Сьогодні останній день і остання неділя жовтня 2021 року. І хіба можна в такий важливий день відмовитися від кави? Однозначно не можна. Адже у нас вже склалася хороша недільна традиція пити каву в товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова.
А сьогодні нашим гостем є відомий львівський екскурсовод і краєзнавець, а ще поціновувач кави Петро Радковець. Він розкаже про історію і традиції міських кав’ярень, чому Львів називають кавовою столицею України та процес кавування
– Пане Петре, чи можете порівняти, якими колись були львівські каварні і які вони зараз? Прошу сказати, чи не втратили ці заклади свого шарму?
– Щоразу гостям Львова кажу одну й ту ж фразу: “Вдихніть повітря, просякнуте ароматом кави, послухайте музику, що застигла в архітектурних формах, і відкриєте багато львівських таємниць. Це можна робити, зокрема, в міських кав’ярнях. Кава для Львова – це не просто напій. Це процес, за яким відбувається багато цікавих речей. Кожна кав’ярня та ресторація намагалися зробити щось “своє”, неповторне й оригінальне”.
Нині львів’яни чітко розуміють: кухня має бути доброю, але хорошою мусить бути й атмосфера. Творити її – завдання не з простих. У Львові кав’ярні харизматичні, як, до прикладу, одна з найдавніших – “Віденська” чи моя улюблена – “Золотий дукат”.
Воджу туристів на органо-ліптичне дослідження кави: вивчаємо її на смак, дотик, запах, вигляд… Даю людям нюхати каву. Дуже багато у філіжанці цього напою залежить від обсмаження зерен. Скажімо, каву можна так обсмажити, що олійка в тому зернятку залишиться (тоді буде дуже сильний смак, але слабкий аромат). А можна навпаки. Баланс між смаком та ароматом – це наука, яку не всі можуть освоїти.
Одна з найвизначніших львівських кав’ярень – “Пікелко” – була розміщена в підвальному цокольному приміщенні. Там завжди було багатолюдно і накурено, тому всі казали, що в ній – як у пеклі. Коли заходив у той заклад, складалося враження, що входжу у хмару, тож було не до споживання кави.
– Розкажіть, будь ласка, як колись власники кав’ярень приваблювали клієнтів до своїх закладів?
– Була рекламна акція з вулиці Домініканської. Якщо клієнт випадково чи навмисне розрахувався готівкою повністю, він отримував 100% знижки! Розумієте чому? Бо він уже розрахувався (сміється).
Були й заклади (до прикладу, на сучасній вулиці Січових Стрільців), які пропонували американську каву глясе – з морозивом. У деяких збирались усією сім’єю.
А в інших засідателями були здебільшого музиканти й математики. До прикладу, кав’ярня “Шкоцька” славилася величезною кількістю постійних відвідувачів. Найбільше з-поміж них виділялася компанія чоловіків старшого віку, які приходили щовечора, замовляли каву, а потім про щось довго сперечалися. Результати своїх дискусій вони залишали як написи олівцем на мармурових столиках. Ті чоловіки були викладачами математики в університеті, а написи – формулами. Вранці наступного дня в кав’ярню приходили студенти й переписували їх собі.
У Львові навіть можна випити найдорожчу у світі каву Kopi Luwak. У рік випускають лише до 400 кілограмів такої!
Інколи працівники кнайпи випадково стирали написи, коли прибирали зі столів. А вони ж цілком могли бути справжнісінькими математичними відкриттями! Тоді один із професорів – Стефан Банах – почав записувати задачі та формули в зошит із твердою обкладинкою. Зберігали його в бармена, а той уже давав зошит будь-якому математикові, що виявив зацікавлення. Той зшиток отримав назву “Шкоцька книга” – основа матаналізу та кібернетики. У цій кав’ярні навіть екзамени у студентів приймали!
– Кажуть, львів’яни за філіжанкою кави стрес знімають…
– Український композитор і диригент Микола Колесса прожив у Львові більше 100 років і все життя пив каву. Йому казали, що вона шкодить, а він відповідав: “Так, якби кави не пив, то, напевно, прожив би довше”. Він по-своєму готував цей напій. Мав таке засмальцьоване горнятко… Розказував, як у Празі займався музикою, музикознавством і за філіжанкою кави проводив дуже довгі дискусії.
За кавуванням ведеться розмова. Споживання цього запашного напою – дуже довгий процес. У кав’ярнях справді знімають стрес: там, де п’ють багато кави, менше вживають спиртного, більше спілкуються… Якось воно так виходить.
В Індії слово “кава” означає “божество”. Взагалі воно дуже давнє, і виводять його ще із санскриту. А слово “кофе” – від слова “кафа”, воно молодше. Та все ж це не означає, що у Львові цей напій завжди готували з кавових зерен. Кавовий напій готували з жолудів. А “Курземе”, житній напій із цикорієм, пам’ятаєте?
Колись проводили експеримент із одним львівським телеканалом: із Ільком Лемком ходили львівськими кав’ярнями, відтак за ранок випили 10 філіжанок кави! Кожен мав свої вподобання. Для мене класика львівського кавопиття – “Вірменка”, “кавовий пуп” Львова, один із небагатьох прикладів, коли кав’ярня впродовж десятиліть збереглася такою, якою була. Кава там завжди була і залишається доброю…
– Чи справді люди, які приїздять до Львова, називають його кавовою столицею України?
– По-перше, коли туристи їдуть до Львова, їхні родичі просять привезти їм у подарунок каву. Знаю, нині в місті є такі кав’ярні, де смажать зерна. Навіть хлопцям на схід відправляють каву зі Львова!
По-друге, для туристів кава у Львові – щось особливе. Вони часто запитують, чому місто Лева стало кавовою столицею України. Тут цей напій відомий здавна. Крім цього, наш земляк Юрій Кульчицький був першим християнином, який у Європі відкрив кав’ярню. У Львові навіть можна випити найдорожчу у світі каву Kopi Luwak. У рік випускають лише до 400 кілограмів такої!
У “Золотому дукаті” є “квітка”, з допомогою якої можна вибрати каву. Клієнт обирає колір (у закладі пропонують понад 40 назв кави), а спеціаліст із кави знає, який якому смаку відповідає.
Пригадую кумедний випадок. Якось мене попросили поводити гостей міста львівськими кав’ярнями. Я так довго з ними ходив і про все розказував, що тільки в кінці запитав молодого чоловіка, яка в нього професія. Виявилося, що він бариста. Я ж цього не знав! Виходить, декілька годин розказував йому про каву… Щоправда, він не львівський, а одеський. Проте чоловік за прогулянку був вдячний, мовляв, по-іншому подивився на свою професію.
– Можливо, пригадуєте якісь неписані закони кав’ярень Львова?
– Колись у кав’ярнях із 12.00 до 13.00 забороняли розмовляти. Якщо хтось починав говорити, його могли виставити за двері. Чому? Бо в той час з’являлися ранкові газети. А в кав’ярнях пресу можна було читати безкоштовно за філіжанкою кави. Спершу ознайомлювалися з новинами, а лише після того їх починали обговорювати. Кав’ярня була культурно-просвітницькою місциною, закладом комунікації.
Розмовляли Вікторія САВІЦЬКА і Тетяна ОЛІЯРЧИК
Джерело: Львівська Пошта
