У короткому, з точки зору не лише історії, але й людського життя, часі, стійкість та організаційну здатність українців перевіряють дві загрози – епідемія коронавірусу та російська агресія. Якщо замислитись, між ними навіть можна побачити багато спільного. Як мінімум, початок процесу лікування та протидії обом подібний – укол. У першому випадку йдеться про фізичну площину, у другому – про духовність та світ ідей.
На жаль, надто багато проблем та нещасть українцям впало на голову саме від потворного гібрида, який розташований у Північно-Східному напрямку від нас. Що гірше, після жодного з чисельних випробувань, ми не напрацювали адекватного запобіжника у відносинах з цим мізерним і дрімучим народом. Також досі не навчилися протидіяти рясним пропагандистським вкидам та ідеологемам, які звично використовуються нашим ворогом. І зараз декілька слів саме про пропаганду – невід’ємний інструмент будь-якого тоталітарного чи імперіалістського утворення. Тим більше, що схеми часто повторюються.
Про архітектуру
Львів мав неприємність вперше детально познайомитись із радянською тоталітарною системою у вересні 1939 року. Величезною перевагою міста, у порівнянні з багатьма іншими населеними пунктами сучасної Україна, був відносно короткий період перебування міста Лева в складі “імперії зла”. Не без того, що навіть за ті десятиліття тут встигли налагодити систематичну “роботу”, поставити цілі, сформулювати плани. У тому числі, ці моменти стосуються налагодження роботи пропагандиських та ідеологічних осередків.
Скажімо, пропагандистсько-агітаційну роботу серед населення обговорювали на міській партійній конференції 9 лютого 1945 року. Уже на той час в місті було “розгорнуто в значній мірі масово-політичну роботу”: створено 178 агітколективів, де працює 2359 агітаторів. 665 з них – це були представники місцевого населення. У яких напрямках працювала та вся підла братія? Оголошували лекції і доповіді, організували вечірній університет марксизму-ленінізму та районні партшколи. Чим займалися? Роз’яснювали “основи радянського ладу”, інформували про політичний стан і міжнародні події. Працювали і над “викриттям антинародної фашистської суті українських буржуазних та польських націоналістів”.
Традиційно банальний набір штампів та стереотипів
6 жовтня 1950 року у Львові, на зборах активу міської парторганізації, говорили про розвиток міста і головні завдання на наступні роки. Там звучало про фабрики і заводи, захист інтересів пролетарів, але не тільки. Окремі питання стосувалися дивних, як ми би сказали сьогодні, проблем. Зокрема того, що раніше Львів “намагалися перетворити в вогнище соціального і національного пригноблення трудящих” й єдина радянська влада, у сприйнятті учасників заходу, перетворила місто на “індустріальний центр, місто передової радянської науки, культури і мистецтва”. Далі йшлося про потребу “посилити науково-природничу і антирелігійну пропаганду”, щоб “вирвати” з-під впливу “реакційного духівництва відсталу частину місцевої інтелігенції, молоді”. Не без того, що учасники цього заходу продовжували шукати серед духовенства “агентів Ватікану”, а католицькі костели трактували як “гнізда агентури Ватікану”.
Читаючи подібні речі, думаєш про те, що засідання міської верхівки Львова в той час проводили соловйов, жириновський та скабєєва. Принаймні, такі ж безглузді та відірвані від дійсності штампи та стереотипи. Виникає запитання, наскільки користувалося підтримкою населення подібне безглуздя.
Смерть путіна
Важливою складовою будь-якої пропаганди є святкування та ювілеї. Зокрема, у 1956 році Львів святкував 700 років від дати заснування. Усіх “трудящих” міста, з цієї нагоди, привітав ЦК Компартії України та Рада міністрів УРСР. Не знаємо, чи привітали тоді “нетрудящих”, але “трудящі” з привітання дізналися про те, що Львів “відіграв визначну історичну роль в героїчній боротьбі українського народу проти численних іноземних загарбників […] за возз’єднання українських земель в єдиній Українській Радянській державі, за здійснення соціальних перетворень в західних областях України”. Ось так.
Дуже непростою категорією населення, як виявляється, були ті “трудящі”. Принаймні, укладачі вітального тексту до ювілею від Дня заснування Львова стверджували, що саме львівські “трудящі” (знову ж, про тих, хто не трудився – не знаємо нічого) “завжди були поборниками нерушимої дружби народів Радянського Союзу”. При цьому, важко сказати чому, але “насамперед дружби з великим російським народом” (у чому велич народу в документі також не зазначено. Можна припустити, що відповіді не існує). Наступний пасаж також “сильний”: львівські “трудящі” великі молодці і вони не просто дбали про сказану вище дружбу, аде й “активно боролися проти всіх, хто намагався підірвати цю священну дружбу”. І далі таке: “особливо проти українських буржуазних націоналістів – найлютіших ворогів українського народу”.
Як можна бачити, з плином часу методичка пропагандистів міняється не особливо. Використовують ті самі механізми і штампи – тупі, примітивні і відірвані від дійсності. Лише українці пройшли в них певну еволюцію – від “українських буржуазних націоналістів” до “нацистів”. Одне і інші викликає хіба сміх і відразу до обмеженості творців і адептів такого контенту. У будь-якому разі, нам своє робити! Один тоталітаризм Україна пережила, переживе і інший – імперіалістський! Тому тримаймося і не піддаємося на провокацію та пропаганду ворога. Україна обовязково переможе!
Євген ГУЛЮК
