Іван Боберський про нові шляхи тіловиховання

378
Іван Боберський про нові шляхи тіловиховання

Професор Іван Боберський за своє життя написав чимало праць з історії, теорії та практики українського тіловиховання. Сьогодні пропонуємо ознайомитися із його публікацією «Нові шляхи до тїлесного вихованя».

Праця Івана Боберського «Нові шляхи до тїлесного вихованя» вийшла друком після проведення анкети (опитування) з питань тілесного виховання в Міністерстві віровизнань і освіти у Відні 10–12 січня 1910 р. Вперше стаття з’явилася на сторінках віденського журналу «Körperliche Erziehung» (1910 р., № 10). Цю ж публікацію, але вже українською мовою, надрукували 1911 р. в українському науково-педагогічному журналі «Наша Школа». Журнал спочатку видавала «Учительська Громада», а з 1911 р. спільно «Учительська Громада» у Львові та «Товариство імені Сковороди» у Чернівцях. Окремою відбиткою, накладом українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько», праця побачила світ 1911 р.

Іван Боберський – голова українського товариства «Сокіл-Батько». Львів, 1914 р. З фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України.
Іван Боберський – голова українського товариства «Сокіл-Батько». Львів, 1914 р. З фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України.

Текст публікації Івана Боберського подано із збереженням мови і правопису ориґіналу.

Іван Боберський

НОВІ ШЛЯХИ ДО ТЇЛЕСНОГО ВИХОВАНЯ

Всї, що цікавлять ся тїлесним вихованєм шкільної молодїжи, звертають в теперішну хвилю свої очи на Швецію й Анґлію.

Франція і Нїмеччина учать ся від Швеції. Французькі лїкарі роблять досліди на поли шведських вправ, нїмецькі руховики перекладають підручники до руханки, які написали Шведи Lіеdbеск і Törngren. Французька і нїмецька держава посилає учителїв і учительки руханки до Швеції. В своїм стремлїню до досконалости найшли ся два противники на тім самім шляху поруч себе: Французи і Нїмцї.

Деякі учасники анкети про тїлесне вихованє, яка відбула ся 10–12 сїчня 1910 у Відни в Мінїстерстві Просвіти, боронили німецьку руханку і покликували ся на знаного німецького дослідника Фердинанда Авґуста Шмідта. Той відклик одначе є невмістний, бо власне сей учений боронить цїлою своєю силою шведську руханку.

Титульна сторінка праці Івана Боберського «Нові шляхи до тїлесного вихованя» (Львів: Накладом «Сокола-Батька», 1911 р.).
Титульна сторінка праці Івана Боберського «Нові шляхи до тїлесного вихованя» (Львів: Накладом «Сокола-Батька», 1911 р.).

Воно впадає в очи: майор Ротман їздив в р. 1843 до Швеції і вернув фанатичним прихильником шведської руханки; др. Шмідт перебував 1899 р. у Швеції і розпочав по своїм повороті навертати німецьких руховиків до шведської руханки. Гадаю, що те саме стало би ся з кождим розумним, неупередженим чоловіком. Тут не йде о національні права Нїмцїв або Шведів, ходить лиш о цїль, – а ціль наведе нас на правдивий шлях.

Чи вправляємо ся на те, щоби зробити орґанїзм здоровим, а тїло красним, чи на се, щоби видумувати тисячні відміни рухів, як сего вимагає нїмецька руханка?

Думаю, що з часом витворить ся в школах загальна, міжнародня метода тїлесного вихованя. Вона узгляднить найлїпші досвіди, які поробили на тім поли Шведи, Данцї, Анґлїйцї, Нїмцї, Французи і Япанцї.

Плян для австрійських середних шкіл з р. 1897 мав свої додатні сторони:

  1. Він доручає просту поставу, до якої руханка все мусить стреміти.
  2. Вимагає, щоби вправи відбували ся на свобіднім воздусї, що після найновійших досвідів є найважнійше.
  3. Жадає проруху (свобідних вправ) через 15 мінут, а сей протяг часу показав ся вповні вистарчаючим.
  4. Домагає ся рухових гор і роздїлює їх на поодинокі кляси; в низших клясах переважно бігові гри, у визших клясах – мячеві гри.
  5. Узглядняє «народні вправи» з виїмком мету.
Обкладинка українського науково-педагогічного журналу «Наша школа» (Львів–Чернівці, 1911 р., кн. 1).
Обкладинка українського науково-педагогічного журналу «Наша школа» (Львів–Чернівці, 1911 р., кн. 1).

Його шкідливі сторони впадають нам в очи:

  1. Перебіг одної години руханки не є означений. Учитель руханки може робити, що хоче. Точний плян, як треба на годинї поділити вправи, запобіг би безцільній блуканині і бездушній самоволі.
  2. Поука, як учитель має повести руханку, має неясні місця. Вона жадає, щоби форму спільних вправ приноровити не лише до впоряду і проруху, але також до всїх инших родів вправ. Сей спосіб науки не дасть ся одначе перевести з причини браку місця і приладів.
  3. Прорух, с[е] є уклад свобідних вправ, який у протязі 10–20 хвиль має прорухати цїле тїло, переведений є зі становища математика. Рухи рамен, ніг, кадовба вишукує довільно і лучить довільно. Се в нинїшних часах, по довголїтних досвідах, роблених у Швеції, Данії, Анґлїї, Сполучених Державах, є неможливе. Комбінації і варіяції Шпісса, як чисто математичні, мусять уступити вправам, зложеним після їх впливу на обіг крови, віддих, мязи і кістяк.
  4. Розділ приладів на поодинокі кляси показав ся в практиці невідповідним. Вправи н. п. у підпорі на кони є лекші як вправи в підпорі на поручах. Мимо того стоять поруча вже в першій клясї, а кінь щойно в пятій клясї. Нещасний підпір поперечний приписаний вже в першій клясї!

З того бачимо, що австрійський плян для науки руханки в середних школах вже постарів ся, хоч має щойно 13 літ. В тім часі змінило ся не одно, а «руханка» розвинула ся в «тілесне вихованє». Висунули ся наперед рухові гри, спорт, легка атлетика і шведські прилади.

Лікарі, руховики, спортовцї, силачі, дужці досліджували уклад мязів і нервів, слідили вплив рухів на серце, легкі, печінку, нирки, жолудок – і ріжними шляхами дійшли до нових основ. Нинїшний час домагає ся руху, але руху, що веде до наперед означеної цїли. Станули ми на тій точцї, що цїлию руханки не є сила, але здоровлє, не є тягар тіла, але звинність.

Плакат-сповіщення «Українського спортового кружка». Автор ідеї – Іван Боберський, оформлення – Романа Грицая. 17 грудня 1910 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Плакат-сповіщення «Українського спортового кружка». Автор ідеї – Іван Боберський, оформлення – Романа Грицая. 17 грудня 1910 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Нїмець Сандов і Данець Мілєр зложили на підставі довголїтного досвіду два роди проруху. При відновленю наукового пляну належало би зложити прорух з яких 20 вправ і впровадити його в наші школи. Молодїж присвоїла би собі сей систем і вправляла би його опісля також в пізнїйших лїтах.

Спосіб веденя проруху на годинї руханки належить точно означити. Треба узгляднити природні вправи: хід, біг, скок, удар, мет, дужанє, плаванє. Спорти, як їзда на колесі, човнї, на совгах, лещетах, санчатах, самотужках, шерм, мандрівництво посідають сю добру прикмету, що молодїж плекає їх дальше, коли вже опустила середну школу.

Рухові гри творять галузь, на яку будучий науковий плян повинен би звернути найбільшу увагу. При грах виступають отверто черти характеру грачів і тут можна сі черти розвинути, ублагороднити, поправити.

Тому що заведенє таких гор, як «Гилька», «Союзняк», «Ситківка», «Гаківка», «Воротай», получене з великими перешкодами, то позволю собі подати раду, яку беру з мого досвіду: Учитель руханки запрошує до своєї школи доброго грача з якогось звісного спортового клюбу. Він стає через один або два місяці «підготовцем» (тренером) учеників. Підготовець творить дві або чотири дружини і підготовляє їх до гри словом і своєю особистою участю в грі. Від тих «підставових» дружин учать ся опісля инші ученики. «Союзняка» цінить молодїж найбільше і на се ся гра вповнї заслугує.

Повага учителя не потерпить на тім нічого, що чужий чоловік учить гри. Учитель прецінь цілу сю роботу орґанїзує і переводить. Кошти на подорож і оплату для підготовця покриває ся зі шкільних оплат на гри. Учитель може запросити дві дружини з чужого закладу, щоби показали взірцеву гру і через се побудили видцїв, щоби самі опісля до неї взяли ся. Один заклад висилає свою дружину до боротьби з дружиною другого закладу, а через се розогнюють ся уми, будить ся охота до руху на свобіднім воздусї, розвиває ся почутє чести.

Руханково-спортова площа товариства «Сокіл-Батько» у Львові («Українськи Город)
Руханково-спортова площа товариства «Сокіл-Батько» у Львові («Українськи Город)

Подам іще одну раду з моєї практики. В кождій середній школї можуть ученики, які любують ся в руханцї і спортах, утворити кружок, що стоїть на чолї спортового житя в школї і дає почин до його розвою. Спортовий кружок повинен мати свою кімнату, де находила би ся спортова біблїотека, світлини з вправ і прогульок та відбували би ся наради над веденєм вправ, змагань і прогульок.

Ученики вибирають зпоміж себе голову, писаря і біблїотекаря, а учитель руханки є «защитником» спортового кружка. Видїл обговорює пляни мандрівок, змагань, шкільних здвигів і переводить свої ухвали в дїло. Спортовий кружок уможливлює своїм членам закупно спортових приладів, так що вони дістають совги, лещети, санчата, решітчики, мячі, обув до «Союзняка» і до «Ситківки» на сплату. На що здадуть ся всякі вказівки і заохоти до плеканя гор і спортів, коли не усунемо молодїжи матеріяльних перешкод, які тут все загороджують дорогу? Охорона здоровя коштує, а ми маємо діти і їх родичів до того призвичаїти, що видатки на здоровє важнїйші і потрібнїйші, як видатки на алькоголь, величаві меблі і дорогі одяги.

Здаєть ся мені, що роботу молодїжи криємо за дуже перед світом і за мало даєм ученикови відчути, що він поза школою щось уміє, що він може тішити ся осягом, здобутим совісною напругою. Тому вважаю, що прилюдні руханкові виступи і змаганя можуть молодїжи принести лише користь. Коли гелєнські хлопці брали участь в олімпійських змаганях, то можуть і наші хлопці уладити свої олімпійські змаганя. Баден, Інсбрук, Лїнц, Львів уладили змаганя в р. 1909. Се будить енерґію, веселість і охоту до житя.

З виїмком учителя до руханки відносить ся звичайно учительський збір до тїлесного вихованя молодїжи або рівнодушно, або з кпинами, або просто ворожо. Учителї беруть тільки неохотно участь у прогульках молодїжи, а рухові гри і змаганя не цікавлять їх. Не дивниця! Вони не розуміють ся на сім. До того плян науки не звертає на тїлесне вихованє ніякої уваги. Цїла вага положена на образованє духа. Що ученик стає горбатий, що стає короткозорий, що рухає ся погано, се урядовому плянови науки байдуже. Коби він вивчив свою «партію» і знав всі подробиці, «які для інтелїґентного чоловіка треба конче знати».

Сю хибу усуне ся поправкою в шкільнім плянї, що коли школа розвиває наукою духа, то руханкою має рівночасно розвивати тїло. Оба середники повинні рівноважити ся. Вихованє духа не може виходити на шкоду тїла. Кождий учитель повинен до свого іспиту предложити посвідку, що ходив шість семестрів на руханку і відбув курс для рухових гор. Тодї учителї будуть мали ясне понятє про вартість тїлесного вихованя і будуть могли заняти ся ним залюбки.

Практика учить, що три години руханки тижнево – найменше число. В лїтї належить замість третьої години руханки завести обовязкове пополуднє для гор. Руханка і гри мусять бути обовязкові. Пильні і совісні ученики, що найбільше потребують руху, ощаджують на руханцї час, пишуть і учать ся без огляду на своє здоровлє.

Довші перерви в шкільній науці повинна молодїж безумовно переводити на подвірю, щоби зачерпнути свіжого воздуху, походити, побігати і натягнути сустави на приладах.

Сею увагою переходжу до обговореня простору, потрібного до руханки і рухових гор. Школа без подвіря, без грища, бев рухівнї є закладом, в якім молоде тїло ученика робить ся кулявим, горбатим, короткозорим, сухітничим і тупоумним. Науковий плян мусить добороти ся до сеї основи, що не тільки історія, математика, латина, грека підносять вартість чоловіка, але також рисунки, музика, руханка, ручні роботи, рухові гри і спорт. Хто погляне безсторонним оком на скривлені, безсильні, боязкі, короткозорі постати учеників, сей мусить признати, що зайшла якась похибка в доборі предметів і виховуючих середників.

Учительський відділ товариства “Сокіл-Батько” у Львові. Зліва направо: професор Іван Боберський – провідник відділу, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 р.
Учительський відділ товариства “Сокіл-Батько” у Львові. Зліва направо: професор Іван Боберський – провідник відділу, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 р.

Проймає мене моральний і тїлесний біль, коли виджу новий шкільний будинок з маленьким подвірцем, а до того при порошній, оживленій улици. Молодїж сидить шість до сім годин у вузких лавках, засуджена на «приличну» нерухливість, в шкільній задусї, серед оглушаючого уличного галасу. В перервах проходжуєть ся дещо по задушних, темних, вузких коритарях. Нема тут простору, нема сонця, нема воздуху, нема спокою. Се тягне ся вісїм лїт!

Нездорові шкільні будинки повстали в Австрії навіть по р. 1900, отже в XX. столїтю! Яка се солодка іронія, коли наші настоятелї і родичі звертають ся до нас учителів, щоби ми дбали про здоровє шкільної молодїжи. Рівночасно будує там хтось дальше пушки на сардинки, які називаємо опісля «гіґієнічно уладженими салями». Без перешкоди вибирає собі хтось площу на школу при такій улици, де дзвонять трамваї, гудять вози і курить ся порох. І дальше ставить хтось школи без просторого подвіря і без рухівнї.

Після основ, яких вимагає теперішний час від тїлесного вихованя, повинна кожда школа посідати своє власне грище. «Союзняк», «Добувач», «Тарабанна» вимагають, щоби грище обнимало що найменше 10.000 квадратових метрів. Що йно при 30.000 квадратових метрах стає площа вигідною. Такі площі можна при добрій воли і витрівалости набути в менших містах за кілька тисяч корон.

Кожда середна школа повинна би стреміти, щоби прийшла в посіданє такої площі. Находить ся в містї дві або три школи, то повинні би в тій справі злучити свої сили разом.

Махнете рукою і збудете мене певно предвічною відповідю: «Нема гроший!’ Певно, такого готового скарбу, який найшов ґраф Монте Хрісто, не можу вам показати, але гроші є, і то невичерпана, все пливуча струя гроший. Кожда австрійська середна школа, що має, скажім, 500 учеників, розпоряджає кождого року 500 коронами «забавового», яке пливе в шкільну касу з ученичих калиток. В 10 роках робить се 5.000 корон, а в 20 роках 10.000 корон, без відсотків. Можна би лише малу частину уживати на закупно найпотрібнїйших приладів до гор і забав, а решту щадити на щадничу книжочку. Добровільні датки з нагоди шкільних, рахункових виступів і змагань побільшили би сей засновок на закупно грища. На сю ціль можна би купити горбовату, неурожайну площу, яку ученики могли би опісля вирівнати й окрасити. До того всього потреба особистої жвавости й охоти, яка не чекає на «розпорядки», «порученя» і «рескрипти».

Школи у великих містах мають під тим зглядом далеко більші трудности. Цїни площ є незвичайно високі, неначе би на них находили ся копальні золота або раду, але при відповідній орґанїзації можна би і тут богато осягнути. Учительські збори повинні би взяти ся енерґічно до дїла і не чекати на приказ і поміч з гори.

Щоби цїлий новочасний рух, що стремить до гармонїйного вихованя тїла і духа, мав кріпкий і розумний провід, належало би отворити з часом відповідні віддїли у краєвих шкільних радах і в мінїстерстві. Вони давали би напрям, збирали поодинокі досвіди в одну цїлість, улїпшали плян і приходили школам з моральною і матеріальною помічю.

Джерело: Боберський І. Нові шляхи до тїлесного вихованя. – Львів: Накладом «Сокола-Батька», 1911. – 8 с.

Андрій СОВА
історик

Джерела та література:

  1. Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
  2. Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
  3. Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
  4. Українська тіловиховна традиція / гол. ред. Андрій Сова. – Львів, 2020. – Вип. 1. – 128 с.

Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.