В суботу, 18 вересня 2021 року, о 19:00 в Палаці культури залізничників «РОКС» (вулиця Федьковича, 54/56) відбудеться вистава «Пригоди італійців у Італії».
Вистава триватиме дві години, а на сцені гратимуть неперевершені Руслана Писанка, Олексій Вертинський, Лесь Задніпровський, повідомили організатори Lutsyshyn Promo та Promotions.
Сюжет захоплює із перших хвилин: перед головним героєм виникає складне завдання. Родич мільйонер, який оплачував його навчання в престижному університеті не підозрює, що студента виключено, а виділені кошти молодий гуляка лишає в рестораціях Неаполя. А приїзд дядечка поглянути на, нібито, відкриту клініку та успішну працю небожа психіатром мав би завершитись катастрофою.
«Гумор, тонка філософія та винахідливість стали основою цієї вистави. В сцені, де здорові люди грають безумців, відображається показна «нормальність» будь-якого суспільства. Кумедні ситуації, нетривіальні діалоги та захоплюючі сцени у виконанні зірок українського театру дарують не тільки сміх та радість. Поціновувачі інтелектуального гумору будуть приємно здивовані глибоким філософським підтекстом п’єси», – запрошують організатори Lutsyshyn Promo та Promotions.
Уже третій рік поспіль Благодійний фонд «Із янголом на плечі» організовує масштабну доброчинну акцію «Квіти зів’януть, а життя розквітне!». У рамках цієї ініціативи батькам школярів та дошкільнят пропонують утриматись від придбання квітів педагогам до Дня знань, а кошти передати хворим діткам, які найбільше потребують їх. Цього року Фонд встановив рекорд – за 10 днів довкола благодійної акції об’єдналося 172 заклади освіти Львова та області і спільно було зібрано 1 770 629 гривень!
Метою цьогорічної збірки «Квіти зів’януть, а життя розквітне!» був порятунок життя маленької львів’янки Вікторії Полюги. У дівчинки важка генетична хвороба – спінальна м’язова атрофія (СМА). Через недугу тіло стає слабшим з кожним днем, а з часом повністю знерухомлюється (навіть втрачається здатність ковтати і дихати)… Від СМА є ліки – це найдорожчі у світі ліки #Zolgensma, їхня вартість – 65 мільйонів гривень. Станом на сьогодні завдяки тисячам небайдужим людям вдалось зібрати 36% від необхідної суми, а це – уже понад 22 мільйона гривень. Часу на одужання у дівчинки залишилось обмаль, оскільки головною умовою ефективності ліків є їхнє своєчасне введення.
– Діти, а також їхні батьки та учителі проявили добро, згуртованість і відкрили свої серця у прагненні допомогти маленькій Вікторії, – каже директор Благодійного фонду «Із янголом на плечі» Юрій Федечко. – Завдяки такій безпрецедентній єдності наш Фонд встановив рекорд! І це чудовий приклад для усіх інших, хто ще роздумує долучитися до порятунку дівчинки. Передаємо естафету від дітей, батьків та педагогів – депутатам і підприємцям! Не обов’язково лише у Львові. Особливо важливим є долучення до збірки коштів підприємців, які б щедрими сумами могли наблизити маленьку львів’янку та її батьків до омріяного уколу.
Допомогти Вікторії Полюзі можна за реквізитами: Картка Приватбанк:
4731 2196 1475 0994 Полюга Назар (тато) Картка Monobank:
5375411404612058 Коцовська Мар’яна (мама)
***** Номер рахунку Фонду:
Отримувач Благодійний фонд «Із янголом на плечі»
**** АТ КБ «Приватбанк» ЄДРПОУ 41411833
UA173052990000026009001002960
Призначення платежу: Благодійний внесок для Вікторії.
Сьогодні, 14 вересня 2021 року о 13:00, у Палаці культури ім. Гната Хоткевича (вулиця Кушевича, 1) відбудеться презентація оновленої Львівської вуличної галереї у приміщенні “ХотАртХол”.
Виставковий проєкт “Незалежно / Вихід” Львівської вуличної галереї реалізований у партнерстві з Львівської міської радою, Палацом Гната Хоткевича, Громадською організацією “Львівський культурний центр” та ініціативою Підзамче.Нарешті.
Львівська вулична галерея є незалежним мистецьким явищем, місцем для волевиявлення художників. Завдяки стріт-арту митці мають можливість висловлювати різні погляди, змінюючи навколишній простір сенсово і естетично. Виставка “Незалежно / Вихід” є рефлексією художників, однолітків незалежності України, на соціальну, політичну та екологічну ситуацію в нашій країні. В ілюстраціях митці промаркували точки опори у розумінні власної свободи, демонструючи свій погляд на незалежність.
Чи можливий міжінституційний діалог та співпраця між різними спільнотами — професійним середовищем, органами влади та громадою у створенні спільного культурного простору? Про це будемо говорити з художниками та засновниками вуличної галереї під час презентації за участі представників державних інституцій і громадського сектору.
Учасники та учасниці розмови:
Радкевич Сергій — куратор проєкту. Закінчив Львівську національну академію мистецтв. У 2011 році отримав ІІ Спеціальну премію у PinchukArtCentre Prize-2011. Номінант на премії МУХІ 2017 і PinchukArtCentrePrize-2017. Роботи Радкевича було відібрано художником Жульєном Маландом для презентації українського street art середовища у документальному фільмі “The New Explorers”, CANAL+. Засновник street art фестивалю BLACK CIRCLE FESTIVAL.
Андрій Роїк — учасник проєкту, український художник, живописець та графік. Закінчив Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва Івана Труша 2016 та Львівську національну академію мистецтв 2018 факультет монументального живопису. Представник Львівської Нової Хвилі.
Kickit Art Studio — засновники Львівської вуличної галереї, українська команда яка працює у жанрі нового та легального графіті. Група Kickit Art Studio складається з чотирьох вуличних художників, які працюють під ніками: Dilk, Feros, Arm та Keno.
Наталія Бунда — директорка департаменту розвитку Львівської міської ради, в.о. начальниці управління культури Львівської міської ради.
Олександра Онишкевич — керівниця Палацу Гната Хоткевича.
Ознайомитися з ілюстраціями нової виставки Львівської вуличної галереї можна за адресою: вул. Замарстинівська, 29.
Відшукати ретро фото деяких населених пунктів Львівщини є справжнім успіхом. Адже фото колекції представлені дуже не рівномірно. Львів та курортні міста та села більше, а такі населенні пункти як Труханів мають кілька десятків столітніх фото, які ще треба буде віднайти.
Труханів, 1913 р.Придорожний хрест біля Труханова, 1910-ті рр.
В колекціях польських фотоархівів пощастило виявити кілька світлин із села Труханів, яке зараз знаходиться в складі Стрийського району Львівської області.
На фото можна побачити мальовничу природу, а також дерев’яний храм та придорожній хрест.
Церква в Труханові, 1910-ті рр.Хрест біля церкви в Труханові, 1910-ті рр.
Храм на фото мав 300-літню історію. З давніх часів, він був четвертим по значимості та площею в Галичині. Зараз на місці старої церкви, звели новий храм, який існує із 1992 року.
Вже незабаром, з 5 по 9 жовтня 2021 року, у Львові пройде Міжнародний мультижанровий фестиваль-конкурс для молодої аудиторії “СТРУС”. Події фестивалю відбуватимуться на двох різних локаціях: сцена Першого театру та сцена театру «І люди і ляльки».
Міжнародний мультижанровий фестиваль-конкурс для молодої аудиторії «СТРУС» – це унікальний проект, що немає аналогів в Україні, де будуть представлені кращі зразки сучасного сценічного мистецтва як України так і закордоння в різних жанрах, формах, видах та стилях (драматичні вистави, театр ляльок, мюзикл, цирк, перформанс, пантоміма, тіньовий театр, бейбі-театр та ін.). Об’єднавши на одному майданчику різні театральні школи, фестиваль ознайомить українського глядача з новими тенденціями театру, зокрема у ніші створення контенту для молоді, сприятиме розвитку театрів в Україні, і головне – актуалізує пошук нової театральної форми контакту з дітьми та підлітками.
З-поміж більше, ніж 60 заявок з України та Європи було відібрано 12 колективів різного жанру. Це:
Комедійно-циркове шоу «4Matix» (Україна)
Hippo Theatre Group (Греція)
Mala Scena Theatre (Хорватія)
Київський муніципальний академічний театр ляльок на лівому березі Дніпра (Україна)
Бейбі-театр (Україна)
Полтавський обласний академічний театр ляльок (Україна)
ЛАТЕМ «І люди, і ляльки» (Україна)
Закарпатський академічний обласний театр ляльок (Україна
Черкаський академічний театр ляльок Черкаської обласної ради (Україна)
Fort Forno Theatre, Virovitica Theatre та Academy of Arts and Culture in Osijek (Хорватія)
Klaipedas youth theater (Литва)
“Dove il filo” (Італія)
Вони змагатимуться у конкурсній програмі за звання кращих з-поміж всіх.
Окрім цього, на фестивалі передбачена ще позаконкурсна програма Сцени відкритого театру. Формат сцени передбачає участь професійних та непрофесійних (аматорських театрів), театральних студій, дитячих театрів України та з-за кордону, які матимуть змогу показати свою творчість та почути відгуки від професіоналів. Для позаконкурсної програми спеціально буде побудована літня сцена у дворику театру.
Вчора, 12 вересня 2021 року, у Митрополичих садах відбувся ювілейний концерт октету “Орфей”.
В силу карантинних обмежень октет “Орфей” не зміг виступити з ювілейним концертом в 2020 році. Однак вчора колектив відсвяткував свій 21-ий рік існування потішив своїх шанувальників старими та новими вокальними композиціями.
Октет “Орфей”
Перша частина складалася з українських творів, а в другій домінували твори іноземних композиторів. Але, за хорошою традицією, октет “Орфей” завершив свій виступ виконанням попурі на твори Володимира Івасюка. Особливим гостем концерту – став переможець проекту “Шанс” і “Голос країни”, колишній член октету – Павло Табаков.
Павло Табаков
Тепла погода, хороші пісні та чудове виконання створили незабутню атмосферу позитиву і чудового настрою. Вдячні шанувальники ще довго оплесками не відпускали своїх улюбленців і дякували їм за незбутнє свято.
Октет “Орфей”
Довідково. Історія команди налічує більше двох десятків років. За цей час “Орфей” заробив репутацію одного з найкращих акапельних колективів в Україні, а також сформував фан-базу в інших країнах.
Ще один недільний кавовий ранок у Львові розпочинаємо з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова та одним з найвідоміших львів’ян нашого часу Святославом Вакарчуком. А для справжніх кавоманів та меломанів Святослав ще й заспівав про каву у своєму новому кліпі.
Львів, як відомо, місто кави. І з самого дитинства у мене було відчуття, що її аромат – це і є повітря Львова. Кава, яку робили в джезві на піску, практично у будь-якому кафе, була звичайною, буденною справою. Але, як не дивно, живучі в «кавовому» місті, у нас вдома кави не було: мама зрідка її пила, і то переважно в гостях, тато взагалі не пив кави. Тож років до 18 я був абсолютно байдужим до неї, живучі у Львові.
Та все змінилось, коли у місті з’явилась одна з перших, як зараз ми їх називаємо, мистецьких кав’ярень – Вавілон XX. Я був на другому чи третьому курсі університету. І це місце стало основним для наших зустрічей з друзями, на перерві в університеті бігали туди, зустрічались ввечері, і було просто неможливо не замовити там кави). Так почалась моя історія знайомства з нею. Вже за рік я міг випити по 5-6 чашок кави за день і, що цікаво, вона не впливала на мене в негативному сенсі, тобто сон був гарний)) Та відчуття, запах міцної, насиченої кави став для мене одним із символів мого міста.
З тих часів кава – частина мене. У всіх сенсах)
Добро ранку і смачної кави!
Отож, після розповіді та кліпу, неділя має вдатися у всіх. Принаймні ми вам цього бажаєте, а самі йдемо на каву, бо апетит уже нагуляли.
Вчора, 11 вересня 2021 року, в Першому театрі (вул. Гнатюка, 11) відбулося незвичне святкування ювілею поета, сатирика, драматурга Мар’яна Гемара.
Хоча поет народився 6 квітня 1901 року, та у зв’язку з нескінченно-несамовитою пандемію організатори перенесли святкування і влаштували йому йому гучний день народження 11 вересня.
Святкування ювілею Мар’яна Гемара у Львові
Спершу всіх львів’ян та туристів частували тортом, шампанським та виконанням декількох пісень на подвір’ячку будинку, де жив Ювіляр, тобто а дворику Першого театру.
Святкування ювілею Мар’яна Гемара у Львові
А увечері відбувся прем’єрний концерт кабаре “Четверта Рано” за тією ж адресою, на сцені театру.
Шампанського було багато, загалом випили понад 100 пляшок шампанського і заїли це все смачним ювілейним тортом. Розважали гостей дитячий колектив школи №10, кабаре “Четверта Рано” та завальні танцюристи колективу “Єврейські мініатюри” БФ Хесед-Ар’є.
Святкування ювілею Мар’яна Гемара у Львові
Довідково. Мар’ян Гемар (справжнє ім’я — Ян Мар’ян Гешелес (пол. Jan Marian Hescheles); псевдоніми — Ян Мар’янський (пол. Jan Mariański), Маріан Валенрод (пол. Marian Wallenrod), Гаримен (англ. Harryman) та інші; 6 квітня 1901, м. Львів — 11 лютого 1972, м. Доркінґ, Велика Британія) — польський поет, сатирик, драматург, перекладач та автор пісень.
Святкування ювілею Мар’яна Гемара у Львові
Мар’ян Гемар народився в єврейській родині Ігнатія та Берти. Його братом був Генрик Гешелес, а кузином Станіслав Лем (мама Гемара і батько Лема були братом та сестрою).
Мар’ян Гемар був автором текстів понад двох тисяч пісень, серед яких такі відомі хіти як «Коли знову зацвіте білий бузок», «Той вусик», «Ніхто, тільки ти», «Може колись, іншим разом», «Є одна, єдина».
Вже 15-го вересня у Львові стартує головна культурна подія країни Міжнародний 28 BookForum. Програма фестивалю налічує 120 подій, які відбудуться онлайн та офлайн.
Про що ж йтиметься в блоках «Латиноамериканська література», «Транслаторіум» та «10 про 10. Спроба канону».
Латиноамериканська література
Що «там у них», за океаном? Дізнаємося в межах спецпроєкту «Латиноамериканська література» під час 28 BookForum. Хоча, на перший погляд, латиноамериканська література зовсім не схожа на українську, ми маємо вагому спільну рису — зростання та пошук власної ідентичності.
Анабель Рамірес — кураторка цього проєкту. Вона є співзасновницею «Видавництва «Компáс». Напрям діяльності Анабель — розвиток культурних зв’язків з країнами Латинської Америки, Іспанією та Португалією.
За підтримки Посольства Аргентинської республіки в Україні, Посольства Мексики в Україні, Посольства Бразилії в Україні.
«Транслаторіум»
Спецпроєкт «Транслаторіум» на 28 BookForum куруватиме Марина Дубина. Марина — перекладачка, редакторка, членкиня ініціативної групи «Перекладачі в Дії». У межах кластера запрошує поговорити про відповідальність у перекладі в різних її вимірах.
Зокрема:
Як перекладна література вплинула на формування сучасної української?
Як переклади з української репрезентують Україну у світі?
На чиїх плечах лежить відповідальність за перекладений текст, тощо.
Долучайтеся до дискусій, будемо разом шукати «дорослий» голос українського перекладу.
«10 про 10. Спроба канону»
Письменник, культуролог, лауреат «Книги року» BBC Олександр Михед курує спецпроєкт «10 про 10. Спроба канону». Це спеціальний відеопроєкт, де українські письменники, літературні критики та інтелектуали розповідатимуть про книжки, що вплинули на незалежність.
«Проект «10 про 10. Спроба канону» – це кураторський виклик, моя відповідь на пропозицію BookForum’у подумати про десять важливих книжок, без яких, на мою думку, неможливо уявити українську літературу часів Незалежності. Та ще й вибрати їх необхідно із сотні, складеної експертами Українського інституту книги», – підкреслює Олександр Михед. Партнер проєкту – Український інститут книги.
28 BookForum відбудеться 15–19 вересня у Львові за підтримки Українського культурного фонду, Львівської міської ради та Львівської облдержадміністрації.
Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.
Незабаром народна артистка України Марія Бурмака запрезентує унікальний проєкт. Співачка записала 15 композицій на вірші класиків української поезії – від Шевченка до Стуса. Зокрема, у Львові презентація відбудеться 13 вересня о 17:00 в Українському католицькому університеті, на зустрічі зі студентами.
«Улюблені класики» – саме таку назву отримав масштабний проєкт, над яким працюває команда професіоналів. Серед них такі музиканти, як Геннадій Бондар, Андрій Мороз, Олександр Лисенко, Кирило Бородін, Маша Хмельова. Саундпродюсером проекту став Вадим Лисиця, студія FOXXSTUDIOS.
“Я давно мріяла зробити такий проект, – розповідає Марія Бурмака. – Це альбом з 15 сучасних пісень на вірші українських класиків. Поезія Олени Теліги, Івана Франка, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса та інших авторів оживуть у піснях. Це і є альтернативна форма подачі вивчення української класичної літератури. Я хочу достукатися до кожного серця, донести безцінний матеріал, який українські класики залишили нам у спадок”.
Окрім, альбому з 15 треками, Марія проведе презентаційні музично-поетичні зустрічі у шести містах України для студентів та викладачів вищих навчальних закладів.
Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду.
Кладовище на Грабнику — єдиний з найстаріших цвинтарів Рівного, якийчастково ще зберігся до наших днів. Однак стан цього “живого” музею під відкритим небом такий, що ще рік-два і про нього як пам’ятку нашого цікавущого і ще не до кінця дослідженого минулого можна буде забути.
План Грабника з карти Бургіньйона. Ілюстрація з книги П. Ричкова “Архітектор Ян Якуб Бургіньйон. Творча спадщина”
Історія Грабника — від розважально-відпочинкового об’єкту, висадженого в середині XVIIІ століття на забаганку власника Рівного Станіслава Любомирського і до фешенебельного міського району, який у міжвоєнний період називали одноповерховою рівненською Америкою — невід’ємна часточка історії нашого міста. Нині складно собі уявити, що там, де нині пролягають вулиці Пушкіна, Хвильового, Пластова, Свободи, князя Володимира, височіє неоковирна брила Палацу дітей і молоді з прилеглим парком якихось 250 років тому шумів грабовий ліс. Разом із ландшафтним парком князівської резиденції (сучасна “Лебединка” і прилеглі території) він був найбільшим зеленим насадженням серед тогочасних магнацьких резиденцій на історичній Волині. Нині від того грабового лісу зберігся фрагмент у вигляді парку біля ПДМ (колись міський парк імені Мостицького, за радянських часів — ім. Хрущова, Жовтневий) і цвинтар. Якщо раніше історики припускали, що ділянку під кладовище було виділено князем Любомирським на початку ХІХ століття, то тепер можна з упевненістю стверджувати, що поховання там були вже в XVIIІ столітті. Принаймні на знаменитій карті Бургіньйона 1797 року в приміському гаю Грабник позначено невеличке “німецьке” кладовище.
Фрагмент карти Бургіньйона
Про цвинтар на Грабнику автор цих рядків писала не один раз, у тому числі й на РівнеРетроРитм, наголошуючи на тому, що цей пантеон заслуговує на збереження і може стати туристичною родзинкою Рівного. Зазначали про це й музейники, краєзнавці Рівного. Однак особливого ентузіазму у влад міста різних періодів цей об’єкт не викликав. Добре, що хоч останні років 15-ть комунальники такий-сякий лад там наводять. Хоча загальна картина — плачевна. Якщо негайно не зайнятися цвинтарем, як туристичний об’єкт він може бути втрачений безповоротно.
Кована брама і хвіртка ХІХ століття при головному вході на цвинтар. Фото кінця 1950-х
Колись головний вхід на цвинтар вінчали велична кована брама із кованою хвірткою поруч. Брама — пам’ятка ковальського мистецтва ХІХ століття, дожила до наших часів у незмінному вигляді. Щоправда, тепер вона прикрашає вхід на соборне подвір’я з боку вулиці Грабник, і широкий загал мало звертає увагу на цей воістину мистецький витвір. Хоча церковники, узявшись “реставрувати” решітку, пошкодили деякі елементи декору, вона все одно вражає мереживною красою.
Могила Протоієрея Венедикта Омелянського, померлого 1859 рокуМогила командира 112 Путивльського полку, розквартированого в Рівному у період імперської Росії, полковника МатвієнкаМогила протоієрея Соборної Воскресенської церкви, яка згоріла в пожежі 1881 року, Корнаковського
Головна цінність цвинтаря на Грабнику — у похованнях. Там знайшли останній спочинок чимало особистостей, які прислужилися місту. Там покояться багато рівнян, за чиїми долями можна вивчати історію міста.
Одна з двох частково вцілілих капличокЦікавий монумент на могилі двох братів Клюковських, померлих у 1866 і 1876 роках відповідно
Зрештою, цвинтар зберігає ще чимало таємниць з нашої не такої далекої минувшини. За переказами, там ховали, а точніше, просто закопували без опізнавальних позначень розстріляних арештантів рівненської тюрми в 1939-1940 роках та в повоєнні сорокові. Скільки українських патріотів покояться десь на території старовинного кладовища без шансів на увічнення їхніх імен, сказати складно…
Церква Святого Стефана дещо “модернізована” зовні. Довкола неї – найстаріші поховання
Найстаріша частина історичного цвинтаря — та, що довкола церкви Святого Стефана. Сама церква, побудована в 1848 році на кошти вдови генерала Красовського Катерини, є пам’яткою сакральної архітектури місцевого значення.
У червні 1990-го у храмі побував і відправив службу легендарна і непересічна історична особистість, чия доля також була пов’язана з Рівним — Патріарх Київський і всієї України в діаспорі Мстислав (Степан Скрипник).
Покровський собор поховав найстарішу частину цвинтаря
На кістках частини найстаріших поховань постав новозбудований Покровський собор. Хоча церковники кажуть, що ставити храми на могилах діло богоугодне, однак таке рішення, з огляду на те, що ідеться про цвинтар-пам’ятку давньої історії, все ж таки виглядає дещо сумнівним. Але й говорити про це тепер марно.
Старі надгробки ще є, але хто під ними покоїться, вже не дізнатися
Сумно дивитися, як перекраяв бетонний підмурівок соборного подвір’я 122-річну капличку, в якій спочила вічним сном 9-річна Галя Бухович — донька міського голови періоду 1898-1911 років Олексія Буховича. Його заслуга перед містянами зокрема в тому, що він був активним лобістом відкриття в Рівному першої жіночої гімназії, і разом зі сподвижниками досяг цього. Таких капличок більше немає на Грабнику, їх загалом залишилося там дві чи три… Схоже, від цієї скоро може нічого не залишитися.
Так виглядала капличка, по якій проліг паркан соборного подвір’я, у 2011. Тепер вона майже зрунована
Доруйновуються могили відомих рівнян: вкрилися чорнотою надгробні плити на могилах батька і маленької сестрички письменника Короленка; напівзруйнована могила шанованого в Рівному лікаря Миколи Прохорова старшого, який помер у 1930-у; заховався у травяних зарослях поруйнований надгробок міщан Гонопків, на чиї пожертви було зведено дзвіницю Свято-Воскресенського собору, знищену “совєтами” на початку 1960-х; зник стовп-постамент з могили батька легенди рівненської медицини Бориса Квашенка. На Грабнику багато дитячих могил різних періодів. На деяких вже годі й написи прочитати… А ще років 15 тому можна було знайти поховання датовані 1820-ми роками.
Могили батька і сестрички письменника Володимира Короленкатут спочивають вічним сном благодійники подружжя ГонопкоМогила Софії Соловей, чия трагічна історія кохання була відома на все Рівне. Праворуч фото 2007 року, ліворуч – 2021-гоФото 2007 року на могилі батька Бориса Квашенка. Тепер цього монумента вже немаєФінал чийого коротенького життя увічнив цей надгробок, уже не дізнатися. Дитячих могил на Грабнику дуже багато
Заслуговують на увагу і самі надгробки на могилах, хоча вцілілих тепер там одиниці. Вони розповідають про культуру поховань різних періодів. Досі вражають аскетичні й водночас величні й елегантні гранітні монументи на німецьких похованнях, яких тут чимало. Серед них — відомі німецькі лікарі Леопольд Ландсберг, Теодор Шрьотер. Тут поховані батьки уродженця Рівного, відомого українського композитора і піаніста німецького походження Оттомара Берндта, який поплатився життям лише за те, що був етнічним німцем — Вільгельм і Розина.
Могили батьків Оттомара БерндтаПоховання доктора Теодора ШрьотераПонівечене поховання лікаря Миколи Прохорова старшого
Надмогильні скульптурні композиції — це особлива історія. Багато з них було виконано не лише в Рівному. Заможніші родини, які воліли бачити на могилах рідних і близьких щось більше, ніж просто надгробок, могли собі дозволити елітні пам’ятники, виконані знаними майстрами, наприклад, з майстерень Мордасевича в Трипіллі, як от надгробна плита на могилі Юлії Ольдерогге. Клеймо відомого майстра досі добре видно на плиті.
Плита на могилі Юлії ОльдероггеКлеймо фабрики Мордасевича
Збереглися на рівненському Грабнику й “автографи” відомого скульптора ХІХ-початку ХХ століть, автора першого пам’ятника Пушкіну в Житомирі Генриха Олешкевича. Надгробки цього майстра вінчають зокрема німецькі поховання.
“Автограф” майстерні Генриха Олешкевича на надгробку доктора ШрьотераКлеймо Олешкевича на надгробку доктора Ландсберга
Його добротних гранітних пам’ятників, попри понад столітню давнину, здається не торкнувся час. Є на Грабнику і робота майстерні уродженця Острога, знаного європейського скульптора, який зокрема оздоблював двірцевий театр у Відні та будівлю парламенту в Будапешті Людвика Тировіча — надмогильний пам’ятник лікарю Миколі Прохорову старшому. Цвинтарні пам’ятники не є типовими, вони мають історичну і скульптурну цінність, особливо, де збережено прізвища їх авторів.
адгробок лікареві Миколі Прохорову старшому і клеймо Тировіча
Ще один елемент цвинтарного мистецтва — ковані огорожі. Такі парканчики виготовлялися на індивідуальне замовлення, їх прикрашали цікавими деталями. Знайти бодай дві однакові оградки неможливо, вони унікальні. На жаль, на Грабнику нині збереглися одиниці давніх кованих оградок. Більшість з них стали жертвами не так часу, як мисливців за металами.
Чеське поховання, яких чимало є на Грабнику. Оградку вже складно знайти цілу
Викладене — лише малесенька часточка того, що можна розповісти про це легендарне місце. Напівзруйнований рівненський некрополь приховує ще чимало невідомого. Тут неміряне поле для роботи дослідників, істориків. Грабник став останнім прихистком для людей різних національностей, віросповідань і політичних поглядів, заможних і бідних, похилого віку і новонароджених. І під кожним надгробком — не лише історія окремої людини, а дивовижна сторінка життєпису нашого міста, яка заслуговує на збереження і гідну пам’ять. Однак час невблаганний. Якщо уже не почати щось робити для збереження Грабника, який шанувальники історії називають рівненською “Личаківкою”, Рівне може втратити унікальну ще одну пам’ятку старовини, на які воно і так украй бідне.
Вже наступного тижня, 17 вересня 2021 року, о 19:00 у палаці культури залізничників “Рокс” (вулиця Федьковича, 54/56) відбудеться показ вистави «№13 АБО ОЛІНКЛЮЗИВ».
Виставу у Львові покажуть удруге, повідомили організатори. На сцені виступатимуть зірки театру й кіно, серед яких: Олексій Вертинський, Володимир Горянський, Лілія Ребрик.
П’єса належить перу відомого драматурга Куні та вважається однією з кращих в цьому сторіччі. У сюжеті вистави – пікантна історія. Статечний британський політик проводить вечір в номері готелю разом зі своєю помічницею. Їхнє спілкування виходить за рамки етики парламентаризму, а одягу на підлозі стає дедалі більше. Однак приємні плани перериваються тілом небіжчика. І запитань стає значно більше, аніж відповідей.
“Інтелектуальний гумор та неперевершена гра на сцені. Дві години гострого гумору, пристрастей, неочікуваних поворотів! Зрежисовані події з п’єси трапляються і в житті. Але майстерна гра акторів якнайкраще демонструє оманливі людські обличчя і щирі реакції на несподівані ситуації. Саме тому вистава сподобається всім, хто насолоджується класичним театром, тонкою іронією та щирими емоціями”, – запрошують організатори Lutsyshyn Promo та Promotions.
Напередодні вихідних хочеться нагадати про чудовий і ще не особливо протоптаний маршрут для гарної прогулянки. Більшість з вас знає про Дрогобицьку солеварню, але не кожен мав змогу відвідати. Щоб підігріти зацікавленість, розкажемо кілька цікавих фактів про цю локацію.
Якщо Ви вперше чуєте про Дрогобицьку солеварню, то варто знати, що це – найстаріше підприємство України та Європи. Перша писемна згадка про сіль у Дрогобичі датується 1390 роком. Дрогобицька солеварня безперервно діяла з 13 століття на одному і тому ж місці, біля джерел «сировиці» — соляної ропи. Тому Дрогобицький солеварний завод, що працює й сьогодні, можна вважати найстарішим постійно діючим промисловим підприємством в Україні. Протягом століть розквіту Дрогобичу сприяла солеварня, яка постачала сіль не лише до Галичини і Закарпаття, але і для Волині, Холмської землі, Київщини.
Грамота короля Владислава II на постачання чотирьох возів Дрогобицької солі до Львівського капітулу від 8 грудня 1432 року
За дрогобицькою сіллю прибували чумаки з різних кінців України — з Поділля, далекої Брацлавщини, Холмщини, Волині. На волинських пристанях над Случем і Горинню дрогобицьку сіль вантажили на річкові судна — ком’яги і сплавляли до Прип’яті, а далі Дніпром аж до самого Києва. Частина веж у Дрогобичі, Ясениці та інших навколишніх селах належала королю. На них змушували працювати селян, підданих монарху, який віддав жупу в оренду багатим італійським купцям, переважно генуезцям, що ходили з купецькими караванами з Італії через Львів і Буковину до Кримського міста Кафи.
Стефан Попович Медицький – Зустріч Марії і Єлизавети на подвір’ї Дрогобицької Солеварні _ друга половина 17 ст._з іконостасу Воздвиженської церкви
Частина солеварних веж спеціалізувалась на виробництві «топок» солі – виварену сіль зсипали у дерев’яні форми у вигляді зрізаного конуса. Набиваючи сіль в топки, робітники стежили за рівномірністю наповнення форм, щоб при всиханні сіль не кришилася й аби топка солі мала встановлену вагу – 1 кг.
Топки Солі на возі
У 1565 році в Дрогобичі було виварено 26 тисяч топок солі, в тому числі близько половини на приватних солеварнях, а решта на королівській жупі. Жупа іншими словами це місце де виварювалася сіль, так на Галичині називали Солеварні.
Що сьогодні
На сьогодні Дрогобицька Солеварня – це єдине підприємство в Європі, де сіль виготовляють таким же методом, що й тисячоліття тому – виварюванням з природної ропи. Ропу добувають із надр землі, з глибини 50 метрів. На даний час на підприємстві випускається продукція двох видів: «Сіль кухонна виварна йодована» і «Сіль кухонна виварна без добавок». Виварюють сіль Солевари, як і колись, за зміну, а це 24 години, вони виварюють 700 кг солі.
Виварювальний цех номер 1
Для тих , хто вже налаштувався на поїздку, зазначимо, шо на Дрогобицькій солеварні організовують екскурсії. Тут Ви на власні очі побачите як виварюється сіль, зможете її спробувати та придбати, а також побачите Солеварів, одну з найдавніших професій.
Виварювання солі теперішній час, технологія практично не змінилася з 14 століття.
Солеварня знаходиться в Дрогобичі по вулиці Солоний Ставок, 27. Екскурсії можна замовити телефоном+38 067 179 96 10. Гарних вам вражень.
Гайдучок С. Відбиванка / Степан Гайдучок; упорядкув. В. Левківа, А. Сови. – Львів : ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2021. – 112 с.: іл. – Репр. відтворення вид. 1930 р.
У п’ятницю, 17 вересня 2021 року, о 10.00 у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. Драгоманова, 5) відбудеться презентація книги «Відбиванка» Степана Гайдучка.
Пропоноване видання це – репринтне відтворення книги «Відбиванка» Степана Гайдучка 1930 року. Упорядники – кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри спортивних та рекреаційних ігор Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Володимир Левків і доктор історичних наук, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Андрій Сова.
Гайдучок С. Відбиванка / Степан Гайдучок; упорядкув. В. Левківа, А. Сови. – Львів : ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2021. – 112 с.: іл. – Репр. відтворення вид. 1930 р.
Репринтне відтворення книжки Степана Гайдучка «Відбиванка», яка є першим українськомовним навчальним посібником з волейболу, що вийшов у Галичині 1930 року, дає нове життя раритетові. Текст доповнюють відомості про життєвий шлях і професійний доробок Степана Гайдучка, словник термінів і словосполучень, сучасні дослідження витоків розвитку українського волейболу на західноукраїнських землях, фотографії волейболістів, іменний та географічний покажчики.
Гайдучок С. Відбиванка / Степан Гайдучок; упорядкув. В. Левківа, А. Сови. – Львів : ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2021. – 112 с.: іл. – Репр. відтворення вид. 1930 р.
Над виданням окрім упорядників працювали Лариса Гошовська (переклад передмови англійською мовою), Григорій Чопик (переклад передмови польською мовою), Оксана Борис (випусковий редактор), Єлизавета Лупиніс і Ольга Громик (редактори), Степан Осінчук (обкладинка, комп’ютерне верстання і дизайн).
Гайдучок С. Відбиванка / Степан Гайдучок; упорядкув. В. Левківа, А. Сови. – Львів : ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2021. – 112 с.: іл. – Репр. відтворення вид. 1930 р.
Рецензенти книги – кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент, президент громадської організації «Федерація волейболу України» Михайло Мельник; кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства і культурної спадщини Іван Хома.
Ця книга є справжньою знахідкою для дослідників українського тіловиховання і спорту, істориків, філологів, краєзнавців.
Гайдучок С. Відбиванка / Степан Гайдучок; упорядкув. В. Левківа, А. Сови. – Львів : ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2021. – 112 с.: іл. – Репр. відтворення вид. 1930 р.
Книга вийшла за підтримки громадської організації «Федерація волейболу України» (президент М.Г. Мельник), волейбольного клубу «Барком-Кажани» (президент О.В. Баран), Центру незалежних історичних студій (директор М.В.Романюк).
Гайдучок С. Відбиванка / Степан Гайдучок; упорядкув. В. Левківа, А. Сови. – Львів : ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2021. – 112 с.: іл. – Репр. відтворення вид. 1930 р.
Видання приурочене 30-річчю Незалежності України, 75-річчю від створення Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, 95-річчю розвитку українського волейболу, 130-річчю від дня народження Степана Гайдучка.
Гайдучок С.Відбиванка / Степан Гайдучок; упорядкув. В. Левківа, А. Сови. – Львів : ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2021. – 112 с.: іл. – Репр. відтворення вид. 1930 р.
Відкриття виставки "Іван Остафійчук. Ретроспективна виставка. Живопис. Графіка."
У середу, 8 вересня 2021 року, у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) відбулася церемонія відкриття виставки “Іван Остафійчук. Ретроспективна виставка. Живопис. Графіка.”.
Великий ретроспективний проєкт представляє генезу творчості художника: від його перших студентських етюдів і відомих графічних композицій та циклів, що вже стали класикою українського мистецтва ХХ століття, до зовсім нових робіт, які митець створював упродовж останніх років. У п’яти експозиційних залах представлено понад 150 творів, серед яких роботи зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького та з приватної колекції автора.
Відкриття виставки “Іван Остафійчук. Ретроспективна виставка. Живопис. Графіка.”
Репрезентуючи особливості історії середини ХХ – початку ХХІ століття, творчість Івана Остафійчука не раз протистояла викликам часу. Митцеві довелося жити в обставинах обструкції тоталітарного режиму, але ні жорсткі ідеологічні межі, ні переслідування, ні допити у студентські роки не зруйнували моральних основ його світогляду і не перетворили самого художника на пасивного споглядача чи учасника ідейно заангажованої радянської мистецької спільноти. Навпаки, його пошуки художньо-образної мови, які відбувалися за цих умов, призвели до виразного протистояння тодішнім нормам і мали виразні національні ознаки.
Відкриття виставки “Іван Остафійчук. Ретроспективна виставка. Живопис. Графіка.”
Особистість Івана Остафійчука формувалась в оточенні національно свідомих та прогресивних митців і активістів: Охріма Кравченка, В’ячеслава Чорновола, Михайла Гориня, Леопольда Левицького, Романа Сельського, Романа Турина та інших. Згодом знайомство в Києві з Георгієм Якутовичем і Григорієм Гавриленком, вимушена еміграція спершу до Югославії, а потім до Канади наприкінці 1980-х проявилися вже новими особливостями мислення і формальними змінами мови графіки та живопису Остафійчука.
У 1992 році Іван Остафійчук повернувся в Україну. Творча манера художника зазнала чергових змін. Він віддає перевагу живописним працям. У них ще помітнішими стають вияви експресіонізму, захоплення творчістю знаменитого Едварда Мунка, австрійських і німецьких експресіоністів, модерністів. Ця стилістика вповні відповідає емоційним реакціям митця на виявлення історичної правди про трагічні події в Україні.
Інститут і гімназія СС Василіянок, вул. Потоцького, 95 (сучасна Чупринки)
Сьогодні пропонуємо до уваги наших читачів 10 фактів про одну з найкращих будівель у стилі українського модерну виконаних фірмою Левинського у Львові – гімназію та бурсу ім. Кардинала Сильвестра Сембратовича Українського педагогічного товариства, що була зведена по вул. Потоцького, 95 (сучасна вул. ген. Чупринки, 103).
Бурса Руського товариства педагогічного у Львові. Поштівка до 1914 року
Проект будинку в бюро Івана Левинського виконали Тадеуш Обмінський і Лев Левинський у 1906 р. , завершено будівництво було у 1908 р.
У будівлі поєдналися трансформовані традиції народного мистецтва, сецесійними обрисами та стриманим ліпним декором.
На відміну від інших споруд фірми І.Левинського «орнаментального» періоду (1903-1908) цей будинок майже позбавлений майолікових прикрас (за винятком сандриків третього поверху ризаліту), натомість підкреслено горизонтальний руст фасаду, що нагадує зрубну кладку стін із брусів у народному дерев’яному будівництві.
Митрополит Андрей Шептицький
20 червня 1909 року будинок був освячений у присутності митрополита Андрея Шептицького, який особисто вклав великі кошти у цю будову.
Митрополит Андрей придбав у 1912 році цю будівлю в Українського педагогічного товариства для монастиря Св. Мокрин сс. Василіянок, при якому було відкрито дівочу гімназію.
У 1922 р. тут була створена приватна дівоча учительська семінарія сс. Василіянок. Спочатку нею керували настоятельниці монастиря Тереза Гікке та Соломея Цьорох, а від 1925 р. директором цього закладу став професор Микола Чубатий, видатний український історик.
Група українських студентів на фоні бурси. Фото 1912 року
Випускниці семінарії мали право працювати вчительками у школах нарівні з випускницями державних семінарій.
Після Другої світової війни тут було створено лісотехнічний інститут, який раніше функціонував як факультет Львівської політехніки. На місці монастирського городу виріс невеликий ботанічний сад-дендрарій
Головний корпус Лісотехнічного університету (колишня бурса УПТ). Фото 2015 року
У 2008 р. під час реконструкції будинку на бічних шпилях даху прикріпили «ялинки».
На сьогодні будівля – головний корпус Національного лісотехнічного університету України.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Архітектура Львова: Час і стилі: ХІІІ-ХХІ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.О. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008
Мельник І. Львівський Новий Світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії. – Львів: Центр Європи, 2014.
У Львові назвали цьогорічних переможців премії Андрія Бокотея для молодих художників-склярів
У п’ятницю, 3 вересня 2021 року, у Львові було оголошено переможців Премії професора Андрія Бокотея для молодих художників-склярів-2021. Цьогоріч конкурс, який не має аналогів в Україні, відбувається за підтримки Українського культурного фонду. Подія має на меті підтримати молоде українське скло як винятковий мистецький напрям та популяризувати його на всеукраїнському та міжнародному рівнях.
О 16:00 в Музеї скла у Львові відбулося засідання журі на чолі із Президентом Національної академії мистецтв України Андрієм Чебикіним, а вже о 17:00 в актовій залі Львівського історичного музею було оголошено переможців конкурсу та вручено нагороди.
Наталія Парщик. Безголосся
І місце отримала випускниця кафедри художнього скла ЛНАМ Наталія Парщик за роботу «Безголосся» із застосуванням техніки термоформажу та холодної обробки скла; ІІ місце – Юлія Галишин за технологічно складну композицію «Приховані наміри», а ІІІ місце дісталося студенту-магістру Богдану Ломоносову за роботу «Сіль».
До складу журі окрім президента НАМУ А. Чебикіна входять: Андрій Бокотей, академік НАМУ, народний художник України, професор; Микола Яковлєв перший віце-президент Національної академії мистецтв України, доктор технічних наук, професор Роксолана Патик, кандидат мистецтвознавства, професорка ЛНАМ; Ю Яомінь – колекціонер, засновник Премії, власник Галереї мистецтв “Ґрінвейв”, м. Усі, КНР; Реміґіюс Крюкас всесвітньовідомий художник-скляр, власник виробничого підриємства “ҐласРеміс”, Литва; Олександр Звір – український художник, доцент кафедри художнього скла ЛНАМ; Михайло Бокотей, завідувач кафедри художнього скла ЛНАМ, кандидат мистецтвознавства, член-кореспондент НАМУ, доцент; Ольга Турецька , українська художниця, власниця бренду «Olga Glass», призерка ІІ місця Премії Андрія Бокотея 2019 р.
Юлія Галишин. Приховані наміри
У церемонії вручення нагород взяли участь представники Львівської обласної державної адміністрації: директорка департаменту з питань культури національностей та релігії Ірина Гаврилюк та начальник відділу мистецтв та розвитку культури Василь Гладкий; ректор Львівської національної академії мистецтв Василь Косів, делегація Українського культурного фонду Юлія Аленіна та Дарина Живоглядова, журналісти, учасники і партнери проекту.
Всього у конкурсі на премію взяли участь 19 молодих склярів. Їх роботи можна оглянути на виставці в Музеї скла у Львові до 30 жовтня.
Нагадуємо, що конкурс на премію проф. А. Бокотея – платформа для творчих дебютів, яка створює конкурентне середовище, дає можливість практичної реалізації, сприяє промоцїї якісного культурного продукту молодої генерації українських художників скла. Діяльність Премії розпочато 2018 р. як щорічний проєкт в рамках 80-річного ювілею всесвітньо відомого скляра, професора Андрія Бокотея. Станом на сьогодні відбулося три конкурси за участю 49 молодих художників: студентів і випускників мистецьких ЗВО, яким на момент конкурсу не виповнилося 35 років. Переможці 2018 та 2019 рр. в нагороду взяли участь у Міжнародних конференціях художнього скла у м. Нінбо та м. Усі (Китай), а призери 2 і 3 місць отримали грошову винагороду. Роботи всіх лауреатів увійшли в колекцію Чженцзянського музею скла у Нінбо (Китай). Цьогоріч троє переможців отримають у нагороду можливість реалізації серії творчих робіт на гутній печі, а створений відеорепортаж буде використано для промоції дебютантів.
Богдан Ломоносов. Сіль
У Львові успішно функціонують єдині в Україні Музей скла та кафедра художнього скла Львівської національної академії мистецтв, на базі яких кожні три роки відбувається масштабний захід – Міжнародний симпозіум гутного скла у Львові, що є найтривалішим у світі мистецьким форумом художників-склярів (відбувається безперервно від 1989 р.). У 2019 р. у заході взяли участь понад 50 відомих художників із 26 країн. Також у 2020 р. започатковано щорічний освітній проєкт І Міжнародна резиденція “European Glass Education”. Усі ці заходи скеровані на збереження, підтримку та популяризацію львівської школи художнього скла як унікального мистецького явища в Україні та за її межами.
Партнери проєкту: Музей скла у Львові, Національна академія мистецтв України, Львівська національна академія мистецтв, галерея ЛНАМ, Музей мистецтва Центрально-Східної Європи «Greenwawe» (м. Усі, КНР).
Галицький сейм (сьогодні головний корпус ЛНУ імені Івана Франка). Фото з uk.wikipedia.org
Наступний, 2022 рік, на Львівщині пропонують проголосити роком львівської родини інженерів-архітекторів Пежанських та присвятити його 130-річчю Олександра Пежанського.
З відповідною пропозицією на комісію з питань історико-культурної спадщини та туризму Львівської обласної ради звернувся оргкомітет історико-мистецького проєкту «Рік родини Пежанських».
Пежанські запроєктували та збудували низку визначних громадсько-культурних, освітніх та культових споруд, чим долучилися до формування архітектурного ансамблю Львова та Львівщини в кінці XIX – першій третині XX століття.
Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка, фасад головного корпусу, фото початку ХХ століття
Як зауважив голова депутатської комісії Іван Щурко, в межах відзначення року Пежанських потрібно визначити об’єкти, збудовані за проєктами цих архітекторів, які необхідно включити в перелік для реставрації у наступному році з нагоди пам’ятного ювілею.
Довідково: Григорій Пежанський – український інженер-архітектор, громадський діяч австрійської та міжвоєнної доби. Серед об’єктів створених Пежанським особливо виділяються трибуни стадіону на 8 тис. глядачів поблизу головної алеї Крайової виставки 1894 року. Ним було створено проєкт цілої низки корпусів Львівського університету, реконструкція будинку Галицького сейму, який у 1920 році передали університету. Серед інших його проєктів пов’язаних з університетом – зведення нового приміщення для бібліотеки Львівського університету, на сучасній вулиці Драгоманова, 5. Протягом 1910–1912 років він керував спорудженням корпусів геологічно-палеонтологічного факультету по сучасній вул. Кирила і Мефодія, 6 і 8. Ним було створено проєкт будівлі для жіночої учительської семінарії у Львові на нинішній вулиці Туган-Барановського, 7.
Григорій Пежанський
Олександр Пежанський – український архітектор і фотохудожник, живописець, солдат Української Галицької армії. Син архітектора Григорія Пежанського. Спершу працював як архітектор. А у 1927 році відкрив власне будівельне підприємство, проєктуючи та будуючи житлові, громадські та культові споруди у стилях модерну та функціоналізму у Львові і поза його межами, відновлював інтер’єр Успенської церкви. За його проєктами зведено церкви в Ільнику, Потеличу, Германові (тепер Тарасівка), Мразниці (тепер у складі Борислава), Озерянах, Івано-Франківську, народні доми в Романові, Ворохті і Залукві, шпиталь «Народна лічниця», бібліотеку «Студіон» (опікуном і меценатом яких був Митрополит Андрей Шептицький) у Львові.
Олександр Пежанський, 1962 р.
Михайло Пежанський – український інженер-будівельник, термінограф, пластун. Другий син архітектора Григорія Пежанського. Розробляв житлові будівлі, містобудівні проєкти, міські комунікації. Активно сприяв діяльності «Пласту». Під час українсько-польської війни брав участь у розвідувальних операціях львівських пластунів. Відзначений пластовим орденом святого Юрія. Після другої світової війни викладав у Мюнхені. 1949 року виїхав до США. Співпрацював з усіма, хто розвивав у діаспорі українську науково-технічну термінологію. Власними зусиллями і коштами зібрав з цілого світу ті термінологічні словники, що їх заборонили в УРСР. Самостійно перевидав близько 250 примірників словників для закордонних українських науковців та установ. Член і один із засновників Українського фотографічного товариства в Америці. Займався фотофіксацією творів українських митців, що експонувались на виставках у США.
У четвер, 21 серпня 2025 року, о 15:00 у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20), відбудеться відкриття виставки «Цвіт папороті»...
