Прем’єра опери «Родинний альбом» польського композитора Єжи Корновіча у Львівській філармонії. Світлив Віталій Грабар
10 грудня львівські слухачі Львівської філармонії отримали унікальну нагоду поринути у неймовірну, теплу атмосферу дитинства, яку подарувала українська прем’єра опери «Родинний альбом» польського композитора Єжи Корновіча. Масштабний проєкт об’єднав дві найбільші українські філармонії, а також видатний колектив — Національний ансамбль солістів “Київська камерата”.
Відвідувачі від найменших за віком до найповажніших уважно й притишено прослухали виставу й обдарували творців гучними оплесками.
Прем’єра опери «Родинний альбом» польського композитора Єжи Корновіча у Львівській філармонії. Світлив Віталій Грабар
Сам композитор, Єжи Корновіч, спеціально прибув до Києва (де 8 грудня пройшов перший показ опери) та Львова, щоб висловити свою підтримку українцям та зокрема музикантам. Адже в опері втілюються ідеї братерства, європейської спільноти, а також розкриваються головні цінності для різних поколінь. Автор лібрето, польський письменник Міхал Русінек у тексті опери втілив власні дитячі спогади. А його сестра, відома художниця Йоанна Русінек, створила неймовірні ілюстрації до опери, які гості філармонії побачили на відеопроєкторі.
Спеціально для постановки перекладачка Тетяна Коротун здійснила переклад лібрето українською мовою, а режисерка Марина Рижова зуміла поєднати концертне виконання та сценічну дію і створила власне прочитання вистави.
Прем’єра опери «Родинний альбом» польського композитора Єжи Корновіча у Львівській філармонії. Світлив Віталій Грабар
На сцені представили сучасну композицію: Анастасія Поважна, сопрано, Станіслав Цема, контратенор, Національний ансамбль солістів «Київська камерата» та диригентка Наталія Стець.
Проєкт був співфінансований за участі: Міністерства культури та національної спадщини Республіки Польща, Інституту Адама Міцкевича, Польського Інституту у Києві, Польського авторського товариства «ZAiKS» та Польського видавництва Музичного, яке надало нотний матеріал опери. Прем’єра відбулася за підтримки: Львівської обласної військової адміністрації та Львівської обласної ради, а також головного медіапартнера – медіа про класичну музику The Claquers.
Відома українська оперна співачка, багаторічна солістка Віденської національної опери, професорка співу в університеті Моцартеум (м. Зальцбург, Австрія) Зоряна Кушплер презентує унікальний для світової музичної культури альбом “Ukrainian InterMezzo / Українське ІнтерМеццо”, виданий всесвітньо відомою австрійською студією звукозапису Gramola. Це перший альбом у світі з українським репертуаром для меццо-сопрано, записаний з оркестром.
До компакт-диску “Ukrainian InterMezzo / Українське ІнтерМеццо” увійшло 12 творів знаменитих українських композиторів: Миколи Лисенка, Анатолія Кос-Анатольського, Бориса Лятошинського, Ігоря Кушплера, Костянтина Данькевича, Юлія Мейтуса, Віктора Матюка, Олеся Чишка та Олега Ківи. Тут і самостійні вокальні твори, зокрема романси, і арії з опер “Тарас Бульба”, “Назар Стодоля” і “Богдан Хмельницький”.
— Це історія про мою країну і мою культуру, мій шлях боротьби за свободу України, – розповідає оперна співачка Зоряна Кушплер. – Ідея такого альбому з’явилася одразу, як в Україні почалася повномасштабна війна. Я вирішила, що саме зараз світ має більше дізнатися про українську музику. Уже багато років я живу за межами України і розумію, що українська музика є практично Terra incognita для широкого загалу. Сподіваюся, цей диск ще більше відкриє музичну Україну для світу. З репертуаром я визначилася досить швидко. В мене були улюблені українські романси, написані тільки для голосу та фортепіано, але з дитинства уявляла собі їх з оркестром. Тому вирішила замовити для них оркестровки. Вибір впав на українського композитора, давнього друга нашої сімʼї Віктора Камінського, який блискуче впорався із цим завданням.
Диск Зоряна Кушплер присвятила памʼяті свого батька – народного артиста України, професора Ігоря Кушплера. “Саме він виховав мене співачкою і прищепив глибоку любов до української музики! Саме його твором розпочинаю свій диск”, – додає співачка.
Запис альбому “Ukrainian InterMezzo / Українське ІнтерМеццо” відбувся у серпні 2022 року у Львові, в Органному залі. У створенні компакт-диску взяв участь оркестр-біженець з Луганська – Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії, який через війну росії проти України вже вдруге вимушений відновлювати свою діяльність на новому місці: у 2015 році колектив перемістився з Луганська до Сєвєродонецька, а у 2022-му – релокувався до Львові і знайшов прихисток у Львівському органному залі. Диригував оркестром під час запису його головний диригент Іван Остапович – директор Львівського органного залу, співзасновник та диригент оркестру Ukrainian Festival Orchestra (Львів).
— Було надзвичайно приємно і захоплююче працювати разом із Зоряною Кушплер над записом цього диску, – каже диригент Іван Остапович. – Високий професіоналізм, тонке розуміння стилю і настрою того чи іншого твору, відкритість до експериментів, – усе це говорить про Зоряну як про співачку найвищого світового рівня. Це перший альбом у світі з українським репертуаром для меццо-сопрано з оркестром. У ньому представлено все різноманіття настроїв української класичної музики – від глибокого драматизму до тонкого ліризму. Для мене особисто дуже важливо, щоб світ дізнавався якомога більше про все багатство нашої музики.
Сьогодні хочемо продовжити тему Українських Січових Стрільців і публікуємо столітні фото з їх зображенням.
Український січовий стрілець, офіцер.Український січовий стрілецьГрупа січових стрільців (на фото є офіцери Гайворонський із книжкою та Старосольський)Український січовий стрілець, офіцер.Січовий стрілець із родиноюБогдан Лепкий із січовим стрільцем
Це фото часів Першої світової війни (1914-1918) можна побачити Українських Січових Стрільців. Знаємо, що ця тема сьогодні актуальна та досліджується істориками. На кадрах окрім чоловіків, бачимо також і жінок в лавах Українських Січових Стрільців. Кожен кадр — це звісно ціла історія однієї людини.
Жінка-офіцер із січових стрільцівУкраїнський січовий стрілецьМедичний відділ січових стрільцівДесятниця Ганна ДмитеркоНайвище керівництво УССПолковник Дмитро Вітовський з колегами із УСС
Фото були зроблені у Львові, Галичині та Волині. Деякі фото мають підпис із прізвищем, без імені, а деякі не ідентифіковані. Можливо, в цьому нам допоможуть читачі.
Його голос закохує з перших нот, а його пісні залишаються в серці вже після першого прослуховування. 22 грудня о 16:00 (додатковий) та 19:30 у клубі Малевич у Львові вперше із живим бендом з двома великими сольними концертами виступить талановитий та харизматичний YAKTAK, повідомили організатори VINIL Concert agency.
«Вперше! YAKTAK виступить з живим бендом. Це буде щось унікальне! Нове звучання, неймовірна атмосфера та незабутні емоції. Такого YAKTAK та виконань улюблених пісень ви ще точно не бачили та не чули! Буде супердрайвово та гаряче! Тож не пропустіть!», – наголошують організатори.
YAKTAK — це поп, реп, рок в одному поєднанні. Він не має стильових кордонів, але має своє чітке бачення.
У молодого виконавця, який вже встиг стати надзвичайно популярним серед шанувальників, є велика амбітна ціль — витіснити російські треки зі всіх топ-чартів. І це артистові чудово вдається, адже його пісні «Порічка», «Не мовчи», «Ти така вродлива», «В пустій кімнаті», «Уночі» та багато інших з легкістю залітають в тренди YouTube, збирають мільйони переглядів та завойовують серця слухачів.
Ще однією особливістю YAKTAK є гітара. На кожну композицію вона одягається у образ, який перегукується із піснею, із словами та музикою, які звучать.
“Пісні YAKTAK влучно поєднуються з життєвими переживаннями кожного із нас! Адже він співає мовою душі, тож у нього є що Вам сказати. Чудовою нагодою почути улюбленого артиста стане сольний концерт у Львові. Побачимось!”, – запрошують на концерт організатори VINIL Concert agency.
В середу, 6 грудня 2023 року, в етнопарку “Ладомирія”, в Радивилові на Рівненщині встановили найбільшу в Україні поштову скриньку для святого Миколая.
Рекорд записали до «Книги рекордів України».
Нам вдалося поспілкуватися з керівником етнопарку Володимиром Дзьобаком.
— Розкажіть про появу резиденції Святого Миколая в “Ладомирії”?
— Минулого року ми вперше відкрили на території етнопарку “Ладомирія” резиденцію святого Миколая. Декілька місяців лише йшов процес підготовки і виготовлення костюма, який нам підготувала талановита випускниця нашої етнорезиденції дизайну і одягу Ксенія Рай. Потім йщов тривалий період облаштування локації, наповнення її необхідними елементами: санями, оленями, сніговиками, і багато іншого…
— Як виникла ідея встановити найбільшу скриньку?
— Йшов пошук внутрішнього наповнення резиденції, щоб і діткам і дорослим було у нас цікаво. Ще минулого року ми поставили скриньку для листів святому Миколаю. Минулого року нам її вистачало, а цього уже було замало. Тому ми вирішили радикально підійти до виготовлення – із величезним запасом!
— Хто розробив дизайн скриньки?
— Базовий дизайн скриньки нам зробив надзвичайно креативний Олексій Огонь. Меблевики на чолі із Богданом Петровичем у надзвичайно короткий термін виготовили скриньку. Коли вона тільки поступила у виробничий цех, ми вирішили перевірити чи немає більших. Виявилося, що наша скринька для листів – найбільша. Оперативно сконтактували із представниками “Книги рекордів України”. Шостого грудня, у День Святого Миколая вони зареєстрували рекорд! Потім дітки радісно опустили листи в нову поштову скриньку, яку Святий зобов’язався періодично оглядати!”
Щоб натуральна кава приносила максимум користі та задоволення, її рекомендується вживати без цукру, хоча такий напій, м’яко кажучи, на любителя, адже не всі готові відчувати його гіркий присмак. Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розкажемо сьогодні як можна цьому зарадити.
Щіпка чи паличка кориці здатна вирішити цю проблему, ефективно підсолоджуючи притаманну каві гірчинку. Крім цього, кава з корицею є надзвичайно корисною для здоров’я, адже сама пряність містить безліч поживних компонентів.
Кориця
Чому стала настільки популярною кава з корицею: користь напою і його смакові якості!
Вперше кориця з кавою споживалася арабами, а згодом використання цієї спеції стало улюбленим для багатьох прихильників цього тонізуючого напою. Якщо ви теж бажаєте його скуштувати, вам слід дізнатися більш детально, чим корисна кава з корицею.
Такий тандем сприяє наступному:
підвищенню імунітету, тому призначається для профілактики застуди та грипу;
зниженню рівня холестерину, що є дуже важливим для людей, які часто задовольняються перекусами;
покращенню роботи серця, легенів, тому кава з корицею користь є очевидною, особливо для курців;
активації мозкової діяльності, завдяки чому напій рекомендується вживати не тільки зранку, а й в пік робочого дня;
прискоренню метаболізму, адже кава з корицею покращує обмін речовин, притуплює відчуття голоду та розщеплює жирові відкладення;
зняттю зубного та головного болю, адже вважається ефективним природним анальгетиком;
боротьбі з набряками;
виведенню токсинів з організму;
усуненню раннього старіння шкіри, оскільки сприяє регенерації шарів епідермісу.
Імбир
Кава зернова чи мелена справді чудово смакує з корицею, створюючи унікальну композицію з насиченим аромоксамитом. Завдяки користі спеції, зараз багато кав’ярень додають саме її в напій, а для отримання оригінального аромату та післясмаку бариста можуть пропонувати клієнтам імбир, мускатний горіх і навіть халву. З цими інгредієнтами кориця та кава ідеально гармонують, вони чудово розбавляють гіркоту і додають продукту певної родзинки.
Що стосується порцій кориці, то її потрібно додавати в залежності від індивідуальних смакових уподобань, проте зловживати нею не варто. В ідеалі норма вживання на кружку кави складає: 1 паличка, 2-4 шматочки, чверть чайної ложки меленої на 100 мл напою.
Розповідатимуть: Юрій Лукомський – кандидат архітектури, старший науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України і Андрій Гусак – історик, науковий співробітник Національного заповідника «Давній Галич».
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Галич – одне з найдавніших міст України, славна столиця Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинської держави. У всі часи Галич був П’ємонтом державності Русі-України. Це потужний форпост, на південно-західних давньоруських землях. У XIII ст., коли Київ втратив свою міць, саме це стольне місто продовжило традиції державотворення Київської Русі, стало центром політичного, економічного та духовного життя держави і дало назву цілому регіону України.
Звідси беруть свої титули князі, королі, патріархи та митрополити. Галицькі зодчі споруджували білокам’яні храми, подібних яким немає у світі. У Галичі є коріння нашої Церкви, нашої Державності, нашого Народу.
З нагоди 1125-річчя першої письмової згадки про Галич Івано-Франківська обласна рада проголосила 2023 рік на Прикарпатті роком Княжого Галича.
Під час лекції слухачі дізнаються про минувшину стольного міста над Дністром, про унікальні пам’ятки всеукраїнського і всесвітнього значення, про результати останніх археологічних досліджень, про зв’язок Галича з іншими європейськими містами.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика,
Затишні зимові вечори під чарівні звуки оркестру — якщо так ви уявляли цей грудень, то запрошуємо поринути в атмосферу різдвяно-новорічних свят з Львівською філармонією!
На сцені ошатного Концертного залу Людкевича і Камерній сцені музиканти знайомитимуть вас із добірною класикою на кожен смак, адже впродовж періоду з 10 і аж до 29 грудня на вас чекатиме цілий спектр подій від сольних фортепіанних імпрез до масштабних симфонічних івентів. Обирайте разом із близькими, щоб спільно зігрітись світлом прийдешнього дива Різдва, надихнутись мистецтвом, що дає наснагу жити далі.
Вперше в Україні прозвучить опера відомого польського композитора Єжи Корновіча, перекладена українською мовою! Це масштабний проєкт співпраці двох найбільших філармоній України та Національного ансамблю солістів “Київська камерата” – 10 грудня у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика.
Квартет бандуристок “Львівʼянки” разом зі скрипалями Андрієм Кушніром та Яремою Павлівим підготувати пронизану очікуванням прийдешнього свята програму.
Креативний, просякнутий ніжністю і тонкою естетикою вечір залишить по собі теплі спогади й мрійливі усмішки. Усім відомі «хіти» звучатимуть по-новому у виконанні колоритної бандури та жіночого вокалу.
Історія Різдвяного дива, побажання щасливої долі, приховані обереги та символи – все живе в різдвяних та новорічних мелодіях. Знайомі з дитинства, вони повертають нам найцінніші спогади, а їх часом наївна радість нагадує, що диво вже скоро настане, варто лише повірити.
Цього вечора знані львівські солісти разом з “Віртуозами Львова” підготували особливу програму – кращі хіти різдвяного та новорічного репертуару.
Уже 29 рік поспіль Львівський камерний оркестр «АКАДЕМІЯ», напередодні світлих новорічних свят, презентує львів’янам та гостям міста Лева чарівний і затишний концерт «Різдвяний музичний дарунок».
Протягом усіх років незмінним залишається час проведення цих святкових вечорів – це дні, які передують початку Різдвяних свят. Довільна концертна програма – це святковий подарунок для кожного за його смаком.
Концерт-презентація нового диску фортепіанної музики “Зимовий шепіт”
солістки Львівської національної філармонії Віоліни Петриченко
На початку програми прозвучать дві пʼєси з чарівного циклу пісень “Пісні зимової ночі” чеського композитора Вітезслава Новака. Василь Барвінський, учень Новака, створив унікальний цикл обробок українських колядок, подарувавши слухачам велич і красу народної музики.
Казка, яка завжди так цінується в різдвяний час, розкриває перед нами світ дива, магії та несподіваних пригод, дозволяючи нам забути про щоденні турботи й зануритися в ніжний і добрий світ, де кожне бажання здійснюється. “Казка” Валентина Сильвестрова особлива своєю м’якістю, ніжністю та добротою, розкриваючи унікальний художній світ, здатний зігріти наші серця і душі.
В програмі також лунають фортепіанні мініатюри друга Сильвестрова, видатного грузинського композитора Гії Канчелі. Їхня ліричність і іноді дитяча наївність додають особливого колориту.
А завершує нашу програму “Колядка дзвонів” від композитора СергіяЮшкевича, створена спеціально для цього запису. Він – яскравий музикант, концертуючий піаніст і професор кафедри спеціального фортепіано Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського. Ця щедра колядка перетворюється в вишуканий віртуозний парафраз, який об’єднує у собі стародавню українську щедрівку і ідею англійської версії тексту-символу шумних та веселих різдвяних дзвіночків.
Для оркестру INSO-Lviv різдвяний час завжди був особливим. Адже що як не музика створює неймовірну атмосферу свята, на яку ми так чекаємо цілий рік? Це Різдво не стане виключенням! Більш того, ми віримо, що воно буде справді особливим. Запрошуємо вас поринути у магію Різдва разом з нами під звуки чарівних «Різдвяних фантазій» нашого сучасника Івана Небесного. Цей масштабний цикл для симфонічного оркестру прозвучить у нашому виконанні вперше, тож не пропустіть нагоди стати свідками справжнього різдвяного дива.
Цей проєкт з’явився 9 років тому і невпинно набуває популярності. І не лише тому, що тут завжди звучить прекрасна музика, близька і зрозуміла кожному. І навіть не тому, що автори проєкту, улюбленці міста Лева «Віртуози Львова» запрошують до участі у концерті найкращих музикантів. А ще й тому, що ця подія непереможною силою Різдва та Музики об’єднує серця!
«Сильвестрові рефлексії» могли народитися лише у Львові! Тільки в цьому фантастичному місті перетинаються різні культури, традиції, історії. Так і зі святами – Сильвестра ми святкуємо ще до Нового року.
Проєкт має на меті об’єднати світлі події і відзначити народження Спасителя разом з улюбленими різдвяними композиціями: від класичних творів присвячених Різдву до майстерних опрацювань українських колядок.
Традиційно частина програми стане для слухачів сюрпризом, бо який же Сильвестр без подарунків?
Концерт під час найчарівнішого часу року – “Зимове бароко”. Цей захід створений для того, щоб занурити вас у світ витонченості та гармонії, що притаманні бароковому періоду, і дарувати вам незабутні емоції на завершення 2023 року.
Ви почуєте твори для барокової скрипки та клавесину, які розкажуть вам історії різдвяного дива через мову музики. Виконавці цього вечора – талановиті музиканти Сергій Гаврилюк (барокова скрипка) та Анна Іванюшенко (клавесин), які привнесуть у концерт власну виразність. Акустична краса їхніх виступів гармонійно доповнить величність барокової музики.
На цьому малюнку у художній формі зображений Арджуна – герой давньоіндійського епосу Махабхарата (зображення із відкритих джерел)
Львів мабуть ніколи не перестане дивувати своєю екзотикою. Гості міста чомусь швидше вловлюють ті нюанси його неповторності, повз які не раз байдуже проходимо ми – львів’яни.
Багато з нас знає корпус Українського католицького університету на вулиці Мушака. А от, чи звертали ви увагу на будинок навпроти, зокрема на торцеву його частину..? Ні? Тоді при нагоді придивіться. Запевняю вас – отримаєте дивовижний емоційний допінг…
Коли я вперше помітив це велетенське химерне зображення висотою більше двох метрів, то був мало не шокований від несподіванки. Як так..? У фешенебельному районі Львова раптом… абсолютно язичницький і якийсь дикий персонаж! І то де – навпроти корпусу УКУ, в якому у міжвоєнному часі знаходилася римо-католицька гімназія, а потім греко-католицька богословська академія.
На цій світлині – будинок навпроти корпусу Українського католицького університету на вулиці Мушака у Львові, де знаходиться барельєф давньоіндійського божества Арджуни (фото із відкритих джерел)
Щоб далі не втомлювати вас різними історіями, які пов’язані із зображенням цієї войовничої людиноподібної химери у захисних лускатих обладунках, скажу коротко: автором цього барельєфу, який постав тут у 1913 році, є Владислав Яроцький, а архітекторами були – Генрик Заремба і Мартин Хшановський. Ці фахівці назвали свій барельєф коротко і влучно: «Війна». Справді, дивлячись на оскалену пащеку і войовничо розставлені ноги та загрозливо підняті руки, ніякої іншої асоціації – окрім війни – це зображення не викликає.
Кого ж, ті митці, на ньому відтворили..?
На цій світлині – зображений Арджуна – герой давньоіндійського епосу Махабхарата, про якого є також багато написано у Бхагават-Гіті, яка була створена близько 500 років до народження Христа.
На мою думку, тут зображений Арджуна – герой давньоіндійського епосу Махабхарата, про якого є також багато написано у Бхагават-Гіті, яка була створена близько 500 років до народження Христа. Саме Арджуна вважається індусами втіленням бога Індри. Як і на справжніх скульптурах Арджуни, львівський персонаж тримає у правій руці стрілу, а у лівій – лук. І, як й на автентичних давньоіндійських зображеннях, львівський Арджуна представлений зі зміями, які звиваються довкола його горла.
Я досі не встановив, хто ж був замовником цього незвичайного і войовничого барельєфу, які наміри керували тим, хто задумав і оплатив це далеко не дешеве «задоволення». Отой таємничий замовник львівського Арджуни ніби точно щось знав більше про війну, оскільки замовив його створення за рік перед початком кривавої Першої Світової, в якій і Львів і вся Галичина більше року спливали ріками крові…
Благодійний вечір оркестру INSO-Львів пройшов у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла
Завдяки слухачам оркестру Львівської філармонії вдалось зібрати 84 850 грн!
7 грудня у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла прозвучала програма, що вже завоювала серця мільйонів людей. Серед творів, які підготував оркестр прозвучить і “Мелодія” Мирослава Скорика.
Вхід на подію був вільний, при виході з церкви організатори закликали донатити на збір для 103 окремої територіальної бригади ЗСУ.
Благодійний вечір оркестру INSO-Львів пройшов у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла
Виручені кошти оркестр передасть на збір на дрон вертикального підйому.
“Дякуємо за ваші чуйні і добрі серця! До зустрічі на колядках 21 грудня о 20:00 в Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла”, — відреагували на подію в колективі.
“Дякуємо за ваші чуйні і добрі серця! До зустрічі на колядках 21 грудня о 20:00 в Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла”, — відреагували на подію в колективі.
Українські меломани добре знають автора пісень та виконавця Юрія Ґнатковського. Свого часу його альбом “Сніжність. Музика зимових свят” зробив справжню революцію. І ось минає 20 років, як “Сніжність” повертається. Напередодні різдвяно-новорічних свят GNATKOWSKI представляє свій новий альбом – “Сніжність-3. Мелодії зимових свят”, який виходить одночасно українською та польською мовами, а деякі сингли – й англійською. Новинку уже можна послухати на всіх цифрових музичних платформах.
“Я добре розумію, що середовище і час, в яких зараз перебуває Україна, — дуже неоднозначні: щоденні втрати друзів, близьких, рідних не приносять ні радості, ні оптимізму, – розповідає GNATKOWSKI. – Проте навіть під час цієї найскаженішої і найдикішої війни у ХХІ сторіччі ніхто не може відібрати у нас права на казку, права на різдвяний настрій! Тому “Сніжність-3” покликана повернути цей казковий Дух Різдва, який завжди був присутній в нашій українській традиції, в наших оселях. Був і буде!”.
GNATKOWSKI
Крім оригінальних авторських пісень Ґнатковського, у новому зимовому релізі, вже за доброю традицією співака, буде кілька адаптацій запозичених хітів. Дві із них – з репертуару Елвіса Преслі: If I Can Dream, написана і виконана у часи важких випробувань на тлі вʼєтнамської війни (в українській версії хіт називається “Я мрію про світ без війни”), і I’ll Be Home For Christmas, створена в 1943 році і присвячена американським воякам, що обіцяли своїм рідним “На Святвечір разом” (таку українську назву дав пісні GNATKOWSKI). До запису цих хітів долучилися учасник вокальної формації “Піккардійська Терція” Андрій Капраль і співак Павло Ільницький.
Ще одним знаковим переспівом в альбомі “Сніжність-3” є чуттєва річ “Список мрій” – в оригіналі My Favorite Things, яку свого часу виконувала неповторна Julie Andrews. Впізнають меломани і веселу пісеньку про “Сніговика” – Frosty The Snowman, знану у виконанні легендарної Ella Fitzgerald. “Пісня саме про сніговика, а не про “бабу”, як ще досі заведено казати в народі!” — каже GNATKOWSKI, готуючи слухача до того, що альбом сповнений позитивом та гумором.
Давні шанувальники творчости Ґнатковського пам’ятають, що в попередніх “Сніжностях” брала участь сирена української альтернативної поп-сцени Юлія Лорд. У новому альбомі також не обійшлося без дівочого вокалу. Цього разу до проєкту долучилася львів’янка, яка вже близько року живе у США, — Mari Trush. Для запису своїх вокальних партій до “Сніжності-3” співачка спеціально прилітала з Піттсбурґа до Кракова, де з 2019 року живе і працює сам GNATKOWSKI.
Нагадаємо, уже легендарний для української музики альбом “Сніжність.
Музика зимових свят” вийшов у 2006 році, а перші записи були створені ще в
далекому 2003 році. Тоді це була у буквальнім сенсі музична бомба! До Ґнатковского
чогось подібного ніхто з українських виконавців не робив. Це була перша спроба
перенести на український музичний ґрунт своєрідний жанр Very Specially Christmas,
вельми популярний передовсім на Американському континенті. Зрештою, в колах
видатних джазових чи поп-виконавців давно стало доброю традицією мати у своєму
музичному репертуарі коляду чи, на західний манір кажучи, X-Mas Song.
GNATKOWSKI вирішив не стояти осторонь цього тренду – й подарувати
українському слухачеві отой західний зимово-святковий настрій, який знав
здебільшого за Голлівудськими кінострічками. За основу взяв естетичні вершки
американської співочої X-Mas традиції – твори із золотого фонду світових джазу та
естради.
GNATKOWSKI
До першої “Сніжності” увійшли незабутні зимові хіти від John Frederick Coots,
Sammy Cahn, John Frederick Coots та Frank Loesser. GNATKOWSKI створив до них нову
авторську віршовану адаптацію і оригінальні аранжування. Так знаменита Let It Snow
у прочитанні Ґнатковського перетворилася на “Хай Сніжить”.
Проте основу альбому складали авторські пісні, щоправда, витримані у такій же
стилістиці. Слухаючи цю збірку, можна було легко заплутатися: де переспів на
американський оригінал, а де авторський твір?
Згодом GNATKOWSKI видав весняне продовження витвореної ним стилістики.
Наступний альбом виконавця “Ніжність” був присвячений весняному настрою: любові,
мріям, закоханості в рідне місто Львів… Тут можна було почути, зокрема, неофіційний
славень міста Лева міжвоєнної доби — хіт “Тільки ві Львові”.
Юзеф Пєньонжек (Józef Pieniążek, 1888-1953 рр.) є незаслужено забутим в наші часи, але досить відомим у першій половині ХХ ст. польським графіком і художником. Він ніколи не гнався за славою, не піддавався модним течіям в мистецтві. У своїй творчості він цікавився народною культурою, документував регіональні костюми, зникаючі професії, портрети людей, пам’ятки дерев’яної архітектури, церковно-народного мистецтва тощо.
Свою кар’єру Пєньонжек розпочав учителем малювання у краківській гімназії (1912—1915). Потім викладав у гімназії в Самборі (1915-1923). Нарешті у 1923 році він переїхав до Львова і до 1941 року викладав у VIII Державній гімназії імені короля Казимира Великого (під час радянської окупації гімназія стала реальною школою № 14). У 1941-1946 роках працював вчителем малюнку у Львівській художньо-промисловій школі (під час німецької окупації – Kunstgewerbeschule). Влітку 1946 року Пєньонжек виїхав зі Львова до Кракова, де продовжив викладацьку і творчу діяльність.
Самбірські краєвиди
Створені у 1920-30-х роках так звані «міські» портфоліо – кременецьке (повна назва «Кременець. Рідне місто Юліуша Словацького») [2], сандомирське і бидґоське привернули увагу мистецьких кіл і преси до творчості художника. У 1937 р. він видав у Львові портфоліо з 40 барвистих композицій, що показують костюми та образи горян, пам’ятки сакрального будівництва Підгаля, Орави, Спіша, Живця, П’єнін і Сондецької землі. Через це частина його художнього спадку є досі дуже цінна для етнографів і дослідників культурного ландшафту.
Декілька картин з етнографічного портфоліо
Попри те, що Пєньонжек багато років прожив у нашому місті, львівського портфоліо він так і не створив. Тож пропоную подивитись на деякі його роботи, розпорошені по музеях, аукціонах і приватних колекціях, які могли б стати частиною нествореного львівського портфоліо.
Вид на Волоську церкву і вежу Корнякта. 1930-ті роки. Джерело: onebid.pl
Деколи мистецтвознавці звинувачували художника у «консервативному дилетантизмі», вказуючи на більшу користь фотографії, але він вперто і старанно вимальовував деталі знайомих усім об’єктів, як от популярний вид на каплицю Боїмів.
Натомість вид на церкву Покрови Святої Богородиці аж ніяк не можна назвати «консервативно- дилетантським», тому що художник зумів вкласти в цю роботу чарівну нотку романтизму.
Костел Матері Божої Остробрамської. 1936 р. Джерело: facebook
Звичайно Юзеф Пєньонжек робив спочатку ескізи, які потім перетворював в акварельні картини. Але деякі ескізи були досконалими самі в собі. Таким є вид зі сторони площі Данила Галицького на львівські дахи і купол церкви Пресвятої Євхаристії.
На картині «Світанок у Львові» художник не тільки показав один з найгарніших краєвидів Львова, але вхопив фрагмент життя львів’ян, які десь собі їдуть на конях, запряжених в сани. А на передньому плані – вже не існуюча старенька і бідна хатина на схилах Замкової гори.
Світанок у Львові. 1942 р. Національний музей у Вроцлаві
Каплиця трьох Святителів в реальності є темною, майже чорною, але автор постарався висвітлити її завдяки м’яким пастельним тонам.
Каплиця Трьох Святителів при Волоській церкві. 1942 р. Джерело: artinfo.pl
Так само в ніжно-молочних кольорах Пєньонжек намалював знамениту «сплячу красуню» на Личаківському цвинтарі. Натомість з історичної точки зору варто звернути увагу на те, що постамент пам’ятника у 1943 році чомусь був розбитий.
Скульптура сплячої жінки. 1943 р. Джерело: onebid.pl
Польський історик Р. Марцінек написав статтю про Юзефа Пєньонжка, назвавши художника «співцем рідного пейзажу» [3]. І дійсно краєвиди Львова, «виспівані» художником, не залишать байдужим жодного львів’янина. Погляньте, якою гарною була Погулянка з видом на Личаківський цвинтар і Польський військовий меморіал. Тепер таким пейзажем можуть потішитись тільки мешканці верхніх поверхів новобудов.
Деякі праці автора буквально карбували історію, документуючи те, що зникало назавжди прямо на очах львів’ян. Так у 1945 році виглядала єврейська дільниця з залишками сакральних будинків.
Руїни львівської синагоги. 1945 р. Джерело: Galeria Żak
Виліт вулиці Личаківської належить до одного з популярних видів Львова, тим більше, що протягом останніх двох століть він постійно змінювався – від пожежної ремізи, будинок якої прикривав руїни бернардинського муру, до сучасного стану, коли відреставровані мури і Глинянська брама є безумовно однією з візитівок міста.
Однією з останніх львівських робіт Пєньонжка є графічна панорама міста, якому він присвятив багато років свого життя, викладацької і мистецької діяльності. Можливо колись його графіки, рисунки і акварелі на знак вдячності знайдуть собі виставкове приміщення у нашому місті.
Наприкінці листопаду українська піаністка, солістка Львівської національної філармонії Віоліна Петриченко випустила новий альбом “Winter Whispers”.До якого потрапили інтерпретації української різдвяної музики.
Реліз став непересічною подією, на яку відреагували впливові європейські музичні медіа.
Журнал Ремі Франка про класичну музику “Pizzicato” випустив допис, в якому характеризує альбом, як:
“Прекрасну серію творів різних настроїв, від легкодушних, тепло-ліричних до ностальгічних і навіть скорботних.
Цю багатогранну і барвисто мерехтливу музику Віоліна Петриченко грає чуйно, з великою кількістю тонкощів і нюансів. І тому це особливий компакт-диск для майбутньої зими, який випромінює багато спокою та тиші та створює приємний, хоч і оманливий настрій”.
Майкл Зербан в культурологічному журналі O-Top зазначив, що “Якщо ви не прослухаєте альбом “Winter Whispersдо” Різдва, то даремно витратите час”
Французьке медіа HRAudio.net також висловлює своє захоплення альбомом:
“Мало того, що троє з обраних композиторів є новими у бібліотеці Hi-Res: Микола Сільванський, Микола Дремлюга та Сергій Юшкевич, але й «Колядки» Василя Барвінського (традиційні колядки) раніше не публікувалися в домені Super Audio. І знову багато світових прем’єр, що робить цю програму цікавою. Зосереджуючись на «Українських фортепіанних казках» сезону, не варто очікувати сольного концерту найкращих українських композиторів. Ідея Віоліни полягала в тому, щоб зібрати збірку відповідних фортепіанних творів для всіх, хто прагне почути українські колядки, щоб урівноважити велику кількість західної різдвяної музики. Я прослухав це і радий підтвердити, що її зусилля мають чудовий успіх. Крім того, вдало вибраний момент, щоб додати значної частини ностальгії мільйонам українців, яким довелося тікати від російської агресії, а тепер тимчасово живуть далеко від «дому»!”
Українська презентація альбому відбудеться 22 грудня о 19:00 у Львівській національній філармонії в програмі “Ніжний шепіт Різдва”.
В понеділок, 11 грудня 2023 року, о 19:00 у театрі ім. М. Заньковецької відбудеться різдвяний джазовий концерт FRANK SINATRA.
Прозвучать новорічні хіти Френка Сінатри “Let It Snow”, “Jingle Bells”, “White Christmas”, “Santa Claus Is Coming To Town”, “Silent Night, Holy Night”, а також не менш відомі святкові композиції “Winter Wonderland”, “Last Christmas”, “All I Want For Christmas Is You” та багато інших, повідомляють організатори.
Пісні Сінатри виконуватиме соліст ансамблю Збройних сил України – Павло Пігура та неперевершений дует Golosni: Ольга Томків, Іванна Вівчарик у супроводі KYIV JAZZ QUINTEТ: Дмитро Александров саксофон, Сергій Клюєнко – бас, Олександр Лебеденко – ударні, Родіон Іванов – клавіші.
«Джазовий концерт FRANK SINATRA – ідеальний спосіб відчути новорічний настрій та поринути у вир різдвяних святкувань у Львові. Створімо святковий настрій разом! Квитки на концерт стануть ідеальним подарунком до свят. Організатори заходу подбають, щоб дух Різдва заповнив Ваші душі та серця», – запрошують організатори.
Хочемо познайомити наших читачів із спогадами українського вченого-правознавця, громадського діяча та педагога, доктор права, дійсного члена Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові про приготування та відзначення свята Св. Миколая та Святого Вечора, що їх було опубліковано у газеті “Діло” (№5 від 07.01.1939) під назвою Львівський св. Миколай і св. Вечір.
Сьогодні частина перша – про Львівського Св. Миколая та початок приготування до Різдва (текст подаємо оригінальним).
Народний дереворит «Святий Миколай». ХІХ ст. Зі збірки Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.
Львівський св. Миколай і св. Вечір.
Видним знаком недалеких зимових свят обох обрядів у Львові були від давніх-давніх дат ярмарочні будки з дешевими медівничками, „миколайками” і прикрасами на ялинку, що їх уже з кінцем листопада ставляють на Ринку на проти Народньої Торговлї. Поява тих перших будок була для нас малих, „шкрабів” із вселюдної школи великою втіхою, бо вони саме вводили нас в більш, ніж шеститижневий період найкращих казок і мрій дитячих років. Ми всі бігли на Ринок дивитися на ті будки, а обійшовши їх ряд, ставали перед популярним тоді базаром, що містився коло нинішньої Народньої Торговлі і був побіч Кавчинського та Оберського на Галицькій головним доставцем для св. Миколая. Чого там не було на виставових вікнах?! І залізничка на шинах з льокомотивою, що її накручувалося ключем і ріхтерівські будівельні камінчики і маґічні ліхтарні, такі, що кидали ріжні образці на екран з малого обруса, і скриньки з усякими чародійними штуками, гри та забави. Справді, годі було між тими чудами вибирати і признатися родичам, що саме св. Миколай мав би нам принести. Найкраще було б, щоби він приніс нам цілу виставу…
Будинок “Народної Торговлі” у Львові на Площі Ринок, 36, 1930 рік
Тимчасом час його приходу наближався і я вдивлювався надійно в образ його святоюрського престола та просив його, щоб він цього року був таксамо щедрий як минулого і у великій своїй ласці додав ще пачку ріжнобарвних олівців, яку я бачив у Дуткевича на Краківській чи у Купфершміда на Руській. Трудно було нам дітям заснути напередодні гостини нашого добродія. Ми переверталися з боку на бік, а наша уява працювала так сильно, як тільки може працювати у малих дітей. Коли ми і заснули, то в другій-третій у ночі було вже по сні. Наші головки давили якісь пакунки і ми в сорочинках бігли з тими пакунками до вікна та при світлі наріжної аверівської ліхтарні попросту розривали їх. Є залізничка, направду є і крейдки! Боже, що за радість! Навіть вилетіла в пакунка пара нікльованих „шляйфів” з гарними ремінчиками! Сестра витягала і ляльку, таку, що закриває очі і бляшану кухню з горнятами, риночками, сковородками! Зуби звеніли нам від холоду, а мама гонила до ліжок. Але сну вже скоро не було та ледви над ранком ми заснули, я з залізничкою, сестра в обіймах ляльки. Одначе прийшла раз ніч, коли сам св. Миколай до нас не зайшов. І щирі сльози лилися нам з жалю, що ми вже «старі» і розвіялася ще одна з чудових казок нашого дитинства!
Руська вулиця та Волоська церква у Львові. ХІХ ст.
Та недовго тривають траґедії юних днів. Ось уже по польських Святах і вчора «батяруси» з поблизьких камяниць бажали з банею нашим сусідам, щоб Бог дав їм «у тім домі виграти на льотерії». Батько «вифасував» пенсію і треба було полагоджувати передсвяточні орудки. Я впрошувався на маминого секретара і мама обчислювала та мені диктувала всякі позиції, які я каліграфічно списував на картці з мого зшитка. Ішло головно про всякі ласощі, які мама купувала в Народній Торговлі, бо муку брали ми в млині Тома на Янівській. «Фунт жовтих родзинок і пів фунта чорних дрібних». Я писав і облизувався. «Два кіля волоських оріхів, фунт чоколяди, кільо міґдалів, пів фунта цитрини». «Мамо може того буде замало і торги готові нам зіпсуватися!» «Ей, ти ласуне» – відповіла мама – «знаю вже чому, тобі за мало, але як ми з Маланкою принесемо кіш, то замкнемо все на два спусти». Ті всі застереження не дуже помагали і в кожній торбинці, що зберігала щось смачне, мусіла бути дірочка.
Листівка з зображенням Святого Миколая і текстом “Веселих Свят”, 1933 рік
Я скидав вину на погані торбинки (хай простять мені панове начальники складу Народньої Торговлі), але мама не вірила. «Помагав» мамі ще більше, як починали варити. Тоді не один з міґдалів, з яких ми зі сестрою здіймали лушпинки, опинився у шлунку та в кишені і довго ще по святах знаходила там мама якісь родзинки чи куснички чоколяди. Мама витягала на свята «спеціальні» приписи на торти і тісточка. Кілько вони літ мали ті пожовклі «переписи» писані ледве читким чорнилом по нашому (очевидно з йорчиками), по німецька і по польськи! «Бачиш Олесь той перепис ще від твоєї прабабки, а цей від бабки; цей від тети Брозі, той від тети Гені, шо то вже в чотирнацятім році життя вийшла заміж і на Буковині її називали «ді кляйне Попадя». Всі ці архитвори кулінарного мистецтва зачиналися від слів: «Возьми, везь, німм». Я з такою пошаною брав їх до рук, якби вони були найстаршими памятниками письменства! Мама робила звичайно все «на око» і навіть моїй жінці трудно нині вивідатися від мами, кілько вона дає цього і того до якогось торта чи пляцка. Вино і риби належали виключно до нас обох «мужчин» батька і мене. Служниця брала кіш і ми одного дня ходили з нею на Краківську, до Штадміллєра, за вином, а вдень перед самим Свят-Вечором на площу Рибну по риби. Я дуже любив дивитися на малу вінду у Штадтміллєра, якою їхали з пивниці овинені в жовту бібулку ріжні сорти вин. Мама і служниця розбирали риби, ми малі вичікували на плавці, які висушували на печі, щоб ними стріляти.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
В гарно ілюстрованій монографії – ретельний опис сучасного стану пам’яток та багата фотодокументація будівель. Загалом автор зібрав інформацію про 512 об’єктів.
Темою палаців і замків Дмитро Антонюк зацікавився ще у підлітковому віці під час родинних мандрівок. На пам’ятках, які пов’язані з польськими родами, автор книжки зосередився, тому що їх в Україні найбільше. Збираючи матеріали для книжки, автор шукав інформацію не тільки у бібліотеках та архівах, але й чимало спілкувався місцевими краєзнавцями.
Під час збору матеріалу Дмитро Антонюк спілкувався з сотнями представників місцевих громад, аби переконатися, що та чи та пам’ятка збереглася. Іноді знайти певну будівлю було непросто.
У багатьох історичних будівлях в період комунізму розташовувалися різноманітні установи: соціальні заклади, школи, лікарні тощо. Дмитро Антонюк розповідає, що внутрішній та зовнішній вигляд пам’яток часто змінювали. Та разом з тим їх якось утримували і ремонтували. Бувало й таке, що заклади розміщені в історичних будівлях переносили чи ліквідовували, після чого пам’ятки залишали напризволяще.
Одним із позитивних прикладів збереження цінних споруд краєзнавець вважає роботи зі збереження залишків нижнього замку роду Гербуртів у містечку Добромиль на Львівщині. А от у селі Отроків на Хмельниччині залишки резиденції кінця XVIII століття перетворили на туристичний центр, відремонтувавши пам’ятку. Позитивним прикладом є також Палац Орловських у селі Маліївка, де розташований державний музей. Резиденція роду Чечелів у селі Самчики на Хмельниччині — також варта особливої уваги, як добре збережена пам’ятка.
Мюзикл про одну з найвідоміших та найхаризматичніших постатей української історії, що зібрав аншлаги на прем’єрах в Одесі та Києві, тепер вперше в Івано-Франківську! Вистава відбудеться 18 грудня у Львові в Театрі Заньковецької. Початок події о 19:30.
Княгиня Ольга – мудра, сильна, харизматична постать із золотих сторінок нашої багатовікової історії. Її походження залишається загадкою. Існує кілька версій, проте жодна з них не підтверджена науково на сто відсотків.
Режисером, художником-постановником та актором мюзиклу став Денис Рудий, учасник відомого ток-шоу “Х-Фактор”. Також у головній ролі співачка Юлія Нельсон.
Автором музики до мюзиклу є Денис Аксьонов, вірші написала Ольга Седова. Хореографи – Аліна Троянська та Геннадій Цвітков.
Художній задум надзвичайного масштабу втілений за допомогою сучасних концертних технологій, стилізованих костюмів, що відображають історичну епоху Київської Русі, та великої кількості професійних акторів-вокалістів. У мюзиклі глядачі побачать все: народні гуляння, обряди, розкішні маєтки, містичний світ Наві та справжнє поле бою.
Все це разом з неймовірними декораціями занурить глядача у дивовижну історію кохання, мужності та стійкості безсумнівно великої жінки.
Історія цього місця огорнута легендами – за деякими переказами, його заснував найвідоміший інспектор міських плантацій Львова Арнольд Рьорінг. За Австрії тут ріс густий буковий ліс. Відомі випадки, коли красиві панночки заманювали сюди своїх новоспечених кавал’єрів, де їх грабували розбійники.
В радянський період вони забезпечували квітами чи не кожну демонстрацію та парад. Вже за Незалежності, в 2014 році, ці теплиці закинули. До 2021 року вони перетворилися на розграбовану руїну.
Сучасний стан теплиць
На щастя, з’явилася громадська ініціатива по відновленню теплиць. Більше про історію цього місця та його майбутнє читаємо в статті з сайту RDZS.ORG
Зофійовка
Місцевість, на якій постали теплиці, має історичну назву Софіївка, а на старих мапах позначена як Зофійовка. Назву дав дерев’яний костел Святої Софії, який було споруджено наприкінці XVI ст. на кошти львівської міщанки Зофії Ганель на землях, які їй належали. До сьогодні зберігся мурований костел 1765 року побудови, який звели на місці спаленого турками дерев’яного костелу.
Софіївка описана в путівниках по старому Львову доволі побіжно, а ще менше інформації знаходимо про нинішню територію парку “Залізна вода” та околиці. Але це й не дивно – до кінця ХІХ століття Софіївка була малозабудована і знаходилась на околицях міста.
Коли планувалась Крайова виставка 1894 року у парку Кілінського (стара назва Стрийського парку), міський магістрат звернувся до управління кінного трамваю з тим, аби побудувати нову трамвайну лінію до Софіївки. Керівництво кінного трамваю дало різку і однозначну відмову – маршрут виглядав настільки безперспективним, що не вартував грошей, які б пішли на його будівництво. Відтак у місті постав електричний трамвай, який сполучив Двірцеву площу (головний вокзал у Львові) і парк Кілінського. Від цього моменту дільниця почала розвиватись, тут зводили вілли та кам’яниці, а парк Кілінського і парк “Залізна вода” стали улюбленими місцями для прогулянок львів’ян.
Францішек Яворський та Франц Ковалишин у львівському міському архіві, 1911 рік
Вперше про історію парку “Залізна вода” написав Францішек Яворський (1873-1914) – журналіст та дослідник історії старого Львова, працівник архіву Львівського магістрату у 1903-1914 роках. Згідно його даних, львів’яни відкрили для себе це місце як рекреаційну зону у 1830-х роках, мандруючи до лісу з дітьми та гувернантками, організовуючи пікніки. На початку ХІХ ст. тут відбувалися літні вистави просто неба німецького театру Франца Краттера. Дослідники Львова початку ХХ ст. розповідають також про корчму, яка знаходилась біля ставу Камінського (на його місці сьогодні – закинутий басейн “Динамо”, огороджений парканом) у ХІХ ст., де продавали винятково смачне винницьке пиво. Така легенда про початки історії парку “Залізна вода” міцно вкорінилась в історіографії.
«Маївка у Софіївці», художник Ян Машковський, 1849 р.
Як виглядала корчма та загалом відпочинок біля парку “Залізна вода” можна роздивитись на картині “Маївка на Софіївці” 1849 р. художника Яна Машковського.
Територія майбутнього парку була пронизана сіткою джерел, багатих на залізо. Наприкінці ХІХ ст. було облаштовано бювет води, він знаходився біля сучасної вулиці Ярославенка. Навколо бювету встановили лавки і це місце також притягувало людей, які виходили на шпацер. Відтак, перед владою Львова постав виклик облаштувати найдавніший львівський буковий ліс під парк. Роботи виконувались протягом 1904-1905 років під керівництвом інспектора міських плантацій Арнольда Рьорінга.
Доба Арнольда Рьорінга
Уявімо собі Львів без Стрийського парку, зелених насаджень вздовж проспекту Свободи і проспекту Шевченка, Личаківського парку, нижньої тераси парку Івана Франка, парку “Залізна вода”, скверів на площі Святого Юра і площі Галицькій… Таким був Львів аж до 1880-1890-х років, доки міськими насадженнями Львова не почав опікуватись Арнольд Рьорінг.
Арнольд Рьорінг зі своєю дружиною Зузаною (Кузьмінською) у молодому віці та у віці 50 років
Народившись у Львові і рано втративши батьків, Арнольд Рьорінг здобув освіту у Вищій технічній школі у Відні. Вочевидь, під час навчання Рьорінг багато подорожував та переймав досвід планування міських парків та садів. Року 1871 він опублікував в одній з львівських газет замітку з докором Галичині у низькому рівні садівництва, у порівнянні з містами Німеччини, Чехії, Моравії та Франції.
Праця Арнольда Рьорінга “Садівництво”
Вчитись у світових майстрів садівництва Рьорінг не припиняв до кінця свого життя – вже на посаді інспектора міських плантацій він відвідував садівничі виставки у Гамбурзі, а також досліджував зразки садово-паркового мистецтва Парижа, Берліна, Вроцлава, Ганновера, Бремена, Галле, Лейпцига і Дрездена.
Свою кар’єру Рьорінг розпочав як викладач садівництва у Доброчинному інституті для сиріт і убогих графа Скарбека в Дроговижі, який відкрився 1875 року. На посаді викладача Рьорінг опублікував свою книгу “Садівництво”, що побачила світ у Львові 1881 року. Цю книгу знали і читали у Варшаві, відтак у газеті «Ogrodnik Polski» було опубліковано рецензію на цю роботу Рьорінга.
Загалом Рьорінг реалізував понад 200 проєктів садово-паркового мистецтва: на теренах Галичини, Королівства Польського, пруської Сілезії та Угорщини. Одним з найдовших проєктів, здійснених під керівництвом Рьорінга, був парк Кілінського (нині Стрийський парк), садівник працював над ним протягом 1877-1894 років. По завершенні Крайової виставки 1894 року Рьорінг отримав за цей проєкт відзнаку “Золотий хрест заслуги з короною”.
“Джерела Рьорінга” і епоха електричного освітлення
Вочевидь одним з найулюбленіших парків Арнольда Рьорінга, його найдовшим та водночас останнім проєктом, став парк “Залізна вода”. Його розплануванням садівник займався з 1881 року і аж до кінця життя. Прогулюючись вздовж центральної прогулянкової алеї можна було спостерігати зміну одних дерев іншими: при вході до парку росла чорна сосна, її змінював модриновий гай, який в свою чергу змінювався березовим гаєм. На північних схилах розміщувався буковий ліс – саме ним і славився у свій час парк “Залізна вода”.
Парк прикрашав водоспад (його було знищено після 1945 року), у планах було облаштування на верхній терасі функціонального оздоровчого парку Йордана (за зразком Краківського, закладеного у 1889 році лікарем Генріком Йорданом). Однак реалізувати облаштування парку Йордана Арнольд Рьорінг не встиг, плани обірвала його смерть 1914 року.
Потрібно зазначити, що територія парку “Залізна вода” відігравала свою роль в житті інспектора міських плантацій – він мешкав неподалік, у віллі на сучасній вул. Стуса, 20. Крім того, Рьорінг володів ділянкою землі на території парку “Залізна вода”, звідки починались так звані “джерела Рьорінга”.
Львів, Снопків, грудень 1960 року. Світлина Юліана Дороша
В ході проведення дослідження було знайдено листування Львівського магістрату з Арнольдом Рьорінгом щодо його земельного володіння у парку “Залізна вода”. Визначено, що Рьорінг володів ділянкою, на якій починалось так зване “джерело Рьорінга”. У 1911 році міський інспектор передав свою ділянку землі із джерелом Львівському магістрату. Від цього джерела Львівський міський водогінний заклад проклав водогін з питною водою до ставів Камінського, а звідти – до Міської електростанції на Персенківці (нині ТЕЦ-1).
Ситуативний план парку “Залізна вода”. Ділянка Арнольда Рьорінга позначена цифрою 818. На цій ділянці починалось так зване “джерело Рьорінга”. 1911-го року Рьорінг передав цю ділянку Львівському магістрату для будівництва водопроводу з питною водою до електростанції на Персенківці
Згідно однієї з гіпотез, під час закладання парку “Залізна вода” Арнольд Рьорінг облаштував і теплиці, які були призначені для вирощування квітів під квіткові композиції та заповнення декоративних вазонів в алеях парку.
Куди сягають початки історії квіткового господарства?
Визначити точну дату побудови теплиць дослідникам досі не вдалося. Працівники, що останніми працювали в квітковому господарстві перед його закриттям, розповідають про дату побудови, яка розміщувалась під дахом теплиці №9. На превеликий жаль, ця дата не збереглася – вочевидь, цифри були виготовлені з металу і їх вкрали мародери.
Мапа прокладення водопроводу від ставу Камінського до електростанції на Персенківці, 1910 рік. Квіткове домогосподарство позначено на цій мапі умовно двома квадратами. Також видно, що один з перших водопроводів у Львові проходив повз територію господарства.
Протягом декількох місяців у львівських архівах дослідники намагались знайти архів Інспекції міських плантацій Львова, однак пошуки не були успішними успіхом. Можливо лише припустити, що цей архів було переміщено до архівних установ інших міст або ж його взагалі було втрачено у часі воєнних лихоліть двох світових війн.
Як територію квіткового господарства зображували на мапах за часів Австро-Угорської імперії? Під час проведення досліджень було переглянуто чимало ландшафтних мап Львова загалом та Софіївки зокрема. Знайдено мапу прокладання водопроводу по вул. Двєрніцького (сучасна вул. Мушака) 1910 року, за якою водопровід проходив повз територію, на якій розміщене квіткове господарство. На цій мапі територія квіткового господарства позначена двома квадратами, без підпису.
Описи Львова до 1914 року не мають згадок про теплиці. Однак вже згадуваний вище Францішек Яворський писав про район вул. Двєрніцького і парку “Залізні води” наступне :
При цьому всьому, однак, це дільниця сьогодення і майбутнього, модна у повному розумінні цього слова, відвідувана натовпами, домівка святкувальної пошесті і елегантних вілл, останній вираз садового мистецтва, яке з місця, благословенного вже природою, створило одну з найбільших особливостей Львова”.
Можемо зрозуміти цей опис як натяк на існування тут плантацій, в яких вирощувалися квіти для майбутніх садово-паркових композицій.
Зразок цегли «Reiss», знайдені на території квіткового господарства у 2023 році
При будівництві теплиць використовувалась цегла виробництва львівських цегелень, які розміщувались в межах дільниць Софіївка, Снопків, Персенківка і працювали на перетині ХІХ – ХХ ст. Працівники теплиць згадували, що якісна австрійська цегла відігравала значну роль у збереженні тепла в теплицях взимку – потрібно було цілорічно підтримувати температуру 25 градусів по Цельсію. У випадку поломок цеглу заміняли звичайною радянською, але навіть в таких випадках спочатку намагалися відшукати стару цеглу для здійснення ремонту.
Комунікації на території квіткового господарства
Усі теплиці мали добре продуману мережу комунікацій, завдяки якій в теплицях підтримувалась стала необхідна температура повітря протягом року, рослини отримували цілодобово необхідне світло і полив. З коридору до кожної теплиці розходилися мережі з водою, в кожній теплиці був кран. Теплиці опалювалася пічками: на кожній стороні теплиці було по 2 пічки, обкладені якісною австрійською вогнетривкою цеглою. Пічки опалювалися за принципом пальника та працювали на газу, система була оснащена витяжками. У коридорах теплиць, а також вздовж теплиць на вулиці висіли електричні ліхтарі.
У 1911 році запрацювала насосна станція, яка розміщувалась на відстані 500 метрів від квіткового господарства (сьогодні – приміщення Музею історії електрифікації Львівщини). Вода, прокладена від джерел парку “Залізна вода” і від “джерел Рьорінга” водопроводами до ставу Камінського, перекачувалась через насосну станцію та водопроводом тягнулась вздовж вулиці Двєрніцького аж до електростанції на Персенківці.
Таким чином квіткове господарство могло постачатись водою з чи не першого водопроводу у Львові, а також заживлюватись електроенергією, оскільки до будинку насосної станції були прокладені лінії електропередач.
На території самих теплиць було знайдено старі вимикачі та запобіжники, однак встановити їх точне датування немає можливості. Точно можна встановити лише те, що вони були виготовлені до радянської окупації Львова.
Оскільки на мапі прокладення електрокабелів 1908 року ця ділянка ще не була заживлена електроенергією, припускаємо, що електрика з’явилась на території теплиць у межах 1911-1915 років.
Міжвоєнний період
Міжвоєнний період в історії квіткового господарства мало відображений в історіографії та джерелах.
1894 року Арнольд Рьорінг заклав школу малопольських огородників. Організація мала свою школу та друкований орган “Ogrodnik zawodowy”. В Державному архіві Львівської області зберігається архів цього товариства. Дослідникам вдалось знайти за 1939 рік згадку учасника товариства, який працював на огородах (плантаціях/садах) парку “Залізні води” – інженер Zieminski Wladyslaw, який проживав на вул. Slaska,17 (сучасна вул. Херсонська).
Занепад теплиць та нове життя
В радянський час квіткове господарство було одним з декількох у Львові, які забезпечували місто квітами для композицій. Інші господарства знаходились на вулиці Замарстинівській, біля кінцевої трамваю №6. Спершу для всіх господарств була спільна дирекція, потім відбувся поділ і квіткове господарство на вул. Мушака передали Львівському тресту зеленого будівництва.
Сучасний стан теплиць
На території господарства вирощувались квіти на зріз для квіткових крамниць, коврові культури, горшкові культури, літники, багаторічники, седум. На території була також хвойна група, невелика частина плодових дерев, і 3-5 магнолій.
Окрім вирощування квітів підприємство здійснювало обробку зелених зон міста від комах-шкідників, працювало з гербіцидами.
Робота здійснювалась за певним планом, над яким працювала проєктна група. Велись журнали по посіву багаторічників. На території квіткового господарства вирощувалась величезна кількість квітів – наприклад, лише айстр було в межах 40 000 одиниць, і 9 000 одиниць чорнобривців.
Сучасний стан теплиць. Більше фото тутСучасний стан теплиць. Більше фото тут
Але у 2021 року на території закинутого квіткового господарства зусиллями громадських об’єднань та за сприяння міста розпочався новий етап розвитку. Туди зараз можна прийти та позайматися садівництвом чи просто допомогти облаштовувати територію.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
