У вівторок, 19 грудня 2023 року, о 16:00 у стінах Центру Шептицького (Великий зал 002, УКУ, м. Львів, вул. Стрийська, 29 А), з метою відзначити вагомий внесок та вплив Патріарха на українське суспільство, відбудеться обговорення життєвого шляху та спогадів Блаженнішого Любомира Гузара.
Своїм життєвим шляхом Патріарх надихав українське суспільство до змін, починаючи зі змін у собі та своєму оточенні. Чимало видатних людей: лікарів, істориків, філософів, священників, письменників, громадських активістів та політиків згадують Любомира Гузара як свого духовного наставника, провідника та друга.
У дискусії братимуть участь друзі та дослідники доробку Любомира Гузара:
Владика Борис Ґудзяк — митрополит Української греко-католицької церкви, голова Філадельфійської архиєпархії в США, провідний науковець у галузі церковної історії, президент Українського католицького університету;
о.Богдан Прах — доктор філософії, провідний науковець у галузі церковної історії, третій ректор Українського католицького університету;
Леся Харченко — дослідниця, упорядниця книги «Любомир Гузар. Спогади»;
Борис Білинський — онкохірург, однокласник Любомира Гузара.
Сестра Вероніка — монахиня Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії, опікувалася здоровʼям Патріарха Любомира Гузара останні 10 років його життя;
Іванка Крип’якевич-Димид — художниця, іконописиця, лавреатка премії імені Василя Стуса.
*Любомир Гузар — духовний лідер України, Патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви та кардинал Католицької церкви.
**У рамках заходу відбудеться презентація книжки спогадів Патріарха Любомира Гузара, яка вийшла друком у видавництві «Портал»
Сьогодні музичну громадськість сколихнула сумна звістка… Відійшла у Вічність подвижниця української пісні Марія Процев’ят (09.02.1936-13.12.2023) – камерно-концертна співачка (сопрано), диригент, педагог, доцент (2003), народна артистка України (2020), громадська діячка.
Народилася Марія Процев’ят на Тернопільщині в селищі Нагірянка Чортківського району, проте все своє життя пов’язала зі Львовом.
Музичну освіту здобула у Львівському музично-педагогічному училищі ім. Ф. Колесси (диригентський відділ, клас доцента Івана Небожинського) та Львівській консерваторії ім. М. Лисенка (вокальний факультет, клас доцента Дарії Бандрівської – племінниці Соломії Крушельницької).
З 1963 р. розпочала працю у Львівській консерваторії на кафедрі камерного ансамблю та концертмейстерства, а також викладала камерний спів на кафедрі сольного співу (зараз – кафедра академічного співу Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка).
Проводила масштабну концертну діяльність як камерна співачка і як солістка великих музичних форм: ораторій, кантат, мес, поем для хору і симфонічного оркестру. Співпрацювала з провідними українськими композиторами, диригентами, хоровими колективами. Сольні виступи співачки зняті у кількох фільмах та записані на платівках фірм «Мелодія» (Москва) та «Арка-Рекорд» (США). Марія Іванівна має значну кількість фондових записів на Українському і Львівському радіо та телебаченні, а також компакт – диск.
У репертуарі співачки більше 600 творів композиторів різних епох і стилів, проте основну увагу артистка приділяла популяризації української вокальної музики. Гастролювала містами України, а також – в Польщі, Чехії, країнах Балтії, Закавказзя та ін.
Олександр Козаренко, Ярослава Матюха, Стефанія Павлишин, Галина Тихобаєва, Марія Процев’ят в Музеї Соломії Крушельницької, 17 травня 2019 р.
М. Процев’ят – автор багатьох статей про видатних українських співаків С. Крушельницьку, І. Алчевського, Б. Гмирю, Д. Бандрівську, диригента Є. Вахняка та піаністів Я. Матюху, М. Кравців-Барабаш.
Крім концертної і педагогічної діяльності, Марія Процев’ят провадила активну просвітницьку роботу. Створила хор української національної пісні «Вірли», де впродовж 1989-1996 років була художнім керівником і диригентом. Хор був лауреатом Міжнародних конкурсів і гастролювала з ним у Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії, Чехії, Польщі, Литві, Латвії, Криму, Україні.
Крім того, вона була керівником-наставником етнографічної секції Товариства Лева з часу його заснування у 1987 р., де відновила автентичні варіанти українських обрядів – вертепів, гаївок, свято обжинок та коляд.
За відродження та пропаганду української музики у світі співачку нагороджено у 1999 р. «Хрестом Заслуги 2-го ступеня» у Великій Британії.
Поховальна церемонія Процев’ят Марії Іванівни відбудеться 15 грудня о 13:00 з каплички на Пекарській. Ховатимуть на Личаківському цвинтарі.
Роксоляна МИСЬКО-ПАСІЧНИК старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерела:
Весна, Х. Процев’ят Марія Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 152.
Кияновська Л. Подвижниця української пісні: Ювілей мисткині // Солоспів. – 2016. – № 1-2. – С. 3-6.
Процев’ят Марія Іванівна // Тернопільщина. Регіональний інформаційний портал https://irp.te.ua/protsev-iat-mariia-ivanivna/
«Вав! У Львові є таке?» – дивується кожен, вперше проїжджаючи вулицею Пекарською. За старовинними кованими воротами проглядається величний палац. Мало хто бачив його зблизька: на вході охорона і місце тут нетуристичне. Не кажучи вже про фото зсередини. Так що ж там? Читаємо в статті з RDZS.org
Розкішний палац, що заховався у середмісті Львова. Фото звідсиНумо досліджувати, що там є всередині!
Палац Семенських-Левицьких постав у 1849 році на ділянці, де у середньовіччі жили розбійники. За переказами, в їх будинок влучила блискавка, після чого тут виникли стихійні поховання. З приходом австрійської влади – могили зрівняли з землею. Нам розповіли, що під час побудови Палацу ексгумацію не проводили. То ж споруда, як і кілька сусідніх будинків, стоїть, буквально, на кістках.
В’їзні ворота до палацу Семенських-Левицьких, вул. Пекарська 19Так палац Семенських-Левицьких виглядав колисьЙдемо поглянемо як наш Палац виглядає тепер
Чи вплинуло таке містичне розташування на долю мешканців Палацу? Я вважаю що – так. Адже до 1900-х років рід Семенських-Левицьких занепав та збіднів. Апогеєм стала ситуація, коли пан Семенський, вернувшись вранці додому, сказав дружині:
Відвідування Палацу починається (і дуже часто закінчується 🙁 ) з цієї шикарної кованої брамиНа фото бачимо ту ж в’їзну браму, але тепер вже зі сторони Палацу. Колись цим просторим пляцом хвацько гарцювали коні!На фасаді палацу зберігся вензель (монограма) Семенських-Левицьких “SL”
Семенські ще, деякий час, проживали в лівому крилі Палацу, а потім виїхали до Канади. Там вони мешкають і сьогодні, на зв’язок не виходять.
В цьому крилі будівлі тимчасово мешкали Семенські-Левицькі після програшу свого Палацу в карти. Потім вони виїхали до Канади
На початку 20-го століття в будівлі розташувалася Українська Академічна Гімназія. Вона дала світу визначного командира-бандерівця УПА з позивним “Бурлака”. А потім…
Тут вчився легендарний командир УПА Щигельський Володимир Омелянович. Позивний “Бурлака”
Всі знають, що гестапо у Львові діяло в тюрмі на Лонцького. Проте, на момент приходу німців у 1941 році, ця тюрма була вщент забита трупами «ворогів народу». Німці взялися активно “піарити” злочини Совєтів по всіх можливих кінохроніках. Тим часом, гестапо мусіло тулитися в нашому улюбленому палаці Семенських-Левицьких. Така от сумна сторінка в його історії.
В цьому палаці у 1941 році розташовувалося ГестапоБлизько тисячі закатованих тіл було виявлено в тюрмі на Лонцького. Поки їх прибирали, гестапо діяло в палаці Семенських-Левицьких, що на фото вище
На території Палацу збереглися чи не єдині, на весь Львів, старовинні конюшні. Більшість подібних споруд у місті вже давно розібрали чи перебудували. А тут все ціле! Ще б пак, Вільгельм Семенський настільки любив коней, що навіть спав поруч з ними!
Конюшні графа Вільгельма Семенського більше схожі на приватний готель. Сам би з задоволенням там заночував 🙂Конюшні мають окремий в’їзд. Голови над брамою керамічні, як плитка у ванній. Тому добре збереглися аж до сьогодніВорота в конюшню, вид ззаду. Виглядають як в’їзд в якийсь середньовічний замокВсередині конюшень зараз є затишні майстерніТарас Григорович пильно стежить, щоб тут розмовляли лише Українською!В цьому палаці навіть конюшні зроблені по багатому!
Останні кілька десятиліть в палаці Семенських-Левицьких діє спеціалізована школа-інтернат. Через це екскурсії сюди велика рідкість.
Палац Семенських-Левицьких це режимний заклад. Будь-хто сюди зайти не можеБудинок для прислуги. Зараз тут мешкають вихованці школи
Не знаю як Тетяна Казанцева все це провернула, але вона умудрилася організувати екскурсію приміщеннями діючої школи-інтернату. Нам, навіть, дозволили оглянути учительську та харчоблок! Ми вільно гуляли майже всім Палацом, зазираючи в кожен його закуток. Ось унікальні фото зсередини, які вперше публікуються в інтернеті.
Головний вхід в палац Семенських-ЛевицькихОт ми і потрапили за ці автентичні дверіДругі двері були добудовані пізніше щоб зберігати тепло взимкуЗа дверима нам відкривається широкий коридор. Вид на вхід звідки ми прийшли. Бачимо плитку ще з тих часів. Вона, навіть, не дуже стерлася!Кімната, що ліворуч, була залом для танців (бальна зала)Зараз тут спортзал. На стелі, в цих ромбах, колись висіли полотна. До наших днів вони, на жаль, не дожилиВ кімнаті, що навпроти, був бенкетний зал. Ці колони оригінальні і розділяли зал на дві частини: праворуч їли, а ліворуч закусували. Зараз тут шкільна їдальняКоридор в учительськуДуже світле та затишне робоче місце завуча
Палац Семенських-Левицьких шикарний. Розкрученому палацу Потоцьких він поступається, хіба що, розміром. Всередині є автентичний декор, ковані сходи, оригінальні дерев’яні вікна з вітражами. Мені, найбільше, запам’яталася система опалення Палацу. Вона замаскована під гіпсову ліпнину на стелі! Одразу й не здогадаєшся, звідки тепло мало йти!
Палац Семенських-Левицьких у всій красіЗ коридору йдуть сходи на другий поверх. Це була жіноча частина будинкуСходи та перила тут оригінальні, ще з тих часів. Збереглося клеймо майстра всієї ковки в Палаці – Яна КудельськогоАвтентичні дзеркала Палацу дуже точно передають кольори. В них немає, як в радянських, зеленуватостіКоридор на другому поверсі ПалацуКрасива ліпнина на стелі другого поверху ПалацуСтеля кімнати, що ліворуч по коридоруЧерез двері праворуч заходимо в неймовірний актовий зал ПалацуОригінальне опалення актового залу авторства Івана Левинського. Це не гіпсова ліпнина, це так замаскували чавунні труби . По них йшло тепле повітря яке, потім, опускалося вниз через ці отвори
Якщо ззовні це Палац, то всередині – звичайна сучасна Львівська школа. Зрештою, так і має бути. Школа-інтернат це не в’язниця, не лікарня і не історичний музей: тут вчаться діти. Тому в Палаці стоять нові парти, якісне мультимедійне обладнання, є велика бібліотека і дуже затишні майстерні трудового навчання. Аж самому знову захотілося на уроки праці. В майстернях, окрім іншого, дітям показують як берегти та реставрувати старі дерев’яні вікна.
На відміну від звичайної школи, кожен клас тут має окрему кімнатуКімната молодшої школи та автентичні дерев’яні дверіКрасива бібліотека на другому поверсі ПалацуЦікава книжка має виглядати саме так: пошарпана і зачитана до дірок 🙂Атмосферні майстерні трудового навчання. Важко повірити, що вони знаходяться в колишній конюшніПідглянув, що діти тут майструють 🙂Окрім іншого, вихованців школи вчать цінувати та відновлювати старі дерев’яні вікнаПід майстернею є світле та надійне бомбосховище. Такі от реалії життя Палацу в 21-му столітті
Найбільше в палаці Семенських-Левицьких мене вразив його особливий, майже церковний запах. Почуваєшся як в храмі науки. Радію, що Палац і досі живий та приносить користь людям. Що він не пустує як, наприклад, закинутий палац коло Миколаєва.
Храм науки. В цьому крилі знаходиться його “захристія” – учительськаВсередині учительськоїРозклад уроків як у звичайній школі
І тішуся, бо є такі люди як Тетяна Казанцева, яка з ентузіазмом та самовіддачею показує львів’янам їх же пам’ятки. Ще й донатить на ЗСУ!
З питань відвідування палацу Семенських-Левицьких звертайтеся до Тетяни КазанцевоїНаша група на екскурсії палацом Семенських-Левицьких. Фото Ані Берднік
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Львівського історичного музею та Львівського палацу Мистецтв.
Сьогодні до телефону ми так звикли, що не уявляємо своє життя без нього. А як півтора століття тому люди вчилися користуватися телеграфом, а згодом і телефоном? Про це можна буде дізнатися на лекції – “Сторінки історії електричного зв’язку у Львові”, яку читатиме науковий співробітник Львівського історичного музею Олександр Арістархов.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Гаддіель Домброунер диригуватиме оркестром INSO-Львів у Львівській філармонії: “Не потонемо в смутку”.
16 грудня о 18:00 на сцені Львівської національної філармонії у виконанні симфонічного оркестру INSO-Lviv будуть звучати шедеври європейської музики XIX століття. Симфонічні полотна Бетховена, Брамса та Дворжака – це класика, що не потребує представлення. Твори, які ви почуєте на концерті, просякнуті неабияким драматизмом та героїкою, що сьогодні так співзвучні українцям в часі визвольної боротьби.
Приготуйтеся до екстраординарного прочитання класичного репертуару, адже цього вечора за диригентським пультом опиниться особливий музикант. Гаддіель Домброунер – талановитий ізраїльський диригент нової генерації, який підкорює публіку своєю майстерністю та чуттєвістю. Кожен його виступ – це чіткість, музична зрілість та максимальне розкриття композиторського задуму. Лауреат численних міжнародних конкурсів, він співпрацював з оркестрами й оперними театрами в Ізраїлі, Україні, Китаї, Німеччині, Греції, Італії, Данії, Болгарії та інших країнах. І в той час, поки Гаддіель постійно вдосконалює свої вміння та гастролює світом, музичні критики пророкують йому зіркову карʼєру.
Він зазначив: “Я почуваюся надзвичайно щасливим, що нарешті можу приїхати до Львова та диригувати оркестром INSO після того, як ми мали зустрітися вперше в березні 2020 року, але ковід змінив наші плани. Зараз, навіть попри жахливу війну, яка вразила всю Україну, і зараз, коли моя країна також переживає таку ж ситуацію, що вдасться поділитися єдиною річчю, яка може всіх нас об’єднати – музикою. І якими б не були останні події – не потонемо в смутку. Наша програма святкова та радісна!”
До історії маєтностей та землекористування родини Бандерів у Стрию
Генеалогічні розвідки про рід Степана Бандери вже давно стали історіографічним надбанням[1], однак все ще залишили простір для нових пошуків через низку раніше допущених помилок і неточностей.
Спроба соціотопографічного дослідження старих дільниць міста (Війтівства, Нижнього Передмістя, Верхніх та Нижніх Ланів, Підзамча, Шумлянщини, Заплатина) додала цікавих фактів до початкової історії багатьох стрийських родин.
Передмістя Лани, що стало об’єктом нашої особливої уваги, чітко виокремлене на карті Першого військового обміру 1779-1783 років, що її створив Фрідріх фон Міг. Його перспектива добре проглядається також на плані міста Стрия 1788 року окружного інженера Антонія Гагер Гагерштайна. Цей план збігається в часі з укладанням книг першого поземельного кадастру. У процесі опису місто ділилося на ниви. Сади і городи описані окремо відповідно до такого поділу: 1) В циркулі міста; 2) При вулиці Шевській чи на Підзамчі; 3) При Війтівських Ланах; 4) При Басівці; 5) При Верхніх Ланах Стрийських; 6) При Плебанії чи Пробостві; 7) При Нижніх Ланах; 8) При Лазах Стрийських; 9) На Нижньому Передмісті; 10) На Заплатині; 11) На Берегах Стрийських. Опис орних ґрунтів розпочинається з Лазів, охоплює Лазки Стрийські за потоком Млинівкою аж до Могили Добрянської, далі заходить на Обшари та сягає Нижніх Ланів, потім Ланів Верхніх і далі Ланів Війтівських, Шумлянщини…
Своєрідною межею між «Ланами Горішніми» і «Ланами Долішніми» постає сучасна вулиця Нижанківського, що раніше мала також назви Фредра та Цвинтарна[2].
План міста 1788 р. Антона Гагерштайна із зазначенням основних дільниць відображених у першому поземельному кадастрі – Йосифінській метриці.
Тепер уже довели, що життя родини Бандерів тісно пов’язане з домогосподарством із конскрипційним[3] номером 134. Про це свідчать записи в збережених метричних книгах[4] і податкових документах[5]. Та досі ніхто з дослідників не визначив, де саме розміщувався той будинок. Суттєво допомагає у пошуках методика ретроспективної локалізації нерухомості, яку свого часу апробувала Мар’яна Долинська на матеріалах Львова та інших міст. Вона полягає в ідентифікації будівлі з ділянкою від сучасної адреси через адресу початку XX століття і до конскрипційного номеру XVIII століття Хоча сьогодні адреси істотно змінилися, однак будинок при вул. Львівскiй, 19 добре вписується в парцелю, яку можна вважати колишньою власністю Бандерів. Таке розташування підтверджує кадастрова карта 1851 року
Фрагмент кадастрової карти м. Стрия 1851 р. з виділеними ділянками родини Бандерів (№№134, 326 – конскрипційні номери будинків)
Цікаво, що в датованій 1786-1788 роками Йосифінській метриці – першому поземельному кадастрі Галичини[6], власником будинку №134 був Петро Диба[7]. Йому належала ділянка з топографічним номером 1440, яка мала 6 моргів 1299 квадратних сажнів (1 морг = 1600 квадратних сажнів = 0,58 гектара), а також город від блоні (оболоні, лугу) і сад із городом за гумном, що відповідали №№ 782 – 784.
Отже, зятем Петра Диби був найстарший представник роду Гринь Бандера[8], який, своєю чергою, володів 6-ма моргами орного поля[9] та 666-ма квадратними сажнями сіножаті, що давала 1 центнер 66 фунтів сіна (топографічні №№ 1344, 1345) на «Третій ниві Нижніх Ланів від Обшарів до ниви Василя Диби» та, ймовірно, мешкав у будинку тестя, бо біля його прізвища номера дому не зазначили.
З дружиною Теодозією-Євдокією (1769 – 1839) Григорій мав двох синів Якова (1799 – 1869) та Івана (1807 – 1861), і чотирьох доньок – Катерину (1789 – 1847), Анну (1794 – ?), Марію (1797 – 1848) та Параску (1802 – 1853). Євдокія Бандера померла 9 квітня 1839 року у віці 68-ми років вже як вдова[10].
Коли діти підросли, домогосподарство розділили. Францисканська метрика 1820 року[11] згадує Якова Бандеру, який на той час мешкав у новозбудованому будинку № 326 та володів ділянками №№1938, 901, 902, 903 загальною площею 3 морги 432 квадратних сажні. Господарство приносило річний дохід 19 ринських 16 крейцерів. Його братові Івану належали земельні ділянки під топографічними номерами 1937, 899, 900, 2251, 2313, 1755. Зокрема ділянка №2251 (старий номер 1723), що колись належала Івану Пєховичу в «Кутах на Верхньому Болоті» на Добрівлянській межі загальною площею 4 морги 800 квадратних. сажнів із так званим «кислим» сіном – отавою[12]. А також ділянка «Над Святим потоком» №2313, якою раніше володів о. Каетан Котович. Загалом Іван Бандера мав 11 моргів 472 квадратних сажні землі з річним прибутком 28 ринських 54 крейцери.
Окремі земельні ділянки родини Бандерів станом на 1851 р.
№№ 1937, 1938 – нові топографічні номери старої та єдиної колись ділянки Петра Диби № 1440. Вони являли собою рівні парцелі по 3 морги 275 квадратних сажнів. Город і сад також розділили Яків та Іван Бандери, а ділянка за старим №784 дісталася Олексію Маслянці, що взяв за дружину їхню сестру Анну Бандеру та мешкав у сусідньому з братами будинку № 135. У його користуванні перебувало 11 моргів 1554 квадратних сажні з річним доходом 68 ринських 22 крейцери.
Параска Бандера вийшла заміж за Івана Венгрина (1799 – ?). Подружжя оселилось у будинку № 101, де народилися їхні діти: Марія (1825), Іван (1827), Петро (1832), Іван (1837), Анна (1844). Венгрини володіли більш як 16-ма моргами землі з доходом 50 ринських 59 крейцерів на рік.
Катерина стала дружиною Івана Коробчака (будинок № 72), а Марія переїхала до будинку № 237 свого чоловіка Семена Добрянського.
Поле та сіножать самого Гриня Бандери в 1810-х роках перейшли у власність Андруся Хирівського з дому № 285. Варто зазначити, що на час укладання Йосифінської метрики якийсь Андрусь Хирівський володів будинком за конскрипційним номером 210 на ділянці, де тепер розташовується Меморіальний музей-садиба родини Бандерів (Львівська, 20). У 1820‑х роках власником цієї ділянки був Іван Хирівський. Він народився 1791 року. Разом із дружиною Анною Шумською і дітьми продовжував там мешкати й 1832 року. Його син, також на ймення Іван, у середині століття був власником домогосподарства, яке утримував разом із дружиною Юзефою Дуткою.
Власне кажучи, дружиною ще одного Хирівського – Олекси, сина Юрка та Марії із Сабатів (сусідній будинок №209, де тоді проживали три сім’ї), стала донька Катерини Бандери та Івана Коробчака. Усі ці будівлі розташовувалися на Стрийських Лазах, що простягалися від церкви Благовіщення до Добрянської межі. Земля там була глиниста з камінням.
Окремі земельні ділянки родини Бандерів станом на 1851 р.
Під час формування кадастрової карти міста Стрия 1851 року землемір геометр 3-го класу Йоганн Баудиш (Johann Baudysz) склав польовий план земельних ділянок, зберігаючи номери садиб[13].
Окремі земельні ділянки родини Бандерів станом на 1851 р.
Сусідами суміжних садибних ділянок братів Бандерів були: з північного боку вже згаданий Олекса Маслянка (№ 135), з південного – Петро Щурко та Федір Штундак (№ 133)[14].
Різночасові списки мешканців та записи метричних книг дають змогу довідатися про інших членів родини. Зокрема, у будинку №326 мешкали: Яків, Марія, Варфоломій, Іван, Федь, Павло, Марія, Магда, Анна та Анастасія.
Додаткові відомості отримуємо зі «Списку парафіян…», якого 1832 рокууклав о. Василь Головкевич[15]. Марія, донька Себастьяна Гамаля та Катерини Жужевич, народила первістка Варфоломія 1820 року. Наступною на світ з’явилася донька Марія – 1822 року, потім Магдалина – 1824 року, Лаврентій – 1836 року, Анастасія – 1839 року.
28 лютого 1842 року дружина Якова Марія Бандера померла.
У будинку № 134 мешкали: Іван Бандера, його друга дружина[16] Юстина, донька Михайла Холошнича та Марії Чабан; сини Пилип (1835‑1901), Михайло (1853 -1924?), доньки Марія (1834 -? ), Анастасія (1839 -? ), Олена[17] (24.03.1841 – ?), Катерина (1844 – ?) та Єфросина (1.05.1847 – ?).
З усіх дітей від двох шлюбів Пилипа Бандери залишився тільки син Онуфрій. Він народився 16 червня 1864 року в будинку за №133, а упокоївся 9 березня 1937 року у будинку під №17.
Будинок Онуфрія Бандери на вул. Львівській, 17
Дід Степана Бандери Михайло народився 20 липня 1853 року у вже згаданому будинку № 134. 20 листопада 1877 року одружився з Єфросинією Білецькою[18] (1858-1939) і привів її до свого дому. У подружжя народилися сім дітей, однак вижили лише чотири – Андрій, Клементина, Софія та Осип.
«Родився я… як син працівників ріллі Михайла і Єфрозини, власників середнього господарства 5 га»[19] – писав о. Андрій Бандера, який народився в тому самому будинку № 134. Це наближено відповідає спогадам його брата Осипа Бандери: «Батьки мої…були малоземельні міщани, бо мали лише 12 моргів орного поля та дві сіножаті»[20].
Будинок Чабанів на вул. Львівській,13.
Софія вийшла заміж за Миколу Чабана. Подружжя мешкало в будинку №112 (тепер Львівська, 13). Всі їх діти померли в юному віці. 8 вересня 1924 року батьки поховали 3-річного Михайлика, а 20 лютого 1927 року – 3-річну Марію-Любов.
Будинок Ліщинських на вул. Львівській, 19
Клементина Бандера 12 серпня 1918 року взяла шлюб у Старому Угринові з молодим богословом Миколою Ліщинським, який, висвятившись, взявся до обов’язків сотрудника у Лисятичах. У березні 1920 року Ліщинські перебралися до Стрия. Їхній гарний будинок (Львівська, 19) досі є окрасою передмістя. Його збудували на ділянці, що належала родині Бандерів ще наприкінці XVIII століття й містила старий будинок з конскрипційним номером 134.
Коли Михайло Бандера поселився на протилежному боці вулиці поки невідомо. Його поховають на початку 1924 року Дружина Єфросина переживе чоловіка на 15 років і покине цей світ 20 травня 1939 року на рідних Ланах у будинку з тодішнім номером 22.
Микола ЗАКУСОВ директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»
[1]Дзюбан Р. Звідки походить рід Степана Бандери // Народознавчі зошити . – 1999. – 1(25). – С. 11-13; Дзюбан Р. Звідки походить рід Степана Бандери // Визвольний шлях . – 1999. – 10 (619). – С. 1162-1178;
Пастух Р. Родина Степана Бандери // За Вільну Україну. – 1992. – 13 жовтня. – Ч.189.
[2] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. – Стрий, 2018. – С. 6, 157.
[3] Порядкові номери земельних ділянок у межах міста та на передмістях. Такий вид нумерації, що заміняв адресу будинків протягом 1772—1871 років, застосовували на територіях Галичини. Він був обумовлений потребою обліку всіх придатних до військової служби чоловіків (оскільки ці номери вносили також до метричних книг, що дозволяло військовим чиновникам перевіряти записи в єпископа та вираховувати вік кожного мешканця). Конскрипційні номери будинків могли змінювати, оскільки після перерозподілу старої земельної ділянки або після знесення старого будинку й будівництва на його місці нового — присвоювались нові. Тож згодом будинки (земельні ділянки) з послідовними конскрипційними номерами могли й не розташовуватися поряд. Що менше число в номері — то старішим є будинок.
[4] Метричні книги греко-католицької парафії міста Стрия збереглися від 1836 року.
[6] Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі ЦДІА України у Львові). – Ф. 19. – Оп. XVI. – Спр. 1. – 206 арк.; Стрийський краєзнавчий музей «Верховина» (далі СКМВ). – КВ-12789/ДОК – 43-3017.
[7] Генеалогію родини Дибів-Бандерів свого часу дослідили Уляна Мельникович і Неоніла Павлюх.
[8] Можна припустити, що помер Григорій Бандера до 1831 року. Збереглася. книга реєстрації платежів, яку уклав о. Василь Головкевич у 1830 року. У ній є записи про те, що Іван Бандера сплатив кошти за парастас для першої дружини Марії та батька Гриня. ( Див. СКМВ. – Архів).
[9] Поле приносило незначний дохід: 23 корці та 10 гарнців пшениці, 26 корців і 9 гарнців ячменю, 24 корці і 15 гарнців вівса.
[10] ЦДІА України у Львові. – Ф.201. – Оп.4а. – Спр.5418. – Арк.54зв. Роман Дзюбан помилково датує її смерть 9‑м листопада і хибно припускає, що вона могла бути дружиною найстаршого представника роду Івана.
[11] ЦДІА України у Львові. – Ф.20. – Оп. XVI. – Спр.240;
[12] Дзюбан Р. Звідки походить… – С.1164. Помилково названо «Нижнє».
[13] ЦДІА України у Львові. – Ф.186. – Оп.1. – Спр.7157.
[14] У Йосифінській метриці власниками ділянок назвали Івана Петрила – №135 і Андруся Штундака – №133.
[16] Першою жінкою Івана Бандери була Марія Костишин з дому № м24.
[17] У 1863 р. вона народила сина Іллю в батьківському домі. Її чоловіком був Григорій Грущак. ЦДІА України у Львові. – Ф.201. – Оп. 4а. – Спр. 5421. – Арк. 45.
[18] Єфросинії судилося довге життя. Вона упокоїлася 20 травня 1939 року в будинку №22. За два дні її поховають на міському цвинтарі поруч із чоловіком. Чин похорону здійснив о. Роман Цурковський.
Прем’єра опери «Родинний альбом» польського композитора Єжи Корновіча у Львівській філармонії. Світлив Віталій Грабар
10 грудня львівські слухачі Львівської філармонії отримали унікальну нагоду поринути у неймовірну, теплу атмосферу дитинства, яку подарувала українська прем’єра опери «Родинний альбом» польського композитора Єжи Корновіча. Масштабний проєкт об’єднав дві найбільші українські філармонії, а також видатний колектив — Національний ансамбль солістів “Київська камерата”.
Відвідувачі від найменших за віком до найповажніших уважно й притишено прослухали виставу й обдарували творців гучними оплесками.
Прем’єра опери «Родинний альбом» польського композитора Єжи Корновіча у Львівській філармонії. Світлив Віталій Грабар
Сам композитор, Єжи Корновіч, спеціально прибув до Києва (де 8 грудня пройшов перший показ опери) та Львова, щоб висловити свою підтримку українцям та зокрема музикантам. Адже в опері втілюються ідеї братерства, європейської спільноти, а також розкриваються головні цінності для різних поколінь. Автор лібрето, польський письменник Міхал Русінек у тексті опери втілив власні дитячі спогади. А його сестра, відома художниця Йоанна Русінек, створила неймовірні ілюстрації до опери, які гості філармонії побачили на відеопроєкторі.
Спеціально для постановки перекладачка Тетяна Коротун здійснила переклад лібрето українською мовою, а режисерка Марина Рижова зуміла поєднати концертне виконання та сценічну дію і створила власне прочитання вистави.
Прем’єра опери «Родинний альбом» польського композитора Єжи Корновіча у Львівській філармонії. Світлив Віталій Грабар
На сцені представили сучасну композицію: Анастасія Поважна, сопрано, Станіслав Цема, контратенор, Національний ансамбль солістів «Київська камерата» та диригентка Наталія Стець.
Проєкт був співфінансований за участі: Міністерства культури та національної спадщини Республіки Польща, Інституту Адама Міцкевича, Польського Інституту у Києві, Польського авторського товариства «ZAiKS» та Польського видавництва Музичного, яке надало нотний матеріал опери. Прем’єра відбулася за підтримки: Львівської обласної військової адміністрації та Львівської обласної ради, а також головного медіапартнера – медіа про класичну музику The Claquers.
Відома українська оперна співачка, багаторічна солістка Віденської національної опери, професорка співу в університеті Моцартеум (м. Зальцбург, Австрія) Зоряна Кушплер презентує унікальний для світової музичної культури альбом “Ukrainian InterMezzo / Українське ІнтерМеццо”, виданий всесвітньо відомою австрійською студією звукозапису Gramola. Це перший альбом у світі з українським репертуаром для меццо-сопрано, записаний з оркестром.
До компакт-диску “Ukrainian InterMezzo / Українське ІнтерМеццо” увійшло 12 творів знаменитих українських композиторів: Миколи Лисенка, Анатолія Кос-Анатольського, Бориса Лятошинського, Ігоря Кушплера, Костянтина Данькевича, Юлія Мейтуса, Віктора Матюка, Олеся Чишка та Олега Ківи. Тут і самостійні вокальні твори, зокрема романси, і арії з опер “Тарас Бульба”, “Назар Стодоля” і “Богдан Хмельницький”.
— Це історія про мою країну і мою культуру, мій шлях боротьби за свободу України, – розповідає оперна співачка Зоряна Кушплер. – Ідея такого альбому з’явилася одразу, як в Україні почалася повномасштабна війна. Я вирішила, що саме зараз світ має більше дізнатися про українську музику. Уже багато років я живу за межами України і розумію, що українська музика є практично Terra incognita для широкого загалу. Сподіваюся, цей диск ще більше відкриє музичну Україну для світу. З репертуаром я визначилася досить швидко. В мене були улюблені українські романси, написані тільки для голосу та фортепіано, але з дитинства уявляла собі їх з оркестром. Тому вирішила замовити для них оркестровки. Вибір впав на українського композитора, давнього друга нашої сімʼї Віктора Камінського, який блискуче впорався із цим завданням.
Диск Зоряна Кушплер присвятила памʼяті свого батька – народного артиста України, професора Ігоря Кушплера. “Саме він виховав мене співачкою і прищепив глибоку любов до української музики! Саме його твором розпочинаю свій диск”, – додає співачка.
Запис альбому “Ukrainian InterMezzo / Українське ІнтерМеццо” відбувся у серпні 2022 року у Львові, в Органному залі. У створенні компакт-диску взяв участь оркестр-біженець з Луганська – Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії, який через війну росії проти України вже вдруге вимушений відновлювати свою діяльність на новому місці: у 2015 році колектив перемістився з Луганська до Сєвєродонецька, а у 2022-му – релокувався до Львові і знайшов прихисток у Львівському органному залі. Диригував оркестром під час запису його головний диригент Іван Остапович – директор Львівського органного залу, співзасновник та диригент оркестру Ukrainian Festival Orchestra (Львів).
— Було надзвичайно приємно і захоплююче працювати разом із Зоряною Кушплер над записом цього диску, – каже диригент Іван Остапович. – Високий професіоналізм, тонке розуміння стилю і настрою того чи іншого твору, відкритість до експериментів, – усе це говорить про Зоряну як про співачку найвищого світового рівня. Це перший альбом у світі з українським репертуаром для меццо-сопрано з оркестром. У ньому представлено все різноманіття настроїв української класичної музики – від глибокого драматизму до тонкого ліризму. Для мене особисто дуже важливо, щоб світ дізнавався якомога більше про все багатство нашої музики.
Сьогодні хочемо продовжити тему Українських Січових Стрільців і публікуємо столітні фото з їх зображенням.
Український січовий стрілець, офіцер.Український січовий стрілецьГрупа січових стрільців (на фото є офіцери Гайворонський із книжкою та Старосольський)Український січовий стрілець, офіцер.Січовий стрілець із родиноюБогдан Лепкий із січовим стрільцем
Це фото часів Першої світової війни (1914-1918) можна побачити Українських Січових Стрільців. Знаємо, що ця тема сьогодні актуальна та досліджується істориками. На кадрах окрім чоловіків, бачимо також і жінок в лавах Українських Січових Стрільців. Кожен кадр — це звісно ціла історія однієї людини.
Жінка-офіцер із січових стрільцівУкраїнський січовий стрілецьМедичний відділ січових стрільцівДесятниця Ганна ДмитеркоНайвище керівництво УССПолковник Дмитро Вітовський з колегами із УСС
Фото були зроблені у Львові, Галичині та Волині. Деякі фото мають підпис із прізвищем, без імені, а деякі не ідентифіковані. Можливо, в цьому нам допоможуть читачі.
Його голос закохує з перших нот, а його пісні залишаються в серці вже після першого прослуховування. 22 грудня о 16:00 (додатковий) та 19:30 у клубі Малевич у Львові вперше із живим бендом з двома великими сольними концертами виступить талановитий та харизматичний YAKTAK, повідомили організатори VINIL Concert agency.
«Вперше! YAKTAK виступить з живим бендом. Це буде щось унікальне! Нове звучання, неймовірна атмосфера та незабутні емоції. Такого YAKTAK та виконань улюблених пісень ви ще точно не бачили та не чули! Буде супердрайвово та гаряче! Тож не пропустіть!», – наголошують організатори.
YAKTAK — це поп, реп, рок в одному поєднанні. Він не має стильових кордонів, але має своє чітке бачення.
У молодого виконавця, який вже встиг стати надзвичайно популярним серед шанувальників, є велика амбітна ціль — витіснити російські треки зі всіх топ-чартів. І це артистові чудово вдається, адже його пісні «Порічка», «Не мовчи», «Ти така вродлива», «В пустій кімнаті», «Уночі» та багато інших з легкістю залітають в тренди YouTube, збирають мільйони переглядів та завойовують серця слухачів.
Ще однією особливістю YAKTAK є гітара. На кожну композицію вона одягається у образ, який перегукується із піснею, із словами та музикою, які звучать.
“Пісні YAKTAK влучно поєднуються з життєвими переживаннями кожного із нас! Адже він співає мовою душі, тож у нього є що Вам сказати. Чудовою нагодою почути улюбленого артиста стане сольний концерт у Львові. Побачимось!”, – запрошують на концерт організатори VINIL Concert agency.
В середу, 6 грудня 2023 року, в етнопарку “Ладомирія”, в Радивилові на Рівненщині встановили найбільшу в Україні поштову скриньку для святого Миколая.
Рекорд записали до «Книги рекордів України».
Нам вдалося поспілкуватися з керівником етнопарку Володимиром Дзьобаком.
— Розкажіть про появу резиденції Святого Миколая в “Ладомирії”?
— Минулого року ми вперше відкрили на території етнопарку “Ладомирія” резиденцію святого Миколая. Декілька місяців лише йшов процес підготовки і виготовлення костюма, який нам підготувала талановита випускниця нашої етнорезиденції дизайну і одягу Ксенія Рай. Потім йщов тривалий період облаштування локації, наповнення її необхідними елементами: санями, оленями, сніговиками, і багато іншого…
— Як виникла ідея встановити найбільшу скриньку?
— Йшов пошук внутрішнього наповнення резиденції, щоб і діткам і дорослим було у нас цікаво. Ще минулого року ми поставили скриньку для листів святому Миколаю. Минулого року нам її вистачало, а цього уже було замало. Тому ми вирішили радикально підійти до виготовлення – із величезним запасом!
— Хто розробив дизайн скриньки?
— Базовий дизайн скриньки нам зробив надзвичайно креативний Олексій Огонь. Меблевики на чолі із Богданом Петровичем у надзвичайно короткий термін виготовили скриньку. Коли вона тільки поступила у виробничий цех, ми вирішили перевірити чи немає більших. Виявилося, що наша скринька для листів – найбільша. Оперативно сконтактували із представниками “Книги рекордів України”. Шостого грудня, у День Святого Миколая вони зареєстрували рекорд! Потім дітки радісно опустили листи в нову поштову скриньку, яку Святий зобов’язався періодично оглядати!”
Щоб натуральна кава приносила максимум користі та задоволення, її рекомендується вживати без цукру, хоча такий напій, м’яко кажучи, на любителя, адже не всі готові відчувати його гіркий присмак. Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розкажемо сьогодні як можна цьому зарадити.
Щіпка чи паличка кориці здатна вирішити цю проблему, ефективно підсолоджуючи притаманну каві гірчинку. Крім цього, кава з корицею є надзвичайно корисною для здоров’я, адже сама пряність містить безліч поживних компонентів.
Кориця
Чому стала настільки популярною кава з корицею: користь напою і його смакові якості!
Вперше кориця з кавою споживалася арабами, а згодом використання цієї спеції стало улюбленим для багатьох прихильників цього тонізуючого напою. Якщо ви теж бажаєте його скуштувати, вам слід дізнатися більш детально, чим корисна кава з корицею.
Такий тандем сприяє наступному:
підвищенню імунітету, тому призначається для профілактики застуди та грипу;
зниженню рівня холестерину, що є дуже важливим для людей, які часто задовольняються перекусами;
покращенню роботи серця, легенів, тому кава з корицею користь є очевидною, особливо для курців;
активації мозкової діяльності, завдяки чому напій рекомендується вживати не тільки зранку, а й в пік робочого дня;
прискоренню метаболізму, адже кава з корицею покращує обмін речовин, притуплює відчуття голоду та розщеплює жирові відкладення;
зняттю зубного та головного болю, адже вважається ефективним природним анальгетиком;
боротьбі з набряками;
виведенню токсинів з організму;
усуненню раннього старіння шкіри, оскільки сприяє регенерації шарів епідермісу.
Імбир
Кава зернова чи мелена справді чудово смакує з корицею, створюючи унікальну композицію з насиченим аромоксамитом. Завдяки користі спеції, зараз багато кав’ярень додають саме її в напій, а для отримання оригінального аромату та післясмаку бариста можуть пропонувати клієнтам імбир, мускатний горіх і навіть халву. З цими інгредієнтами кориця та кава ідеально гармонують, вони чудово розбавляють гіркоту і додають продукту певної родзинки.
Що стосується порцій кориці, то її потрібно додавати в залежності від індивідуальних смакових уподобань, проте зловживати нею не варто. В ідеалі норма вживання на кружку кави складає: 1 паличка, 2-4 шматочки, чверть чайної ложки меленої на 100 мл напою.
Розповідатимуть: Юрій Лукомський – кандидат архітектури, старший науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України і Андрій Гусак – історик, науковий співробітник Національного заповідника «Давній Галич».
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Галич – одне з найдавніших міст України, славна столиця Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинської держави. У всі часи Галич був П’ємонтом державності Русі-України. Це потужний форпост, на південно-західних давньоруських землях. У XIII ст., коли Київ втратив свою міць, саме це стольне місто продовжило традиції державотворення Київської Русі, стало центром політичного, економічного та духовного життя держави і дало назву цілому регіону України.
Звідси беруть свої титули князі, королі, патріархи та митрополити. Галицькі зодчі споруджували білокам’яні храми, подібних яким немає у світі. У Галичі є коріння нашої Церкви, нашої Державності, нашого Народу.
З нагоди 1125-річчя першої письмової згадки про Галич Івано-Франківська обласна рада проголосила 2023 рік на Прикарпатті роком Княжого Галича.
Під час лекції слухачі дізнаються про минувшину стольного міста над Дністром, про унікальні пам’ятки всеукраїнського і всесвітнього значення, про результати останніх археологічних досліджень, про зв’язок Галича з іншими європейськими містами.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика,
Затишні зимові вечори під чарівні звуки оркестру — якщо так ви уявляли цей грудень, то запрошуємо поринути в атмосферу різдвяно-новорічних свят з Львівською філармонією!
На сцені ошатного Концертного залу Людкевича і Камерній сцені музиканти знайомитимуть вас із добірною класикою на кожен смак, адже впродовж періоду з 10 і аж до 29 грудня на вас чекатиме цілий спектр подій від сольних фортепіанних імпрез до масштабних симфонічних івентів. Обирайте разом із близькими, щоб спільно зігрітись світлом прийдешнього дива Різдва, надихнутись мистецтвом, що дає наснагу жити далі.
Вперше в Україні прозвучить опера відомого польського композитора Єжи Корновіча, перекладена українською мовою! Це масштабний проєкт співпраці двох найбільших філармоній України та Національного ансамблю солістів “Київська камерата” – 10 грудня у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика.
Квартет бандуристок “Львівʼянки” разом зі скрипалями Андрієм Кушніром та Яремою Павлівим підготувати пронизану очікуванням прийдешнього свята програму.
Креативний, просякнутий ніжністю і тонкою естетикою вечір залишить по собі теплі спогади й мрійливі усмішки. Усім відомі «хіти» звучатимуть по-новому у виконанні колоритної бандури та жіночого вокалу.
Історія Різдвяного дива, побажання щасливої долі, приховані обереги та символи – все живе в різдвяних та новорічних мелодіях. Знайомі з дитинства, вони повертають нам найцінніші спогади, а їх часом наївна радість нагадує, що диво вже скоро настане, варто лише повірити.
Цього вечора знані львівські солісти разом з “Віртуозами Львова” підготували особливу програму – кращі хіти різдвяного та новорічного репертуару.
Уже 29 рік поспіль Львівський камерний оркестр «АКАДЕМІЯ», напередодні світлих новорічних свят, презентує львів’янам та гостям міста Лева чарівний і затишний концерт «Різдвяний музичний дарунок».
Протягом усіх років незмінним залишається час проведення цих святкових вечорів – це дні, які передують початку Різдвяних свят. Довільна концертна програма – це святковий подарунок для кожного за його смаком.
Концерт-презентація нового диску фортепіанної музики “Зимовий шепіт”
солістки Львівської національної філармонії Віоліни Петриченко
На початку програми прозвучать дві пʼєси з чарівного циклу пісень “Пісні зимової ночі” чеського композитора Вітезслава Новака. Василь Барвінський, учень Новака, створив унікальний цикл обробок українських колядок, подарувавши слухачам велич і красу народної музики.
Казка, яка завжди так цінується в різдвяний час, розкриває перед нами світ дива, магії та несподіваних пригод, дозволяючи нам забути про щоденні турботи й зануритися в ніжний і добрий світ, де кожне бажання здійснюється. “Казка” Валентина Сильвестрова особлива своєю м’якістю, ніжністю та добротою, розкриваючи унікальний художній світ, здатний зігріти наші серця і душі.
В програмі також лунають фортепіанні мініатюри друга Сильвестрова, видатного грузинського композитора Гії Канчелі. Їхня ліричність і іноді дитяча наївність додають особливого колориту.
А завершує нашу програму “Колядка дзвонів” від композитора СергіяЮшкевича, створена спеціально для цього запису. Він – яскравий музикант, концертуючий піаніст і професор кафедри спеціального фортепіано Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського. Ця щедра колядка перетворюється в вишуканий віртуозний парафраз, який об’єднує у собі стародавню українську щедрівку і ідею англійської версії тексту-символу шумних та веселих різдвяних дзвіночків.
Для оркестру INSO-Lviv різдвяний час завжди був особливим. Адже що як не музика створює неймовірну атмосферу свята, на яку ми так чекаємо цілий рік? Це Різдво не стане виключенням! Більш того, ми віримо, що воно буде справді особливим. Запрошуємо вас поринути у магію Різдва разом з нами під звуки чарівних «Різдвяних фантазій» нашого сучасника Івана Небесного. Цей масштабний цикл для симфонічного оркестру прозвучить у нашому виконанні вперше, тож не пропустіть нагоди стати свідками справжнього різдвяного дива.
Цей проєкт з’явився 9 років тому і невпинно набуває популярності. І не лише тому, що тут завжди звучить прекрасна музика, близька і зрозуміла кожному. І навіть не тому, що автори проєкту, улюбленці міста Лева «Віртуози Львова» запрошують до участі у концерті найкращих музикантів. А ще й тому, що ця подія непереможною силою Різдва та Музики об’єднує серця!
«Сильвестрові рефлексії» могли народитися лише у Львові! Тільки в цьому фантастичному місті перетинаються різні культури, традиції, історії. Так і зі святами – Сильвестра ми святкуємо ще до Нового року.
Проєкт має на меті об’єднати світлі події і відзначити народження Спасителя разом з улюбленими різдвяними композиціями: від класичних творів присвячених Різдву до майстерних опрацювань українських колядок.
Традиційно частина програми стане для слухачів сюрпризом, бо який же Сильвестр без подарунків?
Концерт під час найчарівнішого часу року – “Зимове бароко”. Цей захід створений для того, щоб занурити вас у світ витонченості та гармонії, що притаманні бароковому періоду, і дарувати вам незабутні емоції на завершення 2023 року.
Ви почуєте твори для барокової скрипки та клавесину, які розкажуть вам історії різдвяного дива через мову музики. Виконавці цього вечора – талановиті музиканти Сергій Гаврилюк (барокова скрипка) та Анна Іванюшенко (клавесин), які привнесуть у концерт власну виразність. Акустична краса їхніх виступів гармонійно доповнить величність барокової музики.
На цьому малюнку у художній формі зображений Арджуна – герой давньоіндійського епосу Махабхарата (зображення із відкритих джерел)
Львів мабуть ніколи не перестане дивувати своєю екзотикою. Гості міста чомусь швидше вловлюють ті нюанси його неповторності, повз які не раз байдуже проходимо ми – львів’яни.
Багато з нас знає корпус Українського католицького університету на вулиці Мушака. А от, чи звертали ви увагу на будинок навпроти, зокрема на торцеву його частину..? Ні? Тоді при нагоді придивіться. Запевняю вас – отримаєте дивовижний емоційний допінг…
Коли я вперше помітив це велетенське химерне зображення висотою більше двох метрів, то був мало не шокований від несподіванки. Як так..? У фешенебельному районі Львова раптом… абсолютно язичницький і якийсь дикий персонаж! І то де – навпроти корпусу УКУ, в якому у міжвоєнному часі знаходилася римо-католицька гімназія, а потім греко-католицька богословська академія.
На цій світлині – будинок навпроти корпусу Українського католицького університету на вулиці Мушака у Львові, де знаходиться барельєф давньоіндійського божества Арджуни (фото із відкритих джерел)
Щоб далі не втомлювати вас різними історіями, які пов’язані із зображенням цієї войовничої людиноподібної химери у захисних лускатих обладунках, скажу коротко: автором цього барельєфу, який постав тут у 1913 році, є Владислав Яроцький, а архітекторами були – Генрик Заремба і Мартин Хшановський. Ці фахівці назвали свій барельєф коротко і влучно: «Війна». Справді, дивлячись на оскалену пащеку і войовничо розставлені ноги та загрозливо підняті руки, ніякої іншої асоціації – окрім війни – це зображення не викликає.
Кого ж, ті митці, на ньому відтворили..?
На цій світлині – зображений Арджуна – герой давньоіндійського епосу Махабхарата, про якого є також багато написано у Бхагават-Гіті, яка була створена близько 500 років до народження Христа.
На мою думку, тут зображений Арджуна – герой давньоіндійського епосу Махабхарата, про якого є також багато написано у Бхагават-Гіті, яка була створена близько 500 років до народження Христа. Саме Арджуна вважається індусами втіленням бога Індри. Як і на справжніх скульптурах Арджуни, львівський персонаж тримає у правій руці стрілу, а у лівій – лук. І, як й на автентичних давньоіндійських зображеннях, львівський Арджуна представлений зі зміями, які звиваються довкола його горла.
Я досі не встановив, хто ж був замовником цього незвичайного і войовничого барельєфу, які наміри керували тим, хто задумав і оплатив це далеко не дешеве «задоволення». Отой таємничий замовник львівського Арджуни ніби точно щось знав більше про війну, оскільки замовив його створення за рік перед початком кривавої Першої Світової, в якій і Львів і вся Галичина більше року спливали ріками крові…
Благодійний вечір оркестру INSO-Львів пройшов у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла
Завдяки слухачам оркестру Львівської філармонії вдалось зібрати 84 850 грн!
7 грудня у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла прозвучала програма, що вже завоювала серця мільйонів людей. Серед творів, які підготував оркестр прозвучить і “Мелодія” Мирослава Скорика.
Вхід на подію був вільний, при виході з церкви організатори закликали донатити на збір для 103 окремої територіальної бригади ЗСУ.
Благодійний вечір оркестру INSO-Львів пройшов у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла
Виручені кошти оркестр передасть на збір на дрон вертикального підйому.
“Дякуємо за ваші чуйні і добрі серця! До зустрічі на колядках 21 грудня о 20:00 в Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла”, — відреагували на подію в колективі.
“Дякуємо за ваші чуйні і добрі серця! До зустрічі на колядках 21 грудня о 20:00 в Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла”, — відреагували на подію в колективі.
Українські меломани добре знають автора пісень та виконавця Юрія Ґнатковського. Свого часу його альбом “Сніжність. Музика зимових свят” зробив справжню революцію. І ось минає 20 років, як “Сніжність” повертається. Напередодні різдвяно-новорічних свят GNATKOWSKI представляє свій новий альбом – “Сніжність-3. Мелодії зимових свят”, який виходить одночасно українською та польською мовами, а деякі сингли – й англійською. Новинку уже можна послухати на всіх цифрових музичних платформах.
“Я добре розумію, що середовище і час, в яких зараз перебуває Україна, — дуже неоднозначні: щоденні втрати друзів, близьких, рідних не приносять ні радості, ні оптимізму, – розповідає GNATKOWSKI. – Проте навіть під час цієї найскаженішої і найдикішої війни у ХХІ сторіччі ніхто не може відібрати у нас права на казку, права на різдвяний настрій! Тому “Сніжність-3” покликана повернути цей казковий Дух Різдва, який завжди був присутній в нашій українській традиції, в наших оселях. Був і буде!”.
GNATKOWSKI
Крім оригінальних авторських пісень Ґнатковського, у новому зимовому релізі, вже за доброю традицією співака, буде кілька адаптацій запозичених хітів. Дві із них – з репертуару Елвіса Преслі: If I Can Dream, написана і виконана у часи важких випробувань на тлі вʼєтнамської війни (в українській версії хіт називається “Я мрію про світ без війни”), і I’ll Be Home For Christmas, створена в 1943 році і присвячена американським воякам, що обіцяли своїм рідним “На Святвечір разом” (таку українську назву дав пісні GNATKOWSKI). До запису цих хітів долучилися учасник вокальної формації “Піккардійська Терція” Андрій Капраль і співак Павло Ільницький.
Ще одним знаковим переспівом в альбомі “Сніжність-3” є чуттєва річ “Список мрій” – в оригіналі My Favorite Things, яку свого часу виконувала неповторна Julie Andrews. Впізнають меломани і веселу пісеньку про “Сніговика” – Frosty The Snowman, знану у виконанні легендарної Ella Fitzgerald. “Пісня саме про сніговика, а не про “бабу”, як ще досі заведено казати в народі!” — каже GNATKOWSKI, готуючи слухача до того, що альбом сповнений позитивом та гумором.
Давні шанувальники творчости Ґнатковського пам’ятають, що в попередніх “Сніжностях” брала участь сирена української альтернативної поп-сцени Юлія Лорд. У новому альбомі також не обійшлося без дівочого вокалу. Цього разу до проєкту долучилася львів’янка, яка вже близько року живе у США, — Mari Trush. Для запису своїх вокальних партій до “Сніжності-3” співачка спеціально прилітала з Піттсбурґа до Кракова, де з 2019 року живе і працює сам GNATKOWSKI.
Нагадаємо, уже легендарний для української музики альбом “Сніжність.
Музика зимових свят” вийшов у 2006 році, а перші записи були створені ще в
далекому 2003 році. Тоді це була у буквальнім сенсі музична бомба! До Ґнатковского
чогось подібного ніхто з українських виконавців не робив. Це була перша спроба
перенести на український музичний ґрунт своєрідний жанр Very Specially Christmas,
вельми популярний передовсім на Американському континенті. Зрештою, в колах
видатних джазових чи поп-виконавців давно стало доброю традицією мати у своєму
музичному репертуарі коляду чи, на західний манір кажучи, X-Mas Song.
GNATKOWSKI вирішив не стояти осторонь цього тренду – й подарувати
українському слухачеві отой західний зимово-святковий настрій, який знав
здебільшого за Голлівудськими кінострічками. За основу взяв естетичні вершки
американської співочої X-Mas традиції – твори із золотого фонду світових джазу та
естради.
GNATKOWSKI
До першої “Сніжності” увійшли незабутні зимові хіти від John Frederick Coots,
Sammy Cahn, John Frederick Coots та Frank Loesser. GNATKOWSKI створив до них нову
авторську віршовану адаптацію і оригінальні аранжування. Так знаменита Let It Snow
у прочитанні Ґнатковського перетворилася на “Хай Сніжить”.
Проте основу альбому складали авторські пісні, щоправда, витримані у такій же
стилістиці. Слухаючи цю збірку, можна було легко заплутатися: де переспів на
американський оригінал, а де авторський твір?
Згодом GNATKOWSKI видав весняне продовження витвореної ним стилістики.
Наступний альбом виконавця “Ніжність” був присвячений весняному настрою: любові,
мріям, закоханості в рідне місто Львів… Тут можна було почути, зокрема, неофіційний
славень міста Лева міжвоєнної доби — хіт “Тільки ві Львові”.
Юзеф Пєньонжек (Józef Pieniążek, 1888-1953 рр.) є незаслужено забутим в наші часи, але досить відомим у першій половині ХХ ст. польським графіком і художником. Він ніколи не гнався за славою, не піддавався модним течіям в мистецтві. У своїй творчості він цікавився народною культурою, документував регіональні костюми, зникаючі професії, портрети людей, пам’ятки дерев’яної архітектури, церковно-народного мистецтва тощо.
Свою кар’єру Пєньонжек розпочав учителем малювання у краківській гімназії (1912—1915). Потім викладав у гімназії в Самборі (1915-1923). Нарешті у 1923 році він переїхав до Львова і до 1941 року викладав у VIII Державній гімназії імені короля Казимира Великого (під час радянської окупації гімназія стала реальною школою № 14). У 1941-1946 роках працював вчителем малюнку у Львівській художньо-промисловій школі (під час німецької окупації – Kunstgewerbeschule). Влітку 1946 року Пєньонжек виїхав зі Львова до Кракова, де продовжив викладацьку і творчу діяльність.
Самбірські краєвиди
Створені у 1920-30-х роках так звані «міські» портфоліо – кременецьке (повна назва «Кременець. Рідне місто Юліуша Словацького») [2], сандомирське і бидґоське привернули увагу мистецьких кіл і преси до творчості художника. У 1937 р. він видав у Львові портфоліо з 40 барвистих композицій, що показують костюми та образи горян, пам’ятки сакрального будівництва Підгаля, Орави, Спіша, Живця, П’єнін і Сондецької землі. Через це частина його художнього спадку є досі дуже цінна для етнографів і дослідників культурного ландшафту.
Декілька картин з етнографічного портфоліо
Попри те, що Пєньонжек багато років прожив у нашому місті, львівського портфоліо він так і не створив. Тож пропоную подивитись на деякі його роботи, розпорошені по музеях, аукціонах і приватних колекціях, які могли б стати частиною нествореного львівського портфоліо.
Вид на Волоську церкву і вежу Корнякта. 1930-ті роки. Джерело: onebid.pl
Деколи мистецтвознавці звинувачували художника у «консервативному дилетантизмі», вказуючи на більшу користь фотографії, але він вперто і старанно вимальовував деталі знайомих усім об’єктів, як от популярний вид на каплицю Боїмів.
Натомість вид на церкву Покрови Святої Богородиці аж ніяк не можна назвати «консервативно- дилетантським», тому що художник зумів вкласти в цю роботу чарівну нотку романтизму.
Костел Матері Божої Остробрамської. 1936 р. Джерело: facebook
Звичайно Юзеф Пєньонжек робив спочатку ескізи, які потім перетворював в акварельні картини. Але деякі ескізи були досконалими самі в собі. Таким є вид зі сторони площі Данила Галицького на львівські дахи і купол церкви Пресвятої Євхаристії.
На картині «Світанок у Львові» художник не тільки показав один з найгарніших краєвидів Львова, але вхопив фрагмент життя львів’ян, які десь собі їдуть на конях, запряжених в сани. А на передньому плані – вже не існуюча старенька і бідна хатина на схилах Замкової гори.
Світанок у Львові. 1942 р. Національний музей у Вроцлаві
Каплиця трьох Святителів в реальності є темною, майже чорною, але автор постарався висвітлити її завдяки м’яким пастельним тонам.
Каплиця Трьох Святителів при Волоській церкві. 1942 р. Джерело: artinfo.pl
Так само в ніжно-молочних кольорах Пєньонжек намалював знамениту «сплячу красуню» на Личаківському цвинтарі. Натомість з історичної точки зору варто звернути увагу на те, що постамент пам’ятника у 1943 році чомусь був розбитий.
Скульптура сплячої жінки. 1943 р. Джерело: onebid.pl
Польський історик Р. Марцінек написав статтю про Юзефа Пєньонжка, назвавши художника «співцем рідного пейзажу» [3]. І дійсно краєвиди Львова, «виспівані» художником, не залишать байдужим жодного львів’янина. Погляньте, якою гарною була Погулянка з видом на Личаківський цвинтар і Польський військовий меморіал. Тепер таким пейзажем можуть потішитись тільки мешканці верхніх поверхів новобудов.
Деякі праці автора буквально карбували історію, документуючи те, що зникало назавжди прямо на очах львів’ян. Так у 1945 році виглядала єврейська дільниця з залишками сакральних будинків.
Руїни львівської синагоги. 1945 р. Джерело: Galeria Żak
Виліт вулиці Личаківської належить до одного з популярних видів Львова, тим більше, що протягом останніх двох століть він постійно змінювався – від пожежної ремізи, будинок якої прикривав руїни бернардинського муру, до сучасного стану, коли відреставровані мури і Глинянська брама є безумовно однією з візитівок міста.
Однією з останніх львівських робіт Пєньонжка є графічна панорама міста, якому він присвятив багато років свого життя, викладацької і мистецької діяльності. Можливо колись його графіки, рисунки і акварелі на знак вдячності знайдуть собі виставкове приміщення у нашому місті.
9 травня 1945 року, день капітуляції нацистської Німеччини, став у СРСР Днем Перемоги, відзначеним мітингами й салютами. У Львові, місті з багатонаціональним населенням і...
