додому Блог сторінка 99

Войовниця Бога: захисна місія софійської Оранти-Берегині України

Дослідження захисного аспекту вівтарного образу Діви Марії Оранти з Софії Київської є дуже актуальним завданням, враховуючи те, що нині Україна перебуває в стані масштабної війни з російським агресором. Відтак, мова піде про захисну місію та комплекс рис воїнського заступництва мозаїчного образу Софійської Оранти, як національної Берегині над стольним містом Києвом та Княжою Руссю-Україною.

Існує поважна література, де образ Софійської Оранти досліджується в історичному, культурознавчому та мистецтвознавчому аспектах. Знана українська дослідниця, професор, д. іст. наук Надія Нікітенко, чи не найбільше досліджувала цей прославлений образ, регулярно звертаючись до нього у своїх численних працях. Цікаві думки і спостереження висловлювали вітчизняні дослідники: Дмитро Гордієнко, Людмила Міляєва, Сергій Кримський, Володимир Овсійчук, Надія Верещагіна, Діана Клочко.  Проте, захисна ідея мозаїчної Оранти з Софії Київської залишається найменш вивченою.

Мозаїка «Богоматір Оранта» у просторі вівтаря собору святої Софії в Києві, бл. 1018 р.
Мозаїка «Богоматір Оранта» у просторі вівтаря собору святої Софії в Києві, бл. 1018 р.

Відтак, мета цієї статті – дослідити захисний, мілітарний аспект образу Софійської Оранти в контексті загальнодержавного утвердження Богородиці як найважливішого воїнського символу Київської держави.

З моменту прийняття Хрещення у 988-989 рр. шанування Божої Матері пронизувало усі грані політичного, культурного, суспільного життя новонаверненої країни. Воно витворилося у храмобудівництві, літературі, образотворчому мистецтві. Сакральний простір Києва був буквально насичений «знаками» культу Богородиці, який ініціювало княже подружжя Володимир Великий і Анна Порфірородна. [Надія Верещагіна, електронний ресурс]  Отже, від часу офіційного прийняття Християнства у княжих часах та упродовж усієї християнської історії України, Богородиця наповнювала усі грані державного і народного буття, залишаючись домінантним явищем духовності та державотворчої ідеї.

Як влучно зазначив Сергій Кримський, що у києво-руських містах «головний храм мав семантичну функцію – він виражав місію князівства. У Переяславському князівстві головний храм – Михаїла, воїна, проводиря небесного воїнства, (тому що – А. К.) це прикордонне, степове князівство, що захищало Русь від кочівників. У Чернігові головний храм – Спаса (Чернігівське князівство претендувало на перше місце серед руських земель)… У Києві головний храм – Софія. Софія – за християнським богослов’ям – друге обличчя (Святої – А. К.) Трійці, тобто Христос. Але зображено Богородицю». [Кримський, 2021, с. 763-764] Взагалі, продовжує Сергій Кримський «семантика Києва задана богородичним циклом» [Кримський, 2021, с. 763-764] Тобто основні храми Києва були богородичні. Це свідчить про інтенсивний розвиток самобутніх форм марійської духовності, осередком якої був столичний Київ.

Лик Діви Марії, фрагмент мозаїки Оранти. Собор святої Софії в Києві, бл. 1018 р
Лик Діви Марії, фрагмент мозаїки Оранти. Собор святої Софії в Києві, бл. 1018 р

У Києві Богоматір зближується з Софією на тій підставі, що «вона – перший храм Софії». Адже Діва Марія «несла Христа усередині самої себе, була вагітна Христом». [Кримський, 2021, с. 764] Ця ідея є стрижневою для київського християнства.

Отже, Пресвята Богородиця як стрижнева Особа в історії України, у княжому періоді мала багатогранне сприйняття у різноманітних ділянках релігійного та державного життя. І, саме вона – Богородиця у княжій епосі стала найважливішим воїнським символом Київської держави. Чому Діва Марія була сприйнята як осередок воїнської захисної місії у тисячолітній історії християнської Руси-України? Які риси духовно-етнічного формування українців спричинилися до розвитку цього виразного і небуденного сприйняття Діви Марії?

Для початку проаналізуємо мозаїчний образ Софійської Оранти, створення якого за дослідженнями Надії Нікітенко орієнтовно припадає на 1018 рік. [Нікітенко, 2016, с. 89-101] Отже, вік мозаїчної Оранти – близько тисячу років. (ІЛ. 1) Грандіозна постать мозаїчної Богородиці Оранти, висотою майже 6 метрів займає всю площу верхньої половини конхи вівтаря храму Святої Софії. З першого погляду на Софійську Оранту відзначуємо нетипові для жіночої постаті пропорції могутньої, широкоплечої Діви-Захисниці.

Храм Святої Софії. Вигляд на апсиду з центральним куполом. Мозаїка. Київ. Бл. 1018 р.
Храм Святої Софії. Вигляд на апсиду з центральним куполом. Мозаїка. Київ. Бл. 1018 р.

Уважний погляд на Богородицю, яка недарма мала функцію Непорушної Стіни держави, виокремлює сильні й виразні плечі, вольовий жест широко розставлених у чіткому вертикальному положенні рук з відкритими долонями у подвизі молитовного предстояння за Країну і Народ. Вольовий, енергійний лик Діви Марії. (ІЛ. 2) Під складками нижнього одягу (столи), немов колони, проглядуються сильні ноги, які передають несхитність поставі Пресвятої Діви! Уся Її постать демонструє незламну силу. Тут одразу пригадується вислів з Акафісту до Богородиці, де мовиться, що Пресвята Богородиця – «Непереможна Воєвода». Її могуттю, за Божою милістю подаються перемоги над ворогами! Вона – посилає на ворогів поразку, а нам, християнам дарує перемогу. [Аверінцев, 2007, с. 290-299; Комарницький, 2022, с. 39]

Тож перед нами не тільки втілення Богородиці як «Непереможної Воєводи» але й найбільший за розмірами настінний образ у сакральній традиції Київської держави. Згусток захисної енергії цього монументального образу проявляється не тільки у фізичному зусиллі щодо реалізації захисного жесту. Але, на духовному рівні, головний подвиг Софійської Оранти – многотрудне молитовне Заступництво за Українську державу і за Народ, звернене до образу Христа-Пантократора, зображеного в центральному куполі храму Святої Софії. Цю ідею підкреслює жест широко розкритих рук Оранти, яка у молитві спрямовує їх до мозаїчного зображення Христа-Пантократора. (ІЛ. 3) У цьому – головна смислова вісь і домінанта храму Софії Київської, і, водночас промовисте свідчення, що Пресвята Богородиця – Софійська Оранта отримує Свою Силу саме через Господа Ісуса Христа!

Мова заступництва Софійської Оранти ускладнена  тією обставиною, що її широка, вагома постать не зображена на темному поземі, а навпаки на золотому, чотирикутному камені, або за висновками Дани Вишнівської і Діани Клочко на рушникові, по краях оздобленому імітацією коштовного різнокольорового каміння. [Дана Вишнівська, Діана Клочко: електронний ресурс] Завдяки такому прийомові, могутня постать Діви Марії є важкою і невагомою водночас, тому на суцільному золотому мозаїчному тлі вона, ледь спираючись на делікатний карниз, пильно дивиться на молільників. (ІЛ. 4) «Складні бганки лілейно-пурпурового мафорію покривають голову, плечі, груди. Вони вказують на те, скільки динамічного, буквально титанічного зусилля треба докласти, аби утримувати руки, здійнятими вгору, із відкритими долонями. Вже не роки – тисячоліття». [Кримський, 2021, с. 763-764]

Храм Святої Софії. Вигляд на апсиду з Богоматір’ю Орантою. Мозаїка. Київ. Бл. 1018 р.
Храм Святої Софії. Вигляд на апсиду з Богоматір’ю Орантою. Мозаїка. Київ. Бл. 1018 р.

Монументальність фігури Оранти пояснювали через образ Мойсея».  У битві юдеїв з амаликитянами, Мойсей у такій самій позі молився до Бога за перемогу свого народу. А, коли знесилювався і опускав руки – перевага переходила до ворогів. Таким чином, «подвиг Оранти – це подвиг вічного «тримання» рук перед Богом на захист грішного людства. Тому Діва Марія і зображується тут як войовниця, як згусток волі й сили, від якої повинні загинути всі вороги» [Кримський, 2021, с. 763]

Ідея особливого захисту Українського народу Дівою Марією концентрувалася навколо жесту Софійської Оранти. Це молитовне заступництво Софійської Оранти перетривало упродовж усієї тисячолітньої історії України, включно із нинішнім часом. Від давніх часів і до сьогодення наші предки добре усвідомлювали цінність цього заступництва і в легендах передавали цю інформацію з покоління до покоління. Так у драматичних часах монгольського вторгнення з’явилася цікава легенда про те, як монголи довго і без успіху били таранами у стіну храму Святої Софії, в якому перебувала велика кількість киян. Били з тієї сторони, де містилося велике мозаїчне зображення Богородиці Оранти. І стіна встояла…! А нещодавнім прикладом заступництва є подія столітньої давності, коли у 1918 році Софійська Богоматір-Оранта вберегла храм Святої Софії – найбільшу Святиню Українського Народу: більшовицький снаряд також не зміг пробити вівтарну стіну і знищити храм, тому що його зупинила… Богородиця. Снаряд застряв у постаті мозаїчної Оранти і не розірвався. [Комарницький, 2022, с. 39]

Увесь комплекс зображальних характеристик: пластика форм, пропорції, ритміка підтверджують, що у випадку мозаїчної Софійської Оранти, маємо одне з найбільш переконливих свідчень в історії світового християнства – створення образу Богородиці як зброї проти агресора. [Комарницький, 2022, с. 39] Водночас Софійська Богородиця повстає промовистим втіленням ідеї Берегині, глибоко закоріненої у слов’яно-українській культурі.

Очі Діви Марії, фрагмент мозаїки Оранти. Собор святої Софії в Києві, бл. 1018 р.
Очі Діви Марії, фрагмент мозаїки Оранти. Собор святої Софії в Києві, бл. 1018 р.

На духовно-смисловому рівні таке сприйняття Софійської Оранти як загальнонародної Берегині дає можливість відчитати і зрозуміти архетип українства, що сформувався саме у процесі тисячолітнього протистояння з азійськими ордами. У контексті цього багатовікового протистояння у релігійно-суспільній свідомості Руси-України міг бути актуалізований образний сенс Софійської Оранти як Захисниці Київської держави. Цей образний сенс сконцентровано у відомому з княжих часів формулюванні: «Вона (Оранта) – Непорушна Стіна Держави, через яку не перелетить жодна стріла і жоден спис». Важливо, що таке етнічне за характером формулювання, окрім Києва та його мозаїчної святині – Софійської Оранти, ніде у християнському світі не траплялося.

Історична достовірність цього формулювання підтверджується тим, що у духовній культурі та на рівні державотворчої ідеї Руси-України, Захисний Ідеал концентрувався саме навколо постаті Діви Марії-Оранти. Тому, закономірно, що Богородиця Оранта, чий образ прикрашав вівтарі усіх київських першохрамів, як Захисниця Києва і всієї Руси-України була наділена мілітарною функцією. (ІЛ. 5) Науково доведено, що саме київська традиція оздоби вівтарів храмів надавала перевагу винятково образу Марії Оранти. [Комарницький, Зятик, 2019, с. 63-64; 70-77]  І саме київські зображення Оранти були найбільшими за розмірами серед усіх зображень у системі оздоби цих храмів. У вівтарях храмів на заході Київської держави і на півночі вже переважали іконографічно інші зображення Божої Матері та Ісуса Христа.

Починаючи з моменту Хрещення Київської держави та спорудження Десятинної церкви, це явище Оранти визначило місцевий етнічний тип богородичної духовності Київської держави, присутній у словах Акафісту до Богородиці, про те, що Пресвята Діва – «Непереможна Воєвода», яка має силу нездоланну! Відтак, із серії грандіозних київських орант, які представляють войовничий тип Діви Марії-Захисниці до нашого часу дійшла тільки Софійська Оранта, а також чудотворна київська святиня «Богоматір Велика Панагія» (Печерська Оранта). (ІЛ. 6)

Сергій Кримський резонно запитує, чому «у Києві виникає храм Софії? Київська Русь, і, відповідно, Київська держава, народилася на березі великого степового океану. Уявіть собі Великий Степ, що починається біля Великої Китайської Стіни, – степи Монголії, степи Середньої Азії, степи Прикаспію, степи Уралу, і степами України та Угорщини вона закінчується біля Альп. Великий степ, що охоплює два континенти! Цей Степ був етнічним казаном, що весь час «вихлюпував» хвилі навал кочівників». «Цей Великий Степ, що «давив» на Київську Русь, для киянина, русина, був пітьмою зовнішньою, хаосом. Хаосу треба протиставити розумну Ойкумену, тобто розумне буття. Такою розумною Ойкуменою могло бути місто, центром якого є Софія», а образом Софії в Києві була Богородиця, Діва Марія як Оранта. [Кримський, 2021, с. 756]

Мозаїчне зображення Богородиці Оранти зі святилища Софії Київської (близько 1018 р.); Богородиця Велика Панагія (Всесвята). Ікона, Київ, кін. ХІ ст. Аліпій.
Мозаїчне зображення Богородиці Оранти зі святилища Софії Київської (близько 1018 р.); Богородиця Велика Панагія (Всесвята). Ікона, Київ, кін. ХІ ст. Аліпій.

Саме він, цей дикий, рухливий Степ зі своїм світом половецьких баб і язичництвом був головним антагоністом Київської держави. Це протистояння мало не лише мілітарний характер, але й ідейний: християнська київська Софійна цивілізація проти язичництва. [Комарницький, 2022, с. 39] Ця ідея Софії-Премудрості існувала при формуванні витоків національного та державного буття Українського народу: Премудрість Божа прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. [Святослав Шевчук, 2018, електронний ресурс]

Мозаїчна Оранта не тільки домінантний образ Софії Київської, вона є образом, «ликом» Софії, (ІЛ. 7) вона також є ототожненням цілого храму, який став квінтесенцією цілої епохи української духовної культури та київського християнства. Проте, символізм Софійської Оранти не обмежувався тільки алегорією відносно митрополичого храму Софії Київської. Як свідчить тогочасна ранньокиївська літературна традиція, що упродовж ХІ століття ідея зближення Богородиці з містом Києвом була присутньою на духовному рівні. Про це промовисто свідчить текст «Слова о Законі і Благодаті» святого Іларіона Київського (1022 р.). Мовлячи про спорудження великим київським князем Ярославом Мудрим храму Благовіщення на Золотих Воротах, святий Іларіон Київський зазначає: «… Їй він і церкву на великих воротях звів на честь першого Господського празника – Святого Благовіщення, аби благословення, що його Архангел дав Дівиці, було і граду сьому. До Неї ж бо мовилось: «Радуйся, обрадувана, Господь з Тобою!» (Лука 1, 28). До града ж: «Радуйся, благовірний граде, Господь з тобою!». [Іларіон Київський, електронний ресурс]

Тут маємо чітку асоціацію: Благовіщення, яке Архангел Гавриїл надає Діві Марії, це – водночас Благовіщення, що передається усьому граду Києву, символом чого і виступав храм Благовіщення Пресвятої Богородиці на Золотих Воротах. Як виходить з тексту святого Іларіона Київського – спорудження церкви Благовіщення на головних, Золотих Воротах княжо-української столиці, яке не мало аналогій у візантійській імперії, було підставою для появи рідкісної ідеї – зближення святим Іларіоном київським Богородиці з містом Києвом. Зазначимо, що, саме через Золоті Ворота, на яких розташовувався храм Благовіщення відбувався в’їзд на територію столичного Києва до головного митрополичого храму Святої Софії-Премудрості. (ІЛ. 8)

Отже, ідея зближення Діви Марії і Києва як «Матері городів руських» була надзвичайно актуальною для ідейного «поля» київської православної духовності та державотворчості упродовж ХІ століття. Важливо зазначити, що слова 45 псалма, викладені з мозаїки на передвівтарній арці Святої Софії Київської ще глибше виявляють ідейно-захисний сенс Софійської Оранти: «Бог посеред Неї і не захитається, допоможе Їй Бог, коли ранок настане». У цьому контексті згаданий надпис: «Бог посеред Неї…» означає, що Бог не тільки перебуває посеред Богородиці Оранти, але й також посеред храму Святої Софії, посеред міста Києва і назагал усієї Київської держави[1]. Відтак, у монументальній традиції та літературі доля міста Києва найтісніше пов’язується з Дівою Марією.

Софійська Оранта в процесі реставрації за участі Павла Юкіна. Фото, 1937 р.
Софійська Оранта в процесі реставрації за участі Павла Юкіна. Фото, 1937 р.

Це підкреслює і Сергій Аверинцев, який стверджує, що «Богородиця є «град», адже її цнотливість символічно пов’язана з цілісністю, неприступністю і впорядкованістю міста» У візантійському піснеспіві авторства святого Романа Солодкоспівця, Богородиця іменується «дванадцятивратним градом» Апокаліпсису, тобто Небесним Єрусалимом. [Аверінцев, 2007, с. 290-299]

Зазначимо, що у цей час київський князь Ярослав Мудрий, який довершив справу свого батька – Володимира Великого – спорудження Софії Київської, і: «… славний град твій Київ величчю, як вінцем, обклав і доручив людей твоїх і град святій всеславній, скорій до помочі християнам Святій Богородиці…». [Іларіон Київський, електронний ресурс] Отже, як це відмітив святий Іларіон Київський у своєму «Слові о Законі і Благодаті», Ярослав Мудрий присвятив місто Київ під патронат Пресвятої Діви і тим самим ще більше закцентував на Її захисній місії. [Комарницький, 2022, с. 40] Слова «вінцем обклав» вже демонструють ідею Покрови, яку на знаково-формальному рівні вперше реалізовано у внутрішній системі оздоби Софії Київської при допомозі надпису з Псалма 45 на передвівтарній арці: «Бог посеред Нього (Неї)…». Формально цей надпис утворює півколо над мозаїчною Софійською Орантою. У цьому контексті, на рівні абстрактної формули, таке розміщення півдуги  надпису над Софійською Богородицею Орантою надзвичайно промовисто втілює ідею Покрови.[2]

У ХІІ столітті в Софійському соборі існував церемоніал для «оглашенних». Тих, хто не мав права заходити до храму і, відповідно, бачити Оранту, поки не подолає всіх необхідних випробувань для прийняття таїнства Хрещення. Споглядати Богородицю під час цього таїнства було важливо, адже зображення Оранти вміщене у вівтарі над композицією Євхаристії – Ісус причащає апостолів. А, таїнство Святої Євхаристії могло бути доступне лише охрещеним віруючим. Тому в Києві віддавна існувала традиція: тисячі християн збиралися 8 вересня до Софійського храму, щоб поглянути на Богоматір Оранту й отримати від неї небесне покровительство. [Комарницький, 2008, с. 302-308; Воробйова, 2000, с. 54-60]

Отже, закономірно, що пов’язані із загальнодержавним захистом якості: «Непорушна Стіна Царства» і «Непереможна Воєвода» найпереконливіше втілені у легендарному мозаїчному образі Софійської Оранти. Із цими характеристиками пов’язується образно-формальне відтворення постаті Діви Марії-Оранти як символу Небесного Заступництва та Непереможної Сили. Цій меті відповідає цілий комплекс візуальних якостей, присутніх у характері, пропорціях і рисах цієї наймасштабнішої постаті Богородиці у світовій християнській традиції. Тому для творців софійських мозаїк було важливо підкреслити і закцентувати на мілітарній функції мозаїчної Софійської Оранти, яка як Богоматір-Захисниця та Войовниця Бога стала національним символом і Берегинею Українського Духу.

Андрій КОМАРНИЦЬКИЙ
кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Алімпій», член НТШ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Верещагіна Н. зображення Богородиці Оранти в Софійському соборі дотепер називають «Непорушною Стіною». Режим електронного доступу https://www.radiosvoboda.org/a/kyjivska-rus-i-bohorodycia/30382978.html?fbclid=IwAR3usOd6tob2LhiKxGy8XuQNYONCQrJTFNmHwbFw2AsgiHAuUCOQVTfs1gQ
  2. Кримський С. Ефект високого неба // Детокс / За ред. Лариси Івшиної. – Видання перше. – К.: ТОВ «Українська прес-група», 2021. – с. 754-773.
  3. Нікітенко Н. Мозаїки Софії Київської. – К.: Горобець, 2016, – 192 с.
  4. Аверинцев С. Софія-Логос: Словник. -3-є вид. –К.: Дух і літера, 2007 – 605 с.
  5. Комарницький А. Богоматір-Захисниця: мілітарний аспект Софійської Оранти // // Софійський часопис. Вип. 6 (Матеріали ХІ міжнародної конференції…) – К. 2022 – С. 37-41
  6. Вишнівська Д. Оранта Софії Київської як доказ тисячолітнього існування українців. Режим електронного доступу https://bogoslov.kharkov.ua/news/1849
  7. Клочко Д. Оранта, світоносна покровителька Києва. Режим електронного доступу https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/oranta-svitonosna-pokrovitelka-kiieva/?fbclid=IwAR3npnik4XXIQcrgCA3bQ7c-F_3SGUZbEaCNjlJ0IogZ7t1j3QS20FG7ZiU
  8. Комарницький А. Зятик Б. Святині Княжої України, Львів, 2019
  9. Святослав Шевчук, Патріярх УГКЦ, Послання «Наша Свята Софія»//режим електронного доступу https://ugcc.church/blog/nasha-svyata-sofiya-poslannya-hlavy-uhkts-z-nahody-stolittya-vidnovlennya-sobornosti-ukrajinskoho-narodu-ta-joho-derzhavy/
  10. Іларіон Київський Слово про закон і благодать / електронний ресурс: Litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm
  11. Комарницький А. Культ Богоматері – як Покрови, Захисниці від степових ворогів на Україні в часи польсько-литовського панування // Народознавчі Зошити 3-4/2008, с. 302-308
  12. Воробйова І. Християнські свята давнього Києва: осінній цикл // Народна Творчість та Етнографія – Вип. 5. – 2000. – С.50-64

[1] Прим. На час створення Софійської Оранти і завершення оздоби Святої Софії (близько 1018 р.) – Київська держава була Київською імперією. Тому паралельно надалі використовуватимемо термін «Київська імперія».

[2] Прим. У приватній розмові, професор, д. іст. Наук Н. М. Нікітенко підтвердила це припущення, зазначивши, що таке розміщення півдугою напису 45-го псалма над мозаїчною Орантою може бути найранішим проявом формальної візії «Покрови» у світовій християнській традиції.

«Піккардійська Терція» запрошує львів’ян на незабутній вечір на даху під зорями (відео)

«Піккардійська Терція» запрошує львів’ян на незабутній вечір на даху під зорями

Особливий концерт на даху, де магічна музика і неймовірна атмосфера створять ідеальний вечір. 20 серпня на !FESTrepublic виступить відома вокальна формація «Піккардійська Терція». Початок події о 19:00, повідомили організатори Clever Production.

Подія стане чудовою нагодою, щоб насолодитися улюбленими хітами піккардійців у незабутній атмосфері – під зоряним серпневим львівським небом, – та створити затишні, яскраві й романтичні літні спогади.

«Піккардійська Терція» – унікальний колектив для української музичної культури. Вокальна формація є ровесником незалежності України. Музиканти мають понад чотири сотні музичних творів у репертуарі та п’ятнадцять різножанрових альбомів – внесок «Терції» у пісенну культуру України та світу. На хітах піккардійців «Старенький трамвай», «Пустельник», «Берег ріки», «Нехай», «Сад ангельських пісень» виросло не одне покоління українців.

Піккардійці – володарі найпрестижнішої в Україні культурно-мистецької премії – Національної премії ім. Т. Шевченка, заслужені артисти України, визнані метри акапельного співу, голоси яких здатні замінити й найрідкісніші інструменти. А їхня музика – та, яка творить світ любові, добра та краси.

Концерт «Терції» 20 серпня буде наповнений особливою атмосферою та стане чудовим подарунком для рідних і близьких.

«Приєднуйтесь до нас і створіть чудові спогади цього літа! Буде романтично, затишно і по-піккардійськи!» – кажуть учасники «Піккардійської Терції».

Квитки за посиланням: https://lviv.karabas.com/ua/pikkardiys-ka-tertsiya-1/order/

Ольга МАКСИМ’ЯК

До 70-ліття Алли Кудлай гурт KOLABA дав нове життя її хіту «Красива жінка незаміжня» (відео)

До 70-ліття Алли Кудлай гурт KOLABA дав нове життя її хіту «Красива жінка незаміжня»

У вівторок, 23 липня 2024 року, відомій українській співачці, народній артистці України Аллі Кудлай – 70 років. До ювілею улюблена виконавиця мільйонів отримує подарунок – нову версію її найбільш знаного хіта «Красива жінка незаміжня», створену разом із музичним проєктом KOLABA. 

Пісню «Красива жінка незаміжня» написав народний артист України Анатолій Матвійчук три десятки років тому. У виконанні Алли Кудлай ця композиція одразу полюбилася жінкам. «Красива жінка незаміжня / Стоїть, задумавшись в метро. / В її очах печаль торішня, / А на вустах журби тавро. / Красива жінка незаміжня / Очей до вас не підійма. / Вона ще може бути ніжна, / Але в душі її зима», – у цих рядках себе впізнавали і продовжують впізнавати українки. Життєва, відверта, без гриму та прикрас історія десятиліттями додавала сил жінкам, які шукають свою долю, своє щастя.

Музичний проєкт KOLABA, який сміливо відроджує старі українські хіти й популяризує їх передовсім серед молодого покоління, дає нове життя пісні «Красива жінка незаміжня» у виконанні Алли Кудлай. Реліз синглу приурочений 70-літньому ювілею співачки.

— У день семидесятиліття Алли Кудлай ми раді представити нову інтерпретацію її життєвої пісні «Красива жінка незаміжня», – кажуть у KOLABA. – Цей хіт став символом сили та незалежності для багатьох тисяч жінок, які відкривають у собі нові можливості та вірять у свої сили. Ця пісня закликає до продовження свого шляху, незважаючи на усі життєві випробування, нагадуючи кожній жінці, що вона завжди красива і сильна, незалежно від віку. Вітаємо вас, Алло Петрівно!

Раніше KOLABA (львів’янин Андрій Павлеса та полтавчанин Владислав Крипак) дали друге дихання таким українським хітам: «А липи цвітуть» Іво Бобула, «Горобину ніч» Оксани Білозір, «Хрещатик» Павла Зіброва. Кожна із цих музичних колаборацій має мільйони прослуховувань у мережі та на радіо.

Галина ГУЗЬО

Освіта і кар’єра в Дрогобичі: які школи та курси підвищують шанси на успіх

Освіта і кар'єра в Дрогобичі: які школи та курси підвищують шанси на успіх

Місто Дрогобич, розташоване на заході України, пропонує мешканцям різноманітні можливості для освіти та розвитку кар’єри. Якісна освіта є ключовим фактором успіху в пошуку заняття та реалізації професійних амбіцій. У цій статті ми розглянемо освітні заклади та курси, якщо вас цікавить робота у Дрогобичі. Мова піде про школи, технікуми, ВНЗ, а також професійні та короткострокові курси, які допоможуть вам стати більш конкурентоспроможними на ринку праці.

Професійно-технічна освіта

Для тих, хто прагне швидко розпочати професійну діяльність, професійно-технічні училища Дрогобича пропонують навчання за різними спеціальностями. Такі навчальні заклади готують кваліфікованих робітників, які потрібні на місцевому ринку праці. Навчання в училищах комбінується з практичною підготовкою, що дозволяє випускникам швидко адаптуватися до реальних умов роботи.

Вища освіта

Деякі ВНЗ, такі як Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, пропонують студентам широкий спектр напрямків та спеціальностей. Вища освіта не тільки відкриває двері до висококваліфікованої діяльності, але й сприяє розвитку критичного мислення, аналітичних навичок і здатності до навчання протягом усього життя, що є необхідним у сучасному світі.

Короткострокові курси та тренінги

Для тих, хто прагне швидко опанувати новими навичками або підвищити свою кваліфікацію, у Дрогобичі працюють численні центри підвищення кваліфікації та навчальні курси. Вони охоплюють різноманітні сфери – від іноземних мов до IT-технологій та бізнес-менеджменту. Такі курси часто тривають не більше кількох місяців, але дають інтенсивне навчання, яке може стати вирішальним при працевлаштуванні.

Онлайн освіта

Сучасні технології надають мешканцям Дрогобича можливість здобувати освіту дистанційно. Це особливо актуально для тих, хто поєднує навчання з роботою або має обмеження, пов’язані з виїздом з міста. Онлайн курси та спеціалізації від відомих університетів світу доступні через інтернет-платформи та можуть допомогти у професійному розвитку без необхідності залишати рідне місто.

Ключ до успіху: постійне навчання та розвиток

Секрет успішного працевлаштування в Дрогобичі полягає не лише у виборі правильного навчального закладу, а й у бажанні постійно розвиватися та навчатися нового. Світ постійно змінюється, і нові професії вимагають нових навичок. Тому важливо слідкувати за трендами на ринку праці, відвідувати професійні тренінги та майстер-класи, які допоможуть вам завжди залишатися конкурентоспроможними.

Ваші можливості для розвитку кар’єри

Підсумовуючи, можна сказати, що Дрогобич пропонує широкий спектр можливостей для навчання та професійного розвитку. Від професійно-технічних училищ до вищих навчальних закладів, від короткострокових курсів до онлайн освіти – кожен може знайти щось для себе. Важливо пам’ятати, що сайт robota.ua регулярно оновлює список актуальних вакансій, допомагаючи знайти роботу не тільки у Дрогобичі, а й по всій Україні. Не зупиняйтесь на досягнутому, інвестуйте у свою освіту та розвиток, і тоді кар’єрні успіхи не змусять себе довго чекати.

Артем ВАШКЕБА

Українські шпиталі у Львові в ХVІ-ХVIII ст.

Панорама Львова Пернера, 1772 р.
Панорама Львова Пернера, 1772 р.

Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із статтею відомого українського історика, львівського краєзнавця Івана Крип’якевича про українські шпиталі у Львові. У праці, на прикладі шпиталю Успенського братства у Львові, розповідається про побут українських лікувальних установ в ХVІ-ХVIII ст.

Стаття була присвячена ювілею створення Народної лічниці у Львові та опублікована в часописі “Діло” (№123 від 05.06.1929). Текст, традиційно, залишаємо оригінальним.

Іван Петрович Крип'якевич
Іван Крип’якевич

Українські шпиталі у Львові в ХVІ-ХVIII ст.

З нагоди ювилею Народньої Лічниці, першого нашого новочасного шпиталю, треба пригадати також давні українські шпиталі у Львові. Наша гуманітарно-лічнича акція має у Львові дуже поважну традицію: вже 400 років тому мали ми тут перший шпиталь, а в часі найбільшого розвитку нашого міщанства, в XVII в., було у Львові аж чотири українські шпиталі.

Все те були шпиталі при церковних брацтвах.

Давні брацтва мали у своїх уставах (статутах) поставлені дуже широкі гуманітарні завдання; сповняючи їх, вони м. ін. засновували шпиталі. Найперше і найвизначніше Успенське брацтво у Львові, пізніше Ставропигія, мало свій шпиталь вже 1522 р.; він був зразу при церкві, при Руській вулиці, потім перенесено його до монастиря св. Онуфрія при Жовківській вулиці. В 1538 р. був і другий шпиталь при церкві Богоявлення, на перехрестю теперішних вулиць Баторія і Лозінського; третій шпиталь був при церкві Благовіщення, при теп. Казимирівській вулиці, проти карного заведення т. зв. Бриґідок (1606 р.); четвертий шпиталь згадується при церкві св. Миколая (1672 р.). Всі ті шпиталі істнували до XVIII в.

Руська вулиця та Волоська церква у Львові. ХІХ ст.
Руська вулиця та Волоська церква у Львові. ХІХ ст.

Докладніше знаємо тільки про шпиталь Ставропигії в ХVІІ в. і візьмемо його як зразок як виглядало давне наше шпитальництво.

Назву шпиталь в минулому треба приймати з деяким застереженням. Давні шпиталі мали дещо іншу ціль, як шпиталі новочасні: вони рідко коли служили як місце лікування хорих, — головне їх призначення було давати притулок старцям і немічним. На це вказує і сама назва шпиталю – hospitale, захист для «гостей» і чужих, притулок. Так і давні наші львівські шпиталі мали здебільша характер таких притулків і домів убогих.

Шпиталь Ставропигії був під управою і на удержанні брацтва. З рамени брацтва шпитальну управу вело двох старших братів, яких називано дозорцями, або провізорами шпиталю. Найвизначніші з них, що найдовше повнили свої обовязки, були: Лука Бартникович 1607 р., Іван Бабич 1608 і 1612 р., Микола Добрянський 1633 р., Матій Федорович 1634-1648 р., Степан Лавришевич 1656-1657 р., Семен Лавришевич 1663-1669 р.

Василіянський монастир св. Онуфрія у Львові. Літогравюра Антіна Пилиховського
Василіянський монастир св. Онуфрія у Львові. Літогравюра Антіна Пилиховського

Провізори заряджували майном шпиталю, старалися про фонди, мали нагляд над видатками та зі своєї управи складали звідомлення брацтву.

Фонди шпиталю були ріжнородні: лєґати міщан-добродіїв, пожертви громадян, жертви зібрані до пушок, «вступне» старців, спадщини по померлих, оплати хорих, чинші та принагідні підприємства.

Лєґати-записи на шпиталь були доволі значні. Львівський міщанин і член брацтва Гаврило Лангиш 1636 р. пожертвував «на шпиталь і виживлениє, опатрениє убогих і недолужних» 1700 золотих; Григорій і Ксеня Поповичі 1641 р. записали на шпиталь 600 зол.; Михайло Алвізий 1645 р. 1000 зол.: Василь Григорович 1663 р. 1000 зол.*); Василь Леонович- Красовський записав 1669 р. половину дому з крамницею. Проценти з цих записів давали шпиталеві 143 зол, річно.

Святоонуфріївський василіянський монастир у Львові 1932 р.
Святоонуфріївський василіянський монастир у Львові 1932 р.

Богато гроша впливало із дрібних жертв, які збирано до пушок. В деякі роки шпиталь мав з цього джерела 80—100 золотих. Малі суми приносило «вступне» старців, що шукали постійного захисту в монастирі й убога спадщина померших, що переходила на власність шпиталю.

Деколи провізори приймали льокаторів до порожніх убікацій шпиталю – звичайно бідніших ремісників за невеликим чиншом, або винаймали горище будинку на склади крамарям. Один зі шпитальних «дозорців», Матій Федорович, пробував навіть на річ шпиталя спекуляцій, давав у застав золоті предмети і так збільшав шпитальні фонди.

Сума приходів шпиталю в половині XVII століття була 80—140 золотих, в теперішній валюті це дає 500 до 800 долярів!*). Отже фонди не були дуже великі.

Монастир св. Онуфрія у Львові
Монастир св. Онуфрія у Львові

Шпиталь находився в XVII в. біля монастиря св. Онуфрія (при теп. Жовківській вулиці), в північній части монастирської маєтности, межував з сусіднім вірменським монастирем. Від вірмен стояв паркан з тертиць з дашком з ґонти. Шпитальний дім був зразу партеровий, деревляний, ліплений; вікна мали віконниці, які нераз розбивав вітер. Дах був покритий ґонтою, комин деревляний, також з дашком з ґонти; з горища виходили вікна. Ринви були деревляні, вільхові. В 1655 р, шпиталь разом з монастирем згорів, – вогонь підложили московські салдати, що були при війську Богдана Хмельницького, котрий тоді облягав Львів. В 1659 р. почато ставити новий шпиталь, вже мурований.

Постійними мешканцями шпиталю були ріжні старці, що шукали тут захисту і ласкавого хліба на старість літ. Шпиталь приймав і чоловіків і жінок. Так нпр. 1634 р. «вступив до шпиталя» Степан старець, потім якась «баба»; знов «дід», врешті «черниця дуже убога»; в цьомуж році померли в шпиталі: один прошак і одна баба. Всіх старців було небогато, мабуть 10-20 осіб і шпиталь мав, здається, невелике приміщення, 2—3 кімнатки та кухню.

Монастир св. Онуфрія у Львові
Монастир св. Онуфрія у Львові

Старі діставали в шпиталі теплий кут і харч. Внутрішнє уладження було очевидно дуже скромне, не чуємо ніколи про те, щоби братство купувало який інвентар до шпиталю. Кождий старець спав на тім, що мав своє власне, а чуємо, що деякі мали подушки, перини, коци, кожухи. Управа шпиталю робила тільки те, що в осені поправлювано печі і наново ліплено кімнати. Зате зимою в захисті було справді тепло: шпиталь спотребовував річно 40-50 возів дров. На щастя дрова були тоді недорогі, 20 —25 грошей віз.

Шпитальний харч був дуже невибагливий. Пшоно, ячмінні крупи, горох це було постійне «меню» протягом цілого року; за омасту була солонина, якої куповано на рік 2-3 полті, та 1-2 діжі масла; солі виходило мало не пів бочки. Але мяса шпитальні пенсіонарі не бачили ніколи. Харч варила шпитальна кухарка; за це діставала чоботи.

Монастир св. Онуфрія у Львові
Монастир св. Онуфрія у Львові

При вступі до захисту старці платили невелике «вступне», звичайно 2 зол.; допомагали теж шпиталеві тим, що ходили з пушкою про сити милостині. На порозі церкви св. Онуфрія сидів такий «прошак» з шпитальною пушкою, друга пушка була в самім шпиталі, а баби мали свою «бабську» пушку. Як вмирав хто зі старців, шпиталь старався за домовину для помершого – роблено її з дощок, що лежали готові на «підсінні» під домом, – уладжував похорони і богослуження. Убога спадщина помершого ставала власністю шпиталю; шпитальний провізор брав до каси готівку і сумлінно продавав одяги і постіль мерця, щоби добути фонди на утримання живих…

Найцікавіше для нас питання, чи в братськім шпиталі бували справді хорі. Отже маємо всього пару таких випадків. В 1643 р. перебували в шпиталі «нищі», тобто убогі студенти, видно ізза слабости виселено їх з братської бурси при Руській вулиці. В 1644 р. знов були «хорі павпри, що хорували зі школи» й окремо якась хора Ніна. В 1645 р. «лежав» і вмер в шпиталі якийсь гайдук. В 1663 р. за протекцією пані Янової Грегоровичевої прийнято до шпиталю «хлопця шляхетського хорого».

Шпиталь Успенського братства у Львові – сучасний комплекс монастирських споруд св. Онуфрія: ліворуч – церква, праворуч – дзвіниця, келії ченців та приміщення колишнього шпиталю. Фото авторки. 2014 р.
Шпиталь Успенського братства у Львові – сучасний комплекс монастирських споруд св. Онуфрія: ліворуч – церква, праворуч – дзвіниця, келії ченців та приміщення колишнього шпиталю, 2014 р. Фото Ганни Врублевської.

Як ліковано хорих в нашім шпиталі, про це нема майже ніяких вказівок. Цілком певно, не взивано до них лікарів, – булаб про це згадка у дуже докладних шпитальних рахунках. Ліковано їх домашніми засобами. На це вказує свого роду дієта, яку приписувано хорим і яку занотував у своїх касових записках братський провізор: І643 р. «дав я на пиво нищим (студентам) шо в шпиталі. 1 зол.; знов їм на ячмінні крупи 16 грошей; знов тимже на масло, за горщок, 24 гр.; знов на нищих хорих на пиво 1 зол.; нищим на крупи, 14 гр.»  – 1644 р. «хорим павпрам, що хорували зі школи, видав я на пиво ріжне і на інші їх потреби, масло, струцлі, сливки 1 зол. 18 гр.» Супроти звичайного шпитального гороху і пшона пиво і сливки це була справді дієта першої кляси.

Про гиґієнічні відносини в шпиталі добре свідчить принайменше це, що був окремий «транзит». Своєю дорогою з його очищуванням братські провізори мали богато клопоту; треба була наймати хлопів, що казали платити собі по 5 грошей від скопця, а таких скопців нараховано 24 – а до того ці хлопи – видно для більшої відваги – казали собі ставити кілька мір горівки.

Монастир Св. Онуфрія. Вигляд зі сторони вулиці Богдана Хмельницького
Монастир Св. Онуфрія. Вигляд зі сторони вулиці Богдана Хмельницького

Коли це порівняти з теперішнім станом шпитальництва, – то відносини в братськім шпиталі були дуже примітивні – навіть траґікомічні. Але на все те треба глянути і з іншого погляду. Які там не були тодішні шпиталі, все таки вони були, і було їх немало, – немічніі старі, безпритульні і хорі могли знайти там безпечний захист. Справа шпиталів знаходила зрозуміння і підмогу в громадянстві, – свідоцтвом цього були і великі лєґати на тисячі золотих, і численні дрібні жертви, що сипалися до пушок шпитальних «прошаків». Все те свідчить про великий гуманітарний змисл, про високу культуру давнього українського громадянства. Можнаб радіти, колиб і наша теперішня громада для ідеї шпиталю в новочаснім понятті показувала таке саме зрозуміння, як наші міщани 300 і 400 років тому.

*) 1000 зол. в ціні збіжа рівняється сумі біля 6000 долярів.
*) Обчислення переводимо через порівняння цін збіжаа; корець пшениці коштував тоді біля 25 грошей (1 золотий мав 30 грошей).

Іван КРИП’ЯКЕВИЧ

27 липня Наталка Карпа виступить в унікальному парку “Джерело” біля Львова

Наталка Карпа
Наталка Карпа

У суботу, 27 липня 2024 року, о 17.00 в оновленому Зоологічно-дендрологічному парку “Джерело”, що в селі Оброшине неподалік Львова, відбудеться музичне дійство. Львів’ян та жителів області запрошують провести вікенд в атмосфері унікальної природи – серед рідкісних тварин та рослин – під звуки улюблених пісень.

У програмі заходів 27 липня в парку “Джерело” – виступ відомої співачки, заслуженої артистки України Наталки Карпи. Крім неї, відвідувачі парку матимуть нагоду почути сімейний квартет “Кудовби” (батько і сини), а також переможців всеукраїнських конкурсів “Осінній Львів – 2023″, “Зимовий Львів – 2024″, “Незабутня Квітка Цісик – 2024” та “Великодній Львів – 2024”. А ще для дітей того дня – анімація, батути й інші розваги.

Зоологічно-дендрологічний парк "Джерело" селі Оброшине
Зоологічно-дендрологічний парк “Джерело” селі Оброшине

Утім, найбільше радісних емоцій як дітлахам, так і дорослим у Зоо-дендропарку “Джерело” дарує спілкування із природою. Тут зібрано унікальну колекцію кількасотлітніх дерев та екзотичних рослин, а також діє контактний зоопарк із неймовірно привітними оленями, єнотами, носухами, поні, павичами, фазанами, перепелами, куріпками, карликовими декоративними курми та іншими тваринками.

Зоологічно-дендрологічний парк "Джерело" селі Оброшине
Зоологічно-дендрологічний парк “Джерело” селі Оброшине

Цей дивовижний парковий комплекс в Оброшине (усього кілька кілометрів від Львова) – справжній артефакт, місце сили і первозданної природної краси. «Джерело» – локація, де починаються пригоди. Сам парк, оповитий легендами, засновано 1730 року. Сучасний статус він отримав 1983-го. Певний час парк занепадав і практично припинив своє існування… Та за останні півтори року отримав нове дихання – й тепер тут знову ожила природа!

Поблизу парку “Джерело” – старовинний Палац архієпископів. Цей ансамбль будівель, датований початком XVIII століття, є видатним зразком заміської садиби доби бароко в Україні.

Зоологічно-дендрологічний парк "Джерело" селі Оброшине
Зоологічно-дендрологічний парк “Джерело” селі Оброшине

На вхід у парк “Джерело” діють гнучка цінова політика, спеціальні пропозиції для груп і пільги для багатьох категорій. А по понеділках цей унікальний заповідник безкоштовно можуть відвідати військові з родинами, жителі села Оброшине, діти-сироти до 14 років з опікунами. Крім того, керівництво “Джерела” періодично організовує безоплатні екскурсії для воїнів, які проходять реабілітацію на Львівщині, і для дітей з особливими потребами.

Галина ГУЗЬО

У Львові презентують збірку оповідань Френсіса Скотта Фіцджеральда “Розповіді епохи джазу”

У Львові презентують збірку оповідань Френсіса Скотта Фіцджеральда "Розповіді епохи джазу"

В п’ятницю, 26 липня 2024 року, о 18.00 у Львівському палаці мистецтв (вул. М.Коперника, 17) відбудеться презентація оповідань Френсіса Скотта Фіцджеральда “Розповіді епохи джазу”.

Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, видавництва “Апріорі” та Львівського палацу мистецтв.

«Розповіді Епохи джазу» – друга збірка коротких оповідань Ф. Скотта Фіцджеральда, опублікована 1922 року. Хоча оповідання Фіцджеральда часто залишаються в тіні його відомих романів, саме тут він уперше дотепно й проникливо описує події й настрої гедоністичних 1920-х. До збірки ввійшли визнані критиками оповідання «Діамант завбільшки з “Ріц”» і «Першотравень», а також «Химерна історія Бенджаміна Баттона», відома завдяки успішній, хоч і далекій від оригіналу кіноадаптації. Читач матиме нагоду насолодитися жанровим розмаїттям «Розповідей» – фантазія, історія кохання, пародія, п’єса на одну дію та ін. Відкривають книгу кумедні авторські нотатки, що документують реальні життєві обставини та досвід, з яких узято ці історії: від навчання в Принстоні до Першотравневих заворушень 1919 року.

Публікація збірки закріпила за Фіцджеральдом роль речника блискучої і контрастної Джазової епохи, приписуючи йому авторство самого терміна.

Компанію складуть:

  • Богдана Трущак – перекладачка з англійської мови; випускниця Львівського національного університету ім. Івана Франка (переклад).
  • Марія Гумецька – художниця-ілюстраторка. Для «Апріорі» ілюструвала «Пріапею», також створювала обкладинки до серії «Magnum opus» та «Детективи світу».
  • Марта Більська – арт-директорка і незмінна багаторічна ведуча у Джаз Без Group, очільниця львівського Інституту стратегії культури. У минулому – програмна директорка ТРК “Люкс” та «Радіо 24».
  • Романія Строцька (модераторка) – літературознавиця, авторка і співавторка подкастів «Репресовані» та «Діаспора. Культура».

До та після події гостинно пригощатиме Кава Старого Львова. Традиційно дякуємо нашим інформаційним друзям Агенції інформації та аналітики “Гал-інфо” та Українське радіо. Львів  за активний розголос.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Вологий корм для собак: з чого готують та як готувати ним пса?

Вологий корм для собак: з чого готують та як готувати ним пса?

Важливо розуміти, що немає такого універсального корму, який ідеально підходив би до абсолютно всіх собак. Адже кожна собака унікальна. Вологий корм для собак – це чудовий спосіб урізноманітнити харчування вашого вихованця. На сьогодні виробниками представлені різні лінійки вологого корму, які можуть задовольнити цільові потреби вашого пса.

Як готують промисловий вологий корм для собак?

Вологий корм для собак відрізняється від сухого тим, що містить високий рівень вологи. Зазвичай такий корм на 70 – 80% складається з води. Вологий корм являє собою консервовану їжу, для виготовлення якої використовують якісне м’ясо, рибу, овочі та інші корисні інгредієнти для собаки. Кожен з інгредієнтів має свій вагомий вплив на здоров’я тварини.

  • М’ясо – є відмінним джерелом легкозасвоюваного білка, необхідного, щоб підтримувати м’язову масу і загальну життєдіяльність в нормі;
  • Овочі та фрукти забезпечують собаку необхідними вітамінами та мінералами;
  • Риба є джерелом омега-3, які допомагають підтримувати у здоровому стані шкіру і шерсть тварини;
  • Зернобобові культури, як вуглеводна складова, дають собакам потрібну енергію. А клітковина допомагає процесам травлення, не перевантажуючи шлунок.

Більшість виробників тварин усвідомлюють свою відповідальність перед власниками домашніх тварин, тому всі ці вигадки про незрозуміло який склад консервів для собак – це лише хвора уява деяких представників людства. В процесі розробки нових рецептів беруть участь як передові технологи, так і найкращі ветеринари та дієтологи.

Як правильно годувати чотирилапого улюбленця вологим кормом?

Якщо ви вирішили годувати вашого вихованця вологим кормом дотримуйтесь наступних рекомендацій:

  • Якщо ви не використали весь корм одразу, то залишки зберігайте в холодильнику, але не довше, ніж 48 годин;
  • В холодильнику залишки консерви зберігайте у скляному або пластмасовому посуді;
  • Не можна заморожувати консерву;
  • Їжа для собаки повинна бути кімнатної температури. Якщо консерва зберігалася в холодильнику, треба її звідти дістати заздалегідь;
  • Багато кого цікавить питання: чи можна змішувати сухий корм і консерву? Так, це можна робити, якщо у вашої собаки поганий апетит. Або у разі, якщо переводите вашого улюбленця на новий корм.

Вологий корм може стати дійсно чудовим варіантом, щоб урізноманітнити собачу їжу. До того, це чудовий варіант харчування маленьких цуценят і літніх собак, яким важко харчуватися сухими крекерами. Вміст таких консервів дуже корисний і подобається собакам. А, щоб зручно вам було придбати вологий корм для собак Savory, можна замовити його онлайн в інтернет-магазині Petslike.

Юлія СПЕНСЕР

Залізний лицар – старовинний символ патріотизму і волонтерства

Комендант м. Львова ген. Рімль (на підвищенні) під час промови на урочистостях відкриття “лицаря в зброї”. Фот. М. Мюнц, Львів
Комендант м. Львова ген. Рімль (на підвищенні) під час промови на урочистостях відкриття “лицаря в зброї”. Фот. М. Мюнц, Львів

Історія “Лицаря в зброї” (тобто в обладунках) почалась у 1915 році зі встановлення у Відні дерев’яної скульптури для забивання в неї цвяхів. Кожен охочий в залежності від внесеної суми міг забити залізний чи срібний цвях у фігуру і через деякий час дерев’яна скульптура стала залізним пам’ятником. Отримані кошти йшли на підтримку сиріт та вдів воїнів, полеглих на фронтах Першої світової війни. [1]

Згодом подібні фігури почали встановлювати в інших містах Австро-Угорщини і Німеччини на честь визволення від російської окупації. Деколи це були не скульптури воїна в обладунках, а які-небудь інші дерев’яні предмети, як от щит у м. Стрий [12] або імператорський герб у м. Чернівці. І навіть, якщо  отримані кошти могли бути незначними, масштабна пропагандистська акція створювала відчуття патріотизму, піднімала бойовий дух і зміцнювала відчуття єдності.

Ген. Рімль та члени Комітету перед фігурою «лицаря в зброї» під час дефіляди. Фот. М. Мюнц, Львів
Ген. Рімль та члени Комітету перед фігурою «лицаря в зброї» під час дефіляди. Фот. М. Мюнц, Львів

Перший галицький лицар постав у Львові. Урочистості відбулись в неділю 2 квітня 1916 року на Гетьманських Валах (тепер пр. Свободи). Ось як це описували в краківській газеті “Ілюстровані новини”:   “Минулої неділі у Львові відбулося урочисте відкриття «Лицаря в обладунках» роботи скульптора пана Нальборчика. На церемонії були присутні представники духовенства всіх обрядів, депутати військової, державної та автономної влади, німецький та аргентинський консули, корпорації та натовпи громадськості.

Імператора репрезентував комендант міста Львова генерал-майор Рімль від імені хворого губернатора генерала Колярда. Під час його прибуття музика заспівала народний гімн, а урядовий комісар староста Ґрабовський виступив із промовою, в якій просив місто Львів висловити вдячність за делегування намісника цісаря. Після промови генерала Рімля опустилася завіса і почалося забивання цвяхів. Перший цвях від імені цісаря забив генерал Рімль. Під час церемонії над головами присутніх кружляли три літаки.” [2]

Військовий оркестр грає Гімн народний (Volkshymne) на відкритті “залізного лицаря”
Військовий оркестр грає Гімн народний (Volkshymne) на відкритті “залізного лицаря”

Кожен бажаючий купити і забити цвях отримував пам’ятковий листок (т. зв. “цеглинку”) з текстом, написаним польською, німецькою і українською мовами:

“Зелїзний лицар міста Львова
Сей воєнний памятник 1914-1916 виставлений в р. 1916, під повним слави панованєм Єго Цїсарського і Королївського Величества Франца Йосифа І.
Властитель сего памяткового листка брав участь в здвигненю памятника через вбитє гвоздя.
Кожен гвіздь до сего лицаря коштує 50 сотиків, а усмиряє недолю вдів і сиріт по тих героях, котрі лягли на полї слави за Бога, Цїсаря, Короля і Вітчину.
Прихід впливає до ц. к. австр. військового фонду вдів і сиріт для цїлої оружної силиб в котрій містять ся також Легіони.
За комітет:
Павлїна ф. Колярд Почесна президентка
Ген. Майор Рімль Президент”

Пам'ятковий листок
Пам’ятковий листок
Пам'ятковий листок
Пам’ятковий листок

Крім встановлення фігури на Гетьманських Валах, у тому ж році почався випуск поштових листівок, значків і зменшених копій “Лицаря в зброї”, які досі можна купити на інтернет-аукціонах.

Пам’ятні поштівки, значок і бронзова фігурка “Залізного лицаря”
Пам’ятні поштівки, значок і бронзова фігурка “Залізного лицаря”

До речі, серед експонатів Львівського історичного музею можна теж побачити цю мініатюрну копію, але не тільки –  у холі “Чорної кам’яниці” можна детально оглянути оригінальну скульптуру “Львівського лицаря”, котра потрапили до музею після закінчення Першої світової війни.

Історична скульптура львівського Лицаря в зброї. Фото Zommersteinhof
Історична скульптура львівського Лицаря в зброї. Фото Zommersteinhof

Вслід за столицею Галичини естафету встановлення залізного лицаря підхопив Дрогобич – нафтова столиця нашого краю. На постаменті скульптури було вирізьблено напис “Pro Patria”(“За Вітчизну”) і дата 14 травня 1916 р., а на щиті красувався герб міста. У перший же день було зібрано астрономічну суму в 400 000 австрійських крон. При цьому дохід не мав вирішального значення, важливішим був пропагандистський ефект, оскільки залізні воїни апелювали до народного патріотизму.

Дрогобицький залізний лицар. Джерело: “Дрогобич і Дрогобицька земля”
Дрогобицький залізний лицар. Джерело: “Дрогобич і Дрогобицька земля”

Патріотична ініціатива столітньої давності знайшла своє продовження в наші часи. У Львові та Івано-Франківську були встановлені своєрідні “залізні лицарі”, а у Дрогобичі справа викликала значний резонанс у суспільстві, але так і не дійшла до реалізації…

Львів

30 липня 2014 року у Львові біля входу до Ратуші було встановлено фігуру св. Юрія Змієборця, котру символічно була названо “Львівським лицарем” [6]. Кожен міг задонатити суму від 100 гривень і прибити на щит святого Юрія металеву пластинку із зображенням тризуба. За перші два місяці акції українці пожертвували близько 1 500 000 гривень. Зібрані кошти були направлені на закупівлю ноктовізорів, далекомірів, тепловізорів, прицілів, біноклів тощо. Вже у жовтні того ж року “залізний” святий воїн переїхав у палац Сапєгів на вул. Коперника, 40а [7]. Наразі фігура святого недоступна, оскільки потребує ремонту, але волонтерська акція “Львівський лицар” триває надалі.

Львівський “залізний лицар”.
Львівський “залізний лицар”.

Івано-Франківськ

У 2015 році громадські діячі міста Івано-Франківська ініціювали встановлення залізного лицаря на т. зв. “стометрівці” (вул. Незалежності, 18). Кошти, які збиралися з забивання цвяхів, передавалися на оздоровлення поранених військовослужбовців ЗСУ в АТО. Але ініціатива не набула великої популярності і за 6 років лицар так і не став залізним. У 2021 р. лицаря перевезли до Галицького замку, де він спокійно стоїть у куточку, а туристи, що роблять фотосесію, навіть не здогадуються, якою була первинна ідея створення цієї скульптури.

Лицар, встановлений у Івано-Франківську, а потім перенесений у Галич. Джерела фото: report.if.ua і davniyhalych.com.ua
Лицар, встановлений у Івано-Франківську, а потім перенесений у Галич. Джерела фото: report.if.ua і davniyhalych.com.ua

Дрогобич

У 2016 році у Дрогобичі теж з’явилась ініціатива відбудови “Лицаря в зброї”, що викликало неабияке зацікавлення. Серед істориків, краєзнавців та простих містян і жителів району спалахнули навіть суперечки через різні оцінки такої акції. Якщо комусь цікаво почути ці думки, можна переглянути відео «Лицар в збруї». Чи потрібний він Дрогобичу? Зрештою схоже, що більшість авторитетних голосів була проти цієї ідеї, тому вона так і не дійшла до втілення.

Чому ж ці патріотичні ініціативи не прижилась в сучасній Галичині? Здається, справа тут не в різних історично-політичних оцінках автрійського “Kriegsnagelungen”, а в тому, що на відміну від періоду Першої світової війни у нас з’явились радикально інші та набагато швидші способи збору та переказу коштів і цілком зрозуміло, що забивання цвяхів не може порівнятись зі зборами благодійних внесків через соцмережі, миттєвим переведенням платежів і т. д. Світ змінився, тільки ворог лишився той самий…

Автор: Zommersteinhof

Корисні посилання:

1. Wikipedia. Kriegsnagelungen (Військове забивання цвяхів)
2. Nowości ilustrowane, 1916, nr. 15. Osłonięcie “Rycerza w zbroi” we Lwowie
3. Nowości ilustrowane, 1916, nr. 16. “Żelazny rycerz” we Lwowie
4. Інтерактивний Львів. Імперська пропаганда та національні протиріччя (1916)
5. Енциклопедія сучасної України. Ян Нальборчик
6. Львівський Лицар – це добра історія 1916 року…
7. Львівський лицар переїхав в палац Сапєгів
8. Легенди Станиславова. Залізний лицар
9. Дерев’яний лицар, який не став залізним
10. Залізний вояк
11. Б. Лазорак, Б. Скварек, Т. Лазорак. Дрогобич і дрогобицька земля у 1914-1919 pp. Дослідження історії міста та регіону
12.Нотатки стриєзнавця. Микола Закусов. У пошуках «Лицарського щита».

Львівський Театр Лесі Українки запрошує до фестивалю “Митниця. Нова режисура”

“Митниця”: фестиваль нової режисури

Львівський Театр Лесі Українки став партнером цьогорічного фестивалю “Митниця. Нова режисура”, який вже втретє проходитиме в Києві в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Запрошуємо львівських театральних режисерів/ок та тих, хто лише мріє зробити театральну постановку. Мета “Митниці” – відкриття нових імен, підтримка та розвиток режисерок/ів в сфері театрального мистецтва.

“Митниця”: фестиваль нової режисури

Цьогорічний фестиваль відбувається за підтримки Італійського Інституту культури при Посольстві Італії в Україні та побудований на текстах італійського драматурга Луїджі Піранделло. Учасники обирають один з 17 запропонованих організаторами текстів та подають заявку на участь у фестивалі.

“Митниця”: фестиваль нової режисури

Переможниця/переможець фестивалю матиме можливість поставити виставу за обраним текстом на сцені Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра в наступному сезоні.

Прийом заявок триває до 3 серпня. Публічні покази уривків фіналістів відбудуться 12 та 13 жовтня в Києві. Фіналістам, які не проживають у Києві, організатор покриває проїзд та проживання на період репетицій в театрі та показу уривків.

“Митниця”: фестиваль нової режисури

Ознайомитися з умовами фестивалю, найпоширенішими запитаннями та відповідями, текстами Луїджі Піранделло можна тут: офіційна сторінка “Митниці 2024”.

Про фестиваль: Фестиваль “Митниця. Нова режисура” було створено в 2022 році Театром на лівому березі з метою відкриття нових імен, підтримки та розвитку режисерок та режисерів в сфері театрального мистецтва. Він став продовженням Фестивалю пам’яті Едуарда Митницького “Простір Майстра”.

“Митниця”: фестиваль нової режисури

Переможцем першої “Митниці” було обрано Олександра Соколова з п’єсою Мартіна Макдони “Самотній Захід”, прем’єра вистави відбулася цієї весни. Переможцем минулорічної “Митниці” став Роб Фельдман з п’єсою “Копи проти Равликів” Ніни Захоженко, прем’єру вистави заплановано на осінь 2024. Кураторка фестивалю – театральна режисерка, головна режисерка Театру на лівому березі – Тамара Трунова.

З України намагалися вивезти стародруки XVII-XVIII століть

Стародрук, датований XVII-XVIII століттями
Стародрук, датований XVII-XVIII століттями

У пункті пропуску «Краківець», що на кордоні з Польщею, виявили два церковні стародруки, датовані XVII-XVIII століттями.

Про це повідомила Державна прикордонна служба, передають Фотографії старого Львова.

Книги виявили серед особистих речей у дорожній сумці громадянки України, 1976 року народження.

Стародрук, датований XVII-XVIII століттями
Стародрук, датований XVII-XVIII століттями

«Пані мала намір вивезти їх в Польщу. Наразі предмети старовини вилучили співробітники митниці», – зазначили в ДПСУ.

Історичну та культурну цінність вилучених книг буде встановлено в результаті експертизи.

Наталка РАДИКОВА

Чому галичани не хотіли захищати “свою совєцкую родіну”?

Львів, 1930-1940-і рр.
Львів, 1930-1940-і рр.

Якось, на травневі свята, натрапила у соцмережах на розповідь колеги по перу із Харкова. Шанувальниця совка  та красної армії так і не спромоглася  усвідомити причинно-наслідкового зв’язку української історії та окупації українських теренів совєцькою владою.

То були спогади  її батька, колишнього совєцького офіцера  чи то смершівця, чи то політрука.  Мовляв,  коли налетіла  німецька авіація,  і почалося бомбардування військової частини, солдати, офіцери розбіглися хто куди, рятуючи свої життя. Після бомбардування  повернулися всі: русскіє – зрозуміло, таджики, калмики і навіть малороси… всі, окрім  галичан. Завершуючи  публікацію, пані скрушно додала російською, що, напевне, галичани втекли, бо не хотіли захищати своєї совєцької родіни.

Оперний театр, 1940-1950-ті рр.
Оперний театр, 1940-1950-ті рр.

Вже з першого речення ця публікація стала для мене триґером. Ще й враховуючи коментарі про “праклятих бандєровцєв”, котрі  тут же ж під нею розгорнула уся харківська і запорєбріковська вата…

Мимоволі я  вступила у цей нерівний бій. Передовсім порадила  тій  колезі та її дописувачам, – дізнатися відповідь на своє сакраментальне питання. Аби на 9 мая щороку не запитувати  себе: чому ж все-таки галичани не хотіли захищати “свою совєцьку родіну”?..

Для цього порадила їм поїхати до Львова чи до Стрия. Не на каву, не на шпацер, не в рестораціях час провести, не  кам’яницями помилуватися чи оперу послухати, а відвідати музей-меморіал колишньої Стрийської тюрми або ж тюрми на Лонцького, послухати розповідь про той страшний  кривавий терор, який чинили  енкаведисти в Західній Україні.

Бюст Яна III Собєського біля міської Стрільниці. В кінці 1940-х його замінили на погруддя Сталіна. Фото 1900 року
Бюст Яна III Собєського біля міської Стрільниці. В кінці 1940-х його замінили на погруддя Сталіна. Фото 1900 року

Замовити собі екскурсію та більше дізнатися про своїх кумирів, своїх батьків і дідів, – “красних освободітєлєй”. Також запитати себе: “а що робили мої діди з-за Урала, з Пітєра, з Новосібірська та з-під Харкова на Галичині? Що вони там забули у тридцять дев’ятому”?

Однак, проблема ця значно глибша, аніж може здатися на перший погляд. І справа навіть не у сучасних московських пропагандистах та їхніх наративах. Адже на Збручі, на 9 мая, місцеві чиновники усе ще виганяють до совєцьких меморіалів  бюджетників з гвоздичками, а слова “Дєнь пабєди” ще в пошані у багатьох мешканців Надзбруччя, натомість герої ОУН-УПА  досі не мають гідного вшанування, навіть пам’ятної таблички…

Стела на місці встановлення пам’ятника Леніну, 1940-1941 рр.
Стела на місці встановлення пам’ятника Леніну, 1940-1941 рр.

А справа, друзі, у тому, що совєцькі люди завжди вважали красную армію чимось добрим і прекрасним, на відміну від поганого і злого НКВС.

“Хоч, насправді, це були мацаки одно й того ж монстра”, – як зауважує волинянин Юрій Камаєв.

Ось чому, коли у 1937-му почалися сталінські чистки совєцьких маршалів і генералів, “уславлєнних гєроєв гражданской войни”, совєцький народ перебував у шоці і трепеті… Коли ж Хрущов почав ліпити із  реабілітованих тухачевських-прімакових героїв-мучеників сталінського режиму, хоч  насправді вони прославилися хіба що непомірними амбіціями та катуванням власного народу, усі дружно втішилися, що культ особи Сталіна нарешті “розвінчали”!

Стихійний ринок на зруйнованій після війни площі Торговій. Фото 1940-1950 рр.
Стихійний ринок на зруйнованій після війни площі Торговій. Фото 1940-1950 рр.

Тож красная армія для багатьох українців і до цього дня залишається чимось на кшталт  священної корови. Хоч насправді маємо нарешті усвідомити: красная армія для України була, є і залишається  ОКУПАЦІЙНОЮ!

Совєцькі вояки, які увійшли до Львова,  вражали львів’ян  насамперед своїм зовнішнім виглядом. Це були здебільшого “монголи” чи “калмики”, бідні, обдерті і ласі до чужого. Готові грабувати та  вбивати за окраєць хліба.

“Визволителів” (як вони себе називали) мешканці описували як “нещасні, малі, косоокі, одягнуті у бурі шинелі, що нагадували швидше шмати до підлоги, аніж воєнні мундири”, – пригадує свідок цих подій, історик Ярослав Дашкевич.

Парад 1 травня 1940 року на нин. пр. Свободи, в тлі - монумент конституції
Парад 1 травня 1940 року на нин. пр. Свободи, в тлі – монумент конституції

Червоноармійці-визволителі з перших днів займалися розбоєм та відкрито грабували. Першою здобиччю рядових окупантів стали гаманці, коштовні жіночі прикраси, золоті чи срібні годинники на ланцюжках (такі мав кожен пристойний львівський пан).

Офіцери ж розважалися масштабніше: фабрикуванням справ проти заможних містян. Власника пристойного маєтку арештовували за фальшивим звинуваченням, тримали кілька днів, а тим часом його маєток нещадно грабували. Потім заарештованого звільняли і вибачалися, мовляв, сталася прикра помилка.

Грабунки набули таких масштабів, що у Львові на два місяці було запроваджено військовий стан. За такі дії засудили 73 бійців та командирів червоної армії, 10 із яких – до розстрілу.

Радянський монумент на нин. пр - ті Свободи. Фото 1940 року
Радянський монумент на нин. пр – ті Свободи. Фото 1940 року

У другій половині січня 1940 року у Львові почався голод. У першу окупаційну зиму в меню багатьох родин переважала “смажена” на воді цибуля і картопляні пляцки, печені на блясі. На блясі також пекли коржі з борошна, замішаного на воді та солі. “Голод – найкращий кухар”, – казали львів’яни.

Вже до 2 жовтня 1939 р. у Західній Україні перебувало 240 осіб – функціонерів партії та 142 – ЦК комсомолу. До 5 жовтня прибули ще одна тисяча комуністів та 500 комсомольців. Їх кількість постійно збільшувалася: станом на квітень 1940 р. у західних областях перебувало 16 тисяч комуністів, а в середині 1941 р. 37 тисяч членів та кандидатів у члени вкп(б).

У листопаді розпочалося найстрашніше:  передислокація з московії працівників НКВД: 400 працівників НКВД (офіцерський керівний склад) з  випускників училищ: Ленінградського – 60 осіб, Саратовського – 40, Смоленського – 50, Рязанського – 30, Горьківського – 53, Новочеркаського – 35, Воронезького – 40, а також 110 з інших закладів.

Львів. Площа Старий Ринок. Приблизно 1940-ві роки
Львів. Площа Старий Ринок. Приблизно 1940-ві роки

Звісно, що у новоприбулих гостро поставало квартирне питання. І воно потребувало швидкого вирішення. Розпочалося вивільнення квартир через масові арешти та депортації. В ошатні квартири львівських містян, назавжди покинуті господарями з усім добром, вселялися родини совєцьких офіцерів. Усіх тих Ваньок з їхніми бабами.

У Львові й досі переповідають історії про те, як нечупарні московки, ставши власницями  нових помешкань і вважаючи  мереживні комбінації львівських пані за вишукані вечірні сукні, одягали їх до театру. А у порцелянових ноцниках подавали до столу ісконно русскоє блюдо – варену бульбу “в мундирах”. Або на балконах висаджували квіти.

У період від 1939 до 1941 року депортацію провадили у декілька етапів. Арешти тривали безперервно, і тюрми у Львові були переповнені.

За офіційними даними, кількість заарештованих НКВД осіб у Західній Україні в 1939 р. становила: 5 406 поляків, 2 779 українців, 1 439 євреїв; у 1940 р. – 15 518 поляків, 15 024 українців, 10 924 євреїв; у січні-травні 1941 р. – 1 058 поляків, 5 360 українців, 797 євреїв. Отже, всього у 1939—1941 рр. органами НКВД було заарештовано 21 982 поляки, 23 163 українці, 13 160 євреїв.

Корпус заводоуправління, 1940-і рр.
Львівський хімічно-фармацевтичний завод. Корпус заводоуправління, 1940-і рр. (вул. Опришківська, 6/8, на місці лікувального закладу Кисельки)

Кількість “вивільнених” квартир зростала у геометричній прогресії. Станом на 4 листопада 1939 року совєцька влада “знайшла” (саме це слово використане у звіті!) 1031 квартиру для передачі їх представникам партійно-господарського активу. 27 листопада нових господарів отримали 2649 помешкань. На 3 січня 1940 р. “вивільнених” і “наданих” новим господарям квартир уже було 5407.

І це був лише початок, бо минуло лише 3,5 місяці з часу “визволення”.

Львів, Стрий, Станіслав попереду чекала страшна доля… Хроніки морду українців у місцевих тюрмах за той період викликали жах. Про це розповідають свідчення не тільки  очевидців-галичан, але й нових, німецьких окупантів, які згодом зайняли Галичину. Навіть  вони сивіли від побаченого: ям, заповнених вапном, у яких червоні кати розчиняли тіла своїх, часами ще живих жертв. Замордовані  молоді люди, діти….

Страшні експонати  музею-меморіалу “Стрийська тюрма” – дитячі чобітки, вервички зроблені з розмоченого хліба, на яких звершали останню молитву жертви кривавого червоного монстра… полотняні хустинки з вишитими ликами Діви Марії і молитовними написами “Врятувати і Спасти”…Аби описати ці експозиції, не вистачає жодних слів. Це треба бачити і відчути самостійно.

Львів, 1940-1950-ті рр.
Львів, 1940-1950-ті рр.

Та найстрашніше те, що самі кати й нащадки “красних освободітєлєй” і досі благополучно живуть і доживають свого віку у тих помешканнях, які їм колись добули батьки і діди, проливши українську, галицьку кров.

Тільки осягнувши все це, можна відповісти собі на питання, чому галичани не хотіли захищати “свою совєцькую родіну”.

І відповідь проста: а як можна любити катів та окупантів?

То було позаторік.  Тепла, золота осінь… У кав’ярні на Вірменці завжди гамірно і яблуку нема де впасти…

Львів, 1930-1940-і рр.
Львів, 1930-1940-і рр.

Смакуємо з коліжанками каву. Раптом чую… поряд, за сусіднім столиком, російську. У Львові мене це завжди напружує. А цього разу…

Літні жіночки із характерною совєцькою “хімією” на голові, типові колишні номенклатурниці.

– Я карєнная львавянка! – чую, раптом голосно каже одна. –  Мой отєц і мать во Львовє прожілі всю свою жізнь…

Мене та моїх коліжанок, чиї діди служили в ОУН-УПА, а прадіди були січовими стрільцями, коробить від цих слів, аж всередині все перевертається від  огиди. Не втримуюся, запитую, так, що чують усі в тісненькій кав’ярні.

Зрештою – я ж не в окупованому Донецьку, а в себе, в любому серцю Львові.

– Пані, а можна поцікавитись, з якого саме ви року “карєнная львавянка”, що так московською чешете? З якого року ваші батьки “прожілі у Львовє всю свою жізнь”? Чи не з тридцять дев’ятого, часом?

Львів, 1930-1940-і рр.
Львів, 1930-1940-і рр.

Услід за мною зводять на них погляд і мої  львівські коліжанки.

Жіночка здригається і замовкає. Наче за командою, піднімається зі своїми подружками і мовчки йдуть геть. Може, каву вже допили, а може… злякались “клятих бандерівок”….

У кав’ярні на якусь мить стає тихо.  А потім знову враз  веселий гамір,  шипіння турки на гарячому піску та аромат львівської кави, цокання келішків з фірмовим лікером та філіжанок… Тільки кельнер з-за барної стійки на мить відволікається від своєї роботи і тихо, лише устами, проказує до нас: “Дякую!”.

Лора ПІДГІРНА

Джерело: https://ukrainianpeople.us/

У Львові відбудеться інтерактивний топік про електричний трамвай у Львові

У Львові відбудеться інтерактивний топік про електричний трамвай у Львові

В четвер, 25 липня 2024 року о 18:00 у Львівському палаці мистецтв (вул. М.Коперника, 17) відбудеться інтерактивний топік від завідувача відділом Музей історії науки і техніки, відділу Львівського історичного музею Олександра Арістархова “Львівському електричному трамваю 130 років. Сторінки історії”.

Олександр розповість та покаже становлення та розвитку львівського трамваю на світлинах з декількох колекцій (ЛІМ, УФОТО, Ірини та Ігоря Котлобулатових).

Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Музею історії науки і техніки у Львові та Львівського палацу мистецтв.

31 травня 1894 року у Львові було відкрито регулярний рух другого в Україні і четвертого в Австро-Угорщині електричного трамвая. Довжина ліній становила 8,3 км. Діяли такі маршрути (подані сучасні назви вулиць): «проспект Свободи — вулиця Степана Бандери — головний вокзал», «проспект Свободи — вулиця Івана Франка — Стрийський парк» і «проспект Свободи — вулиця Личаківська — Личаків».
Відкриття було пристосовано до Крайової виставки 1894 року, що проходила у Стрийському парку.

До та після події гостинно пригощатиме Кава Старого Львова. Традиційно дякуємо нашим інформаційним друзям Агенції інформації та аналітики “Гал-інфо” та Українське радіо. Львів  за активний розголос.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Львівський історичний музей запрошує на відкриття виставки “Народний дім: Не\відома історія”

Народний дім, кін. ХІХ ст.
Народний дім, кін. ХІХ ст.

Сьогодні, 23 липня 2024 року, о 15.00 в Львівському історичному музеї (Площа Ринок, 24) відбудеться відкриття виставкового проєкту “Народний дім: Не\відома історія”.

Цього року виповнюється 175 років з часу створення у Львові “Народного Дому” — однієї з найстаріших і найбагатших культурно-освітніх установ у Галичині, яка існувала в період з 1849 по 1939 роки. З нагоди цієї пам’ятної дати Львівський історичний музей репрезентує виставку “Народний дім: не/відома історія”.

Народний дім. Фото Юзефа Едера, Фото 1860-1870 рр.
Народний дім. Фото Юзефа Едера, Фото 1860-1870 рр.

«У непрості часи воєн і окупацій саме культура береже ідентичність народу, який хочуть пригнобити. Тому агресор зараз прицільно знищує українські музеї, заклади освіти та культури. А в попередні століття, коли українці лише виборювали власну державність, культурні товариства були тим осередком, де не лише зберігали національну ідентичність, але й визрівали ідеї національної боротьби. “Народні доми” у свій час стали центрами, де плекали українську культуру, мову, традиції. Збереження національної пам’яті стало головним пріоритетом української інтелігенції» – наголошують організатори виставки.

Перший Народний дім було збудовано у Львові на згарищах старого університету, який містився у закритому урядом Тринітарському монастирі на вул. Театральній, 22. Відвідувачі зможуть побачити графічні роботи ХІХ ст., на яких зображено фрагменти львівського університету після 1848 р., церемоніальну кельму та молоток, які використовував цісар Франц Йосиф І для закладання наріжного каменя будівництва Народного дому.

Львів, вул. Театральна, Народний Дім та площа перед ним, 1894 рік
Львів, вул. Театральна, Народний Дім та площа перед ним, 1894 рік

На особливу увагу заслуговує колекція живописних портретів очільників та громадсько-політичних осіб, чия діяльність пов’язана зі становленням та функціонуванням “Народного Дому”. Цінним візуальним джерелом, представленим на виставці, є невелика збірка фотографій, які були складовою часткою фондів Бібліотеки та Музею. Маловідомі та не досить досліджені сторінки історії Музею “Народного Дому” репрезентовані цінними пам’ятками різних фондових груп.

Виставковий проєкт демонструє лише незначну кількість знакових пам’яток з величезної колекції предметів музейної скарбниці та бібліотеки Народного Дому, які зберігаються у фондах Львівського історичного музею.

Народний дім

Цікаві факти: при Народному Домі існувала низка культурно-освітніх установ та товариств. Стараннями відомого історика Антона Петрушевича була відкрита бібліотека, яка мала цінну збірку слов’янських стародруків і рукописів XV-XIX ст. Відвідувачі матимуть змогу побачити оригінальні листи А. Петрушевича, а також Євангеліє XVII ст. та “Тріодь цвітну” XVII ст., які належали А. Петрушевичу, та були подаровані в бібліотеку.

Окрім навчальних закладів, Музею та Бібліотеки, у приміщенні Установи було створено перший український професійний театр при товаристві “Руська бесіда”. На виставці можна оглянути афішу, а також сценічний костюм М. Стадник, яка свого часу брала активну участь у виступах на сцені театру.

Народний дім. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. Джерело: http://1256.lviv.ua
Народний дім. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. Джерело: http://1256.lviv.ua

1 листопада 1918 року саме у будівлі Народного Дому у Львові було проголошено Західноукраїнську народну республіку. Після Львова національно-просвітницькі товариства — “Народні Доми” почали організовувати і в інших містах Галичини.

Наталка СТУДНЯ

Село Лавочне на Львівщині: фото 1910-х років

с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.

У збірках онлайн-фондів Австрійської національної бібліотеки у Відні вдалося натрапити на фото села Лавочне, що зараз розташоване у Стрийському районі Львівської області.

с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.

Усі фото відносяться до 1915 року, тобто до часів Першої світової. На світлинах можна побачити австрійських солдат, місцевих мешканців, а з будівель бачимо храм, залізницю та загальні панорами села.

с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.
с.Лавочне, 1915 р.

З історії відомо, що у 1915 року під Лавочним відбувалися запеклі бої УСС, австро-угорських і німецьких військ з російськими військами.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело фото: Österreichische Nationalbibliothek

Шампанські очі. До Дня народження Кузьми львів’ян запрошують на концерт, присвячений його мамі (відео)

Шампанські очі. До Дня народження Кузьми львів’ян запрошують на концерт, присвячений його мамі

17 серпня у Львові, на території !FESTrepublic, відбудеться концерт пам’яті легендарного Кузьми. Цьогоріч подія буде по-особливому щира та душевна, адже присвячена вона мамі Кузьми, яка завжди мріяла, щоб концерти «Шампанські очі» до  день народження її сина проводилися щороку, повідомили організатори VINIL concert agency.

Цьогоріч організаторами концерту стануть батько та рідні Кузьми, разом з агенцією VINIL. На сцені для усіх виступить естрадно-симфонічний оркестр Театру Заньковецької під керівництвом Богдана Мочурада, з яким неодноразово Кузьма співпрацював, а також зіркові гості, які представлять свої яскраві інтерпретації легендарних пісень Скрябіна.

Концерт «Шампанські очі», започаткований агенцією VINIL разом з батьками Кузьми у 2019 році, вже став традиційним та невід’ємним для Львова. Цього року він відбудеться у Львові вже вчетверте.

Андрій Кузьменко, більше відомий як Кузьма Скрябін, був відомим українським співаком, телеведучим та письменником. Його творчість зачіпає та хвилює серця багатьох українців своєю актуальністю і до сьогодні.

«Батько, рідні Кузьми та агенція VINIL запрошують! Це буде справді унікальна нагода віддати шану Кузьмі та насолодитися улюбленою музикою й незабутніми митями. Поспішайте придбати квитки та долучитися до цього особливого заходу! До зустрічі у місцях щасливих людей!» – запрошують на концерт організатори.

Квитки можна придбати за посиланням: https://concert.ua/uk/booking/shampanski-ochi-lviv/

Рідні Кузьми також запрошують на події, що відбудуться в інших містах:

  • 16 серпня / 19:00 – Івано-Франківськ, Палац Потоцьких
  • 17 серпня / 19:00 – Київ, Ботанічний сад ім. Гришка
  • 18 серпня / 19:00 – Чернівці, Літній театр

Ольга МАКСИМ’ЯК

Львівські письменники зібрали книжки в межах проєкту “Книги – бібліотекам звільненої Херсонщини”

Книжки, передані в межах проєкту “Книги – бібліотекам звільненої Херсонщини”
Книжки, передані в межах проєкту “Книги – бібліотекам звільненої Херсонщини”

На заклик Долучитися до проєкту збору  книжок бібліотекам звільненої Херсонщини  відгукнулися письменники Тетяна Грунська, Леся Бернакевич, Оксана Мазур, Роман Квітневий, Зоряна Кіндратишин, Юрій Грешко, Ірина Вовк, Катерина Тихонова, Ольга Яворська, Галина Пагутяк, Лана Перлулайнен, Олесь Дяк, Юлія Каспрук, Соломія-Анна Мазур, Марія Гатала-Квасневська, Богдан Смоляк, Віктор Палинський, Надія Ковалик, Ольга Кіс, Володимир Кузик, Богдан Дячишин, Галина Іванова, Наталія Ковалик, Ольга Донеччанка, Любов Бенедишин, Мирослава Милян-Данилевська, Марія Людкевич.

Книги письменників Михайла Стасюка, Ганни Вівчар та Романа Лубківського люб’язно передали їхні родичі.

Про це повідомили на сайті Української літературної газети.

“Підійшов до завершення проєкт “Книги – бібліотекам звільненої Херсонщини”, започаткований із ініціативи письменницької громади Херсонщини в особі Шевченківського лавреата Анатолія Кичинського та працівників центральної бібліотечної системи Херсонщини. Члени Львівської обласної письменницької організації зі свого боку активно долучилися до збору. Питання участі в ініціативі спершу обговорили на засіданні правління. Як результат, три партії різножанрових книг а кількості 120-ти екземплярів було передано в рамках проєкту”, – йдеться у матеріалі.

Більшість примірників – унікальні, оскільки мають дарчі підписи авторів.

Наталка СТУДНЯ

13 цікавих фактів про каву

Кава
Кава

Кава ще ніколи не була настільки популярною. Сьогодні, в рамках недільної кавової рубрики,  разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися цікавими фактами про наш улюблений напій.

Хтось не може жити без чашки чорної кави зранку, дехто полюбляє випити еспресо після обіду, хтось віддає перевагу філіжанці капучино або фрапе під час робочої перерви. Але одне точно – так багато кави у світі ще не пили.

У 1991 році споживання кави у світі становило 90 мільйонів 60-ти кілограмових мішків, за даними Міжнародної організації з кави (ICO). Цього року прогнозується, що споживання сягне понад 160 мільйонів мішків.

Тож влаштовуйтесь зручніше з філіжанкою свого улюбленого варіанту цього напою і дізнайтеся 13 фактів про каву, які ви могли не знати.

1. Кава, насправді, – це вишня

Зерна, з яких ви робите каву – це насправді обсмажені насінини з фрукта, який називають кавова вишня. Якщо таку вишеньку розкусити, всередині ви знайдете дві сплюснуті кісточки-насінини.

Каву готують з обсмаженого насіння фруктів, які називають кавовою вишнею
Каву готують з обсмаженого насіння фруктів, які називають кавовою вишнею

Близько 5% світової кави, згідно з даними Національної кавової асоціації США, містять овальне зерно, яке називають “піберрі” – англійською peaberry, “горохова ягода”, оскільки ззовні насінина схожа на горошину. Іспанською такі зерна називають “караколільо” (“маленький равлик”).Такі зернини сортують вручну і дуже цінують за більш витончений та міцніший аромат.

2. Дехто споживає каву як їжу

Люди століттями п’ють каву, але дехто більше полюбляє її їсти.

Кава не завжди була напоєм: з неї роблять енергетичні батончики, додаючи до їхнього складу мелену каву
Кава не завжди була напоєм: з неї роблять енергетичні батончики, додаючи до їхнього складу мелену каву

Деякі компанії також використовують залишки кавової ягоди для виготовлення борошна. Із нього роблять тістечка, хліб, шоколад, соуси та в інші продукти.

Проте вони не завжди смакують як кава: залежно від виду, відчуватимуться квіткові, цитрусові або фруктові нотки.

3. Кава з випорожнень дорого коштує

Цивета або слон? Найдорожча кава проходить через кишківник цих тварин.

Копі лювак - один з найдорожчих видів кави в світі, але зараз конкуренцію йому створює кава, частково перетравлена слонами
Копі лювак – один з найдорожчих видів кави в світі, але зараз конкуренцію йому створює кава, частково перетравлена слонами

Копі лювак – це кава з випорожнень схожої на кота тварини – азійської пальмової цивети. Кавові ягоди ферментуються, поки проходять через травний тракт тварини, після чого їх збирають і продають.

Півкілограмовий пакет таких зерен в елітних магазинах може коштувати до 700 доларів.

Останнім часом сильну конкуренцію копі лювак складає так звана кава “Чорний бивень”, або “Чорна слонова кістка” (Black Ivory). Її виготовляють із зібраних вручну кавових зерен, які з’їли, а потім випорожнили слони в Таїланді.

Цю каву винайшов канадець Блейк Дінкін. Маленькі пакунки по 35 грамів продаються у США за 85 доларів.

Як пише журнал Toronto Life, кава з таких зерен має “майже схожий на чайний, не гіркий присмак з нотками какао, індійського фініка, тютюну та шкіри”.

4. Кава корисна для здоров’я…

Кава багата на антиоксиданти, які оберігають наші клітини від токсинів, хімікатів та запалення.

Вулична кав'ярня
Вулична кав’ярня

Раніше цього року дослідження, результати якого опублікували в журналі Annals of Internal Medicine, засвідчило, що споживання до трьох чашок кави на день знижує ризик смерті з кількох ключових причин, зокрема від серцевих захворювань.

Дослідники спостерігали за більш ніж 500 000 людьми в десяти європейських країнах протягом 16 років.

Інші дослідження вивчали, чи може кава знизити ризик розвитку діабету другого типу та боротися з нейродегенеративними захворюваннями, як от деменція та хвороба Альцгеймера. Але в цих галузях потрібні подальші дослідження.

Вміст кофеїну в каві також допомагає людям збільшити рівень енергії і покращити спортивні результати.

5. …але в помірних кількостях

Оскільки кофеїн є стимулятором, він може становити ризик, якщо вживати його в надмірній кількості.

Кофеїн є стимулятором і може становити ризик, якщо вживати його у надмірній кількості
Кофеїн є стимулятором і може становити ризик, якщо вживати його у надмірній кількості

Вагітним краще обмежити споживання кофеїну, оскільки цю речовину пов’язують з низькою вагою новонароджених, а іноді й з викиднями.<

Британська служба охорони здоров’я рекомендує вагітним жінкам вживати не більше 200 міліграмів кофеїну на день. Це трохи більше чашки фільтр-кави або дві чашки розчинної.

6. Існує два види кавових зерен

Арабіка походить від оригінальних кавових рослин, які відкрили в Ефіопії. З плодів цих кущів виготовляють витончену, м’яку, ароматну каву, яка є дорожчою і становить приблизно 70% усього світового виробництва.

Кущі арабіки походять з ефіопських рослин. Робусту часто використовують у кавових сумішах та розчинній каві
Кущі арабіки походять з ефіопських рослин. Робусту часто використовують у кавових сумішах та розчинній каві

Робуста має дещо гіркіший присмак і вдвічі більший вміст кофеїну. Ці зерна здебільшого використовують у сумішах (блендах) та для розчинної кави. Їх вирощують в Центральній та Західній Африці, деяких регіонах Південно-Східної Азії, зокрема в Індонезії та В’єтнамі, а також у Бразилії.

7. Каву відкрили кози в Ефіопії (як стверджує легенда)

За легендою, у дев’ятому столітті пастух на ім’я Кальді побачив, як його кози їли ягоди з дивного куща, і помітив, що після цього тварини були сповнені енергії і не спали всю ніч.

Ефіопія вважається батьківщиною кави
Ефіопія вважається батьківщиною кави

Він розповів про це монахам, які зрозуміли, що можуть робити з ягід напій, щоб не засинати під час молитви.

8. Каву спочатку називали вином

У XV столітті каву вже вирощували у Ємені. Звідти пішла її перша назва – словом qahwahу Ємені називали вино.

Століття потому каву вже знали в Персії, Єгипті, Сирії та Туреччині.

9. Перші кав’ярні з’явилися на Близькому Сході

Кавою насолоджувалися не лише вдома, але й у громадських кав’ярнях, які почали з’являтися в містах на Близькому Сході.

Кава стала частиною місцевої культури, подолавши шлях з Ефіопії до Аравійського півострову та інших куточків світу
Кава стала частиною місцевої культури, подолавши шлях з Ефіопії до Аравійського півострову та інших куточків світу

Кав’ярні швидко набули популярності та стали місцями для зустрічі, де люди обмінювалися останніми чутками, грали в шахи або слухали музику.

10. Усю каву світу вирощують у так званому “Зерновому поясі”...

Кава зростає у понад 50 країнах, які розташовані в зоні, що називається Зерновим поясом, між Тропіком Козорога та Тропіком Рака. Цей пояс простягається від сходу Мексики до Папуа Нової Гвінеї. Ось найбільші виробники кави:

Бразилія, В’єтнам та Колумбія також є найбільшими експортерами.

11 … але найбільше кави на душу населення вживають у Скандинавії

За даними Міжнародної організації з кави, найбільше кави на душу населення споживають у Фінляндії. Кожен мешканець цієї країни споживає в середньому 12 кг кави щороку.

У скандинавських країнах п'ють більше кави, ніж у будь-якому іншому регіоні
У скандинавських країнах п’ють більше кави, ніж у будь-якому іншому регіоні

Далі в переліку йдуть Норвегія (9,9 кг на душу населення), Ісландія (9 кг), Данія (8,7 кг) та Швеція (8,2 кг).

Італійці, які зробили каву невіддільною складовою “дольче віта“, споживають 5,9 кг кави на душу населення щороку.

12. Кава проти чаю: хто кого?

Який напій популярніший – кава або чай? Британська кавова асоціація стверджує, що кава – “найпопулярніший напій у світі”. У світі щодня споживають близько двох мільярдів чашок кави. Але не все так просто.

У двох найбільш густонаселених країнах світу – Китаї та Індії – переважно п’ють чай. Кава переважає в Північній та Південній Америці та континентальній Європі, а чаю віддають перевагу на більшій частині Азії та в країнах колишнього Радянського Союзу.

Виробництво кави більше ніж чаю за вагою - але щоб зробити чашку кави потрібно більше сировини, ніж для чашки чаю
Виробництво кави більше ніж чаю за вагою – але щоб зробити чашку кави потрібно більше сировини, ніж для чашки чаю

Географ Девід Ґріґґ з Університету Шеффілда у Великій Британії намагався визначити переможця цього суперництва у своїй статті у виданні GeoJournalу 2006 році

Він зазначав, що порівнювати слід за літрами, оскільки хоча у світі щороку за вагою вживають приблизно на 80% більше кави, ніж чаю, на одну чашку потрібно лише два грами чаю, але десять грамів кави.

На основі таких математичних розрахунків він зробив висновок: “На одну чашку кави випивають три чашки чаю”.

13. Ви теж можете приготувати ідеальну чашку кави

Ось поради, як приготувати ідеальну чашку каву вдома, за рекомендаціями від Національної кавової асоціації США:

  • Переконайтеся в тому, що ваше обладнання очищене від старих залишків кави, адже вони можуть зробити ваш напій гірким та неприємним на смак
  • Оберіть свої улюблені зерна. Арабіка чи робуста? Суміш або моносорт? Легкого чи темного обсмаження?
Ваша ідеальна кава вразить будь-яких гостей
Ваша ідеальна кава вразить будь-яких гостей
  • Свіжість важлива: намагайтеся молоти каву якомога ближче до часу її приготування
  • Переконайтеся в тому, що помел кави відповідає вашому методу її приготування – кава-машина, фільтр, заварювання і т. д.
  • Використовуйте фільтровану або бутельовану воду. Не перегрівайте її: температура води має становити 90-95 градусів за Цельсієм, коли вона виливається на ваші зерна.
  • Тривалість часу, протягом якого змелена кава має контактувати з водою, залежить від методу, який ви використовуєте. Для еспресо це може становити близько 30 секунд, а для кави холодного заварювання – цілу ніч.

Отож, спека трохи спала, і ви, сидячи за ранковою недільною кавою, маєте можливість поділитися з друзями цікавими фактами, адже кава робить вас розумнішим. Це факт.

Наталка СТУДНЯ

1...9899100...707сторінка 99 з 707

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?