додому Блог сторінка 248

З львівських радянських “гуморесок”, або про примітивність пропагандистських штампів

З львівських радянських "гуморесок", або про примітивність пропагандистських штампів

У короткому, з точки зору не лише історії, але й людського життя, часі, стійкість та організаційну здатність українців перевіряють дві загрози – епідемія коронавірусу та російська агресія. Якщо замислитись, між ними навіть можна побачити багато спільного. Як мінімум, початок процесу лікування та протидії обом подібний – укол. У першому випадку йдеться про фізичну площину, у другому – про духовність та світ ідей.

На жаль, надто багато проблем та нещасть українцям впало на голову саме від потворного гібрида, який розташований у Північно-Східному напрямку від нас. Що гірше, після жодного з чисельних випробувань, ми не напрацювали адекватного запобіжника у відносинах з цим мізерним і дрімучим народом. Також досі не навчилися протидіяти рясним пропагандистським вкидам та ідеологемам, які звично використовуються нашим ворогом. І зараз декілька слів саме про пропаганду – невід’ємний інструмент будь-якого тоталітарного чи імперіалістського утворення. Тим більше, що схеми часто повторюються.

Про архітектуру

Львів мав неприємність вперше детально познайомитись із радянською тоталітарною системою у вересні 1939 року. Величезною перевагою міста, у порівнянні з багатьма іншими населеними пунктами сучасної Україна, був відносно короткий період перебування міста Лева в складі “імперії зла”. Не без того, що навіть за ті десятиліття тут встигли налагодити систематичну “роботу”, поставити цілі, сформулювати плани. У тому числі, ці моменти стосуються налагодження роботи пропагандиських та ідеологічних осередків.

Радянський агітаційний плакат про події 1939 року (окупація СРСР) Західної України. Фото з https://www.istpravda.com.ua/
Радянський агітаційний плакат про події 1939 року (окупація СРСР Західної України). Фото з https://www.istpravda.com.ua/

Скажімо, пропагандистсько-агітаційну роботу серед населення обговорювали на міській партійній конференції 9 лютого 1945 року. Уже на той час в місті було “розгорнуто в значній мірі масово-політичну роботу”: створено 178 агітколективів, де працює 2359 агітаторів. 665 з них – це були представники місцевого населення. У яких напрямках працювала та вся підла братія? Оголошували лекції і доповіді, організували вечірній університет марксизму-ленінізму та районні партшколи. Чим займалися? Роз’яснювали “основи радянського ладу”, інформували про політичний стан і міжнародні події. Працювали і над “викриттям антинародної фашистської суті українських буржуазних та польських націоналістів”.

Традиційно банальний набір штампів та стереотипів

6 жовтня 1950 року у Львові, на зборах активу міської парторганізації, говорили про розвиток міста і головні завдання на наступні роки. Там звучало про фабрики і заводи, захист інтересів пролетарів, але не тільки. Окремі питання стосувалися дивних, як ми би сказали сьогодні, проблем. Зокрема того, що раніше Львів “намагалися перетворити в вогнище соціального і національного пригноблення трудящих” й єдина радянська влада, у сприйнятті учасників заходу, перетворила місто на “індустріальний центр, місто передової радянської науки, культури і мистецтва”. Далі йшлося про потребу “посилити науково-природничу і антирелігійну пропаганду”, щоб “вирвати” з-під впливу “реакційного духівництва відсталу частину місцевої інтелігенції, молоді”. Не без того, що учасники цього заходу продовжували шукати серед духовенства “агентів Ватікану”, а католицькі костели трактували як “гнізда агентури Ватікану”.

Шарж Ніла Хасевича про сутність СРСР. Фото з https://www.bbc.com/
Шарж Ніла Хасевича. Фото з https://www.bbc.com/

Читаючи подібні речі, думаєш про те, що засідання міської верхівки Львова в той час проводили соловйов, жириновський та скабєєва. Принаймні, такі ж безглузді та відірвані від дійсності штампи та стереотипи. Виникає запитання, наскільки користувалося підтримкою населення подібне безглуздя.

Смерть путіна

Важливою складовою будь-якої пропаганди є святкування та ювілеї. Зокрема, у 1956 році Львів святкував 700 років від дати заснування. Усіх “трудящих” міста, з цієї нагоди, привітав ЦК Компартії України та Рада міністрів УРСР. Не знаємо, чи привітали тоді “нетрудящих”, але “трудящі” з привітання дізналися про те, що Львів “відіграв визначну історичну роль в героїчній боротьбі українського народу проти численних іноземних загарбників […] за возз’єднання українських земель в єдиній Українській Радянській державі, за здійснення соціальних перетворень в західних областях України”. Ось так.

Площа Ринок на фото 60-70-х рр. ХХ ст. Фото з https://amazing-ukraine.com/
Площа Ринок на фото 60-70-х рр. ХХ ст. Фото з https://amazing-ukraine.com/

Дуже непростою категорією населення, як виявляється, були ті “трудящі”. Принаймні, укладачі вітального тексту до ювілею від Дня заснування Львова стверджували, що саме львівські “трудящі” (знову ж, про тих, хто не трудився – не знаємо нічого) “завжди були поборниками нерушимої дружби народів Радянського Союзу”. При цьому, важко сказати чому, але “насамперед дружби з великим російським народом” (у чому велич народу в документі також не зазначено. Можна припустити, що відповіді не існує). Наступний пасаж також “сильний”: львівські “трудящі” великі молодці і вони не просто дбали про сказану вище дружбу, аде й “активно боролися проти всіх, хто намагався підірвати цю священну дружбу”. І далі таке: “особливо проти українських буржуазних націоналістів – найлютіших ворогів українського народу”.

Як можна бачити, з плином часу методичка пропагандистів міняється не особливо. Використовують ті самі механізми і штампи – тупі, примітивні і відірвані від дійсності. Лише українці пройшли в них певну еволюцію – від “українських буржуазних націоналістів” до “нацистів”. Одне і інші викликає хіба сміх і відразу до обмеженості творців і адептів такого контенту. У будь-якому разі, нам своє робити! Один тоталітаризм Україна пережила, переживе і інший – імперіалістський! Тому тримаймося і не піддаємося на провокацію та пропаганду ворога. Україна обовязково переможе!

Євген ГУЛЮК

З нагоди 150-річчя від дня народження Олекси Новаківського відбулося спецпогашення поштового конверта і марки

Спецпогашення поштового конверта і марки в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника
Спецпогашення поштового конверта і марки в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника

14 березня 2022 року в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника, відбулося спецпогашення поштового конверта і марки.

У події взяли участь генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького п. Ігор Кожан, директор львівської філії АТ «Укрпошта» п. Євгеній Савчук, директор Національного музею історії України у Другій світовій війні п. Юрій Савчук, а також наукові співробітники НМЛ ім. Андрея Шептицького і родина Олекси Новаківського.

Спецпогашення поштового конверта і марки в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника
Спецпогашення поштового конверта і марки в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника

На ювілейному конверті зображено будівлю музею, а на марці представлено «Автопортрет із пензлем» Олекси Новаківського. П’ятдесят років тому, у березні 1972 року з нагоди урочисто відзначеного ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження О. Новаківського в приміщенні майстерні митця було відкрито музей. Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського – унікальна пам’ятка історії, культури й архітектури м.Львова. Його експозиції розгорнуто у колишній віллі й творчій майстерні польського художника Яна Стики (1858–1925), яка витримана в неороманському стилі.

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11

Цю будівлю у 1889–1890 роках звів відомий український будівничий І. Левинський за проектом архітектора Ю. Захаревича. Вілла вирізняється цікавим просторовим плануванням, ліризмом середньовічних ремінісценцій, виразним силуетом високого даху з коминами, контрастним поєднанням нетинькованого цегляного мурування з майоліковими панно, дерев’яними обрамуваннями вікон і кольоровою черепицею. Будинок складається з двох блоків: триповерхового житлового, розташованого вздовж сучасної вул. О. Новаківського, і майстерні, розміщеної вздовж вул. Листопадового Чину. Основою композиції наріжного будинку є тераса, що виходить з майстерні митця.

Спецпогашення поштового конверта і марки в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника
Спецпогашення поштового конверта і марки в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника

1907 року будинок придбав великий меценат української культури, греко-католицький митрополит Андрей Шептицький і наступного року подарував його Національному музеєві (тоді — Єпархіальному Церковному музеєві). 1913 року в будинку оселився О. Новаківський, переїхавши сюди з-під Кракова на запрошення митрополита А. Шептицького. З ініціативи та за фінансової підтримки митрополита А. Шептицького в 1923–1935 роках у майстерні О. Новаківського діяла перша в Галичині українська Мистецька школа, якою керував художник.

Олекса Новаківський. Автопортрет (із пензлем), 1911 рік Картон, олія. 51,7 х 40,7. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.
Олекса Новаківський. Автопортрет (із пензлем), 1911 рік Картон, олія. 51,7 х 40,7. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.

Автопортрети О. Новаківського розкривають важливу сторінку у мистецькому доробку митця. Художник звертався до цього жанру впродовж усього життя, створивши понад півтора десятка олійних автопортретів і понад сто начерків пером, олівцем і вуглем, фіксуючи свій образ і психологічний стан у той чи той життєвий період, передаючи почуття й емоції, декларуючи життєву позицію та переконання. «Автопортрет із пензлем» (1911) вперше експонувався 1911 р. на виставці Приятелів красних мистецтв у Кракові, а після переїзду митця 1913р. до Львова був представлений на першій експозиції новітнього мистецтва у Національному музеї на вул. Мохнацького, 42 (нині – вул. Драгоманова).

Спецпогашення поштового конверта і марки в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника
Спецпогашення поштового конверта і марки в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького), з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника

З того часу експонується на постійній експозиції Національного музею, репрезентуючи ранній період творчості художника. Мотив фарбування частоколу у цій композиції, а також гострий погляд художника, звернений через плече до глядача, надають автопортретові виразного алегоричного підтексту.

Ірина РІЗУН
завідувачка Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

“Йде українське військо”: “Піккардійська Терція” дає нове життя стрілецькій пісні (відео)

Вокальна формація «Піккардійська Терція»
Вокальна формація «Піккардійська Терція»

“Йде українське військо” – сучасне прочитання знаної стрілецької пісні «Йде січове військо», написаної понад сто років тому Михайлом Гайворонським. Композиція не втратила своєї актуальності і сьогодні, під час жорстокої війни Росії проти України.

У 2022-му вокальна формація «Піккардійська Терція» дописала у пісні новий куплет: “Йде українське військо, / Звитяги година. / Як поборем ворогів – / Все буде Україна!”. Добре відоме усім українцям гасло укінці музичного твору не просто дає надію, а стверджує нашу перемогу.

— Уже понад два тижні кожен із нас бореться на різних фронтах: хтось – чергує на блокпості, хтось – волонтерить, хтось – допомагає біженцям, хтось – розливає бандерівське смузі, – розповідає художній керівник вокальної формації «Піккардійська Терція» Володимир Якимець. – Але і як творчі люди ми не могли залишитися осторонь – і в музичний спосіб також висловили свою громадянську позицію. Ми наважилися замінити у пісні геніального автора Михайла Гайворонського слово «січове» на «українське». Українське військо – це зараз усі: і наші мужні воїни, і безстрашна тероборона, і жертовні волонтери, і лікарі, і журналісти, і навіть добровольці міжнародного легіону, які з’їхалися до України з усього світу… У 2022-му одним великим, єдиним, надпотужним військом стали усі, хто боронить нашу землю на усіх можливих фронтах.

Дякуємо нашим захисникам, сила яких шокувала не одну армію світу. Підтримуємо тих, хто зараз найбільше страждає від війни. І молимося за тих, хто поклав за визволення України своє життя…

Галина ГУЗЬО

Захищав Львів та визволяв Київ: історія американського льотчика

Атака на Кінг-Конга. Кадр із фільму, 1933 рік (скрін)
Атака на Кінг-Конга. Кадр із фільму, 1933 рік (скрін)

У травні 1920 року вулицями української столиці, звільненої від російських окупантів, пройшов військовий парад перемоги. Переможний наступ на Київ, який проводила армія Української народної республіки за підтримки польських союзників, нарешті закінчився.

Нагадуємо, як понад сто років тому, українці разом із союзниками із Заходу громили російську Червону армію і як у цьому допомагали американські повітряні аси.

“Польща допомагає будувати незалежну Україну”, – проголошувала тоді краківська газета Nowości Illustrowane, описуючи тріумфальний  вхід у покинуте більшовиками місто.

Серед визволителів Києва були й американські військові льотчики із ескадрильї імені Костюшка, яка входила до складу польської армії. Цей авіапідрозділ був сформований у Львові восени 1919 року із 16 пілотів-добровольців, які прибули з-за океану для того, щоб, як писали тодішні газети, воювати із “варварами зі Сходу” – російськими більшовиками, які окупували Україну і намагалися захопити Польщу.

Співзасновниками американської повітряної ескадрильї були колишній ковбой та солдат Іноземного легіону Седрік Фонт ле Рой та шукач пригод і доброволець Експедиційного корпусу Меріан Купер.

Американці не випадково обрали для назви свого авіазагону ім’я Тадеуша Костюшка – цей польський національний герой наприкінці 18-го століття брав участь у війні за незалежність США, а коли повернувся на батьківщину, очолив повстання проти російської окупації Польщі. Його соратником у війні за океаном був творець американської кінноти, польський генерал Казимир Пуласкі, під верховенством якого воював за свободу Америки прадід Меріана — полковник Джон Купер.

Ця родинна історія залишила в душі юного американця глибокий слід і породила почуття певного обов’язку. Згодом, уже перебуваючи в Європі, у листах до свого батька 24-річний Меріан Купер пояснював мотиви свого вчинку: “Я щодня думаю, що роблю надто мало для польської свободи, тоді як Пуласкі нам так сильно допомагав. Якщо я колись зможу повернути цей борг Польщі, я готовий це зробити”.

На той час він уже пройшов вишкіл у Нацгвардії США, закінчив льотні курси у Нью-Йорку, записався добровольцем у американський Експедиційний корпус і встиг повоювати проти німців під час Першої світової війни.

Щоб досягти своєї цілі, Меріан Купер спершу очолив гуманітарну місію американської продовольчої допомоги, яка мала свій офіс у Львові.

Американський льотчик здружився з польськими офіцерами і знайшов однодумців серед своїх земляків, які також вирішили запропонувати свої послуги армії Польщі. За підтримки польського генерала Тадеуша Розвадовського їм вдалося здійснити свій намір.

Американські відчайдухи-добровольці отримали у своє розпорядження німецькі літаки – три Fokker-EV і дванадцять “Альбатросів”, згодом вони освоїли також італійські Ansaldo Balilla. Перший бій ескадрильї імені Костюшка відбувся 5 березня 1920 року, коли американці провели повітряну атаку на сухопутні сили більшовиків.

Поява у небі крилатих машин особливо дошкуляла підрозділам 1-ї кінної армії Семена Будьонного: рев двигунів полошив коней та змушував їх в паніці розбігатися, тож вести бойові дії в таких умовах було непросто. Велику цінність становили також здобуті американськими льотчиками розвідувальні дані про переміщення загонів Червоної армії, що не дозволяло ворогові здійснити несподівані обхідні маневри.

Черги з кулеметів і бомби, скинуті з аеропланів Меріана Купера та його соратників, зупиняли більшовицькі атаки під Львовом і Баром. Вони відзначилися у битві проти дніпровської флотилії червоноармійців поблизу Трипілля, нищили ворожі військові бази і склади у Житомирі, Радомишлі, Бердичеві, Черкасах…

Найбільші втрати кавалеристи Будьонного понесли під час захисту Львова, де американці за 2 дні скинули на кіннотників 7700 кг бомб і відстріляли 6700 кулеметних набоїв. Загалом у війні з більшовиками американські пілоти здійснили 462 рейси, провівши 682 години в повітрі.

Свій останній виліт проти ворожої армії Меріан Купер здійснив 13 липня 1920 року. На той час росіяни переломили хід війни на свою користь і розпочали контрнаступ. Американці разом з польською армією відступали на захід, поки не повернулися на свою давню базу у Львові, де капітан Купер був призначений новим командиром ескадрильї.

Зауваживши під час розвідувального вильоту зі Львова на території теперішньої Рівненської області колону ворожих кіннотників, Меріан Купер наважився атакувати її без підтримки своїх товаришів. Під час заходу на ворога його “Альбатрос” отримав порцію кулеметних куль просто в двигун. Американець посадив підбитий літак, але опинився у ворожому полоні.

У Польщі капітана Купера довший час вважали зниклим безвісти. Але через дев’ять місяців відсутності він раптом зголосився у польській столиці Варшаві. Тут із рук керівника держави Юзефа Пілсудського Меріан Купер отримав найвищу військову нагороду Польщі, яку вручають за мужність перед лицем ворога — орден Virtuti Militari (“Військової Доблесті”).

Нагородження американських пілотів у Варшаві Юзефом Пілсудським, Nowości Illustrowane, 1921 рік
Нагородження американських пілотів у Варшаві Юзефом Пілсудським, Nowości Illustrowane, 1921 рік

“10 травня [1921 року] Начальник держави (так тоді називалася найвища державна посада у Польщі, – авт.) Юзеф Пілсудський вручив відзнаки американським льотчикам-добровольцям. Відзначені “Хрестом хоробрості”, серед інших, були підполковник Фонт ле Рой та капітан Кравфорд, орден Virtuti Militari отримав також капітан Купер, який під час наступу більшовиків потрапив у полон, утік звідти і кілька днів тому прибув до Варшави”, – писала газета Nowości Illustrowane.

Як згодом виявилося, невгамовний американець при сприянні двох польських офіцерів здійснив втечу із табору військовополонених під Москвою, пройшов 700 кілометрів пішки, щоб дістатися до Риги у незалежній уже тоді Латвії, а звідти перебратися до Польщі.

Повернувшись у 1921 році до США, Меріан Купер не розгубив свого потягу до пригод. Маючи літературний хист і довоєнний журналістський досвід, він запропонував свої послуги виданню The New York Times та, за редакційним завданням, відправився в експедицію країнами Азії. Екзотичні враження, власний досвід неймовірних історій пробудили у військового льотчика талант кінематографіста.

Його перші документальні та художні фільми у 1920-х роках викликали інтерес публіки завдяки природнім зйомкам диких тварин, незвичайних ландшафтів, а також батальним сценам та “екшену”. Однак, найбільшою сенсацією стала екранізація сюжету про Кінг Конга — нездоланну гігантську горилу, яка трощить хмарочоси Нью-Йорка. Цей образ, начебто, прийшов ветерану війни в Україні уві сні.

Як виглядали зйомки Кінг-Конга в павільйоні і як це було на екрані. Der Abend, 1933 рік
Як виглядали зйомки Кінг-Конга в павільйоні і як це було на екрані. Der Abend, 1933 рік

Працювати над сценарієм він почав спільно з найпопулярнішим у той час британським письменником Едгаром Волесом, але той раптово помер за рік до прем’єри фільму. Найбільше вражали сучасників спецефекти, які були використані під час створення фільму.

“Цей монументальний фільм ще раз показує високі технології, якими володіють американські кінематографісти”, – повідомляло спеціалізоване австрійське видання Das Kino-Journal. Інша віденська газета Der Abend публікувала фото із павільйону, де працювала знімальна група, та із захопленням описувала комбіновані зйомки, які дозволяли створювати ілюзію справжньої присутності монстра в Нью-Йорку та атаки Кінг-Конга літаками.

До речі, “Кінг Конг” був першою і останньою стрічкою, у якій Меріан Купер виступив у ролі актора. У фінальній сцені він особисто сів за штурвал бойового аероплана, який вирушив у здавалося б, безнадійний бій проти величезної оскаженілої мавпи…

Оголошення про початок кінопрокату фільму про Кінг-Конга
Оголошення про початок кінопрокату фільму про Кінг-Конга

Згодом цьому моменту спробували надати навіть політичного змісту, трактуючи Кінг-Конга як символ тоталітаризму та комуністичного режиму, з яким свого часу боровся американський військовий льотчик на території України.

Богдан СКАВРОН

Джерело: ДІЛО

Зображення українських героїв-захисників прикрасили фасад Львівської національної опери

Оперний театр

Фасад Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької прикрасили банерами із зображеннями українських героїв, котрі боронять нашу державу від рашистського окупанта. Про це пише АрміяInform.

Зокрема, на львівській опері з’явилися зображення Героя України (посмертно) Віталія Скакуна, 13 прикордонників – захисників острова Зміїний та льотчика-легенди — славнозвісного «Привида Києва».

Львівські заклади перераховують на потреби української армії
Львівські заклади перераховують на потреби української армії

Варто також зазначити, що більшість закладів харчування й відпочинку, які постійно працюють у центрі Львова, більшу частину свого заробітку перераховують на потреби української армії.

Віктор АНУФРІЄВ

Що робити, коли чуєте поблизу літак

Повітряна атака
Повітряна атака

Події останніх годин вимагають від нас бути максимально обережними і уважними. Тому публікуємо кілька життєвих порад щоб вижити під час повітряної атаки.

Місце. У вас є всього кілька секунд. Падайте під стінку, тільки не навпроти вікна: під нього або в кут кімнати. Ідеальне укриття – вітальня або ванна без вікон, але якщо ви не дістанетесь туди за секунду-дві, падайте де стоїте і повзіть під стіну. Ні в якому разі не залишайтеся посередині кімнати: ви будете в межах конусу розльоту уламків скла та цегли з сусідніх будівель, а залізобетонні плити якщо і ламаються то, згідно законам фізики, навпіл падаючи на середину кімнати. Навіть у найгіршому випадку, якщо плита зламається, упавши під стіну, ви маєте шанс опинитися в повітряному кармані під плитою.

Поза. Як при віджиманні – обличчям вниз; руки зігнуті під корпусом, ноги максимально теж зігнути, щоб після обвалу була можливість піднятися під вагою уламків, або хоч трохи посунутись, зробивши повітряний карман. В положенні лежачи набоку або на спині піднятися ви не зможете. Ще й в обличчя прилетить щось.

Розтулити рота за закрити очі. Щоб уникнути баротравми, розтулити максимально рота. У відкриті очі, як мінімум, попаде пісок.

Після вибуху зачекати не менше хвилини – двох поки всі уламки упадуть: вони літають досить довго. Прислухайтеся чи не йде літак на другий захід. Потім піднімайтесь та допомагайте постраждалим та шукайте своїх сусідів, надавайте рятувальникам інформацію в якій квартирі скільки осіб було. Після авіаційного чи артилерійського удару по будинку обов’язково треба перекрити газ на весь будинок до приїзду газової служби, щоб убезпечити вторинний вибух від побутового газу.

Взято з Харківського пабліку.

Третя кавова неділя війни…

Кава
Кава

Знову неділя… Війна триває. Як це не цинічно, але потроху ми звикаємо. Чемно прокидаємося від сигналів повітряної тривоги і шукаємо найбільш безпечне місце. Вже звикли до комендантської години і носимо документи завжди біля себе. Після першого шоку війни оговтуються магазини та кав’ярні, майстерні та салони краси. Вже можна випити хорошої кави в місті в улюбленому місці.

Кава є нашою силою, тим ковтком довоєнного часу, який хочеться смакувати з заплющеними очима, символом нашої перемоги вже зовсім швидко. І ми ділимося нею зі всіма, до кого можемо дотягнутися. Так, минулого тижня, ми відіслали Теробороні Запоріжжя три кілограми улюбленої Кави Старого Львова. Відіслали з надією що дійде і що стане в пригоді. Відіслали, як відсилаємо те, що маємо і тим чим можемо, всім хто зараз бореться з окупантом на кожному метрі нашої землі.

І ось нині, цілком  випадково, побачили подяку на Фейсбуці.

І справа не в подяці. Ми зраділи що дійшла! Що підтримає наших хлопців духом тисяч львів’ян в боротьбі з окупантом! Що десь там за сотні кілометрів від Львова, хтось так само смакує недільну ранкову каву, так само ненавидить ворогів і так само любить Україну!

Бо ми велика непереможна Нація! Ми велика Країна! І ми неодмінно переможемо!

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Що вже встиг зробити Центр порятунку культурної спадщини

Центр порятунку культурної спадщини
Центр порятунку культурної спадщини

Громадська ініціатива львівських дієвців культури Центр порятунку культурної спадщини була створена 1 березня 2022 року як реакція на жахливі приклади знищення культурної спадщини України загарбниками з початком активної фази російсько-української війни.

Ми стали свідками кричущого нехтування російською федерацією міжнародних норм та конвенцій ЮНЕСКО у контексті збереження об’єктів культурної спадщини та мистецьких колекцій.

З іншої сторони, є очевидним факт, що бюджетні установи досить процедурно заангажовані для того, щоб швидко реагувати на небезпечні виклики та ризики надзвичайних ситуацій.

Центр порятунку культурної спадщини розробив власний механізм, що дозволяє максимально швидко отримувати культурним інституціям волонтерську допомогу для збереження культурно-мистецьких колекцій, не ризикуючи «забуксувати» у бюрократичних процедурах. Адже під час війни для спасіння об’єкту культури іноді мова йде про години і хвилини!

Наразі громадська організація «Центр історичної пам’яті», керівником якої є відомий львівський громадський діяч Роман Метельський, є впроваджувачем головної діяльності у цьому напрямку. Завдяки великим зусиллям голови правління БО «Фонд родини Нагірних» Наталі Філевич вдається залучати значні кошти від іноземних благочинців, котрі щиро допомагають Україні вистояти і зберегти культурну спадщину.

За цей короткий період вдалося надати допомогу матеріалами для упаковки, консервації, захисту від пошкоджень мистецьких колекцій культурних інституцій у Львівській, Волинській та Запорізькій областях. Ведуться перемовини про надання допомоги у «гарячих точках» України – Херсонській, Сумській, Харківській, Дніпропетровській та Луганській областях.

Колектив Українського фотографічного товариства відзняв низку відеороликів з рекомендаціями, консультаціями та практичними порадами експертів та фахівців щодо методів збереження артефактів. Особливу цінність мають відео щодо порятунку музейних фондів під час війни, надані Музеєм мистецтва Метрополітен (США).

Впевнені, що ця діяльність є не менш важливою, ніж гуманітарна допомога. Адже саме культура є ідентифікатором нас як нації, саме тому ворог цілеспрямовано її нищить.

Разом до перемоги!

Ігор ГАРМАШ

Як рятувати твори живопису і паперові документи в умовах війни (відео)

Аксесуари для реставрації та консервації творів живопису і паперових документів
Аксесуари для реставрації та консервації творів живопису і паперових документів

Слава Україні! Я Уляна Романів експерт з реставрації творів живопису і паперу, засновник інтернет-магазину реставраційних матеріалів і обладнання для реставрації і збереження творів мистецтва.

Зараз дуже важливо зберегти наші пам’ятки в цілісності і підготувати їх до можливого транспортування. Я хочу поділитись з вами як це можна зробити. Будемо говорити про пам’ятки паперові, книги і архіви.

На даний час найважливіше для музейних установ позабирати експонати з експозицій і перемістити їх в безпечне місце.

Паперові пам’ятки варто витягнути з рам, паспарту і компактно упакувати їх в коробки для подальшого збереження.

Для того щоб упакувати саме книги нам потрібні синтетичне полотно і коробка.  Синтетичне полотно допомагає нам захистити книгу від механічних пошкоджень. Для цього ми можемо обгорнути книгу зовні просто заклавши полотно всередину і пізніше вкласти в коробку. Якщо коробка невідповідного розміру ми її заповнюємо іншими наповнювачами для того щоб не було вільного місця або обгортаємо іншу книгу і вкладаємо по 2-3 книги в одне упакування. Упакування має бути більшого розміру ніж сама книга, не меншого.

Для того, щоб ми орієнтувалися, що саме знаходиться в упакуванні обов’язково зверху кріпимо інвентарний номер. Для того щоб сама коробка не відкривалася ми її захищаємо або стрічкою, або зав’язуємо ниткою чи шнурком.

Після того як ми запакували наші книги і забезпечили їх від пилу. Є ще один небезпечний для них чинник – волога та вода. Тому бажано по кілька коробок скласти в поліетиленові пакети для того , щоб забезпечити від можливого попадання вологи чи води.

Паперові одиниці, графіка, плакати, акварелі великого об’єму ми скручуємо в тубуси або рулони. Для цього бажано сам тубус спочатку обгорнути синтетичним полотном . Далі ми кладемо сам об’єкт, зі звороту даємо зі звороту ще одне синтетичне полотно і зовні бажано дати силіконовий папір оскільки він є термостійким і крім того має відштовхуючі водні властивості. Лайф-хак: папір з нанесеним силіконом можна роздобути в рекламних та поліграфічних фірмах, в яких він залишається, як підкладка після зняття клейких плівок.

Дрібні об’єкти, такі як: мікрослайди, слайди і  фотографії ми вкладаємо в окремі файли. Якщо є спеціалізовані, то застосовуємо їх, якщо ні, тоді  – звичайні файли і формуємо папки. Кожен файл має бути обов’язково підписаний, з інвентарним номером для того, щоб розуміти що саме у нас зберігається.

Якщо одиниці зберігаються в окремих альбомах, то їх бажано розмежувати папером для того щоб пам’ятки між собою мали проміжок. Це може бути конденсаторний папір, калька, японський чи мікалентний папери.

При упакуванні і інвентаризації старайтеся ставити інвентарні номери на упакуванні, або якщо ви робите це безпосередньо на пам’ятку то тільки за допомогою олівця.

При пожежі, навіть якщо це не прямий вогонь, є небезпека самозагорання пам’яток при підвищеній температурі від 450 градусів. Для того щоб захистити пам’ятки потрібно застосовувати відповідні матеріали, які є вогнестійкими. Але розуміючи дану ситуацію можу поділитися таким лайф-хаком, що джинсові тканини і тканини спецодягу є вогнестійкими і ними також можна обмотувати і обгортати самі пам’ятки.

Першочерговим завданням для нас є зберегти наші пам’ятки для майбутніх поколінь.

Уляна РОМАНІВ

Шептицький до, та під час війни…

Виставка плакатів Надії Козак "Цитати Андрея Шептицького"

Цими днями, оговтавшись від першого шоку війни, відновила свою роботу кав’ярня “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83). І для огляду стала доступна виставка, відкриття якої відбулося 20 лютого 202 року, за чотири дня до почату війни… 

Це виставка плакатів відомої львівської графічної дизайнерки Надії Козак. На плакатах — цитати Митрополита Андрея Шептицького. Зараз виставка сприймається зовсім по-іншому.

Надія Козак
Надія Козак

“Ці плакати – це плакати-триптихи, тобто вони складаються із трьох частин. На цій виставці вони адаптовані під формат приміщення кав’ярні-галереї «Мазурика». Сам проєкт створений у 2020 році і він був моїм дипломним проєктом. Робіт було більше, але тут виставлено найкращих десять плакатів,” – розповідає Надія Козак.

Виставка плакатів Надії Козак "Цитати Андрея Шептицького"
Виставка плакатів Надії Козак “Цитати Андрея Шептицького”

І хоча проєкт створювався два роки тому, сьогодні мистецькі плакати з цитатами Митрополита Андрея набуваю ть нового, значно глибшого значення.

“Стосовно теми Андрея Шептицького у моїй роботі, то постаттю Митрополита я захоплююся вже давно. Раніше я ходила у Пласт і для мене було відкриттям, що Андрей Шептицький придбав для Пласту місце для Свята весни терміном на сто років. Тобто він купив ці землі для Пласту.

Виставка плакатів Надії Козак "Цитати Андрея Шептицького"
Виставка плакатів Надії Козак “Цитати Андрея Шептицького”

З того часу мене почала захоплювати постать Андрея Шептицького і коли я почала досліджувати, то надихнулася книжкою «150 думок Андрея Шептицького» і це натхнення стало поштовхом створити дані роботи. Чому плакати? Бо я дуже люблю плакати, можна сказати, що я графічний дизайнер-плакатист. Бо плакат – це такий вид графіки, який закликає і я можу багато чого передати із своїх думок, вражень, інтерпретацій саме за допомогою плакатів”, – зазначає мисткиня.

Виставка плакатів Надії Козак "Цитати Андрея Шептицького"
Виставка плакатів Надії Козак “Цитати Андрея Шептицького”

Можна по-різному сприймати художній проєкт в часі війни. Хтось, можливо, скаже  – не на часі. Але наша культура у всі часи була наріжним каменем нашої нації, і Митрополит Андрей завжди активно підтримував українських митців. Тому будемо черпати сили і натхнення для перемоги у його словах і у мистецьких проєктах.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

У пеклі – паніка: після провалу спецоперації очікується прибуття Хутіна Пуйла!

«Паніка в пеклі». Журнал «Лис Микита», 10 березня 1953 року.
«Паніка в пеклі». Журнал «Лис Микита», 10 березня 1953 року.

Актуальне прочитання карикатури Едварда Козака «Паніка в пеклі». Журнал «Лис Микита», 10 березня 1953 року.

Едвард  Козак,  літературно-мистецьке  псевдо  Еко  (1902, с. Гірне, тепер Стрийського р-ну Львівської обл. – 1992, м. Детройт, штат Мічиган, США) – графік, живописець, майстер монументально-декоративного мистецтва, письменник, редактор, видавець. Навчався у стрийській гімназії (1912-1916), був вояком III корпусу Української Галицької Армії як пластун-юнак Стрийського Пластового Коша (1918-1919).

Фахову освіту здобув у Мистецькій школі О. Новаківського у Львові (1927-1930). Співпраця з Видавничим концерном І. Тиктора «Українська преса» (від 1927) – оформлення періодичних (газети «Новий Час», «Наш Прапор», «Народня Справа», «Наш Лемко», журнал «Дзвіночок»),  книжкових видань (серії «Українська Бібліотека», «Бібліотека для Молоді» та ін.), видавництвом «Червона Калина». Мистецький редактор сатирично-гумористичного журналу «Зиз» (1927-1933), редактор сатирично-гумористичного журналу «Комар» (1933-1939), що був одним з найавторитетніших видань відповідної спеціалізації у Центрально-Східній Європі. У цей же період створив графічний цикл «За мотивами стрілецьких пісень», серію живописних етюдів.

Едвард Козак (зі сайту http://esu.com.ua)
Едвард Козак (зі сайту http://esu.com.ua)

Член Асоціяції Незалежних Українських Мистців (АНУМ) (1932-1939). 1939-1941 – у Кракові, голова Українського мистецького гуртка «Зарево». 1941-1944 – у Львові, член Спілки Праці Українських Образотворчих Мистців (СПУОМ), учасник її виставок. Співпраця з «Українським Видавництвом» (Краків; Львів). Від 1944 – виїзд до Німеччини. Голова Спілки Українських Образотворчих Мистців у Німеччині (1946-1948). 1951 – еміграція до США (м. Воррен, штат Мічіган). Засновник, редактор і видавець сатирично-гумористичного журналу «Лис Микита» (1951-1991), праця в галузі карикатури, книжкової графіки, станкового і монументально-декораційного малярства, анімації, фейлетоністики. Почесний громадянин Львова (1991).

Едвард Козак – не лише легенда української культури міжвоєнного Львова, але й дальший супутник історичної ходи нації. Його голос не став слабшати, а зброя – карикатурний жанр графіки – не втрачає гостроти. Актуалізуються твори Едварда Козака навіть 80-літньої давності, а деякі його оцінки політичних подій у світі 1950-1980-х років якби підглянуті зі сучасності. Найбільше це стосується політики Москви щодо України. На цю тематику видатний мистець створив багато сотень карикатур у редагованому ним самим сатирично-гумористичному журналі «Лис Микита» – визначній інтелектуальній пам’ятці українського зарубіжжя (виходив у Детройті, США упродовж 1951-1991 років). Поведінка мілітарно стурбованого північного сусіда в Україні та всьому світі у деталях, на широкій психологічній палітрі, розписана в численних малюнках Ека на теми світової історії попередніх десятиліть.

Політична карикатура «Паніка в пеклі» була створена для обкладинки журналу «Лис Микита» за 10 березня 1953 року та стала оперативною і гострою творчою реакцією на смерть московського тирана Йосипа Сталіна. Цим талановитим рисунком Едвард Козак якби вцілив не лише в персону тогочасного кремлівського виродка, але й у новітнього політичного злочинця, нелюда путіна.

Роман ЯЦІВ

Славська громада провела в останню путь нашого славетного Героя Володимира Паньківа

Славська громада провела в останню путь нашого славетного Героя Володимира Паньківа
Славська громада провела в останню путь нашого славетного Героя Володимира Паньківа

Вчора, 11 березня 2022 року , Славська громада провела в останню путь нашого славетного Героя Володимира Паньківа.

Він загинув 7 березня під Києвом! Не забудемо і не пробачимо цього ніколи! Про це повідомляється на сторінці Славської селищної ради у мережі.

Володимир Паньків
Володимир Паньків

“Цей день був таким же світлим як і наш Володя. Ми всі знаємо, що він дуже любив спорт, а ще більше любив життя. Однак війна з Росією забрала його в нас назавжди”, – йдеться у повідомленні.

Славська громада провела в останню путь нашого славетного Героя Володимира Паньківа
Славська громада провела в останню путь нашого славетного Героя Володимира Паньківа

Спи спокійно, Володю! Слава нашому Герою!

Наталка СТУДНЯ

Конкретні поради для збереження культурної спадщини в часи війни (відео)

Монтування захисту вітражів Успенської церкви у Львові
Монтування захисту вітражів Успенської церкви у Львові

Сьогодні професор кафедри художнього дерева Львівської національної академії мистецтв Роман Яців та приват-доцент Львівської національної академії мистецтв , заступник завідувача кафедри реставрації творів мистецтва Юрій Островський дадуть поради для збереження культурної спадщини в часи війни.

“Сьогодні, коли московський напасник тероризує українську спільноту академічна університетська наука актуалізує дуже багато ділянок, які належать до сфери прикладної, більш доступної до загальних потреб нашої спільноти. Одною з них є вагомість збереження наших національних скарбів: архітектури, творів мистецтва.

Попри те, що найбільш ураженими є людські життя і ми надзвичайно глибоко переживаємо все, що відбувається в Україні, але ми повинні дбати теж і про наш культурний контекст, нашу ідентичність історичну, національну, нашу культурну пам’ять, яка закріплена нашими видатним пам’ятками.

Варварське ставлення московських окупантів до культури загальновідоме. Це стосується не лише ХХ ст., але й попередніх століть і для нас багато технологій вже відомі тому що москва ніколи не шанувала культуру. Вона взорована на варварський спосіб загарбання нових територій абсолютно нехтуючи тими чи іншими моделями культурного розвитку людства. І Україна є найбільш ураженою саме від московської зарази і відповідно є дуже багато небезпек, дуже конкретних, які стосуються того великого спадку, який сучасна Україна набула впродовж тисячоліття.

Зараз дуже важливо, що б ми на місцях, в різних середовищах, зуміли зорганізуватися не лише на рівні державних музеїв, громадських ініціатив, але на рівні звичайних середовищ в селищах, невеликих містечках, щоб максимально уберегти від можливих втрат, руйнацій нашу культурну спадщину: сакральну архітектуру, етнографічні предмети побуту, ікони, малярство, графіку, скульптуру, предмети декоративно-ужиткового мистецтва. Дуже багато пам’яток, які розкривають нашу особливість, нашу унікальність, нашу ідентичність в високих формах і елітарного, і традиційного мистецтва потребують дуже системного, професійного захисту. І сьогодні буде така змога щоб фахівець в галузі консервації, реставрації творів мистецтва професор Львівської національної академії мистецтв Юрій Островський розповів про деякі, найбільш загальні принципи порятунку наших мистецьких пам’яток”, – сказав Роман Яців професор кафедри художнього дерева Львівської національної академії мистецтв.

“Слава Україні! Я, приват-доцент Львівської національної академії мистецтв , заступник завідувача кафедри реставрації творів мистецтва, один з організаторів цієї спеціальності у Львові, в Західній Україні. Хотів би звернутися до колег, до усіх музейників, які працюють в маленьких музеях, особливо регіонального підпорядкування, місцевих бюджетів.

Наша справа зараз також є під загрозою, особливо наша культурна, історико-мистецька і документальна спадщина. Тому хотів би звернутися з якимись конкретними пропозиціями, порадами стосовно того, що в цих надзвичайних умовах воєнного стану нам потрібно зробити.

Я звертаюсь до вас з проханням про те, що все ж таки маленькі музеї, їхні експозиції повинні бути збережені для наступних поколінь. Особливо ті твори мистецтва, які там зберігаються. Тому просив би задбати про них, про їхню збереженість.

В першу чергу це стосується таких об’єктів національної спадщини, як, наприклад, дерев’яне церковне будівництво. В храмах зберігається величезна кількість творів мистецтва, які надзвичайно цінні. Інколи вони навіть не дослідженні. Тому ми б дуже просили волонтерської допомоги, організувати і залучити якомога більше людей, наскільки це можливо: Церковні Десятки, управління отців, парафіян, до того щоб організувати охорону церков, чергування біля дерев’яних храмів. Також про забезпечення протипожежної охорони, протипожежного інвентарю, наповнення піску, гасильних матеріалів і просто організувати якесь почергове чергування біля таких храмів. Тому що є і групи диверсійні, а крім того хто зна в яких ситуаціях будемо перебувати в подальшому.

Стосовно музейництва і музейних об’єктів просив би вас в першу чергу зберігати оригінальні історичні документи. Їх потрібно перепакувати між картони , використовуючи обгортання так званими конвертами або складанням спеціального фільтрувального паперу. Тоді пакування їх в картони. Бажано їх зафотографувати, зробити опис, проставити інвентарні номери, а спаковані та зав’язані папки поскладати та зберігати окремо, бажано в протипожежних сейфах.

Стосовно інших творів мистецтва, наприклад таких як іконопис, багато з яких також зберігається в регіональних музеях. Потрібно найцінніші з цих творів перенести і упакувати в спеціальні скрині. Для цього варто отримати OSB-плити, пакувальні пухиристі плівки, збити дерев’яні бруски в конкретні коробки, щоб за розмірами сортувати і вкладати ці твори. В такі скрині вмонтувати картини з дистанціями по розкладанню між творами вони дотикалися один до одного за рахунок внутрішніх розпірних брусків, обмежувальних брусків. Також в таку скриню слід вкласти опис предметів, які тут зберігаються, бажано з фотографіями та інвентарними номерами. Тоді цю скриню варто зачинити і опечатати її печатками вашого музею. В подальшому перевезти в безпечні місця, в пивниці. Якщо поблизу знаходяться якісь замки чи монастирські об’єкти можна просити перемістити їх туди. Домовлятися з відповідальним за ці об’єкти про безпечне зберігання творів.

Подібна структура має стосуватися і поліхромної дерев’яної скульптури, якої є багато в наших храмах. Тому бажано, щоб кожен з таких об’єктів мав окрему збиту скриню. Скульптура повинна бути огорнута від оббиття за рахунок бульбашкових плівок. В подальшому в скринях цю скульптур треба зафіксувати так щоб вона не рухалася та не могла нищитися при транспортуванні.

Стосовно творів графіки, але дійсно вартісних раритетів ваших експозицій, то всі ці твори повинні перекластися безкислотним папером. Вони повинні бути загорнутими в конверти, упаковані з документуванням і бажано опечатування таких папок для подальшого їх зберігання. Для них можна виготовляти окремі скрині куди вкладати. Старатися щоб це були жорсткі картонні конверти, поскладані вертикально і зафіксовані при транспортуванні та переміщенні.

В цілому, наскільки я знаю, це основні твори, що зберігаються в наших регіональних музеях України. Стосовно кераміки, порцелянових виробів чи інших керамічних творів мистецтва, то їх теж бажано укладати в скрині, пакувати з допомогою плівок, фіксувати зберігання у скринях, позбавлюючи їх руху від подальших руйнацій при транспортуванні.

Слава Україні! Слава Героям! Ми їх переможемо!”, – розповів Юрій Островський.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ 

“Штука” запрошує на виставку Олега Денисенка “Documentarium”

Виставка Олега Денисенка "Documentarium"
Виставка Олега Денисенка "Documentarium"

Хто сказав, що під час війни мистецтво не потрібне чи не важливе? Чи може  українські збройні сили зараз воюють не за нашу культурну ідентичність, а точніше взагалі за культуру? Адже у ворога, московського орка, її зовсім немає. Нема культури…. зовсім… А у нас є! і як ніколи, наша культура зараз повинна стати тим цементом нації, який допоможе подолати нечисть і вигнати її з нашої землі.

Ось тому, в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8), в одному зі символів львівського мистецтва, відкрилася прекрасна виставка. Виставка акварелей Олега Денисенка під назвою “Documentarium”.

Виставка Олега Денисенка "Documentarium"
Виставка Олега Денисенка “Documentarium”

Перед відкриттям, коли ще тільки роботи розвішувалися, а кав’ярня, ще не  оговтавшись від першого шоку війни, не приймала відвідувачів, я запитав власника Євгена Булавіна:

— Євгене, як от в такий військовий час ви надумалися відкривати виставку?

— Якщо процитувати слова Черчилля, то він казав, що якщо ми будемо закривати заклади культури під час війни, то для чого ми тоді воюємо? Культура потрібна. Це тримає націю, додає їй впевненості і тому цю виставку, яку ми планували – ми відкриваємо. Кав’ярня тимчасово зачинена, але як тільки ситуація трішки проясниться, то виставка буде відкрита для огляду. А сьогодні ми її монтуємо на стінах кав’ярні. І найближчим часом її можна буде побачити.

Євген Булавін
Євген Булавін

— Не страшно вам?

— Страшно всім, але треба щось робити. І ми впевнені в нашій армії, що вона переможе.

“Штука” уже відчинена і не змінює своїм багаторічним традиціям. Чудова кава, розкішні десерти, виставки та мистецькі проєкти кожного дня переконують нас, що українське мистецтво вічне, а Україна переможе.

Виставка Олега Денисенка "Documentarium"
Виставка Олега Денисенка “Documentarium”

А виставка акварелей Олега Денисенка “Documentarium” сама по собі дуже цікава. Хто знайомий з творчістю Олега Денисенка, той буде здивований незвичній основі для акварельних робіт.

Олег Денисенко
Олег Денисенко

“Виставка називається “Documentarium” тому що це мішана техніка – акварельні малюнки, виконані на старих документах, придбаних на місцях збору макулатури, блошиних ринках та ін. Тобто це такий відпрацьований матеріал, що має свою певну історію – листування, метрики, фінансові документи і т.д. Я їх використав для того, щоб дати їм нове мистецьке життя.

Виставка Олега Денисенка "Documentarium"
Виставка Олега Денисенка “Documentarium”

Вони самі по собі є дуже хорошим тлом для відтворення речей, таких історизмів, які мають певний так званий вінтажний шарм. Не потрібно робити якихось підкладок чи фонів, вони самі по собі уже наполовину є твором мистецтва. Лишається тільки доповнити якимсь сюжетом, композиціями і виходять твори які я і задумав. Це друге життя старих документів. Мистецьке життя”, – розповів художник про свій задум.

Ось так, в часи війни, митці своїми проєктами підтримують українську культуру.  Але дуже хочеться вірити, що наступна виставка в “Штуці” вже стане символом нашої перемоги.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Бій сотні УПА “Галайда” з військами НКВД під Каровом 29 серпня 1944 року

Стрілець УПА
Стрілець УПА

Сотня (рота) УПА “Галайда” після окупації Львівщини червоною армією чисельно зросла і близько 14 серпня 1944 р. була розділена на дві, які отримали назви “Галайда 1” і “Галайда 2”. Її командир Дмитро Пелип – “Євшан” очолив новостворений курінь (батальйон).

Сотні (роти) очолили чотові (взводні) командири – Василь Василяшко – “Перемога” і Григорій Шклянка – “Куліш”. Невдовзі до куреня приєдналася сотня “Крилач”, очолювана Миколою Равликом -“Беркутом”. Це сталося на хуторі Голуби с. Любеля (Жовківський р-н). Також існувала окрема кінна чота (командир Франц Фаріон – “Шрамченко” з Угнова), якою опікувався шеф штабу куреня, підполковник армії УНР Дмитро Вернигор-Білогуб – “Хорольський”.

22 серпня біля с. Зубейки (Жовківський р-н) курінь “Галайда” звів великий оборонний бій із 2-м батальйоном 83 прикордонного полку військ НКВД з охорони тилу І-го Українського фронту та 50 мотоциклетним полком ЧА. Відбивши у кількагодинному бою всі ворожі наступи, які були зосереджені переважно на відтинку сотні “Куліша”, повстанці прорвалися оточення і відійшли на північ, у ліси біля Карова та Вільки Мазовецької (тепер с. Волиця Жовківського р-ну). Втрати 50 мотоциклетного полку ЧА невідомі, зафіксовані втрати 83 прикордонного полку – 8 вбитих і 8 поранених. Повстанців загинуло 7, поранено 5. Окупантами спалено три “бандерівські” присілки.

Реконструкція бою УПА з військами НКВД
Реконструкція бою УПА з військами НКВДУ

На новому місці курінь провів ряд засідок. Зокрема, 27 серпня на шосе Рава-Руська–Великі Мости під с. Синьковичі (Жовківський р-н) чота командира “Довбні” зі сотні “Галайда-” обстріляла автомашину з більшовиками, з яких загинули 10. Здобуто дві скорострільні 15-мм гармати та стрілецьку зброю. В засідці особисто брали активну участь курінний “Євшан” та сотенний “Перемога”.

Заградотряди НКВД 29 серпня 1944 р. змогли оточити курінь, чисельність трьох сотень якого більшовики оцінювали на 480 вояків. Натомість повстанці оцінювали силу облавників на 11 рот (сотень) – 6 в безпосередньому наступі; 5 – на заставах. Відділи УПА зайняли оборону в урочищі Кривуля в центрі лісів Карів–Піддубці.

О 7 годині ранку розпочався інтенсивний півторагодинний артобстріл гарматами, мінометами і “Катюшами”, який, щоправда, не завдав втрат добре окопаним повстанцям. Відтак ворог розпочав наступ зі сходу, де стояла сотня “Галайда 2” командира “Куліша”.
Невдовзі напрямок основного удару перенісся на центр повстанських позицій, які займала сотня “Галайда 1” командира “Перемоги” і місцева кущова чота. Енкаведистам, які наступами з півночі, вдалося відтіснити чоту Олекси Хомина – “Максима” і змусити до панічної втечі вояків кущової чоти. На цю ділянку В. Василяшко перекинув на підмогу чоту “Довбні”, сам особисто стримав і зібрав втікаючих стрільців та повів їх в контратаку, відкинувши ворога. Впорядкувавши позиції, вояки сотні “Галайда 1” продовжили свій наступ і змусили відступити енкаведистів, які атакували відтинок сотні “Галайда 2”. Це дало змогу “Кулішеві” вивести свій відділ з оточення у східному напрямку.

Василь Василяшко - "Перемога"
Василь Василяшко – “Перемога”

Близько 19 години з боку Карова енкаведисти отримали підмогу на 7 автомашинах і вирушили в новий наступ, найбільше натискаючи на позиції сотні командира “Перемоги”.

Подробиці оборони описано у повстанському звіті:
“Ворог сильним “ура” приближався до наших становищ, стрілецтво підпустило його до 10 метрів, місцями навіть до 4–5 метрів і тоді щойно відкрили цільний вогонь по ворогові, який в безладі мусів відступити. Настала тишина, більшовицькі командири збирають своє розпорошене стрілецтво, реорганізують, поповнюють резервою, готуючись до поновного наступу, який попереджують сильним кулеметним вогнем тяжких скорострілів.

Кулеметний вогонь стишується, і більшовицькі лави з криком ура наближується до наших становищ. Час від часу чути було матюкання командирів і вистріли з пістолів, що вказувало на те, що червоноармійців командири гнали силою. Знову підпущено більшовиків близько, відкрито вогонь зі всієї зброї і кошено більшовиків як траву. Більшовики по трупах своїх товаришів йшли в перед і на лівому крилі прийшли таки до наших становищ. Падає ранений чотовий «Довбня» та вбитий кулеметчик “Мороз”.
Командир “Перемога” перебігає з правого крила на загрожений відтинок, задержує відступаючих своїх стрільців. Падає команда кидати гранати і щойно гранатами прогнано більшовиків з наших становищ. Здесяткований ворог знова відступив. По цій атаці більшовики знова відкрили такий пекольний вогонь з важких кулеметів, що злився в один звук. По цій вогненній підготовці йдуть більшовики в новий наступ, який з початку був сильний і інтензивний, але коли ми відкрили вогонь з усієї зброї він заломлюється і більшовики відступають.

Після цього більшовики зконцентрувавши свої сили стали більше натискати на сотню “Беркута”. Атака їхня має успіхи, вони вклинюються між відтинок “Перемоги” і “Беркута”, вдаривши на слабий наш пункт – кущеву чоту. Командир “Євшан”, що залишився при відділі “Перемоги”, чув щораз більш віддалюючу стрілянину, що доказувало, що “Беркут” зі своїм відділом відв’язується від ворога. Щоб допомогти “Беркутові” відв’язатися, командир “Євшан” наказує “Перемозі” відкрити вогонь наосліп. Це помогло – більшовики залишили відступаючого “Беркута” а звернулись назад з атакою до “Перемоги”. І цей наступ відділ “Галайда 1” видержав по-геройськи, окуплений коштом смерти раненого чотового “Довбні”. Так як нагальною і сильною мала бути ця атака, так нагально вона ломиться і більшовики майже панічно лаючись з командирами відступають назад.”

Учасник бою згадував цей останній наступ:
“Вже вечоріло, як знову понеслося дике вороже “Ура!” і сильний клекіт кулеметів. Це був наступ тільки на відтинок, де була сотня командира “Перемоги”, дві інші сотні лише легко обстрілювали. На сотню командира “Перемоги” так сильно наступали, що вже їх досягали наші гранати. Большевиків було дуже багато, як тьми, ревіли “Ура!” і сильно стріляли. “Слава! Слава!” – гримнули наші повстанці і жбурнули гранати. І цей раз ворожа лава подалась взад, густо вкриваючи поле бою своїм трупом.”

Із сутінками у північному напрямку, за Солокію, вирвалася з оточення і сотня “Галайда 1”. При ній перебував курінний командир та його почот.

Втрати повстанців склали 14 вбитих (за іншими даними, від 11 до 18), четверо важкопоранених та кільканадцять – легко. З ворожих втрат відомі офіційні дані 2-го прикордонного полку військ НКВД з охорони тилу І-го Українського фронту – 9 вбитих і 9 поранених. Ще мінімум 10 вбитими склали втрати 29-го гвардійського кавалерійського полку ЧА. Відомо, що крім цих частин, в операції брали участь дві комендатури 104 погранотряда та комендатура і маневрена група 88 погранотряда НКВД. Загальна чисельність облавників складала бл. 2–2,5 тисячі осіб. Окупанти знову спалили кілька сіл – Іваньки, Салаші, Синьковичі, Сідельники…

Після цього бою сотні з куреня “Євшана” деякий час діяли окремо, займаючись вишколом і поповненням кадрів, зброї та припасів, доки не з’єдналися 22 вересня 1944 р. в ліску між селами Корчів (тепер Сокальський р-н) та Щеп’ятин (тепер Томашівський повіт, Польща). Опісля курінь деякий час цілістю маневрував між облавами НКВД на Равщині з обох боків польсько-радянського кордону, звівши ряд боїв (біля Губинка – 17 жовтня; Смолина – 22 жовтня; Улицько-Середкевич – 25 жовтня), а на зиму знову розділений на окремі сотні.

Ймовірно, саме за бої 1944 р. наказом УПА-Захід ч. 12 від 28.04.1945 р. “Перемога” нагороджений Бронзовим Хрестом бойової заслуги, а наказом Головного Військового Штабу УПА ч. 2/45 від 27.04.1945 р. йому присвоєно ступінь хорунжого УПА.

Володимир МОРОЗ

Як працівники Музею мистецтва Метрополітен зберігають вишивки та одяг (відео)

Музей мистецтв Метрополітен
Музей мистецтв Метрополітен

В час війни дуже важливо зберегти не тільки життя, будинки, інфраструктуру, а й нашу культурну ідентичність. Адже якщо ми втратимо культурні надбання нашої нації – ці втрати відновити буде дуже важко. Тому, сьогодні працівники Музею мистецтва Метрополітен (США) покажуть як вони зберігають вишивки та одяг.

Крістіна Каар покаже як працівники Музею мистецтва Метрополітен (США) зберігають вишивки. В часи війни, для порятунку музейних фондів потрібно використовувати цей досвід.

Демонструє Крістіна Каар, яка працює в реставраційному відділі Метрополіан музеум та спеціалізується по вишивці

«Зараз я хочу показати як ми робимо конверти для невеличких вишитих подушечок. Так само можна зберігати делікатну вишивку. Перш за все, знову хочу нагадати, що дуже важливо сфотографувати та задокументувати інформацію про пам‘ятки з якими працюємо, задля того щоб потім швидко зорієнтуватися та при потребі знайти в упакуванні потрібні речі.

Для збереження вишиваних подушечок робиться конвертик з тонкого паперу. Всередину кладемо подушечку та закриваємо із чотирьох сторін. Далі виготовляємо подібний конвертик із твердішого паперу. Він має вигляд хрестовини (два крила загортаються з одного боку і два  – з протилежного) та вирізається дуже легко. Вкладаємо м’який конверт із вишитою подушечкою до конверту з твердішого паперу та закриваємо по горизонталі і вертикалі.  При бажанні конвертики можна перев’язати.

Далі такі делікатні вишивки упаковуємо у більшу коробку. У коробці може зберігатися декілька предметів. Але треба зауважити, що така коробка має бути виготовлена такої ж висоти як і подушечки з конвертами, що у ній зберігаються. Речі у коробку викладаємо одним шаром, туди ж кладемо інформацію про кожен предмет, що у ній зберігається і закриваємо коробку кришкою. Більші коробки із пам’ятками можна складати одна на одну».

Зараз працівники Музею мистецтва Метрополітен (США), на прикладі кімоно, покажуть як вони зберігають одяг. В часи війни, для порятунку музейних фондів потрібно використовувати цей досвід.

Зараз ми покажемо як виготовити конверт для кімоно і таким самим методом можна зберігати сорочки та інші елементи одягу.

Нагадую, що дуже важливо сфотографувати та задокументувати інформацію про пам‘ятки з якими працюємо, задля того щоб потім швидко зорієнтуватися та при потребі знайти в упакуванні потрібні речі

Вимірюємо довжину та ширину предмету. Паперу для виготовлення конверту потрібен у два рази ширший та декілька сантиметрів довший для того щоб можна було його скласти у конверт.

Для того щоб комір не нищився складаємо у кілька шарів м’який папір та вкладаємо його у кімоно (підкладаємо під комір всередину).

Рукави ми складаємо на тканину і для того щоб  кімоно не нищився на згині підкладаємо складений  у кілька шарів м’який папір (сформований валик).

Далі загинаємо з двох боків папір, роблячи конверт для зберігання. Спочатку  вужчий бік, який накриваємо великою стороною паперового конверту.

Далі кімоно вкладаємо у більшу коробку. В одній коробці може зберігатися багато таких кімоно чи сорочок. Але треба пам’ятати, що зверху ми кладемо більш знищені речі, а ті що є краще збереженими можуть бути на дні.

Обов’язково на коробці зазначаємо інформацію про предмети, які в ній зберігаються та подаємо їхні фото. Далі коробку закриваємо кришкою. Речі в конвертах у таку коробку можна накладати шарами і це  не шкодить зберіганню пам’яток

А коли ми переможемо, то ці всі знання зможемо використовувати у мирному житті для консервації та збереження культурної спадщини. Слава Україні!

Ольга ЯРЕМА-ВИНАР
реставратор текстилю у відділі реставрації по текстилю Метрополітен музею.

На фресці храму в Червонограді вже майже 5 років зображений у пеклі президент-агресор

Фреска «Страшний суд» у храмі святого Йосафата в Червонограді

На фресці «Страшний суд», у храмі святого Йосафата в Червонограді, президент країни-агресора вже 5 років у пеклі. Разом з гербом СРСР і багатьма іншими символами зла. Про це пише Львівська ОДА

Одну з найбільших церков у Західній Україні освятили у 2007 році. Будували 14 років. Її висота понад 58 м, а площа має 1000 м кв. Вирізняється святиня яскравими розписами.

Фреска «Страшний суд» у храмі святого Йосафата в Червонограді
Фреска «Страшний суд» у храмі святого Йосафата в Червонограді

На вівтарі можна побачити ікони Богородиці та Христа у вишиванках. На стінах є зображення Хрещення Русі та визначних постатей УГКЦ та України, зокрема Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, Степана Бандери, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Грушевського, гетьманів Івана Мазепи і Богдана Хмельницького та інших.

Біля виходу, за давньою традицією, зобразили судний день. У пеклі можна впізнати російського президента, який став уособленням бюрократа, вбивці, що вчиняє злочини проти людства. Фреска з’явилась у церкві напередодні Великодня у 2017 році.

«Задум був, щоб залишити історичну для наступних поколінь якусь таку згадку, що відбувалося в нашій історії. І саме ця фреска страшного суду, мабуть, є така унікальна, бо зображений персонаж для України зробив багато зла», – поділився Роман Сковрон, священник храму святого Йосафата.

Фреска «Страшний суд» у храмі святого Йосафата в Червонограді
Фреска «Страшний суд» у храмі святого Йосафата в Червонограді

За словами отця Романа, у цей екстремальний час та й завше ми маємо відчувати підтримку одне одного і пам’ятати про молитву. «Це наша зброя на духовному фронті, тому єднаймося нею з Богом і нехай вона зі щирого нашого серця лине: за наших захисників, за президента, за всю нашу Україну і мир у ній. Не панікуймо, зберігаймо спокій, бо ми непереможні, коли довіряємо Богові», – зазначає Роман Сковрон. Зараз у храмі проводять для дітей, зокрема і евакуйованих з Києва, Дніпра, Харкова, табір миру, де намагаються відволікти усіх від пережитого.

Як зберігати текстильні вироби в музейних фондах – рекомендації американських колег (відео)

Стефанія Шабатура. Ватра (проек гобелену).
Стефанія Шабатура. Ватра (проек гобелену).

В час війни дуже важливо зберегти не тільки життя, будинки, інфраструктуру, а й нашу культурну ідентичність. Адже якщо ми втратимо культурні надбання нашої нації – ці втрати відновити буде дуже важко. Тому, сьогодні працівники Музею мистецтва Метрополітен (США) покажуть як вони зберігають килими та гобелени.

Я Ольга Ярема-Винар, я працюю у відділі реставрації по текстилю Метрополітен музею реставратором по текстилю.

Я хочу вам продемонструвати як ми зберігаємо текстильні вироби невеликого розміру (вишивка, маленький гобелен). Тут, як ви бачите, я маю невеликий гобелен, який ми зберігаємо між двома шарами картону.

Перед тим як показати як зберігати хочу сказати, що дуже важливо сфотографувати та задокументувати, щоб пізніше у хаосі можна було знайти де і що у вас зберігається.

Цей гобелен є на одному шарі картону сірого кольору. Білий – це промокальний папір, що не дає текстилю рухатися та фіксує його на поверхні. Далі ми накриваємо гобелен тонким шаром паперу і зверху прикриваємо ще одним шаром картону.

Надруковану інформацію про гобелен, номер під яким він зберігається у музеї та фото поміщаємо зверху.

Можна перекладати папером і нашаровувати один текстиль над другим. Шар не повинен бути дуже товстим, але декілька текстилів між двома картонами так зберігати можна.

Потім ми це зав’язуємо шнурівками з одного і другого боків, щоб текстиль не випадав з картонів.

Моя колега Джулія Костріні, яка сама є з Італії, покаже як ми накручуємо на трубу з картону (може також бути з інших матеріалів, навіть скручена з грубшого паперу, дерев’яна чи з будь-чого, що є під рукою) текстиль. Це може бути килим, гобелен.

Треба сказати що якщо гобелен чи килим має підкладку, то при накручувані ця підкладка має бути згори, а сам гобелен чи килим – під низом. Так як у даному випадку ви не бачите текстилю, оскільки він є під підкладкою.

Хочу нагадати, що обов’язково потрібно сфотографувати виріб для інформації та подальшого вживання.

На трубу можна накручувати кілька текстилів. Бажано їх перекладати папером.

В першу чергу відгортаємо, далі кладемо трубу до якої прикріплений папір, завдяки чому значно полегшується накручення. Відгорнутий край текстилю кладемо на папір і починаємо накручувати.  Треба слідкувати щоб права та ліва сторони текстилю однаково накручувалися на трубу. Якщо щось цьому заважає (наприклад є щось нашито), тоді потрібно щось підкладати (наприклад тканину) для вирівнювання поверхні. Бачимо, що вона підклала один листок паперу. Звертаю увагу, що новий листок паперу підкладається під низ паперу, що залишився, а далі продовжуємо накручувати. Бажано, щоб папір повністю покривав гобелен. Якщо паперу немає можна накручувати і без нього, але все ж папір є бажаним, принаймні в кінці, щоб текстиль був вкритий папером.

Далі ми закручуємо в тайвек. Це потрібно для зберігання, щоб текстиль не присипувався пилом. Тайвек має покривати те, що накручено на вал.

В самому кінці зав’язуємо зав’язки і під одну із них вкладаємо фото та інформацію про предмет.

Довідково. Тайвек – нетканинне волокно із поліетилену високої щільності.

А коли ми переможемо, то ці всі знання зможемо використовувати у мирному житті для консервації та збереження культурної спадщини.  Слава Україні!

Ольга ЯРЕМА-ВИНАР
реставратор текстилю у відділі реставрації по текстилю Метрополітен музею.

Популярні статті:

Український павільйон на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго

Тріумф волі: як український павільйон у Чикаго став сенсацією 1933 року

У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...