Моє дитинство минуло на вулиці з неймовірно гарною назвою – Садова. Це була маленька вуличка з усього лише одинадцятьма одноповерховими будинками, які потопали в гущавині садків з весни до пізньої осені. А взимку вулиця ставала просто маленьким “Буковелем”, збираючи на свою засніжену гірку дітвору з усієї округи.
![Останній “старожил” з вулиці Садової – хата, що стала хлівом](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/31Ostanniy-starozhyl-z-vul.-Sadovoi.-khata-shcho-stala-khlivom.jpg?resize=696%2C522&ssl=1)
Садова починалася одразу за перехрестям вулиці Житинської з вулицями Міцкевича та Млинівською і прямувала крутим схилом до старої Глибокої. Житинська нині носить ім’я космонавта Юрія Гагаріна, Млинівська – Князя Володимира, а Садова з її такими ж мініатюрними сусідками — Соколиною та Крилова — зникла назавжди на початку 1980-х років. На їх місці одразу виросли дві панельні непривабливі 9-поверхівки. Тим, хто мешкав колись на цих вулицях, не впізнати свого рідного закутка. Зникли майже усі будинки, викорчувано садки, схилилася нижче до землі крута гірка.
У дворі панельок причаївся лише один до невпізнанності перебудований будинок, у якому за моєї пам’яті мешкала родина шевця Трохима Півненка, та поруч сусідська старенька дерев’яна хатина, яка нині вже стала хлівом.
![Родина Захарчуків, 1960-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/16-Rodyna-Zakharchukiv-1960-i-rr..jpg?resize=696%2C463&ssl=1)
Вулиця Садова з’явилася у Рівному в міжвоєнний період, коли забудовувався перспективний район Грабник. Але на противагу елітним вулицям Шемплінського чи Островського в цьому районі одержали земельні наділи і будувалися містяни з невеликими статками, серед яких більшість були поляки. Як свідчать архівні документи, тут в довоєнний період мешкали Червінські, Шаховичі, Логошовці, Журавльови, Бржецькі, Рогальські. Будинки були дерев’яні з 1-2 кімнатами, деякі були розраховані на проживання двох сімей.
![З сімейного альбому Галини Урусової (Ямкової), 1950-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/17-Iz-simeynoho-albomu-Halyny-Urusovoi-YAmkovoi-1950-i-rr..jpg?resize=696%2C500&ssl=1)
Після закінчення Другої світової війни в старих хатах заселилися нові люди, більшість з яких прибулі до Рівного східняки. Так в моєму будинку № 8, який був єдиним державним і найбільшим на вулиці (мав чотири окремі квартири) жили працівники банку, який знаходився на тодішній Червоноармійській (тепер – С. Петлюри).
![Шлюбне фото Надії і Бориса Луковських, 1938 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/13SHliubne-foto-Nadii-i-Borysa-Lukovskykh-1938-r..jpg?resize=696%2C1058&ssl=1)
На вулиці не було ні мощеної дороги, ні тротуару. Та кожен господар попід своєю дерев’яною огорожею висаджував прості, але такі милі духмяні квіти – чорнобривці, настурцію, нагідки, матіолу, запах від яких, здається, проріс назавжди у відчуттях кожного з моїх ровесників.
![Сім’я Урусових на вулиці Садовій, 1950-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/18Simu2019ia-Urusovykh-na-vul.-Sadoviy-1950-i-rr..jpg?resize=696%2C957&ssl=1)
![Галя Урусова на вулиці Садовій, 1950-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/15-Halia-Urusova-na-vul.-Sadoviy-1950-i-rr..jpg?resize=696%2C957&ssl=1)
Наш будинок вважався двоповерховим, бо стояв під горбом і перший поверх був напівпідвальним, а вже другий мав більш пристойні житлові приміщення. У цьому напівпідвальному помешканні я прожила свої перші сім років.
![аля Войчук (Данильчук) на вулиці Садовій (ліворуч – 1954 рік), і Галя школярка (праворуч – 1960-й рік)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/2Halia-Voychuk-na-vul.-Sadoviy-1954-r..jpg?resize=696%2C485&ssl=1)
![Леонід і Галя Войчуки, 1954 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/4Leonid-i-Halia-Voychuky-1954-r..jpg?resize=696%2C1078&ssl=1)
Пригадую найменші деталі нашої квартири. Одна стіна підвальної кімнати, біля якої стояло ліжко, повністю опиралась на землю і завжди була мокрою, з жовтими плямами (мама казала, що “то грибок її їсть”). Інші стіни були наполовину врослі в землю. Пам’ятаю лише жіночі і чоловічі ноги, які бачила у вікні. А ще бачила широколисті корчі півників, які зазирали прямо у вікно з грядки, яка була на рівні підвіконня… Коридор без світла і без підлоги, в якому завжди шкреблися миші. У кухні жила наша названа бабуся Агафія.
![Галя Войчук (біля ялинки) в квартирі на . Садовій, 8, 1958 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/3Halia-Voychuk-bilia-ialynky-v-kvartyri-na-vul.-Sadoviy-8-958-r..jpg?resize=696%2C990&ssl=1)
![Агафія Маковська і Леонід Войчук, 1953 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/5Ahafiia-Makovska-i-Leonid-Voychuk-1953-r..jpg?resize=696%2C1066&ssl=1)
Другий поверх займало три сім’ї. Старенька одинока бабуся, яку всі звали Василівна. Вона втратила на фронті синів і тому одержала цю державну квартиру. Її сусідкою через коридор була Катерина Богуш із старенькою хворою матір’ю. Найбільш пристойно і багато за тими часами жила тітка Дуся з чоловіком Тимофієм, які вважалися “банківською елітою”.
![Віра Кардашова на вулиці Садовій. 1960-і рр..](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/25Vira-Kardashova-na-vul.-Sadoviy.-1960-i-rr...jpg?resize=696%2C588&ssl=1)
За порогом нашої оселі, спускаючись до вулиці Глибокої, був “великий” чудовий сад і клаптик огороду. То нічого, що в тому садку росло всього чотири дерева! Неймовірно соковита груша, абрикос (такого смаку більше в житті я не зустрічала) та дві зимові яблуні, які скоріше слугували тренажером для дітей-верхолазів. Це було найпрекрасніше, що в нас було. Там пройшли найщасливіші дні мого раннього дитинства. Там можна було залізти в корчі малини і гратися досхочу в ляльки, або вилізти на аличу і голосно співати: “Шахтарочка молодесенька, в мене чорних брів нема, та я не журюся”.
![Леонід Войчук. Дитинство на Садовій, початок 1950-х років](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/7Leonid-Voychuk-u-dytynstvi-pochatok-1950kh-rokiv-1024x686-1.jpg?resize=696%2C466&ssl=1)
![Софія Войчук з племінником Борисом Луковським, 1950-і.роки](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/8-Sofiia-Voychuk-z-pleminnykom-Borysom-Lukovskym-1950-i.jpg?resize=696%2C997&ssl=1)
Гірше було взимку, коли більшість часу ми проводили у тісному сирому підвалі, а потім чомусь казали, що в дітей розвивається недокрів’я.
![Валя Літвіненко на подвір’ї будинку по вулиці Садова, 8, 1959 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/12-Valia-Litvinenko-na-sanchatakh-na-podviru2019i-budynku-po-vul.-Sadova-8.-1959-r..jpg?resize=696%2C937&ssl=1)
Мої перші подружки з рідної вулиці. На все життя ми залишились подругами і покумилися із Валею Літвіненко, яка жила в будиночку № 3.
![Сусіди з вулиць Садова та Глибока. Сімейний альбом Купчаків. 1960-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/22Susidy-z-vulyts-Sadova-ta-Hlyboka.-Simeynyy-albom-Kupchakiv.-1960-i-rr.-756x1024-1.jpg?resize=696%2C943&ssl=1)
![Сім’я Купчаків, 1960-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/20Simu2019ia-Kupchakiv-1960-i-rr..jpg?resize=696%2C944&ssl=1)
Ми народилися з різницею в один день, одного року пішли до школи, я – в школу № 10, вона – в школу № 5. Це в їхньому домі я вперше побачила телевізор, бобінний магнітофон, акваріум з рибками і співучих канарейок у клітці. З дитячих років до сьогодні ми в гарній дружбі із великою родиною Купчаків з вулиці Садової № 11.
![Сестрички Галя і Леся Навроцькі та сестрички Валя і Наталка Купчак, 1960-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/19Sestrychky-Halia-i-Lesia-Navrotski-ta-sestrychky-Valia-ta-Natalka-Kupchak-1960-i-rr..jpg?resize=696%2C950&ssl=1)
У пам’яті оживає Неля Півненко – маленька співачка, з якою я пішла в один клас і трагічно втратила її в 1965-му. Сестрички Леся і Галя Навроцькі, які і зараз мешкають у Рівному.
![Валя Ященко. 1970-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/23Valia-YAshchenko.-1970-i-rr..jpg?resize=696%2C923&ssl=1)
![Сім’я Ященко з родиною, 1970-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/24Simu2019ia-YAshchenko-z-rodynoiu-1970-i-rr..jpg?resize=696%2C506&ssl=1)
У будинку № 4 жила родина Ященків. Мама цієї сім’ї пані Зося була чудовою кравчинею, послугами якої користувалися усі сусіди. Пройдуть роки і її старша донька Валентина напише яскраві спогади про свою сім’ю, про наших спільних друзів і сусідів, про Рівне далеких повоєнних років.
![Леонід Войчук](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/9Leonid-Voychuk.jpg?resize=696%2C1018&ssl=1)
![Віктор Кардашов, 1950-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/26Viktor-Kardashov-na-sanchatakh-z-sobakoiu-1950-i-rr..jpg?resize=696%2C500&ssl=1)
![Зимова гірка. 1960-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/28Zymova-hirka.-1960-i-rr..jpg?resize=696%2C483&ssl=1)
![Неля Півненко і Марія Федорчук, 1960 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/29Nelia-Pivnenko-i-Mariia-Fedorchuk-na-sanchatakh-1960-r..jpg?resize=696%2C467&ssl=1)
Сусіди на Садовій жили дружно, без особливих секретів один від одного, допомагали при потребі, позичали кілька карбованців до зарплати. А найбільше єднали сусідів діти, бо гуртом вони переходили з двору в двір, щоразу вигадуючи нові забави. А найкращим місцем збору дітвори була зимова гірка, на якій їхали поїздом зв’язані між собою санчата. Лижня, прокладена від Житинської до Глибокої, трампліни, снігові барикади та снігові баби, які ліпилися гуртом…
![Борис Луковський та Ірина Герасимова, 1940-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/10Borys-Lukovskyy-ta-Iryna-Herasymova-1940-i-rr..jpg?resize=696%2C918&ssl=1)
Ми любили свою вулицю, де було стільки цікавого і незвіданого. Найбільш загадковим місцем, де ми проводили свої літні дні, був обрив понад вулицею Глибокою. Там впродовж багатьох років люди брали крейду для господарських потреб і з часом на пагорбі утворилися глибокі печери, в які кортіло залізти, пересиливши страх і жахливі оповідки, що передавалися від старших друзів. Там було найкраще бігати і грати в “козаків-розбійників”.
![Подружки з вул.. Садової, 1950 рік. З родинного архіву Ященків.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/27Podruzhky-z-vul..-Sadovoi-1950-r.-Z-rodynnoho-arkhivu-YAshchenkiv..jpg?resize=696%2C510&ssl=1)
А ще з пагорбу на Садовій було добре видно високі дерев’яні вежі електростанції, яка знаходилася за Устею. Та й до річки було рукою подати. І ми бігали туди збирати квіти, рвати на Трійцю лепеху, або ж з бабцею ходили полоскати білизну “на цементі”, через який стікала джерельна вода в річку.
![У центрі подружжя Олександр і Лариса Літвіненко, мешканці вул. Садова, 3. 1950-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/11U-tsentri-podruzhzhia-Oleksandr-i-Larysa-Litvinenko-meshkantsi-vul.-Sadova-3.-1950-i-rr..jpg?resize=696%2C503&ssl=1)
![З сімейного архіву сім’ї Літвіненко, 1960-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/14-Iz-simeynoho-arkhivu-simu2019i-Litvinenko-1960-i-rr..jpg?resize=696%2C487&ssl=1)
Відомий був наш район в повоєнний час і базаром, який розташувався у трикутнику між вулицями Житинською і Бармацькою. Частина торгової площі використовувалася для торгівлі усякими домашніми речами, які люди просто викладали на землю перед собою. А за штахетною огорожею різноголосо гудів сільськогосподарський ринок, де продавали поросят і корів, овочі і збіжжя. Базар працював у неділю і з самого ранку тягнулися сюди звідусіль підводи з крамом. Хлопці і навіть чоловіки з нашої вулиці з відрами йшли до колонки, яка була поруч, і за 10 копійок за відро напували коней, які пройшли не один десяток кілометрів. Це був такий “крутий бізнес” наших людей.
![Дівчинка з вулиці Соколиної. 1970-і рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/30Divchynka-z-vul.-Sokolynoi.-1970-i-rr.z-sobachkoiu.jpg?resize=696%2C893&ssl=1)
Місто невпинно розросталося з початком 1960-х років. Житинська була названа іменем першого космонавта СРСР, а Бармацька стала носити ім’я космонавтки Терешкової. На місці старого базару розпочалося будівництво Палацу культури текстильників, яке по-праву заслужило назву “довгобуд”. Запрацював завод газорозрядних приладів, а поруч з ним виросли перші “хрущовки”.
![Колись тут була вулиця. Тепер подвір’я багатоповерхівки. Фото 2019 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/10/33-Kolys-tut-bula-vulytsia.-Teper-podviria-bahatopoverkhivky.-Foto-2019-roku.jpg?resize=696%2C522&ssl=1)
А зелений пагорб ще жив своїм патріархальним спокійним життям, поки не запланували збудувати там довжелезний панельний 9-поверховий житловий будинок. Мої сусіди одержали квартири — дехто в новозбудованому будинку на цьому ж місці, інші — стали мешканцями мікрорайону “Північний”. Але кожен забрав з собою добру пам’ять і пожовклі світлини з вулиці, якої вже немає.
Галина ДАНИЛЬЧУК