«Гроші для пана сушаться на стриху», або конфлікт між бурмістром Володимиром Пейгертом та майстром Ромуальдом Тихановичем

1717
Судова вишня, початкова школа, фото 1934 року
Судова вишня, початкова школа, фото 1934 року

Восени 1936 року школярі Судової Вишні сіли за парти у щойно збудованому приміщенні. Спорудження такого, на тоді сучасного за усіма показниками, будинку було для міста важливою подією, але обійшлося не без ложки дьогтю. Через декілька місяців розгорівся конфлікт між місцевим бурмістром Володимиром Пейгертом та одним із майстрів – Ромуальдом Тихановичем, якому очільник ґміни не виплатив заробітної плати. Протистояння тривало два роки і завершилося перемогою майстра, головно тому, що за справою стежили із Варшави.

21 лютого 1936 року мешканець Судової Вишні, фаховий будівельник Ромуальд Тиханович звернувся листом до «ясновельможного пана прем’єра», себто до Мар’яна Зиндрама-Косцялковського¹, зі скаргою на місцевого бурмістра Володимира Пейгерта, котрий заборгував йому чималу суму оплати за виконану роботу². З тексту листа довідуємося, що Р. Тиханович працював будівельником при зведенні нового корпусу школи у 1935 р., а пізніше також переробляв приміщення старої шкільної будівлі на звичайне помешкання. За роботу у новій школі майстер мав отримати 2970 злотих. Щодо старого приміщення, то Тиханович і Пейгерт уклали угоду, за якою муляру очільник гміни пообіцяв 15% від суми витрат на матеріали та роботу майстрів й інших працівників. Пейгерт також запропонував Тихановичу, аби той виплачував за роботу мулярам зі свого рахунку, а бурмістр – усім іншим працівникам. Наприкінці виконання робіт Тиханович мав подати Пейгерту список виконаних робіт із зазначеними витратами³.

Герб містечка Судова Вишня
Герб містечка Судова Вишня

Угода була усною, сторони домовились 15 липня 1935 р. Перший список з витратами за виконану роботу бурмістр отримав наприкінці серпня. Наприкінці жовтня Тиханович отримав повістку у військо, уже 5 листопада він мав зголоситися до батальйону саперів у Перемишль. На той момент ремонтні роботи ще не були завершені. Тиханович подався до бурмістра, аби подати йому ще один доповнений рахунок, проте Пейгерт заявив, що жодного нового кошторису йому не потрібно, він уже отримав його (тобто, наприкінці серпня), а заплатити 15% Тихановичу не може, бо той і так «отримував аванси». Тиханович зазначив у листі, що погодився з такою заявою бурмістра і подався у військо, а будівельні роботи мав завершити його батько Томаш, також будівельник.

Роботи завершили 15 листопада 1935 року. Пейгерт заявив Томашу Тихановичу, що йому потрібен ще один рахунок, оскільки той, що подав Ромуальд, є недокладним, а також підкреслив, що угода передбачала оплату у формі «акорду⁴. Ромуальд у час відпустки з війська навідав Пейгерта, і заявив, що погоджується на ті 15% з рахунку, який ним був запропонований, а оплату мулярських робіт нехай бурмістр викреслить. Пейгерт отримав новий рахунок, проте після ознайомлення з ним зажадав ще одного, бо у цьому, на його думку, рахунки були «фантастичні» і ніяк не відповідали дійсності. Тиханович недвозначно натякнув у листі, що очільник ґміни вимагав у нього постійних уточнень щодо витрат, доти, поки не завершилася відпустка, і він змушений був повернутись у військо. Така ж ситуація повторилася на Різдвяні свята⁵.

Судова Вишня. Поштівка кінця XIX століття
Судова Вишня. Поштівка кінця XIX століття

У травні 1936 року Р. Тиханович отримав 21 день відпустки, що дало йому змогу повернутись до невирішеної справи з бурмістром. Пейгерт запропонував прийти будівельнику на наступний день о 10 годині. Тиханович писав у листі до прем’єра, що прийшов раніше, однак у кабінеті керівника ґміни уже був відвідувач. О 10.50 той покинув кабінет Пейгерта, але бурмістр заявив Тихановичу, що уже 11-та година, і він нікого приймати не буде, тому приходити потрібно уже завтра. На наступний день Пейгерт уже прийняв Тихановича, перепитав, чого той хоче, і заявив, що ті 15% від зазначеної будівельником в розрахунках суми виплатить. Йшлося про 900 злотих. Проте бурмістр попросив, аби Тиханович погодився на оплату частинами, по 100 злотих. Проте бурмістр виплатив муляру гроші лише двічі – 50 зл., коли той їздив у справах до Львова, і 50 зл., коли повертався у військо⁶.

15 червня 1936 року Тихановича звільнили з військової служби за станом здоров’я. Майстер подався до бурмістра по чергову виплату, проте той заявив, що уже все повиплачував. Тиханович звернувся до адвоката і відправив через нього лист. У відповіді Пейгерт заявив, що муляр і так отримав більше зазначеної суми, а будь-які судові тяжби у цій справі не дадуть результату. Тиханович звернувся до лавників ґміни, проте бурмістр рішуче протестував, що тому нічого уже не належиться, а жодної умови ніколи не було⁷. Отож, на підтримку лавників розраховувати було годі.

Судова Вишня. Поштівка початку XX століття
Судова Вишня. Поштівка початку XX століття

У тому ж листі прем’єру Тиханович зазначив, що не хотів як міщанин оскаржувати маґістрат, тим більше, що він тимчасово безробітний, і у нього не було тих 30 зл., які потрібні на подання скарги. Тому він бачив єдиний вихід у зверненні до прем’єра. Насамкінець, у листі муляр відзначив, що Пейгерт так повівся не лише з ним – майстер Містрович по завершенні усіх столярських робіт у цьому ж будинку оплати також не отримав. Йому Пейгерт зухвало кинув: «Pieniądze dla Pana już się suszą na strychu» («Гроші для пана уже сушаться на стриху»).

До Варшави лист Р. Тихановича надійшов 2 жовтня 1936 р. і був направлений у Львівське воєводство. 5 грудня 1936 р. майстер скаржився у Міністерство внутрішніх справ, що у даній справі не отримав жодної відповіді, хоча зі згаданого Міністерства йому повідомили, що лист 6 жовтня уже був у воєводському управлінні⁸. Невдовзі справою таки зайнялися. Її мали розглянути у гродзькому суді в Судовій Вишні. 21 червня місцевий суддя З. Завістовський направив у воєводство прохання, аби звідти прислали матеріали справи, зокрема рахунки та усі інші звіти з будівництва. Вся документація поступила 24 червня, із застереженням про повернення. Також Завістовський мав направити текст вироку, оскільки у воєводстві мали у цій справі прозвітувати Міністерству внутрішніх справ⁹.

Судова Вишня. Поштівка початку XX століття
Судова Вишня. Поштівка початку XX століття

Розгляд справи тривав декілька місяців. Адвокатом Тихановича був місцевий юрист д-р Алоїзій Щепанський¹⁰. З матеріалів процесу довідуємося про рахунки з кошторисів, які подавав Пейгерту Тиханович. Зокрема, у кошторисі, який подав майстер 29 жовтня 1935 р., була вписана сума в 7139 злотих та 89 грошів, відповідно 15% з цієї суми, які мали дістатись муляру, становили 1097 злотих і 98 грошів. У наступному кошторисі, від 10 травня 1936 р., уже була інша сума – 6005 злотих і 83 гроші (очевидно без витрат на мулярські роботи – М.Х.), оплата з якої для Тихановича становила 900 злотих і 87 грошів¹¹.

Подробиць судового розгляду справи ми не маємо, виявлені лише деякі основні факти. Так, на суді Томаш Тиханович засвідчував, що ті 9 рахунків, на які була поділена сума, що належалась майстру, бурмістр зобов’язався виплатити упродовж тижня. Позивач домагався сплати 800 злотих, та відсотків, які набігли рахуючи від 1 червня 1936 р. Цікавою виявилася аргументація сторони бурмістра. Адвокат Пейгерта заявив, що ті 15% від витрат, які мав отримати Тиханович, це сума не від кошторису, а від «ефективних видатків» (курсив мій – М.Х.). Бурмістр подав свої підрахунки, згідно яких «справедлива» сума за ремонт не мала б перевищувати 6719 злотих і 89 грошів. Тому, як твердив Пейгерт, коли б сюди додати ті 15% на оплату майстру, то сума становила б 7727 злотих і 87 грошів. Оскільки Тиханович на потреби ремонту взяв 7720 злотих і 39 грошів, значить йому ще належиться всього 7 злотих і 48 грошів¹². Також сторона Пейгерта заявила, що від загальної суми кошторису належить відняти ще 600 злотих, витрачені на малярські роботи, які виконував майстер Антоній Ловіцький¹³. Такі «нові» факти, очевидно, суттєво вплинули на рішення суду. 7 жовтня 1937 р. гродзький суд у Судовій Вишні оголосив вирок – Тиханович програв справу і подав апеляцію до Перемишльского окружного суду¹⁴.

Судова Вишня. Поштівка початку XX століття
Судова Вишня. Поштівка початку XX століття

Тут слід звернути увагу на ще один цікавий факт. 9 листопада 1938 р. з Міністерства внутрішніх справ надійшов лист у гродзький суд Судової Вишні із вимогою відзвітувати у справі Тихановича. Тобто, упродовж місяця про цю справу суддя Завістовський нічого не повідомляв у воєводство, хоча там про цю вимогу повідомили ще напередодні самого процесу. Прикметно і те, що повідомлення надійшло у Судову Вишню з Варшави, а не з воєводського управління.

Апеляцію у Перемишлі розглянули набагато швидше. Зі справою у суді ознайомились 23 лютого 1938 р., а після розгляду окружний суд вирішив справу на користь Тихановича. Рішення прийняли 2 березня 1938 р. Ґміна Судової Вишні зобов’язувалась виплатити Тихановичу 757 зл. і 2 гроші, 8% від цієї суми, рахуючи від 1 червня 1936 р., також оплатити судове засідання у вишенському гродзькому суді (96 злотих і 60 грошів). Судовий процес в Перемишльскому суді також оплачувала гміна Судової Вишні (86 злотих і 60 грошів)¹⁵. З матеріалів справи довідуємося, що у квітні 1938 року вона мала поступити з касацією до Найвищого суду у Варшаві¹⁶.

Працівники племстанції (Państwowe Stado Ogierów, PSO) у Судовій Вишні та почесні гості. Посередині – керівник PSO Казимир Кулаковський, зліва – бурмістр Володимир Пейгерт, справа – дідич Судової Вишні Криштоф Марс.
Працівники племстанції (Państwowe Stado Ogierów, PSO) у Судовій Вишні та почесні гості.
Посередині – керівник PSO Казимир Кулаковський, зліва – бурмістр Володимир Пейгерт, справа – дідич Судової Вишні Криштоф Марс.

У Перемишлі, очевидно, не могли не знати, що за цією справою стежать у Міністерстві внутрішніх справ. Мабуть, тому рішення в окружному суді прийняли так швидко і на користь муляра Тихановича. Аргументи бурмістра Пейгерта про нарахування оплати від «ефективності» тут не спрацювали. Конфлікт Тихановича і Пейгерта, можливо, парадигматичний: майстер провінційного містечка шукав справедливості у міністерських кабінетах у Варшаві, оскільки у його рідному містечку влада запевнила, що даремно й сподіватись на позитивне для нього вирішення. У кабінетах сьогоднішніх містечкових чиновників також нерідко доводиться чути «сюр» різного калібру, але чи зуміли б теперішні тихановичі достукатись до міністерств?

Мар’ян ХОМЯК

Джерело: https://zbruc.eu/node/86994

Посилання на джерела:

¹ Був прем’єр-міністром Польщі з 13 жовтня 1935 до 15 травня 1936 року.
² ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857.
³ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 1-1зв.
⁴ Акорд – відрядна форма оплати праці, розмір якої залежить від обсягу виконаних робіт.
⁵ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 1зв. – 2.
⁶ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 2 – 2зв.
⁷ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 2зв – 3.
⁸ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 4.
⁹ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 16.
¹⁰ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 36.
¹¹ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 28, 36.
¹² ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 39.
¹³ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 40.
¹⁴ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 44.
¹⁵ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 56-56зв.
¹⁶ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 37. Спр. 2857. Арк. 54.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.