Tricky Nicki — український реп-виконавець, який читає музику англійською і має слухачів по всьому світу, автор двох міні-альбомів та низки синглів, найвідомішими серед яких є Ride for Ukraine, «Hello». Співак, який активно випускає успішні колаборації. Крайній з його треків «не та Любов» – дует з солісткою гурту KAZKA Олександрою Заріцькою, який продовжує підривати мережу та чарти радіостанцій.
Сьогодні Tricky Nicki та Freaky Siren презентували нову дуетну роботу «NOT OK». У ній йдеться про взаємодію двох можливих закоханих. Пісня стала другою спільною роботою виконавців, які стрімко набирають популярність в українському шоу-бізнесі. Попередньо Tricky Nicki та Freaky Siren злетіли з треком «ОК».
Історія двох людей, які подобаються один-одному. Герої розповідають, що кожен з них впевнений в собі, але внутрішнє «Я» перешкоджає зізнатися у почуттях. Кохання врятує світ, так само в цій історії – любов перемагає, два тіла сплітаються в одне.
«Кожна людина самодостатня, але коли дві людини можуть об’єднатися – відбувається неземне кохання, яке прикрашає життя», — поділились співаки
Артисти закликають виражати свої почуття та переставати їх тримати у собі.
Часи змінюються, а разом з ними й наші уявлення про світ навколо. Сучасну людину важко здивувати зображенням слонів, левів, папуг чи людей з різним кольором шкіри. Але так було не завжди. Достатньо спробувати «повернутися» на 200-300 років назад і ми зможемо побачити, що картина світу людей того часу була геть іншою, ніж у нас. Якою саме вона була, нам підкаже мистецтво XVIII століття, а точніше, фреска в одному з найвідоміших храмів Львова.
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла (колишній костел єзуїтів) по праву можна назвати одним з центрів життя сучасного Львова. В першу чергу, завдяки служінню військових капеланів, яке, в часі війни, стало особливо важливим. Разом з цим, храм поступово відновлює свою культурну спадщину, історія якої налічує вже майже 400 років. Одним з видимих результатів цієї роботи, стало відновлення розписів центральної нави, яке здійснила українсько-польська команда реставраторів під керівництвом професора Павела Болінського. Серед різних сюжетів увагу привертає фреска «Святий Павло – апостол народів» над головним вівтарем храму. Ця фреска була намальована у 1740 р. під керівництвом чеського майстра Франциска Екштайна.
Ідейний мотив фрески – роль єзуїтів у світовому місіонерстві. Для реалізації цього задуму, було намальовано апостола Павла (з характерними атрибутами: меч та книга) і земну півкулю з представниками фауни та народів різних регіонів світу. Для підкреслення місіонерського контексту фрески, було поміщено відповідний напис на картуші: «Portret Nomen Meum Coram Gentibus | Et Regibus. Actorum 9» (Нестимеш Моє Слово серед народів і королівств. Діяння 9:15). Для розуміння всього контексту фрески, слід розглянути розписи не лише на склепінні, а й на стінах головного вівтаря, з обох сторін якого зображено співзасновників єзуїтів: святих Ігнатія Лойолу та Франциска Ксав’єра. Такий погляд на ці розписи виправданий, оскільки вони становлять композиційну та ідейну єдність і навіть архітектурно відділені від решти храму. Відповідно, фрескова декорація головного вівтаря включає в себе зображення на бокових стінах та на склепінні. Однак, нас з вами цікавить конкретна частина фрески, де зображено Земну півкулю та різних людей і тварин, тому cконцентруємось на цьому.
Зображення Земної півкулі включає в себе два континенти: Євразію та Африку. Євразія розділена кольором на Європу та Азію. Наявні назви різних країн та морів. Крайні географічні назви в цьому регіоні: PORTUGALIA (Португалія), NOVA ZEMBLA (архіпелаг Нова Земля), LABONIA (Японський архіпелаг), CALICUT (Калькутта). Варто згадати, що сучасний Східноєвропейський регіон представлений трьома назвами країн: POLONIA (Польща), RUSIA (Русь), MOSCOVIA (Московія). Крайні географічні назви Африки: MAROCCO (Марокко), BARCA (м. Барка в Кіренаїці), MELINDA (зараз м. Малінді (Кенія)), ARC (не встановлено). Також, на фресці зображені й острови. Крайніми островами на сході є LATRONUM (Маріанські острови) та NOVA BRIT (Нова Британія). На півдні ж крайнім географічним місцем є острів IS. PAULI (Святого Павла).
Окрім назв країн / регіонів та островів, на фресці можна ще побачити назви різних морів (MARE) та океанів (OCEANUS). Зокрема, в регіоні Європа між Норвегією та Руссю розташоване MARE BALTICOR (Балтійське море), яке є єдиним водним об’єктом, зображеним посеред суші. Щодо інших морів та океанів, наявні такі назви: MARETARTARICUM та OCEANUS SEPTENTRIONALIS (на півночі Азії), MARE AMORIS (між Азією та Японським архіпелагом), MARE LABONICUM ORIENTALIS, далі на заході Африки є OCEANUS AETHIOPICUS MERIDIONALIS. Поруч Європи є кілька написів MARE, однак без уточнень.
Джерело фото: Дивись.info
Персоніфікації навколо земної півкулі дають чудове свідчення того, як європейці уявляли собі людей з інших кінців світу. Основою для ідентифікації яка «особа» представляла той чи інший регіон світу, є праця італійця Чезаре Ріпи «Іконологія», яке вперше побачило світ ще в 1593 р. Згідно з його працею, кожен регіон мав характерну особу, яка була відповідно одягнута, а також певну тварину, яка символізувала цей край. Європу, наприклад, зображали у вигляді жінки у багатому одязі різних кольорів , яка знаходиться між двома Рогами достатку (зерно та виноград), тримає храм у правій руці , а лівою вказує на корони та скіпетри. Поруч неї найчастіше зображали коня. Таке зображення наявне у лівій нижній частині фрески. Азія теж зображена у вигляді жінки, яка в руках тримала спеції та кадило. Варто зауважити, що одягнена вона у турецький одяг та має тюрбан на голові. Очевидно, це пояснюється близькістю до Османської імперії, яка, з огляду на часті контакти, й репрезентувала Схід в очах європейців. В плані фауни, за Азію «відповідав» верблюд. На фресці персоніфікації цього регіону зображені над Європою. Африка, згідно з працею Ч. Ріпи зображається у вигляді майже оголеної жінки з чорним кольором шкіри. Її характерними атрибутами є Ріг достатку, а також наявність таких тварин як лев, скорпіон та/або змія. Розглядаючи розпис у храмі, можемо зауважити одразу кілька осіб, які одягнуті у шкури тварин та мають чорний колір шкіри. Ні скорпіона, ні змії немає, однак є чітко зображений лев. Також, слід згадати про папугу та двох слонів, які теж символізують собою як Азію, так і Африку. Відповідно, можемо чітко виокремити персоніфікації Європи, Азії та Африки. Залишається Америка, яка вже була відома на той час, але її не зобразили на карті. Згідно з Ч. Ріпою, Америка зображувалася теж як особа з темним кольором шкіри, з вуаллю на плечах та штучним орнаментом з пір’я різних кольорів. Атрибутами цього континенту були лук, сагайдак з стрілами та … людська голова, пронизана стрілою. З світу тварин до цього регіону приписали ящірку. На фресці в храмі немає ні ящірки, ні людських голів пронизаних стрілами, але є чітко намальовані особи з темною шкірою, луком та сагайдаком, яких теж можна ідентифікувати як персоніфікації Америки. На загал, зрозуміло, що опис Чезаре Ріпи не завжди виконували з 100% відповідністю, тому немає нічого дивного, що певні елементи, характерні для якогось регіону, відсутні. Однак, це не перешкоджає нам чітко трактувати цю фреску та її елементи саме як алегоричне зображення світу.
Зрозуміло, що фреска є більш схематичним зображенням, ніж точним. Крім цього, важко сказати, чи був у цього зображення якийсь прототип. Звісно, що географія була відома вже як наука. Зокрема, її викладали у львівському єзуїтському колегіумі в рамках математичних студій. Також, існували й географічні атласи та книги, про що свідчать відповідні записи у каталогах бібліотеки. Тому, в глобальному контексті, малюнок Земної півкулі не був чимось унікальним, однак у локальному вимірі він все ж має свою особливість і є вагомим джерелом для вивчення світогляду соціуму давніх часів.
24 серпня 2024 р. о 15 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154), в рамках святкування Дня Незалежності, відбудеться відкриття виставки «Наша Незалежність».
На виставці експонуються авторські листівки до Дня Незалежності, створені студентами кафедри Графічного дизайну Львівської Національної Академії Мистецтв. Всі листівки розроблено в межах технологічної практики під керівництвом викладачок Ольги Вовкогон та Тетяни Цюпки.
«Основною темою практики, в червні 2024 року, було створення набору листівок до національних свят України. Це завдання стало своєрідним підсумком 2 року навчання на освітніх програмах “Графічний дизайн” і “Медіадизайн та ілюстрація”.
Теми листівок студенти обирали на свій розсуд, проте обов’язково однією із них мала бути листівка до Дня Незалежності України. Оскільки цей День для України, як і для інших країн з непростою історією становлення власної державності – надзвичайно важливе свято. В цей день згадуємо який непростий був шлях і скільки поколінь боролися за цю Незалежність, про всіх тих хто працював і загинув заради неї. Ця боротьба триває й зараз (під час війни росії проти України) і справді важливо, що студенти осмислили тему незалежності окремої особистості та її волевиявлення, реалізації так і незалежність України загалом.
Автор листівки: Катерина Полюхович
Результатом стало створення листівок дуже різних концептуально та за графічним вираженням. Загалом на цій виставці представлено роботи 55 авторів, а самих листівок – 82. Деякі автори створили цілу серію (2, 3 і навіть 7) листівок до Дня Незалежності. Також до експозиції було відібрано кілька листівок до Дня прапора – свята напередодні Дня Незалежності, яке тісно з ним пов’язане.
Вражає різноманітністю діапазон ідей та засобів використаних для розкриття теми “День Незалежності України”», – розповіла куратор виставки, викладачка Ольга Вовкогон.
Автор листівки: Валерія Попова
Подія організована у співпраці Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові та кафедри графічного дизайну Львівської Національної Академії Мистецтв.
Якщо ви готові пробігти справжній крос почуттів, то готуйтеся до несподіванок. Кохання – це не легка прогулянка, а сміливий забіг через паркани, мости й траншеї. Але коли серце наповнене справжніми почуттями жодні перепони не страшні – кохання робить нас здатними на неймовірні речі.
Незалежно від того, що радять інші артист нагадує нам, що найважливіше те, що в душі, а не на поверхні. Адже наша любов – це книга, яку ми пишемо вдвох, без втручання сторонніх авторів.
«Мені пощастило кохати лише одну людину, я ніколи не кохав раніше і ніколи цього не казав нікому іншому, окрім своєї дружини. Тому ця пісня, як і всі мої пісні про неї.» – каже DOVI.
Ця пісня обов’язково стане саундтреком для багатьох сердець. Вона пронизана романтикою, щирістю та пристрастю, які роблять її особливою для кожного слухача.
Вибір місця для проведення важливих заходів – конференцій, семінарів чи корпоративів – є ключовим етапом у плануванні. Львів – місто з багатою історією та неповторною атмосферою, яке приваблює тисячі туристів та бізнесменів щороку. І якщо ви плануєте провести у цьому чудовому місті захід, то питання організації – одне з найважливіших. Оренда локації у Львові – це перший крок до успішного заходу.
Від правильного вибору місця залежить багато: комфорт учасників, ефективність роботи, загальне враження від події. Eventlocations – це зручний сервіс, який допоможе вам швидко та легко знайти ідеальну локацію для вашого заходу у Львові. На сайті представлений широкий вибір конференц-залів, ресторанів та інших приміщень, які підходять для проведення різноманітних заходів.
Переваги оренди конференц-залів у Львові
Оренда локації Львів забезпечує не лише комфортні умови для проведення заходів, але й доступ до сучасних зручностей. Багато конференц-залів у Львові оснащені сучасним аудіо- та відеообладнанням, що значно полегшує проведення презентацій і відеоконференцій. Важливою перевагою є також гнучкість у виборі розмірів залів, що дозволяє адаптувати простір відповідно до кількості учасників та специфіки заходу.
Різноманітність локацій для будь-яких потреб
Львів пропонує різноманітні локації, які можуть задовольнити будь-які потреби організаторів заходів. Це можуть бути як великий конференц-зал у бізнес-центрі, так і затишна зала в історичній будівлі. Багато місць мають додаткові послуги, такі як кейтеринг, організація розважальних програм та інші зручності, які забезпечать комфортне та продуктивне проведення вашого заходу.
Вибір і підготовка локації
При виборі локації для заходу важливо враховувати не лише розташування, але й інші деталі, такі як доступність парковки, відстань до зупинок громадського транспорту та можливість організації технічної підтримки. Хороші локації зазвичай пропонують також можливість проведення попередніх оглядів, що дозволяє оцінити усі аспекти простору та впевнитися у відповідності його вашим вимогам.
Зручний сервіс для планування
Сервіс Eventlocations спрощує процес пошуку та оренди конференц-залів у Львові, надаючи детальну інформацію про доступні локації, їх можливості та ціни. Це дозволяє заощадити час на пошуки та зосередитися на підготовці вашого заходу, знаючи, що місце для нього підібрано найкращим чином.
Висновок
Планування успішного заходу починається з правильного вибору локації. Львів пропонує безліч можливостей, і з правильним підходом ви зможете знайти ідеальне місце для будь-якого заходу – ділової конференції чи святкової події. Оренда конференц-залу у Львові – це відповідальний крок, який вимагає ретельного підходу. Зверніться до Eventlocations і вони допоможуть вам знайти ідеальне місце для вашого заходу!
Вигляд вулиці Кароля Людвіга (тепер – проспект Свободи) та кварталу, який
називали одним з осередків розпусти
Наскрізна брама біля будинку №25 на проспекті Свободи у Львові має одну малопомітну, але дуже своєрідну оздобу — металевий вигнутий стовпчик із пікантним гравіруванням та формою, яка нагадує фалос.
Як відомо, свого часу український поет Юрій Андрухович у своєму “пророчому” вірші “Пам’ятник” прогнозував появу схожого монументу на львівській стометрівці, яка на той час, на його думку, буде носити горду назву “проспект Бу-Ба-Бу”, на честь літературного угруповання, до якого він належав.
Можливо, саме під враженням від цього декоративного елементу у квітні 1990 року з’явилися ці поетичні рядки:
“Нас народ не забуде. Нам пам’ятник буде. У Львові –
І так само на всіх постаментах і тронах земних.
Неборак! Ірванець! І ще отой третій… А хто він? –
запитає зненацька один із туристів дурних.
Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз:
ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син!
Нас на цоколі троє – четвертий на цоколі Фалос
(це, здається, філософ такий давньогрецький один)”.
Обмежувальник стовпчик при в’їзді до брами на проспекті Свободи, 25, facebook.com
Насправді, стовпчик біля брами має значно давнішу історію і колись виконував багатофункціональне призначення.
Найперше, цей елемент в’їзної брами служив для безпеки пасажирів бричок та карет, не даючи колесам “розгулятися”, і допомагав візникові чітко увійти у вузький проїзд. Скажімо, у старому Станиславові (тепер Івано- Франківськ, – авт.) з такою метою при в’їзній брамі до палацу Потоцьких, були вмуровані в землю дула двох давніх гармат (чи, радше, їх муляжі), які дозволяли каретам не обдирати боки, проїжджаючи через ворота.
Своєрідна форма цього обмежувального стовпчика на львівській “стометрівці”, мабуть, невипадково нагадує про заняття, значно давніше, ніж навіть давньогрецька філософія. Паралельна вулиця Леся Курбаса (в часи Австро-Угорщини — вулиця Рейтана) понад сто років тому була відомою, як одне з місць розпусти, пізніші дослідники Львова навіть порівнювали її з вулицею “червоних ліхтарів”.
Треба сказати, що в середині ХІХ століття австрійська влада заборонила діяльність борделів, які до того діяли легально, дозволивши повіям виключно індивідуальну трудову діяльність у спеціально орендованих помешканнях. Проституція від цього, звичайно, не зменшилася, але більшість повій, як водиться під час утисків, перейшли “в тінь”.
Інтер’єр театру-вар’єте “Casino de Paris”, golospravdy.eu
На початку ХХ століття на вулиці Рейтнара, куди провадить брама з еротичним декоруванням, з’явився театр-вар’єте “Casino de Paris”, де працювали танцівниці, з якими завжди можна було домовитися про приватний танець, який переростав у щось більше, ніж стриптиз. Розташовані поруч готелі також цьому сприяли.
У лютому 1911 року власник вар’єте Адольф Танненбаум навіть змушений був виправдовуватися у пресі після скандальної статті у львівському виданні Gazeta Codzienna про розпусту у Львові, в якій згадувався і його заклад.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Латвійського національного історичного музею, Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Виставка відбудеться при підтримці Почесного консульства Латвійської Республіки у місті Львові.
Особливий учасник відкриття виставки Львівська національна академічна чоловіча хорова капела “Дударик”.
17 серпня о 18:00 у виконанні Національного президентського оркестру під орудою Ділявера Османа прозвучить симфонічна музика однієї з найяскравіших сучасних кримськотатарських композиторок Ельвіри Емір та поезія польського класика Адама Міцкевича, власне «Кримські сонети» (у перекладі Максима Рильського), написані митцем під враженням від його двомісячної подорожі Кримом.
Всеукраїнський тур «Симфонія Криму. Повернення» покликаний не тільки познайомити з кримськотатарською академічною симфонічною музикою високого ґатунку, але й підкреслити єдність країни, відкрити двері до недоступних сьогодні, через тимчасову окупацію Криму рф, – культурних скарбів півострова. А також представити культуру кримськотатарського народу, як частину не лише українського культурного поля, а й загальноєвропейського та світового.
Слід відзначити, що Ельвіра Емір є однією з небагатьох жінок-композиторок в кримськотатарській культурі, що само по собі є винятковим фактом. Її музика відчутно вкорінена у кримськотатарський мелос, неповторний своїм колоритом. Разом із тим, її стиль, крім національних фольклорних традицій, гармонійно поєднує деякі стильові явища музичного модернізму ХХ століття, зокрема, неоромантизм та імпресіонізм. Симфонії композиторки – потужні й масштабні, вони вражають рівнем драматизму і широтою музичного «дихання». Безумовно, їхня авторка – самобутня й глибока композиторка, а її музика варта представлення на найбільших концертних майданчиках світу.
Автор ідеї Олександр Рудько: «У нашому проєкті ми хочемо сказати про багато речей. І відповідно використовуємо різні виразні засоби, щоб якомога точніше проартикулювати ті теми, про які раніше мовчали або говорили недостатньо. В музиці закладені глибинні болі й радості кримськотатарського народу. Слово – це незаангажований погляд на Крим і його культуру: поезія Адама Міцкевича лягає дуже точно й стилістично ідеально поєднується з музикою. Відеоряд покликаний візуально висвітлити ключові події життя народу за останні 250 років. Таким чином, музика, слово і візуальна частина – створюють цю СИМФОНІЮ КРИМУ».
Ділявер Осман, диригент, музичний керівник проєкту: «Для мене цей проєкт має особливе значення. Наша місія зробити все, щоби люди, які мешкають у Криму, відчували нашу підтримку. А для тих, хто живе на материковій частині України, через поезію та музику показати всю красу нашого Криму. Це наша земля і ми маємо об’єднуватись у спільній боротьбі, заради звільнення наших громадян з окупації, в якій вони опинились після 2014 року. Кожен на своєму місці має робити все, щоб наблизити перемогу над ворогом і допомогти повернутись до рідної землі всім тим, хто вимушений був її залишити після ворожої навали».
У проєкті беруть участь:
Національний президентський оркестр
директор полковник Максим Гусак
Ділявер Осман – диригент, музичний керівник проєкту
Гастрольний тур реалізується Національним президентським оркестром за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України та участі ГО «Культурно-мистецька фундація DUSHA UA».
Простір Свободи», це серія авторських фоторобіт українського фотохудожника Валерія Лещинського про найвищу суспільну цінність – Свободу! Головна концепція світлин, які автор зробив у 2011-2013 роках, якраз напередодні Революції Гідності, відображає сувору і дуже символічну моральну реальність того часу. Це візуальна історія для чуттєвих глядачів, які думають, аналізують і найголовніше – вміють відчувати.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Про автора:
ВАЛЕРІЙ ЛЕЩИНСЬКИЙ – киянин,
засновник та куратор Art-об`єднання «Kyivphotos-Hall 2012», входить до Національної спілки фотохудожників України, один з небагатьох українських фотографів, який працює в руслі сучасного пікторіалізму та фотоімпресіонізму.
Експерементує в concept & abstraction.
Про творчість:
авторські фотороботи Валерія виходять за межі традиційного образотворчого фотомистецтва, його герої живуть у надсвідомості, кристалізуючи концепції навколишнього буття. Частина творів зберігається у фондах Хмельницького музею фотомистецтва і в приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Якість води, яка подається трубами центрального водопостачання, не відповідає всім вимогам. Рідина наповнена різними бактеріями та хімічними сполуками, що роблять її просто небезпечною. Йдеться не лише про вживання в їжу, а й про ризик пошкодження побутової техніки. У вирішенні даної проблеми вам зможе допомогти інтернет-магазин FILTER.UA, де ви знайдете широкий асортимент фільтрів для очищення води. При цьому важливо дізнатися докладніше про найбільш популярні види, щоб вибрати той, який буде відповідати вимогам.
Навіщо встановлювати фільтраційну систему на воду
Хоча вода, яка надходить до будинків і квартир через крани, проходить очищення, це не допомагає видалити навіть великі домішки. Аналіз рідини покаже наявність жорстких солей, марганцю, хлору, фенолу, заліза, а також низки бактерій, що викликають хвороби. Такий склад значно підвищує жорсткість води, а її використання в «чистому» вигляді призведе до:
захворювань ШКТ;
слабкості організму та головних болів;
розвитку шкірних захворювань;
появи алергічних реакцій;
ламкості волосся та нігтів.
Для побутової техніки ця рідина також небезпечна. Пральні машини та бойлери з «мокрим» ТЕНом швидко покриваються накипом, втрачають у продуктивності і згодом виходять із ладу. До цього списку можна додати електричні чайники, посудомийні машини та інші пристрої, робота яких пов’язана з використанням води із трубопроводу. Тож питання необхідності встановлення фільтра стоїть особливо гостро.
Які бувають фільтри для води
Існує безліч видів фільтрів для очищення рідини, серед яких можна виокремити найпопулярніші моделі:
для питної води — до них уналежнюють як найпростіші глеки з невеликими фільтрувальними елементами, так і складні ступінчасті системи зворотного осмосу;
магістральні — поділяються на системи тонкого (видаляють бактерії та інші незначні домішки) та грубого (велике сміття) очищення;
проточні — встановлюються під або на мийку й застосовуються для видалення заліза, сірководню та запобігання накипу;
фільтраційні конструкції — можуть складатися з однієї або декількох мембран і виконувати комплексне очищення (іонообмінні пристрої, вугільні мембрани, механічне очищення, пом’якшення).
Вибір апарата залежить від ступеня забрудненості рідини та завдань, які ставляться перед фільтром. Перед купівлею бажано проконсультуватися з продавцем, щоб обрати найбільш відповідну модель для себе.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Продовжуємо знайомити читачів із статтею про пожежі у давньому Львові. Друга частина публікації була надрукована у часописі “Українські вісти” (№ 92 від 27.04.1937 р.). Першу частину можна прочитати тут.
Правопис публікації залишаємо оригінальним
Мартин Груневег. Високий замок
Пожежі в давному Львові
Був теплий і погідний второк; західній вітер змагався чимраз дуще. Наближався вечір і місто затихало. Нечайно, о годині 7 вечора в броварі на розі нинішних улиць Вірменської й Рутовського, появилися полумяні язики. Не вспіли ще дзвони вдарити на ґвалт, як полумя обняло цілий бровар і сусідні за будування. Довготрівала спека підготовила пальний матеріал як слід. Скорше, аніж можна було кинутися на рятунок, обняло полумя вулиці Пекарську, Краківську й Вірменську з одного, та Замкову, Галицьку й Шевську з другого боку. Дві могутні струї полумя злилися небаром понад Ринком, а відтіля понеслися мов гураґан на Високий Замок і Знесіння. Про рятунок не було мови. Доми, церкви й монастирі, товарові магазини й міські та державні установи потонули в морі полумя. Не обійшлося й без жертв у людях. А коли ранним-ранком глянули львовяне на рідне місто, побачили безладну куцу згарищ, понад якими здіймалася чудом збережена ратушна вежа й «радецькі кімнати» з міським архівом. Одчай погорільців переходив спроможність видержання людських нервів. З одчаю теж зродилася думка – покинути пожарник й шукати нового пристановища, але згодом привязання до рідного клаптика землі побідило. Працею міщан й творчістю цілої валки італійських каменярів, будівничих, повстає на згарищах середньовічного Львова -ренесансовий Львів. Його теж обличчя збереглося до наших днів в більшости видатніщих памятників (Волоська церква, монастир Бенедиктинок, Корняктівська палата й Чорна камениця в ринку та каплиці Боїмів і Кампянів біля латинської катедри).
Описана в горі пожежа була найбільшою з катастроф, але далеко не останньою.
Шпиталь Святого Духа на панорамі міста З. Розвадовського.
Вже в 1564 р. вечором у Великий Четвер, знялася в стайні, біля латинської катедри пожежа, яка знищила південню полосу ринку, краківську вулицю, шпиталь св. Духа з каплицею, костел Чесного Хреста та Низький Замок, разом з забудуваннями.
Підчас чергової пожежі в 1571 р. погоріла майже вся жидівська дільниця (Зарваниця), а разом з нею і Руська вулиця з Успенською церквою та ґотицьке склепіння домініканського монастиря.
Десять літ згодом, пожежа, яка знялася в броварі майстра Шимона знищила сім домів.
В 1584 р. погоріло на Галицькому передмістю 36 домів. Велику пожежу занотували міські акти під 1596 р.
Зображення вежі Корнякта у 1618 році
Дня 26 березня 1616 р. знову нещасна жидівська дільниця дала провід до пожежі, що перекинулася на Руську й Вірменську вулицю. Тоді то погоріла Корняктівська вежа та будинок Ставропіґії з друкарнею.
Виїмкова своїми розмірами пожежа навістила львівські передмістя в 1623 р. Тоді то по перебільшеним обчисленням сучасників мало погоріти 1200 домів, а з ними костел Марії Сніжної, монастир і костел Бенедиктинок, українські церкви Миколи, Федора, Преображенська, Онуфріївська та Пятницька та вірменський монастир Анни.
Під свіжим вражінням цеї катастрофи, видав львівський магістрат заборону передміщанам будуватися в сусідстві городських мурів блище, аніж на 400 ліктів.
В 1626 р. невідомо вже котрий раз з черги вигоріла майже вся жидівська дільниця.
Церква Богоявлення (вгорі) та Благовіщення. Фрагмент панорами Львова 1772 року
В 1637 р. вигоріла велика частина галицького передмістя з церквою Богоявлення й костелами. Тоді то передміщане звернулися до львівських «конзулів» з прозьбою про дозвіл на мурування під домами камяних пивниць, чого їм досі не було вільно робити.
Серед творів одного з найбільш досвідчених сучасних українських скульпторів Любомира Яремчука, який 15 серпня святкує свій 70-річний ювілей, двофігурна композиція «Жайворонки» стійко утримується як основний знаковий ідентифікатор автора.
Любомир Яремчук біля свого твору Покрова. Світлина 2000-х роківЛюбомир Яремчук. Жайворонки. 1981. Бронза
Натомість з часу її появи (1981) проминуло більше 40 років, до переліку професійних досягнень мистця додатися й образи святого Луки, князя Ярослава Мудрого, короля Данила, гетьманів Івана Мазепи, Петра Конашевича-Сагайдачного, Лесі Українки та Івана Франка, Михайла Грушевського, Миколи Міхновського, полковника Дмитра Вітовського, Івана Горбачевського, композиторів Володимира Івасюка, Андрія Гнатишина, артистки Лариси Кадирової, багато десятків проникливих алегоричних жіночих образів…
Про композиційні підходи, пластично-образні «ключі», експресивність манери ліплення, вправність оперування різними матеріалами і техніками скульптури Любомира Яремчука уже можна укладати фахові посібники. Його станкова і монументальна пластика дивує метафоричною промовистістю і прискіпливістю формального вислову.
Народився Любомир Яремчук 15 серпня 1954 року у м. Судова Вишня на Львівщині, навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Івана Труша та Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва.
Профільний педагог – Дмитро Крвавич, який став для нього, як і для цілої генерації львівських скульпторів 1960-1980-х років свого роду провідником до глибших пізнань природи пластики у вимірі авторської екзистенції.
Широкий алегорично-смисловий простір скульптури Любомира Яремчука потребує спеціальних мистецтвознавчих студій. На його творчій методології навчається сучасна творча молодь, для якої він як педагог дарує свої багаті фахові знання.
Невеликий репродуктивний ряд з його великого доробку дасть змогу побачити силу обдарованості мистця і педагога, одного з кращих репрезентантів львівської школи скульптури кінця XX – початку XXI століть.
По-особливому щира, душевна та вже традиційна для Львова: 17 серпня о 19:00 у !FESTrepublic відбудеться грандіозний концерт «Шампанські очі» на честь дня народження легендарного українського артиста Кузьми Скрябіна.
Цьогоріч подія буде справді особливою та також присвяченою ще одній важливій людині – мамі Кузьми, повідомили організатори VINIL concert agency.
Тож батько та рідні Андрія Кузьменка, а також концертна агенція VINIL організували ексклюзивну подію з особливою програмою з пісень Кузьми, що прозвучать у виконанні зірок. Зокрема, на гостей очікують виступи: ЛесикСам / LesykSam, Андрій Кравченко, Golubenko, DIBVROVA, Зіновій Карач та інших артистів.
Музичний супровід вечора забезпечить естрадно-симфонічний оркестр Театру Заньковецької під керівництвом Богдана Мочурада. Також цікавою особливістю програми стане звучання пісень Скрябіна в інструментальному виконанні оркестру.
Напередодні події артисти поділилися власними спогадами про Кузьму.
ЛесикСам: «На рахунок творчості Андрія можу говорити годинами. Вся його творчість і моя починалися разом… Це мій брат, це легенда України, це філософ, музикант, все що найкраще можна сказати про людину, це про мого Кузьму.»
Андрій Кравченко: «З Кузьмою зустрічався один раз в житті. Це людина-титан, яка мала свою непохитну думку і стійку волю. Людина, чия душа готова обійняти ввесь світ навколо. Справедливий, чесний, талановитий. Він захоплював собою з пів слова. Так само як і його музика захоплює з першої ноти. Від пісні «Старі фотографії» завжди мурахи, скільки б разів її не слухав. Ти живеш в пісні. І от саме коли в пісні життя, ця пісня вічна. Як і Кузьма.»
Golubenko: «З творчістю Скрябіна я познайомився ще змалечку, коли мій тато слухав його пісні вдома чи в машині, та згодом ця музика стала і моєю улюбленою. Тому для мене буде велика радість виступити на цьому концерті.»
DIBVROVA: «Коли познайомився з цією чудовою людиною, я побачив перед собою високого, кучерявого, веселого чоловіка, який постійно жартував. Кузьма назавжди буде в моїй пам’яті і я впевнений, що його вічні хіти будуть назавжди у наших серцях.»
Зіновій Карач: «Що для мене музика Кузьми? Це саундтрек мого життя… Музика Скрябіна може виховати хорошу людину.»
Концерт «Шампанські очі», започаткований агенцією VINIL разом з батьками Кузьми у 2019 році, вже став невід’ємною традицією для Львова. Цього року він відбудеться вже вчетверте.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
“НЕСКІНЧЕНА НАДІЯ” – виставка-фотопроєкт, присвячений дружинам, матерям, сестрам, родинам українських військових з 30-ї бригади ЗСУ, які зникли безвісти під час боїв з вагнерівцями на Бахмутському напрямку.
Для сімей, чиї близькі вирушили на фронт і не повернулися, кожен день наповнений надією, очікуванням та розпачем. Пошук чоловіків і синів стає для них найважливішим завданням. Надія, страх, відчай і бажання дізнатися правду – все це супроводжує їх щодня.Вони – незмінні символи Сили, Віри та Любові.
Герої фотопроєкту – дружини, сестри, матері і діти військових 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького Збройних сил України. Воювали на бахмутському напрямку з угрупованнями “вагнера”.
Зникло безвісти понад 300 людей з бригади. Історії цих жінок – це частина масштабних гуманітарних викликів, із якими стикається Україна за умов війни.
Наталія Нестеркіна (Сучок) – живе і працює в Києві, членкиня Національної спілки фотохудожників України, художник APG( Асоціація фотографів Грузії).
Сьогодні виповнюється 101 рік з дня народження українського педагога, живописця, графіка та іконописця Карла Звіринського. Його донька поділилася спогадами своєї мами про тата, доповнивши їх невеликим вступом.
Сьогодні 101-річниця від дня Твого народження, Тату… в нас війна… Часто звертаюсь до Твоїх спогадів… Ти теж жив в час війни… Стараюсь вчитись в Тебе… Але хай сьогодні розкаже про Тебе Мама …
Карло Звіринський
Спогади Теофілії Лінинської, дружини Карла Звіринського (уривок)
Третьої ночі у сні Ти прийшов і сказав, вказуючи пальцем на цей зошит: «Пиши!» Тон наказу. «Що писати?» -, але у відповідь Ти повторив: «Пиши!» і показав пальцем на картки.
«Що писати?» – питаю у Твоєї фотографії. Ні слова у відповідь, тільки дуже зосереджений, суворий погляд очей. Сигнал твого ручного годинника… Для мене сигнал. Треба писати! Кому, для чого? Терпіти неможу коли лізуть у душу байдужі очі чужого. Для дітей, для внуків? Добре, для них буду. Щоб знали, хто був їх великий Дідусь. Для Тебе Юрасичку і Адюсю пишу.
До Бога звертаюсь: «Постав, Господи, моїм устам сторожу,
До дверей губ моїх варту…».
Теофілія Лінинська
Наш Карло
А діти росли, росли і у Звіринських. Але то були зовсім інші діти ніж сільські. Спрацювали, якісь гени таємничі. Коли ще Карло був маленьким і тільки ставав на ноги, тримався стільчика і худесенькі ноги тремтіли, а ручкою щось розмахував і цілий час «говорив» якісь звуки лише, бо ще не вмів вимовляти слова. Говорив і говорив з запалом як оратор. Мама його сміючись казала: «То буде якийсь професор». Усі сміялись, бо це не помістилось би в голові людській в ті часи. Це було рівнозначне полетіти на місяць (тоді). Бідний хлопець з бідної родини, навіть не селянин, бо клаптика землі не було. Що чекало на цього «професора»? Доривочна робота на тартаку, чи в монастирських стайнях?
А «професор» підростав. Батрак чи професор? Доля хихикала в кулак.
***
«Професор» підростав, зачитувався «Світ дитини», прочитав все що було в шкільній бібліотечці.
У 8-9 років до Звіринських сходились всі дорослі «хлопи» і він робив їм «політінформації», дуже фахові, вичерпні. Його слухали з пошаною і довір’ям, говорячи: «Диви, яке мале, а всьо знає».
З монастирської бібліотеки черпав знання географії, світової і української історії. Потім література світова і українська, геть пізніше теологія, філософія.
Читав не хаотично, робив виписки, усистематизовував. Точні науки його не цікавили.
Зліва на право Карло, Людвік, Мар’ян, Йосиф з батьками
І зараз не можу не дивуватись звідки у нього це. Адже простий сільський хлопець, бідний до краю, не мав нікого, хто керував би ним, спрямовував, радив, допомагав. Хіба що давали йому літературу в монастирі. Але ж він вмів підбирати собі, скласти якусь систему. Я не виходжу зі здивування. Не тільки я. Всі, хто хоча раз зіткнувся з ним не могли пояснити цей феномен.
А він ріс і розвивав, поглиблював свої знання. Не задавав собі питання навіщо, яка мета цього. Не міг навіть мріяти про якусь гімназію, навіть думка така не світила в голові, бо гімназії були платні, а тут навіть взуття не було за що купити і ходив босий. Просто його якби щось штовхало з величезною силою: «знати, все більше і більше знати».
Прекрасно орієнтувався в політиці усіх країн. На все мав власну думку. В його багатогранних знаннях була якась сильна конструкція, система, надзвичайний порядок, дивувало всіх логічне мислення, ясність думки, на все була своя поличка, де він докладав все новопізнане. Знав на яку поличку все поставити. Але не був впертим, був гнучкий.
Карло Звіринський, приблизно 1937 рік
Була єдина дорога для такого обдарованого хлопця – монастир. Може і так сталось би, якби світ не став на голову. Але для монастиря йому бракувало, мабуть, сліпого послуху. Може і помиляюсь, бо він був глибоко віруючим. Чому так говорю? Бо він мав на все свою чітку і ясну думку. Був критичним (не злосливим), бачив недоліки і там, з якими тяжко було змиритись сліпо. Та, мабуть, поступив би у монастир, бо там можна було набратись знань все глибших і глибших. А альтернативою було стати конюхом, чи ще кимось у цьому роді, батраком.
Вчителі та учні початкової школи у с. Лаврів. У другому ряду посередині сидить Ірина Людкевич, в останньому третій справа брат Йосиф, четвертий справа К. Звіринський, близько 1937 р
Думаю, що підійнявся б дуже високо. Але… і там були різні люди, і Польща гнобила всіх і вся. Неможливо було простому українцеві вибитись в люди. О, таких людей багатство не зіпсувало б, а дуже допомогло. Необхідний був в цьому випадку мудрий, багатий батько чи якийсь родич.
Та що ж…, він видрапувався сам, усіма силами. Геройство. Нарікав на пам’ять. Думаю, дуже перебільшував. Якщо трохи і було в цьому правди, то він геніально вмів її розвивати різними вправами, комбінаціями, виробив систему своєрідну, гнучку, ефективну. Запам’ятовував надовго і глибоко. Запрограмовував пам’ять на десятиліття. Метод його не давав збоїв, його мозок був досконалим комп’ютером. Його зошити з короткими рецензіями, анотаціями дивують і досі. В хаосі війни мабуть втрачені.
Усі брати також дисципліновано це робили. Усі добре вивчили німецьку мову самостійно, користуючись якимось старими підручниками, що їх викидав монастир, а вони підбирали. Щоб дістати ці підручники чи словнички, старший брат [Людвік] поїхав до Крехова чи Жовкви, чистив там взуття монахам, а за це вони давали йому ці підручники. Там трохи жив, виконував цю роботу і привозив додому «трофеї», на які так чекали брати.
В першому ряді посередині п’ята справа Теофілія Лінинська
Усі троє вчились разом, опитували один одного, допомагали. […] Самостійно вивчили нотну грамоту, грали на гітарі, мандоліні, іншого інструменту не було, самі вивчились. Все по самоучках. Мали добрий слух і добрі голоси. Молодший Йосиф керував пізніше хором. Мав намір поступити в консерваторію.
Все це викликало подив і пошану до них. Але їх сторонились, бо визнавали їх за «панів», а ті «пани» були бідніші від них набагато. Тільки мали дар Божий, жагу до знань, надзвичайну працьовитість. Дуже любили один одного. Про них ще напишу пізніше.
До 9-ти-14-ти років Карло не виявив ніяких здібностей до малярства. Мабуть не було нагоди, ні можливостей. Фарб не бачив. І раптом це прорвалося. Напевно десь побачив у книжках репродукції. Один із монахів пообіцяв пояснити йому дещо з живопису, як змішувати фарби, щоб добитись бажаного кольору, як ґрунтувати [полотно]. Бо він навіть не знав, що треба ґрунтувати. Але забув [монах] за обіцянку. І Карло мав жаль ціле життя до нього.
І підростав той хлопчина, не марнував часу на пусті забави з сільськими дітьми. Притулившись до теплого боку корови, що паслася спокійно і методично скубала траву, він не відривав очей від книжки. Корівка гріла його по-материнськи в холодні дні. В дощові дні, накривши голову і плечі мішком, ховався під ялинку або стару густу липу і дрожачи від холоду читав, читав… Часом палив вогонь і зачаровано дивився і слухав, як потріскують дрова. Грів посинілі ноги і руки. Вечорами при малій нафтовій лампі читав і читав аж до сильної втрати зору. Кароль Май захопив його зовсім. По ньому він прекрасно вивчив географію. Потім Кервуд, Джек Лондон. Піднімався вище і вище. Лепкий само собою. Досконало вивчив історію України. Став великим патріотом свого народу, бо зрозумів, відкрили йому очі на кривду українського народу багато творів. Мазепа був його ідеалом.
Автопортрет, рисунок, 20.7.44р.
І тут враз проривається у нього зацікавлення малярством, графікою. Може це сталось би і раніше, але він не мав можливості зустрітися з цим. Деякі примітивні знання дістає від Старосамбірського маляра провінційного Демковича [Андрія]. Хтось з монахів порадив їхати вчитись до Львова в школу «Sztuk plastycznych» [Школа образотворчого мистецтва]. Про це він пише у своїх спогадах. Перший раз бачить поїзд. Батько відвіз його і залишив самісінького, дав пару злотих і вернувся. То була єдина його допомога. Нікогісінько не знав. Але мав молодість, відвагу і страшну силу волі. Мав лише 4 класи освіти. А знаннями дивував кожного. Та тоді було дуже багато чесних, порядних, розумних людей, які скоро побачили в ньому надзвичайно і всесторонньо обдарованого юнака.
Бідував дуже і дуже. Вічно голодний ходив. За «німців» училище, бурса, де страшно бідував. За хлібні шкірки впорядковував комусь особисту бібліотеку. Коли проходив мимо пекарні, то запах хліба викликав у нього спазми і болі в жолудку. Розповідав різні смішні витівки бурсаків. Матері нічого не говорив про голодування, ніхто цього не знав. Тай що мати могла допомогти йому? Давала трошки масла, перемішаного з сиром, якісь пиріжки. Економила на собі.
Потім німці забрали в робочий табір – так званий «баудинст». Там було справжнє пекло. Непосильна робота (копання ровів і т. д.). Земляні роботи.
Карло Звіринський в майстерні у м. Львів на фоні ікони Христос Пантократор пожертвуваній церкві св.Онуфрія в с. Лаврів 1993 р.
Кормили вареною редькою, капустою, буряком. Без каплі масла чи маргарину. Кусок страшного чорного хліба, що не був хлібом, а якимось пліснявим злиплим місивом і «чорна кава». Тобто якась «бурда» без цукру і кави, а якийсь цикорій чи щось. На голих нарах трохи посіченої багатьма людьми соломи і страшні блохи. Німці з нагайками і дубинками карали за найменший не так виконаний рух. Одного разу його мало не вбив німець за якусь дрібницю. Бив по голові. Але йому вдалось втекти. Трохи відійшов на селі дома і знову за навчання. Він так виділявся інтелігентністю, розумом, знаннями, що з ним почали контактувати видатні на той час мистецькому світі люди.
Думаю, що він пише про них в свойому щоденнику.
P.S. Дякую Тобі дорогенька Мамцю, що знаходила в собі сили писати ці спогади крізь сльози…
Марека Сака (Marek Sak), відомого сучасного польського мистця, педагога та організатора художнього життя, не просто застати в м. Лодзі, де в основному працює і творить, і звідки комунікує з колегами з багатьох країн світу, в тому числі з України. Як і його дружина Дорота Сак, теж іменита постать польського мистецтва, дизайну та педагогіки, до свого близького професійного простору (Академія образотворчого мистецтва імені Владислава Стшемінського) він залучає й багато інших творчих локацій по усій Польщі та за кордоном.
Професор, завідувач майстерні мистецьких практик для інтер’єрів та ландшафту (Pracownia działań artystycznych dla wnętrz i krajobrazu) Інституту дизайну інтер’єру академії (Akademia Sztuk Pięknych im. Władysława Strzemińskiego w Łodzi), Марек Сак активно впливає на динаміку розвитку міждисциплінарних творчих галузей, розвиваючи серед колег і мистецької молоді концептуальне мислення і новаторські підходи при роботі з простором та універсальною мовою символіки.
Марек Сак. Світлина Р. Яціва. 2023
Є кілька підстав звернутися до творчих ідей цього автора. Найперше – це його значний доробок у кожній галузі діяльності, високий коефіцієнт новизни в реалізації численних індивідуальних та колективних мистецьких проєктів на загальнопольських і міжнародних виставках, пленерах, симпозіумах. По-друге, актуальність досвіду Марека Сака як «режисера» образності природнього та урбаністичного простору, синтетика його ліричних чи філософічних смислів. По-третє, поза пріоритетністю згаданих форм творчої репрезентації він є не менш проникливим мистцем-станковістом, автором глибоких за своєю синкретичною природою живописних циклів, що програмно кореспондують з іншими фаховими практиками.
Марек Сак. Золотий дощ. 2010. Пісковик
Акрилове малярство, естампна графіка, як і скульптура в матеріалі дерева, збагачують іпостась Марека Сака як чутливого художника-метафізика. Новою стадією розвитку його творчої доктрини став виставковий проєкт 2023 року «Міфічні шкіци. Просторові форми» («Szkice mityczne. Formy przestrenne»), що був показаний у кількох містах Польщі.
Марек Сак. Очі Реї. 2015. Липа
Уродженець міста Тарнова (1960) Марек Сак формувався як художник у місцевому державному ліцеї пластичних мистецтв, опісля у Державній вищій школі пластичних мистецтв у Лодзі (тепер – академія). 1989 року отримав диплом випускника майстерні літографії під наставництвом професора Єжи Ґрабовського, послідовника польського мистецького авангарду. Це мало значення для вироблення фахових критеріїв молодого автора вже на його самостійному творчому шляху. Гнучкість формалістичного мислення, увага до різних аспектів морфології і синтаксису мистецтва, постійне прагнення до вдосконалення пластично-образної мови дало належні якісні результати як у практичному, так і в педагогічному аспектах.
Марек Сак. Місто. 2015. Олія
Сьогодні, з ретроспективи участі в більш ніж 50 індивідуальних та понад 200 збірних виставок, Марек Сак вже не вбачає доцільності розмежовувати періоди свого професійного розвитку, адже кожна творча дисципліна продовжує зберігати для нього значення. Дотепер спрацьовують ранні захоплення матеріалом дерева (за дипломом ліцеїста був записаний як технік-мебляр), літографією (володіє її численними технічними різновидами), пленерним малярством (в тонкощах передачі тонально-колірних відтінків у його манері вбачали паралелі зі славетним Яном Станіславським).
Марек Сак. Бик і Європа. 2019. Акрил
Кожна з цих та інших фахових дисциплін поетапно включалася в авторську методологію, з якою Марек Сак – художник, дизайнер, культуролог, теософ, педагог – конструює власну візію світу, збагачуючи контекст сучасного мистецтва на широкій платформі інтермедіальності.
Марек Сак. Дорога пілігрима. 2020. Акрил
Кожна чергова поява Марека Сака в стрімкій хронології мистецьких подій насамперед є вмотивованою усвідомленням своєї професійної місії (функція куратора комплексних науково-творчих проєктів) та, синхронно, внутрішніми інспіраціями. Серед найбільш значимих – мистецький симпозіум імені Мар’яна Рузамського в замку Тарновських у Дзікові, біля міста Тарнобжега, Міжнародний семінар «Натура і Культура», а також Міжнародна конференція «Твір як мистецьке осердя у мистецькій освіті у воєнній та постепідемічній реальності» в Арборетум і закладі фізіографії «Arboretum Bolestraszyce» (Болестрашиці), малярські пленери «Barwy Małopolski» у Мєхові та ін.
Афіша виставки творів Марека Сака. 2023
Частина з цих «творчих колаборацій» має системний характер, і за своїми стратегічними задачами значною мірою вибудована безпосередньо Мареком Саком. Поза ними художник разом з дружиною Доротою беруть активну участь у Міжнародних пленерах художнього текстилю в Україні (Львів, Глиняни, Коломия, Київ), у міждисциплінарних пленерах і симпозіумах у Болгарії, Франції та інших країнах Європи.
Марек Сак. Викрадення Європи. 2019. Акрил
Упродовж 2020-х років пожвавилася праця Марека Сака над авторськими виставковими проєктами, які позначили глибини його інтелектуальних запитів до категорії Простору і субстанції Часу. Після успішного показу малярських праць з нагоди 30-ліття творчої діяльності (Тарнобжег, 2019) у фокусі його уваги опинилася проблематика Міфу, що вбирає в себе широке поле смислових зв’язків між минулим і сучасним. Ряд індивідуальних виставок у Лодзі, Мєхові, Олькуші на теми «Міфічні шкіци» та «Міфічні зустрічі» підтвердив прагнення художника торкнутися антропологічних аспектів культурогенези та знайти пластично-знакові відповідники «культурних кодів». В одному зі своїх інтерв’ю з приводу ідей цих експозицій Марек Сак, зокрема, зазначив, що це є спроба його діалогів з культурою.
Марек Сак. Викрадення Європи. 2019. Акрил
«З тією культурою, яка є стовідсотково європейською, – уточнював він, – яка сформувала наше сучасне обличчя світу, наше мислення про релігію та час, це також спричинило неймовірний розвиток цивілізації в усьому світі. Мої міркування стосуються міфологічних аспектів, тих початків творення, які постійно в європейській міфології повторювалися з шумерських часів, через Вавилон, через юдейські тексти і, нарешті, грецькі міфи і нашу християнську філософську доктрину. Беручи до уваги ці міфи, я трохи втікаю від реальності. Це моя розмова з історією, моя розмова з часом, який і минув, і водночас триває. Це є пошук нової мови, щоб говорити про сенси, які для нас є одвічні…».
Марек Сак. Викрадення Європи. 2021. Акрил
Виходячи з такої культурософської настанови, проблематика малярства Марека Сака у відповідній групі творів має складну семантичну структуру абстрагованих елементів. До кожної локальної теми художник добирає окремий пластично-символічний ключ. Вільно оперуючи знаковою атрибутикою та безпосередніми натурними образами, автор конструює ту чи іншу метафізичну реальність, апелюючи до прихованих від зовнішнього споглядання зв’язків між різними культурними контекстами, традиціями і метамовами. Слушно зауважує мистецький критик Даріуш Лесьніковський, що таким чином «Марек Сак пробуджує бачення бурі вічності, творить диво вивільнення накопиченої потенції та відкриття темряви в нескінченному просторі».
Афіша виставки творів Марека Сака. 2024
Ці та інші асоціації, запліднені культурно-антропологічною та космогонічною уявою мистця, моделюють рух всесвітньої енергії, зближуючи її зі субстанціями Сакруму, Творчого Духу, важливими для ціннісних пріоритетів автора. В такому наповненні екзистенції професор Марек Сак продовжує активно впливати на комунікацію між різними культурними традиціями, інтегруючи в методологію своєї творчості як новочасні, так і класичні парадигми культурної еволюції. Художник часто бере участь у спільних українсько-польських мистецьких проєктах, збагачуючи платформу діалогів між етнічними коренями обох народів.
Марек Сак. Небесний вид. 2020. Акрил
Його чудово знають і поважають львівські колеги з Львівської національної академії мистецтв, арт-центру «Дзиґа», Ботанічного саду ЛНУ ім. Івана Франка та інших творчих середовищ. А вже у липні 2024 року він взяв участь у виставці «Природа природи» («Nature de la Nature») у Франції (муніципалітет Prades-le-Lez), закріпивши нові щаблі можливостей у своєму активному творчому поступі.
Фото були зроблені відомим фотографом, засновником Маріупольської школи фотографії Дмитром Чичерою, у період з 2013 року і по 2017 рік у Маріуполі. На фото представлені як міські пейзажі, так і репортажі періоду протистояння у Маріуполі 2014 року між сепаратистами та проукраїнськими силами.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Фільм знятий Українською студією хронікально-документальних фільмів в Творчій майстерні Миколи Вінграновського у 1993 році. Фільм з фондів Львівського палацу мистецтв демонструватиме останній львівський кіномеханік Олександр Мандрик.
Автор сценарію і режисер Микола Вінграновський
Оператор Віктор Єфіменко
Художник-постановник Анатолій Добролежа
Консультант Михайло Фіголь
Звукооператор Леонід Мороз
Музичний редактор Ігор Поляруш
Монтажер Ніна Корольова
Асистент режисера Оксана Маковій
Директор Лариса Єфіменко
У Фільмі використана музика Миколи Леонтовича, Миколи Римського-Корсакова, Бедржиха Сметани, Євгена Станковича. Текст читав Микола Вінграновський.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
