Йозеф Маєн. Каварня «Театральна»

456
Театр Скарбка. 1900 рік.
Театр Скарбка. 1900 рік.

Важким був тиждень. А для когось – останнім. Але, як у фільмах жахів, начебто мертва потвора має підвести голову і видати останній жахливий рик, щоб вмерти остаточно, так і росія. Маю надію що це був її останній рик і вона вже все, більше не підійметься.

А ми, найближчими днями сьорбнемо гарної кави за звільнення Херсону. Переконаний що наш партнер Кава Старого Львова з цієї нагоди почастує нас особливим напоєм.

Набираємось терпіння та смакуємо улюблений напій і, в очікуванні хороших новин, читаємо цікавезні кавові історії  Йозефа Маєна. Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”.  Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу  ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. “Cafe Carlton”. Нині продовжуємо.

Готель "Гранд" на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Готель “Гранд” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.

Спокійне, різнобарвне світло продирається з наріжного картярного залу «Гранду», який змінюється у вечірній час на затишну барну кімнату. Однак тут, на противагу до «Carlton», принаймні за дня, цілковито панує публіка та атмосфера Валів, змішана бізнесовими розмовами і дискусіями, згадуванням минулої епохи, коли збіднілий, старий «Grand» був ще відомою «Театральною». Вечорами все ж чутно ще звуки давнього вальсу Штрауса, звуки фокстроту і джазу.

Сівши на зручну, м’яку канапу, можна у цьому кольоровому мороці віддатись мріям про майбутнє.

Більярдний салон у каварні "Театральна", що до І світової війни містилась у партері театру Скарбека (тепер театр ім. Марії Заньковецької), поч. ХХ ст.
Більярдний салон у каварні “Театральна”, що до І світової війни містилась у партері театру Скарбека (тепер театр ім. Марії Заньковецької), поч. ХХ ст.

Вже добігає кінця оперна прем’єра в театрі і публіка, зачарована пишним тенором Шляфнеберга (Schlafneberg), гучно входить до «Театральної», наповнюючи її прекрасні барокові зали, що тонуть в поволі гаснучому світлі …

А можливо … можливо ми вже перебуваємо у першому десятилітті нашого століття, коли старий театр замінився на концертну залу, в якій усіма львівськими філармоністами керує п. Челянський. Змінилась також і «Театральна» і з товариської каварні минулого століття зробилась каварнею солідного купецтва. Вечорами однак домінують тут кокетки, шампанські гризетки, «дами від Максима». І лише деколи, під час карнавалів, відважуються сюди заглянути дами з вищого товариства, прикриваючи свої обличчя масками. Вже пізно. Одна пара заховалась у тихому куточку, подалі від очей світу: рожеве Доміно в товаристві свого покровителя. Вона, похиливши маску та відкинувши доміно, у своїй бальній сукні, худенька в талії наче оса, запалилась під його жагучим поглядом та опустила дивовижно причесану голівку на білі груди, що намагались вирватись з затисненого корсету …

Театр Скарбка (тепер театр ім. Марії Заньковецької) у партері якого до Першої світової війни містилась каварня "Театральна".
Театр Скарбка (тепер театр ім. Марії Заньковецької) у партері якого до Першої світової війни містилась каварня “Театральна”.

Він обняв поглядом її постать та затремтів, коли під відхиленим подолом атласної сукні зауважив форму її ноги, відкриту трохи вище кісточки та вдягнуту у білу, мереживну панчішку …

Десь на дні старих дзеркал в барокових рамках, колись золочених, а сьогодні полакованих нашвидкуруч, залишились ще можливо ті образи, як залишилась у глибині старих очей з меланхолійним поглядом на сумну реальність.

У виразному світлі дня, ще більш чіткіше видно упадок «Театральної». Поверхові ремонти не змогли затерти слідів її давнього стилю, що проглядають тут і там з під запорошених штор, які намагаються у цих достойних, завжди трохи занадто урочистих залах, створити якийсь більш інтимний настрій.

Театр Скарбка (тепер театр ім. Марії Заньковецької) у партері якого до Першої світової війни містилась каварня "Театральна".
Театр Скарбка (тепер театр ім. Марії Заньковецької) у партері якого до Першої світової війни містилась каварня “Театральна”.

Не личило б це зрештою теперішньому призначенню цієї каварні, що розташувалась тут на межі з дільницею дрібного жидівського купецтва. У великому залі стоять невеликі групи торгашів. Гості постійно входять та виходять. Рідко коли сідають. А сівши, рідко коли дозволяють собі на горнятко кави. Постійно входять нові, розглядаються довкола, заглядають по кутах, щось шукають і виходять, щоб знову за хвилину повернутись.

Лише у наріжній залі, тій, яка у вечірній час намагається імітувати бар, сидить кілька груп при картах і кілька пар шахістів, оточених колом вболівальників. Дозволено, як у себе вдома, залишити капелюхи у себе на головах. Як у себе вдома з’їдають принесений із собою хліб. Та з родинною довірою, а одночасно трохи несміливо, розмовляють з офіціантами. Говорять до них на «ти», однак замовлення роблять у формі радше невизначеній, тобто запитальній: «Може принесеш мені склянку чаю?… Будь такий добрий». Здається, що самі не вірять у виконання таких прохань. Самі сумніваються у результативності такого прохання.

Театр Скарбка (тепер театр ім. Марії Заньковецької) у партері якого до Першої світової війни містилась каварня "Театральна".
Театр Скарбка (тепер театр ім. Марії Заньковецької) у партері якого до Першої світової війни містилась каварня “Театральна”.

Логічно, дивлячись на них, починаю сумніватись, чи їх скромне прохання про склянку чаю, подібно як і їх скромне прохання про щоденний хліб, завжди буде так таємничо виконуватись. Дивним здається, що ці люди, завжди культурні та далекі від легковажности, не раз останній свій гріш віддають власне на каварню. Окрім цікавости, шукають тут не стільки заспокоєння своїх фізичних прагнень, скільки духовних потреб. Не одні шахові проблеми, які розв’язуються в гроні товаришів, стали для них фундаментом до дискусії, які їхні батьки та дідусі цілими днями провадили по beth-hamidraszach. Мозок і нерви, вимучені проблемами, конкретними купецькими справами, шукають відпочинку у високих абстракціях карт або шахів. Адже шахи, як і карти, є для цих людей не лише джерелом прибутків, але й розумовою грою. І тому не азарт розквітає по картярних залах цих каварень, але шляхетний «derdel».

Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.

Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.