Флюгери на архітектурних спорудах нині сприймаються як декоративні елементи й витвори ковальського мистецтва. Початково ж вони виконували суто утилітарну роль, вказуючи актуальний напрямок вітру. Це було необхідністю у середньовічних містах, значною мірою (а деколи й повністю) збудованих із дерева, оскільки давало змогу ефективно локалізувати пожежі й не допускати їх поширення через іскри, що розносяться вітром.
Тому флюгери встановлювали у найпомітніших місцях: на шпилях храмів та ратуш, на дахах фортечних веж, а також на приватних будинках. Останнє було продиктовано не модою, а суворою необхідністю: адже високі дахи готичних будинків були покриті переважно ґонтом, а тому легко ставали здобиччю вогню.
Все зазначене стосується і середньовічного Львова, який за свою історію не раз бував жертвою пожеж (з 1380 р. по у 1734 p. зафіксовано 14 великих пожеж). Тому і флюгери з’явилися тут порівняно рано, вже у XIV сторіччі. Про те, що ними був оздоблений фасад Низького замку, згадує у своїй хроніці Бартоломій Зіморович: під час відбудови замку староста Анджей Бажи «… верхні яруси замість пірамід та прапорців вазонами та кубками з вушками приздобив…»
Подібні “прапорці” (тобто флюгери такої форми) були встановлені й на дахах обох міських брам: Галицької та Краківської; на останній до 1490 р. знаходився вартівник, який повинен був сповіщати про виникнення пожеж. Були флюгери і на інших баштах міських укріплень. Зокрема, два флюгери на гребені даху башти крамарів зафіксовано на плані кляштору єзуїтів з 1691 р.
Вид Львова 1617 року на гравюрі Ауреліо Пассаротті
На найдавнішій гравюрі з видом Львова (виконаній за створеними у 1607 р. малюнком Ауреліо Пассаротті) флюгери зображені на баштах обидвох міських брам та на вежі катедрального костелу. Останній у 1615 р. був замінений іншим з нагоди в’їзду до Львова нового архієпископа Яна Анджея Прухницького. Тоді, за свідченням Зіморовича, “сама дзвіниця храму замість прапорця на своєму верху форугву з відповідним знаком виставила, яка швидким рухом оберталася”.
На гравюрі вежа ратуші зображена без флюгера. Його не було, тому вартівник у випадку пожежі вивішував у її напрямку червоний прапор, який давав змогу визначити силу та напрямок вітру. Цей звичай протримався до XX ст.
Флюгер Львівської ратуші
Флюгер у формі лева, який тримає у передніх лапах три пагорбки та зірку (елементи міського герба, додані папою Сікстом V зі свого власного гербу) встановили на ратушній вежі після її надбудови у 1619 р. Відтоді лев – головний елемент міського гербу – як символ сили та чуйності здалека вітав кожного, хто наближувався до Львова. Міщани пишалися таким своєрідним сторожем міста, його пестливо називали “левенятком”, а згодом, у добу занепаду, вбачали в ньому віщуна майбутніх бід. Так, 7 липня 1672 р. сильний північно-західний вітер звалив шпиль ратушної вежі. Львів’яни витлумачили цю подію як заповідь майбутніх нещасть: зім’ята золота куля мала означати зменшення королівства, а те, що “левеня” впало на схід, – небезпеку, яка прийде з цієї частини світу. Пророцтва збулися через декілька місяців, коли Річ Посполита втратила Поділля, а сам Львів пережив важку турецьку облогу. Після цього залізного лева замінили на золоченого. Після наступного його падіння місто знову зазнало лиха – Львів у 1704 р. здобули й пограбували шведи.
Львівська ратуша в 1620 році (джерело ілюстрації – Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI –XVII ст.»)
Цей флюгер простояв на ратушній вежі до її падіння 14 липня 1826 р. Його знову встановили – на вежі вже нової ратуші, збудованої у 1827–1835 pp. Він пережив її пожежу 1-2 листопада 1848 р. після обстрілу Львова австрійським військом і знову був розміщений на відбудованій вежі у 1851 p., де й залишався ще у період між світовими війнами. Зараз “левеня” знаходиться у колекції Львівського історичного музею.
Після падіння шпиля ратушної вежі у липні 1672 р. зняли, на всяк випадок, і флюгер з дзвіниці монастиря бернардинів. На цьому флюгері був “ажурними літерами” напис “Michael fecit victoriam” (св. Михаїл творить перемогу). Під час турецької облоги ченці твердили, підбадьорюючи обложених, що цей напис передвіщує перемогу. І власне 29 вересня, у день св. Михаїла за католицьким календарем, до турецького табору прибув королівський посланець і розпочав переговори про зняття облоги.
Флюгери були і на інших храмах. Дах костелу Кармеліток босих, споруджений у 1642–1683 pp., прикрашала “повітриниця” із золоченим хрестом і короною. Два “повітриники” були встановлені на даху шпиталю боніфратів (нині військовий шпиталь); один з них – оздоблений латунним гербом Собєських “Яніна”. Флюгер, що донині стоїть на костелі Єзуїтів, виконано у формі силуету ангела.
Давні хрест та флюгер, що височіли колись на костелі єзуїтів
З удосконаленням системи протипожежної безпеки та поширенням цегляного будівництва й покриття дахів вогнетривкими матеріалами відпала потреба у флюгерах як допоміжних приладах у боротьбі з вогнем. Мода на флюгери у XIX сторіччі вже диктувалася чисто естетичними міркуваннями. Хоча варто зазначити, що, як продовження давньої традиції використання флюгерів у боротьбі з вогнем, їх було встановлено на будинках пожежної сторожі навпроти початку вулиці Личаківської (1876 p.; зараз не існує) та на Підвальній, 6 (1901 p.).
Федір ВАСИЛЕНКО, Павло ҐРАНКІН
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
З 27 по 31 липня запрошуємо на яскраві концерти-перформенси фестивалю “Pizzicato e Cantabile”. Заснований 8 років тому відомою українською органістко, солісткою Львівської національної філармонії Оленою Мацелюх, фестиваль щороку збирає в залі не тільки шанувальників класичної музики, а й затятих меломанів, бо на цьому фестивалі знайдеться музика до вподоби кожному!
Цьогорічний фестиваль “Pizzicato e Cantabile” має мету об’єднувати – на фестивалі українська музика звучатиме не розмежовано з європейською, її виконуватимуть не тільки українські музиканти, але й друзі, що приїхали підтримати Україну, а залу наповнить звучання найвідомішого у світі семплованого органу Собору Нотр-Дам де Парі.
Всі події фестивалю відбуватимуться під відомим гаслом – “Єдність в різноманітті”, гаслом Євросоюзу. Бо саме можливість об’єднувати людей задля спільної мети зараз стала найголовнішою функцією культури.
Програма VIII Міжнародного фестивалю літньої пори “Pizzicato e Cantabile”Програма VIII Міжнародного фестивалю літньої пори “Pizzicato e Cantabile”
Так, 27 липня у виконанні Олени Мацелюх та Ольги Стрілецької прозвучать сакральні композиції Сезара Франка, Ріхарда Вагнера, Петріса Васкса та інших.
Нова програма від скрипальки Марти Гереги та піаніста Юрія Данилова 28 липня – це музика зламу епох, коли частина композиторів все ще плекала романтичні ідеї, але вже передчувались великі зміни. В програмі прозвучать твори Віктора Косенка, Антоніна Дворжака та Сезара Франка.
Олена Мацелюх
28 липня також пройде концерт відомого французького органіста-віртуоза Жана-Марі Леруа. Жан-Марі Леруа – один з кращих органістів свого покоління, виконавця, що ось вже не перший рік приїздить з концертами в Україну. Цього року в дуеті з Леруа також гратиме львівська піаністка Христина Бенюк. Програму з класичного органного репертуару доповнить музика українського композитора, Дмитра Бортнянського.
Розкішна музика епохи бароко століттями не втрачає своєї актуальності. Вечір музики 29 липня, що була засвідчена в репертуарі Короля Фрідріха Великого у виконанні відомих солістів – флейтиста Юрія Шутка та піаністки Марії Віхляєвої.
Маріанна Лаба
Екватором фестивалю стане вечір музики доби романтизму. Емоційної, експресивної та нестримної, як сама людська душа. 29 липня у виконанні піаністів Віталія Дворового та Христини Бенюк прозвучать справжні перлини дуетного репертуару – Фантазія фа-мінор Франца Шуберта, вишукані та блискучі, натхненні найпрекраснішими почуттями вальси Макса Регера та віртуозні Варіації Йоганнеса Брамса на тему Роберта Шумана.
На фестивалі звучатиме й оригінальне прочитання творів Йоганна Себастьяна Баха та Ференца Ліста запропонують Олена Мацелюх, Марта Герега та Ольга Стрілецька. Вечір відкриє Концерт для двох органів до-мінор в перекладі для органу та фортепіано Й.С.Баха, до якого згодом долучаться віртуозні Фантазія і фуга на тему BACH Ференца Ліста, легендарна Токата і фуга ре-мінор Й. С. Баха та звісно ж улюблені для багатьох «Чотири пори року» Антоніо Вівальді, які прозвучать у транскрипції для скрипки й органа.
Ольга Куц
В передостанній вечір події звучатиме музика видатного вчителя – Бориса Лятошинського та його не менш геніального учня – Валентина Сильвестрова. Програму, що поєднала в собі відображення світів композиторів представлять скрипаль Борис Коблик та піаністка Єва Куліковська.
А 31 липня запрошуємо на теплі вітання з сонячної Іспанії. Цього разу гру постійного учасника фестивалю – Андрія Остапенка доповнить звучання флейти у виконанні Наталії Кожушко-Максимів. Особливим доповненням вечора стануть вугілля, соус та сангіна – живописні техніки, які в руках художниці Ольги Куц візуалізують експресію класичної іспанської гітари.
Ігор Мацелюх
Фінал фестивалю занурить в атмосферу улюблених кінофільмів та мюзиклів. У виконанні солістів фестивалю Олени Мацелюх, Віталія Дворового, Христини Бенюк, Ольги Стрілецької, Ігоря Мацелюха та Маріанни Лаби на концерті-перформансі прозвучать відомі мелодії з мюзиклу “Привид опери”, кінофільмів: “Інтерстеллар”, “Амелі”, “Пірати Карибського моря” та інших. А особливу атмосферу фільмів створить відео-мепінг від Євгенія Герзанича.
Тож запрошуємо яскраво завершити цей літній місяць та подарувати собі незабутні музичні спогади!
Важливо, що впродовж всього фестивалю діятиме система приємних знижок! При покупці двох квитків їхня вартість знижується на 25%. Три квитки дарують вигоду в 40%, а за 4 та більше – 50% на кожен квиток!
Для внутрішньо переміщених осіб в касі діє промокод, який дарує знижку 50% на один квиток. Для цього необхідно придбати квиток в касі філармонії та мати при собі посвідчення.
В суботу, 29 липня 2023 року, о 17:00 у Народному Домі смт. Брюховичі (вул. В.Івасюка, 2) в рамках благодійного проєкту “PlayForUA” відбудеться благодійний концерт “Фортепіанна мініатюра” львівської піаністки Наталії Мартинова-Гуцул.
В програмі концерту прозвучать витончені фортепіанні мініатюри геніальних українських композиторів, таких як Олександр Козаренко, Іван Карабиць, Василь Барвінський, Віктор Косенко, Євген Станкович, Валентин Сильвестров, Всеволод Задерацький та інші.
Спеціально для цього концерту Львівський театр імені Франца Кафки підготував відеоарт, що ілюструватиме музичні твори.
Літальні апарати над Львовом. Фантастична поштівка початку ХХ століття
Вже минуло більше 110 років з того часу, як у Львові піднявся в небо перший літак. Подія ця була настільки знаковою, що зібрала більше 45000 глядачів. Серед них було багато представників преси і всі написали свої враження про цю подію.
Пропонуємо дізнатися що писала Народна Часопись у квітні 1910 року. Для збереження атмосферності залишаємо текст без змін і граматичних та стилістичних правок.
Літак у ЛЬВОВІ
Львів хоче конче грати ролей великого міста, більшого понад свої розміри і моральну та й материяльну силу і для того спорт і мода знаходять в нїм дуже легко велику масу прихильників, хоч би навіть і прийшло ся робити після звістної польскої приповідки «застав ся а постав ся». Та й в суботу (16 квітня 1910 року – прим. Ганкевич) Львів поставив ся. На кульпарківских полях по полуднії мав відбути ся злет спровадженого звідкись літака системи Блєріота (Bleriot-XI), а літати ним мав Француз Гран, спільником котрого був інжинір Мошковський. Невидане ще у Львові видовище заповідали не лиш газети але й величезні плякати на всі застави, тому й не дивниця, що величезна маса людий вирушила зі Львова о назначеній порі на місце злету. На місті зробив ся величезниї рух. Всі фіякри,всі трамваї, всі самоїзди, на які лиш міг Львів здобути ся, станули публіці до услуги, а хто не міг їхати ішов пішки навіть більше як милю далеко, щоби лиш, борони Боже, не пропустити так важної хвилі в своїм житію. Як шалений настав був рух в місті можна зміркувати з того, що за фіякри платило ся по 12 і 15 КР (193 і 245 доларів США сьогодні) навіть і більше а около третої години не можна вже було за ніяку ціну дістати фіякра в місті — всі виїхали «на Кульпарків».
Літак Bleriot-XI
А на Кульпаркові, 10 мінут дороги поза заведенєм для божевільних, межи дорогами, ведучими до Сокільник приготовлено місце для злету і для публіки, що хотіла тому придивити ся. Площу довгу на яких 700 а широку на 500 метрів обведено подвійним поручем, між котрими уставлено на борзо трибуни з льожами і місцями до сидженя. Розумів ся, що на так рідко видовище установлено й відповідно високі ціни. Місця в льожях на 5 осіб плачено по 10 К (163 долари США сьогодні) від особи. Місця до сидженя по 6 К, а місця до стояня по 4, 2 і 1 К. Около 4 год. були вже всі місця заняті а число публики на трибунах і стоячих місцях обчислено на 32.000. Можна собі тепер представити, що коштувала ся забава! Коли возьмемо пересічну ціну всіх місць лиш по 2 К, то се вже дасть гарну суму 64.000 К (1 043 200 доларів США станом на сьогодні – Ганкевич) не начисляючи в то видатків на їзду там і назад та на всілякі инші річи при такій нагоді.
Около 4 години всі місця були вже заняті, а коло них уставила ся неплатяча криклива публика, котрої число подають і до найменше на яких 15 000.
У Львові перед польотом на аероплані системи Bleriot
Можна для того припускати, що на місце злету уставило ся було яких 40 – 50 тисячів людий. Явили ся були Є. В. п. намістник др. Побржиньский, Є.В. п. Маршалок краєвий гр. Баденї, кількох Генералів, богато висших урядників та й кількох радних міста з віцепрезидентом п. Еплером і богато інших достойників та визначних осіб з міста Львова. Всі дерева в сусідстві обсіли були великі і малі безплатні видцї, а дорогу може на якого півтора кільометра запяли приватні повози, фіякри та самоїзди, котрих всіх разом було около 900. Порядок удержували полїція і жандарми.
Наконець надійшла найважнїйша хвиля. Около 5 год. виведено літака із шопи; єго вели Грані Мошковский в асистї техніків і жандармів та уставили може па яких 20 метрів від трибун. Серед публики настало незвичайне зацікавлене; всі з великим напруженем, о скількі то лиш було можна, встромили очи в літак і ждали, що то буде. Наконець Ґрап сів на літак і о 5 год. 48 мін. відозвав ся характеристичний лоскіт мотору; воздушна шруба зачала крутити ся і літак почав па колесах сунутися по землї наперед: біг, біг, скривив на бік і нараз пристанув. Ну, не велике діло!
Політ інженера Отто Ієроніма на аероплані системи Bleriot над Персенківкою у Львові. Квітень 1910 року. Фото М. Мюнц. Kurier Galicyjski.
Треба було єго назад затягнути на первістне місце. О 5 год. 52 мін. пущено літак другий раз. За яких пять мінут літак підняв ся може на яких три метри в гору, перелетів може яких 50 метрів далеко, нараз зачав хилити ся на ліво а відтак вдарив собою об землю з такою силою, що зарив ся в землю. Ліва площа до літаня перекривила ся мов би прострілене крило, воздушна шруба зломила ся, колеса, на котрих літак розбігаєся, заким підлетить, потріскали, кітлик на бензину загнув ся а так само і деякі рурки.
Значна часть публики навіть не видїла, що стяло ся, бо катастрофа настала була в долинці. Аж коли розійшла ся чутка, що літак попсував ся і вже не буде літати, зробив ся серед публики страшенний заколот; люди почали глотити ся, одні бігли дивитися, що стало ся, другі знеохочені пустились, куди хто видів і міг, до дому, непитаючи, що толочать засіви на полях.
На дорозі зробила ся страшенна глота, люди, фіякри та самоїзди пішли в суміш – і мало вже не прийшло до катастрофи. В однім місци сполошили ся були від самоїзду на містку коні п. В. Левицкого і впали до глубокого рова, з котрого їх аж по довшім часі ледви з великим трудом видобуто; їдучим на щастє не сталося нічого, бо ще завчасу вискочили були з повоза. Така сама пригода приключилася п. Еберови, котрого коні впали також до рова і зломили дишель, але їдучим нестало ся нічого. В глотї зімліли дві пані а якийсь офіцир, котрий сів був на бариєру огорожі, коли она під ним заломила ся, впав так сильно на крижі, що зімлів. Більшого нещастя не було і скінчило ся на тих малих пригодах, але шпортолюбива львівска публика все-таки дорого заплатила за суботнїшну забаву. Щоби не було богато нарікань а ще більше з обави в першій хвили, щоби розсерджена публика не зажадала звороту гроший, обіцяли підприємці за кілька днів зробити другу пробу з літаком за ті самі гроші. Чи однак новий злет відбуде ся, можна сумнївати ся. З поспусканими носами вертала львівска публика пізним вечором до дому.
Ось так починалася авіаційна історія Львова. Маємо надію що невдовзі вона відновиться, бо зараз зробила паузу через клятого москаля.
Цьогоріч Сорочинський ярмарок, який традиційно щороку проходив у Великих Сорочинцях на Полтавщині, вперше в історії відбудеться у Львові. Про це повідомили організатори ярмарку.
З 24 по 27 серпня 2023 року у Львові відбудеться презентація Національного Сорочинського ярмарку, присвячена Дню Незалежності України “Схід і Захід разом”», – сказано в повідомленні.
На ярмарку будуть представлені:
вироби майстрів народної творчості;
товари українських компаній;
продукція крафтових виробників;
страви української кухні.
Також організатори пообіцяли яскраву культурно-мистецьку програму та розіграші. Ярмарок відбуватиметься з 24 до 27 серпня у Палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) і працюватиме з 10:00 до 19:00. Захід проходить за підтримки Львівської ОВА та Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА.
Місцеве видання «Полтавщина» зазначає, що рішення про проведення ярмарку у Львові публічного оголосили ще у травні цього року. Організатори хотіли провести захід, але потрібно було не наражати на небезпеку учасників і відвідувачів. Організатори пояснювали, що перебування великої кількості відвідувачів на відкритій місцевості у 16, 2 га є ризикованим, адже у Великих Сорочинцях відсутні належним чином облаштовані укриття.
Востаннє у Великих Сорочинцях ярмарок проводили в серпні 2021 року. В 1999 році він отримав статус національного.
Головний претендент на звання секс-символу української музичної сцени співак Ostrovskiy та одна з найкрасивіших бьюті-блогерок та інфлюенсенсерок Даша Майорова (Mayorova) нарешті випустили спільну відеороботу на пісню “Твої тату”, яка вже встигла сколихнути соціальні мережі та стати вірусною в TikTok.
В кліпі розповідається історія про тяжіння головних героїв одне до одного, але вони знаходяться у тих обставинах, коли внутрішня гордість заважає щиро вимовитись, і обидві сторони обирають стримання. Впродовж всього відео вони знаходяться на відстані один від одного і діалоги відбуваються на відстані, подумки. Але в кінці герої знаходять спільну мову в палкому танці, в якому вивільняється несказане і все стає зрозуміло без слів.
Дует Ostrovskyi&Mayorova
Ідея записати спільну пісню зʼявилася після вечора, який Ostrovskiy та Даша Майорова провели разом, розмовляючи про життя.
— Якось ми з Дашею познайомилися в барі. А потім я запросив її на вечерю, де були також наші спільні друзі. Тоді в неї якраз вийшла дебютна пісня “Незамінних”, яка мені дуже подобалась. Ми розмовляли про життя, я показував їй свої тату, які присвячені колишнім. Після того вечора в мене народились рядки приспіву “я памʼятаю всі твої тату на тілі, вони для мене вже давно не зрозумілі”. Я показав їх Даші, їй сподобалось. Так я вирішив запропонувати записати дует і ми сіли разом створювати цю пісню далі, – розповідає Ostrovskyi.
— Нас познайомив наш спільний друг Назар Грабар. Коли вже потім зустрілися на студії, то у нас склався метч, і ми зрозуміли, що дійсно може вийти щось цікаве і потужне. Власне, так і сталося, – згадує Mayorova.
За словами Даші Майорової, кожен писав свою партію окремо і кожен розповідав свою історію із життя. Подробиці цих історій артисти не розкривають, але розповідають, що це були пристрасні, але токсичні відносини.
Уже доволі багато говорилося й писалося про давній Львів, як про справжнє місто кохання, бо міські хроніки та інші давні документи залишили для нас історичні докази таких справжніх, неймовірно трагічних, романтичних, а також і щасливих історій кохання, з якими навіть і близько не можуть конкурувати найвигадливіші легенди. Тому картина давнього Львова, як міста кохання, була б неповною, якби ми бодай коротко не торкнулися найважливішого, хоча й найпрозаїчнішого боку кохання – шлюбу і весілля.
Віддавна весільні учти у львівських містянських колах відбувалися з великою пишнотою, навіть ощадливий патрицій Домінік Вільчек, який на весіллі своєї доньки намагався уникнути надмірних витрат, все ж готував це весілля так, «як Вільчек варт». Що ж на такому весіллі з’їдалося і випивалося, дає нам перший-ліпший приклад. На весільному бенкеті, влаштованому на початку XVII століття пересічною містянкою Барбарою Стогньововою для своєї доньки, було спожито одного цілого вола і чверть, 4 теляти, 5 сарн, 20 зайців, 16 поросят, 60 гусей, 80 курей, 20 каплунів, 60 рябців, 40 куріпок, 30 тетеревів, також тут згадуються яйця, мигдаль, прісний мед, яблука, рис, молоко, масло, повидло, калачі. Випито було 7 бочок перемиського пива, 7 із половиною барил чи 156 гарнців малмазії, мускателю та іншого вина. «А про інші речі, які з дому мала, не писала», – додає в цьому реєстрі своїх витрат пані Стогньовова.
Весільне фото. Львів, початок ХХ століття
Весілля відбувалися за стародавніми містянськими звичаями, з посвяченням шлюбних вінків, з урочистим церемоніалом благословення у храмах в переддень шлюбу, з виконанням так званих «добрих думок», тобто серенад і мелодій, про які залишилося багато згадок, не обходилося також без шляхетського звичаю промов при прошенні молодої, при подяці за молоду, при віддаванні молодої до подружньої спальні і т. д.
Тому не було у Львові проблем із пишномовними ораторами, бо в середовищі освіченого містянства щодругий сміливо міг відзначитися гарною промовою, повною макаронічних прикрас і міфологічних алюзій. Збереглося декілька таких містянських весільних промов, серед них дві, виголошені доктором філософії, львівським нотаріусом і лавником Самуелем Казимиром Кушевичем (1607–1667), людиною науки, знаною з кількох історичних праць. Одну з таких промов він виголосив на весіллі лікаря Андрія Шимоновича з донькою лікаря і консула Мартина Никанора Анчевського, славного багатством і замилуванням у мистецтві. Сам Кушевич, вочевидь, був задоволений своїм красномовством, бо вмістив копію цієї промови у своєму записнику.
Jadwigа z Serwatowskich, Józef Gotard Dwernicki, 14 квітня 1928
Це за формою і змістом звичайний для таких подій макаронічний опус, фрагмент якого тут наведемо: «Вступаєш, Вашмость Пане Докторе, цієї ночі, – звертається Кушевич до пана молодого Шимоновича, – коли вже майже всі зірки про це віщують, до подружнього стану в час, коли настає панування місяця. Пишуть поети про соловейків, що найчудовішу гармонію виспівують при гнізді своєї укоханої самки, а особливо надвечір. Видавав ти, Вашмость, неначе якийсь соловейко, літаючи по різних лаврових деревах, повні різних гарних цнот звуки, але нині сподіваємося усі почути найчудовіший спів академічного монохорду…etc.»
Наречена Анна Анчевська мала отримати дуже багатий посаг, бо її особистий маєток був оцінений у 250 000 золотих. Панна молода була щедро обдарована, здебільшого коштовностями і сріблом. Як «понеділковий подарунок» отримала від батьків діамантове кольє вартістю 6 000 золотих і ланцюг, який важив 100 червоних золотих; з інших подарунків можна відзначити такі: від пана Водзіцького – браслети, ланцюжок, діамантовий перстень, золотий образок, від пана Відра – золотий ланцюжок, від пана Баєра – золотий ланцюжок і срібний годинничок, від пана Вішоватого – рубіновий перстеник, від пана Целлярі – браслетик із висячим замком, від пана Бойса – золоту обручку і діамантовий перстеник, від пана Гайдера – рубінову штучку, від пана Вінклера – ланцюжок із фініфтю, від пана Мухарского – срібний образок, від пана Чамера – діамантовий перстеник.
Zofia Mugustyna Maria Sapieha, Lew Jerzy Sapieha, 1937
Видавши доньку заміж і овдовівши, Анчевський сам удруге одружується з придворною дамою королеви Собеської панною Маріанною Таузен, яку в заповіті призначив довічною розпорядницею свого майна. Цікаво, що цей шлюбний контракт як свідки підписали краківський єпископ, руський воєвода, канцлер королеви і королівський кухмістер. «А якби хотіла вдруге вийти заміж, – наголошує у своєму заповіті щодо нової дружини Анчевський, – не повинна цього чинити без виразної волі і згоди Їх Мостів Панства мого Милостивого, до протекції яких її віддаю, якою взяв її з рук Їхмості Короля і Королеви. Дякуючи обом Найяснішим Величностям, Панам і Добродіям моїм за усі ласки і доброчинства, прошу останньою волею і проханням моїм, аби дружині моїй спричинення кривди не допускали».
Звичай друкування весільних панегіриків часто практикувався у Львові, здебільшого коли поєднувалися славні містянські роди. Найвідомішим панегіриком, а насправді поетичним даром весільним урочистостям є «Роксолянки», якими Шимон Зиморович обдарував весілля свого брата – знаменитого бургомістра, поета і хроніста Бартоломея з Катериною Духничанкою. Вже на той час тяжко хворий молодий поет, «зав’ялий наче літнє сіно», ніби букет квітів кинув до ніг молодої пари свої солодкі буколіки, забарвлені, наче обличчя автора, теплим сухотним рум’янцем, натхненні тугою неспокою і жагою кохання.
Zofia Mugustyna Maria Sapieha, Lew Jerzy Sapieha, 1937
Але тут наведемо весільного вірша, виданого 1652 року на шлюб Станіслава Юзефовича і Терези делля Ріппа Убальдінівни пера львівського купця Яна Ігнатія Рорайського, який має назву «Грації або Богині Ласк» і, попри схильність до пихатості і бундючності, переважає інші наявністю цікавого місцевого колориту. Три грації Аглая, Єфросинія і Талія на весільній учті вітають молоду пару і виголошують вельми патріотичні щодо славетного міста Львова слова. Ось як вітає молодят Аглая (український переклад автора цього тексту):
Вітаю пишну пару у нашому Львові Ви – наче дві планети на небі чудові. З давніх-давен блиск родів ваших видно, З предків вельможних походять роди обидва.
Народжуйте славних мужів Левовому граду, Що будуть його боронити й давати пораду. В купецькому стані гідне місце займайте, Добрий прибуток собі і Львову давайте.
Нехай Нептун і німфи – володарі моря Славу міста у світ несуть і про неї говорять. В далеких землях преславне ім’я твоє – Львів, Предивні товари привозиш з далеких країв.
І в кожній близькій і далекій країні Відоме ім’я Юзефовичів і Убальдіні.
Доволі скромно й лаконічно описує у нотатнику весілля своєї доньки Магдалини з доктором медицини і львівським радником Казимиром Купінським патрицій Домінік Вільчек: «Року Божого 1698, дня 20 квітня відбулося весілля доньки моєї Магдалини порядком, належним для звичаїв цього міста. Запросини були у четвер. У суботу перед вівтарем місіонарським благословив молодих йогомость отець Купінський, тутешній канонік, стрий пана молодого, за присутності усіх панів райців і кревних. На добраніч грала єзуїтська музика і знову на добридень. Яскравих ліхтарів було 26. У неділю в костелі шлюб давав йогомость ксьондз Скарбек, тутешній суфраган за присутності пана краківського каштеляна, руського воєводи, коронного хорунжого, буського старости, львівського старости та інших їхмостів.
Josef Entenberg i Klarа Fritferdig. Перший єврейський шлюб у повоєнному Львові, листопад 1945
А на місці найяснішої вдови короля Яна була їмость пані Ядвіга, конюшина (тобто дружина конюшого, придворного, який відповідав за королівські конюшні – І. Л.) з їмостю панною старостиною Кеншицькою та іншими їмостями. Найясніша пані прислала для панни молодої гальсбант – прикрасу на шию з клейнодом її королівської мості. У понеділок були поправини, все порядно, як і належить Вільчкові, без усякого галасу й розкоші. Наступної неділі, тобто 22 квітня, були урочисті переносини до Казимира Купінського МДРЛ (медицини доктора, райці львівського), і тут нашу милу Магдалину відпровадили».
Про високий статус цього весілля свідчить присутність на ньому найвищого тодішнього місцевого і регіонального королівського чиновництва а також те, що туди була запрошена, але з якихось причини не прибула, хоча й прислала свою представницю з подарунком молодій, вдова короля Речі Посполитої Яна III Собеського Марія Казимира (славетна Марисенька).
Наприкінці XVII століття найбільш престижною й високооплачуваною весільною музикою у Львові була італійська. Кожен італійський музикант отримував за весілля 10 золотих. Така платня стосувалася великого весілля, яке починалося в четвер увечері, а закінчувалося в понеділок вночі, але у п’ятницю музиканти не грали. На менших весіллях італійці заробляли 5 золотих. Цех музикантів, який вважався менш престижним – сербський, брав за велике весілля 2 золоті на особу. Цікаво, що магістрат прискіпливо контролював розмір оплати весільним музикантам, встановлював максимум і ті межі, у яких можна було домовлятися.
Площа Ринок. Четвертий зліва – Палац латинських архієпископів
Львівське весілля, яке насправді зажило безсмертної слави, відбулося в Палаці архієпископів на площі Ринок (нині №9) 3 серпня 1724 року. Того дня великий коронний гетьман Речі Посполитої Адам Сенявський видавав заміж свою доньку Софію за шляхтича Станіслава Денгофа. Великий коронний гетьман – це посада, яка відповідає сьогоднішній посаді міністра оборони. Сенявський, не відзначившись ані переможними військовими походами, ані блискучими битвами, увійшов до історії своїм креативним івентом. По-перше, для весілля було орендовано Палац архієпископів, що навіть у наші, набагато ліберальніші часи, є нонсенсом. По-друге, на тлі занепаду й зубожіння Львова, який тоді переживав свою найгіршу епоху, помпезність цього весілля була такою величною, а креативність організаторів такою оригінальною, що цьому нечуваному шоу можуть позаздрити навіть найбагатші сучасні олігархи.
Весільну церемонію розпочали в Низькому Замку, куди спеціально завезли рідкісні старовинні меблі. Молодята прямували до Палацу архієпископів площею Ринок, цілковито усіяною квітами. Урочисту подію освітлювало близько тисячі штучних ліхтарів, щогли яких теж рясно були прикрашені квітами.
Весільне фото. Львів, 1929 рік
Та головне дійство відбувалося в самому Палаці архієпископів, куди запросили найповажніших гостей. Хроністи скрупульозно зафіксували, що за наказом великого коронного гетьмана з третього поверху, з чотирьох дощових ринв протягом цілої години на львівську бруківку лилося дороге угорське вино. Слуги – по чотири на одну діжку вина, стоячи одні за одними у черзі, справно виливали жагучу рідину у верхній отвір ринв, на жодну секунду не зупиняючи цього шаленого дійства. Ще не встигла спорожніти попередня діжка, як уже відкупорювали наступну. Спеціальний слуга з годинником відстежував хронометраж.
Ринви дзвеніли й гуділи, спроваджуючи на бруківку біля палацу потужні червоні потоки. Бурхливі хвилі вина розливалися аж до Ратуші. Прості львівські громадяни, побачивши винну зливу, спочатку зніяковіли, але потім зорієнтувалися в ситуації і прибігли – хто з діжками, хто з мідницями чи каструлями, дехто підставляв капелюха, а хто не мав нічого під руками, спраглий дорогого вина, лягав із відкритим ротом на бруківку просто під ринви…
У школі Олекси Новаківського (нині Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського) здобував ази великого мистецтва М. Кміт. Фото з сайту https://wikimedia.org
У п’ятницю, 28 липня 2023 року, о 14:00 у Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (вул. Листопадового Чину, 11, біля собору Святого Юра) відбудеться лекція “Митрополит Андрей Шептицький – духовний батько української державності: культурно-мистецький вимір”.
29 липня минає сто п’ятдесят років від уродин Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, котрий залишився в пам’яті народній українським Мойсеєм. Прикметно, що напередодні відзначаємо одне з великих національних свят – День Української Державності.
Олекса Новаківський. Мойсей (Портер Андрея Шептицького), 1915–1919 рр. Картон, олія. Збірка Музею митрополита Андрея Шептицького (Львів)
Без перебільшення, владика Андрей був у числі духовних батьків української державності, адже і він особисто, і віддана його пастирській опіці на понад чотири десятиліття Греко-Католицька Церква зробили надзвичайно багато аби українство, українська ідентичність не загинули в умовах поневолення, під тиском зі Сходу чи Заходу, щоби розділений сусідніми державами народ пам’ятав, ким він є. Бувши людиною мудрою і напрочуд далекоглядною, Його Ексцеленція розумів, що запорукою правдивого визволення є не лишень здобуття самостійності політичної, але й перемога на фронті культурної боротьби.
Митрополит Андрей та о. Климентій з учнями малярської школи Олекси Новаківського. 1927 р. Фото з приватної колекції.
Звідси – активна й щедра допомога різноманітним культурно-освітнім проєктам на теренах підвладної митрополії, докладання зусиль задля того щоби національне мистецтво позбулося тавра провінційності, стало конкурентоспроможним. Митрополит Андрей витратив немало часу й коштів аби допомогти виховати нову генерацію українських митців, яка згодом змогла розповісти про Україну та українців світові.
Олекса Новаківський. Князь Церкви [Другий варіант]. 1919 р. Полотно, вугіль. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея ШептицькогоВідвідувачі матимуть можливість ближче ознайомитися з однією із найяскравіших постатей в історії України першої половини ХХ століття: духовним провідником, суспільним діячем, меценатом. Особлива увага приділятиметься праці митрополита Андрея у культурно-мистецькій царині, зокрема у контексті становлення національної мистецької освіти в Західній Україні, діяльності талановитого українського художника Олекси Новаківського та вихованців його школи.
Після лекції вихованцям Мистецької школи О. Новаківського. На передньому плані – митрополит Андрей Шептицький. Перший ряд праворуч від нього (зліва направо): Василь Дядинюк, Володимир Іванюх, ігумен о. Климентій Шептицький. Другий ряд (зліва направо): Ольга Козакевич, Марія Карп’юк, Григорій Смольський, Ольга Плешкан, Петро Гарах, Стефанія Гебус, Михайло Мороз, Святослав Гординський. Третій ряд (зліва направо): невідома, Дмитро Дунаєвський, Володимир Гриценко, Богдан Бобинський. Фото 1927 р.
Лекцію приурочено до Дня Української Державності. Читатиме молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко.
Вартість участі у заході – 50 грн.
Олександр ШЕЙКО молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського
У п’ятницю, 21 липня 2023 року, в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) відкрилася виставка графіки Анни Атоян під назвою “Скетчбук”.
В експозиції представлено 40 робіт, які можна умовно поділити на різні групи. Найпершими мені кинулися в очі розкішні сонячні портрети, виконані кульковою ручкою на крафтовому папері. Вони настільки виразні і “живі”, що часом хочеться привітатися.
З виставки Анни Атоян “Скетчбук”
“Там, де на роботах багато сонця – це я вперше відпочивала в Угорщині. Відпочивала з колежанкою, котра мені позувала, також мені позувала пара з Ізраїлю, яка теж там відпочивала, і навіть – робітники басейну. В основному роботи зроблені кульковою ручкою в блокноті”, – розповідає Анна Атоян.
Ще одна частина робіт передають красу оголеного тіла. Часом з півтінями, часом “однією лінією”, але всі написані дуже легко і гарно.
З виставки Анни Атоян “Скетчбук”
“Роботи на яких оголена натура, то це ми з моєю товаришкою художницею Іриною Гресик за можливості ходимо в арт-центр «Я Галерея» на натурні замальовки. Окрім цих замальовок, є роботи для яких мені позували мої колежанки”, – каже художниця.
Виставка недаремно називається “Скетчбук”, адже тут представлені роботи з блокнотів, на форматних аркушах, на листах крафтового паперу. Вони ніби і є замальовками, натяками, ідеями майбутніх полотен, але одночасно їх легко сприймати як завершену самостійну роботу .
З виставки Анни Атоян “Скетчбук”
“Є роботи, які оформлені, а є просто з блокноту. З деяких робіт, я уже зробила заготовки до більшого формату: графіки, батику, живопису. Частина представлених робіт об’єднана у жанрові сцени”, – зізнається Анна.
Виставка “Скетчбук” відкриває нам ще одну грань Анни Атоян – портретистки, графіка і експериментаторки.
“Цю тему я не збираюся закінчувати, вона мені подобається, подобається робити портрети кульковою ручкою. Маю розпочаті кілька альбомів, які я хочу заповнити повністю і можливо колись буду показувати відео, гортаючи такий альбом”, – зазначає мисткиня.
З виставки Анни Атоян “Скетчбук”
До слова, по великому секрету вона зізналася, що на найближчій своїй виставці планує знову здивувати своїх поціновувачів. І це буде абсолютно інша, не сподівана виставка, нові роботи і нове… побачимо.
Експозицію виставки графіки Анни Атоян під назвою “Скетчбук” можна буде оглянути в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) до 21 вересня 2023 року.
Сьогоднішня знахідка стосується міста Городок на Львівщині. В електронних збірках Національного цифрового архіву Польщі зберігаються фото 1930-х років.
Цьогорічний Міжнародний фестивальний проєкт “Музика в старому Львові та Кракові” буде ювілейним – десятим і триватиме з 15 до 31 серпня.
Вперше фестиваль “Музика в старому Львові” стартував у серпні 2014 року в партнерстві з відомим та авторитетним в світових, зокрема європейських музичних колах, польським фестивалем з півстолітньою історією “Музика в старому Кракові”. Вже десять років всупереч непростим обставинам (2014 – рік вторгнення росії; 2019-22 роки – пандемії Covid-19; 2022-23 – повномаштабна війна в Україні) фестиваль обʼєднує не просто міста – він обʼєднує народи.
Ідея одночасного проведення фестивалю у Кракові та Львові належить Народному артистові України, засновнику Академічного камерного оркестру “Віртуози Львова” Сергію Бурку. Цю ідею з ентузіазмом підтримали засновник і директор Краківського фестивалю Станіслав Галонський та видатний український диригент, народний артист України, лауреат Національної премії Т. Шевченка професор Юрій Луців.
Незмінним генеральним партнером фестивалю є АТ “Кредобанк”, а також Львівська національна філармонія ім.М.Скорика, Генеральне консульство Республіки Польща у Львові, Львівська міська рада.
Дуже особливою є формула, яка була закладена в основі концепції фестивалю. Йдеться про виконання видатними (знаними) солістами та колективами високої класики та шедеврів світової музики в храмах, історичних та пам’ятних місцях, ознайомлення з особливою атмосферою історико-архітектурних пам’яток європейської культури та історії Львова і Кракова, доступність. Ці речі стали визначальним чинником майбутнього успіху фестивалю, еліксиром духовного збагачення, релаксації меломанів та любителів класичної музики, гостей міст та вимушених переселенців.
Постійними учасниками Львівського і Краківського фестивалів стали камерний оркестр “Віртуози Львова” (керівник Сергій Бурко), камерний хор “Глорія” (керівник Володимир Сивохіп), “Collegium Zieleński”, “Krolewski Rorantysci” (керівник Станіслав Галонський). Неодноразово в фестивальних концертах брав участь Маріупольський камерний оркестр “Ренесанс” (керівник Василь Крячок). Також учасниками є симфонічний оркестр Краківської Бетховенської Академії (диригент Тадеуш Стругала), Івано-Франківський та Рівненський камерні оркестри, Белфастський філармонічний хор, Галицький камерний хор, Ельжбета Стефанська (клавесин, Краків), Наталя Свириденко (клавесин, Київ), скрипалі: Богдана Півненко, Євген Кострицький, Лідія Шутко, Остап Шутко, альтисти: Валентина Пришляк, Андрій Савич, органісти: Олена Мацелюх, Роман Перуцький (Польща), Владислав Шиманський (Польща), Петер Плани (Чехія), Гейл Арчер (США), Оксана Рапіта (фортепіано), Андрій Карпяк (флейта), Лукаш Длугощ (флейта, Краків), солісти – Маріанна Лаба, Софія Соловій, Наталія Дитюк, квартет «Дудаліс», Софія Іванова (музикознавець) та багато інших відомих музикантів.
Окрім унікальності та духовної місії, проєкт також має багато досягнень. Зокрема, у межах фестивалю у Львові та Кракові відбулася прем’єра опери Дмитра Бортнянського “Сокіл” (керівник Наталя Свириденко), реалізовано багато цікавих та ексклюзивних проєктів: “Органна майстерня Яна Слівінського”, “Нова квадромузична система”, “Музика в княжому Львові”, “Музична історія Львова” (брати Доплери, Кароль Ліпінський), “Три Моцарти”, “Кавова кантата” та низка інших.
Прграма Міжнародного фестивального проєкту “Музика в старому Львові та Кракові”
За ці роки фестиваль став невід’ємною складовою культурного Львова, очікуваною мистецькою подією у Львові та Кракові.
Концерти X. Міжнародного фестивального проєкту “Музика в старому Львові ” в партнерстві з польським фестивалем “Музика в старому Кракові” (15-31 серпня 2023 року):
15.08, вівторок Відкриття фестивалю
Палац Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв (вул. М. Коперніка, 15) “Світочі своєї епохи” Марта Кузій (фортепіано)
У програмі твори Фрiдеріка Шопена та Кароля Шимановського.
18.08, п’ятниця Музей історії релігії (пл. Музейна,1) “Генії поза часом” Олена Мацелюх (орган)
У програмі твори видатних європейських композиторів-класиків.
20.08, неділя Гарнізонний храм св.апостолів Петра і Павла (вул. Театральна, 11) “Вшановуємо пам’ять героїв” Октет тромбоністів Луганського академічного симфонічного оркестру (керівник – Ігор Шаповалов).
У програмі твори європейських та українських композиторів.
23.08, середа м.Краків, Костел єзуїтів “Дню Незалежності України та польсько-української Солідарності присвячується” Академічний камерний оркестр “Віртуози Львова”
Диригент – Сергій Бурко
Солісти:
Олег Созанський (бандура)
Андрій Карпяк (флейта)
У програмі твори українських та польських композиторів М.Березовського, Д.Бортнянського, Г.М.Гурецького, В. Лютославського, В.Камінського, Є.Станковича, З.Алмаші, В.Кіляра.
26.08, субота Львівська національна філармонія ім.М.Скорика “Solidarität mit der Ukraine!” / “Солідарні з Україною!” Бйорн О’Віде (орган, Німеччина)
“Фантастичні органні токати”
27.08, неділя Львівська національна філармонія ім.М.Скорика “Романтичні експресії серенад” Андрій Бендум (флейта)
Ірина Берчук (фортепіано)
У програмі: Л.ван Бетховен. Серенада для флейти ре мажор, тв. 41
Національний природний парк "Сколівські Бескиди". Фото: panoramio.com
Науковці помітили у лісах Карпатського регіону на Львівщині цінні рослини та рідкісні види тварин. Відтак, у лісах Сколівського, Славського та Самбірського лісових господарств створять 12 заповідних об’єктів.
«Оскільки, у процесі надання статусу об’єкта природно-заповідного фонду одним з основних етапів є погодження власників і користувачів природних ресурсів, переконані в позиції ДП «Ліси України» щодо важливості заповідання унікальних природних комплексів області. Надання зазначеним територіям природоохоронного статусу дозволить зберегти залишки корінних природних старовікових лісів Українських Карпат», – повідомили в департаменті екології та природних ресурсів Львівської ОВА.
Як пояснили в ЛОДА, збережені ділянки лісів у комплексі з типовими гірськими ландшафтами забезпечують існування багатого та різноманітного рослинного і тваринного світу.
Всі львів’яни люблять каву. Якщо не люблять – то просто ще не розпробували. Адже кавові традиції у Львові сягають XVIII століття. Сьогодні, з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розкажемо з чого все починалось і чому так сталося.
Мода на каву в Львові зародилася в XVIII столітті, хоча напій був відомий і раніше
Пробував каву і Богдан Хмельницький. Гетьман Пилип Орлик називав її “каффа”, автор “Діяріуша” Яків Маркович у XVIII ст. згадував про напій “кагве”. Перша каварня в Україні та Речі Посполитій була заснована в Кам’янці-Подільському в 1672 році. У 1683 році Юрій Кульчицький відкрив кав’ярню у Відні, після того як отримав запаси кави від турків, які були в турецькому таборі під час облоги Відня. Австрийці подумали, що зерна кави були кормом для верблюдів, і віддали їх Кульчицькому.
Кав’ярня “Під синьою пляшкою”
Мода на каву йшла до Львова одночасно зі Сходу та Заходу
Спочатку каву могли дозволити собі лише заможні люди, але незабаром вона стала популярною серед усіх верств населення. Справжня кава була дорогою, тому бідніші люди розбавляли її, додаючи в неї палену пшеницю, горох або навіть жолуді. Цукор теж був дорогим, тому його використовували дуже економно, тримаючи грудочку між зубами і пропускаючи каву крізь неї. У кожній родині був спеціальний ящик для зберігання цукру, який замикався на ключ.
У Львові був поширений звичай, згідно з яким, як тільки хтось прокидався, йому відразу несли каву до ліжка.
Це робили за порадою лікарів, які вважали, що вставати з ліжка натще дуже нездорово. Особливо любили каву жінки. Деякі пані навіть брали каву з собою до церкви, щоби після причастя запити його кавою. Вважалося, що таким чином причастя буде захищене від нездорового повітря.
Кав’ярня готелю “Жорж”, фото 20-ті роки ХХ століття
У стародавньому Львові прийнято було пити переважно білу каву з молоком і з цукром, чорну подавали на пиятиках
Військові зазвичай вживали чорну каву після обіду, запаливши файку. Саму каву подавали у “філіжанках”, а готували її за допомогою “імбрика” (кавника).
Ці два терміни “фільджан” і “ебрек” мають турецьке коріння. Приготування кави вимагало певних знань та навичок, і тому в заможних сім’ях був поширений звичай тримати служницю-каварку, яка виключно займалася готуванням цього напою.
Богдан Лепкий описав цікавий звичай, що існував серед священицьких родин на Львівщині: “Це був один із канонів жуківського життя — ніде не їхати без вчесної (ранньої) кави і нікого з гостей без неї не пускати. А робили каву “стоячу”, на три поверхи: партер — чорна, перший поверх — біла сметанка, а третій домашня, легка, як пух, булка”.
Культова кав’ярня Львова “Вірменка” у Львові на вулиці Вірменській, 19
Найповажніші громадяни Львова мали улюблений куточок у якійсь каварні чи ресторації, , де відчували себе як вдома
Там мали вони зв’язок з людьми, зі світом”. “Барва твоя схожа на барву чорнила, в яке письменник занурює своє перо” — сказав арабський поет, звертаючись до кави.
І мав рацію, бо каварні стали джерелом натхнення для багатьох митців світу.
У Франції богема і вищий світ облюбували каварні у XVIII ст. Каварні тоді з’явилися водночас із першими приватними сальонами.
Ось і наша ранкова недільна кава побачила денце філіжанки. То ж продовжимо кавову тему уже за тиждень.
Tember Blanche, гурт, який почав свій творчий шлях як спонтанний вуличний дует Саші і Влада на Контрактовій площі, вже незабаром виступить у Львові. 3 серпня на даху FESTrepublic гурт запрошує шанувальників на свій перший сольний концерт. Виконавці обіцяють неповторну та невимушену атмосферу вечірнього міста, улюблені хіти у нових, неочікуваних аранжуваннях та живому виконанні.
Історія гурту, що почалася зі спонтанного вуличного дуету Саші і Влада на Контрактовій площі, стрімко розвивається. У 2021 році вірусною стала пісня «Вечорниці», на яку гурт пізніше записав хіп-хоп ремейк «Калуські вечорниці» разом з переможцями Євробачення-2022 – гуртом Kalush. З початку творчого шляху хлопець і дівчина встигли випустити 2 повноформатних альбоми, взяти участь в національному відборі на Євробачення-2023 та зіграти понад 60 концертів в Україні та Європі.
На сольнику у Львові до класичного складу гурту — Саші Ганапольської (вокал), Влада Лагоди (гітара, вокал) та Андрія Яков’яка (барабани) — приєднаються також Infinito String Music (скрипка, віолончель) та Аліна Чернієнко (клавіші).
Це буде перший сольний дуету з лайв-бендом. Відомі пісні Tember Blanche прозвучать ще більш ніжно та інтимно завдяки колективу Infinito String Music, який додасть унікальних нюансів їх звучанню. Зокрема, популярні “Вечорниці” зі скрипкою та віолончеллю — це щось, що обов’язково варто почути.
“Тож чекаємо усіх 3 серпня на даху FESTrepublic, що у культурній столиці України! Це буде неймовірний літній вечір та незабутній захід сонця з улюбленою музикою від Tember Blanche у нових акустичних аранжуваннях. Це той випадок, коли музика якнайкраще підходить до локації!” – розповідають про подію організатори VINIL Concert agency.
Вишнівецький палац – неймовірно красива локація на мапі архітектурних надбань історичної Волині. Сьогодні це територія Збаразького району Тернопільщини. Резиденція князівського роду Вишневецьких увійшла у серію Файного подкасту замками Волині.
Аудіомандрівку історико-культурною пам’яткою провела Любов Шиян. Вона – історикиня, наукова співробітниця національного заповідника «Замки Тернопілля», кандидатка історичних наук.
«Палац був збудований на високому березі річки Горинь і чудово вписався у волинський ландшафт. Коли я почала займатися пам‘яткою, то вияснила до себе багато цікавого», — розповідає пані Любов.
Тож запрошуємо послухати наш подкаст, щоб почути усі несподівані факти про палац.
Зокрема у випуску йтиметься про: ідею та будівництво Вишнівецького палацу; рід Вишневецьких, що пережив українську еліту на століття; що вміщує величезна площа палацу; цікаві підходи до планування паркового комплексу; що про Вишнівецький палац казав Оноре де Бальзак; щире захоплення резиденцією у щоденниках Володимира Горленка; легенду про привид Білого Лицаря, що блукає палацом опівночі.
Файний подкаст замками Волині – проєкт, що втілюється ГО Волинська фундація за підтримки Українського культурного фонду.
Як відомо, відкритий у 1904 році пам’ятник польському поету Адаму Міцкевичу у Львові вважається одним із найкрасивіших у світі. Але мало хто знає, що в той самий час львів’яни, які об’єдналися у “Літературно-мистецьке коло”, створили фонд для спорудження в місті ще одного монумента, який міг бути не менш величним та привабливим, – на честь польського композитора Фридерика Шопена.
У тогочасній пресі повідомляли, що ще у 1892 році, коли наближалося 50-річчя від дня смерті видатного музиканта, у Львові розпочався збір коштів на пам’ятник Шопену. З цією метою львівські митці із “Літературно-мистецького кола” організовували концерти, анонсуючи, що виручені кошти будуть спрямовані на таку благу ціль.
“Незабаром з цією метою буде ще один концерт у “Колі”. Приклад “Кола”, безсумнівно, будуть наслідувати інші заклади, тож у Львові лише завдяки зусиллям і співпраці самих митців, без сторонніх внесків буде встановлено пам’ятник Шопену”, – писала після одного з таких заходів у 1893 році місцева газета Kuryer Lwowski.
Згодом з’ясувалося, що львівські митці дещо переоцінили свої сили, але від свого прагнення вшанувати Шопена величним монументом вони не відмовилися. У ювілейному 1899 році, коли відбувалися урочистості у Парижі, де більшу частину життя проживав та був похований композитор, у Львові знову активізувалися.
“Щоб уникнути роздробленості акцій [зі збору коштів] на встановлення пам’ятників у Львові, першим з яких повинен бути пам’ятник Міцкевичу, акцію на пам’ятнику Шопену взяло на себе “Літературно-мистецьке коло”, – повідомляла тоді газета.
Планувалося, що кошти, які вже було зібрано створеним раніше “Комітетом будівництва пам’ятника Шопену”, передадуть на ці ж потреби мистецькому “Колу”. Але в той час з’явилася нова “тема” — ініціатива із перенесення останків композитора на батьківщину. Саме на ці потреби й віддав зібрані кошти львівський комітет. Але ідея спорудження пам’ятника Шопену у Львові все ще залишалася актуальною.
Після того, як у 1904 році у тодішній столиці Галичини з’явився монумент Міцкевича, який досі є одним із найпривабливіших місць у Львові, місцевий артист та скульптор Юзеф Хмелінський створив власний проект пам’ятника геніальному композитору. У лютому 1907 року скульптурний ескіз було виставлено на огляд публіки в салоні Товариства приятелів образотворчого мистецтва (тепер у цьому приміщенні кафедра фізичної культури Національного університету “Львівська політехніка”, – авт).
Юзеф Хмелінський
“У Хмелінського є відчуття прекрасного, є відчуття сутності генія Шопена, є багато поезії. На постаменті надзвичайно гарної будови і чистоти ліній Шопен сидить у фотелі, дивлячись у далечінь. Задня частина постаменту разом зі спинкою крісла зливається в марево, з якого виростають фігури, що символізують його натхнення та керівні ідеї творчості, а над ними – крилатий геній з арфою в руці”, – описував цей проект пам’ятника Шопену краківський тижневик Nowości Illustrowane.
Особливо зворушливим елементом скульптурної композиції оглядачі називали фігуру сільського хлопчика на сходах п’єдесталу, який награє композиторові на сопілці знайомі з дитинства рідні мелодії.
“Усі постаті гарні в русі, цілістіність композиції поетично складена і справляє дуже позитивне й емоційне враження. Пан Хмелінський вважає себе дилетантом у галузі скульптури, але ряд його робіт, представлених на виставці, ставлять його в ряд професійних митців. Глядачі та критики дуже приязно сприйняли твори пана Хмелінського, відзначивши його відданість мистецтву, яка охоплює всі його роботи”, – писала тогочасна газета.
Попри захоплення публіки та позитивні відгуки мистецтвознавців, до встановлення цього пам’ятника у Львові справа так і не дійшла. Такий монумент потребував відповідного місця, до того ж за своїм розмахом він міг створити конкуренцію недавно відкритому пам’ятнику Міцкевича.
Натомість ця бронзова вертикальна скульптура, створена львів’янином Хмелінським, цілком могла би вписатися в умови конкурсу, який було оголошено у 1909 році у Варшаві. Але, як відомо, перемогу там здобув інший скульптор – Вацлав Шимановський. Як склалася подальша доля цієї скульптури — достеменно невідомо.
Однак, пам’ять про Шопена у Львові все таки було увічнено у деяких архітектурних деталях. Скульптурні зображення геніального композитора можна побачити і тепер, якщо уважно придивитися до деяких львівських будинків.
Зокрема, на кам’яниці на теперішній вулиці Вишенського, 22, яку було збудовано у 1908-09 роках зберігся барельєф із зображенням Шопена. Навесні 2010 року його викрали для перепродажу антиквару, але злочинці були спіймані і барельєф повернули на своє місце.
Скромні погруддя прикрашають також один з будинків на вулиці генерала Чупринки та будинок №7 на вулиці Шопена.
Ще один бюст композитора можна побачити на сучасній вулиці Дорошенка. У цьому випадку погруддя Шопена виконувало також певну рекламну функцію. У будинку, який було споруджено у 1898 році, тривалий час була розташована крамниця з продажу фортепіано та музичних інструментів Гошелеса.
Вийшов 8 епізод Файного подкасту про замки та палаци Волині. У аудіомандрівці розповідаємо про палац Ходкевичів, який є невіддільною частиною історії Млинова.
Як пов’язана пам’ятка з орденом тамплієрів, чи пережив влучання 138 артилерійських снарядів та які наукові дослідження проводили у маєтку. Дізнавайтеся у розмові з Дмитром Антонюком. Це журналіст, дослідник, мандрівник, автор книг та путівників про замки й резиденції України.
«Палац, на жаль, до наших часів не дійшов. Натомість збереглися інші будівлі з резиденції Ходкевичів», – з цих слів розпочинає екскурсію наш гід та запрошує дізнатися більше про цінність палацу для історико-культурної спадщини.
Випуск доступний за посиланням на подкаст-платформах: Apple Podcasts, GooglePodcast, Spotify SoundCloud. Щоб прослухати перейдіть за посиланням https://linktr.ee/volyncastles
У випуску йтиметься про:
– діяльність Олександра Ходкевича, який прожив більшість життя на Волині;
– унікальні архітектурні рішення, що впроваджувалися у Палаці Ходкевичів: єдиний свого роду у наших краях темплум та флігель, що став прихистком для родини;
– наукові дослідження Ходкевича і спеціально побудоване для цього приміщення палацового комплексу;
– як палац пережив війни і що від нього залишилося зараз;
– традиційно про інші цікаві локації Млинова.
Файний подкаст замками Волині – проєкт, що втілюється ГО Волинська фундація за підтримки Українського культурного фонду.
“Пісня написана для всіх жінок та чоловіків, які чекають своїх коханих з фронту”.
Чоловік співачки в 2022 році добровольцем пішов служити в ЗСУ, тому ця пісня-звернення до Всесвіту, щоб він оберігав її чоловіка і дав можливість зустрітись, бо вони не бачились вже півтора року.
Українська авторка-виконавиця INSHAYA – представниця жанру “лірично-зухвалий денс”, який сама вигадала, бо її творчість не підходила під жоден існуючий жанр.
Наразі її пісні стали більш ліричними, ніж танцювальними, натомість INSHAYA активно волонтерить та організовує благодійні заходи і концерти у Франції, де тимчасово перебуває.
“Рада, що за моєї організації або участі зібрано понад 30 000 євро грошової допомоги ЗСУ та дітям постраждалим від війни. Всі мої цілі ще попереду, зараз важливо максимально продуктивно працювати на наближення перемоги. Мій фронт-сцена! Мої пісні – кулі правди, які я доношу французькому суспільству.” – каже співачка.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
![Олекса Новаківський. Князь Церкви [Другий варіант]. 1919 р. Полотно, вугіль. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/06/Novakivskyy003.jpg?ssl=1)
