Санаторій Солецького у Львові - оздоровлення з комфортом 100 років тому
Кількість лікувальних закладів у Львові сторіччя тому вражає навіть сучасників. Найцікавішим, мабуть, є той факт, що окрім звичних медичних закладів – лікарень та шпиталів, було чимало лічниць, санаторіїв, основною метою яких була профілактика захворювань, підтримка слабких здоров’ям …
Найвідомішими серед таких закладів були водолікувальний санаторій Кіселька на Підзамче, “Маріївка” в околиці Винник і, звісно ж лічниця доктора Солецького на Личакові.
Санаторій Солецького на Личакові, нині шпиталь Прикордонних військ України. Фото 2015 року
Неймовірну, казкову будівлю, де сецесійні мотиви змішались із популярним тоді закопанським стилем, споруджено у 1906-1908 рр. для санаторію “Дім здоров’я” лікаря Казимира Солецького за нин. адресою вул. Личаківська, 107. Проект розробив молодий, талановитий архітектор ( відповідний факультет Політехніки він закінчив у 1904 р. ) Олександр Лушпинський. Будівельні роботи виконувала відома фірма Івана Левинського.
Реклама закладу К. Солецького у пресі, до 1914 року
Характерна риса споруди – фасади : чільний, розвернутий в бік Личаківської, завершено гостроверхою вежею, де вгадуються мотиви гуцульських гражд ; головний фасад – від нин. вул. Рєпіна підкреслений виступаючим центральним ризалітом, завершеним причілковим дахом з характерними для закопанського стилю мотивом “сонечко” і різьбленими кронштейнами. Керамічні панно з сецесійними орнаментами доповнюють оздобу будівлі …
Дім Здоров’я Солецького. Фото 2015 року
Дім Здоров’я доктора Казімєжа Солецького, як більшість подібних установ, був закладом приватним. Тут у всьому відчувалась дбайлива рука господаря. Передусім споруда, збудована та обладнана із врахуванням всіх найновіших вимог гігієни, зручності та комфорту.
Лічниця Солецького на Личакові, фото 1912 року
Тут було центральне опалення, електричне освітлення та ліфти, власна телефонна мережа, каплиця, власний парк із зимовим садом, бібліотека, читальня … Гадаю говорити про першокласне лікувальне устаткування потреби немає …
Для обслуговування хворих тут були сучасні операційні, зал для пологів, рентгенівський апарат, діатермія і т.д. Хворих приймали на постійне перебування та лікування із індивідуальною дієтою …
Представники Червоного Хреста біля скульптури Богородиці на тер. закладу Солецького, 1914 рік
Звісно ціна за комфорт та послуги була чималою. Свідченням цього є преса тих часів : ” Санаторій д-ра Солецького на вул. Личаківській вчора перейшов у власність Червоного Хреста… Метою Червоного Хреста є удоступнити цей санаторій у мирний час для людей середнього достатку, і таким чином у ньому будуть унормовані ціни. Громадськість, очевидно, зустріне цю новину з великим задоволенням і беззаперечно підтримає її так, як і лікарі, надто що внутрішній порядок у санаторії буде влаштовано так, що кожен лікар, віддаючи хворого до санаторію, буде мати змогу і надалі тримати його під своєю опікою…” (“Kurjer Lwowski południowy”, s. 4).
Санаторій Солецького на Личакові. Фото 1960-х рр.
Із початком I Світової війни, у 1914 р. тут розмістився Санаторій Польського Червоного Хреста. У часи міжвоєння, 1934 року, відбулась надбудова третього поверху, роботи виконав арх. Вавжинець Дайчак.
Сьогодні у будинку з давніми традиціями лікування розміщено відділ військового шпиталю Прикордонних військ України.
13 та 14 березня на критому манежі державної кінно-спортивної бази “Буревісник”, що знаходиться у Львові на вул. Стрийська, 119, проходять змагання культурну-спортивного товариства “Україна”, присвячені пам’яті відомого тренера Бориса Аркадійовича Трутнєва, котрий підготував багато майстрів спорту , в тому числі міжнародного класу.
Змагання відбуваються в таких дисциплінах як манежна їзда та подолання перешкод – це так зване двоборство, або скорочений вид триборства. Вершники на конях демонструють манежну їзду та подолання перешкод висотою від 80 до 120 сантиметрів.
Загалом за два дні у змаганнях візьмуть участь більше 45 спортсменів зі своїми вихованцями загалом з п’яти команд зі Львова, Рівного та Тернопjля. І для людей і для коней ці змагання є перехідними між зимою та літом і за їх результатами можна буде робити висновки хто котра з команд як себе покажу на літніх змаганнях.
Дзвіниця церкви Святого Духа (Музей Русалки Дністрової)
У 1722–28 рр. на вул. Шерокій (тепер вул. Коперника) коштом княгині Теофілі Вишневецької з Лещинських було збудовано монастир домініканок та костел Св. Катерини Сієнської. В 1783 р. будівлю монастиря було передано новоствореній імператором Йосифом ІІ Руській греко-католицькій духовній семінарії, семінарська церква отримала присвяту Святому Духу.
вул. Коперника, 40
Церква Св. Духа була знищена попаданням німецької авіабомби (німці цілилися у будівлю Головної пошти) 22 червня 1941 року, залишилася лише струнка триярусна барокова вежа-дзвіниця. Вона була побудована пізніше, ніж церква, вірогідно, наприкінці 1740-х років архітектором Мартином Урбаніком (Marcin Urbanik). Тепер у вежі-дзвіниці розміщено музей “Русалки Дністрової”, відділ Львівської галереї мистецтв.
На дзвіниці є унікальний годинник, встановлений у 1786 році, і він є найстаршим для дзвіниць на Галичині. За легендою, замовником годинника, який привезли зі Скиту Манявського, був гетьман Іван Виговський.
вул. Коперника, 40
Каплиця Боїмів (філія Львівської галереї мистецтв)
Львівський купець родом з Угорщини Георгій Боїм задумав збудувати родинну каплицю небаченої краси. Будівлю звели за проектом вроцлавського будівничого Андрія Бемера і освятили 1615 року.
пл. Катедральна
Однією з особливостей зовнішнього виду каплиці є фігура Христа на куполі. Це мало розповсюджений у християнській іконографії образ Христа Засмученого. Незвичність цього варіанту скульптури у тому, що на відміну від усіх інших зображень сидячого Христа, тут Христос спирається щокою на ліву руку, а на більшості відомих зображень — на праву. Під Христом купол «оперізує» такий напис латинською мовою: «Гляньте й побачте, усі, хто дорогою йде: чи є такий біль, як мій біль?».
У другій половині XVIII-го століття поховання з каплиці Боїмів перенесені на львівські цвинтарі, а ключі від неї, згідно з заповітом Георгія Боїма, передано до Катедри. У 1945 році радянська влада закрила каплицю для відвідувачів. Однак з 1969 року сакральна споруда увійшла як окремий відділ до Львівської картинної галереї, її знову відкрито для відвідувачів. Відділ у складі галереї працює й до нині.
пл. Катедральна
Каплиця монастиря Святої Терези (корпус Львівської Політехніки)
Неіснуючий нині жіночий монастир ордена Божого Провидіння. Монастир Святої Терези було засновано в першій половині XIX століття. У 1855 році комплекс монастиря розбудували за проектом архітектора Йосифа Франца. При монастирі існував виховний пансіон для дівчат. У 1941-1944 рр. в монастирському комплексі розміщувалася німецька військова частина.
вул. Степана Бандери, 32
До комплексу монастиря провіденціалісток входила каплиця Святої Терези, вівтарна частина якої збереглася досі. Зараз келії самого монастиря використовуються як один із навчальних корпусів Львівської політехніки.
вул. Степана Бандери, 32
Костел Кларисок (Музей Пінзеля)
1482 року до Львова з Кракова прибули черниці бернардинського ордену. Після реформи бернардинського ордену вони отримали назву кларисок. На початку 17 століття почалося будівництво кам’яного монастиря для кларисок. З 1607 року будівництвом керував архітектор італієць Павло Римлянин, що працював також на будіництві костелу Бернардинів.
пл. Митна, 2
Костел кларисок був невеликим, однонавовим, з вежею над порталом входу. Костел мав 11 вівтарів. Після передачі Львова і Галичини у склад Австро-Угорщини монастир закрито, тут був склад тютюну, потім шпиталь. Сучасний вигляд костел отримав при ґрунтовній реставрації 1938—1939 рр., коли на західному фасаді збудовано втрачену раніше вежу простих конструктивних форм. Проект реставрації виготовив архітектор Ян Лобос. На склепіннях збереглися фрески другої половини XVIII ст. художника Мартина Строїнського, в бічних нефах — стінопис XIX ст. У 1978 р. тут відкрито Виставочний зал Львівської картинної галереї, Музей І. Пінзеля.
пл. Митна, 2
Костел Святого Івана Хрестителя (Музей найдавніших пам’яток Львова)
У 1234 р. на місці майбутнього міста було закладено дерев’яний костел Св. Івана Хрестителя, у якому перебувала місія домініканців. За переказом, пізніше це був надвірний храм дружини князя Лева – Констанції Угорської. До Львова разом з її почтом прибули ченці домініканці та францисканці. Храм було передано під опіку ордену домініканців, пізніше він перейшов під опіку вірмен-уніатів.
пл. Старий ринок, 3
Протягом свого існування костел зазнав багатьох ремонтів і перебудов, в результаті яких буде майже повністю змінено його зовнішній вигляд. У 1993 р. у храмі влаштовано Музей найдавніших пам’яток Львова як відділ Львівської національної галереї мистецтв.
пл. Старий ринок, 3
Костел і монастир святої Марії Магдалини (Львівський органний зал)
Будівлю теперішнього римо-католицького костьолу святої Марії Магдалени було побудовано між 1600 й 1612 роками ченцями-домініканцями за межами міських укріплень, на місці старого дерев’яного костьолу, фундаторкою якого була Анна Пстроконська гербу Папарона. Авторами проекту були архітектори А. Келар й М. Годний. Будівництво закінчено в 1635 році.
Пам’ятка неодноразово зазнавала спустошень. У 1648 році монастирські укріплення, як і прилеглий шпиталь святого Лазаря, захопили війська Богдана Хмельницького, а в другій половині XVII століття костьол постраждав від пожежі.
вул. Степана Бандери, 8
Сучасного вигляду костьол отримав у 1870 році. У наш час споруда є тринавною шестистовпною базилікою з витягнутим хором і гранчастою апсидою, перекритими хрестовими склепіннями. Прості площини бічних фасадів, ритмічно розчленовані рядом високих вікон, відтінюють насичений декоративними елементами головний фасад. Традиції ренесансу поєднуються з рисами стилю бароко.
У радянський період, від 1962-го, у будинку якийсь час розміщувався спортивний зал. У 1960-х роках будівлю пристосовано під органний зал Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка.
вул. Степана Бандери, 8
Монастир святого серця (III корпус Львівської Політехніки)
Від комплексу монастиря залишився один корпус, пам’ятка архітектури історизму (неоренесансу). Монастир Святого Серця засновано в 1844 і закрито в 1944.
До будівлі монастирського виховного корпусу прилягав костел Святого Серця Ісусового. Костел будували з 1844 по 1855 роки на кошти ерцгерцога Фердинанда д’Есте та архієпископа Пістека з мотивами готичного і романського стилів за проектом Вінцента Равського-старшого. Костел теж був знесений у 1970-х роках, а на його місці з’явилась будівля харчового блоку політехнічного інституту (корпус № 26).
пл. св. Юра, 1
У вересні 1946 року на базі агрономічного та лісогосподарського факультетів політехнічного інституту в приміщеннях колишнього монастиря був заснований сільськогосподарський інститут. У 1960-х роках аграрний інститут переведено в Дубляни, а приміщення передано Львівській Політехніці. Більшу частину будівель знищено в 1970-х роках при будові нового комплексу політехнічного інституту. Збереглась лише будівля виховного закладу при монастирі, нині ІІІ навчальний корпус Політехніки.
пл. св. Юра, 1
Монастир Святох Бригіди і каплиця Святого Петра (Слідчий ізолятор УВС)
вул. Городоцька, 24
Бригідки — існуюча понад двісті років за всіх суспільних ладів чоловіча в’язниця в будинку, переробленому з давнього монастиря Св. Бригіди, закритого у 1784 р. Монастир був споруджений у 1614 р. з ініціативи та коштом Анни Фастковської та Анни Порадовської. В ньому містився конвікт для дівчат зі шляхетських родин. На подвір’ї споруджений костел-каплиця Св. Апостола Петра з бароковим вівтарем. У дещо зміненому вигляді споруда костелу існує дотепер.
Якщо уявити нинішню церкву Покрови Пресвятої Богородиці, колись – костел Матері Божої Остробрамської на вул. Личаківська, 175, без оригінальної дзвіниці, отримаємо модерновий будинок, мода на які охопила Львів 20 – 30-х рр. минулого століття, щоправда, чималих розмірів …
Саме дзвіниця, висотою близько 60 м., виконана у формі італійських середньовічних веж-кампаніл, робить храм оригінальним. Дивлячись на неї, подумки переносишся десь у Середземномор’я …
Освяченя новозведеного костелу Матері Божої Остробрамської, 1938 рік
Ще влітку 1914 року громада парафіян-католиків Личакова утворила комітет будівництва нового храму на Верхньому Личакові. Звісно ж, первісним планам завадила війна … Тільки 1927 року місто виділило земельну ділянку під будівництво.
Церква Покрова Богородиці на Личакові. Фото 2015 року.
Конкурс на проект храму супроводжував справжній ажіотаж, викликаний патріотичною промовою-побажанням львівського римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського, створити та освятити костел, як подяку Богородиці за порятунок Львова від більшовицького наступу у серпні 1920 р.
Вид на храм з вул. Личаківська, 1939 рік
У конкурсі взяла участь вся Друга Посполита – архітектори Варшави, Кракова, Львова … 1930 року, після кількох засідань, журі конкурсу одноголосно відкинуло усі проекти, однак доручило Тадеушу Обмінському ( керував будівництвом до своєї смерті у 1932 р. ) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.
Будувався храм у 1931 – 1934 рр., як костел для мешканців Личакова. Присвятили його Остробрамській іконі Божої Матері, що донині зберігається у Вільно ( нині Вільнюс ) й шанується як католиками, так і православними.
На території храму, вид на дзвіницю. Фото 2015 року
Після 1932 року роботи продовжував архітектор Вавжинець Дайчак, котрий розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака, котра також постачала камінь, цеглу, вапно і цемент.
Ціла плеяда талановитих митців взяла участь у оздоблені костелу – скульптори Яніна Райхер-Тот, І. Попович, художникТ. Пєчонка та інші.
Вхідний портал до костелу Матері Божої Остробрамської. Фото 2015 року
Дзвіниця настільки привертає увагу, що мимоволі починаєш придивлятись до всього комплексу. Це ж треба, така конструктивістська краса, а популярної інформації обмаль! Та й туристичного значення їй не надають. Дивно…
Вражає зокрема інформація про дзвони, виготовлені для костелу фірмою Карла Швабе в місті Бяла, їх було відлито два. Перший, названий ” Матір Божа Неустанної Помочі “, вагою 1900 кг. і другий — ” Болеслав ” 3100 кг. Загальна вага 5000 кг.! Нажаль, після війни їх вивезли до Польщі …
Вигляд на костел з вул. Личаківської, 1941 рік
Завершено спорудження храму лише 1938 року. За чотири роки до того, у 1934 році, храм було освячено й передано під опіку отців ордену св. Франциска Салезького. Цікаво, що східна ( греко – католицька ) гілка цього ордену з’явилася лише у 1930 році. Активну участь у функціонуванні товариства приймав Андрей Шептицький – відомий греко-католицький митрополит.
У 1938 році почалося будівництво салезіанами монастирського будинку, із бурсою та ремісничою школою для безхатьків та проблемних дітей. Але завершити його не дав початок другої Світової війни …
Біля церкви Покрови на Личакові. Фото 2015 року
У 1939 та 1941 рр. вежа дзвіниці та храм були пошкоджені артилерійськими та авіаційними снарядами, сліди від яких було видно до 1990-х.
У 1946 р. костел був закритий і перетворений на книжковий склад. У 1992 р. храм був знову відкритий і освячений як церква Покрови Пресвятої Богородиці. Зараз його використовує згромадження Салезіан східного обряду.
З 26 по 29 березня у Львові, в приміщенні торгового-офісного центру “Інтер Сіті” на проспекті Чорновола, 67г, вже вкотре буде проходити виставка узамбарських фіалок, стрептокактусів, кактусів та сукулентів.
Виставка працюватиме з одинадцятої години ранку і до сьомої години вечора і відбувається за участю відомого селекціонера сенполій О. Лебецької.
Виставка узамбарських фіалок, стрептокактусів, кактусів та сукулен
Організатори в програмі обіцяють багато майстер-класів, розіграші, призи та багато хорошого настрою від споглядання такої краси.
Вхід на виставку традиційно буде безкоштовним.
Виставка узамбарських фіалок, стрептокактусів, кактусів та сукулен
Кінотеатр ім. Я. Галана на Личакові - очікуючи на перевтілення ...
Все частіше, спостерігаючи за темпом життя сучасного Львова, замислюєшся, що чекає на ці безцінні пам’ятки архітектури за 20, 30, 100 років …? Якщо середньовічне, найбільш значиме надбання, ще під відносним контролем і опікою, то безліч пам’яток тієї ж середини XX століття руйнуються та йдуть у забуття …, лише в деяких з них з’являється шанс на ” перезавантаження ” …
Ми, часто, забуваємо про перспективу, адже за півстоліття ця архітектура теж набуде цінності, зацікавить майбутні покоління так само, як цікавимось минулим Львова ми зараз …
Кінотеатр ім. Галана/ Миколайчука на вул. Личаківській. Фото 2015 року
Не так вже й багато залишилось у Львові будівель знаменитого “сталінського ампіру”… Яскравим зразком архітектури повоєнної сталінської епохи є споруда колишнього кінотеатру ім. Я. Галана ( пізніше – І. Миколайчука ) на вул. Личаківській, 131, збудована 1954 року.
Кінотеатр Галана під час премєрного показу ” Княжна Мері “, 1955 рік
На велетенських просторах СРСР було збудовано сотні таких типових кінотеатрів – близнюків, проте тепер лише одиниці використовуються за призначенням. Автором усіх цих типових проектів була архітектор Московської архітектурно – проектної майстерні №14 Зоя Осипівна Брод.
Фрагмент фасаду кінотеатру Галана. Фото 2015 року
232 м ² загальної площі, 330 місць у залі, читальня і буфет для глядачів …, в середині 1960-их років кінотеатр налічував 30 працівників, що робило його одним з найбільших у місті. Новий кінотеатр отримав назву на честь комуністичного письменника Ярослава Галана – у 1954 р. відзначалося п’ятиріччя його загибелі у Львові.
Кінотеатр ім. Галана/ Миколайчука на вул. Личаківській. Фото сер. 1960 – х рр.
Проте прибутки кінотеатру не були великими. Специфіка прокату вважала цей зал периферійним, сюди давались менш популярні стрічки, а “хіти” демонструвались після того, як пройшли покази по всіх екранах централізованих кінотеатрів ( після “Львова”, “Супутника”, “Києва” та ін. ).
Вигляд споруди кінотеатру збоку. Фото 2015 року
У 1990-их роках, вже за часів Незалежності, кінотеатр перейменовано на честь Івана Миколайчука. Вже в той час споруда перебувала у жалюгідному стані і вимагала термінових ремонтних робіт, а технічна база – повної заміни …
Кінотеатр Галана у сер. 1970 – х рр.
Багато років тривали спроби знайти пристосування будівлі, вона ж тим часом поступово перетворювалась на руїну … Рішенням міськради від 2011 року у кінотеатрі знаходиться книгосховище Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Паралельно ведуться роботи з переобладнання будівлі під бібліотеку, заплановано створення читальних залів … Проте декілька років тому роботи призупинено …
На межі ХІХ – ХХ століть, Львів був одним з найбільших поряд з Віднем, Прагою, Будапештом та Трієстом міст Австро-Угорської імперії і переживав тоді пору свого розквіту. Населення міста нараховувало майже 150 тис. жителів і в ньому була зосереджена низка потужних фінансових, торгових та промислових фірм.
На той час електрика в багатьох нежитлових будівлях вже була, але живилась вона від локальних генераторів, які зазвичай розміщувались в цих же будівлях.
У такому перспективному місті як Львів не могла не відбутись подія, яка мала велике значення не лише для Галичини, але й для всієї Центрально-Східної Європи. Цією подією було відкриття Крайової виставки в 1894 році. Львів очікував на приїзд понад 1 млн. гостей, серед яких імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І.
Галицька крайова виставка, Львів 1894 рік
Для кінного трамвая, який вже 14 років курсвав Львовом, перевезення такої кількості людей – завдання було непідйомним, та й кінний транспорт ніяк не вписувався в формат виставки передових технічних рішень.
Тому Магістрат оголошує тендер на побудову у місті електростанції та започаткування електричного трамваю. Найпершими були відкинуті пропозиції фірм, які хотіли залишити за собою контрольний пакет цих новостворених підприємств. Відповідно тендер виграє фірма “Siemens & Halske”, “апетити” якої були найменшими, і яка зобов’язувалась через 2 роки продати підприємство місту. Такі жорсткі часові межі з боку Ратуші були продиктовані попереднім досвідом, на якому “обпеклися” чиновники. У 1888-му місто на 50 років віддало в оренду Трієстському акціонерному товариству («Societa Triestina Tramway») збудований інвестором кінний трамвай і втратило на цій пролонгованій оборудці великі кошти.
Логотип компанії “Siemens & Halske”
23 травня 1893 року магістрат затвердив кошторис будівництва. Капітальні витрати на спорудження електростанції постійного струму і трамвайних колій та закупівлю рухомого складу становили 880 тис. корон. Причому співвідношення витрат на станцію і трамвайне господарство було 1 до 3. За неповні два роки інвестор збудував електростанцію потужністю 400 кінських сил (300 кВт) і навесні 1894 року запустив електричний трамвай. Через два роки, у 1896-му, згідно з угодою, Siemens & Halske продає місту проект за 1 млн 680 тис. корон і лише на різниці між інвестованими і вторгованими коштами кладе в кишеню 800 тис. корон чистого прибутку.
Львівський електричний трамвай, фото кінець ХІХ століття
Першу електростанцію побудували на вулиці Веглецькій (сучасна вулиця Сахарова), там же й було перше трамвайне депо. До речі, дане підприємство розташовувалось якраз посередині маршруту першого трамваю, що возив відвідувачів Виставки крайової з Головного вокзалу у Стрийський парк.
Вид на електростанцію і трамвайне депо
На основі викупленого підприємства магістрат утворює комунальне підприємство “Міські заклади електричні”. На протязі наступних чотирьох років воно збільшує виробництво і продаж електроенергії за рахунок розбудови трамвайних мереж.
Герб МЗЕ, навколо якого напис «Електричні заклади королівського столичного міста Львова»
До 1905 року, одна лише експлуатація 8 км трамвайних ліній давала 800 тис. корон прибутку щорічно. Через чотири роки колію видовжили до 25 км. На розгалужених лініях величезними темпами зростає перевезення пасажирів. Якщо у 1899 році трамвай перевіз 5 млн. осіб, то у 1907 році обсяг перевезень сягнув 12 млн. осіб.
Щоб не втрачати жодного пасажира-платника і монополізувати колійний рух містом, у тому ж 1907 році Міські заклади електричні за 950 тис. корон, позичених у львівського магістрату, викуповують частину кінного трамваю, а протягом двох наступних років МЗЕ завершують процес придбання транспортної концесії у Трієстського акціонерного товариства й остаточно виштовхують з ринку «копитного» конкурента.
Кінний трамвай, що курсував у Львові до 1907 року
Керівництво підприємства розуміло, що монопольний, але єдиний споживач не може забезпечити збут електроенергії впродовж доби. На вечірньо-нічний час МЗЕ потребували зовнішніх клієнтів. Тому з 1900 року Міські заклади електричні беруть курс на розширення абонентської бази.
Новий міський театр у Львові (тепер – театр опери та балету ім. С. Крушельницької)
Першим потужним «незалежним» споживачем стає новозбудований новий міський театр (тепер – театр опери та балету ім. С. Крушельницької), який живиться від міської електростанції. Центральне розташування тетру, куди було заведено електричні кабелі, дає змогу забезпечити струмом навколишні райони і в сотні, а то й тисячі разів збільшити кількість роздрібних споживачів електроенергії. Так було викуплено електростанції, які живили Галицьку ощадну касу (Музей етнографії та художніх промислів на пл. Свободи), готель «Імперіал», де працював перший у Львові електричний ліфт, і торговельний комплекс «Пасаж Гаусмана» (проїзд Крива липа). Тому для забезпечення необхідного рівня напруги на електростанції і в окремих місцях електромережі передбачалося встановлення акумуляторних батарей. На електростанції змонтували дві акумуляторні батареї потужністю по 250 к.с. (184 кВт) кожна. Такі ж батареї встановили і у вузловій розподільчій підстанції міста, яку розташували у підвалі оперного театру: одна призначалась для підняття напруги у театрі та прилеглій мережі міста, друга – для резервного живлення театру.
” Гранд-готель ” у Львові, що зокрема слугував головним входом до пасажу Гаусмана, поч.XX ст.
Від електростанції до театру проклали дві живлячі кабельні лінії 220 В з площею поперечного перерізу мідних жил 900 мм2. Окрім цих двох кабелів, був прокладений нульовий провід з площею поперечного перерізу 450 мм2. Справа у тому, що електростанція виробляла електричний струм напругою 500 В, який використовувався у тязі електричного трамваю. Тому до двох живлячих ліній, приєднаних до позитивного та негативного виходів з електростанції, додали нульовий провід. Це дозволяло здійснювати ділення навпіл тягової напруги, що з врахуванням падіння напруги в лініях давало напругу 220 В, необхідну для освітлення.
На цей же час припадає і перша серйозна аварія в схемі електропостачання міста, коли внаслідок пошкодження газовою службою силового кабелю виникла пожежа в акумуляторній станції оперного театру. «Gazeta Lvovska» у декількох своїх номерах публікувала матеріали розслідування цього випадку міською поліцією, яка на той час виконувала також функції технічного нагляду. Газета повідомляла про низку технічних заходів, виконаних Міським електричним підприємством для запобігання подібних аварій, зокрема, монтаж легкоплавких запобіжників і дистанційних рубильників.
Сьогодні об’єктом нашої зацікавленості став заслужений артист України Мирон Блощичак – унікальний музикант, який об`їздив і облітав земну кулю, представляючи Україну на Міжнародних фестивалях і конкурсах. Володіючи багатьма мовами, митець провів безліч концертів-лекцій в університетах і музичних закладах Європи, Америки і Канади.
Мирон люб’язно запросив Фотографії старого Львова до себе в гості в свою святая святих, в свою творчу майстерню, де він зберігає свої інструменти і де твориться неповторна автентично-сучасна музика.
Від інструментів, історія походження яких складає мільйони років і до сучасних кларнетів та саксофонів – усе це можна побачити в майстерні Мирона Блощичака. І не тільки побачити, але й почути їх неперевершене звучання.
На особливу увагу заслуговують несподівані музичні інструменти – як то трубка для підводного плавання, чарка, пластикова пляшка тощо. Маестро зізнається що може заграти на будь-якому інструменті, що має отвір, навіть якщо це корок від пластикової пляшки. І не просто зізнається – одразу бере в руки корок і починає грати. А як це в нього виходить – ви можете побачити на відео.
Львів, якого не повернеш. Танк на вулиці Личаківській
Ще, відносно, донедавна, Львів ряснів пам’ятниками комуністичної доби … Дивовижно, але деякі з них зберіглись донині – монумент на вул. Стрийський, погруддя С. Тудору та інші, немов нагадування тієї складної епохи … Але переважна більшість з них, волею громади міста Львова, була демонтована ще на початку 1990 – х років … Місто обрало нове майбутнє.
Монумент танкістам – гвардійцям на верхньому Личакові, фото 1970 – х рр.
Від 1944 року, коли радянська армія одне за одним звільняла міста Західної України від німців, спорудження пам’ятників військово – героїчного характеру було улюбленим ходом післявоєнної радянської пропаганди, адже боротьба тривала, і це усвідомлювала чимала частина населення …
Місце перед кол. костелом Матері Божої Остробрамської, де знаходився пам. танкістам. Фото 2015 року
У 1945 році, за проектом художника – архітектора Афанасьєва, у східній частині міста, на вул. Личаківській, було споруджено пам’ятник – бойовий танк ИС ( абр. рос. Иосиф Сталин ), що стояв на п’єдесталі.
Урочисте відкриття монументу відбулось у грудні – серед присутніх були нові очільники міста і області – перший секретар Львівського обкому Компартії Іван Грушецький, Павло Бойко – перший секретар Львівського Міськвиконкому партії, звісно ж, військові чини, ветерани, чимало простих мешканців Львова …
Відкриття пам’ятника танкістам на Личакові, грудень 1945 року
Танк – велетень ИС -2, одна з найкращих машин II Світової війни, стояв на досить високому п’єдесталі, викладеному гранітними брилами та орнаментованому лавровими вінками.
ИС – 2 на постаменті, вигляд з вул. Личаківської, фото 1950 – 1960 х рр.
Бронзовий гвардійський значок було розміщено нна фасаді постаменту, з обидвох боків – мармурові таблиці з написом: ” Вічна слава героям гвардійцям – танкістам армії генерал – полковника Лелюшенка, що полягли в боях за свободу й незалежність Великої Радянської Батьківщини ” та переліком імен танкістів, що загинули в боях під Львовом.
Вид на Личаків від монументу танкістам, фото 1950 – 1955 рр.
На довгі десятиліття, пам’ятник танкістам – гвардійцям на вулиці Личаківській, встановлений в 1945 році як знак звільнення Львова від німецько – фашистської окупації, став свідченням сили та потужності нового режиму …
Вид на вул. Личаківську з місця кол. пам. танкістам – гвардійцям. Фото 2015 року
Досить символічним є факт, що пам’ятник був споруджений в підніжжі узгір’я, на якому ще в 1938 р., за проектом архітектора Тадеуша Обмінського, було збудовано костел Матері Божої Остробрамської, який донині домінує та прикрашає давню дільницю … І сьогодні, сучасні мешканці Львова, мають змогу провести чітку паралель, між тимчасовим і вічним.
У парку Франка збереглась альтанка з античними колонами, у так званому доричному стилі. Цю граціозну альтану-ротонду, що знаходиться у самому серці парку, було споруджено у 1835 році.
Парк ім. Франка
Свої основні функції альтанка виконувала раніше цілком. Відпочинок, тінь, захист від дощу, чудовий краєвид, до того ж, тут часто грав військовий оркестр, танцювали пари. Ця альтанка була і залишається найбільш привабливою прикрасою давнього парку.
Парк ім. Франка
Кав’ярня «Вірменка»
Справжня кавова легенда Львова – кав’ярня «Вірменка» – була відкрита у 1979 році. З того часу приймала львівську богему, яка облюбувала затишний заклад. Каву тут варили найсмачнішу в місті. Доказом були постійні черги за напоєм, які нерідко сягали далеко за поріг кав’ярні. До початку 1990-х тут зустрічалася активна та нестандартна молодь, художники, музиканти, історики, поети.
Вул. Вірменська, 19.
У «Вірменці» готують каву по-східному – це не звикле еспресо, вона має специфічний кавовий осад, тому пийте обережно. Також якщо ви п’єте каву з цукром – про це заздалегідь треба сказати баристу, адже цукерничок на столах ви не побачите.
В закладі можна зустріти ченців і старих повій, митців і мисткинь, випадкових туристів і львів’ян. Тут варять каву на піску, не шкодуючи зерен. Завжди свіжемелена, вона здіймається пінкою, поки поважна пані помішує її самшитовими паличками. Так само, як вона це робила і десять, і двадцять років тому.
Вул. Вірменська, 19.
Перший широкоформатний кінотеатр
Кінотеатр «Львів» розташований на головній, верхній алеї, Стрийського парку. Відкрився у 1960 році, і був першим широкоформатним кінотеатром України зі стереозвуком. Згодом, коли відбувся спад випуску широкоформатних фільмів, кінотеатр був переобладнаний на систему монозвуку.
Вул. Самчука, 12.
Тут відбувалися найбільш значні прем’єри. Зал був розрахований на 900 місць і рідко коли пустував. Адже, гідну конкуренцію «Львову» зміг скласти лише «Мир», збудований у 1966 р. на новоствореній вулиці 700-річчя (нинішній проспект В.Чорновола).
Вул. Самчука, 12.
Перукарня «Чародійка»
У чотириповерховій будівлі (1970-ті роки, архітектор Микола Мікула) на вул. Франка розташовувався перукарсько-косметичний комплекс «Чародійка». Ця перукарня свого часу була ознакою шику за заможності. Всі випускні та весільні зачіски львівські модниці робили саме там.
Вул. Франка, 23.
Споруда закриває подвір’я, на якому колись розташовувався кінотеатр просто неба «Літній-2». Замикає це подвір’я блок п’ятиповерхових житлових будинків для працівників Поштової ощадної каси (РКО), збудований наприкінці 1920-х рр. за проектом Євгена Червінського. Будинки оздоблені пілястрами з потужними капітелями коринфського ордеру, нагадуючи дещо сталінську неокласику 1940-1950-х.
Вул. Франка, 23.
Кафе «Пінгвін»
Найстаріше у Львові кафе «Пінгвін» працює на пр. Свободи з 1960 року. Тут продають фірмове морозиво із поливкою та молочні коктейлі. Можна замовити алкогольні напої та з’їсти канапку чи тістечко. Основні клієнти закладу — старші люди й туристи.
Фірмове морозиво і коктейлі тут продають довше, ніж півстоліття. Працівники запевняють, що воно – справжнє, із молока.
Пр. Свободи, 39.
Пр. Свободи, 39.
Фонтани на Вітовського
У 1970-х роках на місці мальовничого газону перед входом до парку культури з вул. Вітовського було побудовано фонтани.
Вул. Вітовського
Парк культури був закладений в радянський період, в 1951 році. У партерній частині парку були побудовані фонтани і арки над входом, а центральна алея піднімалася вгору до побудованого пізніше Монумента Слави. Міський парк культури і відпочинку став основним місцем проведення більшості міських свят.
Біля фонтанів і досі люблять фотографуватись львів’яни і гості міста, а також охолоджуватись в спекотну пору року.
Вул. Вітовського
Пиріжкова на Словацького
У Пиріжковій, що на вулиці Словацького, готували і продавали одні з найсмачніших пиріжків у центрі Львова. Офіційно Компанія Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Пиріжкова» була зареєстрована відносно недавно, майже 21 рік тому, а точніше 27 січня 1994 року, але коли вперше відкрилися двері цього закладу, мабуть не пригадає жоден львів’янин. Це було одне із найпопулярніших місць у минулі роки, передусім, серед студентів.
Пиріжкова йде в ногу з часом, і, навіть, має власний сайт http://pyrizhkova.org/
Вчора, 9 березня 2015 року, в приміщенні театру імені Марії Заньковецької відбувся концерт Галі і Лесі Тельнюк під назвою”Наш Шевченко”.
Концерт Галі і Лесі Тельнюк під назвою”Наш Шевченко” в приміщенні Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, 9 березня 2015 року
Нові пісні Галі і Лесі Тельнюк на тексти Тараса Шевченка вперше звучали наживо у Львові у супроводі оркестру Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, а ведучим вечора був сам Федір Миколайович Стригун.
Федір Миколайович Стригун на концерті Галі і Лесі Тельнюк під назвою”Наш Шевченко” в приміщенні Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, 9 березня 2015 року
Також звучали вірші Тараса Григоровича Шевченка у виконанні народного артиста України Степана Глови та заслуженого діяча мистецтв України Юрія Чекова.
Степан Глова на концерті Галі і Лесі Тельнюк під назвою”Наш Шевченко” в приміщенні Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, 9 березня 2015 рокуЮрій Чеков на концерті Галі і Лесі Тельнюк під назвою”Наш Шевченко” в приміщенні Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, 9 березня 2015 року
«Наш Шевченко — не данина моді. Ми не намагаємося вскочити у тренд. Ми просто визріли для того, щоби спробувати заспівати поезію Тараса Шевченка. Сподіваємося на підтримку і самого Тараса Григоровича, його Духа. З чистим серцем та зі світлими думками ми почуємо його голос» – Сестри Тельнюк.
Концерт Галі і Лесі Тельнюк під назвою”Наш Шевченко” в приміщенні Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, 9 березня 2015 рокуБогдан Мочурад на концерті Галі і Лесі Тельнюк під назвою”Наш Шевченко” в приміщенні Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, 9 березня 2015 року
Багато писати не має потреби – краще переглянути повне відео з концерту.
" Штука " на Театральній. Кав'ярня та витвір мистецтва водночас
Традиційні кав’ярні у Львові, вже понад два століття, є своєрідним символом міста Лева. Звичка городян до шпацеру та філіжанки запашного напою вже давно стали легендою … Звісно, завжди велика кількість кав’ярень та цукерень міста, змушувала власників боротись за клієнта, приваблювати його не лише якістю кави та солодощів, але й затишком та атмосферою …
На початку XX століття, на давній вулиці Театральній, відчинила свої двері справді унікальна, єдина у своєму роді кав’ярня ” Штука “.
Кав’ярня ” Штука “, на вул. Театральна, 10, вигляд з пл. св. Духа ( нині – І. Підкови ), фото до 1914 року
Заклад розмістився у кам’яниці з багатою історією, збудованій в 1768 – 1773 рр. Петром Полейовським. Привертає увагу декор фасаду, виконані у 1850 році алегоричні фігури Марса та Венери, маскарони та інші декоративні елементи, належать авторству Павла Ойтеле.
Камяниця Полейовського на вул. Театральна, 10, в якій знаходилась ” Штука “, сучасне фото
У 1909 році Фердинанд Турлінський відкриває тут свою знамениту кав’ярню. Прославилась ” Штука ” ( пол. Sztuka – мистецтво ), насамперед, вишуканим, продуманим до дрібниць інтер’єром, виконаним за проектом Фелікса Вигживальського, із його власними стінними розписами.
Оформлення і розписи ” Штуки “, поштівка. до 1914 року
Кав’ярня мала декілька залів, оформлених розписами в надзвичайно модній у ті часи сецесійній стилістиці. Розписи Вигживальського – ” Індіанське мистецтво “, ” Чудо-дитина “, ” Ars longa “, ” Vita brevis ” складались у своєрідний тетраптих з на тему львівського мистецтва початку ХХ ст.
Розпис т.з. ” Залу семи богів “, поштівка, до 1914 року
Окрім настінних розписів зали прикрашали полотна відомих на той час митців : Сіхульського, Дембіцького, Блоцького, Пауча … Орієнтуючись на розписи стін та тематику картин було розставлено меблі, світильники, портьєри з аплікаціями, скульптури Зигмунта Курчинського у нішах тощо.
Фрагмент оформлення буд., де знаходилась кавярня ” Штука “, скульптура Марса, сер. XIX ст.
Досить цікавим і красномовним фактом є те, що під час І Світової війни у кав’ ярні функціонувала так звана ” дешева кухня ” – винахід львівського магістрату та його тогочасного очільника, доктора Тадеуша Рутовського. ” Дешева кухня “за доступними цінами годувала у військовий час львівську інтелігенцію.
Підсумувати сказане про цей унікальний заклад хочеться рядком зі спогадів видатного українського композитора Станіслава Людкевича : ” … сюди ходилося не тільки на ” малу чорну “, але й на особливий настрій, який створювався саме в пізній час, коли її ( кав’ярню ) огортали сутінки …”
Нинішнє покоління львів’ян, почувши про Національний музей імені митрополита Андрея Шептицького, одразу згадає помпезну споруду колишнього художньо – промислового музею на пр – ті Свободи … Все вірно, безцінна збірка митрополита перевезена туди, у розформований музей Леніна, вже у новітні часи, після 1991 року …
Але, від початку, далекого 1911 року, з митрополичих палат святоюрського храму колекція переїздить до однієї з найрозкішніших вілл Львова …
Вілла Е. Дуніковського на нин. вул. Драгоманова, 42, сучасне фото
В другій пол. XIX століття вулиця Мохнацького ( нині Драгоманова ) являла собою мальовничу, зелену стежину, що спускалась із гори Вроновських, де височіла міська цитадель, до самого центру Львова, старої споруди університету та вулиці Академічної … З кінця позаминулого століття вулицю починають активно забудовувати.
Вілла професора Дуніковського, фото поч. XX ст.
Саме у цей час, у 1897 – 1898 рр., на вулиці Мохнацького, за проектом архітектора Владислава Рауша на замовлення професора Львівського університету Еміля Дуніковського ( 1855-1924 рр. ), геолога, географа та мандрівника, споруджується розкішна вілла – палац.
Фрагмент вілли на Драгоманова, 42, сучасне фото
Вілла виконано у необароковій стилістиці, популярній в ті роки – споруду щедро оздоблено маскаронами, скульптурами богів та херувимів, декором з грифонів, левів, мушль … Перший погляд на палац створює напрочуд торжественний і піднесений настрій. Разом з тим таке розмаїття зовнішньої оздоби не викликає почуття надмірності, помпезності чи просто несмаку …
Вілла Дуніковського, фото 1932 року
Від поч. XX ст. для безцінної збірки творів давнього українського мистецтва, яка доволі швидко поповнювалася новими надходженнями, митрополит А. Шептицький займався пошуками нового приміщення … У 1911 році митрополит купує віллу в професора Дуніковського.
Фрагмент вілли – музею на вул. Драгоманова, сучасне фото
В ті роки ще складно було уявити, що цьму еклектичному палацу судилося стати символом, мабуть найпотужнішим осередком української культури на теренах Західної України. Національний Музей урочисто відкрито 13 грудня 1913 р., його багаторічним хоронителем був Іларіон Свєнціцький.
Колишня вілла Дуніковського, фото 1964 року
У повоєнні роки, від 1944 р. музей мав назву Музею українського мистецтва, серед його збірок – колекція українського мистецтва XIV – XVIII століть, зокрема велика збірка іконопису, мистецтва ХІХ – ХХ століть …
Указом президента України від грудня 2005 року, Науково – мистецькій фундації митрополита Андрея Шептицького у Львові надано статус Національного, віднині це – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького.
На зламі XIX – XX століть західні передмістя Львова – Кастелівка, Байки, Францівка творили собою окремий львівський світ, де поступ цивілізації наштовхувався на справжнісіньку сільську ідилію … Влучно це помічає відомий дослідник Львова І. Мельник у своїй праці про Новий Світ :
” … Наймолодше покоління, коли підросте й посуне електричним трамваєм аж до Кульпарківських оболоней навіть, може, не здогадається, що ще небагато десятків років тому була тут справді сільська ідилія, з низькими хатинками, часто покритими солом’яною стріхою, з плотами з густих кущів. Від впливів цивілізації охороняли Байки, як природну фортецю, з одного боку – Вулецькі стави і обширні мочарі, з іншого – Городоцький цвинтар ; від тилу – болотисті Кульпарківські луки, “де чорт казав добраніч”, а від сторони Марії Магдалини – обширний і неприступний фільварок Домініканців …”
Саме тут, у серці Нового Світу, в районі сучасних вулиць Мельника, Коновальця та Гіпсової, на поч. XX ст. формується цілий мікросвіт – дільниця Франців.
Аерофотозйомка колишньої дільниці Франців, по центру – перехрестя нин. вул. Рудницького – Коновальця, вілла ” Францувка ” – праворуч вгорі, 1928 рік
Від кінця XIX ст. ця родина підприємців практично монополізувала ринок гіпсу та інших буівельних матеріалів у Львові. Зокрема сім’я виступила основним концесіонером забудови зазначеної дільниці, оскільки тут, в районі нин. Алтайських озер, знаходилась основна фабрика з виробництва гіпсу цієї родини.
Чимало залишилось згадок про тогочасний успіх сімейства, насамперед – вулиці Коновальця та Гіпсова, розкішна вілла Юзефи Франц на розі вул. Мельника і Коновальця, але про деякі згадки, пов’язані із Францами, більшість львів’ян навіть не чула …
Вілла ” Францувка ” на нин. вул. Коновальця, 1907 рік
Окрім згаданої фабрики, на сучасній вулиці Коновальця, Франци володіли віллою Юзефи та маєтком, що мав назву всієї дільниці – ” Францувка ”
У 1907 померла Юзефа Франц, того ж року вулицею Листопаду пролягла трамвайна лінія ,тоді ж була побудована неіснуюча вже вілла “ Францувка ”, на вул. 29 Листопада ( суч. вул. Коновальця ) на розі з нин. вул Гординських. За будинком була територія, де знаходилася і фабрика . Кінцева зупинка була якраз близько вілли Францев.
Сучасна забудова за адресою Коновальця, 97
Зводив віллу М. Макович, архітектор і скульптор українського походження, відомий зокрема тим, що 1898 року, будучи ” Курковим королем “, планував встановити у парку біля будинку Куркового товариства монумент Т . Шевченку, згідно традиції братства про виконання бажання переможця, однак – не судилося …
Вул. 29 Листопада ( нин. Коновальця ). фото 1932 року
З плином часу згасає і рід колись могутніх Франців … Наступні згадки про прекрасну віллу – роки II Світової – тут було розміщено відділ т.з. комісії Твардовського – Літвінова, що займався переміщенням фольксдойчей заходу України до Райху …
Будинок сильно постраждав в у 1944 році, руїни, що горіли спромоглис простояти до початку 1960 – рр. після чого були розібрані …
6 березня о 18.00 в приміщенні книгарні “Є”, що на проспекті Свободи, 7 відбулась подвійна презентація: антології “Летіло 40 сорок” та мистецької фундації «NB Arts Foundation» (Онтаріо, Канада) за участі видавця Василя Ґабора й д-ра Ігоря Бирки.
“Летіло 40 сорок: Літературні анекдоти про відомих українських письменників, митців, політиків, мистецькі й суспільно-політичні події 20–30-х рр. ХХ ст.” Упорядкування та літ. редакція Василя Ґабора.
Презентація антології “Летіло 40 сорок”
Уперше у виданні подано літературні анекдоти про відомих українських письменників, митців, політиків, мистецькі й cуспільно-політичні події 20–30-х рр. ХХ ст. за публікаціями рубрики «Летіло 40 сорок» львівського часопису «Назустріч» (1934—1938). Їх органічно доповнили карикатури й шаржі зі львівських гумористично-сатиричних журналів «Зиз» (1923—1933), «Комар» (1933—1939), «Будяк» (1921—1923), «Маски» (1923), «Жорна» (1933—1934) та ін.
NB Arts Foundation – приватна фундація родини Бирки, заснована 2014 року в провінції Онтаріо (Канада) у пам’ять Наталії Бирки. Фундація є доброчинною й неприбутковою організацією — це приватний мистецький фонд, який існує завдяки фінансуванню родини, знайомих та друзів. Вона підтримує й частково фінансує видавничі проекти сучасної літератури, історичні та літературознавчі дослідження, які стосуються Львова і Галичини.
Презентація мистецької фундації «NB Arts Foundation»
Родинна Мистецька Фундація є доброчинною і не прибутковою організацією – це приватний мистецький фонд, який існує завдяки фінансуванню родини, знайомих та друзів. До 2017 року діяльність Фундації обмежуватиметься в основному теренами Львова через підтримку й часткове фінансування видавничих проектів сучасної літератури – поезії, прози, есеїстики, видання творчої спадщини несправедливо забутих українських авторів минулих століть, історичні та літературознавчі дослідження, які стосуються Львова та Галичини.
На сьогоднішній день за підтримки Фундації у літературній агенції “Піраміда” вже вийшло 5 книг у видавничому проекті Василя Ґабора “Приватна колекція” і ще декілька готується до друку.
Фундація запрошує усіх до співпраці просить надсилати свої пропозиції та матеріали на адресу в Канаді NB.Arts.Foundation@gmail.com
Львів на побутовій фотографії 1941 - 1944 років. Частина II
Останнім часом величезна кількість фотографій міста Львова часів німецької окупації 1941 – 1944 років з’являється на спеціалізованих форумах, сайтах присвячених військовій тематиці, інтернет – аукціонах …
Більша частина цих світлин справді унікальні, оскільки раніше, здебільшого, вони ніде не публікувались, знаходились у приватних збірках та колекціях, були недоступними до опрацювання фахівцями …
Власне на цьому базується цінність цих фото – вони увічнили Львів повсякденний, місто, яке ми маємо змогу побачити та відчути, без сухої статистики і констатації фактів підручників, місто, що вижило …
Нин. площа Соборна, 1941 рікТ.з. стерео – фото з видами нин. площ Ринок та Музейної, 1942 рікНин. пр – т Шевченка, перші дні окупації, 1941 рікВулична сцена на нин. пл. Міцкевича, 1942 рікВулична сцена на нин. пр – ті Шевченка, 1943 рікВулична сцена біля Опери, 1941 рікПлоща Бернардинська, 1942 рікПлоща св. Юра, 1941 рікВул. сцена на нин. пр – ті Свободи, 1941 – 1944 рр.Бібліотека Політехніки, поштівка, 1943 рікСцена на нин. пл. Кропивницького, 1942 рікПрацівниці буфету ресторану ” Брістоль ” на нин. пр – ті Свободи, 1942 рікНин. пр – т Свободи, 1943 рікВулична сцена на вул. Городоцька, 1942 рікПлоща Ринок, 1941 рік
Кастелівка – мальовничий та затишний куточок старого Львова, розташований на західній околиці тогочасного міста. Сучасні вулиці Бандери, Сахарова та Мельника, немов кордони, оберігають спокій цієї унікальної дільниці, головними окрасами якої є зелень і неповторні, старовинні вілли …
Вілла родини Захаревичів ” Юлієтка “, сучасне фото
Серце Кастелівки – район сучасних вулиць Котляревського, Горбачевського та Метрологічної. Остання, що виникла у 1890 – х роках на будівельних планах Юліана Захарієвича та Івана Левинського, мала первісну назву ” На Кастелівці “. Першу віллу в цій частині дільниці збудували для себе батько та син Захарієвичі – Юліан та Альфред.
Вілла ” Юлієтка ” на будівельних планах, кін. XIX ст.
Заслуги і таланти голови сімейства – Юліана Захаревича, можна перелічувати безкінечно …Один з найкращих архітекторів Львова, двічі ректор Політехніки, митець, реставратор … Його справи та ідеї достойно продовжував та розвивав син, архітектор та підприємець Альфред Захаревич.
Загалом, Кастелівка, якою маємо змогу бачити ії зараз, унікальний архітектурно – ландшафтний проект того ж таки Ю. Захаревича та І. Левинського.
Вілла Захаревичів, вигляд з боку, сучасне фото
Захаревичі будували свою віллу ” Юлієтка ” у 1891 – 1893 роках. Тоді на не забудованому ще пагорбі вілла виглядала як романтичний замок. Зараз за парканом та деревами її майже не видно. Цікавий факт, Ю. Захаревич був одружений двічі, для кожної родини будував незвичайну садибу. Вілла має дуже багато сходів, дверей та різних закамарків, вирізняється новаторськими розподілом приміщень, живописним виглядом стін із кольорової цегли …
” Юлієтка “, елементи арх.дизайну, сучасне фото
В інтер’єрі вілли використано дерев’яні перекриття. Віконні прорізи оформлені вітражами, які частково збереглись. Загалом, архітектурне рішення ” Юлієтки ” не стандартне для того часу – споруда цегляна, з відкритою кладкою, різноповерхова, у плані складної конфігурації. З заходу до основної споруди примикає одноповерхове крило з високим мансардним дахом.
Один з оригінальних вітражів вілли, сучасне фото
Один з унікальних елементів вілли Захаревичів – виконаний на стіні сонячний годинник – єдиний збережений з часів Австро – Угорщини у Львові.
За радянських часів, після війни, тут зробили дитячий садочок. Домурували кілька стін, хоча загальне планування не дуже змінилося.
Сонячний годинник на ” Юлієтці “, сучасне фото
У наші дні у віллі розташовано хостел. Слід відзначити – нові власники вклали душу і кошти аби відновити та зберегти те, що залишилось, а оригінального тут справді вистачає … Ковані елементи балконів і частково огорожі, збережені дерев’яні елементи – перекриття стелі, сходи, шафи, креденс, стільці – все це потребує уваги та догляду, на щастя вони надаються.
Вчора, 5 березня 2015 року, в виставкових залах інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, що у Львові на вулиці Бібліотечній, 2 відбулося відкриття виставки робіт Олега Лишеги.
Відкриття виставки було поєднано з презентацією оновленої версії фільму під назвою “Бібліотекар”, автором якого також є Олег Лишега. Фільмі розповідає про ту колосальну роботу, котру щодня виконують працівники Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника і які унікальні знахідки потрапляють їм до рук.
Виконувач обов’язків директора Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. пані Ольга Осадця
Перші слова на відкритті виставки сказала виконувачка обов’язків директора Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. пані Ольга Осадця.
Кінорежисер, авторка фільмів на фольклорну тематику Дарія Ткач
Продовжила розповідати про виставку та Олега Лишегу його давня подруга і співавтор багатьох мистецьких проектів, кінорежисер, авторка фільмів на фольклорну тематику Дарія Ткач.
Наступним етапом відкриття виставки став власне перегляд фільму під назвою “Бібліотекар”, який завершився неформальним спілкуванням за келихом вина, оглядом експозиції виставки та спогадами про митця.
Сама експозиція виставки гармонійно доповнена світлинами з життя Олега Лишеги і дає відвідувачам уявлення про те, якою людиною був художник.
Шкода тільки трохи, що виставка триватиме лише два тижні і не всі охочі зможуть її оглянути, але пані Дарія Ткач пообіцяла що в цьому році це буде не остання виставка робіт талановитого художника.
Олег Лишега (30 жовтня 1949 – 17 грудня 2014 року) – український поет, драматург і перекладач. Автор низки поетичних збірок та есеїв. Перекладав твори Томаса Стернза Еліота, Девіда Герберта Лоуренса, Марка Твена, М. Лаурі, Генрі Девіда Торо, Сильвії Плат та інших. Перший український поет, який отримав премію ПЕН-клубу за поетичний переклад.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
