В п’ятницю, 28 квітня 2023 року, о 17.30 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ «Львівська політехніка» відбудеться відкриття виставки “Українці. Латиші. Любов. Мир”.
Латвійські художниці з мистецької студії “Krāsmute” представлять 20 своїх робіт, на яких вони зобразили сильних жінок. Всі роботи створені в часі російсько-української війни і символізують жінку як перемогу. Українку і латишку. Символізують любов, що перемагає зло.
Виставка відкриється у співпраці Центру порятунку української культурної спадщини, Науково-технічної бібліотеки НУ Львівська Політехніка, мистецької студії “Krāsmute” (Латвія) та під патронатом Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові.
Мистецька студія “Krāsmute”
«Латвію та Україну поєднує багаторічна плідна дружба. У 1992 році було підписано протокол про встановлення дипломатичних відносин між Латвійською Республікою та Україною, завдяки чому було налагоджено конструктивний політичний діалог, розвинено законно-правову базу, яка поєднує практично всі галузі співпраці, створено міжурядову комісію, запроваджено стабільний торговельний обіг. Для поглиблення двосторонніх відносин та розширення співробітництва між країнами у липні 2005 року відкрито Почесне консульство у м. Львові. Відтоді за підтримки консульства була організована численна кількість різноманітних культурних подій: концертів, виставок, фестивалів, майстер-класів, показів кінострічок, адже мистецтво традиційно вважається одним з найбільш ефективних мостів між народами і культурами. Також слід відзначити активне налагодження творчої та наукової кооперації між навчальними закладами України та Латвії і сприяння у здійсненні перекладів українською мовою фільмів та книг латвійських авторів. Особливо плідним в плані культурної співпраці став 2018 рік, впродовж якого за підтримки Консульства у Львові була проведена низка культурно-мистецьких та просвітницьких заходів, приурочених до 100-річчя проголошення Латвійської Республіки, серед яких фотовиставка “Розповідь про Ригу довжиною в 100 років”, конкурс студентських есе на тему сприйняття Латвії очима української молоді і концерт латвійської органістки Ліги Деюс», – зазначив Почесний консул Латвійської Республіки у м. Львові Володимир Гарцула.
Робота з експозиції виставки “Українці. Латиші. Любов. Мир”
Виставку до Львова привезе журналіст Арніс Сабловскіс. Це вже не перший його спільний проєкт з Центром порятунку української культурної спадщини. До цього на виставці «Війна в Югославії» експонувалися світлини швейцарського фотографа Курта Саутера.
«Співпраця з Латвією в нашого Центру розпочалася з перших днів війни. Латвійська національна бібліотека привозила для українських музеїв пакувальні матеріали, фанеру, працівники бібліотеки плели маскувальні сітки. З часом почали поглиблювати співпрацю в напрямку розвитку спільних культурних проєктів. Маю надію продовжити співпрацю й після війни» – розповів керівник Центру порятунку української культурної спадщини Роман Метельський.
Робота з експозиції виставки “Українці. Латиші. Любов. Мир”
Під час відкриття виставкового проєкту передбачена концертна програма молодих українських виконавців та музикантів Дрогобицького музичного фахового коледжу імені Василя Барвінського.
Український музичний простір не перестає радувати оригінальними композиціями та появою нових імен. Серед них AYEN – молодий виконавець із проникливими та актуальними піснями. 21 квітня відбувся реліз пісні “Радіостанції” на всіх музичних майданчиках.
Що спільного у співака та гурту “Бумбокс” та чому варто увімкнути “Радіостанції” в етері прямо зараз – дізнавайтесь далі.
Про трек
“Радіостанції” – свіжа композиція AYEN, написана у співавторстві із Едуардом Гилуном. Аранжуванням треку займався Михайло Мелкумян, відомий співпрацею із Kola, MamaRika та YakTak.
Нова композиція – це незвичайна суміш ритмічного регі та проникливого вокалу, приправленого сучасною класикою. У звучанні слухачі зможуть впізнати мотиви гуртів “Бумбокс” та “5’nizza”.
AYEN
“В ефірі знову лунає твоє ім’я…”
“Радіостанції” – чуттєва сповідь про спогади та почуття, що залишились позаду та перетворились в емоційні рядки на папері. У якийсь момент стосунки можуть перетворитись у токсичні та закінчитись болісним розривом. Це спогади, у яких нема суму чи ностальгії, але пережиті моменти залишають певний слід та надихають рухатись далі.
Про останні роботи
Незважаючи на те, що у музичному просторі AYEN порівняно недавно, співак вже встиг випустити декілька композицій, каверів на навіть встиг відзняти декілька відеоробіт на найпопулярніші пісні. Останній з них – на трек “Пробач”. Кліп вражає доречним мінімалізмом та грою світла, захоплює переливами відтінків нічного міста. Особливо ефектною є сцена із палаючим букетом троянд, що є алегорією на вигорання емоцій через постійні суперечки та непорозуміння.
Автор розповідає, що зйомки відео були на межі зриву. І буквально за два дні до прем’єри вдалось знайти кліпмейкера, який доклав колосальних зусиль, щоб створити професійний та якісний матеріал.
Погода також підводила, тож сценарій доводилось змінювати вже під час зйомок. Проте зрештою це не завадило створити картинку з особливим вайбом.
Хто такий AYEN
Справжнє ім’я виконавця – Віктор Бугаєнко. Хлопцеві завжди подобалась музика, а його талант почали відзначати ще у школі. Проте, щоб стати на ноги, Віктор на деякий час полишив улюблене заняття. Він працював офіціантом, менеджером та працівником складу.
Бажання знову зайнятись музикою з’явилось після початку повномасштабного вторгнення. Усвідомлення того, що потрібно діяти тут і зараз, надихнуло допомагати людям усіма можливими способами, у тому числі – щирими композиціями. “Творчість надихає, дає нове життя. Буду вдячний кожному, хто розділить зі мною початок мого шляху”. – каже AYEN.
Сьогодні до вашої уваги світлини міста Турка на Львівщині. Ці фото використовувались на листівках 1904-1930-тих років. Зараз колекція листівок зберігається в Національній бібліотеці Польщі. За найвірогіднішою версією, місто одержало свою назву від первісних диких биків (турів), які водилися в навколишніх лісах.
Віадук, Турка, 1904 рік.Панорама міста Турка, 1916 рік.Фото з міста Турка, 1923 рік.Повітовий суд, Турка, 1920-ті роки.
Завдяки листівкам можемо уявити яким було місто в ті часи, як змінилося, як виглядала його архітектура, зокрема, пошта, приміщення повітового суду та готелю.
Річка Стрий в Турці, 1920-ті роки.Загальний вигляд міста Турка, 1930-ті роки.Загальний вигляд міста Турка, 1930-ті роки.
У міжвоєнні часи Турка була головним населеним пунктом Турчанського повіту Львівського воєводства II Речі Посполитої. В 1921 році в місті налічувалося 10 030 мешканців.
Довгоочікуваний сольний концерт у Львові! Ексклюзивне музичне шоу в рамках туру «I am Ukrainian»! 14 травня у клубі Малевич виступить LAUD. Початок події о 19:00, повідомляють організатори VINIL Concert Agency.
LAUD називають одним із найяскравіших та найталановитіших виконавців української поп-сцени, а сам співак уже давно став її невід’ємною частиною. Його хіти «2 дні», «Пробач», «У цю ніч», «Вигадав» стали улюбленими та очолюють музичні чарти стрімінгових платформ та вже зібрали тринадцять мільйонів переглядів відео на YouTube.
“Рецепт незабутнього вечора від LAUD – це лірика, чуттєвість, енергія, пристрасть, трішки груву та R&B. 14 травня буде унікальна можливість насолодитися незвичайним тембром артиста та красою його ліричних композицій. Ви неодмінно згадаєте, що таке приємні мурахи по тілу від улюбленої музики!” – кличуть на концерт організатори VINIL Concert Agency.
Подія у Львові відбудеться в рамках масштабного концертного туру «I am Ukrainian», який охопить десятки міст.
В Україні визначили переможців VI щорічного Всеукраїнського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра», метою якого є посилення творчої мотивації у вивченні школярами творчості Івана Франка через створення творів у різних жанрах.
Цьогоріч у змаганні взяли участь 2095 учнів з усіх областей України, зокрема із тимчасово окупованих територій та зони активних бойових дій. У номінації «ПРОЗА» за перемогу змагалися 294 учасники. У номінації «ПОЕЗІЯ» найкращі роботи обирали серед 432 учасників. У номінації «Краща ілюстрація до творів Івана Франка» конкуренція була найвищою – 1353 мистецькі роботи претендували на перемогу.
«За шість років існування конкурсу «Стежками Каменяра» майже 12 тисяч учнів відкривали свої таланти, по-справжньому осягали глибинний зміст Франкового слова та осмислювали невичерпне джерело Франкової мудрості. Але, на відміну від попередніх років, цього року ми отримали багато дитячої поезії та прози про війну та її героїв», – зазначила координаторка проєкту Ольга Нижник. Вона також наголосила, що перемогу в конкурсі здобули учнівські роботи, які мали оригінальність творчого задуму, високий рівень літературного викладу, новизну, художньо-мистецьку цінність, соціальну значущість та були виконані з дотриманням норм академічної доброчесності.
За рейтингом експертного оцінювання у номінації «ПОЕЗІЯ» у віковій категорії 6-9 років перемогу здобули:
І місце – Щепак Ірина, учениця Черкаської ЗОШ I-III ступенів № 30. Вірші «Захиснику і захисниці», «Дива».
ІІ місце – Лебеда Дар’я, учениця Гімназії біотехнологій № 177 міста Києва. Вірш «Такого не можна забути».
ІІІ місце – Іванов Костянтин, учень КЗ «Хащуватський ліцей» Гайворонської міської ради Кіровоградської області. Вірш «Я хочу!..».
У віковій категорії 10-13 років перемогли:
І місце – Смовський Максим, учень Остерського ліцею № 2 Чернігівської області. Поезії зі збірки «Дитинство, спалене війною».
ІІ місце – Цинковська Каріна, учениця Ніжинської гімназії № 9 Чернігівської області. Збірка поезій «Не забуйте дякувати».
ІІІ місце – Дубенюк Дарія, учениця Скибинського ліцею Жашківської міської ради Черкаської області. Вірш «Мені наснилась війна».
У віковій категорії 14-16 років здобули перемогу:
І місце – Кулик Назар, учень Славгородського ліцею Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області. Вірш «Незламні».
ІІ місце – Орлова Христина, учениця КЗСОР Сумської обласної гімназії-інтернату для талановитих та творчо обдарованих дітей, с. Олександрівка, Охтирський р-н, Сумська область. Вірш «Що буде завтра?».
ІІІ місце – Єфремова Вікторія, учениця КЗ «Одеський театрально-художній фаховий коледж». Вірш «Стиснені зуби».
У номінації «ПРОЗА» у віковій категорії 6-9 років найвищі оцінки від журі отримали:
І місце – Попова Крістіна, учениця Дебальцівської філії опорного ліцею № 1 імені М. М. Коцюбинського Васильківської селищної ради Дніпропетровської області. Твір «Лист в минуле».
ІІ місце – Циганко Вероніка, учениця ЗОШ I-III ступенів № 1 Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області. «Казка про шкільного духа».
ІІІ місце – Шахнюк Єва, учениця Нетішинського ліцею № 2 Нетішинської міської ради Шепетівського району Хмельницької області. Твір «Заквітчай край солов’я».
У віковій категорії 10-13 років перемогли:
І місце – Мажуга Поліна, учениця КУ Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 25. Твір «Моє недитяче дитинство».
ІІ місце – Федина Олександра, учениця Великочернеччинського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Сумської міської ради. Твір «Чому заговорили звірі»;
ІІІ місце розділили:
Янталець Віктор, учень КЗ «Преображенська гімназія Кропивницької міської ради». Твір «Повернення в майбутнє».
Ярощук Вадим, учень Павлівського ліцею Васильківської селищної ради Дніпропетровської області. Твір «Я – українець!».
У віковій категорії 14-16 років здобули перемогу:
І місце – Єфімова Поліна, учениця КЗ «Лозівський ліцей № 1» Лозівської міської ради Харківської області. Твір «Крила стимфалійської птахи».
ІІ місце розділили:
Колосова Юлія, учениця КЗ «Базар’янський ЗЗСО І-ІІІ ступенів» Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Твір «Древній побратим»;
Лопатюк Софія, учениця Червонослобідського ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1 Червонослобідської сільської ради Черкаської області. Новела «Танок на вагу життя».
ІІІ місце розділили:
Коломієць Влада, учениця Остерського ліцею № 2 Чернігівської області. Твір «Війна».
Шульга Кароліна, учениця ЗЗСО «Лупарівський ліцей Галицинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області». Твір «Щоденник про коротке подружнє щастя».
У номінації «Краща ілюстрація до творів Івана Франка» у віковій категорії 6-9 років найвищі оцінки отримали роботи:
І місце – Лящук Мілана, учениця КЗСМО «Музична школа № 14» Криворізької міської ради Дніпропетровської області. Ілюстрація «Твої очі, як море».
ІІ місце – Берговіна Діана, учениця КЗО НВК № 71 Дніпровської міської ради. Ілюстрація «Шлях до Свободи».
ІІІ місце розділили:
Демидюк Ірина, учениця Драбівської дитячої школи мистецтв Драбівської селищної ради Черкаської області. Малюнок «Журавлі».
Нагорна Софія, учениця КЗСМО «Музична школа № 14» Криворізької міської ради. Малюнок «Мій раю зелений».
У віковій категорії 10-13 років перемогли:
І місце – Шевченко Дарина, учениця Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради. Ілюстрація до казки «Ворона та Гадюка» (колаж).
ІІ місце розділили:
Масон Ілля, учень Бранського ліцею Мар’янівської селищної ради Луцького району Волинської області. Ілюстрація «В єдності наша сила».
Стеблина Євгенія, вихованка Гостомельського центру творчості дітей та юнацтва Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області. Ілюстрація «Заєць та їжак».
ІІІ місце – Яковин Єва, вихованка Івано-Франківського Центру розвитку дитини «Еники-Беники». Малюнок «Лісові діви».
У віковій категорії 14-16 років здобули перемогу:
І місце – Коптєва Анастасія, учениця Криворізької гімназії № 85 Криворізької міської ради. Ілюстрація до віршованого твору «Беркут».
ІІ місце – Кулібаба Аделіна, вихованка дитячої художньої студії DaVinci, м. Зіньків Полтавської області. Ілюстрація «Багатогранна творчість І. Я. Франка».
ІІІ місце – Заруцька Ангеліна, учениця Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради Житомирської області. Малюнок «З’являйся, зіронько, мені хоч в сні…».
Цьогоріч Оргкомітет ухвалив рішення не проводити церемонію нагородження наживо, тому дипломи і призи переможці отримають поштою. Подяки за участь у конкурсі буде також надіслано учням, чиї роботи увійшли до десятки найкращих у кожній номінації та своїй віковій категорії.
Нагадаємо, Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра» було засновано за ініціативи Міжнародного фонду Івана Франка у партнерстві з Міністерством освіти і науки України, громадською організацією «Львівське товариство» у місті Києві та Львівським національним університетом ім. Івана Франка. У 2023 році до засновників конкурсу доєднався Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Сьогодні на недільній кавовій сторінці будемо мати трохи пікантну тему. Гортаючи стару львівську пресу, разом з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, ми натрапили на дуже цікаву інформацію.
В газеті “Діло” від 24 вересня 1926 року йдеться про викриття злочинного осередку в “Американській каварні”. Здається що вже може бути пристойнішим і цнотливішим аніж філіжанка львівської кави, а ні, й тут можна потрапити до рук шахраїв та розпусників. Чи то пак, розпусниць.
Подаємо повідомлення в такому вигляді, як воно було опубліковане, без правок і стилістичних змін.
В кав’ярні. Кінець ХІХ ст.
“Великоміський намул заливає щораз більше Львів. Останніми днями відкрито, шо “Американська каварня” при вул. Городецькій була зорганізована як справжня “яма”, з якої веселіші гості виходили без грошей, а працюючі там дівчата були звичайним “живим товаром”. Одночасно поліція шукає за портієром готелю „Сандомірського” на вул. Жовківській, який приваблював на таку саму службу наївні сільські дівчата.”
Як добре, що в наші дні великоміський намул відступив від львівських кав’ярень і тут можна спокійно насолодитися улюбленим напоєм. Хоча, думаю якщо захотіти, то завжди можна знайти пригоди на свою….голову.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Великоміський намул // Діло. – 1926. – Ч. 211 ( 24 вересня ) – С. 3.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Центром порятунку української культурної спадщини, Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ «Львівська політехніка».
Під час лекції всі охочі зможуть дослідити, що таке превентивна реставрація, які є методи та техніки виконання і чому є важливим збереження нашої культурної спадщини.
Також тут можна буде дізнатися на прикладах теоретичні аспекти превентивної реставрації, запобігання подальшого пошкодження творів станкового малярства, як контроль мікроклімату, застосування спеціальних матеріалів та технік.
Похмурий суботній ранок 22 квітня у Львові. Він не завадив сотням членів найбільшої молодіжної організації України ‒ «Пласт» (виповнилося вже 111 років з часу заснування) з посмішками на устах крокувати в барвистих одностроях алеями Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького.
Для пластунів різного віку цей ранок був особливим, адже розпочався День першої пластової присяги – подія, яка «символізує єдність пластунів по цілому світу та вірність пластовим ідеалам, традиціям та цінностям, які створюють для нас «чар Великої Гри». Пластова присяга сьогодні ‒ це про пам’ять тих, хто тримає для нас небо. І обіцянка майбутнім поколінням вибороти незалежність України», ‒ наголосили напередодні події на фейсбук сторінці https://www.facebook.com/lvivplast0 пластової Станиці Львів.
На площі, перед сценою Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького, пластуни різного віку згуртувалися у роях і творили однодумну спільноту, спочатку в короткому воскресному молебні під проводом священника. Хвилиною мовчання згадали тих членів організації, які у великій війні поклали свої життя за Бога та Україну.
На площі перед сценою, у Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького, вишикувалися старшопластуни. Світлина автора
Із вітальними словами до проводу Станиці Львів, усіх пластунів та їхніх батьків звернулися представники влади – голова Львівської ВЦА Максим Козицький, міський голова Львова Андрій Садовий (останній згадав відвагу пластунів-воїнів на фронті і пообіцяв подальшу підтримку з боку міської влади). Пластун-сеньйор із Канади Богдан Сорока привітав із Днем присяги пластунів і запевнив в тому, що канадійські українці надалі допомагатимуть боротися у цій війні.
Біля сцени урочисто тримають стяги організації «Пласт». Світлина автора
Потім відбулася низка важливих церемоніалів Пласту: пов’язування хусток пташатам (прийняття до пластового гуртка), складання ними присяги Пласту, а також вручення відзнак членам Станиці Львів за вагому діяльність на благо організації та на користь суспільства, тощо.
Пов’язування хусток новим, і водночас наймолодшим, членам «Пласту» ‒ «пташатам», які склали присягу. Світлина Івана Станіславського, сайт «Твоє місто»Розгортання державного прапора – окремий церемоніал Дня першої пластової присяги. Світлина автораНовачки рою «Відважні косулі» беруть участь у Тереновій грі. Світлина Лесі Малахівської
З полудня чисельні рої пластунів на території Парку втілювали так звану Легенду та вправлялися у Тереновій грі аж до вечора.
У жовтні 1672 року, під час війни між Річчю Посполитою та Османською імперією за володіння правобережною Україною, козацьке військо під проводом гетьмана Петра Дорошенка разом із союзними військами Османської імперії, в тому числі Кримського ханства, взяло в облогу Львів. За кілька днів один з татарських загонів напав на Крехівський монастир, зустрівши при цьому запеклий опір.
Усвідомлюючи можливі наслідки, Дорошенко вирішив заздалегідь подбати про безпеку святинь і мирних мешканців, розмістивши козацькі оборонні пункти там, де це було можливо. У монастирі, крім ченців, перебував козацький загін під командуванням тоді ще молодого Івана Мазепи, якому Дорошенко таємно доручив оборонну місію. За переказами, під час облоги монастиря гарматним пострілом було вбито татарського воєначальника, що доводився племінником ханові Селім-Ґераєві; після цієї події татари відступили. Отримавши звістку про інцидент, Селім-Ґерай наказав своїм військам знову рушати на Крехів. Щоб не допустити знищення монастиря та виявлення козаків серед його оборонців, а також задля збереження союзу з ханом, Петро Дорошенко передав ченцям Крехівського монастиря ультиматум щодо сплати викупу – який ченці виконали, отримавши після цього відповідну ханську розписку.
У ХІХ столітті на ймовірному місці загибелі татарського воєначальника на честь успішної оборони монастиря було збудовано пам’ятник у вигляді цегляної триметрової колони на постаменті: вона розташована за півтора кілометра на північ від Свято-Миколаївського монастиря у Крехові при польовій дорозі край лісу. За часів совєтського панування на колоні було демонтовано стару пам’ятну таблицю і розміщено нову, з іншим написом – «Встановлено на честь перемоги околишніх мешканців над турецько-татарськими загонами біля Крехова у вересні 1672 року».
У березні 2017 року біля пам’ятного знака на честь перемоги над татарами у Крехові було виявлено стихійне сміттєзвалище. Сам пам’ятний знак – який, як і монастир, є пам’яткою історії та архітектури національного значення, – був у настільки прикрому стані, що було порушено питання його відновлення зусиллями волонтерів та підприємців.
110 років тому, 15 лютого 1912 року, окрему розвідку про історію пам’ятника у Крехові написав уродженець Хирова на Самбірщині, науковець Ярослав Пастернак (1892–1969) – тоді ще студент філософського факультету Львівського університету. Матеріал було опубліковано у львівському журналі «Ілюстрована Україна». Подаємо його у варіанті, адаптованому до сучасної української літературної мови, з перекладами давньоукраїнських і польських фрагментів, та в оригінальній версії.
Принагідно відзначимо, що свою адаптацію зазначеної статті, без вказання її автора, ще 1991 року в своїй публікації «Обитель Крехівська» у журналі «Наше Життя / Our Life» (США, рік XLVIII, ч. 7, липень–серпень 1991 р.) подав уродженець Дрогобиччини, краєзнавець Данило Кулиняк, що після тривалої хвороби відійшов у засвіти на початку 2016 року.
джерело: dyvys.info
Татарський пам’ятник у Крехові
Це відбувалося у 1672 році. Гетьман правобережної України Петро Дорошенко, який до того визнав над собою владу Туреччини, просив султана Мехмеда IV, щоб він заступився за Україну й оголосив війну Польщі. Султан у лютому 1672 року застеріг польського короля, щоб той дав пільги Україні і не зневажав козацтва. Після гордої відповіді короля у березні того ж року сам султан зі своїм військом, спільно з козацькими полками гетьмана Дорошенка і татарською ордою під проводом кримського хана Селім-Ґерая, разом із молдованами та волохами перетнув кордон і вступив у кордони Польщі, вже 19 серпня взяв Кам’янець-Подільський і відправив звідси під Львів гетьмана Дорошенка разом із татарською ордою під проводом хана Селім-Ґерая та з турецьким військом під проводом Каплан-паші. По дорозі вони займали укріплені містечка, а татарські загони розходилися по сторонах, палили оселі, нищили збіжжя на полях та забирали мешканців у неволю. Один такий загін підійшов у середині серпня 1672 до села Крехова Жовківського повіту й отаборився поблизу тамтешнього василіянського монастиря, на місці, де тепер стоїть мурований пам’ятник. З навколишніх сіл зібралося тоді в оборонному монастирі багато народу, який боронився так успішно, що ворог, зустрівши опір, був змушений відступати. Під час облоги один чернець гарматним пострілом з башти, яка стоїть на захід від теперішньої дзвіниці, забив начальника загону. Цей начальник мав бути, як кажуть, племінником татарського хана. Коли хан дізнався про смерть начальника загону, то зажадав від монастиря великого викупу, і від імені хана сам гетьман Дорошенко написав до ігумена монастиря наступного листа (цей лист перебуває у бібліотеці Крехівського монастиря):
«Петро Дорошенко гетьман з військом запорозьким, Вам, Отцю Ігуменові Крехівському зі всією законною братією, а також усім біженцям, що перебувають у цьому монастирі. Цим листом нашим повідомляємо: щойно надійшла до нас сумна звістка, що ви днями на загін наш козацький і татарський, який повертався з чатування і за своїм звичаєм збирав добро, напали і доволі багатьох поранили та забили, що аж нас і Його Ханську милість вельми образило. Бо замість того, щоб милосердного порятунку для себе в нас і в Його Ханської милості просити, ви кров пролили, чого не годилося чинити. Відтак за такий свій неприятельський вчинок, аби ви знали хана і запобігали його милості та милосердя, зараз же надайте чотири тисячі талярів, не гаючи не лише ані дня – ані години. Наостанок із жалю до вас додаємо, що якщо ви цього не зробите, то після цього листа всі війська наші, кінні й піші, з гарматами, а також турецькі війська з пашами і потугу Його Ханської милості з ордами побачите під своєю купкою, яку можуть знести вогнем і мечем, не шкодуючи нікого – ані духовного, ані світського, ані старого, ані молодого. Аби уникнути цього, зараз же суму, вам написану, доброю монетою зберіть і віддайте на це наше ханське послання, себе від рубання рятуючи, а нас від праці, бо, певне, вам того не залишимо. При Вас Господу Богу поручаємо. Дано у таборі під Львовом дня 25 вересня 1672 р. Петро Дорошенко гетьман рукою власною писав». (Печатка)
Чим скінчилася ця подія – точно не знаємо. Мабуть, татари отримали відкуп, бо монастир не був знищений. Коли на початку жовтня поляки уклали з гетьманом Дорошенком угоду, він відступив від Львова, і мешканці недалекого Крехова зітхнули з полегшенням.
На тому місці, де був вбитий татарський начальник (близько 2 км від монастиря), у новіші часи було поставлено цегляний пам’ятник, 5–6 м заввишки, вимуруваний з цегли і вкритий грубим шаром побіленого тиньку, який у нижній частині пам’ятника вже сильно пообпадав. Пам’ятник складається з чотирикутної основи (1 м заввишки) і високого стовпа, що закінчується вгорі округлим навершям, на якому стоїть залізний ажурний двораменний хрест. В основі пам’ятника з боку, що виходить до польової дороги, яка пролягає поруч, вмуровано заокруглену вгорі видовжену кам’яну чотирикутну таблицю, на якій чорними літерами на світлому тлі викарбувано пояснювальний напис. Над ним на таблиці зображено трираменний хрест, а далі йдуть такі слова польською мовою:
«Під час облоги Львова татарами у 1672 році їхні спільні з Петром Дорошенком загони зайняли прилеглі околиці. Пограбувавши мадярів, орда, що поверталася, стала табором навпроти монастиря отців василіян, у стінах якого знайшли притулок люди різних станів зі своїм майном. Ядро, випущене ченцем зі «шмиговниці»*, що була тут, вбило на цьому місці 25 вересня 1672 р. татарського провідника в наметі, внаслідок чого вороги втекли. На ознаменування цієї події споруджено пам’ятник».
Дата вбивства татарського воєначальника (25 вересня) на пам’ятнику подана хибно, на що вказує наступна обставина: гетьман Дорошенко писав свого листа 25 вересня в таборі під Львовом, і сам згадує в ньому, що зазначена подія сталася «оногдашнього дня», тобто напередодні. Якщо врахувати, що гетьман підійшов до Львова 20 вересня, то згадана дата смерті припадає між 20 і 25 вересня, а може, ще точніше.
За народними переказами, під пам’ятником має бути мурована комора, в якій знаходяться в домовині тлінні останки татарського вождя, якого тут, далеко від вітчизни, заскочила смерть. Обабіч стоять дві столітні липи, посаджені, мабуть, щойно після встановлення пам’ятника.
Народ має цікаве ставлення до цього пам’ятника. Я сам відзначав, що його основа, а особливо таблиця з написом, має на собі численні сліди якихось поштовхів або ударів кінцями якогось предмета. На моє запитання один селянин відповів мені, що люди, які проїздять через село, затримуються з цікавості перед «фігурою», і коли хто перечитає напис, то штурхає його палицею, бо це, мовляв, «поганин був». Таким чином поступово знищується ця цікава археологічно-історична пам’ятка.
Татарський пам’ятник в Крехові
Діяло ся се року 1672. Гетьман правобережної України, Петро Дорошенко, вже давнїйше віддав ся був під власть Туреччини і тепер просив султана Магомеда IV-го, щоби він заступив ся за Україну і видав війну Польщі. Султан остеріг в лютім 1672-го р. короля польського, щоби сей дав пільгу Україні і не зневажав козацтва, а на горду відповідь короля з місяця марта сего-ж року, сам султан зі своїм військом, на спілку з козацькими полками гетьмана Дорошенка та ордою татарською під проводом кримського хана Селїм-Ґірея, разом з Молдаванами та Волохами, вступив в границї Польщі і 19-го серпня здобув вже Каменець подільський. Звідси вирядив султан гетьмана Дорошенка під Львів разом з татарською ордою під проводом хана Селїм-Ґірея і з турецьким військом під проводом Каплан-паші. По дорозї забирали вони укріплені місточка, а татарські загони розходили ся по боках, палили оселї, нищили збіже на полї, та забирали мешканцїв в неволю. Оден такий загін прийшов в половинї місяця серпня 1672-го року в сторону села Крехова (пов. Жовква) і розтаборив ся близько тамошнього василиянського монастиря, в місци, де тепер стоїть мурований памятник. З дооколичних сїл зібрало ся тодї в обороннім монастири богато народа, який боронив ся так успішно, що ворог відпертий мусїв уступати. Підчас облоги, оден монах гарматним вистрілом з башти, яка стоїть на захід від теперішно дзвінницї, забив начальника загону. Сей начальник мав бути – як кажуть, – братанком татарського хана. Коли хан дізнав ся про смерть начальника підїзду, зажадав від монастиря великого окупу і в імени хана сам гетьман Дорошенко написав до ігумена монастиря слїдуючий лист¹:
«Петро Дорошенько гетманъ зъ войскомъ запорозкимъ, Вамъ Отцу Ігуменови зо всею законною Братією Креховскому, также всѣмъ забіжанамъ въ томъ монастиру знайдуючимъ ся. Тимъ писаніємъ нашимъ ознаймуємъ: ижъ дошла насъ вѣсть жалю, же ви оногдашного дня подѣздъ нашъ козацкый й татарскый зъ чати идущихъ, которихъ зъ своєго звичаю о забраня товару, кинули ся, и не мало барзо поразили й побили, що ажъ насъ и Гана Єго Милостъ вел’ми образило: Бо чимъ бис’те мѣли милосердія захованя своє у насъ и у Гана Єго Милости просити, то ес’те кровъ прол’или, чого ся не годило чинити: Прето за такий вашъ неприятел’скій поступокъ, абис’те знаючи Гана Єго Милости и Милосердія запобѣгаючи, заразъ чотири тисячи таляровъ вложили. А не тилко дня, лечь анѣ години не бавячи; конечне отъ жалю приказуємъ, бо єслибис’те того не мѣли учинити, теди за симже пис’мом всѣхъ войскъ нашихъ, коннихъ и пѣхотнихъ зъ гарматами, также турецкихъ войскъ зъ пашами и Гана Єго Милости зъ ордами потугу, подъ своєю кучкою обачите, которую огнемъ и мечемъ, бо жадному, анѣ духовному, анѣ свѣцкому, анѣ старому, анѣ молодому не фол’гуючи, певне знесутъ. Чого уходячи, абис’те заразъ суму вамъ описанную, доброю монетою, тимъ теперъ посланіємъ нашимъ Ган’скимъ вистарчили и оддали и себе отъ рубу ратовали и насъ отъ працѣ, бо певне Вамъ того не покинемо: При Васъ Господу Богу поручаємъ. – Дан’ въ таборѣ подъ Львовомъ дня 25 Септембрія 1672 г. – Петро Дорошен’ко Гетманъ: (рукою власною писалъ). (Слідує печать)».
Як покінчила ся ся подія, напевно не знаємо; мабутъ Татари дістали окуп, бо монастира не знищено. Коли відтак з початком жовтня Поляки заключили з гетьманом Дорошенком угоду, відступив він від Львова і мешканцї недалекого Крехова відтхнули свобіднїйше.
На тім місци, де був убитий татарський начальник (около 2 км. від монастиря) поставлено, новійшими часами цегляний памятник, 5–6 м. високий, вимурований з цегли і покритий грубою верствою побіленого тинку, який в долїшний части памятника сильно вже пообпадав; складає ся з чотирокутної підстави (1 м. високої) і високого стовпа, закінченого в горі округлим ґзимсом, на якого вершку стоїть зелїзний ажуровий двораменний хрест. У підставі памятника, в бік звернений до мимоідучої пільної дороги, знаходить ся вмурована камінна таблиця, подовгастого чотирокутного виду, з гори заокруглена, на якій знаходить ся виритий обясняючий напис (чорними буквами на яснім тлї). Над написею на таблицї зображено трираменний хрест, а дальше йдуть слїдуючі слова в польській мові:
«Podczas oblężenia Lwowa przez Tatarów r. 1672 rozpuścili swe zagony wspólnie z Piotrem Doroszenką po przyległej okolicy. Zrabowawszy Magierów wracająca horda rozbiła obóz naprzeciw klasztoru OO. Bazylianów, w którego murach schronili się ludzie różnego stanu z dobytkiem. Z szmigownicy dotąd istniejącej wystrzelona kula przez zakonnika zabiła na tem miejscu 25 Września 1672 r. Tatarskiego wodza w namiocie, w skutek czego nieprzyjaciel pierzchnął. Na pamiątkę tego zdarzenia pomnik postawiony».
Дата убитя татарського начальника (25.IX) на памятнику подана хибно, на що вказує слїдуюча обставина: Гетьман Дорошенко писав свій лист дня 25 вересня в таборі під Львовом і сам згадує в нїм, що висше наведена подія склала ся «оногдашнього дня», значить перед днем 25 вересня. Коли зважимо, що гетьман наспів під Львів 20.-го вересня, що згадана дата смерти припаде між 20.-им а 25.-им вересня, а може ще вчаснїйше.
Під памятником має знаходити ся – після народного переказу – склеплена комора, в якій знаходять ся в домовині тлїнні останки татарського вожда, якого заскочила тут смерть далеко від вітчини. Побіч стоять дві столїтні липи, посаджені мабуть тодї, як лише поставлено памятник.
Татарський пам’ятник в Крехові
В цїкавий спосіб відносить ся нарід до сего памятника. Я сам зауважав, що підстава його, а особливо таблиця з написом має на собі численні слїди якогось обтовченя чи удареня кінчастим якимсь предметом. На мій запит відповів менї оден селянин, що то переїзджаючі через село люди задержують ся з цїкавости перед «фігурою» і як перечитає хто напис, так штуркає його палицею, бо се – каже – «поганин був». В той спосіб нищать постепенно ту цїкаву археольогічно-історичну памятку.
_______________
¹ Лист сей знаходить ся в бібліотеці крехівського монастиря
Яр. Пастернак. Татарський памятник в Крехові. Ілюстрована Україна. Ч. 4. Львів, дня 15 лютого 1913 р. Рік І. С. 9–10.
29 квітня 2023 р. о 12 год. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) запрошує на майстер-клас з створення монотипії із гербарію зібраного на меморіальній садибі.
Монотипія – техніка не тиражованого естампу, друку одним унікальним відбитком, додаткова цінність якого в тому, що його неможливо повторити вдруге.
Монотипія із гербарію Романи Боднар
Монотипія із гербарію, це той момент, коли за допомогою підручних природних матеріалів можна створити цікавий, неповторний сюжет.
Монотипія один з елементів арт-терапії. Процес її творення знімає напругу, допомагає розвинути уяву і творче мислення, гармонізує емоційний фон.
Монотипія із гербарію Романи Боднар
На майстер-класі вас чекає:
– під час прогулянки меморіальною садибою Михайла Грушевського учасники збирають матеріали для виготовлення монотипії;
– із зібраного гербарію на папері формату А3 створюють акриловою фарбою свою неповторну монотипію;
– в процесі роботи учасникам допомагає реставраторка музею Романа Боднар.
Готову монотипію учасники забирають із собою.
Монотипія із гербарію Романи Боднар
До майстер-класу запрошуються діти віком від 7 років та дорослі. Вартість 100 грн. з особи (всі матеріали включені). Обов’язкова реєстрація за тел. 097-384-48-18
Найбільш джазова подія цієї весни! 29 та 30 квітня усіх поціновувачів цього музичного стилю VINIL Concert Agency запрошує на Lviv Jazz Days 2023. У програмі – добірний джаз у виконанні відомих українських музикантів.
30 квітня усі джазомани світу відзначають Міжнародний день джазу. Цей день об’єднує музикантів та фанатів цього музичного стилю в усьому світі. Відзначається він з 2011 року та був започаткований ЮНЕСКО, адже джаз називають не лише музикою, а способом життя!
Львів, як найбільш джазове місто України, традиційно приєднується до святкування цієї дати. Впродовж двох днів, 29 та 30 квітня, кращі джазові виконавці України даруватимуть виняткову музику та блискучу живу гру для усіх поціновувачів справжнього джазу!
29 квітня о 15:00 розпочнеться «JAZZ JAM DAY» у Львівському фаховому музичному коледжі ім. С. П. Людкевича, а о 19:00 у «Дзизі» великий джем-сейшн з топовими музикантами України. Джазові події також відбудуться ще у трьох львівських локаціях, які стануть відомими ближче до фестивалю. Тож організатори запрошують слідкувати за анонсами на офіційних сторінках у соцмережах, щоб не пропустити концерт улюблених джазменів.
Насиченою буде неділя 30 квітня. Детально про програму розповідають організатори Lviv Jazz Days 2023:
“Джазовий марафон 30 квітня розпочне Lyudkevych Symphony Orchestra знаменитою «Рапсодією в стилі блюз», яка вже майже сто років залишається одним із найбільш популярних творів на перетині класики і джазу. Продовжить марафон найстаріший у Львові джазовий колектив – Dixieland Band «Medicus.
Окремою частиною концертної програми стане проєкт «Академії джазу». Участь у ньому візьмуть легендарний український джазмен Ігор Закус разом із студентами і резидентами Київської муніципальної академії музики ім. Р. Глієра. Ще одним учасником буде Usein Bekirov Jazz Project, номінований на премію «Греммі», який виступить у супроводі музикантів-викладачів кафедри джазу та популярної музики Львівської музичної академії імені М. В. Лисенка, а також біг-бенд Академії «Lviv Jazz Orchestra»”.
Також на Lviv Jazz Days 2023 виступить відомий український ретро-бенд FIJI, музиканти якого зіграють імпровізації на теми українських пісень. Для джазоманів звісно ж готують і чимало сюрпризів. Серед них: нагородження та спільний виступ з переможцями першого відкритого вокального конкурсу «Спів in Lviv».
“День буде надзвичайно цікавим – стільки джазу у Львові ще не було. Феєрична подія відбудеться за підтримки Львівської міської Ради та Львівської обласної військової адміністрації. Запрошуємо у незабутній світ джазу! 29 квітня вхід на події вільний, а на концерт 30-го – купуйте квиточки на Soldout.ua”, – кличуть на подію організатори VINIL Concert Agency.
🎷29 квітня, 5 різних локацій Львова
15:00 – Львівський музичний коледж ім. Людкевича
JAZZ JAM DAY
Lyudkevych Jazz Orchestra
19:00 – Дзига
JAM SESSION від топових українських джазменів
Вхід вільний!
🎷30 квітня | 15:00
Дрогобич, Площа Ринок
Лабораторія Джазу
Художній керівник – Ярослав Проців
Вхід вільний!
🎷30 квітня | 18:00
Львівська національна філармонія
GRAND GALA CONCERT
Lyudkevych Symphony Orchestra
Igor Zakus feat Glier Akademy
Medicus
FIJI Band
Usein Bekirov Jazz Project
Big Band Lviv Jazz Orchestra
Квитки: https://bit.ly/3Ladgjf
Програма оновлюється, тож стежте за анонсами на сторінці організатора VINIL Concert Agency.
Львів. Костел Кармелітів босих. Поштівка 1906 року.
Колишній костел кармелітів (тепер – храм архистратига Михаїла на вулиці Винниченка) у Львові має давню і славну історію.
У 1648 році монастир, який був частиною укріплень міста, здобули козацькі війська Богдана Хмельницького.
Турецьку облогу 1672 року він витримав, а от 4 вересня 1704 року під час облоги Львова шведськими військами, загін під особистим командуванням Карла XII взяв штурмом монастир, щоб з висоти, вести вогонь по місту і його фортифікаціях.
Літографія Йозефа Свободи. Костел кармелітів, близько 1865 р.
Через двісті з лишком років, у ніч неділі 28 березня 1909 року, до костелу кармелітів пробралися злодії.
Святотатці вкрали близько 300 подячних дарів, що були в шафці біля бічного вівтаря. Спакувавши здобич у велику скатертину, вони вийшли з церкви на вулицю Кармелицьку (тепер – вулиця Просвіти).
Невідомий фотограф Монастир кармелітів босих і костел св. Михайла Архангела Львів, близько 1912 року
“Очевидно, в цей момент з верхньої частини вулиці спускався поліцейський і сполошив злодіїв. Рятуючись, злодії сховали згорток з краденим в щілину в огорожі. Ймовірно, думали взяти здобич в потрібний момент. Проте тим часом з’явився міський ліхтарник, помітив згорток, дістав і відніс до поліції.
Результати пограбування костелу кармелітів у Львові
Крадіжку виявили близько сьомої ранку. Через півгодини посланець монастиря повідомив у поліцію і, на свою велику радість, дізнався, що подячні дари знайшлися, тож забрав пакет із собою. Звичайно, злодіїв не спіймали.
У неділю під час проповіді священик торкнувся теми святотатського злочину та закликав населення до покаяння. Було замовлено щотижневу службу”, – писала газета Kuryer Lwowski.
В суботу, 22 квітня 2023 року, о 17:00 в Палаці культури ім. Гната Хоткевича (вулиця Кушевича, 1) відбудеться прем’єра вистави «Маклена Ґраса» Миколи Куліша у виконанні Народного театру сатири “Під мостом”.
П’єса «Маклена Ґраса» написана Миколою Кулішем після того, як у 1933 р. він відвідав рідну Херсонщину і побачив усі жахи Голодомору. У зміст «Маклени Ґраси» автор вкладав розчарування більшовицькою владою, та що у такого режиму немає майбутнього на нашій землі.
Для колективу театру є важливим вшановувати пам’ять українських діячів культури, які належать до «Розстріляного відродження». У цей час важливо, як ніколи, доносити до суспільства злочини радянського режиму. А також де для «совка» була «людина». І чи була вона взагалі у цій системі?
Їх пісні створені лише для найпалкіших почуттів, а пісня “Танцюй зі мною повільно” стала улюбленим хітом усіх закоханих! Вона розірвала Tik-Tok, Youtube і Instagram, адже саме під неї знімали мільйони відео про кохання.
21 травня у Львові на !FESTrepublic виступить чуттєвий та романтичний гурт ADAM. Початок концерту о 19:00, повідомляють організатори VINIL Concert agency.
Гурт ADAM родом з Києва та створений саундпродюсером і автором пісень Мішою Клименко та його дружиною Сашею Норовою. У 2023 році вони відсвяткували 15 річницю Свого кохання. За цей час музиканти випустили вже 2 альбоми і дуже хочуть надихати інших людей своїм коханням!
Дебютний альбом ADAM «ЧЮЗМЮЗ» увійшов до 17 найкращих альбомів року за версією LiRoom у 2017 році. У 2019-му нова платівка гурту «Ронім» увійшла до топ-100 альбомів в Apple Music України.
Зараз гурт складається з п’яти музикантів: Міша Клименко – вокал / саундпродюсер, Саша Норова – вокал, Андрій Гриценко – ударні, Володимир Шариков – гітара, Антон Посікера – бас.
“Приходь співати разом «Повільно», «Таку як є», «Танцюй Мила», «Дещо інше» і ще багато пісень про любов, разом з Adam. Ти маєш бути тут!”, – запрошує на концерт ADAM.
Продовжуємо знайомство читачів Фотографій Старого Львова із статтею Миколи Голубця “Підземний Львів”, що була опублікована у кількох номерах часопису “Діло” за травень 1927 року. Першу частину статті можна прочитати тут, другу – тут, третю – тут.
Текст статті подаємо подаємо оригінальним.
Церква Благовіщення Богородиці. Реконструкція Ігора Качора
Підземний Львів.
МИКОЛА ГОЛУБЕЦЬ.
(Слідами зрівняних з землею церков старого Львова)
(Продовження)
V.
Слідкуючи за хронольоґічною чергою, в якій виринали наші старі церкви на території Львова, мусимо перенестися на часок і подальше обсіяного церквами Підзамча на нин. Галицьке передмістя. Тут то на перехрестю вулиць Баторія і Панської (Пілсудського) на місці никлого скверику стояла цілими століттями церков Благовіщенська.
Від ряду літ, скільки разів хто не копонув тут рискалем, заєдно вдарив об людський череп чи кістку, при більших земляних роботах викопувано тих кісток цілими фірами нерідко позначені мосяжними єнколпійонами, перстенями і т. п.
Колиб Львів був українським містом, то тут над тлінними останками наших предків може б стояла церква, а може тільки хрест чи орєнтаційний знак, але що Львів не наш, то на тому місці стоїть… виходок.
Ерекціональні ґрунти Богоявленської церкви простягалися від місця, де нині стоїть при Академічній вулиці торговельно-промислова палата, здовж вул. Академічної, Романовича, через Панську до Пекарської, і відтіля вниз вулицею Кубалі до Баторія і здовж неї, більш-менш до половини вулиці.
Церква Богоявлення (вгорі) та Благовіщення. Фрагмент панорами Львова 1772 року
Самаж богоявленська парохія обіймала аж до XVI в., в якому повстала парохія Чесного Хреста на Льоншанівці, все галицьке передмістя прорізане вулицями Глинянською (нині Личаківською), Пекарською, Волоською Дорогою (нині Панська і Зелена) і Соколівською, що вела на Калічу Гору (де нині костел св. Миколи і старий університет).
Богоявленська парохія, старша мабуть від закладеного в XVI в. Галицького передмістя, в противенстві до церков краківського передмістя, які були підчинені замковій владі, була підчинена львівському конзулятові.
Богоявленське брацтво було одним з найповажніших, воно то й удержувало не тільки школу, але і шпиталь. Всенароднє оподаткування на ціли «річипосполитої» внесло у касу Ставропіґії найбільше з усіх передміщанських брацтв, бо суму 500 золотих — не забуваймо — в часах, коли за 100 золотих купувалося дім зі садом і городом. Правда, богоявленці були найбогатші з передміщан одні тільки пекарі творили цілу вулицю, якої назва збереглася до нас. Крім пекарів були крамарі, перекупні, гонтарі, стрихарі а навіть один маляр Микола Шпанієль, що то розмалював церкву в Романові.
Облога Львова військами Хмельницького у 1648 році
Коли Хмельницький в 1648 р. рішив добути Львів приступом, кинув найдобірніші частини на укріплення кармелітського монастиря, що межував з богоявленським цвинтарем. В крівавій січі перемогли війська гетьмана, але на богоявленському цвинтарі виросла нова, не міщанська, але козацька могила, що простояла до половини мин. віку, коли то на її місці побудовано заїздний дім Крижановського.
Страшнішою аніж Хмельниччина була для богоявленці остання з татарських навал в 1695 р. Розлючений невдачею Шебас Ґірей спалив оба передмістя, при чому богоявленська церква згоріла разом із зваленими в неї татарськими трупами. Канонічна візитація в половині XVIII в. застала богоявленську церкву відбудованою, повною дорогої обстановки, риз, срібла та золота.
Австрійська касата не пощадила одначе й нашої церкви, хоч вона по тогочасним обчисленням обслуговувала 335 душ населення. Церкву продано на ліцитацїї, обстанову розібрано а храм перенесено до Успенської церкви, яка від того часу обходить Йордан з усею празничністю реліґійно-національної маніфестації.
м. Львів. Бригідки. Фото з https://uk.wikipedia.org
Напроти ославлених «Бриґідок», в подвірю камениці на розі вул. Казимирівської ч. 33 і Коллонтая, відкрито літом 1926 року – цвинтарище. Биті в історії рідного міста польські ґазетярі рішили, що є це останки «ватаг» Хмельницького, а лікарі ствердили, що добуті з цвинтарища кістяки пролежали тут 200—300 літ. Тимчасом є це останки кладовища Благовіщенської церкви, яка стояла тут від непамятних часів середньовіча аж до йосифинської касети. Щоб не повторювати стереотипного для всіх наших передміських церков і брацтв оповідання про їхню боротьбу з королівським урядом, з замковим старостою та маґістратом, щоб не перечислювати здобутих і трачених маєтностей та привілеїв, щоб не наводити на память тісну участь благовіщенців у всіх справах віри і нації руської скажемо коротко, що благовіщенська парохія була розмірно вбогою але амбітною і до можливости патріотичною парохією.
Бартоломей Зіморович
А все таки з буденщини тої парохії збереглася на сторінках Зіморовичівської хроніки зворушуюча своєю простотою новелька.
До Львова приїздив чорнявий син палкої Італії Мікеліні, що поза справами серця, мав іще на голові доставу критського вина. Зустрівши скромну передміщанську Пеляґію з благовіщенської парохії, запалав до неї такою жагучою любовю, що навіть чума, яка навістила небаром даму його серця, не відстрашила його від її ложа. Але чума була сильніша від кохання. Пеляґія померла а Мікеліні, якого по словам хроніста «audacem jaciebat amor sed non a periculo numunem» поховав її на благовіщенському кладовищі на те тільки, щоби в 9 днів по похоронах самому піддатися страшній заразі. А вмираючи велів Мікеліні вирізьбити два однакові нагробники, один для Пеляґїї, другий для себе а на кожному по двоє сповитих в лаври серць і по напису: «Mors nos disinxit, sed sociavit amor»… наче відгомін постійного рефрену котроїсь з українських пісень, які напевне співала йому Пеляґія…
Фонтан закоханих
Богоявленська церква була, як усі дотепер згадувані, деревляна і в час канонічної візитації в доброму стані; при церкві стояла дзвіниця, попівщина та школа. А все те проістнувало ледви до 1802 року в якому церкву, що ніби «грозила заваленням й небезпекою парохії розібрано а церковне добро роздрапано»… Нині на її місці паношиться жидівський підприємець пан Маас.
Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан
В п’ятницю, 21 квітня 2023 РОКУ, о 16:00 у холі головної будівлі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) відбудеться відкриття виставки Катерини Косьяненко “Victory”.
Експозицію сформовано з понад 50-ти найбільш знакових робіт (2006-2022) К.Косьяненко. Серед них – дебютні твори із серії “Victory”, яка й стала гаслом проєкту. Цю серію мисткиня присвятила подіям сучасної російсько-української війни, яку представила крізь призму власних емоцій, переживань та молитов.
На виставці “Victory” представлені вибрані роботи з живописних серій: “Victory” (2022), “Список кораблів” (2019–2021), “Terra” (2016, Експозицію сформовано з понад 50-ти найбільш знакових робіт (2006-2022) К.Косьяненко. Серед них – дебютні твори із серії “Victory”, яка й стала гаслом проєкту. Цю серію мисткиня присвятила подіям сучасної російсько-української війни, яку представила крізь призму власних емоцій, переживань та молитов. 2018), “Кияни та гості” (2017–2018), “Графіті для Анни” (2016, 2022), “Sweets and spices” (2014), “Оболонські святі” (2012–2013), “Мамаї та Мамаївни” (2006–2014, 2019–2020), “Трамонтана” (2007).
Звісно, цією експозицією зовсім не вичерпується багатогранність таланту Катерини Косьяненко, яка також відома як художниця театру та кіно, сценографиня, дизайнерка костюмів, декорацій, ляльок. Працює також у галузі іконопису. Її ікони містяться у багатьох церквах, зокрема в іконостасі церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці Києво-Могилянської академії.
В суботу, 22 квітня 2023 року, о 18:00 у Львівській національній філармонії симфонічний оркестр “INSO-Lviv”, галерея “Home of Arts Lviv” та ВЕТЕРАН МЕДІА організовують благодійний аукціон «СИЛА МИСТЕЦТВА».
У межах заходу всі відвідувачі матимуть нагоду придбати-позмагатись за унікальні лоти українських митців під музичний супровід симфонічного оркестру “INSO-Lviv” в товаристві однодумців та друзів.
Кошти з продажу квитків та придбаних лотів будуть скеровані на купівлю двох комплексів – (БпАК) «ВАЛК-1» (відомий як «Валькірія») для 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Договір з виробником заключений, передоплата здійснена.
“Наша мета ― 1 500 000 гривень. Ми віримо, що разом з друзями нашого оркестру та усіма небайдужими людьми, які безупинно працюють на перемогу України в цій війні з імперією зла, ми справимось і зберемо необхідну суму”, – повідомили організатори.
Гологори — одне із найдавніших поселень Галичини. Перша згадка про «Княжі Голі гори» і «Рожене поле» була в літописі за 1099 р. 1132 року місто Гологори згадано в літописах і хроніках. Належало до Звенигородського князівства, а 1140 року Звенигородський князь Володимир приєднав місто до Галицького князівства.
Інший літопис розповідає, що року 1144 на Великому полі поблизу Гологір відбулася битва Київського князя Всеволода Олеговича з Володимиром Володаровичем.
Гологори, руїни замку
Гологірський замок – один з найдавніших на Галичині оборонних замків, збудований у XV ст. Замок мав чотирикутну форму, його оточували вали і рів з водою. До нього можна було увійти лише через підйомний міст. Замок мав таємний вихід у лісі. Замок слугував як родинне «гніздо» родини шляхтичів Гологірських.
Парафіяльний костел. Будувався у 1774–1790 роках, посвячений у 1828, зруйнований у 1950-х.
Парафіяльний костел у Гологорах (арх. Франциск Ксаверій Кульчицький) будувався у 1774–1790 роках, посвячений у 1828, зруйнований у 1950-х. Стиль — бароко.
Інтенсивного розвитку Гологори досягли в XV ст. Поселення Дукля стало важливим торговим центром, через який проходили торгові шляхи. В XVII—XVIII століттях тут проводилися великі кінні ярмарки, продавали велику рогату худобу. У 1469 р. Гологори одержали магдебурзьке право. З XVIII століття збереглися примірники печатки місцевої ратуші, на якій зображено руїни Гологірського замку.
Гологори, руїни замку
Справжнім лихом для міста і всієї округи були часті турецько-татарські набіги. У 1498 р. татари вкотре обложили замок. За переказами, в цьому бою загинув їхній воєначальник, улюблений ханський син. Жителі Гологір захоронили його прах на гірській вершині навпроти замку. Там же, на відзнаку перемоги у боротьбі з татарською навалою, спорудили пам’ятний знак. Це 5-метрова капличка 1670-х років, побудована у вигляді масивної колони, що стоїть на пагорбі, названому на честь св. Марка. За легендою, колона споруджена на честь перемоги над татарським загоном, що бзяв замок в облогу. Сталося це у день св. Марка. Колона, що носить в народі назву «Марко», розташована при в’їзді в Гологори з лівого боку.
Гологори на карті Фон Міга. Видно замок, млин та храми
Гологори населяли українці, поляки і жиди (євреї). В 1895 р. Барон Гірш (нім. Hirsch) заснував у Гологорах приватну єврейську школу, яка отримала статус державної школи в 1901 р. Діяв заклад до 1939 р. Відвідували школу не лише юдеї, а й діти інших конфесій. Окрім грамоти, учнів тут вчили боднарській справі.
Споруди колгоспу в Гологорах зведені з замкового каменю
Статус міста Гологори зберегли до 1939 р. У 1929 р. населення міста почало скорочуватись і становило на той час 2480 осіб. Покинуті в час війни давні будинки навколо ринкової площі розібрали для будівництва будівель райкому і райвиконкому у Красне, що було райцентром (1944—1959). Руїни замку повністю розібрали для будівництва корівників.
Каплиця-колона св. Марка в Гологорах
До сьогодні тут збереглися деякі пам’ятки архітектури, історії та інженерної думки: фрагментарні залишки одного із найголовніших у Галичині оборонного Гологірського замку (XV ст.), видовищна мурована каплиця-колона св. Марка (1670 р.), мурована церква св. Юрія (1931 р.), руїни покинутого водяного млина (кінець XІX – початок XX ст.), невелика придорожня капличка (початок XX ст.), єврейський цвинтар-кіркут (фрагментарно) та старий цвинтар (XVІІІ – XX ст.).
Руїни водяного млина у Гологорах
Зачаровують і природні пейзажі села – мальовничі, стрімкі, порізані глибокими ярами Гологірські пагорби. А у центрі села знаходиться великий ставок, на березі і знаходиться згаданий вище старий млин.
Святий вечір одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва. Західні й...
