Якщо уявити нинішню церкву Покрови Пресвятої Богородиці, колись – костел Матері Божої Остробрамської на вул. Личаківська, 175, без оригінальної дзвіниці, отримаємо модерновий будинок, мода на які охопила Львів 20 – 30-х рр. минулого століття, щоправда, чималих розмірів …
Саме дзвіниця, висотою близько 60 м., виконана у формі італійських середньовічних веж-кампаніл, робить храм оригінальним. Дивлячись на неї, подумки переносишся десь у Середземномор’я …
Ще влітку 1914 року громада парафіян-католиків Личакова утворила комітет будівництва нового храму на Верхньому Личакові. Звісно ж, первісним планам завадила війна … Тільки 1927 року місто виділило земельну ділянку під будівництво.
Конкурс на проект храму супроводжував справжній ажіотаж, викликаний патріотичною промовою-побажанням львівського римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського, створити та освятити костел, як подяку Богородиці за порятунок Львова від більшовицького наступу у серпні 1920 р.
У конкурсі взяла участь вся Друга Посполита – архітектори Варшави, Кракова, Львова … 1930 року, після кількох засідань, журі конкурсу одноголосно відкинуло усі проекти, однак доручило Тадеушу Обмінському ( керував будівництвом до своєї смерті у 1932 р. ) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.
Будувався храм у 1931 – 1934 рр., як костел для мешканців Личакова. Присвятили його Остробрамській іконі Божої Матері, що донині зберігається у Вільно ( нині Вільнюс ) й шанується як католиками, так і православними.
Після 1932 року роботи продовжував архітектор Вавжинець Дайчак, котрий розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака, котра також постачала камінь, цеглу, вапно і цемент.
Ціла плеяда талановитих митців взяла участь у оздоблені костелу – скульптори Яніна Райхер-Тот, І. Попович, художникТ. Пєчонка та інші.
Дзвіниця настільки привертає увагу, що мимоволі починаєш придивлятись до всього комплексу. Це ж треба, така конструктивістська краса, а популярної інформації обмаль! Та й туристичного значення їй не надають. Дивно…
Вражає зокрема інформація про дзвони, виготовлені для костелу фірмою Карла Швабе в місті Бяла, їх було відлито два. Перший, названий ” Матір Божа Неустанної Помочі “, вагою 1900 кг. і другий — ” Болеслав ” 3100 кг. Загальна вага 5000 кг.! Нажаль, після війни їх вивезли до Польщі …
Завершено спорудження храму лише 1938 року. За чотири роки до того, у 1934 році, храм було освячено й передано під опіку отців ордену св. Франциска Салезького. Цікаво, що східна ( греко – католицька ) гілка цього ордену з’явилася лише у 1930 році. Активну участь у функціонуванні товариства приймав Андрей Шептицький – відомий греко-католицький митрополит.
У 1938 році почалося будівництво салезіанами монастирського будинку, із бурсою та ремісничою школою для безхатьків та проблемних дітей. Але завершити його не дав початок другої Світової війни …
У 1939 та 1941 рр. вежа дзвіниці та храм були пошкоджені артилерійськими та авіаційними снарядами, сліди від яких було видно до 1990-х.
У 1946 р. костел був закритий і перетворений на книжковий склад. У 1992 р. храм був знову відкритий і освячений як церква Покрови Пресвятої Богородиці. Зараз його використовує згромадження Салезіан східного обряду.
Використані джерела :
http://www.castles.com.ua/ , http://www.lvivcenter.org/ , http://ukrainaincognita.com/ , http://uk.wikipedia.org/
