Площа Ринок 10 – книгарня НТШ, сьогодні тут працює відома львівська «Копальня кави»
В п’ятницю, 30 червня 2017 року, о 16.00 у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (площа Ринок, 10) відбудеться акція, присвячена Акту проголошення відновлення української державності у 1941 року під назвою «Крізь призму епох: від незалежності до незалежності».
30 червня 1941 року у приміщенні товариства «Просвіта», яка знаходилась у кам’яниці за адресою: м. Львів, площа Ринок, 10, Голова Державного правління Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення української державності.
Проголошення відновлення української держави стало логічним завершенням багаторічного етапу визвольних змагань українців, волевиявлення народу до самостійності, початок відродження державницьких традицій.
Акція, присвячена Акту проголошення відновлення української державності у 1941 року під назвою «Крізь призму епох: від незалежності до незалежності»
Акція, присвячена Акту проголошення відновлення української державності у 1941 року «Крізь призму епох: від незалежності до незалежності» – це театральна реконструкція історичної події за участю хорової капели «Дударик» та з цікавими несподіванками.
Також, починаючи від 30 червня і до 24 серпня 2017 року, упродовж двох місяців Музей етнографії та художнього промислу ІН НАНУ розпочинає акцію «Зроби селфі на балконі, з якого було проголошено відновлення української державності». Вартість селфі входить у вартість вхідного квитка. Квиток для дорослих коштує – 20 грн., для юних і перспективних – 10 грн.
8 травня 1894 року, в Grand Hotel велике гамірне товариство відзначало початок гастрольних виступів Соломії Крушельницької на львівській оперній сцені. Соломія жартувала, сміялася, розповідала веселі історії, а на душі було не солодко…
Соломія Крушельницька, 1890-і рр.
Міський театр графа Скарбка, гравюра, кін. ХІХ ст.
Соломія була змушена підписати контракт з львівською оперою, бо її родина переживала велику скруту і потребувала допомоги. Співати зараз на оперній сцені було досить ризиковано, адже декілька місяців тому за порадою проф. Фаусти Креспі молода співачка, випускниця класу сольного співу професора Валерія Висоцького у Львівській консерваторії, перейшла з мецо-сопрано на лірико-драматичне сопрано; вона щойно почала вивчати новий для себе репертуар… а тут довелося переривати навчання в Мілані і їхати на гастролі.
Професор Валерій Висоцький – педагог С. Крушельницької по класу сольного співу у Львівській консерваторії Галицького музичного товариства.
Але Соломія їхала не в чужі краї, а до «своїх» людей, вона була переконана, що тут її підтримають і, в разі потреби, прийдуть на допомогу. Але сталося те, чого ніяк не очікувала Соломія. Замість підтримки, розуміння, вона зустріла холод і навіть ворожість.
Фрагмент експозиції Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Професор Валерій Висоцький – педагог С. Крушельницької по класу сольного співу у Львівській консерваторії Галицького музичного товариства.
Їі колишні друзі, вчителі, партнери по сцені звинувачували співачку в тому, що вона перейшла на сопрано (співає «не своїм» голосом), а до того ще виконує партії італійською мовою, виявляли своє неприйняття її новаторського трактування оперного мистецтва. Професор Висоцький категорично не сприйняв «нового» голосу своєї вихованки і відкрито її критикував. Ці перші місяці на львівській оперній сцені стали для молодої співачки справжнім гартом.
Свої емоції, відчуття Соломія виливала у листах до Михайла Павлика (1853-1915), з яким листувалася від 1893 року.
Книжки та журнали, які М. Павлик надсилав С. Крушельницькій. Фрагмент експозиції Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Михайло Павлик (1853-1915) – публіцист, письменник, громадський і політичний діяч, один з лідерів Русько-української радикальної партії.
Михайло Павлик – публіцист, письменник, громадський і політичний діяч став молодої співачки наставником, вчителем і другом. Ці листи сьогодні є цінним джерелом знання про внутрішній світ Соломії Крушельницької в період її формування як особистості і артистки.
Тоді, у травні 1894 р., двадцятиоднорічна Соломія дуже важко пережила випробування, що випали на її долю. Їй потрібно було аж декілька тижнів, щоб нарешті заспокоїтися, прийняти, а згодом і змінити ситуацію. Читаючи її листи, ми стаємо свідками важкої внутрішньої боротьби, в ході якої гартувався характер Соломії. Ось деякі рядки:
12.05: «Щодо критики «Фауста», то ще побалакаєм, а Вам скажу тільки, що я не була собою довольна…»
Афіша опери Ш. Ґуно “Фауст” за участю С. Крушельницької в експозиції львівського музею співачки.
22.05: «Знаєте, дуже поколотилося в моїй душі, ще незагартованій, отсе власне, що я повернула до Львова. На вид різних гарячих обов’язків, які я з поворотом в рідню по півроці ще виразніше зрозуміла, надурно силувалася бути спокійна. З зимною кровію дивитися на нужду родини та ще й від побічних людей в артистичнім світі дізнавати заваду на кождім кроці і слові, на се мене не вистарчало. Писати тоді було до Вас неможливо (я взагалі цілий сей місяць до нікого не писала). Тепер зачинаю приходити до нормального стану, то є: най там і громи б’ють на мене, я беруся за роботу, бо лиш нею всій біді зроблю конець! Ваші листи були мені дуже потрібні через час того перелому, жаль мені лиш, що я Вам не віддячила за них в відповідний час. Ви мені простіть мої мовчанє і поможіть мені се направити… «Фауст» я сама знаю, що дуже мізерно випав, але бо його всього-навсього раз цегуленний виділа на сцені і сама перший раз співала. Критики львівські мусять так написати, як пишуть, я би також так само зробила з додатком сумлінної оцінки гри і співу, бо тоді і я би щось з такої критики скористала… Я собі поклала виконувати обов’язок якнайретельніше…»
Фрагмент експозиції Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Кімната “Артистична”
10.06: «Поволі я якось вийшла з тих інтриг позакулісових, то ж і свобідніше віддихаю і писати до Вас буду частіше. Я не знаю, чого тим людям бути такими поганими і затруювати собі і другим те життя, і так вже мізерне. Я Вам і не писала, які я терпіння пережила в початках моїх виступів. Як знаєте, не по своїй волі повернула у Львів, але що ж було в кінці робити, як ми зробили контракт з дирекцією на тих п’ять місяців, то треба було хапатися за роботу, котру мені на карк наложили, та виконувати її, по можливості, сумлінно. Ані мені не снилося на тій дорозі праці подибати таких ворогів в особах, як мені здавалося, прихильно для мене успособлених, а, навіть, як от такий Мишуга і Висоцький (перший мій професор співу) творилися моїми найщирішими приятелями. Що робити, завелася на них! Замість, щоби мені подати руку та помогти побороти перші кроки сценічні, котрі і найталантливіших заставляють підпадати дивним вражінням, они, де лиш могли, розговорювали і сміялися з мого співу та й взагалі з мого “оригінального” понимання штуки. Так навіть далеко посунулися в своїй неповздержній критиці, що ужили свого впливу і на рецензентів. Мишуга всіма силами старався, щоби мене вифурувати з театру. Доказував предивні причини, щоби склонити дирекцію до зірвання зі мною контракту, казав навіть (як сам директор Шидловський повторяє), що його дражнить мій спів і він не буде зі мною виступати. Аж, нарешті, самі театральники поміркували, що нельзя даватися водитися за ніс Мишузі. По другім моїм виступі в «Аїді» зі Шляфенберґом, прийшли до мене з ґратуляціями і сказали, що остають при зробленім контракті, помимо заявлень Мишуги. Таким чином, видите, я остану ві Львові аж до осені, перероблю собі репертуар, зароблю трохи грошей та й поїду в світ широкий і лишу поле ворогам. Щодо газетників, то, гадаю, найкраще лишити часові, то мусить перем’ятися, бо маю публіку за собою. Такої борби мені навіть треба хоч би для того, щоби в зарозумілість не попасти».
21.06: «…вороги – ворогами, а правда – правдою»
4.07: «…“Африканка” то є щось вроді “Аїди” і не згірше,а, може, й ліпше від “Аїди”, відспівала її, та й сама публіка дуже сердечно мене приняла…”
24.07: «В театрі дуже багато оправилося в мою користь через Шуберта. Він був на «Трубадурі» і так висказався прихильно о мені, що, мовляв, аж наші директори отямилися, що мене треба пошанувати яко силу артистичну.»
Афіша опери С. Монюшка “Страшний двір” за участю С. Крушельницької. Вистава приурочена урочистому відкриттю Загальної крайової виставки. Львів, Театр гр. Скарбка, 5 червня 1894 р.
З кожною новою виставою зростало захоплення публіки талантом Крушельницької, і ніхто вже не міг затьмарити її слави. Блискучі виступи артистки на львівській оперній сцені в 1895-1903 роках свідчать про беззаперечний успіх та цілковите підкорення львівської публіки та критики.
Випробування, яке пережила Соломія Крушельницька на початку свого творчого шляху, зробило її сильною загартованою особистістю, котра згодом здобула славу Великої Артистки.
Роксоляна ПАСІЧНИК старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерела і література
Листування // Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування. У 2 ч. Ч. 2. Матеріали. Листування / Упорядкув. і прим. М. Головащенка. – К., 1979. – С. 183-372.
Мисько-Пасічник Р. Крушельницька і Львів // Соломія. – 1999. – Грудень. – С. 1.
Мисько-Пасічник Р. Матеріали до літопису життя Соломії Крушельницької // Вісник Львівського університету / Редкол.: І. Безгін, М. Гарбузюк, Л. Кияновська та ін. – Львів, 2002. – Вип. 2. –299. – (Сер.: Мистецтвознавство)
Пасічник Р. Соломія Крушельницька про себе і свій час // Соломія. – 2016. – №3.
Фонди Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Білавич Данута. 1894 рік у житті Соломії Крушельницької // Соломія. – 2014. – Жовтень-грудень. – С. 1.
З березня цього року у Львові стартував капітальний ремонт дорожнього полотна на вулиці Личаківській на ділянці від вул.Мечнікова до вул. Пасічної. на даний час тут уже почали прокладати нову безшумну трамвайну колію. Ремонтники обіцяють, що через три тижні трамвай знову поїде на Погулянку. Однак на ремонт вулиці треба додаткові кошти, скільки – фахівці ще підраховують.
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Але, вже традиційно для Львова, ремонт перехрестя вулиць Личаківської – Мечникова затягують: відкрити перехрестя для проїзду тепер планують не раніше середини липня, хоча ще тиждень тому обіцяли все закінчити до 1 липня.
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
«Плануємо цей відрізок дороги зробити до середини липня, решту Личаківської до вул. Пасічної ремонтуватимемо до кінця року», – розповідає заступник директора ЛКП «Львівавтодор» Євген Калитич.
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
При цьому, за словами Євгена Калитича, колію відкриють в першу чергу, орієнтовно – до 15 липня. Чи вдасться до цього часу відкрити проїзд по перехрестю для автомобілів, у «Львівавтодорі» поки не знають.
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
«Перехрестя Личаківської – Мечникова відкриється для проїзду в середині липня, а не в кінці червня, як планували раніше. Тверді ґрунти, на які наштовхнулися будівельники, і старий колектор, який обвалився і який треба було ліквідувати в ході роботи, затягнули ремонт», – каже директор ЛКП «Львівавтодор» Олег Береза.
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Однак минулого тижня він повідомляв, що ремонт вже на стадії завершення і перехрестя відкриють в кінці червня, як і обіцяли раніше.
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Реконструкція Личаківської мала б коштувати майже 6 мільйонів євро. Але за новими підрахунками цих грошей не вистачить.
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
«Це тільки на відокремлену колію. Сьогодні дійшли до висновку, чи прийняла таке рішення Львівська міська рада, що треба ще одночасно робити вулицю Личаківську. Це відповідно буде здорожчання нашого проекту», ― розповідає заступник директора ЛКП «Львівавтодор» Євген Калитич.
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Ремонт перехресть вулиць Мечнікова та Личаківської, фото 25 червня 2017 року
Частину витрат уже профінансував Європейський банк реконструкції і розвитку, а 4,5 мільйона гривень дадуть з бюджету розвитку Львова. Скільки потрібно додаткових коштів, зараз підраховують. Перехрестя ― це перший етап робіт, до кінця року відремонтують ще дві ділянки Личаківської ― до вулиці Котика, і до Пасічної.
На три дні Львів перетвориться музичний марафон. З 29 червня до 1 липня в нашому місті проходитиме Міжнародний музичний маратон „W LIVE. Тихі дні любові і миру“, присвячений пам’яті українського оперного співака Василя Сліпака, який загинув влітку минулого на Східній Україні, де триває війна. Дні тихої музики заполонять різні локації Львова, пов’язані з життям оперного музиканта.
— Мистецтво зобов’язане бути соціально активним, особливо в умовах, коли держава перебуває в такій складній ситуації. Четвертий рік поспіль ми всі живемо в стані незрозумілої війни і думаємо, як мистецтво має на це реагувати. Та рік тому всіх нас сколихнула новина про загибель Василя Сліпака. Ми зберігаємо пам’ять про нього. І цей захід — „W LIVE. Тихі дні любові і миру“ — це не фестиваль, не свято, а маратон (дистанція) у пам’ять про нашого славетного земляка. Цей захід, мистецького характеру, — це можливість три дні пройти з кимось для когось. Він покликаний дати розуміння, що на цій дистанції ми не самотні, а пам’ятаємо про тих, хто для нас робив добро, — зазначив генеральний директор Львівської обласної філармонії Володимир Сивохіп.
У рамках маратону відбуватимуться дні хорової, фортепіанної та оперної музики. Хоровий маратон From teacher то student — in memoriam Mykola Katsal нагадає про роки навчання Василя Сліпака в „Дударику“ під керівництвом Миколи Кацала. Фортепіанний маратон Piano postludes пройде львівськими стежками співака. А оперний маратон Memory — forever стане завершенням трьох днів пам’яті W LIVE.
— Ми довго думали, в яких місцях має бути фортепіано. І пішли у ті точки, де затишніше було би для самого Василя. Тому це буде школа, де він навчався, школа, де він ставав музикантом, Палац Потоцьких, Львівська філармонія та гарнізонний храм Петра і Павла. Це буде незвичне місце для фортепіано, куди Василь повернувся рік тому на вічний спочинок до Львова. Також локація буде на полі почесних поховань, поруч з могилами воїнів АТО. Там буде стояти орган. І на ньому також буде виконуватися тихі музика любові. Напевно, у цій ситуації тільки любов врятує нас, щоби був бажаний мир, — зауважив директор Філармонії.
Прес-конференція перед маратоном пам”яті Василя Сліпака
Учасниками маратону будуть музиканти та співаки світового масштабу. Це зокрема, диригенти П’єр ЛоРе та Ніколас Краузе, солісти Перін Медоф, Пол Ґоглєр, Гійом Дюссо (Франція), композитор Євгеній Ґальперін. До заходу приєднається і композитор Олександр Козаренко, який написав музику до кантати „П’єро мертвопетлює“. Автором цього тексту, який нагадує хроніку теперішньої війни, є поет Михайль Семенко. Олександр Козаренко вирішив написати музику до цього твору і, шукаючи виконавця, знайшов Василя Сліпака, який виконуючи цю кантату, по суті, її проживає.
Під час маратону звучатимуть опери „Орестея. Exercise“ Олександра Козаренка та „Алкід“ Дмитра Бортнянського. У заходах візьмуть участь Львівська державна академічна чоловіча хорова капела „Дударик“, Львівський камерний хор „Глорія“, Академічний молодіжний симфонічний оркестр „INSO-Львів“ і Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії.
Прес-конференція перед маратоном пам”яті Василя Сліпака
— Василь Сліпак відзначався надзвичайно тонким відчуттям музики. Він переживав катарсис на кожному концерті, цілковито вливаючись у музичний твір. Цей співак володів унікальним голосом — контратенором, зберігаючи мецо-сопрановий тембр, у нього виростав баритон. Василь Сліпак розмовляв баритоном, а співав то баритоном, то мецо-сопрано — це унікальне явище. Діапазон його голосу сягав від фа великої октави до ля другої октави, що давало можливість виконувати чоловічі баритонові партії та високі сопранові. Це рідкісне явищем у вокальному мистецтві, — розповів шкільний товариш співака, керівник Львівської державної академічної чоловічої хорової капели „Дударик“ Дмитро Кацал.
Оперний співак Василь Сліпак
Наголосив і на тому, що мистецьке значення Василя Сліпака для України на рівні Соломії Крушельницької.
— Зараз дискутують про те, чи мав би Василь бути на війні, враховуючи, що в стані війни держава першим ділом евакуює культуру. Та він формувався у чоловічому середовищі — капелі „Дударик“, де Бог, правда, праця — основні константи. Для нього його мистецька складова була знівельована перед сутнісною. Василь прийняв одноосібне рішення і пішов на війну як доброволець. Таємно від усіх, навіть своїх рідних, він готувався воювати: брав уроки снайперської стрільби, займався спецпідготовкою, рукопашним боєм. Його особистість трансформувалася, — додав керівник капели.
Оперний співак Василь СліпакОперний співак Василь Сліпак
У рамках маратону відбудеться круглий стіл про співака, за участі його колег-музикантів і музикознавців. За матеріалами заходу планують випустити збірку. Також у ці дні покажуть документальний фільм „Міф“ про оперного співака та Героя України в кінопалаці „Коперник“. Завершиться маратон молитвами: духовною і світською — за продовження життя.
Вхід на усі заходи, крім останнього дня та гала-концерту, вільний. Ознайомитися з програмою заходу можна на сайті Львівської філармонії.
В неділю, 18 червня, відбулося відкриття нової виставки Музею Тустані в с. Урич, Сколівського р-н., Львівської області. Майже півтисячі відвідувачів змогли першими побачити презентовану Музеєм виставку у день відкриття.
Звідки взялася фортеця посеред карпатських лісів? Хто і як збудував могутню твердиню на скелях? Кого і від кого обороняла фортеця? Як виглядали її воїни? Відповіді на ці питанні дає нова виставка Музею.
Оновлення експозиції присвятили 20-річчю відкриття Музею історії Тустані в с.Урич.
Мета виставки максимально доступно і повно донести відвідувачам знання Заповідника про середньовічну наскельну фортецю Тустань. Артефактів в експозиційній кімнаті не стало більше – змінено акценти, ширше розкрито їхнє значення. Кожен предмет в новій виставці розповідає унікальну історію.
Тут вперше експонуються оригінали та копії найцікавіших знахідок та документів. Зросла кількість мультимедійних засобів та макетів, які допомагають осмислити життя фортеці, її вигляд, масштаби та функції.
Оновлення експозиції присвятили 20-річчю відкриття Музею історії Тустані в с.Урич.
У виставці представлені реконструкції готичних кахлів XVI ст., фрагменти яких знайдені в Тустані під час розкопок. До цих копій можна доторкнутися. Представлені також два нові інтерактивні макети. Один з них демонструє спосіб вкладання дерева в пази при наскельному будівництві, інший – принцип дії талуса (спосіб оборони середньовічних замків).
Окрім археологічних знахідок експонатами виставки слугують експедиційні предмети часів досліджень фортеці під проводом Михайла Рожка.
Оновлення експозиції присвятили 20-річчю відкриття Музею історії Тустані в с.Урич.
Нову виставку керівництво заповідника називає однак тимчасовою. За словами директора Андрія Котлярчука, будівля музею належить релігійній громаді с.Урич, а його експозиційна площа є надто малою для повної презентації історії пам’ятки. У планах Заповідника – будівництво власного приміщення музею. «Стрімке зростання відвідуваності та інші виклики часу спонукали нас до невідкладних рішень по зміні експозиції. Наш відвідувач повинен бачити сучасний музейний продукт вже сьогодні» – каже Андрій Котлярчук.
Оновлення експозиції присвятили 20-річчю відкриття Музею історії Тустані в с.Урич.
До творення виставки було залучено команду спеціалістів різних галузей. Координатором виставки стала завідувач відділу прикладної музеології ДПМ НАН України, керівник проекту «Динамічний музей» – Наталія Дзюбенко; кураторами – історик, старший науковий співробітник заповідника «Тустань» – Роман Стрехалюк; засновник заповідника та фестивалю «Ту Стань!» – Василь Рожко; директор заповідника– Андрій Котлярчук. Тексти писала критик і журналіст – Євгенія Нестерович. Візуальний стиль та дизайн розробляв архітектор, засновник «Проектної Майстерні Бєляєвих» – Андрій Бєляєв.
Життя на землі таке важке, а проблем так багато, що в небо, на зорі, дивитись ніколи. Про мрії ж тут взагалі говорити не доводиться. Але мріяти варто. Тим більше – про зорі. І особливо тоді, коли їхні таємниці у Львові розкривають ось уже кілька сотень років. Якщо ж говорити про професійне та систематичне вивчення небесних тіл, то маємо рівно 120 років. Погодьтеся, що ювілей серйозний та солідний. Про це і спілкувались у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка минулого четверга, 22 червня.
Учасники семінару. Фото Р. Лаврентія
Відкриття семінару. Директор бібліотеки Василь Кметь. Фото Р. Лаврентія
Учасники семінару, присвяченого кафедрі астрономії ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Р. Лаврентія
На п’ятдесят сьоме засідання Міждисциплінарного наукового семінару Modus Legendi до Наукової бібліотеки Львівського національного університету Івана Франка (Драгоманова, 5) прийшло досить багато учасників. Що цікаво, більшість серед них – не бібліотекарі, а фізики та астрономи. На щастя, жодне з небесних світил цього дня не впало на дах бібліотеки і це не стало офіційною причиною появи такої кількості професійних астрономів в головному читальному залі бібліотеки. Зібралися поговорити про історію астрономічної науки та заснування й діяльність перших астрономічних осередків на сучасних українських територіях.
Доповідь директора Астрономічної обсерваторії Б. Новосядлого. Фото Р. Лаврентія
В рамках семінару було виголошено три доповіді. Спочатку за кафедру запросили астрофізика, доктора фізико-математичних наук та директора Астрономічної обсерваторії ЛНУ ім. Івана Франка Богдана Новосядлого. Він озвучив доповідь під назвою “120 років заснування кафедри астрономії у Львівському університеті”. Доповідач говорив про дуже давні часи, зокрема 1771 рік, коли у Львові, в єзуїтів, було засновано астрономічну обсерваторію (звичайно ж не у нашому розумінні цього словосполучення), а також, власне 1897 рік, коли через прохання професорського складу Львівського університету, в цьому навчальному закладі було відкрито кафедру астрономії. В контексті своєї доповіді, Богдан Новосядлий зупинився на діяльності найбільш видатних для львівської астрономії науковців: Ю. Лісґаніґ, М. Ернст, Е. Рибка і ін. Розповів також і про жінку-астронома Олену Казімірчак-Полонську, яка асистувала Мартіну Ернсту та іменем якої було названо одну з малих планет.
Доповідь доктора фізико-математичних наук Олега Петрука. Фото Р. Лаврентія
Продовжив колегу науковий співробітник Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України, астрофізик, доктор фізико-математичних наук Олег Петрук. Його доповідь стосувалась осередків астрономічної науки у Львові і була сформульована наступним чином: “Три осередки астрономії у Львові першої половини ХХ століття”. Говорив доповідач про умовно “Польський” Університет (астрономія у стінах Львівського університету), умовно “Австрійську” Політехніку (астрономія у Львівській Політехніці), а також про заняття астрономією та дотичними до цієї проблематики темами в українських наукових Товариствах. В контексті останнього, зокрема, було згадано про дослідження та аналіз явищ природи і астрономічних феноменів у давніх літописах, чим займався Іван Крип’якевич.
Доповідь завідувача кафедри Астрофізики Фізичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Р. Лаврентія
Завершував теоретичну частину семінару доктор фізико-математичних наук, завідувач кафедри Астрофізики Фізичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Богдан Мелех. Він виголосив доповідь “Сучасна кафедра Астрофізики ЛНУ ім. Івана Франка”. Доповідач розповів про склад кафедри сьогодні, головні напрямки роботи, співпрацю з колегами з інших країн, а також про досягнення і перемоги. В контексті розповіді про напрямки діяльності кафедри, зробив коротенький екскурс в історію астрономічних досліджень останніх років.
Виставка з нагоди семінару. Фото Р. Лаврентія
Стародруковані видання з фондів НБ ЛНУ. Фото Р. Лаврентія
Документи до біографії викладачів кафедри та працівників обсерваторії. З Архіву ЛНУ. Фото Р. Лаврентія
В другій половині семінару, яку можна окреслити як більш практична, частину з того, про що говорилось у теоретичному блоці, можна було побачити на власні очі. До уваги відвідувачів бібліотеки та учасників семінару було представлено виставку стародрукованих видань з фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, які пов’язані з астрономією, а також виставку документів з Архіву ЛНУ ім. Івана Франка (особові справи співробітників астрономічної обсерваторії та кафедри астрономії кін. 30 – поч. 40 – х років ХХ ст.).
Стародруки з фондів НБ ЛНУ. Фото Р. Лаврентія
Завершальна частина семінару та огляд виставки. Фото Р. Лаврентія
Огляд виставки учасниками семінару. Фото Р. Лаврентія
В історії завжди інтерес та повагу викликає те, що пов’язане з ідеєю та діяльністю. Беззмістовна бюрократія та безпідставна гордовитість тимчасовим статусом ніколи не будуть викликати захоплення і поваги. Астрономи Львівського університету за 120 років (інколи з перервами) систематичної професійної діяльності досягнули багатьох вершин. Тому ми й говоримо про них сьогодні, вчимося у них та згадуємо про них.
Вчора, 26 червня 2017 року, у Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові відбувся Концерт студентів та випускників класу народного артиста України професора Богдана Базиликута факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, присвячений 145-річчю від дня народження славетної української співачки.
Як зазначив у своєму вступному слові заслужений діяч мистецтв України професор Олександр Козаренко, “концерт відбувається в одному з найкращих музичних салонів Львова, патронесою якого є славетна Соломія Крушельницька”.
Заслужений діяч мистецтв України професор Олександр Козаренко
У 1940-50-ті рр. професор Крушельницька в цьому приміщенні проводила уроки зі своїми студентами, а сьогодні вона дивиться на присутніх з портрета, і цей її погляд дуже виразно відчувають молоді виконавці, які зізнаються, що виступати у Домі Соломії є відповідально і дуже не просто.
Програма концерту була укладена так, щоб представити оперні і камерно-вокальні твори композиторів різних епох, національностей і стилів, від XVIII до ХХ ст., познайомити з кращими зразками української музики.
Концертмейстер Григорій Скалозубов та магістр мистецтв Юрій Столяр
Незмінним концертмейстером впродовж вечора був Григорій Скалозубов, який зумів стати справжнім мистецьким супутником кожному вокалісту, відчуваючи індивідуальні особливості й темперамент солістів.
Магістр мистецтв Юрій Столяр
Розпочав програму один з найвидатніших солоспівів Миколи Лисенка на слова Т. Шевченка “Гетьмани, гетьмани”, що прозвучав у виконанні Юрія Столяра – магістра мистецтв, артиста хору Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Колись цей солоспів з величезним успіхом виконував героїчний тенор Модест Менцинський, а в радянські часи твір був заборонений і навіть не увійшов до 20-томного видання композицій Миколи Лисенка. В інтерпретації Юрія Столяра солоспів “Гетьмани” прозвучав надзвичайно емоційно і переконливо. Наступний солоспів на слова Т. Шевченка “Давно те минуло” з музикою А. Кос-Анатольського не справив яскравого враження.
Концертмейстер Григорій Скалозубов та студентка IV курсу факультету культури і мистецтв Юлія Єлькіна
Студентка IV курсу факультету культури і мистецтв Юлія Єлькіна виконала арію Даліли з опери К. Сен-Санса “Самсон і Даліла”, а також – пісню Стехи з опери К. Данькевича “Назар Стодоля”. Створення образу веселої молодички викликало захоплення публіки і щирі оплески.
Йосип Орихівський
Співати на відстані одного-двох метрів від публіки є досить не комфортно навіть для досвідчених вокалістів. То ж не дивно, що студент Йосип Орихівський почувався не дуже впевнено, виконуючи молитву Андрія з опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, але на другому творі – українська народна пісня в обробці Зеновія Антонішака “Вже місяць сходить”, – опанував хвилювання.
Оксана Шульба
Оксана Шульба, випускниця кафедри акторської майстерності, лауреат міжнародного конкурсу”Мистецтво ХХІ ст.”, виконала арію Аретеї з опери Д. Бортнянського “Алкід” та відому пісню “Зоре моя вечірняя” на Шевченковий текст в опрацюванні Платона Майбороди, що була прихильно сприйнята публікою.
Миколи Миговича
У виконанні Миколи Миговича, студента ІІ курсу факультету культури і мистецтв, надзвичайно переконливо прозвучала арія Кривоноса з опери К. Данькевича “Богдан Хмельницький”. Відчувалося, що співак глибоко пережив цю музику і передав свої емоції публіці. Натомість всесвітньовідома неаполітанська пісня Родольфо Фальво “Dicitencello vuie” (“Скажіть ви їй”) прозвучала надто важко і громіздко.
Наталія Стехів-Винницька
Виступ Наталії Стехів-Винницької, магістра мистецтв, ініціаторки сьогоднішнього заходу, був повністю присвячений Соломії Крушельницькій. Пані Наталя виконала солоспів В. Матюка на слова М. Шашкевича “Цвітка дрібная” з репертуару співачки, солоспів М. Лисенка на слова Дніпрової Чайки “Хіба тільки рожам цвісти”, подарунок для Соломії Крушельницької від автора (1899 р.).
Також пізніше Наталія Стехів-Винницька заспівала знамениту арію (монолог) Баттерфляй з однойменної опери Джакомо Пуччіні, що її 28 травня 1904 р. на сцені театру “Grande” в Брешії (Італія) виконала Соломія Крушельницька, і після останньої ноти забриніла тиша, а через мить почувся шквал аплодисментів. Оперу, що пережила такий ганебний провал на сцені “La Scala”, було реабілітовано: “Соломія Крушельницька воскресила обпалені крила метелика Пуччіні”, як писав Рінальдо Кортопассі. Виконання Наталії Стехів-Винницької заполонило слухачів, і вони щедро нагородили її оплесками.
Соліст Львівської опери Олег Садецький
Соліст Львівської опери Олег Садецький виконав Баладу герцога з опери Дж. Верді “Ріголетто” та українську народну пісню в обробці Романа Сов’яка “Зелений явір”. Як Олегу Садецькому, так і наступному виконавцю – Степану Дроботу, солісту Хмельницької обласної філармонії, бракувало простору. Здавалося, під дією їхніх потужних голосів, стіни кімнати мали б розсунутися…
Степан Дробіт
Степан Дробіт натхненно виконав сповнений драматизму солоспів М. Лисенка на слова Т. Шевченка “Минають дні”, а в Каватині Фігаро з опери Дж. Россіні “Севільський цирюльник” – це був зовсім інший персонаж: бешкетник, авантюрист Фігаро, який заворожив публіку своїм віртуозним темпераментним виконанням.
Наталія Стехів-Винницька
На завершення концерту прозвучали вже згаданий Монолог Баттерфляй та знаменитий дует “Libiamo”з опери Дж. Верді “Травіата”, виконавцями яких були Наталія Стахів-Винницька та Олег Садецький.
Наталія Стехів-Винницька та соліст Львівської опери Олег Садецький
На згадку про виступ у Соломіїному Домі всі учасники концерту та їхній наставник професор Богдан Базиликут отримали від Музею подарунок – збіник науково-методичних праць Одарки Бандрівської – племінниці і учениці С. Крушельницької, багатолітнього педагога Львівської консерваторії, яка виховала не одне покоління співаків.
Учасники концерту студентів та випускників класу народного артиста України професора Богдана Базиликута факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана ФранкаПобажаємо молодим виконавцям творчого зростання, мистецьких пошуків, натхнення, щоб вони могли гідно представляти українську вокальну школу на світових сценах.
Роксоляна ПАСІЧНИК старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
На минулих вихідних у Львові в Парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького ( вул. Болгарська, 4) арт-фундація “Вільні” презентувала мистецький проект “АРТ-КУБ”.
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Металеву конструкцію зі сценічних риштувань, завширшки і заввишки 6 метрів, наповнену майже трьома десятками картин та чотирма скульптурами розмістили на центральній алеї парку. У темну пору доби майже 30 світлових елементів за допомогою таймера почергово підсвічують певну групу картин, формуючи правильне сприймання у глядачів.
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Автори проекту взяли собі за мету показати широкому загалу роботи молодих львівських митців. Згодом до нього планують долучити діячів культури зі всієї України, а їхніми напрацюваннями ділитися із закордонням.
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Авторка проекту, психолог та ресторатор Ольга Філатова зазначила, що основним завданням нинішнього проекту є показати Львову його перлину, підтримати талановиту молодь та нарешті окультурити культурну столицю України.
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
“Наш проект – це певний меседж до львів’ян: давайте зробимо світ кращим. Разом. Тут і зараз”, – сказала Ольга Філатова.
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Пластичною частиною «АРТ-КУБа» стали чотири скульптур із проекту «Мертві і живі» львівського художника та реставратора Віктора Проданчука.
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Мистецький проект “Артк-куб” арт-фундації «Вільні»
Загалом глядачі, серед яких були і митці і люди не пов’язані з мистецтвом, дуже добре сприйняли проект, з цікавістю оглядали роботи і захоплено фотографувалися.
Проекту Lodomeria в мережі Інтернет вдалося натрапити на цікаві цифрові матеріали, які стосуються архітектури міста Львова. Знахідка знаходиться в цифрових фондах так званої «віртуальної бібліотеки чесної людини» (bibliotheque virtuelle de l ‘ honnete homme), або загальновідомої французької бібліотеки Gallica.
Фасад Університету у Львові, фото 1921 року
Перші досліди бібліотеки з оцифрування почалися ще в 1992 р, проте сама «Галліка» була створена лише через п’ять років – в 1997 р. Спочатку оцифровані документи пропонувалися читачам у вигляді факсиміле, проте з часом вони стали доступні в більш звичному форматі – у вигляді стандартних PDF та JPG файлів. На перших порах поповнення бібліотеки новими документами відбувалося вкрай повільно.
Львівський міський театр (Львівська Опера), фото 1914 року
Спочатку Gallica пропонувала користувачам безкоштовний доступ до документів, на які не поширювалася дія закону про захист авторських прав. Сьогодні матеріали «Галліки» доступні всім користувачам Інтернету. Бібліотека містить наступні види документів: книги, журнали, газети, фотографії, плакати, карти, рукописи, партитури, карикатури.
Сучасна площа Адама Міцкевича у Львові, фото 1921 року
Дуже зручно, що інтерфейс Gallica представлений на пяти мовах: французькою, англійською, іспанською, португальською та німецькою. Колекція зібраних документів взагалі мультимовна.
Львівський єзуїтський колегіум, план 1664 року
На сайті Gallica є кілька фотографій міста Львова початку ХХ століття. На світлинах можна побачити центр міста, зокрема, Львівську Оперу.
Львівський єзуїтський колегіум, план 1610 року
Цінним є плани львівських будівель ХVII століття, адже вони оцифровані в гарному розширенні і зручні для перегляду. Кожен охочий може їх собі зберегти. Пошук про місто Львів на сайті варто робити за допомогою трьох ключових слів – Lviv, Lvov, Lemberg, усі три варіанти видають різні результати.
В суботу, 24 червня 2017, о 17:00 в Історичному комплексі Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (вул. Драгоманова, 42) відбулася презентація виставки спільного арт-проекту скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького, реалізованого за співпраці Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та Центру сучасного мистецтва М17 (м. Київ).
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Виставка творчого тандему в залах музею презентує живописні абстрактні експерименти Анатоля Галицького та скульптурні футуристичні роботи з бронзи Олега Пінчука.
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
“Цей арт-проект – це дивовижне поєднання, коли художники заявили своє бачення самої виставки в Національному музеї і важко було собі уявити як впишуться скульптури відомого у Львові українського скульптора Олега Пінчука із таким абстрактним живописом Анатолія Галицького. Це перший їх тандем, але цей проект і цей задум їм вдався. Тож, я радо вітаю обидвох художників у Львові”, – сказала заступниця гендиректора з наукової роботи Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксана Біла відкриваючи виставку.
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Доктор мистецтвознавства, професор ЛНА мистецтв Орест Голубець звернув увагу присутніх на гармонійне поєднання в одному мистецькому просторі двох таких різних і самобутніх митців.
Доктор мистецтвознавства, професор ЛНА мистецтв Орест Голубець
“Насправді я собі важко уявляв як можна в одному проекті поєднати двох таких художників, які здавалися мені непоєднуваними. Але результат виявився прекрасним. Виставка надзвичайно емоційна, позитивно наповнена дуже цікавими асоціаціями. Дивні звірі Олега Пінчука раптом знайшли своє середовище в живописі Анатолія Галицького. Вони не провалились в нього, а дуже добре співіснують. Малярство створило простір для цих істот і з’явилась якась зовсім інша реальність”, – зазначив Доктор Орест Голубець.
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Олег Пінчук народився в місті Дрогобич Львівської обл. Старовинні дерев’яні церкви, неспішний провінційний уклад та характерний народний побут, що оточували з дитинства, служать скульптору незримим «внутрішнім маяком» і сьогодні. За футуристичними формами його скульптур виявляється прив’язаність до традиції та особливості виховання. Роботи мистця завжди пізнавані та цікаві глядачам.
Олег Пінчук
“Мистецтво – це спосіб спілкування, спосіб показати свою позицію, спосіб показати своє місце серед людей, котрі мають свій погляд на життя. Мої роботи, як і роботи Анатолія Галицького несуть позитив, любов до землі, любов до України і ми віримо в світле майбутнє нашої держави”, – підкреслив Олег Пінчук на відкритті виставки.
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Відкриття виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Творчість Анатоля Галицького, як і сам художник, знаходиться в енергетичному полі абстрактного експресіонізму. В Анатоля є чимало нереалізованих проектів, що є цікавими і перспективними навіть на рівні ідеї. Сьогодні меценат Центру сучасного мистецтва М17 –– Андрій Адамовський заопікувався ним, як непересічним явищем культури. Давнім прихильником живопису Галицького, зокрема, є і відомий український мистецтвознавець професор Дмитро Горбачов. У 2017 році Анатоль Галицький представлятиме Україну в одному з провідних Центрів сучасного мистецтва в Женеві (Швейцарія).
Анатоль Галицький
“На виставці можна побачити серію робіт, які будуть підписані як «Невідомий художник». Інколи я так підписую свої картини, бо ця категорія «Невідомий художник» мені здається дуже тривожною. Інколи ми приходимо в музей, бачимо шедевр , а там підписано «Невідомий художник» . Як? Він жив, щось з ним відбувалося, а він невідомий. Є серія картин, яка зв’язана з моїм твором «Перформенс». Я її називаю «Галицькі катакомби» – це занурення у свій власний мікрокосм і через нього пізнання макросвіту”, – розповів Анатоль Галицький.
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Експозиція виставки скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького
Обидва художники представляють власний погляд на сучасне українське мистецтво. Свідоме звернення до нефігуративного живопису та народних традицій свідчить про наявність високого рівня внутрішньої свободи, надсильного темпераменту та відкритих емоцій.
Тарас Демкура
“Я жодного разу не пропускаю виставки, де виставляється Олег Пінчук, де б вона не була. Я представник бізнесу, але десь коло 10 років тому ми познайомились з Олегом і після цього в Тернополі я створив музей Олега Пінчука, який уже є 8 років діючим музеєм. І я дуже щасливий, що інвестую в українську культуру, бо зараз прийшов нашої соціальної відповідальності,” – зазначив меценат Тарас Демкура.
Виставку спільного арт-проекту скульптора Олега Пінчука та живописця Анатоля Галицького в Історичному комплексі Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (вул. Драгоманова, 42) можна оглянути до 30 липня 2017 року.
Ще раз заглибитися в сутність постаті Патріарха Йосифа Сліпого, спробувати осягнути його світоглядні принципи та почерпнути для себе трохи еліксиру мудрості людини, яка стояла на підвалинах становлення не лише Української Церкви, а й творення нового типу українця — мудрого підприємця, який дбає передовсім про добро нації та її розвиток, мали нагоду всі, хто прийшли послухати та поспілкуватися 23 червня 2017 року з Президентом Українського католицького університету владикою Борисом Ґудзяком на тему „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого. Така зустріч відбулася за кілька днів перед львівським діалогом також і в Києві.
Розмова з Борисом Ґудзяком „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого
На початку розмови історик, завідувач кафедри церковної історії Українського католицького університету Олег Турій зробив невеликий екскурс у життя та формування особистості Йосифа Сліпого. Він зокрема наголосив на тому, що обидва своїх служіння — був добрим науковцем і священиком — Патріарх виконував жертовно, творячи можливості для інших. Його основна діяльність була скерована на підтримку українців у Галичині, які в той час — 20-ті роки минулого століття, не мали своїх інституцій. Ідея власного університету надихала цілі покоління українців. Андрей Шептицький був переконаний, що саме Йосиф Сліпий має очолити УГКЦ, бо він за жодних обставин не зламається і не піде на компроміси, які можуть зашкодити Церкві. І саме це справдилося!
Олег Турій „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого
— Коли влітку 1944 року на західноукраїнські землі повернулася радянська влада, Йосиф Сліпий, перебравши по смерті Шептицького провід Церкви, дуже скоро опиняється на лаві підсудних як зрадник „совєцької родіни“ й агент імперіалізму — саме такими були звинувачення. Хоча насправді йшлося лише про те, щоб знищити УГКЦ — єдину інституцію, яку українці Західної України вважали своєю, яка була їхнім осередком не лише духовного, а й культурного життя. За вірність своїм покликанням і обов’язкам Патріарх Сліпий опиняється на засланні в Сибіру, — додав історик.
Поміж іншим Олег Турій розповів і про визволення Патріарха зі заслання, його діяльність у Ватині, створення та розвиток Українського католицького університеті в Римі та його працю задля консолідації всього українства, яке опинилося за межами рідної землі.
Розмова з Борисом Ґудзяком „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого
„Совєцька система ставила Йосифа Сліпого в позицію нульових шансів, а він — виграв!“
— Уявіть собі, коли відкриваєте Біблію і звідти виходить Патріарх. Йосиф Сліпий був саме таким біблійним патріархом. Де би він не був — вся увага на нього. Він мав поставу, харизму і міфічну біографію — тоді зі Сибіру ніхто не повертався. Був час, коли за ним вже навіть правили панахиду, — розпочав свою історію про знайомство з Блаженнішим владика Борис Ґудзяк. — Я, будучи хлопцем, який почув духовне покликання, в Йосифі Сліпому побачив людину, за якою хотілося йти — це був батько народу, який за Божу правду готовий був віддати все. Він був на найскладнішому фронті ХХ століття, який хотів із людини зробити біомасу. Гординя і самопевність цієї системи, яка мала інструментарій для нищення, ставила Патріарха Сліпого в позицію нульових шансів, а він — виграв. Тоталітаризм опинився в смітнику історії. Навіть у той час це відчувалося, хоча історія не була завершена.
Розмова з Борисом Ґудзяком „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого
„Патріарх мислив пророчо, а ми були замолоді, щоб йому не вірити“
Ділився Борис Ґудзяк спогадами і про спілкування з Йосифом Сліпим під час свого навчання в Римі. Він наголосив, що це передовсім була особлива аура, дух.
— Він нас вписував як семінаристів Львівської архиєпархії. Уявіть собі бути семінаристом єпархії, яка знаходиться десь на Марсі. Тоді так відчувалося, бо для нас доступ до Львова був практично неможливий. Коли ми, будучи студентами італійських папських університетів говорили, що хочемо в Україні створити богословський факультет, розвивати УКУ, декан чи ректор поблажливо міг обняти за плече і лише сказати — „вчися, вчися“. Яке УКУ десь в Україні? Наша церква зазнала драматичного згладження і треба жити та думати реально. Та Патріарх Йосиф мислив пророчо, а ми були замолоді, щоб йому не вірити. Він казав — зло не триватиме довго. І ми вірили в це!
Я би хотів, щоб ви передовсім вірили, що є Бог і що життя кожного — це таїнство, бо ми створені на Божий образ і подобу. Щоб у всіх життєвих перипетіях ми пам’ятали: Бог так полюбив світ, що послав свого єдинородного Сина, щоб світ спасти, а не засудити.
Йосиф Сліпий розумів, що Бог є антагоністом і що неможливі речі можуть відбутися. Він закликав нас до таїнственних ідей. Без цього не було б тієї Української Церкви, яку маємо, не було б громадянського суспільства, яке зараз є в Україні. Тож зараз, у час війни, великих випробувань — антропологічних, культурних, демографічних мусимо повірити, щоб Бог працює серед нас. І що ми, будучи чи не найскладнішому фронті сучасності, можемо вистояти.
Розмова з Борисом Ґудзяком „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого
„Йосиф Сліпий — людина стартапів“
— Нам тяжко уявити, як це для такої вишколеної особистості мати зв’язані руки від 53 по 71 рік життя. Це той вік, коли вже є накопичений досвід і саме час працювати, а Патріарху Йосифу це все перекреслили. Тож коли після сибірського заслання він опинився на Заході, то вже впродовж восьми місяців декларував створення університету, не маючи нічого — ні родини, ні грошей, ні землі. Зважте, тоді в Італії було близько трьохсот українців переважно монахині і семінаристи. Він був візіонером, мікроуправлінцем; мислив позитивно і спонукав інших до цього, допомагав робити те, на що вони не наважувалися. Один із його принципів — ніколи не позбуватися землі та нерухомості. Він розумів, що треба бути господарем. Це була людина стартапів, не боявся працювати в тих сферах і там, де ніхто навіть не міг уявити щось робити. Та найважливіше, що це Йосиф Сліпий робив не для себе. Люди бачили і знали, що це для них, тож йому вірили і підтримували. І все це він робив у глибоко пенсійному віку після сибірського покалічення.
Розмова з Борисом Ґудзяком „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого
„Не здаватися, не розчаровуватися, бути собою“
— Настанови, які Йосиф Сліпий моделював своїм життям можна транслювати на сьогодення.
Одні з головних — не здаватися, не розчаровуватися, не дозволити ворогу людського роду нашептати, що ти приречений, тобі це не вдасться, ти не такий, Бог десь там. Настанови бути собою і великого бажати — пов’язані. Не вірити в себе, але вірити в Господнє благословення.
Друге — це багато працювати. Йосиф Сліпив дивував своїм працелюбством. Цього ж він вимагав і від інших. Без цього не буде України.
Розмова з Борисом Ґудзяком „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого
І третє: роки Сибіру в його житті були побудовані на стосунках з Богом. Він молився. Без віри і певності, що Бог є з ним не можна було пережити того, що пережив, ані мати такої наснаги для роботи.
Найцікавіше те, що весь цей інструментарій доступний для кожного з нас, а не лише для кардинала чи для супер-зірки. Тому життя таке прекрасне, незважаючи на всі біди, війну, неправду, яка нас оточує. Ніхто з нас не може поскаржитися, що нам гірше, ніж було Йосифу Сліпому. Тому цей рік його імені такий важливий — бо він до нас промовляє.
Як на Волині і в Луцьку колись висловлювали образу й чим була лайка в розумінні людей, що більше чотирьохсот років тому носили поважне звання луцьких міщан, запрошуємо вас нині з’ясувати.
Часто, прямуючи щодень у буденних справах на роботу, навчання чи на побачення, оминаючи на своєму шляху гамірливі молодіжні компанії, або ж товариства вже добряче підпилих неборак-колег, волею-неволею доводиться чути цілі лінґвістичні конструкції із старого доброго лихого слівця. Цим, як не прикро, сьогодні уже нікого не здивуєш.
Сварка селян у XVI столітті
Залишається лиш плекати надії, що на загальній хвилі патріотизму культура мовлення українців загалом, й волинян, зосібна, вийде на значно кращий рівень.
Сподіванкам дамо час на втілення, бо, лихослів’я ‒ то не вигадка вчорашніх днів. Це прикра традиція, що віддавна супроводжувала наших дідів‒прадідів. Одначе, запевняємо, тих немилозвучних, і, ну вже дуже образливих висловів, якими послуговується середньостатистичний волинянин, у моменти, коли звичні слова не здатні відобразити його емоційного збудження, раніш не було.
Як на Волині і в Луцьку колись висловлювали образу й чим була лайка в розумінні людей, що більше чотирьохсот років тому носили поважне звання луцьких міщан, запрошуємо вас нині з’ясувати.
Звідки черпаємо знання про ті часи й висловлювання
Образа честі й доброго імені в часі, про який ідеться, сприймались вкрай гостро й часто ставали причинком спочатку до сварок й конфліктів. Згодом – до судових позовів й подальших, нерідко довготривалих судових тяганин. Справи ті лучани вирішували у двох тодішніх судових інстанціях. Одна йменувалась ґродським судом-урядом, інша ‒ міським маґістратським судом. Перший функціонував у стінах Луцького замку. Другий – в головній адміністративно-судовій будівлі міста із правом самоврядування – ратуші.
Засідання міського уряду XVI століття
Записи, внесені у документацію означених установ, слугують джерелом для ідентифікації «обзивалок» чотирьохсотлітньої давності. Принагідно зауважимо, що юридичний актовий документ тих часів староукраїнською та старопольською мовами, як і акуратні вордівські папери сучасних судових інстанцій, мали визначений і ретельно продуманий формуляр. Ображені позивачі, одначе, в запалі примчавши до суду, слів особливо не вибирали. Обов’язком писарів в той момент було вписання жалісливого зізнання-оскарження за принципом «слово од слова», тобто повністю.
Жіночі «ущипливі» слова
Спектр усіх словесних образ іменувався «ущипливими», «вразливими», «непристойними», «скаредними» словами і ними «вимовляли», «деспектували», «соромили». Епітети, якими позначали злі вчинки й погану вдачу, можна умовно поділити на чоловічі й жіночі. Чи не найпоширенішим звинуваченням тогочасних жіночок була розпуста.
Саркастично-сварливий запис “Поцілуй в сраку” в актовому документі за 1659 р., ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 288, арк. 184 зв.
Білоглова, а саме так називали тодішніх представниць прекрасної статі (слово походить від білої барви головного убору – намітки, котрою тодішні жінки покривали голову), яких упіймали на чужолозтві чи просто в ньому підозрювали, називали «вшетечницями», тобто розпусницями, а їхні дії, відповідно – «вшетечними».
Із «Пашквілю» ХVI століття авторства Олени і Яна Жоравницьких:
Хто йдеш мимо, стань годину, Прочитай сюю новину. Чи єсть в Луцку білоглова, Як та пані ключникова? Хоча й вік подойшлий має, А розпусти не встидає; Убираєтся в форботи, Леч не дбає про чесноти. Нащо модли єй, офіри? Аби були каваліри! Лиш малженок ідет з двора – Внет тут молодиков чвора! З ними учти і беседи – Не вертайся, мужу, теди! Ой ти, мужу необачний! Зроби жоні бенкет смачний: Змаж ю лоєм з дхлого хорта, Ачей, зженеш з шкури чорта.
Смаруй кієм над статечность,
Нех забуде про вшетечность!
Такої обмовки як вогню луцькі міщанки остерігалися й уникали. Одна із них – Васюта Михитарова в серпні 1616 року скаржилася на міських урядників у справі незаконного й безпідставного арешту. Лучанка вказувала, що її затримали подібно до якоїсь вшетечниці – тобто непорядної, похітливої жінки.
Рідше на Волині послуговувались старожитнім словом «курва». Воно вживалося, наслідуючи польську мову, стосовно львівських міщанок подібної вдачі.
«Курво старая, выиди сюды!» (із сварки Мар’ї Гаврилівни Яковицької і Василиси Ружинської за спірний маєток, 1584 рік)
За негідні, зневажливі вчинки, жінок деколи називали «малпами», тобто мавпами.
Чоловіцькі «деспектування»
Неподібними до нинішніх були лайливі епітети, вживані на означення чоловічих морально-етичних падінь. Чи не найпоширенішою «мужеською» обзивалкою слугувало визначення «лотр», чи, ласкавіше, «лотрик».
«Увоиди в церков а порви того лотрика и выпхни его с церкви сюди до нас», – мовилося у контексті побутового конфлікту на теренах Володимирського повіту 1573 року.
Назвавши так міщанина чи шляхтича, його одразу ставили в один ряд із злодіями, затятими гуляками й ледарями. Для ідентифікації облудників й пройдисвітів застосовували слово «франт». Доносителі й авантюрні інтригани отримували не дуже горде, але, все ж звання «сикофантів».
Пітер Брейгель Молодший. Бійка селян, 1623 рік. Зображення з Вікіпедії
Щоб підкреслити несерйозність, а, часами й життєву глупоту, чоловіка прозивали «блазнем». Зневагу висловлювали і за допомогою звертань «собако», «син песій» та традиційно «скурвий син»:
«Злыи чоловече, злодею, зрадце, кате, старыи псе з бородою сивою, бых на отца своего баченя не мел, зрубал бых тебе на букаты и тут бых тебе поховалъ». («Злий чоловіче, злодію, зраднику, кате, старий собако з сивою бородою! Щоб ти батька свого не бачив! Порубав би тебе на шматки і отут би тебе схоронив»).
Ієронім Босх. Фрагмент твору “Сім смертних гріхів”. “Гнів”, 1475 –1480 роки. Зображення з Вікіпедії
«Злыи чоловече, то тобе поведам, иж в короткомъ часе самъ з жоною и детми и с потомъствомъ згинешъ и слизнешъ ни от кого, одно од мене!» («Злий чоловіче, те тобі скажу, що невдовзі ніхто інший, а я так вчиню, що з дружиною й дітьми загинеш і зникнеш»).
Особливою образою честі слугувало порівняння з гицлем – вбивцею собак, який, за сумісництвом, був помічником ката. Подібно до свого «роботодавця» – карателя на горло, гицель хоч і належав до середньовічної категорії ремісників, але в жодне із їхніх професійних об’єднань – цехів-корпорацій не приймався.
Способи страт і покарань, гравюра 1508 року
Вважалось, що робота цих двох «колег по нещастю» несумісна із християнськими канонами. У більшості випадків кати й гицелі опинялись поза людськими спільнотами. З ними рідко спілкувались, при зустрічі уникали, не знали імен. Популярним лайливим виразом на Волині ХVІ – ХVІІ століття було «ти третій» тобто «ти третій по катові і гицелю». До цієї ж категорії відносився зворот «кат його відає», що використовувався на позначення безперспективності й невизначеності ситуації.
Тяжка доля дітей «непорядно народжених»
Попри певні морально-етичні норми й християнську віру, в міському середовищі Луцька та інших волинських міст траплялись випадки зґвалтувань й позашлюбних зв’язків. Наслідком цього ставала поява на світ дітей-бастардів. Таким був, наприклад, луцький вірменин Андрій Федорович Мурадинович. Його батько – Федір Мурадинович свого часу викупив у поганина (татарина) Ростка жінку, яка упродовж багатьох років служила в домі за кухарку. Згодом вона стала лучанину-вірменину не лише служницею, а й коханкою.
Жінка омиває ноги чоловіку. Гравюра ХVI століття
Далі – більше. Натішившись вже не молодою служницею, луцький міщанин вподобав собі її доньку Анну. Результатом цього стало народження їхнього сина Андрія. Не бажаючи брати доньку служниці собі за дружину, Мурадинович, все ж, не відмовився від хлопчика. Належним чином виховував його й відписав у заповіті значну суму грошей та інших пожитків. По смерті Федора, однак, з’явилось чимало претендентів на спадок небіжчика. З їхніх вуст упродовж 1612 – 1616 років лунали образи на адресу неповнолітнього сина. Малого називали «недоброго ложа сином», «непорядно уродженим», дитиною «поза законом».
***
Тож, як бачимо, звичка лихословити й застосовувати гарячі словечка віддавна побутувала на наших теренах. Чотириста років тому, одначе, ті вислови, попри зневажливе й ганебне змістове наповнення, все ж були милозвучнішими від поширених нині, і, щонайменше – автентичними. Тож чи не варто на етапі викшталтування рідної мови якщо не відмовитися від запозичених так званих «благих матов», то принаймні замінити їх на рідні? Ті, якими лаялись та обзивались люди, що ходили старими вулицями нашого міста чотири століття тому?
Якщо ви давно не переживали вибух позитивних емоцій, так, що вас переповнює захват, то якраз час для дива — у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького 24 червня 2017 року презентували виставку творів української та американської мисткині світового масштабу Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“. Величезні полотна, які заполонюють зали, глибинна концепція творів, у які можна вдивлятися годинами, відчитуючи багатство інформації дають усвідомлення величності української культури та ще раз акцентують на унікальності наших митців. Виставка триватиме з 24 червня по 31 серпня 2017 року.
Експозиція виставки Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“
Експозиція виставки Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“
Мистецьку ретроспективу RECYCLED сформували майже чотири сотні робіт. До експозиції зокрема увійшли твори останніх років: „Права-Ява-Нава“, „Клітинна пам’ять“ і “„БАБА“. Кожен із п’яти залів музейного простору присвячено певному розділу із життя мисткині. Як зазначили в рецензії до виставки, вона винятковим чином поєднує інноваційне, захопливе розмаїття матеріалів і технік, володіння якими демонструє VALYA у своїх останніх роботах, із ранніми, народженими на рівні більш підсвідомого, інтуїтивного творчого процесу.
Експозиція виставки Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“
Експозиція виставки Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“
Ця подія знакова передовсім тим, що художниця вперше представляє свої роботи у Львові. RECYCLED дає можливість ознайомитися з творчістю Валентини Роєнко-Сімпсон від 1990-х років і аж до 2015 року. В творах мисткині відобразилася різна Україна: прадавня, як зв’язок між поколіннями, а також є роботи, на які надихнули буремні події в Україні 2013-14 років.
Валентина Роєнко-Сімпсон
— Наша культура, трипілля, спадщина поколінь — вони такі могутні, що ми можемо покрити увесь світ. Українська нація надзвичайно сильна. Мене ніколи не залишала Україна. Своїми творами я доношу власне бачення життя, усвідомлення себе, хто я, власного світогляду, — наголосила художниця Валентина Роєнко-Сімпсон.
Експозиція виставки Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“
Експозиція виставки Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“
Вже в ході побудови експозиції в авторки виникло чимало ідей для нових проектів, тож незадовго буде можливість знову насолоджуватися свіжими проявами творчості мисткині.
Експозиція виставки Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“
Експозиція виставки Валентини Роєнко-Сімпсон (Каліфорнія, США) RECYCLED — „Повторний цикл“
— Ця виставка сконсолідована, як динамічний цілісний організм. У ній відображено культурно-антропологічне бачення і відчуття світу. Це антропологія етнічної пам’яті, — зауважив на відкритті експозиції мистецтвознавець, проректор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців.
В рамках презентації виставки мистецтвознавці, друзі та колеги мисткині наголошували на тому, що мистецтво Валентини Роєнко-Сімпсон декларує те, що незалежно від засобів творення, найважливіше — це ідея, дух і концепція. А RECYCLED — це європейський приклад експозиції. Естетика подачі і якість демонструють високе мистецтво текстилю і оформлення експозиції. Це чудова мистецька школа для молодих художників.
„Обірвані сторінки“ — проект молодої мисткині, випускниці кафедри графічного дизайну Львівської національної академії мистецтв Анни Данчишин вразив і викликав дискусію та збурення ще під час його монтування на сірій стіні подвір’я страшної в’язниці, де зараз знаходиться Музей-меморіал „Тюрма на Лонцького“. Виставка, що „вийшла“ на вулицю і позначила місце, яке стало Голгофою для багатьох наших земляків, нині, здавалося б у час демократії та незалежності, стала індикатором і своєрідним дзеркалом, яке відобразило сучасні суспільні настрої. З одного боку декому цікава історія, вони прагнуть більше дізнатися про те, що відбувалося практично в центрі Львова 76 років тому 22-28 червня 1941 року. А з іншого — люди не мають бажання виходити з власної зони комфорту і споглядати мистецтво, яке стало своєрідним рефлексом на трагедію українців — вони воліють забути, а чи взагалі не знати про це.
Експозиція проекту “Обірвані листки” Анни Данчишин
Метою проекту, який презентували 23 червня 2017 року, є вшанування пам’яті жертв масових розстрілів у червні 1941 року.
— Для нас такий формат виставки новий. Ми вперше експонуємо роботи назовні — на стіні для загального огляду. Цей надзвичайно цікавий підхід ініціювала авторка. „Обірвані сторінки“ — це рефлексії на події, що відбувалися в нашому місті в червні 1941 року. Ці плакати, як своєрідний місток єднання між сьогоденням і минулим. Історія, що відбувалася в цих стінах є подразником свідомості, певних моральних стандартів і, відповідно, вона надихнула на абсолютно новий підхід до її висвітлення, — зазначив старший співробітник Музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького“ Ігор Дерев’яний.
Фрагменти проекту “Обірвані листки” Анни Данчишин
Проект „Обірвані сторінки“ є частиною дипломної роботи Анни на тему вуличного мистецтва у Львові. А експозиція плакатів та інсталяція, які підготувала художниця, — практична складова.
Фрагменти проекту “Обірвані листки” Анни Данчишин
— Коли обдумувала, який формат обрати для реалізації свого задуму, то чомусь одразу виникла ідея втілити його в межах саме „Тюрма на Лонцького“. Я прийшла в музей і годинами ходила тут, мені дозволили зайти всюди. Мала відчуття, що люди, які були ув’язнені тут навіть зараз поруч.
Фрагменти проекту “Обірвані листки” Анни Данчишин
Мисткиня у своїх постерах зобразила людську долю від арешту, ув’язнення, тортур, переживань і до розстрілу. Та заключним є малюнок великої хустки з дрібненькими квітками, на зразок тих, які ув’язнені жінки вишивали. Вони символізують майбутнє, яке обов’язково буде кращим. Авторка каже, що її найбільше вразило, що в страшний час біди, люди вишивали квіти. Прототипами робіт стали вишивані хустки дружини політв’язня, учасника Кенгірського повстання Івана Мамчура, також каторжанки — Ольги Борачок.
Фрагменти проекту “Обірвані листки” Анни Данчишин
Анна наголосила, що, займаючись некомерційним плакатом, передовсім прагне донести ідеї до якомога ширшого загалу. Тому саме експонування своїх робіт на вулиці вважає доброю можливістю для цього.
Фрагменти проекту “Обірвані листки” Анни Данчишин
Музей знайомий із її роботами не перший рік. Дебютним для Анни став спільний проект — „Камера“, в якій брали участь інші молоді митці. Це була реакції на події в країні під час „Революції Гідності“.
Фрагменти проекту “Обірвані листки” Анни Данчишин
— Те, як художниця перейнялася цим місцем, цією історією, як глибоко, відобразила свої переживання у своєму новому проекті „Обірвані листки“ — просто захоплює. Коли Анна запропонувала ескізи робіт, ми побачили абсолютно самодостатній глибокий проект. Деякі з них є самостійними творами. Особливість проекту підкреслила й експозиція постерів та інсталяція на внутрішньому подвір’ї, яку мисткиня розмістила на місці, де не так давно пошукова експедиція під час розкопок виявила останки людей. Зрештою, і на одному з плакатів зображені такі тіла. Символічними є й самі постери — всі вони квадратної форми, як тюремний двір, вікна, грати, — розповіла модератор зустрічі, заступник директора Музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького“ Вікторія Садова.
Інсталяція проекту “Обірвані листки” Анни Данчишин
Привітати Анну Данчишин прийшов і її науковий керівник, Василь Косів. Він зауважив, що ніхто не знає про вуличне мистецтво Львова краще, аніж Анна. Окрім цього побажав дівчині розвивати свій талант, а цей проект розширити до інтернет-проекту, щоб якомога більше людей бачили її твори.
Довідка:
22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. На той момент тюрми були дуже переповненими. У в’язниці №1 при ліміті в’язнів 1 500 осіб перебувало 3 638. Вирішенням проблеми переповнення тюрем стали накази наркома державної безпеки В. М. Меркулова та начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова, в яких йшлося про облік усіх в’язнів, що підлягали розстрілу. Тобто, «ідеальним» шляхом розвантажити тюрми стало масове знищення в’язнів, а саме розстріл. Решта в’язнів підлягала евакуації. Вагонів для евакуації не вистачало.
Від 22 червня 1941 р. розпочалися розстріли в’язнів у в’язниці № 1, було виконано вироки по відношенню раніше засуджених до страти. А вже від 23 червня розпочалися масові розстріли з ініціативи місцевого керівництва.
Близько 70% від усіх розстріляних були українцями.
26 червня 1941 року відбувались розстріли в’язнів згідно з воєнним часом, людей страчували, як „ворогів народу“ за прискореною процедурою судочинства.
28 червня 1941 р. радянська влада поспіхом покинула Львів. Фактично тюрми були залишені і мешканці міста могли вільно ввійти. Там вони побачили, що усе подвір’я встелене загиблими. Трупи лежали і у камерах.
В четвер, 29 червня 2017 року, о 20.00 в Львівській Копальні Кави (площа Ринок, 10) з нагоди триріччя гурту музиканти Troye Zillia дарують концерт для усіх львів’ян та гостей міста. Запрошені всі – і діти і дорослі, бо українські етно пісні у виконанні Troye Zillia цікаві для всіх поколінь, оскільки поєднують у собі традиційне і сучасне.
Запальний і сучасний український арт-фольк гурт «Troye Zillia», вже відомий львівський колектив, який виступав на великих та малих сценах України, Польщі, Молдови, Грузії та Австрії, – постійно дивує слухачів своїм нетиповим трактуванням народної музики. Сучасні турецькі, єгипетські талатиноамериканські ритми, під які просто нереально всидіти на місці, витонченість та загадковість бандури та п’янке і водночас басове джазове звучання клавішних.
Зйомки кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей» Фото: Ігор Машталєр
“Додаючи у нашу музику трохи «синтетики», тобто електронного клавішного звуку ми поєднуємо нашу творчість із багатьма музичними стилями. У своїй діяльності «Троє Зілля» модернізує для слухачів різного віку «найзаїждженіші» мелодії народних пісень. При цьому ми зберігатимемо найпотрібніші настрої та енергійні переживання цих композицій, в яких звучать усім нам відомі слова. А найбільше наше бажання це розумно і тонко поєднати нашу традиційну пісню із світовою музикою, тобто зіграти і на українських народних і на зовсім нетипових для нашої країни інструментах.
Постер концерту гурту Troye Zillia з нагоди триріччя в Львівській Копальні Кави 29 червня 2017 року
Для нас у гурті є дуже важливою бандура, адже слухаючи її звучання можна зрозуміти наскільки вона як музичний інструмент перетинає часовий простір із минулого в майбутнє і завжди залишається «в моді». Мелодії виконані на цьому цікавому, і надзвичайно специфічному інструменті отримують дуже витончене і благородне забарвлення,” – розповідають учасники гурту.
Нагадаємо, свій дворічний ювілей арт фольк гурт «Троє Зілля» відсвяткував з усіма фанатами 8 липня 2016 року о 20.00, у кафе Вандлер (вул. Староєврейська, 5) минулого року.
У Львові розпочав працювати сучасний динамічний музейний комплекс ‘Територія Терору’ (просп. Чорновола, 45) на місці колишніх пересильної тюрми №25 та львівського гетто.
Музейний комплекс ‘Територія Терору’
Під час будівельних робіт на території музею було виявлено останки 21 людини. За знайденими там же жетонами, медальйоном, гудзиками та іншими особистими речами вдалося ідентифікувати шість останків як німецьких військовослужбовців. Інші рештки належать цивільним. Заховання має ознаки санітарного, оскільки померлі не мають ознак насильницької смерті. Усі люди були ув’язненими у Пересильній тюрмі №25, що функціонувала тут у 1944-1955 рр.
Інсталяція музейного комплексу нараховує два бараки, сторожові вежі та фрагмент залізничної колії.
Знахідка на місці розкопок
Знахідка на місці розкопок
Нині комплекс перебуває на стадії розбудови. У одному з імпровізованих бараків відбуваються виставки та відкрито лекторій. Згідно з візією засновників музей бачиться як альтернативний осередок засвоєння історичних знань, відкритий до співпраці з вчителями, викладачами, науковцями та дослідниками.
У червні – на початку липня в музеї діє виставка «Проти віри: антирелігійна радянська пропаганда».
Проте методи боротьби з духовенством не обмежувалися пропагандою за допомогою антирелігійних плакатів чи псевдонаукових праць. Науковий співробітник музею Юрій Степовий розповідає трагедію священичої родини.
Виставка «Проти віри: антирелігійна радянська пропаганда». Фото Ріни Ісаєвої.
Виставка «Проти віри: антирелігійна радянська пропаганда». Фото Ріни Ісаєвої
Виставка «Проти віри: антирелігійна радянська пропаганда». Фото Ріни Ісаєвої.
Виставка «Проти віри: антирелігійна радянська пропаганда». Фото Ріни Ісаєвої.
Отець Євген Федоришин у 1944-1949 рр. був парохом у с. Заріччя (нині Івано-Франківська обл.). О. Федоришин був авторитетною людиною у своїй громаді, а також підтримував зв’язки з місцевим українським підпіллям. Задля підтримання страху та налаштування місцевого населення проти УПА у 1947 р. було скоєно нічний напад псевдобоївкою УПА на житло священика. Першою на грюкіт у двері вибігла служниця, а за нею вибігла донька священика Лідія – обоє були вбиті на місці. Отець перебував на той час у віддаленій кімнаті. Зрозумівши що коїться, він висунув у вікно руку, у яку тут же вцілила куля, але побачивши кров нападники не стали далі стріляти. Згідно з сімейним переказом батько сімейства намотав на руку єпитрахиль (цупка стрічка, яка одягається навколо шиї), щоб обдурити нападників, однак саме в неї влучила куля.
Артефакти на виставці
Наймолодша донька Віра у той час гостювала у родичів у Львові. Її було сповіщено про трагедію телеграмою, яка нині зберігається в сімейному архіві. Віра все життя зберігала родинні речі пов’язані з трагедією, які нещодавно було виявлено нащадками родини Федоришин.
На виставці представлено артефакти: нічна сорочка, у яку Ліда була зодягнена під час нападу та ймовірно та сама єпитрахиль, яку о. Федоришин намотував на поранену руку.
Оранка у колгоспі ім. 4-ї сталінської п’ятирічки. Винниківський район, УРСР (тепер Львівська область, Україна)
Прополювання вівса у колгоспі. Пустомитівський район, УРСР (тепер Львівська область, Україна)
А також сайт музею ‘Території Терору’ містить фотоархів, який зберігає світлини з побуту людей, діяльності різних установ у різні періоди української історії. Більшість світлин оприлюднено вперше.
Експозиція виставки «Мистецький Червоноград» – це роботи місцевих художників Сергія Солодкого, Соломії Ковтун, Тамари Голутяк, Ярослава Нюньки, Адама Бачі, Володимира Борисюка, Ярослава Гладкого, Леоніда Стрюковського, Олени Ситої, Ольги Мулинської, В. Мокришева, подаровані ними музеєві у різний час.
Адам Бача. Червоноград. Нова вулиця Возз’єднання. 1963 рік
У рамках святкування дня міста Червонограда у Палаці Потоцьких будуть представлені твори митців шахтарського краю. Серед них – портрети «Іван Франко», «Портрет літньої людини», «Портрет жінки», пейзажі «Снігове небо», «Гори-хвилі», «Повінь. Вмирає село Клюсів», «Зелене жито», «Повідь (Західний Буг)», натюрморти та інші.
Привертають увагу картини художниці Ольги Мулинської «Керівник художньої студії А. Бача», «Червоноград. Нова вулиця Возз’єднання». Цікавими і неординарними є твори Ярослава Гладкого. Майстер працює в унікальній, нетрадиційній техніці деревориту в позитиві, в основі якого чорний колір. Гордістю Палацу Потоцьких є дві праці митця – «Гертруда-Христина Потоцька (Коморовська)» і портрет «Т. Г. Шевченко. Молоді роки», оздоблений оригінальною авторською різьбленою рамкою.
Леонід Стрюковський. Храм Св. Володимира. 1996 рік
Експонуватимуться і портрети Ярослава Нюньки «Тарас Шевченко», «Іван Франко», «Тарас Бульба». Їх виготовлено із золотої, гнучкої, тендітної соломки.
Майстри місцевого осередку чорнодимленої кераміки презентують і свої художні вироби: глечики, макітри, інші побутові речі. Статуетку-мініатюру відомої скульптури шахтаря «Гімн праці» (своєрідна візитівка Червонограда) представить гончар Сергій Івашків.
Сергій Івашків. Гімн праці. 2017 рік
Прикрасять експозицію декоративні тарілки, вази, виготовлені до ювілейних дат Кристинополя-Червонограда.
Кожний мистецький витвір художників шахтарського краю – це різноманіття техніки, особистого світосприйняття, оригінальна художня манера. Така річ не лише приваблює, зачаровує, а й спонукає до глибших роздумів…
Експозиція виставки «Мистецький Червоноград» митців Прибужжя червоноградці і гості міста зможуть побачити в експозиційних залах Червоноградської філії Львівського музею історії релігії (м. Червоноград, вул. Пушкіна, 10) до середини серпня.
Маріанна ЧОРНОБРИВА та Олена МАЛЮГА наукові співробітники ЛМІР
У вівторок, 20 червня 2017 року, в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (пр. Свободи, 15) відбувся, останній і цьому сезоні, Чеський Музичний Салон під назвою “У гості до Альфонса Мухи”.
На “запрошення Альфонса Мухи” відгукнулося чимало любителів творчості митця і камерно-інструментальної музики. Перше враження збивало з пантелику: люди заходили до концертного залу і тут же виходили. Виявилося, що Вечір розпочинається з експозиційної кімнати поверхом вище, де демонструється виставка плакатів Альфонса Мухи…
Керівник Музею етнографії та художнього промислу Андрій Клімашевський
“Цей салон особливо знаковий, оскільки відбувається за підтримки Чеського консульства. Хочу сказати, що наші контакти з чехами мають давню і дуже добру історію. Досить тільки згадати переписку Президента Чехії Масарика з Президентом Української Народної Республіки Михайлом Грушевським, багато інших знакових проектів. Зрештою, ціла плеяда чеських архітекторів, митців працювала свого часу у Львові і теж допомагала творити неповторне архітектурно-культурне обличчя міста”, – сказав кандидат мистецтвознавства, керівник Музею етнографії та художнього промислу Андрій Клімашевський.
Відкриття Чеського Музичного Салону під назвою “У гості до Альфонса Мухи”
Генеральний консул Чеської республіки у Львові Павел Пешек висловив сподівання на тривалу співпрацю Чеського консульства і Музею етнографії та художнього промислу в майбутньому.
Генеральний консул Чеської республіки у Львові Павел Пешек
“Це не перший захід до якого залучається Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові, який тут проходить. І сьогодні я радий бути присутнім на виставці художника світової слави Альфонса Мухи. Дуже мені подобається, що етнографічний музей організовуючи виставку не обмежився лише показом художніх творів, а поєднав це з музичними творами відомих чеських композиторів. І я сподіваюся, що це не останній наш спільний захід і ми будемо продовжувати співпрацю з Етнографічним музеєм”, – зазначив консул.
Директор Інституту народознавства НАН України, академік НАН України Степан Павлюк
Директор Інституту народознавства НАН України, академік НАН України Степан Павлюк звернув увагу присутніх на потужну силу мистецтва, яка зібрала справжніх поціновувачів під одним дахом на таку знакову подію.
“Краса та мистецтво потрібні постійно і чим більше мистецтва, чим більше краси, то ми стаємо красивішими, доброзичливішими. І , напевно, в цій сфері дуже багато зробив Альфонс Муха, бо його мистецтво насправді робить нас красивішими. І чим ця постать віддає більше людству, тим є яскравіша і глибша пам’ять про нього. Сьогодні Альфонс Муха зібрав нас ще раз. Зібрав симпатиків музики, симпатиків малярства, симпатиків красивого в стінах нашого інституту, залах музею”, – сказав Степан Павлюк.
Після короткого привітального слова всі дружно спустилися знову до концертного залу, де власне і відбулася основна частина Чеського Музичного Салону.
Гості Чеського Музичного Салону
Чи то анонсоване закриття Музичних салонів, чи присутність Генерального консула Чехії так вплинули, але як наслідок – в залі, незважаючи на принесені звідусіль лавки і стільці, не вистачило місць, і багато хто з присутніх змушений був насолоджуватися музикою навстоячки… Зрештою, всі, як могли, влаштувалися і почалося дійство.
Музикознавиця Роксоляна Гавалюк
Музичні салони в музеї мають свою особливість: просвітницький характер. То ж слово музикознавця є повноправною складовою цих концертів. Відомий львівський музикознавець (правильно треба би було написати: відома львівська музикознавиця) Роксоляна Гавалюк є, безперечно, визнаним майстром слова. Не занурюючись у професійний аналіз творів з використанням спеціальної термінології, вона доступно й образно кількома штрихами окреслила історію музичних зв’язків Чехії і України, ввела в атмосферу чеської музики, підготувавши публіку до своєрідного екскурсу у світ музичних образів Бедржиха Сметани (1824-1884), Антоніна Дворжака (1841-1904), Зденека Фібіха (1850-1900), Вітєзслава Новака (1870-1949). Прозвучали камерні твори для різних складів інструментів: фортепіано в чотири руки, для скрипки і фортепіано, струнного тріо і квартету.
Марина Мишак та Ольга Білас
Концерт розпочався з другої частини циклу «З родимого краю» для скрипки та фортепіано Бедржиха Сметани у виконанні Марини Мишак та Ольги Білас.
Тріо у складі Михайла Крижанівського (перша скрипка), Ірини Сичак (друга скрипка) та Теодора Крижанівського (альт)
У виконанні тріо у складі Михайла Крижанівського (перша скрипка), Ірини Сичак (друга скрипка) та Теодора Крижанівського (альт) прозвучали три частини (з чотирьох) з Терцету До мажор Opus 74 для двох скрипок і альта Антоніна Дворжака.
Світлана Позднишева та Анастасія Бойко
Оригінальною окрасою концерту стало виконання творів № 2 і №3 з циклу «Три чеські танці» Вітєзслава Новака Світланою Позднишевою та Анастасією Бойко.
Провідний зберігач фондів Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України Стефанія Креховецька
Родзинкою Вечора став виступ співробітниці Музею Стефанії Креховецької, яка виконала знамениту Поему З. Фібіха у перекладі для голосу у супроводі бандури (український текст Богдана Стельмаха). Зал щирими оплесками вітав виконавицю!
Cтрунний квартет у складі Ольги Книш (перша скрипка), Адріяни Наконечної (друга скрипка), Теодора Крижанівський (альт) та Антона Пославського (віолончель)
На завершення музичного салону у виконанні струнного квартету у складі Ольги Книш (перша скрипка), Адріяни Наконечної (друга скрипка), Теодора Крижанівський (альт) та Антона Пославського (віолончель) прозвучав Opus 35 Вітєзслава Новака.
Концерт залишив приємне враження, хіба що слухачі дальніх рядів могли трохи нарікати, що тихий голос лектора не завжди долітав до їхніх вух… а ще журналісти-оператори, котрі фіксували цю знакову подію, перекривали деяким глядачам “сцену”. Але добірна чемна публіка нічим не виявляла свого незадоволення, бо вся увага була спрямована на сприйняття музики чеських композиторів…
Для деяких кмітливих злочинців міжвоєнного часу шахрайствo було своєрідним мистецтвом. Вони підходили до цього свого гобі з розмахом, зі смаком і гумором. Недарма описи...
