Львівський оперний театр: історія будови і реставрації. Частина 3. Переможець та переможений

1001
На фото: Ян Завейський (справа) та Зиґмунд Ґорґолевський (зліва)

Сьогодні продовжуємо розповідати про історію зведення Львівського оперного театру. Першу частину про вибір місця побудови театру можна прочитати тут, частину другу про проведення конкурсу на будівництво – тут.

Львівський Національний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької у листівках початку ХХ століття
Львівський міський театр

Переможець та переможений

Автори обох нагороджених проектів (зрештою єдиних, що надійшли на конкурс) не були новачками в архітектурі.

Зигмунт Ґорґолевський народився у м. Солець у Великопольщі. Після закінчення у 1874 р. королівської будівельної академії у Берліні працював будівничим в столиці Німеччини, пізніше перебував на державній службі у міністерській будівельній комісії. Від 1877 до 1879 року працює в міністерстві громадських робіт, після чого його призначено архітектором придворної будівельної управи. У 1886 році повертається до міністерства громадських робіт, пізніше працює в Галле і Гільдегаймі.

Зиґмунт Ґорґолевський
Зиґмунт Ґорґолевський

Під час перебування у Берліні Ґорґолевський 7 років працював асистентом кафедри архітектурного проектування. Бере активну участь у найбільш престижних архітектурних конкурсах в Німеччині. Зокрема, у конкурсі на будинок рейхстагу у 1872 році його проект був позитивно оцінено (серед 105 надісланих праць). У другому міжнародному конкурсі на проект цієї ж споруди у 1882 році Ґорґолевський отримав четверту нагороду (серед пр. 200 учасників).

Крім того, З. Ґорґолевський багато працював для приватних замовників. Серед його споруд – будинок Товариства приятелів наук і будинки перед Польським театром у Познані, палаци у Багателі, Опорові, Сєкові і Голухові, велика кількість інших будівель у Великопольші, Сілезії та Німеччині.

У 1893 році Ґорґолевського призначено директором Львівської промислової школи, у зв’язку з чим він залишив державну службу у Німеччині. На новій посаді він енергійно взявся за реформування школи, яка завдяки його діяльності стала визначним осередком у підготовці висококваліфікованих спеціалістів в Галичині.

Як архітектор, Ґорґолевський відзначився у Львові при підготовці Загальної Крайової виставки. Для неї він виконав: ескіз павільйону машин, павільйони Шкільної ради, вищих шкіл, Крайового відділу, графа А. Потоцького, а також головну браму на виставку.

Головна брама Загальної Крайової виставки, що знаходилась на нин. вулиці Самчука. Фото 1894 року
Головна брама Загальної Крайової виставки, що знаходилась на нин. вулиці Самчука. Фото 1894 року

Архітектор брав участь в багатьох конкурсах і експертних комісіях. Будучи членом конкурсної комісії проектів нового театру у Кракові, він у 1887 році серед інших оцінював і проект свого майбутнього конкурента по львівському конкурсу Яна Завейського.

Під час цього конкурсу проект Завейського дістав третю премію, але оскільки плани переможців не надавалися до реалізації, влади Кракова провели закритий конкурс. Його переможцем став Завейський, і саме за його проектом було збудовано театр у 1890–1893 рр. На той час цей вихованець мюнхенської і віденської Політехнік мав у своєму доробку участь в будівництві університету у Відні, працю у ательє віденського архітектора Ферстля, реалізовані “кургауз” (курортний будинок) і костел у Криниці та участь в 7 конкурсах. Однією з конкурсних робіт був проект промислового музею у Львові, який посів друге місце. І ось тепер – знову друге. Львівське журі віддало перевагу хоч і недавньому, але львів’янинові Ґорґолевському перед краків’янином Завейським, незважаючи на те, що останній більшою мірою дотримувався вимог конкурсу, а його будинок мав набагато меншу площу забудови (2821,67 м2) і об’єм (59867 м3), ніж проект переможця (відповідно 3308,56 м2; 70862 м3), що набагато зменшувало кошти реалізації (716535 зл.р. проти 840232 зл.р.). Навіть опрацювання системи опалення і фундаментів у проекті Ґорґолевського журі назвало “недостатнім”, тоді як у проекті Завейського їм “приділено увагу, можливо, завелику” (в опрацюванні фундаментів йому допомагав інженер Л. Бреннекке). І це у Львові, при наявності таких складних геологічних умов на місці майбутньої будови і при вічному декларуванні міськими владами необхідності економії коштів!

Ян Завейський
Ян Завейський

І нерви “кракуса” не витримали. Він розпочинає критичну атаку проти свого суперника. Дискусія переноситься у Політехнічне товариство, членом якого став Завейський. Цим справам було присвячено, цілих два засідання товариства, на яких обидва конкуренти повинні були давати відповідь на критичні зауваження щодо своїх проектів. Серед членів товариства не було одностайної думки щодо переваги того чи іншого проекту. Завейського підтримали тодішні авторитети: архітектор В. Равський, професор Ю. Єгерманн, які негативно оцінювали плани Ґорґолевського, порівнювали з невдалим, на їх думку, театром у Галле, критикували купол над пласкою стелею сцени. Але і Ґорґолевський мав не меншу кількість прихильників. Зрештою, на його боці був авторитет шести архітекторів – членів журі, які віддали першість його проекту. Одночасно випливала справа будови фундаментів у болоті площі Голуховських та не менш важлива справа етичного ведення дискусії. Врешті зійшлися на тому, щоб обидва претенденти мали однакову можливість представити перероблені проекти міській раді.

Проєкт оперного театру Яна Завейського
Проєкт оперного театру Яна Завейського (Джерело: ЕСУ)

І така можливість була їм надана. Обом був даний термін для переробки планів до 30 квітня 1896 року. Але перемога кінець кінців залишилася за Ґорґолевським, який у другому варіанті проекту зменшив площу забудови.

Так закінчився один з епізодів “війни львів’яків з кракусами”. Суперництво Кракова і Львова наприкінці XIX – поч. ХХ ст. проявлялося у найрізноманітніших сферах життя. Іноді перемога була за надвіслянською столицею, іноді – за містом над Полтвою. На цей раз перемогли львів’яни, але ця перемога лише незначною мірою вплинула на реалізацію театральної споруди. Попереду було багато перепон. І першими стали проблеми, пов’язані з фундаментами.

Далі буде…

Павло ҐРАНКІН, Євген СОБОЛЄВСЬКИЙ

Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.