Святкова новинка від вокальної формації «Піккардійська Терція» – пісня «З Новим роком!». Новорічний настрій гарантовано!
Слова: народні. Музика і аранжування: Володимир Якимець. Запис, зведення і мастеринг: студія Virtuoso Records (звукорежисер – Богдан Нестор).
Цю та інші новорічно-різдвяні пісні і колядки наживо уже у січні можна буде почути під час туру «Піккардійської Терції», який має назву «Казка на білих лапах». Унікальністю цієї концертної програми є те, що разом із «піккардійцями» співатимуть талановиті незрячі діти з усієї України. «Казку на білих лапах» почують у Львові (9 січня, Театр ім. М. Заньковецької), Рівному (12 січня), Житомирі (13 січня), Вінниці (14 січня), Дніпрі (17 січня) та Києві (19 січня, Жовтневий палац).
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
«Казка на білих лапах» – таку назву має альбом, створений спільно «Піккардійською Терцією» та незрячими дітьми з усієї України: зі Львова та Дніпра, з Рівного та Миколаєва, з Івано-Франківська та Тернополя… Автором музики до усіх пісень з цієї унікальної збірки виступив один із «піккардійців» – Ярослав Нудик. Запис альбому підтримав Український культурний фонд.
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
«Ця програма – це пісенна Різдвяна казка, сповнена, з одного боку, дитячою наївністю та щирістю, а з іншого, «піккардійським» професіоналізмом та багатоголоссям, – розповідає художній керівник вокальної формації «Піккардійська Терція» Володимир Якимець. – Працюючи з дітками над альбомом «Казка на білих лапах», ми самі подумки повернулися у дитинство – відчули те щемке диво Різдва, пригадали ті теплі й затишні святкові дні, ті світло і радість, якими живе дитина від Дня Святого Миколая – й до Йордану. Усім цим тепер хочемо поділитися зі слухачами з великої сцени».
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
Близько десяти різдвяних пісень з альбому «Казка на білих лапах» будуть інтегровані в єдину концертну програму з колядками та різдвяно-новорічними піснями з репертуару «Піккардійської Терції»: «З Новим роком!», «Тиха ніч», «На Святий вечір», «В Вифлеємі днесь Марія»… Один настрій і спільне відчуття дива. Дитяча безпосередність і незмінний «піккардійський» звук. Різдвяна казка, яка залишиться у серці кожного, хто її почує.
Додаткова інформація – за тел.: +38 067 9603101 або по email: galaguzo@ukr.net(Галина Гузьо, GMGpromo, прес-менеджер вокальної формації «Піккардійська Терція»).
38-річна українська співачка Наталка Карпа вперше стала мамою, народивши первістка. Наразі подробиці стосовно імені новонародженої дівчинки невідомі, пише “24 канал”.
Радісною звісткою поділився на своїй сторінці у Фейсбуку чоловік Карпи – Євген Терехов. Він показав чорно-білий знімок, на якому тримає ноги новонародженої доньки
“Нарешті… Я зустрівся з дівчиною, яка підкорила моє серце з першого погляду. Наталі, вибач… Я перший раз бачу цю дівчинку… Але я вже без розуму від її краси, від її першої усмішки, від її ангельських очей і від її смаглявої шкіри, вона втілення чистоти, вона – це подарунок з небес… Правда, поки ще злегка плаксива. У мене були зустрічі з найголовнішими жінками в моєму житті… З мамою і старшою донькою, з моєю улюбленою (твоєю мамою), ну, і тепер з тобою. Це наше перше знайомство. І я, як справжній чоловік, намагаюся дихати рівно і не подавати знаків, що я закоханий без пам’яті вже за ці кілька секунд. Великі губи, оченята – ну яка ж вона прекрасна! Вся в мене”, – з емоціями розповів про народження другої доньки чоловік Євген.
Новонароджена донька Наталки Карпи та Євгена Терехова
Про вагітність Карпи стало відомо 15 серпня, коли співачка опублікувала відеопояснення про свій особливий стан і зізналася, що планує піти у декретну відпустку. Знаменитість пояснює це тим, що материнство є для неї важливішим і вона вже розставила свої пріоритети.
Наразі ім’я новонародженої дочки невідоме, але обрала для неї сама Наталка. Раніше вона з чоловіком домовилася про те, якби у них був син, його назвали б Едуардом. А вибір, як назвати дівчинку, взяла на себе Карпа.
У жовтні Наталка Карпа та її чоловік Євген Терехов, з яким вони зіграли весілля у 2016 році, влаштували святкування під назвою “Малюк паті” та дізнались, що у них народиться дівчинка. Варто додати, що в Євгена вже є доросла 16-річна донька Єлизавета від першого шлюбу, яка вже також привітала батька з народженням другої доньки.
Колись на цих місцях були міські лани, які в XV сторіччі польські королі Казимир і Ягайло подарували місту для користування. Але вже в першій половині XVI сторіччя вони, невідомо як, стали власністю однієї з всевладних тоді в місті родини патриціїв Шольц-Вольфович.
Під кінець XVI ст. Ян Шольц-Вольфович заклав тут сад коштом 1600 золотих. Сад потім перейшов у руки його зятя Антона Массарі. Молодий венеціанець перепланував сад на італійський манір, розбивши на тераси, і подарував його місту, щоби ним могли користуватися всі львів’яни.
Кам’яниця Шольц-Вольфовичів у Львові на Площі Ринок, 23. Фото Гал-інфо, Олени Ляхович
Від 1614 року міська влада на основі заповіту родини Шольц-Вольфович передала парк у користування монахам-єзуїтам, які почали будівництво у Львові свого костелу та монастиря. Звідси походить історична назва — “Єзуїтський” чи “Поєзуїтський сад”.
Єзуїтський сад, зображення приблизно 1868 року
Монахи побудували тут цегельню, аби забезпечити будівництво цеглою. Тут також побудували пивоварню, а частину земель здали в оренду селянам і відкрили для них корчму. Це користування тривало майже 160 років, допоки з приходом австрійської влади не скасували орден єзуїтів. На картах Львова та в історичних документах тих часів зустрічається назва “Єзуїтський сад”.
Облога Львова козаками Хмельницького. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Єзуїтський город переживав тоді різні воєнні події. В 1655 р. під час облоги Львова Хмельницьким стояла в городі московська артилерія, встановила тут батареї і висипала вали. В 1672 р. були тут турецькі війська.
Імператор Йосиф II
Після включення Галичини до складу держави Габсбурґів імператор Йосиф II, діючи в рамках своєї політики касації монастирських маєтків, перебуваючи у Львові, подарував цей зелений масив місту. Місто зробило тоді тут великий склад дерева та базарну площу, на якій відбувалися часті вовняні ярмарки. Парк в ті роки зовсім запустів, здичавів, був повний сміття і нечисті. Тож міська влада змушена була у 1799 році продати його підприємцю Іванові Гехту. Той проводив реконструкцію парку, зокрема, перепланував його у французькому стилі, а також намагався зробити парк прибутковим. Тут побудували ресторан, так звані “лазєнки” (бані), які, за свідченнями сучасників, були справжніми будинками розпусти. Встановили альтани, літній театр просто неба, площу штучних вогнів, карусель, різні алеї й стежки. Всіляко заохочували відвідувачів.
Казино Гехта. Фото 1861-1871 рр.
На місці, де стоїть тепер університет ім. І. Франка, поставлено одноповерховий дім, що звався “Касто Гехта”, в якому, між іншим, польська шляхта гучно приймала в 1817 році австрійського цісаря Франца І. З усіх служб Гехта залишилася в парку ще й тепер так звана кам’яна “глорієтта” (альтана-ротонда встановлена 1835р.)з дорійською колонадою, тип якої зустрічається у парках доби романтизму. До парку львівське аристократичне товариство ходило на проходи, відбувалися тут також забави зі штучними вогнями, фестини і всякі товариські розваги.
Ротонда у Поєзуїтському парку ( нині парк ім. І. Франка ),поч. 1930 – х рр.
Згодом, внаслідок стікання вод з міських узгір’їв, вся долішня частина парку стала мочаристим багном. Дощові води, спливаючи схилами від костелу св. Марії Магдалини, затримувалися на поверхні ґрунту, а терен ставав щораз то більш болотистим (“води без відпливу… поутворювали багнисті трясовиння, затопили і знищили карусель, замість газону проростали хвощ і осока”).
Єзуїтський сад у Львові. Згодом Парк Костюшка (нині парк ім. І.Франка). Поштівка поч. XX ст.
Спадкоємець Гехта – Каєтан Морін, намагався вживати заходів, щоб зарадити цьому лиху, та одночасно привабити публіку але збанкрутував на “Єзуїтському городі” і в 1847 році продав його панові Францішеку Вендриховському, а цей через сім років знову продав його місту.
Альтанка в парку ім. Івана Франка – найстаріша споруда парку. Фото 1906 року
Владі, після бурхливих подій 1848 року, залежало на симпатіях городян. З цим пов’язується ініціатива реконструкції Єзуїтського саду і перетворення його на міський парк, тобто респектабельне місце дозвілля середнього класу.
Колишній головний вхід до парку ім. Івана Франка. Листівка 1914 року
12 квітня 1855 p. був затверджений проект реконструкції, запропонований Карлом Бауером, директором міських плантацій у Львові. До сьогоднішнього дня Парк ім. І. Франка — колишній Єзуїтський сад — в основі зберігає композицію і план, визначені Бауером. Парк переплановується на взірець тогочасних англійських парків у так званому ландшафтному стилі.
Відкриття вулиці Крашевського (Крушельницької). Одна із найдавніших світлин парку ім. Івана Франка(1879 р.)
1881 p. була проведена регуляція нижньої тераси парку, прилеглої до щойно побудованого неоренесансного будинку Галицького сейму. Тут влаштовують чудові партерні сади з багатими квітковими композиціями, стриженими кущами та деревами.
У 1886 р. було знесено алею, що була продовженням теперішньої вул. Третього мая (суч. Січових Стрільців), а в 1925 р. її відновили.
Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка
У 1890 році парк сильно знищила буря. Тоді цілий парк був завалений сотнями великих дерев, що лежали тут покотом, так що неможливо було перейти. У 1890-х рр площа Єзуїтського саду складала 10,17 га.
Єзуїтський сад (сучасний парк ім. Івана Франка). Початок ХХ ст.
У 1894-96 роках Товариство розвитку та прикрашання міста встановило навпроти будинку сейму погруддя Яна Добжанського — літератора, Яна Непомуцена Камінського — директора польського театру, Леона Сапеги — намісника Галичини, Артура Гротгера — львівського живописця, єпископа Самуеля Гловінського — засновника фонду освіти молоді, в алеї справа — бюст графа Й. Дунін-Борковського — поета-еллініста. На клумбі перед будинком сейму стояла чавунна ваза з барельєфами, що зображували у вільній інтерпретації роботу Бертеля Торвальдсена «Течія людського життя».
Сховища в парку ім. Івана Франка, викопані студентами перед початком Другої світової війни. Сучасне фото
1908 року архітектор Кароль Ріхтман-Рудневський розробив проект театру, який мав би постати на місці ресторану. Проектом передбачалась сучасна конструкція з каменю, металу і скла з розсувним дахом. На першому поверсі заплановано крамниці і кав’ярні. Кошторис становив 2 мільйони крон. Консорціум з будівництва театру звернувся до магістрату з проханням надати землю в оренду на 50 років із подальшим переходом театру у власність міста. Проект так і не було реалізовано.
Ресторан (тепер Болгарське консульство) в парку ім. Івана Франка. Фото 1900 року
Після 1919 р. Єзуїтський сад перейменували на “Парк Тадеуша Костюшка”; після 1945 — на “Парк імені Івана Франка”. Рослинність парку дуже потерпіла внаслідок воєнних дій 1939-1941років. У повоєнні роки тут були кінотеатр та ресторан.
Пам’ятник Голуховському та Поєзуїтський сад, 1913 р.
У 1949 році після зняття пам’ятника Аґенорові Ромуальду Голуховському, що стояв при вході в парк з вул. Січових Стрільців, вазу перенесли на місце пам’ятника. Тут вона стоїть і досі.
Пам’ятник А. Голуховському та клумби на місці центральної алеї парку ім. Івана Франка(1916 р.)
У 1964 році перед університетом у парку встановили пам’ятник І. Франку. Його поставили на місці ліквідованого квітникового партеру, який раніше композиційно пов’язував університетську будівлю з репрезентативним нижнім входом у парк.
У 2009 році була проведена реконструкція парку. Нині на території парку розташовані: приміщення українського союзу охорони природи, будиночок садівника, альтанка і дитячий майданчик з гойдалками.
Алея парку ім. Івана Франка неподалік кінотеатру. На фото помітно продуктовий кіоск, що був там за радянських часів (1959р.)
Парк займає ділянку у формі трапеції на пологому схилі одного з пагорбів Львівської височини. Парк є різновіковим насадженням. Деревостан представлений багатовіковими деревами, висадженими у 1855—1890 роках. Переважають дуб, клен, липа, граб, в’яз, осокір. Серед екзотичних порід: бундук канадський, магнолія Кобус, платан кленолистий, тис ягідний, кипарисовик горіхоплідний, дуб скельний, оцтове дерево та інші.
Парк імені Івана Франка – колишній Єзуїтський сад
Станом на сьогоднішній день, площа парку становить 11,6 га.Львівський Парк ім. І. Франка вважається найстарішим міським парком в Україні. Парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва і занесений до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
Майже всі топові артисти в Україні працюють у Новий рік. В кожного звісно свій гонорар і райдери. Співачка МЯТА поділилася секретами роботи у Новорічну ніч.
Як розповідає МЯТА Новий рік вона зустріне двома корпоративними виступами у Східниці та Трускавці. Зараз у співачки дуже насичений концертний графік, адже за останній рік, вона випустила чимало хітів. А також артистка вже оприлюднила концертний графік на 2020 рік.
Співачка Мята на концерті у Львові
«Коли ти зустрічаєш Новий рік на улюбленій роботі – це круто! Для артистів мати роботу на Новий Рік завжди дуже добре, це можна назвати певним визнанням. З сім‘єю та рідними я святкуватиму Новий рік вже на наступний день, а 2 січня у мене знову сольний концерт і цього разу у Трускавці. Отакий концертний початок Нового Року».
Також у Новорічну ніч працюватимуть такі артисти: Оля Полякова, Монатік, Ляпіс 98, Антитіла, Олег Винник, та інші.
В суботу, 28 грудня 2019 року, о 15:00 в PM Gallery (вул. Коперника, 17) відбудеться відкриття виставки “Структури надії”.
З нагоди новорічних та різдвяних святкувань Борис Буряк, Володимир Богуславський, Сергій Гай, Михайло Демцю, Олег Капустяк, Любомир Медвідь, Віктор Москалюк, Володимир Одрехівський, Петро Сипняк, Микола Шимчук, Ігор Шумський та Василь Ярич продемонструють живописні та скульптурні роботи львів’янам та гостям міста.
Експозицію виставки “Струни надії” можна буде оглянути в PM Gallery (вул. Коперника, 17)до 28 січня 2020 року.
Сьогодні завершуємо публікацію праці про архітектуру та мистецтво Львова Володимира Січинського, що була надрукована у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина” (перша частина тут, друга частина тут, третя частина тут). Сьогодні мова піде про мистецтво Львова ХІХ – першої половини ХХст.
К.Ауер. Бібліотека Оссолінських, 1846-47 рр.
“Новіші часи ХІХ століття, становлять собою певний замкнутий в собі період. З прилученням Галичини і Львова до Австрії, розвиток мистецтв галицької столиці йшов подібним шляхом, як інших міст середньої Европи. З початком століття короткий час панував стиль ампір, що дав спокійні форми, взоровані на клясичних зразках, з античними, гладкими колонами і фронтонами. До визначніших будов першої половини ХІХ стол. належать палати Оссолінських, Баворовських, Народній дім, палата латинського архієпископа. Своєрідного характеру були також родинні доми на львівських передмістях.
Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка
Одначе, вже з другої половини ХІХ стол. скрізь запанував т.зв. віденський неоренесанс, що надав загальний, одноманітний характер усім будовам міста – житловим, торговельним, громадським і державним. Разом з тим, з поширенням меркантилізму, приходять доми будовані «для інтересу», без ніяких сталевих і мистецьких ознак. Серед кращих споруд неоренесансу відмітимо: Сойм (згодом університет), Політехніку, Губернаторство, Преображенську церкву.
Львів, Оперний театр (1908 р.)
З кінцем ХІХ ст. приходить еклектика (будови в різних історичних стилях) і т.зв. віденська сецесія (напр. пасаж Міколяша), але в більших громадських будовах все ще панують форми неоренесансу. Такою визначною і найкращою будовою можна вважати міський (оперний) театр, побудований в 1900 р. польським архітектом Ж. Ґорґолевським, тоді як фігурові та інші різьби, що надають будові особливої легкости та елегантності, належать українському різьбареві Петрові Війтовичеві (нар. в 1862 р.). Іншим помітним різьбарем був Г.Кузневич (нар. в 1871 р.).
Корнило Устиянович
Малярсто та інші галузі пластичного мистецтва все більше зосереджуються в руках польських мистців, хоч вони і не дали визначних творів. Мало що змінив і 1848 рік «Весни Народів» та українське літературне відродження. Щойно з кінцем століття дає себе знати новий рух пробудженого українського мистецтва, коли зявляються нові українські мистецькі сили. З визначніших українських мистців треба відмітити передусім Луку Долинського (1750-1824). Народжений в Білій Церкві і закінчивши Віденську Академію Мистецтва, постійно працював у Львові, де виконав багато ікон у св. Юрі, Братській і Пятницькій церквах. Ориґінальною постаттю був також Корнило Устиянович (1839-1903), що займався усіма галузями мистецтва, і крім портретів, краєвидів, побутових та історичних образів та карикатур, залишив образи в Преображенській церкві: «Мойсей» і «Христос перед Пилатом», 1886 р.
Кам’яниця на вул. Личаківській, 3, що належала родині Піллерів. К.Ауер, 1846-47 рр.
Треба ще зазначити, що у Львові досить рано була знана літографія, яка гарно розивалася впродовж ХІХ століття: Піллера з 1822р., Ставропігійського Братства з 1846 р., українця Андрія Андрейчика з 1893 р.
Український мистецький рух найновіших часів заініціював проф. М. Грушевський, коли заложив у Львові «Товариство для розвою української штуки». Найбільшим організатором і душею товариства став Іван Труш (1869-1941) – один з найвизначніших мистців краєвиду і портрету, редактор першого українського мистецького часопису «Артистичний Вістник» 1905-1906 рр.
Іван Труш
Головою Товариства був архітект Василь Нагірний, будівничий численних галицьких церков. Членами Товариства були, крім старенького Устияновича, також Пилиховський (знаний своїми автолітографіями образів історичного змісту), Івасюк, Копистинський, Монастирський, Пстрак, Сосенко (визначний маляр розписі церков), Бойчук, Курилас, Бурачек, Новаківський.
Іван Левинський
Велику ролю в мистецтві, і особливо промислі, відограв відомий організатор українського господарського життя, інженер і професор політехніки Іван Левинський (1851-1918). Йому належать найвизначніші споруди Львова новіших часів: Головний Двірець, Торг.-промислова палата,готель «Жорж», «Дністер», Бурса, Музичний інститут ім. Лисенка, Академічний дім. В будинках українських установ, І.Левинський старався надати будовам ознаки українського стилю. Заложена ним фабрика будівельних матеріялів і робіт, дала також немалі досягнення мистецьких виробах столярських, керамічних і різьбарських.
Будівля страхового товариства «Дністер»
Розвиток музейництва,бібліотечних та інших збірок, також спричинився до зацікавлення старовиною, народнім мистецтвом та дослідчою працею. Справді, львівські збірки, як Оссолінеум, Національний музей ім.А. Шептицького, Наукове Товариство ім. Шевченка, Мист.- промисловий музей, Університет, Міський, Дідушицьких, Баворовських та ін.., переховують величезні цінності до історії міста і взагалі культури і мистецтва. Може Львів пишатися і йменами дослідників, що справді з пієтизмом ставилися до памяток архітектури і мистецтва: Зі старших часів: Зіморович, А. Петрушевич, Шарневич, Т. Білоус, В.Лозинський, М.Дідушицький; з новіших часів: А. Чоловський, М.Грушевський, К. Баденський, Бостель, І.Крипякевич, В.Януш (Карпович), В.Щурат, Пйотровський, Тульє, Й.Зубрицький, Маньковський, І.Свєнціцький, М.Голубець, Я.Пастернак, М.Драґан.
Національний музей у Львові, (сучасна вулиця Драгоманова, 42), фото початку ХХ століття
Коли з перспективи сучасної доби розвиток українського мистецького життя Львова з останні три десятиліття, то переконаємося, що воно справді було незвичайно живе, творче і аґільне. Звичайно, по програній війні, українці не мали можливости будувати величавих споруд та розвинути ширшу діяльність в інших «дорогих» галузях мистецтва, але те, що було виконано, справді викликає подив і признання.
При тім мусимо мати на увазі, що ті міські споруди, які будувалися коштом усіх городян, в такій же мірі належать українцям, як і іншим національним групам. Серед тих модерних будов, відмітимо будинок каси хорих і дім техніків, побудовані в характері нового напрямку конструктивізму.
Павло Ковжун біля експозиції своїх творів на виставці ГДУМ, Львів 1923 р. (Павло Ковжун. Творча спадщина художника: матеріали, бібліографічний довідник / упоряд. І. Мельник, Р. Яців. – Львів, 2010)
Особливо великий зріст українського мистецького життя помітний безпосередньо після І. світової війни, коли місцеві сили були поповнені новими емігрантами з Придніпровя та інших українських земель.
Вже в 1922 р. заложений Гурток Діячів Українського Мистецтва (ГДУМ) обєднав визначні мистецькі сили, що залишили по собі великі твори і дії в самому Львові: П.Холодний Старший (1876-1930), О.Новаківський (1872-1935), М.Осінчук, П.Ковжун (1896-1939), В.Крижанівський (1891-1926), архітекти С.Тимошенко (1881-1950) і А.Лушпинський (1878-193…), Ю.Магалевський (1877-1935) секретарями були М.Голубець (1891-1942) і В.Січинський. Як бачимо, більшість з них уже відійшли у Вічність… Після 1931 р. «Гурток» переорганізовно в Асоціяцію Незалежних Українських Мистців (АНУМ), де крім згаданих уже осіб, брали живу участь Я.Музикова, Е.Козак, Р.Лісовський, М.Бутович, І.Іванець, В.Ласовський, С.Гординський та ін. Секретарем і душею АНУМ став Павло Ковжун, що виконав величезну організаційну і пропаґандивну і творчу працю на львівському ґрунті, особливо в ділянці книжної і прикладної графіки.
І виставка Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), 1931
ГДУМ і АНУМ улаштовували кожнорічні збірні, спеціяльні та індивідуальні мистецькі виставки, об’єднуючи більшість українських мистців не тільки Західньої України, але і закордону (Прага, Відень, Приж та ін.). За редакцією М.Голубця, цього найбільшого популяризатора українського мистецтва, в рр. 1926-27 виходив часопис «Українське мистецтво». АНУМ, крім часопису «Мистецтво» (1932-37), видала кілька монографій та збірник «Екслібріс».
Крім того, існувала громадська організація «Товариство прихильників українського мистецтва» (ТПУМ) в рр. 1930-39, що влаштувало кілька виставок і видало монографію В.Залозецького про О. Новаківського. В рр. 1941-1945 зорганізовано «Спілку Українських Образотворчих Мистців», де було чимало нових сил з найновішої еміграції. СУОМ мала кілька майстерень, під проводом С.Литвиненка,Неділка та ін., улаштувала 4 мистецькі виставки.
Каталоги СУОМ
В ділянці ужиткового мистецтва велику діяльність виявила кооператива «Українське Народнє Мистецтво» з часописом «Нова Хата» (Л. Бурачинська, С. і М. Чижович), що плекали вишивки, тканини і різьбу в дереві, далі килимарські вироби М.Хамули в Глинянах під Львовом, порцелянові вироби фірми О.Онисько з сервісами за проектами В.Дядинюка і М.Бутовича.
Всі згадані товариства, інституції, фірми і видавництва мали велике значення, не тільки для більш організованого життя самих мистців, але і для пробудження та зацікавлення мистецтвом широких кіл громадянства. Це українське громадянство стало не тільки пасивним глядачем, але активно брало участь в мистецькому життю, аж до глибини своїх… кишень. На мистецьких виставах твори українських мистців не тільки подивляли, але й купували їх. Особливе значення для зросту цілого культурного життя, мав розвиток графіки, що в останніх трьох десятиліттях у Львові досяг значних успіхів. Книжна графіка, окладинка, ілюстрація, плакат, а навіть промислова графіка,своїм оригінальним стилем звернули на себе загальну увагу. Про це свідчили виставки української графіки улаштовані в 20-30 роках (Д.Андрієвський, П.Ковжун, В.Січинський) в Брюсселі, Празі, Буенос Айрес, Парижі, Берліні, Гельсінках, Римі.
Лекція рисунку в Мистецькій школі Олекси Новаківського. Зліва направо: О. Плешкан, С. Гординський, Ждан і Ярослав (сини О. Новаківського), О. Новаківський, М. Мороз, Г. Смольський. Фото 1927 р.
В монументальному малярстві, львівський осередок дав велику кількість розписів церков у Львові і цілій Галичині, таких визначних мистців, як П.Холодний, М.Осінчук, П.Ковжун, Т.Юськів, Ю.Буцманюк, В.Дядинюк (1900-1945), Д. Горняткевич, А. Яблонський.
Чимале значення мала мистецька студія під проводом П.Холодного і В.Пещанського. Малярська школа О.Новаківського (1922-1932) видала цілий ряд молодших мистців, які удосконаливши свої сили закордоном, займають тепер визначне становище в українському мистецтві: М.Мороз, Е.Козак, С,Луцик, С.Гординський, Р.Чорній, Г.Смольський.
В статуарній різьбі цінні памятники, надгробки та ін. дали С, Литвиненко і П.Коверко.
Митрополит Андрей Шептицький на відкритті другої виставки учнів Мистецької школи О. Новаківського в Академічному домі. Перший ряд (сидять зліва направо): невідома, Ярослав Гординський, Олекса Новаківський, Антін Рак, митрополит Андрей Шептицький, невідомий, Ярослав Пастернак, невідомий. Другий ряд (зліва направо): Степан Луцик, Антін Малюца, Григорій Смольський, двоє невідомих, Стефанія Ґебус, Марія Карп’юк, Ольга Плешкан, Володимир Гриценко, Олексій Друченко, Василь Дядинюк та невідомі. Вгорі стоять зліва направо: Володимир Сениця і двоє невідомих. Світлина Левка Янушевича, жовтень 1928 р.
Звичайно, що розвиток мистецтва у Львові був можливий через відповідний ґрунт і підтримку громадянства. Немалу ролю відогравали також поодинокі особи, любителі і меценати,серед яких перше місце займає бл.п. Митрополит Андрей Шептицькийю Потрібно також згадати власника аптеки М.Терлецького і ректора Й.Сліпого.
В такій короткій статті важко подати всі імена визначніших мистців,мистецтвознавців і меценатів,що стали окрасою і гордістю Львова. Ще тяжче коротко окреслити мистецькі течії і напрямки. Безсумнівно, що львівський осередок дав значні досягнення справді українського мистецтва, як у змісті так і формі мистецького вислову. Цей виразний український стиль творився вільно і незалежно від чужої інтрузії та диктату.
Вид Львова та руїни Високого Замку. Фото Анатолія Васильківського, 1956 р.
Назагал, роля Львова протягом свого 700-річного існування, в розвитку мистецтва була остільки визначна і домінуюча, що може уступити лише перед Києвом, з котрим «во всем одностайно, вірно і недоступно» Львів дотримував єдности”.
Флористка та декораторка зі Львова Анна Коляда створює ялинові кульки прикраси у японській техніці “кінусайґа”. Атласна тканина, стрічки та розкішні елементи біжутерії роблять кульки винятково красивими, сповненими новорічно-різдвяним чаром. У світі схожі прикраси стають усе більш популярними та мають високу ціну.
Ялинкові прикраси Анни Коляди
Ялинкові прикраси Анни Коляди
«Ідеї для прикрас черпаю з Інтернету. Деякі вироби змінюю, додаю у дизайн щось своє. На виготовлення однієї кульки потрібно пів години. За день можу зробити кілька кульок, наприклад, набір з трьох-чотирьох речей. Можу і два набори декору зробити, але потрібно піднапрягтися. Прикраси у цій техніці виходять красивими, гламурними. Такими й мають бути ялинкові іграшки, аби створювати на свята хорошу, теплу атмосферу.
Ялинкові прикраси Анни Коляди
Люблю мінімалізм, але японська техніка зачепила мене. Вирішила спробувати. Кульки вийшли дуже ніжні. „Пошити“ таку прикрасу неможливо. Спершу купую кульку з пінопласту. Після цього розмальовую на ній „дольки“, як у мандаринці. Наступний етап — прорізати ножем спеціальні борозни вздовж дольок. Потім легенько засунути туди тканину. У виробі немає клею. Якщо одна частина виробу зіпсулася, її легко можна замінити на іншу» – говорить Анна Коляда у коментарі кореспонденту газети “Високий Замок”
Народний артист України Іван Попович зі святковою програмою «Щасливого Різдва, Щасливого Нового року» дасть відразу два концерти в Культурно-мистецькому центрі імені Олександра Довженка. Про це Львівському порталу повідомили організатори заходу.
Глядачі зможуть почути і насолодитися прем’єрами нових пісень, колядками та відомими хітами.
«Проникливий голос, потужна енергетика та любов до рідної землі – все це поєднав у своїй творчості Іван Попович. В його піснях зібрана вся краса Карпат, а мелодійні композиції ніколи не залишають байдужими слухачів», – йдеться у повідомленні.
Спеціальний гість концерту гуморист Ігор Чепіль.
Пісні з репертуару Івана Поповича належать до Золотого фонду української естради. Мабуть, нема таких, які ніколи не чули “Золото Карпат”, “Василина”, “Розлук не буде”, “Щасливого Різдва”, що найкраще висловлюють найтепліші емоційні переживання.
Не змарнуйте нагоди насолодитися доброю українською піснею та колядою! Квитки на львівські концерти Івана Попович, які відбудуться 19-го січня, вже в продажу:
25 грудня, на 56-му році життя померла видатна львівська піаністка Етелла Чуприк. Інформація про це з’явилась на сторінці Львівського органного залу.
«Етелла Чуприк – неймовірна піаністка, вона не розставалася з роялем від самого дитинства, вона грала поспіль весь Добре темперований клавір Баха, всі фортепіанні сонати Моцарта та Бетховена. Записала 13 компакт-дисків. Була доценткою Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка», – йдеться у повідомлені.
Етелла Чуприк народилась 20 червня 1964 року у місті Виноградово Закарпатської області. Розпочала грати на фортепіано у трирічному віці, а в п’ять років виступила зі своїм першим концертом з творів Шуберта та Шопена. Після закінчення музичного училища у 1986 році вступила до Львівської консерваторії ім. М. Лисенка. 1988 року на конкурсі ім. М. Лисенка отримала І премію, а також була лауреатом багатьох різних конкурсів та стипендіатом Асоціації Ріхарда Вагнера у Байройті.
Гастролювала з симфонічними оркестрами в Європі і виступала з такими диригентами як Джансуг Кахідзе, Федір Глущенко, Володимир Сіренко, Єжи Сальваровський, Богуслав Мадей, Владімір Понькін, Роберт Кеніг та інші. В її репертуарі близько 300 сольних творів і понад двадцять концертів для фортепіано з оркестром. Записала 13 компакт-дисків. Народна артистка України.
19 червня 2019 року відбувся бенефіс піаністки у Львівській філармонії. 14 грудня вона дала концерт, у якому прозвучали твори Бетховена.
Курорт "Маріївка" на дорозі зі Львова до Винник. Фото кінця XIX ст.
Влітку 1891 року львівський підприємець Еміль Браєр збудував у долині річки Маруньки недалеко від сучасного Винниківського озера кліматичний лікувальний заклад «Маріївка» (Korczyński Ludomił Prof. Dr. Zarys balneoterapii i balneografii krajowej dla użytku lekarzy i uczniów. – Kraków, 1900. – S. 367). За іншими даними курорт було відкрито в 1885 р.
Комплекс було зведено за взірцями професора Вінтернітца на височині біля ставка серед великого 11-моргового парку. Головний архітектор споруди — Михайло Ковальчук (1855 р., м. Станіслав, нині Івано-Франківськ – 14. 03. 1938 р., м. Львів; архітектор, історик і теоретик архітектури), співавтор Я. Шульц. Керівництво курортом обійняв відомий в Австро-Угорській імперії бальнеотерапевт Юзеф Закшевський (1868—1930), колишній лікар клінік в Інсбруку, Монако та Бадені під Віднем, який запровадив у закладі найсучасніші методи лікування. З 1897 р. запроваджено курс оздоровчої дієти, як одного з лікувальних чинників. Заклад був відкритий упродовж цілого року. Тут одночасно могли проходити лікування 100 осіб.
Головний корпус водолікувального закладу “Маріївка”. Фото до 1914 року. Колекція: Ігор Котлобулатов
Заможні львів’яни все-таки віддавали перевагу курортам європейським, так що невдовзі Е. Браєр збанкрутував, а «Маріївку» було продано на аукціоні. 1900 р. відомий інженер Карл Ріхтманн купив «Маріївку». Після модернізації за останнім словом тогочасної бальнеотехніки оновлений курорт знову відкрився 1901 р.
Історична довідка. Карл Ріхтманн (1863 р., м. Перемишль — 1921 р., м. Варшава) — архітектор, інженер. Здобув технічну освіту в навчальних закладах Львова, Відня, Парижа. Від 1895 р. працював інженером залізничного будівництва, будівничим, архітектором, брав участь у спорудженні багатьох відомих об’єктів у Львові. Саме фірмі інженера Карла Ріхтманна Комітет будови костелу св. Ельжбети 1903 р. доручив виконання будівельних робіт за проектом відомого архітектора, професора Теодора Тальовского. Через помилку Тальовского у розрахунках міцності фундаменту не вдалося досягнути запроектованої висоти шпиля костелу. Карл Ріхтманн помер у Варшаві, поховали його на Личаківському цвинтарі у Львові.
Курорт був розташований у мальовничій околиці Винник, на узгір’ї серед великого парку, тут застосовували найсучасніші методи лікування та процедури. Для роботи в санаторії було запрошено першокласну обслугу, висококваліфікованого кухаря-дієтолога, збудовано зимовий сад, теплицю, що дозволяло протягом цілого року мати свіжу городину.
Відпочивальники на ставу у заплавах Маруньки. Фото міжвоєнного періоду
Невдовзі Карл Ріхтманн запропонував Ю. Закшевському співвласність закладу. Санаторій було дещо перебудовано, модернізовано та споруджено кілька нових корпусів, оранжерею. Ім’я інженера К. Ріхтманна та добра реклама зробили свою справу і «Маріївка» стала модним курортом. Тут неодноразово лікувалася одна з найбільш стильних львів’янок початку століття – письменниця Габріеля Запольска. Судячи з усього, ці роки були вершиною розвитку санаторію – Ю. Закшевський навіть зміг відкупити у Ріхтманна його частку і став, таким чином, повноправним власником.
Про інфраструктурну організацію цього санаторно-курортного комплексу можемо судити з такого опису: «Зі Львова до закладу можна доїхати фіакром; за попереднім замовленням… заклад висилає на залізничний вокзал чи на обумовлене місце криту або відкриту бричку. Завершення прокладання колії зі Львова до Підгайців з пристанком в Маріївці значно спростить доїзд з поза Львова і з самого міста.Заклад розташовано в кількох будинках. Головний корпус має два зали для гідротерапії, електричних купелей, газових купелей, ординаторський кабінет з електрофізіотерапевтичним оснащенням, гімнастичний зал… кімнату для більярду, спальний салон і читальню, їдальню, кухню… а також кільканадцять номерів. Інші два будинки, т. зв. вілла і швейцарка, є виключно спальними корпусами і мають доволі просторі салони та дещо менші і скромніше облаштовані покої; більшість з них сполучена з відкритими або закритими верандами, оберненими до сонця. В межах парку є два кегельбана, тенісний корт, а на невеликому ставку човни. Заклад оперізують довкола розлогі ліси… В межах прилеглого до закладу лісу розташовані галявини для прийому сонячних і повітряних ванн – окремо для пань і панів» (Polski przewodnik po zdrojowiskach / Za red. dr. Xawery Gorski. – Kraków, 1904. – S. 123-125).
Набережна “Комсомольського” (Винниківського) озера. Фото 1950-х рр.
У дворі викопали колодязь глибиною 17 м. Окремо стояла так звана ледовня. Взимку на ставках вирубували брили льоду, складали їх у спеціальні тунелі, зберігали так упродовж усього літа і використовували для потреб санаторію.
Територію «Маріївки» прикрасили гарними клумбами, декоративними кущами. Навколо санаторію висадили бузок, жасмин, сосни і туї. У санаторії лікували переважно хвороби опорно-рухового апарату. Лікувальні грязі привозили у бочках з Італії, до послуг пацієнтів були тренажерний і масажний зали. Санаторій мав обладнання, яке за призначенням і принципом дії нагадує сьогоднішні солярії, сауни і джакузі. Головний акцент «Маріївка» робила на водолікуванні, сонячних ваннах, чистому повітрі та спеціальній дієті.
“Комсомольське” (Винниківське) озеро. Листівка 1974 року
Під час Першої світової війни курорт припинив існування. Спочатку тут розташувалися «на постой» німецькі військові, справу довершили мародери, скориставшись відсутністю власника. Після 1920 р. родина Закшевських продала «Маріївку», через інфляцію отриманих грошей вистачило чи не на пачку сірників. Новий власник влаштував тут літній будинок, а в 1953 р. біля курорту з’явилося «Комсомольське озеро».
Різдвяно-новорічна казка у Львові об’єднує гостей та мешканців міста теплими та щирими емоціями. Під час зимових свят на мешканців та гостей Львова очікує цікава та насичена подіями програма. Отримати новорічний настрій та наповнитись духом Різдва можна з улюбленими щорічними заходами, а також і з новими цікавими подіями
25.12.2019 / 16.00 год. Концерт «Christmas по-Львівськи». Львівська обласна філармонія
25.12.2019 / 18.00 год. Різдвяна містерія «Нова Коляда». ЛКП «Культурно-освітній центр ім. О. Довженка»
26.12.2019 / 19.00 год. Концерт Світове Різдво. Національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької
26-27.12.2019 / 18.00 год. Музична комедія «Різдвяна ніч». Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
27.12.2019 / 18.00 год. Новорічно-різдвяний концерт від Зразкового ансамблю сучасного естрадного танцю «Данс-клуб» «Таємна подорож Санти». Міський Палац культури імені Гната Хоткевича
29.12.2019 / 17.00 год. Концерт «Коляди. Дитячий духовий оркестр». Львівський будинок органної та камерної музики
31.12.2019 / 15.00 год. Концерт «Новий рік в Органному залі». Львівський будинок органної та камерної музики
31.12.2019 / 22.30 год. Святковий Новорічний концерт за участі гуртів: «Троєзілля», «DykoBrass», «Шосте чуття». Площа перед Львівським національним академічним театром опери та балету ім. С. Крушельницької
05.01.2020 / 19.00 год. Концерт «Сонати під Різдво. Смовж і Баришевський». Львівський будинок органної та камерної музики
06.01.2020 / 12.00 год. Відкриття Різдвяного Дідуха за участі Львівського муніципального хору «Гомін» Пл. Ринок
07-08.01.2020 / 12.00 год. Різдвяна забава під відкритим небом «Різдво у Гаю». Музей народної архітектури та побуду імені Климентія Шептицького
07.01.2020 / 18.00 год. Різдвяний концерт за участі гуртів: «Торбан», «ягОди», «Rockoko». Площа перед Львівським національним академічним театром опери та балету ім. С. Крушельницької
08.01.2020 / 12.30 год. Фестиваль «Спалах різдвяної звізди» та святкова хода звіздарів. Площа перед Львівським національним академічним театром опери та балету ім. С. Крушельницької
08.01.2020 / 16.00 год. Музично-театралізоване дійство «Ритми Різдва». Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
09.01.2020 / 16.00 год. Концерт «Казка на білих лапах». Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
12.01.2020 / 19.00 год. Концерт різдвяних саундтреків «The Sounds of Christmas». Львівський академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
13.01.2020 / 18.00 год. Зустріч Старого Нового року. Народний дім «Винники»
15.01.2020 / 19.00 год. Концерт «Коляда з Тетяною Ціхоцькою». ЛКП «Культурно-освітній центр ім. О. Довженка»
19.01.2020 / 14.00 год. Фестиваль «Велика коляда». Народний дім «Рудне»
26.01.2020 / 18.00 год. Різдвяний дивоконцерт «По Різдву». ЛКП «Культурно-освітній центр ім. О. Довженка»
Масштабне музичне дійство на чолі з скрипалем-віртуозом Олександром Божиком у супроводі потужного рок-оркестру охопить увесь спектр ваших емоцій! Світові хіти, авторська музика, класика у сучасній обробці та саундтреки до кінофільмів – усе це органічно поєдналося в неймовірно-енергетичному музичному шоу, яке було занесено до «Книги Рекордів України»!
Афіша концерту Олександра Божика
Олександр Божик – скрипаль-віртуоз, композитор, шоу-мен, явище у сучасному музичному просторі. Майстер поєднувати неперевершене виконання та видовищне шоу. Йому однаково підвладні як класика, так і рок, поп, етно-музика. Суперфіналіст популярного шоу «Україна має талант», рекордсмен «Книги Рекордів України», учасник багатьох талант-шоу серед яких «Хвилина слави», «Британія має талант», «Італія має талант». Після свого феєричного виступу на польському шоу «Mam talent» його назвали «Джиммі Хендріксом серед скрипалів».
Квиток на концерт Олександра Божика у супроводі великого рок-оркестру – це найкращий подарунок до Новорічних свят! Музика Вівальді, Гріга, Coldplay, Imagine Dragons, Nirvana, AC/DC, Майкла Джексона, Ханса Ціммера та інших створять неймовірний настрій на увесь наступний рік!
Лише два концерти на сцені Львівської Опери – о 17:30 та 20:00! Не пропустіть, буде гаряче!
Сьогодні, 25 грудня 2019 року, о 18.00 в Мистецькій галереї Гері Боумена (вул. Наливайка, 18) відбудеться відкриття виставки Галини Жегульської і Михайла Французова.
Галина Жегульська не боїться вживати яскраві кольори. Вони, тим не менше, залишаються у площині складного нюансного колориту, що надає «килимам-писанкам» Жегульської особливої «місячної» мерехтливості. Класики опарту стверджували, що їх твори спонукають глядача до активної співучасті у творчості, адже око генерує форму, трансформуючи «матерію» живопису в «енергію» видимого образу.
Галина Жегульська
Галина Жегульська продовжує визначати можливості візуальних особливостей людського ока і механізми перетворення ілюзії в емоцію, відшукуючи моменти гармонії у досконалості геометричної композиції, провокуючи за допомогою лінійки і циркуля занурення глядача у стан «візуальної медитації».
Афіша виставки Галини Жегульської і Михайла Французова
Ім’я Михайла Французова в мистецькому контексті Львова локалізується у розділі так званої «неофіційної фотографії» 1980-х, яка була одним з варіантів протистояння штампам офіційної радянської фотоестетики, та в історико-культурологічному контексті тусовки інтелектуалів-неформалів так званого «кола Аксініна».
Михайло Французов
Далека від соціальних акцентів та радикальних жестів, властивих харківській та київській школі андеґраундної фотографії, творчість Французова тих часів метафорично-меланхолійна, заглиблена у власну концептуальну поетику. Автора цікавить насамперед, як зазначає дослідниця Вікторія Мироненко, «…співвідношення форм і ракурсів, баланси діагоналі та ритмічно структуровані маси фотокадру. Зміст народжується у Французова через аналіз його образотворчих структур, з допомогою яких він і створює свій “культурний кадр”».
Поєднання таких двох потужних митців на території однієї виставки обіцяють несподіванок та незабутніх вражень.
23 грудня виповнилося 146 років з дня заснування Наукового товариства імені Тараса Шевченка – першого всеосяжного українського осередку науки та літератури, повідомляє zik.ua.
Діяльність Наукового Товариства імені Тараса Шевченка – приклад самовідданої роботи не лише у неоднозначних реаліях рідної держави, а й в еміграції, на порозі буремного ХХ століття. Тож у день 146-річчя з дня заснування Товариства розповідаємо про історичні передумови його появи та результати майже 70-річної роботи.
Історія львівського товариства
Наприкінці ХІХ століття Україна переживала не найкращі часи у політичному контексті, хоча науково була сильною державою. Однак інтелігенції, студентству, поетам та науковцям доводилося жити в умовах одвічного розподілу рідних земель між іноземними державами.
І коли інтелігенція вже не могла залишатися в тіні, виникла недержавна спільнота, що проіснувала, всупереч скептичним думкам сучасників, немало – майже сімдесят років. Мабуть, Наукове товариство Шевченка (НТШ) є найстарішою українською громадською інституцією, що була організована спільними силами суспільства без політичного підтексту та без допомоги з боку влади.
У 1873 році, коли Товариство тільки почало роботу, його знали як Літературне товариство імені Шевченка, тоді як з березня 1892 року воно стало Науковим товариством імені Шевченка і працювало як своєрідна академія наук.
Олександр Кониський, ініціатор створення НТШ
Спільнота з’явилася у Львові з ініціативи вчених східної України на чолі з Олександром Кониським. За собою він мав неабияку братію однодумців: Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький. Меценатами новоствореного товариства стали Євген Милорадович, Дмитро Пильчиков, Михайло Жученко і ще понад тридцять мешканців Галичини.
Чому саме тоді? У 70-ті роки ХІХ століття на східноукраїнських землях діяв Валуєвський циркуляр, який забороняв українську мову, друкарство і наукову літературу. Тому необхідно було створити у організацію, яка могла б сприяти розвитку української культури. До того ж якраз тоді в Україні став відчуватися рух відродження, що лунав з Європи: Сербії, Чехії, Польщі, Хорватії.
Чому Львів? Саме це місто у реаліях, коли Україна була поділена між Росією та Австро-Угорщиною, стало своєрідним рупором соціальних настроїв українства.
По суті, це безпрецедентна організація, яка дотримувалася ідей Шевченка щодо служіння Україні та назвалася його ім’ям. Перший етап її роботи був пов’язаний більше з розбудовою видавничо-літературної діяльності, тоді як другий, що розпочався з прийняттям статуту у 1892 році, перетворив її на багатопрофільну академію наук.
Персоналії і наукова робота НТШ
Особливого розквіту Товариство досягло у 1897 – 1916 роках, за часів очільництва Михайла Грушевського. Неабияких зусиль для його розвитку доклали Іван Франко як голова філологічної секції (у 1897–1913 рр.) та етнограф Володимир Гнатюк.
Будинок НТШ на вулиці Чарнецького
У 1892 року Товариство ухвалило оновлений статут, який коригував завдання, принципи подальшого функціонування, структуру та назву організації. Зрештою, НТШ вийшло за межі гуманітарних векторів та поділилося на три “гілки”: історико-філософську, філологічну та математично-природознавчо-лікарську.
У 1892–1898 роках НТШ розташовувалося у Львові у будівлі на вулиці Академічній, 8. Пізніше книгарню розташували у будинку “Просвіти” на площі Ринок, 10. А у 1898-му Товариство переїхало у будинок на вулиці Чарнецького, 26. Правда, у 1912 році шевченківці викупили сусідню будівлю, де організували ще й бібліотеку з музеєм.
Закриття НТШ
Станом на 1939 рік, тобто останній рік свого існування, Товариство мало свою друкарню, книгозбірню та три музеї, видало 1173 томи праць, мало у своєму складі 20 комісій з 333 науковцями, серед яких були іноземні, як-от: Альберт Ейнштейн, Макс Планк, Томаш Масарик.
Члени НТШ у 1932 році ntsh.org
Але радянська влада, яка мала на меті зруйнувати вщент усе, що було збудовано та організовано до неї, у жовтні 1939 року позбавила НТШ одразу всього: книгарні, друкарні і бібліотеки. А у 1940 році радянський терор доклав усіх зусиль, аби НТШ перестало існувати як цілісна організація. Товариство мало бути включене до радянської науки та увійти до складу Академії наук УРСР.
З 14 січня 1940 року Члени товариства повинні були шукати собі і нове місце проживання, і нове місце роботи. Так, чимало членів НТШ після вересня 1939-го були арештовані, але Товариству вдалося відновити свою роботу.
Конференція НТШ “у еміграції” – за кордоном Ілюстративне фото з мережі
Це сталося лише у 1947 року у Західній Європі, США, Канаді та Австралії, де Товариство знали як Shevchenko Scientific Society. Аж через сорок років – у 1989 році – НТШ знову повернулося до України.
У Дрогобичі на Львівщині тривають роботи з влаштування центральної площі. Зокрема там облаштували фонтан, у центрі якого встановили бронзову скульптуру “Закохана пара під дощем”.
Фонтан “Закохана пара під дощем” у Дрогобичі
Як повідомив журналістці 032.ua начальник комунального підприємства “Управління капітального будівництва” Дрогобицької міської ради Василь Бохонок, вартість фонтану зі скульптурою становить близько 900 тис. грн.
Фонтан “Закохана пара під дощем” у Дрогобичі
“Сама бронзова скульптура коштувала близько 700 тис., а все разом з механізмом фонтану – близько 900 тис. грн. Зараз триває налаштування та підключення самого фонтану”, – сказав Василь Бохонок.
Фонтан “Закохана пара під дощем” у ДрогобичіДрого
Додамо, що ініціатором встановлення такого фонтану є міський голова Дрогобича Тарас Кучма. Автором проєкту є фахівець відділу архітектури та містобудування Дрогобицької міськради Петро Сметана.
Сьогодні, 24 грудня 2019 року, о 16 годині у виставковій залі Львівського музею історії релігії (площа Музейна, 1) відбудеться відкриття виставки Юрія Боднара із циклу «Різдвяні зустрічі».
Вже стало доброю традицією у Львівському музеї історії релігії напередодні зимових свят створювати виставку із циклу «Різдвяні зустрічі». Цьогоріч свій живопис презентує відомий ужгородський художник Юрій Боднар.
Юрій Боднар. Без назви
На розсуд глядачів митець представить полотна на релігійну тематику: «До храму», “Вічне”, «Ісус. Я – світло світу», «Різдво» та ін. Кожна робота Юрія Боднара залита сонячним промінням. На одних воно яскраве, чисте, на інших – немов пробивається крізь численні перешкоди. Світло, яке розливається по поверхні картин художника, має символічне значення – це божественне світло і зустрічається ще у древній іконографії. Воно не має певного джерела, тому всі роботи митця ніби світяться з середини, так звана фотодосія (світло давання).
Юрій Боднар. До храму
Перед глядачем відкриється незбагненна глибина погляду Христа, тиха велич закарпатських храмів, інші образи, здатні прокинути людяність, покаяння, умиротворення.
Довідково. Юрій Боднар працює у станковому і монументальному живописі, проявив себе в пейзажному і портретному жанрах, сюжетно-тематичній композиції. Твори виконує переважно темперою й олійними фарбами.
Юрій Боднар. Дерев’яна церква в Данилові
З 1989 року постійний учасник місцевих, регіональних, республіканських, всеукраїнських виставок, міжнародних експозицій і пленерів, симпозіумів і фестивалів (Польща, Словаччина, Хорватія). Митець нагороджений Першою премією «Matica Slovenska» на IV Бієнале Іконопису та Сакрального мистецтва Карпатського Єврорегіону (2011).
Юрій Боднар. Без назви
Роботи Юрія Боднара поповнили постійно діючі експозиції Тернопільського обласного краєзнавчого музею, національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», фонди Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая (Ужгород). Його полотна знаходяться в приватних збірках багатьох країн світу: Франції, США, Ізраїлі, Німеччині, Тунісі, Італії, Польщі, Словаччині, Угорщині, Чехії.
Чи знали ви, що на Львівщині знаходиться село назва якого дуже схожа на столицю однієї європейської держави. І звучить вона – Берлин. Від чого ж пішла така назва?
В науковців поки існує дві версії. Перша походить від назви типу кузова карети — берли-брички (карети), які місцеві майстри виготовляли на замовлення німецьких панів і були в окрузі чи не найкращими спеціалістами.
с. Берлин на Львівщині 100 років томус. Берлин на Львівщині 100 років томус. Берлин на Львівщині 100 років тому
Друга версія пов’язана із так званими кладками-берлинками, які прокладали для зручності селян через довколишні болота. Третя говорить про те, що слово «Berlin» походить від слов’янського слова Bedlin – сторожовий пост. Варто врахувати, що поруч із селом проходив кордон між Австро-Угорщиною та Російською імперією.
Можливо з часом з’являться ще інші, які до прикладу пов’яжуть історію села із німецькою столицею, але все це в руках науковців. Адже у цих місцях ще в XVIII столітті існувала німецька колонія.
с. Берлин на Львівщині 100 років томус. Берлин на Львівщині 100 років томус. Берлин на Львівщині 100 років тому
Знаходиться село в складі Бродівського району Львівської області. В період із 1946 до 1992 року давня назва Берлин була замінена на Хмільове і не використовувалась в офіційних документах. Перша відома письмова згадка відносить до 1477 року, проте зрозуміло, що саме село виникло раніше.
На знайдених фото часів Першої світової війни можна побачити будівлі, оборонні споруди австро-угорської армії, місцевий ландшафт та солдат. Усі фото авторства невідомого військового фотографа сьогодні зберігаються в австрійському архіві.
с. Берлин на Львівщині 100 років томус. Берлин на Львівщині 100 років томус. Берлин на Львівщині 100 років тому
Кадри не показують нам якось місцевого храму, бо відомо, що саме в роки Першої світової війни була зруйнована головна місцева святиня – дерев’яна церква Святої Параскеви, яка була зведена в 1906 році. Храм простояв рівно 10 років і у 1916 році, в ході бойових дій був знищений, можливо загорівся в момент боїв. Проте на його місті в 1930-х роках звели новий храм.
Вчора, 22 грудня 2019 року, Львівський Молодіжний театр “Melpomena” на сцені Першого театру (вул. Гнатюка, 11) показав публіці завершальну прем’єру цього року.
Сцена з вистави “При надії”
Нею стала вистава “При надії” (за п’єсою Володимира Винниченка “Закон”). Одразу хочу зазначити, що режисерка Анна Матійченко витиснула з драматургічного матеріалу більше ніж можна було очікувати і набагато більше, ніж закладав сам Винниченко.
Сцена з вистави “При надії”
Не дуже складний соціальний сюжет з досить передбачуваним фіналом, перетворився на емоційне гротескне дійство, яке захоплювало увагу і дивувало цікавими візуальними та психологічними образами.
Сцена з вистави “При надії”
Мінімалізм у декораціях і символізм у костюмах не відволікав, а навпаки – давав ефект позачасовості і актуальності сюжету. А традиційно сильна акторська гра тримала в напрузі протягом усієї вистави.
Сцена з вистави “При надії”
Особливо хочеться звернути увагу на мистецтво перевтілення, яке актори Львівського Молодіжного театру “Melpomena” демонструють у всіх своїх творчих роботах. Чого тільки вартує вистава театру абсурду “Голомоза співачка. Драма” чи історія про життя легендарної Едіт Піаф та Сімони Берто у виставі “Діді і Дада”.
Сцена з вистави “При надії”
Після вчорашньої прем’єри актори були настільки занурені в свої образи, що навіть виходячи “на поклон” не могли з них повністю вийти.
Сцена з вистави “При надії”
Дуже символічно, що прем’єра відбулася 22 грудня – в день, коли свої Іменини святкувала режисерка Анна Матійченко. З цієї нагоди вона отримала багато теплих слів і особисте привітання та подарунок від вчительки та наставниці – народної артистки України Таїсії Литвиненко.
Сцена з вистави “При надії”
У виставі діяли:
Люда – Юлі-Анна Химчук
Інна Василівна – Маргарита-Юлія Білик
Марія Андріївна – Віра Проців
Панас Михайлович Мусташенко – Юрій Новосад
Круглик – Вадим Радченко
Сцена з вистави “При надії”
Режисер – постановник: Анна Матійченко. Тривалість вистави: 1 год 15 хвилин. Художній керівник – директор театру: Анна Матійченко.
Сцена з вистави “При надії”
Наразі важко сказати коли ще можна буде побачити цю виставу, але як тільки знатимемо – одразу вас повідомимо.
Львів, місто з тисячолітньою історією, завжди славився своєю унікальною атмосферою, де кава посідала особливе місце, перетворюючись з простого напою на невід'ємний елемент міського життя....
