Флюгери на архітектурних спорудах нині сприймаються як декоративні елементи й витвори ковальського мистецтва. Початково ж вони виконували суто утилітарну роль, вказуючи актуальний напрямок вітру. Це було необхідністю у середньовічних містах, значною мірою (а деколи й повністю) збудованих із дерева, оскільки давало змогу ефективно локалізувати пожежі й не допускати їх поширення через іскри, що розносяться вітром.
Тому флюгери встановлювали у найпомітніших місцях: на шпилях храмів та ратуш, на дахах фортечних веж, а також на приватних будинках. Останнє було продиктовано не модою, а суворою необхідністю: адже високі дахи готичних будинків були покриті переважно ґонтом, а тому легко ставали здобиччю вогню.
Все зазначене стосується і середньовічного Львова, який за свою історію не раз бував жертвою пожеж (з 1380 р. по у 1734 p. зафіксовано 14 великих пожеж). Тому і флюгери з’явилися тут порівняно рано, вже у XIV сторіччі. Про те, що ними був оздоблений фасад Низького замку, згадує у своїй хроніці Бартоломій Зіморович: під час відбудови замку староста Анджей Бажи «… верхні яруси замість пірамід та прапорців вазонами та кубками з вушками приздобив…»
Подібні “прапорці” (тобто флюгери такої форми) були встановлені й на дахах обох міських брам: Галицької та Краківської; на останній до 1490 р. знаходився вартівник, який повинен був сповіщати про виникнення пожеж. Були флюгери і на інших баштах міських укріплень. Зокрема, два флюгери на гребені даху башти крамарів зафіксовано на плані кляштору єзуїтів з 1691 р.
На найдавнішій гравюрі з видом Львова (виконаній за створеними у 1607 р. малюнком Ауреліо Пассаротті) флюгери зображені на баштах обидвох міських брам та на вежі катедрального костелу. Останній у 1615 р. був замінений іншим з нагоди в’їзду до Львова нового архієпископа Яна Анджея Прухницького. Тоді, за свідченням Зіморовича, “сама дзвіниця храму замість прапорця на своєму верху форугву з відповідним знаком виставила, яка швидким рухом оберталася”.
На гравюрі вежа ратуші зображена без флюгера. Його не було, тому вартівник у випадку пожежі вивішував у її напрямку червоний прапор, який давав змогу визначити силу та напрямок вітру. Цей звичай протримався до XX ст.
Флюгер у формі лева, який тримає у передніх лапах три пагорбки та зірку (елементи міського герба, додані папою Сікстом V зі свого власного гербу) встановили на ратушній вежі після її надбудови у 1619 р. Відтоді лев – головний елемент міського гербу – як символ сили та чуйності здалека вітав кожного, хто наближувався до Львова. Міщани пишалися таким своєрідним сторожем міста, його пестливо називали “левенятком”, а згодом, у добу занепаду, вбачали в ньому віщуна майбутніх бід. Так, 7 липня 1672 р. сильний північно-західний вітер звалив шпиль ратушної вежі. Львів’яни витлумачили цю подію як заповідь майбутніх нещасть: зім’ята золота куля мала означати зменшення королівства, а те, що “левеня” впало на схід, – небезпеку, яка прийде з цієї частини світу. Пророцтва збулися через декілька місяців, коли Річ Посполита втратила Поділля, а сам Львів пережив важку турецьку облогу. Після цього залізного лева замінили на золоченого. Після наступного його падіння місто знову зазнало лиха – Львів у 1704 р. здобули й пограбували шведи.
Цей флюгер простояв на ратушній вежі до її падіння 14 липня 1826 р. Його знову встановили – на вежі вже нової ратуші, збудованої у 1827–1835 pp. Він пережив її пожежу 1-2 листопада 1848 р. після обстрілу Львова австрійським військом і знову був розміщений на відбудованій вежі у 1851 p., де й залишався ще у період між світовими війнами. Зараз “левеня” знаходиться у колекції Львівського історичного музею.
Після падіння шпиля ратушної вежі у липні 1672 р. зняли, на всяк випадок, і флюгер з дзвіниці монастиря бернардинів. На цьому флюгері був “ажурними літерами” напис “Michael fecit victoriam” (св. Михаїл творить перемогу). Під час турецької облоги ченці твердили, підбадьорюючи обложених, що цей напис передвіщує перемогу. І власне 29 вересня, у день св. Михаїла за католицьким календарем, до турецького табору прибув королівський посланець і розпочав переговори про зняття облоги.
Флюгери були і на інших храмах. Дах костелу Кармеліток босих, споруджений у 1642–1683 pp., прикрашала “повітриниця” із золоченим хрестом і короною. Два “повітриники” були встановлені на даху шпиталю боніфратів (нині військовий шпиталь); один з них – оздоблений латунним гербом Собєських “Яніна”. Флюгер, що донині стоїть на костелі Єзуїтів, виконано у формі силуету ангела.
З удосконаленням системи протипожежної безпеки та поширенням цегляного будівництва й покриття дахів вогнетривкими матеріалами відпала потреба у флюгерах як допоміжних приладах у боротьбі з вогнем. Мода на флюгери у XIX сторіччі вже диктувалася чисто естетичними міркуваннями. Хоча варто зазначити, що, як продовження давньої традиції використання флюгерів у боротьбі з вогнем, їх було встановлено на будинках пожежної сторожі навпроти початку вулиці Личаківської (1876 p.; зараз не існує) та на Підвальній, 6 (1901 p.).
Федір ВАСИЛЕНКО, Павло ҐРАНКІН
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
