Петро Франко, Степан Гайдучок та інші на першій футбольній зустрічі спортового товариства «Україна»

На початку ХХ ст. у Львові організовуються перші на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, українські спортивні товариства. Заснування стараннями Івана Боберського та його вихованців 1906 р. в Академічній гімназії спортивного осередку – «Українського спортового кружка» (УСК), стало прикладом для наслідування і мало визначальний вплив на становлення і поширення спорту в освітніх установах українців Львова та серед української спільноти Галичини загалом.

Так, невдовзі у Львові українське юнацтво, яке навчалося у польських гімназіях об’єдналося в український спортовий кружок «Дніпро». Українські спортові осередки (кружки, а згодом клуби) з’явилися при українських гімназіях у низці інших міст і містечок краю: «Сянова Чайка» – в Перемишлі; «Поділля» – в Тернополі; «Січ» – у Стрию. Однак участь у таких кружках брала лише певна частина гімназистів, і то лише в роки свого навчання.

Вчорашні гімназисти, спортовці УСК та «Дніпра», ставши студентами Львівського університету чи політехніки, здебільшого таку можливість втрачали. Тому постала потреба створення громадського спортивного товариства, яке б акумулювало і задовольняло потреби українського молодіжного середовища, передусім студентської молоді.

Намагаючись допомогти у вирішенні цієї проблеми випускникам Академічної гімназії, професор Іван Боберський порадив їм створити окреме спортивне товариство для українських студентів вищих шкіл Львова. Стараннями Івана Боберського (після численних обговорень і консультацій) та його учнів – Степана Гайдучка, Гриця Лучаківського, Василя Паліїва, Матвія Яворського, Петра і Тараса Франків та ін. – 22 вересня 1911 р. у залі товариства «Сокіл-Батько» відбулися збори студентської молоді, на яких було ухвалено рішення заснувати спортивне товариство. За назву було обране особливе для кожного українця слово – «Україна».

Вихованець Івана Боберського Степан Гайдучок згадував: «Треба було аж двох випусків абітурієнтів академічної ґімназії, щоби в 1911 р. оснувати спортове товариство студентів вищих шкіл «Україна». Виключно академічним стануло воно тому, що про спорт в инших верствах молоді годі було ще думати. Воно стало відразу твердо на ноги, до чого причинилося немало й це, що Товариство «Сокіл-Батько» [під головуванням Івана Боберського (Іван Боберський був головою товариства «Сокіл-Батько» з 26.08.1908 р. по 21.11.1918 р.). – А. С.] у Львові подбало про власну площу».

27 вересня 1911 р. обговорено проєкт статуту товариства, запропонований студентом права Львівського університету Матвієм Яворським. У § 1 статуту зазначено: «Товариство носить назву «Україна спортове товариство студентів висших шкіл у Львові». Мовою урядовою є українська» (ці положення будуть збережені у редакціях статуту від 1914 та 1925 рр.). 8 квітня 1925 р. на Надзвичайних загальних зборах товариства § 1 статуту змінено на: «Товариство має назву: Спортове Товариство «Україна», в скороченню С. Т. «Україна». Урядовою мовою Т[оварист]ва є українська. Осідком Т[оварист]ва є місто Львів». Така офіційна назва збереглася до початку Другої світової війни. У 1920-х роках була спроба змінити назву товариства на Українське спортове товариство «Тризуб» з центром у Львові та поширити діяльність на територію Львівського воєводства. Однак польська окупаційна влада не схвалила такої ініціативи українців.

Метою товариства, окреслено в статуті, було «плекати практично і теоретично спорт у всїх єго напрямах». Серед завдань першорядними були такі: «а) удержуванє приладів для членів, льокалїв, площ для змагань та підручних бібліотек; б) видаванє публїкаций з обсягу спортового житя, уряджуванє відчитів збиранє статистичного материялу; в) уряджуванє публичних змагань, прогульок, руханкових вечорів, вечерниць та всяких иньших зібрань для науки і забави; г) веденє постійних вправ і науки в всїх напрямах спорту та руханки; д) творенє секций для поодиноких напрямів спорту; е) удержуванє зносин з иньшими спортовими та руханковими Товариствами». Для затвердження документ за підписом чотирнадцяти осіб (серед них: Матвій Яворський, Степан Гайдучок, Олекса Кривий, Денис Зелений, Василь Паліїв, Аркадій Малецький, Зенон Носковський, Микола Лучаківський, Тарас і Петро Франки, Святослав Довбенко, Володимир Бачинський та ін.) 8 листопада 1911 р. було скеровано в Галицьке намісництво.

На перших загальних зборах організації, що відбулися 12 листопада 1911 р., обрано керівництво: голова – Матвій Яворський, містоголова (заступник) – Василь Косаревич, писар – Антін Зелений, скарбник – Василь Паліїв, господар – Володимир Костецький, начальник змагової комісії – Степан Гайдучок, відпоручник і писар змагової комісії – Іван Гасман, заступники виділових (правління) – Гриць Лучаківський, Роман Носковський, Денис Вахнянин. 26 листопада 1911 р. Галицьке намісництво повідомило, «що не заказує завязання [не забороняє заснування. – А. С.] Товариства Студентів вищих шкіл «Україна» на підставі предложеного статуту».

Визначальну роль у діяльності СТ «Україна» відіграло українське гімнастичне товариство «Сокіл», очолюване Іваном Боберським. Запропоновану ним і визрілу в середовищі його учнів ідею вдалося реалізувати значною мірою завдяки організаційним зусиллям і матеріальним можливостям «Сокола-Батька». Саме на його базі, а це – гімнастичний зал та гімнастично-спортова площа «Український город», де відбувалися вправляння та змагання спортовців «України».

Практично відразу після заснування СТ «Україна» при ньому була створена дружина копаного м’яча (футбольна команда) з однойменною назвою. Вона зустрічалася не лише з українськими футбольними клубами, а й гідно відстоювала честь українців у матчах з польськими та єврейськими командами («Чарні», «Гасмонея», «Погонь» тощо). У команді «виросли» знані українські майстри копаного м’яча Карло Мікльош, Олександр Скоцень, Михайло Бутель та ін.

Перший футбольний матч СТ «Україна» зіграла з командою «УСК-І». У львівському часописі «Діло» 17 жовтня 1911 р. знаходимо про цю подію невелику замітку, у якій зазначалося: «Стріча між «І. Україною» а «І. У. С. К.» відбула ся дня на площи «Сокола-Батька». Початок «по українськи» спізнив ся о 17 хв. Гра відразу йшла жваво і досить остро але зате без комбінацій, безладно і з розбиванєм. «Україна» хоч має старших і досьвідчених грачів одначе зовсім не зіграна, бо не мала анї одної спільної підготови. Напад «України» особливо слабий і брак йому спільної акциї. Зате заложники справляли ся добре а і воротар не дармував, – бо пустив два мячі прямо в сїтку. «Україна» здобула ся лише на одні ворота при кінци першої половини. І так остаточний вислїд 2:1 (1:1) в користь «У. С. К. І.». Судиював судия з «Укр[аїнського] Змагового Союза» П[етро] Франко». У замітці грачі це – гравці, підготова – підготовка, тренування, заложники – зихисники, вислід – результат.

У приватному архіві одного із гравців цього матчу, в майбутньому професора українського тіловиховання Степана Гайдучка (1890–1976) збереглася світлина дружини копаного м’яча (футбольної команди) спортового товариства «Україна» з Петром Франком (суддя гри). Ця ж світлина публікувалася у львівській пресі.

Андрій СОВА
історик

Джерела та література:

1. Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
2. Люпа Б. М., Грисьо Я. А., Яремко І. Я. Хроніки львівського футболу; За ред. Б. М. Люпи. – Львів: ЛА «Піраміда», 2015. – Т. 1 (ІІ половина ХІХ ст. – 1965). – 596 с.
3. Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
4. Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.