За адресою Городоцька, 83 у Львові знаходиться державний цирк. Споруда була була збудована у 1968 році за проектом архітекторів Арнольда Бахматова та Михайла Каневського. (Багато дослідників помилково вказують 1963 чи 1969 роки). Благоустрій територій навколо цирку та його внутрішнім інтер’єром цирку займався Василь Каменщик.
Львівський цирк (фасад, вересень 2015 )
До того на цьому місті знаходились тимчасові споруди старого циркового шапіто під брезентовим шатром. Юрій Бірюльов так описує архітектуру цирку: «Банева центрична споруда з периметрально розташованими двоповерховими приміщеннями рекреації та гардеробних виділяється активним виділенням одноповерхової вхідної частини, де розміщений касовий вестибуль і тамбур. До тильної частини прилягають службові приміщення готель та господарська зона».
Цирк, вигляд збоку (вересень 2015)
За всю історію арена львівського цирку приймала гостей із США, Казакстану, Італії, Німеччини, Росії, Білорусі, Киргизстану та інших країн. Серед останніх варто відзначити «Венеціанський карнавал» із Молдови, скадовський дельфінарій, Великий московський цирк та багато інших. На арені виступали не не лише клоуни, акробати, силачі а й дресирувальниками із екзотичними тваринами, серед яких були крокодили, жирафи, леви, ведмеді і навіть моржі.
Львівський цирк, 1980 рік . Фото В. Іванова
Були в історії львівського цирку й сумні моменти. Так в жовтні 2010 року лев під час виступу напав на дресирувальника і пошкодив йому ногу. Вже через декілька тижнів артист повернувся на арену, а лева відправили в зоопарк. У ніч на 23 березня 2011 року в приміщенні виникла пожежа. Її площа складала більше 100 квадратних метрів. За словами пожежників, осередок пожежі був у верхніх ярусах, біля оркестрової ями. В ході пожежі ніхто не постраждав, збитки оцінили в півмільйона гривень. Під час ремонтних робіт цирк працював у форматі шапіто. Через рік цирк повністю відновив роботу. Зимою 2015 у Львові помер жираф Тото, йому було всього 5 років, але через далекий переїзд (Італія-РФ-Україна) хворе серце тварини не витримало.
Львівський цирк, фото 1960-их років з ЦДКФФА України
Зараз при цирку діє дитяча студія, відбуваються виступи місцевого та гастрольних циркових колективів. Споруда здається в оренду для концертів, боксерських поєдинків та інших заходів.
Арена львівського цирку (фото virtual.ua)
20 вересня 2015 року в Львівському цирку стартує нова велика програма спільно з кримським Чінізеллі.
Володимир БОЙКО
Джерела:
Архітектура Львова : час і стилі ХІІІ-ХХІ ст. / [упорядник і науковий редактор Ю.О. Бірюльов]. – Львів : Центр Європи, 2008. – 720 с.;
Мельник І. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2011. – 288 с., 460 іл.
Центр міської історії Центрально-Східної Європи. [Режим доступу]: http://www.lvivcenter.org/uk/
Вчора, 15 вересня 2015 року, депутати Львівської обласної ради ухвалили рішення про створення двох нових історико-культурних заповідників на Львівщині.
За обидва рішення проголосували 72 депутатів, згідно з рішеннями, заповідниками стануть Стільске городище та Давній Пліснеськ.
Зазначимо, що Стільське городище – це середньовічне помешкання білих, розташоване вздовж східних околиць сіл Стільсько і Дуброва Миколаївського району Львівської області. Найвищого розквіту досягло у IX—X століттях, після цього занепало внаслідок воєнних дій.
Стільське городище
У 2001 році Стільське городище внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. У 2003 році Верховна Рада постановила вивчити питання щодо створення на території городища державного історико-культурного заповідника, а уряд зобов’язав Львівську облдержадміністрацію підготувати та подати до Кабміну на затвердження необхідну документацію. Усупереч міжнародному визнанню унікальної пам’ятки давньоруської історії та культури тоді ці вимоги і постанови не було виконано, наукові дослідження припинено. Через це історичне середовище Стільського городища руйнується.
Пліснесько. Початок ХІХ ст. З альбому А.Ланге “Zbiór naypięknieyszych i nayinteresownieyszych okolic w Galicyi: Sammlung der schönsten und interesāntesten Gegenden von Galizien”.
Давній Плісенеськ (Пліснесько) – городище біля с.Підгірці Бродівського району Львівської області, через яке лежав шлях з варяг у греки. У наш час там віднайдено до 90 житлових і господарських будівель, шість культових споруд, досліджено 60 курганів, 150 поховань.
У давніх міських актах Львова постійно згадується Королівське джерело (Fonta Regium). Наприклад: «Заява Тараса русина про продаж городу біля Королівського джерела Глібкові русинові» від 1510 року, «Заява Матія Кошки про продаж городу біля Королівського джерела Лаврентію русину за 1 копу» від 1528 року, «Заява Андрія Ільковича русина з жінкою Масею про продаж городу біля Королівського джерела Урбану ливарнику за 6,5 гривні» від 1530 року, «Заява колишнього підвійта Краківського передмістя Мартина про продаж гордоступівського городу позаду Королівського джерела, на Блоні Андрію Гриньковичу за 3 гривні» від 1534 року, «Заява Мелянки Андрійкової з донькою Анушкою про продаж будинку і городу біля Королівського джерела Полонці Панківні за 13 гривень» від 1542.
З документів випливає, що Королівське джерело було помітним і загальновідомим об’єктом, бо на нього постійно посилаються, як на орієнтир. Хоча в околицях Львова знаходилися й інші джерела, проте у документах згадується лише Королівське. З міських актів можна довідатися тільки про те, що воно знаходилося на Краківському передмісті. Те, що було добре відоме середньовічним львів’янам, часом становить таємницю для львів’янина сучасного.
Князь Лев Данилович
Таємничим місце розташування Королівського джерела залишалося і для мене. Аж поки уважно не перечитав текст підтвердження королем Казимиром IV грамоти князя Льва Даниловича від 1448 року. З цього також випливає, що треба більше читати, ніж писати.
Король Казимир IV
Фрагмент грамоти, у якому йдеться про джерело вартий того, аби процитувати його повністю: «Во ім’я Господа амінь. На довічну чинність акту. Щоб помилково не сталося шкоди через недбале ставлення до подій минулого і через те, що сенатори королів і володарів можуть прийняти інакше рішення, ніж це, – слід навічно скріпити те що відбулося, писемним свідченням. Тому ми, Казимир, з Божої ласки король Польщі, володар земель Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ленчицької і Куявської, а також великий князь литовський, руський і прусський, пан і спадковий володар Хелмінської землі, Ельблонґа і Померанії, повідомляємо цим листом усіх і кожного, сучасників і нащадків, кому слід і хто виявить бажання про це знати, що благочестивий Іван, священик храму Миколи-угодника у нашому місті Львові або його передмісті, звернувся до нас і просив, щоб ми дозволили з руської мови на латинську і удостоїли з нашої особливої королівської милості поновити, підтвердити й апробувати переклад листа чи привілею, ласкаво і довірчо наданого його предками святої пам’яті князем Львом. Дослівний зміст згаданого листа чи привілею такий:
Я Лев, князь земель Русі, син короля Данила.
Порадившись з нашою радою, як наш прадід, званий за руським звичаєм, цезарем Володимиром, також володар Русі й наш батько з своєї великої вдячності давав і дарував немало церквам чи радше Божим храмам грецького обряду всюди на наших руських землях, так і ми на славу імені всемогутнього Бога та на честь святих храмів, а саме [храмові] святого Миколи, розташованому в львівському передмісті під Високим замком побіч гори, що в народі зветься Будельничою, при вулиці або ж при громадській чи спільній дорозі, яка проходить Львовом з Волині, відступаємо і даруємо на віки цій названій церкві святого Миколи догідні місця, тобто площі, а також дворища з обох боків згаданої вулиці та іншої, з Волині, яка йде від львівської міської брами, починаючись храму [церкви] святого Миколи та його дворища, що починається навпроти храму з нижньої частини вказаної вулиці від дворища, відданого і подарованого дияконам, дякам, священикам та служителям храму святого Миколи. Це дворище навпроти храму святого Миколи, за дорогою що ззаду межує з вищезгаданою вулицею, частково прилягає до храму святого Федора і нижче до межі храму Воскресіння нашого спасителя Христа аж до цієї дороги, яка веде від згаданого храму Господа нашого Ісуса Христа, тобто його найсвятішого Воскресіння, і повертає нижче до ріки, а за храмом святого Федора аж до брами Львова і вищеназваної вулиці Волинської, від святого Миколи аж до святого Онуфрія; а також всі доми з обох боків цієї вулиці, городи, дворища, чинші, повинності, слуги з усіма підданими, іншими словами з підлеглими, починаючи від храму і двору святого Миколи вздовж до монастиря Онуфрія, щоб подібний був маєток чи володіння, або, по-іншому, ґрунт з маєтком або спадщиною монастиря цвинтаря, а також город святого Онуфрія і по тій же дорозі, повертаючи до святого Миколи, всю гору, що називається в народі Будельнича, при дорозі, яка проходить через гору Кальварію, що видніється на верхній частині гори Будельничої, разом з городом храму святого Миколи і на цьому городі святого Миколи – вільне право брати, тобто черпати воду, що протікає до нашого двору у місті Львові, а радше до Нижнього замку біля кухні. Так, отже цій самій церкві назавжди і на вічні часи ухвалюємо і відступаємо право на володіння та користування ними… Цей руський документ, по-іншому грамота, писаний у Львові в п’ятницю дня восьмого, місяця жовтня року 6800 (тобто у 1292 від Різдва Христового)»
Королівське джерело у Львові, фото 2015 року
Так ось чому джерело називалося Королівським! Слова «брати, тобто черпати воду, що протікає до нашого двору у місті Львові, а радше до Нижнього замку біля кухні» пояснюють багато. Джерело було власністю короля, а з мешканцями околиці він лише ділився водою.
Королівське, або святе джерело у Львові, фото 2015 року
Королівське, або святе джерело у Львові, фото 2015 року
Королівське, або святе джерело у Львові, фото 2015 року
Королівське, або святе джерело у Львові, фото 2015 року
Королівське, або святе джерело у Львові, фото 2015 року
Королівське, або святе джерело у Львові, фото 2015 року
Вияснилася й локалізація Королівського джерела – поблизу гір Будельниці та Кальварії. Від тих часів рельєф цих гір істотно змінився, але джерело існує на схилі Високого Замку з боку Підзамча. Це потужне і чисте джерело, яке й справді заслуговує на звання Королівського. Важко сказати, про який Нижній замок йдеться у документі – про княжий на Підзамчі, чи про Низький замок польських королів біля Народного дому, там де тепер «Вернісаж». Але у будь-якому випадку провести водогін до того чи іншого замку на той час вже не становило проблем. Тим паче, що Королівське джерело знаходиться набагато вище, ніж інші львівські джерела. Отже, гравітаційний водогін (інших тоді не було) мав би давати добрий напір води. Можливо колись ця водна артерія буде знайдена.
Місце поблизу джерела, де у 1787 році з’явилася Діва Марія, фото 2015 року
У 1787 році поблизу джерела з’явилася Діва Марія і віддала його львівській громаді. Слід зазначити, що це чудо було дуже доречним і своєчасним навіть у політичному відношенні. Це був час утвердження у Львові австрійської влади. Власність польських королів ліквідовувалася. Знесли й Низький замок, який живило Королівське джерело. Але джерело збереглося, як сама вічність. І тепер аж гуде молодечо. Небагато є у світі міст, які можуть похвалитися таким джерелом.
Росіянка, яку в радянські часи звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”, до Львова на презентацію своєї чергової книги про Україну не приїхала, але захід відбувся і без неї. Книга “Гетьмани України”, завдяки зусиллям видавництва “Кліо”, відтепер доступна українською. Короткі вступні відомості про зміст праці та її автора доніс до аудиторії історик Віталій Щербак.
Віталій Щербак, який презентував книгу
Форум видавців у Львові – це не лише продаж/купівля нових книг та ейфорія довкола цього, а і низка цікавих та пізнавальних зустрічей, дискусійних майданчиків, презентацій. Один з таких заходів мав місце 11 вересня о 13.00 у книгарні “Є”, що на проспекті Свободи, 7. Якщо йти за анонсом, приїхати до Львова на презентацію своєї чергової книги про Україну мала росіянка Тетяна Таїрова-Яковлєва, але в силу різних причин – як особистого, так і загального масштабу, з’явитись у місті Лева вона так і не змогла.
автор книги – Тетяна Таїрова-Яковлєва
Знаним є ставлення в Російській Федерації до історії. Її всюди намагаються інструменталізувати та концептуалізувати таким чином, аби “magistra vitae” навіть не настільки вчила, а брехала сучасному поколінню росіян, тримаючи їх в полоні ідеологічних пут тоталітарної держави. Та Тетяна Геннадіївна є несподіваним і приємним винятком тут як для українців загалом, так і українських науковців зокрема. Її книги відзначаються відсутністю характерних для російської історіографії штампів у висвітленні українсько-російських відносин і пропагують нові та цікаві підходи до бачення сюжетів з української історії. Цікавими ці підходи будуть не лише для привчених до одноманітності у трактуванні подій росіян, але навіть для нас, українців. В останні дні життя Радянського Союзу, у 1989 році її, росіянку, було звинувачено в “українському буржуазному націоналізмі”, а сьогодні вона є директором центру з вивчення історії України інституту історії Санкт-Петербурзького державного університету та видає книги з відверто проукраїнськими назвами.
лицева сторона книги “Гетьмани України”
“Гетьмани України” – в такому дусі було названо книгу російської дослідниці, заради якої зібралась публіка 11 вересня, хоч і не надто чисельна. Далеко не кожен український дослідник пішов би на це, аби назвати книгу саме таким чином. З точки зору ідей та сенсів, закладених у неї, назва має відверто проукраїнський характер. Вона не є по-науково нейтральною, а можливо навіть і не до кінця науково коректною. Разом з тим, назва сформульована всупереч канонів сучасної російської науки. Тому, постає питання – а як при такій специфіці роботи російській дослідниці вдається залишатись у російській науці і навіть більше того – викладати в університеті та очолює структурний підрозділ при ньому?
Праця “Мазепа”, за яку Таїрову-Яковлєву було нагороджено почесними нагородами
За іншу свою роботу, мабуть найвагомішу – “Мазепа”, авторка взагалі удостоїлась звання “Берегиня Українського козацтва” та Ордену Княгині Ольги ІІІ ступеня, який їй особисто вручив Президент України Віктор Ющенко.
Віктор Ющенко і Тетяна Таїрова-Яковлєва
Хотілося, аби подібного рівня співпраці між українськими та російськими науковцями було більше, а наступного разу Тетяна Геннадіївна таки завітала до міста Лева.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Чухліб Т. Мазепа продовжує завойовувати Росію // День . – №62, 8 квітня 2011; Махун С., Шипоног Г. Татьяна Таирова-Яковлева: Отступить от исторических стереотипов // Зеркало недели. – № 40, 24 октября 2008.
Багато львів’ян з великою шаною ставляться до сімейних реліквій, які їм дістались у спадок від попередніх поколінь. Велику частку з них складають різноманітні коштовності, прикраси та інші речі виготовлені з дорогоцінних металів. Виготовлення таких у Львові стало традицією ледве не від заснування міста, про що свідчать численні згадки про життя, діяльність та надання привілеїв для представників цього ремесла.
Копія королівського привілею, наданого польським королем Сигізмундом ІІІ цехові львівських ювелірів у 1600 р.
Окрему сторінку в історії ювелірної справи міста Лева займає радянський період, тобто з моменту входження Західної України до складу УРСР в жовтні 1939 року. Ця геополітична подія принесла численні зміни у пробіруванні речей з дорогоцінних металів. Змінивши старі польські зразки було встановлено абсолютно нові клейма, а львівська пробірна установа внаслідок централізації перейшла в підпорядкування спочатку республіканського народного комісаріату фінансів, від 31 грудня 1940 року до Управління дорогоцінних металів Наркомфіну СРСР.
Виготовляти клейма за встановленим зразком мав право тільки Монетний двір Держзнаку Міністерства фінансів СРСР.
Для того, щоб визначити походження тієї чи іншої речі, кожне місто в Радянському союзі мало свій шифр, який ставився біля голови робітника – так званого знаку посвідчення, який означав, що річ отримала пробу в СРСР і був найсуттєвішим елементом клейма. Львівська інспекція пробірного нагляду отримала в якості шифру букву “М”.
Клейма були різними, що було викликане їхнім призначенням. Зокрема, все залежало від ваги, країни-виробника, металу виробу. Наприклад, клеймо у вигляді лопатки ставили на предметах масою до 10 грам, а овальної форми на предметах, які мали більшу масу, ніж зазначена.
Клеймо для предметів масою 10 г і більше
Клеймо для предметів масою до 10 грам
Окремим штампом клеймили імпортні вироби, які передавались в СРСР спеціально з цією метою.
Клейма для предметів з історичною цінністю
Предмети, які мали археологічну, історичну або художню цінність накарбовували спеціально визначеним клеймом у вигляді молотка.
Для золотих виробів до 1947 року існувала окрема система клеймування, за якою накарбовувалась проба, знак посвідчення і цифра від 1 до 10, що відповідали певним ваговим категоріям, зокрема цифра 1 означала вагу до 5 грам, 2 – від 5 грам до 10-ти, цифра 3 – від 10 до 15 грам і так далі.
Клеймо для золотих виробів до 1947 року
Якщо на предметі стояло клеймо “НП” – це означало, що виріб не відповідає заявленій пробі.
Клеймо для предметів, проба яких не відповідала дійсності
Від 7 травня 1958 року відбувається реформа зразків клеймування в СРСР, після якої знаком посвідчення стає серп і молот на фоні п’ятикутної зірки та наявністю букви кириличного алфавіту, яка означала місто, в якому клеймували предмет. Замість букви “М” львівські ювеліри отримали шифр “Д”.
Львівське клеймо після 1958 року
Затвердженими пробами на той час стали 375, 500, 583 ( зустрічається на виробах найчастіше), 750, 958 – для золота; 750, 800, 875, 916, 960 – для срібла; 950 – для платини та 500 і 850 – для паладію.
На тлі цих змін важливо подією в історії львівської ювелірної справи стала її централізація. Дрібні майстерні у 1944 році об’єднали в Львівський завод металевих виробів, який з 1950 року носить назву Львівської ювелірної фабрики, а з 1972 року – Львівського ювелірного заводу.
Приміщення Львівського ювелірного заводу, сучасний вигляд.
На сьогоднішній день, він знаходиться у Львові на вул. Ак. Підстригача.
Роман ЦАП
Використані джерела:
1. Зуб Д. Нариси з історії золотарства Галичини.
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_ювелірної_справи_в_Україні
3. http://zoloto.lviv.ua/index.php
У жовтні 1657 р. до міста Лева завітав славетний турецький мандрівник і письменник Евлія Челебі. Його батьком був султанський ювелір, а дядько по лінії матері – великим візирем. Сам же Челебі – богословом та державним діячем Османської імперії.
Виконуючи низку дипломатичних доручень Стамбула він, під час подорожей, описував землі Османської імперії та її найближчих сусідів. Півстоліття Челебі провів у далеких мандрах, об’їхав безліч міст і країн – від Єгипту і Судану до Швеції і Данії.
Турецький мандрівник і письменник Евлія Челебі
У Східну Європу мандрував неодноразово. У 1641-1642 роках перебував разом з військами у обложеному Азові. У 1651 році – відвідав фортецю Озю (Очаків), а у 1657 році провів тривалий час на військовому театрі між Дністром та Дунаєм.
Свої враження від подорожей мандрівник докладно описав у своїй «Книзі подорожей», яка є, внаслідок цього, унікальним джерелом з історії України.
Отже, яким було перше враження гостя від міста Лева відвіданого ним у 1657 р.? Мандрівнику так сподобався Львів., що ймовірно він гіперболізував його в своїй уяві та описах.
Турецький мандрівник і письменник Евлія Челебі
«В народі фортецю Львів називають також Улув, Улву, і вона являє собою приклад для наслідування. Місто дуже багате, упоряджене і приємне. Усе населення тут благодіюче і заможне. Коли ми з татарським ханом наблизились, нас зустріли величним і пишним шестям, грою на органах і барабанах. Усі прийшли в різних чудових шатах з оксамиту, шовку, вовни і парчі, ана головах – оксамитні та суконні шапки з соболиним хутром і строкатим пір’ям чаплі, журавля і фенікса. А коні тут усі чистокровної арабської масті, прикрашені позолоченою збруєю та срібними попонами».
Галицька брама (середина XVIII ст.)
«Фортеця утворює величезне коло у долині, усіяній тюльпанами, і нагадує столицю Аравії. Величезне місто обнесене низкою ровів і в окружності складає рівно 37 тисяч кроків. У ньому близько ста маленьких церков і сорок монастирів з дзвіницями, в яких живе по двісті-триста монахів. А ще місто має 26 брам, 45 укрпілених веж, сім тисяч крамниць, 84 тисячі дерев’яних і критих ґонтом упоряджених палаців”.
На хвилі нестримного захоплення турецький мандрівник аж удався до поезії:
«Базар чудовий той навкіл я обійшов, Нема тут ворогів, лиш друзів я знайшов»
Львів. Низький замок (кінець XVIII ст.)
В от щодо львів’янок: “В кожній крамниці кілька сонцеподібних дівчат займаються торгівлею. В благодатному кліматі тутейших місць дівчата такі гарні, що при вигляді їх, одягнутих у шовкові різнобарвні шати, сонцеликих, з очима лані, газелі, сарни чоловік втрачає голову».
Ористарх БАНДРУК
Джерела:
Маценко Г. Славетні гості Львова. Львів: Апоріорі, 2010;
https://uk.wikipedia.org/
Місце, яке і Львові вже не одне десятиліття називають Хрест – це перехрестя вулиць Генерала Чупринки, Київської та Котляревського. Непарна сторона сучасної вулиці Чупринки належала до житлової дільниці «Кастелівка». Відповідно і за місцем розташування, віллу, що знаходиться за адресою Чупринки, 21, називають Вілла на «Хресті».
Вілла була спроектована одними з найвідоміших архітекторів Львова Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. За іншою версією її проектував М. Ковальчук. Одна з небагатьох, яка зберегла свій первісний вигляд до наших днів.
Будівництво перших будинків на цій території почалось у 1886-1888 роках. Вілла за сучасною адресою Чупринки, 21 була збудовано орієнтовно в 1899- 1900 рр. в стилі мальовничого історизму (піттореск). До нашого часу під вікнами збереглись керамічні орнаменти та частково черепиця на шпильчастій вежі. Фасади оформлені нетинькованою цегляною кладкою, вирізняються яскравим керамічним декором (полив’яні кахлі) та різьбленими деталями.
Вілла на «Хресті», вілла за сучасною адресою Чупринки, 21
У 1910-1920 рр. тут мешкав професор Плацид Заслав Дзівінський, математик, ректор Львівської політехніки. Після І Світової війни він належав купцю Шуліму Валлаху, а в 20-30-х роках – відомому піаністу Леопольду Мюнцеру, розділив трагічну долю тисяч своїх співвітчизників – євреїв і загинув у Янівському таборі смерті. Знаменитий піаніст грав у сумнозвісному табірному оркестрі.
З середини 30–их рр. в будинку жила родина Володимира Кузьмовича, посла до сейму ІІ Речі Посполитої, голови Секретаріату УНДО. Заарештований у 1939 р. Кузьмович помер на засланні у Комі АРСР.
Після ІІ Світової війни в будинку жив найодіозніший власник – Микола Островерхов. Його постать і досі овіяна чутками. Микола з’явився у Львові після війни. Народився в Білій Церкві, вчився в Ленінградському інституті сценічного мистецтва, але не закінчив його. Жив по всьому Радянському Союзу, його батько був генералом. Микола працював стенографом Львівської опери та зібрав величезну колекцію творів мистецтва.
Вілла на «Хресті», вілла за сучасною адресою Чупринки, 21
Ходили чутки, що Микола був нетрадиційної сексуальної орієнтації і не приховував цього, що було досить «незвично» у ті часи. Його часто бачили з нарум’яненими щоками, яскравому одязі, зі шаликом в супроводі молодих.
Дослідники вважають, що початок колекції Островерхова стали речі родин Шепаровичів і Кузьмовичів. Внучка адвоката Степана Федака, донька Олени Шепарович та Володимира Кузьмовича, Ольга Кузьмович у спогадах «Мій скарб, що став скарбом Львова («Збірка про те і се»)» писала про свої враження від відвідин будинку у 1990-х: «Було там устаткування вітальні і бібліотечна шафа, і приязний великий годинник у скриньці з маятником, який нагадував мені сонячну кулю, і частина кобальтового, ще бабусиного сервізу…. і навіть срібні ложечки з монограмою мами…». В колекції були речі з музеїв, церков, покинутих квартир і будинків.
Також згадують про одне із улюблених занять Миколи Островерхова. Він переодягався працівником комунальних підприємств, потрапляв в квартиру під приводом перевірки сантехніки чи чогось такого, приглядався до цікавих і цінних предметів. Потім пропонував купити або крав. Якщо ж це не проходило, то згодом до жителів навідувались працівники силових органів, які ввічливо просили віддати річ, щоб не мати проблем.
Вілла на «Хресті», вілла за сучасною адресою Чупринки, 21
Найбільше Островерхов полюбляв порцеляну та старовинні меблі. Зараз його порцеляна є основою колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, а меблі прикрашають Палац Потоцьких і деякі замки.
Були там і книжки, золоті та срібні вироби, годинники та картини. Згідно заповіту частина колекції мала відправитись в Москву до відділу приватних колекцій при Державному музеї образотворчого мистецтва ім. Пушкіна. А частина брату Олексію в Одесу. Слід зазначити, що спочатку Микола Островерхов вів переговори з львівськими музейниками, але в між ними виник конфлікт, бо працівники не гарантували експонування колекції Островерхова. Після смерті Миколи у 1989 році опис майна зайняв більше 2 тижнів і складав 121 сторінку.
Вілла на «Хресті», вілла за сучасною адресою Чупринки, 21
Жителі міста почали вимагати залишити колекцію в Львові. На виставці майна Островерхова львів’яни впізнавали свої сімейні цінності, які давно зникли. З’ясувалося, що значна частина театральних ескізів походить з Оперного театру, меблі – з Будинку вчених, картини – з приватної колекції польської художниці Марії Водзінської, церковні книги – з храмів області, японські гравюри та книжки – з Національного музею та приватної книгозбірні Митрополита Шептицького. Також у збірці виявилася скульптура святого Луки, яка на початку 1980-х зникла з Бернардинського собору. Хтось пустив чутки, що майно таки передадуть в Москву і тоді, це ще більше обурило жителів. Дійшло до того, що над проспектом Шевченка вивісили транспарант «Островерхов грабував народ, Москва грабує Україну», де висів близько двох місяців.
Зараз будинок належить Науковому товариству ім. Т. Шевченка і потребує капітального ремонту.
Володимир БОЙКО
Джерела:
Білас Б. Колекціонер викраденого / ZIK №10 (15 березня 2012 р.).;
Козлов Ю. Проповедь беззакония / Слава Родины( 27 марта 1996 г. №70 (14831))
Гупало Г. Невідомий Львів: Кастелівка, палац Сосновського та вілла на «Хресті»;
Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.
«Більшість так званої «кращої» львівської публіки не знайома з особливостями цього передмістя, розташованого відразу ж біля Середмістя, а настільки для нього чужого» – Адам Краєвський, „Львівські передмістя” (Adam Krajewski, Lwowskie przedmieścia), 1909 р.
Міські околиці на північ від мурів середньовічного міста практично упродовж усієї історії Львова вважали «особливими». Аж до кінця 18 століття, коли місто стало частиною Австрійської імперії територія між річкою Полтва та Високим Замком не підпорядковувалася місту. Тому, тут мешкали переважно ті, кому складно було поселитися в офіційних межах Львова. В основному це були бідні люди та ті, кого переслідували через релігійну відмінність – насамперед євреї.
Львів. “Дешева кухня” для дітей на ринковій площі Теодора, фото 1914-1915 років
Зимовий одяг мешканців Львова, фото 1941-1942 років
Зміни, які принесла зі собою Друга світова війна для Львова та львів’ян, найрадикальніше та найтрагічніше проявилися на північних околицях міста. У 1941 році після захоплення міста німецькими військами саме на території Підзамче, Замарстинова та Клепарова було створено «дільницю для євреїв – Jüdische Wohnbezirke», знану як єврейське гетто.
Львів, Підзамче. Вулиця Бойова 4, 4а (тепер Промислова 31,33), фото 1953
Львів, Підзамче. Вулиця Бойова 4, 4а (тепер Промислова 31,33), фото 1953
Львів, Підзамче. Вулиця Діаманда, фото 1956-1957 років
Львів, Підзамче. Вулиця Діаманда, фото 1956-1957 років
Львів, Підзамче. В подвір’ї будинку №12-14, вул. Діаманда, фото 1957 року
Львів, Підзамче. Перекур у столярній майстерному цеху на вул. Волинській, 20, фото 1954 року
Львів, Підзамче. Вулиця Діаманда, фото 1957 року
Львів, Підзамче. Вулиця Нафтова, фото 1960-1965 років
Львів, Підзамче. Прання одягу. Фото 1950-1960 років
Львів. Трамвай на вул. Нової Різні (тепер Промислова), фото 1950 року
Разом з Янівським концтабором, Лисиничами та Винниківським лісом гетто стало одним з основних місць Голокосту у Львові.
Повторно увійшовши до Львова після війни, радянська влада докладала зусиль, щоб змінити тут життєвий уклад і запровадити основні принципи радянської держави: встановлення однопартійної системи та запровадження комуністичної ідеології в усіх сферах життя, скасування приватної власності, підпорядкування індивідуального колективному та форсовану індустріалізацію. Такі зміни означали втрату життя та понівечені долі для сотень тисяч людей. Водночас ці радикальні зміни створювали нові можливості для соціального авансу – насамперед через освіту. Розбудова радянського Підзамче більше виявлялась у пріоритетному розвитку заводів та фабрик, але мало впливала на якість життя у дільниці. У країні, де було оголошено “перемогу робітничого класу” Підзамче залишалося другорядним і маргіналізованим районом у затінку не лише центральної частини міста, а й нових мікрорайонів.
Львів, Підзамче. Вулиця Діаманда, 12, фото 1990-2000 років
У суботу, 12 вересня, рамках ХХІІ Форуму Видавців відбулася презентація найвпливовішої трилогії світової літератури – «Атлант розправив плечі». Цьогоріч ця книга вперше постає перед нами українською мовою завдяки виданню «Наш Формат».
Подія відбувалася у книгарні «Є», на проспекті Свободи, 7. У ній безпосередньо брали участь директор видавництва «Наш формат» Антон Мартинов та головний редактор – Інна Корнелюк. Над перекладом працювала українська письменниця та перекладачка Софія Андрухович.
Директор видавництва «Наш формат» Антон Мартинов
Роман американської письменниці Айн Ренд, що був надрукований ще 1957 року, увійшов до списку бестселерів The New York Times та став однією із найвпливовіших книг світу. Вона для бізнесменів, менеджерів, і всіх вибагливих читачів. Згідно з даними опитування 1991 року, проведеного Бібліотекою Конгресу США, «Атлант розправив плечі» був другою після Біблії книжкою, яка призвела до найбільших змін в житті американських читачів. У книзі переплітаються реалізм з містикою та науковою фантастикою, філософія з політекономією та утопія з антиутопією. Безумовно, це складна річ, проте усі, хто осилить ці «важкі» сторінки, матиме шанс змінити свою свідомість. Видавці твердо вірять, що книги можуть змінювати людей та суспільство. Для кожного вона може стати корисною. Спонукатиме не бути «сірою масою», а піднятися та розправити плечі. Саме те, що зараз необхідне українцям.
Головний редактор видавництва «Наш формат» Інна Корнелюк.
Це література справді високо рівня, тому варта свого гідного читача. Тепер українці матимуть змогу читати якісно та головне – на рідній мові. Тому якщо ви хочете гострих відчуттів або ж прожити нове надзвичайне життя, то ця трилогія із трьох книжок віддано чекає вас на полицях книгарень.
10 вересня 2015 року, в конференц-залі готелю «Жорж», що розташований на площі Міцкевича, 1, у рамках освітньо-дискусійної програми Форуму видавців “Уроки історії”, відбулася лекція історика, голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича на тему «Друга світова. Війна пам’ятей».
Друга світова війна стала подією, що визначила майбутнє Європи та світу на багато десятиліть. Своє бачення цієї війни сформулювали практично всі її учасники. Як же бачить цю війну Україна?
Чому важливі нові традиції вшанування пам’яті? Якою насправді була Друга світова для українців? Як дивляться на війну інші країни, і як на неї дивимося ми?
Новий зміст, чесний діалог навколо складних сторінок минулого та рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом у лавах Об’єднаних націй (як держав, так і бездержавних народів). Про це та більше мали змогу дізналися відвідувачі відкритої лекції історика.
Лекція Володимира В’ятровича «Друга світова. Війна пам’ятей»
Конференц-зала готелю заледве вмістила всіх охочих прослухати виступ, багато хто з відвідувачів сиділи прямо на підлозі. Володимир В’ятрович розповідав про те, якою мусить пам’ятати Другу світову війну Україна і чому наявність своєї пам’яті про ту війну в Україні так дратує Кремль.
Опісля лекції розпочалася дискусія, в ході якої присутні мали змогу обговорити цю гостру історичну тему.
Упродовжкількохроків у рамках «Форумувидавців» у Львовіуспішно діє Фестивальдитячогочитання «Книгоманія», однаізнайцікавішихакційякого – Всеукраїнськийконкурсдитячогочитання «НайкращийчитачУкраїни».
НауковабібліотекаЛьвівськогонаціональногоуніверситетуіменіІванаФранка – середактивнихспіворганізаторівцьогодитячогосвята: крім уже традиційнихзустрічейізписьменниками, різнихмайстер-класів, уже п’ятий рік поспільоднією з почеснихнагород для переможцівконкурсу є урочистийвізитдонайдавнішої в УкраїнікнигозбірнітаврученнячитацькихсертифікатівНауковоїбібліотеки.
Містична школа «Буквордс»
Початок цьогорічних зустрічей із юними книгоманами стартував 8 вересня 2015 року з урочистої церемонії нагородження переможців конкурсу «Найкращий читач України – 2015». Зусиллями бібліотекарів-волонтерів головний читальний зал університетської книгозбірні був перетворений на містичну школу «Буквордс», до якої приймали «першачків», випробовуючи, чи всі діти гідні почесного звання «книгомага». Був тут і злостивий шкільний сторож Філч, і поважний майстер чарівних паличок Олівандер, і статечний бородань – директор школи Чопикдор, і викладач основ бібліомагії та захисту від темних неуцтв Емілія Книгогриз, ельф Добі, а також багато інших вчителів і містичних істот.
Містична школа «Буквордс»
Юні книгомаги успішно пройшли церемонію розподілу по гуртожитках-командах (Біблірин, Фейріпаф, Містіклов та Адвендор), гідно виконали всі завдання, подолали неуцтва та невігластва, довівши, що вони – завзяті, хоробрі, розумні та кмітливі, а головне – дружні й начитані діти.
Містично піднесену атмосферу дійства доповнювала виставка давніх друків (із фондів Бібліотеки), які в ігровій і серйозній формі представляли книги про алхімію, драконів, фантастичних звірів і потвор, відьмацтво та інші таємні мистецтва.
Містична школа «Буквордс»
Містична школа «Буквордс»
Містична школа «Буквордс»
Містична школа «Буквордс»
Містична школа «Буквордс»
Варто нагадати, що в університетській книгозбірні відбулися також інші заходи для переможців конкурсу: «Одна фраза – тисяча послідовників» – мозковий штурм за участю юних читачів та українських письменників: Дзвінки Матіяш, Оксани Радушинської, Наталки Малетич (у четвер, 10 вересня), спрямований на консолідацію дітей і популяризацію читання; а також уже традиційне урочисте відзначення юних книгоманів читацьким сертифікатом Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка (у п’ятницю, 11 вересня).
Збройна боротьба, що розпочалась у Львові в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, безумовно, стала трагедією як для українського, так і польського народів. Оскільки обидві сторони зазнали важких втрат, левову частку серед яких склав цвіт нації – свідома молодь, яка мала стати опорою для їх подальшого розвитку.
З української сторони основою повстання були представники патріотичних молодіжних організацій “Пласт”, “Сокіл-Батько”, “Січ”, “Рідна школа”, “Союзний базар”, які виховували український дух у молодого покоління та формували нову когорту української інтелігенції. З польської ж до оборони Львова активно долучились “орлята”.
Проте, з іншого боку, в нашій історії з’явилась ще одна яскрава сторінка, про яку варто пам’ятати та пишатись нею кожному українцеві. Адже внаслідок цих подій була утворена Західно-Українська Народна Республіка – сходинка, по якій Україна прийшла до власної державності. Але в такому випадку, чи є листопадові події причиною для гордості у поляків? Відповідь однозначна – так. Пояснення цьому доволі просте: відзначення людей, які мужньо захищали інтереси своєї держави ціною власного життя є ознакою самодостатності і зрілості нації.
Одним з проявів шани на той час вже було усталено нагородження самих учасників перипетій спеціальними відзнаками. Це стало ще однією сторінкою в багатонаціональній історії Львова.
У тому ж 1918 році майор, лікар медичної служби Війська Польського Леслав Вержиновський висловив ідею встановлення спеціальної відзнаки для всіх поляків, які приймали участь у збройному протистоянні з українцями. Його ж обрано головою Капітули, тобто комітету з нагородження, Хреста оборони Львова.
Леслав Вержиновський
Виготовлено нагороди в майстерні одного з найбільших львівських медальєрів свого часу Евгеніуша Маріана Унгера. Відзнака представляла собою рівносторонній хрест з розширеними краями. В центрі зображено герб міста, навколо якого напис: “Lwow” і “1.ХІ.1918.22.ХІ”. Цікавим є те, що є варіанти хреста з мечами, зображеними на ньому, та без них. Вочевидь, штамп, яким робили відзнаки отримав певний дефект, що призвело до потреби виготовлення нового, вже відмінного від попереднього.
Хрести оборони Львова
Серед нагороджених багато відомих особистостей в різних сферах: Людовік Балдвін-Рамульт – архітектор багатьох споруд у Львові, зокрема Вроцлавського павільйону на Виставі краєвій 1894 року, лікарні на вул.Смаль-Стоцького, кам’яниці на вул.Степана Бандери, 9, будинок шкільний на вул.Івана Франка, 119 та інші; художник КаетанСтефанович; архітектор Станіслав Бергман, який працював у Львові впродовж 1907-1914 років; викладачка львівської консерваторії Магдалена Більчинська, ГенрикЛьовенгерц – посол ІІ Речі Посполитої, Роман Сабінський – легендарний польський хокеїст та низка інших.
Генрик Льовенгерц
Магдалена Більчинська
Людвік Балдвін-Рамулт
Та найголовніше, що в цих боях гартувалась майбутня польська військова еліта: генерал Роман Йозеф Абрахам, генеральний інспетор державної поліції Віктор Сигізмунд Хошовський, офіцери Людовік Івашко та Владислав Торунь.
Генерал Роман Абрахам
Генерал Роман Абрахам
Окрема відзнака була встановлена для оборонців – членів львівської філії загальнопольського товариства “Сокіл”.
Відзнака для “соколят”
Проте на цьому історія нагородження оборонців Львова не завершилася, окремі медалі було випущено для відзначення бійців, що несли службу в школі Сенкевича (донедавна – цех заводу “Кінескоп”) та вулиці Бема (сьогодні вулиця Ярослава Мудрого).
Пам’ятна відзнака для оборонців залізничного вокзалу
Пам’ятна нагорода до 2-ї річниці
Пам’ятна нагорода до 1-ї річниці
Локальні відзнаки
Локальні відзнаки
Згодом для відзначення листопадових подій 1918 року випускались пропам’ятні нагороди, які вручались на святкуваннях першої, другої та четвертої річниць, при чому остання медаль 1922 року призначалась для оборонців залізничного вокзалу.
В давній Греції існувало уявлення про воду як первинну субстанцію, з якої повстали всі інші стани, матеріали та речовини. Минуло уже кілька тисяч років, відколи ці слова були висловлені вперше (вважається, що Фалесом з Мілету), але практичне втілення вони знаходять і в наші дні. Історія повстання пам’ятників польському драматургу Александру Фредру та українському історику Михайлові Грушевському у Львові не позбавлена притаманного згаданому вище філософу містицизму і містицизм цей пов’язаний саме з водною стихією.
Храм Покрови Богородиці, нижче якого знаходиться площа Академічна
В затишному куточку Львова, нижче Покровського собору УПЦ КП (раніше костел св. Миколая), знаходиться невеличка площа, яку називають Академічною. Очевидно, назву площа отримала від вулиці Академічної – а саме так колись називався сучасний проспект Шевченка. В давні часи на цій площі знаходилась криниця, а ще раніше сюди сягали навіть водяні потоки Полтви.
Зображення криниці на Академічній, фото 1880-х
Коли вода відступила, а площа набула приблизних до сучасних контурів, на місці криниці вирішили встановити пам’ятник. Ідея зародилась у мистецько-літературних колах міста. Увічнити хотіли відомого польського драматурга та поета, “Почесного громадянина Королівського столичного міста Львова”, графа Александра Фредро,
Портрет Александра Фредро, виконаний Максиміліаном Фаянсом, після 1852 року
який останні роки життя провів у Львові, приблизно в районі вулиці, яка сьогодні носить його ім’я. 1891 року було сформовано Комітет побудови пам’ятника, який очолив Альберт Вільчинський. Вже 20 червня 1893 року, коли мали святкувати сторічний ювілей від дня народження драматурга, монумент мав бути готовим.
Було оголошено конкурс на кращий проект. Учасників конкурсу одразу поставили в жорсткі умови: постать поета і драматурга мала бути у сидячій позі та сягати 1,85 м. висоти, бути виготовленою з каррарського мармуру, а п’єдестал мав постати з граніту, з відповідними прикрасами. В фінансовому плані вартість пам’ятника не мала би вийти поза межі 12 тис. золотих ринських.
Леонард Марконі, автор пам’ятника Александру Фредро
За підсумками конкурсу, право на спорудження монументу отримав митець Леонард Марконі, який в січні 1893 року приступив до роботи, а за рік показав модель монументу. До кінця березня 1894 року остаточно був готовий постамент. Його виготовили з теребовлянського каменю. Пам’ятник мав би стояти на Академічній площі та дивитись на сучасну вулицю Фредра, де і мешкав поет та драматург.
Монумент Александру Фредро з кількох ракурсів
Роботу над встановленням розпочали з усунення криниці. Тільки це обійшлося у 1420 золотих ринських. Коли роботи по демонтажу криниці завершились, на підготовленому місці встановили постамент з червоного теребовлянського каменю. У вересні 1895 року Леонард Марконі презентував остаточний варіант самого пам’ятника – Фредро сидів у кріслі, з його рамен спадав плащ, у правій руці він тримав перо, яке вважається символом творчої письменницької діяльності. Для виготовлення моделі Марконі користувався посмертною маскою Александра Фредра, роботи Париса Філіппі. Відливали пам’ятник у Відні, а 1897 року його передали до Львова. У жовтні того ж року відбулась церемонія відкриття.
Фрагмент пам’ятника Александру Фредро в наші дні
В перші дні після відкриття, пам’ятник одразу потрапив в епіцентр скандалу. Автор проекту Леонардо Марконі був звинувачений у плагіаті. Та значного розголосу справа не набула, а оскаржувача, Станіслава Романа Левандовського, було звинувачено у відповідь – в схильності робити довкола себе неправдивий розголос та несправедливо звинувачувати інших.
Пам’ятник А. Фредро у Вроцлаві
Після закінчення Другої світової пам’ятник Фредру було перевезено до Вроцлава і встановлено на Ринку цього міста, перед ратушею. У 1950 – 1980-х на місці пам’ятника Фредру у Львові щороку висаджували з різнокольорових квітів вертикальний портрет Тараса Шевченка дуже великих розмірів. Згодом від поляків було кілька звернень про згоду і можливість передати Львову точну копію монумента, але місцева влада вирішила відхилити пропозицію. Таким чином, Фредро так і не повернувся до Львова.
Квітковий портрет Т. Шевченка на площі Академічній
У 1994 році на площі Академічній з’явився новий “вічний житель” – цього разу пам’ятник Михайлу Грушевському. Останній, як і Фредро, також сидить. За зразок для роботи було використано зображення Михайла Сергійовича на одному з найвідоміших фото “батька української історії”.
Михайло Грушевський, фото 1910 року
Ідея облаштувати пам’ятник Грушевському з’явилась ще в 1990 році. Тоді ж було створено комісію, яка мала би відати цими справами. За вибором комісії, проект було доручено відомому львівському скульптору Дмитрові Крвавичу.
Фото Дмитра Крвавича
Робота дуже затягнулась – скульптор не поспішав, а справа, тим часом, обростала бородою. Тривали дрібні дискусії на предмет того, наскільки доцільно і правомірно подібні проекти втілювати без відкритого конкурсу, а за суб’єктивним одностороннім дорученням. Допоки тривали “батли”, квітковий портрет Тараса Шевченка перенесли з площі Академічної до Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького. На місці майбутнього пам’ятника, у серпні 1991, встановили мармуровий камінь з написом “Тут буде встановлено пам’ятник М. Грушевському 1866 – 1934”. До кінця 1993 року була готова вся бронзова скульптура, а 1994 року розпочали роботи з підготовки й приведення до відповідного стану майданчика під пам’ятник.
Пам’ятник М. С. Грушевському на площі Академічній
Повна вартість проекту будівництва склала майже 7 млрд. карбованців. Почесне право відкриття пам’ятника було надано Президенту України Леоніду Кравчуку. Свято супроводжувалось виступами духового оркестру полку Національної гвардії України та народної чоловічої хорової капели “Прометей”. З промовами виступали вже згаданий Леонід Кравчук, голова НТШ Олег Романів і ін.
Таким чином, на місці колишньої криниці, один за іншим, постали два схожі за конструкцією та формою “сидячі” пам’ятники – польському драматургу А. Фредру та українському історику – М. Грушевському.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Крип’якевич І. П. Історичні проходи по Львові / Авт. передм. Я. Д. Ісаєвич. – Львів: Каменяр, 1991. – С. 106 – 107; Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012 . – С. 198 – 205; Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – С. 204 – 206.
В четвер, 10 вересня 2015 року у Львові, в приміщенні Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького”, що на вул. С. Бандери, 1, відкрилась виставка “Інакші. Дисиденти Східної України”. Організатором виставки виступає Харківська правозахисна група (учасники: Ігор Калинець, Василь Овсієнко, Зорян Попадюк, Мирослав Маринович).
Дисидентський рух в України може розглядатися як етап національно-визвольної боротьби. Характерною рисою дисидентства є використання ненасильницьких методів спротиву.
Дисидентами ставали абсолютно різні люди із різними поглядами, а у якості причин бути незгодним із тоталітарним режимом найчастіше виступали зіткнення з несправедливістю, жорстокістю і лукавством радянської влади.
Відкриття виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Основні форми дисидентської діяльності — розповсюдження самвидаву, збір і розповсюдження інформації про репресії, петиції до органів влади та міжнародних організацій тощо.
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Експозиція виставки “Інакші. Дисиденти Східної України”
Радянська влада намагалася придушити дисидентський рух шляхом репресій — ув’язнення його представників (найчастіше за ст. 62 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда» та ст. 187-1 КК УРСР «Поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад»), за допомогою методів каральної психіатрії, звільнення з роботи тощо.
Як виглядав Львів напередодні Євро-2012, або Львів на GoogleMaps-2011
Старі фотографію можуть нам розповісти багато історій про життя Старого Львова, про події, які в ньому відбувались. Разом з тим, усі події, які вже відбулись – це вже історія. Кілька місяців тому вулицями Львова їздив так званий Google-мобіль, який фотографував вулиці міста, але на сервіс ці фото ще не потрапили і зараз на maps.google.com.ua зберігся Львів 2011 року, а якщо точніше – то жовтень 2011 року. Переглядаючи пейзажі чотирирічної давнини мимоволі розумієш скільки всього змінилось з того часу, та які реконструкції ми пережили напередодні Євро-2012.
Загальна мапа центральної частини міста, одразу видно де через ремнот не могли провести зйомку
Перш за все можна побачити незвичну картину на вулиці Руській – там стихійна парковка, як таке можливо (до речі, центральна частина ще не закрита боллардами – вони з’являться лише у квітні 2014 року), невже через центр не їздив жоден трамвай?!
Вул. Руська
Вул. Руська
Площа Катедральна
Саме так: у тому часі проводився капітальний ремонт вулиць Личаківської, яку закрили 15 червня 2011 року, Коновальця, Чупринки та Мельника, які було закрито з 12 липня того ж року, а також перекладалась бруківка на площі Кропивницького. Як наслідок жоден з трамвайних маршрутів, що їде через площу Ринок (№: 1, 2, 9, 9а) їхати не міг, не курсував також і трамвай №6
Вул. Житомирська
Вул. Є. Коновальця, кінцева трамваю
Вул. Є. Коновальця, кінцева трамваю
Вул. Є. Коновальця
Вул. Є. Коновальця
Вул. Мельника
Перехрестя вулиць Чупринки і Київської
Площа Митна
Вул. Личаківська
Вул. Личаківська
Ремонт на прощі Кропивницького пов’язаний із реконструкцією всієї вулиці Городоцької від цієї площі і аж до церкви Анни. У цьому ж часі тривало будівництво вулички між перехрестями Шевченка-Швецька та Городоцька-Гоголя, завдяки якій зараз суттєво розвантажене перехрестя Городоцька-Шевченка. Перехрестя вул. С. Бандери – вул. Городоцька було закрито 9 липня 2011 року, цьому передувало перекриття на ремонт ділянки Городоцької між площею Кропивницького (3 6 червня 2011 року) та вулицею Гоголя, а 24 липня було закрито ділянку вулиця Гоголя – церква св. Анни.
Вул. Городоцька
Вул. Городоцька
Вул. Гоголя
Вул. Городоцька з вул. Ярослава Мудрого
Церква св. Анни
Церква св. Анни
Вул. Городоцька до ремонту
На цьому ремонтні роботи на вулиці Городоцькій не обмежились: з 22 червня 2011 року, було перекрито ділянку вулиці від вулиці Кульпарківської до повороту на Левандівку. У часі ремонту вулицю було розширено з 2х до 4х смуг, перекладено бруківку. Для розширення вулиці довелось з одного боку дороги зрізати дерева, та висадити молоді по краю теперішньої дороги.
Вул. Городоцька, поворот на Левандівку
Вул. Городоцька, перехрестя з Народною
Вул. Городоцька
Городоцька-Кульпарківська
Городоцька-Кульпарківська
На проспекті Шевченка ще немає кільцяНа перехресті Зелена Дж. Вашингтона ще немає кільцяПерехрестя Личаківська-Пасічна
Також ремонт тривав на проспекті Свободи між вулицями Городоцькою та Гнатюка. Там вже, частково, знали асфальт і ремонтували комунікації, щоб потім замостити цю частину проспекту бруківкою, а чотири роки пізніше, аналогічну реконструкцію вже проводять на частині проспекту від вулиці Гнатюка до вулиці Вороного.
До речі, сьогодні ввечері (10.09.2015), перехрестя проспект Свободи – вулиця Коперника буде закрито на ремонт!
Проспект Свободи
Проспект Свободи
Цікавою, також, буде і «поїздка» в район Арени Львів – там ще триває будівництво парковок та під’їзних доріг. Сам ж стадіон вже збудований, на полі зелений газон, на трибунах встановлено крісла
У вівторок, 8 вересня 2015 року в приміщенні Львівської обласної філармонії, що на вулиці Чайковського, 7, відбулися урочистості з нагоди святкування 12-ої річниці громадської організації “Етра”.
Святковий вечір розпочала керівник громадської організації “Етра”, автор та виконавиця пісень, виконавиця відома громадська діячка, організатор , сценарист та режисер численної кількості міських заходів Наталка Криничанка. Вона розповіла історію виникнення ГО «Етра», поділилася секретом такої незвичної назви планами на майбутнє.
Наталка Криничанка та заслужений артист України Роман Ковальчук.
Прийшли привітати цю громадську організацію і депутати Львівської обласної ради, заслужений артист України Тарас Курчик та заслужений артист України Роман Ковальчук. Вони привітали Наталку Криничанку з днем її ангела і з 12-тою річницею офіційної діяльності. Від голови Львівської обласної ради Петра Колодія хлопці вручили Наталці грамоту , а від себе презентували квіти і хороший настрій.
Наталка Криничанка, заслужений артист України Тарас Курчик та заслужений артист України Роман Ковальчук.
Шкода, що і Львівська обласна адміністрація і Львівська міська рада зовсім “забули” про цю подію. Мабуть так їм потрібні громадські організації, котрі відіграють значну культурну роль в житті міста та області.
Гурт “Чорні черешні”
Найбільшим подарунком вечора для всіх шанувальників від ГО «Етра» став концерт відомого волинського гурту “Чорні черешні”.
Соліст гурту Юрій Поліщук продемонстрував глядачам якісну українську пісню, підняв настрій і подарував незабутні хвилини зустрічі з прекрасним.
Львові пройшов третій Конгрес культури східного партнерства. Головною темою для митців стала місія культури в часи криз.
Чи можлива культура без політики і політика без достатнього рівня культури? Чи співпадають декларовані і реальні європейські цінності? Чого бояться наші культури? Що сьогодні культура може протиставити тотальному страху? – Ці та інші питання як ніколи саме сьогодні хвилюють сучасних митців.
Марта Антоняк, Міхаліна Бігай, Мартін Фабінські, Мілош Фліс, Наталя Януш-Малевська, Януш Ясінські, Миколай Ковальські, Агата Кус, Юстина Мендрала, Єва Павлата, Адам Ласка, Катажина Лешко, Агнєшка Пьотровска, Сильвія Анішевська, Урсула Сенпковська, Анна Сєкєрська, Дарія Малічка, Урсула Пієрєгончик, Наталя Бажовська, Артур Розен, Симон Попієлец, Домінік Рітшель, Марина Швінта, Алєксандр Хцюк та Урсула Клюж-Кнопек – 25 молодих і талановитих художників з різних різних шкіл і напрямків об’єднав KUNSZT – продовження грандіозного європейського проекту Трієнале Молодих.
Цьогоріч митці імпровізували на тему України. Їхні відео, скульптури, полотна, інсталяції та фотографії – це не окремі твори мистецтва, це цілісне дослідження культурного простору в Україні, глобальні процеси якого виходять далеко за межі однієї держави. Під час Конгресу культури східного партнерства в галереях «Дзига», «Музей Ідей», «ІконАрт» та інших локаціях панувала атмосфера мистецького занурення, занурення в глибини пізнання макро і мікрокосму.
Занурююся в глибини галереї «Музей Ідей». Її темні стіни, нагадюють монастирські келії. Аж ось посеред останньої анфілади – торт. Гігантський торт яскраво-рожевого кольору. Ніби щойно з весільного столу. Але, замість наречених, смаколик увінчав кінь та гвинтокрил. «War Cake» – так назвали інсталяцію митці. Якщо приглянутись, то червоний колір набуває кривавого змісту: у нижніх ярусах торта – черепи та зброя.
Інсталяція «War Cake»
Інсталяція «War Cake»
На стіні висять капсули, що нагадують об’єктиви фотоапарата. В одній – людина зависла над безкраїм полем. В іншій – кристал, що обріс павутинкою, погордо споглядає на кремезний камінь. Цікаво, що ж далі? – заглядаю в наступний об’єктив. Безсоромний бегемот повернувся до мене, з дозволу сказати, спиною і пожирає сонячну хмару. Наступний об’єктив показав мені космонавтів, що подорожують довкола червоно-білого слизу. Але найбільше мене здивувала остання капсула. В ній люди ходять по колу. Безліч людей – безліч кіл. Здавалося б простий прийом ілюзії з дзеркалом, проте поряд з рутинною ходою крихітних наших моделей можна побачити, як перспектива їхньої ходи заломлюється вниз. Дивно, як у такий малий об’єм можна вписати на стільки майстерні композиції!
Інсталяція «Burning Man»
Остання зала. В кутку – невеличка фігура, сформована з пофарбованих в червоний колір, солдатиків. «Мабуть, зроблено в стиль до тортика» – подумалося мені. «Burning Man», так назвали своє творіння митці, виглядав кремезно відносно кольорових чоловічків, розкиданих довкола його ніг. Не зважаючи ні на кого, він крокує своїм шляхом, приносячи людям втрати, плач і сум. Втім, коли відійти далі, то ця скульптурка виглядає досить принижено (її навіть поставили в кут:). Особливо це видно у співвідношенні з кристалом – черговою інсталяцією. Здавалося б саме цей образ володіє тисячолітніми таємницями, які велично здіймаються над примхливими палаючими чоловічками.
Завершує все 2 протиставлені композиції «Symulacrum» з напів порожньої і налитої склянки з рідиною і «Корок до пупця» в ювелірній коробочці. Дивлячись на склянки симулякра, згадується цитата з Біблії про воду, від якої не хочеться пити. Проте все ж є безліч людей, які гублять долю в склянці – і в порожній, і в налитій. А корок до пупця – це проста відповідь, на питання, для чого ми живемо. Втім, кожен побачить щось своє…
Інсталяція біля Музею Ідей
Інсталяція біля Музею Ідей
На вулиці в дворику біля «Музею Ідей» влаштували надзвичайно креативну інсталяцію. Креативну в першу чергу тому, що вона має дивовижну здатність притягувати творчих людей, чи навіть нетворчих залучати до співтворіння. Величезна вежа з дерев’яних блоків (так схожих на дитячі кубики), притягує до себе увагу не лише дітей, але й їх батьків. На запитання «…ще раз?» (таку назву придумав автор) підсвідомо глядачі відповідають: «Ще!» Просто неможливо не долучитись до цієї інсталяції. Маленький Сашко також взявся до творчості. Він вирішив створити ялиночку, потім машинку, але зупинився на зорельоті – на такому транспорті дуже цікаво пізнавати різні планети і зірки… Втім, автор Мартін Фабінські своєю інсталяцією хотів показати, неминучість падіння гігантської вежі. Дерев’яні ж блоки, хаотично розкидані по землі, так приваблюють до творіння, що мимоволі розумієш, що кінець одного неминуче переходить у початкову фазу іншого.
Інсталяція від Мартіна Фабінські
Інсталяція від Мартіна Фабінські
Інсталяція від Мартіна Фабінські
Біля творчої вежі – скульптура кремезного дядька. Окутаний колючим дротом він зігнувся під силою тяжіння. В руці за спиною він ховає таке ж колюче яблуко. Інсталяція називається «Втеча». Мабуть не така вона і солодка, ця втеча, особливо, коли втікаєш від самого себе.
Інсталяція в галереї «ІконАрт»
Інсталяція в галереї «ІконАрт»
В галереї «ІконАрт» виставка, наскрізь прошита думками про природу. Вже з входу відвідувачів зустрічає натуралістична гола спина дівчини. По-дитячому схилившись, вона ніби ховає щось від світу… На руках у неї діснеївське оленятко. Мультики, забавки, мрії – цей приємний світ дитинства, який іноді так тяжко покидати, навіть тоді, коли вже досягнув дорослої зрілості. На стінах галереї – вовча відео-інсталяція «Місяць» та «Гігієна». Поряд – полотняне панно з вовчих шкір. Ймовірно, вовки тут символізують жорстокість світу до тих, хто не може адаптуватися до суворої природи.
І на завершення мені вдалося побачити раритетний антиквар у галереї «Дзига». Поряд з вишиваним хрестиком панно в стилі поп-арт – підвішені шкірки тварин (інсталяція «Духи предків»). В кінці коридору – ширма у східному стилі – так кортить заглянути, що ж там, за лаштунками. На відео демонструють жінок, що активно шиють і просто перебирають тканину у руках. Інсталяцію назвали «Обсесивно-компульсивний синдром». Можливо іноді ми надаємо занадто багато уваги до матеріального світу… Втім на всі запитання митці залишають неоднозначні відповіді. Бо в мистецтві, як у книзі: кожен побачить своє, наболіле…
Питання моди завжди займало важливе місце у житті людей. Зокрема, питання модних новинок в одязі. У будь-якому столітті, не залежно від віку, власного стилю та уподобань жінки намагаються бути у курсі найсвіжіших модних силуетів та форм. Не виключенням були й наші бабусі, а стежити за останніми модними тенденціями їм допомагали тогочасні жіночі журнали.
Щоб краще зрозуміти які фасони, тканини та кольори були у тренді майже 80 років тому, пропонуємо ознайомитися із модними новинками осені 1937 р., надрукованими у популярному виданні «Нова Хата»
Осінні новини
Журнал “Нова Хата” Р. ХІІІ. ч.17. Львів 1 вересня 1937 р.
Рисівники мод, що шукали нової лінії на сьогоріний осінній сезон, певне пригадали собі сильветку з 1916 р. Вузка талія, підкреслена ще дзвоновими полами короткого жакету, нагадує, нам наш давній костюм ще з матуральних часів. Коротка дзвонова спідничка пригадує нам свобідний, ритмічний рух наших ніг. Ті давні мотиви бачимо теж і в крою плащів,що майже всі є до стану, поширені долом. Всякого роду нові детайлі, як плоскі коміри, легко, справді дуже трошки поширені рамена, відтинані ґески, шви прибрані суто стебном, злобно пригадують нам, що наші часи смотриків вже минули. Нам на потіху, модна осіння сильветка всеж таки сильно відмоложує (кого треба!).
Плащеві сукні з камізолькою, чи комбіновані з двох красок вовни, що є останнім “криком моди”, видовжують стан, а короткий широкий приділ дає змогу йти певним, міцним кроком. Костюми, так звані француські, є всі майже до стану, поширені у дзвони і майже всі запнені в один ряд ґудзиків під шию.
Елегантний француський костюм з темно-блакитного матеріалу, 1937 рік
Спортові костюми дальше остали вірні клясичному англійському кроєві. Модернізує їх хіба прибрання стебном, ориґінальний крій ґески або кишень. Плащі спортові переважно вільні, в довжині 7/8 — мі або й рівні з суконкою, але й тоді не дуже довші, як тепер.
Прибирання з футра в плащах і костюмах є таке ріжноманітне, що годі найти тут правило. Може бути тільки комірець з футра і то плоский або стоячий; може футро прибирати тільки реверси плаща чи костюму, а комір, якщо є, остає з матеріалу; а може теж бути тільки мала футряна краватка при шиї і вузька лямівка при рукаві.
Реклама крамниці У.Н.М. у Львові, 1937 рік
Дуже модні є футряні камізольки до англійського костюму, отвореного напереді.
З красок модні, як все осінню, бронзова у всіх відтінях, зелена, вишнева і нова цього року, вже від часів англійської коронації, темно блакитна.
Новим модним матеріялом є бавовняний оксаміт, з якого будуть шити спортові вільні плащі. Цікавою новинкою в осені будуть блюзи, шиті з трьох красок одного роду матеріалу, наприклад: гора впоперек синя, середина зелена, а діл старо-рожевий.
Дополудневі сукні, 1937 рік
Дополуднева суконка, ґарсонка, з модного вовняного матеріалу в пружки. Спідничка легко кльошова, краяна наскіс. Зпереду зубчатий виріз з вставкою з білої піки.
Скромна дополуднева суконка з чорного вовняного матеріялу, запнята ґудзиками. Прикраси з пестрого вовняного шнурка.
Елегантна джемперова суконка з темно-синьої вовняної матерії. Прибрання з того самого матеріялу.
Елегантна суконка з чорного пружкованого вовняного матеріялу з трома декоративними кишенями. Суконка вилямована креп-сатиною в тій самій красці.
Пополудневі сукні, 1937 рік
Пополуднева сукня, з тонкої темної вовни, для жінок сильнішої будови. Камізелька з ясного шовку, ясний шкіряний поясок.
Пополуднева сукня з ґранатового креп-марокену. Камізолька з білого шовку, прикрашена вязанням з того самоо матеріялу. Рукави з буфами. Поясок з білої шкіри.
Елегантна пополуднева сукня з креп-мат, горіхової краски. Вязання з смараґдово-зеленого оксамиту.
Візитова сукня з чорної креп-сатен. Поясок з цитриново-жовтої стяжки. Ориґінальний раґляновий крій рукавів.
Осінні костюми, 1937 рік
Елегантний костюм з гладкої вовняної матері: Жакет прикрашений сельскіновим футром здовж цілого переду і на маншетах. До того відповідний велюровий капелюшок. Ясна шовкова блюзка, запинана зпереду.
Спортовий плащ для молодих струнких жінок, з анґори сливкової краски. Плащ прикрашений великими модними ґудзиками.
Костюм з модної червоної вовни, скромний але елегантний крій. Комір з брунатного футра.
Осінні плащі, 1937 рік
Осінній плащ з брунатного цяткованого матеріялу, запинається на три криті ґудзики. Комір і кишені стебновані.
Пополудневий плащ з чорної вовняної матерії. Комір футряний, продовжений у формі жаботу. Рукави і кишені прибрані теж футром.
Осінній плащ з вовняної матерії з скісними пружками. Прикрашений зпереду гарними ґудзиками. Комір з лиса.
Плащ для молодої дівчини з зеленого матеріялу в пружки. На грудях втяті кишені, нижче поясу цікаві нашивки з того самого матеріялу. Колір і маншети викінчені футром з брунатного лошака.
До школи і бюра, 1937 рік
Спортова суконка з двох частин. Спідничка в широкі складки, шита з зеленої вовни. Блюзка касак з трикоту піскової краски. Поясок, краватка і хустина з сатини констрастового коліру.
Спортова суконка з ґранатової мягкої вовни. Суконка запинається високо під шию і прибрана білим комірцем. Спідничка з двома великими кишенями, запинаними на ґудзики.
Спортова суконка з “твіду” в ріжноколірові цятки, прикрашена стебном. Кишені на блюзці пришиті скісно.
Спортова суконка для молодої дівчини з гладкої вовняної матерії, прикрашена ясним комірчиком і маншетами. Кишені на грудях і виріз кругом шиї викінчені шовковими нашивками або вишивкою.
До школи і бюра, 1937 рік
Практична суконка до бюра з краткованої піввовняної матерії. Шкіряний поясок, деревляні ґудзики. На шиї шовковий шалик тої самої краски, що поясок.
Спортова суконка з грубої вовни. Запинана з боку декоративними ґудзиками. Плетений вовняний шалик в живих красках.
Дводільна суконка: спідничка з червоно-чорного шкоту зложена у фалди. Поверха блюзка з червоної вовняної фланелі.
Практична вовняна суконка для молодих студенток з гладкої ґранатової вовняної матерії. Камізелька й кишені прикрашені закладками і ґудзиками. Зпереду вязання з білого шовку.
Домашні сукні, 1937 рік
Домашня суконка з подвійного матеріалу: Блюзка з цвітистого так званого “шалінового” матеіялу, а спідничка гладка прикрашена плісами з цвітистого матеріялу.
Суконка для бюра з цяткованої крепи до прання, зпереду запинається ґудзиками. З боку кишені.
Суконка до праці з одноколірової бавовняної матерії, прикрашена вузькими темними нашивками.
Шкільна суконка для молодої дівчини з піввовняної матерії. Зпереду складки, застебовані до висоти колін. Кругом шиї ясний комірчик.
Домашня практична суконка з краткованої матерії до прання з чотирьома нашитими кишенами.
Блюзки і спідниці, 1937 рік
Молодеча домашня сукня з краткованої флянеліЮ запинається в два ряди деревляних ґудзиків. По боках втинані кишенію
Фартух-плащ до бюра і школи, запинається водин ряд ґудзиків. Перетянений поясок і три стебловані кишені.
Практична блюзка для щоденного взитку з темного шовку або легкої вовняної матерії. Білий комірчик і маншети надають їй молодечого вигляду.
Блюзка-жакет з колірової тафти, прикрашена дуже цікавими кишенями на грудях. Поясок завязується ззаду на широку кокарду.
Спідничка з вовняного матеріялу в широкі крати, гладка ззаду, зпереду запнена здовж в один ряд ґудзиків.
Спідничка з тонкого ґранатового матеріялу, зложена ззаду в два контрафалди, а зпереду з складками, пришитими широким машиновим стебном.
Спідничка з вовняного матеріялу в дрібну кратку, інтересно прибрана тим самим матеріялом.
Стиль, манера та особливості мови збережені згідно оригіналу.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
