Мальовничими стежками Українських Карпат, або мандрівка Петра Франка в Урич і околиці

0
473
Мальовничими стежками Українських Карпат, або мандрівка Петра Франка в Урич і околиці

Одним із мальовничих куточків України є скелі біля села Урич Сколівського району Львівської області. Там колись у ІХ–ХVІ ст. була розташована фортеця «Тустань» – унікальна пам’ятка архітектури, яка, за словами істориків і археологів не мала аналогів в Європі. Іван Франко про Урич писав: «[…] в лісистих проваллях… в величезних камінних «бовдах» якісь дивні віки, якась старина, дивна, запропавша культура записала твердими і глибокими буквами свої сліди».

Петро Франко – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 рік
Петро Франко – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 рік

Багато охочих намагаються відвідати цю чарівну місцину. Збереглося чимало описів мандрівок. Одну із захопливих мандрівок з Борислава до Урича і назад 25–26 квітня 1911 р. здійснив син Івана Франка – Петро. На той час не так багато українських мандрівників описували свої походи в гори. Петро Франко не тільки описав свою подорож, а й опублікував її 30 травня 1911 р. на сторінках львівського часопису товариства «Сокіл-Батько» – «Вісти з Запорожа» Планувалося, що в мандрівці візьмуть участь спортовці львівського студентського товариства «Основа». Однак, як писав Петро Франко: «Зголосив ся до неї «1» і всї взяли в ній участь дня 25. і 26. цьвітня 1911. [р.]». Тобто Петро Франко сам відбув цю мандрівку.

Скелі біля Урича. Поштівка 1903 р. На ній помилково написано, що це Яремче (камінь Довбуша). З сайту spadok.org.ua
Скелі біля Урича. Поштівка 1903 р. На ній помилково написано, що це Яремче (камінь Довбуша). З сайту spadok.org.ua

До Першої світової війни Петро Франко здійснив низку мандрівок Карпатами. Здобутий досвід потім йому знадобився під час ведення бойових дій та проходження ним служби в легіоні Українських січових стрільців, а також у міжвоєнний період, коли він опікувався Пластом у Коломиї.

Статтю Петра Франка публікую із збереженням мови та правопису оригіналу.

Петро Франко

Урич

 Дощ. На дворі гарно, тільки грузке, «знамените» (в своїм роді) болото, чисто галицько-польсько-русько-жидівське перескаджає вживати чистого згинного ходу, бо що крок вперед то задня нога кілька центиметрів їде в зад. Всеж таки за яких три години зробив я яких три милї з Борислава до Урича. Дощ більше грозив чим падав, а як дійшов я до Мразницї, то він перестав зовсїм, оставляючи на цїлу дорогу густе болото, котрому я старав ся сходити о скільки можна з дороги, йдучи по при гостинець.

Скелі біля Урича. З приватного архіву Юрія Завербного (м. Львів).
Скелі біля Урича. З приватного архіву Юрія Завербного (м. Львів).

Чудова околиця при дорозї з Мразницї до Східницї. Побіч розкинули ся гарні, нїжні, зелені, темні, біло-цяпковані гори, поміж котрими, попри котрі, через котрі, провадить гостинець. Денеде лїсом, по дорозї лежать клаптики снігу, інколи з на 1 ½ мірника (метра). Білий снїг на ярко-зеленій траві, в темну погоду відбиває дуже мило. Помагаю веснї і коштую кілька пригорщ холодного снїгу.

Зачуває нафтою. Нїчо дивного, адже тут в земли нафта, в рурах – нафта в воздусї сопух нафти, в жерельній водї аромат нафти, в мороженім в Бориславі і тїсточках «букет» нафтовий. На сїй земли все гонить за золотом, хочаб воно мало й препоганий запах ропи і людського поту.

Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.
Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.

Дорога добре удержувана і можна по ній їхати вигідно колесом. По дорозї потішають мене, що пів години люди, що до Урича, ще лиш ½ години ходу «шпацирком». Йду анґлїйським, скорим, туристичним кроком, в кінци випадаю із стилю зовсїм і за годину «шпациру» стою перед височезною «фабрикою», (вежа вертнича), на котрій видна біла таблиця. Догадаю ся, що там написано або «Встемп взброніони», або «Урич», не пишу (Urycz, бо в тій околици всї польські написи повідбивані, хоч зроблені з грубої зелїзної бляхи. Темно зовсїм. Питаю якогось темного чоловіка – в ночи й краса корова чорна, де тут мешкав учитель? «Там на горі».

Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.
Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.

Вертаю назад, драпаю ся на гору, доходжу до шкільного будинку, читаю «Wycierać nogi» і стою… та оглядаю природу. На противній горі чути рух і скрип колїс фабрики, котрими засіяна гора, ще працюють. Сьвітла приязно блимають. Темнота збільшає ся. В школї були учителями Полька з мужем. Потїшивши мене тим, що до руського учителя ще чотири кільометри, до «Каменя» других тільки, дорога веде горами і ярами, треба переходити через потік чотири рази, дорога (вже не гостинець) порозмокала, спав снїг. Довідую ся, що в школї вони вже вісїм місяців все вибирають ся на «Камінь» і т[ак] д[алі]. Радо зі мною прощають ся і я вандрую дальше. Темні корчі, понурі дерева лякають мою утомлену уяву. Обсмалені пнї видають ся рільниками-Мазурами, з під темних смерек і сосен за кождим подувом вилазять медведї, вискакують оленї з великими рогами, а з гіляк зіскакують рисї. В лїсї верещать сови, що наводять на мене мелянхолїю. З мелянхолїї будить мене величезний пес, кидаючись на мене з гуком, фуком та зубами.

Дорога препогана. Темнота повна…

Нї, я не видів нїкого. Голоси якісь чув. Хтось ішов до Східницї. «А ви куди?» «Та баба десь пішла до Східницї на сьвята і ще не вернула, та я вийшов на против».

Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.
Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.

Ми розговорили ся. Довідую ся, що учителя (котрий є головою «Сокола» в Уричу) нема дома, переночувати можу в мого провідника, бо однаково дома він сам. За пів години прикрого ходу болотом ми вже в хаті рільника О., що також є Соколом (він блїдий, худий та слабосильний). Вечеряю водою і лягаю спати на соломі, котру господар кинув на «ліжко» с[е] зн[ачить] на ряд деревляних дощок, котрі тягнуть ся від печі до супротивної стіни. На солому стелю свій плащ і лягаю, дожидаючи спокійно рана. Щоби не було скучно, обертаю ся раз пораз, роблю частинні «масажі» після Міллєра (хоч в иншій цїли) і так з трудом дожидаю 5 год[ини] рано. Снїдаю вужениною зимною і хлїбом (черствим) в склепі та йду до «Каменя», до котрого звідти дуже близько.

На камінь з низу чудовий вид! Далеко довкруги ясні гори. З обох боків «Каменя» плинуть з шумом два потоки а з середини долини вирастає велитенське камінє, подібне до замку. (Опис подвіря, башт, чудових воріт з виглядом на другий камінь, печер, написів, кованих в скалї, криниць і т[ак] д[алі] і т[ак] д[алі] знайде кождий на місци).

Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.
Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.

Десять раз пробую вдерти ся на найвисший шпиль каменя, але все надармо! Страшні пропасти довкруги кажуть не ризикувати жадним непевним хопом анї кроком. Змучений лежу на горі маленької башти та гляджу на вершок «замку» на дві високі смереки, що ростуть на самій горі і дивлю ся на зазулю на самім вершку високої смереки, що кує осьму годину та з кпинами помахує хвостом на всї боки, поглядаючи на мене. Скорим летом підлітає сокіл, прямуючи на зазулю. Ось ось мав єї схопити, як зазуля каменем кинула ся в низ і щезла в лїсї. Се була та сама, що вибила шесту, в хвили, коли я вступив на «подвірє». Чудова погода. Сходжу в низ та йду до першого каменя, що сторчить подали в лїсї. Понад потоком ростуть корчі, смерічки і сморжі, котрих назбирую повну кишеню і то самих шапок. В лїсї сьпівають пташки. Одна все повторяє: Ней ди нейди, а друга перечить – сюди – сюди, соловій оповідає давну історию з клїщом. Обходжу довкруги третий камінь, на котрий анї гадки вилїзти, гляджу з тугою на четвертий, що стоїть трохи висше і йду до склепу, де дістаю 2 шклянки квасного молока і пів бохонця хлїба. Склеп містить ся в читальни, де на столї стоїть сьпівопис (фоноґраф)…

Скелі біля Урича. Живописець Валерій Гренько створює шедевр. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.
Скелі біля Урича. Живописець Валерій Гренько створює шедевр. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.

По при камінь веде дорога через Цюховий діл до Східницї. Перші два тисячники (кільометри) веде дорога все в гору, неможливим яром, а до того кілька разів дїлить ся. В таких случаях вибираю вигіднїйшу, бо почуваю по лаженю на «Камінь» перетренованє усїх мязів. За дві години (принайменше, так кувала зазуля, не знаю, може вона була зле накручена?) роблю дві тисячметрівки а за слїдуючі дві години дві слїдуючі милі, що остають до Борислава. В виду Східницї скручує дорога, зглядно переміняє ся в стежку і самим лїсом і то все в низ провадить до Мразницї, звідки вже не далеко ½ години доброго ходу до Галицької Калїфорнїї. Заходжу в Бориславі до звісного писателя Стефана Пятки на поклін а о 4.19 вертаю зелїзницею до Львова, де прибуваю о 8 в[ечора], не відчуваючи вже змученя.

Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.
Скелі біля Урича. 19 жовтня 2019 р. Світлина Андрія Сови.

Сидячи в громовозї (трамваю) подумав я собі, чому на камени не поміщено таблички з написию: Wstęp wzbroniony, тодї певно кождий би виліз на заклятий замок.

Р. S. Прогульку уладив «Спортовий Союз» техніків при «Основі». Зголосив ся до неї «1» і всї взяли в ній участь дня 25. і 26. цьвітня 1911. [р.].

Андрій СОВА
історик

Джерела і література:

  1. Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
  2. Сова А., Тимчак Я. Сини Івана Франка, або перші українські фахівці з руханки та змагу. URL: https://photo-lviv.in.ua/syny-ivana-franka-abo-pershi-ukrajinski-fahivtsi-z-ruhanky-ta-zmahu/ (дата звернення: 20.11.2016).
  3. Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
  4. Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
  5. Сова А. Декілька невідомих документів з життя і діяльності Петра Франка. Частина перша // https://photo-lviv.in.ua/dekil-ka-nevidomykh-dokumentiv-z-zhyttia-i-diial-nosti-petra-franka-chastyna-persha/?fbclid=IwAR2BJAOBOY0Fw_Lve6W6e_Rc9-lBGcsxmBVFfGRShLdusD5PEJVgcAcgf4I (дата звернення: 28.06.2020).
  6. Сова А. Декілька невідомих документів з життя і діяльності Петра Франка. Частина друга // https://photo-lviv.in.ua/dekil-ka-nevidomykh-dokumentiv-z-zhyttia-i-diial-nosti-petra-franka-chastyna-druha/ (дата звернення: 05.07.2020).
  7. Сова А. Декілька невідомих документів з життя і діяльності Петра Франка. Частина третя: паспорт громадянина Української Народної Республіки // https://photo-lviv.in.ua/dekil-ka-nevidomykh-dokumentiv-z-zhyttia-i-diial-nosti-petra-franka-chastyna-tretia-pasport-hromadianyna-ukrains-koi-narodnoi-respubliky/ (дата звернення: 12.07.2020).

Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.