“Назустріч” літературі, мистецтву, громадському життю Галичини. Частина 1

176

У 1934-1938 роках він став вітриною модерністичної й авангардної української поезії поза СРСР і популяризував образотворче мистецтво міжвоєнної доби. Яскрава і доволі вдала спроба універсального культурного видання.

Настав час привернути більше уваги й до такого цікавого львівського явища, як часопис «Назустріч». Це було непересічне літературно-мистецьке видання. Воно залишається читабельним, цікавим сьогодні, і то не лише для вузьких фахівців.

Данило Фіґоль. Кольпортер часопису «Назустріч», 1935 р. (Dawna fotografia lwowska 1839–1939. – Lwow, 2004)
Данило Фіґоль. Кольпортер часопису «Назустріч», 1935 р. (Dawna fotografia lwowska 1839–1939. – Lwow, 2004)

«Назустріч» – двотижневик, присвячений головно українській культурі та світовому контексту, з увагою до різних напрямків, позапартійний (про що повідомляла стаття «Пляни» Михайла Рудницького в першому числі за 1 січня 1934 року), але з доволі помітною, особливо на початках, «центристською» (або «демо-ліберальною») політичною лінією. Багатство висвітлюваних тем і явищ у поєднанні з динамічною формою подачі зробили «Назустріч» чимось на зразок легкої енциклопедії тодішнього культурного життя. Видання нерідко порівнювали з польськими часописами «Pion» і «Wiadomości Literackie».

Газету «Назустріч» заснували 1934 року. Ініціатором нового видання називають Дмитра Левицького, голову Української парламентської репрезентації (об’єднання українських депутатів у польському сеймі, основна партія – УНДО; отже, часопис перебував під впливом умовно «центристської» партії), керівником видавничої спілки «Діло» (відома випуском легендарної щоденної газети «Діло»). Керівниками часопису «Назустріч» називають журналіста Осипа Боднаровича, художника і літератора Святослава Гординського, поета і критика, «молодомузівця» Михайла Рудницького, мовознавця Василя Сімовича, журналістку Анну Мучій-Боднарович. У 1934-1937 роках у часописі не зазначався головний редактор (окрім перших двох номерів: «видає Осип Боднарович»), лише – «за редакцію відповідає Анна Мучій-Боднарович». Деякі спогади та статті подають фактичним керівником «Назустрічі» за цей період Михайла Рудницького. У 1938 році, останньому для видання, головним редактором став і декларувався Святослав Гординський. Відповідальною редакторкою стабільно залишалася Мучій-Боднарович.

Редакція спочатку була за адресою площа Ринок, 9. За тією ж адресою, як можна прочитати у вихідних даних видання, працювала фірма «АРС Ґрафіка», що й друкувала «Назустріч». Нині у цій будівлі – Львівська обласна бібліотека для юнацтва імені Романа Іваничука. Пізніше, з 1935 року, редакція переїхала у сусідній будинок, що належав «Просвіті» – номер 10. Тут-таки була і редакція «Діла» з друкарнею, і книгарня Наукового товариства імені Шевченка (її рекламували в «Назустрічі»).

Сторінка часопису "Назустріч"
Сторінка часопису “Назустріч”

Часопис виходив, зазвичай, обсягом 6 або зрідка 8 шпальт. В останній рік існування виголошувалися наміри збільшення до 12 шпальт. Степан Костюк в укладеному ним систематичному покажчику змісту «Назустрічі» пише, що 4 число видання за 1938 рік було конфісковане за рішенням польського суду через те, що там вживали термін «Галичина» (у цьому, мовляв, знайшли ознаку українського сепаратизму).

Художня література: публікувати, пояснювати і критикувати

Як засвідчують річники «Назустрічі» (переплетені збірки всіх номерів за рік, що продавались і рекламувались), у змісті видання першим пунктом ішла поезія. Вочевидь, редакція сприймала її як одну з основ видання. Коли читаєш «Назустріч», складається враження, що поступово кількість поетичних публікацій дещо зменшувалась. Але у 1938 році, можливо, з приходом «до влади» Гординського, поетична хвиля знову посилилась.

Поетичними лідерами часопису стали справді яскраві, самодостатні й талановиті автори. Звісно, це Святослав Гординський, Юрій Косач, Володимир Гаврилюк, Остап Тарнавський, Богдан-Ігор Антонич. Поміж них чимало речей абсолютно хрестоматійних, від «Пісні про незнищенність матерії» чи «Сурем останнього дня» до «Червоної китайки» (№ 9, 1935):

Горять, як ватра, забобони
віків минулих – снів іскристих.
В китайці заходу червоній
моєї молодости місто.

Лопочуть зорі на тополях
і люди христяться з тривоги,
коли ножами місяць колють
хасиди в чорних синагогах.

Моє містечко таємниче
в хлоп’ячих споминів заслоні!
І знов минула юність кличе,
як давні кличуть забобони.

У № 4 за 1935 рік (можливо, найкращий рік у «Назустрічі» з точки зору поезії) є промова Антонича «Становище поета» на честь отримання ним премії Товариства письменників і журналістів. У ній він розмірковує про поезію 1930-х років та явища у ній.

А в № 15 опублікували дещо наївне інтерв’ю з поетом, де він, зокрема, дипломатично намагається пояснити «простим» читачам роль «незрозумілостей» у поезії.

Про всіх цих визаначальних для літературного обличчя «Назустрічі» поетів можна сказати, що в їхній творчості у різних пропорціях поєднували модерністичні (а часом і навіть авангардні) тенденції з «неокласичними» чи «неоромантичними» моментами, відчувався деякий вплив «волюнтаризму» того кола, що сьогодні узагальнено зветься «Празькою школою», а також подекуди й «соціальне навантаження».

Не дивно, що часопис із таким розмаїттям стилів, регулярно публікував твори поетів Радянської України. Тут і Микола Бажан, і Максим Рильський, і Олекса Влизько, і Сава Голованівський тощо. Взагалі, «Назустріч» уважно стежив за культурним життям в УСРР, але, як часто нарікалося, в 1930-ті роки за межі СРСР (принаймні, в бік Львова) доходило вже малувато інформації та видань.

Друкували в «Назустрічі» й поетичні переклади – від бажанівського Руставелі чи Горація в перекладах Зерова і Гординського до Шарля Бодлера чи німця Герберта Бьома.

Прозу, українську і перекладну, в «Назустрічі», добирали не так естетично ретельно, як поезію. Та це зовсім не означає, що тут не було знакових публікацій. Наприклад, Софія Яблонська публікувала тут деякі подорожні тексти, і не лише з Азії, а й, скажімо, «Знову на Монпарнасі» в № 18, 1936 – досить елементарні анекдотичні діалоги у паризькій кав’ярні. А Ірина Вільде – мініатюри і новели (наприклад, «Пусту жінку» в № 17, 1934). Обидві авторки давали часопису інтерв’ю. Поміж іншими, в ньому є оповідання «Два джокери» Михайла Рудницького (№ 8, 1936), а в нерегулярно фіксованій рубриці «Тогобічна література» – оповідання «Дурень» Юрія Смолича (№ 1-2, 1938).

Низка прозових публікацій підписані загадковим псевдонімом «Арета». До речі, про малознаних авторів. Поміж дуже різноманітних публікацій перекладної прози, в часописі «Назустріч» знаходимо твори Аліни Лян. Це польська письменниця, справжнє ім’я Пауліна Ландау. У Польщі її знають насамперед завдяки роману «Комета Галлея».

Сторінка часопису "Назустріч"
Сторінка часопису “Назустріч”

Критика в «Назустрічі», як виглядає, часто мусила виконувати просвітницьку, «пояснювальну» роль (подібно до згаданих інтерв’ю).  Так, у № 15 (1934) Михайло Рудницький у статті «Апокаліпса буденщини» розповідає простими словами про роман Джеймса Джойса «Улісс».

У часописі регулярно публікувалися й огляди. У № 2 за 1935 рік свій огляд пропонує увазі читачів Святослав Гординський, знайомлячи із книжками Богдана-Ігоря Антонича, Наталії Лівицької-Холодної, Юрія Косача та Євгена Маланюка. А в другому числі 1936 року Михайло Рудницький опублікував огляд «21 книжок за 12 місяців» (формат, що близький до сучасних оглядів). В одному з номерів вийшов чималий огляд тодішньої білоруської поезії. З’являлися тут і такі трохи несподівані публікації, як добірки любовних листів відомих людей.

Сторінка часопису "Назустріч"
Сторінка часопису “Назустріч”

Уривок огляду Олега Коцарева, що вийшов у межах проєкту «Екземпляри», який реалізовує культурно-видавниче медіа «Читомо» за підтримки Українського культурного фонду. Часопис та інші журнали оцифрували під час проєкту і незабаром опублікують у вільний доступ.

Джерела:

  1. Костюк С. «Назустріч»: 1934-1938: Систематичний покажчик змісту. – Львів : б.в. – 278 с.
  2. Середа О. Святослав Гординський як редактор, публіцист і мистецький критик. / О. Середа // Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. – 2017. – Вип. 7. – С. 401-412.
  3. Когут С. Михайло Рудницький як літературний критик та редактор часопису «Назустріч» // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника : зб. наук. пр. – Львів, 2016. – Вип. 8 (24). – С. 58-71.
  4. Воробкало Д. «Мистецтва для нації vs Мистецтво для мистецтва» // Збруч. – Режим. – 01.01.2017.
  5. Лехман Т. Дмитро Левицький (1877–1942), громадсько-політичний діяч, журналіст, редактор, видавець – родом з Добрячина. [Електронний ресурс].

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.