Диригент, офіцер, педагог, композитор, воротар. Юність і війна (відео)

Диригент, офіцер, педагог, композитор, воротар. Юність і війна

Все назване стосується одного імені, однієї особи. 9 січня минуло 100 років від дня народження композитора Степана Гумініловича – талановитого естрадного композитора, диригента й організатора численних хорів, спортсмена, старшини дивізії «Галичина» та Першої Української Дивізії Української Національної Армії. Його ім’я, як і його сучасника й товариша Богдана Весоловського, незаслужено призабуте, ще чекає на повернення в пантеон тих, хто творив історію і культуру нашої нації.

Степан Гумінілович походив з сім’ї педагогів із міцними музичними традиціями. Його батько Володимир Гумінілович – викладач і управитель школи у с. Топорівці Городенківського повіту (тепер Івано-Франківської області), мати – теж учителька, Ангеліна Гумінілович-Хмєцік, двоюрідна сестра Леся Мартовича. У 1930-х роках родина Гумініловичів перебралася до Коломиї – там батько отримав роботу, а дітям випала можливість навчатися в українській гімназії.

Польська державна гімназія. м.Коломия. 1935 рік.
Польська державна гімназія. м. Коломия. 1935 рік.

Паралельно Степан почав навчання в Коломийській філії Вищого музичного інституту імені М. Лисенка по класу скрипки у відомого педагога Романа Рубінгера (ВМІ закінчили і дві його сестри – Рома й Марія, Рома згодом стала відомою концертно-камерною співачкою і піаністкою, була важливою фігурою в урочистостях українців у Львові і Коломиї, де присвятила себе педагогічній діяльності. Серед її учнів, зокрема, був композитор, піаніст і науковець Олександр Козаренко). Степан грав практично на всіх доступних йому музичних інструментах, організував і очолив гімназійний хор, диригував хором «Просвіти» в Топорівцях, а також став успішним воротарем команди «Сокіл», захопився теннісом. Після гімназії Степан Гумінілович працював вчителем в Балинцях, і далі продовжив навчання у Вищому музичному інституті імені М. Лисенка вже у Львові, який закінчив у 1939 році.

Вищий музичний інститут імені М. Лисенка Львові
Вищий музичний інститут імені М. Лисенка Львові

В економічно тяжкі часи Музичне товариство ім. Лисенка, при якому діяв інститут, підтримувало свою діяльність, здаючи в оренду свою велику залу під кінотеатр «Стильовий» – один з двох львівських кінотеатрів, в якому перед кіносеансом давалося естрадне ревю зоряним складом польських артистів «легкого жанру».

Велика зала МТЛ, фото Г. Янушевського 1930-ті роки.
Велика зала МТЛ, фото Г. Янушевського 1930-ті роки.

Молоді талановиті українські музиканти, студенти-елеви з Вищого музичного інституту також виступали тут у складі джаз-колективу Леоніда Яблонського з власними українськими естрадними програмами, які складали серйозну конкуренцію польським та європейським взірцям. А ще – це була чудова нагода підзаробити на навчання.

"Ябцьо Джаз"
“Ябцьо Джаз”

 

Ябцьо-джаз (так пестливо іменували гурт львів’яни, оскільки музикантський шпіцнамен скрипаля Леоніда був Ябцьо) був одним із найпопулярніших музичних колективів міста. До його складу входили виконавці та композитори Степан Гумінілович, акордеоніст Богдан Весоловський, піаніст Анатоль Кос-Анатольський та співачка Рена Яросевич (майбутня легенда польської естради Рената Андерс) – також студенти цього інституту.

"Ябцьо Джаз"
“Ябцьо Джаз”

Згодом колектив розпався: Леонід одружився, 1938-го виїхав до Відня для вдосконалення освіти Богдан Весоловський. А Степан Гумінілович серйозно захопився спортом, згодом вступив до лав ОУН, активно брав участь в підпільній праці. Після закінчення інституту він повернувся в Коломию де керував кількома хорами, організованими ним у довколишніх селах, багато часу приділяв спорту: став одним із найкращих футбольних воротарів краю, виступаючи у коломийській футбольній дружині «Довбуш».

Львівські вісті №235 від 16.10.1942, сторінка 4
Львівські вісті №235 від 16.10.1942, сторінка 4

За приходу «перших совєтів» опинився в Берліні, працюючи на фабриці Шварцкопфа. З початком нацистсько-радянської війни повернувся до Коломиї, був арештований гестапо за підпільну діяльність. Після виходу з тюрми можливо, загинув би, якби не трапилася нагода зголоситися добровольцем на службу в дивізію СС «Галичина» з якою у 1943 році подався на Захід.

У чеському місті Брно його направили на курси підстаршин, які проходив у Гайделягері, Ляуенбурзі, далі – на старшинські курси до Кіншлягу, що біля Праги. Як у підстаршинській, так і в старшинській школах Степан знову організовував хори і давав концерти перед своїми побратимами. Повернувся до Нойгамера у званні хорунжого від дивізії, яку терміново поповнювали новими добровольцями після розгрому під Бродами.

Однак насправді війна для Степана Гумініловича лише починалася. Він ще брав участь у військових діях, що відбувалися в Словаччині, Словенії, Австрії – аж до 7 травня 1945 року, коли майже вся дивізія попала у британський табір військовополонених. Після складання зброї в австрійському містечку Шпіталь спочатку таборувалися на кукурудзяному полі. У таборі було близько 10 000 полонених. Від середини жовтня 1945 року дивізійників, що перебували в англійському полоні, із Белярії перевезено до зимового табору на територію колишніх італійських авіаційних баз біля села Мірамаре поблизу Ріміні. І саме там, за колючим дротом хорунжому Степанові Гумініловичу спадає на думку створити хор. Так постав чоловічий хор «Бурлака», перший концертний виступ якого відбувся 24 червня 1945-го. Його народження яскраво, емоційно описане у спогадах дивізійників: «Сама назва говорить багато про життя його членів в Італії. Гаряче літо і прикра холодна з вічно розтопленими снігами зима, шатра і колючі дроти. Малокалорійні харчі … молоді люди прощаються з білим світом … їх часто-густо вивозять до “Червії”, як жертви туберкульозу на вічний сон … Щоб тугу заглушити хлопці почали підбадьорювати себе співом. Боже провидіння не опускає співаків. Трапилася нагода, англійська команда  зарядила купіль у Середземному морі.

Під ескортою чоти танків тисячі полонених ескортували до моря. Незносима спека італійського сонця викачувала з тіла останні краплі так потрібної води для організму. Згущена солона вода, при тому жахливому теплі, прикро-дошкульно в’їдалася в спітніле тіло, а розжарений здавалося пісок немилосердно колов дуже вразливий  тоненький насквірок скелето-подібних ніг. Вилізли з води і ніде сісти, пісок як приск жаркий. Хлопці з туги почали співати, і пісня дива наробила. Танкісти зближалися до співаків та тим разом не з нагайкою, а з усміхом – почали угощати цигарками і просили співати. На другий день таборова команда повідомила хор, що англійські старшини домагаються, щоб їм дати концерт. Мистецький керівник поручник Степан Гумінілович провів ще генеральну пробу і хор пішов на сцену. І заспівали сердеги, а рідна пісня зачарувала чужинців – здобула  признання та пошану».

Хор «Бурлака». У другому ряді в центрі — Степан Гумінілович
Хор «Бурлака». У другому ряді в центрі — Степан Гумінілович

То був досить добре вишколений колектив з 50-ти учасників з репертуаром, який включав понад 130 творів, виконуваних напам’ять (за браком паперу для поголосників). Його концерти відбувалися в таборах для військовополонених, а після війни – у таборах для переміщених осіб Австрії та Німеччини.

Хор «Бурлака»
Хор «Бурлака»

«Ніхто не сподівався, що відтворений репертуар спільними силами на тоалетному папері принесе таку велику користь для цілого табору. Поручник С. Гумінілович наполегливо почав працювати над піснями, і завдяки його здібнощам хор в короткому часі був вивіжуваний в поважний з обильним і високовартісним репертуаром. Під час концерту в воєнному шпиталі, де були також хворі червоноармійці з команди вербування і вивозу на Родіну, коляда “Не плач, Рахіле” зворушила до плачу-реву одну із старших офіцершу. Вона не могла у тихомиритися і без уговку в риданнях вийшла зі салі. Часами концертувалося для італійців. Ці вискакували на сцену, обнімали-цілували хористів і угощали вином, це був їхній вияв пошани за гарний спів».

Хор з бандуристами у костюмах.
Хор з бандуристами у костюмах.

Якось співорганізатор і соліст хору Ярослав Бабуняк дізнався, що в таборі є бандурист Володимир Мота, знайшов його серед десяти тисяч полонених і запросив до хору. Тоді ж при хорі було утворено танцювальний ансамбль і капелу бандуристів. Нелегко було в табірних умовах виготовити бандури. Але серед полонених було багато вправних майстрів, і вони почали виготовляти інструменти з доступних матеріалів: корпуси – з ящиків від сухого молока і з дощок від оселедцевих бочок, струни робили з телефонних дротів, кріплення виготовляли зі снарядних гільз (один з них зберігається зараз в Тернопільському краєзнавчому музеї). Командування табору видало хористам синьо-червоні парашути, з яких вони пошили шаровари, сорочки і пояси.

Хор з бандуристами у костюмах.
Хор з бандуристами у костюмах.

Згодом пішов такий поголос про успіхи хору, що їм запропонували півторамісячне турне на південь Італії – аж до Неаполя. Концертували по таборах біженців, німецьких полонених і по таборах англійської армії. Згодом поїхали в подібне турне на північ Італії, мали навіть виступ перед Папою Римським. Загалом – 200 табірних концертів. Після цих гастролей кожен член хору отримав спеціальне свідоцтво, де зазначалося про відмінну поведінку хориста під час подорожі та про успішний виступ.

«Найкращі дівчата» – у виконанні хору «Бурлака-1»

 

Крім хору і капели бандуристів в таборі було організовано, симфонічний і джазовий оркестри, танцювальні гуртки і спортові дружини (спортивні команди).

Оголошення про матч у таборі.
Оголошення про матч у таборі.

В таборі було організовано кілька футбольних команд, влаштовувались внутрішні та виїзні змагання. Звичайно ж, активістом спортивного вишколу та провідним воротарем був Степан Гумінілович.

Низка талановитих спортсменів (понад 15) поповнили діаспорні футбольні команди українців по цілому світу.

(далі буде)

Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича

Джерела:

  1. Андрусяк Михайло Ув’язнена скрипка : Док. нарис / [Ред. І.Горошко]. – Коломия : Б-ка «Агро», 1992. –  63 с.
  2. Дивізія «Галичина» – в запитаннях і відповідях ветеранів. – [Електронний ресурс] : http://maidan.org.ua/arch/pressk/1233566160.html
  3. Житкевич Анатолій Серце, наповнене піснями. – [Електронний ресурс] : https://parafia.org.ua/person/huminilovych-stepan/
  4. Колісник Р. «Машерують добровольці…» : Спомини. – Тернопіль : Арій, 2003. – 120 с.
  5. Краєві Легкоатлетичні змагання у Львові // Голос Підкарпаття. – 1942. – №3. – 13.09. – С. 7.
  6. Курищук Василь Щоб не втопитись у чужих океанах // Галичина. – 2010. – 29 травня.
  7. Лукіянович Ф. Український табір в Лєксенфельді у Зальцбурзі / Філарет Лукіянович // Almanac of the Ukrainian National Association for the year – Jersey City-New York=Джерзі Ситі-Ню-Йорк : Svoboda press, 1986. – С. 65-111.
  8. Луців В. Ювілейний концерт хорів «Бурлака» та «Гомін» у Лондоні / В. Луців // Українська // Думка. – 1997. – 18 грудня.
  9. Мохорук Д. І. Муза в погонах. До 90-ліття від дня народження нашого краянина з Топорівців композитора Степана Гумініловича // Край. – 2007. – №1 (871). – 01.01.
  10. Мохорук Д. Село моє Топорівці : Історико-краєзнавчий та етнографічний збірник : Септималогія. Том 7, ч. 3. – [Електронний ресурс] : http://evrika.if.ua/141/
  11. Спортові вісті // Львівські вісті. – 1942. – № 214. – 22.09. – С. 4
  12. Спортові вісті // Львівські вісті. – 1942. – № 220. – 29.09. – С. 4
  13. Спортові вісті // Львівські вісті. – 1942. – № 235. – 16.10. – С. 4
  14. Стеткевич Л. Як з Бережан до Кадри [Текст] : Спогади з дивізії / Л. Стеткевич. – Т. : Джура, 1998. –172 с.

 

Напишіть відгук