Шлях від ректора до єретика, як і навпаки – зовсім короткий. Папа Римський є самим Антихристом і на підтвердження цього можна навести аж цілих 11 ознак. Викладання у братській школі та навчання молоді є значно кращим і, що головне, безпечнішим заняттям, аніж, скажімо, написання полемічним праць та переслідування ідеологічними опонентами. Про ці та інші речі ми можемо дізнатись, розкривши життєпис видатного діяча Львівської братської школи, талановитого полеміста і педагога, Стефана Зизанія, який жив, викладав та працював якийсь час у Львові.
Лаврентій Зизаній. Фото з http://www.litopys.com.ua
Коли у 1627 році Лаврентій Зизаній поїхав до Москви і своєю “литовською” мовою “примушував” місцеву інтелігенцію спілкуватись з ним через перекладача, а цитуванням Аврелія Августина та Єроніма наводив на слухачів жах, його брата Стефана вже не було серед живих. У 1621 році в містечку Потелич (зараз село в Жовківському районі Львівської області), Стефан Зизаній помер, залишивши після себе десятки написаних творів, цілий ряд праць, опублікованих у друкованому варіанті та багато інших пам’ятних речей. Про ці хороші (і не завжди) справи, ми зараз і спробуємо поговорити.
Брати Зизанії. Фото з http://history.udpu.org.ua
Стефана Івановича Зизанія абсолютно заслужено вважають одним із найбільш впливових, цікавих та оригінальних діячів української культури XVI – XVIII століть. Його справжнє прізвище Тустановський. Разом з братом Лаврентієм, вони були активними діячами та розбудовниками Львівського й Віленського братств. Зокрема, починаючи від 1586 року, Стефан Зизаній працював у Львівській братській школі і навіть якийсь час був її ректором. В цей період, через активну публічну діяльність та полемічні тексти, він зазнавав переслідувань від окремих представників шляхетського середовища та влади. Король Сигізмунд ІІІ Ваза проголосив його державним злочинцем і наказав схопити та ув’язнити.
Король Сигізмунд ІІІ Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org
Не завжди найкращим чином у Стефана Зизанія складались відносини і з церковними ієрархами. До прикладу, у 1595 році митрополит Михайло (Рогоза) видав грамоту про відлучення Стефана Зизанія від церкви і заборону тому займатись проповідницькою діяльністю. Цю “чорну мітку” проповіднику та педагогу вдалося “відмити” лише на Берестейському церковному соборі.
Митрополит Михайло (Рогоза). Фото з https://uk.wikipedia.org/wiki/Михайло_(Рогоза)
Попри складну життєву долю, Стефан Зизаній був не лише видатним педагогом і братчиком, але також і дуже плідним та талановитим літератором. У 1595 році в Вільно він видав православний “Катехізис”, а в 1596 році “Ізложеніє о вірі”. Інші його твори видавались українською та польською мовами і користувались неабиякою популярністю на територіях сучасних України та Білорусі. Тому й не дивно, що коли у 1595 році в творі “Унія, альбо виклад артикулов ку зодноченю Греков с костьолом Римским” о. Іпатій (Потій) опротестував вживання тези про папу-антихриста (“Нехай же тобі, дурню, што их слухаєш…скажут геретикову, єсли відают, имя тоє Антихристово…”), то відповідь на цей виступ написав саме Стефан Зизаній.
Митрополит Іпатій (Потій). Фото з https://uk.wikipedia.org/wiki/Іпатій_(Потій)
Наступного 1596 року, напередодні Берестейської унії, Зизаній видав польською і руською мовами текст “Казаньє святого Кирила, патріархи Ієрусалимського, о антихристі и знакох его”. Якось зовсім випадково вийшло так, що цим антихристом, за логікою автора, став папа. Автор навів у творі ознаки для впізнавання антихриста (їх Зизаній запозичив у одного кальвініста) і вони, в його інтерпретації, зійшлися саме на папі, якого можна сприймати, за логікою твору, як одного з посланців пекла.
“Казання …” Стефана Зизанія. Фото з https://uk.wikipedia.org
Текст Зизанія був присвячений князю Василю-Костянтину Острозькому і до наших днів не зберігся у цілісному вигляді. Його ми знаємо за фрагментами з твору, автор якого дискутував з Зизанієм – “Plewy Stefanka Zyzaniego” Щасного Жебровського. Очевидно, що твір Зизанія варто сприймати в контексті такого явища, як полемічна література і при читанні розуміти, що його головною метою було не “відправити” папу до пекла, а відстояти власного читача.
Князь Острозький. Фото з https://uk.wikipedia.org
В “Казанні …” Зизаній говорить про змагання, підступ, ненависть, боротьбу і вбивства, які будуть панувати у відносинах між церковними ієрархами. Він наводить приклад, що й між апостолами знайшовся один продажний, то чому ж дивуватись такому між ієрархами. Автор засуджує цю боротьбу між церковною владою і гостро критикує ситуацію, коли ієрархи кидають бідного і йдуть до панів та крутяться довкола них. Він повертається до прикладу того самого Юди, який від вбогого Христа пішов заради збагачення до “боговбивців жидів”. Так, на його думку, і окремі патріархи вбогих і покірних слуг Христових кидають і до великих добродіїв ідуть. Таких церковних служителів Зизаній вважав брехливими і предтечами Антихриста.
Автограф митрополита Іпатія (Потія). Фото з https://uk.wikipedia.org
Польський король, як зазначає автор, дав привілеєм православним християнам сповідувати свій обряд, але такий “фундамент милості Христової” дуже не сподобався дияволові і тому він взявся всіляко його руйнувати. Спочатку диявол посилав злих духівників, про що йшла мова вище, а потім став підмовляти на цю війну з гармонією та порядком і простих посполитих. Разом з тим, автор наголошував, що Богу наймиліша річ – це аби “братство жило в купі” і цього не можна руйнувати. Так Стефан Зизаній виражав свою незгоду та незгоду спільноти, яку представляв, з поширенням ідеї унії.
Гербова печатка Львівського братства. Фото з http://corp.nbuv.gov.ua
За цей твір Стефану Зизанію також трішки пройшлися проти шерсті. Зокрема, саме після цього він зумів дізнатись, що “…з небом і землею воює, ані Богу ні людям не вибачає, святих з неба виганяє, чортів до пекла не пускає, в Христа, творця нашого, не вірить, духа Святого кляне…короля, володаря нашого, негарно на проповідях своїх згадує, Митрополита лає, латинників проклинає, Русь до бунту і незгод під’юджує”. Отакі бувають “диявольські” ігри у благочестивих людей. Пиши – і про тебе напишуть, особливо те, що тебе насправді не стосується.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Зизаній С. Казаньє святого Кирила, патріархи Ієрусалимського, о антихристє и знакох его // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/old14_16/old14_16.htm
Одним з найяскравіших львівських архітекторів австрійської доби став Владислав Садловський. Споруди зведені ним і досі слугують львів’янам, ба навіть більше – стали деякою мірою для нього знаковими. Отож пропонуємо вам поглянути як на саму постать Садловського так і п’ять його найяскравіших творінь у Львові.
Владислав Садловський
Народився Владислав у Львові, у родині архітектора Віктора Садловського. У 1888—1892 роках майбутній архітектор навчався у Львівській, а у 1892—1894 роках — у Віденській політехніці. Протягом двох наступних років, він продовжував жити у Відні де працював асистентом Отто Грубера, який завідував кафедрою у Віденській політехніці. Владислав у цей час особливу увагу приділяє вивченню архітектури власне Австрії і особливо столиці Дунайської монархії – Відня. Проте у 1897 році молодий архітектор, який вирішив піти стопами батька, повертається до рідного Львова, де надалі і протікатиме фактично вся його творча діяльність.
Віденська політехніка
У січні 1900 року Владислав стає членом Політехнічного товариства у Львові. Про авторитет молодого архітектора свідчить хоча б той факт, що у 1901—1904 роках його обирали до правління товариства. У 1910 році кілька проектів Садловського експонувались на архітектурній виставці у Львові. Приблизно у цей же час, він розпочинає свою викладацьку кар’єру. Він отримує почаду викладача рисунку в Державній промисловій школі у Львові. На цій посаді він працює фактично від кінця 1890-х років, і до 1911 року. 1911 рік стає знаковим у житті Владислава, оскільки тоді він переходить на роботу до Львівської політехніки, де робить досить непогану кар’єру. Так, у 1919 році він уже звичайний професор цього навчального закладу і перебуватиме він на цій посаді до 1934 року, водночас очолюючи кафедру кафедру ручного та орнаментального рисунку. У 1916—1918 роках його обирали деканом архітектурного факультету.
Владислав Садловський
Окрім сецесійних споруд у Львові, Владислав проектував також інтер’єри та предмети повсякденного вжитку. Дослідники вважають, що в архітектурі, він широко застосовував ідеї свого віденського вчителя – Отто Вагнера. Помер Владислав у Львові та був похований на Личаківському цвинтарі, де його могилу ми можемо побачити і нині. Невідомий для більшості львів’ян, своєрідну шану його пам’яті віддають лише споруджені ним будівлі.
Залізничний вокзал у Львові, споруджений у 1899—1904 роках. При будівництві було використано новітні залізобетонні конструкції системи Франсуа Еннебіка, виконаних фірмою Альфреда Захаревича і Юзефа Сосновського, за участі інженера Міхала Фінкельштейна. Перон перекрито двопрогоновим стальним дебаркадером, який був спроектований Садловським у 1902-1904 роках.
Залізничний вокзал у Львові
Залізничний вокзал у Львові
Дебаркадер вокзалу
Прибутовий дім банкіра Міхала Стоффа на нинішній вулиці Руставелі, 8-8а у Львові. Будівля була зведена будівельною фірмою Едмунда Жиховича у 1906—1907 роках.
Прибутовий дім банкіра Міхала Стоффа
Прибутовий дім банкіра Міхала Стоффа
Частина оздоблення дому
Нова будівля львівської Промислової школи, виконана у стилі пізньої сецесії, на вулиці Снопківській, 47. Декоративне оздоблення будівлі було виконано із застосуванням доволі стриманої ліпнини і кольорових (зелених та брунатних) керамічних плиток. Центральний вхід увінчано двома алегоричними півфігурами «Мистецтво» та «Художній промисел» авторства Петра Війтовича. Проект розроблено 1906 року при співпраці Адольфа Віктора Вайсса. Будівництво споруди завершили у 1909 році. Прикметно, що спорудження тильної сторони споруди у 1920-ті роки здійснювалось також за проектом Садловського.
Прибуткова школа
Скульптури роботи П. Війтовича. Фото: Сергій Криниця
Скульптура роботи П. Війтовича. Фото: Сергій Криниця
Фрагмент оздоблення будівлі. Герб Львова. Фото: Сергій Криниця
Костел сакраменток на сучасній вулиці Тершаковців, 9, реконструкція якого тривала у 1902—1906 роках. Серед іншого було виготовлено новий необароковий алебастровий вівтар (спільно з Фердинандом Маєрським) із чотирма статуями ангелів авторства Петра Війтовича.
Костел сакраменток
Костел сакраменток
Нові корпуси фабрики Бачевських у стилі раціонального модерну на вулиці Хмельницького у Львові , споруджені у 1908 році.
Фабрика Бачевських. Фото: Сергій Криниця
Фабрика Бачевських. Фото: Сергій Криниця
Фабрика Бачевських.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
Архітектура Львова. Час і стилі ХІІІ-ХХІ ст./ Бірюльов, Ю. (ред.). – Львів, 2008.
Художньо-промислова школа (http://haidamac.org.ua/2013/10/ln-szkola/)
Фабрика Бачевського (http://haidamac.org.ua/2012/03/ln-baczewski/)
Ще не встигли львів’яни протерти очі від активної зустрічі Нового року, а в кав’ярні-галереї «Штука» (вул. Котлярська, 8) 1 січня 2017 року відбулося відкриття першої в цьому році виставки під назвою “Гуцули в дорозі”.
Експозиція виставки складається з 16 репродукцій поштівок авторства митця з гуцульщини Кароля Коссака, що вийшли друком 1939 року.
Реклама виставки “Гуцули в дорозі” на будинку кав’ярні-галереї «Штука»
“Ідея виставки формувалася десять років, з того часу як мені вдалося купити 12 поштівок Кароля Коссака з гуцульськими видами 1939 року випуску. Отак вони лежали в альбомі, аж поки переглядаючи збірку я подумав, що якість поштівок чудова, їх можна збільшити по формату та показати більш широкому колу глядачів. Відтоді почав більше цікавитися біографією автора зображень Кароля Коссака, уродженця м.Львова, котрий працював у Ворохті та багато малював з натури. Окрім того цікава історія самих робіт. Акварелі не збереглися, вони були втрачені під час пожежі у Ворохті в 1943 році. Хоча, можливо, ще десь є примірники у приватних колекціях.
Так почалася підготовка до виставки в процесі якої я почав шукати інші роботи художника. Знайшов ще чотири, тож на виставці представлено 16 поштівок, хоча загалом друком вийшло 18 зображень,” – розповів власник кав’ярні-галереї «Штука», знаний колекціонер Євген Булавін.
Оригінальні поштівки, що стали основою експозиції виставки “Гуцули в дорозі”
До створення експозиції долучився також широко відомий львівський колекціонер Юрій Завербний, котрий доповнив виставку репродукціями з поштівок власної колекції.
Експозиція виставки “Гуцули в дорозі”
Експозиція виставки “Гуцули в дорозі”
Експозиція виставки “Гуцули в дорозі”
Експозиція виставки “Гуцули в дорозі”
Експозиція виставки “Гуцули в дорозі”
Експозиція виставки “Гуцули в дорозі”
Експозиція виставки “Гуцули в дорозі”
Експозиція виставки “Гуцули в дорозі”
“Поштівки були друковані видавництвом «Атлас» на незвичному папері, близькому до акварельного. На поштівках були чіткі фарби і це чи не єдине видання, яке мені траплялося на такому папері. Оскільки більшість зображень видані на глянцевому папері, то важко їх відтворити.
Перед відкриттям виставки “Гуцули в дорозі”, на фото (зліва направо): Євген Булавін, Роман Метельський та Юрій Завербний.
Хоча при підготовці виставки довелося декілька разів передруковувати роботи, щоб досягнути максимальної подібності з оригіналом. І аж коли ми знайшли акварельний папір та надрукували на ньому, то змогли досягнути максимального результату правдивості ,” – зазначив Юрій Завербний.
Оглянути експозицію виставки “Гуцули в дорозі” можна в приміщенні кав’ярні-галереї «Штука» (вул. Котлярська, 8) до 31 січня 2017 року.
Довідка від Юрія Бірюльова: Кароль Коссак (02. 05. 1896, Львів – 21. 08. 1975, м. Цехоцинек, нині Куяво-Помор. воєводства, Польща) – графік, живописець. З походження поляк. Член Спілки польських художників (1950). У Львові закінчив середню школу та навчався живопису приватно у З. Розвадовського і С. Батовського-Качора, а також у Відні, Краків. АМ (1919–23; викл. В. Яроцький), у свого дядька В. Коссака.
Під час 1-ї світової війни воював у австро-угорській армії. Після поранення 1916 повернувся до Львова, де неодноразово виставляв роботи у Товаристві витончених мистецтв; від 1924 – викладав малювання у 9-й гімназії. Від 1927 мешкав у с. Дідилів (нині Кам’янка-Бузького р-ну Львів. обл.). Від 1934 – на Гуцульщині у с. Татарів (нині Яремчан. міськради Івано-Франківськеої області), де під час пожежі 1943 загинула більшість робіт. Від 1948 – у м. Цехоцинек.
Кароль Коссак за роботою
Основна техніка – акварель. Зображував переважно коней, вершників, пейзажі, сцени з життя гуцулів, ілюстрував казки. Видав 1939 у львівському видавництвіві «Атлас» серії листівок із власних акварелей «Гуцули в дорозі», «Різдво». Його творчість – продовження традицій малярства родини Коссаків, проте у камерному звучанні, зі схильністю до інтимної побутовості.
Творчість: живопис – «Повернення із забави» (1877), «Заготівля дерева» (1930-і рр.); графіка – «Зустріч» (поч. 20 ст.), «Коні» (1913), «Вершники» (1917), «Полювання», «Улани», «Кавалерійська атака» (усі – 1920-і рр.), «Кінна прогулянка» (1921), «Легіоніст» (1923), «Прогулянка в бричці», «Зима» (обидва – 1925), «Напад вовків» (1930-і рр.), «Віз із кіньми» (1930), «Повернення до садиби» (1931), «Праця у горах», «Повернення з лісу» (обидва – 1937), «Гуцули в дорозі», «Гуцульський кінь», «Зимовий краєвид на Гуцульщині» (усі – 1939), «Зустріч Червоної армії на Гуцульщині» (1940), «Санний шлях» (1942), «Погоня» (1943), «Патруль» (1944), «Краков’яки на конях» (1961).
Напередодні Нового року, 27 грудня 2016 року у Великій Залі Львівського музичного коледжу ім. С. П. Людкевича (площа Маркіяна Шашкевича, 5) відбулася заключна коляда благодійного музичного проекту “Коляда за життя”. Проект стартував у Львові 13 грудня на Андрія в рамках благодійного марафону за життя Андрійка Саса – 13-річного хлопчика, якому терміново необхідна трансплантація.
За декілька днів Андрійко відбуває на лікування до Польщі у місто Бидгощ. Загалом на його лікування потрібно зібрати 120 тисяч євро, з яких 113 тисяч євро уже зібрано, а залишилось ще 7 тисяч євро. Лише за два тижні, завдяки небайдужим серцям і дзвінким голосам, які стали учасниками проекту, вдалося зібрати 68 тисяч гривень, які були перераховані на картку мами Андрійка.
Кожного дня до акції долучалися все нові і нові колективи, а географія проекту вийшла далеко за межі України. Виклики було передано в Канаду, Бельгію та США. Також, за ініціативою вокального ансамблю Барокової капели ЛНМА ім. М. Лисенка, ансамблю «A cappella Leopolis» (керівник – Людмила Капустіна) та сопілкового консорту «Дудаліс юніор» (керівник – Божена Корчинська), під час їхніх концертів було встановлено благодійні скриньки і зібрано 4 236 гривень.
Заключна коляда благодійного музичного проекту “Коляда за життя” відбувалася за участю студентського Різдвяного Вертепу, вокальної формації “ArtVoice” та учасників проекту.
Організатори акції висловлюють щиру подяку за допомогу надзвичайній Іванці Митроган (електроарфа) та Olena Havyuk (фортепіано), Молодіжному хору Собору св.Юра (Natalia Kapitan), YuMaVita Bandura Trio (Yulia Boyko), Дитячому телевізійному театру “Юрашки” (Наталя Куциняк) та Народному камерному хору “Жайвір” (Nataliya Chmyr-Kozyar) за надзвичайну різдвяну атмосферу, неймовірні емоції, піднесеність і відчуття Дива, що твориться тут і зараз…
Важливо, що під час концерту додатково було зібрано ще 5 390 гривень, 30 євро та 20 доларів на допомогу Андрійкові. Учасники проекту продовжать колядувати за життя хлопчика в часі Різдвяних Свят, щоб зібрати усю необхідну суму для його лікування.
Новий рік людство святкує здавна. Першу згадку про новорічне святкування знаходимо в ІІ тис. до н.е. у давньому Вавилоні. А ось 1-го січня Новий рік почали відзначати у стародавньому Римі за календарем Юлія Цезаря з 46 року н. е.
Листівка з зображенням ялинки з іграшками і текстом “Веселих Свят”, 1930 рік
А коли ж з’явилася новорічна ялинка? Звичай прикрашати деревце був відомий ще у стародавніх греків, проте саме ялинки почали прикрашати стародавні германці, вшановуючи таким чином дух лісу. Першу письмову згадку про ялинку знаходимо в хроніці міста Штрансбурга від 1605 року, де описано, що городяни ставлять ялинку в домівках і прикрашають її кольоровими паперовими квітами, яблуками, цукром. Згодом через Голландію, Чехію, Польщу цей звичай перейшов і до нас.
У Росії новорічне святкування запровадив Петро І наказом 1 січня 1700 року, а до цього Новий рік там відзначали спочатку у березні, а з 1348 року – у вересні. Цікаво, що за цим же наказом мешканці мали прикрасити свої будинки ялинковими гілочками, веселитися і вітати з Новим роком.
Станіслав Тондос. Веселих свят, 1926 р.
Перші новорічні ялинки у Польщі, відтак і в Галичині почали встановлювати в ХІХ ст., перейнявши цей звичай у німецьких переселенців-євангелістів. Проте й до цього часу на Різдво будинки прикрашали ялинковими гілочками. У цьому сенсі більш правильно називати святкову ялинку різдвяною, а не новорічною, адже встановлювали її саме напередодні Різдва. Ялинки прикрашали відповідно до статків. Розглядаючи в музеях надзвичайної краси та витонченості європейські новорічні прикраси, варто пам’ятати, що далеко не всі могли собі дозволити таку розкіш. Навіть родини середнього достатку прикрашали ялинку яблучками, горішками у фользі, саморобними прикрасами з соломи, яєчної шкаралупи, кольорового паперу. Кульки робили навіть із газет, обгортаючи їх фольгою. А вже цукерки чи медівнички – то були найбільш бажані ялинкові прикраси для малечі. Дуже урочисто виглядали свічечки на ялинці. До свічок виготовлялися спеціальні лапки, щоб ялинка не загорілася.
Веселих свят, 1900 р.
З приходом радянської влади ялинку негайно заборонили як звичай релігійний і буржуазний. Проте пізніше зелену красуню почали розглядати як суто новорічну і про заборону забули.
В українців, до речі, досі зберігся ще один давній звичай: на Різдво замість ялинки (чи й поряд із нею) ставити під образами Дідуха – символ родинного затишку й тепла.
Ярослав Пстрак «Святий вечір» (видавництво Г. Гануляка, Львів)
Нагадаємо, що сам Новий рік галицькі поляки та українці святкували у різний час. Новий рік 31 грудня поляки називають Сильвестром – від римського єпископа, який помер в 335 році. Згідно із легендою, святий Сильвестр зловив страшну потвору Левіафана. Коли Левіафан вирветься на волю, тоді, за переказами, і настане кінець світу. Але рік минав, Левіафан не виривався – чому ж не радіти і не святкувати Новий рік!
Українці ж Новий рік традиційно святкували 14 січня, але у містах поступово звикали до дати 31 грудня – 1 січня.
Веселих свят, 1920-1930 рр.
На забавах також, як і сьогодні, популярними були різноманітні хлопавки, якими міські мешканці салютували приходу Нового року. Якщо Різдво вважалося сімейним святом, то на Сильвестра було прийнято ходити в гості, відвідувати ресторації, навіть їздити на святкування в гірські пансіони.
Страви на Сильвестра були подібні до страв різдвяних і подекуди теж пісні. Готувався короп, причому вірили: чим більше лусочок на рибині – тим більше грошей буде в Новому році. Також готували страви з капусти, наприклад, бігос, пекли багато здобного печива, а королем столу був шоколадний торт. В новорічні свята подекуди готували гуску, начинену яблуками.
Станіслав Тондос. Веселих свят, 1927-1936 рр.
За католицьким календарем, днем святого Сильвестра відкривався сезон балів і маскарадів, який після 6 січня підхоплювали і галицькі українці. Карнавали щороку вирізнялися оригінальністю, мали певну тематику. У 1928 році, наприклад, карнавал був авіаційно-морський, організований Польським зв’язком залізничників. Цікаво, що список запрошених пань заздалегідь друкувався у газеті “Кур’єр Станіславовський”. Для дітей влаштовували “Боже Древко” – свято, на якому бідні діти отримували подарунки та солодощі, а також “балики костюмовані” для наймолодших.
Новорічну ялинку в центрі міста у міжвоєнний період ще не встановлювали. Першу згадку про головну ялинку міста у Івано-Франківську, встановлену на майдані біля пошти, знаходимо в газеті “Комсомольський прапор” від 1 січня 1972 року. В замітці сказано, що на Фестивальній площі (з 1975 року – площі Перемоги, тепер – Вічевий майдан) встановлена ялинка з Дідом Морозом, Снігуронькою та казковими героями Піннокіо, Морозком, Котигорошком та ін. До цього часу ялинки на Новий рік прикрашали в міському парку, біля озера, біля шкіл.
Тадеуш Рибковський. Новорічна поштівка із зображенням панорами Львова
Не приходив у міжвоєнний період і Дід Мороз із Снігуронькою, адже Дід Мороз – це лише радянський замінник Святого Миколая. Намагаючись викорінити релігійні та національні традиції, радянські ідеологи вирішили “переписати” їх на атеїстичний комуністичний лад: тільки санкціонований владою Дід Мороз повинен вітати малечу і всіх “будівників комунізму” з новорічним святом. Що ж, галицькій малечі пощастило: один подарунок дітлахи одержували вдома від Миколая, інший, як правило, цукерковий набір – на новорічних святах у школі.
А ось коли почали зустрічати Новий рік з “Шампанським”, точно й не скажеш. Ймовірно, у Радянському Союзі ця традиція почала поширюватися з 1937 року, коли було запроваджено масовий випуск “Совєтського шампанського”. В Галичині ж іще з другої половини ХІХ ст. було прийнято пити шампанське вино у рестораціях при святкуванні Сильвестра.
Веселих свят, 1900 р.
Проте навіть у радянській пресі можна було знайти далекі від ідеології новорічні статті-поради, до яких варто дослухатись і тепер. Так, у “Прикарпатській правді” від 20 грудня 1970 року читаємо статтю відомої кулінарки Дарії Цвек “На ялинці – гостинці”. У міжвоєнні часи пані Дарія працювала вчителькою в Станиславові й була членом вчительської організації “Взаїмна поміч українського вчительства”. У статті знаходимо справді дизайнерські поради, як прикрасити ялинку, щоб вона стала неповторною. “Особливо гарно виглядає ялинка, прикрашена тільки червоними кульками, прив’язаними до гілок червоними блискучими стрічками. Добре розвішати на ялинці разки червоного намиста, засвітити червоні лампочки… Досить привабливо виглядає ялинка, прикрашена сріблястими шишками. До них пасують білі свічечки і тоненьке павутиння дощику. Срібна зірка зверху доповнить казкове вбрання ялинки”, – читаємо в газеті.
Веселих свят, 1939 р.
Якщо ж у кімнаті немає багато місця для ялинки, то Дарія Цвек радила прикрасити помешкання кількома смерековими чи ялинковими гілками, які, крім того, не потребують багато прикрас – досить кількох свічечок, медівників і різноколірного дощику.
Всім, хто вже прокинувся – “Доброго Вам ранку! Щиро вітаємо усіх наших читачів з Новим 2017 роком! Нехай усі негаразди залишаться у минулому році, а в цей перейдуть тільки позитивні враження та емоції. Тішимося, що разом ми перегорнули не одну фотосторінку історії Львова.”
За доброю традицією ми підводимо підсумки нашої діяльності за минулий рік і хочемо ще раз нагадати, які ж наші публікації сподобалися вам найбільше.
10. Отже, ТОП-10 публікацій закриває “Львівська красуня, яка підкорила світову сцену”– стаття про Рому Прийму. Вихід на сцену цієї надзвичайно вродливої і граційної танцівниці викликав хвилю овацій і полонив серця глядачів.
Стаття про цю неповторну львів’янку минулого року зібрала 11473 переглядів.
9. Здавалося, що вивчаючи протягом років історію Львіва та все, що стосується нашого міста, натрапити на щось маловідоме та дуже цікаве складно. Але, дев’яту сходинку нашого річного п’єдесталу слави впевнено займає стаття “Кілька фактів про Львів, яких ви й не знали”.
Цю публікацію за 2016 рік переглянули 11785 разів. Як бачите, не далеко вона втекла від попередньої.
Ця стаття у минулому році зібрала 12721 переглядів та продовжує збирати їх і далі.
5. До п’ятірки кращих увійшла публікація молодого журналіста-історика Романа Мельника під назвою “Битва за Львів”, в якій йдеться про ніч, коли була створена Західно-Українська Народна Республіка
Цю статтю переглянули аж 14988 разів і це не кінець, адже допис і зараз постійно набирає перегляди.
4. Зовсім небагато забракло щоб увійти в трійку кращих статті знаного франкознавця Богдана Тихолоза під назвою “Історія хвороби генія, або від чого помер Іван Франко?” І хоч праця посіла четверте місце, вона була високо оцінена нашими читачами і визнана чи не єдиною, де максимально точно і правдиво описана хвороба Івана Франка.
В загальному підсумку, на час написання цієї добірки, публікація зібрала 17799 переглядів.
Стаття та розкішні розкішні інтер’єри зібрали 30054 переглядів.
1.Цьогорічний лідер за кількістю переглядів став справжньою несподіванкою для нас. Хто міг знати, що публікація про манери галичан під назвою “Етикет і шляхетність, або якими були манери галичан сто років тому” не тільки увійде в десятку кращих, а й, з великим відривом, очолить рейтинг?
Тим не менше, за минулий рік ця стаття зібрала 36347 переглядів і стала переможцем серед ваших читацьких уподобань.
Таким цікавим та несподіваним був минулий 2016 рік для нашої з вами дружби. З свого боку будемо раді, якщо ви будете підказувати нам теми, які хвилюють вас найбільше і про які ви дуже хочете дізнатись. Обіцяємо багато цікавого і ще незнаного для вас.
В 1911 році владу на курорті Трускавець отримує акціонерна спілка, що створилася для цієї цілі – «Трускавецькі джерела», керівництво якою акціонери доручили молодому успішному підприємцю, Раймонду Ярошу, на той час бургомістру міста Дрогобича.
Раймонд Ярош народився в місцевості Кальварія Зебжедовська (Східна Польща) 16 березня 1875 року, в сім’ї повітового судді Рудольфа Яроша і Марії з Клименсевичів, яких дуже рано втрачає. Завдяки сестрі батька він навчається у Кракові, де успішно закінчує середню школу і факультет права Ягеллонського університету, в якому він знайшов вірних друзів та компаньйонів на все своє політичне та підприємницьке життя.
Раймонд Ярош, власник акціонерної спілки «Трускавецькі джерела»
У подружньому житті Раймонда Яроша з Еммою Зоеллнер народилося три сини Роман, Олександр, Станіслав, а також дочка Софія. Один з них Роман став продовжувачем справи батька на курорті Трускавець.
Трускавець. Вулиця А. Міцкевича, перша половина ХХ ст.
Після закінчення Ягелонського університету, як юрист Раймонд Ярош розпочинає своє професійне життя в Товаристві Взаємних Страхувань, і в 1902 році прибуває до Дрогобича, де згодом очолює місцеву філію згаданого Товариства. Щасливий випадок і вдало вкладені кошти в нафтову промисловість, зробили його багатим, що і дозволило йому стати співвласником вищезгаданої акціонерного товариства. Зосередивши всю свою увагу на страхових акціях фірм нафтового промислу, молодий підприємливий страховик не помилився: Ярош швидко розбагатів і став помітною постаттю серед місцевого фінансово-бізнесового і громадсько-політичного життя Дрогобиччини. Тому, невипадково Ярош був обраний спочатку до місцевої повітової ради, а згодом до міської ради, а у 1909 році він очолив магістрат та став бургомістром Дрогобича, якому був вірний протягом всього свого життя.
Трускавець. Санаторій Львівського воєводства, 30-і роки ХХ ст.
Та, звісно, найуспішнішим його підприємницьким проектом було створення акціонерної спілки та вкладення коштів у придбання трускавецького курорту. Протоколи курортної комісії дають відомості, що при купівлі курорту акціонерною спілкою в 1911 році, Раймонд Ярош володів тільки 5% власності, а в 1918 році йому вже належало 18% акцій, поряд із д-ром Парнасом зі Львова (34%), д-ром Франкелем з Дрогобича (24%) та д-ром Ресігне (24%), притому місце голови Спілки акціонери залишалося за самим Ярошем. Поступово викупивши всі акції товариства, в 1928 році Р. Ярошу вдалося стати єдиним повноправним власником трускавецького курорту.
Трускавець. Черга за Нафтусею, 30-і роки ХХ ст.
Керуючи акціонерною спілкою «Трускавецькі джерела», Раймонд Ярош з великим ентузіазмом проводив прогресивну реформаторську діяльність на курорті, в чому яскраво проявилися його організаторські та господарські здібності. Маючи в основі досягнення своїх попередників на курорті, він продовжував європизацію Трускавця.
Трускавець. Музичний павільйон, пер. пол. ХХ ст.
Для потреб курорту будується перша електростанція, яка приводилася в дію за допомогою води та забезпечувала світлом курорт – приватні вілли та пансіонати, вулиці та територію парку, що в черговий раз наближувало його до Європи.
Трускавець. Відкриття залізничного вокзалу, 1 червня 1912 року.
В 1909 році розпочалося будівництво залізничної вітки Дрогобич-Трускавець. Згодом курортна влада збудувала новий залізничний вокзал, і 1 червня 1912 року з платформи Трускавця вирушив перший потяг. Курорт отримав регулярне транспортне сполучення з містами Галичини та великими містами Польщі. Описуючи історію курорту сучасники характеризують цей період «золотим віком» для Трускавця. Швидкими темпами зростало число відпочивальників. За даними протоколу курортної комісії, в 1911 році на курорті відпочивало – 4.550 осіб, в 1912 р. – 5.500, 1913 р. – 6.500, в 1914 р. до 15 липня – 3.331 особи.
Трускавець. Прибуття поїзда Трускавець – Вільно, 30-і роки ХХ ст.
За успіхи та досягнення в галузі розбудови курорту та в галузі дослідження по визначенню лікувальних властивостей джерела «Нафтуся», курорт Трускавець в 1913 році був нагороджений Золотою медаллю на спеціалізованій виставці у Львові.
Трускавець. Черга за Нафтусею, 30-і роки ХХ ст.
З початком І Світової війни робота трускавецького курорту призупинилася. В час ведення бойових дій між австро-угорською та російською арміями (1915-1917 роки) у Трускавці почергово квартирували як російські, так і німецькі війська (з серпня 1915 до квітня 1918 року), які завдали часткової шкоди декільком курортним віллам, вивезли до Німеччини медичну апаратуру, меблі, картини тощо. Натомість в другій половині 1918 року відвідуваність курорту становила вже до 2-х тисяч чоловік.
Трускавець. Курортна вілла “Гопляна”, 30-і роки ХХ ст.
З новим приходом польської влади, восени 1921 року спілка «Трускавецькі джерела» відновила роботу курорту та продовжила його модернізацію. Керівник спілки Раймонд Ярош, маючи політичне підґрунтя, почувається більш впевненим у своїх діях. Він звертає посилену увагу на благоустрій курорту, модернізує курортний парк та облаштовує сільські дороги. Вздовж вулиці Об’їздової (вул. Т. Шевченка) постають нові вілли та пансіонати: «Клюберг», «Ютженка», «Світ», «Великий Косинір», «Сонячна» та інші. В 1925-1928 роках д-р Ярош будує свою власну курортну резиденцію, основу під яку заклав ще в 1921 році та яку називає «Гопляна» (з польської – русалка), за проектом відомого на курорті архітектора Яна Сімковіча. Саме в цій віллі на запрошення п. Яроша відпочивали поважні гості курорту. Президенти, міністри, посли, держані та громадські діячі, відомі співаки та артисти були звиклим явищем для трускавецького курорту. Організацією концертів та вистав відомих артистів, музикантів та композиторів особливо відзначився Трускавецький Клуб, який функціонував на курорті в установі Товариський клуб.
Трускавець. Товариський клуб, 30-і роки ХХ ст.
Популярність прикарпатського курорту приводить до зростання кількості бажаючих відпочивати та лікуватися в Трускавці. Якщо в 1923 році курорт відвідало 6.080 гостей, в 1927 році кількість відпочивальників виросла до 12.633 осіб, в 1931 році – курорт оздоровив 14.659 чоловік, то в сезон 1933 року, незважаючи на світову економічну кризу, налічується понад 17 тис. чоловік.
Трускавець. Літнє кафе біля Товариського клубу, 30-і ХХ ст.
Ріст гостей курорту зумовлює потребу будівництва нових помешкань. Нові віяння в архітектурній забудові карпатських курортів, знайшли своє місце і в Трускавці. В цей час зводяться будівлі у традиційних формах модерну з елементами «садибного» стилю, серед яких вілла «Щастя Боже» (вул. Шевченка, 29) та Пансіонат для залізничників (вул. В. Біласа, 6 ); будівлі з елементами історизму представлені віллами «Едем» (вул. Ю. Дрогобича, 7) та віллою «Ягуся» (вул. Шевченка, 15), збережених на сьогодні.
Активний відпочинок на курорті «Помярки», до 1939 р.
На рубежі 20-30-х років зусиллями родини Ярошів та зокрема професора палеонтології Яна Яроша, брата власника курорту було введено в експлуатацію літній курорт “Помярки” з соляно-сірчаним басейном та відкрито в цій місцевості чудовий природничий музей з найкращими зразками флори та фауни прикарпатського краю, названий в честь Емми Ярош. А в 1936 році з води гіркувато-солоного джерела “Барбара”що на Помірках шляхом виморожування та кристалізації розпочалося виготовлення лікувальної солі, ефективне лікування якою проводилось на трускавецькому курорті.
Трускавець. Презентація проекту “Барбара”, 1936
Світова економічна криза та прогресивне бачення розвитку курорту, зумовили Раймонда Яроша створити програму рекламування курорту, спрямовану на донесення до відвідувачів курорту елементарної інформації про Трускавець і курортний відпочинок. першою ластівкою стала публікація у 1933 році першого ілюстрованого путівника по курорту Трускавець та його околицях з відповідними картами, інформацією для проживання, транспортне сполучення та ін. До видання цього путівника долучився головним чином син д-ра Яроша Роман.
Трускавець. Курортна вілла-готель “Фарис”, 30-і роки ХХ ст.
У 1936 році у Трускавці друкується «Одноднівка трускавецька» – збірник статей науково-популярного характеру, присвячений 25-літтю діяльності президента Дрогобича Раймонда Яроша. Цей проект був організований комітетом громадян міста Дрогобича та курорту Трускавець. Дрогобицький лікар Максиміліан Курцрок, який очолював у різний час дільниці бальнеології в Трускавці, опублікувавв цікаве інтерв’ю з бургомістром, про його життя та діяльність, під загальною назвою: «Я все здобував важкою працею…».
Трускавець. Курортна вілла “Під Косиніром”, 30-і роки ХХ ст.
До своїх господарських здібностей Раймонд Ярош завжди був видним педантом, завжди одягнений у вишуканий одяг та взуття, від відомих варшавських та французьких модельєрів.
Трускавець. Приїзд президента Естонії К. Петца (в центрі на веранді), 1935
Ще в 1935 році, відчуваючи втому та хворобливість, право керувати справами на курорті Раймонд Ярош надає своєму синові Роману, який достойно продовжив справу батька. В цьому ж році Р. Яроша особисто відвідав президент Естонії Константин Пієтц, який привселюдно оголосив нагородження Раймонда Яроша естонським орденом Св. Хреста з орлом другого класу.
Трускавець. Курортна вілла “Рівєра”, 30-і роки ХХ ст.
Після раптової смерті Раймонда Яроша в 1937 році від інсульту, владу на курорті перебрав один з його синів д-р Роман Ярош, гідно продовжуючи справу батька.
Трускавець. Директор курорту Роман Ярош, 30-і роки ХХ ст.
Завдяки новаторським діям техніки створюються умови для оздоровлення та відпочинку в зимовий період, що робить курорт круглорічним. З цією метою запроваджено центральне парове опалення в курортних установах, ресторанах, приватних віллах та пансіонатах. Для зручності пиття лікувальної води в зимовий період облаштовується перший бювет. Зимовий сезон розпочинався 1 грудня і тривав до кінця лютого.
Трускавець. Курортна вілла “Аїда”, 30-і ХХ ст.
На курорті все частіше починають з’являтися муровані вілли та пансіонати у стилі «функціоналізм». В 1930-х роках будується цілий ряд таких будівель, серед них вілли: «Аїда» (вул. Біласа,6), «Наталка» (вул. Шевченка,35), санаторій доктора Сташевського (вул. Суховоля, 28). Однією з капітальних будівель є Санаторій для відпочинку польських офіцерів (вул. І.Франка, 6), санаторій «Капітоль» (вул. Суховоля, 36), санаторій «Кришталевий палац» (вул. Суховоля, 35) та багато інших.
Трускавець. Будинок відпочинку польських офіцерів, 30-і роки ХХ ст.
Одним з наймодерніших був санаторій «Кришталевий палац», збудований для багатого промисловця п. Гжегожевського за проектом архітектора Р. Гірмеліна. Це був трьохповерховий будинок із житловим цокольним поверхом. В інтер’єрі ручки дверей були виконані з кришталю, підлоги з мореного дубу. Для того, щоб блищали фасадні стіни, нагадуючи кришталь, в тиньок додавали мідних стружок і скляного лому, що виділяло його з поміж інших.
Трускавець. Центр курорту, перша половина ХХ ст.
Добре організована реклама через друковану продукцію та радіо сприяла популяризації курорту та його лікувальних чинників, які попри все залишалися головною причиною успіху. В 20-30х роках ХХ ст. курорт Трускавець стає одним із відомих курортів Європи, який відвідало багато знаних представників політичної, фінансової та культурної еліти.
На початку вересня 1939 року було востаннє було запущено рекламу в періодичній пресі про початок осіннього курортного сезону в Трускавці.
Про українські ікони не лише, як джерело сакрального мистецтва, а й до певної міри відображення розвитку вірувань і світогляду наших предків, можна було дізнатися 29 грудня 2016 р. на лекції „Астрономічні мотиви в українському іконописі“ наукового працівника Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Марти Федак.
На перший погляд ця тема досить незвична і навіть дивна. Та, як пояснила дослідниця, феномен ікони в її багатогранності. Адже з одного боку, це свідченням глибокої віри та духовності, а з іншого ― цінне джерело для дослідження в історичному та мистецтвознавчому контекстах. Вони поєднують видимий та невидимий світ, а їх межею є небесна площина, позначена в іконописі астрономічними символами сакрального змісту.
На прикладах давніх творів із музейної експозиції Марта Федак пояснювала як іконописці зображали розуміння святості, трактували біблійні тексти та й, зрештою, ділилися власним розумінням сакральності.
До слова, наукові дослідження українського сакрального мистецтва почалися лише на початку минулого століття і тісно пов’язані зі створенням митрополитом Андреєм Шептицьким Національного музею у Львові ― найбільшої скарбниці української ікони у світі.
Експозиція давніх українських ікон Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького
Одним із астрономічних символів є мандорла (з італійської ― мигдалевидне сяйво), що символізує небесну сферу та вказує на святість особи. Найчастіше в мандорлі зображали Ісуса Христа, рідше Богородицю чи святих. Ісус, зображений у такому ореолі, символізує одночасну присутність Його і на землі, і в небесному царстві. Такі образи притаманні іконам „Преображення Господнього“. Найдавнішим прикладом цієї теми в українському іконописі є ікона XIV ст. із Бусовиська Львівської області.
“Преображення Господнє”, XIV ст., с. Бусоко, Львівська обл.
Зразком авторської інтерпретації мандорли є ікона XVI ст. з Поляни Львівської області. На ній небесний ореол має форму зіркоподібних полюсів у блакитному колі. В мандорлі зображали Христа і на іконах „Зшестя в ад“.
«Зшестя в ад», перша половина XVI ст., с. Вишенька, Львівська обл.
Іншою є мандорла в темах „Успіння Богородиці“. На таких іконах Ісус, що зійшов із небес по Богородицю, зображений у небесній півсфері, яка зазвичай заповнена ангельськими силами. В такий спосіб художники підкреслювали небесно-містичний характер цього дійства.
«Успіння Богородиці», 1547р. с. Смільник, тепер – Польща
Астрономічним символом в іконописі є також і сегменти неба, які прирівнюють до мандорли. Небесна півсфера, як правило, показувала свідчення Божої присутності в священних подіях. Часто саме так зображена Господня підтримка, благословення на іконах „Юрій Змієборець“ ― символ перемоги добра над злом. Такі ікони почали з’являтися у другій половині XV ст. А вже з середини XVI ст., під впливом західноєвропейського мистецтва, він має форму купчастих хмар.
“Святий Юрій Змієборець”, І пол. XVI ст., с. Журавин, тепер – Польща
Зображення небесної півсфери зображали по-різному. Часто з трьома чи більше гострими променями. На іконі „Зішестя Святого Духа“ середини XVI ст. з Поляни показаний момент сходження Святого Духа у вигляді голуба у небесному колі між зорями.
“Моління”. XV ст., м.Тилич, тепер — Польща
Таке зображення неба характерне і для ікон „Богоявлення“; „Різдва Христового“.
Іван Руткович. Спас Нерукотворний. 1697-1699 рр., с. Скварява Нова, Львівська обл
“Різдво Христове» (фрагмент), серединаXVI ст., с. Трушевичі, Львівська обл
Окремо Марта Федак наголосила на небесних світилах ― Сонці та Місяці. Їх символіка в певній мірі пов’язана із зображенням німбу над головою Христа й інших святих (німби відносять також до ряду мандорл). Та витоками іконографії німбу Ісуса є ранньохристиянські зображення, де Його ототожнювали зі Сонцем: у літургійних текстах є чимало згадок про те, що Христос ― Сонцем правди.
“Вознесіння”, XVст., с.Підгородці, Львівська обл
Зображення Сонця, Місяця та зір притаманні для ікон „Розп’яття з пристоячими“, „Страсті Христові“ та „Страшний суд“. У зображеннях із розп’ятим Ісусом над хрестом часто малювали Сонце та Місяць із персоніфікованими рисами; червоним кольором окреслювали Місяць, а синім ― Сонце. Таке апокаліптичне зображення цих світил базується на біблійних текстах (Одк. 6:12; Дії. 2:20), де сказано, що Сонце перетворилося в тьму, а Місяць ― у кров. Саме так зображені світила на іконі кінця XVI ― початку XVII ст. „Розп’яття з пристоячими“ із с. Новиці, що на Лемківщині.
«Розп’яття з пристоячими», кінець XVI – початок XVII ст., с. Новиці, Лемківщина
Окрему увагу дослідниця звернула на зображення Страшного суду. Бо саме на таких ікона астрономічна тематика найповніша. Ознакою кінця світу є небесний сувій (карта неба) з небесними світилами, який скручують два ангели. Таке бачення Апокаліпсису іконописці формували на основі біблійних текстів (Одк. 6, 14). Найдавнішим „Страшним судом“ в Україні є ікона зі Мшанця, XV ст.
“Страшний суд” (фрагмент), XVст., с. Мшанець, Львівська обл.
Тогочасні уявлення небес пов’язані з астрономічними картами, де окрім Сонця, Місяця та зір позначали також і знаки зодіаку ― сприймали як частину небесної сфери. Тож, як наголосила на завершення лекції Марта Федак, український іконопис може стати цікавим джерелом для дослідників у сфері астрономії.
Юзеф Пйонтковський (1874 — після 1939) – львівський архітектор, який проектував споруди у різних напрямках модерну, а також у модернізованих історичних стилях. 1910 року експонував власні проекти разом з іншими архітекторами на виставці у Львові. Нагороджений орденом Франца Йосифа у 1895 році. До вашої уваги пропонуємо 11 львівських проектів Юзефа Пйонтковського.
Житловий будинок на вул. М. Вороного №9 (1907)
Триповерховий житловий будинок зведений у стилі модерн. Центральний вхід закритий кованою брамою, справа від якої на всю висоту входу вміщено стилізоване зображення очерету з корінням, листям і цвітом.
Будинок на вул. М. Вороного №9
В інтер’єрі будинку збереглося оригінальне оздоблення сходової клітки, зокрема, вітраж, виконаний у техніці розпису керамічними фарбами «шварцлот» по фактурному склу, та дверей до помешкань. Будинок був збудований для потреб нафтової компанії. У 1918—1939 роках тут працювало консульство Великої Британії.
2. Реколекційний дім єзуїтів на вул. Залізняка №11 (1908)
Kолишній Реколекційний дім єзуїтів побудований за проектом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Кароля Ріхтмана. При реколекційному домі 1914 – 1916 рр. побудовано костел єзуїтів св. Йосифа і блаженного Анджея Боболі за проектом архітекторiв Станіслава Дидека i Францискa Мончинськoгo.
Ескіз Реколекційного дому і костелу, 1906 р.
Реколекційний дім, 1911 р.
Радянська влада закрила дім 1946 р. i у радянський час тут діяла школа. Від серпня 1993 р. частину будівлі передано на новіціат греко-католицького Згромадження сестер милосердя св. Вінцента де Поля.
Церква св. Йосифа-обручникa
Реколекційний дім єзуїтів
У костелі тепер греко-католицька церква св. Йосифа-обручникa, a більшу частину приміщень дому використовує Національний лісотехнічний університет України.
3. Будинок на вул. Генерала Чупринки №49 (1909–1910)
Колишній багатоквартирний будинок Бромільських споруджений у 1908–1909 рр. за проектом Юзефа Пйонтковського. Це чотириповерхова кам’яниця з цокольним поверхом. Фасад оформлено двома ризалітами з фронтонами, між якими облаштовано широкі балкони.
Будинок на вул. Генерала Чупринки №49
Стрижнем плану є простора сходова клітка й поздовжній коридор, що ділить внутрішні приміщення на два тракти.
Елемент декору фасаду будівлі на вул. Генерала Чупринки №49
Будинок має стильові ознаки неокласицизму початку ХХ ст., виявляючи впливи німецької архітектури. Сьогодні (2009 p.) використовується як навчальний корпус ЛНУ ім. І. Франка.
4. Будинок колишньої товарної біржі Мойсея Полтурака на вул. Городоцькій №2 (1910–1913)
Проект виконано 1910 року у фірмі Міхала Уляма, скульптурне оздоблення Станіслава Пліхала. Стилістично будинок відноситься до неокласицизму з елементами модерну.
Будинок колишньої товарної біржі Мойсея Полтурака
Будинок споруджений для купця М. Полтурака як «Товарна біржа», від часів СРСР тут міститься обласний аптечний склад, та магазин «Здоров’я».
5. Пасаж Грюнерів із кінотеатром «Марисенька»на площі Генерала Григоренка (1911–1913)
Пасаж Грюнерів, початок ХХ ст.
Будинок №5 на давній площі Смольки (тепер – пл. Генерала Григоренка) звів на замовлення підприємця Якоба Грюнера в дусі модернізованого бароко архітектор Ю. Пйонтковський. З площі Смольки пасаж виходив на вул. Коллонтая (нині Менцинського).
Зараз в споруді театр «Воскресіння»
У різні часи пасаж Грюнерів містив різні заклади: у 1909 р. – редакція єврейського журналу «Тагблат»; 1912-1914 рр. – Рільничий банк (він займався він купівлею і продажем сільськогосподарських машин, добрива, вівса); від 1918 року тут працював популярний кінотеатр «Марисенька» (засновником кінотеатру був львівський інженер Едвард Бурнатович, власник кінотеатру «Копернік».).
Рекламне оголошення кінотеатрів «Коперник» та «Марисенька», газета «Słowo Polskie»
Після 1944 р. у приміщенні деякий час функціонував кінотеатр «Москва», потім Клуб прикордонників, потім кінотеатр «Піонер». Тепер тут театр «Воскресіння».
6. Спарені кам’яниці на вул Клепарівській №7-7а (1911)
Спарені кам’яниці на вул Клепарівській №7-7а
Спарені кам’яниці братів Шварцвальд збудовані у стилі геометричного модерну для братів Шварцвальд. У житловому будинку № 7 за польських часів працював ресторан Стефаніва.
7. Прибуткові будинки №5 і №17 на вул. Пекарській (1911–1912)
Будинок №5 на вул. Пекарській
Будівля №5 оздоблена скульптором Зигмунтом Курчинським, це – сецесійно-неокласичний прибутковий будинок, збудований за проектом Юзефа Пйонтковського.
Будинок №17 на вул. Пекарській
За польських часів тут були цукерня Курека та магазин електротехнічних товарів Зонненштайна, за радянських – овочевий магазин. У будинку №17 до війни була друкарня Тумена і редакція газети «Щоденна».
8. Будинок Сильвестра Кручковського на вул. Героїв Майдану №28 (1912)
Будинок у стилі геометричної сецесії, близької до віденських зразків збудований фірмою Левинського.
Будинок Сильвестра Кручковського на вул. Героїв Майдану №28
В холі цього дому є напис на честь Івана Левинського і власника дому Сильвестра Кручковського, який фінансував будівництво.
9. Житлова кам’яниця на вул. Князя Романа №34 (1912)
Житловий будинок, споруджений за спільним проектом Станіслава Улейського і Юзефа Пйонтковського. Тут проживав інженер, винахідник, творець першого у Польщі літака Едмунд Лібанський, архітектор Ян Новорита.
Кам’яниця на вул. Князя Романа №34
На стриху розташовувалась майстерня художника Володимира Блоцького, а згодом — Марії Б’янки-Моссочі.
10. Житловий будинок і єврейська купецька гімназія на вул. Менцинського №8 (1912–1914)
У будівлі №8 за польських часів була єврейська купецька гімназія, гуртівня аптекарських товарів «Озон» і кравецьке ательє «Поступ». Будинок, як всі прибуткові будинки забудови 1880—1900-х років, мав велике подвір’я, де містилися численні склади та гуртовні, переважно єврейські.
Будинок вул. Менцинського №8
У радянський час на першому поверсі було розташоване ательє, де виготовляли меблі на замовлення. Нині — Львівський інститут економіки і туризму.
11. Житловий прибутковий будинок Кампеля на розі вулиць Гоголя №14 і Городоцької №67 (1913)
Будинок споруджено у стилі сецесії для А. Кампеля – власника заводу гіпсово-цементних виробів. Скульптурне оздоблення будівлі виконав З. Курчинський.
Житловий прибутковий будинок на вул. Городоцькій №67
За Польщі тут був заклад гіпсово-цементних виробів Кампеля, за радянських часів – ательє мод 1-го розряду «Силует» та мисливський магазин.
Пригадуючи, де саме розташовувались криниці у селі мого дитинства Деревач, в першу чергу спадає на думку криниця біля фільварку Бенедиктинок (станція поштова). Там завжди було людно, а на лавці біля липи, гуртувались аби погомоніти, місцеві газди.
Зберігся її докладний опис від 1912р: «Поблизу жилого будинку зі сторони південо–східної розташована студня. 10 м глибока. В середині обрамлена цебринами дубовими. На двох слупах лежить дашок. В слупи запущений дубовий вал до якого з лівої сторони прикріплене колесо. Ланцюг на половину своєї довжини декілька разів накручений , а до двох його кінців прикріплені два дубові відра.З обох доступних до студні боків на дубових лігарах збитий місток. З боку студні на лігарах дубових стоїть дубове 4м корито, що слугує для водопою худоби. У 1912р на глибині 5 м змонтоване нове цембровання з нових брусів дубових. Відповідальність за студню несе орендар фільварку Деревач . Право вичерпування води і водопою бидла має страж конвенту, що мешкає в будинку, що розташований поруч (лісничівка). Вартість студні: 400 кор.”
Жолоб на водопій для худоби
Саме воді наші прародичі приписували священні властивості, вважали, що вона є лікувальною,тому до неї ставились обережно, приносили жертви криницям і струмкам. Святість води збереглась і до нашого часу. Особливо цінувалась, так звана не почата вода, яку треба було набирати з трьох чи семи криниць до схід сонця. Побоювались люди вносити до хати воду, яку набрали з криниці після заходу сонця. Вважалося, що з водою можна внести до хати нічницю. Рекомендували очистити воду вогнем, опустивши у неї запалену тріску. Як втілення душ померлих, або ненароджених дітей, нічниця особливо любила докучати маленьким дітям.
Криниця
Поблизу села Підсадки, в однойменному лісі, розташований присілок Кернички (лісничівка). У цій місцевості і справді є велика кількість потічків та джерел, що живлять притоку Дністра р.Щирку.
Безодня у лісі Кернички
Потік у присілку Кернички
Для нас більш звично вживати термін джерело, але у давнину зазвичай вживався топонім «криничка». Також в описах місцевості часто вказують на “безодні”. Тут треба розуміти велике і глибоке джерело, що безперестанку б`є з-під землі, ніколи не замерзає. Такі “безодні” давали здебільшого початки рікам, наповнювали стави та озера. У багатьох безоднях буває, за народним віруванням,”цілюща вода”, яка допомагає від хвороб та всяких лих”. Майже всі безодні оповиті безліччю легенд та сказань, оспівані в народних піснях. Населення оточуючих сіл ставилося до таких безодень з особливою шаною, увагою та любов`ю. У давнину влаштовувалися священні шестя до безодень, а в часи християнства — урочисті хресні ходи.
«Відкрилася безодня зірок повна,
Зіркам числа нема, безодні — дна».
Ліс Кернички на топографічній карті
Жителька с.Деревач – п.Софія з родини Штангрет, розповіла мені цікаву легенду про криницю-безодню, яка розташовувалась в «жидівському лісі». Від «Вольцьової долини» у дебрі витікало джерело з великої, цямрованої криниці. Дітей лякали оповідками, що мовляв ще за Австрії, тут разом з конем втопився жовнір , а сплив аж у Самборі. Ось такі справи.
Схематичний план цямрованої криниці
Також є цікава легенда про озеро в с.Суходіл, що за Поляною. Розповідали, що в тім озері один пан злапав величезного щупака. Дуже він здивувався і постановив його звільнити, але попередньо прив’язав йому на шию шнурок з дзвіночком і випустив у озеро. За кільканадцять днів довідався від бувалих рибаків, що в одному ставі за кілька миль від Суходільського, хтось злапав великого щупака з дзвіночком на шиї.
Коли їхали люди на жнива, то бодай у перший день зажинок, набирали водиці з Кринички чи Безодні та Кринички, бо вірили, що ця вода є “чарівна”, і коли вживатимуть її під час жнив, будуть здорові, не болітиме спина, “не пустять крови”, тобто не покалічаться серпами, що дуже часто бувало на жнивах. Вірили, що коли цією водою покроплять поле – буде гарна погода на жнива, мине градова хмара, злива, а сонце не так пектиме. Цією водою напували коней, щоб були здорові та міцні . Криниця у полі потрібна була, щоб духи поля користали з неї й не викликали дощу, а в душний день – купались би в криниці.
Польова криниця у Деревачі
До таких Криничок щороку під час Зелених Свят – в інших місцевостях на Івана-Купала чи на Іллі відбувалися хресні ходи. Кринички святилися, правилися біля них і молебні, й панахиди за спокій душ полеглих чи померлих. Давній топонім «Зелена криниця» зберігся поблизу села Хоросно. Тут джерело з потужним витоком живить своєю водою Деревацький потік. На карті, яка використовувалась для розмежування земель вказується межа Підтемного і Щирецького війтівства. (Zielona krinica. Tut był terminus ad quem Podciemnianski. Anno 1461); Люди у Хоросно називають цю місцину «за керницею» біля «циганової хати».
Витік джерела Зелена криниця в долині Деревацького потоку. Кадастрова карта 1850р
Галичани вірили, що у криницях живе старий дід «криничник», котрий оберігає у ній воду. У давнину біля криниць ворожили, їх щоразу очищали, освячували. Традиційними були походи усім селом до криниці. Парубки спільно чистили їх, упорядковували, дівчата прикрашали їх вінками, запашним зіллям, у воду кидали любисток. Такий обряд за віруванням, проганяв злих духів, умилостивлював криничників. У дбайливих господарів обабіч висаджували вербу чи калину, навколо росли квіти, поруч ставили лавку. Цямбриня оздоблювали вирізьбленими силуетами пташок, тварин.
Криниці були громадськими, їх копали на перехрестях доріг. Була така криниця і в селі Нагоряни звідки родом мій дід Михайло. Оскільки криниця була чи не єдина на всю вулицю, то вечорами біля неї збирались парубки з дівчатами, співали пісень, жартували. Але була у цієї криниці господиня – місцева дідичка, котра не раз шкодувала людям водиці. То кажуть, коли вона померла її домовину опустили у яму, що на половину була наповнена водою. Німецькі колоністи, окрім криниць у кожному дворі, на кожних 8 житлових будинків, копали одну громадську криницю.
Громадська криниця у німецькій колонії Розенберг (Щирець)
На фільварку «Кривуля» у Деревачі, з північної сторони витікає джерело (Деревацький потік), яке живило водою ставок. В окремому приміщенні, де протікала холодна джерельна вода — охолоджували молоко, що зберігалось у спеціально обладнаних емкостях. Зі Львова за молоком приїздив молочник Мондик, котрий був власником молочної крамниці на «Байках» ( вул.Київська). Мешканцям села Деревач добре відома долина Медвеже, яка славилась своїми ставами. Так ось на картах кінця 17- початку 18 ст, ця місцевість згадується як Криничний діл у Кам’янна дебра. Можливо польський поет і хроніст Бартоломей Зиморович – описуючи у збірці «Селянки нові руські» (1663р.) городище Деревач, згадує саме про ці джерела:
“… krzyształową w południe krynicą,
Ktora prędko wynika z opoczystej spary”.
Дорога від корчми у Деревачі прямує через долину Медвеже (криничний діл)
Одного разу мені дуже гарно приснився мій дід Михайло – стоїть ранньою весною біля фіртки, що веде у сад і рукою вказує дорогу до криниці. То ж не забувайте дороги до батьківського дому, відвідуйте рідні вам місця, бо кращої , смачнішої і цілющої води ви ніде не знайдете.
Місцевий газда Михайло Батіг
Дідова криниця (автор Людмила Юферова)
Колесом гуркоче літо по городах Із крутого схилу- аж в очерета. І купає сонце у прозорих водах Річечки – струмочка стомлені літа.
Стежечка- доріжка в бур’янах петляє, Де трава засмагла припада до ніг. В березі криниця дідова чекає, Губить небо- квіти мій петрів-батіг.
А вода холодна- по старі цямрини, Припадаю спрагло до її життя. -Дай, кринице, сили стомленій дитині, Віри і наснаги дай на майбуття. Припадаю слізно до її водиці- Не втамую спраги, болю і журби. Якщо є у тебе дідова криниця, Повертай частіше до її води.
Шаленіє літо пахощами меду, Динями в городах сонце проросло… Щемно тисне серце .., бо частіше треба Повертать в дитинство, в дідове село… .
Цикл зимових свят у Львові традиційно розпочинається 1 грудня і завершується чи не 20 січням. За це період в місті, в його культурному, етнографічному та розважальному житті відбувається багато цікавих подій. Часто важко встежити за всіма і вибрати найцікавіше для себе. Пропонуємо вашій увазі програму найголовніших подій зимового циклу і бажаємо хорошою настрою і щасливого Нового року.
10 грудня 2016 – 20 січня 2017
Традиційний Різдвяний ярмарок. Проспект Свободи та пл. Ринок
Центральна частина міста перетворюються на різдвяне містечко із стилізованими дерев’яними будиночками та новорічно-різдвяною ілюмінацією. Тут можна поласувати справжньою галицькою кухнею та придбати ексклюзивні сувеніри на згадку.
19 грудня 2016 – 19 січня 2017
Зимовий парк. Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького (вул. Болгарська, 4)
23 грудня
14:00-18:00 – Новорічний бал-маскарад для дітей з кризових сімей міста Львова
Львівський кіноцентр / Lviv Film Center (вул. В. Великого, 14а)
24 грудня
13:00 – Імперія краси. Казкова феєрія. Міні – *Fashion Week-2016*.
Львівський кіноцентр / Lviv Film Center (вул. В. Великого, 14а)
25 грудня
16:00 – Дитячий карнавал
Львівський кіноцентр / Lviv Film Center (вул. В. Великого, 14а)
28 грудня
17:00-19:00 – Дитячий магічний мюзкл «Країна задзеркалля». Майстер-класи
Львівський кіноцентр / Lviv Film Center (вул. В. Великого, 14а)
30 грудня
13:30 – Святковий флеш-моб від Львів Джаз Оркестра
Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького (вул. Любінська, 168)
22:00 – Новорічний Карнавал у Львові. Another Land CARNAVAL
!FESTrepublic (вул. Старознесенська, 24)
Фестиваль електронної музики AnotherLand CARNAVAL – дивовижне дійство з унікальними декораціями, світловими і відео інсталяціями та унікальною театральною виставою від шоу-балету «BioKukly».
31 грудня – 1 січня (Новорічна ніч)
23:30 – 01:00 – «Новорічна ніч на Ринку»
Пл. Ринок (західна сторона)
Унікальне святкування Нового року на пл. Ринок: джаз-вечірка та проектування новорічного відліку часу на Ратуші.
22:00- 03:00 – Новорічна вечірка в Парку Культури з радіо Люкс
Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького (вул. Болгарська, 4)
Досі не знаєте, де зустрінете Новий Рік? Тоді Вам стане в нагоді ця добірка гостинних локацій – Де зустріти Новий рік у Львові. А якщо ще не знайшли особливого подарунка, то маємо список львівських мануфактур, які пропонують унікальні вироби ручної роботи – Помічникам Миколая. 10 місць де придбати подарунки зроблені у Львові.
30-31 грудня та 7, 8, 9 січня
Вистава «Коли ангели спускаються на землю» від театру «Воскресіння»
Дворик Ратуші (пл. Ринок, 1)
Зробіть своє Різдво незабутнім разом з ангелами, які спустяться з небес, щоб запалити Вашу Різдвяну зірку і подарувати Вам щастя на весь рік!
Провести ніч у веселій компанії, а потім переміститись в іншу веселу компанію… Легко! О 03:00 почнеться перша в 2017 році Afterparty.
1 січня
18:00 – «Джаз на балконі»
Пл. Ринок (західна сторона)
23:00 – Вечірка BootUP (для всіх, хто недогуляв у попередню ніч 😉 )
Нічний клуб «Занзібар»
2 січня
11:00 – Зимова казка «Чарівна шабля»
Львівська обласна філармонія (вул. Чайковського, 7)
Через 20 років після прем’єри «Чарівна шабля» перетвориться у першу дитячу рок-виставу у філармонії. Казкова атмосфера загориться разом зі святковими гірляндами та блискітками снігу надворі
17:00, 19:30 – Новорічний вечір в Опері. Олександр Божик
Оперний театр (пр. Свободи, 28)
Цього року для львів’ян та гостей міста виступатиме скрипаль-віртуоз Олександр Божик, який приготував особливу програму, залучивши до неї оркестр з рок-групою та унікальними солістами.
19:30 – Гумористичний концерт Братів Шумахерів «З новим сміхом»
Львівський державний цирк (вул. Городоцька, 83)
3 січня
15:30 – Зимова казка «Чарівна шабля»
Львівська обласна філармонія (вул. Чайковського, 7)
Через 20 років після прем’єри «Чарівна шабля» перетвориться у першу дитячу рок-виставу у філармонії. Казкова атмосфера загориться разом зі святковими гірляндами та блискітками снігу надворі
17:00 – Концерт «Музика на Різдво»
Будинок органної та камерної музики (вул. Бандери, 8)
16:00, 19:00 – Різдвяна Iсторія з Тіною Кароль
Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької (просп. Свободи, 28)
4 січня
17:00 – Концерт «Музика на Різдво»
Будинок органної та камерної музики (вул. Бандери, 8)
16:00, 19:00 – Різдвяна Iсторія з Тіною Кароль
Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької (просп. Свободи, 28)
6 січня
11:30-12:00 – Встановлення різдвяного Дідуха
пл. Яворського
Дідух є основним символом Нового року і Різдва. Дідух – це сніп пшениці, що символізує прихід пращурів. Центром міста пройде святкова процесія, лунатиме коляда.
7 січня
Фестиваль вертепів
Добра традиція Різдвяного ярмарку у Львові – фестиваль вертепів. Десятки колективів та дружніх компаній діляться своїм, неповторним та колоритним варіантом різдвяної вистави. Виступи відбуваються на головній сцені ярмарку біля міської ялинки, тож усі, хто прогулюється центром міста, неодмінно побачать це уособлення різдвяних традицій у формі п’єс.
23:00 – Вечірка «Різдвяна коляда»
Underground Club (вул. Коперника, 17)
Під потужну саундсистему виступлять такі майстри reggae/dub/ragabreks/jungle vaibs: Bob Rovski (місто Київ); Garry Shumoff (No Sleep On Friday); Dread Selectah (More Reggae); Packawan (Babylon Escape); DJAmaica
7-9 січня
«Різдво в Гаю»
Музей народної архітектури і побуту у Львові / Шевченківський гай
«Різдво в Гаю» – місце зустрічі львівських родин, друзів та гостей міста. Традиційно відкриють свої двері садиби гаю, де відбуватимуться майстер-класи, читання різдвяних казок, гості спільно колядуватимуть від хати до хати, що створить особливу родинну атмосферу.
7-22 сiчня
XVІІІ Всеукраїнський Різдвяний фестиваль «Велика коляда»
Храм Пресвятої Євхаристії (пл. Музейна, 3)
Празник Різдва Христового відіграє особливу роль у релігійно-духовному житті кожної людини. Різдвяні традиції українського народу особливо підкреслюють велич приходу у світ Божого Сина, котрий своєю присутністю серед нас з’єднав Небо із Землею. Фестиваль має на меті глибше пізнання та популяризацію різдвяних традицій усіх куточків України.
8 січня
12:00-13:00 – Хода звіздарів
пл. Ринок, пр. Свободи
Яскраві зірки, зроблені старими майстрами та їхніми учнями, сповіщають усім навколо про народження Христа. Ця традиція роками підтримується у Львові, і звіздарі по-доброму хизуються своїми унікальними та різнобарвними зірками, проходячи центральними вулицями міста до серця ярмарку – головної сцени на ярмарковій площі.
17:00 – Концерт «Різдвяні дзвони»
Будинок органної та камерної музики (вул. Бандери, 8)
9 січня
17:00, 19:30 – Тарас Чубай та Піккардійська Терція з концертом «Різдво в Опері»
Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької (просп. Свободи, 28)
20:00 – Різдвяний концерт Lviv Jazz Orchestra
Львівська обласна філармонія (вул. Чайковського, 7)
Учасниками Різдвяного концерту від Lviv Jazz Orchestra стануть вже добре знані виконавці – Богдан Дашак, Роксолана Зінчук, Ксенія Царенко, Юрій Григораш, а також Біг-бенд ЛНМА ім. М. Лисенка та гурт Rocky Road
9-10 січня
ІХ Всеукраїнський багатожанровий мистецький фестиваль-конкурс «Розмаїті самоцвіти»
Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки. Велика сцена (вул. Городоцька, 36)
10 січня
17:00 – Концерт «Колядки світу»
Будинок органної та камерної музики (вул. Бандери, 8)
13-14 січня
Міжнародний Різдвяний фестиваль.
пр. Свободи, пл. Ринок
Свого не цурайтесь, і чужого научайтесь. Колективи з Білорусі, Польщі, Чехії та інших міст України привезуть до Львова свої різдвяні колядки, пісні та танці. Знайомимо іноземних гостей зі Львовом та самі знайомимось із фольклором країн-сусідів.
15 січня
14:00-17:00 – Коляда на Рясному
вул. Шевченка, 390
16:00 – Коляда на Повітряній
КМЦ «Супутник», Народний дім Левандівки (вул. Широка, 1)
16:00 – Велика різдвяна вистава. Вертеп, колядки – народний хор «Левада», народний гурт «Ретро»
Народний дім Левандівки (вул. Широка, 1)
Від південно-західного кута площі Ринок, між Галицькою та Театральною вулицями, розташована площа Катедральна. Сучасну назву вона отримала у 1991 році, а до того – з 1795 року це була вулиця Катедральна, а від 1828 року – площа Капітульна на честь капітули – ради при єпископі Римо-Католицької Церкви, яку утворює колегія духівництва кафедрального собору для управління дієцезією (єпархією). Від 1950 до 1991 року площа мала назву Рози Люксембург на честь діячки німецького комуністичного ліворадикального руху.
Площа Катедральна, поч. ХХ ст.
Адресу пл.Катедральна № 1 має Латинська катедра Успення Пресвятої Богородиці єдиний цілісно збережений об’єкт архітектури готики у Львові. Його вежа, разом із ратушею, вежею Корнякта, дзвіницею колишнього бернардинського костелу є символами Львова.
Латинська катедра, 1913
Кафедральний собор Львівської архієпархії римо-католицької церкви був заснований, за одними переказами у 1360 р., за іншим – на 10 років пізніше королем Казимиром ІІІ. Освячено храм у 1405 р. перемишльським єпископом Матвієм Яніною. Тоді ще костел не був кафедральним, оскільки римо-католицьке архієпископство перебралося до Львова з Галича у 1412 р.
Одо Добровольський. Площа Катедральна, 1910
Вже у ХV ст. споруджено при катедрі кілька готичних каплиць: Пресвятої Євхаристії, Журавінських, Раєцьку, Стримилівську, Братства убогих, Бучацьких.
Але ще до того, як утворилася площа довкола храму містився цвинтар. За словами І. Крип’якевича: «При катедрі був цвинтар, обведений довкола муром. Навпроти теперішньої захристії була брама для переїзду повозів, що звалася королівською. Піші йшли на кафедральний цвинтар по кількох східцях; також дві фіртки були від сторони площі Св. Духа і проти головного входу. Перед останньою фірткою були різничі ятки,в яких деколи навіть бито худобу. Мур зруйновано при реставрації 1776 р. , тоді перенесено під сам костел божий гріб, що колись був в одній з брам. Ятки 1800 р. розібрано і перенесено за Краківську браму».
Площа Катедральна, поч. ХХ ст.
Кладовище навколо собору існувало до кінця XVІІІ ст. Точно дату його виникнення встановити неможливо , але найімовірніше, це сталося після освячення храму в 1405 р., оскільки ховати можна було тільки в освяченій землі.
Цвинтар знаходився значно нижче рівня площі Ринок, якщо зазирнути за грати, якими обнесене заглиблення біля стіни собору, то можна пересвідчитись у тому, яким був рівень кладовища наприкінці 70-х років XVІІІ ст.
Скульптурна композиція «Гріб Господній», 1930
Скульптурна композиція «Гріб Господній», 1938
Кладовище займало майже всю територію сучасної Катедральної площі. Місце поховання залежало від суспільного і майнового статусу покійного. Тих, хто був достойніший і багатший , ховали в криптах храму. Тут же було місце поховання архієпископів.За розпорядженням імператора Йосифа ІІ у 1783 р. про знесення у Львові церковних кладовищ і заснування чотирьох загальних цвинтарів за межею міста було знесено кладовище і мури біля собору. На цьому місці утворилася площа, яка дістала назву Капітульної. Назва пішла від того, що колегії духовних отців належали будинки № 5-8.Від кладовища залишилося лише кілька надгробних статуй святих, які зараз стоять біля собору, і каплиця Боїмів, єдина з шести, що стояли окремо на цвинтарі. Також збереглися кілька каплиць прибудованих безпосередньо до собору.
Каплиця боїмів. Львів. Автор Станіслав Тондос.
Каплиця Боїмів має адресу вул. Галицька, 2, але вхід до неї розміщений з боку Катедральнї площі. Каплиця була посвячена Св. Трійці та Страстям Господім. Поляки називали її Оґройцевою від головного барельєфу у вівтаря на якому зображений Ісус, який молиться у Гетсиманському саду.
Каплиця Боїмів, 2016
Каплиця Боїмів, 2016
Фундатором каплиці була родина Боїмів. Будували її у 1609-1611 рр. під керівництвом архітектора Андреаса Бемера. Ще у ХІХ та першій половині ХХ ст. її використовували для поховальних обрядів. Після війни вона була закрита, а з 1969 р. стала філією Львівської галереї мистецтв.
Латинська катедра за радянських часів не була закрита і окрім католиків латинського обряду, сюди приходили й греко-католики, котрі не хотіли ходили до церков, які були захоплені Московським патріархатом.
Марек Мюнц. Площа Катедральна, 1915
Будинок під № 2 на пл.Катедральній було зведено у ХVІІІ ст. Його власником на межі ХІХ-ХХ ст. був торговец тканинами і білизною, член міської ради Ігнатій Дрекслер – батько урбаніста Ігнатія Дрекслера та скульпторки Люни Дрекслер. За Польщі у цьому будинку містився магазин взуття «Jotes>», а за часів СРСР комісійний магазин та аптечний магазин Дортрансмедпостачторгу.
Площа Катедральна, 8. Поч. ХХ ст.
У будинку № 3 за польських часів були магазини колоніальних товарів «Індра», модних та галантерейних товарів Прухніка, а також ремонт парасольок Кесслера. За радянських часів – міжобласна база «Союзоптгалантерея», меблевий та трикотажний магазини, ремонт взуття, а потім взуттєве ательє «Башмачки».
А ще вхід з площі Катедральної № 3 до кінця 90-х років ХХ ст. мав найбільший у місті хлібний магазин № 3, який у народі знали як «Булочка». Офіційною ж адресою магазину була пл.Ринок № 23.
Площа Катедральн, 2016 р.
Площа Катедральн, 2016 р.
Площа Катедральн, 2016 р.
Площа Катедральн, 2016 р.
Площа Катедральн, 2016 р.
Площа Катедральн, 2016 р.
Площа Катедральн, 2016 р.
Як уже було написано адреси пл.Катедральна № 5-8 належали капітулі Римсько-католицького кафедрального собору. У будинку № 6, що у ХVІІІ ст. мав назву «Академічна колонія» розташовувалася латинська парафіяльна школа, а також філія Краківського університету. У житловому будинку № 8 за польських часів було товариство «Бібліотека релігійна» і ательє дамських капелюхів Ванди Карпінської.
Трасування на дорожньому покритті фундаментів віднайденої археологами готичної каплиці у Львові на площі Катедральній (вязто з https://uk.wikipedia.org/)
У 2006 р. на північно-східному розі Катедральної площі археологи виявили серед іншого й готичну споруду, контури якої протрасовано червоною цеглою поряд з трамвайною лінією, яку проклали тут у 1894р.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів, 1932
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: “Апріорі”, 2009
Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2006
Мельник І. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми і кам’яниці. – Львів: Апріорі, 2015
Не порушуючи багаторічні традиції і на прохання нашої львівської діаспори в інших містах України та за кордоном, пропонуємо кілька світлин цьогорічної львівської ялинки, що стоїть на площі біля Львівської Опери.
Головна ялинка Львова
Висота дерева становить близько 20 метрів. Вартість ялинки становить 4,5 тис. грн., а разом із транспортуванням, монтажем, облаштуванням ілюмінації, прикрашанням та охороною – близько 116 тис грн.
Головна ялинка Львова
Родзинкою цьогорічної ялинки є оновлена святкова ілюмінація, що складається з гірлянд, а також освітлених кульок та кубиків, і гармонійно компонує з вуличним освітленням.
Різдвяний ярмарок. Львів 2017
Іграшки використали минулорічні, у тому числі – виготовлені яворівськими майстрами, а також дерев’яні, виготовлені учнями мистецьких шкіл Львова.
Різдвяний ярмарок. Львів 2017
Ялинку до Львова доставили ще 12 грудня. Як і торік, новорічне дерево привезли з лісництва у Дрогобицькому районі Львівської області.
Різдвяний ярмарок. Львів 2017
А «запалили» центральну міську ялинку в неділю, 18 грудня 2016 року.
Різдвяні святкування у Львові розпочалися 10 грудня і триватимуть до 28 січня. Під час свят традиційно встановлять Дідуха, проводитимуть конкурси, колядки, майстер-класи, виступи творчих колективів.
Одним з політичних діячів пов’язаних зі Львовом з незвичною біографією став Леон Козловський. Людина з непростим життям та важкою долею, він встиг побувати і університетським професором і прем’єр-міністром, і бути засудженим до страти, після цього бути звільненим та дезертирувати. Усе ж, життя цієї людини було виявом перипетій ХХ століття, цієї своєрідної епохи крайнощів, коли нечуваний прогрес і розвиток йшов поряд з руйнуваннями, драматизмом та жорстокістю. Отож, Леон Козловський – жертва епохи, і людина, яка змушена була робити непростий і малоприємний вибір, за що він неодноразово зазнавав критики з боку сучасників та нащадків.
Леон Козловський
Ягеллонський університет
Тюбінгенський університет
Народився Леон у селі Рембешице (сучасний Келецький повіт, Польща). Дитинство його проходило на територіях так званого «Царства Польського» у складі Російської імперії, до якого у той час належала і Варшава, де він навчавс у гімназії. У 1910 році, він склав матуру. Після цього, він вирішує переїхати у підастрійськ уГаличину, де записується до Ягеллонського університету у Кракові. Вважається, що у цей час він налагоджує свої перші контакти з Юзефом Пілсудським. У 1912-1913 роках, він навчається у Тюбінгенському університеті. У 1914 році, він разом з своїм керівником з Тюбінгену – Р. Шмідтом, відвідує Крим та Кавказ.
Проте 1914 рік стає роком початку І Світової війни. Леону доводиться зробити один з багатьох можливих виборів і він у цей час служить Першому полку уланів Легіонів Польських. У 1917 він покидає армію і їде до Тюбінгена, щоб закінчити своє навчання і здобути ступінь доктора філософії. Він здобуває його у серпні 1918 року.
Львівський університет
Леон Козловський
Весною 1920 р., він габілітується як доцент Ягеллонського університету. Габілітаційна праця Козловського носила назву: «Groby megalityczne na Wschod od Odry». А 1921 році, починається етап його активної роботи у Львівському університеті. У 1922 році Леон запросив працювати на посаду асистента Кароля Стояновського. У 1921 році було створено кафедру доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель (вживали також назву „кафедра праісторії”). Серед знаних учнів Козловського, виділяються археологи Тадеуш Сулімірський, Маркіян Смішко, Казімєж Журовський, Ірена Сівкувна, Кароль Стояновський, Ян Брик та інші. У 1929 році, Козловський стає звичайним професором кафедри.
Кабінет Козловського у 1934 році
Козловський у 1934 році
Козловський у 1934 році
Окрім наукової, він займається також активною політичною діяльністю. Її апогеєм став 1934 рік, коли він стає Прем’єр–міністром Польщі. Проте протримався він на цій посаді недовго. Численні особисті конфлікти, прийняття польської конституції 1935 року та інші чинники, змусили його подати у відставку. Він поїхав у відпустку до Італії, і там його спіткала новина про смерть Юзефа Пілсудського. Після цього, він фактично був змушений покинути польську політику.
Козловський під час арешту у 1939 році
Могила Л. Козловського у Варшаві
Після того, як радянські війська захопили Львів у 1939 році, Козловський був заарештований. Він вступив до армії у званні поручника, однак восени 1941 року, він дезертирував, що стало причиною численних недоведених чуток про його колаборацію з німцями. Тим не менш, він не був репресований нацистами і до своєї смерті у травні 1944 року спокійно доживав віку у Берліні. Згодом, його перепоховали у Варшаві.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
Білас Н.М. Археологічна наука у Львівському університеті (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.) // Археологічні дослідження Львівського університету. – 2005. – Вип. 8. – С. 46–114.
Білас Н.М. Кафедра доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель: напрямки наукових досліджень // Археологічні дослідження Львівського університету. – 2004. – Вип. 7. – С. 72–86.
Театральне мистецтво здавна захоплювало та приваблювало людей своєю таємничістю, загадковістю, витонченістю, красою… Беручи свої витоки ще з Давньої Греції, воно розвивалось та поширювалось по інших теренах. Які театральні дійства відбувались у Львові, чим захоплювали жителів та гостей міста? Про це пропонуємо Вам дізнатись трохи більше.
Театральне мистецтво на території України бере свої початки ще з античних міст-держав Античного Причорномор’я (середина I тис. до н.е. – IV ст.н.е.). Разом із занепадом античної культури настає перерва у розвитку театру. За часів Київської Русі починають виступати мандрівні актори-скоморохи. В кінці XVI – на початку XVII ст. починають діяти так звані шкільні театри, які відіграли значну роль у становленні театрального мистецтва.
Що стосується театральних традицій Львова, то свої початки вони беруть саме з існування шкільних театрів. Під час святкових містерій головними виконавцями були учні міської школи. Такі постановки були на релігійну тематику і датуються XV ст. Починаючи з XVII ст. їх виконують учні при домініканському монастиреві, ще за століття згадуються постановки, в яких брали участь учні єзуїтського колегіуму. Достатньо розвиненими були саме єзуїтські шкільні театри, які мали постійні зали з усілякими пристроями, що дозволяли ‘‘спускати з небес’’ богинь та богів і т.п.
Вид на площу Ринок з північно-західної сторони. Фото Мар’яни Іванишин.
Варто згадати про те, що різноманітні театралізовані дійства відбувались і на площі Ринок. У 1583 р. – дійство на честь приїзду до Львова архієпископа Яна Селіковського, в якому брали участь не лише місцеві, а приїжджі учні. Дія відбувалась на площі Ринок в тій частині, де біля будинку міських ваг знаходилась сцена.
Ян Димітр Соліковський
Постановка полягала в тому, що була представлена пустеля, в якій попередник Христа, увінчаний лавровим вінком, в оточенні диких звірів пропонує мир і злагоду. Звірами були хлопчики одягнені в звірині шкури. Після промови, під музичний супровід та хоровий спів ‘‘руський лев’’ став на коліна і склав зброю перед ‘‘єдинорогом’’. Це означало те, що символ герба міста скоряється символу герба архієпископа. Потім всі повернулися до кафедрального собору, де музикою і співами закінчилося свято.
В 1605 році учні міської школи три дні показували виставу про померлого канцлера Яна Замойського. Дійство відбувалося на помості, збудованому посеред катедри. Стояла споруда, яка символізувала трон Соломона. На кожній сходинці розмістили 12 фігур левів зі щитами, на яких були написані імена вихідців зі Львова, котрі за кошти Замойського мали змогу навчатись в академіях Замостя, Кракова, Вільна. Серед них такі особи як: Стефанович, Гепнер, Бірковський, Кіслицький, Шміглецький та інші. На самому верху стояла статуя Яна Замойського.
Варто згадати про театралізоване дійство 1611 року, яке було присвячене здобуттю фортеці міста Смоленська і відтворене у Львові. Смоленська фортеця була виготовлена з паперу і картону, мала ворота і вежі. Постановка виглядала таким чином, що частина міщан грала оборонців Смоленська, а інша частина – нападників. Нападники стріляли, робили наступи, оборонці захищалися, кидали на голови нападаючих куряче пір’я. В кінцевому результаті нападники здобули фортецю, ‘‘взяли в полон’’ своїх ворогів, тричі обійшли з ними площу Ринок, несучи перед собою здобуті трофеї і переможно викрикуючи. Це все супроводжувалось грою на музичних інструментах. Після цього і ‘‘переможці’’, і ‘‘переможені’’ сіли разом пити вино. Як зазначає Бартоломей Зиморович, ‘‘І вже б оці хвалькуваті переможці знищили б вщент тої ночі цілу Москву, але ж їм забракло пляшок, які випорожнили і, переможені сном і вином, прощалися з Марсом’’.
Бартоломей Зіморович
Можна згадати і про театралізоване святкування канонізації Ігнатія та Ксаверія Лойоли у 1622 році, яке організував бургомістр Мартин Кампіан. Коли почало сутеніти, всі зібралися на пл. Ринок. З’явилися разом з Парнасом музи, вільні мистецтва, які співали під музичний супровід. З’являється і зникає твердиня безбожності, яку спалюють. Далі показано Вакха разом з вакханками, який випиває сам і пригощає їх, опісля їх виганяють за браму . Потім привертають увагу глядачів сім рухливих зірок, тобто планет. Проводилось ще багато різних дійств – змагання танцюристів, акторів, а також інші забави.
Південна сторона площі Ринок. Фото Мар’яни Іванишин.
У 1660–х роках відбулась постановка античної вистави у Вірменському кварталі за участю учнів вірменської семінарії. Згадана вистава складалася з 5 частин з інтермедіями.
Існував також шкільний театр і при школі Ставропігійського братства. На Різдво студенти ходили з вертепом і колядували міщанам, на Великдень давали драматичні вистави. Для цього вони одягалися як актори та будували сцену.
Можна говорити про те, що такі театри певною мірою були публічними, бо на перегляд вистав з’їжджалися родичі учнів, а також приходили численні гості. Під час релігійних урочистостей учні виступали на міських площах, де збиралися тисячі мешканців Львова. Мали місце і народні театри. В таких театрах ставили народні драми.
Важливе місце у розвитку театральних традицій мали ярмарки, під час яких приїжджали мандрівні трупи, актори яких виступали на ярмаркових возах. В основному виступали акробати, атлети, жонглери, лялькарі, а також канатохідці. Ці всі види зайнятості не мали хорошої репутації. Варто зазначити, що майже всі площі міста в певний період часу були місцем виступів таких мандрівних акторів . На різних вулицях (Городоцькій, Коперника, Личаківській, Дорошенка, просп. Шевченка) відбувалися театралізовані релігійні, сезонні, цехові, політичні свята, а також процесії та маскаради. Для проведення таких заходів у Львові будували тимчасові споруди тріумфальних арок, сцен, подіумів, а також алеї. На час видовищ входи будинків, вікна, колони, балкони прикрашали гірляндами, вазонами, паперовими прикрасами, квітами. Треба згадати, що і в будинку Корнякта (пл.Ринок, 6) ще у XVIII столітті відбувалися драматичні вистави, пантоміми, феєрверки.
Перші публічні театри з’явились у другій половині 18 ст. Найстаршим театром Львова був так званий Театр – буда, який знаходився в районі теперішньої площі І.Підкови. Під театр було переобладнано дерев’яний будинок, який був досить великим, а на той час коли згадувався вперше (1776 р.) вже розвалювався, тому його і називали будою або шопою. Театр мав ложі, галереї та партер. Наприкінці свого існування будівля театру щораз більше перехилялась, виникала потреба у тому, щоб її підпирати. Якщо б публіка заповнила хоча половину залу, то міг статись нещасний випадок. У 1783 р. театр розібрали.
Площа Івана Підкови, приблизне місце розташування Театру – буди. Фото Мар’яни Іванишин.
Перший львівський стаціонарний театр знаходився на вул.Театральній, у колишньому костелі Святого Хреста, який належав ордену францисканців і був переобладнаний під театр після Йосифінської касації, у 1787 році.
Костел Святого Хреста і монастир францисканців
Місце під згадані костел та монастир були надані Владиславом Опольським. Комплекс був побудований ще у 1370 році і знаходився приблизно там, де зараз розташований будинок економічного факультету ЛНУ імені Івана Франка ( проспект Свободи).
Цей театр називали Пофранцисканським, Зимовим (у Львові театральні видовища відбувались на численних відкритих сценічних майданчиках), а також театром Булли (Генріх Булла був довгий час директором цього театру). Після проведення касації, підприємець Генріх Булла викупив у міста згадані будівлі. Костел було перетворено на перший у Львові стаціонарний театр. Варто зазначити, що споруда не відповідала потребам театру. Бракувало місця для акторських вбиралень, складів, було тісно за кулісами. Існувала також потреба в наявності карнавальної, редутової зали, адже львівська публіка полюбляла карнавали.
Під час проведення реконструкції театру в 1795 році, постало завдання про зведення такого приміщення. Проект всієї реконструкції розробив архітектор Карл Мерц. Здійснити його допомагали віденські майстри, серед яких артист-маляр Мюллер, механік сцени Лехман, декоратор Смуглевич. 1 листопада 1796 року оновлений театр розпочав свою роботу. Новий сезон відкрила вистава В.Шекспіра ‘‘Гамлет’’, в якій В.Богуславський зіграв головну роль.
Спектакль «Медея» П. Корнеля 1805р в монастирі францисканців у Львові
Після реконструкції, суттєві зміни відбулися і в самому будинку театру – бічні галереї були пристосовані під гардероб, розширено куліси, відведено приміщення під декорації, а також створено художню майстерню. Під час заміни підлоги, було знайдено декілька поховань, що мало для театру неприємні наслідки. І хоча відбулося урочисте перепоховання останків у Єзуїтському костелі, проте дехто з побожної публіки, що не пропускав до цього часу жодної вистави, категорично відмовився розважатися, як тоді говорили, ‘‘на трунах’’.
Театр був не дуже великим, хоча і вміщав до 600 глядачів. Зала театру налічувала 36 лож, розміщених у два яруси. Значна частина глядачів могла розміститись в партері, що налічував 114 відкидних крісел, 200 партерових місць, чи то просто лав, поза тим була галерея, на якій могли стояти понад 200 глядачів. Стосовно редутової зали, то вона перевищувала за площею театр і могла вмістити до тисячі відвідувачів. Освітлювали театр підвішені світильники, з яких часто на голови глядачів скапувала олія.
У 1839 році почалась нова реставрація споруди. У 1842 році було зведено новий театр С. Скарбека, а Зимовий театр переобладнано на філармонію. Під час реставрації значних змін зазнав інтер’єр, яким займався декоратор Єжи Лехнер. Під час революційних листопадових подій 1848 року театр разом з редутовою залою був знищений. Слід зазначити, що спочатку в даному приміщенні здійснювались вистави німецького театру, а згодом і польського під керівництвом Богуславського і Камінського.
Корпус економічного факультету ЛНУ імені Івана Франка. Місце, де знаходився Зимовий театр. Фото Мар’яни Іванишин
Варто згадати і про Літній театр, який діяв наприкінці XVIII століття у саду графів Яблоновських (тепер – пл.Петрушевича), біля палацу гетьмана Яблоновського. Парк був закладений ще в 1683році. В ньому гетьман Станіслав-Ян Яблоновський власноручно висаджував липові алеї на честь перемоги під Віднем. Загалом парк було поділено на вісім величезних чотирикутників, які засадили липами.
Ідея відкриття цього театру належала Войцеху Богуславському. Побудовою театру займався Іноченто Мараїно, архітектор-маляр, італієць за походженням, який у 1791 році спричинився до побудови Варшавського театру. За взірець майбутньої будівлі було взято архітектуру давньоримського театру. Першого травня 1796 року розпочалось будівництво Літнього театру, яке тривало шість тижнів.
Споруда мала вигляд амфітеатру. Глядацький простір мав довжину 65 ліктів, ширину 45 ліктів (приблизно 29 x 24 м). До 1000 глядачів могли розміститись в амфітеатрі, а загалом – до 3000. Сцена була значних розмірів. Її стіни були споруджені наступним чином – стовбури вкопані в землю та обшиті дошками. Декораціями та завісами займався І. Мараїно разом з А.Смуглевичем.
Актори, інколи навіть по декілька разів змушені були переривати виставу, щоб заховатись від дощу. Публіка під час негоди могла знайти прихисток у прилеглому палацику, а потім мусила поверталась на мокрі лави. Архітектор знайшов вихід з даної ситуації наступним чином. Було вирішено зшити намет з полотна, просяклого олією, а також розмальованого обрядовими сценами. Полотно закріпили за допомогою спеціальної системи на шістьох липах. Існував механізм, який піднімав і опускав цей своєрідний полотняний намет. Суттєвим недоліком було те, що така процедура виконувалась дуже повільно.
Войцех Богуславський
В Літньому театрі виступала театральна трупа В.Богуславського. У 1799 році театр був розібраний на будівельні матеріали, коли Богуславский переїхав до Варшави.
Починаючи з 1794 р. у Львівській семінарії відбувалися аматорські театральні вистави польською мовою.
Львів у графіці. Пилиховський А., церква руської семінарії.
Серед питомців особливим талантом вирізнялись такі як: Чернецький, Урицький, Ковальський, Щудлинський, Сточкевич, Слонський, Кашубинський, Твардієвич, Мох. Через брак відповідного українського репертуару, семінаристи ставили п’єси польських та німецьких авторів, серед яких комедії Франца Богомольця. На вистави запрошували гостей міста, а також сюди приходило духовенство з родинами. На таких виставах бував і директор польського театру Я. Камінський.
Вистави українською мовою почали ставити після того як свою діяльність у 1830 – х роках розвинуло товариство “Руська Трійця”. В Семінарії відновлюється раніше заборонене навчання українською мовою.
Йосиф Лозинський видав в 1834 р. збірку обрядових весільних пісень під назвою “Руське весілля’’.
Йосиф Лозинський
Після цього семінаристи, у 1835 р. зробили постановку за матеріалами згаданої фольклорної збірки. Потрібно зазначити, що це була перша спроба ввести народну мову на сцену. На цій постановці був присутній і ректор о. д-р Яхимович. Наступний ректор, о. проф. Теліховський, був противником театральних вистав у семінарії і виступав проти них.
Під час першого з’їзду українських учених у Львові, в жовтні 1848 р., о. Іван Озаркевич, котрий організував трупу в Коломиї, залучив до неї львів’ян та здійснив постановку “Дівка на виданню’’. Вистава відбулася в одному з музеїв духовної семінарії, де й проходив з’їзд вчених.
Потрібно згадати про ще одну цікаву подію, яка має стосунок до розвитку театрального мистецтва у Львові, а саме – про театралізоване дійство, що відбувалось на Пелчинському ставі у 1845 році. Пелчинський став був розташований між узгірь Вульки – теперішній Парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького та Вроновських – Цитадель. Починаючи з 1843 року тут відбувалися різноманітні розваги та військові виступи на воді. На ставі часто проводились театралізовані вистави, в яких брали участь військові, старші учні пливальні, львів’яни. Доволі цікавими були морськи бої, в них брали участь загони піхоти, кавалерії в певному озброєнні, а також ті, хто вмів добре плавати. Бої проводились на спеціально виготовлених кораблях та човнах. Для проведення таких морських боїв спеціально виготовляли різноманітні морські чудовиська у вигляді китів, крокодилів та інших потвор.
Карл Ауер. Боротьба з морськими потворами, літографія до вистави на Пелчинському ставі у Львові.
У 1845 році тут відбулось грандіозне театралізоване дійство – ‘‘Битва морських потвор’’, на яке прийшли подивитися майже всі львів’яни. В згаданій битві брали участь такі персонажі як матроси, турки, негри, які на човнах билися зі штучними крокодилами, китами, сиренами та великими літаючими драконами з картону, яких спеціально виготовили для цього дійства.
Варто згадати про ще один театр, який відіграв чималу роль у розвитку національного театру. На розі вулиць Театральної та Вірменської стоїть споруда колишнього Народного Дому, який був одним з осередків культурного життя. У цьому приміщенні відбувались вистави Українського театру товариства ‘‘Руська Бесіда’’.
Народний дім. Фото Юзефа Едера, 1860-1870 рр.
В товаристві “Руська Бесіда” було утворено так званий окремий “театральний виділ”, до якого увійшли Товарницький, Лаврівський, Гавришкевич і Згарський. Вищезгадані особи почали займатись збором коштів для театру. В січні 1864 р. “Бесіда” уклала угоду з Омеляном Бачинським про проведення вистав протягом року.
Пам’ятна таблиця на фасаді будинку колишнього Народного Дому. Фото Мар’яни Іванишин.
Театр розпочав свою роботу 29 березня 1864 р. інсценізацією повісті Г.Квітки-Основ’яненка ‘‘Маруся’’. Теофіля Бачинська, дружина Омеляна Бачинського, постала перед глядачами в ролі Марусі. В першій постановці вистави брали участь: Омелян Бачинський, Ю. Нижанківський, Юрчакевич та інші. Варто зазначити, що квитки на першу виставу було розкуплено одного дня, тому театр за декілька днів її повторив. Перший сезон у Львові тривав від 29 березня до 21 липня. Протягом цього часу було поставлено 22 вистави.
На сцені даного театру за часів керівництва І.Гриневецького – І.Біберовича ставилися твори Т.Шевченка, І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, І.Карпенка-Карого, М.Гоголя, Л.Толстого, Ф.Шиллера, А.Фредра. На час головування Гриневецького – І.Біберовича театр був доволі розвиненим, адже поєднував в собі хороший репертуар, знамениту режисерію та вмілих акторів. У 1898 р. у Львові вперше поставлено ‘‘Украдене щастя’’ І.Франка.
Будинок колишнього Народного Дому. Фото Мар’яни Іванишин.
На даний час в приміщенні колишнього Народного Дому розміщується Окружний будинок офіцерів та кінотеатр.
Недалеко від Народного дому знаходиться Національний академічний український драматичний театр ім. М.Заньковецької, який був споруджений у стилі віденського класицизму протягом 1836-1842 рр. на кошти графа Станіслава Скарбека, чиє прізвище і дало первинну назву театрові. Театр споруджено на місці колишніх бастіонів Низького Замку. Тут була дуже болотиста місцевість, тому під фундамент було вбито 16 тис. дубових паль. Авторами проекту були архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман. В театрі було 1460 місць, 54 ложі, а оркестрова яма вміщувала 40 музикантів. Його глядацький зал мав форму підкови. У театрі була добре продумана протипожежна безпека.
Вигляд на театр Скарбека. Літографія Карла Ауера
Стосовно екстер’єру театру, то він оздоблений портиком з шістьма колонами іонічного ордеру. На дашку прибудови стояла квадрига коней Аполлона, яка у 1847 р. під час сильної зливи впала на землю від власної ваги. Цікавим фактом є те, що будівля театру з початку свого існування була багатофункціональною. Для тих, хто хотів залишитися у Львові, театр міг запропонувати готель, в якому була їдальня та ігрові кімнати. Будинок нараховував загалом близько 550 приміщень різної величини.
Відкриття театру графа С. Скарбека відбулося 28 березня 1842 року твором ‘‘Життя як сон’’ драматурга Ф.Грільпарцера, а наступною була вистава комедіографа А.Фредро ‘‘Дівочі обітниці’’. Колись це була одна з трьох найбільших театральних споруд в Європі, поряд із Ла Скала та Дрезденською оперою. У приміщенні театру відбувались не лише вистави, а й концерти та бали. Свою першу виставу український драматичний театр імені Марії Заньковецької показав львів’янам у листопаді 1944 року (був створений у Києві у 1922 р.) і продовжує тут діяти і до сьогодні.
Головний вхід Національного академічного українського драматичного театру ім. М.Заньковецької. Фото Мар’яни Іванишин.
Ось такий короткий історичний екскурс місцями зародження та розвитку театрального мистецтва у нашому місті.
Мар’яна ІВАНИШИН
Джерела:
Зіморович Б. Потрійний Львів : Leopolis Triplex/ Громадська організація “Інститут Львова”; перекл. з лат. Н.Царьової; коментарі І.Мицька; редактор О.Шишка. – Львів : Центр Європи, 2002. – 224 с.;
В понеділок, 26 грудня 2016 року, в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові музично-поетичну композицію до ювілею Івана Франка “Щоденник душевного стану” презентували Народний артист України, актор і режисер Львівського національного театру імені Марії Заньковецької Богдан Козак й актриси Першого театру Леся Шкап’як та Олена Крилова.
Олена Крилова, Леся Шкап’як та Богдан Козак на музично-поетичному вечорі до ювілею Івана Франка “Щоденник душевного стану”
Це вже був мабуть останній святковий захід, що закривав ювілейний рік великого каменяра, принаймні у Львові. Нагадаємо, цього року виповнюється 160 років з дня народження Івана Франка і сто років з дня його смерті.
В композиції звучали, спогади, вірші та пісні на слова Івана Франка, частину музики до яких написала Леся Шкап’як. Вечір був присвячений коханню та жінкам у житті Івана Яковича і полишив по собі ніжне відчуття чогось невідомого, таємничого і трепетного, що зветься словом любов.
Пісня Спи Ісусе – це польсько-український проект, який відкриває нове звучання гурту і є першою композицією з майбутнього різдвяного міні альбому, який вийде у січні. Новий стиль звучання цієї колядки дихає мінімалізмом і різдвяною містикою, а сама пісня отримує зовсім незвичний образ.
Гурт Troye Zillia
Тематика цієї колядки відрізняється від більшості тим, що це є лагідна колискова, у ній немає слів «Христос Раждається» і фактично відсутній український фольклорний колорит. А все тому, що це є авторська композиція минулого століття Йосипа Кишакевича, українського композитора, хорового диригента, священника, яка вже давно увійшла в розряд «народної».
Учасники гурту розповідають: “Для нас цей запис був кроком всередину, і працюючи з текстом колядки ми відкрили для себе нове – це не просто колисанка – а послання, яке передає мати до своєї дитини, цей містичний контакт. При чому мама знає, які лабіринти чекають на дитину в майбутньому. Це було для нас відкриттям у цій пісні. Також праця у польсько-українській команді була цікавим та корисним досвідом, ми згадали польську мову і навчились нових стилей студійної роботи.”
Всього лише за 17 км. від Львова, у місцевості через яку протікає річка Верещиця, на Страдецькій горі розташоване невеличке село Страдч. Його історія сягає далеких часів, адже ще в Галицько-Волинському літописі від 1242 року згадується підземний монастир, розміщений на вершині гори, яка знаходиться біля села, а в 1515 році у документах можна прочитати про попа, отже уже тоді тут була церква.
Страдецька гора (с. Страдч, Львівська область)
Та окрім сакральних пам’яток, які становлять величезну цінність для нас, у селі Страдч є також Арборетум – це дендрологічний парк, що є структурним підрозділом Ботанічного саду Національного лісотехнічного університету України.
Головний вхід до Страдчівського арборетуму, фото Ірина Хлян.
Цей парк виконує роль лісової дослідницької станції. Особливо чудовий він у зимовий період. Всього п’ять хвилин пішої прогулянки від головної траси Львів-Краковець до парку і ви потрапляєте в казкову місцину.
Дошка, яка висить на стіні будівлі Страдчівської лісової науково-дослідної станції, фото Ірина Хлян.
Площа парку – 5,7 га. Дендропарк має чудове розташування, на горбистому плоскогір’ї Розточчя. Він був створений в 1963 р, як дендропарк Львівського лісотехнічного інституту.
Основна мета Страдчівської лісової науково-дослідної станції – вивчити лісові насадження Розточчя, збільшити їхню продуктивність, біорізноманіття, зберегти та поповнювати колекційні насадження Страдчівського арборетуму. На території парку на сьогодні росте близько 350 представників деревної флори і стільки ж видів трав’яної флори.
Зимовий пейзаж в дендрологічному парку, фото Ірина Хлян.
Та найбільше захоплює алея дугласій Мензиса, разом із різними видами туї. Ця композиція у вигляді геометричної фігури, яка висаджена деревно-чагарниковими групами за ландшафтним принципом, захоплює і зачаровує.
Алея дугласій Мензиса, разом з різними видами туї, фото Ірина Хлян.
Науковою діяльністю у дендропарку займається науковий відділ лісівничо-ботанічних досліджень. До речі, у дендропарку проходять практику студенти, аспіранти університетів, профільні фахівці, чия діяльність пов’язана з вирощуванням дерев і чагарників.
Арборетум відвідують також науковці, котрі провадять досліди в галузі біології, екології, дендрології та інших наук. Завдяки працівникам арборетуму, загальний склад парку завжди доповнюється новими декоративними видами. Працівники, окрім наукової роботи, займаються складанням екскурсійних маршрутів для відвідувачів цього арборетуму.
Одна зі стежок парку, висаджена деревно-чагарниковими групами, фото Ірина Хлян.
Тут росте чимала кількість кущових рослин, а саме: аралія маньчжурська, жимолость, садовий жасмин, рододендрон жовтий. У колекції парку виставляються близько 300 класифікаційних одиниць: ялиця одноколірна, кипарисовик Лавсона, туя велетенська, горіхи чорний та сірий, дуб червоний, черемха пізня, гортензія дерев’яниста.
Одна зі стежок парку, фото Ірина Хлян.
Також тут можна зустріти представників роду Сосна: європейська, сибірська та корейська. Назви настільки різні, і, водночас, складні, що дивуєшся, як багато різноманітних рослин вирощується у цьому арборетумі. Дерева, які висаджені ніби під уявну лінію, створюють відчуття певної організованості у цій місцині.
Гуляючи дендропарком, натрапляєш на кілька дерев’яних будівель, чи наштовхуєшся на дерев’яний колодязь, і вони так органічно вписуються в цей ландшафт, що відчуваєш себе наче у казці, особливо в зимовий період.
Зимовий пейзаж у парку, фото Ірина Хлян.
Дерев’яний колодязь, фото Ірина Хлян.
Зимовий пейзаж у парку, фото Ірина Хлян.
Щороку кількість туристів зростає, але це не дивує, адже побачити таку красу має кожен.
Історична пам'ятка місцевого значення – Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв» на Львівщині – остаточно залишиться у комунальній власності громади. Львівська обласна...
