиру та Андрію Суховерським.
Велике квіткове панно до EURO-2012 в центрі Львова
2012 р. – у червні Львів був одним з міст, що приймали фінальну частину Євро 2012. У Львові відбулися три матчі за участю збірних Німеччини, Данії та Португалії.
Софія ЛЕГІН
На матеріалах книги: Котлабулатова І.П. Дати і події в історії Львова. – Львів: Аверс, 2009
Станіслав Лем – фантаст зі Львова. Джерело: https://zbruc.eu
Про внесок Лема в літературу, про його передбачення щодо технологій та розвитку суспільних відносин, про його вплив на українсько-польські стосунки говориться багато. Ми ж хочемо згадати про одне з найбільших захоплень Станіслава Лема з самого дитинства, бо завдяки його любові до солодощів збереглося багато фактів з історії львівської кухні.
Навіть у поважному віці видатний фантаст дуже любив поїсти. Серед його захоплень (крім літератури, філософії та природничих наук) особливо виділялися три. Катання на лижах, яке він полюбив ще дитиною, адже з чотирьох років їздив кататися до Славська. Автомобілі: окрім їзди, Лем полюбляв копирсатися в двигуні і самостійно ладнати дрібні поломки. Ну і їжа, особливо солодощі. Завдяки цьому у книгах та спогадах письменника збереглося багато згадок про те, що їли львів’яни у міжвоєнний період. Зокрема й уже хрестоматійний для дослідників галицької кухні детальний опис легендарної цукерні Залевського.
Любов до солодощів Станіслав зберіг від малого, адже численна родина, як свідчать біографи, задаровувала його як не цукерками, то марципанами. «Одним із найбільших розчарувань у житті» називає він у «Високому Замку»*, автобіографічному романі про Львів, випадок, коли попри заборону вліз до кімнати своєї тітки, де поличка була повністю заставлена марципанами. Однак коли маленький Станіслав витягнув один і спробував його, виявилося, що марципан твердий як камінь, адже багато років марципани пролежали як декорація.
Вид на площу Смольки. Поштівка 1919-1920 рр.
Та навіть у поважному віці відомий письменник віддавав шану солодощам. Біограф Войцєх Орлінський у своїй книзі пише, що за шафою в підвалі помешкання під Краковом, звідки виїхали сорокадворічний Лем та його сім’я, знайшли величезну кількість обгорток від шоколадних батончиків. Орлінський припускає, що Станіслав ховався в гаражі від дружини. Барбара Лем, лікарка, уважно стежила за тим, аби чоловік не їв забагато солодкого, адже мав зайву вагу. А він уникав цієї опіки, але так, щоб не засмутити рідну людину. Книга Орлінського починається з детального опису, як Лем купував батончики в «зеленяку» — крамниці овочів та фруктів, залишав їх в авті, а потім прокидався раніше за всіх вдома і йшов у гараж, аби з’їсти один чи два.
Та все ж найцікавіші згадки самого Лема про їжу та напої у Львові 1920–1930 років. Ось кілька з них із книги «Високий Замок».
Морозиво в Єзуїтському саду
Зі сторінок «Високого Замку» дізнаємося:
“Біля входу до саду […] були і візочки з морозивом, їсти яке мені забороняли. А згодом, коли я вже трохи підріс, то часом зустрічав там Анусю. Ця бабуня, не набагато вища від мене на зріст, у дротяних окулярах і з кошиком прецлів, була колись моєю першою нянею. Прецлі коштували або п’ять ґрошів пара — і я волів саме такі, або — грубі — п’ятак за штуку. На десять ґрошів казали тоді «шостак» — це була поважна сума.”
Нині Єзуїтський сад офіційно називається Парком Івана Франка, та багато львів’ян називає його Парком Костюшка. Цікаво, що вже в часи, які описує Лем, він називався Парком Тадеуша Костюшка, але львів’яни все ще називали його Єзуїтським садом (назву змінили ще в 1919 році). У наш час при вході до парку стоять ятки з пивом і снеками до пива. А найближчі прецлі продаються аж на площі Ринок, за 15 хвилин ходи звідти.
Вишневий компот в Оренштейна
У «Високому Замку» Лем згадує:
“Ми повертались із саду додому або навпростець, або окружною дорогою — через площу Смольки з її кам’яною скульптурою посередині. Окружний шлях обирали, щоб купити в крамниці Оренштайна фруктів або навіть вишневий компот в бляшанці, який був нечастим делікатесом. На вітрині завжди красувалися піраміди рум’яних яблук, помаранчі й банани з овальними наліпками, оздобленими написом «Fyffes». Я запам’ятав це слово, проте не знаю й досі, що воно означає.”
У сучасному Львові не проблема придбати банани, мандарини чи консервовані вишні. Таке буває у кожній крамничці. Але от саме на площі Григоренка (колишня Смольки) цих ласощів немає. Тепер там замість кав’ярні та крамниці — обласне управління поліції. Втім, Лемова бляшанка з вишнями свого часу наштовхнула одного із львівських рестораторів на ідею зробити в закладі спеціальну подачу вишняку, і з того почалася (чи то пак відновилася через кілька десятиліть) мода на вишневу наливку. Тепер це чи не найпопулярніший алкогольний напій зі Львова, один зі стандартних гастрономічних сувенірів. Тож можемо стверджувати, що Лем не лише передбачав майбутнє. Він і досі безпосередньо впливає на нього своїми книгами.
Вежа Бачевського
Вежа Бачевського у Стрийському парку справила велике враження на майбутнього письменника.
Рекламна вежа фірми Бачевського у Стрийському парку, фото, 1921 рік.
“Стрийський парк мав плутану топографію, а ще багатонадійне сусідство виставкового терену Східних Торгів. Узимку і влітку над ним панувала вежа Бачевського, чотирикутна, викладена зусібіч батареями кольорових пляшок, наповнених якоюсь рідиною. Мене страшенно цікавило, чи там справжній лікер, а чи лише фарбована вода, проте цього не знав ніхто.”
Тепер, коли Ресторація Бачевських у Львові стала культовою, а історію родини Бачевських розібрали ледве не на атоми, ми знаємо, що в тих пляшках таки були справжні наливки та горілки. Та до 2015 року (відкриття Ресторації) згадка про ці вежі в перекладеній у 2002 році українською книзі Станіслава Лема «Високий замок» була однією з небагатьох цитат про Бачевських, доступних українською мовою.
Морозиво
Найчастіше Лем згадує морозиво. Якщо взяти «Високий Замок», «Шпиталь Преображення» та всі три офіційні біографії письменника, то набереться дванадцять різних цитат про цей десерт. Та все ж найяскравіші спогади залишилися із перших класів школи, описані у «Високому Замку».
Щоправда, найбільше Лемові запам’ятався не так смак морозива, як подія, що йому передувала.
“Була на Академічній цукерня, твори якої більше говорили шлунку, ніж оку. Одного разу брат батька дядько Фридерик віз мене на двокінній дорожці нібито заради невинної мети, святково вбраного в білий мереживний комірець, а скінчилася ця поїздка у зубного лікаря, який вирвав мені молочного зуба. Потім ми поверталися — я заплаканий, із запльованим, забрудненим кров’ю мереживом, — і дядько намагався улестити мій праведний гнів, викликаний його віроломством, у згаданій вже цукерні фісташковим морозивом.”
Тепер фісташкове морозиво також нескладно знайти у Львові як у вишуканих цукернях, так і в звичайних вуличних холодильниках по 20 гривень за кульку. Щоправда, спогад про те, що таким морозивом свого часу ласував сам Лем, поки що не надихнув рестораторів. Та знаючи, як легко історія і ностальгія у Львові перетворюються в ресторани і кав’ярні, можемо сподіватися, що до того таки дійде.
От хоча б у нещодавно відбудованому пасажі Міколяша, який також з’являється у спогадах Лема.
“У пасажі Міколяша була інша цукерня, точніше — крамничка, з італійським морозивом, де вже значно пізніше Стефан, мій брат по тітці, хлопчина страшно великий, викликав мене на підступні поєдинки: ми їли морозиво, а платити повинен був той, хто програє і з’їсть менше. Стефан мав феноменальну місткість; я пам’ятаю повернення з цього місця, пам’ятаю, як йшов пасажем, вкритим зверху матовими скляними плитками, і крокував немов палицю проковтнув, бо шлунок мій, схоже, перетворився на ванільний холодильник…”
Пасаж Міколяша
Такі історії у Львові часто перетворюються на славу і гроші. У 2016 році на Форумі Видавців уже проводили майстер-класи та частування в рамках події «Поетична кухня Лема». Там були і прецлі, і віднайдені страви різних гілок родини Лемів (а серед кузенів його батька був і Маріан Гемар, відомий драматург, автор текстів багатьох популярних пісень). Подія мала добру пресу та вдячних глядачів.
Цікаво, що крамниця, де продавали солодощі, а зокрема й морозиво, була і на вулиці Браєровській (тепер Лепкого) — навпроти будинку, де жила родина Лема. Та за все життя письменник, попри своє захоплення солодощами, жодного разу не згадав про це місце. «Мабуть, якість товарів у тій крамниці не відповідала очікуванням Сташка, бо інакше складно пояснити, чому він туди не вчащав», — пише один із біографів письменника.
Цукерня Залевського
Поміж усіх спогадів Лема є одна особлива цитата, яку ви можете знайти в будь-якому путівнику про Львів, якщо там є хоча б кілька сторінок про історичні ресторації чи традиції галицької кухні. Це — сторінковий опис Цукерні Залевського. Людвік Залевський був видатним кондитером, солодощі якого часто замовляли до Варшави, а часом возили аж до Парижа. Він мав добре відчуття реклами, що найліпше передає саме опис Станіслава Лема.
Цукерня Людвіга Залевського на вул. Академічній, 22 (тепер – Шевченка, 10), 1933
Львову пощастило із Залевським, адже у Кракові, де той народився, виникли якісь непорозуміння з колегами за цехом. Отож Залевський перевозив свою цукерню до Львова не з власної волі. Та зрештою саме у Львові став легендою, потрапивши навіть на сторінки книги найвідомішого львів’янина усіх часів. Біограф Лема, Войцєх Орлінський, приїхавши до Львова, щоб пройти шляхами свого героя, спершу пішов саме до будівлі, де колись містилася цукерня. А вже потім — до будинку, де виріс Лем. Нині у цій будівлі міститься фаст-фуд, про який не хочемо багато говорити. А краще залишимо читача сам-на-сам із Лемом та його захопленим описом. Перед читанням варто з’їсти хоча б невеличкого марципана або цукерку.
“З визначних пам’яток і монументів Львова в той період мою увагу прикувала цукерня Залевського на вулиці Академічній. Мабуть, у мене був непоганий смак, тому що відтоді я справді ніде не бачив вітрин цукерень, зроблених з таким розмахом. Власне, це була не вітрина, а сцена, вставлена в металеві рами, на якій кілька разів на рік змінювали декорацію, що творила тло для гігантських статуй і алегоричних композицій з марципану. Якісь великі натуралісти, а може, Рубенс, втілювали в марципанових творіннях свої мрії, а вже перед Різдвом і Великоднем за склом творилися закуті в мигдальну масу і какао чудеса. Цукрові Миколаї правували упряжками, а з їхніх мішків лилися водоспади солодощів: на глазурованих тарілках спочивали шинка і заливна риба — теж марципанові, з кремовими прикрасами; причому ці мої знання не мають суто теоретичного характеру. Навіть скибочки цитрини, що просвічують з-під желе, були досягненнями кондитерського мистецтва. Я пам’ятаю стада рожевих свинок з шоколадними очками, всі мислимі різновиди плодів, гриби, копченина, рослини, якісь лісові нетрі й просіки. Складалося враження, що Залевський міг би повторити в цукрі й шоколаді весь космос, сонцю додати лущеного мигдалю, а зіркам — глазурного блиску; щоразу в новому сезоні цей майстер над майстрами примудрявся пронизати мою душу, голодну, неспокійну, ще зовсім довірливу, з іншого боку, заповнити мене багатозначністю своїх марципанових скульптур, фортами білого шоколаду, Везувіями тортів, що вивергали збиті вершки, в яких, немов вулканічні бомби, літали заморожені фрукти. Пряники Залевського коштували 25 грошів — чималу суму, якщо врахувати, що більша булка коштувала 5 грошів, цитрина близько десяти, — але, мабуть, треба було платити за його панорами, за солодку освітлену баталістику, яка хтозна чи поступалася Рацлавіцькій панорамі.”
Отож, як бачимо, тексти Станіслава Лема можуть служити не лише як джерело уявлень про розвиток нових технологій у ХХ столітті, але й як цікавий документ щоденного життя львів’ян у міжвоєнний період, з якого можна довідатися зокрема про популярні тоді ласощі та цукерні.
Сцена з вистави "Мрії маленької Еліс". Світлила Анастасія Іванова
26 грудня у Концертному залі Людкевича зібрався повний зал маленьких слухачів, щоб познайомитися із маленькою балеринкою Еліс та дізнатися її дивовижну історію.
Подія викликала неабиякий ажіотаж, тож на численні прохання, Львівська національна філармонія повторить виставу “Мрії маленької Еліс” у неділю, 16 січня. Початок – об 11:30.
Маленька дівчинка Еліс мріє стати балериною. Біля свого дзеркала вона постійно танцює й уявляє себе на великій сцені. Напередодні Різдва дівчинка міцно засинає в очікуванні чуда, і потрапляє в прекрасний світ балету, де музика та образи змінюються так стрімко, що вона не тямить себе від щастя. Прокинувшись зранку, біля свого дзеркала вона знаходить подарунок – свої перші пуанти.
Святкова подія відбудеться у виконанні учнів балетної школи L.Stage, солістів – Олександра Мороз (скрипка), Вікторія Веретельник (вокал), Світлана Позднишева (фортепіано), Академічного симфонічного оркестру філармонії. Дириґуватиме Сергій Хоровець.
Сцена з вистави “Мрії маленької Еліс”. Світлила Анастасія Іванова
Сімейні концерти Львівська філармонія організовує спільно із Центром музичного розвитку “Tempo”. Цікаві та інтерактивні події не лише знайомлять дітлахів із з усіма музичними інструментами симфонічного оркестру, але і створять приємні спогади на все життя.
Концерти тривають менш як годину, а теми спеціально підібрані для дітей віком від 2 до 9 років. Також кожен концерт включає 20 хвилин веселих передконцертних інтерактивів з унікальним музичним реквізитом за участі артистів симфонічного оркестру та аніматорів.
Сцена з вистави “Мрії маленької Еліс”. Світлила Анастасія Іванова
Сцена з вистави “Мрії маленької Еліс”. Світлила Анастасія Іванова
Львівська філармонія запрошує на наступні події циклу:
6 лютого / 11:30 – А хто в розтрубі живе?
Дітлахи познайомляться із духовими інструментами оркестру. Труби, тромбони, кларнети, валторни та інші інструменти – усі зможуть почути й добре роздивитися. А ще дізнатися, хто ж живе в розтрубі духових інструментів?
Сцена з вистави “Мрії маленької Еліс”. Світлила Анастасія Іванова
20 березня / 11:30 – В гостях у Баха
Цього разу маленькі слухачі завітають на святкування Дня Народження відомого композитора – Йоганна Себастьяна Баха! Чимало цікаво усі дізнаються від іменинника та будуть мати супер нагоду познайомитися зі старовинними інструментами, яких в Сімейних концертах ще не було!
Територією Львівщини протікає 8950 річок. Щоправда, лише 216 з них мають довжину понад 10 кілометрів. Загальна протяжність річок Львівською областю – 16343 км. Оскільки Львівщиною проходить головний європейський вододіл, то річки належать до басейнів двох морів – Чорного та Балтійського.
Пропонуємо своєрідний ТОП-10 річок за довжиною, які, зокрема, протікають на території області.
1. Дністер
Ріка – третя за довжиною на території України (після Дніпра і Південного Бугу) і девята в Євролпі. Довжина Дністра складає 1 362 км (в Україні — 705 км). Площа бассейну, який лежить у трьох країнах – Україні, Польщі та Молодові, – 72 100 км?.
Річка Дністер біля села Лука. Джерело Mapio.net
Витікає Дністер з невеличкого джерела поблизу села Вовче на Турківщині на висоті 818 метрів і аж до Старого Самбора в’ється серед карпатських гір. Впадає у Чорне море, утворюючи при впадінні дністровський лиман (фото згори).
2. Західний Буг
Річка довжиною у 772 кілометри протікає територіями України, Польщі та Білорусі. На Україну припадає 392 км її русла. У басейні річки на території Львівської області є 7 водосховищ загальним об’ємом 31,4 млн м?. Найбільші з них: Добротвірське — 14,8 млн м? та Сокальське — 11,05 млн м?.
Річка Західний Буг / Misha Reme / photographers.ua
Витікає ж Західний Буг у селі Верхобуж на Золочівщині. Впадає у штучне Зегжинське озеро на території Польщі, звідки його води далі через Віслу потрапляють у Балтійське море.
3. Стир
Довжина Стира 483 кілометрів. Річка бере початок бере початок з численних джерел, які виходять на поверхню в сильно заболоченій балці, розташованій біля невеликого села Видри на Бродівщині на висоті 257 м над рівнем моря.
Річка Стир
Стир протікає через міста Львівської, Волинської та Рівненської областей, в тім числі й через Луцьк, і Білоруссю. Впадає у притоку Дніпра – Прип’ять.
4. Сян
Найбільша карпатська притока Вісли витікає у Східних Бескидах біля Ужоцького перевалу на висоті 950 метрів. В сучасній Україні протікає Турківським районом. Більша ж частина Сяну нині знаходиться на етнічних українських землях на території Польщі.
Річка Сян. Витік з озера Соліна
Загальна довжина річки, оспіваної в українському гімні, 444 кілометри. На Сяні, зокрема, розташовані Перемишль та Ярослав.
5. Серет
Річка є важливою водною артерією Тернопілля, на ній, зокрема, розташовані Тернопіль, Чортків, Микулинці. Проте свій початок вона бере у Бродівському районі на Львівщині. Довжина лівої притоки Дністра – 248 кілометрів.
Річка Серет
Власне повноцінною великою рікою Серет стає біля села Ратищі на Зборівщині, де в неї вливаються кілька дрібних річок – Серет Правий, Серет Лівий, В’ятина та Грабарка.
6. Стрий
232-кілометровий Стрий є правою притокою Дністра і протікає Сколівським, Турківським, Дрогобицьким, Стрийським і Жидачіським районами Львівщини. Площа басейну басейну Стрия – 3060 км?.
Річка Стрий
Ріка бере початок біля карпатського села Верхнячка, між північно-західними схилами г. Явірник та південно-східною частиною хребта Бердо. Впадає у Дністер за 10 км на схід від Жидачева.
7. Іква
Притока Стиру витікає у селі Черниця у Бродівському районі. Довжина Ікви 155 км, площа басейну 2250 км?.
Річка Іква
У межах Львівської області тече зі заходу на схід, у Тернопільській області повертає на північ та північний схід, а від міста Дубна (Рівненська область) до гирла тече на північний захід. Впадає у Стир поблизу села Торговиці на Рівненщині.
8. Золота Липа
Золота Липа протікає територіями Львівської (Золочівський і Перемишлянський райони) та Тернопільської областей. Ріка утворюється злиттям Західної Золотої Липи і Східної Золотої Липи, які беруть свій початок на південних схилах Головного європейського вододілу, між лісистими пагорбами Гологір.
Річка Золота Липа
Витоки Золотої Липи (головна притока) розташовані в с. Майдані-Гологірському. Впадає у Дністер на схід від села з такою ж назвою на Тернопіллі. Довжина річки 85 км (разом із Західною Золотою Липою — 127 км), площа басейну 1440 км?. На Золотій Липі розташоване місто Бережани.
9. Свіча
Права притока Дністра має довжину 107 кілометрів., Площа її басейну становить 1493 км?. Протікає Івано-Франківською та Львівською областями.
Річка Свіча
Бере початок на північних схилах центрального вододілу Східних Карпат, неподалік села Мислівка. Свіча впадає у Дністер на південний схід від Журавно.
10. Стривігор
Ліва притока Дністра протікає в Середніх Бескидах у Польщі (там її називають Strwi??) та по території Самбірського і Старосамбірського районів Львівщини. Довжина Стривігора – 94 кілометри, 77 з яких територією України.
Річка Стривігор
Свій початок річка бере в околицях Устриків Долішніх. В околицях села Загір’я приймає свою найбільшу притоку Болозівку, відтак повертає на південний схід і в околицях села Долобова впадає у Дністер. На річці розташований Хирів.
Змова пора в більшості асоціюється з Різдвом, Новим роком, колядою і ще з цілою низкою приємних спогадів. А для мешканців Львова і Галичини це ще й зимові Карпати. Традиція їздити взимку в гори існує на теренах нашого краю вже дуже давно.
Але бувають випадки, коли гори приїздять до Львова. Їх можна зустріти на залізничному вокзалі у вигляді різдвяних ялинок. Вони катаються львівськими трамваями ховаючись у великих наплечниках. А, часом, окуповують стіни наших улюблених кав’ярень і з натяком ловлять наші погляді.
Богдан Салій
Богдан Салій привіз виставку “Мої Карпати” до кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8). Експозицію з дев’яти атмосферних можна побачити тут до кінця місяця. Є ще трохи часу.
“Цю виставку я характеризую як «яскраві Капати». Бо Карпати бувають різні: дощові, похмурі, меланхолійні, навіть страшні, а тут – яскраві. Тобто ця серія, яку я робив впродовж останніх двох-трьох років, вона вся орієнтована на яскраві гори. Десь в майстерні у мене є іншого плану роботи, але я їх поки не наважуюся показати на люди, оскільки треба сформувати цілісну концепцію, щоб з нею вийти до глядача”, – каже Богдан Салій.
Експозиція виставки Богдана Салія “Мої Карпати”
Експозиція виставки складає сильне враження. Роботи буквально бринять зимовим сонцем і яскравими переважно холодними барвами.
“Тут представлено роботи створені за останні два роки. Для цього ходжу або сам, або з дружиною, або всією сім’єю ходимо в гори. З натури писати важко, бо висоти такі, що етюдник не потягнеш, то я стараюся запам’ятати враження як там було. Сів, подивився, проаналізував, спробував запам’ятати і паралельно роблю величезну кількість фотографій. І потім дивлюся на них, щоб пригадати настрій або комбіную шматочок неба чи дерево. Тобто не завжди ці роботи є документальними, хоча можуть бути впізнавані. Але якщо люди кажуть, що впізнають значить враження передані вірно”, – розповідає художник.
Експозиція виставки Богдана Салія “Мої Карпати”
Попри відсутність фотографічної точності у деталях, відвідувачі переважно впізнають місця, що зображені на картинах. І одразу починають ділитися спогадами. А інші питають дорогу ти цих місць.
“Дехто каже, що у мене все дуже яскраве, але я вважаю, що в природі все набагато яскравіше і мені постійно не вистачає яскравості. Якби у мене були яскравіші фарби, то праці були б ще яскравіші, але таких фарб не існує”, – наголошує митець.
Експозиція виставки Богдана Салія “Мої Карпати”
Отож, якщо вам з будь-яких причин не вдається цієї зими потрапити в Карпати, мерщій у Штуку. Гарні зимові яскраві враження тут забезпечені.
Співачка, яка завоювала балканськими мотивами прихильність мільйонів українців. Її пісні та відеокліпи в ротації на топових радіостанціях нашої країни. Андріана презентує свій третій альбом «Ла Ла Ла», в якому зібрала найпопулярніші пісні за чотири роки своєї творчості.
Де б вона не була, та щоб вона не робила, вона завжди співає Ла Ла Ла. Та постійно просить вибачення: «Ой мамо, не лайте», за те що закохалася в «Бред Пітта».
Вона знає як виграти Джекпот в людини, яку сміливо можна було б назвати – Мій Ангел. Найсолодша цукерочка України – співачка Андріана неабияк здивувала своїх шанувальників, перевтілившишь з романтичної та ніжної дівчини, яка співає ліричні пісні про кохання, в веселу та безшабашну, яка в своїх піснях тільки те і робить що кепкує з чоловіків, при цьому в музиці обов’язково використовуються веселі балканські мотиви.
Андріана
До альбому «Ла Ла Ла» увійшло дев’ять треків та один ремікс. Саундпродюсер альбому – Роман Микульський, який працює зі співачкою вже більше 4 років. Ще одна пісня, а саме Ча Ча Ча, це співпраця зі Світланою Кравчук, більш відомою усім, як співачка Ейра.
Цікавою вийшла і колоборація зі співаком Захаром, з яким Андріана заспівала дует ДоРана, і саме Захар є автором слів та музики до даної пісні. Автором більшості текстів є Борислава Білоцерківська, до співпраці також був залучений репер ХАС, який є співавтором до тексту BOY, та власне сама Андріана, яка стала співавтором пісень «Мій Ангел та ВОY у співпраці з вищезгаданими авторами.
Найособливіша пісня альбому «Ой мамо». Саме її написав та виконував близький товариш Андріани – Владіслав Левицький, який на жаль загинув декілька років назад, в дуже молодому віці. Пісня справжній ХІТ, якому Андріана дала нове дихання.
Андріана
«Ой мамо», на сьогоднішній день має понад чотири мільйони переглядів на ютубі. А сумарна кількість переглядів відеокліпів з пісень альбому налічує понад дванадцять мільйонів.
На усі без вийнятку пісні, які увійшли до альбому, були відзняті відеороботи, режисером до восьми із них став Володимир Шурубура, з яким артистка дружить та співпрацює багато років, ще один кліп, а саме ДоРана це результат роботи співака Захара.
Кліпи артистки в ротації на провідних музичних телеканалах, особливе місце серед яких займають М1 та М2, де традиційно відбуваються усі прем’єри. Пісні Андріани звучать на багатьох найтоповіших радіостанціях України.
Більшість весіль та корпоративів уже майже неможливо уявити собі без пісень Андріани, які стали без зайвої скромності народними.
Після презентації альбому співачка Андріана готує особливу прем’єру, і обіцяє здивувати своїх шанувальників.
Восени 1936 року школярі Судової Вишні сіли за парти у щойно збудованому приміщенні. Спорудження такого, на тоді сучасного за усіма показниками, будинку було для міста важливою подією, але обійшлося не без ложки дьогтю. Через декілька місяців розгорівся конфлікт між місцевим бурмістром Володимиром Пейгертом та одним із майстрів – Ромуальдом Тихановичем, якому очільник ґміни не виплатив заробітної плати. Протистояння тривало два роки і завершилося перемогою майстра, головно тому, що за справою стежили із Варшави.
21 лютого 1936 року мешканець Судової Вишні, фаховий будівельник Ромуальд Тиханович звернувся листом до «ясновельможного пана прем’єра», себто до Мар’яна Зиндрама-Косцялковського¹, зі скаргою на місцевого бурмістра Володимира Пейгерта, котрий заборгував йому чималу суму оплати за виконану роботу². З тексту листа довідуємося, що Р. Тиханович працював будівельником при зведенні нового корпусу школи у 1935 р., а пізніше також переробляв приміщення старої шкільної будівлі на звичайне помешкання. За роботу у новій школі майстер мав отримати 2970 злотих. Щодо старого приміщення, то Тиханович і Пейгерт уклали угоду, за якою муляру очільник гміни пообіцяв 15% від суми витрат на матеріали та роботу майстрів й інших працівників. Пейгерт також запропонував Тихановичу, аби той виплачував за роботу мулярам зі свого рахунку, а бурмістр – усім іншим працівникам. Наприкінці виконання робіт Тиханович мав подати Пейгерту список виконаних робіт із зазначеними витратами³.
Герб містечка Судова Вишня
Угода була усною, сторони домовились 15 липня 1935 р. Перший список з витратами за виконану роботу бурмістр отримав наприкінці серпня. Наприкінці жовтня Тиханович отримав повістку у військо, уже 5 листопада він мав зголоситися до батальйону саперів у Перемишль. На той момент ремонтні роботи ще не були завершені. Тиханович подався до бурмістра, аби подати йому ще один доповнений рахунок, проте Пейгерт заявив, що жодного нового кошторису йому не потрібно, він уже отримав його (тобто, наприкінці серпня), а заплатити 15% Тихановичу не може, бо той і так «отримував аванси». Тиханович зазначив у листі, що погодився з такою заявою бурмістра і подався у військо, а будівельні роботи мав завершити його батько Томаш, також будівельник.
Роботи завершили 15 листопада 1935 року. Пейгерт заявив Томашу Тихановичу, що йому потрібен ще один рахунок, оскільки той, що подав Ромуальд, є недокладним, а також підкреслив, що угода передбачала оплату у формі «акорду⁴. Ромуальд у час відпустки з війська навідав Пейгерта, і заявив, що погоджується на ті 15% з рахунку, який ним був запропонований, а оплату мулярських робіт нехай бурмістр викреслить. Пейгерт отримав новий рахунок, проте після ознайомлення з ним зажадав ще одного, бо у цьому, на його думку, рахунки були «фантастичні» і ніяк не відповідали дійсності. Тиханович недвозначно натякнув у листі, що очільник ґміни вимагав у нього постійних уточнень щодо витрат, доти, поки не завершилася відпустка, і він змушений був повернутись у військо. Така ж ситуація повторилася на Різдвяні свята⁵.
Судова Вишня. Поштівка кінця XIX століття
У травні 1936 року Р. Тиханович отримав 21 день відпустки, що дало йому змогу повернутись до невирішеної справи з бурмістром. Пейгерт запропонував прийти будівельнику на наступний день о 10 годині. Тиханович писав у листі до прем’єра, що прийшов раніше, однак у кабінеті керівника ґміни уже був відвідувач. О 10.50 той покинув кабінет Пейгерта, але бурмістр заявив Тихановичу, що уже 11-та година, і він нікого приймати не буде, тому приходити потрібно уже завтра. На наступний день Пейгерт уже прийняв Тихановича, перепитав, чого той хоче, і заявив, що ті 15% від зазначеної будівельником в розрахунках суми виплатить. Йшлося про 900 злотих. Проте бурмістр попросив, аби Тиханович погодився на оплату частинами, по 100 злотих. Проте бурмістр виплатив муляру гроші лише двічі – 50 зл., коли той їздив у справах до Львова, і 50 зл., коли повертався у військо⁶.
15 червня 1936 року Тихановича звільнили з військової служби за станом здоров’я. Майстер подався до бурмістра по чергову виплату, проте той заявив, що уже все повиплачував. Тиханович звернувся до адвоката і відправив через нього лист. У відповіді Пейгерт заявив, що муляр і так отримав більше зазначеної суми, а будь-які судові тяжби у цій справі не дадуть результату. Тиханович звернувся до лавників ґміни, проте бурмістр рішуче протестував, що тому нічого уже не належиться, а жодної умови ніколи не було⁷. Отож, на підтримку лавників розраховувати було годі.
Судова Вишня. Поштівка початку XX століття
У тому ж листі прем’єру Тиханович зазначив, що не хотів як міщанин оскаржувати маґістрат, тим більше, що він тимчасово безробітний, і у нього не було тих 30 зл., які потрібні на подання скарги. Тому він бачив єдиний вихід у зверненні до прем’єра. Насамкінець, у листі муляр відзначив, що Пейгерт так повівся не лише з ним – майстер Містрович по завершенні усіх столярських робіт у цьому ж будинку оплати також не отримав. Йому Пейгерт зухвало кинув: «PieniądzedlaPanajuż się suszą nastrychu» («Гроші для пана уже сушаться на стриху»).
До Варшави лист Р. Тихановича надійшов 2 жовтня 1936 р. і був направлений у Львівське воєводство. 5 грудня 1936 р. майстер скаржився у Міністерство внутрішніх справ, що у даній справі не отримав жодної відповіді, хоча зі згаданого Міністерства йому повідомили, що лист 6 жовтня уже був у воєводському управлінні⁸. Невдовзі справою таки зайнялися. Її мали розглянути у гродзькому суді в Судовій Вишні. 21 червня місцевий суддя З. Завістовський направив у воєводство прохання, аби звідти прислали матеріали справи, зокрема рахунки та усі інші звіти з будівництва. Вся документація поступила 24 червня, із застереженням про повернення. Також Завістовський мав направити текст вироку, оскільки у воєводстві мали у цій справі прозвітувати Міністерству внутрішніх справ⁹.
Судова Вишня. Поштівка початку XX століття
Розгляд справи тривав декілька місяців. Адвокатом Тихановича був місцевий юрист д-р Алоїзій Щепанський¹⁰. З матеріалів процесу довідуємося про рахунки з кошторисів, які подавав Пейгерту Тиханович. Зокрема, у кошторисі, який подав майстер 29 жовтня 1935 р., була вписана сума в 7139 злотих та 89 грошів, відповідно 15% з цієї суми, які мали дістатись муляру, становили 1097 злотих і 98 грошів. У наступному кошторисі, від 10 травня 1936 р., уже була інша сума – 6005 злотих і 83 гроші (очевидно без витрат на мулярські роботи – М.Х.), оплата з якої для Тихановича становила 900 злотих і 87 грошів¹¹.
Подробиць судового розгляду справи ми не маємо, виявлені лише деякі основні факти. Так, на суді Томаш Тиханович засвідчував, що ті 9 рахунків, на які була поділена сума, що належалась майстру, бурмістр зобов’язався виплатити упродовж тижня. Позивач домагався сплати 800 злотих, та відсотків, які набігли рахуючи від 1 червня 1936 р. Цікавою виявилася аргументація сторони бурмістра. Адвокат Пейгерта заявив, що ті 15% від витрат, які мав отримати Тиханович, це сума не від кошторису, а від «ефективних видатків» (курсив мій – М.Х.). Бурмістр подав свої підрахунки, згідно яких «справедлива» сума за ремонт не мала б перевищувати 6719 злотих і 89 грошів. Тому, як твердив Пейгерт, коли б сюди додати ті 15% на оплату майстру, то сума становила б 7727 злотих і 87 грошів. Оскільки Тиханович на потреби ремонту взяв 7720 злотих і 39 грошів, значить йому ще належиться всього 7 злотих і 48 грошів¹². Також сторона Пейгерта заявила, що від загальної суми кошторису належить відняти ще 600 злотих, витрачені на малярські роботи, які виконував майстер Антоній Ловіцький¹³. Такі «нові» факти, очевидно, суттєво вплинули на рішення суду. 7 жовтня 1937 р. гродзький суд у Судовій Вишні оголосив вирок – Тиханович програв справу і подав апеляцію до Перемишльского окружного суду¹⁴.
Судова Вишня. Поштівка початку XX століття
Тут слід звернути увагу на ще один цікавий факт. 9 листопада 1938 р. з Міністерства внутрішніх справ надійшов лист у гродзький суд Судової Вишні із вимогою відзвітувати у справі Тихановича. Тобто, упродовж місяця про цю справу суддя Завістовський нічого не повідомляв у воєводство, хоча там про цю вимогу повідомили ще напередодні самого процесу. Прикметно і те, що повідомлення надійшло у Судову Вишню з Варшави, а не з воєводського управління.
Апеляцію у Перемишлі розглянули набагато швидше. Зі справою у суді ознайомились 23 лютого 1938 р., а після розгляду окружний суд вирішив справу на користь Тихановича. Рішення прийняли 2 березня 1938 р. Ґміна Судової Вишні зобов’язувалась виплатити Тихановичу 757 зл. і 2 гроші, 8% від цієї суми, рахуючи від 1 червня 1936 р., також оплатити судове засідання у вишенському гродзькому суді (96 злотих і 60 грошів). Судовий процес в Перемишльскому суді також оплачувала гміна Судової Вишні (86 злотих і 60 грошів)¹⁵. З матеріалів справи довідуємося, що у квітні 1938 року вона мала поступити з касацією до Найвищого суду у Варшаві¹⁶.
Працівники племстанції (Państwowe Stado Ogierów, PSO) у Судовій Вишні та почесні гості. Посередині – керівник PSO Казимир Кулаковський, зліва – бурмістр Володимир Пейгерт, справа – дідич Судової Вишні Криштоф Марс.
У Перемишлі, очевидно, не могли не знати, що за цією справою стежать у Міністерстві внутрішніх справ. Мабуть, тому рішення в окружному суді прийняли так швидко і на користь муляра Тихановича. Аргументи бурмістра Пейгерта про нарахування оплати від «ефективності» тут не спрацювали. Конфлікт Тихановича і Пейгерта, можливо, парадигматичний: майстер провінційного містечка шукав справедливості у міністерських кабінетах у Варшаві, оскільки у його рідному містечку влада запевнила, що даремно й сподіватись на позитивне для нього вирішення. У кабінетах сьогоднішніх містечкових чиновників також нерідко доводиться чути «сюр» різного калібру, але чи зуміли б теперішні тихановичі достукатись до міністерств?
В понеділок, 17 січня 2022 року, о 18:00 за київським часом спливає термін подачі проєктних заявок на грантову програму Культура без бар’єрів, яку розробили у межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні.
«Віримо, що завдяки нашій з вами спільній роботі інклюзивні проєкти та ініціативи в Україні будуть сталими, а люди з інвалідністю та їхні родини отримають більше можливостей для соціальної адаптації та творчого самовираження», – зазначив Богдан Кожухар, проєктний менеджер програми.
У межах програми на 2022 рік пропонують три ЛОТи:
ЛОТ 1. Підтримка митців з інвалідністю. Результатом має стати реалізація проєктів, у яких митці з інвалідністю є авторами або безпосередніми виконавцями та учасниками культурно-мистецьких заходів, тобто є інтегрованими у процес створення культурних продуктів на рівні людей без інвалідності.
ЛОТ 2. Мистецтво без бар’єрів. Результатом має стати створення якісних інклюзивних культурних продуктів, які орієнтовані на потреби людей з інвалідністю, інклюзивна адаптація наявних продуктів або, наприклад, підтримка інклюзивних мистецьких освітніх програм для професіоналізації людей з інвалідністю.
ЛОТ 3. Безбар’єрне суспільство. Результатом має стати підтримка створення публічних та доступних платформ для поширення інклюзивних продуктів задля задоволення культурних потреб людей з інвалідністю або, наприклад, підтримка масштабних публічних подій та соціальних інформаційних кампаній, які привертають увагу суспільства до проблем людей з інвалідністю, формують повагу до їх прав та потреб, стверджують інклюзію як базову цінність для суспільного розвитку.
В неділю, 6 січня 2022 року, о 19.00 на сцені Львівської національної філармонії (вулиця Чайковського, 7) відбудеться Різдвяний симфонічний благодійний концерт “Срібло Різдва”. Музиканти збиратимуть гроші для лікування від раку Діни Радик.
“У мене є друг-піаніст Том Луголообі, ми з ним зробили три альбоми “Колискові для Олекси – 2” і #POETY. Він геніальний музикант і у нього сталася біда, дружина Dina Radyk має рак. У них є маленький синочок – 2 рочки, Левчик, який щодня кличе маму, а мама в лікарні, а тато коло мами. То ж, ми друзі музиканти хочемо зробити для Тома та Діни великий Різдвяний концерт з симфонічним оркестром INSO-LvivDavid MeladzeShockolad Electrik avenue і зібрати для цієї чудової сім’ї гроші. Скільки б нам не відведено часу на цій Землі, ми маємо провести його з усмішкою в радості, щасті та підтримці і дарувати Любов, – сказала організаторка концерту Соломія Чубай.
Знаходити фото столітньої давнини завжди цікаво, особливо, якщо раніше вони були невідомі довгий час. В нашій сьогоднішній публікації світлини із міста Турка, що розташоване на півдні Львівської області. Раніше цей населений пункт носив назву Турка над Стрийом.
Турка, 1914-1918 рр.Турка, 1914-1918 рр.Турка, 1914-1918 рр.Турка, 1914-1918 рр.
Усі фото датуються періодом Першої світової війни (1914-1918). Світлини дозволяють побачити стан руйнувань, які зазнало місто в той непростий час.
Турка, 1914-1918 рр.Турка, 1914-1918 рр.Турка, 1914-1918 рр.
На фото бачимо понищені будинки, дороги та мости. Більшість з них, після війни мали вже інший вигляд. Тому такі фото є цінним джерелом для вивчення населених пунктів Львівщини того часу.
Власник фото: Österreichisches Staatsarchiv (Австрійський державний архів)
