Вчора, 28 липня 2017 року, У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) в рамках ХХ Міжнародного пленеру художнього текстилю “Етнокультура – реалії сьогодення” відбулось відкриття виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”.
Проект започатковано у 1996 році акцією «Відродимо глинянський килим», а свою назву він отримав під час Міжнародного симпозіуму художнього текстилю у Львові (1998).
Заступниця генерального директора з наукової роботи Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксана Біла
“Пленер художнього текстилю взяв свій початок 1996 р. і відтоді практично щорічно відбувається під егідою Львівської національної академії мистецтв , а зокрема його ідейного наставника, його берегині доцента Львівської національної академії мистецтв Зиновії Шульги. І вже вкотре виставка активних учасників пленеру відбувається саме в Національному музеї у Львові і сьогодні особливий захід, бо маємо ювілейний – ХХ пленер. Виставка, яка пропонується проходить під гаслом – «Традиція, інтерпретація, трансформація» , її автори – це п’ять знакових в України митців у галузі художнього текстилю”, – сказала заступниця генерального директора з наукової роботи Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксана Біла відкриваючи виставку.
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
У ретроспективній виставці об’єднані роботи таких митців: Наталії Дяченко-Забаштої, Галини Забаштої, Зеновії Шульги та творчого тандему Оксани Литвин – Ярослава Сахро. Автори, виконуючи твори, намагаються відродити етнічну культуру.
Директор Історико-краєзнавчого музею у Винниках Ігор Тимець
“Це дійсно чудові твори, якими ми можемо пишатися і це ще раз свідчить про необхідність створення таких семінарів, музеїв, тематичних виставок, які би показали ті новинки, ті нові напрацювання, і яких, на жаль, є надзвичайно мало”, – зазначив директор Історико-краєзнавчого музею у Винниках Ігор Тимець.
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Експозиція виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Серед чільних експонатів виставки – гобелен “Дороги”, який виконала доцент кафедри художнього текстилю і моделювання костюма Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука Наталія Дяченко-Забашта. Він є матеріалізованим свідоцтвом зусиль, докладених українськими художниками, аби зберегти відомий наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. ткацький осередок у Глинянах, що на Львівщині.
Директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові Володимир Волошин
“Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень уже сім років поспіль має честь бути сі організаторами такого міжнародного проекту «Екологічний ракурс» в рамках якого відбувається пленер з художнього текстилю. І хоча наша інституція має більш економічне та безпекове спрямування, але вважаю, що культурна компонента, історична, духовна – це все ж таки є основою нашого суспільства, розвитку і безпеки”, – підкреслив директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові Володимир Волошин.
Відкриття виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Відкриття виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Відкриття виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Відкриття виставки “Традиція – інтерпретація – трансформація”
Упродовж років «Екологічний ракурс» невпинно розвивається, існуючи лише завдяки матеріальній підтримці його учасників та організаторів. Відбуваючись щороку, проект отримав широкий резонанс і має велике культурне та соціальне значення. За усю історію його існування відбулось 19 міжнародних пленерів у Карпатах, на Волині та в Галичині, було організовано понад сорок міжнародних художніх виставок – як в Україні, так і за її межами, проведено десять міжнародних наукових конференцій, видано каталоги виставок і, найголовніше, налагоджено творчі контакти з митцями з України, Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, Німеччини, Угорщини, Канади, Японії та США.
Доцент кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв Зеновія Шульга
“Цьогоріч – це ХХ пленер, але проект починався у 1989 році , тоді при Фонді культури було створено Товариство «Гердан». І саме тоді, ми прийшли до фабрики у Глинянах з проханням покерувати там, але нам було відмовлено, проте у 1996 р. до нас звернулись по допомогу. Але коли нас в 1996 р. з фабрики нагнали, ми поїхали в Карпати, де в кожній хаті є верстат, яка хочеш вовна і ми розпочали проект, який отримав назву «Екологічний ракурс”, – розповіла ініціаторка та ідейна натхненниця проекту, доцент кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв Зеновія Шульга.
Організатори проекту: Львівська національна академія мистецтв, Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького, Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського, ГО “Центр суспільних інновацій”.
Експозиція буде чинною до Дня незалежності України – 24 серпня
“З надлюдським криком “Гурра-а” кинулися стрільці вперед. Я бачив, як Яримович, а недалеко від нього Степанівна користувалися револьверами і йшли перед сотнею вперед… Москалі, нагло заскочені, заніміли…”
Осип Яримович
Мало хто знає, що історія сучасних Збройних Сил України бере початок із будинку 16 по вулиці Коперника у Львові.
Восени 1911 року (дата невідома) там, у домівці товариства “Січ” зібралось кілька десятків українських студентів.
Сходились таємно, при закритих вікнах і з встановленим тайм-лайном на вхід та вихід з приміщення.
Серед присутніх були активісти галицьких парамілітарних організацій “Січ” і “Сокіл”. Але вони прагнули більшого — незалежності України. Тому і вирішили створити вже не парамілітарну, а чисто військову (мілітарну) організацію. Із легкої руки батька українського спорту Івана Боберського ця організація отримала назву… “Пласт”.
Лідером групи був молодий студент Іван Чмола. У той час світом ширився популярний скаутський рух, тоді ще дуже мілітарний (в перших посібниках були, навіть, людські мішені).
Іван Чмола — випускна світлина з гімназії. Джерело: журнал «Юнак», 1967 рік, Ч. 8—9.
Відтак Чмола-“Вихор” запропонував створити український скаутинг, як найбільш успішну на той час систему військової підготовки молоді.
Таким чином І. Чмола став не лише засновником “Пласту”, але і батьком новітніх українських збройних сил.
Гуртував студентів, щоб швидко сформувати майбутні офіцерські кадри українського війська (десятки бойових офіцерів Армії УНР були його вихованцями і творили основу Корпусу Січових Стрільців).
Однак, під його опікою діяли і нелегальні гімназійні пластові гуртки в ряді повітових центрів тогочасної Галичини.
Серед перших пластунів групи Чмоли — читай “військовиків” — був і молоденький гімназист Осип-Михайло-Маріян Яримович (Яремович), 1897 року народження. Львів’янин.
Слід відзначити, що в 1911—1912 навчальному році, коли створювався Пласт, Осип навчався у V-му гімназійному класі і мав всього лиш 14—15 років.
Яримович сильно вирізнявся своєю пластовою активністю і дивним чином співпрацював із усіма трьома засновниками Пласту.
Педагог Олександр Тисовський, у якого частина пластунів паралельно займалась в таємних гуртках Чмоли, відзначав Осипа як члена свого взірцевого гуртка поучників (впорядників).
А у філії львівської академічної гімназії, де організатором легального Пласту був Петро Франко (син Івана Франка), Яримович став провідником молодшого пластового гуртка.
Один з вихованців гуртка О. Яримовича дає таку оцінку своєму впоряднику: “Був він прекрасним пластуном, знаменито орієнтувався в терені й все служив нам прикладам. За те, що був він дуже добрим товаришем, любили ми його до безтями, а за його пластове вироблення шанували й слухали без застанови”.
1913 рік. Осип Яримович в повному похідному пластовому однострої: скавтський капелюх, темно-синя сорочка, штани-бриджі, маленький наплічник з прив’язаною до нього ковдрою, австрійська фляга, пластова палиця… Світлина з Літопису Червоної Калини, 1934 рік, Ч. 7-8
Життя в природі так захопило гімназиста Осипа, що він став не лише делегатом ІІ Пластового з’їзду, який проходив у Львові 1—2 лютого 1914 року, але і співдоповідачем на тему “Польові вправи”.
Вихованець О. Яримовича згадує, як починаючи з весни 1912 року відбувався практичний пластовий вишкіл гуртка в природі, який згодом допоміг йому в боях на італійському фронті.
“Робили ми щораз дальші й більш форсовні прогульки… виходили ми раннім ранком, а вертали пізною ніччю… робили підчас маршів теренові гри, ставили шатра, читали мапи, рисували плани й училися як у природі послугуватися компасом, орієнтуватися… Так ми підготовлялися до довших, кількаденних прогульок”. Через рік такого вишколу вправи почали проводились і вночі.
Окрім польового вишколу був і бойовий: “мусіли зводити формальні войни з львівськими батярчуками, що прозивали нас різними нецензурними словами й такий вираз, як „русін сьвіня” був ще дуже делікатним… неодному з нас попадалося так, що нераз приходили ми додому закривавлені”.
І далі: “ходили ще вчитися стріляти… розуміється тайно в підвалі Львівської Січи, на Коперника вулиці, зі старих дуже важких австрійських крісів”.
Пластова колона у понад 100 осіб з 12 осередків на Шевченківському здвизі. Львів, 28 червня 1914 року. Попереду — пластовий відділ, який включав вихованців О.Яримовича. Світлина з пластового музею в Клівленді
О. Яримович був вправним стрільцем. Його включили в п’ятірку кращих гімназистів, яких філія української гімназії у Львові скерувала на “конкуренційне стріляння молодежі всіх австрійських шкіл”, що відбулись у Відні від 31 травня 1914 року.
Судячи зі світлини учасників змагань, спеціальний потяг — організований для цього візиту юнаків до столиці — був недаремним. Осип і ряд його побратимів здобули по дві імперські медалі за влучну стрільбу.
Весною 1914 року О. Яримович завершив свій передостанній VII клас Філії академічної гімназії у Львові, а вже влітку почалась перша світова війна. Сьогоднішніми мірками, ще старшокласником — пішов добровольцем на війну в складі Легіону УСС.
Середню освіту здобував далі на фронті. Попри це у наступному — 1915 році — успішно склав матуру (гімназійний випускний іспит) у столиці Австрії — Відні.
Червень 1914 року. Учні VII класу української академічної гімназії у Львові, відзначені на стрілецьких змаганнях у Відні. Зліва: Проф. Северин Лещій, Андрій Шунь, Ілля Харак, Теодор Сєрант, Михайло Чичкевич, Корнило Левицький, Остап Криса, Петро Лозинський, Іван Бучковський, Осип Яримович, Лев Голінатий, Роман-Маріян Берест
Завдяки військовому вишколу, отриманому в Пласті, О.Яримович стає одним з перших четарів УСС. Отримує під командування чету (сучасний аналог взводу) у одній з перших і найкращих стрілецьких сотень — під кермою кадрового офіцера Василя Дідушка. Показово, що інші три чоти цієї ж сотні очолили теж пластуни: Остап Коберський, Василь Кучабський та Олександр Перфецький.
До складу сотні В. Дідушка входили ще ряд пластунів, які згодом стали легендами січово-стрілецького руху: Федір Черник, Роман Сушко, Микола Опока. Від початків тут воювали майбутній вождь ОУН Андрій Мельник, композитор Михайло Гайворонський, письменник Роман Купчинський, журналіст Дмитро Паліїв, скульптор Михайло Гаврилко та громадський активіст Осип Навроцький.
Ганна Дмитерко — пластунка і доброволець сотні УСС Івана Чмоли (дівчат тоді в Європі не допускали взагалі до жодної з армій), згадує, як О.Яримович допоміг їй “замаскуватись” під хлопця у перші дні війни:
“Вранці 30. серпня [1914 року] ми вже умундуровані вирушили з сотнею за залізничий дверець…. Із інших сотень приходили стрільці дивитись на нас, як на дивогляд. У мене була шапка мазепинка і я замінялась із стрільцем [Осипом] Яримовичем за шолом, бо шолом краще закривав мене. Яримовича брали також за дівчину, а він червонів і хвилювався. Стрільці мали з того потіху”.
Гора Маківка, 8 березня 1915 року. Хорунжий Зенон Носковський, підхорунжа Олена Степанів, хорунжий Іван Чмола, хорунжий Осип Яримович, кадет-аспірант Софія Галечко. Австрійська поштівка.
У вересні 1914 року, перед відходом із Закарпаття на фронт перших сотень УСС, комендант українського Легіону Михайло Галущинський виголосив промову до своїх старшин і підстаршин.
Він фактично засвідчив, як густо старшинські ряди пронизані пластунами: “…годі говорити вам багато про підходження ворога в терені або охорону перед ним, ви це, певно, добре знаєте із своїх пластових вправ, отже цим знанням мусите заступити брак належного тепер вишколу“.
Бойовий офіцер УСС і майбутній Начальний Пластун Северин Левицький, нотуючи своє враження про перших пластунів стрілецтва, відзначив: “Це одні з найкращих стрілецьких старшин. Яримович став навіть першим дійсним, не тільки ранґою хорунжим усього стрілецького корпусу. Більшість із них засвідчила героїчною смертю в боях свою любов батьківщини”.
Зі Страбичева, коло Мукачева, “дідушківці” вийшли на фронт хто в чому був. Хто в залишках цивільного одягу, хто в сірому чи оливковому стрілецькому однострою.
“Йосип Яремович. — загадував Роман Купчинський — впадав в око не тільки гарною поставою і вродливим обличчям, але й убранням. Заки перебрався в військовий мундир, ходив у пластовім однострою”.
Цей типаж командира так запам’ятався стрілецтву, що коли у 1935 році видавництво “Червона Калина” видала друком перший фотоальбом УСС, то саме світлина Осипа в повному пластовому однострої ілюструвала тип січовика-добровольця.
Гора Маківка, квітень 1915 року. Хорунжий Осип Яримович із своєю пластовою палицею з бамбуку. Світлина з Бродівського історико-краєзнавчого музею
Першим бойовим завданням сотні Дідушка стала охорона гірського перевалу поблизу села Нижнє Верецьке. Чета О.Яримовича взяла участь в бойовому “хрещенні” сотні — 28 вересня 1914 року.
У цій першій збройній зустрічі українців з Москвою (після 1709 року) загинуло 5 “дідушківців”. Серед загиблих було і двоє пластунів – Данило Корінь та Іван Козьол. Сотню на певний час відвели з лінії зіткнення.
Вже 1 жовтня чета О.Яримовича отримала нове завдання — охорону стратегічного мосту в селі Пасіка сучасного Свалявського району. Через п’ять днів чета повернулась у місце базування сотні — село Чинадієво (поблизу Мукачева, де знаходиться популярний сьогодні серед туристів замок Св. Міклоша).
Після відпочинку, всю сотню кинули зупиняти московські спроби перейти ріку Стрий біля села Крушельниці (Сколівський р-н). Так, 26 жовтня “дідушківці” вдерлися на гору Комарницьке, потягнувши за собою туди австрійські відділи. Після триденних боїв ворог відступив.
Коли ж 1 листопада стрільців відкликали в запас, росіяни знову захопили гору. Сотні Дідушка й Дудинського 3 листопада відважною атакою відбили втрачені позиції. Сьогодні комарницькі гори (хребет на північ від села Верхнє Синевидське), є популярним місцем піших і велосипедних мандрівок, тож давно вартує встановити там меморіальну таблицю про ці відважні бої нашого стрілецтва.
Четарі Іван Чмола й Осип Яримович. Над Золотою Липою, літо 1915 року
О. Яримович “відбув всі карпатські походи і бої січового стрілецтва”. Зимою 1914—1915 року його чота входила до складу сотні Осипа Семенюка — співзасновника (разом з Чмолою) перших пластових гуртків восени 1911 року, пластового і стрілецького організатора в Сокалі.
Сотня Семенюка складалась із трьох чет, якими командували вихованці Пласту у Львові: Чмола, Яримович і перша офіцер-жінка сучасної Європи Олена Степанів. Збереглась світлина де чотарі разом сидять в карпатському окопі. Оскільки сотник Семенюк хворів, то його заступав спершу Чмола, а пізніше і Яримович.
Так 23 лютого 1915 року четар О. Яримович вперше стає фактичним сотником. Ще вранці цього дня росіяни здобули найдальше висунений на схід верх г. Татарівки (поблизу Славська) і три стрілецькі сотні УСС відбили його.
Наступного ж дня сотня під проводом Осипа, а також сотня Романа Дудинського, займає верх “926” (середина хребта Татарівка) для подальшої оборони гори. Команду над сотнею О.Семенюка Яримович періодично обіймав ще певний час, а формально самостійним командантом сотні став восени 1915 року.
Поранені в бою на Лисоні стрілецькі старшини в лікарні у Відні. Запасна лікарня № 16, листопад 1916 року. Підхорунжий Клим Коник, поручник Осип Яримович і підхорунжий Осип Федаків. Світлина з книги “Історія леґіону УСС” О. Думіна (1936)
Найбільше свою геройську поставу О. Яримович проявив під час квітневих і травневих боїв 1915 року за гору Маківку. Збереглись унікальні спогади, записані Іваном Боберським під час відпуски Осипа у Відні в червні 1915 року. Ось так Яримович згадував початок боїв за легендарну гору:
“Дня 22 березня 1915 р. вперше зайняли сотні 1-го куреня УСС під командою сот. С[еня] Ґорука становища на західньому схилі Маківки, відбиваючи спроби москалів проломитися на становищах УСС…
На Великдень 4-го квітня 1915 року був спокій, але вночі з 7-го на 8-го квітня зійшли москалі з Погару… підсунулися яром до половини північного спаду Маківки під стрілецькі становища і ранили кількох стрільців ручними Гранатами. Ніч була темна, без місяця. Пішла стрілянина на цілій лінії Маківки, тріскали світляні ракети, Москалі відступили. Рано було видно сліди ворога і погублені шапки. Цілий напад москалів звернений був на відтинок, обсаджений стрільцями, тому стрільці дістали того дня від бригадира [Осипа] Вітошинського похвалу за оборону Маківки”.
Бої за Маківку тривали тижнями, що дуже прорідило стрілецькі лави. У середині квітня до сотні, яка стояла резервом у с. Головецьке, прибуло поповнення цілком сформоване з числа гуцулів-добровольців.
Відтак відділ наполовину складали із гуцулів. Можливо то були ті самі добровольці, яких залучив О. Яримович разом з Петром Франком. Вони вербували їх до УСС з окупованої території Галичини та переводили через лінію фронту в Закарпаття.
Поручник (нім. Oberleutnant) Осип Яримович, відзначений бойовою офіцерською медаллю «Військових заслуг» (лат. Signum laudis)
Коли росіяни на світанку 29 квітня знову посунули на Маківку, сотня була готова… Комендант санітарного патруля в сотні Яримовича запам’ятав бойовий наказ сотника:
“Товариші! Позиції внизу над рікою зайняли москалі! Вони підсуваються вперед і хочуть захопити цілу гору. Ці позиції ми мусимо відібрати!.. Багнети на кріс!”.
І описує далі хід бою, де окрім Осипа згадує також Романа Сушка (майбутнього полковника Армії УНР, співтворця УВО та ОУН) — ще одного легендарного вихованця “чмолівського” Пласту, якому попри 21-річний вік доручено командування сотнею УСС:
“З надлюдським криком “Гурра-а” кинулися стрільці вперед. Я бачив, як Яримович, а недалеко від нього Степанівна користувалися револьверами і йшли перед сотнею вперед… Москалі, нагло заскочені, заніміли… відстрілювались початково та коли пізнали, що наші багнети готові добути свого, почали насуватися поволі, а наші перли… Приклякали, стріляли хвилю та знову вперед тиснули. А Сушко та Яримович напереді давали вказівки”.
Сам Яримович у своїх спогадах, записаних Іваном Боберським, описував той бій наступним чином:
“Коло 5-ої години розвиднювалося… Москалі були від стрільців на 60 до 70 кроків… Я з Сушком порозумівся і ми дійшли до висновку, що нема іншого виходу, як лише якнайскорше прогнати москалів приступом…
Стрільці перестали стріляти, заложили багнети на кріси, зірвалися з землі і кинулися з гори на москалів… Москалі не мали часу подумати, як вирватися з своїх закопів, і вже стрілецькі багнети були при їх грудях. Покидали свої кріси і віддалися в полон… Надійшли австрійські офіцери і не могли з дива зійти, що стрільці дали собі раду з великою, ворожою перевагою”.
Попри тяжкі втрати в тому ранковому бою сотня два дні утримувалась в бойовій готовності селі Головецьке. А вже вранці 1 травня отримала новий бойовий наказ про наступ.
Маківка, 6 серпня 1925 року, десята річниця боїв. Серед цих учасників другої пластової зустрічі — джемборі: учасник боїв Іван Чмола (в центрі, з білим комірцем), екс-офіцер царської гвардії Михайло Іваненко (в білій сорочці лівіше від Чмоли), Верховний Отаман Пласту Северин Левицький (лівіше від Іваненка), майбутній головний командир УПА Роман Шухевич (правіше від Чмоли, виглядає «блондин» в передостанньому ряду). Учасником зустрічі був теж С. Бандера (ідентифікувати на світлині не вдалось). Світлина з Пластового музею в Клівленді
Цей штурм Яримович описує наступним чином (згадуваний тут четар сотні Антін Артимович — організатор “чмолівського” Пласту в Перемишлі, згодом один з пластових провідників в діаспорі):
“Стрільці дійшли лісом, який москалі обстрілювали шрапнелями… дістав я приказ йти в напрямі на схід від найвищого, середнього вершка Маківки. Сотня розвинула зараз розстрільну, посувалася вперед і наткнула на московські кашкети і кріси. …їх становища були кращі, бо були на горі…. Стрільці полягали за смереками і стріляли. Під напором того вогню подавалися москалі взад. То праве, то ліве крило стрільців посувалося вперед.
Провідниками поодиноких чет були [Антін] Артимович, Я. Рудницький, Степанівна. Я мав нагляд над цілою сотнею… Стрільці посунулися вперед, москалі зірвалися з землі, щоб податися взад. Пішли взад лише з 200 кроків і найшли собі догідне становище в австрійських землянках для резерви. З того становища було тяжко їх виперти і вони пішли до протинаступу вперед, а стрільці подалися взад до своїх попередніх становищ. Москалі пішли за стрільцями, але стрільці приневолили їх знов відступити. Від влучних стрілів багато москалів впало.
Стрільці посунулися вперед, москалі вертають взад. Тепер вже стрільці не дають їм зайняти укріплених становищ на склоні гори, лише виганяють їх на сам хребет гори в сей спосіб, що посуваються за ними, але не всі нараз, лише поодиноко, як се звичайно робиться.
Вкінці відступили москалі на сам хребет найвищого, середнього вершка… Стрільці вдираються на гору… до землянок, нападають багнетами і кольбами… проломили російську лінію на правім крилі, заскочили москалів ззаду і беруть їх в полон… Побоєвище було страшне. Лягло много стрільців і много москалів”.
Зліва: чет. Ілько Цьокан, пор. Осип Яримович, сот. Роман Дудинський. Відень, листопад 1916 року.
У боях за Маківку загинуло біля 50 стрільців. З протилежного боку лише 309-й Овруцький полк, який виніс основний тягар штурмів гори, 29 квітня втратив вбитими, пораненими і полоненими 572 особи, а 1 травня — більше 400 осіб.
Далі УСС повели успішні бойові дії поблизу Галича і над річкою Золотою Липою. Коли 23 липня 1915 року фронт відвідав наступник астро-угорського престолу архикнязь Карл, то привітав стільців словами: “Я чув про Ваші геройські вчинки. Чув я теж про вірність українського народу, що так багато вистраждав під ворогом. Ви слава і хвала української нації”.
Престолонаслідник поспілкувався з кількома представленими офіцерами, зокрема з четарем О.Яримовичем, Григорієм Трухом (вихованець стрийського Пласту) та деякими стрільцями.
Восени 1915 року Яримович став самостійним командантом 3-ої сотні 1-го куреня УСС, а водночас — наймолодшим сотником стрілецтва. У цьому статусі він прийняв запеклі бої під селом Семиківці (тепер Теребовлянського району), що тривали всю осінь.
Член Пресової квартири УСС Василь Дзіковський характеризуючи Осипа, окремо зазначає його участь в боях під Семиківцями:
“Щось ніжного, жіночого є в того сотника, в його лагідних, синіх очах, в ніжній мові і рухах дівочих… Гарний, повнолиций з виду, опалений сонцем і вітром — наймолодший сотник стрілецький! …Але перший в бою, все на чолі розгорнених крил розстрільної, з палаючими дівочими очима, жадний побіди… Що мені страх, що біль, що смерть, коли я веду хлопців і журюся ними?.. Той молодий хлопець ніколи за весь час служби не почув страху, не завагався, не задрожав ніколи! Визначився в карпатських боях, на Маківці особливо, а славу здобув під Семиківцями!..”
Поручник Осип Яримович у верхньому одязі
Імовірно саме за успішну поставу на Маківці і в Семиківцях Осип отримав військовий ранг поручника (нім. Oberleutnant), а також отримав бойову офіцерську “Медаль військових заслуг” (відома написом на реверсі, як “Signum Laudis“, що латинською означає “знак заслуг”).
Ступінь поручника у нього вже був станом на травень 1916 року.
Тобто у свої 18—19 років отримав звання, яке не давали, навіть, найкращим випускникам військової академії після трьох років навчання (приблизно в 21-річному віці).
У вересні 1916 року, з початком вирішальних боїв на горі Лисоні, сотник О.Яримович перейняв під командування 7-му сотню О.Семенюка.
Ця сотня, разом із сотнею Р. Дудинського, 3 вересня оперувала на горі.
“В енергійнім приступі.. відкинули ворогів аж на полудневий край лісу на Лисоні і криловим огнем (окрилювала сотня Яримовича) приневолили їх до утечі. Стрільці тих сотень вибороли тоді важне операційне становище для наших скорострілів і відбили втрачений мадярами скоростріл“.
Загалом Лисоня стала найбільш кривавим бойовищем за всю історію УСС — тут загинуло більше 80 стільців (в т.ч. четверо із сотні Яримовича), майже три сотні отримали поранення і ще стільки ж потрапили в полон. Осип теж був поранений в бою 3 вересня і відправлений на лікування до Відня.
У березні 1917 року Осип повертається на фронт. Разом з ним приходять і перші вістки про те, що в Наддніпрянщині розпочалась революція, про масштабне відродження українського руху в російській імперії і на фронті.
Того ж місяця О. Яримович в числі 77-ми стрілецьких офіцерів підписує “Апель старшин УСС до Загальної Української Ради і Української Парламентарної Репрезентації” з вимогою негайного припинення політичних суперечок і створення єдиного політичного проводу нації (саме в цей час у Києві створена Українська Центральна Рада).
Бронзова медаль військових заслуг («Signum Laudis»), якою — зокрема — був відзначений і О. Яримович.
Роман Купчинський душевно згадує О. Яримовича в цей період: “В 1917 році, під Куропатниками біля Бережан, ми зжилися ближче. Коли весняний місяць плив понад яром [річки] Ценівки, ми не раз довго балакали про різне. Оповідав мені про дівчину-львов’янку і мріяв, як то він поїде на відпустку і як врешті розкаже дівчині про те, що в серці віддавна носить” . В тому ж таки селі Куропатники 3 березня 1917 року Р. Купчинський написав популярну пісню “Накрила нічка” для свого сотенного коменданта Яримовича.
У той час відбувалось масове братання українців з обох боків лінії зіткнення. Нормальним явищем стало, що стрільці ходили на той бік по свіжу революційну пресу чи харчі. Врешті, в середині травня австрійське командування зняло УСС з передової і перевело в село Конюхи (тепер Козівський район Тернопільсько обл.) — розірвавши зв’язки з наддніпрянцями.
Легіон опинився в резерві, хоч і недалеко від фронту.
Саме тут 29 червня стрільці опинились в центрі великої наступальної операції, так званого “наступу Керенського”, який забезпечували головним чином українізовані полки.
Два дні шаленого артобстрілу вщент знищили австрійські позиції.
Революційні війська перейшли лінію оборони 1 липня й одразу пішли в наступ (чеський полк, який стояв перед УСС, перейшов на бік наступаючих).
Стрільців про прорив ніхто не повідомив і в оточенні, а відтак в полоні, опинилась більша частина Легіону.
Під Конюхами того дня згинули: командант сотні пор. О. Яримович, командант стрілецької кінноти поручник Роман Камінський, багато підхорунжих, підстаршин і стрільців.
Роман Купчинський — бойовий побратим О.Яримовича в сотні В. Дідушка. Учасник боїв на г. Маківка, під Семиківцями. Автор багатьох стрілецьких пісень, зокрема пісні “Накрила нічка” (про О.Яримовича)
20-літнього Яримовича розірвала граната на дрібні кусники, так що не можливо було, навіть, його похоронити. Р. Купчинський тоді дописав другу — трагічну — частину пісні “Накрила нічка”.
Поховали останки О. Яримовача в могилі на узгір’ї села Конюхи “за Звіринцем над Мазуровим яром”, де в ті далекі часи були позиції і окопи УСС.
Ярослав Когут, корінний мешканець с. Конюхи і учасник визвольних змагань, так описує історію поховання:
“Це захоронення зберегла в пам’яті покійна Ксенія Мрикало-Олеськів… Йосип Паслай, постійно, під час окупації України різними владами, підсипав на тому місці маленький, незамітний для ворожого ока гробик. Вибираючись із Конюх, покійний Йосип заповів своєму синові Петрові обходити й тримати в пам’яті цей гробик, що він й робив до того часу, поки не була проголошена Незалежна Україна і мешканці села Конюхи насипали на тому місці Могилу”.
Верховний Отаман Пласту Северин Левицький, який особисто знав О. Яримовча, ставив його в приклад новому поколінню пластунів. Під час відкриття урочистої академії з нагоди 15-ліття створення Пласту, яке відбулось 30 травня 1926 року, “Сірий Лев” зазначив:
“…мушу помянути і цих, що для виконання Пластового Закона зложили свій скарб, своє життя. Вони більше з нами не засядуть до Ватри Великої Ради. Вони вже відійшли до країни Великого Духа, але стали для нас взором любови й праці для Пласту. В особі поручника Яримовича споминаю усіх тих пластунів, що полягли за рідний край”.
Могила Осипа Яримовича (сучасний вигляд)
Історик, мистецтвознавець і письменник, а також хорунжий УСС Микола Голубець у 20-ліття перших боїв стрілецтва відзначив трьох вихованців “чмолівського” Пласту, які стали легендою стрілецької формації та створили дотепер актуальний тип українського офіцера:
“Кучабський, Коберський, Яримович здобули собі воєнну славу, відзначення й старшинські степені не так військовою самоосвітою, як особистою відвагою, інтеліґенцією, а перш за все романтичною сміливістю й готовістю на самопожертву. В дальшій історії Української Армії, якраз ті цінності, а не сумнівної вартости “фаховість” вирішувала питання не тільки особистої карієри, але й самих боєвих операцій, залежно від умов, ширше чи вужче закроєних”.
Стрілецький поет, офіцер УСС і приятель Пласту Р. Купчинський згодом, вже в діаспорі, напише, що не судилося Осипу ані поїхати до своєї коханої та розказати їй про свої почутті, однак: “Лишилася про нього славна пам’ять і стрілецька пісня “Накрила нічка””.
І далі: “Відважний вояк, дуже добрий старшина, твердий у службі, м’який і ніжний у приватному житті. Пройшов увесь стрілецький бойовий шлях від Карпат аж до Серета… Був ентузіястом Пласту і плянував після війни присвятити багато праці його розбудові. Дивно, що ніодин пластовий гурток ні в краю не носив, ні тепер не носить його імени. Йосип Яремович варта того, і як вояк і як пластун”.
Цікаво, коли збудеться мрія Р. Купчинського і, наприклад, у Львові, нарешті, з’явиться пластовий юнацький курінь ім. Осипа Яримовича?
Упродовж п’яти днів, із 2 до 6 серпня, на Турківщині триватиме один із наймасштабніших фестивалів — „Бойківські фестини“. Для гостей вже підготували понад 85 подій у різних локаціях.
Фестиваль проводять вшосте, хоча, як наголошує голова Міжнародної громадської організації „Світовий Конгрес Бойків“ Петро Косачевич, цьогоріч виповнюється чверть століття від проведення з ініціативи Турківського районного товариства „Бойківщина“ Перших Всесвітніх Бойківських фестин, які відбулися в 1992 році. про те, що ця подія не пересічна свідчить широкий тематичний спектр заходів та величезна кількість відвідувачів не лише з України, а й цілого світу. За час проведення на Фестинах побували понад 900 тисяч осіб.
Голова Міжнародної громадської організації „Світовий Конгрес Бойків“ Петро Косачевич
— Головна мета „Бойківських фестин“ — відродження наших давніх, віднайдення забутих імен наших земляків, які виборювали та розбудовували незалежну Українську Державу. До нас приїжджають люди з усього світу. Вони думають, як нам допомогти в розвитку нашого краю. Переконаний, що Турківщина має стати туристичною Меккою, щоб до нас приїжджали, пізнавали історію бойківського краю, — зауважив Петро Косачевич.
Цьогоріч вперше на Фестивалі представлять локацію з автентичною бойківською кухнею, де кожен охочий смакуватиме страви за оригінальними давніми рецептами. Окрім цього, розширили мистецьку програму та запросили бойків із Словаччини, Польщі та США. Значну увагу приділили також молодіжній частині свята.
Голова Турківської райдержадміністрації Олександр Лабецький
— Усі заходи ми вирішили проводити у різних населених пунктах. Основною точкою буде село Явора, але у святкуванні залучено понад десяток сіл. Тож святкуватимуть усюди, — зазначив голова Турківської райдержадміністрації Олександр Лабецький.
Шості Всесвітні Бойківські фестини будуть наповнені різноманітними дійствами: туристичні походи, концерти, спортивні турніри, міжнародні конференції, конкурси, вистави, творчі зустрічі та багато іншого.
Наталія ПАВЛИШИН
Програма
Основні заходи фестин відбудуться 2-6 серпня 2017 року у Турківському та сусідніх до нього районах Львівської області. Про це інформує Турківська РДА.
Перед цим, 30 липня, в неділю, відбудеться запалення факела фестин на найвищій горі Львівщини «Пікуй» і культурно-мистецьке свято.
Відтак від 31 липня до 2 серпня триватиме естафета факела фестин і творчі заходи в такихї населених пунктах:
31.07.2017р., понеділок, с.Верхнє Висоцьке, 13.00 год.
31.07.2017р., понеділок, с.Комарники, 17.00 год.
01.08.2017р., вівторок, с.Нижнє Висоцьке, 13.00 год.
01.08.2017р., вівторок, смт. Бориня, 17.00 год.
02.08.2017р., середа, м.Турка, 10.00 год.
2 серпня учасники Шостих Всесвітніх Бойківських фестин пройдуть урочистою ходою від приміщення Координаційного центру фестин (Районний народний дім Турки) до скульптури Божої Матері. Відбудеться покладання квітів до скульптури Божої Матері, пам’ятників Тарасу Шевченкові та Степанові Бандері, художньої таблиці Івана Франка та меморіальних таблиць героям «Небесної сотні» та захисників Батьківщини, які загинули в зоні АТО.
О 12.30 відбудеться Молебень на площі Ринок у Турці, а о 13.00 – урочисте відкриття Шостих Всесвітніх Бойківських фестин на Майдані Т.Шевченка.
Також о 13.00 запалають сигнальні вогні «Фестинної ватри» на найвищих горах Львівщини, що сповіщатимуть про початок фестин (гори Пікуй, Магура, Маківка, фортеця «Собінь» та інші).
Заходи Шостих бойківських фестин:
Бойківський ярмарок.
02.08.2017р. Середа, центр м.Турка, площа Ринок, поч. 13.00 год.
Похід до Пам’ятного Хреста «Старий Руський путь» – шлях Християнства в Галичину, присвяченого 1029- річчю від хрещення Київської Русі (Верховинська полонина с.Либохора).
02.08.2017р. Середа, виїзд з м.Турка о 14.00 год.
с.Либохора Турківського р-н. Поч. о 15.00 год.
Туристичні походи:
– похід до Пам’ятного Хреста першого бою Українських Січових Стрільців на Ужоцькому перевалі» (с.Сянки),
– похід до витоку річки Дністер (с.Вовче).
02.08.2017р. Середа. Поч. о 14.00 год.
Засідання круглого столу на тему: «Історія і сучасний стан декоративного та прикладного мистецтва Бойківщини»
02.08.2017р. Середа. Читальний зал ЦБС м.Турка. Поч. о 14.00 год.
Виставка образотворчого та бойківського ужиткового мистецтва «Вулиця народних майстрів», майстер-клас та програма «Експоцентру».
02.08.2017р. Середа. Майдан Т.Шевченка. м.Турка. Поч. о 14.00 год.
Засідання круглого столу на тему: «Фізична культура і спорт на Бойківщині»
02.08.2017р. Середа. Поч. о 14.00 год., НВК м.Турка, вул.Молодіжна, 68,
Всеукраїнський турнір з шашок (з нормою майстра спорту).
02-06.08.2017р. Середа. Поч. о 15.00 год., НВК м.Турка, вул.Молодіжна, 68
Засідання круглого столу на тему: «Роль церкви в духовному житті бойківчан»:
– Моральне виховання, підготовка молодої сім`ї та підростаючого покоління до суспільного життя.
– Церковна архітектура та архітектура житлово-господарських споруд.
– Сакральне мистецтво.
– Відзначення релігійних постатей вихідців з Бойківщини, зокрема уродженця села Лімна Протоієрея Василя Поточняка
02.08.2017 р. Середа, зал районної ради. Поч. о 15.00 год.
Творчо-концертна зустріч, присвячена пам’яті Т.Г.Шевченка.
02.08.2017р. Середа. Майдан Т.Шевченка. Поч. о 16.00 год.
Концерт гуртів національно-патріотичного спрямування.
02.08.2017р. Середа. Майдан Т.Шевченка. Поч. о 18.00 год.
Вечірній концерт
02.08.2017р. Середа. Майдан Т.Шевченка. Поч. о 19.30 год.
3 серпня 2017 року, четвер
Туристичне турне шляхами Івана Франка за маршрутом:
03.08.2017 р, четвер, Майдан Шевченка, Поч. о 09.30 год.
Поминальна служба в пам’ять І.Федевича на його могилі.
03.08.2017р. Четвер, цвинтар, вул. Шептицького, м.Турка. Поч. о 10.00 год.,
Всеукраїнський турнір з шашок (з нормою майстра спорту) (продовження).
03.08.2017р. четвер, поч. о 10.00 год., НВК м.Турка, вул.Молодіжна, 68
Відвідування музею «Бойківщина» (Самбір), в рамках туристичного турне «Мале золоте кільце Бойківщини».
03.08.17 р,четвер, м.Самбір, Поч. о 11.00 год.
Програма «Український родовід – нашого цвіту по всьому світу» на тему: «Українські Карпати – це велика частина історії українських бойківських родин»:
а) Засідання асоціації громадян з прізвищами Бойко та його похідними, що мають спільний корінь «Бой»: Бойчук, Бойкевич, Бойченко та інші;
б) Четвертий Всеукраїнський збір – зустріч роду Лимичів;
03.08.17 р,. Четвер. Зал засідання центру зайнятості. Поч. о 11.00 год.
Міжнародна конференція на тему: «Ідеї та державотворчий чин жінок Бойківщини», присвяченої 25-річчю Перших Всесвітніх Бойківських фестин та 100-річчю створення союзу Українок.
03.08.2017 р. Четвер, Зал районної ради, Поч. о 11.00 год.
Літературний фольклорно-етнографічний конкурс літературного об’єднання «Письменники Бойківщини» на тему: «Бойківський мій краю», імені Михайла Зубрицького 03.08.2017р., Четвер. Зал музичної школи, Поч. о 12.00 год.
Пам’ятний захід в честь Петра Сагайдачного, в рамках туристичного турне «Мале золоте кільце Бойківщини».
03.08.2017 р.Четвер., с.Кульчиці Самбірського району, Поч. о 12.30 год.
Футбол «Кубок Бойків».
03.08.17 р . Четвер,. Стадіон м.Турка, Поч. о 13.00 год.
Змагання силачів «Бойківські забави».
03.08.17 р. Четвер. Стадіон м.Турка, поч.13.00 год.
Творчий захід біля художньо-меморіальної таблиці галицькому князеві Леву в Лаврівському монастирі Старосамбірського району.
03.08.2017р.Четвер. Поч. о 14.00 год.
Науково-практична конференція на тему: «Історичний, духовний, культурний та соціально-економічний розвиток Бойківщини: минуле, сучасність та майбутнє»:
– гармонійний, інноваційний розвиток Бойківщини виклики, можливості та перспективи;
– паралелі етнографічних культур Бойків, Гуцулів та Лемків в розвитку традиційної культури;
– традиції збереження ландшафтного середовища Бойківщини;
– Бойківщина в історичних подіях та постатях;
– охорона пам’яток історії та культури;
– соціальний розвиток горян ;
– правове виховання населення;
– Бойківщина та її умовні етнографічні мережі; 08.2017р.Четвер,Зал НВК. Поч. о 14.00 год.
Творчі читання авторських поетичних та прозових творів «Поезія народжена війною», які відображають останні події в Україні: Революція гідності, пам’ять про Небесну сотню та захисників Батьківщини, які загинули в зоні АТО. Зустріч з учасниками АТО.
03.08.2017 р. Четвер. Майдан Т.Шевченка. Поч. о 14.00 год.
Вистава театру ляльок для дітей.
03.08.2017р. Четвер. Зал Культурного центру Україна. Поч. о 14.00 год.
Вшанування пам’яті Олександра Бережницького, в рамках туристичного турне «Мале золоте кільце Бойківщини».
03.08.2017р.Четвер, с.Черхава Самбірського району. Поч. о 14.30 год.
Пам’ятний захід біля художньо-меморіальної таблиці Олегу Ольжичу.
03.08.2017р. Четвер. ЗОШ с.В.Яблунька Турківського району; Поч. о 15.00 год.
Пам’ятний захід біля художньо-меморіальної таблиці Григорію Китастому (1907-1984) – на фасаді Турківської дитячої музичної школи.
03.08.2017р. Четвер. Поч. о 15.00 год.
Пам’ятний захід біля художньо-меморіальної таблиці Івану Франку.
03.08.2017р.Четвер. – РНД, м.Турка; Поч. о 16.00 год.
Творча зустріч в музею-садибі Івана Франка в с.Нагуєвичі Дрогобицького району, в рамках туристичного турне «Мале золоте кільце Бойківщини».
03.08.2017р. Четвер. Поч. о 17.00 год.
Вечірній концерт
03.08.2017р. Четвер,. Майдан Т.Шевченка. Поч. о 18.00 год.
4 серпня 2017 року, п’ятниця
Всеукраїнський турнір з шашок (з нормою майстра спорту) (продовження). 04.08.2017р., п’ятниця, поч. о 10.00 год., НВК м.Турка, вул.Молодіжна, 68
Культурологічний та духовний захід із збереження культурної спадщини церковного будівництва бойківського стилю біля Церкви Собору Пресвятої БогородиціУАПЦ, яка входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
04.08.2017р., П’ятниця, с.Матків Турківського району, 10.00 – служба божа, 11.30 – творча частина.
Пам’ятний захід біля художньо-меморіальної таблиці Івана Федевича.
04.08.2017р., п’ятниця ЗОШ №1 м.Турка., о 10.00 год.
Науково-практична конференцію на тему: «Стан шкільництва на теренах Бойківщини в контексті реформування освітньої сфери в Україні».
– Педагогічні погляди Івана Франка та їх актуальність при проведенні сучасних освітніх реформ в Україні ( І.Вишневський).
– презентація Всеукраїнського педагогічного товариства ім.Г.Ващенка в м.Турка та 200-річчя заснування перших народних шкіл на Бойківщині та Галичині.
08.2017р. П’ятниця. Зал Культурного центру «Україна». Поч. о 11.00 год.
Поминальний захід біля художньо-меморіальної таблиці отцю Василю Соломону – Щасному, що розміщена на фасаді церкви Святого Миколи в с. Комарники (Зворець) Турківського району.
04.08.2017р. П’ятниця. Поч. о 11.00 год.
Науково-творчий захід присвячений етнографу Михайлу Зубрицькому (біля пам’ятнику в с.Кіндратів Турківського району та продовження заходу в с.Мшанець Старосамбірського району (16.00 год.).
04.08.2017р. П’ятниця. Поч. о 11.00 год.
Музично-пісенний та словесний дитячий фольклорний конкурс «Маленькі бойкиня та бойко».
04.08.2017р. П’ятниця. Майдан Т.Шевченка. Поч. о 12.00 год.
Науково-практична конфереція з питань розвитку традиційної та нетрадиційної народної медицини на Бойківщині та пропаганди здорового способу життя.
04.08.2017р. П’ятниця. Зал Музичної школи. Поч. о 12.00 год.
Засідання круглого столу із вшанування пам`яті видатного Українського бізнесмена і мецената Петра Яцика, вихідця з Бойківщини, уродженця с.В.Синьовидне Сколівського району, який проживав у Канаді і заснував за власний кошт в м.Києві конкурс серед учнів шкіл України.
Вивчення та розповсюдження української мови в контексті обговорення книги автора М.Слабошпицького «Українець, що відмовився бути бідним».
04.08.2017р. П’ятниця, с. Верхнє Синьовидне Сколівського району, Поч о 12.00 год.
Вшанування пам’яті загиблих воїнів в Першій Світовій війні на Братській могилі в селі Комарники (Зворець) Турківського району.
04.08.2017р. П’ятниця. Поч. о 13.00 год.
Відкриття художньо-меморіальної таблиці «Соловейку Бойківщини» Ізидору Пасічинському на фасаді приміщення школи с.Красне Турківського району.
04.08.2017р., п’ятниця, с.Красне Турківського району. Поч. о 13.00 год.
Пам’ятний захід біля художньо-меморіальної таблиці Івану Багряному(1906-1963) – на фасаді ЗОШ № 2 м.Турка
04.08.2017р. П’ятниця. Поч. о 13.30 год.
Презентація енциклопедичних видань та літератури з історії, сьогодення і майбутнього бойківського краю.
04.08.2017р. П’ятниця. Читальний зал ЦБС, Поч. о 14.00 год.
Пам’ятні заходи біля художньо-меморіальної таблиці Омеляну Бачинському – ЗОШ в с.Жукотин, Турківського району
05.08.2017р. Субота. Поч. о 11.00 год.
Засідання круглого столу на тему: «Розвиток кооперації і кредитних спілок на Бойківщині» та проведення «Свята Хліба» з практичним виготовленням натуральних автентичних продуктів харчування на базі «Навчально-практичного центру СОК «Вулкан»» і Боринського ліцею народних промислів і ремесел.
05.08.2017р.Субота.смт.Бориня, Поч. о 12.00 год.
Відкриття знакової таблиці з нагоди 200-річчя заснування народної школи в селі Лімна Турківського району.
Відзначення релігійних постатей вихідців з Бойківщини, зокрема уродженця села Лімна Протоієрея Василя Поточняка.
05.08.2017р. с.Лімна Турківського району. Поч. о 12.30 год.
Круглий стіл, присвячений 100-річчю започаткування Союзу Українок. Та представлення програми: «Жінка і нація».
05.08.2017 р. Субота, Культурний центр «Україна», «Бойківська світлиця», Поч. о 13.00 год.
Молодіжний турнір з футболу «Бойківські копанки», пам’яті Героїв Небесної Сотні та отця Миколи, батька засновника Українського тіловиховання Івана Боберського.
05.08.2017 р., Субота, спортмайданчик с.Бітля Турківського району, Поч. о 13.00 год.
Наукова конференція: «Боротьба Українського народу за свою незалежність».
05.08.2017 р. Субота. НВК м.Турка, вул.Молодіжна, 68. Поч. о 13.00 год
Круглий стіл на тему: «Збереження природного середовища та його складової – Карпатських лісів, що легенями України.
Екологічна безпека краю.
Перспективи створення національного парку «Бойківщина».
05.08.2017р. Субота. Актовий зал Турківської ЗОШ № 1, Поч. о 14.00 год.
Пам’ятні заходи біля художньо-меморіальної таблиці Ольги Стахнів (1924-1945).
05.08.2017р.Субота, фасад ЗОШ в м.Турка. Поч. о 14.00 год.
Відтворення фрагментів «Бойківського весілля» (колектив Старосамбірського району).
05.08.2017р.Субота. Поч. 14.00 год. майдан Т.Шевченка м.Турка.
Творча зустріч, з обміну досвідом працівників музеїв Бойківщини.
05.08.2017р. Субота.м.Турка, музей «Бойківщина», Поч. о 15.00 год.
Пам’ятні заходи біля художньо-меморіальної таблиці громадському діячеві ЗУНР Захару Павлюху на фасаді школи с.Хащів Турківського району.
05.08.2017р. Субота, с.Хащів Турківського району, Поч. о 16.00 год.
Конкурс «Княгиня Бойківщини».
05.08.2017р. Субота. майдан Т.Шевченка м.Турка.Поч. 16.00 год.
Засідання Ротарі клубу «Львів».
05.08.2017р. Субота, турбаза «Застава» у селі В.Гусне Турківського району, Поч. о 16.00 год.
Відкриття художньої-меморіальної таблиці громадським діячам Бойківщини Миколі Боберському та Івану Боберському в селі Лопушанка Турківського району. 05.08.2017р. Субота. с.Лопушанка Турківського р-ну, Поч. о 17.00 год.
Захід з Транскордонного співробітництва «Україна-Польща»
05.08.2017р. Субота. Поч. о 18.00 год. с.Лопушанка Турківського р-ну.
Вечірній концерт
05.08.2017р. Субота, Майдан Т.Шевченка. Поч. о 19.30 год.
Засідання товариства з нагоди відзначення 25-ти річчя проведення Перших Всесвітніх Бойківських фестин (1992р.). Творча зустріч з громадськими активістами, керівниками установ і організацій адміністрацій і рад усіх рівнів, які були і є причетними до підготовки та успішного проведення усіх фестин в плані відродження звичаїв та обрядів не тільки етнографічної спільноти Українців-бойків, але й усієї України та діаспори під гаслом: «Всесвітні Бойківські фестини – у розбудові Української держави!»
05.08.2017р. Субота. Культурний центр Україна. Поч. о 20.00 од.
6 серпня 2017 року, неділя
Свято мистецтв: «Відлуння бойківського краю».
Гала-концерт за участю кращих аматорських художніх колективів і заключний концерт-огляду з лабораторії фольклорних ансамблів та окремих професійних і самодіяльних виконавців.)
06.08.17 р. Неділя. Співоче поле с.Явора Турківського районі. поч.12.00 год.
Локація «Бойківська гостина» та «Автентична Бойківська кухня».
06.08.17 р. Неділя. Співоче поле. поч.13.00
Презентація сільських рад Турківщини.
06.08.17 р. Неділя. Співоче поле. с.Явора Турківського р-ну. поч.14.00 год.
Конкурс силачів «НАЙСИЛЬНІШИЙ БОЙКО» під егідою найсильнішої людини планети ВАСИЛЯ ВІРАСТЮКА.
06.08.17 р. Неділя. Співоче поле. с.Явора Турківського р-ну. поч.15.30 год.
Святковий феєрверк та «Бойківська ватра».
06.08.17 р. Неділя. Співоче поле. с.Явора Турківського р-ну. поч.21.30 год.
Закриття фестин
06.08.17 р. Неділя. Співоче поле. с.Явора Турківського р-ну. поч.22.00 год.
У програмі заходів можуть відбуватися незначні зміни.
Вже сьогодні, 28 липня 2017 року, о 17:00 у читальному залі Львівської обласної бібліотеки для юнацтва (Бібліотека на Ринку – площа Ринок, 9) відбудеться зустріч з народною артисткою України, відомою українською співачкою, композитором, членом Національної Спілки композиторів.
Леся Горова автор і виконавиця понад 300 власних пісень та інструментальної музики. А ще – дала понад двісті концертів у зоні АТО, здебільшого у найгарячіших точках. Активно підтримує українську армію, співала у полях, лісах, горах, у наметах, на БТРі, військових машинах, біля танків, літаків, вертольотів та іншої військової техніки.
Постер зустрічі з народною артисткою України Лесею Горовою
«Дуже важливо, коли ти пишеш не в шухляду, але коли воно живе і дає добрі емоції» – каже співачка.
Проект «#За Живе» вже не вперше надає можливість читачам та гостям бібліотеки поспілкуватись з відомими людьми та поставити їм цікаві запитання.
Як думаєте, що спільного між Троєю та Львовом? Відповідь – фармацевтична фабрика, що була заснована у Львові понад 100 років тому та носила ім’я троянського жреця Лаокоона (котрий попереджав земляків про сумнозвісного дерев’яного коня).
Хоча історія фармацевтичної фабрики «Лаокоон» офіційно веде свій відлік з 1910 року, все ж таки її варто почати значно раніше – з часу коли 1826 року до Львова приїздить магістр фармації Віденського університету, чех Петро Міколяш.
Петро Міколяш
Що ж до того, що відбувається далі, то існує дві версії. Перша – молодий Міколяш влаштовується працювати у відкритій Леопольдом Рессінгом аптеці «Під зіркою», а після смерті останнього одружується на його вдові та стає керівником і співвласником аптеки. Друга – Петро Міколяш невдовзі після приїзду сам засновує аптеку.
Так чи інакше, але досить швидко завдяки вмілому керівництву аптека «Під зіркою» стала солідним підприємством. На початках тут спеціалізувалися на виготовленні лікарських препаратів з хімічної сировини, яку закуповували у Відні.
Ігнацій Лукасевич
Йоган Зех
У 1852 році в організованій при аптеці хіміко-фармацевтичнй лабораторії окрім лікарських засобів, виготовляли газовані води, м’ясні порошки, каву здоров’я. Окрім того тут фармацевти Ігнатій Лукасевич та Іван Зех першими в світі отримали з нафти гас. Наступного року у вітрині засвітилася перша гасова лампа, виготовлена львівським бляхарем Адамом Братковським. Так розпочалася ера гасового освітлення.
Іменна аптечна баночка “Apteka Piotra Mikolascha we Lwowie” (фото http://ridna.ua/)
У лабораторії, оснащеній сучасним устаткуванням, працювали висококваліфіковані фахівці, що дозволило вже в 50-их роках XIX століття налагодити випуск медикаментів у великих об’ємах і освоювати ринок збуту. Споживачами продукції ставали провінційні аптеки, лікарні, військові госпиталі та населення всього регіону.
Реклама аптеки «Під зіркою»
Після смерті Петра Міколяша його справа перейшла до сина Кароля – фармацевта та доктора філософії, засновника Галицького аптекарського товариства. Молодший Міколяш не зіпсував ані батьківського іміджу у фармацевтичному світі, ані його практичних досягнень. Наприкінці ХIХ — початку ХХ століття аптека «Під Золотою зіркою» (тоді додали слово до її назви) була однією з найбільших в Європі.
Пасаж Міколяша
У 1900 р. аптека Міколяша переростає в акціонерну фірму під назвою “Доктор Міколяш, Піч, Левинський і Спілка “. Розміщується фірма в будинку за сучасною вул. Коперника, 1. Для потреб фірми будується архітектурний ансамбль будівель у стилі сецесії відомий під назвою “Пасажу Міколяша”.
Водолікувальий заклад “Киселька”, 1906 р.
Щоб позбутися залежності від імпорту ліків Міколяші вирішили заснувати у Львові фармацевтичної фабрики. У 1910 році вони отримують концесію на відкриття. Так постала фабрика «Лаокоон», на якій, за традиційними технологіями вироблялися таблетки, мазі, пластирі, настоянки, екстракти і розчини для ін’єкцій.
Корпус заводоуправління, 1940-і рр.
Фабрика була самостійним підрозділом фірми і розташовувалася на вул. Фургальского (сучасна Опришківська, 6/8), на місці лікувального закладу Кисельки. Керівником фабрики було призначено доктора Людвіга Вев’юрського.
Диплом з Відня
1913 року продукція «Лаокоона» була відзначена золотою медаллю Третьої міжнародної хімічно-фармацевтичної виставки у Відні. Фабрика починає виробляти власні препарати, зокрема, популярний на той час препарат для підшкірних ін’єкцій «Арсеній».
Корпус таблетного та ампульного виробництва, 1940-і рр.
У 1921 році «Лаокоон» перетворено на товариство з обмеженою відповідальністю, яке вийшло з-під юрисдикції фірми «Петро Міколяш і спілка». У 1923році фабрика стає самостійним акціонерним товариством хімічних закладів «Лаокоон». Напередодні Другої світової війни підприємство виробляло медичні препарати шістдесяти найменувань.
Ручне фасування таблеток
У 1939 р. товариство хімічних закладів «Лаокоон» націоналізують. В 1945 році зареєстровано завод медичних препаратів «Лаокоон» як Львівську філію Українську філію Українського науково – дослідного інституту ендокринології та органотерапії. Тоді основним завданням було ліквідувати наслідки війни (відновити розбомблені приміщення, знищену технологічну документацію).
Одна з будівель “Галичфарму”, 2016 р.
У 1946 році підприємство реорганізують у Львівський хімічно-фармацевтичний завод.
1986 рік – на базі колишнього фармацевтичного заводу «Лаокоон» створено державне підприємство «Львівфарм» — один з провідних фармацевтичних виробників СРСР. У 1993 році створено АТ «Галичфарм», яке у 2005 р. стало учасником Корпорації «Артеріум».
Продукція фабрики “Лаокоон”
Таблетки «Od bolu glowy»
У жовтні 2014 р. в приміщенні заводу відбулося відкриття музейної експозиції історії підприємства під назвою «З досвідом у майбутнє». Серед представлених тут експонатів можна побачити документи, обладнання та прилади, якими У ХІХ-ХХ ст. користувалися для виготовлення лікувальних засобів (ваги, скляний посуд, прес та багато іншого), зразки медичних препаратів. Зокрема, знамениті таблетки, які і досі пам’ятають і які заслуговують окремої розповіді – «Od bolu glowy», що підприємство виготовляло у 70-90-х рр. для експорту у Польщу.
Софія ЛЕГІН
Висловлюємо щиру подяку Мар’яні Івашиній за надані матеріали.
Джерела:
Завод у моєму житті. Книга спогадів . Том 2/ Уклад. С.І.Терещук, О.С.Семеренко, Д.С.Вох. Львів, 2011
Протягом тижня аудіо супровід у міському електротранспорті Львова звучатиме вже голосом відомої львів’янки, української співачки Лілі Ваврін. Системні повідомлення, що звично закликають пасажирів до взаемоввічливості та нагадують про культуру поведінки в громадському транспорті, уже зовсім скоро звучатимуть по-новому.
“Нашу ініціативу змінити аудіосупровід у тролейбусах і трамваях підтримав колектив Дуже радіо і відома львів’янка, співачка Ліля Ваврін. Колектив “Дуже радіо” записав для нас чудові ролики, Ліля Ваврін їх озвучила.
Ліля Ваврін та Діана Гайворонюк у Львівському трамваї
Хочу сказати, що для нас дуже важливим є те, з чи ми звертаємося до людей поки вони їдуть в транспорті. Щоб ця інформація не була сухою, а мала й емоційне забарвлення, адже громадський транспорт це не найкомфортніше місце і тому ми хочемо, щоб поки люди в ньому їдуть, вони не забували, що варто бути ввічливими та взаємоввічливими” – повідомив начальник відділу інформації та зв’язків з громадськістю ЛКП «Львівелектротранс» Іван Бондар.
Діана Гайворонюк, Ліля Ваврін та Іван Бондар на прес-конференції
Як уже повідомляли раніше, для самої співачки пропозиція озвучити аудіо супровід у міському електротранспорті виявилася дещо несподіваною, однак, вона погодилась, оскільки ідея здалася їй цікавою. Крім того, співачка зазначила, що серйозна інформація, яка подана з гумором, сприймається набагато краще, тому якщо завдяки їй хоча б одна людина усміхнеться і буде мати гарний настрій, то й вона буде щасливою.
“Для мене це творчий проект і я рада, що до нього долучилася, адже я музикант, а ще я є частиною Дуже радіо і нам було цікаво це робити. Хоча й неоднозначно, тому що це все ж таки супровід і потрібно було враховувати потреби всіх пасажирів, адже вони насправді дуже різні. Окрім того, в нас було інформаційне навантаження, нам треба було донести інформацію, яку нам подав «Львівелектротранс». Тож ми намагалися максимально підійти до «золотої середини», так щоб всім була доступна інформація, щоб вона була легкою, ненав’язливою, але динамічною”, – зазначила Ліля Ваврін.
Діана Гайворонюк у Львівському трамваї
У нових аудіо роликах йдеться не лише про культуру поведінки у громадському транспорті: Довкола стільки красивих жінок. Поступіться місцем; Зберігайте спокій – квитків вистачить на всіх; У трамваї (тролейбусі) можна сидіти, стояти, дивитися у вікно, тихенько розмовляти по телефону, читати в Інтернеті. І бажано поступатися місцем літнім людям, вагітним жінкам та дітям; а й про необхідність своєчасної оплати проїзду: Компостер завжди у межах вашої досяжності; Придбайте і закомпостуйте квиток – будьте дужими; Здивуй контролера – покажи закомпостований квиток.
“Коли мені передзвонили і сказали дослухайся до того, що є в трамваї і давай щось покреативимо та зробимо, тому що «Львівелектротанс» зробив таку пропозицію. Я зрозуміла, що це має бути дуже позитивно, тепло, оптимістично та з гумором і так як вміє це робити лише Ліля Ваврін”, – розповіла Діана Гайворонюк, РК-директор «Дуже радіо».
Усі тексти аудіо роликів написано у дружній атмосфері творчого колективу «Дуже радіо», над зведенням звуку та залученням додаткових аудіо ефектів з особливою відповідальністю та наполегливістю попрацював звукорежисер Володимир Йовбак (Вова Грубий).
Маємо перше посмертне видання, присвячене Любомирові Гузару. Невеличку книгу-путівник „Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара“ вчителя, дослідника зі села Завалова Володимира Чистуха, що на Тернопільщині, презентували 25 липня у Львівському музеї історії релігії. Підготування та впорядкування видання тривало ще за життя Кардинала. Він, завдяки своїй племінниці та похресниці Марії Рипан, мав можливість вичитати та благословити цю працю.
Книга про родину Любомира Гузара, яку презентували 25 липня 2017 року в Львівському музеї історії релігії
Листаючи книгу, вчитуючись у досить мальовничо виписані біографії родини Гузарів, починаючи від прадіда Блаженнішого — Дмитра Гузара, бачимо наскільки потужний ґрунт виплекав особистість Любомира. Зважаючи на надзвичайно потужну громадську, духовну діяльність священичої родини, розуміємо, що вони були тими, хто формував, становлював не лише Українську Церкву — саме як Живу Церкву, яка жила зі своїми парафіянами, вболівала за них, переборювала різні політичні та історичні перипетії, а й весь наш народ.
Митрополичий хор Собору святого Юра. Диригент Надія Поворозник
„Назва цієї книжечки говорить про мої корені, про моє походження… Розгляд цієї книжки як історії одної людини був би обмеженим. Читач повинен собі усвідомити, що за допомогою зібраного матеріалу пізнає певну епоху в житті нашого народу, особливо те, яким було життя українського суспільства у ХІХ столітті, щонайменше в одній частині України — її західних областях. Таке знання дуже важливе, щоб зрозуміти розвиток нашого національного побуту в той період“, — зазначив у передмові Любомир Гузар.
Львівський архієпископ і митрополита УГКЦ владики Ігор (Возьняк)
Зрештою, й сама презентація була більше схожа на розмову, ділення спогадами, пересипана його жартами.
— У кожній своїй промові Блаженніший Любомир говорив те, на що вартувало звернути увагу, слова, які треба було аналізувати і через них переосмислювати власне життя. Важливо й те, що він завжди дбав про Українську Церкву, завжди вболівав, щоб її центр перенести зі Львова до Києва. Ще в 1988 році, коли ми з ним зустрічалися в Польщі, він ділився думками про те, що коли б настала свобода Церкви, як би вона могла переміщатися зі Заходу в Центр України і на Схід. Він думав і застановлявся глибоко, переживав, чи це вдасться. Очевидно, що покладав надії на Бога і вони збулися. Відрізок життєвого часу, який йому дарував Бог, він використав дуже плідно — увесь час у праці, в нього не було вихідних днів, навіть у суботи й неділі мав різні зустрічі, розмови. А, повертаючись увечері після Служби Божої, міг мати ще мати якісь обговорення. Я дуже дивувався його силі. Жодного дня без доброї лінії в нього не було. Відмінною рисою Блаженнішою було його почуття гумору. Попри свою відповідальність, зайнятість, він любив жартувати і в нього це дуже легко виходило, — поділився спогадами Львівський архієпископ і митрополита УГКЦ владики Ігор (Возьняк).
Володимир Чистух, автор книги “Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара”
Автор книги Володимир Чистух розповів про шляхи, які привели його до дослідження родини Гузарів. Адже пан Володимир вже багато років вивчає історію свого села та видатних постатей, які вийшли звідти чи побували там. І так випадково натрапив на згадку про Дмитра Гузара. Це підштовхнуло шукати інформацію й надалі, а згодом, доля звела з Марією Рипан, яка допомогла дослідникові інформацією про родинні зв’язки Блаженнішого Любомира Гузара.
Презентація книги „Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара“
— Це була високо культурна, інтелігентна, аристократична родина. Дмитро Гузар переїхав у Завалів у 1856 році і до 1908 року служив на парафії у Завалові. Він приїхав з двома маленькими синами — Володимиром і Євгеном. Вже у Завалові народився Лев (дід Любомира Гузара) і Ольга — письменниця, перекладач, дружина Володимира Левицького, — підкреслив Володимир Чистух.
Племінниця й похресниця Любомира Гузара Марія Рипан
Марія Рипан, яка приїхала в Україну з Канади, щоб презентувати книгу в різних куточках зробила досить глибокий екскурс в історію родини та презентувала підбірку світлин із приватних архівів. Ці фотографії, більшість із яких друковані вперше, також вміщені у книзі.
Професор, голова Фундації „Андрей“ Михайло Перун.
— Це дослідження не лише історії родини Гузарів, а й дослідження історії галицьких священиків. Переконаний, що саме завдяки тим українським парохам, які так багато зробили для українського народу, маємо нині нашу Церкву і таке піднесення українського народу. Блаженніший Любомир є продовжувачем справи Митрополита Андрея. Якщо глибше проаналізувати його життєвий шлях і служіння, він черпав його від Шептицького. Вірю, що через якийсь час будемо досліджувати не лише його коріння Любомира Гузара, а й святість його служіння і життя, — додав професор, голова Фундації „Андрей“ Михайло Перун.
Ієромонах, отець Юстин Бойко
На завершення спогадами про Любомира Гузара, як монаха поділився ієромонах, отець Юстин Бойко. Він зокрема наголосив на тому, що Блаженніший Любомира був першим, хто ініціював Собор монашества. А також зачитав деякі уривки зі щоденників Гузара, які стосувалися переживань за монашество, їхній розвиток та життя.
Презентація книги „Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара“
„Ми будемо дуже сильними, якщо бажаємо добра, якщо стараємося, якщо гуртуємося, якщо намагаємося спільно творити добро, жити чесно, жити творчо“, — такими словами Любомира Гузара завершується книга про його родину.
Національний (колишній Промисловий) музей, сучасний вигляд
З 28 липня до 24 серпня 2017 в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) триватиме виставка “ТРАДИЦІЯ – ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – ТРАНСФОРМАЦІЯ” в рамках ХХ Міжнародного пленеру художнього текстилю “ЕТНОКУЛЬТУРА – РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ”.
Пленер проходить в рамках Міжнародного етномистецького проекту “Екологічний ракурс”. Проект започатковано у 1996 році акцією “Відродимо глинянський килим”, а свою назву він отримав під час Міжнародного симпозіуму художнього текстилю у Львові (1998).
Експозиція виставки «Сторінки історії глинянського килима»
Симпозіуму передував Міжнародний пленер “Від чорного до білого –– не фарбуючи”, який відбувся під орудою його ініціаторки та ідейного натхненника, доцента кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв Зеновії Шульги Zena Shulha. Відтоді пленери відбуваються щорічно, а майстри художнього ткацтва: Наталія Дяченко-Забашта Наталя Дяченко-Забашта, Галина Забашта Galina Zabashta, Зеновія Шульга та творчий тандем Оксани Литвин і Ярослава Сахра, стали діяльними учасниками, які визначають поступ і майбутнє проекту “Екологічний ракурс”.
Ретроспективна виставка в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького поетапно висвітлює грані практичної реалізації проекту й презентує роботи його незмінних учасників.
Постер виставки «ТРАДИЦІЯ – ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – ТРАНСФОРМАЦІЯ»
Серед чільних експонатів виставки – гобелен “Дороги”, який виконала доцент кафедри художнього текстилю і моделювання костюма Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука Наталія Дяченко-Забашта. Він є матеріалізованим свідоцтвом зусиль, докладених українськими художниками, аби зберегти відомий наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. ткацький осередок у Глинянах, що на Львівщині.
Експозиція виставки «Сторінки історії глинянського килима»
Організатори проекту: Львівська національна академія мистецтв, Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького, Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського, ГО “Центр суспільних інновацій”.
Фестиваль української середньовічної культури "Ту Стань!"
На три дні поринути у Середньовіччя, стати воїном чи майстром, дворянином чи ремісником, музикантом або іконописцем, спробувати свої сили у різноманітних бойових змаганнях, повчитися давніх ремесел на безлічі майстер-класах — гончарство, свічкарство, миловаріння… та ще багато-багато цікавого пропонують організатори ХІІ фестивалю української середньовічної культури „Ту Стань!“, який відбудиться 4-6 серпня 2017 року біля підніжжя скель у селі Урич на Сколівщині.
Майстер-клас для найменших шанувальників фестивалю “Ту Стань!”
— Фестивалеві вже дванадцять років. На ньому виростали ми, а зараз ростуть наші діти. Найбільший виклик, як і нагорода — це те, що він робить живою пам’ятку, яка свідчить про те, що в той час, коли більшість європейських королів були неписемні, наші предки будували з дерева, без альпіністського спорядження величні споруди на скелях — вищі, ніж сучасні дев’ятиповерхівки. Фестивалем ми показуємо, які це були люди, який це був час — високої честі, культури і мистецтва. Для нас важливо переноситися не лише на територію, а до того духу, особливо зараз — у час війни. Щоразу, після завершення фестивалю, запитуємо себе, чи зможемо його провести наступного року. І завжди це вдається, бо все, що ми робимо для культури —робимо проти війни, — наголосив засновник і директор фестивалю „Ту Стань!“ Василь Рожко.
Організатори фестивалю “Ту Стань!” запрошують до себе 4-6 серпня
Як запевнили організатори, на території заповідника суттєво оновили інфраструктуру: зробили дороги, розширили місце для паркувань, а також першими серед державних закладів України запровадили продаж електронних квитків, щоб для відвідувачів було зручніше й дешевше. Їх можна придбати тут: квитки на Ту Стань!
— Щороку переконуємося, що без Фестивалю Заповідник був би не той. Він навчив нас приймати великі кількості людей та постійно дбати про поліпшення умов для відвідувачів. Адже насправді Фестиваль — це не лише три дні, а цілий рік роботи. Цьогоріч ми оновили експозиція музею, яку відкрили в червні, — додав директор Державного історико-культурного заповідника „Тустань“ Андрій Котлярчук.
На Фестивалі, без перебільшення, кожен знайде для себе щось цікаве. Тематична багатогранність задовольнить навіть найприскіпливіших відвідувачів. Адже там буде все і для всіх — література, музика, театр, кіно, лекції, ремісництво та численні майстер-класи.
Цікаво буде всім-і дітям, і дорослим
Також буде чимало цікавих лекцій в рамках Тустанського університету. Відвідавши його, можна буде дізнатися про суспільство Королівства Русі (проф. Леонтій Войтович), про Середньовічну історію Закарпаття (Олександр Шершун) та галицьке середньовічне мистецтво (від відомого художника і реставратора Лева Скопа).
Насиченою буде й музична частина Фестивалю. на “Ту Стань!” завітають гурти Torban, The Doox, Lemko Bluegrass Band, Lirwak, ЯгОди та Musica Radicum.
Продовженням денної програми Ту Стані! стане КіноНіч. Відвідувачі під відкритим небом зможуть переглянути українські стрічки “Жива Ватра”, “Життя і смерть у Гуцулії”, “Політ золотої мушки”, “Гетьман” та інші.
Вперше на Фестивалі діятиме кіношкола для аматорів і кінолюбів. Усі, хто обере для себе цей напрям, зможуть дізнатися чимало цікавого про те, як твориться кіно і навіть упродовж фестивалю створити свій мініфільм.
І, звичайно, для шанувальників давньої історії та запальних боїв, відбудуться лицарські бугурти, стрільби з луків та арбалетів, катання на конях та найважливіше фестивальне дійство — нічний штурм фортеці.
Роботи художниці Софії Тимофеєвої. майстер-клас у "Бібліотеці на Ринку"
Справжній морський настрій 25 липня 2017 року впродовж усього дня панував у читальному залі Львівської обласної бібліотеки для юнацтва (Бібліотека на Ринку). Там відбувався незвичний майстер-клас талановитої художниці Софії Тимофеєвої. Мисткиня вчила дітей розмальовувати „хатинки“ равликів.
Учасники майстер-класу з розмальовання мушель Софії Тимофеєвої
Літо сприяє творчості, тож у „Бібліотеку на Ринку“ зійшлися і діти, і дорослі, щоб порелаксувати та навчитися створювати надзвичайну красу з равликових мушель.
Равликові “хатинки” Софії Тимофеєвої
Такий цікавий і незвичний майстер-клас провела відома художниця, реставратор та мистецтвознавець із Криму (м. Алупка) Софія Тимофеєва.
— Розмальовую мушлі равликів так давно, що вже навіть не пригадую, коли почала це робити. Так, ніби ми знайшли один одного. Равлики для мене є символом дому, бо вони ніколи не покидають своїх хатинок, а носять на собі. Зрештою, люди теж, як равлики, бо постійно думаємо про своїх рідних, свою сім’ю, дім. У мене є серії з різними орнаментами, поєднаннями кольорів. Кожна колекція присвячена чомусь — країнам, людям. Була навіть в чорно-золотих кольорах, присвячена Версачі. Ми робили цю колекцію в Криму разом із німецькими художниками та Сергієм Бєлих із Санкт-Петербурга. Він робив костюми зі зображеннями равликів, все довкола в нас було декоровано равликами. Адже й насправді, вони є всюди, куди б ми не пішли: на городі, в саду, в лісі… та й равлик — це рух. Він повзе повільно, але постійно до своєї мети і не вміє повзти назад, — розповіла мисткиня.
Мисткиня Софія Тимофеєва вчить дітей розмальовувати мушлі равликів
Зі своїми роботами Софія Тимофеєва об’їздила значну частину Львівщини, а зараз равлики мандрують Львовом. І всюди художниця прагне поділитися своїм вмінням із іншими, а особливо з дітьми. Бо це заняття допомагає їм розвивати фантазію, бачення кольору, вчитися зосереджуватися, як, зрештою й дорослим, а ще — релаксувати.
Роботи художниці Софії Тимофеєвої
— Художниця прийшла сама до нас. І такі незвичні роботи нас настільки зацікавили, що виставка творів Софії, а це не лише мушлі, а й чудові морські пейзажі та квіткові композиції, пробула в нашому Історико-етнографічному музеї „Бойківщина“ у Самборі два місяці. Ця молода мисткиня має великий хист до живопису. Зрештою, вона з інтелігентної родини — батько також художник і багато років був директором Воронцовського палацу в Алупці, мама — науковець. Та й Софія добрий реставратор і мистецтвознавець. Зараз, через політичну ситуацію в країні, вже два роки проживає у Львові, здобуває фах екскурсовода, вчить українську мову, — наголосила директор Історико-етнографічного музею „Бойківщина“ у Самборі Роксолана Данчин, яка й ініціювала проведення майстер-класів у Львові.
Майстер-клас Софії Тимофеєвої з розмальовування мушель
— Майстер-класи, які Софія проводила і в нашому музеї збирали дуже багато відвідувачів. Для дітей особливо цікаво було те, що вони могли торкнутися експонатів, що для музею незвична практика. Нас так надихнула творчість цієї художниці, що цього року ми навіть Великдень зробили не на писанках, а на равликах і морському живописі. Майстер-класи були дуже цікаві. Важливо й те, що діти приходили з батьками і разом розмальовувати мушлі, додала пані Роксолана.
Роботи художниці Софії Тимофеєвої
Найближчим часом у Львові відбудеться ще ряд виставок і майстер-класів художниці. Тож, стежте за анонсами й долучайтеся до творення прекрасного на равликових “хатинках”.
Довідка: Софія Тимофеєва народилася 1981 року в Ялті. У 1999-2005 роках навчалася у Санкт-Петербурзькому державному академічному інституті живопису, скульптури і архітектури ім. Рєпіна на факультеті мистецтвознавства. Організатор дитячих художніх і благочинних проектів у Алупці. 2011 року стала ініціатором проекту сучасного мистецтва „Художники на річці, на морі“.
Історія зберігає багато оповідок про знаменитостей та їхніх улюблених тварин. Коти, собаки, навіть екзотичні створіння ставали не лише відданими друзями, а деколи й невід’ємною частиною зіркового образу.
На жаль, невідомо, чи були в домі Людкевичів у м. Ярославі якісь домашні тварини. Сам композитор спогадів не залишив (писати їх відмовлявся категорично), а щоденники його молодшої сестри Олени Людкевич-Кашубинської ще чекають свого прочитання.
Станіслав Людкевич (зі сайту https://uk.wikipedia.org)
1897 року Станіслав Людкевич приїхав до Львова на навчання в університеті. Спочатку він замешкав по вул. Руській, поблизу Успенської церкви. Згодом його адреси змінювались, як у калейдоскопі. М. Коперника, Св. Мартина (біля Жовківської), Зелена, О. Фредра, Скарбківська (теперішня вулиця Лесі Українки), Сапіги (тепер С. Бандери) – ось деякі з них. Трохи довше – 10 років – Людкевич винаймав помешкання в кам’яниці Соломії Крушельницької по вул. Крашевського (тепер – С. Крушельницької). А наступний тридцятилітній період життя (1931-1961) пов’язаний із вулицею Шептицьких, де професор мав квартиру в будинку панства Боцюрків. Навряд чи за таких обставин було можливим тримати домашніх тварин.
Будинок по вул. Військовій, 7 (тепер – вулиця С. Людкевича)
Аж у 1961 році С. Людкевич разом із повдовілою сестрою переїхав у власний будинок по вул. Військовій, 7 (тепер – вулиця С. Людкевича). Як згадують сучасники, пані Олена Кашубинська дуже любила котів і в її попередньому помешканні по вулиці Молдавській була значна кількість “пухнастиків” різних порід. Очевидно, вона опікувалась безпритульними, адже ще до війни належала до Товариства охорони (захисту) тварин. Напевно, деякі тваринки перенеслись на Військову разом із своєю господинею. Історія про це замовчує…
Членський квиток Товариства охорони (захисту) тварин Олени Людкевич-Кашубинської
Натомість відомо про інших тогочасних “співмешканців” професора. Зі слів актриси Софії Федорцевої (яка мешкала в будинку навпроти Людкевича) дізнаємось, що по смерті О. Людкевич-Кашубинської господарством зайнялась двірничка із сусіднього будинку. Ця пані “використала чудову зелену мураву перед домом композитора й підвал і завела для себе великий курник. В ньому були кури, качки, півні, і ця пташня проходжувалася громадою перед домом композитора, походжала по зеленій мураві. І коли з міста приходив Станіслав Пилипович і ключем відкривав хвіртку, всі ці домашні птиці бігли йому назустріч крякаючи, кудкудакаючи, а одна з качок якось особливо квокала, проявляючи свою радість. Цей радісний гамір птаства мило, по-домашньому приємно звучав для Станіслава Пилиповича, бо всміхався до них і, звільняючи крок, повільно йшов до дверей дому”.
Станіслав Людкевич і киця Міцька на відпочинку
Спочатку у Людкевича була киця Міцька, а згодом з’явився “сіамець” Мурчик, якого ще маленьким кошеням принесли в дім професора. І в теплий сонячний день перехожі вулицею Військовою могли бачити старшого пана, який сидів на лавочці перед будинком, а поряд з ним – кіт.
Станіслав Людкевич і “сіамець” Мурчик
Музикознавець Марія Білинська згадувала, що С. Людкевич особливо любив одного з них, “міг годинами тримати на колінах, гладити і слухати його мурликання. Другий – був трохи дикий і драпіжний, той вже не мав великої симпатії в професора”.
Зеновія Штундер
Після Станіслава Людкевича його спадкоємицею стала Зеновія Штундер. Студентка професора, багатолітня асистентка, згодом дружина, вона по смерті Людкевича щиро служила його пам’яті. Саме завдяки З. Штундер 1995 р. був створений Меморіальний музей композитора (як сектор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької).
Зеновія Штундер і кіт Рудасик
У будинку Людкевича й надалі мешкали коти. Працівники Музею ще пам’ятають Рудасика, улюбленця п. Зені, який мав незаперечне право перебувати в меморіальних кімнатах композитора. Окрім Рудасика, в садибі знаходили притулок багато інших котів, для яких спеціально було обладнане місце у пивниці. Зрозуміло, що час від часу з’являлись кошенята. Тоді п. Зеня просила свого вуйка Йосипа Романюка приїхати з Тлумача і забрати малюків на село. Цю далеку подорож “пухнастики” відбували у великій валізі з прорізаними отворами для доступу повітря.
Мар’яна Зубеляк і кіт Зесько біля садиби Станіслава Людкевича
Історія появи в домі Людкевича теперішнього кота заслуговує особливої уваги. Три роки тому п. Ірина Криворучка (головний хранитель фондів Музею С. Крушельницької) та її чоловік п. Іван Мигул почули за вікном розпачливий м’явкіт-плач кошеняти. Коли вийшли на вулицю, то побачили жахливу картину: залитий білою фарбою чорний клубочок. З великими труднощами малюка вичистили – і вирішили віддати п. Зені (Рудасика на той час вже не було). Невдовзі Зесько (так його назвала п. Ірина) перетворився на пухнастого красеня. Тепер він одноголосно призначений “завідувачем” Музею Людкевича. Попри лагідну вдачу Зесько вимагає від працівників суворого дотримання розпорядку ЙОГО дня: годування, прогулянки, спілкування…
Теперішній “завідувач” Музею Станіслава Людкевича кіт Зесько
Як і раніше, в садибі Людкевича можна зустріти й інших котів – сусідських або приблудних. На диво, вони досить мирно уживаються. Напевно цьому сприяє позитивна аура місця.
Концерт “Класика з котами” в садибі Станіслава Людкевича. Фото: 032.ua
Нещодавно в садку Музею Людкевича відбувся цікавий концерт – “Класика з котами”. Його зініціювали та організували Іван Остапович і Тарас Демко (з музичної агенції Collegium Musicum). В концерті для чотирилапих слухачів та їхніх господарів звучали твори Й.С. Баха, Ж.Ф. Рамо, Д. Скарлатті, Дж. Платті, А. Вівальді, В.А. Моцарта, Дж. Россіні (в перекладі для акордеону) у виконанні талановитих музикантів Богдана Кожушка та Юрія Шуманського. Спочатку “пухнастики” трохи нервували: чужа територія, незнайоме товариство. Та швидко заспокоїлись і під звуки класики у чудовому виконанні – поринули у котячі дрімки.
Мар’яна ЗУБЕЛЯК старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Література:
С. Барвінський. Станислав Людкевича – людина легенди і дійсності // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер / 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014 – С. 116-122
М. Білинський. Жмуток спогадів про Станислава Людкевича – людину чутливого й доброго серця // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер / 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014 – С. 158-180
М. Колесса. Мої спомини про Станислава Пилиповича Людкевича // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер / 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014 – С. 38-57
Я. Михальчишин. Народний композитор // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер / 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014 – С. 151-155
С. Фелорцева. Спогад про композитора С. Людкевича // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер / 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014 – С. 18-24
Вчора, 25 липня 2017 року, у Львівському Палаці Мистецтв (вул. Коперника ,17) відбулась презентація першої посмертної ретроспективної виставки Софії Караффи-Корбут з колекції Богдана Гориня.
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
До експозиції увійшли 122 роботи різних жанрів і технік: малярство, станкова графіка, книжкова графіка, проекти вітражів, ескізи ілюстрацій продемонструють глядачеві мистецький шлях художниці, а також ескізи до книг та вітражі.
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
“Найбільша кількість експонатів присвячена творчості Тараса Шевченка. Художниця віддала Кобзареві багато часу, серця і душі. Кобзар з її ілюстраціями, який вийшов у 1967 році став славною книгою на всю Україну”, – зазначив політичний та громадський діяч Богдан Горинь.
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Відкриття виставки робіт Софії Караффи-Корбут
Нагадаємо, художниця Софія Каррафа-Корбут померла 29 листопада 1996 року. Похована на цвинтарі села Куткір. У 2000 на могилі поставили пам’ятник роботи скульптора Івана Микитюка. На чорному мармурі над могильного пам’ятника зображено Мавку, що тягне руки до неба. З протилежної сторони викарбувано слова художниці: “Я цінності ті марні давно переоцінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго…”.
Сьогодні виповнюється рівно 330 років від дня, коли гетьманом Війська Запорозького став Іван Степанович Мазепа. Про нього писали Джордж Байрон та Віктор Гюго, його героїзував Ференц Ліст і з ним порівнював нещасливу долю Франції Едґар Кіне. Мало хто з персонажів історії України зажив такої популярності, як Іван Мазепа. Орас Верне, творчістю якого захоплювався Тарас Шевченко, у 1826 році намалював картину “Мазепа серед вовків”, Ежен Делакруа створив картину “Мазепа на коні”, а у репертуарі сучасного шведського гурту “Sabaton” є пісня “Poltava”, що показує актуальність цієї тематики в наш час. Про персону Івана Мазепи, його політичний курс, а також епоху, представником якої він був, можна говорити безперервно – надто непересічний (і суперечливий) діяч та надто епохальні події відбувались за його правління, але давайте зосередимо увагу головно на питаннях культури – властиво, на львівському контексті.
Іван Мазепа. Фото з https://uk.wikipedia.org
Мазепа і Львів? На перший погляд – дійсно нічого спільного! На поверхні не так вже й багато відомостей. Тому копаємо глибше. І глибина, яка нас задовольнить – це фонди Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Саме там сьогодні зберігаються дві унікальні пам’ятки, які стосуються Мазепи і від яких просто перехоплює подих – факсимільне (точна копія, точне відтворення) видання Пересопницького Євангелія з дарчим записом Івана Мазепи та “Четьї Мінеї (Житія Святих)” з особистої бібліотеки гетьмана. Про них зараз і поговоримо.
“Четьї Мінеї” з фондів НБ ЛНУ. Фото К. Перегінець
Пересопницьке Євангеліє. Фото К. Перегінець
“Четьї Мінеї” з фондів НБ ЛНУ. Фото К. Перегінець
Пересопницьке Євангеліє більшість українців знає за тим, що саме на цій пам’ятці (поруч з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України), приступаючи до виконання своїх обов’язків, присягає Президент. Але значення книги насправді є значно вищим і більш символічним. Цим рукописом з унікальними мініатюрами, було започатковано традицію українських перекладів канонічного тексту Четвероєвагнелія. Роботу над цією пам’яткою розпочали 1556 року у Дворецькому монастирі при церкві Святої Трійці (сьогодні Хмельницька область), а завершили 1561 року у Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (Рівненська область). Євангеліє було написане на пергаменті староукраїнською писемною мовою з церковнословянської болгарської редакції.
Перші сторінки Євангелія. З дарчим записом Мазепи. Фото К. Перегінець
Перші сторінки Євангелія. З дарчим записом Мазепи. Фото К. Перегінець
Перші сторінки Євангелія. З дарчим записом Мазепи. Фото К. Перегінець
Від часу завершення роботи над цією пам’яткою і до середини XVII століття, Євангеліє зберігалось у стінах Пересопницького монастиря. Відколи князь Миколай Чорторийський передав монастир у володіння Клеванської католицької парафії (1630 рік), відомості про долю пам’ятки якийсь час не простежуються. Лише 16 квітня 1701 року гетьман Іван Мазепа передарував цю реліквію Переяславському кафедральному собору, меценатом якого сам і був. Сьогодні Пересопницьке Євангеліє зберігається у Національній бібліотеці України ім. Володимира Вернадського. У фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка є факсимільне видання оригіналу, зроблене у 2008 році спільними зусиллями Української православної церкви (Московського патріархату) та видавничого дому АДЕФ-Україна (наклад 1000 примірників). Це перше факсимільне видання памятки. Крім усього іншого, на його сторінках можна знайти і дарчий запис гетьмана Івана Мазепи. Один з примірників цього видання було подаровано Науковій бібліотеці під час презентації.
Перші сторінки Євангелія. З дарчим записом Мазепи. Фото К. Перегінець
Перші сторінки Євангелія. З дарчим записом Мазепи. Фото К. Перегінець
Ілюстрації з Євангелія. Фото К. Перегінець
“Житія Святих” або “Четьї Мінеї” з фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка – це книга з приватної бібілотеки Івана Мазепи. “Четьї Мінеї” є церковно-релігійним збірником, де оповіді з життя християнських святих, а також дидактичні перекази та моральні повчання прив’язані до днів місяця у відповідності до традиції вшанування того чи іншого святого. Подібна практика виникла у Візантії і звідти прийшла на Русь. На Русі “Четьї Мінеї” користувались великою популярністю серед освічених прошарків населення. Не став винятком з цього правила і гетьман Іван Мазепа, “Четьї Мінеї” якого зберігаються у фондах Наукової бібліотеки Львівського університету. Як саме книга потрапила до колекції бібліотеки, сьогодні достеменно відповісти складно. Найбільш імовірно, що з приватних колекції у давніші часи. Вже відтоді вона зберігається в фондах бібліотеки і побачити її можна навіть сьогодні.
“Четьї Мінеї” Мазепи в фондах НБ ЛНУ. Фото К. Перегінець
“Четьї Мінеї” Мазепи в фондах НБ ЛНУ. Фото К. Перегінець
“Четьї Мінеї” Мазепи в фондах НБ ЛНУ. Фото К. Перегінець
Рада, яка відбувалась 330 років тому і про яку ми сьогодні згадуємо, мала усього лише публічно затвердити те, що і так було всім відомо – гетьманом Війська Запорозького ставав колишній осавул Іван Степанович Мазепа. Козаки, оточені московськими військами, мали тоді не дуже велике право вибору. Не мала його і старшина, біля якої також стояли московські стрільці і яка ще до початку ради знала, яке саме прізвище варто викрикувати. Можливо Мазепа і був трішки покидьком, але не більшою мірою, ніж будь-хто інший у той час, не більшою мірою, ніж кожен з нас. Прийшовши до влади як вірний та надійний друг високосадовців у Москві, він став символом спротиву значно міцнішій та переважаючій силі, а також перетворив території, над якими владарював, у культурну перлину, якою ми можемо милуватись і зараз. Хочеться сподіватись, що кожного разу, обмінюючись думками про особу та політику Івана Мазепи, співаючи написану ним “Думу (Всі покою щиро прагнуть)”, або слухаючи ці слова наживо у виконанні Тараса Компаніченка чи інших виконавців, львів’яни памятатимуть, що в їхньому місті є такі унікальні пам’ятки, що стосуються Мазепи, про які йшлося вище. При цьому, також не забуватимуть, що Мазепа – не супергерой, а звичайна людина, як і кожен з нас. З правом на помилку і з масою суперечностей у діях.
Відома львівська співачка Ліля Ваврін озвучить аудіосупровід у львівських трамваях та тролейбусах. Про це повідомив Іван Бондар, начальник відділу інформації та зв’язків з громадськістю ЛКП «Львівелектротранс».
«Це спільний проект комунального підприємства «Львівелектротранс» та радіостанції «Дуже Радіо», на меті якого зробити проїзд у громадському електротранспорті більш комфортним та зручним. Ми хочемо, щоб люди, які їдуть зранку на роботу, мали гарний настрій та частіше усміхалися, а також не забували бути взаємоввічливими. Для нас важливо, щоб гасла та повідомлення з якими ми звертаємося до людей, не були сухими і несли у собі не лише змістовне, а й емоційне наповнення», – розповів Іван Бондар.
Як зазначила Ліля Ваврін, вона без вагань погодилась на пропозицію озвучити аудіосупровід в електротранспорті Львова.
«Мені важко уявити львівські вулиці без трамваїв. Пропозиція озвучити аудіосупровід у львівських трамваях та тролейбусах надійшла несподівано, та я без вагань погодилась, оскільки ідея видалася мені цікавою. Іноді серйозна інформація, подана з гумором, сприймається набагато краще, тому якщо завдяки мені хоча б одна людина усміхнеться і буде мати гарний настрій, я буду щаслива», – додала Ліля Ваврін.
Вже сьогодні, 25 липня 2017 року, о 17.00, у Львівському Палаці Мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудеться відкриття першої посмертної ретроспективної виставки Софії Караффи-Корбут з колекції Богдана Гориня.
Софія Караффа-Корбут
До огляду будуть представлені твори від ранніх праць художниці до лінограв’юри, тобто починаючи від 1947 року і до початку 1980-х рр. Окремою родзинкою експозиції стануть книжкові ескізи та ескізи вітражів. Експозицію складатимуть такі тематичні блоки: ранні твори, малярство, станкова графіка, книжкова графіка, проекти вітражів, ескізи ілюстрацій та вітражів. Разом це 122 роботи різних жанрів і технік, з яких яскраво вимальовується мистецький шлях худоєниці: початок творчості, розквіт та її останні творчі досягнення.
Постер першої посмертної ретроспективної виставки Софії Караффи-Корбут
“Найбільша кількість експонатів присвячена творчості Тараса Шевченка. Художниця віддала Кобзареві багато часу,серця і душі. Кобзар з її ілюстраціями, який вийшов у 1967 році став славною книгою на всю Україну” – зазначає Богдан Горинь.
Все назване стосується одного імені, однієї особи. 9 січня минуло 100 років від дня народження композитора Степана Гумініловича – талановитого естрадного композитора, диригента й організатора численних хорів, спортсмена, старшини дивізії «Галичина» та Першої Української Дивізії Української Національної Армії. Його ім’я, як і його сучасника й товариша Богдана Весоловського, незаслужено призабуте, ще чекає на повернення в пантеон тих, хто творив історію і культуру нашої нації.
Степан Гумінілович походив з сім’ї педагогів із міцними музичними традиціями. Його батько Володимир Гумінілович – викладач і управитель школи у с. Топорівці Городенківського повіту (тепер Івано-Франківської області), мати – теж учителька, Ангеліна Гумінілович-Хмєцік, двоюрідна сестра Леся Мартовича. У 1930-х роках родина Гумініловичів перебралася до Коломиї – там батько отримав роботу, а дітям випала можливість навчатися в українській гімназії.
Польська державна гімназія. м. Коломия. 1935 рік.
Паралельно Степан почав навчання в Коломийській філії Вищого музичного інституту імені М. Лисенка по класу скрипки у відомого педагога Романа Рубінгера (ВМІ закінчили і дві його сестри – Рома й Марія, Рома згодом стала відомою концертно-камерною співачкою і піаністкою, була важливою фігурою в урочистостях українців у Львові і Коломиї, де присвятила себе педагогічній діяльності. Серед її учнів, зокрема, був композитор, піаніст і науковець Олександр Козаренко). Степан грав практично на всіх доступних йому музичних інструментах, організував і очолив гімназійний хор, диригував хором «Просвіти» в Топорівцях, а також став успішним воротарем команди «Сокіл», захопився теннісом. Після гімназії Степан Гумінілович працював вчителем в Балинцях, і далі продовжив навчання у Вищому музичному інституті імені М. Лисенка вже у Львові, який закінчив у 1939 році.
Вищий музичний інститут імені М. Лисенка Львові
В економічно тяжкі часи Музичне товариство ім. Лисенка, при якому діяв інститут, підтримувало свою діяльність, здаючи в оренду свою велику залу під кінотеатр «Стильовий» – один з двох львівських кінотеатрів, в якому перед кіносеансом давалося естрадне ревю зоряним складом польських артистів «легкого жанру».
Велика зала МТЛ, фото Г. Янушевського 1930-ті роки.
Молоді талановиті українські музиканти, студенти-елеви з Вищого музичного інституту також виступали тут у складі джаз-колективу Леоніда Яблонського з власними українськими естрадними програмами, які складали серйозну конкуренцію польським та європейським взірцям. А ще – це була чудова нагода підзаробити на навчання.
“Ябцьо Джаз”
Ябцьо-джаз (так пестливо іменували гурт львів’яни, оскільки музикантський шпіцнамен скрипаля Леоніда був Ябцьо) був одним із найпопулярніших музичних колективів міста. До його складу входили виконавці та композитори Степан Гумінілович, акордеоніст Богдан Весоловський, піаніст Анатоль Кос-Анатольський та співачка Рена Яросевич (майбутня легенда польської естради Рената Андерс) – також студенти цього інституту.
“Ябцьо Джаз”
Згодом колектив розпався: Леонід одружився, 1938-го виїхав до Відня для вдосконалення освіти Богдан Весоловський. А Степан Гумінілович серйозно захопився спортом, згодом вступив до лав ОУН, активно брав участь в підпільній праці. Після закінчення інституту він повернувся в Коломию де керував кількома хорами, організованими ним у довколишніх селах, багато часу приділяв спорту: став одним із найкращих футбольних воротарів краю, виступаючи у коломийській футбольній дружині «Довбуш».
Львівські вісті №235 від 16.10.1942, сторінка 4
За приходу «перших совєтів» опинився в Берліні, працюючи на фабриці Шварцкопфа. З початком нацистсько-радянської війни повернувся до Коломиї, був арештований гестапо за підпільну діяльність. Після виходу з тюрми можливо, загинув би, якби не трапилася нагода зголоситися добровольцем на службу в дивізію СС «Галичина» з якою у 1943 році подався на Захід.
У чеському місті Брно його направили на курси підстаршин, які проходив у Гайделягері, Ляуенбурзі, далі – на старшинські курси до Кіншлягу, що біля Праги. Як у підстаршинській, так і в старшинській школах Степан знову організовував хори і давав концерти перед своїми побратимами. Повернувся до Нойгамера у званні хорунжого від дивізії, яку терміново поповнювали новими добровольцями після розгрому під Бродами.
Однак насправді війна для Степана Гумініловича лише починалася. Він ще брав участь у військових діях, що відбувалися в Словаччині, Словенії, Австрії – аж до 7 травня 1945 року, коли майже вся дивізія попала у британський табір військовополонених. Після складання зброї в австрійському містечку Шпіталь спочатку таборувалися на кукурудзяному полі. У таборі було близько 10 000 полонених. Від середини жовтня 1945 року дивізійників, що перебували в англійському полоні, із Белярії перевезено до зимового табору на територію колишніх італійських авіаційних баз біля села Мірамаре поблизу Ріміні. І саме там, за колючим дротом хорунжому Степанові Гумініловичу спадає на думку створити хор. Так постав чоловічий хор «Бурлака», перший концертний виступ якого відбувся 24 червня 1945-го. Його народження яскраво, емоційно описане у спогадах дивізійників: «Сама назва говорить багато про життя його членів в Італії. Гаряче літо і прикра холодна з вічно розтопленими снігами зима, шатра і колючі дроти. Малокалорійні харчі … молоді люди прощаються з білим світом … їх часто-густо вивозять до “Червії”, як жертви туберкульозу на вічний сон … Щоб тугу заглушити хлопці почали підбадьорювати себе співом. Боже провидіння не опускає співаків. Трапилася нагода, англійська команда зарядила купіль у Середземному морі.
Під ескортою чоти танків тисячі полонених ескортували до моря. Незносима спека італійського сонця викачувала з тіла останні краплі так потрібної води для організму. Згущена солона вода, при тому жахливому теплі, прикро-дошкульно в’їдалася в спітніле тіло, а розжарений здавалося пісок немилосердно колов дуже вразливий тоненький насквірок скелето-подібних ніг. Вилізли з води і ніде сісти, пісок як приск жаркий. Хлопці з туги почали співати, і пісня дива наробила. Танкісти зближалися до співаків та тим разом не з нагайкою, а з усміхом – почали угощати цигарками і просили співати. На другий день таборова команда повідомила хор, що англійські старшини домагаються, щоб їм дати концерт. Мистецький керівник поручник Степан Гумінілович провів ще генеральну пробу і хор пішов на сцену. І заспівали сердеги, а рідна пісня зачарувала чужинців – здобула признання та пошану».
Хор «Бурлака». У другому ряді в центрі — Степан Гумінілович
То був досить добре вишколений колектив з 50-ти учасників з репертуаром, який включав понад 130 творів, виконуваних напам’ять (за браком паперу для поголосників). Його концерти відбувалися в таборах для військовополонених, а після війни – у таборах для переміщених осіб Австрії та Німеччини.
Хор «Бурлака»
«Ніхто не сподівався, що відтворений репертуар спільними силами на тоалетному папері принесе таку велику користь для цілого табору. Поручник С. Гумінілович наполегливо почав працювати над піснями, і завдяки його здібнощам хор в короткому часі був вивіжуваний в поважний з обильним і високовартісним репертуаром. Під час концерту в воєнному шпиталі, де були також хворі червоноармійці з команди вербування і вивозу на Родіну, коляда “Не плач, Рахіле” зворушила до плачу-реву одну із старших офіцершу. Вона не могла у тихомиритися і без уговку в риданнях вийшла зі салі. Часами концертувалося для італійців. Ці вискакували на сцену, обнімали-цілували хористів і угощали вином, це був їхній вияв пошани за гарний спів».
Хор з бандуристами у костюмах.
Якось співорганізатор і соліст хору Ярослав Бабуняк дізнався, що в таборі є бандурист Володимир Мота, знайшов його серед десяти тисяч полонених і запросив до хору. Тоді ж при хорі було утворено танцювальний ансамбль і капелу бандуристів. Нелегко було в табірних умовах виготовити бандури. Але серед полонених було багато вправних майстрів, і вони почали виготовляти інструменти з доступних матеріалів: корпуси – з ящиків від сухого молока і з дощок від оселедцевих бочок, струни робили з телефонних дротів, кріплення виготовляли зі снарядних гільз (один з них зберігається зараз в Тернопільському краєзнавчому музеї). Командування табору видало хористам синьо-червоні парашути, з яких вони пошили шаровари, сорочки і пояси.
Хор з бандуристами у костюмах.
Згодом пішов такий поголос про успіхи хору, що їм запропонували півторамісячне турне на південь Італії – аж до Неаполя. Концертували по таборах біженців, німецьких полонених і по таборах англійської армії. Згодом поїхали в подібне турне на північ Італії, мали навіть виступ перед Папою Римським. Загалом – 200 табірних концертів. Після цих гастролей кожен член хору отримав спеціальне свідоцтво, де зазначалося про відмінну поведінку хориста під час подорожі та про успішний виступ.
«Найкращі дівчата» – у виконанні хору «Бурлака-1»
https://youtu.be/5o5j0jkKKag
Крім хору і капели бандуристів в таборі було організовано, симфонічний і джазовий оркестри, танцювальні гуртки і спортові дружини (спортивні команди).
Оголошення про матч у таборі.
В таборі було організовано кілька футбольних команд, влаштовувались внутрішні та виїзні змагання. Звичайно ж, активістом спортивного вишколу та провідним воротарем був Степан Гумінілович.
Фото з табірних змагань.
Фото з табірних змагань.
Низка талановитих спортсменів (понад 15) поповнили діаспорні футбольні команди українців по цілому світу.
(далі буде)
Роксоляна ГАВАЛЮК музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича
Джерела:
Андрусяк Михайло Ув’язнена скрипка : Док. нарис / [Ред. І.Горошко]. – Коломия : Б-ка «Агро», 1992. – 63 с.
Дивізія «Галичина» – в запитаннях і відповідях ветеранів. – [Електронний ресурс] : http://maidan.org.ua/arch/pressk/1233566160.html
Житкевич Анатолій Серце, наповнене піснями. – [Електронний ресурс] : https://parafia.org.ua/person/huminilovych-stepan/
Колісник Р. «Машерують добровольці…» : Спомини. – Тернопіль : Арій, 2003. – 120 с.
Краєві Легкоатлетичні змагання у Львові // Голос Підкарпаття. – 1942. – №3. – 13.09. – С. 7.
Курищук Василь Щоб не втопитись у чужих океанах // Галичина. – 2010. – 29 травня.
Лукіянович Ф. Український табір в Лєксенфельді у Зальцбурзі / Філарет Лукіянович // Almanac of the Ukrainian National Association for the year – Jersey City-New York=Джерзі Ситі-Ню-Йорк : Svoboda press, 1986. – С. 65-111.
Луців В. Ювілейний концерт хорів «Бурлака» та «Гомін» у Лондоні / В. Луців // Українська // Думка. – 1997. – 18 грудня.
Мохорук Д. І. Муза в погонах. До 90-ліття від дня народження нашого краянина з Топорівців композитора Степана Гумініловича // Край. – 2007. – №1 (871). – 01.01.
Мохорук Д. Село моє Топорівці : Історико-краєзнавчий та етнографічний збірник : Септималогія. Том 7, ч. 3. – [Електронний ресурс] : http://evrika.if.ua/141/
У 2007 році Філадельфійська метрополія Української Греко-Католицької Церкви відзначила 100-літній ювілей призначення та приїзду до США першого греко-католицького єпископа владики Сотера Стефана Ортинського. Цього року вже виповнюється 110 років його діяльності у США.
У церкві Введення в Храм Пр. Богородиці у селищі Ортиничі праворуч головного входу висить пам’ятна таблиця: «Владика кир Сотер (Степан/Стефан) Ортинський ЧСВВ (1866 – 1916). Перший епископ для греко-католиків в Сполучених Штатах Америки 1907 – 1916. Великий син українського народу. Пастер УГКЦ. Виходець із села Ортиничі. Відкрито в честь 100-тя епископату у США. «Брат Сотер, единий супутник і друг». мит. Андрей Шептицький».
Герб владики Ортинського.
Майбутній духовний лідер Українських Греко-Католиків США народився 29 січня 1866 р. в селі Ортиничі, що на Дрогобиччині. Походив зі шляхетного, глибоко релігійного роду Лебедів. А в тім біографія Стефана Ортинського вивчена та досліджена багатьма фахівцями. Відомі глибокі розвідки з детальним оглядом дитинства, підліткового віку, юнацьких років, раннього та зрілого дорослого віку та й аж до смерті 24 березня 1916 р. Зокрема у роботі отця Івана Кащака (2007) до найдрібніших моментів життя розповідається про шлях церковного діяча поряд з громадською, благодійною, жертовною діяльністю. На багатьох сайтах подається огляд найзначніших подій у житті єпископа Сотера Ортинського. Наближає нас до таємниць життєвого шляху Ортинського матеріал зібраний та опублікований на ресурсі Дрогобицької Духовної Семінарії. Уривки статті подаємо у авторській редакції без змін: «Дитинство і навчання Стефан Ортинський народився 29 січня 1866 р. в селі Ортиничі. Стефан походив з родини нащадків боярського роду Лебедів (вони пізніше від назви с. Ортиничі присвоїли собі родове прізвище Ортинських). Батьки майбутнього єпископа були глибоко релігійними та свідомими щодо свого шляхетного походження. У такому дусі й виховували своїх п’ятьох дітей. Веселий, рухливий, дружній і здібний хлопець Стефан здобув прихильність не лише серед своїх товаришів, але й звернув на себе увагу вчителів старанністю в навчанні. Все це пророкувало талановитому школяреві велике майбутнє.
Закінчивши школу, Стефан Ортинський перейшов до гімназії в Дрогобичі, що була на той час відомою суто польським національним вихованням. Професори, переважно поляки, часто твердили українським дітям (особливо сільського походження), що вони «живуть на польській землі, їдять польський хліб, п’ють польську воду, дихають польським повітрям, а попри це, не знають добре польської мови». Проте, як читаємо у спогадах тодішнього учня гімназії о. Олекси Пристая, дух серед української гімназійної молоді в Дрогобичі був «твердо-руський», однак не московський чи москвофільський. «Його (цей дух) будили в нас самі сусіди-професори своїм шовінізмом, із яким не скривалися навіть у клясі під час викладів. Вони прищеплювали нам руський патріотизм… Ніхто з професорів не згадав нам ніколи ні одним словом про Русь, не говорячи вже про Україну… Отже, ми були тверді русини, й до цього прислужилися наші професори». Ці «тверді Русини» трималися разом, згуртувалися в співацький гурток (до нього належав і Стефан Ортинський) і вечорами співали українські пісні, а в час Різдвяних свят ходили з колядою навмисне до місцевих поляків. Така поведінка, звичайно, була не до вподоби керівництву гімназії. Тому учнів Олександра Колессу, Олексу Пристая та Стефана Ортинського у 1883 році було відраховано з гімназії. Усі вони перейшли до гімназії в Стрию.
Кир Сотер. Перший єпископ Української Греко-Католицької Церкви у США Кир Сотер (світське ім’я Стефан Ортинський де Лабетц)
Велику реформу чину отців-василіян було розпочато за ініціятивою архимандрита і ректора о. д-ра Климента Сарницького та згідно з волею Папи Римського Лева XIII у 1882 р. Вона викликала величезну бурю невдоволення і протесту тодішньої української галицької інтелігенції та, частково, чернецтва. Втім все-таки привернула увагу 16-літнього юнака Стефана Ортинського й вказала йому життєвий шлях. Стати місіонером-василіянином стало метою життя молодого Ортинського. До чину василіян він вступив 3 лютого 1884 р., прийнявши чернече ім’я Сотер, новіціят відбував у Добромилі, філософію й богослов’я вивчав у Кракові (закінчив навчання з відзнакою і здобув ступінь доктора філософії і теології).
Душпастирська діяльність Священиком став 18 липня 1891 р. У 1894-1907 р., місіонерська діяльність єромонаха Сотера охопила всю галицьку землю. Наділений від Бога глибокою вірою, надзвичайним проповідницьким талантом, широкими богословськими знаннями, доброзичливий і лагідний, рішучій, якщо йшлося про справедливість і правду, щирий патріот – ось яким він був. Слава про молодого проповідника-місіонера швидко розповсюдилась в цілій Галичині. Після першого монашого собору відновленого чину василіян у 1906 році Сотера Ортинського призначено головним проповідником усіх василіянських місій.У 1895 р. о. Сотер Ортинський був викладачем філософії і вікарієм монастиря, у 1896-1897 – еклезіярхом, проповідником і провідником «Апостольства молитви», у 1898-1901 р. – місіонером і економом монастиря в Михайлівцях, а з 1 листопада 1901 р. – ігуменом монастиря, з 1905 р. – місіонером у Дрогобичі, 1906-1907 р. – місіонером і реколектантом у Львівському монастирі св. Онуфрія та директором місій у провінції чину.
Герб владики Ортинського
Архиєрейське служіння. Отець Сотер Ординський мріяв про місійну працю серед українців у Бразилії. Однак митрополит Андрей Шептицький бачив молодого священика майбутнім владикою для вірних в Америці. 28 лютого 1907 р. Папа Римський Пій X номінував єромонаха Сотера єпископом для вірних русинського (греко-католицького) обряду в США, де ситуація на національно-релігійному тлі серед русинів з Австро-Угорщини була непроста, здебільшого серед галичан і закарпатців. 12 травня того ж року в кафедральному Соборі Святого Юра у Львові митрополит Андрей Шептицький, єпископи Чехович та Хомишин уділили Сотеру Ортинському архиєрейські свячення.
Відділ УНС 239 Братство святого Георгія та «Наддніпрянський Сокіл» (Філадельфія). У першому ряді у центрі сидить ініціатор створення товариства Кир Сотер (світське ім’я Стефан Ортинський де Лабетц – перший єпископ Української Греко-Католицької Церкви у США)
27 серпня 1907 р. нововисвячений єпископ Сотер прибув до США, де його зустріли священики та вірні. Владика відслужив Молебень у храмі Святого Юра в Нью-Йорку. 17-18 жовтня 1907 р. єпископ скликав першу конференцію духовенства у Нью-Йорку, під час якої запропонував широкий план для організації Церкви в Америці. Відразу після конференції преосвященніший кир Сотер почав об’їзд усіх згромаджень, даючи ре колекції та закликаючи до згоди й витривалости у вірі. Вірні почали прихильно ставитись до владики, котрий своїм «золотим» словом і лагідною поведінкою викликав любов та пошану. Коли було організовано товариство «Просвіта», то головою обрано єпископа Сотера Ортинського. В жовтні 1910 р. владика Сотер, користуючись присутністю митрополита Андрея Шептицького, запланував урочисте посвячення кафедрального храму Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Філадельфії. На цю визначну подію прибули папський легат кардинал Ванутеллі й апостольський делегат у Вашингтоні архиєпископ Фальконіо. Після візиту до апостольського делегата у Вашингтоні Сотер Ординський оселився у Філадельфії. До заслуг єпископа Сотера належать: запрошення до США сестер-василіянок, відкриття сиротинця для дітей-сиріт, організація скаутського товариства, налагодження діяльности вечірніх шкіл, затвердження й видання Букваря і підручників, Біблії й катехизму. А ще він дбав про вишкіл священиків для майбутньої семінарії, заснував Союз українців Америки «Провидіння», завданням якого стала фінансова допомога пародіям, а також релігійні товариства «Відродження» і «Апостольство молитви», започаткував видання часописів «Душпастир», «Америка», «Місіонер», «Єпархіальний вісник».
Посвячення катедрального храму Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Філадельфії. У процесійній ході Кир Андрей Шептицький.
Апостольська Столиця, бачачи ревну працю єпископа Сотера Ортинського, рішенням від 27 травня 1913 р. наділила його повною юрисдикцією в США, і це робило його незалежним від римо-католицької єрархії. Конгрегація поширення віри для справ східних обрядів видала «Декрет про духовну управу Греко-Руської Церкви в З’єднаних Державах Америки». Цей декрет був здобутком великого історичного значення і наслідком праці і терпінь владики Сотера. Майже за дев’ять років він заснував 63 нові парохії, а для ефективнішої праці поділив усі парохії на деканати.
Після початку Першої світової війни, коли російські війська зайняли Галичину та заходилися нищити УГКЦ й національні здобутки народу, преосвященніший кир Сотер розвинув широку акцію збірки коштів на допомогу потерпілій Батьківщині. Двічі писав владика до московського царя Миколи ІІ з вимогою припинити переслідування в Галичині і звільнити митрополита Андрея Шептицького з ув’язнення. Звертався він і до уряду США з проханням протекції у справі звільнення митрополита Андрея.
16 березня 1916 року Сотер Ортинський захворів пневмонією та через вісім днів, 24 березня, помер».
Сучасний вигляд Катедри Непорочного Зачаття у Філадельфії. Єпископ Ортинський похований у крипті катедри.
Цікавий та інформативний матеріал, який читача відносить у минуле. Якщо проаналізувати інші публікації, то здебільшого повторюється загальновідома інформація. Але чомусь не згадується інша напрочуд цікава та корисна діяльність Кира Сотера Ортинського, яка дивує, бентежить та вражає.
Митра єпископа Ортинського
Однією з «сторінок життя» єпископа (ця інформація публікується вперше!!!) є захоплення й підтримка ним сокільських ідей. Нам вдалося віднайти факти, які підтверджують вищесказане. Так у США найпершим серед сокільських товариств розпочало свою діяльність Братство святого Георгія та «Наддніпрянський Сокіл» у Філадельфії. Вже у жовтні 1908 р. при кафедральній церкві кілька свідомих парафіян з ініціативи Їх Преосвященства Кира Сотера заснували сокільський осередок. Головою було одностайно обрано Кира Сотера!!! Активну діяльність товариство проводило з надання соціальної та матеріальної допомоги українцям в еміграції та на Батьківщині. Зокрема у перші роки існування товариство виплатило декілька тисяч доларів хворим на лікування, приблизно 200 доларів надало на будівництво монастиря у Чесапіку, закуп «Українського Городу» у Львові, «Рідну школу» тощо. Серед членів товариства слід назвати Т. Грицая, С. Гвіздь, І. Бабій та інших.
Т. Грицай
Доля нагородила Кира Сотера Ортинського цікавим, корисним земним життям багато сторінок якого нащадкам ще слід дослідити. Але й водночас доволі коротким у 50 років! А скільки б ще можна було б зробити для людства, церкви, України.
Олексій ЛЯХ-ПОРОДЬКО Кандидат наук з фізичного виховання та спорту, доцент
У вівторок, 25 липня 2017 року, з 12:00 до 18:00 у читальному залі Львівської обласної бібліотеки для юнацтва (Бібліотека на Ринку – площа Ринок, 9) відбудуться майстер-клас із розпису мушель від талановитої художниці Софії Тимофеєвої.
Софія Тимофеєва народилася 1981 року в Ялті. У 1999-2005 роках навчалася у Санкт-Петербурзькому державному академічному інституті живопису, скульптури і архітектури ім. Рєпіна на факультеті мистецтвознавства.
Постер майстер-класу із розпису мушель Софії Тимофеєвої
Організатор дитячих художніх і благочинних проектів у Алупці. 2011 року стала ініціатором проекту сучасного мистецтва «Художники на річці, на морі».
У вівторок 25 липня з 12:00 по 18:00 год усі бажаючі матимуть змогу оглянути виставку картин морських пейзажів, а також пройти майстер-клас із розпису мушель.
Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, сьогодні розкажу про найцікавіші кавові традиції нашого міста.
Львів і кава – це як бруківка...
