Сьогодні в рубриці «(Не)відомі волиняни» постать художника, який хоч і не народився на Волині, проте прожив тут велику частину свого життя до останніх днів та успішно працював у Волинській гімназії в місті Кременці.
Йозеф Пічман, ХІХ ст
В 1758 році у місті Трієст, який тоді був від владою Австрії (сьогодні це територія Італії) народився Йозеф Пічман. Про родину митця та ранні роки життя відомо дуже мало…
Знаємо, що художню освіту Йозеф Пічман отримав у Віденській академії мистецтв. В той час там викладали легендарні педагоги, у яких Пічману пощастило повчитись. Так, майбутньому художнику пощастило статути учнем Й. Лампі старшого, Т. Фюгера та Й. Брандта.
Вже з студентських років Йозеф показав значні успіхи. Викладачі радили йому брати участь в різноманітних конкурсах. Успіх прийшов до Пічмана у 1787 році, коли на конкурсі історичного живопису він отримав «Золоту медаль» за свої роботи. Перемога була поштовхом до кар’єрного росту. Адже відразу після перемоги на конкурсі, Йозеф Пічман отримав почесне звання дійсного члена Віденської академії мистецтв. Слава про талановитого художника долала кордони і от дійшла до нашої Волині. Запрошення переїхати і активно працювати на Волинь молодий художник Пічман отримав у 1788 році. На той час йому було тридцять років.
Портрет жінки, автор Йозеф Пічман, 1800
Отож, на Волинь Йозеф Пічман потрапив завдяки запрошенню корецького князя Юзефа Чарторийського (1740-1810). Останній був власником виробництва порцеляни і ймовірно, Пічман цікавив його як художник та автор малюнків для посуду та корецького маєтку. Певний час Пічман проживав в маєтку Чарторийського, потім отримав нове замовлення і переїхав до Варшави. Згодом навіть став придворним художником останнього короля Польщі Станіслава Августа Понятовського.
Портрет жінки, автор Йозеф Пічман, 1800-1806
У 1806 році Йозеф Пічман остаточно переїздить на Волинь. Тоді він отримав пропозицію працювати викладачем у Волинській гімназії в місті Кременці, яка згодом стала ліцеєм. Вдруге на Волинь Пічмана запросив Тадеуш Чацький, адже він намагався зібрати кращих педагогів для свого дітища в Кременці.
Портрет чоловіка, автор Йозеф Пічман, 1790-ті роки
За успішну педагогічну діяльність на Волині Пічман навіть отримав нагороду. Це сталось у 1830 році. Тоді йому присуджено нагороджений «Знак отличия беспорочной службы за 20 лет». Окрім відзнаки було визначено пенсію, чи то доплату, та званий «пенсіон» у розмірі 600 руб. сріблом на рік.
Віденська Академія, XVIII ст
Багато абітурієнтів кременецького вишу, які тоді туди вступали, мріяли, стати студентом саме Пічмана, адже знали, що він один із кращих художників того часу. Можна сказати, що Йозеф Пічман мав свою школу, до якої відносяться такі митці, як: Бонавентура Клембовський, Антон Анджейовський, Ксаверій Канєвський.
Кременець, зображення пер. пол. ХІХ ст.
Розглядаючи картини художника Пічмана, можна із впевненістю сказати, що він малював здебільшого в стилі класицизм, та інколи сентименталізм. Чи не найбільше в доробку художника портретів.
Помер художник Йозеф Пічман у місті Кременці в 1834 році, де і був похований.
Львівська національна опера опублікувала календар перенесених постановок у зв’язку з “коронавірусним карантином”, який триватиме до 3 квітня. Про це Львівському порталу повідомили у пресслужбі театру.
Згідно з рішенням Кабінету Міністрів України про заборону проведення масових заходів на всій території України, дирекцією Львівської національної опери прийнято рішення призупинити показ усіх вистав з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Календар перенесених вистав:
Опера «Аїда» 12 березня – на 10 травня
Балет «Есмеральда» 13, 18 березня – на 15 квітня
Опера «Богема» 14 березня – на 13 червня
Опера «Лис Микита» 15 березня о 14:00 – на 5 квітня о 14:00
Опера «Лис Микита» 15 березня о 19:00 – на 5 квітня о 19:00
Опера «Кармен» 19 березня – на 21 травня
Балет «Лілея» 20 березня – на наступний сезон (буде повідомлено додатково)
Балет «Білосніжна та семеро гномів» 22 березня – на 10 травня
Опера «Кармен» 22 березня – на 29 травня
Феєрія «Коли цвіте папороть» 26, 27 березня – на наступний сезон (буде повідомлено додатково)
Опера «Любовний напій» 28 березня – на наступний сезон (буде повідомлено додатково)
Опера «Наталка Полтавка» 29 березня – на 11 квітня о 12:00
Балет «Лебедине озеро» 29 березня – на 6 травня
Балет «Лебедине озеро» 1 квітня – на 27 травня
Опера «Любовний напій» 2 квітня – на наступний сезон (буде повідомлено додатково)
Опера «Кармен» 3 квітня – на 6 червня
При цьому у театрі наголошують, що придбані квитки з обраними місцями залишаються дійсними і не потребують повернення чи заміни, відтак чекають відвідувачів у день проведення перенесених вистав.
Усі вистави та концерти Музичного салону Дзеркальної зали театру скасовані до 3 квітня.
Щодо повернення коштів за квитки придбаних у касі театру, звертайтеся до каси театру. Графік роботи: понеділок – 14:00 – 18:00, з вівторка по неділю – 11:00 – 18:00.
Щодо повернення коштів за квитки, придбаних онлайн – через сайт театру, пишіть на електронну адресу help@mticket.com.ua або телефонуйте на гарячу лінію – 0800 305-025.
Національний проєкт «Ukrainian Song Project / Українська пісня 2020» на старті! Цього року він відбуватиметься вп’яте. Відтак, обіцяють організатори, ювілейний проєкт буде ще масштабнішим та яскравішим. Місце зустрічі незмінне – стадіон «Арена Львів». День зустрічі – 15 серпня. І допоки Ukrainian Song Project готується до оприлюднення імен перших хедлайнерів, оргкомітет оголосив про старт прийому заявок від молодих виконавців та гуртів. За результатами відбору, десятьом переможцям пощастить вийти на грандіозну стадіонну сцену разом із ТОП-зірками українського шоу-бізнесу.
Прийом заявок триватиме до 1 травня 2020 року. Аби подати заявку, слід заповнити Анкету за посиланням.
Серед вимог до сольних виконавців та музичних колективів – до розгляду приймаються виключно пісні українською мовою (кавер-версії відомих чи маловідомих пісень не будуть розглядатися); учасником проєкту може стати представник будь-якої країни світу; відбір музичних композицій відбуватиметься у таких жанрах: популярна музика (тріп-хоп, електро, техно-поп, даб-хаус), танцювальна музика (джангл, драм’н’бас, грув, діп-хаус, ембіент, транс, техно, хардкор, рейв, реп, хіп-хоп, ультра-диско), рок-музика (хард-рок, поп-рок, інді-рок, кантрі-рок, рок-н-рол, фолк-рок, симфонічний рок та ін), акустична музика та ін.
Більш детальні умови участі в «Ukrainian Song Project / Українська пісня 2020» шукайте на сайті http://www.uapisnya.com.ua/
– Ukrainian Song Project продовжує запалювати нові імена на українській сцені, а також об’єднувати як молодих артистів з усієї країни, так і уже знаних зірок, – розповідає засновник та генеральний продюсер Національного проєкту «Ukrainian Song Project / Українська пісня» Тарас Курчик. – Ми щоденно готуємося до п’ятого, ювілейного, шоу. Усі, хто за попередні роки побували на «Українській пісні», відзначають, як наш проєкт зростає, як щороку стає кращим, потужнішим, яскравішим. І коли сцена досягає близько 50 метрів у ширину, а на «Арені Львів» збирається уже 20 тисяч глядачів, які чують виключно українську музику, які бачать, що українська музика – це сучасна, модна, якісна, європейського формату пісня, то, повірте, чималі зусилля нашої команди не на марно. Ювілейний проєкт буде багатий на сучасні рішення – світла, оформлення, візуалізації, 3D-мапінгу… Це буде грандіозне дійство, і українські артисти, які готові брати участь у цьому проєкті, уже зараз творять свою музику спеціально для Ukrainian Song Project.
Квитки на «Ukrainian Song Project 2020» на «Арену Львів» 15 серпня уже у продажу.
Відтепер і Рівне долучилося до міст. у яких є таке диво як аптека-музей. Його відкрито на базі найстарішої рівненської аптеки – №3 товариства “Рівнефармація”. Для Рівного, бідного на “живі” пам’ятки старовини, це подія непересічна.
Адреса нового музею — вулиця Соборна,187, у старому районі міста, який колись іменували Волею. Чим же рівненський музей вирізнятиметься серед інших таких аптек-музеїв? Насамперед, як стверджують його організатори, це інтерактивний заклад.
Старовинний будинок на розі колишньої Цвинтарної тепер знатимуть усі
Тобто, це і аптека-музей, де можна ознайомитись з історією фармацевтичної справи на Рівненщині, водночас можна і самому спробувати стати “фармацевтом”. Аптека практикуватиме майстер-класи, під час яких охочі зможуть під керівництвом працівників аптеки виготовляти вітамінізовані порошки, мазі, креми. За словами працівників аптеки, вони зберегли унікальні рукописні рецептури настоянок, мазей, живильних кремів, наприклад, для обличчя або рук, Усі інгредієнти для цього аптекарі обіцяють підготувати. А тим часом можна придбати вже готові “Пігулки щастя”, “Пігулки від заздрості”, “Антихандрин”, “Пігулки для привернення кохання” — це вітамінізовані препарати на рослинній основі власного виробництва аптеки.
Новий музей у Рівному відкрився в старовинній аптеці на СоборнійСтарі двері замінили на нові “під старовину”. над ними традиційна чаша і змія
Організатори музею (ініціаторами його створення є Володимир Синяк, який присвятив велику частину свого життя розвитку фармацевтичної галузі на Рівненщині, його донька Ольга Садовник, яка є заступником гендиректора ТДВ “Рівнефармація”; “Рівнефармація” взяла на себе усі витрати, пов’язані з реалізацією проєкту) зробили все. аби відвідувачі вже з порогу розуміли. що зайшли не просто в аптеку.
В інтер’єрі збережено відреставровані старовинні стелажі ще польських часів з фігурним різбленням. які прикрашали цю ж аптеку майже сто років тому. Такі ж стелажі та інші меблі “під старовину” було виготовлено на спецзамовлення для оснащення аптеки-музею.
Окрему кімнату відведено під власне музей. Тут — царство аптечних атрибутів і пристосувань давніх часів. Можна побачити сторічний стілець, автентичну валізу аптекаря, сторічний касовий апарат, за допомогою якого не лише фіксували продаж препаратів, а й вели облік клієнтів та відкривали кредити для купівлі ліків. Колби, мензурки, аптечні терези, ступки, пілюльні машини — усі ці раритети звозили до рівненської аптеки-музею з усієї України.
Старий Юзеф і досі за роботою
А у великому аптечному вікні сидить давній власник закладу — старий аптекар Юзеф за роботою. У 1927 році саме він, згідно з історичними документами, був власником цієї аптеки, розповіла Ольга Садовник. Манекен давнього фармацевта виготовили спеціально для музею.
Відреставрований столітній годинник і далі служитиме аптеці
З минулого аптечної справи на Рівненщині
Про існування в Рівному ще в 1860-1862 роках так званої вільної (приватної) аптеки відомо з матеріалів Держархіву Рівненської області. Згідно зі затвердженим імператором Миколою І в 1836 році “Статутом аптекарським” разом з казенними аптеками дозволялося відкривати і вільні (приватні) аптеки. На це потрібно було дозвіл Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ, яке до 1918 року опікувалося аптекарською справою. Відкривати й утримувати аптеки дозволялося лише тим, хто мав фармацевтичне звання аптекаря або провізора. У противному разі власник повинен був найняти управителя аптеки з відповідним фахом.
За польських часів процедура відкриття аптеки була складною. До звернення власник аптеки мав додати метрику, свідоцтво гмінної належності (своєрідну прописку), диплом магістра фармації, свідоцтво про відбуття “служби професійної”, тобто попереднього стажу роботи в аптеці. А ще — так зване свідоцтво моральності. посвідчене магістратом гербовими марками і печатками. У свідоцтві підтверджувалося зокрема, що здобувач “упродовж усього часу проживання в тутешній гміні не дав ніякого приводу для поганих про нього відозв з огляду моралі”. Для відкриття аптеки потрібно було також дозвіл Аптечної палати.
Рівне початку ХХ ст. Аптека. Листівка
Попри контроль держави за ціновою політикою аптек, вартість ліків була доволі високою. Міністерство громадського здоров’я своїм розпорядженням від 9 серпня 1922 року дозволило аптекам деякі цінові вольності, однак… Підвищувати вартість ліків можна було хоч і щомісяця, але тільки 1-го та 15-го числа, попередньо заручившись згодою всіх аптек воєводства, повідомивши про це заздалегідь Міністерство та вказавши причину подорожчання. За порушення процедури на власників аптек позивалися до суду. В аптеках переважали препарати імпортні виробництва, і загалом асортимент лікарських засобів не був надто широким. Траплялися й випадки продажу фальсифікованих медпрепаратів.
Свідоцтво моральності фармацевта
Аптеки поділялись на громадські й лікарняні. У громадських виготовляли й продавали медичні препарати й засоби профілактики, перев’язувальні матеріали, мінеральні води, косметичні засоби. У лікарняних – виключно медпрепарати. Відкривати лікарняні аптеки могли власники амбулаторій або шпиталів, у яких було не менше 50-ти лікарняних ліжок. Безкоштовно в лікарняних аптеках могли отоваритися тільки члени Кас хворих. Решта ж пацієнтів повинні були сплачувати повну вартість ліків.
Власниками аптечної мережі Волинського воєводства були здебільшого євреї. У Рівному в 1930-х роках функціонувало шість аптек: Я. Карша та В. Маза (центральна аптека), С. Грандського, Х. Сандберг, Х. Маргуліса, Й. Маргуліса, А. Блоха. У 1939 році у Волинському воєводстві діяло 112 аптек, із них 108 приватних, три шпитальних і одна залізнична. У Рівненському повіті налічувалося 15аптек.Загалом в аптеках воєводства працювало 142 фармацевти.
Аптечний склад Полікарпа Бульби
6.Окрім аптек, поширеними були й аптечні склади. Їх було значно більше, ніж аптек, оскільки вимоги до їх відкриття були не такими жорсткими. Наприклад, у 1927 році у Волинському воєводстві налічувалося 74 аптеки й 136 аптечних складів. У Рівному в 1930-і роки працювало 16 аптечних складів. Найбільш відомими з них, які розміщувалися на центральній вулиці міста – 3-го Мая (нині Соборна) були заклади Х. Сандберг, С. Шітерер, А. Зельман, М. Ліберман, С. Ельбойм, Х. Мекель. Власниками складів здебільшого були євреї. Єдиним українцем був Полікарп Бульба. Як відомо, в період німецької окупації обіймав посаду бургомістра Рівного. Диплома про фармацевтичну освіту він не мав. але мав довідку про успішне складання іспиту з “санітарного рятівництва”, завірену керівником курсу Язвінським та очільником воєводського відділу Служби здоров’я Габіхом. Його дружина Марія також працювала в складі. Відомо також, що син Полікарпа Бульби Андрій в 1936 році вступив на фармацевтичний факультет Львівського університету Яна Казимира.
Рівне, 1930-і роки. Напис “Аптечний склад” на будинку. Фото з колекції Олега Марківа
На аптечних складах разом з ліками і медикаментами продавали косметичні засоби, отрутохімікати, засоби для дезінфекцій. А подекуди навіть дитячі іграшки та прикраси на ялинку. В аптечному складі можна було купити ліки без рецепта лікаря, хоча це й було порушенням, за яке власників могли не лише оштрафувати. а й арештувати складське майно. Проте мешканці задля здешевлення закупок часто зверталися не до аптек, а на аптечні склади.
Виявляється. неконтрольована реклама ліків — це не лише проблема сучасної України. Потерпали від цього і в минулому. Рівненський лікар Роман Могильницький (практикував у 1920-1930-і роки в Рівному) привертав увагу тодішньої влади не лише до невиправдано високих цін на фармацевтичні препарати, а й до засилля й шкідливості реклами ліків серед широкого загалу. Як лікар-практик він вважав, що потрібно встановити жорсткий контроль за рекламою лікарських засобів. Зокрема про це також ішлося в квітні 1933 року під час з’їзду воєводських фармацевтичних інспекторів у Варшаві.
Газетна реклама аптечного складу. У переліку товарів ялинкові прикраси, насіння. косметика, одеколони, галантерея, іграшки і навіть фотоапарати
У середині 1920-х років у Рівному було створено філію професійної спілки фармацевтів Волинського воєводства. Спілчани рішуче виступали проти залучення до роботи в аптеках непрофесійного персоналу та фармацевтів, які не підтвердили своїх дипломів у Польщі. Апелювали до влади на місцях, вимагаючи від неї жорсткішого контролю.
Будинок, в якому була аптека поруч із колишнім сквером Понятовського. Скверу давно немає, а будинок зберігся
У серпні 1929 року працівники рівненських аптек влаштували страйк на знак протесту проти низької оплати праці. Протестна акція відбувалася під пильним наглядом комісаріату поліції. У результаті страйку було переглянуто щомісячну зарплатню. Магістри фармації та провізори відтоді мали отримувати 750 злотих на місяць, керівник аптеки – на 25 відсотків більше. Помічнику аптекаря належало 600 злотих. Найменше мав отримувати практикант: упродовж першого року роботи всього 150 злотих, другого року – 300. Окрім цього, за нічне чергування доплачували ще 15 злотих. Дозволялася робота в дві зміни, але не довше, ніж по 6 з половиною годин.
Світлана КАЛЬКО
Джерела інформації: матеріали РОКМ (архів П. Бульби). ДАРО, наукова стаття Н. Переходько “Аптечна мережа у Волинському воєводстві (1921–1939 років): організаційна структура та діяльність”; http://kresynieutracone.pl/
7 квітня о 19:00 у Львівській національній філармонії виступить кавер-оркестр FOLK&ROCK ORCHESTRA. Про це повідомляють організатори концерту.
«Найбільший кавер-оркестр виконає усі світові хіти, як-от Shape of my heart, Rolling in the deep, No Leaf Clover, The Show Must Go On і трохи нашого: «Океан Ельзи», ТіК, «Скрябін» і «Тартак». Понад 60 музикантів, фантастичне звучання хітів з усіма відтінками і авторське аранжування Ярослава Олексіва», – йдеться в повідомленні.
Також на концерті лунатимуть хіти Scorpions, Sting, Imagine Dragons, Queen. Metallica, Nirvana тощо. Спеціальним гостем концерту стане фіналіст «Х-Фактор» Павло Пігура.
Ініціатори проектів на підтримку культурного розвитку молоді східних областей України (зокрема міст Донецької області та інших прифронтових територій), переможці глядацького голосування на Leopolis Jazz Fest (Street music), фіналісти Національного телепроекту “Українська пісня / UkrainianSongProject“, – indie-гурт SECRET FORÉST створює музику, налаштовану на частоту серця.
Вони не бояться піднімати філософські теми у своїй творчості, основою якої стають особисті переживання, пошуки та отриманий досвід. Музика гурту стане близькою усім, хто намагається пізнати і зрозуміти свій внутрішній світ.
Творче кредо SECRET FORÉST: “Нам є що сказати та є чим поділитися, ми несемо цінний меседж і завжди хочемо бути ближче до людей. Те, чим кожен з нас наповнює внутрішній світ, – визначає стан свідомості та наше майбутнє. Саме тому робимо усе можливе, щоб наша творчість надихала, підносила над буденністю й тривогами, допомагала відчути джерело життєдайної сили”.
Новий сингл «Мовріка» – це історія про човен, який заблукав у пустелі. Як часом буває у багатьох із нас, він у гонитві за міражами облишив надію знайти справжнє. Загублений у пустелі, в обіймах із гарячим піском – мріє про безкрає море та хвилі, про свою справжню домівку.
Як бути по-справжньому щасливим? Як рухатись у вірному керунку, назустріч досконалості життя? Перший крок – пробудити бажання бути щасливим та шукати відповіді на важливі запитання. Світлі сили, любов та істинне знання вкажуть нам шлях і проведуть до нашого моря. Навіть у найскладніші часи воєн, нашестя недуг та стихійних явищ, сила світла та любові у наших серцях здатна вести нас вірним шляхом, надихати та допомагати іншим змінювати світ на краще.
Поїздки на схід України, нові друзі та співпраця із ними стали поштовхом до написання низки пісень – на основі пережитого та тамтешніх історій. Ці пісні увійдуть до нового альбому SECRET FORÉST.
– Подорожуючи Україною, я зрозумів, що усі ми такі несхожі один на одного! – розповідає вокаліст гурту Олександр Макаров. – Живемо у різних куточках не лише України, а й світу, маємо різний світогляд та вподобання, різні за віком, фахом, соціальним статусом. Але є те, що об’єднує. Те, що важко описати словами, але можна відчути. І у цьому ми схожі. Ми маємо духовний зв’язок. Духовна сила любові, єдності та натхнення – те, що здатне нас об’єднати та дати початок до змін на краще. Це не проста місія, та варто зробити перший крок – почати із себе…
Запрошуємо поринути у настрій невагомості та відчути заспокоєння від прослуховування пісні та перегляду лірик-відео SECRET FORÉST – «МОВРІКА»:
Степан Гайдучок біля Церкви Богоявлення Господнього у с. Кугаєві (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). Червень 1964 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: “Кугаїв біля Львова знимка з 1964 - червень. Церква з року 1692 під охороною як памятник культури”.
Степан Гайдучок (13.03.1890 р., с. Підтемне Пустомитівського р-ну Львівської обл. – 16.03.1976 р., м. Львів) – професор тіловиховання, журналіст, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Галицької армії; активний діяч, практик і теоретик гімнастично-спортивного руху, один з організаторів і активних діячів руханкових і спортових товариств («Український спортовий кружок» в Академічній гімназії та її філії у Львові, «Сокіл-Батько», «Україна», «Пласт», «Карпатський лещетарський клуб», «Український студентський спортовий клуб», СК «Сагайдачний» у Філії Академічної гімназії у Львові), збирач документів і укладач фотоархіву українського гімнастично-спортивного руху, учень і послідовник професора Івана Боберського.
Степан Гайдучок біля Церкви Богоявлення Господнього у с. Кугаєві (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). Червень 1964 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: “Кугаїв 1964 Дзвіниця”.Степан Гайдучок (перший зліва). Село Кугаїв. Червень 1964 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: “Кугаїв 1964”.
Степан Гайдучок упродовж тривалого часу збирав документи, матеріали і уклав унікальний фотоархів з детальними описами, які ілюструють історію українського гімнастично-спортового руху Галичини, участь українців у складі австро-угорської армії в Першій світовій війні та подіях Української національної революції 1917–1921 рр., легіоні Українських січових стрільців, Галицької армії; громадське, культурно-просвітнє та економічне життя українців в окупованій Польщі тощо.
Церква Богоявлення Господнього у с. Кугаєві (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). 20 березня 2014 р. Світлина Андрія Сови.Церква Богоявлення Господнього у с. Кугаєві (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). 20 березня 2014 р. Світлина Андрія Сови.
Фотоархів Степана Гайдучка охоплює період з кінця ХІХ ст. до 1945 р. Є в фотоархіві нечисленні світлини 1945–1970-х рр. Серед них зокрема зафіксована Церква Богоявлення Господнього у Кугаєві (тепер село Пустомитівського р-ну Львівської області). Підписи під світлинами засвідчують, що вони були зроблені у червні 1964 р. під час відвідин Степаном Гайдучком рідних місць. Адже народився він у сусідньому селі Підтемне, де провів свої дитячі роки.
Церква Богоявлення Господнього у с. Кугаєві (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). 20 березня 2014 р. Світлина Андрія Сови.Церква Богоявлення Господнього у с. Кугаєві (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). 20 березня 2014 р. Світлина Андрія Сови.Церква Богоявлення Господнього у с. Кугаєві (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). 20 березня 2014 р. Світлина Андрія Сови.
Висловлюю щиру подяку родині Степана Гайдучка, яка проживає в Австралії, за надані світлини.
Андрій СОВА історик
Джерела і література:
Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
Любомир Криса. Акт Злуки. Живий ланцюг Львів – Київ. 22 січня 1991 р.
Вчора, 12 березня 2020 року, у Львівському палаці мистецтв ( вул. Коперника, 17) відбулося відкриття виставки-пам’яті фотомитця Любомира Криси під назвою «І будуть люде на землі…».
«І будуть люде на землі…» – так називається фотовиставка відомого львівського фотохудожника, заслуженого працівника культури України, автора багатьох художніх фотоальбомів Любомира Криси, який рік тому відійшов у вічність.
Фотомитець Любомир Криса
“Я хочу дуже щиро подякувати тим, хто знайшов час прийти сюди і нагадати про цю велику особистість. Любомир був великий митець. Він заслуговує на велику, гарну виставку. І у мене є щемка мрія і така лагідна надія, що на другий рік ми зробимо до 80-ти років його велику виставку, яка осягне його творчість: портрети, фотоетюди, фотонатюрморти, повні духовні події та наші політичні події. Це буде цікаво для нас всіх”, – сказала вдова митця, Галина Криса, на відкритті виставки.
Відкриття виставки-пам’яті фотомитця Любомира Криси «І будуть люде на землі…»
Любомир відійшов, але залишив нам великий спадок – свої світлини, які вже стали літописом здобуття Україною незалежності у буремні 80-і – 90-і роки минулого тисячоліття і в наш час. Це також художні світлини, своєрідний літопис древнього Львова, які увійшли до його фотоальбомів “Личаківський некрополь”, “Проходи по Личакову”, “Храми Львова”. Вагомою подією в мистецькому і суспільному житті нашого краю був вихід його фотоальбомів “Наш Івасюк”, “Так було…”, «Візит благодаті».
Любомир Криса. Українсько – польська зустріч. Мітинг на Янівському цвинтарі, поле №38. Могили УСС. Жовтень 1989 р.
“Сьогодні дух Любомира скликав нас до Палацу мистецтв, щоб ми знову з ним зустрілися. Зустрілися через його світлини і ще раз подякували Богові, що Бог для нашої України послав таку людину як Любомир Криса. Бог дав йому талант мистця, фотохудожника і він цей талант не затратив. Він його побільшив і зробив у своїх світлинах та передав грядущим поколінням. В цих світлинах вся правда нашої історії з якої будуть черпати правду покоління. Він свідчить правду, бо свідчити і фотографувати правду це великий патріотизм. А в нього цей патріотизм був”, – зазначив о. Степан, настоятель церкви св.Тройці.
Відкриття виставки-пам’яті фотомитця Любомира Криси «І будуть люде на землі…»
На виставці у Палаці мистецтв можна побачити дещицю з того, що залишив нам цей визначний фотомитець, лише маленьку частку, яку можуть вмістити стіни цього приміщення. Найперше – ми бачимо тут його: активного, у процесі творення на різних подіях, серед людей, у моменти зйомок і відпочинку. Це – фото його колег по цеху.
Відкриття виставки-пам’яті фотомитця Любомира Криси «І будуть люде на землі…»
“Те що зробив Любомир Криса – це фіксація нашої історії. На зламі 1980-х та у буремні 1990-ті роки цю фіксацію робила не так уже й багато людей. Якоюсь мірою Василь Пилип’юк, іншою мірою, звичайно, це робив Любомир Криса – це абсолютно точно, а на відео це писав Ярослав Кензьор. Та іконографія, яку зробив Любомир, яка зафіксована сьогодні на цій мізерній частині його творчої спадщини , є історичними фактами епохи. І ми мусимо це розуміти, бо це дуже важливо”. – поділився думками професор Богдан Якимович.
Відкриття виставки-пам’яті фотомитця Любомира Криси «І будуть люде на землі…»
Оглянути експозицію виставки Любомира Криси під назвою «І будуть люде на землі…» можна буде у Львівському палаці мистецтв ( вул. Коперника, 17) до кінця місяця.
Сьогодні, 13 березня 2020 року, о 15.30 у виставковій залі Львівського музею історії релігії (площа Музейна, 1) Михайло Яськович представить взірці дерев’яного храмобудівництва Західної України: Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, Поділля. Усього – 15 робіт, які виконано протягом останніх двох років. Їх вперше виставлять для огляду.
Поціновувач релігійної спадщини України побачить макет церкви святого Миколая Чудотворця, що у селі Колодному Закарпатської області. Саму церкву збудовано 1470 року. Її вважають найстарішим дерев’яним храмом України й однією із найдавніших у Європі.
Доповнять виставку ікони мальовані на склі і дереві XVIII–XIX століть із збірки Львівського музею історії релігії.
Виплекані упродовж віків талановитими народними майстрами-будівничими українські дерев’яні храми мають неабияку архітектурно-мистецьку цінність. Їхня унікальність, неперевершеність і відсутність аналогів серед інших народів, ставить українське церковне будівництво на найвищий щабель світових досягнень. Беручи до уваги усе це, львівський майстер Михайло Яськович вже другий десяток років намагається повернути до життя знищені вогнем, часом, або ж зруйновані більшовицькою владою втрачені дерев’яні церкви. Митець творить своє бачення українського дерев’яного храму в мініатюрі. Його макети – точні копії українських дерев’яних храмів XVII–XIX століть.
Галина Чумак
Після відкриття виставки поетеса, фахівчиня музейної справи, Заслужена працівниця культури України, голова Ліги грецьких митців «Галатея», колишня директорка Донецького обласного художнього музею, а з 2016 року – наукова співробітниця Національного художнього музею України Галина Чумак презентує збірку поезій «Осіннє багатство». Вміщені в ній поезії наповнені життєствердним началом, яке зігріває душу.
На творчому вечері Галина Чумак познайомить присутніх із власними віршами, а також розповість про досвід донецької переселенки, про своє «вміщене життя у валізу», про травми втрати… і про майже півстолітню працю у культурній сфері.
Експозицію виставки «Дерев’яні храми Західної України. Макети Михайла Яськовича» можна оглянути Львівському музеї історії релігії (площа Музейна, 1) до 30 квітня 2020 року.
Традиційно, на початку сезону знайомимо читачів Фотографій Старого Львова із трендами одягу, що були популярними майже століття тому. Що ж було модним весною 1930 року? Які костюми, сукні, капелюшки, тканини? Про це читаємо у жіночому часописі «Нова Хата» за березень та травень 1930 року(текст публікацій подається оригінальним).
Зацвіли всіми красками легкі Georgett-и, маркізети, фуляри і легкі шовки. Усі вони взористі. Побіч горохів у всякій величині , кісток і трикутників переважають квітисті взори . На Georgett-ах і маркізетах цвитуть усіма красками ромени, астри, рожі, фенікси, блавати, а також стилізовані квіти і листя. Легкі як мрака матеріяли укладаються прегарно у волянти і звони. Новістю сезону є матеріял flamingo – на темнім тлі дрібні білі горошки. Flamingo є вовняне і шовковеЮ а шиють з него легкі чепурні костюми.
Весняна мода весела і молодеча як і сама весна, тільки на жаль як і молодість короткотревала.
Модні фасони весни 1930 р.
Тяжчі матеріали це tweed, jersey, які своїми ясним відтінками, своєю неодностайною поверхнею надають теплішому й подорожньому одінню легкости й простоти.
Комплєти, які складаються з звонової спіднички, ¾ довгого жакета і ясної блюзки вложеної до спідниці, переважають цього року. І короткі жакети є в моді; оскільки вони tweed-у, чи іншого тяжчого матеріялу, тоді зроблені по спортовому з паском, а коли з шовку або иншого легкого матеріялу, тоді спадають вільно на взір болєро.
Модні фасони весни 1930 р.
Обриси літних суконок вже з’ясувались: передна часть досить широка на горі, вузко опинає боки а в низу нечайно розширяється в звони або складки. Приділ сукні завжди нерівний. При тім вся ширина, всі звони й складки спіднички з’осереджуються на переді, боки бувають гладкі й тому сконка все ще робить вражіння вузкої.
Весняна мода
У весняному літньому сезону цього року модні будуть два фасони капелюхів. Малі до костюмів і плащів і широко-крисі до суконь.
Моделі капелюхів, весна 1930 р.
Малі капелюхи у формі точків, турбанів і касків відслонюють чоло і мають криси укладені у фалди відповідно до фасону по боках лиця або до заду головки. Як матеріялу до того фасону уживається соломку гладку або чиновату, комбіновану з легким фільцом або шовком. Як прибрання уживається плоске звязання з оксаміту в тоні костюму чи плаща, гапт з волосіння соломки, шовкового кордонку або аплікацію з шовку. Аплікації виитнані переважно у стилізовані квіти або листки. Ті малі капелюхи, хоч на перший погляд видаються цілком скромні, через майстерне прибрання, що переважно є ручно роблене мають, так сказатиб, артистичну вартість. До костюмів і шовкових плащів носиться також шовкові малі шапочки ушиті з тафти або мягкого шовку краски костюму в двох або трьох відтінях.
Моделі капелюхів, весна 1930 р.
Широкі капелюхи мають криси поширені до боків або до переду. Зроблені вони з легкої прозорої соломки, волосіння або з дуже модного соломяного кружева перетиканого шовковими нитками. Прозора соломка може бути також комбінована з фільцом. Прибрання на тих широких капелюхах плоске зі стяжки або тюлю, а також з гапту.
Вернули до моди капелюхи вязані під бородою. Легка прозора соломка з широкими шовковими або тюлевими шарфами звязаними або пущеними на плечі нагадує давні часи.
При малих капелюхах волосся ховається під крису, чоло лишається відкрите, при широко-крисих чоло рівнож, о скільки можливо, відкрите, а по боках насувається волосся на лице.
Понад рік тому випускниця Львівської політехніки Інституту сталого розвитку ім. В. Чорновола, учасниця спільноти DoBro Центру студентського капеланства ЛА УГКЦ Богданна Карпа разом із військовим, психологом Олександром Гальчинським створила Благодійний фонд імені героя України Тараса Карпи. Так дівчина прагне зберегти пам’ять про свого брата, який загинув у липні 2014 року на Сході України.
Головна мета Благодійного фонду ― надавати психологічну підтримку людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Починаючи свою діяльність, учасники зосередилися на роботі з дітьми.
― Тривалий час ми працювали з вихованцями школи-ліцею „Просвіта“. Та невдовзі зрозуміли, що діти не надто вмотивовані до роботи. Особливо зважаючи на те, що середовище, в якому перебували, ― не змінювалося. Тож вони не мали можливості застосовувати здобуті знання у повсякденні. Ми почали робити різні запити, щоб зрозуміти, які категорії населення хотіли би з нами співпрацювати. Одними з перших ми звернулися до військових та їхніх сімей. На жаль, почули, що їм потрібна більше матеріальна підтримка, аніж психологічна. Тому зараз увагу приділяємо будинкам сімейного типу, де є запит на нашу допомогу, ― розповіла психологиня, кандидатка у психотерапевти за напрямком символдрама, когнітивно-поведінкова консультантка, арттерапевтка Оксана Круць.
Як зазначили психологині Благодійного фонду ім. тараса Карпи, у нашому суспільстві нема культури психологічної допомоги. Люди здебільшого переконані: якщо є матеріальний достаток, то буде й психологічно все добре. Дбання про ментальне здоров’я значно нижче, аніж про матеріальний добробут.
― Переконана, що культуру психологічного здоров’я необхідно плекати на загальнодержавному рівні. Адже ті люди, які справді потребують психологічної допомоги, здебільшого не визнають цього. Навіть кажучи про наших воїнів, бачимо багато прикладів, коли чоловіки, які пройшли війну, не витримують звичайних повсякденних негараздів. І найскладніше у цьому те, що вони не готові визнати, що у чомусь їм потрібна підтримка. Здебільшого про потребу у допомозі повідомляють родичі, але переважно тоді, коли ситуація ― катастрофічна, ― пояснила психологиня, арттерапевтка, кандидатка у психотерапевти за методом символдрама та гештальт терапії Оксана Поліщук.
Зараз Благодійний фонд ім. Тараса Карпи зосередив свою діяльність на батьках, які займаються будинками сімейного типу. Кажуть, що цей напрям роботи теж потребує чимало зусиль, адже багатьом, навіть тим, хто виконує свою опікунську роботу якісно, необхідна підтримка. Тут допомагає не тільки психолог, а й середовище. Бо об’єднують таких батьків спільні виклики та пошук правильних дій у різних складних ситуаціях.
Надалі психологині мають намір працювати з дітьми з будинків родинного типу. Невдовзі окремо розпочнуть роботу також із дівчатами-підлітками з кризового центру.
― Дитячі будинки сімейного типу зазвичай налічують до 10 дітей, тож важливо, як сприймають один одних. Необхідно, щоб вони мали зразок родинних взаємин. Знаємо приклади, коли навіть створюючи сім’ї, вихованці інтернатів мусять вчитися будувати стосунки, бо не мають патерних навичок. Адже інтернати забезпечують лише фізіологічні потреби дітей. Та завдяки правильній роботі, навіть зі складних ситуацій вдається виходити з позитивними результатами, ― акцентувала магістерка клінічної психології, когнітивно-поведінкова консультантка Наталя Герцунь. ― Наскільки бувають важкі ситуації, можна зрозуміти, знаючи випадки, коли діти відмовляються йти у нову сім’ю, бо живуть ідеєю, що у них є мама. Навіть знаючи, що вона їх залишила і постійно п’є, плекають надію, що рано чи пізно вона зміниться і все налагодиться. Тому у цих випадках обов’язковою є допомога психологів і таким дітям, і батькам із будинків сімейного типу.
В неділю, 15 березня 2020 року, о 16:00 у Галереї сценографії (вулиця Городоцька, 36) відбудеться відкриття виставки театральної родини Нірод.
Спершу виставка мала бути присвячена Ярославу Федоровичу Ніроду, як логічне продовження знайомства з його роботами, які можна було побачити в січні у Львові в рамках Київського трієнале сценографії. Та невдовзі у автора виникла ідея створити виставку не лише з його особистих напрацювань, а також з робіт свого батька, дружини, дітей, племінників та онуків, аби показати наскільки різнобічною, цікавою та неординарною є його сім’я.
Роботи 10 митців з родини Нірод показують як творча атмосфера в родині впливає та надихає всіх, і як, здавалось би, часто непов’язані речі настроєво та естетично перегукуються між собою.
«Під час будівництва Оперного театру русло Полтви становило небезпеку для майбутнього фундаменту, тому річку трохи посунули». Цей факт екскурсоводи розповідають туристам. А от де саме протікала річка Полтва до цього вони не кажуть. Може по центру театру де зараз вхід? Або ліворуч коло вулиці Фурманської? Між іншим, Ви знали що на момент будівництва Оперного театру Полтва вже п’ятдесят років як текла під землею, а над нею був сквер?
В 1842 році будувався театр графа Скарбека, сучасний Марії Заньковецької. Тоді ж на місці Оперного театру облаштували «громадський простір» з кущами, доріжками та фонтанами. А щоб всю цю красу під час злив не затоплювало фекаліями то Полтву закрили в кам’яний колектор. Разом з Маріїнською площею це були перші ділянки підземної Полтви.
Театр графа Скарбека у Львові. Фото кінця ХІХ століття
Прогулянковий сад на місці теперішнього Оперного театру. На задньому плані театр Скарбека. Полтва вже під землею.
Карта Львова середини ХІХ століття
Середині 19 ст. Видно закриту площу коло театру Скарбека. В той час решта Полтви була ще відкритою. Так тривало аж до будівництва Оперного театру. Тоді проклали бетонний колектор від театру Скарбека і аж до Маріїнської площі. Окрім усунення потопів та запахів це дало змогу перед новим театром облаштувати широку площу і довгу алею. Цими надбаннями ми користуємося і сьогодні.
Бетонний колектор Полтви під «Стометрівкою».Ще бетонний колектор Полтви. (с)Святослав Денисюк
До наших днів дійшло фото робіт по перенесенню старого колектора Полтви на нове місце. Завдяки цій світлині ми зараз точно можемо сказати кудою протікала Полтва до будівництва Оперного Театру.
Саме тут проводили роботи по перенесенню русла ПолтвиСтаре(ліворуч) і нове(праворуч) русла Полтви
Ліворуч на фото видно робітника який з тачкою спускається вниз. Під ним тече старе русло Полтви. Ліва стінка колектора викладена з тесаного каменю, а права вже розібрана. Камінь з колектора акуратно поскладано нагорі. Праворуч, ближче до театру Заньковецької, видно широкий жолоб. Це майбутнє нове русло Полтви. Воно дугою йде до місця звідки зроблене фото. Зараз це місце знаходиться на тротуарі коло кута теперішнього Оперного театру. Якщо відкрити один з люків, то можна побачити Полтву внизу. Це означає що від кута Оперного театру і далі вверх по течії Полтва зараз йде як і тоді, без змін.
Полтва, вид від кута фасаду Оперного театру в сторону вулиці Торгової
Вдалині на фото видно темне продовження тунелю. Цю ділянку колектора тоді не рухали і вона незмінною достояла до наших днів. Зараз до неї примикає «новий» бетонний колектор. Це характерне місце бо тут є люк через який можна вибратися на поверхню неподалік входу до камерної сцени театру Скарбека. То ж прив’язка до поверхні є доволі точна. А от загадковий виступ на лівій стіні колектора до 21 століття, на жаль, не дожив.
Перехід кам’яного колектора в бетонний. Вид проти течії після виступу. В стіні ліворуч є притока. Вона має люк коло камерної сцени Театру Марії Заньковецької
Що це був за виступ? Яка його функція? Може це стара опора моста через Полтву? Або частина укріплень Львова….? На щастя зберігся ще один схожий виступ кількома метрами нижче по течії. На старому фото його не видно бо він в чорному продовженні колектора. Але цей виступ знаходиться акурат під вул. Торговою. І виглядає як справжня опора моста чи фортечний мур.
Виступ в колекторі Полтви під вулицею ТорговоюЦей же виступ зблизька. Внизу йде цегла, а зверху тесаний камінь.
Зараз ми знаходимося в найстарішій частині колектора Полтви. Він був збудований ще за часів графа Скарбека. Колектор будували з цегли і тесаного каменю. Позаду нас залишився бетонний колектор який звели під час будівництва Оперного театру. Ми дивимося в сторону вул. Торгової, над головою гупає трамвай. Ліворуч ми бачимо виступ схожий як на попередньому фото. Тільки тут він нижчий і має цегляний обідок на рівні пояса. Навпроти нього праворуч є полтвопад з площі Ярослава Осьмомисла. Він несе воду аж від костелу Марії Сніжної. Зауважимо що на правому березі Полтви аналогічного дзеркального виступу колектора немає. Тобто такі виступи не були необхідною умовою будівництва в ті часи.
Фото Голема для масштабу 🙂 Полтвопад праворуч йде з вулиці Ярослава Осмомисла. Зверху видно жолоб для комунікацій.Фото після виступу. Вид в сторону Оперного театру
Це єдиний такого роду виступ в Полтві. Всюди колектор як колектор: широкі хідники та овальні склепіння. А попри цей ледве протиснешся. Яка була його функція? Для чого його тут поставили? Чи може не поставили а залишили? Бо він був добре збудований і шкода було розбирати…? Це вже на розсуд читачів та істориків.
Після цього виступу Полтва тече в сторону готелю Львів та далі по проспекту Чорновола на очисні споруди. А ми підбиваємо підсумки:
Під час будівництва Оперного театру Полтву посунули праворуч всього лише на кілька метрів.
Полтва перед самим Оперним театром тече своїм природнім шляхом. Зміни русла стосувалися правого боку театру.
Полтва була закрита ще задовго до побудови Оперного театру за часів графа Скарбека
В колекторі Полтви збереглася конструкція схожа на опору старого моста або частину фортифікацій міста.
Старе і нове русло Полтви на карті Львова
Час від часу у “світлих” головах геніальних львівських чиновників виникають думки щодо відкриття Полтви для загального огляду. Але геологи одноголосно стверджують – у Львові залишилось недостатньо джерел для існування міської річки. Тому Потва Назавжди залишиться частиною історії нашого міста.
Еммануїл Мисько (1929-2000).. Фото Романа Миська, 1970-і рр.
15 березня 2020 р. о 16 год. у Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (вул. Листопадового чину, 11) відбудеться Музичний вечір “Спомни собі тоті часи “, присвячений пам’яті видатного українського скульптора, педагога, суспільного діяча Еммануїла Петровича Миська (1929-2000), з нагоди 20-х роковин з Дня Його пам’яті.
Митець був багатогранною особистістю: скульптор, творець психологічного портрета, неперевершений шаржист, яскравий оповідач, запальний кулінар, професійний водій, завзятий мандрівник – дослідник Карпат та й інших куточків України, музикант – виконавець на мандоліні й губній гармошці. Але в пам’яті багатьох сучасників Мисько залишився талановитим “народним” співаком, в репертуарі якого були десятки українських народних пісень, що звучали на родинних святах, новорічних вечорах у Спілці художників, на відпочинку і при кожній нагоді в колі друзів…
Роксоляна Мисько-Пасічник
Тексти більшості пісень зібрала донька скульптора Роксоляна, і сьогодні пісні з “дідової скрині” звучать у виконанні його онука Гордія Старуха. А до 90-ліття від дня народження Еммануїла Миська пісні з його репертуару підготував хор “Надсяння”.
Серед близьких друзів родини Миськів впродовж багатьох років була родина Пекарів. І сьогодні улюблені пісні Еммануїла Миська підготував вокальний гурт “ДоЛяРе” під керівництвом Ігоря Пекара.
Афіша музичного вечора “Спомни собі тоті часи “
Тож нехай пісні, що прозвучать на Музичному вечорі, пробудять приємні спогади про давні часи: Спомни собі тоті часи Як ми з тобов гуси пасли. Спомни си, спомни си Спомни си, спомни си Моя мила, спомни си.
Модератор Вечора – музикознавець Роксоляна Мисько-Пасічник
Генеральний медіапартнер – краєзнавчий портал “Фотографії старого Львова”
Серед українців не так багато професорів Гарвардського та Колумбійського університетів. Тим більше – почесних докторів Альбертського університету, або ж членів інших знаних і шанованих інституцій Америки. Але Юрій Шевельов (1908 – 2002 рр.) був саме таким. Видатний мовознавець і редактор, історик української мови та літератури, театральний й літературний критик. Врешті, що не менш важливо, Юрій Шевельов був професором Харківського університету та національного університету “Києво-Могилянська академія”. Окремі сторінки біографії цього діяча писалися і “галицькою мовою”, адже якийсь час він проживав у Львові. Період короткий, але насичений подіями. Що головне – описаний вченим. Не скористатися цим – гріх. Тим більше, що сказане мало місце у 1943 році, коли Львів був під німецькою владою.
Юрій Шевельов. Фото з http://argumentua.com/
Дядя Вася і (не) задні двері
Перш ніж прописатися у Львові, Юрій Шевельов два роки очолював кафедру української філології у Харкові. Відтак його переїзд до міста Лева був, у якомусь сенсі, з присмаком авантюри і кроком у незвідане. Сам вчений про це сказав так: “Я не знав, які там були обставини, але якось був певний, що зустріну там Сімовича, дядю Васю, і що він прилаштує якось мене і всіх нас” (Шевельов переїжджав з рідними – Є. Г.).
Василь Сімович. Фото з https://zbruc.eu/node/33577
Василь Сімович – це український філолог, мовознавець, культурний діяч і член НТШ. Очевидно, саме він і мав подбати про акліматизацію колишнього харків’янина у Львові. Хоча не лише від Сімовича залежав загальний успіх кампанії. Як пригадує Шевельов, німці не надто позитивно ставилися до переміщення населення через Збруч – в обох напрямках. Для цього, як і після радянського “визволення”, потрібно було мати спеціальний дозвіл. Вчений назвав це дозволом від “німецького НКВД”.
Юрій Шевельов. Фото https://m.krytyka.com/
Дану ситуацію він описує дуже “смачно”, а з тим – щей іронічно: “Багато людей, особливо в націях, де сторіччя виробили рабську психологію, думають, що в складних обставинах, серед плетива заборон треба діставатися до мети задніми дверима, – я вірив у передні”. Одним словом, Юрій Шевельов одразу пішов до німецької комендатури і попросив дозволу на легальний переїзд та проживання у Львові. Сам був дуже здивований, але вийшов звідти зі схвальними штампами на паспортах. При цьому, особливих перевірок не було, анкет також не заповнював, про родовід і професію не питали. Просто уточнили чому їдуть саме до Львова. Почули відповідь про близьких і рідних і поставили на документах: “Зголосився 18 лютого 1943 року в міській командантурні Києва і спрямований далі до Львова. Не має права претендувати на використання залізниці”. Рішення підтверджували два підписи і печатка “з непривітним німецьким орлом”.
Юрій Шевельов в дитинстві. Фото з http://argumentua.com/
Лаконічна документальна комунікація вченого з чиновниками перейшла у нічим не відмінну усну. Шевельову наголосили, що з отриманим документом він може виміняти у банку рейхскомісаріатські карбованці на гроші. Також додали, що на прямий переїзд поїздом він не претендує. Натомість, може сісти на потяг до Здолбунева, а вже звідти – самому шукати варіанти добирання.
Очікування темряви і найсильніший образ воєнного часу
Саме так родина Шевельових і вчинила – того самого вечора вони сіли у купе і відправились у напрямку міста Здолбунів. Були приємно здивовані, що вагон, яким пересувалися, навіть опалювався. Їхні супутники – це винятково військові. Інших цивільних у вагоні не було. Білетів на проїзд родина не мала, хоч про це так ніхто і не запитував. У вагоні було так тісно, що спати вдавалося лише сидячи, але навіть це видавалося за щастя.
Юрій Шевельов в оточенні письменників. Фото з http://archiwum.thenews.pl/1/118/Artykul/359915
Разом із військовими вони випливли із вагонів на прохолодні вулиці Здолбунева. Там, з речами, окупували найближчі лавочки. Поруч не бачили жодного бюро або уповноваженої людини, аби хоч щось дізнатися і рухатися далі. Відтак просто застрягли на тій самій лавочці. Довкола був лише сніг, декілька будинків і вартовий – німець. Дивлячись на нього, Юрій Шевельов підкреслив, що німці нарешті одягнули своїх вояків відповідно до наших зим.
Потяги приїжджали вкрай рідко, але залишати вокзал видавалось великим ризиком. Можна було піти в командатуру і там про щось домовлятися, але тоді існувала загроза, що трапиться потяг і вони не нього не потраплять. Тому так і залишалися на своїх місцях. Лише коли почало темніти, до них підійшов вартовий і сказав, що скоро буде потяг до Львова. Проблема в тому, що там мало місця – лише для старших і дітей. Відтак самому Юрію Шевельову довелося їхати іншим потягом, з вугіллям, який був пізніше.
Видання спогадів Юрія Шевельова. Фото з http://argumentua.com/
Попри складність ситуації, цей епізод дуже вразив вченого. Юрій Шевельов пригадував, що саме це стало для нього одним із найсильніших образів воєнного часу – складно було відповісти, чому німецький вартовий вирішив їм допомогти. Шевельову було з чим порівнювати – у часі війни в нього збиралися стріляти, він неодноразово бачив померлих, а також – євреїв у Харкові, яких вели в ізоляцію. Тим не менше, саме доброта німця вразила його найбільше.
Lemberg
“Малі” і “старі”, як їх назвав Юрій Шевельов, заїхали до Львова спокійно і тепло. Він трохи набідувався. Було холодно, вугілля під ним вислизало і тому майже постійно доводилося за щось триматися. Оскільки все довкола намерзло, задоволення не з найприємніших. Відтак коли приїхали до Львова, були темними від вугілля і невиспаними, але прибули. “Світанок, ранок і – Львів. Чи то пак – такий ми читаємо напис великими чорними літерами – Lemberg”. Не без того, що інше місто, умови і середовище – це все стало новим і наступним викликом для вченого і його родини. Далі буде …
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Масенко Л. Шевельов Юрій Володимирович // Енциклопедія історії України, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
Молодий композитор зі Львова Микола Хшановський на початку 2020 року випустив свій перший альбом танцювальної музики, у якому поєднав сучасні електронні стилі. Маючи за спиною професійну консерваторську освіту, MusicDyer (творчий псевдонім Миколи) впродовж років своєї творчої діяльності завжди демонструє зацікавлення не лише академічною чи експериментальною музикою, а завжди шукає нові форми мистецької реалізації. В інтерв’ю композитор розповів про задум створення альбому, його особливості та значення в творчості.
Що наштовхнуло тебе на створення альбому «Терпсіхора», адже в Україні такий музичний напрям не надто поширений? Яка його ідея?
М. Х.: – Бажання видати альбом виникло вже давно, але у серпні 2019-го це стало метою. Якраз у той час я активно працював над сетом для Ночі контрастів (Контрасти – фестиваль сучасної музики у Львові. – М.Н.). І на щастя, саме тоді я знову зацікавився електронною танцювальною музикою.
Микола Хшановський
Альбом «Терпсіхора» – це моє власне бачення такої музики. Чому така назва? Все дуже просто. Якщо вірити словнику античної міфології, терпсіхора – муза танцю. Такою назвою я вирішив узагальнити усі стилістичні відмінності треків, які увійшли в цей альбом. Адже попри моє початкове бажання написати альбом техномузики, я помітив, що при створенні певного треку мені часто стає тісно в рамках конкретного стилю. І дійсно я не є прихильником сповідування якогось одного жанру. Це все одно, що усе життя писати виключно прелюдії. Думаю, усі згодяться, що це тупиковий підхід. Варто завжди шукати нове звучання, експериментувати. Тому я комфортно почуваюся, поєднуючи елементи electro, trance, deephouse, synthwave, techno й інших жанрів. Роблю це смачно та водночас акуратно.
Приблизно рік тому один знайомий львівський композитор казав: «Я послухав усі твої треки на ютюбі, і майже у кожному ти міксуєш різні жанри. Я не знаю як ти це робиш, але у тебе це вдається. Усе звучить дуже гармонійно, немає відчуття вінегрету. Це напевно твоя фішка». Не знаю, напевне. Зрештою послухайте і переконайтесь самі.
Яке значення альбом має для твоєї творчості? Що його відрізняє від інших твоїх композицій?
М. Х.: – Цей альбом для мене має особливе значення, так як він є дебютним, першим. З одного боку це хороший старт, з іншого – підсумок певного пройденого етапу, процес усвідомлення. Також це певного роду звіт перед самим собою, адже останні написані мною треки, зокрема альбом «Терпсіхора» можна сміливо назвати новим етапом самовдосконалення. Тут мається на увазі як і тривалість самих композицій, тобто оперування довшими відрізками часу, так і їх змістове наповнення. Якщо говорити про фактуру: з початку 2019-го у проектах моїх треків дуже часто можна нарахувати близько 30 різного роду девайсів: тут тобі і синтезатори, і драм-машини, і семплери, і компресори, і арпеджіатори, і ревербератори, і лупери, і скрімери… Ну чим тобі не оркестр?
Микола Хшановський
Хоча звичайно я не є прихильником «багато означає круто». Також вважаю що десятихвилинний трек не є автоматично кращим за трихвилинний. Але тут мова йде про інше, про якість. І якщо бути відвертим, то мені дуже часто вдається написати повністю самодостатній трек на 3 хвилини, маючи на озброєнні всього 3-4 девайси, або ж взагалі один аудіо редактор.
Тут все залежить від ідеї. Одним з прикладів такої музики може слугувати скетч «News». Київський композитор Олексій Шмурак після прослуховування цього скетчу надіслав мені 2 голосових повідомлення. В них він дуже чітко підмітив наступне: «Ти перейшов від музики як потоку до музики як вираження змісту. Швидше за все на тобі відобразився досвід створення музики до театральних вистав (постановок), а також досвід, пов’язаний із написанням комерційної музики, де дуже важливо передати конкретні емоції і конкретні смисли. Також твоє висловлювання знаходиться вже не у часі, ну тобто що це могло б звучати і 7, і 10, і 50 хвилин, а воно знаходиться швидше у просторі. Тобто ти створюєш простір. І в цьому розумінні ти став ближчим до таких речей як інсталяції, відео–арт і тому подібне».
– Що для тебе є найважливішим при створенні нових треків та композицій?
Найважливішим принципом для мене є робота з матеріалом – одна з основ композиторської професії. І тут не важливо чи це одна нотка, чи тембр, чи певний ритмічний малюнок, чи якесь остінато – з будь-чим потрібно працювати. Також важливе місце зараз для мене займає саунд-дизайн. У своїх треках я ніколи не обираю звуки просто так – «аби було». Вони усі унікальні, усі на своєму місці і завжди у своєму унікальному оточенні. Протягом треку я відмовляюся від початкових тембрів і обираю нові лише, якщо перші себе повністю вичерпали (що в електронній музиці в принципі нонсенс) або якщо, знову ж таки, мені ці зміни диктує концепція конкретного треку.
Хшановський Микола – композитор, бітмейкер, музикант. Автор музики найрізноманітніших напрямів та жанрів: сучасна класика, електроакустика, акусматична музика, музика для театру, музика для об’єктів, хаус, техно, ґлітч, хіп-хоп, треп, диско, edm, dancehall, minimal, psychill. 2007–2011 навчався у Рівненському музичному училищі як теоретик. 2016 – диплом магістра з композиції (Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка).
Відвідав численні воркшопи, семінари та майстер-класи з відомими композиторами, серед яких Йоганнес Шьолльгорн [DE], Єжи Корновіч [PL], Клеменс Ґаденштетер [AT], Каспар Йоганнес Вальтер [DE], Войцех Відлак [PL], Ельжбета Сікора [PL-FR], Йорґ Біркенкьоттер [DE], Клаус Ланґ [AT], Сєрґєй Нєвскій [RU-DE], Мартін Шюттлєр [DE], Алла Загайкевич [UA], Сара Нємцов [DE], Матіас Кранебіттер [AT], Даріуш Пшибильський [PL], Максим Коломієць [UA].
Учасник міжнародних майстер-класів нової музики “Course” (з 2014 по 2018), проекту “Міжнародні електроакустичні майстерні” (Київ, 2017), лауреат I премії міжнародного конкурсу-фестивалю мистецтв “Станкович фест” (2017) та III премії міжнародного конкурсу композиторів “Gradus ad Parnassum” (Київ, 2016). Музика Миколи Хшановського виконувалась в рамках численних фестивалів та проектів, включаючи “Музичні зустрічі польської та української молоді” (Львів, 2014), “Академія” (Львів, 2015), “ДонКульт” (Львів, 2015), “aXes.Triduum Muzyki Nowej” (Краків, 2015), XIV міжнародний форум “Музика молодих” (Київ, 2016), “Miesiąc Lwowski ESK” (Вроцлав, 2016), “Сакральний простір” (Львів, 2016), “Львівські прем’єри” (Львів, 2016), “Desk Music” (Львів, 2016, куратор), “Synthèse” (Львів, 2017, куратор), “Контрасти” (Львів, 2014–2019), “Один в кубі” (Львів, 2017), “OUA-EMF2017” (О́сака, 2017), “Нова музика Львова” (Київ, 2017), “Vox Electronica” (Львів, з 2014 по 2019), “Два дні й дві ночі нової музики” (Одеса, з 2015 по 2019). Автор музики до вистав “Пригоди Тома Сойєра” (Перший театр, Львів, 2018), “За двома зайцями” (студ. робота у приміщенні театру Лесі, Львів, 2018), “Яма” (студ. робота, Перший театр, Львів, 2019).
Микола Хшановський
Сфера зацікавлень: сучасна класична музика, електронна музика, техно музика, музика до відеоігор, створення графічних партитур, аудіо перформенсів; написання музики для театральних вистав, поетичних читань, танцювальних колективів, клубних виступів тощо. Також композитор постійно активно поновлює список власних творів “для плівки”.
Засновник мистецького дуету «WordOfBeat», де він разом із Сергієм Шаіповим оригінально поєднують сучасну музику й поезію. Проекти, які вже були реалізовані: «Інспірація» (Львів, фестиваль «Vox Electronica», 2016), «Компресовані Читання» (Львів, фестиваль «Контрасти», 2017), «Director’s Cut» (Львів, мистецький проект «Один в кубі», 2017), «Амбівалентність» (Львів, фестиваль «Vox Electronica», 2018). «Амбівалентність» – четвертий авторський проект дуету, котрий втілив у собі ідею протилежності як єдності, двоїстості як двонаправленості, а неоднозначності як засобу вираження змісту. З іншого боку «Амбівалентність» – мікс ембіенту, дарквейву, лайв електроніки, текстової романтики, відео та елементів перформансу. Проект вже став своєрідною візитною карткою Миколи та Сергія, адже 25-го січня цього року хлопці презентували «Амбівалентність» на сцені Львівської національної філармонії у рамках серії концертів Pro et contra. Сцена нової музики.
На перший погляд може здатися парадоксальним, що витоки Жулинської парафії слід шукати не в самому Жулині, а в сусідніх Підгірцях поблизу Стрия. Проте саме...
