Стефанія Нагірна. Із моїх музичних спогадів

16. 06. 2022

Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова познайомитися із музичними спогадами Стефанії Нагірної – співачки, педагога та громадської діячки.

Стефанія Нагірна – активна учасниця Українського жіночого союзу. 1919–1944 виступала в українських концертах у Львові, Празі, Берліні. Викладала в українських гімназіях у Подєбрадах , Рахові, м. Модржани. 1945–1948 перебувала у таборі для переміщених осіб (м. Реґенсбурґ, Німеччина), де брала активну участь в Об’єднанні українських жінок на еміграції.

У 1949 емігрувала до Нью-Йорка, де провадила педагогічну діяльність, була членом управи Українського літературного мистецького клубу, очолювала батьківський комітет Українського музичного інституту (м. Чикаґо, США).

Спогади Стефанії Нагірної, які ми пропонуємо читачам, були опубліковані у часописі “Наше життя” (1952 р., ч. 6) під назвою “Із моїх музичних спогадів”. Найбільше автор у них згадує про талановитого композитора Нестора Нижанківського (текст спогадів подаємо оригінальним).

Титул часопису "Наше життя", ч. 6, 1952 р. — Титул часопису “Наше життя”, ч. 6, 1952 р.

Із моїх музичних спогадів

Оце недавно в одній книгарні переглядала я ноти й натрапила на “Ах, де ж той цвіт” Остапа Нижанківського. Ця пісня збудила в мене цілу низку спогадів із давноминулого. Я співала її востаннє у 1919 році, коли ще свіжа була могила автора цієї пісні, жорстоко розстріленого поляками. Акомпаніював мені син його Нестор, з яким я випадково тоді познайомилась.

Пригадались інші переживання, звязані з музичними виступами. Впродовж декілька десятків літ, коли я вчилася співати й виступала – було в мене їх багато. Більшість із них мають значіння тільки для мене. Але деякі можуть бути цікаві для всіх, що люблять музику та переживання, звязані з нею.

Перший листопада 1919 застав мене у Львові, де була студенткою Музичного Інституту. Трагічний відступ Української Армії відтягнув також частину цивільного населення. Разом з ним опинилась я у Манастириськах над Дністром, Там саме зустрілась із Нестором Нижанківським, який відступав разом із своїми братами із армією. Він був дуже прибитий, бо весною поляки розстріляли були його батька, священика коло Стрия.

Мене представили йому, як співачку. Він зацікавився. Повели нас в якусь велику залю, де стояв добрий фортепіян. Зібралося декілька старшин, Нестор Нижанківський просив мене заспівати дещо з творів його батька. Я почала піснею “Ах, де-ж той цвіт”. Знаменитий акомпаніямент Н. Нижанківського поривав мене. Ледве ми закінчили пісню, як він зірвався з крісла й вибіг із залі. Всі зрозуміли, що його зворушила музика батька. За деякий час вернувся спокійний, але з почервонілими очима. Стиснув мою руку й сказав: – Яка шкода, що мій батько ніколи не чув вашого виконання цієї пісні!

Після цього я співала ще декілька пісень його батька, а він свої молодечі композиції “Снишся мені” та “Не співай на весні, соловейку, мені”. На другий день я зустрінула Н. Нижанківського на вулиці з перевязаною лівою рукою. Що сталося? Необережно поводився з револьветом і перестрілив собі руку. Сумно сказав: – Вже певне ніколи не буду грати. Мені защеміло серце. Я змогла сказати тільки декілька слів співчуття. Ми розійшлися.

Дальший відступ, полон, Бригідки й знов я на волі у Львові. Та продовжувати науки співу я не могла, бо тяжкі були мої матеріяльні умовини. Треба було пробиватися життям.

Та саме на той час припадає переживання, що заважило на дальшій моїй дорозі. Ще коли я була ученицею Музичного Інституту, вибрала раз була для кінцевого попису оту саме пісню Остапа Нижанківського. На одну з лекцій прийшов послухати директор Інституту В. Барвінський. Коли я почала, побачила на його обличчі здивування. Він вислухав мій спів до кінця й вийшов без слова. На пописі, який відбувся у великій залі Муз. Інституту, я співала, як казали, дуже добре.

І ось весною 1920 я одержала запрошення взяти участь у концерті, присвяченому памяті композитора Остапа Нижанківського. Я співала в дуетах зі Стефою Туркевич. Ми виконували “Люблю дивитись” та “Люба ластівочко”. Це був перший мій концертовий виступ. Я була рада, що він повязаний із улюбленим моїм композитором.

Зараз після того попрохав мене директор українського театру О. Стадник заступити хвору артистку в опері М. Лисенка “Ноктюрн”. В якому хвилюванні вивчила я за три дні партію “Панни з рожою”! Партнером моїм, себто “офіцером” був відомий співак Орленко. “Вакханку” співала артистка Стадникова. Орхестрою диригував молоденький ще тоді, Антін Рудницький.

Та осінню цього ж року зустрінула мене найбільша несподіванка. Я одержала запрошення співати на концерті, де мав виступати В. Барвінський, як піяніст, та оперовий співак Мартіні (Масляк). Для мене,студентки Музичного Інституту, це був великий успіх. А вже коли появилися на вулицях Львова афіші й я побачила своє прізвище побіч Барвінського та Мартіні, я повірила у дійсність.

Василь Барвінський (1888-1963) – композитор, піаніст, педагог, музичний критик, у 1932 році – директор Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові.

Концерт пройшов з великим успіхом. Появилася в «Ділі» рецензія С. Людкевича, яка мене оголомшила. Я читала її стільки разів, що вивчила була напамять. Довгий час затер дещо, тому подаю тільки уривок із неї: «С. Чабанівна (моє дівоче прізвище) являється співачкою “зроду”, з гарним гнучким, з натури поставленим голосом. І коли її природна техніка й наскрізь інтелігентна інтерпретація робить вже сьогодні враження школи, то при всесторонньому удосконаленні вона ішла б все вище й вище. Хто знає тернисту дорогу її дотеперішніх мистецьких змагань, то може хіба звернутися з гарячим апелем до всієї музикальної суспільности, щоб цьому талантові не дала загинути, а помогла йому розвинутись всесторонньо”.

Не згадую тут моїх дальших виступів у театрі О. Стадника, де я співала ролю Оксани в “Запорожці”, Софії в опері “Галька” та Арсени в “Циганському Бароні”. Та запамяталась особливо академія 22 січня, влаштована новою наддніпрянською еміграцією. Композитор С. Людкевич запропонував мені співати його нову пісню на слова О. Олеся “Подайте вістоньку”, присвячену емігрантам із Великої України. Я була одушевлена, що перша буду виконувати цю композицію. Глибокий зміст вірша та надзвичайно цікава музика цієї пісні мені дуже припали до вподоби. Пізніше я згадувала її, коли мені прийшлося співати на ювілею 40-ліття літературної праці О. Олеся.

Коли в 1923 році зявилася можливість студіювати на високих школах у Празі, я переїхала туди з чоловіком. Із цим культурним та гарним містом, звязано в мене багато спогадів. Та в першу чергу згадаю свою зустріч із Нестором Нижанківським, щоб доповнити спогади про нього.

Одного дня побачила я його в їдальні Укр. Гром. Комітету, де тоді зустрічалась велика частина еміграції. Він не пізнав мене, а я чомусь не признавалась, що ми колись були знайомі. Глянула тільки мимохіть на його ліву руку і з радістю ствердила, що нема знаку від колишнього пострілу.

За якийсь час мене запросили взяти участь у Шевченківському концерті. Н. Нижанківського представили мені, як акомпаніятора. Перша проба відбулася в його помешканні. Коли я співала першу пісню, Нижанківський був неначе задуманий, далі декілька разів глянув на мене, врешті зірвався з крісла, взяв мене за руки й спитався схвильовано: Пані, це ви співали пісні мого батька в Манастириськах? Я була щаслива, що він пізнав мене по голосі. Від того часу він став моїм постійним акомпаніятором. Працювати з ним було дуже приємно. Ми докладно студіювали кожну пісню й дивували слухачів великою зіграністю.

Особливо радісно згадую оперу М. Лисенка “Ноктюрн”, що її ми ставили в Подєбратах. “Вакхантку” співала О. Мамонько, яка потім стала оперовою співачкою в Ризі. Ролю “офіцера” виконував О. Самойлович, один із трьох братів Самойловичів, знаних співаків. Ролю “Панни з рожею” по мистецьки співала чешка Ріхтрова, яка ніяк не могла навчитися вимовляти українського твердого “л”. Ролю “цвіркуна” виконала приємним альтом Н. Дяченкова. “Цвіркунку” співала я. Підготовку всіх партій вів Н. Нижанківський.

У 1929 р. Нестор Нижанківський виїхав до Львова. Останній раз я зустрілася з ним у червні 1934 р. у Львові, куди я приїхала як делегатка на Український Жіночий Конгрес разом із З. Мірною та Л. Садовською.

Нестор Нижанківський (1893-1940) – композитор, піаніст, музичний критик

Н. Нижанківський запросив мене послухати його нові композиції. Він грав мені один твір, що мене сильно зворушив. Написав його в той день, коли гинули з рук польського ката хлопці-герої – Білас та Данилишин. Потрясаюче вражіння у цій композиції – це наслідування дзвонів українських церков, які проводжали мучеників в останню дорогу. Мабуть ніхто не виконував цього твору, бо був написаний потайки. Чи зберігається де?

Згадую покійного Н. Нижанківського з великим признанням за його прекрасний акомпаніямент, за цінні поради та глибину музичного таланту. Український музичний світ втратив у ньому передчасно здібного композитора.

Стефанія НАГІРНА

Короткий огляд нових злочинів проти культурної і релігійної спадщини

16. 06. 2022

Щотижня прес служба Міністерства культури та інформаційної політики оприлюднює нову цифру епізодів воєнних злочини рашистів проти української культурної спадщини. Станом на 10 червня задокументовано 367 таких епізодів. Продовжуємо слідкувати за розвитком подій на цьому рівні війни, взявши до уваги період 31 травня-10 червня.

Збільшилась кількість зафіксованих руйнувань щодо культурної спадщини Харківщини. Наразі – це 97 епізодів, найбільше – 79 – в м. Харкові та його околицях. В Донецькій області зафіксовано – 89, з них 53 у Маріуполі, в Луганській та Сумській областях – по 28. Крім того, 12 – в Запорізькій області. Очевидно, більш скупою є інформація про такі злочини з територій, де намагаються встановити свою злочинну владу окупанти.

Міністерство культури та інформаційної політики виділяє також різні ступені уражень пошкоджених об’єктів. Зокрема, 173 – легкого – це близько 50 відсотків зареєстрованих епізодів майже по всіх регіонах України, крім Донеччини; 123 – середнього – до 50 відсотків на Донеччині та 25-30 відсотків в Запоріжській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Чернігівській областях; 58 – важкого – до 25 відсотків на Донеччині та 10-15 відсотків на Харківщині, Чернігівщині та Київщині. Та 9 об’єктів на Донеччині, Київщині, Сумщині та Чернігівщині повністю знищені.

Станом на 10 червня внаслідок обстрілів, ракетних та бомбових ударів росіянами в Україні зруйновані та пошкоджені 119 об’єктів культурної спадщини. Рашисти знищили та пошкодили 142 релігійні споруди, з них 51-а перебуває на обліку як пам’ятки історії, архітектури та містобудування або цінна історична забудова. Від дій окупантів саме релігійні споруди страждають найбільше.

Найбільш підступним ударам зброєю з боку терористичних військ на святині за останні три тижні були піддані храми і монастирі Московського патріархату на території Донецької області. Як бачимо, і далі конфесійна приналежність для орди не має жодного значення. Так, за повідомленням прес служби місцевої єпархії, «внаслідок обстрілів уламками (30 травня – прим. І.С.) пошкоджено фасади та вікна церкви, дзвіниці та будинку келій комплексу Покровського жіночого монастирю, збудованого у 2017 р.». Як інформує ця ж церковна структура, 31 травня внаслідок обстрілів частково зруйновано вівтарну частину церкви св. Феодосія Чернігівського, збудованої в 2006 році. Пошкоджено її фасади, вікна, інтер’єри та сусідній будинок церковної школи.

Найдраматичніший злочин супроти християнських святинь в останні тижні вчинено 4 червня армією так званої рос федерації. «… під обстріл окупантів знову потрапила Святогірська лавра на Донеччині. Горів Всіхсвятський скит Святогірської лаври. Окрім монастирської братії та сестер, в храмі перебувало приблизно 300 біженців, серед яких люди з інвалідністю, літні люди, приблизно 60 дітей, у тому числі немовлята», – описав цю подію Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики. Офіцер 95-ї ДШБ Юрій Кочевенко, пост зі світлинами якого передрукувало інтернет-видання Liga.net, зазначає, що в результаті обстрілів спалахнула названа дерев’яна церква скиту всіх святих. Полум’я повністю охопило головний храм обителі, ‒ підтвердили цю інформацію в офіційних структурах Москвоського патріархату. Як нагадує інтернет-видання «Liga.net», цей скит ще збудовано у 1912 році. Це один із найкращих зразків дерев’яного храмобудівництва в регіоні. Протягом травня-початку червня Святогірська лавра на Донеччині кілька разів потрапляла під обстріл окупантів. 30 травня через атаку рашистів там загинуло троє людей…

Не менш від рашистської зброї з кінця травня і до початку червня постраждали будівлі історичного значення. Внаслідок обстрілу 30 травня пошкоджено фасади та покрівлю старовинної будівлі ‒ колишнього будинку Йохана Янцена, ‒ повідомило запорізьке інтернет-видання Форпост.

Маріупольський художній музей ім. Архипа Куїнджі

В будинку, зведеному в 70-х роках XIX ст., діяв виконком Оріхівської міськради. Через російську атаку в маєтку пошкоджені вікна, розтрощені вхідні двері, стіни та старовинна ліпнина посічені уламками, а частина даху та другого поверху зовсім зруйновані. Сам Йохан Янцен за віросповіданням був менонітом (представників цієї течії протестантизму в Оріхові було багато), він збудував млин на паровому двигуні. Пізніше заснував школу для дітей з родин менонітів, потім завдяки йому в Оріхові облашували невелику лікарню на 14 ліжок. Крім самого Янцена активну участь у розбудові міста брали його сини. Завдяки їм в Оріхові побудували кінотеатр, багато нових житлових будинків, торгові місця, деякі з них існують і донині», ‒ зазначено в названому вище повідомленні «Форпосту».

В місті Маріуполі, яке зазнало, за оцінками міжнародних організацій, найбільшої гуманітарної катастрофи в наш час, і далі чиняться злочини супроти культурної спадщини. Внаслідок обстрілів 6 червня частково зруйновано фасади, стіни, покрівлю, перекриття та інтер’єри старовинної будівлі колишньої Маріїнської жіночої гімназії – повідомив телеграм-канал Маріуполь сьогодні.

Гімназія в Маріуполі збудована в 1894 році, в ній дотепер діяв освітній заклад ‒ Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 1. Також зазнав пошкоджень розташований у будівлі історичний музей гімназії, започаткований в 1975 році. Стан музейних експонатів наразі невідомий.

Попри ці втрати і пошкодження, культурне життя на територіях мирної України розвивається в літній період в найрізноманітніших формах. Громадяни через культуру пробують загоїти щоденні рани смертноносної війни, розв’язаної державою-агресором.

Ігор СКЛЕНАР

Співачка sameTa розчулила українців, представивши переможну пісню (відео)

16. 06. 2022

Співачка sameTa після перемоги у конкурсі “Шукаємо хіт!” від порталу МУЗВАР і лейблу MONOTON, представила студійні версію пісні “Серденько”.

Артистка називає цей реліз знаковим для себе, як і стала для кожного українця знаковою весна 2022 року.

“Фраза “лютий вкрав весну” дала настрій всій пісні. Але я не хотіла в ній тиснути на “больові точки” кожного українця. Навпаки, я хотіла аби всі слухачі могли доторкнутись до мого “Серденька” та відчути легкість, можливо посміхнутись”, – коментує реліз sameTa.

Пісня “Серденько” – ідеальний саундтрек до подорожей та прогулянок рідними вільними містами України. Не зважаючи на те, що перший куплет пісні був написаний під обстрілами, коли sameTa знаходилася у Київській області, композиція надихає і дарує віру у красиве майбутнє.

На студії звукозапису MONOTON sameTa змогла своїм співом зачарувати саундпродюсера та засновника лейблу MONOTON Антона Борзенка.

“Ми зараз налаштовані підтримувати молодих ініціативних артистів, саме тому разом з МУЗВАР оголосили конкурс “Шукаємо хіт” та створили пісню для його переможниці. sameTa на студії з перших секунд проявила свій музичний характер. Вона мала чітке розуміння того, як має звучати пісня. Ну а коли артист дослухається до порад і одразу видає правильні інтонації у співі – це просто знахідка для саундпродюсера”, – коментує роботу на студії Антон.

У співачки sameTa заплановано ще декілька релізів та є багато творчих ідей. Портал МУЗВАР обіцяє підтримувати їх та освітлювати на власних ресурсах.

“Дійсно приємно працювати з артистами, які знаходяться у стані визначеності і розуміння свого місця в музиці. sameTa впевнена у своєму музичному матеріалі та йде своїм обраним творчим шляхом. Наша мета – підтримати її в цьому”, – Льоша Донцов, кріейтор порталу МУЗВАР.

Ірина САВЕНКО

Відійшов у вічність політв’язень і патріарх львівського колекціонерства Іван Гречко

15. 06. 2022

Іван Гречко і його колекція ікон на склі. Фото: Збруч

На 93 році життя помер відомий колекціонер, меценат, громадський діяч, співорганізатор Інституту колекціонерства українських пам’яток при Науковому Товаристві ім. Тараса Шевченка Іван Гречко. Про це повідомила Тетяна Романишин-Семаник.

«Зі святими упокой, Христе, душу померлого раба Твого Івана Гречка, де немає ні хвороби, ні журби, ні смутку, а життя безкінечне», – написала вона.

Довідка

Іван Михайлович Гречко народився 19 січня 1929 р. в місті Надвірна на Прикарпатті. Навчаючись та проживаючи з 1946 року у Львові, був активним учасником культурно-національного та духовно-релігійного життя міста. Зокрема, від 60-х років минулого століття він тісно співпрацював з катакомбною УГКЦ, католицькими клубами Польщі, Українським патріаршим світовим об’єднанням, спричинившись до відновлення у 1980-х роках українського католицького академічного товариства «Обнова», брав активну участь у випуску незалежного журналу «Віра батьків», був членом-засновником Клубу української греко-католицької інтелігенції.

Наталка СТУДНЯ

Слідами могутнього ордену. Спадщина домініканів у Белзі

15. 06. 2022

Орден домініканів, або «псів господніх», чиїм символом був собака із факелом, – найстаріша чернеча спільнота на території колишньої Речі Посполитої. Впливовим і могутнім він був і на русинських землях держави. Прийнято вважати, що до Львова домініканів запросила дружина князя Лева Констанція. Їхній слід у місті означено величним Домініканським костелом, що став одним із сакральних символів Львова.

Домініканські святині Белза на світлині 1930-х рр. На передньому плані – костел і монастир домініканів, на задньому – сестер-домініканок

Однак неофіційною столицею ордену цілком справедливо можна вважати Белз, маленьке прикордонне містечко з воістину грандіозною історією. Домінікани з’явилися в Белзі на запрошення князя мазовецького та белзького Земовіта IV ще у далекому 1394 році (інша версія – 1401 рік) й одразу взялися будувати дерев’яний костел та монастирські келії. З цього часу на кілька століть історія Белза тісно переплелася з історією «псів господніх», залишивши нам згадку в архітектурних пам’ятках містечка.

Костел і монастир домініканів на світлині 1930-х рр.

Комплекс монастиря отців Домініканів

Після зведення згаданого вище дерев’яного костелу святого Миколая орден почав будувати плани на своє розширення, яке однак відбувалося не так швидко, як хотілося ченцям. Лише в середині XVI століття, нагромадивши відповідні кошти, вони споруджують новий мурований монастирський костел. Постав він на величезній міській ділянці, що простягалася від вулиці, яка виходила з південно-західного рогу Ринку до давніх міських оборонних валів вздовж річки Солокії.

Первинно костел являв собою монументальну тринавову базиліку з трансептом та витягнутим півциркульним вівтарем. Нава костелу сягала аж до вулиці. Його могутні стіни укріплювали потужні контрфорси. У XVII столітті були зведені муровані келії монастиря, дзвіниця та оборонний мур.

Вже наприкінці XVIII століття монастир ліквідувала австрійська влада, а костел перетворила на міський парафіяльний. В колишніх монастирських приміщеннях у різні роки розташовувалися різні урядові установи, зокрема школа і тюрма.

На жаль, неодноразові перебудови костелу вже на кінець XIX століття стерли всі стильові сліди і тільки великий ренесансовий вівтар ще підкреслював його давність. Костел був діючим впродовж 400 років, аж поки не зруйнували його радянські війська при взятті Белза 1944 року. Яка була потреба знищувати святиню – невідомо. Версія про те, що в ній начебто стояла німецька артилерія, виглядає надто сумнівною. Але і в наші дні суворі руїни костелу свідчать про велич та заможність белзьких домінікан.

Від величного монастирського комплексу вціліли лише окремі фраґменти. При південно-західному розі центральної площі здіймається двоярусна барокова споруда, яка фіксує північно-східний кут монастирської території. Це – монастирська дзвіниця. На захід від дзвіниці стоїть північний келійний корпус з годинниковою чотириярусною вежею – найвищою домінантою міста. У стильовому вирішенні вежа – характерна барокова споруда, яка увінчана модерновим ажуровим ліхтарем. У наш час вежу адаптовано під міську Ратушу. Її прикрашає ажуровий ліхтар, а на четвертому ярусі у 1920 році встановлено годинник. За легендою, його стрілки були колись виготовлені з татарських стріл.

Белзька ратуша – колишній келійний корпус монастиря домініканів

Під час реконструкції вежі знайдено фрески орієнтовано XVII століття, а в культурному шарі, глибина якого в цьому місці складає близько 4 метрів – дитячі поховання, кераміку та залишки невідомого муру. Під час архітектурно-археологічних досліджень 2004 року несподівано під товщею тиньку на стінах вежі виявлено барокові розписи. Чудом вцілілі фраґменти зображують окремі моменти з життя домінікан XVII-XVIII століть. Сюжети оздоблені пишною бароковою орнаментикою. Віднайдені розписи поповнили скарбницю белзьких культурних пам’яток і стали їх окрасою.

Позаяк монастир стояв при міських укріпленнях, то мусив мати власну систему оборони. Про це свідчать збережені прясла цегляних оборонних мурів з бійницями. Це лише фраґменти великого чотирикутника фортифікацій Домініканського монастиря.

Костел св. Миколая сестер-домініканок у Белзі

Ансамбль монастиря сестер-домініканок

У 1635 році, коли отці вже добре вкоренилися у Белзі, тут почалося спорудження костелу і монастиря сестер-домініканок. Кошти на цей амбітний проект виділила віденська каштелянша Софія Ходкевичівна за сприяння короля Владислава IV.

Перший костел спорудили на Люблінському передмісті Белза, але під час Хмельниччини році його було зруйновано. Однак уже в 1653 році Ян Казимир дав дозвіл на побудову жіночого монастиря безпосередньо в місті поруч з монастирем отців-домініканів.

Новостворена обитель складалася з храму до якого примикали монастирські келії, збудовані в 1743 році. Основна композиція храму підкреслена західним притвором. Стіни інтер’єру у ХІХ столітті були розписані олійними фарбами в стилі рококо.

Костел був зведений у барочному стилі у вигляді базиліки з двома симетричними триярусними вежами на фасаді. Первісно храм мав червоний колір цегли, з якої був споруджений, і лише пізніше його отинькували. У XVIII столітті в нішах на фасаді встановлено чотири скульптури: святі Урсула, Катерина Сієнська та Розалія. Ім’я четвертої святої до наших часів не дійшло. Фронтон костелу, крім скульптур, прикрашають пілястри доричного ордеру.

1785 року костел домініканок був переданий греко-католицькій церкві, а в приміщеннях монастиря від початку ХІХ століття розташовувались греко-католицька плебанія, повітовий суд, школа, нотаріат, архів.

Під час рестараційних робіт 1861 року бані церкви вкрили мідною бляхою, а 1893 року. був встановлений новий іконостас за зразком перемиського, виконаний перемиськими ж майстрами.

У 1900 році церкву розписав львівський маляр Михайло Боярський. Тоді ж на фронтоні чільного фасаду було встановлено мозаїкове зображення святого Миколая на згадку про однойменну катедру, яка стояла поряд із монастирем сестер-домініканок. Ця мозаїка сьогодні є одним з улюблених об’єктів для споглядання туристами.

Фронтон костелу з мозаїчним зображенням св. Миколая

В північно-східному куті монастирської території здіймається триярусна дзвіниця з цибулястою банею. Зведена вона 1906 року за проєктом відомого львівського архітектора Филимона Левицького. Хоча вирішена дзвіниця у модерновому стилі, її архітектура вдало гармонізує з бароковою пластикою церкви.

Доречно згадати кількома словами архітектора, чиє ім’я сьогодні, на жаль, не надто відоме широкому загалу. Филимон Левицький (1873 – 1922) – львівський архітектор. Працював у фірмі Івана Левинського. Керував будівництвом знаменитого у Львові дому страхового товариства «Дністер», спроектованого архітекторами майстерні Левинського. Належав до когорти будівничих, які втілювали ідеї нового українського стилю в архітектурі, що базувався на зразках народної, зокрема гуцульської архітектури. Займав активну громадську позицію, був старшиною «Сокола-Батька». Похований на Личакові.

Після закінчення цих робіт частину старих образів, які походили зі зруйнованих белзьких церков – святого Духа, Преображення Господнього та, ймовірно, святого Миколая, передали збірці новоствореного Національного музею у Львові.

Під час перебування Белза у складі Польської народної республіки (1944-1951) костел використовували поляки, позаяк парафіяльний костел святого. Миколая, як ішлося вище, був знищений. Саме в цей час зник багатий парафіяльний архів, яким користувався історик Теофіль Коструба при написанні історії Белза.

Руїни монастирських приміщень сестер-домініканок

1991 року костел було повернено греко-католицькій громаді і посвячений як церква святого Миколая. Сьогодні церква є найбільшою і найкраще збереженою зі всіх давніх пам’яток Белза.

Домініканська спадщина – це те надбання, яке засвідчує європейськість і велику славу міста. А в комплексі із сакральною спадщиною українців та юдеїв творить унікальний мультикультурний образ Белза.

Джерело: Край

Музей Грушевського у Львові запрошує на презентацію унікального мемуарного видання «Щоденник Михайла Грушевського (1902‒1914 рр.)»

15. 06. 2022

Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові

17 червня 2022 р. о 15 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) відбудеться презентація видання — «Щоденник Михайла Грушевського (1902‒1914 рр.) у двох томах», друк якого був перерваний військовою агресією росії проти України і завершився вже в ході війни, на початку травня 2022 р.

Упорядник видання, автор вступної статті та коментарів — директор Історико-меморіального музею Михайла Грушевського у Києві Світлана Панькова; науковий редактор — завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України професор Ігор Гирич.

«Щоденник Михайла Грушевського (1902‒1914 рр.)

До видання увійшли всі виявлені на даний час щоденникові нотатки Михайла Грушевського за 1902-1914 роки, які зберігаються в Центральному державному архіві України в м. Київ і вводяться до наукового обігу в повному обсязі вперше.

Унікальне мемуарне джерело відкриває нові сторінки життєпису Михайла Грушевського, репрезентує невтомну енергію професора першої кафедри української історії, керманича наукових інституцій у Львові та Києві, етапи творення національного гранд-наративу, багатогранну діяльність вченого на ниві публіцистики, культури, видавничого руху та суспільно-політичного життя України початку ХХ ст.

Софія ЛЕГІН

У Львівському історичному музеї покажуть фільм “Осип Курилас. Повернення в історію”

15. 06. 2022

Осип Курилас за мольбертом під час служби в Легіоні Січових Стрільців.

В четвер, 16 червня 2022 року, о 15 год. у Львівському історичному музеї (пл. Ринок, 6, конференц-зала) відбудеться показ фільму “Осип Курилас. Повернення в історію”. Подія організована у співпраці із Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) та Львівським фотомузеєм.

Фільм розповідає про відомого українського живописця, графіка і карикатуриста, майстра мініатюри поштових листівок, одного з основоположників модерного українського сакрального мистецтва, неперевершеного ілюстратора дитячих читанок та букварів, очільника мистецького відділу Пресової квартири Легіону УСС ОСИПА КУРИЛАСА.

Фільм знятий на основі віднайденої та зацифрованої хроніки 1947 року за кошти Фонду Нагірних та родини Куриласів з Америки. У фільмі використаний уривок зі стрічки “Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918-1919” Тараса ХИМИЧА.

Над фільмом працювали:
Автор сценарію – Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ;
Зйомки, монтаж та режисура – Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ;
Автор музики – Анастасія ЗДВІЖКОВА;
Аранжування та студійний запис здійснено на студії ZAБAVA RECORDS.

Ролі озвучували:

За Осипа Куриласа – Януш ЮХНИЦЬКИЙ;
За автора – Славко НУДИК;
За Івана Труша – Сергій ГАБШІЙ.

У фільмі знімалися:

Наталя ФІЛЕВИЧ – директор Благодійного фонду Нагірних;
Оксана ЖЕПЛИНСЬКА – завідувачка відділу українського мистецтва ХІХ – початку ХХ століть Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького;
Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ – краєзнавець, дослідник творчості Осипа Куриласа;
Ігор ТКАЧИК – спеціаліст з оцифрування кіноматеріалів;
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ – директор Львівського Фотомузею;
Стефанія ДЕРЕВАЦЬКА – ініціаторка створення музею Осипа Куриласа в Щирці;
Олег ВАСИЛИШИН – голова Щирецької об’єднаної територіальної громади.

Львівський історичний доповнить показ міні-виставкою експонатів зі своїх фондів що стосуються Осипа Куриласа та визвольних змагань.

Руслан КОШІВ

У Львові підвели підсумки онлайн-конкурсу «І слово, і пісня, Матусю, тобі!» 2022 року (відео)

15. 06. 2022

27 травня цього року у приміщенні медіатеки Центральної міської бібліотека імені Лесі Українки відбулось урочисте нагородження переможців щорічного дитячого конкурсу, присвяченого Дню матері.

Організатором конкурсу є Львівська міська громадська організація «Союз Українок». На жаль, починаючи з 2020 року конкурс із-за пандемії проводився виключно в онлайн режимі. Цього року вдалось вперше за останні 3 роки організувати справжнє свято для конкурсантів, їх батьків та вчителів.

Сподіваємось, що з наступного року ми назавжди повернемось до звичної форми проведення конкурсу, і будемо і надалі плекати нашу мову, традиції і культуру.

Ксенія БАЗИЛЮК

Як українських бійців потравили паралітичним газом

14. 06. 2022

Фрагмент гравюри художника, члена ОУН і УГВР Ніла Хасевича: «СССР – тюрма народів», 1948 рік

4 червня 1945 року чекісти радянського НКВД захопили в полон членів ОУН, братів Миколу й Петра Дужих. Для їх знешкодження використали газ.

Микола Дужий народився 1901 року в селі Карів Львівської області. Був найстаршим сином у родині. 1918-го став солдатом Української Галицької Армії. Воював із поляками в Галичині, з “білими” й “червоними” на Правобережжі. Перехворів на тиф. Після переходу УГА на бік Червоної армії служив командиром однієї з частин. А після розриву УГА з ЧА 1920 року повернувся до Галичини. Деякий час служив у польській армії, а після того вступив до Львівського державного університету. Здобув звання магістра філософії. 1931-го Микола Дужий став працівником товариства “Просвіта”. Виховував людей у національному дусі.

Брати Микола та Петро Дужі на вул. Академічній у Львові, 1937 рік

Після окупації Західної України Червоною армією 1939 року переїхав до Кракова. За рік дізнався, що матір та інших членів родини радянська влада насильно вивезла до Казахстану. 1941-го приєднався до ОУН і перебрався до Львова. Працював в Українському центральному комітеті. Розробляв концепцію військових відділів. Мав псевдоніми “Вировий” і “Мирон”. 1944 року став учасником Першого Збору Української Головної Визвольної Ради, де його обрали секретарем Президії організації. А після арешту голови УГВР Кирила Осьмака саме Микола виконував його обов’язки. З просуванням радянських військ теренами України пішов у підпілля й працював у Головному штабі УПА. Редагував журнал “Повстанець”.

Петро Дужий народився у Карові 1916 року. За 16 років, під час навчання в Рава-Руській гімназії, його прийняли до підпільної організації юнацтва ОУН. Його викрили й арештували поляки. Потім знову, але вдавалося звільнятися. 1941-го Петро потрапив до списку 700 членів ОУН, які мали виконувати найвідповідальніші завдання. Він приєднався до похідних груп ОУН(б). Його група мала проголосити в Києві Акт відновлення Української державності, але цьому завадило німецьке СД. Дужого заарештували й відправили до Львова. Йому вдалося звільнитися й потрапити на Дніпропетровщину. А згодом у межі Холодного Яру на Черкащині, де мав організовувати відділи УПА. Там німці схопили його вчергове й засудили до страти, але знову вдалося втекти. Спочатку потрапив до Умані, а звідти, за підтримки побратимів, удалося перебратися на Волинь.

Майор УПА Петро Федун-Полтава у підпіллі.

1944 року Петра Дужого прийняли до складу Головного Проводу ОУН референтом пропаганди. Редагував часопис “Ідея і Чин” та інші. Підготував брошуру “Слово Організації українських націоналістів до українського народу”. Під його керівництвом працював Петро Федун – “Полтава”.

На криївку, в якій 4 червня 1945 року перебували брати й іще шість повстанців, агентів НКВД вивів зрадник. Щоб знешкодити повстанців чи не вперше вирішили застосувати струменево-паралітичний газ. Усі українські бійці знепритомніли.

Після захоплення в полон розпочалося слідство з тортурами. Микола Дужий не визнав свого членства в УГВР. 4 лютого 1946-го військовий трибунал засудив його до смертної кари. Такий самий вирок 22 березня 1947 року дістав і Петро. Але 26 травня 1947-го в СРСР вийшов указ, яким смертну кару скасували. Замінили її на 20 років таборів.

1955 року Миколу Дужого звільнили з ув’язнення за станом здоров’я. Він повернувся до Львова й прожив лише 12 днів. Петро провів у таборах 15 років. Його звільнили 1960 року. Поселили в Запоріжжі під суворим наглядом, а пізніше дозволили повернутися до Львова. 1980 року під псевдонімом Опанас Скелястий видав збірку сонетів і поезій “Розкуте слово”.

Головний ідеолог збройного підпілля ОУН-УПА Петро Федун – “Полтава” застрелився під час бою з військами УМГБ на Івано-Франківщині 23 грудня 1951 року. Посмертно нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги УПА.

Федув написав безліч зрозумілих звичайним людям проукраїнських ідеологічних статей, пропагандистських і агітаційних брошур. Розробив ідеологічну базу для продовження боротьби в підпіллі. Наголошував на незацікавленості “західних демократій” в українському питанні й радив не чекати від них значної допомоги.

На сьогодні знайдено 34 фундаментальні публікації “Полтави”. Поміж них: “Концепція самостійної України”, “Україна погибає! Хто винуватий в цьому”. Писав навіть російською мовою для радянських солдатів. З-поміж найважливіших публікацій: “Хто такі бандерівці та за що вони борються”. Був прихильником створення вільних національних держав у межах етнічних територій.

Джерело: Gazeta.ua

Мандрівка в Карпати, або як літаки Другою світової війни можуть допомогти ЗСУ

14. 06. 2022

Фото з останнього походу за цим маршрутом у вересні 2021 року

Група пошуковців Пошук літаків ДСВ в Україні започатковує новий вид туризму – похід та дослідження місць падінь літаків ДСВ в українських Карпатах. Знаходячись в тилу намагаються допомогти нашій армії як можуть та як вміють.

Для початку обрано ближній та цікавий маршрут. 2-3 липня (субота-неділя) планується комерційний похід в Карпати на місце падіння німецького літака Ju88, що впав у 1942 році.

Мета – монетизувати та популяризувати унікальні маршрути в українських Карпатах. Участь платна, але всі зібрані кошти будуть використані на закупівлю необхідного для хлопців на передовій.

Ці місця вам не покаже ані місцевий, ані досвідчений турист. І таких місць організатори туру знають багато. Тут не проходять туристичні маршрути, тому знайти самому місце фактично нереально.

Організатори туру – група пошуковців «Пошук літаків ДСВ в Україні», яка впродовж трьох останніх років займається пошуком та ідентифікацією літаків, що їх було збито під час Другої світової війни. Таких місць на мапі вже дослідили та позначили біля 80.

Отже, першій похід планується в гірський масив Горгани.

Коротко про похід:

виїзд зі Львова (також кому зручно – з Івано-Франківська інша машина поїде);
локація неподалік с.Мислівка, біля села Долина;
висота 1400-1500 метрів, пішки повільно 5 годин;
відстань 7 км до локації;
ночівля на місці в наметах;
декілька металодетекторів візьмемо з собою для охочих спробувати;
дорогою заїдемо в “Музей загиблих літаків ” біля Львова;
група в кількості 8-12 людей.
Фото з останнього походу за цим маршрутом у вересні 2021 року

Що гарантуємо:

– бомбезні краєвиди (дикі Горгани);
– чисте повітря та вода з гірських джерел;
– місце падіння літака, яке мало хто знає;
– сувенір на згадку;
– фото + відео;
– матеріали походу в наступну (четверту) книжку про пошук літаків;
– гарне товариство;
– кваліфікований гід, який заведе на місце і розповість повну історію цього літака;
– харчування за домовленістю

Кому цікаво долучитися до туру – пишіть автору Андрій Кір’янов. Буде створено закритий чат в месенджері, де буде узгоджено всі питання по транспорту, вартості, харчуванню та інше.

Транспорт зі Львова та Івано-Франківська. В складі команди вже є декілька іноземців.

Андрій КІР’ЯНОВ

Львівській філармонії на благодійному ярмарку вдалось зібрати майже 150 тис. грн для захисників

14. 06. 2022

Благодійний =ярмарок у Львові 12 червня 2022 року

У Львові відбувся благодійний ярмарок, який організував колектив Львівської філармонії та філармонійного оркестру INSO-Lviv. До музикантів доєднались львівські ресторації, кав’ярні, кондитерські, митці та крафтові майстерні, повідомили організатори.

«Ми не очікували такої кількості і активності серед відвідувачів. Ярмарок відвідали люди з усієї України. Діти несли заощадження, аби пожертвувати їх нашим захисникам. І дорослі і малеча з радістю слухали музику, писали листи захисникам, завдяки яким ми маємо можливість зустрічатись. Ми вдячні кожному, хто долучився до ярмарку солодощами, випічкою, сувенірами і майстерками, кожному, хто з нашої імпровізованої сцени творив музику, зокрема Львівській національній академічній чоловічій хоровій капелі «Дударик», Духовій капелі Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії, піаністам Оксані Рапіті та Мирославу Драгану та Джаз-бенду «Авангард», адже завдяки цій синергії добра нам вдалось зібрати 143 716 гривень. Усі кошти будуть передані воїнам, які боронять нашу з вами незалежність», — кажуть у філармонії.

На цьому заході також мала виступити Ніно Катамадзе, однак потяг Ніно через тривоги спізнився, тож артистка не встигла на ярмарок. Але її концерт відбудеться 17 червня у філармонії разом з INSO-Lviv та Ніколозом Рачвелі.

Детальніша інформація про подію та квитки за посиланням: https://philharmonia.lviv.ua/event/nino-katamadze/
Всі кошти з продажу квитків будуть скеровані на допомогу ЗСУ.

До слова, ярмарок лиш частина благодійного збору. Весь наступний тиждень на сторінці оркестру INSO-Lviv триватиме онлайн аукціон з найрізноманітнішими лотами: від зіркових зустрічей до автентичних вишиванок і ексклюзивних картин.

Ольга МАКСИМ`ЯК

Ретро фото зі Снопкова початку ХХ ст.

13. 06. 2022

Приватна школа для жінок на Снопкові, поч. ХХ ст.

На початку ХХ століття, а саме в 1913 році в Снопкові (зараз це передмістя Львова), за підтримки фундації княгині Ванди Чарторирийської було утворено приватну школу для жінок.

В ті часи такий навчальний заклад був досить сучасним. Створена в Снопкові бізнес школа для жінок мала статус вищого навчального закладу. Керівником закладу була вчителька Яніна Карлович, донька відомого етнографа, дослідника, лінгвіста та академіка Яна Карловича.

Викладали в школі знані професори із числа викладачів Львівського університету. Шкільний герб мав символ із букв “s”, що означали «шануй, служи і сій» (на польській мові „Szanuj, służ i siej”).

В навчальній програмі були природничі та гуманітарні науки, а саме: хімія та біохімія та ін. Студентки також мали професійні предмети, характерні для сільського господарства, сільськогосподарські культури та тваринництво.

Після закінчення, випускниці також були чудово підготовлені і до буднів сімейного життя, адже вміли шити та прекрасно готувати їжу.

На фото можемо побачити кадри із студентського життя в Снопкові.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело фото: pochodzimyzelwowa.pl

Українська фото- та кінопреса Галичини: українське обличчя – європейський контекст, або лекція для справжніх поціновувачів

13. 06. 2022

В п’ятницю, 17 червня 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться лекція Оксани Середи “Українська фото- та кінопреса Галичини: українське обличчя – європейський контекст”.

Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.

Лекторка розповість про обставини започаткування і особливості функціонування українських фото- та кінематографічних часописів у міжвоєнній Галичині, а саме – «У фільмовому царстві…», «Кіно» та «Світло й Тінь».

Також розкриє імена редакторів та найактивніших авторів цих пресодруків. Не обійдеться без світлин, цікавих фактів і галицького гумору.

Вже традиційно частуватиме всіх гостей Торгова Марка Кава Старого Львова.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Шанувальників запрошують в середу на Jazz Jam Session, де збиратимуть кошти для АЗОВУ

13. 06. 2022

В череду, 15 червня 2022 року, о 18:00 у ресторані Грушевський ( проспект Шевченка, 28) відбудеться Jazz Jam Session.

У цей вечір кращі джазмени країни будуть волонтерами за спеціальностю і робитимуть те, що вміють найкраще – імпровізувати, повідомили організатори Український Мистецький Фронт.

“Традиційний джем на новому місці!Відновлюється сцена Грушевський CINEMA JAZZ. Тому запрошуємо вже у середу послухати унікальну колаборацію музикантів з усіх куточків України. У закладі будуть розміщені банери з QR кодом, відсканувавши який можна перерахувати кошти на допомогу українській армії. Зібрані гроші надходять на рахунок ГО Міжнародна Асоціація Мистців, далі їх передадуть на потреби окремого полку спеціального призначення А30В”, – йдеться у повідомленні про подію.

Детальна інформація та бронювання столиків за телефоном: 098 676 4600.
Вхід безкоштовний.

Лінк для донатів: https://tinyurl.com/JAZZ-PRIVATBANK
MONOBANK – https://send.monobank.ua/jar/F6hAjTrXv
PayPal: AFofUkraine@gmail.com

Ольга МАКСИМ`ЯК

Нова кава, або неперевершений смак кавових таблеток

12. 06. 2022

Теплого недільного ранку, роблячи коротку паузу від волонтерських справ, статечні львів’яни, п’ючи ароматну каву в улюбленій кав’ярні, як і вісімдесят років тому, читають новини. Колись це були незмінні ранкові газети, в яких можна було прочитати багато цікавих і кумедних новин.

Одну з таких новин розмістила на своїх шпальтах газета “Діло” від 18 травня 1938 року. Називалася вона досить просто – “Нова кава“. Читаємо її разом з нашим партнером Кавою Старого Львова.

Одним з найцікавіших винаходів останніх років е винахід австрійського хеміка-фізіольоґа С. Розенцвайґа, що може викликати переворот у промислі кави. Він ствердив, що підчас палення кави, велика частина відживчих, смакових та ароматичних складників кави нищиться.

Тому його винахід має на цілі використати в небувалий спосіб цінні прикмети кави. Спеціальним хемічним процесом вія витягає з кави всі складники, що мають відживчу чи смакову вартість. Той екстракт піддає дестиляції і сушить. Так відживні складники кави як альґуміна, вуглеводні і природні олійки залишаються в новім продукті. Відтак екстракт мішають з цукром і стискають в таблетки. Одна таблетка вистачає на одну склянку доброї кави.

Отож, таблетована кава в кавових машинах, яку ми час від часу п’ємо, не є вже таким новочасним винаходом. І все старе – це добре забуте нове. В даному випадку – не зовсім забуте.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

У Львові відбудеться вечір спогадів про Бориса Возницького

12. 06. 2022

У вівторок, 14 червня 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться вечір спогадів про Бориса Григоровича Возницького.

Модеруватиме Лариса Борисівна Возницька-Разінкова. Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.

Герой України, Заслужений працівник культури України та Польщі, Лауреат премій ім. Т. Шевченка та ім. Я. Кохановського, Доктор honoris causa Вищої педагогічної Академії в Кракові і Варшавській Академії мистецтв, довголітній Президент Українського національного комітету міжнародної Ради музеїв (ICOM), – це ще не весь список, а основні титули Бориса Григоровича Возницького (1926 — 2012), багатолітнього директора Львівської галереї мистецтв, музею , якому віддав 50 років свого життя. Музей він називав своїм життям і, йдучи неторованим і ризикованим шляхом, до кінця виконував місію, яку свідомо обрав , рятуючи, відбудовуючи і відкриваючи музеї та пам’ятки нашої історичної та культурної спадщини.

Львівська галерея мистецтв за час директорства Бориса Возницького з другорядного малого музею, перетворилась на потужний мистецький комплекс з багатьма філіями, котрі були відкриті у врятованих від руйнації і відбудованих замках та палацах, з вартісною колекцією живопису, скульптури, сакрального мистецтва та з потужним колективом , вихованих ним музейників.

Вже традиційно частуватиме всіх гостей Торгова Марка Кава Старого Львова.

Наталя ФІЛЕВИЧ

Цей сон: слухайте новинку від гурту Gar4ica про незламність українців (відео)

12. 06. 2022

Український гурт Gar4ica презентував новий трек “Цей Сон”. У композиції йдеться про незламність українського духу та перемогу над злом, яку усі так чекають!

За словами фронтмена гурту Кирила Гаршина, пісня була написана під час війни, коли у мирному українському небі почали літати ворожі ракети і відбирати життя невинних людей.

“Війна-це як страшний сон для кожного з нас, тому ми усі чекаємо, коли він закінчиться і настане той час, коли ми зможемо знову будувати і планувати своє вільне, незалежне майбутнє!”, – додав музикант.

Довідково

Молодий та запальний гурт “Gar4Ica” з міста Житомир! Хлопці вже встигли випустити власний альбом, під назвою “Точка G”, який лунає на багатьох радіостанціях країни, та навіть за кордоном (зокрема, у чартах Америки для української діаспори), і більше того – об’їхали з ним майже усю Україну. Пісні гурту є на усіх музичних маркетах та платформах. Писали альбом у Львові, на студії місцевого саундпродюсера Віталія Літягіна, якому сподобалісь треки та ідеї хлопців.

Також, на YouTube каналі хлопців ви можете побачити безліч відео-робот на пісні з альбому. Кліпи на треки “Сумно”, “Майбутні-Колишні” та “Скажені”, зібрали по 100 тисяч переглядів і більше. Одна з найулюбленіших пісень шанувальників “Забий і Танцюй” лунала на каналі “1+1” у програмі “Сніданок”. Трек “Майбутні-Колишні”, який був записаний спільно з відомим хіп-хоп виконавцем “ХАС”, та учасницею “Голос Країни 7” Христиною Дутчак розривав хіт-паради радіостанцій цієї весни.

Заснований гурт не так давно, день народження гурту припадає на велике свято, День Незалежності України!

Отож, цього року, 24 серпня гурту виповнилось 3 роки.

На фестивалях України хлопці ділили сцену з такимі відомими гуртами, як “Без Обмежень”, ” Антитіла”, “Скай” та “Авіатор”.

Склад гурту:

Фронтмен: Кирил Гаршин
Гітарист: Володимир Іваниця
Басист: Богдан Старунський
Барабани: Данило Дальянський
Клавіші: Олексій Рудий

Ольга МАКСИМ`ЯК

Картини на тему війни експоновано перед головним корпусом ЛНУ ім. Франка

11. 06. 2022

Віднедавна, обабіч пам’ятника Івану Франку, львів’яни і гості міста (серед них, очевидно, і внутрішньо переміщені особи) мають змогу оглядати світлини картин художниці Катерини Васечко з м. Ніжина Чернігівської області.

Більше десятка фотокопій полотен 33-літньої художниці відображають трагізм теперішньої війни, розв’язаної бандою воєнних злочинців із сусідньої країни – російської федерації. На одній з перших копій картин авторка зауважує, що в своїй творчості малювала здебільшого аквареллю картини для дітей, та її життя поділилося на «до» і «після» 24 лютого. Тематика її творчості стала іншою, але вона продовжує вкладати в неї свою любов та віру.

Виставка "Незламні" Катерини Васечко — Виставка “Незламні” Катерини Васечко

Яскрава колористика полотен Катерини Васечко справді надихає вірити в перемогу. Тут ми бачимо збірний образ жінки-українки, яка незламно захищає свою країну.

Об’єктом ще однієї її картини є пес Патрон, який є реальним собакою – сапером на фронті. Він став домашньою-твариною героєм в наших медіа і допомагає розміновувати Чернігівщину. Молода художниця теж зобразила його в образі того, хто є переможцем над ракетами.

Дівчина-ангел із великим люблячим серцем виловлює рашистські ракети у сачок, твердо стоячи на грунті рідної землі. Кого б це сьогодні тільки не надихнуло в цей важкий час і додало би приємної миті оптимізму!

Та є й болючі сторінки окупації чернігівської землі. Зранена дівчина Настя; діти, які ночами туляться від страху через обстріли краю, але вірять у світлий день…

Варто прожити хвилини піднесення і водночас смутку, прошкуючи попри огорожу, з боку входу до парку ім. Івана Франка, і водночас споглядаючи на світлини полотен художниці Катерини Васечко, яка вклала у свої картини найкращі струни серця свідомої громадянки-патріотки чернігівського краю.

Ігор СКЛЕНАР

Фотографії старого Львова

Стефанія Нагірна. Із моїх музичних спогадів

Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова познайомитися із музичними спогадами Стефанії Нагірної – співачки, педагога та громадської діячки.

Короткий огляд нових злочинів проти культурної і релігійної спадщини

Співачка sameTa розчулила українців, представивши переможну пісню (відео)

Співачка sameTa після перемоги у конкурсі “Шукаємо хіт!” від порталу МУЗВАР і лейблу MONOTON, представила студійні версію пісні “Серденько”.

Відійшов у вічність політв’язень і патріарх львівського колекціонерства Іван Гречко

Слідами могутнього ордену. Спадщина домініканів у Белзі

Комплекс монастиря отців Домініканів

Ансамбль монастиря сестер-домініканок

Музей Грушевського у Львові запрошує на презентацію унікального мемуарного видання «Щоденник Михайла Грушевського (1902‒1914 рр.)»

У Львівському історичному музеї покажуть фільм “Осип Курилас. Повернення в історію”

Ролі озвучували:

У фільмі знімалися:

У Львові підвели підсумки онлайн-конкурсу «І слово, і пісня, Матусю, тобі!» 2022 року (відео)

Як українських бійців потравили паралітичним газом

4 червня 1945 року чекісти радянського НКВД захопили в полон членів ОУН, братів Миколу й Петра Дужих. Для їх знешкодження використали газ.

Мандрівка в Карпати, або як літаки Другою світової війни можуть допомогти ЗСУ

Коротко про похід:

Що гарантуємо:

Львівській філармонії на благодійному ярмарку вдалось зібрати майже 150 тис. грн для захисників

Ретро фото зі Снопкова початку ХХ ст.

Українська фото- та кінопреса Галичини: українське обличчя – європейський контекст, або лекція для справжніх поціновувачів

Шанувальників запрошують в середу на Jazz Jam Session, де збиратимуть кошти для АЗОВУ

В череду, 15 червня 2022 року, о 18:00 у ресторані Грушевський ( проспект Шевченка, 28) відбудеться Jazz Jam Session.

Нова кава, або неперевершений смак кавових таблеток

У Львові відбудеться вечір спогадів про Бориса Возницького

Цей сон: слухайте новинку від гурту Gar4ica про незламність українців (відео)

Український гурт Gar4ica презентував новий трек “Цей Сон”. У композиції йдеться про незламність українського духу та перемогу над злом, яку усі так чекають!

Картини на тему війни експоновано перед головним корпусом ЛНУ ім. Франка

Популярні статті:

Вепр на фасаді: Таємниця єдиного «кабанячого» будинку у Львові

Усик в Маямі подарував Джошуа вишиванку (відео)

Вулиця, що з’явилась раніше за Львів. Історія у десяти зображеннях

Рецепти 12 страв на Святий вечір

Яким було Сколе на унікальних фото 1937 року

Найпопулярніші статті:

Храми Львова на 11 офортах початку ХХ ст. Ванди Коженьовської

Історія авіакатастроф у Львові

Вже бачили наші відео?