Ветеринарна школа у Львові, або 140 років історії

589
Ветеринарна школа у Львові, або 140 років історії

140 років тому у Львові відкрито Ветеринарну школу як окремий навчальний заклад. Це була доволі знакова подія не тільки для нашого міста, а й всієї Галичини. З нагоди цієї річниці коротко розкажемо про історію Ветеринарної академії.

Викладання ветеринарної медицини у Львові веде свої початки із Львівської академії (1661 р.), а розвиток ветеринарної справи та науки на наших теренах пов’язаний із Львівським університетом (1784 р.), оскільки саме на медичному факультеті університету було відкрито кафедру ветеринарії. Першим професором та керівником цієї кафедри був вихованець Віденської ветеринарної школи –  Юрій Хмель, автор перших праць з ветеринарії у Львові. Наступниками професора Ю. Хмеля були : А. Бухмюллер, Ф. Лаутнер, Й. Шультес, Ф. Екель.

Петро Зайфман
Петро Зайфман

З 1818 року львівські професори ветеринарії здійснювали спроби створення самостійного ветеринарного навчального закладу. Ветеринарна школа у Львові була відкрита на початку 1881/1882 навчального року. Її офіційна назва – Цісарсько-королівська Ветеринарна школа зі школою кування коней з клінікою – стаціонаром для тварин у Львові. Від 1 жовтня 1881 р. директором школи призначено професора Петра Зайфмана, який раніше був директором Варшавської ветеринарної школи, а також засновником і директором Казанського ветеринарного інституту.  Окрім нього, на посаду професорів прийнято Г. Кадия та А. Баранського.

Ветеринарна школа була розташована на території нинішнього факультету ветеринарної медицини. Окрім навчального корпусу були ще клініки – стайні, прозекторій та кузня. 19 лютого 1885 р. ветеринарна школа видала свої 5 перших дипломів ветеринарного лікаря. До школи можна було вступити із незакінченою середньою освітою, навчання в ній тривало 3 роки. Також школа не мала права надавати наукові ступені.

Львівській ветеринарній школі з 1 жовтня 1897 року (за постановою від грудня 1896 р.) надавався статус вищої школи (академії). Це принесло позитивні зміни, оскільки збільшився штат викладачів та щорічне фінансування, а також тривалість навчання вже становила не три, а чотири роки та поступити могли ті, хто мав закінчену середню освіту з атестатом зрілості. З вересня 1908 р. академія отримала право надавати наукові ступені  – доктора ветеринарної медицини, а за особливі заслуги – звання почесного доктора.

Йосип Шпільман
Йосип Шпільман

З 1909 р. ректора обирали з – поміж своїх терміном на два роки. Професор Йосип Шпільман став першим обраним ректором. Й. Шпільман – доктор медицини, професор фармакології і фізіології, засновник бактеріологічної лабораторії та Львівської бактеріологічної школи.

У ветеринарній академії збільшилась кількість викладачів – професорів. Першим ректором – українцем був професор,завідувач кафедри анатомії, вчений – зоолог, всесвітньо відомий анатом та орієнталіст, Володимир Кульчицький, обраний на цю посаду у 1917 р. Під час Першої світової війни В. Кульчицький, один з керівництва академії залишився працювати та не дав розграбувати майно академії, а також підтримував пожертвуванням студентське товариство «Ватра». Товариство «Ватра» засноване в академії у 1913 р., це було перше українське товариство ветеринарних медиків. Це товариство згуртувало українських студентів, а також випускників академії в національне об’єднання. Слід зауважити, що після проголошення Західно – Української Народної Республіки (1 листопада 1918 р.) вони становили основу ветеринарної служби Української Галицької Армії (майже 50 ветеринарних старшин та 70 підстаршин).

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького.Фото Мар’яни Іванишин.
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького.Фото Мар’яни Іванишин.

Варто зазначити, що до 1918 року Ветеринарну академію закінчили 511 ветеринарних лікарів, більшість з яких працювали на території Галичини. З 12 грудня 1922 р . академія отримала назву  – Львівська академія ветеринарної медицини. У міжвоєнний період академія мала високий міжнародний авторитет. Тут працювали такі відомі професори як, В. Морачевський, А.Клісецький, Т. Ольбрихт, К. Щудловський, А. Травінський.

В часи німецької окупації академію перейменовано на Львівський ветеринарний інститут, його директором став професор Іван Чинченко – вчений, громадський діяч, який робив все для того, щоб інститут став українським. У воєнний та повоєнний період німецькою адміністрацією статус вищих шкіл Львова було зведено до фахових курсів, після закінчення яких видавали посвідчення, а не дипломи, відповідно цей час був важким для інституту. Директорами курсів були німецькі  професори Отто Габерзанг, а згодом Юрген Вітте.

У 1944 р. поновлено діяльність закладу як інституту.  У 1957 р. директором інституту став київський професор Данило Василенко і саме за його часів інститут заговорив по – українськи. Наступником Д. Василенка став професор Степан Стояновський (від 1965 до 1989 р.). В цей час переважна більшість викладачів проводили заняття українською мовою. За ректора професора Романа Кравціва (від лютого 1989 р.) повний перехід відбувся на українську мову. У 1992 р. навчальному закладу повернено попередню назву  – Львівська академія ветеринарної медицини.  У 2003 р. академії присвоєно статус національної, а також надано ім’я її вихованця та довголітнього працівника, завідувача кафедри біохімії, видатного вченого, члена -кореспондента НАН, академіка української сільськогосподарської академії, професора Степана Ґжицького.

Палац Батицьких (Туркуллів-Комелло), зараз навчальний корпус ветеринарної академії , 1910 рік
Палац Батицьких (Туркуллів-Комелло), зараз навчальний корпус ветеринарної академії , 1910 рік

Ще у 1949 р. відкрито другий факультет  – зоотехнічний (з 1956 р. – зооінженерний, а з 2003 р. – біолого – технологічний); у 1991 р. відкрито третій факультет – санітарно – технологічний (з 2004 р. факультет харчових технологій), а у 2002 р. – четвертий факультет – економіки та менеджменту. Також діє факультет ветеринарної гігієни, екології та права. Окрім вище перелічених факультетів в академії існують факультети заочної освіти, доуніверситетської освіти і підготовки молодших спеціалістів та центр художньої самодіяльності, інститут післядипломної освіти.

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького –  найстаріший вищий навчальний заклад такого профілю в Україні та Європі.

Головний корпус університету розташований на розі вулиць Пекарської та Тершаковців, збудований у 1956 – 1961 рр. за проектом архітектора І. Жолтовського у стилі радянського неокласицизму («сталінського ампіру»). На фасаді споруди є пам’ятна таблиця С. Ґжицькому. У 1980 – х  роках добудовано новий навчальний корпус за проектом О.Гуковича, на фасаді якого міститься барельєф, який прославляє гуманне ставлення до тварин.

Колишній Вороблячий став. Фото Мар’яни Іванишин.
Колишній Вороблячий став. Фото Мар’яни Іванишин.

Варто зауважити, що на території теперішнього університету колись був Вороблячий став, а також  сад та город монастиря Сакраменток. Перші приміщення Ветеринарної школи знаходились на південь від монастиря Сакраменток. У 1946 р. радянською владою було закрито костел Сакраменток – костел Заручин Пречистої Діви Марії і Св. Йосифа та ліквідовано монастир. Споруди колишнього монастиря та костелу перейшли до Ветеринарної академії. У 1950 – х роках приміщення монастиря пристосували до гуртожитку, в приміщенні костелу зробили спортивний зал. У колишній школі – північному корпусі розмістили навчальні кафедри, у східному (рефектарі – їдальні в монастирі) – студентський диско – клуб. Більша частина монастирських земель також перейшла у власність Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. Ґжицького і забудована спорудами університету. На початку 1990 – х років викладачі Академії ветеринарної медицини відновили храм. Власними зусиллями та пожертвами відремонтували церкву і в грудні 1995 року освятили як храм Пресвятої Трійці.

До комплексу університету належить і колишній палац Батицьких (Туркулів – Комелло), який передано навчальному закладу в першій половині ХХ ст.

Мар’яна ІВАНИШИН

Джерела :

  1. Мельник I., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Л. : Апріорі, 2012. – 320 с.; 540 іл.;
  2. https://www.c3n.info/registration/content/ua283/secs/s2032/istor.htm;
  3. https://www.lvet.edu.ua/index.php/universytet/istoriia;
  4. https://vue.gov.ua/;
  5. https://photo-lviv.in.ua/istoriia-odniiei-vulytsi-abo-korotka-mandrivka-vulytseiu-tershakovtsiv/;

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.