додому Блог сторінка 674

Сім музеїв, присвячених видатним людям, пов’язаним зі Львовом

Сім музеїв, присвячених видатним людям, пов’язаним зі Львовом
Музично-меморіальний музей С. Крушельницької

Соломія Амвросіївна Крушельницька (1872-1952) – українська оперна співачка, педагог. За життя була визнана найвидатнішою співачкою світу.

Музей всесвітньо відомої співачки Соломії Крушельницької у Львові розташований в будинку, де вона проживала. В експозиційних кімнатах представлені оригінальні фотографії, афіші, програми концертів, портрети, фрагменти сценічних костюмів, нотні видання, особисті речі артистки та інше.

вул. С. Крушельницької, 23
вул. С. Крушельницької, 23

Під час екскурсії можна, ніби, поринути в минуле, побувати в артистичному світі С. Крушельницької і разом з нею пройти її життєвим шляхом. Дізнатися і порадіти її успіхам на сценах найпрестижніших театрів світу, ближче познайомитеся з її друзями та родиною і, нарешті, почути неповторний голос Великої Співачки.

Адреса: вул. С. Крушельницької, 23

Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької

Олена Львівна Кульчицька (1877-1967) – український графік, маляр. Автор понад 4000 художніх творів.

В експозиції музею – малярство, графіка художниці, декоративно-ужиткові твори, виконані за її проектами, а також архівні матеріали, фотодокументи і меморіальні речі.

вул. Листопадового Чину, 7
вул. Листопадового Чину, 7

Музей засновано в колишньому помешканні художниці 1971 року. У майстерні, де працювала Олена Кульчицька, представлено олійне малярство раннього періоду: портрети, пейзажі та твори на побутову тематику, сюжетні композиції, декоративні меблі за проектом майстрині, малий ткацький верстат, верстат для друкування гравюр.

Окрім того, в експозиції музею присутня графіка, вишивки, твори на релігійну тематику: гобелен «Богородиця з Ангелами» (1910 рік), олійний живопис, кольоровий лінорит, керамічний сервіз.

Адреса: вул. Листопадового Чину, 7

Художньо-меморіальний музей Івана Труша

Іван Іванович Труш (1869-1941) – український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя Галичини. Його називали поетом кольору та сонця.

Експозиція висвітлює життєвий шлях і мистецький доробок художника. З часу відкриття діє постійна експозиція, представлена у двох розділах.

вул. Труша, 28
вул. Труша, 28

Перший розділ репрезентує талант Івана Труша у різних сферах мистецького та суспільного життя Галичини на межі ХІХ-ХХ століть. Тут можна побачити добірку фотографій та епістолярну спадщину з архіву митця, а також  низку теоретичних публікацій, роздумів на актуальні теми культурного та мистецького життя.

У другому розділі експозиції увазі глядача пропонуються ліричні пейзажі, психологічні портрети автора та численні тематичні жанрові композиції.

Адреса: вул. Труша, 28

Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка

Іван Якович Франко (1856-1916) – український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч.

У фондах музею близько 26 тис експонатів. Найцінніші з яких – це особисті речі Івана Франка та його родини, рукописи письменника, першовидання його творів з автографами, оригінальні світлини.

вул. Франка, 150/152
вул. Франка, 150/152

Будинок Івана Франка розташований поблизу Стрийського парку. У ньому письменник, учений, політичний та громадський діяч жив та написав свої найкращі твори. У музеї повністю відтворено робочий кабінет Івана Франка – його улюблену кімнату. Збереглися фортепіано, за яким сидів Іван Якович, робочий стіл, за яким він працював.

Адреса: вул. Франка, 150/152

Музей Олекси Новаківського

Олекса Харлампійович Новаківський (1872-1935) – український живописець і педагог.

В експозиції представлені основі етапи творчого шляху визначного українського митця.

Будинок музею у 1911 року викупив митрополит Андрей Шептицький і передав його Національному музеєві для потреб українських митців. Таким чином, пізніше приміщення стало оселею та творчою майстернею Олекси Новаківського. У 1923-1935 роках тут діяв перший на західноукраїнських землях художній навчальний заклад – мистецька школа Новаківського.

вул. Листопадового Чину, 11
вул. Листопадового Чину, 11

У березні 1972 року з нагоди урочисто відзначеного ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження Олекси Новаківського у приміщенні майстерні відкрито художньо-меморіальний музей його імені.

Адреса: вул. Листопадового Чину, 11

Державний меморіальний музей Михайла Грушевського

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) – професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917-1918).

Музей розповідає про життя, творчу й політичну діяльність Михайла Грушевського. У шести експозиційних залах музею подано характеристику практично всіх періодів життя і колосальної праці Михайла Грушевського. Особливий наголос ставиться, звісно, на висвітленні львівського періоду життя вченого (1894-1914). У Львові Грушевський прожив 20 років і цей період став найбільш плідним для вченого-історика.

вул. Франка, 154
вул. Франка, 154

Гордість фондової збірки – оригінали видань Михайла Грушевського, його світлини, листи вченого, особисті речі та речі членів родини, періодика, добірка автентичних документів. На території музею росте сад, висаджений дев’ятьма європейськими президентами під час Львівського саміту глав держав Східної та Центральної Європи у травні 1999 року.

Адреса: вул. Франка, 154

Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького

Леопольд Іванович Левицький (1906-1973) – український графік і живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР.

Музей Леопольда Левицького, організований 1984 року, розташований у колишньому помешканні художника, де він жив і творив від 1946 до 1973 року. В основу експозиції покладено специфіку середовища, в якому творив художник – інтер’єр квартири, речі особистого користування, частина творчого набутку митця.

вул. Устияновича, 10
вул. Устияновича, 10

Львівський Національний музей має у своїх фондах найбільшу збірку творів художника, більшість із яких подарувала його дружина Геня. Саме завдяки цій непересічній жінці музейні працівники отримали архів митця: листи, рукописи, документи, інші матеріали, які мають неоціненне значення для вивчення творчості й особистості Леопольда Левицького. Саме вона стояла в центрі посмертної популяризації імені Левицького, а наприкінці свого життя склала заповіт, згідно з яким творча спадщина й архів художника перейшли у фонди Національного музею.

Адреса: вул. Устияновича, 10

Наталія Бойченко

Джерела: lviv.travel, uk.wikipedia.org

Загадка львівських теренкурів

Загадка львівських теренкурів
Загадка львівських теренкурів

З прадавніх часів люди помічали, що по світу існує безліч місць, де почуваєш себе значно краще, бадьоріше, здоровіше… Десь їх багато, а десь одиниці, проте люди прагнуть відчути їх чудодійну силу та приїжджають перевірити їх здатність з різних куточків планети.

Позначка теренкуру на тереторії нин. парку І.Франка. Фото 2015 року
Позначка теренкуру на території нин. парку І.Франка. Фото 2015 року

Є такі “місця сили” і у Львові. Варто зазначити, мова не йде про храми та інші сакральні місця, йдеться про енергетичні зони, інколи цілі маршрути які досі не займані людьми та відвідати їх можуть усі бажаючі не залежно від релігії чи інших вподобань.

Теренкури (від слів терен – місце, курація – оздоровлення) – це дозовані у часі і відстані прогулянки по рівній або пересічній місцевості з певним заданим фізичним навантаженням.

Єзуїтський сад у Львові (нині парк ім. І.Франка), одна з найбільш насичених теренкурами місцевостей. Поштівка поч. XX ст.
Єзуїтський сад у Львові (нині парк ім. І.Франка), одна з найбільш насичених теренкурами місцевостей. Поштівка поч. XX ст.

Ще 1885 року німецький лікар Ертель запропонував ввести таку методику оздоровлення організму. Він вважав що піші прогулянки по рівній місцевості у чергуванні з підйомами та спусками позитивно впливають на людину — і виявився правий. Теренкури досить швидко набули визнання по всій Європі та Азії.

У Львові до популяризації теренкурів долучився сам австрійський цісар Франц Йосиф, відчувши приплив сил після прогулянок по розташованому на Знесінні (Кайзервальді) маєтку. Невдовзі власники садиби де зупинявся цісар зробили тут парк. Як виявилось згодом шлях монарха пролягав пересіченою місцевістю через давні язичницькі капища. Відкритий невдовзі на цьому місці так званий “шлях волхвів” пояснив багато подій пов’язаних з цим місцем…

Позначка теренкуру на будівлі школи по нин. вул. С. Бандери. Фото 2015 року
Позначка теренкуру на будівлі школи по нин. вул. С. Бандери. Фото 2015 року

Згодом медики підтвердили – ці прогулянки підвищують імунітет, позитивно впливають на нервово-психічну та ендокринну системи, укріпляють серцево-судинну і дихальну системи, покращують травлення, підвищують життєвий тонус… Вечірні прогулянки особливо призначені для людей, які страждають на безсоння. За призначенням лікарів корисно займатись теренкуром не лише хворим зі серцево-судинними захворюваннями, функціональними та органічними ураженнями нервової системи і захворюваннями органів дихання, але й людям зі схильністю до ожиріння, тим, хто займається розумовою працею або виконуючих фізичну роботу сидячи…

Високий Замок у Львові та липова алея - місце одразу декількох теренкурів. Поштівка поч. XX ст.
Високий Замок у Львові та липова алея – місце одразу декількох теренкурів. Поштівка поч. XX ст.

Пізніше видатний лікар Рудольф Вайгль провів експеримент над своїми пацієнтами. Він давав своїм пацієнтам таблетки, які містили у своєму складі виключно крейду і рекомендував їм регулярно прогулюватись теренкуром — ефект був вражаючий: пацієнти значно швидше йшли на поправку, відчували прилив сил та покращення здоров’я…

На сьогодні, на думку багатьох фахівців, наше місто розташоване на перетині потужних енергетичних потоків, що проходять поверхнею Землі, до того долучається велика кількість малих енергетичних епіцентрів. Зокрема проводились дослідження (Знесіння, Високий Замок, Лиса гора і ін.), які тривали не один рік і всі вчені одноголосно прийшли до висновку (застосовуючи відповідну апаратуру), що на всьому шляху теренкурів значно підвищений електромагнітний фон землі. Науково пояснюється таке незвичне явище стиком у цих місцях тектонічних плит. Там де вони стикаються існує певне потоншення і викид енергії землі.

Відмітка теренкуру на Львівській Опері. Фото 2015 року.
Відмітка теренкуру на Львівській Опері. Фото 2015 року.

Будівничі старого Львова, очевидно, добре знали всі ці енергетичні потоки, свідомо їх враховували і використовували. Скажімо, ратуша стоїть у місці проходження кількох енергетичних потоків: невеликих (посеред подвір’я ратуші та лівої частини будинку) досить потужних (з правого та фасадного боків за межами площі), потужних – по діагоналі площі Ринок, які проходили через скульптури-фонтани. Епіцентр енергетичної зони розташований на доріжці, що веде до бокового входу ратуші й викладений чорною бруківкою у вигляді шестипелюсткової розетки (навпроти будинку №7 на площі Ринок). Така сама розетка була зображена на дверях колишньої кав’ярні “Кентавр”.

Відмітка теренкуру на будівлі Головної пошти
Відмітка теренкуру на будівлі Головної пошти

Нажаль, з плином часу, безліч позначок у Львові просто зникла, а разом з ними і безцінні визначені стежки цілительних оздоровчих теренкурів…

Використані джерела :

http://archive.wz.lviv.ua/ , http://www.leopolis.lviv.net/ , http://wyr.com.ua/

Школа Святої Анни – традиція довжиною у 224 роки

Школа Святої Анни - традиція довжиною у 224 роки
Школа Святої Анни - традиція довжиною у 224 роки

Наступного року відсвяткує 225-річний ювілей один з найдавніших, донині діючих навчальних закладів України – школа Святої Анни у Львові. Сьогодні, від 2009 року, у цих давніх стінах, за адресою вул. Леонтовича, 2 діє львівська Правнича гімназія.

Будівля давньої школи Святої Анни у Львові. Фото 2015 року
Будівля давньої школи Святої Анни у Львові. Фото 2015 року

Тривіальну (середню, загальну) школу Святої Анни було закладено 1791 року при давньому костелі Св. Анни, історія якого сягає початків XVI століття. Відомо, що до 1855 року навчання у цьому закладі велося німецькою мовою.

Міська школа Св. Анни. Фото 1894 року
Міська школа Св. Анни. Фото 1894 року

Станом на 1871 р. головна чоловіча школа Святої Анни налічувала 287 учнів, а наприкінці ХІХ ст. вона мала подвійну кількість постійних викладачів, адже шестикласна школа була поєднана з чотирьохкласною. До школи було записано 679 учнів, ще 672 були вільнослухачами. Функціонувала також доповнююча промислово-реміснича школа.

Вхід до чоловічої частини школи Св. Анни від нин. вул. Леонтовича. Фото 2015 року
Вхід до чоловічої частини школи Св. Анни від нин. вул. Леонтовича. Фото 2015 року

Окрему школу Святої Анни для дівчаток було утворено 1853 року. Станом на рік 1871-ий ця школа, що була розташована в орендованому приміщенні, мала вже 204 учениці, наприкінці сторіччя їх кількість зростає до 763… В школі відбувалася доповнююча наука для дівчат віком від 12 до 15 років, яких вчили також науці прання та прасування.

Будівля давньої школи Святої Анни у Львові. Фото 1904 року
Будівля давньої школи Святої Анни у Львові. Фото 1904 року

Упродовж багатьох років школа, що утримувалася коштом міста, була розташована в різних орендованих приміщеннях Городоцького передмістя. 1884 року, за проектом Юліуша Гохбергера (1840-1905), директора Будівельного управління львівського магістрату, між вулицями Кучера та Городоцькою, вздовж нинішньої вулиці Леонтовича, зведено нову будівлю школи у неоготичному стилі. Коштував цей масштабний проект 114 тисяч злотих.

Неоготичний аркадний фасад школи Св. Анни від вул. Городоцької. Фото 2015 року
Неоготичний аркадний фасад школи Св. Анни від вул. Городоцької. Фото 2015 року

Новозбудована школа прийняла тисячу дітей Городоцького передмістя для навчання у двадцяти шкільних приміщеннях… Цікавий факт, у 1891 р. Дирекція будівництва, після консультації зі шкільним інспектором та міським фізиком, замовила для шкіл дерев’яні лавки системи Лікрота – тогочасну новинку, що дбала про дитячу поставу.

У міжвоєнне десятиліття тут надалі містилась чоловіча й жіноча школа Святої Анни; за часів СРСР – російська середня школа робітничої молоді № 5, згодом – російська неповна середня школа № 43, дитяча юнацько-спортивна школа “Олімпійські резерви з легкої атлетики”; від 2009 тут Львівська правнича гімназія.

Вид на "червону школу" від вул. Городоцької. Фото поч. XX ст.
Вид на “червону школу” від вул. Городоцької. Фото поч. XX ст.

P.S  Перед колишньою школою Святої Анни взимку 1972 року сталася жахлива катастрофа. Трамвай № 6 втратив керування і, розігнавшись на спуску вулиці Городоцької, в’їхав на зупинку-острівець, яких тоді було багато на львівських вулицях. Загинуло близько 30 осіб, а з самої трагедії зробили таємницю, про яку заборонили повідомляти в радянській пресі…

Використані джерела :

http://www.lvivcenter.org/ , http://www.pslava.info/ , http://postup.brama.com/

Скульптурний дворик або музей під відкритим небом

Скульптурний дворик, або музей під відкритим небом

Тут легко можна зустріти Рєпіна і Блока, Чайковського і Шашкевича, а Леся Українка та Іван Франко тут не одні – їх кілька. І це не палата для “обдарованих” в будинку на добре відомій вулиці Кульпарківській у Львові. Це унікальний дворик біля головного входу у Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша.

Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша
Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша

Вже більше ста років студенти-скульптори вчаться в цих стінах і за весь час створили багато цікавих скульптур та композицій.  Найкращі з робіт зайняли свої місця на будинках, в парках та скверах, частина опинилася в музеї коледжу, доля ще якоїсь частини скульптур невідома.

Скульптурний дворик львівського коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша
Скульптурний дворик Львівського коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша

Але залишилась ще якась частина робіт, які було вирішено розмістити поруч з головним входом до коледжу в маленькому дворику. Кому прийшла така ідея, наразі достеменно невідомо, але ось уже багато десятиліть  у маленькому дворику збираються студентські скульптури.

Нам цей дворик видався цікавим і ми зробили кілька фото, щоб поділитися з вами. Правда, цікавить нас ще одне питання – що подумають археологи майбутнього років через тисячу, розкопавши цей дворик?

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Як львівська фабрика стала постачальником Цісарського та Королівського Двору

Як львівська фабрика стала постачальником Цісарського та Королівського Двору.
Як львівська фабрика стала постачальником Цісарського та Королівського Двору.

До початку Другої світової війни, у Львові та його околицях зароджувалось, розвивалось та існувало безліч приватних підприємств, які виготовляли продукцію, або надавали послуги, що були передовими на території Австро-Угорщини і Європи загалом. Одним з таких підприємств була фабрика Бачевського.

За бажанням цісаря Франца-Йосифа Галичина була головним виробником горілчаної продукції у Австро-Угорській імперії. Монарх надавав галицьким поміщикам ліцензії на виготовлення і продаж горілки, але шляхтичі не охоче брались за цей бізнес і перепродували дозволи міщанам. Ті в свою чергу, швидко опанували справу і практично переповнили ринок готовою продукцією. Але оковита вважалась напоєм середнього і нижчого класу. Аристократія віддавала перевагу винам багаторічної витримки.

У 1782 році Лейба Бачелєс відкрив свою гуральню неподалік Бібрки у селі Вибранівка. Фабрика спеціалізувалась на виготовлені високоякісної продукції, очищеної від самогонного запаху і приправлену настоями різноманітних трав, за що у 1810 році фірма отримала від австрійського уряду імператорського орла та титул “K.u.K. Hoflieferant” (Постачальник Цісарського та Королівського Двору).

Його син Леопольд Максиміліан, охрестившись і прийнявши католицизм, змінив своє прізвище на польський манер – Бачевський (пол. Baczewski), і у 1856 році переніс виробництво до Львова в район Жовківської рогатки у колишній палац Целецьких, збудований на початку XIX століття. Родина Бачевських оселилась у кам’яниці на площі Ринок 31.

Фабрика Ю.-А. Бачевського на Жовківській рогатці, фото, 1860-1870 роки.
Фабрика Ю.-А. Бачевського на Жовківській рогатці, фото, 1860-1870 роки.

Бачевські постійно на свої підприємствах запроваджували новітні технології, що давало їм позитивні результати у темпах виробництва, а також у покращені якості продукції. У 60-70-х роках XIX століття управління підприємством перебирає на себе правнук Лейби Бачелєса, випускник Львівської технічної академії (нині НУ “Львівська політехніка”)  – Йосиф Адам Бачевський. Йосиф Адам енергійно береться за справу: переоснащує фабрику за останнім словом техніки, підбирає професійні кадри, активно рекламує бренд.

Продукція Бачевського, розташована у вигляді ефектної піраміди з фігурних фірмових пляшок на Загальній Крайовій виставці, фото, 1894 рік.
Продукція Бачевського, розташована у вигляді ефектної піраміди з фігурних фірмових пляшок на Загальній Крайовій виставці, фото, 1894 рік.
Етикетка з продукції фабрики Бачевського.
Етикетка з продукції фабрики Бачевського.

Серцем підприємства були 2 парові машини сумарною потужністю 125 кВт, низка парових помп, 1 турбіна, 14 двигунів, 3 динамо-машини. Через два роки після винайдення ірландською фірмою Aeneas Coffey методу подвійної ректифікації його впровадили для очищення горілки у Львові. Три ректифікаційні апарати системи Barbeta-Pompego i Savala щодня проганяли до чистого стану понад 300 гектолітрів міцного напою, відфільтровуючи шкідливі та неприємні на запах домішки. Спеціальне обладнання дистилювало трави та іншу сировину. Усім підприємством, на якому щодня працювало 300 робітників і яке щодня відвантажувало 4,5 залізничних вагони алкогольних виробів, управляли 50 менеджерів різного рівня: 20 з них вирішували технічні питання, 30 — адміністративно-організаційні.

Рекламний плакат фірми Бачевського.
Рекламний плакат фірми Бачевського.

Виробничі здобутки підсилювалися іміджевими — титул цісарського постачальника став своєрідним аналогом нинішніх сертифікатів ISO-9001 чи 9002. Йозеф Адам Бачевський замислюється не лише над вмістом, а й над формою. Тому для візуального позиціювання своїх напоїв починає експериментально розливати вироби, які відправляє на експорт до Франції, Великої Британії, Італії, Німеччини, у кришталеві карафки (пляшки). Це збільшує упізнаваність та популярність горілки зі Львова. Згодом у шляхетну тару різної місткості, форми та кольору, які оперізував випуклий напис про походження напою, фасують і решту продукції, яку виготовляє гуральня Бачевського.

Вид на фабрику Бачевського.
Вид на фабрику Бачевського.
Цех фабрики Бачевського.
Цех фабрики Бачевського.

Бачевський активно рекламує свою лікеро-горілчану продукцію у тогочасних часописах, друкується на рекламних плакатах і флаєрах та представляє її на всіх Європейських виставках.

Пляшки з-під напоїв фабрики Бачевського.
Пляшки з-під напоїв фабрики Бачевського.

Після смерті Йосифа Адама за справу беруться його сини Генрик і Леопольд. Старший син Леопольд здобув освіту хіміка в університетах Відня і Львова, пройшовши викладацьку практику в Рільничій (аграрній) академії (Дубляни під Львовом) та отримавши досвід комерційного радника віце-маршалка (заступника міського голови), підкріплений орденами Залізної корони III класу та Франца Йосифа. Леопольд більше уваги приділяв виробничо-технологічним питанням, тоді як правник Генрик, також кавалер ордена Франца-Йосифа і згодом депутат міської ради, зосередився на фінансових справах фірми. З маркетингових міркувань вони не змінюють назви фірми і залишають її повну назву, яка була при батькові – “J. A. Baczewski”.

Поштівка з фабрикою Бачевського.
Поштівка з фабрикою Бачевського.

У 1921 році Бачевські ініціювали першу в історії Польщі професійну рекламну кампанію. Вони замовили у варшавській рекламній агенції «Подбуй» кілька десятків яскравих рекламних малюнків і розмістили їх в ілюстрованих газетах та журналах. Задум полягав у тому, щоб заохотити читачів до колекціонування художньо виконаних «рекламівок-постерів» і в такий спосіб стимулювати інтерес до оригінальної продукції Бачевських.

Але рекламним апогеєм у просуванні товару на алкогольний ринок став павільйон, який підприємство спорудило 1921 року на Східних торгах у Стрийському парку. Цей експозиційний стенд 20 метрів заввишки, виконаний у формі карафки, було визнано найцікавішою і найбільш відвідуваною експозицією крайової виставки. А через чотири роки вже на Лондонській виставці алкоголю продукція фірми здобула всі можливі нагороди, про що широко писала європейська преса.

Рекламна вежа фірми Бачевського у Стрийському парку, фото, 1921 рік.
Рекламна вежа фірми Бачевського у Стрийському парку, фото, 1921 рік.

Коли 1930 року Генрик помер, його бізнес перейшов до Стефана, сина Леопольда, який керував фабрикою разом із двоюрідним братом Адамом, сином Генрика, та іншими членами родини Бачевських. Щоб утримати ціни і якість міцних виробів на фірмовому рівні, нащадки вирішили не розширювати асортимент віддегустованої поколіннями пращурів продукції і не збільшувати обсяги виробництва. Замість цього вони нарощували рекламну складову в маркетинговій політиці. З промо-метою Стефан Бачевський, якого добре знали як консула Австрії в Польщі, уклав, зокрема, контракт з двома відомими океанськими лайнерами «Пілсудський» і «Полонія», на борту яких споживали і пропагували ці напої. Морським шляхом вироби Бачевського потрапили до Канади, Південної Америки та Австралії. Фірма першою стала використовувати для транспортування своєї продукції авіасполучення. З 1930 року лікери зі Львова щодня відправляли літаком до Парижа, Відня, Праги. Для ще більшого підвищення ринкової ваги виробів Бачевського, частина його горілок була промаркована написом «єдина горілка порівнянної якості з тією, що виробляється П’єром Смірновим у Росії», а на товарах партнера був такий же напис про фабрику Бачевського.

Вид на інструментальний завод, фото, наші дні.
Вид на інструментальний завод, фото, наші дні.

Але у вересні 1939 року на територію фабрики падає авіабомба, а із приходом радянської влади із зруйнованого підприємства вивозиться вся продукція до Москви. Після війни на території гуральні створюють завод по виготовленню алмазних інструментів. Слід Стефана і Адама Бачевських загубився у в’язницях і таборах, а вцілілі члени родини після війни тікають до Відня.

Сучасний рекламний плакат продукції  Monopolowa.
Сучасний рекламний плакат продукції Monopolowa.

Нині відроджена у Відні сином Стефана родинна фірма під назвою Altvater Gessler розливає горілку Monopolowа за рецептами XVIII ст., створеними на картопляній основі, і медовий лікер Krupnik. Сивого авторитету пляшкам додає історичний напис «Започаткована 1782 року у Львові».

Костянтин БАРАНЮК

Джерела: uk.wikipedia.orghaidamac.org.ualviv-format.livejournal.comvectra-club.com.uatravelua.com.ualvivcenter.org.

“Дитяча” колекція дорослого колекціонера (відео)

"Дитяча" колекція дорослого колекціонера

Ми продовжуємо знайомити вас з цікавими людьми нашого міста і сьогодні наш візит до колекціонерки, яка збирає свою колекцію мало не з пелюшок, котра захопила своїм хобі всю родину і всіх друзів, котра про свою колекцію може розповідати безкінечно.  Мова йде про Соломію Антоняк – людину, котра зібрала близько тисячі дитячих книжок українською мовою в м’яких обкладинках.

“Починалося все із дитячих народних казок, це були і українські казки, це були казки літературні, особливо українських авторів, ну і звичайно, Андерсен, Брати Грім, Шарль Перро. Вся ця збірка дитячих книжечок україномовні. Я в дитинстві не розуміла російської мови і купували мені книжки тільки україномовні. З того часу так і залишилося, що збираю книжки тільки українською мовою. Кілька книжечок є російською мовою, признаюся чесно, але це тільки тому, що я люблю художників, які ілюстрували ці книжки”, – розповідає пані Соломія.

Колекція Соломії Антоняк
Колекція Соломії Антоняк

На даний час в колекції, відповідно власного каталогу, нараховується 932 книжки.  Приблизну вартість колекції визначити важко, адже деякі екземпляри можуть коштувати до кількох сотень гривень, а можуть і менше. Все залежить від стану книжки і накладу, яким вона видавалася.

Колекція Соломії Антоняк
Колекція Соломії Антоняк

“Я пам’ятаю кожну свою книжечку, яка в мене є, кожного автора. І, наприклад, якщо я навіть можу забути хто автор і я бачу ту книжечку візуально – я точно знаю що вона в мене є”, – розповідає пані Соломія.

На сьогоднішній день поповнювати колекцію пані Соломії допомагає чоловік Юрій, котрий знаходить і частково фінансує колекцію, та вся родина і друзі. Колекція росте і, можливо з часом, можна буде побачити унікальну виставку дитячих книжок українською мовою в серйозному виставковому залі. Було б також цікаво, якби така експозиція об’єднала кількох колекціонерів і не тільки зі Львова.

Вісім старовинних вілл з львівських вулиць

Сецесійна вілла на Гіпсовій

На перехресті вулиць Гіпсової та Є. Ожешко розміщена  сецесійна  вілла, збудована 1907 р. архітектором Людвіком Вельтце для Зигмунта Радзимінського.  Власник будинку був відомим істориком, археологом, знавцем геральдики та генеалогії.

Адреса: Ожешко, 11
Адреса: Ожешко, 11

В 1930-х роках, перед ІІ Світовою війною власником будинку був професор львівського університету Єжи Куриловіч, відомий мовознавець, керівник кафедри індоєвропейського мовознавства та кафедри романської філології.

Вулиця Гіпсова була прокладена в кінці ХІХ століття, свою назву отримала через те, що вела до гіпсової фабрики, на початку ХХ ст. Забудована була віллами та житловими будинками для працівників львівської політехніки та університету.

Адреса: Ожешко, 11

Вілла з великими маскаронами
Адреса: вул. Коновальця, 88
Адреса: вул. Коновальця, 88

Будинок привертає увагу своїми непропорційно великими маскаронами та іншими сецесійними оздобами. Збудував його для себе у 1904—1905 роках львівський будівничий Михайло Макович.

Адреса: вул. Коновальця, 88

Вілла Макаревича
Адреса: Драгоманова, 58
Адреса: Драгоманова, 58

У 1909 р. побудована вілла правника Юліана Макаревича у стилі романтичної сецесії за проектом Л. Вельтце  на перетині вул. Драгоманова, 58 та вул. Коцюбинського. Тепер у будинку розміщений дитячий психоневрологічний диспансер.

Адреса: Драгоманова, 58

Колишня вілла Дзевінського

Збудована фірмою Івана Левинського за проектом архітекторів фірми (архітектор, імовірно, Міхал Ковальчук).

Вілла будувалася на кутовій ділянці, в оточенні саду та квітників, як вільно розташований об’єкт. Фасади, оформлені нетинькованою цегляною кладкою, вирізняються яскравим керамічним декором (полив’яні кахлі) та різьбленими деталями.

Адреса: Генерала Чупринки, 21
Адреса: Генерала Чупринки, 21

Будинок належав ректору Львівської Політехніки Плациду Дзєвінському, перед другою світовою війною – голові Секретаріату УНДО Володимиру Кузьмовичу, закатованому в застінках НКВС. В радянський період тут мешкав аматор мистецтва М. Островерхов, а нині тут міститься управа Наукового Товариства ім. Т.Шевченка.

Адреса: Генерала Чупринки, 21

Вілла на Вербицького
Адреса: Вербицького, 4 Адреса: Вербицького, 4
Адреса: Вербицького, 4

Вілла на нинішній вулиці Вербицького із фасадами з елементами німецького народного стилю (1890). Авторства Людвіка Балдвін-Рамулта – львівського архітектора, військового та громадського діяча, автора низки споруд у стилі історизму та сецесії у Львові та інших населених пунктах України та Польщі.

Адреса: Вербицького, 4

Колишня вілла Людвіка Масловського

Вілла початково належала видавцю і журналісту Людвику Масловському, а у 1840-1870-х — графині Марії Фредро. Перебудований у 1872 і у 1889—1890 роках. Останню перебудову здійснено за проектом Тадеуша Мюнніха у неороманському стилі з використанням нетинькованої червоної цегли.

Адеса: Дорошенка, 73
Адеса: Дорошенка, 73

Комплекс будинку складається з триповерхового обсягу основної будівлі і невеликого одноповерхового флігеля нині займає витягнуту прямокутну ділянку землі, затиснуту між багатоповерховими будинками пізнішого часу спорудження.

Адеса: Дорошенка, 73

Вілла-кам’яниця Шульців

Перлина житлової забудови району Підзамче. Кам’яницю у 1896 році звели брати Ян і Кароль Шульц – для того, щоб у ній оселитися.

Адреса: Хмельницького, 56
Адреса: Хмельницького, 56

Яна Шульца називають основоположником львівської сецесії. Серед його відомих робіт – вілла Гломбінської на вул. Драгоманова, 48, житловий будинок з аптекою «Під золотою зіркою» (Міколяша) на Коперника та ін.

Будинок збудований у стилі неоренесансу з елементами маньєризму і є прикладом елітного житлового будівництва в «австрійському» Львові.

Адреса: Хмельницького, 56

«Фабрика повидла»
Адреса: Хмельницького, 124
Адреса: Хмельницького, 124

Збудовано цей «замок» на початку ХХ ст. для фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків «Й. Корнік і син». За радянських часів у фабричних приміщеннях розташували винзавод тресту «Укрголоввино», куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру чи Молдови. У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази № 1. В останні роки підприємство занепало.

Адреса: Хмельницького, 124

Наталія Бойченко

Джерела: www.lvivcenter.orgphoto-lviv.in.uawww.lvivcenter.orghaidamac.org.uawww.lvivcenter.orgzabytki.in.uaphoto-lviv.in.ua

Політ аероплану у Львові, або шість хвилин слави чоловіка-птаха

Політ аероплану у Львові, або шість хвилин слави чоловіка-птаха

Приємно усвідомлювати і пишатись, що Львів, більше ніж сто років тому, робив величезні успіхи у такій непростій галузі як аеронавтика. Львів’яни мали змогу бачити політ аероплану того самого десятиліття коли це, вперше у світі, зробили брати Райт…

Перша спроба французького пілота Лє Гранда показати мешканцям Львова політ аероплану закінчилась невдало. Було це по праву сторону дороги за Кульпарковом і викликало неабиякий інтерес у львів’ян. Тоді зібралось на полі більше 50 тисяч люду, добирались на місце демонстрації хто чим міг. В той день у місті не можна було знайти вільного фіакра, всі були там…

Підготовка до старту аероплану на іподромі Цетнера (тер. нин. автобусного заводу), квітень 1910 року
Підготовка до старту аероплану на іподромі Цетнера (територія нинішнього автобусного заводу), квітень 1910 року

Попри ретельні приготування, демонстрація не вдалась. Після першої спроби аероплан не злетів, а під час другої – піднявся на декілька метрів і врізався в землю… Пілот сильно не постраждав, а от літак мав пошкоджені крило і гвинт. Публіка, що тоді зібралась, лишилась незадоволеною, аби уникнути ексцесів організатори пообіцяли за ті ж гроші, за декілька днів повторити спробу. Але повтору не було…

Отто Ієронім (1879-1922) – інженер, пілот, виконавець першого вдалого польоту аероплану у Львові
Отто Ієронім (1879-1922) – інженер, пілот, виконавець першого вдалого польоту аероплану у Львові

Лише у квітні 1910 року на іподромі Цетнера (тер. нин. Автобусного заводу) почали анонсувати політ інженера Отто Іероніма, представника фірми Benz, чеха за походженням, на аероплані конструкції Блеріо. Пілот був досвідчений, погодні умови сприяли польоту, тож публіка поспішала на видовище… 24 квітня, о 5 годині аероплан викотили з ангару, перевірили роботу двигуна і вже за декілька хвилин він піднявся у повітря на висоту 30-50 метрів. Після 6 хвилин польоту Іеронім приземлився біля ангару і публіка з ентузіазмом понесла пілота на руках виражаючи своє захоплення з приводу вдалого польоту і приземлення. Середня швидкість польоту становила 60 км/год.

Політ аероплану у Львові (внизу-електростанція на Персенківці), 1910 рік
Політ аероплану у Львові (внизу-електростанція на Персенківці), 1910 рік

Успіх літуна лише посилив реакцію публіки, ось як описувала ці події тогочасна преса: «Стоячі місця роїлися від глядачів. Не бракувало їх також поза огорожею; всі зручні для спостереження навколишні пункти зайняли цікаві. Порядок утримували відділок уланів, жандармерія та поліція. Гучні оплески, що вже під час політу ставали несподіваною бурею, залунали ще потужніше, ще голосніше, люди вигукували: «Чоловік-птах! Лети..!» Спортсмени щільно оточили п. Ієронімуса, щоб скласти йому заслужені поздоровлення, публіка поволі почала покидати аеродром, коли вивішена червона хоругва (знак закінчення польоту) показала, що немає чого вже чекати…»

Незважаючи на вдалий політ “консорціум”, який його організував поніс значні матеріальні втрати, оскільки переважна більшість глядачів воліла безоплатно, здалека дивитись на дійство, не купуючи вхідних квитків на іподром Цетнера. Прибуток становив 5 тис. крон ,а витрати на організацію польоту були у чотири рази більші… Військові для підтримки порядку виділили 30 уланів, але цього було надто мало, аби забезпечити порядок. Після приземлення натовп кинувся до ангару і якби не шеренга кінної поліції, пілота могли б розчавити…

Використані джерела : За матеріалами часописів “Swiatowid” i “Nowosci ilustrowane”,  у перекладі Гриць Совків,  https://www.facebook.com/sovkiv

Унікальні домінанти тринітарського храму у Львові (відео)

Унікальні домінанти тринітарського храму у Львові

Сьогодні ми продовжуємо розповідати про Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ КП у Львові (Колишній костел св. Миколая та монастир Тринітаріїв). В попередній публікації ми розповідали про історію появи у Львові монахів-тринітаріїв та їх роль ужитті міста, а сьогодні  розповідь торкнеться архітектури та скульптурних особливостей цього храму. Розповідає кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст Василь Кметь.

1739 року було розпочато реалізацію нового будівельного проекту зі зведення кам’яного храму святого Миколая монастиря тринітаріїв у Львові. Цей проект створив Франциск Пласіді, будова тривала до 1745 року.

Свято-Покровський Кафедральний собор УПЦ КП у Львові
Свято-Покровський Кафедральний собор УПЦ КП у Львові

Величний храм постав як тринавна базиліка, розділена рядом колон, з трьома вівтарями – великим центральним, двома бічними, а також бічними невеликими вівтарями під вікнами. Загалом вівтарів налічувалося у храмі десять.

До оздоби храму були залучені кращі тогочасні львівські митці. Центральний вівтар і частина оздоби храму належали видатному львівському скульптору, представнику так званого другого покоління львівських митців XVIII століття, Себастьяну Фесінґеру.

Колишній костел св. Миколая та монастир Тринітаріїв
Колишній костел св. Миколая та монастир Тринітаріїв

Цей митець прибув до Львова з Брно у 40-их роках XVIII століття і отримував замовлення від багатьох католицьких орденів, монастирів, храмів.  Спочатку він виконував замовлення львівських єзуїтів, а згодом був виконавцем цілої низки робіт у нашому тринітарському храмі.

Упродовж певного часу Себастьян Фесінґер завоював собі дуже великий авторитет серед львів’ян, користувався повагою, часто навіть виступав хрещеним батьком, а також свідком при здійсненні судових справ. Зрештою, одружився з русинкою-українкою і відігравав важливу роль у тогочасному мистецькому житті Львова.

Сьогодні ми маємо можливість милуватися одним із найважливіших його творів – центральним вівтарем із зображенням Святої Трійці, обрамленим колонами, дерев’яними скульптурами, який зберігся з XVIII століття і до сьогодні милує око.

Казальниця в костелі Бердичева у виглядікорабля
Казальниця в костелі Бердичева у виглядікорабля

Під композицією Святої Трійці було розміщено також полотно львівського тогочасного маляра Наполеона Міхала Ісаковича із зображенням святого Миколая в понтифікальних шатах. Цей образ зберігся до новітнього часу і навіть у 20-их роках ХХ століття, коли відбувалася реставрація собору, тривали дискусії, чи зберегти власне це чотириметрове полотно у вівтарній частині, чи, можливо, віддати перевагу іншому, на той час виявленому, скульптурному зображенню святого Миколая.

Ще одною домінантою собору є казальниця у вигляді човна. Її оздоблюють зображення апостолів, ловців душ людських із сітями, а також велична постать святого апостола Петра на мушлі, яка виконує роль такого навершя цієї казальниці.  Мистецький витвір настільки вражав сучасників XVIII століття, що у костелах Бердичева, Перемишля, а згодом і інших, почали з’являтися подібні зображення. Зрештою, як зазначають відомі дослідники мистецтва, переважно їх виконували саме львівські майстри, саме львівські скульптори.

Інтер’єр храму прикрашений також низкою картушів, подібних до гербів, із зображеннями хрестів. Це імітація гербів-нашивок, які були на білому облаченні, білих габітах монахів-тринітаріїв у XVII-XVIII століттях.

Монахи ордену тринітаріїв
Монахи ордену тринітаріїв

Ще однією окрасою православного кафедрального собору є унікальна пам’ятка XVI століття. Це алебастровий вівтар  Шольц-Вольфовичів, який 1765 року був переміщений із латинського кафедрального собору до монастиря тринітаріїв.

Шольц-Вольфовичі – родина відомих львівських патриціїв, міщан, будинок яких є окрасою Площі Ринок. Один із представників родини Якуб Шольц  у 30-их роках XVII сторіччя від львівського маґістрату також брав участь в організації викупу полонених християн.

Ян Шольц-Вольфович був відомим фундатором, іноді навіть пробував свої сили у мистецьких заходах.

Автором вівтаря вважається Ян Заремба, відомий скульптор XVI сторіччя, але, за припущенням окремих дослідників, і сам Шольц-Вольфович міг докластися до його виготовлення. Вівтар складається з виразних трьох частин: пределли, центральної частини, навершя із зображенням сцен Розп’яття, бичування Христа, Тайної Вечері, Воскресіння Христового, сюжету Ecce Homo.

Приналежність авторства чи фундації засвідчують також герби родини Шольц-Вольфовича і його дружини у нижній частині вівтаря.

Василь КМЕТЬ
кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст

Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.

Катерина Грушевська – трагедія маленької професорівни

Катерина Грушевська - трагедія маленької професорівни
Катерина Грушевська - трагедія маленької професорівни

Життєвий шлях Катерини Грушевської, доньки професора, політичного діяча, що присвятив своє життя Україні, Михайла Грушевського, виплеканий, передусім, атмосферою любові та родинного затишку у сім’ї, високоінтелектуальним, національно-свідомим середовищем, духом свободи…

Грушевська Катерина (1900-1943) - донька професора Грушевського
Грушевська Катерина (1900-1943) – донька професора Грушевського

Народилась Катерина Михайлівна у Львові 1900 року, вроджена легенева хвороба дівчинки, здоров’я батька, змушують родину придбати ділянку на мальовничій, затишній Софіївці (нині верхня част. вул. Франка та Самчука) та збудувати там віллу. Тут, у родинному гнізді, що стало осередком наукової, громадської, культурної роботи львівської еліти, сім’я проживе свої найщасливіші роки…

Вілла Грушевських на Софіївці, фото бл. 1912 року
Вілла Грушевських на Софіївці, фото бл. 1912 року

Початкову освіту, через стан здоров’я, Кулюня, як ії ласкаво називали найближчі, отримала вдома. Мати – Марія Сильвестрівна – талановитий педагог і перекладач, людина енциклопедичних знань, впоралась із цим якнайкраще…

А ще була Криворівня, село у глибині Карпат, куди щороку на вакації приїздили усі Грушевські. Саме тут Катерина на вік пов’яже себе із народними піснями, побутом, традиціями та мудрістю… Майбутнє захоплення було міцно закріплене спілкуванням з найяскравішими представниками української еліти – І. Франком, Ф. Вовком, М. Коцюбинським, І. Крип’якевичем і багатьма іншими

Маєток Грушевських у Львові, нині меморіальний музей. Фото 2015 року
Маєток Грушевських у Львові, нині меморіальний музей. Фото 2015 року

Перша Світова війна назавжди зруйнувала цю ідилію, Грушевські більше ніколи неповернулись до своєї оселі… Надзусиллями Михайло Грушевський привозить родину до Києва, де його …заарештовують. Родина повторила скорботний шлях тисяч українських сімей, що опинились по різні лінії фронту у цій війні імперій. Заслання вглиб Росії, роки поневірянь, проте, роки української революції 1917-1919 Катерина зустрчає у Києві…

Вона вступає на правничий факультет першого українського університету, стає членом київської “Просвіти”, видає перші публікації – політичні нариси, огляди літератури, рецензії.

Копія портрету роботи І.Труша із зображенням Катерини Грушевської. Зберігається у музеї Грушевського. Фото 2015 року
Копія портрету роботи І.Труша із зображенням Катерини Грушевської. Зберігається у музеї Грушевського у Львові. Фото 2015 року

Політична ситуація унеможливлює перебування Грушевських у столиці, родина змушена емігрувати. 1919-1924 – Чехословаччина, Швейцарія, Австрія – Катерина Михайлівна продовжує наукову роботу, допомогає батькові у ств. Українського Соціологічного Інституту, працює там секретарем та аспірантом, створює у Інституті студію первісної культури… У 1923 році К. Грушевська видала свою першу наукову працю “Примітивні оповідання казки і байки Африки і Америки”.

Окрім цього Катерина є активною учасницею “Комітету помочі голодним українцям” у Відні, співпрацює з виданням “Борітеся – поборете”, Національною радою українських жінок…

Кімната у гуцульському стилі в маєтку Грушевських. Фото 2015 року
Кімната у гуцульському стилі в маєтку Грушевських. Фото 2015 року

Туга за Батьківщиною і оманлива політика українізації змусили Грушевських повернутись до України 1924 року. Катерина стає секретарем Культурно-Історичної Комісії ВУАН, у 1925 очолюєКабінет примітивної культури. Розкрився талант Катерини як культуролога, етнографа, соціолога, фольклориста саме в ці роки… 1927 року, зусиллями К. Грушевської, виходять перших два томи (з запланованих шести) “Українських народних дум”, унікальної, високооціненої наукової праці.

Того ж, 1927 року, Катерина стає дійсним членом Наукового Товариства імені Т.Шевченка.

Світлина з маленькою Катериною у гуцульській кімнаті вілли Грушевських. Фото з музею, 2015 рік
Світлина з маленькою Катериною у гуцульській кімнаті вілли Грушевських. Фото з музею, 2015 рік

А далі події розгортались немов у тривалому, кошмарному сні… Почалися цькування й арешти українських учених, нависла небезпека і над самим М. Грушевським як “українським буржуазним істориком”, над Катериною Грушевською як “представницею української буржуазної етнології та фольклористики”. 1931 року Грушевський виїжджає до Москви у “почесне вигнання”, а з ним поїхала й дочка Катерина. Так тривало до самої смерті професора, коли він несподівано пішов із життя 25 листопада 1934 р.

1938 року Катерину арештували у Києві (у час загострення легеневої хвороби), кинули в холодні застінки спочатку на вул. Інститутській, щоб там — а згодом у Лук’янівській тюрмі — пройти довгі місяці слідства, допитів, аби врешті дочекатися страшного вироку.

Катерину звинуватили у сприянні антирадянській діяльності української націоналістичної організації, метою якої було “встановлення фашистської диктатури”… Її позбавлено волі у виправно-трудовому таборі терміном на вісім років з “поражением прав” на п’ять років та конфіскацією особистого майна…

За документами КДБ померла Катерина Грушевська 30 березня 1943 р. в Темлазі, поховано її в Новосибірську.

Використані джерела :

Особлива подяка працівникам Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові , http://vuam.org.ua/,  http://uk.wikipedia.org/

15 прогулянок передвоєнним Львовом

15 прогулянок передвоєнним Львовом

Звичні прогулянки городян центральною частиною міста, без яких неможливо уявити й сучасного Львова, особливо у вихідні дні, мають традицію довжиною у кількасот років… Ці “дефіляди” центральними проспектами міста, так добре знайомі кожному львів’янину, “принесла” у побут мешканців нова, австрійська влада…

Львів’янка на прогулянці нин. вул. Дорошенка. Фото до 1939 року
Львів’янка на прогулянці нин. вул. Дорошенка. Фото до 1939 року

У останній чверті XVIII ст., коли Австрійська монархія опанувала Галіцію, одним з перших наказів цісаря був рескрипт про розібрання середньовічних львівських мурів. Місто отримало можливість рости, поступово відкидало застарілі міщанські норми, вступало у Новий час зі всіма його принадами та можливостями…

Пара на прогулянці суч. пр-м Свободи. Фото до 1939 року
Пара на прогулянці суч. пр-м Свободи. Фото до 1939 року

Саме на початку XIX ст. формується те, що згодом, після засклепіння Полтви, назвуть львівським корзо -довга прогулянкова зона, вздовж нинішніх проспектів Свободи і Т. Шевченка, частково із прилеглими вулицями – нині Дорошенка, Гнатюка, Січових Стрільців…

Родина на прогулянці, нин. проспектом Свободи. Фото до 1939 року
Родина на прогулянці, нин. проспектом Свободи. Фото до 1939 року

До корзо входили центральні площі, сквери, парки, крамниці, цукерні та інші заклади, все це складало єдину, суцільну розвагу, відпочинок для городян.

Городяни на розі суч. пр-ту Свободи - вул.Гнатюка. Фото до 1939 року
Городяни на розі суч. пр-ту Свободи – вул.Гнатюка. Фото до 1939 року

На початках традиція здавалась дивною… Коли на зламі XVIII – XIX століть у Львові з’явились перші кав’ярні міщани приходили до них подивитись на австрійських чиновників – як то просто сидіти, пити каву, читати газету і …більше нічого не робити!?

На прогулянці біля готелю "Жорж". Фото до 1939 року
На прогулянці біля готелю “Жорж”. Фото до 1939 року

Але до поступу та благ цивілізації звикаєш швидко… Невдовзі прогулянки містом, парками, походи до кав’ярень для львів’ян стають звичною справою. В ті ж часи формується поняття “вихідного” одягу, часто прогулянки львівським корзо нагадували справжні дефіляди, добре знайомі нам з батярських пісень…

Сцена біля готелю "Жорж". Фото до 1939 року
Сцена біля готелю “Жорж”. Фото до 1939 року

Звісно ж, століття XX-те ще радикальніше змінило картинку: пасажі, автомобілі, дансінги, кіно, нічна ілюмінації міста… Незмінною лишились, мабуть, лише гарне вбрання і піша прогулянка…

Родинна прогулянка нин. проспектом Шевченка. Фото до 1939 р.
Родинна прогулянка нин. проспектом Шевченка. Фото до 1939 р.

Але, прогулянки мали й власний “темний бік”, про це жваво писала передвоєнна львівська преса:

” Треба сказати правду в очі: львів’яни не вміють поводитися в місті. Ходять переважно поволі, при цьому дивлячись кудись по сторонах, щоб було простіше наступити ближньому на мозоль, або впасти під автомобіль, фіакр чи трамвай.

Нин. проспект Шевченка. Фото до 1939 року
Нин. проспект Шевченка. Фото до 1939 року

Ходять завжди правою стороною тротуару, хоча повинні йти лівою, і через це розштовхують тих, хто справді поспішає. Львівське “корзо”, або ж відрізок від вул. Третього Травня (тепер – вул. Січових Стрільців) до кінця вул. Академічної (тепер – просп. Шевченка), кожного погожого дня в полудень і ввечері заповнюється різнобарвним натовпом різного віку і статі, перетворюючись на велетенський, витягнутий у довгу кишку мурашник, але мурашник безладний, повільний, невпорядкований.

Панянки на нин пр-ті Шевченка. Фото до 1939 року
Панянки на нин пр-ті Шевченка. Фото до 1939 року

Про нерозважливість львів’ян “на шпацері” найбільше знають і найкраще можуть сказати ті, хто переїжджав через місто велосипедом або автомобілем.

Нин. проспект Свободи. Фото до 1939 року
Нин. проспект Свободи. Фото до 1939 року

Потрібно мати справді залізні нерви і святе терпіння, щоб не платити здоров’ям за кожну таку поїздку. Не лише баби, які навіть улітку пов’язують собі голови хустками, щоб не чути сигналу застереження, але і т. зв. інтелігенція з дивною, незрозумілою бездумністю суне прямо під віз чи велосипед, попри те, що не раз пронизливий голос труби застерігає їх перед небезпекою.

Сучасний проспект Свободи. Фото до 1939 року
Сучасний проспект Свободи. Фото до 1939 року

Львів’янин вищий за це і ігнорує небезпеку. Овва! А якщо з ним щось станеться, то звинуватить “необережність” шофера, “гоночний” темп і т. п.

На нин. вул. Сіових Стрільців. Фото 1925 року
На нин. вул. Сіових Стрільців. Фото 1925 року

Зараз саме час, аби львів’яни навчилися ходити містом, аби навчилися дивитися перед собою і пильнувати свої ноги і голови” (“Gazeta Wieczorna”, s. 5).

Сцена біля Рацлавіцької панорами, тер. нин. Стрийського парку. Фото до 1925 року
Сцена біля Рацлавіцької панорами, тер. нин. Стрийського парку. Фото до 1925 року
Панянки на прогулянці теренами нин. Стрийського парку. Фото до 1939 року
Панянки на прогулянці теренами нин. Стрийського парку. Фото до 1939 року
Прогулянка нин. вулицею Підвальна. Фото до 1939 року
Прогулянка нин. вулицею Підвальна. Фото до 1939 року

Використані джерела :

Ретро Львов , Львів 100 років тому , http://www.ebay.com/

Десять будинків середмістя Львова, що потребують реставрації

Збереження декору необхідне деяким львівським кам’яницям, що розташовані на центральних вулицях. Зволікання може призвести не лише до безповоротної втрати національного надбання, а й становить пряму загрозу життю і здоров’ю перехожим у разі обвалу.

Вулиця Братів Рогатинців, 15

Братів Рогатинців, 15
Братів Рогатинців, 15

Будинок на вулиці Братів Рогатинців був споруджений у 1911-1912 рр. Раніше на цьому місці розташовувались дві кам’яниці. У XVIII ст., кам’яниця називалася Ґладишовською (власність римо-католицька). У 1902 р. тут мешкали: різник Симон Люммель та ювелірка Фані Вассер. Через браму будинку відкривався прохід до пасажу Ляуфера і через нього на вул. Боїмів (Староєврейську) № 12.

Вулиця Братів Рогатинців, 21

Братів Рогатинців, 21
Братів Рогатинців, 21

Триповерхова кам’яниця, побудована у ХІХ ст. з сірим фасадом у чотири вікна. У XVIII ст., будинок носив ім’я Дешпотовської (власність римо-католицька).

Вулиця Братів Рогатинців, 29

Братів Рогатинців, 29
Братів Рогатинців, 29

Чотириповерховий будинок, у 1890-х рр. був ґрунтовно перебудований. У XVIII ст., кам’яниця Клопотовська (власність єврейська). У 1902 р. тут мешкали: залізничний інженер Данилович, залізничний службовець Леон Тауб, працівниця намісництва Мєчислава Венцлевська, працювала крамниця колоніальних товарів Д. Карла.

Вулиця Братів Рогатинців, 43

Братів Рогатинців, 43
Братів Рогатинців, 43

Типова триповерхова чиншова кам’яниця періоду історизму. Споруджена була близько 1890 р. У XVIII ст., кам’яниця Мошка Тарногродського (власність єврейська).

Вулиця Староєврейська, 5

Староєврейська, 5
Староєврейська, 5

У XVIII ст. кам’яниця називалась Оґжалковська (власність римо-католицька). У 1791 р. кам’яницю капітально перебудували для нового власника торговця вином Товія Вайґля. Від того часу походить наріжна скульптура лева з двома тулубами, через що будинок називають «Під левами». У 1875 р. кам’яницю перебудували у стилі історизму.

Вулиця Староєврейська, 18

Староєврейська, 18
Староєврейська, 18

У XVIII ст. називалась кам’яниця Щепановичовська (власність римо-католицька). Триповерховий будинок шириною у три вікна. Від барокових часів зберігся білокам’яний портал при вході до кам’яниці, а дата на фасаді (1800) свідчить про ґрунтовну перебудову будинку, якої він зазнав на межі XVIII–ХІХ ст.

Вулиця Староєврейська, 35

Староєврейська, 35
Староєврейська, 35

У XVIII ст. кам’яниця називалась Чоповника (власність єврейська). Кам’яниця XVII ст. дійшла до нашого після перебудови другої половини ХІХ ст. З боку вул. І. Федорова зберігся старовинний маскарон.

Вулиця Театральна, 3

Театральна, 3
Театральна, 3

Прибутковий будинок, що був споруджений за проектом Зигмунта Кендзерського у 1900 році.

Вулиця Театральна, 8

Театральна, 8
Театральна, 8

Житловий будинок, зведений у XVII ст. У будинку проживав міський райця Самуїл Кушевич та архітектор Андреа дель Аква. Кам’яниця суттєво перебудована у 1770 року майстром-будівничим Йосифом Дубльовським для радельницького старости Франциска Девіча.

Вулиця Театральна, 10

Театральна, 10
Театральна, 10

Житловий будинок. У 1908 році тут відкрилась кав’ярня «Штука», котра прославилась вишуканим продуманим до дрібниць інтер’єром, виконаним за проектом Фелікса Вигживальського, із його власними стінними розписами. В цьому будинку, працювала книгарня спілки «Губринович і Шмідт».

Будинок споруджений ймовірно архітектором Петром Полейовським у 17681773 роках на замовлення генерала Роха Вінявського. Для будівництва застосовано руїни двох старших кам’яниць, що стояли на цій ділянці. В середині XIX ст. і у 1907 році проводились реконструкції. Класичний портик прикрашений скульптурами Марса і Венери. Усі скульптури виконані ймовірно Матвієм Полейовським. У архітектурі будинку поєднується стиль бароко із рисами раннього класицизму.

 Наталія Бойченко

Джерела: www.lvivcenter.orgwww.lvivcenter.orguk.wikipedia.orgcentre7.org.ua

 

Львів, якого не повернеш. Велика міська синагога

Львів, якого не повернеш. Велика міська синагога

Середньовічний Львів – переплетіння націй, культур, стилів, серед яких єврейська громада посідала своє, особливе місце… Знаменитий львівський райця і бургомістр Йоганн Альнпек писав про середньовічний Львів: “Тут натовпи євреїв, це майже їх земля обітована…”. У найстаршій міській актовій книзі є записи датовані XIV ст., де йдеться про існування громади євреїв, що проживають у межах міських фортифікацій. Головний релігійний осередок іудейської общини середмістя – Велика міська синагога – пам’ятка, що понад 600 років перебувала у епіцентрі подій життя громади міста.

Фрагмент Великої міської синагоги. Фото поч. XX ст.
Фрагмент Великої міської синагоги. Фото поч. XX ст.

За інформацією дослідниці синагог Оксани Бойко, найдавніша міська синагога Львова постала у XIV ст. на  місці сучасної пл. Арсенальної, тобто у південно-східному куті так званого “міста в мурах”. Саме тут, на площі під самою фортечною стіною, поруч з міським арсеналом та Шевською вежею локувалася міська юдейська громада Львова.

Велика синагога середмістя на малюнку- схемі Францішека Ковалишина, 1910 рік
Велика синагога середмістя на малюнку- схемі Францішека Ковалишина, 1910 рік

Відомим львівським істориком Майєром Балабаном віднайдені сволоки з єврейськими написами і закарбованою датою її зведення – 1320 рік. Згідно з привілеєм короля Казимира III від 1367 року, міські юдеї складали присягу на дверях синагоги… Однак для цієї знахідки є припущенням ще одна локація першої синагоги, сучасна вулиця І.Федорова №29, неподалік…

Споруда Великої синагоги позаду стін Міського арсеналу, фото 1937 року
Споруда Великої синагоги позаду стін Міського арсеналу, фото 1937 року

Перша синагога середмістя була зведена у фахверковій конструкції – з дерев’яним каркасом наповненим камінням, під високим черепичним дахом. Вона згоріла 3 червня 1527 року у катастрофічній для Львова пожежі.

Сучасний вигляд площі Арсенальної, до 1943 року на цьому місці стояла Велика міська синагога. Фото 2015 року
Сучасний вигляд площі Арсенальної, до 1943 року на цьому місці стояла Велика міська синагога. Фото 2015 року

Лише 1555 року громада відбудувала свою святиню, але вже з цегли і каменю. До 1606 року ця мурована синагога виконувала роль Великої міської. Як вона виглядала можна лише здогадуватись – віднайдені під час розкопок кам’’яні фрагменти свідчать, що це була готична споруда. За іншою версією у сер. XVI ст Велику синагогу перенесли з нин. вул. Федорова на суч. площу Арсенальну… Поруч звели Бет-Гамідраш (Дім Вчення) з унікальною колекцією книг на давньоєврейській мові.

Фундаменти готичної Великої синагоги, віднайдені в ході розкопок 2012 року
Фундаменти готичної Великої синагоги, віднайдені в ході розкопок 2012 року

Готична синагога була чинною майже 250 років. Губерніальним декретом 1797 року її наказали розібрати, мотивуючи давністю, а, очевидно, і невтішним станом… Крім того, вона була дуже маленькою. А позаяк синагога “Золота Роза”, яку називали “великою”, була також вже замалою за розмірами, 1799 року громада на місці розібраної давньої синагоги почала зводити нову, значно більшу святиню, будівництво якої завершили 1801 року.

Після того, як 1801 року до новозведеної синагоги кагал переніс клейноди, що зберігалися в синагозі Нахмановичів, вона стала головною синагогою середмістя

Фундаменти готичної Великої синагоги, віднайдені в ході розкопок пл. Арсенальної 2012 року
Фундаменти готичної Великої синагоги, віднайдені в ході розкопок пл. Арсенальної 2012 року

Восени 1943 року німецькі нацисти знищують Велику синагогу Львова розом із “Золотою Розою”. У 1970-х рр. розкопки залишків завершились трасуванням фундаментів споруди. 2012 року, у рамках проекту “Площа трьох синагог” було проведено додаткові розкопки, відкрито і трасовано фундаменти готичної споруди. На сьогодні проект залишається законсервованим.

Використані джерела :

http://www.varianty.net/ , http://www.lvivcenter.org/ , http://lviv.travel/ , http://hi-lvov.narod.ru/

Перший в Україні трамвай

Перший в Україні трамвай
Перший в Україні трамвай

Напевне, кожен мешканець мегаполісу знає, що для того щоб дістатись в якусь частину міста не обов’язково брати приватне авто, можна просто сісти на автобус, тролейбус чи трамвай. Та в кінці XIX століття мешканці міст діставались з однієї частини міста в іншу пішо, і лише найзаможніші могли собі дозволити карету.

З часом у Львові з’являються власники підвод, які за гроші підвозили людей. Цей транспорт отримав назву “Тарадайки” і мав дуже хаотичний графік і маршрут. Ще у 1870 році дві англійські фірми просили дозволу на будівництво кінного трамваю, але Магістрат відхилив це прохання. І лише у 1878 році, коли стало зрозуміло, що місто більше не зможе нормально функціонувати без організованого громадського транспорту, було оголошено конкурс на будівництво кінного трамваю. Заявки на конкурс подали Бельгійське і Трієстське трамвайні товариства. Магістрат надав перевагу останньому. Контракт з “Societa Triestina Tramway” був підписаний 1 лютого 1879 року, а вже 21 травня того ж року був затверджений план будівництва. Що правда, чиновники трохи “обпеклися” на підписанні контракту, адже згідно цього документу місто віддавало конку Товариству в оренду на 50 років з можливістю викупу містом через 25 років. Відповідно всі прибутки йшли Товариству, а Львову мало що з прибутків трамвая діставалось.

Кінний трамвай і "тарадайки" на пл. Марійській (теперішня пл. Міцкевича), фото, кінець XIX ст.
Кінний трамвай і “тарадайки” на пл. Марійській (теперішня пл. Міцкевича), фото, кінець XIX ст.

25 листопада 1879 року відбулась перша пробна поїздка, про що 27 листопада написала “Gazeta Lwowska”: “Кінний трамвай опівдні почав пробну поїздку від свого депо вулицею Городецько-Янівською до Митної площі та в зворотному напрямку. З цією метою з депо виїхало три вагони: один літній відкритий, другий — з одним салоном, а третій — пасажирський, поділений на два класи. Випробування пройшли доволі гладко, але трохи запізнились через те, що робочі вчасно не закінчили очистку колії від льоду та снігу…”.

Кінний трамвай на пл. Митній, фото, кінець XIX ст.
Кінний трамвай на пл. Митній, фото, кінець XIX ст.
Літній вагон кінного трамваю, фото, кінець XIX ст.
Літній вагон кінного трамваю, фото, кінець XIX ст.

А перший на території сучасної України трамвай почав возити людей 3 травня 1880 року у Львові безкоштовно, а з 5 травня була введена оплата за проїзд. Ось що написала газета “Діло”: “Львівський трамвай розпочав 5 травня правильний рух по квитках з площі Митної до казарм Фердинанда. Кожні 9 хвилин від’їжджає вагон від переду казарм. П’ять вагонів будуть їздити 19 разів щодня, отже 95 разів можуть сідати пасажири на станціях, де зупиняється вагон. Спочатку всі вагони трамвая були у всякій порі дня битком набиті. Зрештою, більшість сідала з цікавості”.

Кінний трамвай на пл. Ярослава Осмомисла, поштівка, 1904-1905 роки
Кінний трамвай на пл. Ярослава Осмомисла, поштівка, 1904-1905 роки.

Під кінне депо було відведено земельну ділянку позаду казарм цісаря Фердинанда, які були розташовані на новій щойно розбудованій вул. Бема (теперішня вул. Я. Мудрого).

Функціонували 2 лінії: “Головний вокзал – вул. Городоцька – пл. Митна” та “Головний вокзал – Підзамче”. Колія йшла по вул. Городецькій (нині вул. Городоцька), через пл. Голуховських (нині пл. Торгова), потім по центральній вулиці міста – Карла Людвіга (пр-т Свободи) з виходом на пл. Маріацьку (пл. Міцкевича), і далі через пл. Галицьку, пл. Бернардинську (пл. Соборну), по вул. Чарнецького (вул. Винниченка) до митної управи (пл. Митна). Від цієї лінії було відгалуження – від пл. Голуховських (пл. Торгова), через пл. Краківську (пл. Осмомисла), вниз по вул. Жовківській (вул. Б. Хмельницького) з перетином залізниці й далі до вокзалу Підзамче та Жовківської рогатки (кут вулиць Волинської та Б. Хмельницького).

Колія кінного трамваю на пл. Галицькій, фото, кінець XIX ст.
Колія кінного трамваю на пл. Галицькій, фото, кінець XIX ст.

Трамвай перевозив за рік, в середньому, 1 867 000 пасажирів. станом на 1889 рік нараховувалось 150 коней, 37 пасажирських та 3 вантажних вагони. Вагони були виготовлені в Австрійському місті Граці, пофарбованими в темно-коричневий колір з білими написами “Tramwaj Lwowski”. В літній період трамвай тягнула пара коней, а вулицями Городоцькою та Янівською (сучасна вул. Шевченка) вагони тягнуло троє коней, а донизу одним конем, відповідно і вартість проїзду вгору і згори була різною. Зимою трамвай вже тягнуло 4 коней. Середня швидкість руху становила 6,4 км/год. Рейки були дубовими, оббитими бляхою, ширина колії становила 1 метр.

Навіть у той час були “зайці”. Покаранням для них було відпрацювати день на січкарні, заготовлюючи їжу для коней.

Кінний трамвай на залізничному переїзді на теперішній вул. Б. Хмельницкого, фото, кінець XIX ст.
Кінний трамвай на залізничному переїзді на теперішній вул. Б. Хмельницкого, фото, кінець XIX ст.

У 1894 році сталась подія, яка сильно похитнула позицію кінного трамваю – Львів став другим містом на території сучасної України і четвертим на території Австро-Угорщини де з’явився електричний трамвай. Поява електричного “брата” викликала велике обурення серед родичів водіїв конки. Львівський історик Ілько Лемко, посилаючись на тодішні поважні львівські газети, розповідає, що дружина візника, який втратив роботу, пані Скоробецька «зробила трамваю пропозицію, фізично неможливу до виконання, з відповідними жестами». Простішою мовою це означало, що згадана пані, закинувши спідницю і нахилившись до трамвая задом, закликала його поцілувати її в одне місце.

Привілей електричного трамвая відображав навіть той факт, що він проїжджав через Вітальну арку, встановлену у 1894 році на вул. Чернівецькій до приїзду найяснішого цісаря Франца Йосифа І. В той час як кінний трамвай проїжджав біля неї, там де проходить сучасна трамвайна колія на “двірець”.

У 1905 році розпочалися переговори щодо муніципалізації кінного трамвая, можливість якої була передбачена після 25 років експлуатації. Договір про купівлю містом мережі був підписаний 8 липня 1906 року, проте передача майна розтягнулася на деякий час.

Омнібус та кінний трамвай на теперішній вул. Чернівецькій, фото, 1900 рік
Омнібус та кінний трамвай на теперішній вул. Чернівецькій, фото, 1900 рік

Конка проіснувала у Львові ще до 29 грудня 1908 року. Коней було розпродано, а вагони використовувались як причіпні до електричного трамваю.

Електричний трамвай з причіпним вагоном кінного трамваю на теперішній вул. Чернівецькій, фото, 1931-1939 роки.
Електричний трамвай з причіпним вагоном кінного трамваю на теперішній вул. Чернівецькій, фото, 1931-1939 роки.

Джерела: forko.livejournal.com, ipress.ua, lvivcenter.org, lvivtrans.net, uk.wikipedia.org.

Лемко Ілько. Романтичний львівський трамвай // Легенди старого Львова. — Львів: Апріорі, 2008. — С. 43-47.

Костянтин БАРАНЮК

Вчора Віденку поставили на “Роги” (відео)

Вчора Віденку поставили на "Роги"

Вчора, 28 березня 2015 року, у Львові, в приміщенні ресторану «Віденська кав’ярня» відбувся благочинний концерт заньківчанського кавер-гурту “Роги” (“The Rohies”). Як відомо, цей кавер-гурт влаштовує концерти не задля прибутків і цього разу артисти-музиканти збирали кошти для лікування онкохворих дітей в Україні.

Цього разу до складу гурту, до якого входять Андрій Снісарчук, Костя Ткаченко, Назар Московець, Андрій Войтюк, Василь Коржук, та солістка Марта Кулай, на правах резидентів, приєдналися також артисти практично всіх театрів Львові і відомі музиканти міста.

Концертна програма складалася з двох частин і у першій своїм вокалом, окрім звичних учасників , своїм вокалом тішили резиденти – артист театру імені Марії Заньковецької Дмитро Каршневич,  співак і гітарист гурту “Конгрес” Андрій Віхоть, артистки першого українського театру для дітей та юнацтва Ірина Шийко та Катерина Саченко та артистка львівського драматичного театру імені Лесі Українки Анна Брацук.

Після невеликої перерви, концерт продовжився з новою силою. До кавер-гурту “Роги” приєднувалися все нові та нові резиденти, серед яких актриса Театру імені Леся Курбаса Тамара Горгішелі, соліст вокальної формації “Піккардійська Терція” Славко Нудик та не менш відомий Богдан Либа, народний артист України, соліст Львівської Опери Олег Лихач та молодий співак Іван-Данило Лихач.

На концерті звучали хіти українською, білоруською, англійською та грузинською мовами, хіти з минулого та зовсім нові, хіти відомі та не дуже і навіть прозвучала авторська пісня кавер-гурту “Роги”.

Завершилася концертна програма піснею “Ой у лузі червона калина” в обробці Тарас Терлецького, але хороший настрій у всіх присутніх залишився, як мінімум на цілий вечір.

 

Бернардинська пожежна стражниця – історія у 10 зображеннях

Бернардинська пожежна стражниця - історія у 10 зображеннях
Бернардинська пожежна стражниця - історія у 10 зображеннях

Львів ніколи не припиняє дивувати не тільки гостей міста, але й самих городян… Передусім, вражає той факт, що знайомі більшості будівлі, площі, вулички, ще сторіччя тому виглядали зовсім по-іншому. У переліку таких місць є й добре відома мешканцям площа Митна. Майже 50 років ії окрасою була давня Бернардинська пожежна стражниця…

Бернардинська пожежна стражниця на фото 1894 року
Бернардинська пожежна стражниця на фото 1894 року

Пожежна охорона міста Львова була організована на основі рішення магістрату від 4 січня 1849 року з ініціативи бургомістра Карла Гьопфлінгена-Бергендорфа, та є однією з найстаріших організованих пожежних структур на теренах нинішньої України.

Давній пляц Цлови (нин. пл. Митна), та пожежна стражниця ліворуч. Фото Кароля Блейма, бл. 1893 року
Давній пляц Цлови (нин. пл. Митна), та пожежна стражниця ліворуч. Фото Кароля Блейма, бл. 1893 року

До цього рішення гасінням пожеж у місті мали займатись міщани-добровольці згідно з “Універсалом про порядок гасіння вогню у королівському столичному місті Львові”, який було ухвалено 31 травня 1782 року.

Будівля вогнеборчої стражниці при бернардинських мурах. Фото кін. XIX ст.
Будівля вогнеборчої стражниці при бернардинських мурах. Фото кін. XIX ст.

Найраніші місця розквартирування вогнеборців Львова відомі у нині неїснуючому покармелітському монастирі на суч. вулиці Князя Романа. У сер. XIX ст. пожежний загін розміщують на першому поверсі ратуші, із дозволом використання вежі для спостереження.

Нинішня площа Митна, ліворуч пожежна стражниця. Фото кін. XIX ст.
Нинішня площа Митна, ліворуч пожежна стражниця. Фото кін. XIX ст.

Згодом, у останній чверті XIX ст., пункти пожежної охорони відкриваються одразу у декількох місцях: на військових землях поблизу костелу св.Анни, на нелокалізованій ділянці на березі Полтви і, найбільший, на давній площі Цлови (нині площі Митній).

Урочиста хода на вул. Чарнецького (нині Винниченка), на задньому плані - пожежна стражниця. Фото поч. XX ст.
Урочиста хода на вул. Чарнецького (нині Винниченка), на задньому плані – пожежна стражниця. Фото поч. XX ст.

У 1883–1884 роках під стіною Бернардинського монастиря на вул.Чарнецького, 5 ( нині Винниченка), навпроти вул. Личаківської, був споруджений новий будинок міської пожежної команди.

Вид на стару стражницю від вул. Личаківської. Фото кін. XIX ст.
Вид на стару стражницю від вул. Личаківської. Фото кін. XIX ст.

Окрім помешкань сержанта та помп’єрів (пожежників) в будівлі розмістились дві стайні на 14 коней та два склади для насосів та іншого обладнання.

Вигляд на Бернардинську пожежну стражницю. Фото 1910 року
Вигляд на Бернардинську пожежну стражницю. Фото 1910 року

1901 року із спорудженням нової будівлі міської пожежної команди на вулиці Підвальній, 6 пожежники перейшли до нової спеціалізованої споруди.

Будівля пожежників при бернардинських мурах. Фото 1920-1930 -х рр.
Будівля пожежників при бернардинських мурах. Фото 1920-1930 -х рр.

Певний час будівля при бернардинських мурах залишалась закинутою… Лише у 1908 році ії на 25 років віддають у оренду військовим.

Стражниця у малюнку Одо Добровольського, 1916 рік
Стражниця у малюнку Одо Добровольського, 1916 рік

Паралельно будівлю використовує цілий ряд інших установ різноманітних напрямків діяльності. У кінці 1920-х на початку 1930-х років споруда стражниці перетворюється на аварйну, невдовзі, рішенням ради міста ії було розібрано.

Роботи із розібрання старої стражниці. Фото поч. 1930-х років
Роботи із розібрання старої стражниці. Фото поч. 1930-х років

Використані джерела :

http://uk.wikipedia.org/ , http://polona.pl/ , http://www.lvivcenter.org/

В день театру заньківчани згадали Небесну Сотню і помолились за Україну (відео)

Вчора, 27 березня 2015, коли у всьому світі святкується Міжнародний день театру, урочисті збори колективу відбулися і заньківчан. Цього року скромно, без непотрібного пафосу і розмаху, по-домашньому зібралися працівники театру в глядацькому залі з  нагоди свого професійного свята.

На почату зборів, Федір Миколайович Стригун попросив усіх вшанувати пам’ять Небесної Сотні хвилиною мовчання і згадав про ті непрості часи, які ми всі разом переживаємо.

Але не обійшлося на зборах і без приємних моментів, “За значний особистий внесок в соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток української держави, вагомі професійні здобутки та самовіддане служіння українському народові” відзнаку Президента України «Орден княгині Ольги» I ступеня отримала народна артистка України, артистка Львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Таїсія Йосипівна Литвиненко.

Народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко отримує  відзнаку Президента України «Орден княгині Ольги» I ступеня
Народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко отримує відзнаку Президента України «Орден княгині Ольги» I ступеня

Також багато достойних акторів, таких як заслужена артистка України Лідія Остринська, заслужена артистка України Галина Давидова, Валентина Бондар-Мацялко, Олександр Норчук та інші, отримали грамоти “За особистий внесок в розвиток театрального мистецтва України”  від Львівського міжобласного відділення Національної Спілки театральних діячів України.

Відповідальний секретар ЛМВ НСТД України Володимир Григоренко вручає грамоти
Відповідальний секретар ЛМВ НСТД України Володимир Григоренко вручає грамоти

Федір Миколайоич Стригун, в свою чергу, презентував свою книгу спогадів, котра тільки вийшла друком під назвою “Житейське море” авторства Валерія Грабовського і з використанняv фотографій Тараса Валька.

Валерій Грабовський та Федір Стригун презентують книжку спогадів "Житейське море"
Валерій Грабовський та Федір Стригун презентують книжку спогадів “Житейське море”

Генеральний директор Андрій Мацяк передав привітання заньківчанам від кримсько-татарського театру з нагоди професійного свята. Також він розповів про особливого гостя скульптора Петра Дзиндру, котрий  прийшов з унікальним подарунком.  З нагоди професійного свята, Петро Дзиндра подарував заньківчанам портрет Олександра Гринька.

Генеральний директор театру Марії Заньковецької Андрій Мацяк зі скульптором Петром Дзиндрою
Генеральний директор театру Марії Заньковецької Андрій Мацяк зі скульптором Петром Дзиндрою

Ще дуже багато друзів театру вітали заньківчан з їх святом та приносили свої подарунки на вівтар Мельпомени з хорошими, щирими і гарними словами.

На завершення зборів, Федір Миколайович Стригун попросив усіх помолитися за нашу Україну та побажав усім наступного року святкувати Міжнародний день театру за більш приємної ситуації в державі.

Забуті герби міського арсеналу

Забуті герби міського арсеналу
Забуті герби міського арсеналу

Протягом багатьох століть фортифікації Львова були запорукою безпеки городян, розквіту середньовічної торгівлі, одним з символів міста Лева… Найнебезпечніший, східний напрямок був укріплений особливо ретельно. Однією з ключових ланок захисту тут був міський арсенал…

Споруда XVI ст. не завжди була суворою та похмурою, свого часу вежі, елементи декору, скульптура робили вигляд арсеналу більш урочистим… Проте, невблаганний час вніс свої корективи.

Герби родів Собєських та Яблоновських на східній стіні міського арсеналу. Фото поч. XX ст.
Герби родів Собєських та Яблоновських на східній стіні міського арсеналу. Фото поч. XX ст.

Свій теперішній вигляд споруда міського арсеналу Львова отримала після пожежі та відбудови 1574-1575 рр., проте перша згадка про будівлю датується першою половиною XIV ст.

Герби родів Собєських та Яблоновських на  стіні міського арсеналу. Фото 1915 року
Герби родів Собєських та Яблоновських на стіні міського арсеналу. Фото 1915 року

За твердженням дослідника, львовознавця  В. Вуйцика, “з актових книг Львівського магістрату відомо, що Арсенал був оздоблений живописними і скульптурними зображеннями і ззовні, і всередині”. Над головним входом в Арсенал колись були різні написи, наприклад: “Щасливе місто, яке в часи спокою дбає про майбутню безпеку”. Елементи, що прикрашали і, відповідно, доповнювали загальний вигляд оборонної споруди, “збирались” протягом усього середньовіччя…

Східна стіна міського арсеналу із гербами. Фото 1937 року
Східна стіна міського арсеналу із гербами. Фото 1937 року

В середині ХVII ст. на східній стіні арсеналу були розташовані барельєфи із зображенням видатних польських фортифікаторів – генералів артилерії Кшиштофа Арцішевського та Павла Гродзіцького. Споруда арсеналу отримала багато пошкоджень під час штурму Львова шведськими військами у 1704 році.

Після вступу до Львова австрійців 1772 року будівлю арсеналу остаточно переобладнали на тюрму. У подальші роки нова влада розпочинає розбирати старі міські мури. У 1799–1800 рр., після знесення оборонних мурів з боку монастиря кармелітів ( нині – церква Михаїла), на стіні арсеналу розміщено кам’яні герби-барельєфи міста Львова, Собеських та Яблоновських – королівських та гетьманських родин, що зробили найбільший внесок у оборону міста.

Герби на міському арсеналі у 1960-х, на поч. 1970-х років
Герби на міському арсеналі у 1960-х, на поч. 1970-х років

У 1973 році в Арсеналі почалися великі реставраційні роботи. Було відновлено стіну Високого муру, відкрито з-під землі основу Низького муру. Повністю відновлено первісну конструкцію даху, бійниць, планування поверхів. У 1980 році за проектом архітекторів-реставраторів Андрія та Ганни Новаківських зроблено реконструкцію фраґменту Шевської вежі з частиною оборонної стіни.

Сучасний стан східної стіни міського арсеналу, де було розміщено старовинні герби. Фото 2015 року
Сучасний стан східної стіни міського арсеналу, де було розміщено старовинні герби. Фото 2015 року

В 1973 р., під час реставраційних робіт, плиту з гербами демонтували та вмурували в стіну костела  ордену кармелітів босих (тепер церква Св. Михаїла) на нин. вул. Винниченка, де планувалося створення Музею львівської скульптури.

Використані джерела :

http://relicfinder.info/ , http://www.lvivcenter.org/ , http://www.lhm.lviv.ua/

Популярні статті: