В четвер, 25 січня 2018 року, о 17.30 у музеї «Територія Терору» (просп. В. Чорновола, 45 г) відбудеться захід до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.
На початку будуть представлені матеріали про життя та діяльність Якова Сухенка – українця, котрий у часи Голокосту рятував життя євреїв, і одним з перших серед українців – у 1983 році – отримав звання Праведника народів світу.
Розмову вестимуть Петро Долганов – кандидат історичних наук, член Правління і Експертної ради ГО «Мнемоніка», доц. кафедри політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету та Андрій Усач – науковий співробітник Музею, докторант Українського католицького університету.
Постер до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту
Також відвідувачам буде представлено документальний анімаційний фільм «Людина з обличчям», знятий на основі мемуарів Варвари Барац, єврейки з м. Рівного, котра разом із донькою Мірою врятувалася від загибелі завдяки допомозі Я. Сухенка.
Після завершення фільму планується дискусія та обговорення почутого матеріалу між лекторами та гостями Музею.
Трамвай на Гетьманських Валах, фото початку XX ст.
Перші ідеї щодо влаштування у Львові трамваю відносяться до 1860-х рр. 1870 р. до магістрату Львова подано проект будівництва кінного трамвая, що розроблено двома англійськими фірмами, але його відхилено. Однак, враховуючи необхідність міського пересування населення, міська влада 1878 р. оголосила тендер на будівництво трамвайних шляхів.
З поданих двох заявок (Бельгійське та Трієстинське трамвайні товариства) кращою виявилася пропозиція товариства «Societa Triestina Tramway», з якою 1 лютого 1879 р. підписано контракт з умовою, що через 25 років трамвайна мережа мала перейти у власність міста.
1905 р. розпочалися переговори щодо муніципалізації кінного трамвая. Договір про купівлю містом мережі підписано 8 липня 1906 р., проте передача майна відбулася майже через рік.
21 травня 1879 р. затверджено план будівництва, а вже 25 листопада відбулася пробна поїздка.
Відкритий вагон кінного трамвая, 1882 р.
Офіційною датою відкриття Львівської кінної трамвайної лінії вважається 3 травня 1880 р. (з 5 травня введено плату за проїзд). Маршрут був наступним: головний вокзал – вул. Городецька – пл. Голуховських – вул. Карла Людовика – пл. Маріїнська – пл. Галицька – пл. Бернардинська – вул. Чарнецького – пл. Митна. З пл. Голуховських планувалося відгалуження через пл. Краківську, вул. Жовківську до вокзалу «Підзамче» та Жовківської роґатки. Кінне депо влаштовано позаду казарм цісаря Фердинанда на вул. Бема.
Щорічно перевозилося до 1,9 млн осіб, нараховувалося 112 коней, 40 пасажирських і вантажних вагончиків (табл. 1), виготовлених в австрійському місті Граці. Вагончики були однакового темно-коричневого кольору з білим написом «Tramway Lwowski». В літній період кожен вагон тягнула пара коней, проте вверх вул. Городоцькою – троє коней, донизу – один. З випаданням снігу кількість коней збільшували до чотирьох. Середня швидкість руху становила 6,4 км/год. Колії шириною 1000 мм були дубовими. Персонал нараховував 70 осіб.
Трамваї Галичини
Роки
Кількість коней
Кількість вагончиків
Перевезено пасажирів, тис. осіб
Золоті ринські
Доходи
Видатки
Прибуток
Львів
Краків
Львів
Краків
Львів
Краків
Львів
Краків
1880
697
–
51793
–
31497
–
20296
–
1881
1427
–
95923
–
73139
–
22784
–
1882*
1773
504
99616
54422
80394
34590
19222
19832
1883*
1748
99054
85809
13245
1884
1777
442
100748
47493
91840
34880
8909
12613
1885
100
28
1743
419
99782
44247
92074
35888
7708
8359
1886
?
0
1733
1009
99200
41755
93017
35998
6183
5757
1887
102
39
1795
1003
103349
41126
95223
35790
8126
5336
1888
108
40
1798
978
104142
41023
95977
35283
8165
5740
1889
105
40
1867
1055
108799
49241
103072
44596
5727
4645
1890
108
40
2108
1109
118294
46040
111159
40183
7135
5857
1891
113
40
2178
1140
123231
50589
100699
42921
22532
7668
1892
119
43
2393
1125
136214
55292
101556
47091
34658
8201
1893
119
43
2483
1165
142667
47099
113469
38966
29198
8133
1894
125
41
2692
1169
149123
48107
120695
40451
28428
7656
1895
124
54
2523
1562
129650
76131
109010
56431
29640
19600
Сер.
112
41
1921
975
110099
49428
93664
40236
16997
9184
за період з 1 листопада 1882 до 31 грудня 1883 рр.
У 1888 р. виник перший проект будівництва парового трамваю, запропонований Акціонерним товариством з будівництва Львівсько-Белзької залізниці. Вдруге питання будівництва парового трамвая було підняте у 1892–1893 рр., коли Іпотечний акціонерний банк запропонував міській раді надати йому концесію на прокладання лінії, однак і цей проект не був втілений у життя.
1893 р. році магістрат оголосив тендер на будівництво ліній електричного трамвая та електростанції потужністю 400 к.с., оскільки кінний трамвай вже не справлявся зі зростаючими потребами населення. Його виграла віденська фірма «Simens&Halske», яка зобов’язувалася після двохрічної експлуатації лінії продати її місту, якщо виникне така потреба. 23 березня 1893 р. магістрат затвердив кошторис у сумі 880 тис. корон.
Закритий вагон кінного трамвая на площі Митній (кінець XIX століття)
Будівництво розпочалося у вересні 1893 р., а вже 31 травня наступного року, в честь відкриття Крайової виставки відкрито регулярний маршрут: головний залізничний вокзал – вул. Л. Сапэги – вул. Коперніка – вул. Словацького – вул. Сикстуська – вул. Гетьманська – вул. Батори – вул. Зубликевича – вул. Святої Софії.
Трамвай на вул. Святої Софії (зараз вул. І.Франка), 1890-ті рр.
Слід зазначити, що Львівський електричний трамвай (табл. 2) був першим такого типу в Австро-Угорській імперії (Відень – 1897 р.).
Електричні трамваї Галичини
Роки
Кількість вагончиків
Перевезено пасажирів,
тис. осіб
Золоті ринські
Доходи
Видатки
Прибуток
1894
16
1979
138497
95000
43497
1895
22
3223
172852
135980
36872
У листопаді 1894 р. введено в дію нову ділянку: вул. Гетьманська – вул. Руська – вул. Підвальна – пл. Митна – вул. Личаківська. Загальна довжиною двох маршрутів склала 8,3 км. З’єднання ліній електричних трамваїв збудовано на перетині вул. Пельчинської, Коперника, Кадетської та Вулецької, де було влаштовано й електростанцію.
1896 р. місто викупило мережу електричного трамвая і електростанцію за 1,68 млн корон.
Схема трамвайної мережі Львова (1890 р.)
1907 р. Міністерство державних залізниць Австрійської імперії дозволило переобладнати лінії кінного трамвая на електричну тягу, внаслідок чого 29.12.1908 р. електричним став відтинок: вул. Л. Сапєги – вул. Потоцького – вул. Шимоновичів – вул. 29 листопада – вул. Семирадського. Рух кінного трамвая припинено: коней продали, вагончики переробили на причепні до мотовагонів електричного трамвая.
1907 р. прокладено лінію на Новий Світ, 1908 р. – до Жовківської роґатки, 1910 р. – на Високий Замок та на Снопків, 1914 р. – до станції на вул. Личаківській. Навесні 1914 р. довжина трамвайних ліній сягала 24,4 км.
Один із перших Львівських трамваїв фірми Siemens & Halske на території депо (Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki)
Внаслідок розширення мережі 1909 р. виникла необхідність нумерації маршрутів заголовними латинськими літерами перших букв назв кінцевих станцій: HJ – ul. Hetmańska – ul. Janowska; HZ – ul. Hetmańska – Zamarstynów; HŁ – ul. Hetmańska – Łyczaków; HD – ul. Hetmańska – Dworzec; HK – ul. Hetmańska – Park Kilińskiego; HL – ul. Hetmańska – ul. 29 listopada; HJ – ul. Hetmańska – Gabrielówka; ŁD – Łyczaków – Dworzec. Існував також тимчасовий маршрут W – Стрийський парк – Східний Торг, яка працювала лише під час проведення торгів.
Львівський електричний трамвай наприкінці ХІХ ст.
Під час москальської окупації (вересень 1914 – 22 червня 1915 рр.) трамвай працював за передвоєнним графіком. Найбільших втрат колія, електромережа та рухомий склад зазнали наприкінці 1918 р., коли поляки вторглися на галицькі землі, внаслідок чого трамвайних рух припинився до травня 1919 р. У 1921–1922 рр. на базі депо на Вулецькій рогатці влаштовано вагоноремонтні майстерні.
З 1 жовтня 1922 р. рух транспорту правостороннім, внаслідок чого слід було переробити стрілки. Запроваджено також цифрову нумерацію маршрутів. Окремі лінії оцифровано автоматично (ŁD → № 1; KD → № 2; ŁJ → № 3; HL → № 4; DŻ → № 5), інші (нові) позначено наступним чином: № 6 – Головний вокзал – пл. Бернардинська; № 7 – зворотній шлях маршруту № 6; № 8 – Головний вокзал – Парк Кілінського; № 9 – Парк Кілінського – Габрієлівка; № 10 – бувший маршрут HZ; № 11 – Парк Кілінського – вул. 29 Листопада. 1925–1929 р. прокладено ще дві лінії.
Трамвайне депо
Діяльність трамвайного господарства Галичини міжвоєнного періоду ґрунтувалася на ряді законів та підзаконних актів, серед яких: закон «Про діяльність Міністра залізниць щодо організації залізничних урядів» (від 12 червня 1924 р. № 57); розпорядження Президента Речі посполитої «Про встановлення уряду міністра комунікацій» (від 24 вересня 1926 р. № 97); розпорядження міністра комунікацій «Про встановлення порядку руху електричних трамваїв у містах» (від 6 червня 1929 р. № 52/29). Розпорядження міністра комунікацій від 19 травня 1932 р. № 57/32 та від 8 травня 1934 р. № 45/34 встановлювали правила поведінки пасажирів.
Впродовж 1925–1928 рр. довжина трамвайних ліній у Львові зросла на 4,7 км (11 %), у Кракові – удвічі (до 32,6 км) (табл. 3). Незважаючи на незначне збільшенні кількості вагонів у Львівському депо, чисельність пасажирів зросла за відповідний період на третину. А, от, у Кракові спостерігалася інша картина: при рості вагонів на 6 % чисельність пасажирів зросла лише на 7,5 %.
Показники діяльності трамваїв у Львові та Кракові
Рік
Місто
Довжина, км
Кількість вагонів
Вагоно-кілометрів, тис.
Пасажири, тис. осіб
Ціна білету, зл.
Пасажирських
В т.ч. самохідні
1925
Львів
54
145
102
5987
35925
?
Краків
16
77
57
2370
18199
?
1926
Львів
58,1
152
107
7670
37929
0,2
Краків
31,4
82
62
2914
16353
0,2
1927
Львів
58,6
152
107
8186
44975
0,2
Краків
32,6
82
62
2974
17252
0,23
1928
Львів
58,7
155
107
8361
47904
0,25
Краків
32,6
82
64
3205
19578
0,23
Станом на 1933 р. загальна довжина трамвайних ліній складала 32,8 км. На них працювало 119 моторизованих і 58 причепних вагонів, 5 снігоочисників. Трамвайне господарство мало у своєму розпорядженні два депо, вагоноремонтні майстерні і дві електропідстанції загальною потужністю 6540 к.с.
Відкриття трамвайного маршруту на Високий Замок. Фото 1912 року
1939 р. у Львові діяли з 6 до 23 год. наступні трамвайні маршрути:
– пасажирські: 1 – Dworzec Główny – Łyczaków; 2 – Dworzec Główny – pl. Bandurskiego – 29 Listopada; 3 – Rogatka Janowska – św. Piotra ulicami; 4 – Tomickiego – Wysoki Zamek; 7 – Bogdanówka – Szkoła Techniczna; 8 – Bogdanówka – Łyczaków; 9 – Dworzec Główny – Gabrielówka; 10 – Rogatka Zamarstynowska – rogatka Stryjska; 11 A – Dworzec Główny – pl. Targów Wschodnich;
– поштовий: P – всіма маршрутами, за потреби;
– комерційний – T – Wały Hetmańskie – Targi Wschodnie – під час проведення торгів.
Крім електротранспорту фірма «Львівська Міська Колія Електрична» курувала ще й три автобусні маршрути: Клепарів – Ринок; Скнилів –Левандівка – Легіонів; Ринок – Легіонів – Новий Львів.
Трамвайна будка із годинником на сучасному пр-ті Свободи, що стала декорацією ревю “Побачення під Віденською”. Фото 1905 року
Від часу створення і до початку Другої світової війни електричний трамвай у Львові представляли наступні типи вагонів:
«Siemens&Halske» – мотовагони – 1894 р. (16 шт.), 1895 р. (6 шт.) та 1899 р. (2 шт.) за номерами 1–24;
Sanok SW-1 (мотовагон) та Sanok TW-1 (причепний); надійшли у 1903–1908 р. у кількості 90 моторних (№ 25–44, 87–94, 101–162) і 20 причепних (№ 201–220);
Sanok SN-1 (мотовагон) та Sanok PN-1 (причепний); поступили 1912–1913 рр. (12 моторних, 10 причепних) та 1920 р. (по 10 кожного типу); номери мотовагонів – 163–184, причепних – 221–240;
Lilpop/Sanok; поступили у Львів 1926 р. (5 мотовагонів за номерами 185–189; 5 несамохідних за номерами 241–245) та 1929 р. (10 мотовагонів за номерами 190–199; 10 несамохідних за номерами 246–255).
Трамваї Галичини, 1937 р.
Місто
Довжина ліній, км
Кількість вагончиків
Пробіг, млн вагоно-кілометрів
Перевезено пасажирів, млн осіб
Загалом
В т.ч. ведучі
Краків
21,2
89
71
3,7
16,5
Львів
32,8
209
119
7,3
36,4
Тарнів
2,6
5
5
0,2
0,6
Галичина
56,6
303
195
11,2
53,5
Польща
293,1
1765
960
76,3
376,3
Питома вага Галичини, %
19,3
17,2
20,3
14,7
14,2
1938 р. у міжвоєнній Польщі розвинулася мережа міського електротранспорту. Довжина трас становила 303,3 км, якими рухалися 1790 трамваїв, що обслужили 414,7 млн пасажирів. У Галичині трамваї діяли лише у Львові (32,8 км; 212 трамваїв), Кракові (23,2 км; 99 трамваїв) та Тарнові (2,6 км; 5 трамваїв). Кількість пасажирів загалом склала 58,9 млн осіб. Тож у Галичині загалом було 58,6 км трамвайних колій, що становило 19,3 % від показника держави. Рухомий склад (316 шт.) складав 17,6 % всіх трамваїв Польщі (табл. 4).
Володимир КЛАПЧУК доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Список використаних джерел:
Котлобулатова І. Колись давно у Львові. Нотатки з історії Львова. Конка / І. Котлобулатова // Таємниці міста Лева. – Львів : Аверс, 2004. – С. 184–
Mały rocznik statystyczny. – – S. 185.
Mały rocznik statystyczny. – 1939. – S. 198.
Polaczek-Kornecki T. Zarys monografji komunikacji wewnętrznej niasta Krakowa / Tadeusz Polaczek-Kornecki. – Kraków, 1930. – S. 5–23.
Rocznik Statystyki Galicyi. – 1889. – S.
Rocznik Statystyki Galicyi. – 1891. – S.
Rocznik Statystyki Galicyi. – 1893. – S.
Rocznik Statystyki Galicyi. – 1898. – S.
Rocznik statystyki miast Polski. – 1928. – S. 60.
Rocznik statystyki miast Polski. – 1930. – S. 54.
Simche Z.Tarnów i jego okolica : wydano ku uczczeniu sześćsetnej rocznicy założenia miasta Tarnowa / Zdzisław Simche. – Tarnów : Muzeum Okręgowe w Tarnowie, 1993. – S. 225.
У неділю, 28 січня 2018 року, у Львові на центральній площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку з 14.00 відбудеться День Гуцульської культури на Львівщині. Це своєрідне театралізоване автентичне мистецьке свято, в якому беруть участь гуцульські партії колядників, творчі мистецькі колективи, майстри декоративно-ужиткового мистецтва зі столиці Гуцульщини – Верховини Івано-Франківської області.
На гостей свята чекає багатогранна автентична культурно-мистецька програма. Почесну місію благовісті народження Ісуса Христа виконують колядницькі партії, які у ці святочні дні ходять від хати до хати по всіх горах, сповіщаючи про народження Месії та прославляючи Різдво Христове.
Творчі народні колективи демонструватимуть унікальне автентичне мистецтво Верховинщини – коляду, гуцульську співанку, запальний народний танець, гуцульське весілля, театральне мистецтво, показ автентичної гуцульської убирі (одягу) та багато інших видовищних культурно-мистецьких заходів.
На центральній площі міста у виставкових палатках діятиме святкова виставка виробів декоративно-ужиткового мистецтва, вишивки, ткацтва, кушнірства, бісероплетіння, писанкарства та інших видів народного мистецтва Гуцульщини – містечко майстрів.
Верховинці пропонуватимуть львів’янам та гостям міста тури вихідного дня з метою активного відпочинку мальовничим Гуцульським краєм та запрошуватимуть у туристичні мандрівки Карпатами – на Говерлу, Піп Іван, Писаний камінь, Бребенескул, Ребра, Шпиці, Дземброню, Довбушанку. Рекламні проспекти турів вихідного дня запропонують відвідати музейну Верховинщину – музеї Івана Франка, Гната Хоткевича та Гуцульського театру, музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів імені музиканта-віртуоза Романа Кумлика, музей гуцульської магії, хату-музей «У трембітаря», музей фільму «Тіні забутих предків» та інші.
Діятимуть видовищні майстер-класи з виготовлення гуцульського одягу, виробів декоративно-ужиткового мистецтва, вдягання гуцульської княгині, уміння танцювати «Гуцулку» й інші.
Вчора, 22 січня 2018 року, у Музеї визвольної боротьби України (вул. Лисенка, 23а) відкрили виставку “100 років боротьби: Українська революція 1917-1921” з нагоди 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки.
Виставка підготовлена Українським інститутом національної пам’яті і містить матеріали про основні віхи боротьби за Україну у 1917 – 1921 роках: створення Української Центральної Ради, проголошення автономної, незалежної Української Народної Республіки (УНР), створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), Акт Злуки між УНР та ЗУНР, боротьба Директорії проти російських окупантів. Значна частина матеріалів виставки присвячена таким темам як Державна символіка, Українські гроші, Український флот, Український Крим, Національні меншини, Революційне повсякдення та ін.
Відкриття виставки “100 років боротьби: Українська революція 1917-1921” . Фото Руслан Кошів
Експозиція виставки складається з 19 банерів, де відтворено історії провідників революційного руху та різні аспекти творення Української державності 1917 – 1921 рр.
Заступник голови Львівської ОДА Оксана Стоколос-Ворончук привітала присутніх із 100-річчям з дня проголошення незалежності УНР.
“Згуртованість українців Сходу і Заходу, спільні прагнення у творенні сильної, квітучої країни зупинили агресора і не дозволили писати сторінки нашої історії своїми штучними фарбами, адже Україна – незалежна держава, а українці – патріоти своєї землі”, – наголосила Оксана Стоколос-Ворончук.
Відкриття виставки “100 років боротьби: Українська революція 1917-1921” . Фото Руслан Кошів
Завдання виставки – продемонструвати перебіг Української революції, визрівання політичної еліти та суспільства від ідей автономії до цілковитої незалежності, та головне – до готовності захищати цю незалежність із зброєю в руках.
Зазначимо, організатором виставки Український інститут національної пам’яті. Експозиція виставки буде відкрита для огляду у Музеї визвольної боротьби України (вул. Лисенка, 23а) до кінця лютого 2018 року (щодня, крім середи, з 10 до 17 год.).
Напевно кожному цікаво було б поспостерігати за творчим процесом появи якогось художнього шедевру. Сьогодні в читачів нашого видання буде така можливість. Адже нам вдалось розшукати світлини 1893 року, коли в Львові художники Ян Стик, Войцех Коссак за допомоги Тадеуша Попеля, Людвика Боллера, Теодора Аксентовича, Зигмунта Розвадовського, Володимира Тетмаєра, Михайла Сошанського, Вінцента Водзиновського малювали Рацлавицьку панораму.
Вхід до павільйону “Рацлавицької панорами”, 1928 рік
Дане полотно зображує битву під Рацлавицями від 5 червня 1794 року періоду повстання Тадеуша Костюшка. Це одна з найбільших панорам і одна з небагатьох, що була збережена і не порізана на фрагменти заради повернення коштів.
Ян Стика зображає Тадеуша Костюшко для Рацлавицької панорами. Фото 1893-1984 року http://cyfrowe.mnw.art.pl/
Ідея появи цього унікального художнього твору належала художникові Янові Стиці, який намалював приблизно 30% полотна, решту виконав Войцех Коссак.
Войцех Коссак малює Рацлавицьку панораму, 1894 рік
Розміри панорами вражають, а це якщо бути точним 150 м на 15 м. Спеціально для створення панорами з Бельгії було привезено десять рулонів полотна для вітрил розміром 10 м на 15 м. Потім їх зшили разом на спеціальному металевому каркасі, виготовленому фірмою Gridl з Відня. Лише для ґрунтування полотна, уявіть собі використали аж 750 кг фарби!
Група малярів у студії, що працюють над “Рацлавицькою панорамою”: Ян Стика, Вінцент Водзіновський, Войцех Коссак, Тадеуш Попель та інші. Фото 1893-1984 року http://cyfrowe.mnw.art.pl/
Підготовка до початку створення шедевру тривала два роки, а це 1892-1893. Картину офіційно замовила міська рада Львова. Завершено було картину у 1894 році.
Павільйон “Рацлавицької панорами”, 1930 рік
Урочиста презентація “Рацлавицької панорами” відбулась на Загальній крайовій виставці у Львові
Павільйон “Рацлавицької панорами” у Вроцлаві. Фото ttps://www.wroclaw.pl
З 14 червня 1985 року вона експонується у спеціально збудованому приміщенні міста Вроцлава.
У Раві-Руській найдавнішу збережену архітектурну пам’ятку міста відновлять за кошти Європейського Союзу. Про це йдеться у газеті “Прикордоння”.
Заявка на відновлення костелу св. Михаїла та монастиря реформатів у Раві-Руській була відібрана для втілення у рамках програми транскордонного співробітництва «Польща – Білорусь – Україна 2014 – 2020». Проект у Раві-Руській втілюється спільно зі схожим у Венгруві, що у Польщі.
Фото костелу в 1930-му році. Джерело – https://polona.pl/item/5816025/0/
Заявниками та партнерами проекту «Mонастирі близнюки: Венгрув та Рава Руська – використання потенціалу історичної спадщини закону Реформатів для розвитку туризму та соціально- культурного життя в Польщі та Україні» є Римо-католицька парафія церкви св. Петра з Алькантари та св. Антонія з Падуї у Венгруві, а також Львівська архідієцезія Римо-католицької церкви.Загальна сума проекту складає майже 2,5 млн. євро, з яких понад 880 тис. євро – частка, яка буде спрямована на Раву-Руську. У Раві-Руській проект втілюватимуть колектив організації «Карітас-Спес».
Інтер’єр костелу святого Архангела Михаїла, 1912, джерело – https://polona.pl/item/19358149/0/
До слова, у рамках згаданого транскордонного співробітництва у галузі збереження історико-культурної та природньої спадщини, із 17 відібраних програм загалом у трьох країнах, 10 – реалізуються у Львівській області. З 32 млн. євро, 6,5 млн. – передбачені для проектів на Львівщині. Окрім Рави-Руської, відбуватиметься фінансування історично-культурних пам’яток Підкамені, Сколе, а також природоохоронних проектів Червнограда, Східниці та Добромиля.
Фото костелу тепер
Раніше, як повідомляло «Прикордоння», у комплексі колишнього монастиря повинно бути створено 4 дитячих будинки сімейного типу, у які влаштують 40 дітей-сиріт, а самий костел відновлять як культову споруду. Реконструкція комплексу будівель триває з кінця минулого року. Як помітно, станом на листопада цього року там вже тривають роботи із заміни даху.
Зі сходів на другому поверсі монастиря є вхід на хори, де стояв орган
Додамо, костел св.Михайла був збудований у 1729-1737 роках на місці старого дерев’яного костелу. Костел постійно був місцем для проведення богослужінь монахів Ордену Братів Менших Францисканців, які прийшли в місто Рава-Руська у 1725 році і, дотримуючись своєї статутної мети, жили між людьми, мандрували, проповідували на мові простого народу бідність і аскетизм, займалися доброчинністю.
Фрагменти розписів
Костел було збудовано у бароковому стилі XVIII століття за проектом відомого італійського архітектора Павла Фонтани. Будівництво тривало близько 8 років через відсутність компетентного керівника. У 1738 році костел було освячено на ім»я святого Михайла. Пізніше до костелу було прибудовано двоповерховий монастир з келіями. У П-подібному монастирі було висаджено внутрішній монастирський сад з криницею.
Костел св. Михаїла є кам’яною однонавною спорудою в стилі бароко, під двохскатною покрівлею з сигнатуркою. В плані складається з прямокутної нави і також хору з прямокутним приміщенням, що примикає до неї з південної сторони. При західному фасаді – невеликій квадратний притвор.
Сучасний вигляд частини костелу, де був вівтар
Пам’ятка архітектури відноситься до типу реформаторських костелів ХVІІІ ст., в яких пристінні стовпи ділять неф на три прясла, перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками. Фасад двоярусний, оформлений пілястрами і барочним фронтоном з трикутним сандриком. Аналогічної форми фронтон зведений над притвором.
Фрагменти розписів
В інтер’єрі костелу до нашого часу збереглися сліди настінного розпису ХІХ століття, фрагменти дерев’яних вівтарів. Його фасад прикрашають намальовані зображення – Св. Франциска й Св. Антонія. З північної сторони до костелу прилягають споруди монастиря реформатів. Двоповерхові склепінчасті приміщення розташовані таким чином, що утворюють велике внутрішнє подвір’я. На території ансамблю, оточеного мурами з в’їзними воротами, збереглися залишки монастирського саду.
Сучасний вигляд частини костелу, де був вівтар
Костел виконував свої функції до 1941 року, коли на терени Равщини увірвалися німецькі війська. З того часу і у післявоєнний період костел використовували як склад продуктів та різноманітних товарів, а пізніше у монастирі було розміщено машино-тракторну станцію.
У вівторок, 23 січня 2018 року, о 14:30 у читальному залі Львівської обласної бібліотеки для юнацтва (Бібліотека на Ринку – площа Ринок, 9) відбудеться зустріч з Таїсією Литвиненко.
Таїсія Литвиненко – Народна артистка України, 1957-го закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, (курс заслуженого діяча мистецтв УРСР Івана Івановича Чабаненка). Після закінчення інституту працювала в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, відтак — у Запорізькому українському музично-драматичному театрі ( нині- імені Володимира Герасимовича Магара).
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
1965-го року разом з Федором Стригуном переїхала у Львів, у театр імені Марії Заньковецької.
Крім акторської та режисерської діяльності, Таїсія Йосипівна є доцентом кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка .
Таїсія Литвиненко та Федір Стригун на перс-конференції
Відзначена орденами Ольги ІІ та ІІІ ступенів, орденом святої Анни та Архистарига Михаїла. Лауреатка премій у галузі театрального мистецтва імені Марії Заньковецької та імені Бориса Романицького, а також обласної премії в галузі культури.
Народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко отримує відзнаку Президента України «Орден княгині Ольги» I ступеня
Таїсія Литвиненко: “Я маю свою державу. Це – театр”.
На зустрічі можна буде дізнатися про творчість, життєвий шлях, доторкнутись до захоплюючого світу театру, поставити запитання та насолодитись чудовою атмосферою.
Італійські ідеї для синагог Волині: як написати цікаву книгу
У 2017 році вийшло друком англомовне дослідження про синагоги Волині у двох томах. Один зі співавторів книги Сергій Кравцов – доктор архітектури, історик архітектури у Центрі єврейського мистецтва Єврейського університету у Єрусалимі, знавець сакрального мистецтва Східної Європи.
Хроніки Любарта поспілкувалися з автором про давні єврейські святині Волині і книгу, яка їм присвячена.
– Пане Сергію, варто ввести Ваше ім’я в Google, і він тут же знаходить величезну кількість публікацій, пов’язаних з синагогами України. Чому Вас зацікавила ця тема?
Сергій Кравцов – Дякую за приємне зауваження, я не думав, що такий популярний. Синагоги Волині цікавлять мене з тих пір, як я захопився історією архітектури синагог у Східній Європі, а точніше з кінця 1980-х років. У той час я працював над своєю дисертацією, яка була присвячена містобудуванню Галичини. Мою увагу тоді привернули знакові планувальні схеми, наприклад, Єрусалим земний і небесний, з одного боку, і жива тканина історичних міст України, що була наповнена різновірчими сакральними спорудами, все це дало поштовх до пошуку сенсів, виражених в архітектурі та містобудуванні.
На Волині втілено багато архітектурних задумів бароко, які виникли в Італії і принесені були сюди майстрами-іноземцями. Це явище помітне також у архітектурі синагог, зокрема, у Великій острозькій синагозі, яка була побудована близько 1627 року. Це стало однією з причин вибору теми для нашої спільної з істориком Володимиром Левіним наукової публікації, двотомника присвяченого синагогам Волині.
Були й інші причини: розвиток архітектури синагог в цьому регіоні не переривався з кінця ХVI століття практично до Другої світової війни, Волинь покривала густа мережа єврейських громад з численними синагогами, збереглася документація цих будівель в кращі роки їх існування, в повоєнний час було опубліковано чимало книг пам’яті єврейських громад Волині, а також єврейських переказів, присвячених волинським синагогам і записаних під час етнографічної експедиції С. Ан-ського напередодні Першої світової війни.
Все це дозволило нам придумати план цікавої, на нашу думку, книги, скласти заявку, яку переконала британських друзів Єврейського університету в Єрусалимі виділити нам грант, який дозволив завершити і видати наше дослідження.
Два томи про волинські синагоги авторів Сергія Кравцова та Володимира Левіна
– Наскільки, на Ваш погляд, вивчено історію синагог Волині сьогодні? Чи є якісь відкриття в цій галузі? Які відкриття зробили Ви в своїй монографії про синагогах Волині?
Сергій Кравцов – Архітектура синагог Волині приваблює дослідників ще з кінця ХIХ століття. Неминуще значення має документ, опублікований Матіасом Берсоном в 1896 році – привілей 1626 року, що дозволяє побудувати луцьку синагогу як оборонну споруду.
До речі, жодна інша синагога не була удостоєна такого документа; улюблений краєзнавцями термін «оборонна синагога» слід застосовувати в однині, тільки стосовно Луцька. Помітні дослідні праці були зроблені в міжвоєнний період. Важливо відзначити безліч збережених фотографій волинських синагог.
Лічені синагоги були обміряні; тут можна виділити креслення Великої луцької синагоги, виконані Леонідом Масловим та Валеріаном Сагайдаковським в 1934 році. Значний внесок у вивчення єврейської забудови Луцька зробив Ростислав Метельницький. Протягом десятиліть було опубліковано багато матеріалів, запропоновано теоретичні схеми, що охоплюють спадщину ХVII-ХVIII століть. Проте чимало пам’яток і явищ залишалося на периферії уваги дослідників.
Луцька синагога
Сподіваюся, з завершенням нашої роботи білих плям в історії синагог Волині поменшало, а й у майбутніх дослідників буде більш ніж достатньо роботи. Сподіваємося, що ми пробудили інтерес до предмету, який викличе критичне сприйняття нашого тексту, пошуки і знахідки нових джерел і методів дослідження. Що стосується наших відкриттів, ми пишаємося нашими архівними знахідками і їх інтерпретацією.
Наприклад, будівництво Великої синагоги в Берестечку, на якій встановлена охоронна дошка, що відносить її до ХVIII століття, слід датувати 1827-1885 роками. Ми знайшли проектні креслення цієї синагоги, датовані 1879 роком. Автором проекту був Костянтин Растурханов, головний архітектор Волинської православної єпархії, той самий, що побудував дзвіницю Почаївської Лаври в 1857-1869 роках.
До подібних знахідок відносяться креслення рівненської Великої синагоги, датовані 1849 роком. Крім того, нам вдалося атрибутувати чимало архівних фотографій, місце зйомки яких було встановлено помилково або зовсім не встановлено. Важливими знахідками були скромні дерев’яні синагоги, що збереглися в Олевську і Пулинах.
Багато що вдалося зрозуміти завдяки прочитанню написів, зроблених на староєврейській мові і відображених на старих фото. До відкриттів слід віднести знахідку ритуальних предметів, якими користувалися в Великий синагозі Луцька до Першої світової війни, які були вивезені експедицією С. Ан-ського і нині зберігаються в Етнографічному музеї у Санкт-Петербурзі.
Самен Ан-ський. Колаж Олександра Котиса
– Ваша остання книга про синагоги Волині, наповнена чудовими ілюстраціями. Звідки вони? Чи довго їх довелося збирати?
Сергій Кравцов Спасибі за добре слово про наші ілюстрації! Ми їх збирали з початку 1990-х років. Вони зберігаються в колекціях України, Білорусі, Польщі, Австрії, Великої Британії, Росії, Ізраїлю, США. Крім того, в книзі багато обмірних креслень збережених синагог. Вони виконані українськими архітекторами-реставраторами на замовлення Центру єврейського мистецтва Єврейського університету в Єрусалимі. Ці креслення доступні на нашому сайті, в Індексі єврейського мистецтва імені Бецалеля Наркіса тут.
– Ми знаємо, що багато синагог Волині назавжди втрачені для історії. На вашу думку, які з них були унікальними не тільки для Волині, а і як пам’ятки світової архітектури?
Сергій Кравцов Однією з найцінніших пам’яток європейської архітектури є згадана Велика острозька синагога. В її композиції і декорі відбилося уявлення про Єрусалимський Храм, графічно виражене в коментарі до Книги пророка Єзекіїля, виданому в Римі в 1604 році. Цікаво, що близька ідея була втілена дещо пізніше, близько 1670 року в синагогах Амстердама. Острозьку синагогу, яка пережила не одну війну, в наші дні вдалося врятувати від занепаду й руйнування завдяки зусиллям чудової людини Григорія Аршинова.
– Чи відомі імена архітекторів, яким належить авторство волинських синагог?
Сергій Кравцов Острозьку синагогу, за моєю гіпотезою, побудував майстер львівського цеху будівничих Якуб (Джакомо) Мадлена (помер в 1630 році), родом зі швейцарського кантону Ґраубюнден, який працював для князя Олександра Заславського. Я вже згадав єпархіального архітектора Костянтина Растурханова, автора проекту синагоги в Берестечку і безлічі волинських церков.
Велику рівненську синагогу в 1849 році проектував штабс-капітан Олексій Проскуряков, який служив у Київській губернській управі. Євреї не могли належати до будівельних цехів і тому ми не чуємо про євреїв-архітекторів аж до початку ХХ століття. Архітектор-єврей Абрам Трахтенберг (1875-1919), який працював переважно в Києві, проектував луцький общинний будинок з його синагогою і, цілком можливо, стилістично близьку луцьку Талмуд-Тору.
Крім того, відомі євреї-теслі, що будували дерев’яні синагоги, і не тільки. Зберігся переказ про майстра Симху Вайса, сина Шломо з Луцька, який зробив план для дерев’яної синагоги в мазовецькому місті Насельськ (ХVIII століття). Єврейським художнім промислом було виготовлення ковчегів Тори (аронот кодеш), дерев’яних багатоярусних споруд, прикрашених багатим різьбленням. Відомий майстер Озер син Іхіеля з Кременця, який створив ковчег в Радивилові. Здебільшого ці майстри не підписували свої твори, їх імена в громадах частіше забували, ніж запам’ятовували.
Острозька синагога
– Що важливіше для сучасного викладача історії – об’єктивність у висвітленні минулого або формування психоемоційних уявлень про свою історію?
Сергій Кравцов Я історик архітектури, є така досить рідкісна професія. Я працюю дослідником в Центрі єврейського мистецтва Єврейського університету, викладаю спорадично, лише в межах моєї вузької спеціалізації. Проте, я дозволю собі відповісти на Ваше питання. У вивченні історії, як і в її викладанні, важливо розуміти, що історія як така не має ні власної мети, ні кінця.
Таким чином, не існує «історичної справедливості» і її «торжества», є тільки інтереси окремих осіб і груп, які власне і наділяють історію психоемоційними оцінками. Тільки в ідеології, що наділяє історію метою, і веде, умовно кажучи, від «темного минулого» до «світлого майбутнього», можливий поділ історичних подій на «хороші» і «погані». Поміняйте точку зору – і всі оцінки перекинуться.
Сьогоднішня історична наука не сприймає такого телеологічного (від грецького слова «телос», тобто «мета»), підходу. Інша справа, що на кожному етапі знання, володіння певним набором фактів і методиками аналізу, історики, в тому числі історики мистецтва і архітектури, конструюють теорії, які впорядковують і пояснюють ці факти. Згодом накопичуються нові свідчення та факти, в старих теоріях виявляються похибки, виникають нові теоретичні конструкції. В цьому і полягає життя науки, відкритої критичному аналізу.
Емоційне ставлення до історії не завжди допомагає її осмисленню. Проте, важко уявити собі більш руйнівний період, ніж Друга світова війна, Голокост. Посудіть самі: з 341 синагоги, що колись існували в межах Волинської губернії, збереглося лише 39.
– Поділіться планами на майбутнє, чим зараз займаєтеся, яку тему вивчаєте?
Сергій Кравцов В даний час я працюю над книгою про архітектуру синагог Латвії, так склалися плани і можливості. Займаюся декількома біографічними темами, не пов’язаними з Волинню.
Я хотів би побажати волинським читачам і любителям історії ще більшої уваги до історичного середовища, пам’яток історії та культури, незалежно від того, до якої групи чи конфесії вони належали в минулому.
У понеділок, 22 січня 2018 року, відбудеться відзначення відзначення 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки та Дня Соборності України. Пропонуємо вашій увазі програму заходів з цієї нагоди.
13.00 – 13.05 Покладання квітів та лампадок на полі почесних поховань № 67 Личаківського кладовища, могили Героя Небесної Сотні Ю. Вербицького
13.05 – 13.15 Проведення чину екуменічної панахиди на полі почесних поховань № 67 Личаківського кладовища.
13.15 – 13.20 Перехід до Меморіалу воїнам Української Галицької Армії.
13.20 – 13.25 Покладання квітів до Меморіалу воїнам Української Галицької Армії на Личаківському кладовищі.
13.25 – 13.30 Запалення лампадок до могил Держсекретаря військових справ ЗУНР Д. Вітовського, коменданта Січових Стрільців М. Галущинського, керівника і засновника «ПЛАСТу» О. Тисовського, воїна УГА С. Левицького.
13.30 – 13.35 Запалення лампадок до могили учасника АТО В. Гурняка.
13.35 – 13.40 Перехід до каплиці, де похований Президент Національної Ради ЗУНР Є. Петрушевич.
13.40 – 13.45 Покладання кошика з квітами та лампадок до могили Президента Національної Ради ЗУНР Є. Петрушевича.
13.45 – 13.50 Покладання лампадок до могил воїнів АТО на полі почесних поховань № 76 Личаківського кладовища.
13.50 – 14.00 Чин екуменічної панахиди за тими, хто віддав своє життя в боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України, на полі почесних поховань № 76.
15.00 – 15.30 Проведення акції «Міст єдності» на пішохідному мосту над алеєю в парку «Погулянка». Відкриття акції «Мій герой»
16.30 – 17.00 Розгортання прапора України та проведення молебню за Україну на площі навпроти пам’ятника Т. Шевченку.
17.00 – 17.45 Проведення громадського віча на площі навпроти пам’ятника Т. Шевченку.
18.00 – 19.30 Урочиста академія з нагоди Дня Соборності України у Львівському Національному академічному театрі опери і балету ім. Соломії Крушельницької.
Упродовж дня проведення молитви за Україну у всіх храмах області.
Вертеп Львівської дитячої залізниці в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
В п’ятницю, 19 січня 2018 року, до Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові (віл. Івана Франка, 154) завітав Вертеп Львівської дитячої залізниці.
Юні вихованці профорієнтаційного гуртка “Юний залізничник” Львівської дитячої залізниці під керівництвом старшого майстра Юрія Маланчука та майстра Галини Котеньової показали чудове вертепне дійство, яке дуже сподобалось працівникам музею та гостям, які завітали на цю подію. Глядачі активно долучалися до театрального дійства, колядували, відповідали на віншування, сміялися та трішки сумували разом з юними артистами.
Вертеп Львівської дитячої залізниці в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
Після вертепу юним талантам влаштували справжню фотосесію в меморіальній експозиції, а саме – в Гуцульській кімнаті Дому Грушевських. Дуже органічно виглядали колядники в гуцульському інтер’єрі біля справжньої ялинки.
А трохи згодом, в знак подяки за вертепне дійство, працівники музею влаштували артистам частування солодощами, цукерками та печивом з ароматним чаєм.
Потрібно зазначити, що це вже не перший дружній візит вихованців до Дому Грушевських, попереднього разу, а саме 18 грудня 2017 року, тут на юних залізничників чекала зустріч зі Святим Миколаєм та багато подарунків.
Вертеп Львівської дитячої залізниці в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
“Маємо надію що наша співпраця з музеєм Михайла Грушевського переросте в справжню тривалу дружбу, адже в цьому домі завжди раді бачити наших вихованців”, – зазначив старший майстер Львівської дитячої залізниці Юрій Маланчук.
“Зима, зимові свята в Україні і у Львові, – це завжди час відкривати свої душі для добра, для хороших вчинків і нового партнерства. Разом з Львівською дитячою залізницею ми уже запланували для себе нові цікаві спільні проекти і будемо їх втілювати. Адже ми сусіди і маємо жити дружно ї робити все можливе для нашої держави”, – зазначила директор музею Марія Магунь.
Ось так гарно і з великими надіями та потужними планами закінчилися новорічно-різвяні свята у Домі Грушевських. Кажуть, дружба народжена у цей час буває дуже міцною. Будемо в це вірити і розповідати вам про нові спільні проекти хороших сусідів.
Національний природний парк «Сколівські Бескиди» на території Майданського лісництва нагадує мандрівникам про екскурсії дикою природою зі спостереженнями за тваринами. Побачити стадо зубрів у дикій природі – це неймовірні і незабутні враження.
Спостереження за зубрами відбувається в супроводі інспекторів, які супроводжують туристів в пошуках і очікуванні зубрів. Вони мають значний досвід в пошуку тварин, можуть легко визначити їх місце перебування.
Екскурсія триває приблизно 4-5 годин (від с.Майдан) гірською місцевістю і за цей час є можливість побачити багато іншого цікавого, що допомагає туристам краще зрозуміти та вивчити природу гірського краю. Відвідувачі мають змогу побачити рідкісні види рослин та побачити сліди лісових мешканців.
«Сколівські Бескиди» — національний природний парк в Українських Карпатах
Також туристи мають змогу дізнатися інформацію про зубрів з даних, зібраних камерами спостереження, які встановлені у лісі та з фотографій, які зроблені працівниками установи. Це унікальний відпочинок у серці природи, де можна почути фантастичні звуки та спостерігати за заходом і сходом сонця.
За детальнішою інформацією радимо звертатися у адміністрацію НПП «Сколівські Бескиди», контактний номер телефону (03251) 2-14-11.
Довідково:
На сьогодні у лісництві перебуває 33 особини зубрів, які живуть в умовах «дикої природи». Зубр є найбільшим ссавцем в Європі, маса дорослого самця досягає 1000 кілограмів, а висота в плечах – майже 2 метри. У минулому він був поширений на всьому європейському континенті, за винятком деяких районів Іспанії, Італії та північної Скандинавії.
В понеділок, 22 січня 2018 року, в приміщенні Мистецького об’єднання Dzyga (вул. Вірменська ,35) відбудеться концерт Львівської Школи Джазу та Сучасної Музики під назвою “Львівська Школа Джазу: II семестр”.
Цим концертом-презентацією Львівська Школа Джазу та Сучасної Музики розпочинає ІІ семестр, у якому запрошує доєднатися усіх охочих (віком від 7 і до 107 років, з музичним досвідом чи без), дізнатися більше про джазову імпровізацію, навчитися її основ, знайти музичних однодумців, врешті-решт стати частиною львівської джазової тусовки, а може навіть створити свій проект.
Цього вечора для вас гратимуть викладачі школи, які також радо відповідатимуть на усі ваші запитання. Може якраз хтось з гостей концерту надихнетеся та витягнете з шафи гітару, рояль, саксофон чи барабани і почне будити своїх сусідів мелодійними звуками львівського джазу.
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Галичині поширюються та розвиваються різні види спорту. Одним із перших в українському середовищі їх опановував і популяризував громадський і культурно-просвітній діяч, педагог, видавець, журналіст, організатор та меценат Іван Боберський (1873–1947). Це він проводив у теоретичній та практичній площинах.
Іван Боберський демонструє лещетарське спорядження. Львів, не пізніше 28 лютого 1912 р. З часопису “Вісти з Запорожа” (м. Львів).
У теоретичній площині Іванові Боберському вдалося зробити чимало, що викликало водночас подив, зацікавлення і захоплення. Як теоретик він, ознайомившись зі спеціальною закордонною літературою того часу, перекладав, писав, укладав і видавав одні з перших українських посібників з тіловиховання і спорту: «Забави й гри рухові», «Копаний м’яч», «Ситківка», «Впоряд», «Лавчина і щеблівка», «Нові шляхи до тілесного виховання» тощо. Іван Боберський розробляв та адаптовував до української мови іноземні гімнастичні й спортивні поняття і терміни, які через ці видання потрапляли до широкого вжитку. У словнику українця початку ХХ ст. з’явилися слова: копаний м’яч (футбол), ситківка (теніс), гаківка (гокей), дужання (боротьба), лещетарство (лижний спорт), наколесництво (велосипедний спорт), стріляння до влучі (стрільба), санкарство (санний спорт), совгарство (ковзанярський спорт), відбиванка (волейбол), пливацтво (плавання), кошиківка або кошівка (баскетбол) тощо.
Керівництво українського “Змагового Союзу” прямує на лещетарську мандрівку околицями Львова. Четвертий праворуч: Іван Боберський. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Щодо практичної сторони, то Іван Боберський їздив на різноманітні семінари і конгреси, які відбувалися в різних країнах Європи. Також він особисто як аматор займався багатьма видами спорту, залучав до них своїх колег і вихованців із середовища “Українського спортового кружка” (УСК) при Академічній гімназії та її філії (створений 1906 р.) та українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” (1894), спортового товариства вищих шкіл Львова “Україна” (1911), скаутської організації “Пласт” (1911), “Змагового Союзу” (1911) тощо. Про це засвідчують численні публікації в пресі, документи, спогади співробітників, учнів і очевидців подій та чимало світлин (фотографій).
У сучасній українській літературі відсутні публікації, в яких би висвітлювався внесок Івана Боберського у становлення та розвиток лещетарства у Галичині. З огляду на це підготовлено дану розвідку.
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Зліва направо: Іван Боберський, Степан Рудницький, Альфред Будзиновський, Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Член українського товариства “Сокіл-Батько” Нестор Яців 1928 р. у публікації “Причинки до історії українського сокільства” писав, що 1904 р. при гімнастичному товаристві “Сокіл” завдяки Іванові Боберському та Альфреду Будзиновському (на той час очолював “Сокіл” у Львові) створено клуб лещетарів. Однак будь-яких інших повідомлень у пресі та документальних матеріалів про період 1904–1907 рр. відшукати не вдалося. Перші згадки про Івана Боберського і лещетарство на сторінках українських газет вдалося віднайти лише за 1908 р. Своїми зацікавленнями зимовими видами спорту Іван Боберський ділився в українських львівських часописах “Сокілські Вісти”, “Вісти з Запорожа” та “Діло”.
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Другий ліворуч Іван Боберський. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Для актуалізації лещетарства серед української спільноти Галичини Іван Боберський 15 лютого 1909 р. перший в історії Львова об’їхав місто на лещетах. Розміщені про це замітки на сторінках української львівської преси, зокрема часопису “Діло” та “Вісти з Запорожа” привернули увагу до занять лещетарством. Докладний опис своєї лещетарської мандрівки він опублікував у “Ділі”. Зауважимо, що з нагоди 20-річчя цієї події “Карпатський лещетарський клуб” (створений у Львові 1924 р.) 3 березня 1929 р. провів лещетарську мандрівку довкола Львова. 4 грудня 1910 р. вихованець Івана Боберського Петро Франко повторив мандрівку цим же маршрутом довкола Львова.
Окрім публікацій в пресі, Іван Боберський, з метою підвищення рівня обізнаності та отримання кваліфікації із вміння їзди на лещетах, брав участь у лещетарських курсах, які проводилися в різних містах Австро-Угорщини. Зокрема, у тижневому лещетарському курсі у Ґезінгу в Штирії, який тривав з 2 до 7 січня 1912 р. У сокільській періодиці час-від-часу публікувалися повідомлення про проведення таких заходів.
Світлина поміщена у часописі “Вісти з Запорожа”. Львів, чис. 66 (зимове число), 28 лютого 1912 р. Серед учасників лещетарського курсу у Ґезінгу в Штирії (тривав з 2 до 7 січня 1912 р.) – Іван Боберський.
У 1907/1908 навчальному році Іван Боберський впровадив лещетарство в “Українському спортовому кружку” (УСК), який діяв в Академічній гімназії та її філії у Львові. Гімназійні звіти, які готував Іван Боберський, засвідчують, що у 1907/1908 навчальному році для гімназистів було закуплено одну пару лещет, у 1908/1909 – їх вже було дві. З часом збільшилася кількість спортового інвентарю та учнів, які займалися лещетарством. Так, у звіті Академічної гімназії за 1909/1910 навчальний рік Іван Боберський вказував: “Коли упорядкуємо спорти після числа любителїв, а зачнемо від найбільшого числа, то дістанемо такий порядок: кичка – 544, їзда верхом – 504, союзняк [футбол. – А. С.] – 414, плаванє – 375, веслованє – 341, їзда на совгах [ковзанах. – А. С.] – 317, танець – 163, їзда на ровері – 111, легка атлєтика – 60, ситківка [теніс. – А. С.] – 17, їзда на лещетах – 14”.
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
30 грудня 1911 р. у Львові Іван Боберський взяв участь у перших “коституюючих зборах” “Змагового Союзу”. До старшини організації обрано: головою Альфреда Будзиновського, містоголовою (заступником) Петра Франка, справником В. Цімейка, касиєром В. Левицького (через брак часу його функції мали виконувати Оксана Федів та В. Цімейко), господарем Петра Франка, виділових Степана Рудницького, Витошинського, Івана Боберського та В. Козака; провірної комісії – В. Левицького, Р. Гузара та З. Сушка. Метою організації було “розповсюднювати всї можливі спорти і давати до них інїциятиву. Длятого постарає ся бути в тактї з усїма спортовими товариствами і служити їм фахово порадою”. У січні–лютому 1912 р. “Змаговий Союз” провадив “науку їзди на лещетах”. Збереглося декілька світлин із лещетарської мандрівки керівництва “Змагового Союзу” початку 1912 р.
Учні української гімназії в Перемишлі – представники спортового кружка “Сянова Чайка” під час зимового заняття з руханки. Перемишль, 1911 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Перед Першою світовою війною вслід за Іваном Боберським лещетарство популяризують його учні, в минулому члени УСК Степан Гайдучок, Петро Франко та Анатоль Лукашевич. Приклад УСК наслідував Євген Любович, який придбав лещета для спортового кружка “Сянова Чайка” при гімназії в Перемишлі. Професори Iван Боберський та Степан Рудницький, Альфред Будзиновський, Петро Франко, Степан Гайдучок за словами члена “Сокола-Батька” Івана Мрица “до Першої світової війни провадили сильну пропаганду лещетарського спорту”. Однак, подальшому поширенню лещетарства на українських землях перешкодила Перша світова війна.
Андрій СОВА історик
Особлива подяка Лесі Крип’якевич (за надані світлини) та Олександру Пауку (за матеріали та поради). Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка та часопису “Вісти з Запорожа”.
Використані джерела та література:
Із наших спортів // Дїло. – Львів, 1912. – 24 сїчня. – Чис. 18. – С. 7.
Яців Н. Причинки до історії українського сокільства // Сокільські Вісти. Орґан українського сокільства. – Львів, 1928. – Лютий. – Чис. 2. – С. 3–5.
Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Не так давно в інтернеті було поширене відео на якому Єпископ УГКЦ Йосип Сліпий проводить Богослужіння під час свята Водохреща у Львові. Тож нам стало цікаво, як проходило свято зазняте на відео ще у 1942 р. Відповідь на це питання ми віднайшли в описі, що був опублікований в газеті “Львівські вісті” (ч.11 від 21 січня 1942 р.) під назвою “Йордан у Львові” (текст публікації подаємо в оригіналі).
Нагадаємо, що газета “Львівські вісті” виходила щоденно у Львові в 1941–1944 роках за підтримкиукраїнськоговидавництва часописів і журналів для дистрикту Галичини.
“Львівські вісті” ч. 11, 21 січня 1942 р.
“Львів, 21 січня.
Знову по двох роках перерви Львів мав змогу відсвяткувати традиційно й урочисто свято Богоявления. Ще в навечер’я свята, у неділю, 18 січня у всіх львівських церквах відбулася співана Служба Божа з вечірнею. По вечірні – свячення води. Спеціяльно врочистий характер мало свячення води в храмі св. Юра.
Олександер Мох. Св. Юр в зимі, сер. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1936. – Ч. 2)
В понеділок, 19 січня, в день Богоявлення відбулася в ранішніх годинах у храмі св. Спаса традиційна Архиерейська Служба Божа, яку целебрував новий український єпископ, доктор теологічних наук, ректор Духовної Академії у Львові Преосвященний Иосиф Сліпий. На цій урочистій відправі приявні були в церкві представники українського громадського життя та українських культурних і господарських інституцій, представники Української Поліції та багато громадян. Найбільша у Львові церква не могла по містити всіх вірних.
Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)
По Службі Божій уформувався процесійний похід, що вирушив на Ринок, де при керниці напроти наріжняка вулиць Гродзіцьких і Домініканської відбулось Свято-Йорданське водосвяття. Керниця прибрана святково смеречиною. На колюмні старий трираменний хрест, що тямить уже неодно врочисте водосвяття у Львові. Ринок заповнили тисячі народу по береги. Тісним перстенем облягають будинок ратуша. Кругом вулицею проходять процесії львівських церков із своїми парохіянами.
Йосиф Сліпий
Дальше зорганізовано йдуть українські установи, жіночі товариства, молодь. Рівною колоною йде відділ Української Поліції з сотником Пітолаем у проводі. Скріплений хор співає українські коляди та щедрівки. Йде орхестра львівських трамвайників. Прецесійний похід замикає кілька десяток українського духовенства з імпозантною постаттю нового єпископа.
“Йордан у Львові”. Газета “Львівські вісті” ч. 11, 21 січня 1942 р.
Відчувається врочистий, радісний настрій. Навіть сильний мороз не може його затерти. Українські поліцисти вдержують порядок, припинивши коловий рух довкола Ринку. Все видається новим: і само Водосвяття й ця багатотисячна релігійно-національна маніфестаця, заборонені в минулих двох роках. По водосвяттю прецесійний похід вертається до церкви. Преосвящений шле із свяченою водою благословення мешканцям і містові.
В оба святочні дні вечером Львівське радіо передавало концерт українських колядок і щедрівок. Це ще більше підкреслило врочистий характер Йордану в 1942 році. (от)”.
В середу, 17 січня 2018 року, у бібліотеці на Мулярській львівська дитяча письменниця Леся Кічура, в рамках проекту соціальної дії “Майстерня щастя”, провела смачні читання для школярів. Ця казкова подія відбувалась впри бібліотеці на Мулярській. Куратор проекту Анастасія Введенська.
Леся Кічура
Анастасія Введенська
«При бібліотеці на Мулярській діє соціальний проект “Майстерня щастя”, де куратор Анастасія Веденська. Дівчина змогла виграти грант, завдяки чому вдалося організувати інтерактивні казкові читання. На захід також запросили майстриню з виготовлення смачних пряників Наталію Іваницьку. Вона допомогла дітям розфарбувати глазур’ю ялинки та пряничні будинки, про яких вони зможуть прочитають у казці «Магія Різдва», – розповіла Леся Кічура.
Cмачні читання від Лесі Кічури
Cмачні читання від Лесі Кічури
Cмачні читання від Лесі Кічури
Усі 30 діток, які завітали до чарівниці-письменниці отримали в подарунок книжку та запашні пряники. Талановита малеча вразила дзвінкою колядою, яку вони підготували напередодні.
Cмачні читання від Лесі Кічури
Cмачні читання від Лесі Кічури
Cмачні читання від Лесі Кічури
“Магія Різдва” активно мандрує школами та бібліотеками Львова та області. Щоб запросити авторку до себе в гості на казкові читання – достатньо написати їй на сторінку у Фб. І тоді казкове свято завітає до вашої школи, бібліотеки чи дитячого центру.
Помер відомий львівський фотохудожник Володимир Ольхом'як
Сьогодні вранці, 18 січня, помер видатний український фотомайстер, невтомний діяч на ниві збереження культурної спадщини України Володимир Ольхом’як. Оскільки завтра, 19 січня – свято Водохреща, хоронитимуть митця сьогодні у селі Костеїв біля Куликова, де поховані його батьки? повідомляє Форпост.
Фотофонд Володимира Ольхом’яка переданий ним як дар Львівській національній картинній галереї. Цей фотофонд містить унікальні фото історичних, архітектурних об’єктів. Залишений ним спадок важко переоцінити, бо саме він фіксував об’єкти, які свідчать про нашу ідентичність: церкви, замки, цвинтарі.
Фотоспадок, який він залишив, – це кландайк для істориків, мистецтвознавців і просто українців, які цінять свою історію.
Довідка.
Володимир Федорович Ольхомяк народився 25 листопада 1928 року у с. Добужок Томашівського повіту (Польща).Під час переселення у 1939 році сім’я переїхала спочатку до Кіровограда, а згодом до Львова. У 1945 – 1949 рр. навчався у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва на факультеті живопису.
З 1950 до 1967 року працював фотографом Львівського історичного музею. У 1967 – 1972 рр. працював фотографом Львівської спеціальної наукової реставраційно-виробничої майстерні архітектурних пам’ятників України.
З 1972 року виконував ообов’язки інженера у Львівському обласному управлінні в справах будівництва та архітектури при облвиконкомі. З 1967 до 1977 року працював фотографом Львівської картинної галереї.
Сьогодні мова піде про готель, що на початку ХХ століття вважався найрозкішнішим готелем нашого міста і який до сьогодні виконує функцію задля якої його побудували. 15 фактів про “Ґранд-готель” – один з найстаріших готелів Львова, що знаходиться за адресою проспект Свободи, 13.
Раніше на місці готелю стояв двоповерховий будинок у стилі ампір, де у першій половині ХІХ ст. містилося управління львівської поліції, яке в 1836-1848 рр. очолював Леопольд фон Захер, батько письменника Леопольда фон Захер-Мазоха. Пізніше в будинку функціонувало касино Франца Вайґля.
“Гранд готель”. Фото кінця 19 ст.
Чотириповерховий “Ґранд-готель” було збудовано в 1892-1893 р. у необароковому стилі.
Будували його на замовлення Єфроніма Гаусмана за проектом архітектора Еразма Герматніка. Після смерті останнього в 1893 р. будівельні роботи продовжував архітектор Зиґмунт Кендзерський.
Скульптури атлантів над головним входом будівлі створив Леонард Марконі.
“Ґранд-готель”, 2018 р.
На першому поверсі готелю містилися крамниці, зокрема художній салон Яна Бромільського з меблями роботи Франциска Тенеровича. На верхніх поверхах розташовувалися 48 готельних номерів і ресторан.
У 1893-1895 рр. власник готелю Єфронім Гаусманн, збудував за готелем відкритий пасаж з виходами на вул. Сиктуську (тепер Дорошенка) та 3 Мая (тепер Січових Стрільців). Сьогодні колишні пасаж Гаусманна називається проїдом Крива Липа.
25 листопада 1894 р. у приміщенні “Ґранд-готелю” львівські шахісти провели установчі збори, на яких створили Львівський шаховий клуб на чолі з графом Міхалом Мйончинським.
У 1910 р. фірмою Едмунда Жиховича було здійснено реконструкцію готелю. На другому поверсі влаштували кав’ярню “Сіті”.
У 1930-их рр. відбулося перепланування першого поверху готелю.
Гранд-готель на проспекті Свободи №13, сучасний вигляд
За радянських часів готель мав назву “Львів”, а з 1964 р. – “Верховина”.
У 1990-1992 рр. готель реконструювали з максимальним відтворенням його стану кінця ХІХ ст.
За радянських часів на першому поверсі працювало популярне кафе “Львів’янка”. Після останньої реконструкції кам’яниці вона стала частиною готельно-ресторанного комплексу “Ґранд-готель”.
“Ґранд-готель”, 2018 р.
“Ґранд-готель”, 2018 р.
Також на сьогодні готель об’єднаний з сусіднім будинком № 11 (для використанням першого поверху будинку під ресторан), зведеним у 1882–1884 рр. як готель “Центральний” (проект архітектора Еммануїла Галля).
Вестибюль готелю прикрашає вітраж “Галичина”, виконаний Григорієм Комським (1992 р.).
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Мельник І. Краківське передмістя західної околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Центр Єврпи, 2011
У п’ятницю, 19 січня, у межах рекреаційного урочища «Павлів Потік» національного природного парку «Сколівські Бескиди» відбудуться традиційні Йорданські купання.
Адміністрація НПП «Сколівські Бескиди» запрошує всіх любителів зимового купання й охочих мешканців Сколівщини та гостей парку розділити радість Йорданського водохреща, яке розпочнеться об 11:00 Йорданським освяченням води.
