В неділю, 9 січня 2022 року, у Центрі Довженка відбудеться великий різдвяний концерт фольк-гурту «Львівські музики».
Початок концерту о 18:00, повідомили Lutsyshyn Promo і Prmotions. Спеціальні гості – Гриць Драпак та Мирон Блощичак. Ведучий – Ігор Кобрин.
“Затишок українського Різдва. Мила, чарівна і близька серцю колядка.
Неймовірна мелодія, яка знайома кожному з дитинства. Завітайте з найріднішими! Відсвяткуємо Різдво разом”, – запрошують організатори Lutsyshyn Promo і Prmotions.
Як відомо, гурт «Львівські Музики» був заснований ще у 1988 році, але до його складу увійшли відомі і досвідченні артисти. Тому вже за рік вони стали лауреатами легендарного фестивалю “Червона Рута” -89, а у 1996 році отримали відзнаку на фестивалі “Золоті Трембіти”. І відтоді їх слава пролунала далеко за межами України
У репертуарі гурту не тільки фольклорні та традиційні українські пісні, а й сучасні композиції.
Перебуваючи на самому початку 2022 року (так, треба вже до цього звикати), розпочнемо нашу оповідь також із базових речей. Речей, які визначали життя людей у давньому Львові і обличчя міста впродовж тривалого часу. Врешті, наслідки цих речей, хоч їх самих може давно немає, ми продовжуємо простежувати, а часто – навіть бачити.
Впродовж століть надзвичайно важливим питанням, мова тут не лише про наші терени, була можливість продукування та розповсюдження алкогольних напоїв. Звично монополію у цій сфері утримувала сторона, яка добивалася права легального використання сили чи таке право для себе узурпувала.
Магдебурзьке право, книга 1581р в Львівському історичному музеї (фото Тетяна Жернова 2016р)
Потреба урегулювання усіх питань, пов’язаних із алкогольною сферою, у давньому Львові виникла давно. Отож, уже у привілеї про надання місту магдебурзького права ми можемо зустріти певні розпорядження з цього приводу. Так, цей документ значно більше стосується політичного та господарсько-економічного життя в місті загалом. Право на самоврядування, незалежність від місцевих урядовців, можливість клопотати про вирішення актуальних проблем одразу перед королем – це все про магдебурзьке право і двері, які відкриває ця правова система. Водночас, диявол ховається у деталях. Тому на деталі й варто звертати особливу увагу. Тим більше тоді, коли виявляється, що деталі є настільки цікавими, а водночас ще й важливими, як це мало місце із привілеєм про надання Львову магдебурзького права.
Чверть слова про привілей
Найдавнішим зі збережених привілеїв на підтвердження магдебурзького права для Львова є грамота короля Казимира ІІІ, датована 1356 роком: “…дбаючи про численні клопоти та незручності, що наше місто Львів зазнало від усіляких немилосердних ворогів, прагнемо, щоб це місто процвітало і збільшувало свої вигоди, прибутки, користі та добробут. Для втіхи згаданого міста та збільшення кількості його вірних жителів даємо і встановлюємо вищезгаданому містові на вічні часи німецьке право, яке по-простому називається Магдебурзьким…”. Десь так, як було зазначено в документі, все й відбулося – затвердження магдебурзького права сприяло економічному та політичному розвитку Львова впродовж наступних століть, а функціонування тут даної системи стало елементом включення наших земель до єдиного європейського правового і політичного простору.
Король Казимир ІІІ Великий
Водночас, у інших документах того часу зустрічається інформація, яка схиляє до думки, що прояви явища, яке сьогодні називають магдебурзьким правом, спостерігалися у Львові ще за часів князя Лева. Це дає дослідникам підстави, щоб говорити про привілей 1356 року як факт не наданням, а підтвердження місту магдебурзького права.
А в середині…горілка
Привілей, наданий Львову у 1356 році, стосувався різних сфер тогочасного життя і багатьох питань. Звичайно, це урегулювання правового життя місцевих жителів. Також політичного життя – місто мало підпорядковуватися лише війту, а через нього – безпосередньо королю. Цей привілей стосувався і питання відносин між народами, які проживають у місті, а також забезпечення безпеки і порядку у внутрішньому житті кожної з громад. Врешті, надання міській громаді Львова у розпорядження лісів, виноградників, луків і пасовищ, що, на думку короля і працівників його канцелярії, також мало б сприяти розвитку міста.
Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина. Фото з https://photo-lviv.in.ua/
Водночас, цей документ – це не лише про невтручання місцевих королівських чиновників та шляхтичів у політичне життя міста. Він також, зокрема, про щось більше – про життя господарське і повсякденне. Отож, наприкінці привілею є одна непримітна, на перший погляд, але також важлива фраза: “даємо тому місту (право), щоб жоден із зем’ян, духовних, міських та будь-яких інших осіб не розміщував, не встановлював і не будував шинків у межах однієї милі від міста”.
Львівська ратуша в 1620 році (джерело ілюстрації – Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI –XVII ст.»)
Над цією фразою можна іронізувати і говорити про те, що якийсь, умовний, ксьондз XIV століття, який половину свого життя збирав гроші на відкриття корчми на площі Ринок у Львові, втратив, після публікації даного документа право на останнє. Однак, є очевидним, що насправді цей фрагмент документа також стосується захисту місцевих виробників алкогольних напоїв і саме міських виробників – львів’ян. Дана фраза – це захист, перш за все, їхнього бізнесу. Тому нова система, яку вибудовували у середині XIV столітті у давньому Львові, створювалась і впроваджувалась з максимальним урахуванням інтересів міста та його жителів.
Єпископ УГКЦ 78-річний Григорій Хомишин помер у Лук’янівській в’язниці 28 грудня 1945 року. Не витримав тривалого побиття чекістів НКВД.
Чоловік народився 1867-го в селищі Гадинківці – нині Тернопільської області. 1893 року закінчив богословський факультет Львівського університету та одразу став священником. Продовжив навчання у Відні, де за п’ять років здобув ступінь доктора богословських наук. Працював катедральним служителем в Івано-Франківську, а 1902-
Єпископ УГКЦ Григорій Хомиши
го став ректором духовної семінарії у Львові.
1904 року митрополит Андрей Шептицький висвятив його на єпископа Станіславської єпархії. Хомишин активно займався її розбудовою, відкривав школи й бібліотеки. 1916-го спробував запровадити григоріанський календар, щоб порвати зв’язки із Росією. Попри опір вірян календар діяв в єпархії два роки.
У часи визвольних змагань долучився до державотворення ЗУНР. Закликав українців вступати в Галицьку Армію.
Андрей Шептицький. Фото Олекандра Пежанського
1932 року опублікував працю “Українська проблема”, у якій доводив, що прийняття Руссю хрещення з Візантії, а не з Риму, було великим нещастям, оскільки надалі це заважало основним істинам віри стати одночасно принципами поведінки вірних у повсякденному житті. 1933-го звернувся до вірян із закликом підтримати впровадження Католицької Акції – руху за справедливе розв’язання суспільних суперечностей. Для цього підтримав релігійне товариство “Скала”. Дозволив йому в кожній парафії закладати читальні, що призвело до конфліктів з українською “Просвітою”.
Вперше Хомишина заарештували після встановлення контролю СРСР над Галичиною 1939 року, але тоді відпустили – після обшуків не знайшли нічого “підозрілого”. У період Другої світової війни долучився до порятунку євреїв, за що арештували німці. Чергове рішення про його арешт ухвалили вже радянські чекісти 26 березня 1945-го. За пів року до того помер митрополит Андрей Шептицький і радянська влада вирішила ліквідувати греко-католицьку церкву.
Єпископ УГКЦ Григорій Хомиши
Хомишина звинувачували в антирадянській діяльності, співпраці з гітлерівцями й поляками, у підтримці українських націоналістів. Його посадили до внутрішньої тюрми НКВД УРСР у Києві. Під час допитів застосовували побиття, які завдали сильної шкоди й так слабкому здоров’ю. Наприкінці 1945 року його перевели до лікарні Лук’янівської в’язниці де він і помер. Поховали на території в’язниці чи в Биківні.
Беатифікований 2001-го Папою Римським Іваном Павлом II у Львові.
Радянська влада арештувала предстоятеля Української греко-католицької церкви Йосифа Сліпого у Львові 11 квітня 1945-го. Владику схопили в Соборі святого Юра.
Йосиф Сліпий у Римі
Разом із ним заарештували єпископів Миколая Чарнецького, Григорія Хомишина, Никиту Будку та Івана Латишевського. На всіх завели справи про антирадянську діяльність, зв’язки з Ватиканом, іноземними розвідками та українськими націоналістами.
Доля предстоятеля залишалася невідомою для українців до середини 1946 року. Тоді розповіли, що владику вивезли до Києва. Звинуватили у “ворожій діяльності проти УРСР і співпраці з німецькими окупантами”. Закидали, що публічно підтримав Акт відновлення Української держави 30 червня 1941-го. Призначили вісім років Сибірських таборів, у яких насправді він пробуде 18.
12 січня у Центрі Довженка (проспект Червоної Калини, 81) вперше з унікальною різдвяною програмою “Колядуємо Разом” виступить улюбленець львівської публіки Ілля Найда. Концерт розпочнеться о 19:00, повідомляють організатори.
«Втомилися від Джингл белз і лет іт сноу?! Ми теж! Тому – 12 січня! у Центрі Довженка! Затишно, врочисто і драйвово славимо народження Христа разом! Щиро запрошуємо всіх справжніх українців заколядувати з нами! Беріть родичів і друзів, батьків і дітей! То буде справжнє наше Різдво!», – запрошують організатори.
Квитки за посиланням https://bit.ly/341fApK, та у всіх касах міста та центрі Довженка. Живий звук.
Сьогодні пропонуємо нашим читачам перегляд світлин, які були зроблені в 1932 році для кількох туристичних путівників, які рекламували курорт в містечку Немирів, що на Львівщині, а точніше в Яворівському районі.
Не всі наші читачі знають, що цьому курорту за кілька років виповниться 205 років. І він був заснований ще в ХІХ столітті. Більше про історію найдавнішого курорту Львівщини можна дізнатись тут.
На кадрах із 1932 року можемо побачити рівень архітектури будинків відпочинку та відпочивальників на різних локаціях.
Зараз в Немирові функціонує бальнеологічний сірководневий санаторій. Вже близько 200 років відпочинок в цій місцевості славиться приємним кліматом, чистим повітрям у сосновому лісі, а також унікальними сірководневими ваннами й джерелами питної води.
2 січня 2022 року виповнилося 130 років з дня народження українського археолога, етнографа, мистецтвознавця, публіцист, громадського діяча, члена НТШ Ярослава Пастернака.
Народився Ярослав Пастернак 2 січня 1892 року у родині священника греко-католицької церкви Івана Пастернака в м. Хирів Старосамбірського повіту. Велика родина Пастернаків походить з невеличкого присілка Верени села Зіболки на Жовківщині. Життя і діяльність отця Івана Пастернака теж заслуговує уваги дослідників. Він вів активну наукову, літературну та громадську діяльність, збирав фольклор, і до самої смерті у 1954 році у с.Зіболки звершував свій священнчий обов’язок на різних парохіях. Різностороння діяльність священика Івана Пастернака дає право зачислити його до славетної когорти діячів Української греко-католицької церкви, що цілковито посвятили себе служінню народу як словом Божим, так і заступництвом у культурному, господарському та національному бутті.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Хирові
1891 р. Іван Пастернак отримав призначення на посаду помічника пароха уу Хирові. А вже 2 січня 1892 р. за новим стилем у родинні Івана та Ольги Пастернаків з’явився первісток, якого наступного дня в п’ятницю охрестили в місцевій церкві Різдва Пресвятої Богородиці і надали ім’я Ярослав. З раннього дитинства роль батька у життєвому формуванні світогляду та науковому зростанні сина була визначальною.
Після закінчення початкової школи Ярослав Пастернак продовжив навчання в Українській класичній гімназії в Перемишлі. У 1910—1914 рр. студіював археологію та класичну філологію на філософському факультеті Львівського університету. У цей період працював в Українському національному музеї у Львові, брав участь у літніх фольклорних експедиціях по селах, проводив антропологічні наукові дослідження. У 1914 р. — учасник археологічної експедиції Львівського університету у печері Вертеба на Тернопіллі.
У роки Першої світової війни був мобілізований до австрійського війська й служив у 41-му піхотному полку, у складі якого пройшов шлях від ріки Соча (Ізонцо) на Італійському фронті через Румунію до Катеринослава (нині м. Дніпро).Під час українських визвольних змагань у чині поручника воював у складі VII Стрийської бригади УГА. У 1920 р. перебував у таборі інтернованих у Ліберцях (Чехословацька Республіка), де проводив навчання для колишніх вояків УГА, вів військовий архів, працював у редакції періодичного видання «Український скиталець».
Ярослав Пастернак
У 1922—1925 pp. Ярослав Пастернак продовжив археологічні студії в Карловому університеті в Празі, де в 1925 р. захистив дисертацію «Ruské Karpaty v archeologii». 26 березня 1926 р. здобув науковий ступінь доктора філософії. У 1923—1928 рр. — асистент Чеського народного музею, згодом — працівник Державного археологічного інституту в Празі.Перебуваючи в Чехії, проводив великомасштабні розкопки на терені старої Праги, зокрема на королівському замку «Градчани», а також чималу етнографічну, експедиційну й дослідницьку роботу на Закарпатті, викладав на кафедрі археології Українського вільного університету, де читав курс середньовічної археології.
У 1928 р. Ярослав Пастернак повернувся до Львова, розпочав системне вивчення пам’яток давньоруської доби: провів розкопки літописних міст: Галича, Белза, Звенигорода, Перемишля, Пліснеська, Теребовлі.
Від 1934 р. експедиція НТШ під керівництвом доктора Пастернака за фінансового сприяння Митрополита Андрея Шептицького розпочала археологічні дослідження княжого Галича. У 1936 р. на городищі у Крилосі було відкрито фундаменти літописної Богородичної катедральної церкви (Успенського собору), де було знайдено саркофаг з останками князя Ярослава Осмомисла. Я.Пастернака дослідив також фундаменти інших храмів княжої доби в околицях Галича, а також – поховання мадярських воїнів, які пов’язуються з переходом угрів у Подунав’я.
Діяльні члени українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” та спортового товариства вищих шкіл Львова “Україна”. Зліва направо: Василь Паліїв (студент права), Антін Зелений (голова СТ “Україна”, студент права), Степан Гайдучок (учитель руханки і студент медицини), Василь Остапчук (“вічний абітурієнт”), Ярослав Пастернак (студент філософії, археолог). Львів, березень 1913 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (Львів).
У 1932—1935 рр. — доцент, у 1936—1939 рр. та 1942—1944 рр. — надзвичайний професор Богословської академії у Львові, у 1935 р. — доцент Українського вільного університету в Празі, у 1939—1941 рр. — професор і завідувач кафедри археології Львівського університету. У 1940—1941 рр. — старший науковий співробітник Львівського відділу Інституту археології Академії наук УРСР.У 1933 р. Ярослав Пастернак був учасником VII Міжнародного археологічного конгресу у Варшаві (Польща). У 1939 р. на VIII Археологічному конгресі в Берліні виголосив доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів.
У 1944 р., видавши у Кракові монографію «Старий Галич», емігрував до Німеччини. У 1945 р. — науковий співробітник і викладач в Геттінгенському університеті, у 1947—1948 рр. — почесний професор-гість Рейнського університету Фрідріха Вільгельма в Бонні, де читав спецкурси на філософському факультеті, присвячені проблемам середньовічної історії та археології. У 1946 р. став звичайним професором археології Українського вільного університету.
Ярослав Пастернак за роботою. Фото з фонду Лариси Крушельницької
У 1949 р. Ярослав Пастернак прибув до Торонто (Канада), де, активно працюючи для національної справи, прислужився своїми знаннями, проводячи лекційну пропаганду історичних знань для представників української діаспори в Канаді. У 1963 р. його обрано професором Українського католицького університету в Римі. Вислідом його праці на еміграції стала фундаментальна «Археологія України».Я. Пастернак — дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1929), член (1918) і секретар (1928) Етнографічної комісії, директор Культурно-історичного музею НТШ (1928—1939), заступник голови Археологічної секції (1947), активно співпрацював з Торонтським відділенням товариства. Дійсний член Чеського (1926) та Австрійського (1944) археологічних товариств, член Українського історичного товариства (1965).
Помер Ярослав Пастернак 22 листопада 1969 р. в Торонто. Похований на цвинтарі Парк Лан.
31 січня о 19:00 у Театрі імені Марії Заньковецької національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» разом із фолк гуртом «Курбаси» та акустичним бендом презентуватимуть Різдвяний концерт.
За словами директора та диригента НАЧХК «Дударик» Дмитра Кацала, на гостей чекають сто відсотків прем’єр. Це давня європейська традиція пишних сімейних шоу в часі Різдва. На цей раз артисти підготували незнані давні колядки і їх новітнє прочитання, суперенергетичні щедрівки.
“Неймовірний симбіоз різдвяної та новорічної музики та ще й в модерній оправі – все це у нашому різдвяному концерті!
Гості-колядники, а на завершення, окремі твори із золотої скарбниці Різдва. Поспішайте придбати квитки заздалегідь, щоб обрати найкращі місця», – запрошують Дударики та Курбаси.
Заснував капелу «Дударик» 1971 році – провідний український диригент Микола Кацал за сприяння Українського Музичного Товариства у Львові. З того часу «Дударик» підкорив провідні сцени світу. Капела дала понад 3000 концертів у найпрестижніших концертних залах України і світу, серед яких Карнегі Хол, Собор паризької Богоматері, Ванкувер Ейр Плейс, Варшавська філармонія, Палац «Україна», національна опера України, Національна філармонія. Універсальність «Дударика» дивує: в репертуарі колективу представлений весь спектр давньої та сучасної музики.
Курбаси – український етно-гурт, який створили в 2009 році акторки львівського театру імені Л. Курбаса Наталія Рибка-Пархоменко, Марія Онещак і Мирослава Рачинська. Надихаючись у своїй творчості українською народною піснею, учасниці гурту разом з музикантами створюють музично-театральні дійства часто з багатою сценографією та використанням сучасних візуальних засобів.
Сьогодні вже другий день Нового 2022 року. Помітили? Це добре. Бо часом, за активними підготовками до зустрічі свята, можна й не зчутися як воно вже прийде і, навіть, піде. І добре що в цьому році в нас є а ж три дні щоб поправити самопочуття і приготуватися до трудових буднів з підготовки до зустрічі Різдва.
А допоможе нам сьогодні у цьому кава і, ну не зовсім чисто кавові рецепти. Разом з Торговою Маркою Кава Старого Львова, ми приготували для вас щось особливе.
Кавові коктейлі виходять смачними, ароматними і тонізуючими. При цьому більшість з них легко зробити в домашніх умовах. Представляємо вашій увазі рейтинг з десяти алкогольних коктейлів на основі кави. При оцінці ми керувалися смаком, популярністю і простотою приготування напоїв.
1. Кава по-ірландськи
Придуманий в барі ірландського аеропорту Шеннон. У 1952 році рецепт напою привіз на батьківщину американський журналіст Стен Делаплейн. Через кілька років каву по-ірландськи полюбив весь світ. Його м`який збалансований смак запам’ятовується назавжди.
Склад:
віскі (ірландський) – 45 мл;
кава американо – 120 мл;
вершки (жирні) – 45 мл;
цукровий сироп – 15 мл.
Рецепт: збити вершки віночком, налити в келих гарячий американо, цукровий сироп і віскі. Перемішати ложечкою, зверху покласти шар вершків.
Кава по-ірландськи
2. Боулінг в ТУ-154
За легендою якщо пригостити стюардесу цим коктейлем, то потім в літаку можна робити що завгодно. Незвичайний шот на основі горілки зі згущеним молоком і кави, легко готується в домашніх умовах.
Склад:
горілка – 15 мл;
згущене молоко – 15 мл;
мелена кава – 5 грам.
Рецепт: згущене молоко змішати з кавою і налити в стопку, зверху коктейльною ложкою доати горілку, щоб шари не змішувалися.
Боулінг в ТУ-154
3. Гримуча змія
При змішуванні інгредієнтів чується легке шипіння, звідси і назва. Цей солодкий коктейль сподобається жінкам.
Склад:
кавовий лікер – 15 мл;
какао лікер – 15 мл;
вершковий лікер – 15 мл;
мелена кава – 1 грам;
лід в кубиках – 200 грам.
Рецепт: змішати три лікеру в шейкері з льодом, перелити суміш через стрейнер (ситечко) в стопку, зверху посипати меленою кавою.
Гримуча змія
4. Енерджайзер
Енергетик на основі кави і кока-коли. На пару годин може підняти тонус. Смак більш-менш нормальний, сподобається любителям коли.
Склад:
вода – 100 мл;
коньяк – 50 мл;
кока-кола – 50 мл;
мелена кава – 2 чайні ложки;
вершки – 1 чайна ложка;
лід – 3-4 кубика.
Рецепт: приготувати каву, профільтрувати, остудити до кімнатної температури. Покласти в стакан лід, додати вершки, коньяк і каву. Останньою влити холодну кока-колу (або пепсі). Перемішати.
Енерджайзер
5. Весільний
Коктейль отримав назву завдяки шампанському в складі. Невисока міцність дозволяє випити за раз кілька порцій.
Склад:
шампанське – 100 мл;
міцна кава – 50 мл;
цукор – 10 грам;
тонік – 50 мл;
лід – кілька кубиків.
Рецепт: зварити каву, додати цукор, охолодити. Покласти в келих лід, влити тонік, шампанське і каву. Перемішати. Пити через трубочку.
Весільний
6. Бумбокс
Оригінальний варіант поєднання кави з вином. Після кількох порцій коктейлю в голові починає грати музика.
Склад:
горілка – 15 мл;
сливове вино – 15 мл;
американо – 15 мл.
Рецепт: налити в стопку сливове вино, коктейльною ложкою додати шар гарячого американо, зверху – шар горілки. Випити залпом не перемішуючи.
Бумбокс
7. Бананова свіжість
Напій непогано освіжає і э смачним. Збиті з бананом вершки дають цікавий «повітряний» присмак.
Склад:
кава – 50 мл;
вершки – 50 мл;
коньяк – 25 мл;
банан – 1 половинка;
лід – 2 кубики.
Рецепт: збити в блендері холодну каву, вершки, коньяк і половинку банана. Перелити суміш в келих з льодом. Зверху посипати розчинною кавою і прикрасити кружечком банана.
Бананова свіжість
8. Кава по-мексиканськи
Неважко здогадатися, що до складу входить текіла. Складно сказати, чи п’ють цей коктейль в Мексиці, але в Україні у нього є фанати.
Склад:
міцний еспресо -100 мл;
срібна текіла – 25 мл;
цукор – 10 грам;
лайм – 1 половинка;
лід – 3 кубика.
Рецепт: в холодну каву додати текілу і цукор. Видавити сік половинки лайма, потім покласти лід. Перемішати.
Кава по-мексиканськи
9. Пінистий диявол
Під час приготування коктейлю виділяється багато піни, смак виходить пекельним, але багатьом він подобається.
Склад:
пиво – 200 мл;
ром – 50 мл;
кава – 25 мл;
чорний мелений перець – 1 щіпка;
сіль – 1 щіпка.
Рецепт: змішати в келиху холодне пиво з кавою і ромом. Посипати сіллю і перцем, прикрасити кружечком лимона.
Пінистий диявол
10. Чорна каракатиця
Ще один домашній енергетик, але вже не основі горілки.
Склад:
горілка – 50 мл;
кола – 200 мл;
розчинна кава – 2-3 грами.
Рецепт: розмішати в келиху горілку з кавою. Додати колу і ще раз перемішати. Пити через трубочку.
Чорна каракатиця
Маю надію що ви не провели щойно повну дегустацію усіх коктейльних рецептів? Це добре. Бо у великих кількостях навіть кава може зашкодити. Але раджу додати цю статтю у закладки, адже Різдво та інші свята ще попереду. І кава зранку буде дуже помічною.
Фронтмен рок-гурту «МЕРІ» Віктор Винник заспівав пісню «Батько наш – Бандера» з нагоди дня народження ідеолога українського націоналізму Степана Бандери.
Віктор Винник привітав провідника ОУН та українців із днем народження Бандери і запевнив, що «все буде Україна».
Як відомо, «Батько наш – Бандера, Україна – мати!» — українська патріотична пісня, в якій оспівують поширену в повстанських піснях історію про тяжко пораненого в бою вояка УПА, якого оплакує мати.
Нагадаємо, торік до 30-тої річниці проголошення Незалежності Віктор Винник заспівав вже свою давню і знану пісню “Я з України”, але у несподіваному дуеті – разом із дітьми.
У понеділок, 10 січня 2022 року, вокальна формація «Піккардійська Терція» виступить із Різдвяними концертами «Тиха Ніч» у рідному Львові. Концерти відбудуться у Національному драматичному театрі ім. М. Заньковецької. Початок – о 17:00 та 19:30.
За доброю багаторічною традицією, піккардійці на початку року дають Різдвяні концерти у рідному місті Львові – аби колядою зарядити усіх добром та позитивом на рік прийдешній.
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
Від початку 2021 року «Терція» концертувала містами України із месседжем «Карантин – явище тимчасове, а музика – вічна». Так склалося, що і під завісу року цей посил від музикантів усе ще актуальний. Відтак усі концерти зимового туру формації (у грудні 2021-го «піккардійці» з успіхом виступили в Луцьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі та Вінниці) пройшли із дотриманням карантинних вимог МОЗ, чинних на час проведення заходів.
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
Концертна програма «Піккардійської Терції» «Тиха Ніч», яку колектив представить 10 січня у Львові, на Заньківчанській сцені, – об’єднає в собі усі найкращі колядки, щедрівки та новорічні пісні, які акапельний колектив створив протягом уже понад 29-ти років творчості.
– За останні два роки нам так бракувало живих зустрічей… За цей період «турбулентних» умов ми дуже скучили за нашими слухачами. Тому кожна нагода побачитися наживо – безцінна. Тим паче, у нашому віці, коли кожен новий рік на сцені – не просто досягнення, а й велика радість. А у часі Різдвяних свят ця радість ще більша, ще світліша, – розповідає художній керівник «Піккардійської Терції» Володимир Якимець.
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
А наступного, 2022-го, року «Піккардійська Терція» святкуватиме поважний ювілей – своє 30-річчя. З цієї нагоди вокальна формація готує не один музичний сюрприз.
Квитки на концерти «Терції» 10 грудня у Львові, у Театрі ім. М. Заньковецької, доступні онлайн:
Сьогодні без реклами складно просувати свій продукт, а якщо йдеться про туристичні послуги чи локації, то тут реклама просто необхідна, якщо хочеш, щоб про тебе дізнались.
Для того, щоб дізнатись, як рекламували туристичні локації Львівщини понад 80 років тому, розшукали рекламну продукцію 1939 року. На її сторінках бачимо світлини панорам Карпат, Горганів, гірських рік. Окрім того, в очі впадає високий рівень будинків відпочинку в Трускавці, який у 1920-1930-ті роки був популярним курортом. Фото демонструють також і місцевий неповторний колорит, адже на одному із фото жительки регіону в традиційному одязі. Також цікавим є фото тартака серед гір.
Річка Тарнавка, 1939 р.Тартак на Львівщині, 1939 р.Скелі в селі Урич, 1939 р.
На кадрах можна побачити також пляж в Сколе, туристичне Славське, пансіонат у Коростові та ін.
У туристичних проспектах гостям регіону розповідали про лікувальне гірське повітря, купання в гірських річках, проживання на комфортних віллах та будинках відпочинку. Місцева кухня була обов’язковою “родзинкою” для туристів.
Пансіонат в селі Коростів, 1939 р.Будинок відпочинку в Моршині, 1939 р.Інтер’єр будинку відпочинку в Моршині, 1939 р.Пляж у місті Сколе, 1939 р.
Відпочивати запрошували влітку та взимку. Так і писали, якщо ви стомились від щоденних клопотів, приїздіть на Сколівщину на відпочинок.
Також у путівниках згадували про неймовірні ліси, повні дичини, птахів та ягід.
Найкраще до курортів пропонували добиратись залізницею, зокрема, гілкою в напрямку Стрий – Сколе – Лавочне – Будапешт, чи Стрий – Моршин – Долина – Станіславів.
Дівчата та жінки в традиційному одязі, Львівщина, 1939 р.Турист рибалить у Карпатах, 1939 р.Околиці Славського, 1939 р.Мальовничі Горгани, 1939 р.
Для того, щоб наші читачі могли краще уявити атмосферу тогочасних курортів на Львівщині пропонуємо фотомандрівку.
Сьогодні, 1 січня 2022 року, вже за багаторічною традицією, пропонуємо переглянути Топ 10 публікацій минулого 2021 року. Дізнаємося ваші читацькі вподобання і смаки і будемо старатися в цьому році дарувати вам більше цікавих матеріалів і дописів. Маємо наді, що нам воно вдасться.
Завершує десятку популярних публікацій статі нового, для Фотографій старого Львова, але автора який уже заслужив поважну репутацію серед краєзнавців. Відомий він світу під псевдо Zommersteinhof. Сподіваємось на подальшу співпрацю, адже його статті дуже цікаві і педантичні 🙂
Мабуть наші читачі дуже люблять мандрувати Карпатами. Або пандемічна ситуація не залишила вибору і особливості купання в карпатських річках вивело статтю на 9 місце в нашому рейтингу.
Під кільцем на вул. Городоцькій. Колектор що прямо це до церкви Ольги і Єлизавети. Ліворуч – з вул. Залізнична. А там де дігер – вул. Тобілевича.
На восьмому місці впевнено розташувався Андрій Риштун з його підземними походеньками. Його підземний водоспад на Городоцькій назбирав майже 20000 переглядів.
Два батяри. Львів, вересень 1971 року. Фото Марцін Ябонський
Ностальгічна стаття Ілька Лемка викликала багато спогадів суперечок та коментарів і заслужено посіла сьому позицію рейтингу. Хоча, підозрюю, це ще не кінець.
Музики із села Чортовець, Івано-Франківщина Фото: oesta.gv.at
Карпати завжди були “туристичним магнітом” для мешканців Західної України, та й України загалом. І популярність карпатських мешканців, їх історії та етнографії, вивела статтю з їх світлинами на шосте місце рейтингу.
В першу п’ятірку найцікавіших дописів залетів літак, який був збитий в бою з УПА в районі Долини. Стаття про нього набрала майже 27000 переглядів. До слова, спільнота пошуку літаків ДСВ в Україні в цьому році готує до друку вже третю книжку про віднайдені ними літаки.
Дороги на Львівщині та їх стан завжди викликали особливе зацікавлення. Навіть якщо ти не автовласник чи водій – значить пасажир, якого везуть цими ж дорогами. За останні кілька років стан з дорогами в нашому краї значно покращився, але дослідження Гриця Совківа про їх стан таки впевнено посіло четверте місце.
Все таки є щось особливе в підземних закинутих приміщеннях
Ця стаття Андрія Риштуна швидко рвонула і буквально на фінішній прямій вирвалася на третє місце. Хоча ще кілька тижнів тому впевнено трималася на четвертому. Але це друга Стаття Андрія, яка потрапила в Топ 10.
Невідомий тунель під Львовом на глибині 40 метрів довго залишався лідером рейтингу, але безнадійно відстав від лідера на останній прямій, майже фінішній ділянці. Тим не менше, дуже достойний результат. Окрім цього, Андрій Риштун – єдиний учасник рейтингу з трьома публікаціями. Респект Андрію, так тримати.
Перше місце несподівано для нас посіла інформаційна стаття про знайдене зерно, яке закопали в 1947 році. І ця стаття впевнено вирвалася в топи найцікавіших за всі роки існування сайту.
Ось такі були ваші уподобання в минулому, 2021 році. Сьогодні перший день Нового року і перший день, коли починаємо формувати новий рейтинг і обирати нових переможців. Отже, успіху вам і Веселих Вам свят.
В понеділок, 3 січня 2022 року, о 17:00 та 19:30 у театрі імені Марії Заньковецької відбудуться Великі новорічні концерти скрипаля-віртуоза Олександра Божика. Музикант виступатиме у супроводі рок-бенду, повідомляють організатори.
У програмі – найкращі світові та українські хіти: Vivaldi, AC/DC, Imagine Dragons, Nirvana, Coldplay, Queen, Adele, Беz Обмежень, Океан Ельзи та інші. Звучатиме також авторська музика Божика та кавери із проєкту Bozhyk Duo.
Традиційно на гостей концерту чекають шоу-номери, інтерактиви з глядачами та виступ яскравих солістів. Зокрема, Олександр Божик готує до концертів нові постановки з Танцювальним театром «Життя». Також вперше на сцені буде новий білий рояль дружини Олександра Юлії, тож проєкт «Bozhyk Duo» прозвучить у новому звучанні.
Концерт Олександра Божика на сцені Львівської опери
Не пропустіть масштабне музичне дійство на чолі з скрипалем-віртуозом, на якому окрім своїх найкращих номерів музиканти будуть прем’єрити абсолютно нову музику!
Фотографії Старого Львова продовжують знайомити своїх читачів із історією міського тролейбусного транспорту Львова. У частині шостій циклу – про роботу тролейбусного господарства Львова у 2000 – 2005 роках. У ті часи чи не найбільшою проблемою ЛКП «Львівелектротранс» були борги за електричну енергію, через які енергетики постійно погрожували відключити підприємство від енергопостачання.
XІІІ. Тролейбусне господарство Львова у перші роки ХХІ століття
10 березня 2000 року газета «Поступ» проінформувала, що на той момент на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебував 121 тролейбус, в тому числі 56 тролейбусів, які вичерпали свій ресурс (замортизовані). Зазначалося, що у 1994 – 1998 роках тролейбусне депо отримало 39 тролейбусів виробництва Львівського автобусного заводу (ЛАЗ-52522), а оновлення тролейбусного парку Львова за рахунок тролейбусів львівського виробництва вдалося завдяки мобілізації коштів із бюджету, залученню коштів підприємств та організацій міста та внаслідок зусиль Львівського автобусного заводу, який налагодив серійний випуск тролейбусів, значно дешевших за машини іноземного виробництва. На той час із 39 тролейбусів ЛАЗ-52522 один уже був списаний після пожежі, а іще кілька потребували капітального ремонту в заводських умовах. Навесні 2000 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 38 тролейбусів ЛАЗ-52522, 79 тролейбусів «Skoda 14Tr» і 4 старі тролейбуси «Skoda 9Tr», які були списані протягом 2000 – 2001 років.
4 травня 2000 року на вулиці міста Львова не виїхав жоден трамвай і тролейбус – ВАТ «Львівобленерго» за борги відімкнуло ЛКП «Львівелектротранс» від енергопостачання. За словами керівника ЛКП Богдана Бедрила, він отримав повідомлення про можливість відключення іще у квітні. Станом на 1 квітня 2000 року борг ЛКП «Львівелектротранс» за електричну енергію становив 2 мільйони 574 тис. грн., а до 1 травня він зменшився до 2 мільйонів 443 тисяч гривень. Підприємство заборгувало перед енергетиками через те, що держава не відшкодувала збитки, понесені перевізником через безоплатне перевезення пасажирів-пільговиків. Денна виручка від реалізації проїзних документів навесні 2000 років, за словами Бедрила, складала біля 35 тисяч гривень. Збитки від знеструмлення трамвайних і тролейбусних ліній в ЛКП «Львівелектротранс» оцінили приблизно у 30 тис. грн.
Один із останніх тролейбусів «Skoda 9Tr», який експлуатувався у Львові наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років. Автор фото – Ааре Оландер. 1998 р.
В кінці липня 2000 року борг ЛКП «Львівелектротранс» перед енергетиками становив вже 3 млн. 222 тис. грн., отож 26 липня 2000 року ВАТ «Львівобленерго» надіслало «Львівелектротрансу» попередження про можливе відключення від енергопостачання. Проте завдяки переговорам відключення вдалося уникнути.
У грудні 2000 року «Поступ» опублікував статтю Зоряни Онишкевич «Трамваї і тролейбуси будуть їздити до кінця року», у якій йшлося, що наприкінці 2000 року борг ЛКП «Львівелектротранс» за спожиту електроенергію становив 2 мільйони 900 тисяч гривень. У липні 2000 року між ЛКП «Львівелектротранс» і ВАТ «Львівобленерго» було досягнуто домовленостей про режим оплати за електроенергію – ЛЕТ оплачував «Львівобленерго» за поточне споживання електрики та 10% від суми боргу. Із листопада 2000 року було досягнуто домовленостей про більший відсоток сплати боргу. В той же час, за словами директора ЛКП «Львівелектротранс» Богдана Бедрида, загроза відключення підприємства від електропостачання могла знову виникнути в новому 2001 році, в першу чергу, якщо держава і далі боргуватиме підприємству за перевезення пільговиків. Проведена наприкінці 2000 року перевірка показала, що тролейбуси і трамваї у Львові безплатно перевозили біля 50% пасажирів-пільговиків. Дохід підприємства від реалізації проїзних документів становив 1,4 млн. грн., отож стільки ж держава мала відшкодовувати за перевезення пільговиків. В той же час реальне відшкодування збитків через безоплатне перевезення пасажирів-пільговиків в той час не перевищувало 400 тисяч гривен на місяць.
У квітні 2001 року енергетики вчергове попередили ЛКП «Львівелектротранс» про можливе відключення підприємства від енергопостачання із 23 квітня 2001 року. На цей момент борг підприємства за електроенергію становив 2,8 млн. грн. У «Львівелектротрансі» повідомили, що у 2000 році трамваями і тролейбусами Львова було перевезено 62,4 млн. пасажирів-пільговиків, які користуються правом безкоштовного проїзду. Перевезення цих пасажирів вартувало 16,2 млн. грн., в той же час держава компенсувала перевізнику тільки 5,018 млн. грн. Із 305,7 тис. грн., витрачених на перевезення пільговиків-«чорнобильців», було відшкодовано 125,8 тис. грн. За пільгове перевезення студентів сума компенсації мала б становити 6,7 млн. грн., в той час як підприємству було компенсовано лише 3,02 млн. грн. Таким чином. Збитки ЛКП «Львівелектротранс», отримані через перевезення пільгових категорій пасажирів у 2000 році склали 15,07 млн. грн.
Найновіший львівський тролейбус початку 2000-х років: тролейбус ЛАЗ-52522 № 039, який надійшов на підприємство у 1998 р. Автор фото – Ааре Оландер. 2002 р.
Вчергове на межі відключення від енергопостачання ЛКП «Львівелектротранс» опинилося на початку вересня 2001 року. Знеструмлення комунального перевізника, ЛКП «Львівсвітло» та СМЕУ ДАІ (підприємство, яке займалося обслуговуванням світлофорів) було заплановано на 5 вересня. Відповідно, у Львові мав не лише зупинитися електротранспорт, але й згаснути вуличне освітлення та припинитися робота світлофорів. На той час борг «Львівелектротрансу» перед енергетиками становив 2,2 млн. грн.
24 липня 2002 року чотири комунальні підприємства Львова: «Львівелектротранс», «Львівводоканал», «Львівсвітло» та «Львівтеплоенерго» отримали від ВАТ «Львівобленерго» повідомлення про можливе відключення від енергопостачання за борги. Таке ж повідомлення ЛКП «Львівелектротранс» отримало і на початку жовтня 2002 року – на той час борг загальний борг підприємства перед енергетиками становив 2 мільйони 383 тис. грн. Відключення було заплановане на 3 жовтня 2002 року, проте не відбулося.
15 листопада 2002 року у період із 04:00 до 10:00 ВАТ «Львівобленерго» відключило від енергопостачання тролейбусне депо і трамвайне депо № 1: на маршрути не вийшли тролейбуси та трамваї маршрутів № 1, 2, 3 і 9. Причина відключення – борги ЛКП «Львівелектротранс» перед енергетиками за поставлену електроенергію. За словами головного інженера Віталія Чаговця, підприємство сплачувало поточні платежі за електроенергію. Борг у понад 2 мільйони гривень накопичився іще у 1990-ті роки. Його вдалося погасити, відповідно відключень більше не було.
У числі № 88 за 20 травня 2000 року газета «Поступ» повідомила про те, що у тому випадку, якщо Львівська обласна державна адміністрація не вирішить питання повного відшкодування збитків через перевезення пасажирів-пільговиків, ЛКП «Львівелектротранс» буде вимушене підняти питання підвищення вартості проїзду або скоротити кількість маршрутів.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 013, який на початку 2000-х років пройшов капітальний ремонт на Львівському автобусному заводі. Автор фото – Ааре Оландер. 5 червня 2002 р.
29 травня 2000 р. внаслідок грози із сильними поривами вітру в декількох місцях було пошкоджено контактну мережу тролейбуса. Зокрема, в районі кінцевої тролейбусного маршруту № 4 «Стадіон СКА» дерево впало на контактну мережу. Під час аварійно-відновлювальних робіт тимчасово припинився рух тролейбусів на маршруті № 13. Окрім того через негоду тимчасово припинявся рух тролейбусів на маршрутах № 7 і 16 – тут спостерігалося підтоплення проїзної частини через забиті дощоприймачі.
16 червня 2000 р. виконком Львівської міської ради прийняв рішення «Про транспортне забезпечення міста і шляхи його покращення». В цьому рішенні проголошувався пріоритет розвитку трамвайного і тролейбусного транспорту, а також планувалося тимчасове обмеження збільшення кількості маршрутів міського пасажирського автотранспорту. Передбачалося, зокрема, оновлення парку електротранспорту, проте бюджетні кошти на такі заходи закладені не були. В той же час, як розповів в кінці липня 2000 р. в.о. директора ЛКП «Львівелектротранс» Олег Білокурий у коментарі ЗМІ заявив, що для оптимізації витрат підприємства буде скорочено низку збиткових ранкових і вечірніх рейсів електротранспорту.
21 липня 2000 р. було видано наказ № 69-Д директора Департаменту міського інженерного господарства, яким було встановлено нові тарифи на проїзд в міському електричному транспорті Львова. Отож, із 1 серпня 2000 року вартість «загального» квитка на проїзд в трамваї і тролейбусі була встановлена на рівні 45 коп., вартість пільгового квитка для учнів та студентів – 20 коп. Вартість перевезення багажу – 45 коп. До підвищення вартість «загального» квитка становила 30 копійок, а пільгового – 15 копійок. Як розповів газеті «Поступ» керівник Управління транспорту та зв’язку ЛМР Ігор Юрчишин, станом на липень 2000 року собівартість проїзду в міському електротранспорті Львова становила 80 копійок. Квартальний дохід ЛКП «Львівелектротранс» на той час становив 3 мільйони 148 тисяч гривень, в той час як квартальні видатки становили 5 мільйонів 946 тисяч грн. За словами в.о. директора ЛКП «Львівелектротранс» Олега Білокурого, у липні 2000 року на маршрути виходило на 11 тролейбусів менше, а ніж у травні того ж року.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 006 на вул. Стрийській. Цей тролейбус виявився «довгожителем»: на лінії він працював аж до 2013 року. В кінці 1990-х – на початку 2000-х рр. ця машина пройшла капремонт на Львівському автобусному заводі. Автор фото – Ааре Оландер. 7 серпня 2003 р.
Із 28 липня по 5 серпня 2000 року тролейбуси маршруту № 13 тимчасово курсували тільки від вул. Зернової до кінцевої «Українська академія друкарства». Це було пов’язано із тимчасовим перекриттям руху на вул. Мазепи (від вул. Миколайчука до вул. Грінченка), яке було запроваджено через підтоплення житлових будинків в районі вул. Мазепи – Купальської і проведення аварійно-відновлювальних робіт. Рух тролейбусів на маршруті № 13 припинявся 17 вересня 2000 року під час святкування Дня міста.
До Дні міста Львова 2000 року за дорученням міського голови Львова Василя Куйбіди було підготовлено і надруковано спецвипуск квитка-газети. Ці квитки-газети розповсюджувалися в міському електротранспорті і за задумом мера мали ознайомити містян і гостей міста із муніципальними проблемами. За випуск квитка-газети відповідала громадська організація «Центр муніципального і регіонального розвитку».
У період із 18 по 29 вересня 2000 року тимчасово було припинено рух міського пасажирського транспорту на вул. Зеленій від вул. Просторої до вул. Вулецької. Відповідно, тролейбуси маршруту № 11 курсували тільки до вул. Луганської, а маршрут № 16 тимчасово не працював.
Із 27 вересня по 5 листопада 2000 року у зв’язку із капремонтом вулиці Короткої було припинено рух тролейбусів на маршрутах № 6 і 7. На час капремонту вулиці Короткої тролейбуси маршруту № 12 курсували за такою схемою: Університет – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Любінська – вул. Ряшівська – вул. Городоцька – пл. Кропивницького – Університет.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 592 на маршруті № 16. Світлина зроблена на кінцевій «Сихівське кладовище». 26 липня 2004 р.
У першому в 2001 році числі «Поступу» йшлося про численні поломки тролейбусів у дні новорічних свят, які викликали затримки в русі «рогатого» електротранспорту. Директор підприємства Богдан Бедрило заявив, що проситиме Львівську міську раду виділити підприємству кошти на відновлення 16 тролейбусів, які ось уже 6 років стояли без руху. Крім того підприємство зняло кілька машин із маршрутів № 7 і 16 і перекинуло їх на завантажені маршрути № 13 і 24 в напрямку Збоїщ та Сихова.
У січні 2001 року ЛКП «Львівелектротранс» провело акцію для пасажирів, які постійно користувалися електротранспортом і купували місячні абонементі картки. Пасажири, які пред’явили місячні абонементи за усі 12 місяців 2000 року отримували в подарунок безкоштовний проїзд в електротранспорті протягом трьох місяців. Пасажирів, які купували картки із липня по грудень 2000 року теж чекав подарунок – вони отримували право безплатного проїзду в електротранспорті протягом лютого 2001 року. Проте, як заявила фахівець у зв’язках із громадськістю і пресою ЛКП «Львівелектротранс» Богдана Стефура, станом на 16 січня із комплектом минулорічних проїзних до підприємства звернулося лише 5 осіб. Директор «Львівелектротрансу» Богдан Бедрило розповів, що така акція проводилася вперше, а її метою було заохочення пасажирів користування місячними абонементами на проїзд в електротранспорті.
20 лютого 2001 року на засіданні депутатської комісії із інженерного господарства Львівської міськради розглядалося питання постачання електричної енергії, яку генерує Львівська ТЕЦ № 1, бюджетним організаціям та комунальним підприємствам, зокрема ЛКП «Львівелектротранс». На той період вартість 1 кВт-год для бюджетних установ і комунальних підприємств від ВАТ «Львівобленерго» становила 21 копійку, в той же час ЛКП «Львівтеплоенерго» могло б постачати електроенергію за 19 коп. за 1 кВт-год, а для «Львівелектротрансу» – узагалі по 14 – 16 копійок. Це дозволило б ЛКП «Львівелектротранс» зменшити витрати на електричну енергію. Рішення про створення комунального енергогенеруючої компанії було підтримано Львівською міськрадою.
22 лютого 2001 року директор ЛКП «Львівелектротранс» Богдан Бедрило повідомив про створення на базі підприємства «Клубу симпатиків львівського трамваю». За його словами, це мала бути громадська організація, яка зі своїми незалежними експертами слідкуватиме за роботою трамвайників та тролейбусників. Входитити до неї мали громадяни, які й раніше давали конструктивні пропозиції та слушні зауваження. Всім членам клубу планували видати посвідчення і надати право безкоштовного проїзду, а також нагляду за водіями, кондукторами та контролерами «Львівелектротрансу».
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 545, який потрапив в аварію 29 травня 2002 року. Після аварії машину відсторонили від експлуатації і після тривало простою списали. Автор фото – Олександр Єрохін. 7 грудня 2007 р.
5 квітня 2001 року місцеві львівські ЗМІ повідомили про запровадження в трамваях і тролейбусах пільгових квитків нового зразка. Від звичайних ці квитки відрізнялися більшим розміром та написом «пільговий». За словами керівництва ЛКП «Львівелектротранс» квитки нового дизайну були запроваджені для того, щоб позбутися зловживань зі сторони кондукторів та суперечок із пасажирами.
На початку квітня 2001 року в ЛКП «Львівелектротранс» повідомили про крадіжку 180 метрів контактного дроту тролейбуса на лінії до Туберкульозної лікарні. Внаслідок цього підприємство зазнало збитків на 400 тисяч гривень. Станом на 12 квітня 2001 року рух тролейбусного маршруту № 16 було відновлено, проте на підприєстві повідомили: якщо крадіжка тролеї повториться, то контактну мережу не відновлюватимуть. Нажаль, крадіжка тролеї на лінії до Тублікарні повторилася, тому було вирішено повністю демонтувати контактну мережу на цьому відгалуженні, отож із осені 2001 року тролейбусний маршрут № 16 курсував за маршрутом ст. Сихів – Сихівське кладовище без заїзду до Тублікарні. Наступного 2002 року тролейбусний маршрут № 16 було продовжено до вул. Шота Руставелі, за такою схемою він працював до 18 грудня 2006 року.
Наприкінці весни 2001 року Львів активно готувався до візиту Папи Римського Іоанна-Павла ІІ. Відповідно ЛКП «Львівелектротранс» отримало припис про необхідність відключення від енергопостачання контактних мереж на шляху руху папського кортежу.
На початку червня 2001 року у Львові обговорювалася можливість запровадження проїзних квитків на проїзд в електротранспорті на один день, тиждень та десять днів. За словами Богдана Бедрила, який тоді очолював «Львівелектротранс», запровадження таких квитків могло б стати дієвим методом боротьби із зловживаннями зі сторони кондукторів міського електротранспорту. Проте далі слів справа із впровадженням короткотермінових абонементів не просунулася.
Кузов тролейбуса ЛАЗ-52522 № 018, який було відновлено на Львівському автобусному заводі на початку 2000-х рр. Кузов було доставлено в депо, але не було вкомплектовано агрегатами. Тролейбус списано у 2008 р. Автор фото – Ааре Оландер. 5 червня 2002 р.
Із вечора 25 червня по вечір 27 червня 2001 року у Львові перебував Папа Римський Іоанн-Павло ІІ. Під час візиту понтифіка в місті призупинялася робота низки трамвайних та тролейбусних маршрутів. 25 червня 2001 року весь електротранспорт Львова працював у звичайному режимі до 16:00, із 16:00 до 20:00 припинялося курсування всіх трамвайних маршрутів окрім №6 та тролейбусних маршрутів № 2, 3, 9 і 10. У звичайному режимі працювали тролейбусні маршрути № 1, 5, 6, 7, 12, 11, 13, 16 та 24. 26 червня 2001 року в звичайному режимі працювали трамвайні маршрути № 6 і 7 та тролейбусні №№ 1, 6, 7, 11, 12 і 16. Решта маршрутів електротранспорту в цей день не курсувала. 27 червня 2001 р., в останній день візиту Іоанна-Павла ІІ до Львова у звичайному режимі працювали трамвайні маршрути №№ 4, 6, 7 та тролейбусні маршрути №№ 1, 6, 7, 11, 13, 16 та 24. Із 15:00 27 червня 2001 року відновлювалося курсування трамвайних маршрутів № 2, 3 і 5 та тролейбусного маршруту № 5. Із 19:00 було відновлено роботу всіх маршрутів міського електротранспорту. Із 25 по 28 червня 2001 року міський електротранспорт Львова курсував до 24:00.
На початку серпня 2001 року ЛКП «Львівелектротранс» подало в Департамент міського інженерного господарства (в ті часи цьому департаменту було делеговано право встановлювати вартість проїзду в міському електротранспорті Львова), розрахунки щодо підвищення вартості «загального» квитка на проїзд в трамваї та тролейбусі до 50 копійок. Проте в Управлінні транспорту і зв’язку ЛМР цю ініціативу ЛКП «Львівелектротранс» не підтримали. Начальник управління Іван Домінюк заявив, що «останнім часом в електротранспортників збільшився збір від пасажирів», в той же час працювати рентабельно підприємству заважали борги перед енергетиками. Керівник ЛКП «Львівелектротранс» Богдан Бедрило зауважив, що проблемою для підприємства є перевезення пасажирів-пільговиків, чисельність яких неможливо підрахувати. Отож, для точного підрахунку він запропонував реалізовувати пільговикам, які мають право безкоштовного проїзду квитки мінімальної вартості 5 – 10 коп. Проте ця пропозиція не була підтримана на рівні міста.
3 серпня 2001 року виконком Львівської міськради погодив отримання ЛКП «Львівелектротранс» кредиту в сумі 700 тис. грн. від «Трансбанку» під заставу майна підприємства. Кредитні кошти планувалося витрати на прокладання прямої кабельної лінії від Львівської ТЕЦ-1 до тягової підстанції № 1 ЛКП «Львівелектротранс» на вул. Вітовського, 57. Після прокладання цієї кабельної лінії контактні мережі трамвая і тролейбуса в центральній частині міста отримували живлення від міської теплоелектроцентралі, яка перебуває в комунальній власності. В якості застави по кредиту «Трансбанку» використовувалося майно ЛКП «Львівелектротранс» загальною вартістю 7 млн. грн.
Відсторонений від експлуатації тролейбус «Skoda 14Tr» № 577 в очікуванні списання на території депо. Автор фото – Ааре Оландер. 5 червня 2002 р.
Роботи із влаштування кабельних ліній між Львівською ТЕЦ-1 та тяговою підстанцією № 1 ЛКП «Львівелектротранс» на вул. Вітовського, 57 були завершені наприкінці 2003 року. Під час підсумкової прес-конференції за результатами 2003 року міський голова Львова Любомир Буняк повідомив, що станом на початок 2004 року Львівська ТЕЦ-1 стабільно працювала на потужності 22 МВт, відповідно генерація на комунальній теплоелектроцентралі забезпечувала до 20% потреби ЛКП «Львівелектротранс» в електричній енергії.
28 серпня 2001 року газета «Поступ» із посиланням на начальника служби руху ЛКП «Львівелектротранс» Олега Білокурого повідомила про те, що податкова заборонила підприємствам міського електротранспорту реалізовувати в салонах трамваїв і тролейбусів місячні проїзні картки. Отож, місячні проїзні картки було дозволено продавати лише в кіосках, обладнаних електронними касовими апаратами.
Наприкінці вересня 2001 року директор ЛКП «Львівелектротранс» Богдан Бедрило повідомив про скорочення кількості рухомого складу на маршрутах у зв’язку із дефіцитом водіїв електротранспорту та кондукторів. За словами Бедрида, станом на вересень 2001 року середня зарплата на підприємстві становила біля 250 гривень, в той час як зарплата кондукторів становила 150 – 180 гривень, відповідно за останній місяць звільнилося 20 кондукторів. Як один із способів оптимізації витрат підприємства Богдан Бедриоло називав скорочення часу курсування трамваїв і тролейбусів: в такому разі електротранспорт курсував би дві години зранку і три години ввечері.
У 2001 році у зв’язку із дефіцитом рухомого складу, який утворився після списання останніх тролейбусів «Skoda 9Tr» (остання машина цієї моделі із №428 працювала на маршрутах №№13 і 17 в лютому 2001 року), було скасовано роботу двох тролейбусних маршрутів: № 14 вул. Олександра Невського – вул. Виговського та «пікового» № 17 вул. Зернова – Академія друкарства (вул. Варшавська).
Тролейбуси ЛАЗ-52522 №29 і «Skoda 14Tr» № 544 на кінцевій зупинці «вул. Грінченка». Автор фото – Maciej Zysko. 25 липня 2004 р.
У 2000 році тролейбуси міста Львова перевезли 41,089 млн. пасажирів, на балансі депо на кінець року перебувало 119 машин; у 2001 році пасажиропотік львівського тролейбуса знизився на майже півмільйона пасажирів – до 40,613 млн. пасажирів, а кількість машин на балансі депо – до 117 машин.
У ніч на 14 січня 2002 року у Львові на вулиці Антоновича біля будинку № 13 стався провал проїзної частини. Спочатку провал був півтора метри в діаметрі, а глибина – 3 метри. Протягом дня розміри провалу збільшилися. Причиною провалу стала несправність каналізаційного колектора. Через це припинили свою роботу тролейбусні маршрути № 2, 9 і 10, які курували по вул. Антоновича.
Із 10 по 25 травня 2002 року для ремонтних робіт було перекрито ділянку вул. Шептицьких від вул. Степана Бандери до пл. Кропивницького. На цей час припинилася робота тролейбусних маршрутів № 6, 7 і 12.
Із 16 травня 2002 року розпочалася реконструкція пл. Петрушевича, відповідно розворотне кільце не діяло, тому тролейбусні маршрути №№1 і 11 та 5 і 24 були тимчасово попарно об’єднані. Тролейбусний маршрут №11 курсував від вул. Енергетичної через вул. Шота Руставелі і Зелену до ст. Сихів, а тролейбусний маршрут №24 поєднав вул. Сихівську (Кінотеатр ім. О. Довженка) та Автовокзал. Після завершення реконструкції площі Петрушевича у липні 2002 р. було відновлено розворотні кільця маршрутів №№1, 5, 11 та 24 і тролейбуси почали курсувати за звичними трасами.
Тролейбуси «Skoda 14Tr» на вул. Митрополита Андрея. Машини № 556 і 553 – на обідній перерві, машина № 524 рухається по маршруту. Автор фото – Maciej Zysko. 30 липня 2004 р.
29 липня 2002 року під час спуску по «серпантину» на вул. Стрийській відмовили гальма у тролейбуса «Skoda 14Tr» із інвентарним №545. Водію вдалося зупинити тролейбус викрутивши кермо, внаслідок чого тролейбус вискочив на тротуар. Під час інциденту пасажири тролейбуса не постраждали, однак тролейбус отримав значні ушкодження, майже 6 років простояв у депо і у 2008 році був списаний та утилізований.
4 вересня 2002 року виконком Львівської міськради прийняв рішення № 270 «Про тарифи на перевезення у міському електротранспорті». Відповідно до цього рішення, із 5 вересня 2002 року вартість загального квитка на проїзд в трамваях і тролейбусах зросла до 45 копійок, а пільгового – до 25 копійок. Вартість перевезення багажу – 45 коп. Вартість загального місячного абонементу на проїзд в трамваї і тролейбусі була встановлена на рівні 32 грн., на один вид транспорту – 24 грн. Вартість пільгових студентських місячних абонементів на трамвай і тролейбус – 16 грн., на один вид транспорту – 12 грн. Для учнів місячні картки вартували відповідно 13 і 10 грн. Для підприємств і організацій вартість місячного абонементу на два види електротранспорту становила 40 грн., на один вид – 30 грн.
На початку листопада 2002 року стало відомо, що із посади звільнився керівник ЛКП «Львівелектротранс» Богдан Бедрило, який був обраний депутатом Львівської міської ради та увійшов до складу фракції «Наша Україна». Коментуючи звільнення Богдана Бедрила із посади начальник Управління транспорту і зв’язку Львівської міськради Ярослав Вовчак повідомив, що екс-керівник «Львівелектротрансу» сам написав заяву про звільнення за власним бажанням.
22 листопада 2002 року виконком Львівської міськради приймає рішення №476, яким із балансу ЛКП «Львівелектротранс» списано 12 тролейбусів «Skoda 14Tr» (деповські №№ 513, 521, 533, 534, 535, 542, 558, 562, 564, 565, 567 і 571) 1988-1989 рр. випуску. Таким чином, наприкінці 2002 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 105 тролейбусів. Кількість тролейбусів на балансі ЛКП «Львівелектротранс» не змінювалася до 2006 року.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 579 рухається по маршруту № 1. Автор фото – Maciej Zysko. 26 липня 2004 р.
25 листопада 2002 року через припинення генерації електроенергії на Львівській ТЕЦ-1 виникли перебої із роботою міського електротранспорту. Зокрема призупинився рух трамваїв в центральній частині міста, а також рух тролейбусів на маршруті № 1. Через падіння напруги в мережі тролейбуси маршрутів № 2, 9 і 10 курсували лише до кінцевої на вул. Степана Бандери. Причиною зниження генерації струму на ЛТЕЦ-1 стало призупинення постачання газу зі сторони НАК «Нафтогаз України».
28 листопада 2002 року о 04:00 за давні борги ЛКП «Львівелектротранс» перед «Львівобленерго» було знову знеструмлено трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій та тролейбусне депо. В результаті на лінію вийшли трамваї тільки із трамвайного депо № 1, а тролейбуси вийшли із запізненням. Директор ЛКП «Львівелектротранс» Олег Білокурий запевнив, що із енергетиками досягнуто компромісу і відключень більше не буде.
11 грудня 2002 р. виконком ЛМР прийняв рішення № 574 «Про тарифи на перевезення пасажирів у міському електротранспорті». Відповідно до цього рішення із 2 січня 2003 року вартість загального квитка на проїзд в міському електротранспорті була встановлена на рівні 50 коп., а вартість пільгового квитка для учнів та студентів – 30 коп. Вартість місячних абонементів на проїзд в міському електротранспорті не змінювалася. Вартість перевезення одного місця вантажу була встановлена в розмірі 50 коп. Це підвищення вартості проїзду в міському електротранспорті начальник Управління транспорту і зв’язку ЛМР Ярослав Вовчак назвав «досить лояльним». За підрахунками електротранспортників реальна собівартість проїзду в електротранспорті в той час становила 70 – 80 коп. За словами директора ЛКП «Львівелектротранс» Олега Білокурого, підприємство щомісяця отримувало від реалізації проїзних документів лише 1 млн. 100 тис. грн. Цієї суми заледве вистачало на виплату заробітної плати.
Станом на кінець 2002 року середня заробітна плата в ЛКП «Львівелектротранс» становила 320 грн., в той час як середня по країні – 540 грн. Через це підприємство відчувало сильний відтік кадрів – протягом 2002 року із підприємства звільнилося 100 кондукторів, 70 водіїв електротранспорту і стільки ж слюсарів.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 032 прямує до кінцевої «Університет ім. І. Франка». 2004 р.
В лютому 2003 року в одному із тролейбусів Львова стався прикрий випадок – кондукторка провалилася в люк салону. У червні того ж року в салоні тролейбуса, що прямував по маршруту № 3, 70-річна жінка отримала травму хребта. Керівник відділу безпеки руху ЛКП «Львівелектротранс» Михайло Ожіпко тоді запевняв, що користуватися трамваями і тролейбусам безпечно, незважаючи на їх значний вік, а травмування пасажирів в салоні найчастіше трапляється через невиконання ними елементарних правил безпеки.
27 березня 2003 року, виступаючи на радіо «Люкс ФМ», директор ЛКП «Львівелектротранс» Олег Білокурий повідомив, що у 2003 році місто не закуповуватиме нових трамваїв і тролейбусів. Білокурий пояснив, що міський голова Львова Любомир Буняк вважає, що до питання оновлення парку міського електротранспорту можна буде повернутися у 2004 році. За словами очільника ЛКП «Львівелектротранс», в березні 2003 року на маршрути міста в робочі дні виходило понад 160 одиниць електротранспорту: 83 трамваї та 80 тролейбусів. На балансі ЛКП «Львівелектротранс» на той час перебувало 105 тролейбусів.
26 – 28 квітня та 4 травня 2003 року було організовано курсування одного тролейбуса на маршруті № 16 вул. Шота Руставелі – Сихівське кладовище. Розклад руху був розміщений на кінцевій зупинці.
Аварійні розкомплектовані тролейбуси «Skoda 14Tr» на території тролейбусного депо незадовго до списання. Автор фото – Ааре Оландер. 2002 р.
У зв’язку із капітальним ремонтом вул. Тобілевича та Федьковича із 12 травня до 20 червня 2003 року було тимчасово припинено рух тролейбусів за маршрутами № 6, 7 і 12. Замість тролейбусних маршрутів № 6 і 12 на Левандівку на час ремонту вулиць курсували автобуси тимчасового маршруту № 6А Університет ім. Івана Франка – вул. Суботівська в режимі «маршрутне таксі». Крім того, із 12 травня 2003 року було відновлено курсування автобусного маршруту № 40 вул. Суботівська – вул. Миколайчука. Окрім того із 9:00 до 19:00 9 і 10 травня не курсували тролейбуси на маршрутах № 1 і 5 – у зв’язку із ремонтом вул. Шота Руставелі. 17 травня 2003 року призупинявся рух тролейбусів маршрутів № 11, 16 і 24 – проводився ремонт аварійного колектора на вул. Зеленій, 72.
У квітні 2003 року виконком Львівської міськради затвердив Концепцію розвитку Львова. Ця концепція передбачала зокрема створення «великого транспортного кільця», яке розвантажило б транспортну інфраструктуру в центральній частині міста і скерувало б основний потік транспорту вулицями Луганською, Сяйво, Липинського, Богдана Хмельницького та Пасічною. Планувалося також розширити мережу тролейбусних маршрутів міста, а також продовжити трамвайну колію маршруту № 3 до вул. Пулюя, збудувати трамвайну лінію на Сихів та сполучити новою трамвайною лінією по вул. Лінкольна кінцеві трамвайних маршрутів № 4 і 6 на Замарстинівській та Промисловій.
3 травня 2003 року Львів зазнав удару негоди: сильного вітру, дощу та граду. У центральній частині міста було підтоплено кілька вулиць, повалено біля двох десятків дерев та пошкоджено контактну мережу тролейбуса.
На поминальні дні 1 і 2 листопада 2003 року було організовано роботу додаткового тролейбусного маршруту ст. Сихів – Сихівське кладовище.
У 2002 році тролейбусний транспорт Львова перевіз 34,329 млн. пасажирів, а у 2003 році – 29,05 млн. пасажирів.
На початку 2004 року під час підсумкової прес-конференції за результатами роботи Львівської міськради у 2003 році міський голова Львова Любомир Буняк відзначив стабільну роботу ЛКП «Львівелектротранс», проте констатував, що міський трамвайно-тролейбусний парк потребує оновлення, адже зношено біля 80% наявного рухомого складу. Буняк пообіцяв оновлення електротранспорту в 2004 році, проте ці обіцянки так і не матеріалізувалися.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 007 на тролейбусному маршруті № 6 на вул. Городоцькій. Автор фото – П. Торгалов. Початок 2000-х рр. Через поганий стан покриття на вул. Городоцькій тролейбуси, які працювали на маршрутах № 6, 7 і 12 швидко зношувалися
У січні 2004 року в інтерв’ю газеті «Поступ» директор ЛКП «Львівелектротранс» Олег Білокурий повідомив, що відсоток зношених трамваїв і тролейбусів у Львові дуже високий. За словами топ-менеджера, останнє постачання трамваїв до Львова було у 1988 році. Відповідно 83% наявних трамваїв повністю вичерпало свій термін експлуатації, а щодо тролейбусів, вичерпало свій ресурс 63% парку.
19 січня 2004 року начальник Управління транспорту і зв’язку Львівської міської ради Ярослав Вовчак заявив, що понад 50% пасажирських перевезень в місті виконується трамваями та тролейбусами. За словами Вовчака на 8 трамвайних і 13 тролейбусних маршрутів міста у 2003 році щоденно в середньому працювало 78 трамваїв і 74 тролейбуси.
26 лютого 2004 року Управління транспорту і зв’язку Львівської міськради повідомило про запровадження нових зупинок електротранспорту: «Школа» на вул. Антоновича, 49 – для тролейбусів маршрутів № 2, 9 і 10; «вул. Богдана Хмельницького» на біля будинку № 23 на однойменній вулиці для трамвайних маршрутів № 4, 5 і 6 та «Львівобленерго» на трамвайному маршруті № 4.
10 – 13 та 17 – 18 квітня 2004 року для покращення сполучення із Сихівським кладовищем випуск тролейбусів на маршрут № 16 вул. Шота Руставелі – Сихівське кладовище був збільшений до 2 машин.
16 квітня 2004 року тимчасово припинялося курсування тролейбусів на маршруті № 13 через ремонт водогону на проспекті Чорновола.
Із 19 по 27 квітня 2004 року було перекрито вулицю Сяйво на відрізку між вулицями Широкою і Рудненською. Через це було припинено рух тролейбусів на маршрутах № 6 і 12. В цей час тролейбуси маршруту № 7 курсували від Університету ім. Івана Франка до станції Скнилів. Випуск тролейбусів на цьому маршруті було збільшено до 4 машин.
7 липня 2004 року на проспекті Чорновола тролейбус, що курсував на маршруті №13, зачепив за розтяжку. У результаті стара бетонна опора, встановлена ще у кінці 1950-х рр., не витримала навантаження і впала, обірвавши контактну мережу тролейбуса. Цей трапунок показав проблему – зношеність інфраструктури, адже виявилося, що арматура в середині старої опори виявилася дуже пошкодженою корозією. Аварійна бригада ЛКП «Львівелектротранс» за кілька годин усунула наслідки інциденту.
Унаслідок негоди, яка вирувала на Львівщині в останні дні липня 2004 року стався несподіваний трапунок за участю тролейбуса – через пошкодження водогону на перехресті вулиць Університетської та Листопадового Чину утворився провал, у який передніми колесами потрапив тролейбус, що курсував на 10-у маршруті. Цей провал маскувала велика калюжа, отож водій тролейбуса не помітив небезпеки.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 015 повертається в депо по вул. Городоцькій. Автор фото – Michal Jaroszynski. 30 червня 2005 р.
У липні 2004 року мешканці відомчих гуртожитків на вулиці Зеленій 107 і 113 перекривали цю вулицю, протестуючи проти відключення газу. Через це два дні не курсували тролейбуси маршрутів № 11 і 24. У ЛКП «Львівелектротранс» повідомили, що підприємство зазнало збитків на суму біля 8 – 9 тисяч гривень. Директор підприємства Олег Білокурий заявив, що комунальний перевізник вимагатиме відшкодування збитків.
3 вересня 2004 року внаслідок аварії на Львівській ТЕЦ-1, яка перебуває у комунальній власності ЛКП «Львівтеплоенерго» біля 14:00 сталося знеструмлення тягової підстанції № 1 ЛКП «Львівелектротранс», яка живить контактні мережі в центральній частині міста. Це спричинило зупинку трамвайного і тролейбусного руху на низці маршрутів. На дорогах внаслідок зупинки електротранспорту створилися величезні затори. Нагадаємо, що в першій половині 2000-х років влада міста мала плани забезпечувати потреби ЛКП «Львівелектротранс» в електричній енергії за рахунок генерації на комунальній Львівській ТЕЦ-1.
У жовтні 2004 року прес-служба Львівського автобусного заводу повідомила про відновлення виробництва тролейбусів, яке було призупинене у 1999 році через відсутність попиту. На ЛАЗі повідомили, що завод виграв тендер на постачання п’яти тролейбусів для Чернівців і станом на середину жовтня 2004 року дві машини вже відправили замовнику. Це були модернізовані тролейбуси ЛАЗ-52522. Вартість одного модернізованого тролейбуса становила 414 тис. грн., тобто біля 80 тис. доларів США за тодішнім курсом. Восени 2004 року Львівський автобусний завод замість старого тролейбуса ЛАЗ-52522 №008, який був відправлений на капремонт, подарував ЛКП «Львівелектротранс» новий рестайлінговий тролейбус із номером кузова 76. Ця машина у 2005 – 2020 рр. експлуатувалася під №008. Із заводу тролейбус був пофарбований в жовтий колір. «Рестайлінгові» тролейбуси ЛАЗ-52522, випущені в середині 2000-х рр. відрізнялися від машин 1990-х рр. випуску вклеєними вікнами салону та якісною антикорозійною обробкою кузова.
14 грудня 2004 року було частково перекрито рух по вулиці Устіяновича у зв’язку із ремонтом аварійного каналізаційного колектора. Рух тролейбусів маршрутів № 9, 10 і 12 цією вулицею був забезпечений починаючи із 7 години ранку 15 грудня 2004 р.
6 квітня 2005 року в міському електричному і автобусному транспорті Львова було проведено підрахунок пасажиропотоків. Ініціатором цього підрахунку виступив відділ інженерних мереж, транспорту та геослужби міського управління архітектури та містобудування. Протягом дня студенти вищих навчальних закладів проводили дослідження пасажиропотоків – рахували, скільки людей заходить і виходить із транспортного засобу на кожній із зупинок. Метод дослідження пасажиропотоків було визначення пріоритетних напрямків у вирішенні транспортних проблем міста. До дослідження було залучено біля 3 тисяч студентів: у трамваях, тролейбусах і автобусах великого класу працювало по двоє студентів, у маршрутках – по одному.
Рестайлінговий тролейбус ЛАЗ-52522 2004 р. випуску. Цю машину Львівський автобусний завод передав «Львівелектротрансу» в обмін на старий тролейбус ЛАЗ-52522 № 008, що був переданий на ремонт на завод. Автор фото – Андрій Василюк.
1 – 3 та 8 і 9 травня 2005 року було запроваджено курсування двох тролейбусів на маршруті № 16, який поєднував вул. Шота Руставелі із Сихівським кладовищем. У зв’язку із святкуванням Дня Львова із 18:00 7 травня, а також 8 і травня 2005 року тролейбуси маршрутів № 2, 9, 10, 12 не курсували до Університету імені Івана Франка і були вкорочені відповідно до вул. Степана Бандери та до пл. Кропивницького.
31 травня 2005 року на перехресті вул. Стрийської та Наукової сталося зіткнення тролейбуса маршруту № 2 та мікроавтобуса, що працював на маршруті № 117. Внаслідок аварії постраждало двоє пасажирів маршрутки.
У вересні 2005 року викладацький та студентський колектив Львівського національного університету ім. Івана Франка звернувся до Львівської міської ради із проханням забрати з-під франкового вузу зупинки тролейбусів та маршруток. Крім того колектив ЛНУ ім. Івана Франка звернувся до міськради із проханням передати у власність вузу площу та парк.
У 2005 році скасовано тролейбусний маршрут №6 пл. Кропивницького – вул. Суботівська – тепер на Левандівку курсували лише тролейбуси маршруту №12 Університет – вул. Суботівська. Курсування тролейбусного маршруту №6 було відновлено 1 вересня 2009 року, проте цей маршрут працював тільки у «пікові» години, тобто із 07:00 до 11:00 та із 15:00 до 19:00. Випуск тролейбусів на маршрут №6 становив дві машини. Тролейбусний маршрут №6 припинив роботу через закриття на реконструкцію ділянки вул. Городоцької 26 квітня 2011 року і більше не відновлювався.
Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Автори висловлюють вдячність за надання важливих матеріалів та інформації з історії львівського тролейбуса шанувальникам історії Львова та міського електротранспорту Олександру Єрохіну та Андрію Дрималику.
Перелік використаних джерел інформації
Бейкул С.П., Брамський К.А. Київський трамвай. До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію. [Текст] / С.П. Бейкул, К.А. Брамський. – Київ: Будівельник, 1992 – 96 ст.;
Богодистый П. Пассажирские троллейбусы производства СССР. Часть 5. [Текст] / П. Богодистый // Наука и техника. – 2017 – № 4;
Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом: Путівник. [Текст]/ В.С. Вуйцик, Р.М. Липка. – Львів: Каменяр, 1987 – 175 ст.;
Звіт про роботу виконкому за період з 01.01.96 р. до 30.12.96р. [Текст] – Львів: Львівська міська рада. Виконавчий комітет, 1996 – 6 ст.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. [Текст] / Упорядники У.Я. Єдлінська, Я.Д. Ісаєвич та ін. – Київ: Наукова думка, 1986 – 424 ст.;
Історія Львова. Короткий нарис. [Текст] / Редакційна колегія Г.Ю. Гебрільсткий, Є.К. Лазаренко, В.К. Осечинський, О.Г. Цибко. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956 – 294 ст.;
Климов К. Первооткрыватель мира троллейбусов. [Текст]/ К. Климов // Грузовик пресс. – 2017. – № 1;
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. [Текст] / С.А. Тархов. – Львів: УПІ ім. І. Федорова – Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;
Тархов С., Козлов К., Оландер А. Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. [Текст] / С. Тархов, К. Козлов, А. Оландер. – Київ: Варто, 2010 – 934 ст.;
Швед М.І. Львів. Короткий путівник-довідник. [Текст]/ М.І. Швед. – Львів: Каменяр, 128 ст.
140 років тому у Львові відкрито Ветеринарну школу як окремий навчальний заклад. Це була доволі знакова подія не тільки для нашого міста, а й всієї Галичини. З нагоди цієї річниці коротко розкажемо про історію Ветеринарної академії.
Викладання ветеринарної медицини у Львові веде свої початки із Львівської академії (1661 р.), а розвиток ветеринарної справи та науки на наших теренах пов’язаний із Львівським університетом (1784 р.), оскільки саме на медичному факультеті університету було відкрито кафедру ветеринарії. Першим професором та керівником цієї кафедри був вихованець Віденської ветеринарної школи – Юрій Хмель, автор перших праць з ветеринарії у Львові. Наступниками професора Ю. Хмеля були : А. Бухмюллер, Ф. Лаутнер, Й. Шультес, Ф. Екель.
Петро Зайфман
З 1818 року львівські професори ветеринарії здійснювали спроби створення самостійного ветеринарного навчального закладу. Ветеринарна школа у Львові була відкрита на початку 1881/1882 навчального року. Її офіційна назва – Цісарсько-королівська Ветеринарна школа зі школою кування коней з клінікою – стаціонаром для тварин у Львові. Від 1 жовтня 1881 р. директором школи призначено професора Петра Зайфмана, який раніше був директором Варшавської ветеринарної школи, а також засновником і директором Казанського ветеринарного інституту. Окрім нього, на посаду професорів прийнято Г. Кадия та А. Баранського.
Ветеринарна школа була розташована на території нинішнього факультету ветеринарної медицини. Окрім навчального корпусу були ще клініки – стайні, прозекторій та кузня. 19 лютого 1885 р. ветеринарна школа видала свої 5 перших дипломів ветеринарного лікаря. До школи можна було вступити із незакінченою середньою освітою, навчання в ній тривало 3 роки. Також школа не мала права надавати наукові ступені.
Львівській ветеринарній школі з 1 жовтня 1897 року (за постановою від грудня 1896 р.) надавався статус вищої школи (академії). Це принесло позитивні зміни, оскільки збільшився штат викладачів та щорічне фінансування, а також тривалість навчання вже становила не три, а чотири роки та поступити могли ті, хто мав закінчену середню освіту з атестатом зрілості. З вересня 1908 р. академія отримала право надавати наукові ступені – доктора ветеринарної медицини, а за особливі заслуги – звання почесного доктора.
Йосип Шпільман
З 1909 р. ректора обирали з – поміж своїх терміном на два роки. Професор Йосип Шпільман став першим обраним ректором. Й. Шпільман – доктор медицини, професор фармакології і фізіології, засновник бактеріологічної лабораторії та Львівської бактеріологічної школи.
У ветеринарній академії збільшилась кількість викладачів – професорів. Першим ректором – українцем був професор,завідувач кафедри анатомії, вчений – зоолог, всесвітньо відомий анатом та орієнталіст, Володимир Кульчицький, обраний на цю посаду у 1917 р. Під час Першої світової війни В. Кульчицький, один з керівництва академії залишився працювати та не дав розграбувати майно академії, а також підтримував пожертвуванням студентське товариство «Ватра». Товариство «Ватра» засноване в академії у 1913 р., це було перше українське товариство ветеринарних медиків. Це товариство згуртувало українських студентів, а також випускників академії в національне об’єднання. Слід зауважити, що після проголошення Західно – Української Народної Республіки (1 листопада 1918 р.) вони становили основу ветеринарної служби Української Галицької Армії (майже 50 ветеринарних старшин та 70 підстаршин).
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького.Фото Мар’яни Іванишин.
Варто зазначити, що до 1918 року Ветеринарну академію закінчили 511 ветеринарних лікарів, більшість з яких працювали на території Галичини. З 12 грудня 1922 р . академія отримала назву – Львівська академія ветеринарної медицини. У міжвоєнний період академія мала високий міжнародний авторитет. Тут працювали такі відомі професори як, В. Морачевський, А.Клісецький, Т. Ольбрихт, К. Щудловський, А. Травінський.
В часи німецької окупації академію перейменовано на Львівський ветеринарний інститут, його директором став професор Іван Чинченко – вчений, громадський діяч, який робив все для того, щоб інститут став українським. У воєнний та повоєнний період німецькою адміністрацією статус вищих шкіл Львова було зведено до фахових курсів, після закінчення яких видавали посвідчення, а не дипломи, відповідно цей час був важким для інституту. Директорами курсів були німецькі професори Отто Габерзанг, а згодом Юрген Вітте.
У 1944 р. поновлено діяльність закладу як інституту. У 1957 р. директором інституту став київський професор Данило Василенко і саме за його часів інститут заговорив по – українськи. Наступником Д. Василенка став професор Степан Стояновський (від 1965 до 1989 р.). В цей час переважна більшість викладачів проводили заняття українською мовою. За ректора професора Романа Кравціва (від лютого 1989 р.) повний перехід відбувся на українську мову. У 1992 р. навчальному закладу повернено попередню назву – Львівська академія ветеринарної медицини. У 2003 р. академії присвоєно статус національної, а також надано ім’я її вихованця та довголітнього працівника, завідувача кафедри біохімії, видатного вченого, члена -кореспондента НАН, академіка української сільськогосподарської академії, професора Степана Ґжицького.
Палац Батицьких (Туркуллів-Комелло), зараз навчальний корпус ветеринарної академії , 1910 рік
Ще у 1949 р. відкрито другий факультет – зоотехнічний (з 1956 р. – зооінженерний, а з 2003 р. – біолого – технологічний); у 1991 р. відкрито третій факультет – санітарно – технологічний (з 2004 р. факультет харчових технологій), а у 2002 р. – четвертий факультет – економіки та менеджменту. Також діє факультет ветеринарної гігієни, екології та права. Окрім вище перелічених факультетів в академії існують факультети заочної освіти, доуніверситетської освіти і підготовки молодших спеціалістів та центр художньої самодіяльності, інститут післядипломної освіти.
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького – найстаріший вищий навчальний заклад такого профілю в Україні та Європі.
Головний корпус університету розташований на розі вулиць Пекарської та Тершаковців, збудований у 1956 – 1961 рр. за проектом архітектора І. Жолтовського у стилі радянського неокласицизму («сталінського ампіру»). На фасаді споруди є пам’ятна таблиця С. Ґжицькому. У 1980 – х роках добудовано новий навчальний корпус за проектом О.Гуковича, на фасаді якого міститься барельєф, який прославляє гуманне ставлення до тварин.
Колишній Вороблячий став. Фото Мар’яни Іванишин.
Варто зауважити, що на території теперішнього університету колись був Вороблячий став, а також сад та город монастиря Сакраменток. Перші приміщення Ветеринарної школи знаходились на південь від монастиря Сакраменток. У 1946 р. радянською владою було закрито костел Сакраменток – костел Заручин Пречистої Діви Марії і Св. Йосифа та ліквідовано монастир. Споруди колишнього монастиря та костелу перейшли до Ветеринарної академії. У 1950 – х роках приміщення монастиря пристосували до гуртожитку, в приміщенні костелу зробили спортивний зал. У колишній школі – північному корпусі розмістили навчальні кафедри, у східному (рефектарі – їдальні в монастирі) – студентський диско – клуб. Більша частина монастирських земель також перейшла у власність Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. Ґжицького і забудована спорудами університету. На початку 1990 – х років викладачі Академії ветеринарної медицини відновили храм. Власними зусиллями та пожертвами відремонтували церкву і в грудні 1995 року освятили як храм Пресвятої Трійці.
До комплексу університету належить і колишній палац Батицьких (Туркулів – Комелло), який передано навчальному закладу в першій половині ХХ ст.
Мар’яна ІВАНИШИН
Джерела :
Мельник I., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Л. : Апріорі, 2012. – 320 с.; 540 іл.;
У перші дні 2022 року Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика запрошує на різдвяний фестиваль «BACH CONTEMPORARY», події якого зруйнують стереотипи про музику німецького генія. Вони покажуть, наскільки вона, навіть через 300 років, є актуальною та цікавою (адже у перекладі з англійської назва фестивалю звучить як «Бах сучасний»)!
Шість концертів «BACH CONTEMPORARY» оздоблять зиму вишуканою класикою композиторів із різних куточків світу та епохальними музичними хітами останніх років!
Ініціатором створення і проведення фестивалю, а також його директоркою є українська органістка Олена Мацелюх. У його подіях візьмуть участь справжні майстри своєї справи – українські музиканти-віртуози.
Концерти «BACH CONTEMPORARY» супроводжуватимуть візуалізації від художниці-імпровізаторки Олена Куц, яка із допомогою різних технік (графіка, живопис, піскова анімація) зображатиме образи та настрої композицій, що звучатимуть.
На концерті-відкритті звучатимуть композиції Йоганна Себастьяна Баха, якому й присвячений фестиваль. Олена Мацелюх та Меланія Макаревич доведуть, що музика видатного митця бароко навіть крізь століття залишається незрівнянною й особливою!
Разом із голосами бандуристок IV фестиваль «Bach Contemporary» пропонує слухачам зручно вмоститись у санях зі срібла, якими ми здійснимо зимову мандрівку. З капели собору Святого Марка у Венеції, де майбутній першовідкривач програмної музики Антоніо Вівальді взяв у руки скрипку, через німецькі землі та засніжені тірольські Альпи мелодії Різдва нас приведуть до лемківської оселі.
Bach & Jazz03.01.2022 / 19:00 Концертний зал Людкевича
Бах і джаз? Як Вам таке поєднання? Та ще й на органі!
У нашому святковому концерті у виконанні органіста Максима Сидоренка звучатимуть твори Баха на будь-який смак. Візуалізує бахівські музичні картини художниця Ольга Куц.
А як щодо “Vivaldi Contemporary”? У виконанні барокової капели з Києва звучатимуть твори Антоніо Вівальді та одного з найвідоміших знавців його творчості – нашого сучасника Федеріко Сарделлі. На слухачів очікують чудові мелодії, дивовижні темброві поєднання та неймовірні виконання. Ця подія справді буде надихаючою!
Різдвяні свята – це найкращий і «найтепліший» час року хоча б тому, що ми, як правило, проводимо його із рідними та близькими нам людьми! У цей час забуваються усі щоденні турботи, а дні наповнюються казкою із нотками дитинства!
Впродовж перших днів 2022 року ми хочемо доповнити цю затишну картину ще й чудовою різдвяною музикою у виконанні Лілії Цури, Олени Мацелюх, Меланії Макаревич, Маріанни Лаби! Візуалізує музичні картини Ольга Куц.
Орган у композиціях ROCK, R&B, HEAVY METAL, SWING, COOL & FUSION у супроводі струнного квінтету та фортепіано. Дивовижний і незабутній вир музичних емоцій! Драйвове шоу «ROCK ORGANUM» стане вишенькою на торті IV різдвяного фестивалю «Bach Contemporary»!
Rammstein, Muse, Queen, Marilyn Manson, System of a Down, саундтреки до улюблених кінофільмів (“Ангели і Демони”, “Дюна“, “Амелі”, “Гра престолів” та ін.) та популярна класика. У такому виконанні ви їх точно ще не чули!
Без підлог з керамічних плиток неможливо уявити собі під’їзди, вестибулі та сходові клітки львівських кам’яниць. У другій половині XIX ст. на зміну традиційним підлогам з дерева, кам’яним плитам та цегляним вимосткам прийшли керамічні плитки, які згодом стали невід’ємною частиною інтер’єрів у спорудах Львова.
Викладання плитками коридорів, вестибюлів, під’їздів і сходових кліток швидко набуло в Англії широкого розповсюдження. Згодом виробництво керамічних плиток розпочалося і на континенті. У цій галузі провідне місце зайняла існуюча і донині компанія Villeroy & Boch. Плитки цієї фірми можна зустріти в усій Європі, від Мадриду до Москви. Про популярність цих виробів свідчить сам термін – “метлахські плитки” (від Меттлах у Лотарингії, де розміщено головне підприємство фірми Villeroy & Boch). Виконані у цій фірмі плитки і створені з них підлоги (зокрема, найбільша у світі підлога з пресованих вручну плиток в соборі у Кьольні) вплинули на естетику подібних виробів у цілій Європі. Не менший вплив мала і заснована у другій половині XIX ст. “Школа рисунку” при фабриці у м. Меттлах, де готували художні кадри для виробництва керамічних плиток.
У Австро-Угорщині, до складу якої входила Галичина, виробництва плиток не існувало до другої половини XIX ст. Попит на ці вироби задовольнявся за рахунок експорту з Англії та Німеччини. Але зрушення у будівництві та архітектурі сприяли швидкому розвитку керамічної промисловості. Відкриття родовищ високоякісних глин у Моравії дало поштовх до відкриття фабрики у Шхаттау (1873 р.), де стали виготовляти високоякісний клінкер для мощення вулиць. У 1875 році розпочинається виробництво клінкеру і метлахських плиток у Костені.
Пізніше відкривається ряд підприємств у Чехії (Ракланіце, Обербріс), Австрії (Унтер-Теменау), Угорщині (Тотіс). Керамічна промисловість динамічно розвивається, особливо у Чехії, звідки походила основна маса експортованих до Галичини плиток. Про масштаб цього експорту свідчить хоча б те, що Іван Левинський, який сам був власником керамічного підприємства, був одночасно представником празької фірми “Barta i Tichy” у Галичині. Створений у 1912 році фірмою “L. & G. Kaden” концерн “Кераміка” експортував продукцію 24 чеських фабрик.
Кахлі “Jan Lewiński, Barta&Tichy”, вул. Дорошенка, 38, 2016 рік
Крім чеських виробів, до Галичини потрапляла продукція з інших земель Австро-Угорщини: з Німеччини, Англії, Італії, Франції тощо. Цей експорт гальмував розвиток місцевої керамічної галузі. Перші фабрики з виробництва керамічних плиток з’явилися у Галичині лише наприкінці XIX ст., хоча такі спроби робилися ще на початку 80-х рр. (підприємство інж. К. Наварського).
Це були невеликі майстерні, де працювало по п’ятдесят чоловік. Великий відсоток ручної праці негативно відбивався на собівартості продукції. Сировину – високоякісні глини і барвники – завозили з-за кордону, а глини з місцевих родовищ використовували тільки як додаток до імпортних. Імпортним було і обладнання, при цьому керівні посади займали майстри з Чехії або Німеччини. Місцевих спеціалістів, яких готували крайові художньопромислові школи, було мало. Лише у 1905 році було утворено “Вищий науковий заклад для керамічних справ”, в якому повинно було проходити навчання, зокрема, технологій виробництва метлахських плиток.
Фірмові кахлі “Jan Lewiński, Barta&Tichy”, 2016 рік
Промислові заклади з виробництва керамічних плиток для підлог існували у кількох містах Галичини (Броди, Гніздичів, Коломия, Дрогобич), але найбільше їх повстало у Львові. Одним із перших закладів стала фабрика Івана Левинського (1851–1919 рр.). Заклад засновано у 1888 році. Початково у ньому працювало тільки 5 робітників. Вже у 1894 році ця кількість зросла до 25. Сировина завозилася з Чехії та Галичини (Глинсько і т.д.). Продукція не обмежувалася метлахськими плитками; фабрика виготовляла облицювальну кераміку, кахлі, архітектурні деталі тощо. Вироби фабрики І. Левинського виставлялися, зокрема, на Будівельній (1892 р.) та Крайовій (1894 р.) виставках.
Другу фабрику Іван Левинський заснував у спілці з Ю.Захарієвичем і О. Домашевичем у 1891 році за Янівською рогаткою у Львові. Тут працювало близько 300 робітників. У 1900 році ця фабрика переходить у власність Іпотечного банку у Львові, і з того часу її назва змінюється на “Банк іпотечний; Фабрика штучного каміння і дахівки”. Щорічно, окрім цегли і черепиці, тут вироблялося близько 10 тисяч кв. м. плиток зі штучного каменю.
Фірмова кахлина “Bracia Mund”, 2016 рік
Від 1893 року “Перша галицька спілка машинної цегли і підприємство будови” розпочинає виробництво плиток для підлог у цегельні на Штіллерівці (район нинішніх вул. Тютюнників і Кубійовича), які виставлялися на Крайовій виставці 1894 року. Свій керамічний відділ мала будівельна фірма А. Захарієвича і Ю. Сосновського. Керамічні плитки для підлог виробляли майстерні інсталяційної фірми “Брати Мунд” (1898 р.) на вул. Личаківській. Вироби цієї фірми відзначалися вишуканим малюнком, гармонійно підібраними кольорами і високою технічною якістю. В орнаментах плиток поєднувалися чисті та комбіновані кольори.
Керамічна майстерня існувала і при підприємстві Генріка Ебера (заснована у 1896 році). Тут виготовляли чотири- і шестикутні плитки з простим геометричним орнаментом.
Крім наведених вище, існував ще цілий ряд дрібних підприємств цієї галузі, серед яких підприємства Вільгельма Позельта, братів Жендовських тощо.
Фірмова кахлина “Przedsiębiorstwo Henryka Ebera we Lwowie”, 2016 рік
В умовах конкуренції з боку керамічних виробників Західної Європи виробництво керамічної плитки у Галичині не могло дістати широкого розвитку. Тому всі згадувані нами фірми із виробництвом власних матеріалів утримували гуртові склади імпортних, а основними формами діяльності мали будівництво та інсталяцію підлог, водопроводів, каналізації і т.ін. До цього долучалася конкуренція з боку крайових виробників альтернативних матеріалів для підлог: плиток з натурального або штучного каменю, тераццо, бетону.
Експортом та інсталяцією керамічних плиток для підлог займалися фірми “Buchbaum & Kindler”, “Hirschtritt”, львівська філія краківського товариства “L. & G. Kaden” тощо. У створенні підлог в техніці “тераццо” першість належала фірмі “Джованні Зуліані і син”. Підлоги з кам’яних плиток були профілем численних каменярських закладів (Л. Тирович, Б. Кролік, К. Желяшкевич тощо).
Кахлі “L.&G.Kaden”, вул. Наливайка, 18, 2016 рік
Початково керамічні плитки укладалися у характері килимів, утворюючи строкате кольорове поле орнаменту, оточеного бордюром, іноді подвійним. Для художнього декорування плиток використовувалися геометричні та рослинні мотиви або їх комбінації. Джерелом запозичення орнаментів були взірці мистецтва середньовічної Європи, країн Сходу, сучасне мистецтво та народна орнаментика Гуцульщини і Бойківщини.
Поступово на зміну строкатим кольоровим підлогам з керамічних плиток приходять стримані у кольорах та орнаментиці бордюри довкола підлог з гладких монохромних плиток, або викладені з таких плиток прості геометричні композиції. Слід зазначити, що тенденція до створення підлог з плиток, орнамент яких не лише не відповідав декору будинку, а й не співпадав з малюнком бордюру, утрималася до самого початку І Світової війни. У результаті повставали абсолютно відмінні одна від одної підлоги у під’їздах та сходових клітках або коридорах одного будинку.
Кахлі в оздобленні будинку працівників фабрики Левинського. Фото 2015 року
Посереднім свідченням високої естетичної та технічної якості тогочасних керамічних плиток є їх використання для декору фасадів, поряд із кахлями, облицювальною плиткою та керамічними рельєфами (наприклад – вул. Чупринки 11 і 58).
Перша світова війна та пов’язані з нею події різко змінили картину у галузі керамічного виробництва Галичини. Частина керамічних закладів була знищена у результаті воєнних дій, інші не витримали викликаної війною кризи і зійшли з арени. Утрималася тільки фірма братів Мунд. Підприємство Івана Левинського після його смерті у 1919 році, деякий час існувало під назвою “Акційне товариство для будівельного промислу”. Керівником фабрики став довголітній співпрацівник Левинського Ян Томаш Кудельський. Виконані цією фірмою плитки для підлог експонувалися на Східних торгах у 1924 році. Та криза кінця 1929 року поклала край існуванню фабрики. Така ж доля спіткала фірму Brattel & DeCet, яка у своїй майстерні при вул. Зеленій 73 виробляла плитки для підлог – після 1930 року вона вже не фігурує у довідниках.
Кахлі “Bracia Mund”, вул. Дорошенка, 32, 2016 рік
Певний час у 20–30-х рр. у Львові продажем та інсталяцією плиток займалася спілка “Кондратовський і Мастальський”. Але на той час змінилися естетичні орієнтири. Плитки з кольоровим орнаментом виходять з моди. Підлоги укладаються з гладких однокольорових плиток; іноді на світлому тлі з темних плиток викладають прості геометричні орнаменти. Єдиним винятком є підлоги у будинку на вул. Київській 34 (1936 рік, архітектор Й. Тіш) з кольоровим орнаментом у стилі ар деко на керамічних плитках. Але нова манера укладання підлог досконало відповідала архітектурі функціоналізму.
За менш ніж сто років у будинках Львова було зосереджено близько тисячі взірців орнаментальних плиток як місцевого виробництва, так і завезених з Австрії, Чехії, Німеччини, Угорщини тощо. Таким чином, утворилася своєрідна музейна колекція мистецтва метлахських плиток. Барви і орнаменти керамічних підлог старих кам’яниць становлять різкий контраст до сірих і невиразних підлог будинків епохи розвинутого соціалізму.
Кахлі “Przedsiębiorstwo Henryka Ebera we Lwowie”, по вул. Бандери, 20, 2016 рік
Сучасне становище у галузі створення керамічних підлог багато в чому нагадує те, яке панувало у XIX – поч. XX ст: маса імпортного матеріалу, а поряд з тим – практична відсутність вітчизняних керамічних плиток; укладання підлог без урахування характеру будинків та інтер’єрів тощо. В цей же ж час триває процес знищення підлог із керамічних плиток у старих кам’яницях, тому вже рідко можна побачити їх неушкодженими. Шкода, якщо наступні покоління через нашу байдужість до краси будуть позбавлені можливості милуватися керамічними килимами львівських будинків.
Павло ҐРАНКІН, Олесь НОГА
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
Сьогодні, 30 грудня 2021 року, о 16:00 у головному корпусі Національного музею у Львові імені Андрія Шептицького (проспект Свободи, 20) відбудеться відкриття виставкового проєкту «Монументальне мистецтво Святослава Гординського: начерки, рисунки, проєкти». Його присвячено 115-й річниці від Дня Народження митця.
Упродовж 2005–2013 років дочки митця Лада Гординська-Кая та Лариса Гординська передали в дарунок Національному музею у Львові ім. А. Шептицького 665 рисунків і начерків свого батька. Третину збірки становлять шкіци та проєкти монументальних розписів і мозаїчних панно. Саме ця частина колекції надихнула кураторку Оксану Гринів на створення виставкового проєкту «Монументальне мистецтво Святослава Гординського: начерки, рисунки, проєкти».
Святослав Гординський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Зокрема, на виставці представлено по декілька підготовчих робіт на сюжети «Преображення Господнє» та «Розп’яття з пристоячими», які передували проєктам мозаїк собору Св. Софії в Римі. Над оздобленням цього собору маестро Гординський трудився близько 25 років.
Експоновані шкіци та проєкти монументальних розписів храмів доповнено текстами про їхню історію і місцезнаходження, про час і деякі подробиці праці С. Гординського над оздобленням інтер’єрів певних сакральних будівель.
Святослав Гординський
В експозиції також показано проєкти іконостасів С. Гординського до двох каплиць у США і до церкви Св. Івана Хрестителя в Нью-Йорку. Ці роботи, як і рисунки до проєктів стінописів чи мозаїк, засвідчують високу майстерність художника, якому були під силу і вишукані, мініатюрних розмірів, малюнки, і монументальні розписи, що збагачують інтер’єри українських католицьких та православних церков у діаспорі.
