Львів – це місто, у якому перетинались долі багатьох видатних особистостей. Також тут починались, розвивались та обривались безліч дійсно дивовижних історій. Одні з них були успішними та зразковими, інші – навпаки, трагічними. Історія Шимона Шидловського, активного учасника січневого повстання 1863 року, одна з таких.
Шимон Шидловський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Шидловський, Львів і трохи більше
На початку березня 1906 року величезний натовп супроводжував до Личаківського цвинтаря труну з тілом Шимона Шидловського. Його знали у місті як любителя одягатися на селянський манір, але головна заслуга Шидловського – це все ж участь у повстанні 1863 року проти царського режиму. Останні роки Шидловського минали у Львові. В минулому залишився Лондон, Марсель… Не відпускало лиш повстання – тут він був хорунжим Товариства учасників повстання. По правді, то його в місті ніхто і не знав – хіба найближчі друзі. Він був людиною трохи дивною та таємничою. Приблизно щось таке писали про Шидловського і в некрологах. Зокрема, у виданні “Kuryer Lwowski”.
Кладовище січневих повстанців на Личаківському цвинтарі. Фото з https://lviv.travel/
Між іншим, пам’ятник Шимона Шидловського і сьогодні можна побачити на цвинтарі учасників Січневого повстання на Личаківському кладовищі. В українців це місце особливого інтересу не викликає і вказувати їм кого з діячів варто згадувати і вшановувати, підстав немає. Проте, нічого не заважає висловлювати певні рефлексії на цю тему, сумніви у доцільності окремих висновків. Зокрема, означення Шидловського польським повстанцем, а виступу в січні 1863 року – польським повстанням.
Андрій і Макар
У видатного славіста та мовознавця Олександра Потебні, професора Харківського університету, був молодший брат, Андрій. Він народився на Полтавщині, робив успішну військову кар’єру в Російській імперії, але став на сторону повстанців у 1863 році. Йому було лише 24 роки, коли він приєднатися до боротьби “за вашу і нашу свободу”, став до лав повстанців з Русі, Польщі та Литви. Від іншого етнічного українця, Макара Драгомирецького, який загинув під час цього повстання у віці 21 року і мав промовисте псевдо “князь”, Андрія Потебню різнили хіба зв’язки та можливості.
Андрій Потебня. Фоо з https://www.radiosvoboda.org/
Андрій Потебня особисто знав Алєксандра Гєрцена та інших налаштованих опозиційно до царату російських діячів, зустрічався з ними у Лондоні. Потебня загинув на початку березня 1863 року під час атаки російського загону біля містечка Скала, що недалеко від Кракова. Про його смерть згадали в декількох іноземних виданнях. Не менше шуму спричинили і його дії напередодні. В розпал літа 1862 року і на очах у публіки, у міському парку Варшави, Андрій Потебня стріляв у генерала Лідерса. Так він мстив за своїх товаришів: Сливицького, Арнгольдта та Ростковського, яким Александр Лідерс, царський намісник у Польщі, підписав смертний вирок.
Тиха гавань Львів
Шимон Шидловський з’явився у Львові в пізній вечір свого життя. Він регулярно ставав учасником різних урочистостей з нагоди річниць повстання. Високий і плечастий, з довгим волоссям і в селянському вбранні, Шидловський мав неабиякий авторитет серед повстанців. Він був членом Товариства учасників повстання і передав їм бойовий стяг, пошкоджений російськими кулями.
Шимон Шидловський. Фото з https://commons.wikimedia.org/
Як і згаданий вище Андрій Потебня, Шимон Шидловський мав хорошу військову освіту. Він вчився у військовій академії в Петербурзі, зарекомендував себе здібним та старанним учнем. Навіть був ад’ютантом генерала Трепова. Шидловський об’їздив і пішки обійшов Поділля, Волинь і цілу Литву. Він на власні очі побачив місцеву людність: студентів, ремісників, євреїв тощо. В часі повстання був поранений в живіт. Поранення не важке, але довго давало про себе знати. Ще гіршою була ситуація з правою рукою. В одному з боїв в неї влучила ворожа куля. Більше володіти нею Шидловський не міг.
Пам’ятник Шимону Шидловському на Личаківському цвинтарі. Фото з https://www.wikiwand.com/
Як і ще один етнічний литовець, повстанець Адам Домінік Бартошевич, Щидловський останні роки життя провів у Львові. Історик Юзеф Бялиня Холодецький писав, що Шидловський був при монастирі сестер шариток у Львові. Дещо згодом сам повстанець згадував, що декілька разів намагався писати мемуари та свідчення про бої, учасником яких був. Однак правою рукою не володів, а лівою навчився робити багато речей, але не писати. Тому лиш інколи диктував свої свідчення ближнім. Переважно сухі та скупі свідчення про події, які бачив на власні очі.
12 березня у Львівській національній філармонії камерний оркестр “Віртуози Львова” під батутою Тараса Вергуна представить шедеври світового танго! У програмі звучатимуть твори від Короля танго – Астора П’яццоли до натхненного вулицями Львова “Личаківського танго” Віктора Морозова. Незабутню атмосферу вечора доповнить Танцтеатр “Життя”.
“Любов варта всього”, так про кохання говорить мова поезії. Якщо ж говорити про кохання мовою музики – це безперечно буде танго. Музика, в якій є весь вир почуттів: від тендітної несміливої закоханості до безмежної любові, від болю втрати до пристрасті та щирого щастя”, – підкреслили організатори.
Виконавці:
Микола Околович, віолончель
Олена Мацелюх, фортепіано
Андрій Кушнір, скрипка
Жанна Бервецька, скрипка
Катерина Шалайська, скрипка
Володимир Дуда, скрипка
Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова»
Тарас Вергун, диригент
Програма:
Самюель Беркан. Танго
Віктор Морозов. «Личаківське танго»
Астор П’яццола. «Меді танго» (в аранжуванні Мирослава Скорика)
В п’ятницю, 17 березня 2023 року, о 18:30 у галереї ХотАртХол (Кушевича 1, Палац Хоткевича) відбудеться відкриття проєкту Олени Каїнської “Травма”.
Проєкт “Травма” має на меті актуалізацію та валідацію прихованих та замовчуваних травм через експозицію візуально-текстового наративу. Рефлексії та розмірковування на тему травматизації та розшарування свідомості на «до» та «після» травми опрацьовані у візуально-символічні образи та схеми.
Проєкт “Травма” складається із більше 20 великоформатних картин, кожна з яких супроводжується описовим наративом. Картини говорять про різні види травм (травма війни, травма втрати, травма локдауну та браку комунікації, травма байдужості, психічна травма, фізична травма, травма іммобілізації та інші), а також про шляхи прожиття та подолання цих травм.
“Пренарратив про травму – крок до її полікування. Треба переусвідомити травму, щоб відчути теперішнє, та прокласти дорогу в майбутнє. А травма несе в собі конфлікт. Її хочеться відсунути і заперечити, і одночасно, проговорити та відпустити. Розповісти те, про що не говорять, що неможливо розповісти. А щоб говорити про таке, має бути безпечно. Довіряти, щоб горювати. Єдиним здоровим шляхом подолання травми є повернутись один до одного та міцно триматись. Тоді, заспокоєні та зміцнені, ми можемо вийти у світ. А спершу ми маємо виформувати переживання травми у цілісну історію, викласти її з хаосу переживань, і відновити контроль над своїм світом.” – зазначає авторка.
Оглянути казкові сюжети від Олени Каїнської до 12 квітня з 11:00 до 20:00. Вхід безкоштовний.
Концерт гурту “КОМУ ВНИЗ” з симфонічним оркестром Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, який відбудеться 13 березня у Львівській опері, можна буде подивитися онлайн. Виступ з нагоди 35-річчя колективу транслюватимуть на популярних інтернет-ресурсах, зокрема MEGOGO, офіційних сторінках у YouTube Lviv Media, Кому Вниз, та KONTAKT UKRAINIAN TV.
“Під час концерту легендарного Кому Вниз, який сьогодні вперше виступить в супроводі симфонічного оркестру у Львівській опері, ми маємо також важливу мету — зібрати гроші на дрони DJI Mavic 3 для 214 Окремого батальйону спеціального призначення OPFOR. Ціль: 250 000 ₴. Долучайтеся до трансляції на зручному для Вас ресурсі та донатьте, будь ласка, задля нашої Перемоги! “, – розповіли організатори VINIL Concert agency..
Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Славське, 1936 р. Фотограф Генрик Поддембський
Сьогодні вашій увазі хочемо представити фото міжвоєнного часу одного із храмів Львівщини.
Автором фото є Генрик Поддембський (Henryk Poddębski), видатний польський фотограф ХХ століття, який залишив по собі багатий фотоспадок.
Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Славське, 1936 р. Фотограф Генрик Поддембський
На світлинах 1936 року бачимо храм із селища Славське, яке зараз входить до складу Стрийського району Львівської області. Храм має назву Успіння Пресвятої Богородиці та був побудований у 1901 році.
У 1994 році храм Успіння Пресвятої Богородиці та дзвіниця були занесені до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення.
Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Славське, 1936 р. Фотограф Генрик Поддембський
На жаль, до нашого часу було втрачено багато автентичних деталей храму. У 2013 році знищено автентичні елементи декору, замінено автентичні вхідні двері та демонтовано кам’яний хрест над входом у храм, на його місце самовільно встановлено фігуру Богородиці.
Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Славське, 1936 р. Фотограф Генрик Поддембський
15 травня 2019 року парафіяни храму Успіння Пресвятої Богородиці в смт. Славське за вказівкою пароха отця Андрія Петришина знищили автентичні розписи авторства Модеста Сосенка і Юліана Буцманюка, та плитку фабрики Івана Левинського.
У вівторок, 14 березня 2023 року, о 17 год. в галереї “Зелена канапа” (вул. Вірменська, 7) відбудеться відкриття виставки Анатолія Фурлета “День, що пролітає над нами”.
Чернівецький художник Анатолій Фурлет любить працювати вдома. Але події війни змусили його, хоч і продовжував творити щодня, заклякнути всередині.
Робота Анатолія Фурлета з виставки “День, що пролітає над нами”.
“Для мене Україна – якесь диво з див. Нічого подібного в світі немає: родюча земля, прекрасні люди, звичаї, традиції, фольклор, народне мистецтво, древні кургани з їхніми невичерпними посланнями до нас… Це і є живильна основа моєї творчості. І від того відчуваю себе якось егоїстично щасливим, що народився саме тут на цій землі”, – розповідає художник.
У 2022 Анатолію пощастило потрапити на пленер на півдні Франції, що відбувається багато років поспіль на запрошення в гостинну оселю французького художника українського походження пана Темістокля Вірсти. Цьогоріч вже приймала його вдова – пані Орися.
Робота Анатолія Фурлета з виставки “День, що пролітає над нами”.
“Завжди щось нове знаходжу в тому Провансі. Мій живопис під час таких пленерів не є пленерним в класичному розумінні. Це не змальовані етюдно пейзажі лазурного узбережжя, а моя негайна стилізація, духовна переробка рефлексій. І ще, я багато притягнув українського до тих французьких робіт. Як зазвичай, в своїй творчості я розробляю складні композиції на тему знаків та символів прадавньої України. Бо без цього не можу. І так як художник, не можу не відгукуватись на події свого часу, тому мій кожен «день, що пролітає над нами» – це надія на оновлення, на мистецтво. Це наближення нового життя, та в решті-решт Перемоги,” – зазначає Анатолій Фурлет.
Робота Анатолія Фурлета з виставки “День, що пролітає над нами”.
Експозицію виставки виставки Анатолія Фурлета “День, що пролітає над нами” можна буде оглянути в галереї “Зелена канапа” (вул. Вірменська, 7) до 9 квітня 2023 року.
9 квітня у клубі «Малевич» відбудеться концерт представника України на Євробаченні – гурту TVORCHI. Початок концерту о 19:00, повідомили організатори.
Артисти виконають свої хіти: «Мова тіла», «Не танцюю» Believe, Falling, «Віч-на-віч», а також свіжі: FREEDOM та Heart of steel, який у Нацвідборі на «Євробачення» обрало більше 50 тисяч українців.
https://youtu.be/neIscK1hNxs
«Запрошуємо, щоб зарядитись правильним настроєм перед представленням нашої країни на «Євробаченні»! Гурт, який називають найгучнішим відкриттям молодої української сцени знову буде вражати крутим електронним звучанням! Цього разу у Львові! Не пропустіть!», – запрошують організатори.
Кава — один з найпопулярніших напоїв у світі, який вживається не лише заради свого чудового смаку, але й завдяки його корисним властивостям. Сьогодні, разом з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, сім поважних причин випити філіжанку гарної кави.
Збудження центральної нервової системи Однією з основних корисних властивостей кави є здатність збуджувати центральну нервову систему. Кава містить кофеїн, який є стимулятором нервової системи, збільшуючи продуктивність та підвищуючи стан бадьорості.
Покращення когнітивних функцій. Кава може допомогти покращити когнітивні функції, такі як увага, пам’ять та реакційна здатність. Це пов’язано з тим, що кофеїн стимулює центральну нервову систему, що збільшує активність мозку.
Кава в турці на пісочку
Зниження ризику депресії та самогубства: Кава містить кофеїн та антиоксиданти, які сприяють підвищенню настрою та захисту від депресії. Дослідження показали, що регулярне споживання кави пов’язане зі зниженням ризику суїцидальних думок та самогубства.
Захист від захворювань печінки: Кава містить антиоксиданти та інші речовини, які сприяють захисту печінки від захворювань, таких як цироз та рак печінки. Деякі дослідження показали, що регулярне споживання кави зменшує ризик розвитку цирозу печінки.
Львівська кава
Покращення спортивних досягнень: Кава може допомогти покращити фізичні результати та збільшити витривалість під час тренувань. Кофеїн підвищує рівень енергії та збільшує фокусування, що допомагає під час виконання вправ та занять спортом.
Зменшення ризику розвитку деяких захворювань: Кава може допомогти зменшити ризик розвитку деяких захворювань, таких як діабет 2-го типу, рак шлунку та рак молочної залози. Кава містить різноманітні речовини, такі як мінерали та антиоксиданти, які сприяють підвищенню імунітету та зменшенню ризику розвитку деяких хронічних захворювань.
Кава зі спеціями (Марокко)
Збільшення тривалості життя: Деякі дослідження показали, що регулярне споживання кави пов’язане зі зменшенням ризику ранньої смертності. Кава містить різноманітні речовини, які зменшують запалення в організмі, сприяють здоров’ю серця та кровоносних судин, а також знижують ризик розвитку деяких захворювань, таких як діабет 2 типу, рак шлунка, печінки та мозку.
Загалом, споживання кави з правильною мірою може бути корисним для здоров’я людини. Але, як і з будь-яким продуктом, варто дотримуватися розумних меж і не перевищувати допустиму кількість кави на день, щоб уникнути негативних наслідків для здоров’я.
Будинок Мистецької школи Олекси Новаківського, де зараз знаходиться Художньо-меморіальний музей, на вулиці Листопадового Чину у Львові
14 березня 2023 року о 16.00, з нагоди 151-ї річниці від дня народження самобутнього українського митця і педагога Олекси Новаківського, відбудеться благодійна мистецька зустріч у його творчій майстерні.
Під час заходу ви прослухаєте оповідь Ірини Різун, завідувачки Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського, про життєвий та творчий шлях художника. Митець народився на Східному Поділлі, навчався у Краківській академії мистецтв та 1913 року переїхав з-під Кракова до Львова на запрошення митрополита Андрея Шептицького.
Олекса Новаківський. Автопортрет (із пензлем), 1911 рік Картон, олія. 51,7 х 40,7. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.
У своїй творчості митець гармонійно синтезував традиції українського й західноєвропейського мистецтва та виробив власний мистецький стиль. Його динамічні полотна вражають експресією кольору, темпераментністю мазка й багатством образів та символів. У творчих пошуках митець пройшов складний шлях від імпресіонізму до символічного і експресивного стилю. Під час розповіді ви матимете змогу оглянути електронний варіант фотографій, котрі проілюструють життя та діяльність цієї харизматичної особистості. А слайд-показ із творами митця занурить вас у багатий доробок і внутрішній світ Олекси Новаківського.
Новаківський Олекса (1872-1935).Начерк до портрета Василя Барвінського. 1920-1930 ті рр. Фонд Миколи Мушинки. Зі збірки НМЛ ім Андрея Шептицького.
Окрім цього, пані Галина Курилич, викладач Львівського музичного фахового коледжу ім. С.Людкевича, виконає три «Прелюдії» та «Пісню» з «Української сюїти» Василя Барвінського. Непересічний український композитор і педагог, був особисто знайомий із Олексою Новаківським. У своїх високопрофесійних творах В. Барвінський використовував фольклор та пов’язував українську традицію з актуальними тенденціями європейської музики.
Кошти зібрані під час лекції-концерту ми передамо волонтерській організації «Львівський Лицар».
Подія відбудеться у Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького; вул. Листопадового Чину, 11; навпроти Собору святого Юра).
Через великий попит 20 березня в театрі ім. Марії Заньковецької відбудеться два концерти, присвячені 68-ій річниці від дня народження композитора, керівника ансамблю “Ватра”, народного артиста України Ігоря Білозіра.
Початок о 19:30 та 16:30 (додатковий), повідомили організатори Clever Production.
На піснях славетного композитора виросло вже кілька поколінь, тож на концерті шанувальники зможуть віддати шану українському композиторові та насолодитися живим виступом улюблених виконавців.
Його “Мамина світлиця”, “Пшеничне перевесло”, ” Многая літа”, “Весільний марш” на вірші Богдана Стельмаха, “Ніби вчора”, “Коханий”, “Встань з колін, народе мій” на вірші Петра Запотічного, “Від Бога” на вірш Михайла Ткача, “Сієм, сієм, посіваєм” на вірш Максима Міщенка увійшли до золотої скарбниці українського пісенного мистецтва. У них – ніжне кохання і незгасна любов до мами, до батьківського дому, до рідної землі. У них – віра в Бога, традиції і сила нашого духу. В них – Україна!
Ці та інші пісні Ігоря Білозіра співатимуть: славетна “Ватра 80-х”, Мар’ян Шуневич, Олег Кульчицький, Остап Стахів – народні артисти України, кожен з яких був у складі “Ватри”, а також знаменита “Піккардійська терція”.
У концерті братиме участь відомий український поет, співавтор пісень Богдан Стельмах.
Спогадами про Ігоря Білозіра поділиться ведуча Ольга Гошовська (друга дружина композитора). Незабутнє “Пшеничне перевесло” артисти співатимуть разом із гостями концерту.
Відомо одинадцять фотографій Шевченка, до наших днів залишилось лише десять (дев’ять з них — у ДМШ, одна — в будинку-музеї Т. Г Шевченка в Києві). В роки юності та до заслання Тарас не фотографувався.
Тарас Шевченко. Фото А. Деньєр. 1858 р.
Перше його фото на прохання М. Дорохової зроблено 30 березня 1858 у А. Деньєра. На знімку ми бачимо поета в шапці й кожусі та з бородою. З цього фото 1860 він виконав автопортрет.
Тарас Шевченко. Фотоательє І. Досса. 1858 р.
Наступне, друге фото виконано у фотоательє І. Досса у 1858 році. На цьому Шевченко без головного убору, в білій сорочці і чорному піджаку. Після смерті І. Досса з його негатива зроблено кілька відбитків у фотоательє Д. Здобнова. Художники О. Бобров, В. Касіян, С. Красицький користувалися цією фотографією при написанні портретів поета. За цим же знімком І. Рєпін 1888 зобразив портрет для світлиці в хаті, збудованій на Чернечій горі для сторожа могили Шевченка.
Тарас Шевченко. Фото А. Деньєр. 1859 р.
Третє фото, досить відоме, — в смушковій шапці й кожусі, з поголеною бородою — зроблено в квітні 1859 у того ж А. Деньєра. З цього фото Л. Жемчужніков замовив у Парижі літографський портрет (його неперевершено виконав літограф А. Муйєрон) і доставив до Петербурга. Шевченко підтвердив літографію підписом і використовував її, працюючи над останнім автопортретом. Після смерті кобзаря художники В. Мате, М. Мурашко, Ф. Красицький та ін. користувалися цим знімком для створення живописних, графічних і скульптурних портретів Шевченка. З цього ж фото І. Крамськой на замовлення П. Третьякова — засновника Третьяковської картинної галереї у 1871 році зобразив один з найкращих портретів Тараса Шевченка.
Тарас Шевченко з Г. Честахівським, братами О. та М. Лазаревськими і П. Якушкіним. Фото А. Деньєр. 1859 р.
В 1859 Шевченко знову фотографувався у Деньєра — разом з своїми друзями Г. Честахівським, братами О. та М. Лазаревськими і П. Якушкіним. Лейпцігський майстер Ф. Брокгауз викадрував з цієї групи постать Шевченка і вигравіював її на сталі; пізніше і російські майстри робили з цього фото гравюри на металі, дереві.
Тарас Шевченко. Фото ймовірно А. Деньєр. 1859 р.
До 1859 належить ще одна фотографія Шевченка. На ній поет зображений на весь зріст, у смушковій шапці, кожусі і з палицею. Це невелике за розміром (9 х 12 см) фото дуже рідкісне. Виконав його, очевидно, теж А. Деньєр.
Тарас Шевченко. Фото І. Гудовського. Київ, 1859
Під час перебування у Києві 1859 поет тричі фотографувався у І. Гудовського. На першому знімку він сидить на стільці у білій сорочці з темною краваткою і темному піджаку (за цією фотографією художник Г. Цисс 1929 виконав портрет олією). На другому — сидить на стільці біля столу в білому полотняному костюмі з палицею в руках.
Тарас Шевченко
На третьому фото (погрудне) поет теж у білому костюмі з нахиленою вліво головою. З цього знімка Шевченко 1860 виконав офортний автопортрет.
До 1858—59 належить фотографія поета у темному костюмі, з якої 1859 М. Микешин зробив малюнок-портрет, репродукований ксилографією Є. Гогенфельдена у «Кобзарі» 1860, виданому коштом П. Симиренка. Цю фотографію Шевченко використав при роботі над офортним автопортретом 1860. Оригінал фото не зберігся.
Тарас Шевченко та Г. Честахівський, 1860-1861 рр.
Два останні знімки поета: в чорному костюмі, в білій сорочці з чорною краваткою другий знімок— разом з Г. Честахівським виконані невідомим фотографом в кін. 1860 або на поч. 1861.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Центром порятунку української культурної спадщини, Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ «Львівська політехніка».
14 березня 2023 року минає 100 років від дня народження композиторки-піснярки Лідії Королевич-Липки (1923-1951), яка походила зі славного музичними традиціями роду Нижанківських. На відміну від своєї троюрідної сестри Рени Яросевич – знаменитої співачки, відомої за сценічним ім’ям Рената Богданська, Ліда Королевич, як авторка і виконавиця, була зіркою для родини і друзів. У 1940-50-х рр. її пісні часто звучали на студентських вечорах у Львівській політехніці (де навчалася сестра Лідії – Софія) в авторському виконанні, а також – у виконанні тріо сестер Королевич Надії (в заміжжі Мисько), Софії (в заміжжі Дорош) та Лідії (в заміжжі Липка).
Її ліричні пісні, близькі до вокальної творчості січових стрільців, не вписувалися у масову культуру радянської дійсності…
У 1990-х роках вони отримали друге життя завдяки заслуженій артистці України Лілії Кострубі, котра включила окремі з них до свого концертного репертуару, і завдяки Музичним вечорам у Музеї Соломії Крушельницької.
На початку 2000-х Ліда Королевич стала героїнею есею “Так жаль мені минулих днів…” видатного письменника й перекладача Андрія Содомори.
До та після лекції традиційно гостинно пригощатиме Кава Старого Львова. Вхід вільний.
Українські культурні інституції за останній період як ніколи рішуче спростували тезу «коли гармати стріляють, то музи мовчать». Від початку повномасштабного вторгнення музичне життя Львова набрало обертів.
8 березня у Львівській національній філармонії її генеральний директор Володимир Сивохіп розповів про здійснені проєкти 2022 року, а також анонсував плани установи на майбутнє. Модерувала розмову Дзвенислава Саф’ян.
Про перші дні після 24 лютого Володимир Сивохіп пригадує:
«Вже другого дня після вторгнення на рівні департаменту і також різних громадських ініціатив ми зрозуміли, що активізовується волонтерський рух. Він існував із 2014 року, а тепер став ще більш затребуваним. На приватні та громадські прохання ми організовувались на чергування: у першу чергу, Арена Львів, Залізничний вокзал, зрештою, і філармонія. Вже на той час відродився і наш гуманітарний хаб. Штабом опікувалась громадська організація оркестру ІNSO-Львів на чолі з Іолантою Пришляк, працювали фахівці, які приймали допомогу і розподіляли її. Практично за два дні партер і нижній поверх філармонії було заповнено. Враховуючи, що концертний зал в час пандемії було частково розібрано, то його теж заповнили речима мілітарного і медичного призначення. Ця система досі існує».
Володимир Сивохіп
У філармонії ведеться робота з посилення міжнародного партнерства, налагодження інтернаціональних зв’язків. Крім того, її вагому частку займає архівування маловідомих партитур української музики та їхня популяризація:
«На імейли досі приходить багато запитів щодо виконань української музики — від гімну України та «Мелодії» Скорика до інших творів, доступу до яких немає. І це було перше, чим ми почали активно займатись: сканували, опрацьовували, вибрали не один десяток творів і почали їх передавати до зацікавлених. Переважно це були концерти на підтримку України. Ця робота нас також привела до тями, тільки під час війни ми зрозуміли важливість розширення нашого нотного архіву. Зараз вже впродовж року ми багато оцифрували, нашу бібліотеку вдалось осучаснити, цю роботу ми ведемо постійно, адже це вимога часу».
Володимир Сивохіп розповів і про проєкт прямих трансляцій концертів класичної музики «Україна. Музи не мовчать»:
«Два роки пандемії дали нам досвід спілкування з публікою, до якої ми раніше «не мали доступу». В перші тижні ковідних часів ми грали наживо у відкриті вікна і під філармонією збирали слухачів. Потім розширили нашу технічну базу, робили живі концерти у формі відеотрансляцій. Отже, розуміли, що повинні доносити нашу творчість ширшому загалу і ці відеотрансляції себе виправдали. Після перших успішних виступів, наступні концерти спеціально створювались під проєкт «Муз», або ж навпаки, він поєднувався із запланованим на рік. Трішки статистики: проведено понад 70 трансляцій, охоплена аудиторія складає близько 100-120 тисяч слухачів з цілого світу. Ми ведемо чат, спілкуємось зі слухачами під час концерту. Це вже наша постійна публіка, і коло підписників на Ютубі збільшується кожен тиждень».
Підсумовуючи, генеральний директор зазначив:
«У творчому професійному сенсі ми зберегли себе, своє реноме і в цьому бачимо майбутнє продовження. Але ми усвідомили себе нарешті, своє місце на мапі рідної держави, зрозуміли десь тепер повніше яке є значення національної культури в контексті держави, яку місію ми можемо нести в межах держави. Війна відкрила справжню ціну цінностей, свободи, ціну мати улюблену роботу і займатись нею — адже багато людей втратили це».
Муніципальне підприємство водопостачання працює із 1901 р. На початку воно називалося «Міський заклад водопостачання у Львові». У часи СРСР питаннями водопостачання і каналізації займався Львівський водоканалтрест. Сучасне ЛМКП «Львівводоканал» створене 31 серпня 1992 р. наказом № 78 Управління комунального господарства Львівського міськвиконкому Однак історія водопостачання міста Львова сягає доби Середньовіччя, княжої доби.
Довший час вважалося, що перший гравітаційний водогін був побудований у перші роки XV століття, але зараз встановлено, що перший водогін з’явився у Львові іще в кінці ХІІІ ст. Отож, «Фотографії Старого Львова» продовжують публікацію циклу матеріалів про історію водопостачання та каналізації у нашому місті.
Розділ 4. Із історії львівської каналізації
Перша каналізація у Львові виникла практично одночасно із водогоном. У міських актах початку XV століття зустрічаються згадки про «labor canalium», «aedificatio canalium», тобто про будівництво каналів для виведення надлишку води, що надходила водогонами, а також для дренажу, який був необхідний через високий рівень ґрунтових вод на теренах середмістя Львова. Перші канали були влаштовані іще до того, як у 1444 році було завершено будівництво міських оборонних укріплень. Канали були збудовані із бутового каменю, скріпленого вапняним розчином і протікали постійно, а не лише під час злив і повеней. Каналами для виведення нечистот були обладнані, у першу чергу монастирі на території міста Львова.
Середньовічний Львів, оточений мурами та ровом із водою. Сучасна реконструкція
Оскільки канали часто проходили під фундаментами оборонних укріплень, це негативно впливало на стан міських фортифікацій. Львівський краєзнавець Павло Гранкін розповідає про документ під назвою «Ревізія башт міста Львова в рік 1666 учинена», де йдеться, що башта ювелірів, яка знаходилася в кінці сучасної вулиці Театральної, «страшною руїною грозить, і якби дев’ятьма дубами з валів не була підперта, напевно обвалилася б, і не тільки зсередини, але й зовні потріскалась і попадала; цій руїні причину кладе міський канал, що під нею іде».
Міські канали не лише служили причиною руйнування укріплень, їх намагався використовувати ворог, щоб проникнути в місто або завдати йому руйнувань, а захисники міста використовували канали для таємних вилазок у табір ворога. У 1655 році під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького та російського боярина Бутурліна, була спроба підірвати у міських каналах порохові заряди. Ось що про це писав о. Томаш Юзефович: «Того ж дня (8. 10. 1655) у порох підкладений від кляштору панн Бернардинок, також і від єврейської божниці через підземні канали, запалити намагались, але зручного місця через надмір води не знайшли, і тому розпочату працю мусили кинути». У 1672 році, коли турецькі війська обложили Львів, підземними каналами львів’яни виходили аби запалити передмістя, що потрапили у руки ворога. Залога монастиря бернардинів робила через канали нічні напади на ворожий табір через підземний канал.
Давня каналізація із дерев’яних труб, виявлена під час розкопок на вул. Лесі Українки. Автор фото – Дмитро Ларін
Каналізаційні колектори під час польсько-українського конфлікту 1918 – 1920 р. теж активно використовувалися, зокрема ними пересувалися польські добровольці із частини Львова, яку контролювали українці. Крім того польське командування вирішили використати каналізаційний колектор для того, щоб здійснити підрив казарм Фердинанда при вул. Городоцькій, які були зайняті українськими військами. Генеральний штурм казарм, якому передував артилерійський обстріл 11 листопада 1918 р. провалився, отож польські сапери через магістральний канал зайшли у відгалуження, яке, на їх думку, вело до кесарень і заклали там вибухівку. Проте після вибуху виявилося, що вибухівка була закладена на подвір’ї казарм і значної шкоди не принесла.
Мережа міських каналів значно розширилася у 1772 – 1918 рр., тобто у часи, коли Львів перебував під владою імперії Габсбургів. Передусім будівництво нових каналів було пов’язано із розміщенням у Львові низки військових об’єктів, які за австрійськими законами мали бути обладнані каналами для виведення води і нечистот. Для будівництва каналів в кінці XVIII століття активно використовували камінь із розібраних міських укріплень. Вважається, що до 1848 року канали у Львові будували несистемно. Практично всі канали, які були збудовані у Львові до середини ХІХ століття вели в напрямку Полтви, в той час каналами вже були обладнані міська ратуша, казарми, Загальний шпиталь у Львові (Львівська обласна клінічна лікарня), інститут Оссолінських та ін. Точно невідомо, хто саме фінансував будівництво каналів і яку роль у їх будівництві до останньої чверті XIX століття відігравала міська влада. Станом на 1870 р., коли у Львові було розширено права місцевого самоврядування, довжина старих каналів складала біля 15,6 км.
Давній канал, мурований із каменю. Світлина із сайту explorer.lviv.ua
На початку 1860-х рр. було проведено меліоративні роботи на місці сучасного головного залізничного вокзалу і ст. Львів. Води із цієї місцини було відведено в напрямку Білогорщі. В кінці 1870-х рр., одночасно із будівництвом лінії кінного трамвая вулицею Городоцькою прокладали міський канал до Полтви. Довший час міські канали вимуровували із каменю і цегли на вапняному розчині, лише наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття почали використовувати портландцемент та бетон. Потрібно зауважити, що каналізаційні канали, збудовані до кінця 1860-х рр. за технікою і технологією будівництва мало чим відрізнялися від збудованих до 1772 р., порівняно із старими вони лише мали більший переріз і були міцнішими. Такі канали пропускали частину нечистот в землю. Через малий переріз каналів чиновники магістрату забороняли скидати в них густі екскременти (їх зберігали у вигрібних ямах, а потім вивозили асенізатори), у канали зливали лише рідкі відходи. Проте ці обмеження часто ігнорували, відповідно, щоб зекономити на послугах асенізаторів, вигрібні ями часто дерев’яними трубами підпільно з’єднували із кам’яними каналами. Це ставало причиною дратівливого смороду, що виходив із каналізаційних стоків. У 1879 – 1883 рр. під керівництвом львівського магістрату було збудовано біля 1,6 кілометрів каналізаційних колекторів. Їх будували із добре випаленої «колодязної» цегли на цементному розчині.
У 1870-1880-х рр. львівські інженери та міська влада шукає способи вирішення проблем із каналізуванням. У той час інженери Львівського політехнічного товариства розробили низку оригінальних проєктів каналізації міста Львова. У 1881 році за участь Львівського політехнічного товариства було створено спеціальну комісію щодо каналізування міста під керівництвом міського інженера Вінсента Горецького. Результати роботи цієї комісії були подані на розгляд міської ради Львова 25 жовтня 1884 р. Проте ці напрацювання не мали реалізації через брак коштів у міському бюджеті.
Залишки споруди, схожої на мурований із цегли каналізаційний колектор. Будівельний майданчик на вул. Лемківській. Світлина Х. Огоновської. 2021 р.
Відповідно, до кінця ХІХ століття Львів залишався містом із дуже поганою каналізацією. Для того, щоб збудувати канал на тій чи іншій вулиці влада міста мала йти на перемовини із власниками нерухомості. Чиновники магістрату хотіли, щоб власники будівель і підприємств покрили дві третини вартості будівництва каналу. Підключення ж будинків до каналу було виключною відповідальністю власників будинків. Через брак коштів канали на низки вулиць будували в найдешевшому варіанті – із дерева. Лише у 1885 році влада міста вирішила знизити внесок власників майна на будівництво каналів вдвічі.
Значні позитивні зміни в будівництві каналів відбулися у 1885 році після того, як Галицький крайовий сейм затвердив нормативний акт, щодо будівництва у королівському столичному місті Львові. Цей нормативний акт зобов’язував будувати каналізаційні колектори із міцних матеріалів і яйцеподібного перерізу. Власники житлових будинків були зобов’язані будувати вигрібні ями із міцних і непроникних матеріалів. Завдяки використанні спеціальних сепараторів, не допускалося потрапляння густих нечистот в каналізацію. Густі нечистоти потрібно було збирати і вивозити за межі міста за рахунок власника нерухомості. Відповідно міська каналізаційна система мала відводити дощові води та рідкі нечистоти, а густі нечистоти мали утилізуватися асенізаційною службою.
Бетонний канал яйцеподібного перерізу. Світлина із сайту explorer.lviv.ua
В кінці ХІХ століття у Львові для будівництва каналів почали активно використовувати бетон – будівництво бетонних каналів виявилося значно дешевшим, а ніж будівництво каналів із якісної цегли чи каменю. В той же час, низка експертів, в т.ч. Вільям Ліндлі (1808 – 1900) не вважали бетон оптимальним матеріалом для будівництва каналізації через ризик розтріскуватися, а також схильність цементу руйнуватися під впливом кислот. Крім того. Виявилося, що бетонні конструкції, відлиті у землі, були схильні до ерозії. Отож, найоптимальнішим із точки зору довговічності було будівництво каналів із добре випаленої цегли, скріпленої цементним розчином.
Незважаючи на брак коштів у міській скарбниці, після 1885 року відбувається будівництво каналів на Жовківському передмісті, яке вважалося дуже нездоровим в епідемічному плані, адже тут часто спостерігалися спалахи таких інфекцій, як холера і черевний тиф. У 1886 – 1888 рр. було споруджено колектор під вул. Зьрудляною (Джерельною) та бічні канали до нього. У 1892 році споруджено колектор під вулю Св. Мартина (Жовківською), завданням якого був збір нечистот із вул. Замарстинівської, Панєнської, Підзамча та вул. Жовківської (Богдана Хмельницького).
Роботи із засклепіння Полтви в районі театру Скарбека. Кінець ХІХ ст.
У 1895 році влада міста Львова отримала велику, десятимільйонну інвестиційну позику. Із використанням цих коштів влада міста вирішує збудувати т.зв. «комбіновану» систему каналів. При такій системі каналізування, дощова вода, вуличні відходи, а також рідкі та тверді нечистоти спрямовуються в одну систему каналів. Відповідно такі канали повинні були мати відповідну пропускну здатність, форму та нахил для того, щоб ефективно змивати всі домішки. Також вуличні дощоприймачі, а також приймачі води, що стікає ринвами із дахів, мали мати т.зв. «водяні затвори», щоб гази із каналів не виходили на поверхню. На той час на низці вулиць міста Львова канали не здатні були приймати всю дощову воду під час рясних злив, отож нечистоти піднімалися на поверхню. Завдяки «комбінованій» каналізаційній системі відпадала необхідність у вигрібних ямах та роботі асенізаторів, отож бажання влади запровадити таку систему було позитивно прийнято громадськістю та галицькими інженерами. Проте кошти розміром один мільйон крон, які були виділені на будівництво комбінованої каналізаційної мережі швидко закінчилися – основні роботи були проведені у 1902 – 1904 рр. Місто не могло далі брати кредити на розбудову інженерних мереж, оскільки плата за використання громадської каналізації спрямовувалася на підтримку існуючої мережі у відповідному технічному стані. Після 1919 р., коли Львів опинився в складі Польської держави, будівництвом каналізаційних колекторів на основі старих нормативних актів Галицького крайового сейму опікувалося Державний заклад водний, а будівельні роботи виконувала Окружна дирекція благоустрою у Львові.
Роботи по засклепінню Полтви на нин. пр-ті Чорновола. Фото 1922 року
Із спорудженням міської мережі каналізації Львова пов’язане питання засклепіння річки Полтви. Іще із часів Середньовіччя, як ми пам’ятаємо, нечистоти відводилися в річку першими каналами. Питання будівництва центрального міського колектору особливо гостро постало в кінці 1870-х рр. Львівський цивільний інженер Людвік Радванський, який подорожуючи до Німеччини вивчав питання каналізування міст, висловлювався проти використання річки Полтви, яка колектору для нечистот. Замість спускання нечистот в річку, він запропонував збудувати на двох берегах річки каналізаційні колектори. Проте у міській раді вирішили, що такий варіант буде занадто дорогий. Відповідно було вирішено загнати річку, яка давно не ароматизувала повітря міста в каналізаційний колектор.
Перші роботи із засклепіння Полтви були проведені у 1879 році під керівництвом будівничого Флоріана Ундерки – тоді було здійснено перекриття Полтви в районі Марійської площі (нині – пл. А. Міцкевича) та в районі театру Скарбека (нині – театр ім. Марії Заньковецької). Активні роботи із засклепіння Полтви тривали у наступні роки. У 1885 р. проведено роботи по засклепінню Полтви і притоку Пасіка на вул. Академічній (пр. Шевченка), Стежковій (Саксаганського) і Фредра. У 1887 р. почалися роботи із засклепіння Полтви від площі Марійської (Міцкевича) до пл. Голуховських (Торгової), якими керував талановитий інженер Вацлав Ібіанський. До 1895 р. було заведено в колектор 837 метрів річки Полтва та біля 500 метрів потоку Пасіка. Станом на 1903 р. довжина каналізаційних колекторів по місту Львову складала 50,650 км., а засклеплених потоків та річок – 3,305 м., а у 1906 р. довжина колекторів зросла до 60,6 км., а довжина засклеплених потоків – 4,319 км. Роботи із засклепіння річки Полтви продовжилися у 1913 р., але вони були призупинені через Першу світову війну і продовжилися лише у 1921 р. У 1920-ті рр. перекривали частину русла Полтви від початку сучасного пр. Чорновола до межі приміської гміни Замарстинів.
Роботи із засклепіння Полтви. Світлина 1920-х рр.
Окремим питанням будівництва міської каналізаційної мережі було регулювання долини річки Полтва із поглибленням її русла від Львова до впадання у Західний Буг. Без поглиблення дна річки Полтва важко було отримати відповідні ухили збудованих каналів. Крім того, в кінці ХІХ століття місто стикнулося із потребою очищення стоків, які потрапляли у Полтву. Приміська гміна Замарстинів подала скаргу на владу міста Львова через надмірне забруднення річки. Отож, владі міста довелося замовляти розробку проєкту створення спеціального басейну-відстійника для відходів, проте він так і не був збудований. Проєкт каналізаційної системи Львова 1910 р. передбачав, що після механічного очищення стоків від твердих домішок і відкладень, води будуть спрямовуватися на поля зрошення в долині Полтви.
Ось що про долю річки Полтви писала у «Сучасному Львові» Олена Степанів «Більша частина Львова лежить в басейні Балтики, а саме річки Полтва. Вже віддавна вся ужита вода міста каналами спливає у неї. Раніше Полтва пливла містом незакрита. У зв’язку із ростом міста і занечищенням води, Полтву поступово замуровували. Тепер вся Полтва аж до Клепарова закрита. Звідси плине вона вже відкритим коритом, дно і береги якого виложені кам’яним бруком, через Замарстинів і Знесіння далі на схід до Західного Бугу. Тунель закритої Полтви уможливлює відплив максимальної кількості води 95 кубометрів на секунду. Нормальний стан води в Полтві, що походить з джерел потоків і вод із каналів, які доходять сюди із колекторів, становить біля 400 кубометрів на секунду.
Прокладання каналізаційного колектора по вул. Набеляка (Котляревського). 1928 р.
Вода пливе тут тунельом в спеціальному кориті. По обох сторонах корита йдуть хідники для контролерів тунелю. Бічні колектори мають розміри, що відповідають максимальному стоку води, яку тунель має перепустити. Колектори, що входять до Полтви, мають овальну, круглу або яйцеподібну форму. В місцях, де вони входять до річки, овальні колектори мають розміри 80 х 140 см. і до 150 х 230 см. круглі – від 210 см. в діаметрі до 305 х 255 см., а яйцеподібні – 140 х 170 см.».
8 грудня 1903 року міська рада Львова прийняла ухвалу, відповідно до якої «усі ринви будинків мають бути поєднані із підземним каналом». Отож, у міські каналізаційні колектори під час дощів та танення снігу почала потрапляти вода із дахів міських будинків. Таке рішення було прийняте не лише для зручності пішоходів, враховувалося також і те, що дощова або тала вода є чинником підвищення рівня грунтових вод і підтоплення фундаментів та пивниць. Крім того, потоки відносно чистої води із дахів промивали міські канали.
Прокладання каналізаційного колектора вздовж вулиці Степана Бандери. На задньому плані – костел Св. Єлисавети. Зліва – будівля торгового пасажу на місці сучасного скверу із пам’ятником Степану Бандері
Станом на початок 1940 р. довжина каналізаційної мережі Львова складала 163 кілометри. До каналізаційної мережі було приєднано 9575 будинків. Довжина кам’яних каналізаційних каналів складала 1,707 км.; цегляних – 0,8745 км.; бетонних – 147,9164 км.; бетонних труб – 20,9809 км., а відкритих каналів – 1,735 км. У місті функціонувало 27 підземних громадських вбиралень.
Під час німецької окупації Львова нацисти провели інвентаризацію існуючого стану каналізації міста, ба більше – розробили плани її розширення, особливо в районах, де працювали стратегічні для німців підприємства. Та після провалу «бліцкригу» від цих планів відмовилися.
Річка Полтва в районі Замарстинова. 1929 р. На світлині видно, що корито річки викладене каменем, так само каменем викладені і береги
Після відновлення радянської окупації Львова керівником Львівського водоканалтресту став Микола Феофанович Погорлецький. Інфраструктура каналізації міста Львова під час Другої Світової війни не зазнала критичних пошкоджень (на відміну від водогону), в той же час серйозні втрати понесла матеріальна база водоканалтресту. У середині 1940-х рр. загальна довжина каналізаційних колекторів Львова складала 174,816 км., в т.ч. головний колектор «Полтва» мав 5700,85 м., загальна довжина більших колекторів – 31,623 км.; каналізаційна мережа – 137,493 км. Колодязів на мережі було 3300 шт., вуличних дощоприймачів – 4950 шт. До мережі було прилучено 8090 будинків. У відділі каналізації Львівського водоканалтресту працювало тоді біля 80 осіб. Аж до 1958 р. основним транспортом у водоканалтресті були кінні підводи. У кінці 1950-х рр. у стайнях підприємства було біля 10 коней. Підводами по місту перевозили ручні помпи, яких було 12 штук. В середині 1940-х рр. водоканалтрест отримав 4 зношені вантажівки, які вже у 1946 р. потребували ремонту. У 1958 р. у зв’язку із ліквідацією стайні підприємство отримало 5 вантажівок. Довший час земляні роботи проводилися вручну.
У 1966 р. було створено автоколону Львівського водоканалтресту, яка на початку складалася із 20 автомобілів різного призначення. У 1968 р. підприємство отримало перший екскаватор для проведення земляних робіт. Того ж року в складі Львівського водоканалтресту створено відділ капітального будівництва, який займався спорудженням нових та реконструкцією існуючих об’єктів водопостачання та водовідведення. У серпні 1978 р. створено проєктно-кошторисну групу.
Річка Полтва в районі сучасної вул. В. Липинського. 1960-ті рр.
За радянських часів мережа каналізаційних колекторів Львова значно розширилася. Зокрема, у 1970 – 1980 рр. було збудовано каналізаційні колектори по вулиці Богданівській, Б. Хмельницького, Варшавській–Вербовій, Тунельній, Винниці, Батальній (Вашингтона), Дундича (Вахнянина), Холодній, Бойківській, Волгоградській (Антоновича) загальною довжиною 8,74 км. У той же період в смт. Брюховичі, які стали частиною м. Львова із 1957 р. було збудовано 9,7 км. каналізаційної мережі. Поряд з розбудовою каналізаційної мережі міста проводилася реконструкція існуючих каналів, зокрема, на вулиці Бойківській, Волгоградській (Антоновича), Б. Хмельницького тощо.
Поперечний переріз колектора річки Полтва. Технічна документація 1920-х рр.
До середині 1960-х рр. стоки із загальноспливних каналізаційних колекторів скидалися в річку Полтва практично без жодної очистки. Перша черга очисних споруд м. Львова на правому березі річки Полтва введена в експлуатацію у 1965 р. Стічні води надходять безнапірним колектором 2400 х 1500 мм, і, долаючи решітки грубої очистки, поступають на механічні решітки типу МГ – 8Т. Після цього вода потрапляє через водомірний лоток «Паршала» на пісковики (3 шт. розмірами 18x3x3 м), призначені для виділення важких мінеральних сполук. Звідси води потрапляють відкритими каналами у первинні відстійники, де виділяються завислі речовини і плаваючі частинки. Первісних радіальних відстійників нараховується десять: вісім – діаметром 18 м. і два – діаметром 40 м.
Інженери на огляді колектору Полтви. Фото 1930-х років
З первісних відстійників стічні води каналами поступають до споруд біологічної очистки – аеротенки. Після проходження біологічної очистки суміш води з активним мулом потрапляє у вторинні відстійники, де відбувається освітлення води і виділення мулу. Останній вертикальними насосами 0-5-47, що знаходяться на насосних станціях циркуляційного активного мулу, знову перекачується у аеротенк, а освітлена вода поступає на випуск до Полтви.
Будівництво другої технологічної лінії міських очисних споруд розпочалося у 1971 р. на лівому березі річки Полтви (район вул. Силікатної, нині Пластової). У 1976 р. було введено в експлуатацію першу чергу потужністю 106 тис. кубометрів на добу. У 1981 – 1985 рр. потужність очисних споруд Львова планувалося збільшити на 247 тис. кубометрів стічних вод (третя черга), а іще 2,5 кілометри русла річки Полтви (в районі сучасної вул. Липинського) мало бути взято в колектор.
Колектор річки Полтва. Сучасне фото
На даний час всі господарсько-побутові, виробничі та дощові стоки міста по закритому колектору річки Полтва потрапляють на каналізаційні очисні споруди проєктною потужністю 490 тис. кубометрів на добу. Станом на кінець 2000-х рр. щодоби очищувалося біля 330 тис. кубометрів стоків на добу. Каналізаційні очисні споруди складаються із двох технологічних ліній. На очисних спорудах здійснюється механічна і повна біологічна очистка каналізаційних стоків із використанням первинних відстійників, аеротенків та вторинних відстійників. Мул зневоднюється в цеху механічного зневоднення мулу з використанням центрифуг шведської фірми NOXON, а потім вивозиться на мулові майданчики площею 20 га. На очисні споруди каналізації поступає значна кількість дощових стоків та дренажних вод. На даний час це одна з найгостріших проблем, оскільки відсутні реальні платники за очистку зазначених стоків. Зараз очисні споруди ЛМКП «Львівводоканал» займають територію біля 100 га., тут працює біля 130 осіб – в кожній зміні біля 70.
Південно-західний щитовий колектор. Сучасна світлина А. Риштуна
Стара частина міста Львова (приблизно у межах 1930 р.) лежить в межах Балтійського басейну (басейну річки Полтва), відповідно головним колектором тут є річка Полтва, закрита у мурований чи залізобетонний канал іще в польсько-австрійські часи. Всі другорядні колектори, збудовані по місту були самопливними, тобто стоки ними стікали до русла Полтви під дією гравітації. У той же час, за часів СРСР територія міста збільшилася більш ніж утричі (у 1939 р. площа міста становила 66,68 кв. км., на початку 1990-х рр. – біля 140 кв. км.). Із розширенням території міста, до його складу потрапили місцевості, які входять до басейну Чорного, а не Балтійського моря. Зокрема частина Сихівського житлового масиву лежить вже в долині річки Зубра, яка є притокою Дністра. Така ситуація потребувала будівництва каналізаційних напірний станцій (КНС), напірних колекторів та колекторів великого діаметру, що проходять на великій глибині (т.зв. «щитові колектори»). Станом на зараз ЛМКП «Львівводоканал» належить 15 КНС із 39 каналізаційними насосами (станом на кінець 2010-х рр. працювало 9 КНС, іще 6 було законсервовано). Крім того експлуатуються і приватні КНС. Для прикладу, стоки в житловому масиві «Лисиничі» (кінець вул. Тракт Глинянський) приймає КНС, яка належить агрофірмі «Провесінь». Ця КНС перекачує нечистоти напірним колектором в камеру гасіння на вул. Богданівській, а далі вони самопливним колектором течуть до міських очисних споруд.
Південно-західний щитовий колектор. Сучасна світлина А. Риштуна
Через складності рельєфу міста каналізаційні стоки із мікрорайонів міста, що належать до Чорноморського басейну (південна і південно-західна частина міста) за допомогою КНС та напірних колекторів скидаються в Південно-західний щитовий колектор глибокого залягання, який з’єднано із головним каналізаційним колектором міської каналізації «Полтва». Південно-західний колектор (ПЗК) почали будувати іще у 1974 р. У зв’язку із великою глибиною залягання, ПЗК будували щитовим методом, як тунель метрополітену. За словами львівських дігерів, які обстежили ПЗК, його діаметр становить біля 4 метрів, що послужило припущенням, що цей колектор будувався також і у військових цілях. У центральний колектор «Полтва» ПЗК входить на пр. Чорновола в районі автозаправки. Загальна його довжина – понад 15 км., проходить він в районі вул. Наукової, вул. Виговського, поблизу Львівського аеропорту, через Левандівку, Батарівку (район Фанерного заводу). Основна частина цього колектору була споруджена іще у 1992 р., але у зв’язку із дефіцитом коштів в міському бюджеті, роботи із будівництва ПЗК були припинені. Глибина залягання ПЗК – біля 30 метрів, при будівництві землю вивозили вагонетками. Роботи із будівництва ПЗК були відновлені у 2004 р., коли головний інженер ЛМКП «Львівводоканал» В. Садовий повідомляв про будівництво іще біля півкілометра колектора. У 2004 р. було прокладено колектор діаметром 1020 мм. вартістю 3,1 млн. грн. Це дало можливість ліквідувати КНС «Наукова» і аварійні напірні колектори, а також зменшити річне споживання електроенергії на 9,2 млн. кВт-год та покращити екологічний стан у місті.
Наслідки провалу колектора на вул. Винниченка у Львові. 2021 р. Автор світлини – Т. Бабенчук, «Твоє місто».
Окрім того є проблема у сплавлянні каналізаційних стоків із південно-східної частини міста. Відповідно є потреба в будівництві південно-східного каналізаційного колектору (ПСК), який дозволив би самопливом сплавляти каналізаційні стоки, ліквідувати КНС та каналізувати райони, які не мають централізованої каналізації. Будівництво ПСК дозволило б знизити використання електроенергії ЛМКП «Львівводоканал». Станом на кінець 2000-х рр. вартість будівництва ПСК становила біля 50 млн. грн., тобто біля 10 млн. доларів США.
За часів СРСР і у перші роки незалежності України дуже мало уваги приділялося приєднанню до каналізаційної мережі приватних житлових будинків в районах малоповерхової забудови. У таких районах Львова і далі користувалися вигрібними ямами, нечистоти із яких періодично відкачувалися і вивозилися автомобілями асенізаційної служби. Ситуація почала змінюватися у 2010-х рр., коли за міські кошти почали облаштовувати централізовану каналізацію в районах малоповерхової забудови. Станом натепер довжина каналізаційної мережі ЛМКП «Львівводоканал» становить 605 кілометрів, в тому числі головні колектори – 70 кілометрів.
У машинному залі очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто»
Із каналізаційними колекторами у Львові траплялися різноманітні трапунки. Найчастіше це були провали. На початку 1990-х рр. на вулиці Волинський через провал каналізаційного колектору під землю пішов ізотермічний автофургон. Провал колектору тут перешкоджав руху трамваїв у депо № 2 на вул. Промисловій, 29. Отож трамвайну лінію у спішному порядку перенесли на вулицю Промислову. Колектор і дорожнє покриття на вул. Волинській були відновлені лише на початку 2000-х рр. Провали каналів, збудованих у часи Польщі та Австрії відбувалися на вул. Городоцькій, вул. Личаківській. В кінці 1990-х на вул. Личаківській стався провал каналізаційного колектору під проїзною частиною в районі вул. Мучної. У 2009 р. каналізаційний колектор провалився під трамвайними коліями вище вул. Марка Черемшини. А у кінці 2022 р. стався провал колектору в районі будинку по вул. Личаківській, 82. В кінці 1990-х рр. стався провал каналізаційного колектору під трамвайними коліями в районі «площі П’ять кутів» на розі вул. Коновальця, Русових та Київської. У червні 2021 р. також стався провал каналізаційного колектору на вул. Винниченка. Розмір цього колектору складав 1,5 х 1,0 м. Ремонтні роботи тут тривали більше місяця.
На території очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто»
Значно менше відомо про вибухи, які ставалися у каналізаційних колекторах Львова. Причина цих вибухів зрозуміла: під час розкладу органіки в колекторах може виділятися сірководень та метан. Крім того можуть вибухати пари бензину чи органічних розчинників, які випадково потрапили в колектори. У 1962 році у Львові стався вибух в каналізаційному колекторі на вул. Городоцькій. Цей трапунок відбувся якраз у той час, коли у Львові перебував перший секретар КПРС Микита Хрущов. Отож, містом ходили чутки про замах на Хрущова. «Тогочасний батько партії приїхав до Львова з візитом. Коли високопосадовця зустрічали на вокзалі, раптом пролунав вибух, що підняв у повітря всі каналізаційні люки, що розташовувалися вниз по вулиці Городоцькій. Перша думка – теракт», – розповів про трапунок львівський дігер Андрій Роюк. Але якої ж потужності мав бути заряд вибухівки, щоб, вибухнувши на глибині 10 м (саме така глибина залягання каналу в цьому місці), вбити першого секретаря? Значно вірогідніше, що причиною вибуху парів бензину стала трамвайна іскра або кинутий недопалок. Через вибух колектор діаметром біля 2 метрів тріснув на значному відтинку.
Відстійник очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто».
Також каналізаційні колектори ставали прихистком для львів’ян, більше того – рятували життя. Для прикладу, в травні 1943 р. за сприяння робітників закладу водопостачання та каналізації Ярослава Коваля, Антона Колендри, Остапа Трушкевича, Леопольда Буженяка, із будинку на вул. Полтв’яній (пр. Чорновола), який знаходився на території єврейського гетто, було прокопано підземний хід до колектору річки Полтва. Роботи тривали біля 8 днів, і з будинку, де від смерті ховалося біля 20 осіб, їх вдалося вивести підземними колекторами до старого каналу під костелом Марії Сніжної. Робітники закладів водогону та каналізації облаштували там схованку, принесли туди домашнє начиння та відра. Питну воду набирали із тріснутої труби водогону на пл. Ринок, яка стікала в каналізаційний колектор. Не усім втікачам із гетто вдалося вижити. У липні 1944 р., коли німці відходили зі Львова 11 втікачам вдалося вийти на поверхню через каналізаційний люк на пл. Соборній. Так працівники львівського комунального підприємства водогону і каналізації долучилися до числа праведників світу.
Антон ЛЯГУШКІН
Перелік основних джерел інформації
Гранкін П. Статті (1996 – 2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – 312 с.;
Історія Львова. Короткий нарис. / Ред. кол.: Гербільський Г. Ю., Лазаренко Є. К. (відп. ред.), Осечинський В. К., Цибко О. Г. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956. – 296 с.;
Історія Львова. / Під ред. Сливки Ю., Стеблія Ф. та ін. – Київ: Наукова думка, 1984. – 414 с.;
Історія Львова у документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. / Упоряд.: Єдлінська У. Я. та ін. – Київ: Наукова думка, 1986. – 424 с.;
Крижанівський А. Історія електрифікації Львівщини. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2006. – 224 с.;
Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 1. – Львів: Вільна Україна, 1990 – 64 с.;
Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 2. – Львів: Вільна Україна, 1990 – 48 с.;
Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини.а – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
Степанів О. Сучасний Львів. – Краків, Українське видавництво, 1943;
Тархов С.А. Історія львівського трамвая. – Львів: УПІ ім. І. Федорова, Фенікс ЛТД, 1994 – 128 с.;
Ухвала Львівської міської ради № 1696 «Про затвердження Програми покращання водозабезпечення споживачів м. Львова та переходу до системи цілодобового водопостачання у 2008 році» від 3 квітня 2008 р.;
Шевченкіана Олени Кульчицької – це згадка про поета незлим тихим словом. До постаті великого Кобзаря Олена Кульчицька зверталася неодноразово: створила низку станкових графічних творів (найвизначнішим серед них є портрет Тараса Шевченка у техніці ксилографії), ілюструвала його поезії, а також виконала малюнки, які відтворювали ті чи інші епізоди із життя поета, про які він писав у відомій автобіографії 1860 року.
У творчому доробку художниці є і декілька олійних творів на шевченківську тематику, над якими вона працювала у 1930-тих рр.
У день народження Тараса Шевченка згадаємо про окремі художні твори із мистецької спадщини Олени Кульчицької (1877-1967), яка нині зберігається у фондах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
Олена Кульчицька. Шевченко-вчитель. 1914р. Папір, лінорит
Вперше до образу поета художниця звертається 1914 року у чорно-білому лінориті «Шевченко-вчитель», зобразивши його у народному вбранні, у високій смушковій шапці, на умовно трактованій горі з книгою у руці (як Мойсей тримає скрижалі). Біля підніжжя гори сидить молода українка, обличчям звернена до поета. Уже в самій композиції закладено ідею біблійного трактування постаті Кобзаря як пророка української нації, на що вказують і такі елементи як книга, гора, на якій сидить Кобзар, постать жінки навколішках. Є припущення, що гравюру було створено до 100-річного ювілею Шевченка, який широко святкували у Галичині 1914 року.
Визначним явищем в історії української новітньої станкової графіки був і цикл гравюр Олени Кульчицької «Портрети українських письменників» (1920-1938), у якому зображено світочів українського письменства. Серед них: Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, В.Стефаник, Н. Кобринська, М. Костомаров, П. Куліш, Б. Лепкий та ін. Цикл відображає громадянську позицію художниці, зрілість і глибину її світогляду. Працювала над ним О. Кульчицька упродовж 1920 року, деякі гравюри створено у другій половині 30-х років. Стилістично наближені до народної гравюри, ці твори спочатку в естампах, а згодом у репродукції були дуже популярними серед різних верств галицького суспільства. З цього приводу Л.Федорович-Малицька (Дарія Віконська) у статті «Дереворити Олени Кульчицької» зазначає, що з художнього огляду і національного змісту вони високо вартісні і гідні стати окрасою кождої української домівки.
Олена Кульчицька. Портрет Тараса Шевченка. (Із циклу «Портрети українських письменників»). 1920р. Папір, дереворит
Основою для створення деревориту « Портрет Тараса Шевченка» стала прижиттєва фотографія поета, зроблена у фотоательє І. Досса 1858 року. Більшу частину графічного аркуша займає погруддя Кобзаря у чорному сюртуці, обличчя його, з виразним, навіть дещо суворим поглядом з-під брів, звернене до глядача. Під зображенням шрифтом, стилізованим під народний, вигравіровано цитату із його поезії «Подражанія 11 псалму»:
…Возвеличу
Малих отсих рабів німих,
А на сторожі коло їх –
Поставлю СЛОВО
Графічно виокремлене в цій цитаті «СЛОВО» теж вказує на біблійне трактування іконографії поета як пророка української нації (прочитується аналогія із Святою Євангелією від Івана: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово»). Композиція деревориту проста й лаконічна, окремі її елементи (декоративна форма, тверда лінія, чорна рамка, що обрамляє композицію, шрифт, стилізований під шрифти на давніх українських гравюрах) вказують на творче переосмислення багатющої національної образотворчої традиції, а також стилістики народного мистецтва.
Олена Кульчицька часто зверталася до постаті Тараса Шевченка, і своєю творчістю засвідчила відданість духовним заповітам поета, підтвердивши те, що галицькі українці завжди сприймали Шевченка як пророка і борця.
Відомий український співак, переможець телепроектів «Шанс» і «Голос країни» Tabakov представляє пісню на слова Тараса Шевченка «Борітеся – поборете!».
На написання музики до знаменитих рядків Кобзаря Павла Табакова надихнуло уже легендарне декламування уривку із поеми Шевченка «Кавказ» Сергієм Нігояном, який одним із перших загинув на Майдані у 2014-му.
— У дні пам’яті Героїв Небесної Сотні я вчергове натрапив в мережі на відео з рядками Тараса Шевченка, які декламував Сергій Нігоян, – і музика народилася практично миттєво, – розповідає співак. – Слова Кобзаря «Борітеся – поборете!» від 2014-го стали символом новітньої боротьби українського народу за волю своєї землі і за право бути українцями. Боротьби, яка триває уже понад 9 років…
Пісню «Борітеся – поборете!» Tabakov присвячує усім українським воїнам. «Борітеся – поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас слава / І воля святая!», – потужні слова, закарбовані у свідомості кожного українця.
— Ці рядки Тараса Шевченка у такі складні часи для нашої країни дні знову і знову набувають актуальності, – каже Табаков. – Читаю їх – й відчуваю, як думки просто горять на папері і залітають глибого у серце. Музичне трактування слів Кобзаря я побачив у поєднанні хорової, більш традиційної частини, з куплетами, наближеними до хіп-хопу. Найперше ця пісня – це послання нашим захисникам і захисницям, які найвищою ціною, ціною власного життя, роблять усе можливе задля перемоги України. Шана, вдячність і низький уклін.
Сьогодні закінчуємо публікацію про окупацію Львова москалями у часі Першої світової війни. Нагадаємо, що оригінал тексту під загальною назвою “Вісти зі Львова” було опубліковано у часописі «Свобода» (ч. 17 за 1915 р.). Першу частину статті можна прочитати тут, другу – тут.
Текст подаємо оригінальним.
Успенська (Волоська) церква
Аґітацию за православєм
ведуть всї москвофіли. Тепер вже зникли ріжницї між так званими старокурсними кацапами (партия о. В. Давидяка з часописями «Галичанинъ» і «Русское Слово») і новокурсними кацапами (партия д-ра В. Дудикевича з часописями «Прикарпатская Русь» і «Голосъ Народа») – бо всї кацапські інтелїґенти стали аґентами московських наїздників. В наслїдок їх аґітациї перейшло доси на православє около 200 кацапських громад, до яких вислано московських попів. Дуже богато з москвофільських сьвящеників, які остали в Галичинї, перейшло на православеє. З великою парадою принимав у Львові на православє архиепископ Евлогий кацапського аґітатора о. Яворського з Кривого коло Радехова (давнїйше в Городку). Православні богослуженя відправляють в Волоській і Преображенській церкві у Львові, де парохами є москвофіли о. В. Давидяк і о. Давидович. Завідатель архиепархії митрат Андрей Білецький (москвофіл) дивить ся рівнодушно на ширенє православя.
Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)
Наші українські сьвященики і наші українські селяни держать ся кріпко проти православя. Цїкаво, що богато селян, які перед війною держали з кацапами, тепер в наслїдок нелюдського поведеня московських наїздників відступили від кацапів. Українська сьвідомість серед народних мас в східній Галичинї не тільки не упала, але значно скріпшала і поширила ся, мимо повного застою в праци наших орґанїзаций. Всї вірять, що московське панованє не буде тревати довго. Наших селян не взяли на нїякі обіцянки, як надїли землею. Тепер впрочім вони переконали ся, що Москалї не думають про надїли селян панською землею, бо жиють з дїдичами як найлїпше і їх піддержують.
Першу московську школу
отворено на веснї с. р. в селї Запитові львівського повіту. На отворенє сеї школи приїхали посли до державної думи, ґраф В. Бобринский і Д. Чіхачев, начальник львівського повіту ґраф Лямсдорф Ґалаґан, Дудикевич і богато москвофілів зі Львова. По молебни, який відправив батюшка Курманович, відбула ся парада, на якій промовляли згадані московські аґітатори. Московські книжки для дїтий (щось около 50) роздав начальник повіту. Учителькою в Запитові стала якась А. Ґребеновская і вчить вже маленьких школяриків штокати і какати по московськи.
Російський імператор Микола ІІ під час візиту на Галичину. Квітень 1915 року
Цар у Львові.
Перед шести тижнями був цар у Львові (про се ми вже писали точнїйше). Перед його приїздом полїция замкнула до арештів всїх, хоч трохи звісних, Українцїв і богато Жидів та декого з Поляків, яких випустили доперва по кількох днях, коли цар виїхав вже з Галичини. Цар приїхав самоходом з Бродів, стережений всюди по улицях війском і тайною полїциєю, які творили шпалїр, поза котрим було трохи цїкавої польської публики, до якої цар мав промову з намісниківського балькону, нагадуючи її манїфест Николая Николаєвича в польській справі. В намісництві приняв цар на окремім послуханю президию «Народнаво Савета» під проводом Дудикевича і депутацию вшехпольської партиї під проводом професора львівського унїверситету і вшехпольського аґітатора д-ра Станїслава Ґрабского. Дудикевич і Ґрабский іменем своїх партий зложили цареви вірнопідданчу чолобитню.
9 квітня 1915 року. Російський імператор Микола ІІ приїхав до Львова. Його зустрів і рапортує генерал-губернатор граф Бобринський (зустріч відбулась на перехресті сучасних Личаківської та Пасічної)
Другого дня поїхав цар зі Львова самоходом через Рудки до Самбора, де оглянув місто і відобрав рапорти і ще того самого дня через Хирів-Добромиль виїхав самоходом до Перемишля, де оглянув знищені форти і приняв москвофільську депутацию під проводом д-ра Марияна Глушкевича і депутацию вшехполяків. По дводневнім побуті в Перемишлї вернув цар зелїзницею через Львів до Росиї.
Війско без оружя.
У Львові вправляєть ся дуже богато росийських рекрутів, яких раз враз відсилаєть ся на галицький боєвий фронт. Часто у Львові можна бачити, як через місто машерує рота з 250 рекрутів і на ту роту є всего два-три кріси. Решта рекрутів має в руках тільки дручки і ними маркерує наче крісами. Упадок духа серед росийських салдатів дуже великий. Офіцири ходять похнюплені і сумні і на такий їх вид в наших ступає віра і надїя.
Поштівка з написом: “Львів під час російської інвазії. Росіяни повертаються з трофеями зі Львова. 22./VI. 1915”
Москалї втїкають зі Львова.
Побіда австрийського і нїмецького війска над Сяном і коло Стрия, та окруженє Перемишля викликали перестрах серед московських властий у Львові. В урядах пакують акти і вивозять до Бродів (по части і до Золочева). Зі Львова виїхав вже ґенерал-ґубернатор ґраф Бобринский і всї начальні росийські власти – на разї до Бродів, а дасть Бог, що незадовго і дальше. Зі Львова і околиць Львова вивозять з великим поспіхом день і ніч всякі запаси з великих військових маґазинів. Чують, що Австрийцї і Нїмцї їм вже на пятах. Московські купцї і московські банки замикають свої інтереси у Львові і втїкають до Росиї, а з ними наші зрадники-кацапи і богато вшехполяків. Дудикевич і Ґрабський вже втїкли до Росиї. Серед львівських кацапів і вшехподяків велике замішанє, серед наших радість, що невдовзї скінчить ся московська неволя.
Колектив, який вже більше ста років дарує слухачам свою творчість! Тембри народних інструментів та композиції, які наповнюють і гріють душу, адже це рідне, українське!
15 березня у Львівській національній філармонії виступить знаменита Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. Майбороди.
Свою подію колектив присвячує видатному українцю – Тарасові Шевченку, адже у ці дні вже традиційно, більше двохсот років поспіль, щорічно у всьому світі вшановують пам’ять нашого Кобзаря.
“Наша програма “Свою Україну любіть…” буде потужною та цікавою. Можемо обіцяти точно – таких емоційно-мелодійних, нових пісень на знайомі поезії Великого Тараса ви ще точно не чули! Також обіцяємо багато знайомих улюблених творів. Тож до зустрічі!” – запрошує на концерт художній керівник Капели Юрій Курач.
Капела бандуристів є одним із найдавніших українських професійних колективів та заснована у 1918 році гетьманом Павлом Скоропадським. За цей час вона стала невід’ємною частиною нашої музичної історії, виступаючи з концертами у всьому світі.
Зараз Капела активно долучається до підтримки ЗСУ, виступає з благодійними концертами у Європі: Польщі, Чехії, Австрії, Німеччині та інших країнах.
Концерт у Львові стане частиною масштабного всеукраїнського туру на пошану Тараса Шевченка, який охопить 13 міст.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
