Книжка "Без паніки! Як вижити, боротися й перемогти під час бойових дій"
Саме під такою назвою нещодавно у видавництві “Астролябія” побачило світ третє видання порадника для цивільного населення, який уклали знані львівські фахівці Олександр Дєдик, Михайло Слободянюк та Олег Фешовець.
Перше видання цієї книги з’явилося друком у 2018 р., друге – 2019 р. У передмові укладачі слушно зауважили: “Сучасна війна – виклик не лише для збройних сил, а й для суспільства загалом та кожного його члена зокрема. Вона може охопити значну територію та кожної миті зазирнути в наш дім. В умовах бойових дій доведеться навчитися виживати за цих незвичних обставин. Набутий упродовж тисячоліть досвід показує, що людина спроможна справитися з надскладними обставинами, якщо заздалегідь підготується до них. У запропонованому пораднику зібрано інформацію, що допоможе пересічним громадянам вижити, боротися й перемогти у складних умовах бойових дій; викладено елементарні поради, як успішно протистояти лихові. І найголовніша з них – не панікувати за жодних обставин!”
У ці страшні для нашої країни дні війна триває на усіх фронтах – і у кожного своя зброя! Не стоять осторонь артисти. Вони ідуть у тероборону, волонтерять, створюють нові пісні.
Співак та композитор, переможець телепроектів «Шанс» та «Голос країни» Павло Табаков, який віднедавна виступає як Tabakov, представив пісню «Забирайся, війна!». Це не просто пісня, це крик душі українців.
Павло Табаков
«Забирайся, війна!» – пісня, народжена з великого болю і великої боротьби, які переживає український народ. Водночас – з великої віри у перемогу України. Автори слів – Василь Фесюк та Павло Табаков, автор музики – Павло Табаков.
«Світе великий, спини цю війну!
За що убивають батьків, дітвору?
Спини божевільних тиранів-катів,
Щоб світ в один час до небес не злетів!», – слова-заклик до всього цивілізованого світу, який не має права залишити Україну сам на сам із жорстоким ворогом.
“На нашу землю прийшов антихрист. Такого жаху, такої жорстокості, таких страждань українці й уявити не могли. Це геноцид Росії проти українського народу. Але перемога – за нами, бо правда на нашому боці і з нами Бог”, – каже Tabakov.
Даріуш (другий справа) передав необхідні засоби для добровольців. Світлина з фб сторінки родини Даріуша
Його звати Даріуш. На своїй батьківщині він керує приватним дитячим садком в одній місцевості під Познанем. Як тільки на Україну напала армія московитів, Даріуш загорівся ідеєю негайно зібрати гуманітарну допомогу разом із батьками вихованців дитячого садка.
Після бюрократичних процедур на кордоні він приїхав до околиць Львова. Він разом із старшим сином-підлітком Ігнатієм (має трьох синів) подолав понад вісімсот кілометрів своїм комфортабельним бусом. У першій розмові зауважив, що у нас мало що змінилося з часу його попереднього приїзду в Україну, зокрема, оформлення документів на українському кордоні.
У Львові залишив амуніцію для наших добровольців. Під час кількагодинних поїздок в бусі по княжому місту цікавився причинами цієї війни, роздумував над тим, як наше місто готується до війни, був захоплений архітектурою Львова. Для бідних і хворих осіб залишив у «Карітасі» при курії РКЦ по вулиці Винниченка необхідні медичні засоби. Частина переданих дитячих речей піде дітям з Центру і Сходу України, якщо на це дозволять теперішні воєнні обставини.
Син Даруша Ігнатій разом із працівницею римо-католицького «Карітасу» Марією у Львові. Світлина з фб сторінки родини Даріуша
Дуже довгий перетин кордону назад (кількакілометрові черги авто з потенційними біженцями (!) не знеохотив Даріуша допомагати далі. В ту ж ніч він розвіз кілька жінок із дітьми у різні місцевості Польщі.
Дякуємо всім тим полякам, які підтримують нашу державу в ці драматичні дні!
Хорова капела «Дударик» заспівала біля пам’ятника Кобзареві у центрі Львова з нагоди дня народження Тараса Шевченка. Про це повідомили у Львівській національній академічній чоловічій хоровій капелі «Дударик».
«Ми не могли не зібратися, як робимо це щороку, щоб вшанувати Тараса Шевченка. Допоки «… будуть люди на землі», дбатимемо аби не вгасала пам’ять про Героїв Української землі», – зазначив керівник капели Дмитро Кацал.
Хорова капела Дударик. Світлив Роман Липак
Хористи заспівали біля пам’ятника Кобзареві Гімн України, “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Боже великий єдиний”, “Заповіт”.
«Дударик» шле вдячність і Шевченківське вітання всім Українцям, батькам, співакам і побратимам в ЗСУ, які тримають небо над нами. Ми тут, у Львові, приймаємо, як рідних, наших матерів, сестер і дочок, що вимушено покинули домівки в Харкові, Запоріжжі, Конотопі, Києві, Сумах, Чернігові і даємо усе своє тепло і любов. Як кожен українець сьогодні працюємо на нашу Перемогу! Віримо у Вас і в Україну!Слава Україні!», – додав Дмитро Кацал.
Триває 12 день української національно-визвольної війни проти російсько-білоруських загарбників. У ході бойових дій окупантам вдалося тимчасово захопити міста та села, зокрема Херсон, Бердянськ, Мелітополь… Українці, які проживають там відчайдушно чинять опір… Іншого виходу нема. Адже далі окупанти будуть з місцевого населення формувати адміністративну вертикаль і проводити окупаційну політику. В українській історії на жаль є чимало таких прикладів… Один із них це – колективізація 1940–50-х рр. на Львівщині.
Форсування суцільної колективізації (примусова система заходів, яка спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи) в західних областях України розпочалося із середини 1947 р. В той час на Україні склалося тяжке становище. Республіка була знесилена зимовим голодом 1946–1947 pp. У Галичині, де такого не спостерігалося, з’явилися люди, які прибували із східних областей у пошуках харчів. Кращих “агітаторів” проти колгоспного ладу годі було б шукати. Західноукраїнські селяни наочно переконалися, чим для них може обернутися колективізація.
Пам’ятний знак діячам ОУН і УПА у селі Корчин Сколівського р-ну Львівської обл. Підпис: “У Корчинських лісах, на г. Кичері, з 1944 по 1948 р.р. знаходився Головний Осередок Пропаганди ОУН-УПА, БЮРО Інформації Української Головної Визвольної Ради. Друкарні на чолі з П.Полтавою. Тут в 1945 і 1947 р.р. відбулись дві організаційні наради УГВР за участю: Р. Шухевича /Т. Чупринка/, Д. Грицая /Перебийніс/, Д. Маївського /Т. Косар/, О. Гасина /“Лицар”/, П. Федуна /П. Полтава/, О. Дяківа /“Горновий”/, Б. Світлик /М. Дмитренко “Доля”/, С. Кузьменка /“Степовий”/, “Волос”, “Семенюк”, “Нечай”. Оборону осередку вела боївка Івана Корчинського /“Корчак”/. Світлина 22 серпня 2009 р.
У “Збірці документів Миколи Лебедя” (зберігається у Центрі досліджень визвольного руху) є спогад, який висвітлює один із епізодів боротьби українського підпілля проти запровадження колгоспу у с. Корчин (тепер село Сколівського р-ну Львівської обл.). Висвітлені події відображають загальний стан справ на Сколівщині. Пропонований документ це – машинописний оригінал з порядковим номером “І 4-1 240421” (проставлений упорядниками архіву) обсягом один аркуш (дві нумеровані сторінки). На останній сторінці документу зазначено, що його складено 8 грудня 1948 р. Автором був член ОУН “Орест”. Фрагмент спогадів під назвою “Найцікавіший спомин з мойого побуту в підпіллі” висвітлює події 24 липня 1948 р., які розгорнулися у с. Корчин. Дуже добре, що наступним поколінням українців залишилася сповідь-одкровення одного із тисяч українців, які зі зброєю в руках виборювали незалежність України. Можна подякувати авторові за такий чудовий прояв творчого натхнення, за такі неоціненні скарби пам’яті. Читаючи цей невеликий спогад, ми ніби поринаємо в ці буремні роки. Мимоволі забуваєш, що це пише не класик української літератури, а звичайний оповідач. Свої спогади автор завершує словами, які є актуальним і сьогодні: “Ми пішли далі… Пішли казати українському народові правду; ми пішли далі – нищити катів-кровопивців, зрадників України; ми пішли далі – бити таких богданів… Так борються українські повстанці і революціонери за правду, за волю. Так українські повстанці і революціонери били, б’ють і битимуть усіх ворогів України”.
Фрагмент пам’ятного знаку діячам ОУН і УПА у селі Корчин Сколівського р-ну Львівської обл. Світлина 22 серпня 2009 р.
Спогади публікуються із збереженням їх лексичних та орфографічних особливості. Розшифровані скорочення у тексті, пропущені букви та слова позначені квадратними дужками. Рідковживані, застарілі та нерозбірливі слова пояснюються в примітках.
Впровадження цього та інших документів у науковий обіг має важливе значення для вивчення історії України періоду після Другої світової війни. Вони дадуть змогу об’єктивніше й повніше оцінити події як на Сколівщині, так і на західноукраїнських землях.
НАЙЦІКАВІШИЙ СПОМИН З МОЙОГО ПОБУТУ В ПІДПІЛЛІ
(Фрагмент)
24 липня 1948 р. двох нас – друг Беркут і я – заквартирували в с. Корчин /р-н Сколе Дрогобицька обл./ [тепер село Сколівського р-ну Львівської обл.] на “Потоці” /так називається частина села/.
Перша сторінка документа “Найцікавіший спомин з мойого побуту в підпіллі” із “збірки документів” Миколи Лебедя.
Останніх днів населення цього села переживало страшні часи, як називали селяни, – часи татарського лихоліття. 24 липня до села заїхали партійці, “стрибки” і закладати в селі колгосп. Вони цілими днями й ночами бігали по селі і зганяли людей до сільради, щоб вписувалися в колгосп. Навіть ніччю зганяли напівсонних людей, босих, неодягнутих жінок. Населення, як звичайно, ставило большевикам спротив. В сільраді просьбою, агітацією, грозьбою, а врешті підступом і побоями старалися зламати геройську поставу селян, які ніяк не хотіли вписатись до колгоспу. Цю людину, яка не хотіла вписатись до колгоспу відсилали до окремої кімнати. В цій кімнаті сиділо двох найлютіших катів цього ж р-ну – один це Благодир, насланий партієць, голова сільради в с. Синевідсько Вижнє, Скільського р-ну [тепер с. Верхнє Синьовидне Сколівського р-ну Львівської обл.], другий – Костів Богдан, родом з с. Крушельниця, Скільського р-ну [тепер село Сколівського р-ну Львівської обл.], большевицький вислужник, перший секретар райкомсомолу. Ці два п’яні бандити кидались на людину, як тигри на свою здобич. Людину, яка попалась у їхні руки виносили від них напівпритомну, цілу синю, скривавлену. Кількох господарів так сильно збили, що їх з місця відвезено до шпиталю [лікарні], де один з них за кілька днів помер, а решта лежали по кілька днів, а той тижнів хворими. Багато мужчин і жінок в цей час повтікали до лісу, щоб у лісі пересидіти цей стахітливий час.
Листівка проти колективізації. Світлини з Галузевого державного архіву Служби безпеки України.
Большевицькі бандити, бачачи, що нічого не вдіють, бо всі люди втекли до лісу, – рішилися [зважилися] на підступ. 24 липня пополудні в Корчині вже не було ні одного сталінського бандита.
* * *
24 липня друг Беркут і я квартирували в с. Корчин у свідомих господарів, які дуже добре ставилися до нас і до нашого руху. Ці господарі не мали дітей – їх було двоє: жінка віком коло 45 років і її муж – коло 50 років. Жили вони в згоді, чесно і заможно. Коли побачили нас, то мало не плакали з радости – так зраділи немов би побачили своїх дітей з тамтого світу.
Листівка проти колективізації. Світлини з Галузевого державного архіву Служби безпеки України.
Ми обидва спали на стриху, на свіжому, пахучому сіні, як у перині. Були ми дуже втомлені цілонічним маршем, тому спали дуже смачно аж до снідання. Господиня принесла нам мидницю [велика миска для господарських потреб], відро води, щоб ми помились, а потім сніданок. Поснідавши, ми попросили в господині газет, які за кілька хвилин вона нам принесла. По обіді господиня сказала нам, що большевики виїхала з села до р-ну. Тоді почала оповідати нам про знущання сталінських бандитів над селянами с. Корчина. При тому питалася нас, в який спосіб ставити спротив большевикам. На це друг Беркут дав їй відповідь та підпільну протиколгоспну літературу. Передвечором прийшов господар зі с. Синевідсько В[ижнє] і дав нам розвідку і сказав, що в селі спокійно, большевиків немає. Ми прийшли до хати, почистили убрання [одяг], чоботи, помилися і нетерпеливо дожидали вечора.
Я мав якесь прочуття, був чомусь дуже насторожений. Друг Беркут сказав мені: “Я піду сам на “Потік”, бо маю багато справ до полагодження, а ти йди на “Шляхту” [згідно даних, які подав Володимир Кубійович, станом на 1 вересня 1939 р. у Корчині Рустикальному Стрийського повіту населення становило 1280 осіб, з них: 1200 – українців, 40 – поляків, 10 – жидів, 30 – німців та інших національностей; у Корчині Шляхетському – 530 осіб, з них: 365 – українців, 10 – поляків, 150 – латинників (“українські шляхтичі, які за Польщі перейшли на римо-католицький обряд”), 5 жидів] /частина села/ і принеси наплечник з книжками, бо завтра, як лише смеркне, відходимо”.
Листівка проти колективізації. Світлини з Галузевого державного архіву Служби безпеки України.
Вже смеркало. Ми попращались так по-дружньому, що мені самому опісля було дивно – так пращатись, немов би назавжди. Я йшов і думав, мені було дивно чому ми так якось особливо сьогодні пращались. Йдучи в мені зростало якесь напруження, якийсь неспокій був у моїй душі – чому сам не знаю, і я насторожив свою обережність. Йдучи на “Шляхту” я ніс у руках натягнуту папашку. По дорозі я вступив [зайшов] до кількох знайомих мені господарів, поговорив з ними і дав їм протиколгоспні листівки і заклики. Селяни жалілися, що Костів Богдан – кровопивець, людожер, казав, що до неділі або в Корчині буде колгосп, або йому голова злетить.
Я вступив також до голови сільради, щоб довідатися точніше про большевицькі звірства, яким способом большевики стараються змусити селян вступати до колгоспу та чи мають які успіхи. Голова оповідав [розповідав] про нечувані звірства, які большевики застосовують до селян. Казав: “І мене були прив’язали за ногу до стола, але за кілька годин відв’язали”. Чи мають які успіхи про це не знаю, бо большевики [це] тримали в таємниці, але був певний, що не мають, бо населення трималося по-геройськи.
Листівка проти колективізації. Світлини з Галузевого державного архіву Служби безпеки України.
Я довго не задержувався [затримувався], залишив голові протиколгоспну літературу і вийшов. За мною вийшла хатня дівчина-Оленка /восьмикласниця/. Я розпитував її про теперішнє шкільне життя і про багато інших речей, які мене цікавили.
* * *
Ніч була тиха і погідна [погожа]. Село спало. Тільки круглолиций місяць, випливши на безмежне небо, освічував стурбоване цілоденною працею і страхіттями село. Я стояв і розмовляв з Оленкою. Нараз на краю “Шляхти” загавкали собаки і зараз втихли. Ми далі стояли. Раптом почувся тупіт. Вона сказала: “Чуєте, їх іде багато”. Я відповів – Чую, то нічого. Незабаром я завважив дві постаті: одна в круглій енкаведівській шапці, в папатці /хоч було погідно й тепло/, в лівій руці держить [тримає] ППШ [йдеться про 7,62-мм радянський пістолет-кулемет зразка 1940 р. системи Шпагіна (пистолет-пулемет Шпагина – ППШ). Розроблений конструктором Георгієм Шпагіним (1897–1952). Активно використовувався в роки Другої світової війни та перші роки післявоєного часу], другої я добре не бачив, бо йшла позаду.
Листівка проти колективізації. Світлини з Галузевого державного архіву Служби безпеки України.
Я холоднокровно приложив свойого автомата до плеча і пустив коротку чергу – сім куль. З мойого автомата вилетіло сім куль в самі груди емдебінського п[р]ислужника – зрадника українського народу, першого секретаря райкомсомолу – Костів[а] Богдана. Він зі страшним ревом, як дикий звір, повалився на землю. Другий бандит, що йшов позаду Богдана скочив на дорогу за тин і почав стріляти до мене. Я скочив у сад, звідси в другий і третій. Коли я вийшов на дорогу, то чув густі постріли коло хати голови сільради. Я вже собі з цього нічого не робив, – я тепер пан ситуації.
Місяць світив мені дорогу, і я з гордістю, немов пів світу побідив [переміг], бадьорим кроком йшов дорогою, яка вела до лісу.
/Він був ранений і помер у шпитали/ [речення у документі дописано фіолетовим чорнилом].
* * *
В цей час, коли я вбив Богдана, він якраз ішов по голову, щоб забрати його до сільради, а решта большевиків /їх було багато/ мали окружити село і зробити облаву. Це, одначе, большевикам не вдалось, бо мої постріли насторожили людей, які не вспіли втекти, і робили з ними мітинг. На мітингу змушували людей, щоб підписували заяви вступу до колгоспу. Одначе, з селян ніхто не вписався.
Листівка проти колективізації. Світлини з Галузевого державного архіву Служби безпеки України.
Так большевицькому вислужникові Костів[у] Богданові скоріше злетіла голова, а в Корчині колгоспу таки не вспів заложити [закласти].
* * *
Другого дня через корчинських селян я получився [зв’язався] з другом Беркутом й іншими повстанцями. Всі вони складали мені ґратуляції [вітання].
Ми пішли далі… Пішли казати українському народові правду; ми пішли далі – нищити катів-кровопивців, зрадників України; ми пішли далі – бити таких богданів… Так борються українські повстанці і революціонери за правду, за волю. Так українські повстанці і революціонери били, б’ють і битимуть усіх ворогів України.
6.ХІІ.1948 р. Орест
Андрій СОВА історик
Література:Сова А. Маловідомі спогади про опір українського збройного підпілля колективізації на Сколівщині у 1948 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – Рік 2011, частина 1 (5). – С. 42–57.
Артист MELOVIN під час воєнних подій, які зараз тривають в Україні написав пісню «Не зволікай». Композиція передає всі емоції, які відчуває артист та кожен українець у складний для нашої країни час.
“В ніч з 23 го на 24 лютого я не спав. Я відкрив подарунок від своїх фанатів, та збирав великий Lego рояль всю ніч. Перший вибух я почув 1:53 та написав про це в чат своїй команди! Мене заспокоїли, та ніхто цьому не надав значення.
В 5:57 другий вибух, від якого почали тремтіти вікна! Ряд сильних вибухів та гучний свист! Я подзвонив команді, це всі чули! Зайшовши в інтернет, ми побачили офіційну інформацію від нашої влади! Інформацію, що почалася війна і Росія відкрила вогонь під виглядом «спеціальної миротворчої місії» для захисту українців!
MELOVIN
Але це брехня! Нас не має від кого захищати та рятувати! Але ні вже є! Від агресії Росії!
Під ранок ми почали швидко збирати свої речі. Забрав із собою свого кота, та в 8 ранку ВЖЕ виїхали до Львова!
Те, що ми бачили на вулиці не вкладалося у нас в голові! Люди були в паніці, тисячі машин, багатокілометрові затори, черги, щоб заправити машину.
Росія хоче геноциду Українців! Це не мирна операція! Нам не потрібна Росія та її режим! В нас ніколи не було проблем із російською мовою як вони це кажуть у своїх МЕДІА.
Я російськомовна людина, народився в Одесі, навчався в українській школі! Мене ніхто не притісняє! Я люблю свою країну! І мені не потрібен Путінський «мирний» режим. Він вбиває моїх друзів та мою націю!”
Перебуваючи у Львівській області артист відзняв live відео на пісню «Не зволікай». І саме цим відео MELOVIN має на меті підняти дух народу!
Щоб задовольнити потребу українців в ліках під час війни і не допустити гуманітарної кризи, «Аптека Доброго Дня» планує відкрити максимальну кількість своїх філій. Для цього компанія запрошує на роботу медиків та фармацевтів.
«Зараз наші співробітники, поруч з якими немає відділень, працюють в інших аптеках. А ми запрошуємо до співпраці фахівців з інших мереж – назавжди або тимчасово. Так ви зможете заробити кошти для себе і своєї сім’ї, а ми разом допоможемо багатьом людям по всій країні», – наголошують в аптеці.
В компанії підбирають аптеку, яка знаходиться найближче до дому співробітника, швидко навчають, пропонують гідну оплату за місяць та робочий день. Працівників шукають в аптеки, що розміщені в районах, які вважають максимально безпечними.
Подивитися адреси відділень, куди саме потрібні працівники, можна у цьому списку:
Вінниця: вул. Оводова 51, Коцюбинського 37, Київська 27;
Дніпро: вул. Набережна Перемоги 86-Д, Робоча 79-А, Шмідта 2;
На Львівщині розгорнули 25 основних блокпостів. Про це під час сьогоднішнього брифінгу повідомив начальник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький, пише Твоє Місто.
За його словами, з 25 блокпостів 17 – у Львові та 8 – на основних під’їздах до Львівської області. Інші блокпости, які люди встановили, намагаються реорганізувати і спростити рух.
Нагадаємо, що у Львові та громаді – при в’їзді та виїзді – з 26 лютого почали встановлювати блокпости. Про те, як записатися до лав Сил тероборони, читайте у матеріалі. При тому, мешканців Львівщини закликають не встановлювати самовільно стихійні блокпости. Якщо це робити неузгоджено, вони можуть заважати транспорту, який з гуманітарною допомогою їде до Києва, Житомира, Одеси, Вінниці та інших міст і сіл України, які зараз потребують підтримки.
В час війни сотні тисяч українців були змушені залишити свої домівки і шукати прихистку в більш спокійних західних областях нашої держави. І дуже важливо в цих умовах знайти собі прихисток, не замерзнути і відновити сили тіла і духу.
Наші айтішніки неймовірні – вони за ніч розробили сайт де українці надають житло українцям! Подавайте туди і свої пропозиції.
Плакати перших місяців радянської окупації у Галичині
Кінець весни 1944 року. Сотня (рота) УПА “Галайда”, хоча існує всього кілька місяців, вже є одним з найбоєздатніших повстанських підрозділів на Львівщині. За плечима – кільканадцять боїв і сутичок. Серед найбільших – спроба наскоку на тюрму в Сокалі, акції проти осередків польських збройних формувань в Острові, Посадові та Липську під Наролем, бій з німецькою шуцполіцією в Карові.
Не всі бої та операції можна назвати успішними, проте й відвертих поразок не було. В них партизанський досвід набув і Василь Василяшко – “Перемога”. Від моменту створення сотні він виконував обов’язки командира першого роя (відділення) у першій чоті (взводі) й за посадою був заступником чотового Ярослава Грицая-“Чорноти”. Коли той в бою у Карові 11 травня був поранений та відійшов на лікування, його обов’язки перебрав В. Василяшко.
Невдовзі відбувся й перший самостійний бій, який перша чота сотні “Галайда” звела із червоними партизанами на фільварку Нивки села Лісова (тепер територія Любачівського повіту Польщі, 15 км західніше Рави-Руської). Це сталося 24 травня 1944 р.
Василь Василяшко – “Перемога”
Отримавши відомості від розвідки про перебування на фільварку групи червоних партизанів, заступник командира воєнної округи Мирослав Онишкевич-“Богдан” і сотенний Дмитро Пелип – “Ем” наказали чоті “Перемоги” їх знищити.
Підрозділом повстанців чисельністю 25 осіб командував бунчужний сотні Григорій Красько – “Янко”. Наблизившись до ворога, повстанці його оточили. Партизанів було менше – 11 осіб – проте вони були добре озброєні, мали зручні позиції та фактично були у безвихідній ситуації, а тому чинили запеклий опір.
Подробиці зафіксовані у повстанському звіті, який подає інформацію про безпосередню участь у бою Василя Василяшка: “Чотовий “Перемог” натискав на п’ять більшовиків, що залягли в догіднім місці в розі густого загайника і ніяк не хотіли здатися, відбиваючись з автоматів. “Перемога” закидав їх гранатами. Гинуть більшовики з окликами “За Сталіна”, “За родіну”. Один більшовик вискочив на поляну, щоб передертися до більшого лісу. Стрілець “Жук” зі здобутим скорострілом вибіг за ним на відкрите поле. Більшовик, відстрілюючись з “фінки”, поцілив його в голову і вбив, а стрільця “Дем’яна” ранив у шию. Цільним пострілом “Перемога” положив більшовика. Бій тривав близько години. Бій був незвичайно запеклий, бо з одної сторони більшовики, бачучи своє безвихідне положення, боронилися і сікли з автоматів, з другого боку стрільці, майже самі вибранці одчайдушно, як в дим ішли на противника, незважаючи на град куль. Бій вівся на віддаль кількох кроків”.
Втрати повстанців склали 2 вбитих, 2 важкопоранених, які померли, і 1 легко поранений; втрати ворога – 7 вбитих і 2 полонених.
За деякий час місце бою відвідав керівник політвиховного штабу Воєнної округи УПА “Буг” Василь Ваврук – “Ватюга”, який так це описав у повстанському часописі “Стрілецькі вісті” (ч. 15–16 від 16 червня 1944 р.):
“Соняшний парний день. Коні попріли, але рвуть шпарко. Минаємо Лісову, окружуємо ліс і підїжджаємо на високий горб.
– Це тут. Ось у цім рогу ліса держав заставу “Комар”. А ось тут в розі того загайника свіжа земля – це закопані більшовики…З корчів вихилився селянин з малою донечкою.
– Хто тут похований, газдо? – питаю.
– Не знаю – недовірчиво глянувши, відказав цей.
– Подержіть нам коней.
Ми з «Касяном» зіскочили з коней і пішли в цей загайник.
– Ось бачите, тут за тим шкарпом у гущавнику залягли більшовики і сікли з автоматів. Ніяк клятих не мож було виполохати. Тоді «Перемога» обкидав їх гранатами і це помогло. Трьох на місці розірвало. Ось, як постинало деревину. Один почав тікати полем до тамтого ліса…
Він там лежить закопаний на полі – підхопив газда – а тут у розі лежить трьох закопаних.
– А чому ж ви казали, що не знаєте?
– Та бо нині не знати з ким говориш… А тепер я вже бачу, що свої… Я був тоді з нашими і бачив ту цілу войну.
Золотий хрест заслуги УПА
Срібний хрест заслуги УПА
Ми сіли на коней і поїхали здовж загайника. У житі, п’ятдесять кроків від загайника, знову свіжа земля, це закопали там того більшовика, що, відстрілюючись, убив стрільця “Жука”. Відси кидав “Перемога” гранати, а тут лежав убитий “Жук” і ранений “Дем’ян”.
Із зелені забіліли мури будинку. Це фільварок. Він уже має свою історію. Спершу тут жив якийсь польський «собєпан», а там більшовики замінили його на колгосп, потім німці на лігеншафт, потім знову замешкали поляки. Тепер вони вивтікали і фільварок став безпанський. Мешкає тут бувший слуга польського пана (очевидно, українець) та ще якийсь газда. В тім то фільварку більшовики зробили собі попас та й попасли…
Он там на горбку заняв становище командир нашої групи «Янко» і чотовий «Перемога», а тут із тих хащів сіяли на них з фінок більшовики”.
В тому ж числі “Стрілецьких вістей” командуванням воєнної округи серед повстанців, які відзначилися в останніх боях, вказаний і чотовий “Перемога”.
Впродовж червня–липня 1944 р. сотня “Галайда” провела ще ряд засідок на німців, звела кілька сутичок з червоними та польськими партизанами. Брав у них участь і Василь Василяшко. А далі прийшов новий окупант – більшовицька Москва.
Російські окупанти на війні вбили жителя Нового Роздолу Володимира Братціва, повідомили на Facebook-сторінці Новороздільської міської ради.
“Захищаючи Батьківщину від російського агресора, загинув новороздільчанин Володимир Братців. У цей важкий час щиро співчуваємо сім’ї та рідним, розділяємо Ваш біль та схиляємо голову в глибокій скорботі. Вічна пам’ять Герою, що поклав своє життя за мирне майбутнє України!” — йдеться у дописі.
Володимир випускник Новороздільського професійного ліцею. Щирі співчуття сім’ї та рідним. Вічна пам’ять Герою, що поклав своє життя за наше мирне майбутнє!
Волонтери Гуманітарного штабу допомоги населенню та військовим, який діє у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17), просять львів’ян приносити різноманітну випічку та хліб.
Також не вистачає соди, олії, крупів та борошна, повідомили у штабі.
Окрім продуктів харчування, також є потреба у побутовій хімії та господарських предметах. Потрібні засоби для миття туалетів, господарське мило, дитяче тверде мило, піна для гоління, пральні порошки в малих упаковках, пакети для сміття, будівельні мішки та рукавиці, швабри, віники, смітярки.
Потрібна також білизна, дитячі горщики, відра та миски.
Речі, які ви приносите, мають бути пораховані та посортовані. Це суттєво спрощує роботу волонтерів, а отже, наші захисники швидше отримають допомогу.
З усіма питаннями та уточненнями звертайтесь за телефоном 0989416236. Актуальна інформація у Телеграм. https://t.me/lvivhumanitarianaid Актуальна інформація у Facebook. https://www.facebook.com/groups/11162020391329942
Штаб працює цілодобово – приймає і видає допомогу переселенцям та військовим, а також координує роботу волонтерів.
Цинічна поведінка засланців окупанта не перестає вражати. Неподалік н.п Луганське Донецької області спостерігаємо неабиякий прояв вандалізму: окупанти знищили пам‘ятник захиснику України, Василю Сліпаку, всесвітньо відомому українському оперному співаку, солісту Паризької національної опери, волонтеру, учаснику Революції Гідності та бойових дій на Сході України. Про це на сторінці у фейсбук пише 30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького
Окупанти знищили пам’ятник Василю Сліпаку на Донеччині
Василь Сліпак ціною власного життя врятував побратимів. Українські захисники відбили атаку російських збройних формувань на смт. Луганське з боку міста Дебальцеве та перейшли у контрнаступ, посунувши противника з двох укріплених позицій на висотах поблизу с.Логвинове. 29 червня 2016 року Василь Сліпак загинув поблизу н.п. Луганського.
Монумент був встановлений в 2019 році командуванням 30 омбр спільно з волонтерами Олегом Ганжою, Хрипун Олегом та Гаврилюк Олександром.
Окупанти знищили пам’ятник Василю Сліпаку на Донеччині
Ми не пробачимо окупанту таких низький дій, зовсім скоро кожен з них буде покараний та відчує «український мир» на власній шкірі.
Самопожертва Василя Сліпака в ім‘я незалежної України завжди в наших серцях.
Тож пам‘ятник відновимо і цілісність країни теж. Ворог буде покараний за всі злочинні дії проти українського народу!
У передобідні години 16 серпня 1944 сотня УПА “Переяслави” (к-р “Лев”) між Шутовою (Козаківкою) та Селиськами Яворівського району Львівської області зав’язала бій з більшовицькою облавою, знищивши, зокрема, полковника НКВД Никитюка.
Підрозділ прикордонників прочісував ліс з боку Козаківки. Вперед вирвалася автомашина “Додж” із вісьмома більшовиками. Вони були обстріляні повстанською заставою. В результаті загинуло п’ятеро ворогів, серед яких виявився і начальник 89-го погранотряда полковник Петро Никитюк. Ще двоє, сержант і водій, були поранені. На звуки стрілянини підтягнулася прикордонна комендатура, з якою “Переяслави” звели тригодинний бій. В ньому загинули ще четверо більшовиків. Українські втрати: двоє вбитих (“Бук” і “Зозуля”) і двоє поранених. У вбитого полковника забрано зброю, уніформу, а також карти та документи, з яких випливало, що прикордонники проводять активні пошуки за відділом УПА к-ра “Лева”.
Мапа Яорівщини
Петро Никитюк, за різними даними, росіянин або білорус. Народився у 1901 в с. Залісся (Білорусь), від 1923 служив в НКВД. Під час війни командував частинами у сумнозвісних заградотрядах – т. зв. військах НКВД з охорони тилу: 103-м погранполком та 18-м погранполком; член ВКП(б), нагороджений кількома орденами і медалями.
Під час повернення з цієї операції семеро співробітників НКВД і два бійці винищувального батальйону (“стрибки”) були обстріляні 3–4 км від Яворова, в результаті чого загинули старший уповноважений відділу карного розшуку лейтенант Хрядников і дільничний Шумилович; поранені оперуповноважений відділу боротьби з бандитизмом обласного управління НКВД лейтенант Рябенко; дільничний, молодший лейтенант Тишин і один “стрибок”.
В час війни і активних бойових дій, в кожну хвилину потрібно бути готовим залишити свою домівку і тікати, рятуючи своє життя. Але існує мінімальний набір тих речей, котрі повинні завжди бути з вами. Так звана “тривожна валіза”.
Центр протидії дезінформації при РНБО України наводить перелік речей для “тривожної валізи”:
– копії документів – паспорти, права, документи на нерухомість та авто;
– кредитні картки та готівку;
– дублікати ключів від будинку та авто;
– невеликий радіоприймач з батарейками;
– ліхтарик, батарейки, сірники, свічки;
– мультитул, ніж, свисток;
– кілька пакетів для сміття на 120л;
– блокнот та олівець, нитки, голки;
– одяг: 2 комплекти нижньої білизни, 2 пари шкарпеток, штани, сорочку або кофту, плащ-дощовик, шапку, рукавички, зручне взуття;
– намет, каремат, спальник;
– засоби особистої та інтимної гігієни;
– металеві казанок, флягу, ложку, чашку;
– запас їжі на 2 дні: висококалорійні солодощі, консерви, галети;
– запас питної води на 2 дні.
В аптечку – шлункові, сердечні, протизапальні, знеболювальні, кровозупинні засоби, пластирі та ліки, які ви вживаєте.
– Промаркуйте свої речі, написавши ПІБ або кодове слово.
Мати під руками тривожну валізу чи боятися за своє життя – це не зрада і не сором. Якщо доводиться тікати – пам’ятайте що це стратегічний відступ для перегрупування. Перемога наша уже близько, але до неї потрібно дожити.
У бою з ворожими окупантами в Миколаївській області загинув жовківчанин, журналіст та один з найкращих бійців зі Львівщини Віктор Дудар. Про це повідомив голова Жовківської територіальної громади Олег Вольський, повідомляє Твоє Місто.
«Жовківська громада в скорботі. В Миколаївській області, від рук російського ворога, загинув жовківчанин Дудар Віктор Васильович. Щирі співчуття дружині Оксана, доньці Софії, родині, близьким, друзям та усьому українському народу. Ми втратили одного з кращих. Вічна пам’ять Герою», – написав він.
Також про сумну звістку повідомила журналістка та співзасновниця «Дивись.info» Наталя Улинець.
«Це один із кращих бійців з Львівщини – Віктор Дудар. Чоловік нашої Оксани Дудар та батько Софії Дудар, наших редакторок Дивись.info, пройшов війну на Сході, журналіст. Господи, Вікторе! Вічна слава Тобі! Нема слів. Біль страшний. Вітя… Гори в пеклі, страшна орда», – написала вона.
За допомогою сервісу https://Tabletki.ua можна переглянути перелік аптечних закладів, в яких є інсулін. Про це повідомляють Міністерство охорони здоров’я України та Держлікслужба.
Перелік українських аптек, в яких доступний інсулін, постійно оновлюється та поповнюється.
У Міністерстві також рекомендують попередньо телефонувати в аптеки, щоб уточнити наявність ліків.
“На головній сторінці сайту міститься посилання на перелік інсулінів та мапу із закладами, де можна отримати препарат. Також сервіс планує додати фільтри за типами інсуліну”,- інформує МОЗ.
Крім того, громадяни за потреби можуть звертатися на гарячу лінію МОЗ за номером телефону: 0 800 60 20 19 Оператор прийме заявку і опрацює її. Інсулін знайдуть або в аптеці, або, за можливості, доставлять волонтери.
Що роблять львів’яни в неділю зранку? Правильно, після повернення з церкви, костелу, синагоги чи мечеті – кава є незмінним символом початку недільного ранку. Так було до війни. А зараз львів’яни п’ють недільну ранкову не виходячи з храму. І, попиваючи каву, плетуть маскувальні сітки.
Нині, разом з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, пропонуємо вам майстер-клас плетення маскувальної сітки. Більшість з вас уже все це знає, але раптом хтось з 2014 року призабув – то нагадуємо!
В наш, важкий для країни час, потрібна будь-яка допомога. Не розслабляємось і робимо свій посильний внесок у нашу перемогу. Щоб колись, через багато років, з гордістю розповідати своїм внукам, як ми перемогли окупантів. Слава Україні!
У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
