Ґжеґож Зембіцький – один із творців львівської хірургічної школи

327
Ґжеґож Зембіцький – один із творців львівської хірургічної школи

Свій вагомий внесок у розвиток хірургії в Галичині зробили не лише хірурги Загального шпиталю (сучасна Львівська обласна клінічна лікарня), а й фахівці інших лікувальних закладів, які функціонували у Львові на той час. Багато хто з них були піонерами у становленні та розвитку вузьких хірургічних спеціальностей, талановитими науковцями, першовідкривачами нових методів лікування та оперативних втручань, про що, на жаль, широкий загал не пам’ятає. 

Утім, багато дослідників небезпідставно вважають, що у Львові та в Галичині саме Ґжеґож Зембіцький був чільним творцем хірургії, оскільки він першим системно підійшов до організації цієї служби та зокрема, деяких її вузьких спеціальностей – урології та отоларингології.

Колегія Піярів, головний корпус Загального шпиталю. Фото А. Ленкевича. 1932 р. Походить із колекції Котлобулатових.
Колегія Піярів, головний корпус Загального шпиталю. Фото А. Ленкевича. 1932 р. Походить із колекції Котлобулатових.

Ґжеґож Юзеф Войцех Зембіцький гербу Пулкозіц (Grzegorz Józef Wojciech Ziembicki Herbu Półkozic, 1849–1915).

Народився 23 квітня 1849 р. у Перемишлі в родині лікаря Ґжеґожа Зембіцького-старшого. Після закінчення медичного факультету в Парижі у 1875 р., працював у столиці Франції шкільним лікарем в Польській школі Батіньоля (École Polonaise de Batignolle) – до 1879 р. Паралельно у 1876 р. після проходження інтернатури отримав диплом доктора медицини за роботу на тему лікування солідних пухлин яйників.

Цікавим є факт його участі у франко-прусській війні 1870–1871 рр.: ще студентом він брав участь у боях під час облоги Парижа, надавав медичну допомогу захисникам міста.

1880 р. провів у Відні, де змушений був нострифікувати свій диплом, паралельно проходячи стажування у Т.Більрота. Наприкінці 1880 р. розпочинає діяльність у Львові, і вже наприкінці 1882 р. очолює хірургічне відділення Крайового Загального шпиталю після раптової смерті її керівника Івана Шепаровича.

У 1882 р. у конкурсі на цю посаду взяли участь 8 претендентів, серед яких були такі титуловані хірурги, як Альфред Обалінський чи Боґуслав Льоншам де Бер’є, а також вихованець та асистент І. Шепаровича Юзеф Ґостинський. Медична спільнота і Львова, і Кракова украй негативно поставилася до призначення на цю посаду чужинця. Адже усі претенденти були віддавна знані в Галичині, а Ґ.Зембіцького презентували лише паризькі рекомендації. Та потужна люстраційна перевірка 1884–1885 рр.  дуже високо оцінила діяльність Зембіцького на посаді. Більше до нього претензій не висувалось. На посаді завідувача хірургічним відділенням Ґ.Зембіцький перебував до 1915 р.

У 1888 р. його обрано членом Крайової ради здоров’я, в якій він працював 9 років поспіль.

Ґжеґож Зембіцький. Походить із родинного архіву Зембіцьких. Фото бл. 1914 р.
Ґжеґож Зембіцький. Походить із родинного архіву Зембіцьких. Фото бл. 1914 р.

Член Товариства Червоного Хреста з 1888 р. Під час Першої світової війни керував галицьким відділом Червоного Хреста та був директором шпиталю Червоного Хреста (павільйон №1), який базувався в Санаторії Червоного Хреста на вул. Личаківській, 107. Опікувався офіцерами обох воюючих армій.

Санаторій Червоного Хреста, на 1906 рік – Дім здоров’я д. Солецького. Походить із відкритих джерел.
Санаторій Червоного Хреста, на 1906 рік – Дім здоров’я д. Солецького. Походить із відкритих джерел.

Ґжеґож Зембіцький – це хірургічна школа, яку він залишив після себе, десятки лікарів, які стажувались у його відділенні, численні наукові праці, де надавалась інформація про клінічні випадки, вдосконалені техніки оперативних втручань та розробки нових методик. І, зрештою, – це виняткові організаційні здібності та бачення перспективи розвитку хірургії, організації надання хірургічної допомоги, зокрема, вузьких хірургічних спеціальностей. Із величезної кількості його учнів понад тридцять досягли високого становища в медицині: інспектори, директори шпиталів чи завідувачі шпитальних відділень.

Стоячи біля джерел становлення львівської медицини, він зробив вагомий внесок у реалізацію стратегічних завдань щодо відкриття лікарського факультету у Львівському університеті, створення Лікарської палати, зведення нового корпусу для пологового будинку та будівель клінік, прийняття ряду ухвал про покращення організації надання медичної допомоги у ЗШ, розробки організаційних засад діяльності санітарної служби Львова, тощо.

Як фахівець, проф. Ґ.Зембіцький, окрім абдомінальної хірургії, майстерно володів усіма видами хірургічних технік та займався, поміж іншим: судинною хірургією (1888), хірургічним лікуванням судинних аневризм (1891) та абсцесів середостіння (1889, 1895); виконував різноманітні гінекологічні операції (1892), опрацьовував синдром раптової смерті при переломах кісток (1906). Окрім того в коло його зацікавлень входили питання ортопедії (1886, 1900), зокрема при позалегеневому туберкульозі (наприклад, кістковому, 1888), нейрохірургії (1888, 1902), проктології (1891), онкології (1892): оперував пухлини яйників (1883) та матки (1896), кісток (1892), верхніх дихальних шляхів (1892) і звичайно ж, пухлини органів травлення (1894). Є інформація, що у хірургічному відділенні ЗШ лікувались склерома, зоб (1892); захворювання щелепово-лицевої ділянки: у 1892–1898 рр. саме Зембіцьким було виконано перші резекції нижньої та верхньої (1895, 1903) щелеп.

Великою частиною діяльності Ґ.Зембіцького була урологія: він лікував сечокам’яну хворобу – постійно, крипторхізм (1891, 1903), туберкульоз нирки. Багато уваги приділяв хірургічному лікуванню захворювань сечостатевої системи – виконував усі урологічні операції, прийняті у медичних наукових колах того часу: нефректомії (1891, 1892, 1894, 1903), простатектомії (1910), був одним із провідних спеціалістів, котрі проводили літотрипсію у сечовому міхурі (1886, 1892). До слова, впродовж років створював колекцію нетипових каменів сечового міхура, які видаляв при літоекстракції. У 1922 р. на засіданні наукового кола лікарів Загального шпиталю Зенон Ленько (перший уролог Львова – прим. авторки) доповідав про 189 рідкісних зразків міхурових каменів, добутих Ґ.Зембіцким та ним упродовж тривалого часу.

Фрагмент зі статті Г.Зембіцького з описом нової методики операції сечоректальної нориці. З часопису «Gazette hebdomadaire de médicine et de chirurgie» за 1889 р. у розділі «Nouvelles recherches» (Нові дослідження)
Фрагмент зі статті Г.Зембіцького з описом нової методики операції сечоректальної нориці. З часопису «Gazette hebdomadaire de médicine et de chirurgie» за 1889 р. у розділі «Nouvelles recherches» (Нові дослідження)

Ба більше, доктор Ґ. Зембіцький запропонував власний метод операції сечоректальних нориць – ще у 1889 р. Методику прихильно прийняли європейські фахівці, оскільки вона виявилась достатньо ефективною. Інформація про неї публікувалась не лише у французьких медичних часописах (і, звичайно ж, у польських), а й у німецьких наукових виданнях.

У 1891 р. на VI з’їзді лікарів і природознавців Ґ. Зембіцький виступав із великою доповіддю, присвяченою питанню оперативної методики доступу до сечового міхура, т. зв. «wysokiego cięcia pęcherza» на прикладі 20 випадків із практики. Цікаве зауваження доповідача: Зембіцький надає перевагу виконанню таких операцій заочеревинним доступом, а не лапаротомним (за методом Ридиґера), який «є гарним, але, як кожна лапаратомія, більш ризикований для пацієнта».

Витяг з часопису «Przegląd Lekarski» («Лікарський огляд») за 1891 р. з цитатою Ґ.Зембіцького
Витяг з часопису «Przegląd Lekarski» («Лікарський огляд») за 1891 р. з цитатою Ґ.Зембіцького

Ґ. Зембіцький завжди вважав себе учнем французької хірургічної школи, підтримував контакти із паризькими лікарями впродовж десятків років. Ймовірно саме тому згодом З. Ленько зміг навчатись у Парижі, й отримати знання про найсучасніші методики лікування та оперативних втручань в урології. З ініціативи Зембіцького у хірургічному відділенні Загального шпиталю ще з 1903 р. почали використовувати сепаратор Кателена (відомий французький уролог – прим. авторки) – апарат для роздільного збирання сечі з нирки, оскільки при катетеризації кожної нирки неможливо отримати достовірний результат внаслідок подразнення слизової. І знову дискусія із Ридиґером, який надавав перевагу сепаратору Люїса (B.Lewis).

Першим із львівських хірургів він почав використовувати поперекове спинномозкове знечулення – від січня 1901 р., вважав його дуже перспективним методом анестезії, зокрема, в урології, відзначав вищу ефективність тропококаїну в порівнянні із кокаїном.

Більше 20-и років лікар скеровував пацієнтів у Трускавець, радячи лікування «Нафтусею»: відзначав, що показами до лікування є фактично усі захворювання органів травлення та сечостатевої системи, окрім туберкульозу нирки.

Величезний практичний досвід та неабиякий талант дозволяв Ґ. Зембіцькому розробити власні алгоритми лікування та оперативних втручань при усіх нозологіях. І він мав мужність захищати свої погляди та методики у наукових дискусіях – чи то на засіданнях Товариства галицьких лікарів (з 1900 р. – Львівського лікарського товариства – прим. авторки) чи на з’їздах та конференціях. Так, наприклад, він вважав, що в лікуванні каменів сечового міхура повинна надаватись перевага літотрипсії, і лише у випадках виявлення великого каменю, при скомпрометованому (запальному) сечовому міхурі або простаті – варто виконувати надлонний (надлобковий) надріз (sectio alta).

У 1903 р. на XIII з’їзді польських хірургів він підняв питання щодо відповідальності лікарів у випадку смерті внаслідок наркозу, вважаючи, що таку відповідальність треба покласти і на лікаря, і на пацієнта, оскільки останній не завжди надає усю інформацію про стан свого здоров’я. А щодо освітлення таких тем у пресі – то журналістів необхідно юридично зобов’язати отримувати інформацію безпосередньо від осіб (лікарів) або органів (Лікарська Палата), уповноважених для цього. З іншого боку, хворих також слід детальніше інформувати про небезпеку хлороформового наркозу.

У 1897 р. Ґ Зембіцький отримав право читати лекції (veniam legendi) з хірургії та звання доцента, у 1903 – отримав титул професора звичайного, оскільки він безсумнівно був фахівцем високого рівня компетентності, експертом у царині хірургії.

Йому також запропонували посаду професора хірургії на лікарському факультеті Львівського університету у разі, якби відмовився Л.Ридиґер. Оскільки ця ситуація виглядала некоректно та неетично щодо Зембіцького, можна припустити, що коли йому знову запропонували кафедру хірургії в Кракові у 1898 р., він відмовився, щоб не пережити подібне ще раз.

При цьому, завдяки унікальності його практичного досвіду, після відкриття медичного факультету Львівського університету Ґ.Зембіцький у 1899–1911 рр. викладав хірургію та урологію. У 1911 р. він полишив роботу в університеті, але продовжував викладати хірургічні методики на додаткових курсах, які проводили спеціалісти Загального шпиталю для провінційних лікарів, – з 1906 до 1913 рр., фактично до початку Першої світової війни війни.

Фрагменти із довідника «Skład Uniwersytetu i program wykładów…» за 1903 р. та із довідників: «Skład Uniwersytetu i program wykładów w letniem półroczu 1899-1900 рр. C.K Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie»; 1905–1906 рр.; 1910–1911рр.
Фрагменти із довідника «Skład Uniwersytetu i program wykładów…» за 1903 р. та із довідників: «Skład Uniwersytetu i program wykładów w letniem półroczu 1899-1900 рр. C.K Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie»; 1905–1906 рр.; 1910–1911рр.
Фрагменти із довідника «Skład Uniwersytetu i program wykładów…» за 1903 р. та із довідників: «Skład Uniwersytetu i program wykładów w letniem półroczu 1899-1900 рр. C.K Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie»; 1905–1906 рр.; 1910–1911рр.
Фрагменти із довідника «Skład Uniwersytetu i program wykładów…» за 1903 р. та із довідників: «Skład Uniwersytetu i program wykładów w letniem półroczu 1899-1900 рр. C.K Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie»; 1905–1906 рр.; 1910–1911рр.
Фрагменти із довідника «Skład Uniwersytetu i program wykładów…» за 1903 р. та із довідників: «Skład Uniwersytetu i program wykładów w letniem półroczu 1899-1900 рр. C.K Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie»; 1905–1906 рр.; 1910–1911рр.
Фрагменти із довідника «Skład Uniwersytetu i program wykładów…» за 1903 р. та із довідників: «Skład Uniwersytetu i program wykładów w letniem półroczu 1899-1900 рр. C.K Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie»; 1905–1906 рр.; 1910–1911рр.
Фрагменти із довідника «Skład Uniwersytetu i program wykładów…» за 1903 р. та із довідників: «Skład Uniwersytetu i program wykładów w letniem półroczu 1899-1900 рр. C.K Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie»; 1905–1906 рр.; 1910–1911рр.
Фрагменти із довідника «Skład Uniwersytetu i program wykładów…» за 1903 р. та із довідників: «Skład Uniwersytetu i program wykładów w letniem półroczu 1899-1900 рр. C.K Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie»; 1905–1906 рр.; 1910–1911рр.

Автор біля 80 публікацій, багато з них французькою мовою, яку знав досконало і часто нею користувався. У 1915 р. свою бібліотеку, переважно на медичну тематику, передав університету.

Брав участь у міжнародних хірургічних конгресах: Париж – 1885 і 1889 рр., Брюссель – 1892 р., був активним учасником усіх з’їздів польських хірургів. При цьому, Зембіцький завжди давав можливість виступати із науковими доповідями своїм лікарям та інтернам (praktykanci), коментуючи клінічні випадки чи використані техніки операцій, що характеризує його як талановитого педагога (вчителя).

1901 р. відзначений орденом Залізної корони ІІІ ступеня.

Досягнення Ґ. Зембіцького гідно оцінили сучасники не лише на батьківщині: визнанням його заслуг стало нагородження у 1895 р. лицарським хрестом Ордену почесного легіону Французької республіки, у 1906 р. – прийняття у члени Паризького хірургічного товариства. Він підтримував контакти із французькими колегами та побратимами із часів франко-прусської війни. Вже перед смертю на знак пошани до хірурга його відвідав французький генерал Поль По (Paul Pau) із вітаннями від ветеранів 1870 р.

Лицарський хрест Ордену Почесного Легіону. Походить з відкритих джерел
Лицарський хрест Ордену Почесного Легіону. Походить з відкритих джерел

І ще одна цікава деталь із життєпису Ґ. Зембіцького.

У 1902 р. у Парижі на святкуванні 100-річчя інституції інтернатури йому єдиному було надано право виступу від імені інтернів-іноземців, які навчались після закінчення французьких медичних учбових закладів.

Ґ. Зембіцький належав до когорти лікарів ЗШ, які не лише пишались належністю до працівників цієї головної медичної установи Львова, а й завжди виступав на захист прав лікарні. Колеги визнавали його лідерські якості у питаннях захисту моральних і економічних інтересів лікарської професії: власним прикладом і друкованим словом він працював над створенням сучасного типу лікаря-громадянина. Коли у 1901 р. було організовано Товариство самодопомоги лікарів, Ґ. Зембіцький узяв активну участь в розвитку цієї інституції. Як кожна новаторська організаційна робота, вона вимагала громадянської мужності, оскільки викликала спротив лікарів-консерваторів. («То була піонерська організаційна праця, яка часто вимагала громадянської мужності, наражала на сарказм з боку тих, хто запліснявів у застарілому розумінні постаті лікаря», 1915, некролог Ґ. Зембіцького – прим. авторки)

Характеризуючи цю видатну людину Юзеф Вічковський писав: «Обдарований гострим розумом, спостережливістю, він розмовляв зв’язно й повільно, писав чітко та зрозуміло викладав думки. Володів всебічними та глибокими знаннями, був відмінним діагностом, віртуозним хірургом. Прихиляв до себе лицарським характером, чулим серцем, вразливістю до людського болю. Був завжди шляхетним, вихованим, людяним, тактовним. Поважаючи себе, вмів піднести самоповагу інших. Умів бути вдячним».

Оксана СТАДНИК

Розділ із книги Оксани Стадник «Урологія у головному шпиталі Галичини» Львів. 2020. Видавництво «Аверс». с.51-60.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.