Будинок Львівського національного університету імені Івана Франка у Львові (до 1939 р. університет ім. Яна Казимира) побудований в 1877-1881 рр. (на місці давнього «Казино Гехта») за проектом австрійського архітектора Юліана Гохберґера як споруда Крайового сейму Галичини.
Монументальна будівля сейму виконана під впливом офіціальної неоренесансної архітектури Відня другої половини ХІХ ст. і є яскравим прикладом гармонійного поєднання архітектури з багатством скульптурно-орнаментального оздоблення. Галицький сейм можна поставити в один ряд з іншими монументальними спорудами європейських парламентів, споруджених у той час – будинку угорського парламенту у Будапешті, австрійського парламенту у Відні та рейхстагу у Берліні.
На другому поверсі Галицького сейму розташовувалися найбільш парадні приміщення. Тут, крім репрезентаційних кімнат, знаходилися зала засідань Крайового сейму і так звана «зала маршалів». Залу засідань прикрашала картина «Люблінська унія», залу маршалів (голів парламенту) – «Конституція 3 травня». Обидва полотна належали од робіт відомого польського художника Яна Матейка. В залі маршалів висіли портрети крайових маршалів: графа Альфреда Потоцького, Миколая Зиблікевича (роботи Я. Матейка), графа Володимира Дідушицького, князя Леона Сапеги і графа Станіслава Бадені (роботи К. Похвальського). Частина цих картин, зокрема «Конституція 3 травня 1791 р.» і «Люблінська унія» Я. Матейка зберігається сьогодні у Варшаві.
Зала засідань Крайового сейму за проектом могла вміщати 230 послів. Сидіння в залі розміщувались півколом, підносилися амфітеатром і поділялися проходами вздовж променів кола. При фронтальній стіні на подіумі знаходилося крісло маршала, нижче з обох його сторін розміщалися місця для чотирьох секретарів сейму. Перед кріслом маршала була встановлена трибуна для виступів, перед якою сиділи стенографісти. Поряд знаходилися крісла для урядового комісара і трьох референтів сейму. Від місць, де сиділи стенографісти, під кріслом маршала, був розташований коридор, який вів до офісу стенографістів, що знаходився в правому поперечному крилі сейму від подвір’я. В кутах зали на рівні її другого ярусу виступали великі ложі, призначені для віцемаршала, членів Державної ради і журналістів. Ложі з правої сторони та ложі, розміщені по периметру заокругленої стіни зали, призначалися для публіки. До лож для публіки вели дві півкруглі в плані сходові клітки, розташовані з обох сторін центральної частини будинку сейму. Члени сейму заходили до своїх лож зі середини зали з допомогою круглих металевих сходів, розміщених у кутах зали.
Подіум зали сейму стояв на склепіннях, що опиралися на металеві стовпи. Обширний простір під залою засідань займав архів. Освітлювалася зала через скляні стелю та дах. Враховуючи великий проліт зали, конструкції стелі і даху були виконані з металу.
Увечері зала освітлювалася з допомогою гасових ламп. Тут, 14 червня 1881 р. вперше у Львові за ініціативою інженерів Романа Гостковського і Францішка Рихновського з’явилося електричне світло.
Зала засідань сейму колись була прикрашена живописом – фризом польського художника Генрика Родаковського. Він знаходився на стіні за трибуною маршала. Тут у півциркульних нішах художник зобразив державотворців: Мойсея, Лікурга, Солона і Юстиніана. На полях між нішами розміщалися алегоричні полотна, які представляли Віру, Працю, Сільське господарство, Промисловість, Інтелектуальне життя і Мистецтво.
В поодиноких алегоричних постатях фризу Г. Родаковський подав цикл портретів тодішніх знаменитостей політичного, літературного та мистецького світу Галичини.
За даними петербурзького журналу «Край», фриз Г. Родаковського вперше був відкритий для публічного огляду на засіданні сейму 10 листопада 1889 р. Пізніше, під час Другої світової війни, фриз зник за невідомих обставин. Під час якої окупації – радянської чи німецької – він пропав – невідомо. Це питання досі залишається відкритим. Існує припущення також, що фриз Г. Родаковського був затинькований в радянський період. Очевидно, при реставрації зали засідань сейму необхідно було б дослідити місце, де він знаходився.
До нашого часу збереглися дві фотографії зали засідань з кінця ХІХ – початку ХХ ст. Одна з них, на якій зображена бічна стіна зали засідань, виконана фотографом Зигмунтом Ґольдгаммером, який працював у Львові у 1899-1903 рр. Друга, на якій видно фриз роботи Г. Родаковського, вірогідно також належить до робіт З. Ґольдгаммера і відповідно виконана також на рубежі століть.
В центральному корпусі знаходилися парадні сходи з вестибюлем і основні приміщення сейму. Головні шестимаршові сходи служили депутатам, які з вулиці Словацького через вестибюль входили до будинку. Ці сходи та галерея навколо них забезпечували комунікацію між залою засідань сейму, його приміщеннями і покоями Крайового управління.
По обидві сторони від центральної осі будинку на рівні галереї перед входом до зали засідань раніше знаходились дві скульптурні групи, виконані Зиґмунтом Трембецьким. Ці групи представляли чотирьох польських і давньоруських правителів: князів Мєшка І та Володимира Великого, які запровадили християнство, а також короля Казимира Великого та Ярослава Мудрого. Під час Другої світової війни або відразу ж після неї ці скульптури безслідно зникли.
Під парадною сходовою кліткою головного корпусу споруди розміщалися гардероби. Сходи, витесані з теребовельского каменю, освітлювалися через осклені стелю та дах, що були виконані з металевих конструкцій.
Неоренесансна декорація сходової клітки і зали засідань виконана за проектом скульптора Леонардо Марконі (1880 р.). Декорація зали засідань збереглася зі значними змінами. Вона реконструйована в 1923 р. (за проектом 1920 р.) і в 50-х роках ХХ ст. Вестибюль університету сьогодні покриває стінопис в стилі цього ж часу.
Христина ХАРЧУК
Джерело: Галицька брама № 4-6, квітень-травень-червень 2002 р.
“…з вулиці Словацького…” ???