додому Блог сторінка 333

Капітан Владислав Трушковський

Капітан Владислав Трушковський

У Львові на Личаківському цвинтарі є напрочуд гарний нагробок родини Закрейсів і Трушковських, біля якого часто починаються екскурсії по кладовищу.

Розповідь екскурсоводів зазвичай зосереджується на скульптурі жалібниці, яка увінчує гробівець, адже про самого Владислава Трушковського, героя війни біля м. Ґаза, відомо дуже мало. Публікації зазвичай подають багату інформацію щодо авторів пам’ятника і скупу щодо похованих під ним членів родини.

Нагробний пам'ятник родини Закрейсів-Трушковських. Джерело: Вікіпедія
Нагробний пам’ятник родини Закрейсів-Трушковських. Джерело: Вікіпедія

Пам’ятник складається з чотирьох принципових елементів, кожен іншого авторства.
На високому постаменті, виконаному з чорного мармуру Генриком Перьє, поміщено, відлиту з бронзи, прекрасну статую скорботної плачки авторства Яна Юліана Нальборчика. До речі, це єдина на Личаківському цвинтарі робота професора “Львівської політехніки”, знаменитого педагога і організатора львівського художнього середовища.

На одній з мармурових плит знаходиться барельєф з бронзи авторства Б. Солтиса. На ньому зображено лицаря у середньовічних обладунках, який прихилив коліно перед входом до Храму Гробу Господнього в Єрусалимі. В одній руці він тримає шолом, а іншу притиснув до серця. В лівому нижньому куті можна побачити картуш з зображенням Єрусалимського хреста.

Нижче барельєфу знаходиться велика бронзова таблиця з написом, зроблена у відомій варшавській фірмі братів Лопенських. Нагорі таблиці зображено герб Кустодії Святої Землі і герб Дорогослав, до якого належав рід Трушковських. Напис на ній інформує:

“У Єрусалимі в катакомбах OO. Ассумпціоністів спочиває вічним сном Владислав Трушковський гербу Дорогослав, лицар Гробу Господнього, капітан-комендант артилерії австрійських військ на турецькому фронті. Поліг героїчною смертю у битві під Ґазою 26 березня 1917 р. Нагороджений численними високими австрійськими, німецькими і турецькими орденами”.

Бронзовий барельєф і таблиця
Бронзовий барельєф і таблиця

Якщо когось цікавить, чому В. Трушковський похований в далекому Єрусалимі, то одразу скажу, що перебіг Першої світової війни на Близькому Сході був дуже складний з огляду на різні країни і війська, які втягнулись у ці події. Досить сказати, що австро-угорський офіцер польського походження В. Трушковський керував угорською дивізією, яка допомагала турецькій армії в Палестині, і загинув від куль австралійських кавалеристів, які воювали в складі Єгипетської армії британських військ.

Тому, не заглиблюючись занадто в світову історію, познайомимось з нашим лицарем Гробу Господнього.

 Австро-угорські офіцери після меси в Єрусалимі. Перші два офіцери зі сторони священика зліва направо: майор Адольф фон Марно і капітан Владислав Трушковський. Це єдине фото, на якому В. Трушковський  був ідентифікований. На інших фото ідентифікацію капітана було зроблено на основі цієї. Оригінал фото зберігається у Віденському архіві.
Австро-угорські офіцери після меси в Єрусалимі. Перші два офіцери зі сторони священика зліва направо: майор Адольф фон Марно і капітан Владислав Трушковський. Це єдине фото, на якому В. Трушковський  був ідентифікований. На інших фото ідентифікацію капітана було зроблено на основі цієї. Оригінал фото зберігається у Віденському архіві.

Владислав Трушковський народився у Львові 3 травня 1876 року. Його батько – головний інспектор державної залізниці Фелікс Трушковський.
З австрійських військових архівів відомо, що В. Трушковський почав свою військову кар’єру у віці 19 років, служив у різних підрозділах артилерії і авансував у військових званнях, поки в 1913 році не став капітаном (у віці 37 років). Навесні 1916 року він був відправлений до Палестини в якості коменданта 2-ї батареї гаубиць 6-го артилерійського полку. Батарея під командуванням капітана В. Трушковського складалася в основному з етнічних угорців.

Австро-угорські війська залишають Єрусалим, 1916 рік. У першому ряді другий вершник зліва, швидше за все, капітан В. Трушковський
Австро-угорські війська залишають Єрусалим, 1916 рік. У першому ряді другий вершник зліва, швидше за все, капітан В. Трушковський

Головним завданням двох батарей була підтримка артилерійським вогнем турецького наступу на Суецький канал, а потім, після невдалого наступу, утримування фронту разом з турками на лінії Ґаза – Беер-Шева. Вони пройшли через велике випробування на міцність у першому ж бою біля Ґази у березні 1917 року. При цьому за два тижні до бою командуючий операцією майор Адольф Марно раптом був переведений на італійський фронт і капітан Владислав Трушковський був призначений на його місце в якості головного коменданта цілої дивізії.

Австро-угорська артилерія перед Куполом Скелі в Єрусалимі, 1916 год. Чорноволоса постать в центрі, без головного убору, ймовірно, капітан В. Трушковський.
Австро-угорська артилерія перед Куполом Скелі в Єрусалимі, 1916 год. Чорноволоса постать в центрі, без головного убору, ймовірно, капітан В. Трушковський.

18 березня В. Трушковський, командуючи двома батареями гаубиць в позиціях навколо Ґази, встановив свій командний пункт у верхній частині стратегічно важливого пагорбу Алі Мунтар, який височіє близько 70 метрів над містом Ґаза.
Британська кавалерія і піхота почали атаку 26 березня. Після важких боїв артилеристи були змушені відступити, залишивши свої гаубиці. Після цього британська піхота атакувала Алі Мунтар. Оточені британцями В. Трушковський і його офіцери не мали шансів на порятунок.

Пагорб Алі Мунтар
Пагорб Алі Мунтар

Пагорб Алі Мунтар залишився в руках англійців до вечора. Під час відновлення боїв вдень, союзним турецьким, австро-угорським і німецьким військам вдалося змусити британців відступити. На заході всі позиції навколо Ґази опинились в руках турків та їхніх союзників.
Крім капітана В. Трушковського тоді загинуло чотири угорські артилеристи. Усі п’ятеро загиблих були поховані поблизу Ґази. Місце чотирьох з них залишилось невідоме. Але зовсім інакше виглядає історія поховання Владислава Трушковського.

Австро-угорська військова похоронна процесія в Ґазі. Фото, ймовірно, було зроблено 12 квітня 1917 року, відразу ж після ексгумації капітана Трушковського.
Австро-угорська військова похоронна процесія в Ґазі. Фото, ймовірно, було зроблено 12 квітня 1917 року, відразу ж після ексгумації капітана Трушковського.

Тіло В. Трушковського було вийнято з могили 12 квітня і доставлено в автомобілі швидкої допомоги до Єрусалиму з наміром там його поховати. Ця ексгумація була першою у довгому ланцюгу змін місця поховання, які покійний капітан повинен був перенести через часті зміни у глобальній політичній ситуації. Ці перипетії призвели до чотирьох поховань його тіла.

Останки капітана В. Трушковського були ексгумовані і вивезені з Ґази, щоб він міг спочити в більш гідному місці до остаточної перемоги, коли його тіло мало б бути передано на вічний спочинок у рідне місто Львів.

Тимчасовий притулок для останків капітана було знайдено в Єрусалимі, в склепі колишнього французького монастиря отців Ассумпціоністів на горі Сіон (на той час – німецько-турецький військовий госпіталь). Поховання тіла капітана супроводжувалося урочистим похоронним маршем після заупокійної меси в каплиці колишнього французького монастиря Ратісбонне (на той час – лікарня для австро-угорських військових частин).

Монастир Ратісбонне з австро-угорськими солдатами, а також його сучасний стан
Монастир Ратісбонне з австро-угорськими солдатами, а також його сучасний стан

У ті часи діяла стандартна процедура – тіло загиблих або померлих від хвороб австро-угорських солдатів переносили з монастиря Ратісбонне на протестантське кладовище на горі Сіон, де на початку 1917 року було створене окреме поле для німецьких і австро-угорських солдатів.

Тим не менш, капітан Трушковський, найбільш високопоставлений австро-угорський офіцер на передньому фронті Палестини заслуговував більш гідного місця поховання. Саме тому його поховали в монастирському склепі. Крім того, можливо, поховання в склепі мало на меті зробити наступну ексгумацію простішою перед остаточною передачею тіла героя цісарсько-королівської армії до Львова.

Урочистий реквієм для капітана відбувся 13 квітня 1917 року в каплиці монастиря Ратісбонне, після чого похоронна процесія вирушила на гору Сіон до монастиря отців Ассумпціоністів.

Похорони капітана Трушковського 13 квітня 1917 року. Процесія залишає монастир Ратісбонне
Похорони капітана Трушковського 13 квітня 1917 року. Процесія залишає монастир Ратісбонне

Знайшлись дві світлини цих похорон: на першій показано процесію, що виходить з монастиря по дорозі на гору Сіон уздовж міської стіни. На другій фотографії ми можемо ясно бачити військові медалі В. Трушковського, які несе один з його товаришів (на передньому плані, поряд зі священником).

Похорони капітана Трушковського 13 квітня 1917 року. Процесія залишає монастир Ратісбонне
Похорони капітана Трушковського 13 квітня 1917 року. Процесія залишає монастир Ратісбонне

З офіційного некрологу відомо, що В. Трушковський мав наступні нагороди: Лицарський хрест Ордена Залізної Корони 3-го ступеня, Хрест військових заслуг 3-го ступеня з Військовою відзнакою, Срібна і Бронзова Медалі військових заслуг з мечами, німецький Залізний Хрест 2-го ступеня, османські Медаль за заслуги і Військова медаль (Залізний півмісяць), а також Орден Гробу Господнього.

Однак навіть після остаточної перемоги Антанти для капітана В. Трушковського війна ще не закінчилася. Коли французькі отці Ассумпціоністи повернулися у свою обитель на горі Сіон, їх першою дією було видалення останків ворогів з монастирських крипт. Тіло В. Трушковського було перенесено до сусіднього кладовища францисканців, де він і був похований в простій могилі 2 листопада 1919 року.

Але і на цьому поневіряння останків капітана не закінчились. Після розпаду Автро-Угорщини відроджена Польща знайшла нових союзників у Франції. Такі відомі французькі офіцери, як Шарль де Голль або Максим Вейган билися пліч-о-пліч з польськими офіцерами, які колись служили в австро-угорській армії. Це стало однією з причин, чому покійний капітан австро-угорської армії Владислав Трушковський раптом був потрактований як польський офіцер! В результаті у 1929 році його останки були знову ексгумовані і повернуті до підземель монастиря Ассумпціоністів, де він спочиває донині. Місце його спочинку відзначене простою кам’яною плитою з наступним написом:

Напис "Комендант Владислав Трушковський. Польща. 3 травня 1876 - 26 березня 1917" 
Напис “Комендант Владислав Трушковський. Польща. 3 травня 1876 – 26 березня 1917”

Історія, проте, на цьому не зупиняється. Нещодавно у старій Гостьовій книзі австро-угорського Будинку паломників в Єрусалимі було виявлено два підписи. Перший належав капітану (гауптману) В. Трушковському, який перебував у Будинку паломників від 9 до 13 травня 1916 року. Він залишив свій підпис у книзі почесних гостей 12 травня, за день до відправлення на передову біля Суецу.

Особистий підпис В,Трушковського: “Wladislaw Ritter von Truszkowski, k.u.k. Hauptmann Kommdt. der österr. ung. Gebirgshaubitz-Batterie”
Особистий підпис В,Трушковського: “Wladislaw Ritter von Truszkowski, k.u.k. Hauptmann Kommdt. der österr. ung. Gebirgshaubitz-Batterie”

Другий підпис, однак, ще більш цікавий. Його залишила родичка капітана, Ольга Закрейс фон Трушковська та Франц Закрейс з нагоди їх візиту 30 травня 1925 року. З цього підпису стає відома їхня адреса: Львів, вул. Городоцька, 66, 2-й поверх.

Підписи Ольги і Франца Закрейсів
Підписи Ольги і Франца Закрейсів

За цією адресою у “Адресній книзі м. Львова 1913 р.” дійсно були зареєстровані і батько нашого героя – головний інспектор залізниці Фелікс Трушковський, і лікар Франтішек Закрейс з дружиною Ольгою.

Скріншот з "Адресної книги Львова 1913 року"
Скріншот з “Адресної книги Львова 1913 року”

До війни вулиця Городоцька починалась від розвилки з вул. Янівською (нині вул. Шевченка), тому нумерація будинків була інша. Відомо, що архітектурне бюро Яна Левинського збудувало для лікаря Ф. Закрейса три кам’яниці на початку вул. Хотинської. Одна з них є наріжною з вулицею Городоцькою і, очевидно, саме вона до війни мала № 66.

Висока кам'яниця до війни мала адресу вул. Городоцька, 66 (тепер це вул. Городоцька, 96)
Висока кам’яниця до війни мала адресу вул. Городоцька, 66 (тепер це вул. Городоцька, 96)

Складніше було знайти будинок, в якому мешкав В. Трушковський, оскільки немає довоєнних карт з нумерацією будинків. Але дві підказки допомогли розв’язати цю загадку. Ірина Котлобулатова у книжці “Львів на фотографії 1860-2006” згадала про фотоательє на вул. Городоцькій, 71, вказавши, що сучасна адреса будинку – Городоцька, 121, а отже різниця в нумерації – 50. Потім знайшлась реклама підприємства Шимона Малохліба, в якій було вказано адресу: “Вулиця Кубасєвича, 5 (бічна Городоцької, 101)”. Зараз це кам’яниця на розі з вул. Горської має номер 151, а отже знову різниця – 50.

Нумерація будинків на вул. Городоцькій у 1931 р.
Нумерація будинків на вул. Городоцькій у 1931 р.

Відтак, вистачило нанести нумерацію будинків на фото цього відрізку Городоцької, щоби зрозуміти, який саме будинок мав номер 93.

Будинок, в якому мешкав В. Трушковський
Будинок, в якому мешкав В. Трушковський

Ось вона, ця гарна кам’яниця, в якій мешкав Владислав Трушковський. Можливо, вікна його квартири виходили на Городоцьку і він бачив вокзал, з якого певного дня був вимушений виїхати вдалечінь, щоби вже ніколи не повернутись до свого родинного міста…

Автор:Zommersteinhof

Корисні посилання:

  1. Lemberg: a gázai hős ötödik sírja (Лемберґ: П’ята могила героя Ґази)
  2. Австро-угорці на Святій Землі
  3. Каплиця монастиря Ратісбонна, Єрусалим (старе фото)
  4. Australian War Memorial. Вид на Ґазу з боку Алі Мунтар (старе фото)
  5. Австралійська и новозеландська кінна дивізія
  6. Перша битва біля Ґази
  7. Синай и Палестинська кампанія

Лекція про про життя і творчість Юліана Дороша відбудеться у Львові

Лекція про про життя і творчість Юліана Дороша відбудеться у Львові

У вівторок, 10 листопада 2020 року о 18:00 в приміщенні ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (вул. Коперника, 40а) відбудеться лекція-розповідь львівської дослідниці та краєзнавця Уляни Красник про життя і творчість основоположника професійного кіно в Західній Україні, відомого фотографа, співзасновника Українського фотографічного товариства Юліана-Юрія Дороша (1909-1982).

Юліан Дорош, Львів, 1930-ті рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)
Юліан Дорош, Львів, 1930-ті рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)

Юліан Дорош увійшов в історію національного фотомистецтва як неперевершений фотограф-етнограф. Його світлина «Віяльниця» була визнана кращою на І Всеслов’янській мистецькій фотовиставці у Загребі (1935р.). Його твори стали окрасою перших українських фотовиставок початку ХХст. в Галичині. У творчому доробку Дороша три персональні фотовиставки та участь в численних спільних виставках, організованих УФОТО.

Юліан Дорош – шеф прес-квартири «Пласту», 1920-ті рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)
Юліан Дорош – шеф прес-квартири «Пласту», 1920-ті рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)

Юліан Дорош відзняв декілька документальних фільмів, серед них стрічка з життя Пласту «Свято молоді» (1929р.), етнографічний фільм «Раковець» (1933р.) та фільм про похорон командувача УГА генерала Мирона Тарнавського. Перший український повнометражний художній фільм «До добра і краси» був знятий у 1938 р. студією «Фото-фільм», у головних ролях – соліст Львівського оперного театру Андрій Поліщук та актриса аматорського театру з Копиченців Марія Софіян-Лозинська. Незавершений фільм «Крилос» (1939р.)- історична розповідь з історії України-Руси ХІІ ст.

Ю. Дорош, друга половина 1920-х рр. (взято зі сайту http://esu.com.ua)
Ю. Дорош, друга половина 1920-х рр. (взято зі сайту http://esu.com.ua)

В рамках лекції відбудеться перегляд світлин з етнографічних експедицій Юліана Дороша, більшість яких ще невідома широкому загалу і не виставлялася упродовж останніх 50 років.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Як виглядає оновлена вулична галерея у Львові на Замарстинівській

Вулична галерея «Lviv street gallery». Фото: Moskalchuk Oles
Вулична галерея «Lviv street gallery». Фото: Moskalchuk Oles

У межах проєкту «Еквілібріум» 12 художників оновили вуличну галерею «Lviv street gallery», що на Замарстинівській, 29, повідомляє Galnet.fm.

Арт-простір почав функціонувати у 2015-му році, відтоді там реалізували 2 повноцінні проєкти. Однак, упродовж останніх двох років галерею не оновлювали, а стіна, де розміщували твори, почала руйнуватися. Тому львівські художники вирішили реалізувати там третій проєкт – «Еквілібріум».

Вулична галерея «Lviv street gallery». Фото: Moskalchuk Oles
Вулична галерея «Lviv street gallery». Фото: Moskalchuk Oles

У ньому взяли участь 12 митців: Sergiy Radkevich, Anton Hudo, Dima Tabu, Sasha Pes, Keno, Dilkone, Feros, Viska, Denis Metelin, Maxymova, Stone, Pasha Open. Кожен з художників створив індивідуальну роботу, присвячену темі рівноваги та балансу.

«У моїй роботі «Твій Вибір» я зобразив дві основні метафори. Дві природи людини: руйнація і створення нового. Протилежності, які завжди борються між собою», – розповідає Galnet куратор проєкту та автор однієї з робіт Сергій Грех.

Вулична галерея «Lviv street gallery». Фото: Moskalchuk Oles
Вулична галерея «Lviv street gallery». Фото: Moskalchuk Oles

Стіни, де малювали митці, належать «Львівводоканалу». Підприємство за власний кошт відреставрувало їх і підготувало білий фон для художників. Нові роботи митці створювали за власний кошт.

Навесні 2021-го року художники планують реалізувати наступний проєкт за підтримки спонсорів.

Вулична галерея «Lviv street gallery». Фото: Moskalchuk Oles
Вулична галерея «Lviv street gallery». Фото: Moskalchuk Oles

«Головною місією Львівської вуличної галереї є надання майданчика для реалізації художників та розвиток локального мистецького середовища. Цінність і особливість галереї полягає у її відкритості і доступності для глядача, що створює діалог між художником і суспільством», – пишуть організатори на facebook-сторінці «Lviv street gallery».

Ольга ГОЛОВЧИН

Аудіовізуальне мистецтво на історичних локаціях області лідирує у незалежній музичній премії

Аудіовізуальне мистецтво на історичних локаціях області лідирує у незалежній музичній премії

Цьогоріч на 5 історичних локаціях Львівщини відбувся другий сезон першого музичного проекту “EVE8”, що поєднує електронну музику та культурну спадщину у прямому ефірі. Він зібрав пів мільйона переглядів та став лідером премії незалежної музики у номінації “Подія нової реальності”. Про це інформує прес-служба Львівської ОДА.

На Підгорецькому, Олеському, Золочівському, Свірзькому замках та фортеці Тустань відбулись онлайн-концерти відомих українських виконавців, аби створити молодіжний магніт до культурної спадщини.

Кожен прямий ефір  транслювався у соцмережах та на YouTube. На них також запрошували відомих європейських діджеїв.

Відео концертів з пам’яток історико-культурної спадщини вже отримали чималу кількість переглядів. Зокрема, Підгорецький замок з ді-джеями Nastia b2b Kolosova подивилося більше 175 тисяч, Олеський – з The Organism набрав 114 тисяч.  Золочівський і Свірзький замки разом з secret guest набрали відповідно 112 тисяч і 111 тисяч.  Фортецю Тустань з Manu & Krutь переглянули 111 тисяч осіб.

“Вже з впевненістю можемо говорити, що проєкт себе виправдав. “EVE8″ отримав великий фідбек від аудиторії. Насамперед тішимося тим, що вдалося залучити молодіжну публіку до культурної спадщини нашої держави, зокрема Львівщини, де міститься 25 відсотків архітектурних пам’яток України”, – розповів заступник голови Львівської ОДА Юрій Холод.

Зазначимо, що “EVE8” створила громадська організація «Фонд сприяння молоді та спорту «Олімп» за підтримки управління туризму та курортів Львівської облдержадміністрації та Українського культурного фонду.

Так, у межах Програми розвитку туризму, курортів і рекреації у Львівській області на 2018-2020 роки виділили 50 тисяч гривень на співфінансування Українського культурного фонду за конкурсною програмою «Аудіовізуальне мистецтво».

Довідково.

У 2020 році в період з 28 червня до 18 жовтня за підтримки Українського культурного фонду команда “EVE8” організувала сезон ефірів із залученням відомих виконавців електронної музики на 10 локація культурної спадщини.

Наталка РАДИКОВА

Петра Могили і Коперника. Дві вулиці — дві колоритних сторінки в історії Рівного

Петра Могили і Коперника. Дві вулиці — дві колоритних сторінки в історії Рівного

Серед небагатьох старовинних рівненських вуличок, які ще зберігають колорит давно минулих літ, ці дві міські артерії, хоча й не вражають історичними пам’ятками, але розповідають нам чимало цікавого з минувшини нашого міста. Уже традиційно на Покрову вулиці Петра Могили і Коперника відзначають своєрідні уродини.

Розташовані в старовинному рівненському районі Воля, який у давнину був передмістям, вони по-праву можуть вважатися вулицями-старожилами. Бо на плані Рівного 1896 року їх уже позначено під назвами “Африканская” і “Новаковская”. На щастя, поки що вони не потерпають від сучасних висотних забудов, і око допитливого рівнянина ще може серед рясної зелені розгледіти маленькі шедеври місцевої давньої житлової архітектури. Що ж відомо про ці вулиці?

План Рівного 1896 року, де вказано передмістя Воля і вулиці Африканська і Новаковська
План Рівного 1896 року, де вказано передмістя Воля і вулиці Африканська і Новаковська

Африканська, Ягеллонська, Коновальця, Першого травня

Це все назви однієї вулиці — сучасної Петра Могили. Африканською вона була за часів Російської імперії (у кінці ХІХ на початку ХХ століття). За Другої Речі Посполитої, на початку 1920-х, стала Ягеллонською. Вочевидь, на честь так званої ягеллонської ідеї.

Старий будинок у так званому цегляному стилі
Старий будинок у так званому цегляному стилі

Ягеллонська ідея — польська концепція федеральної держави, скерованої на Схід у бік Литви, Білорусі, України. Назву ідея отримала від польської королівської династії Ягеллонів, які вперше застосували механізм створення федеративної держави, об’єднавши Польське королівство і Велике князівство Литовське. Інтерес до ягеллонської ідеї якраз і виник у польських істориків у 1920-1930-х роках.

У період німецької окупації вулиця носила ім’я Коновальця. А в 1950-1980-і роки — 1-го травня. Так вона називалася й за перших “совєтів” у 1940-у. У 1993 році вулицю перейменовано на честь українського політичного, церковного і освітнього діяча, митрополита Київського і Галицького, натхненника українського церковного відродження Петра Могили. Хоча на старовинній вулиці є чимало сучасних споруд, переважає усе ж таки малоповерхова забудова початку ХХ століття.

Старовинна забудова вул. Петра Могили
Старовинна забудова вул. Петра Могили

Щоправда, декотрі будинки з тих пір змінилися невпізнанно. Але ще залишаються кілька цікавих. Один з них — відреставрований “під старовину”, де нині розміщується “Укргазбанк”. А поруч із ним — оригінальний старовинний особнячок з “башточками”. Його можна розгледіти й на світлинах прилеглого до вулиці скверу (про нього йтиметься далі) 1940-х років.

"Укргазбанк" у старовинному особняку
“Укргазбанк” у старовинному особняку
Будинок з "башточками"
Будинок з “башточками”

Старожили розповідають, що в давнину на вулиці мешкали умільці-мебльовики, які тут мали свої меблеві майстерні. Вочевидь, недаремно і в радянські часи на вулиці Петра Могили, а тоді 1-го травня, розмістилася меблева фабрика. До речі, підприємство, але вже з іншою формою власності, тут функціонує й досі.

На вулиці Петра Могили, фото 2016 року
На вулиці Петра Могили, фото 2016 року

Якщо простувати вулицею Петра Могили від вулиці Соборної по парній стороні, увагу обов’язково приверне незвичної архітектури будинок під номером десять. Там нині розміщується міський центр творчості учнівської молоді. А колись це був один із будинків садиби власника пивзаводу “Бергшлосс” купця другої гільдії Герші Меєра Пісюка.

Донька художника Георгія Косміаді пані Надія, яка нині мешкає в Рівному, твердить, що проектував цей будинок її батько. Однак в архівних документах автором проекту зазначено архітектора Ярмоловича. Будинок зведено в 1928 році.

Будівля садиби купця Пісюка
Будівля садиби купця Пісюка
Креслення до проекту будинку Пісюка (з фондів ДАРО)
Креслення до проекту будинку Пісюка (з фондів ДАРО)

У глибині двору стоїть ще один зовні непримітний одноповерховий будинок №8, “осучаснений” білою “вагонкою”. Це ще одна споруда садиби Пісюка, ймовірно більш раннього періоду — початку ХХ століття.

Будинок садиби Пісюка , вид з вул. Петра Могили
Будинок садиби Пісюка , вид з вул. Петра Могили

Адже перші корпуси заводу з’явилися в 1900 році на території садиби, яка займала площу 600 квадратних сажень або 2 730 квадратних метрів. На території садиби були ще інші будівлі, але, вочевидь, вони не пережили великої пожежі, яка сталася в маєтку в 1924 році. Загалом Герша Меєр Пісюк був цікавою і впливовою в місті особистістю. Окрім того, що створив у Рівному одне з найбільших, найприбутковіших і успішних підприємств, яке знали й за межами Речі Посполитої, він займався благодійництвом, представляв єврейську громаду в міській раді. Отримав дозвіл на відкриття торговельної школи, а згодом власним коштом збудував ремісничу школу та фінансово підтримував міську синагогу.

Ще один будинок садиби Пісюка
Ще один будинок садиби Пісюка
Будинок з колишньої садиби Пісюка, праворуч видно стіни пивзаводу
Будинок з колишньої садиби Пісюка, праворуч видно стіни пивзаводу

Новаківська — Коперника

Ще одна історична вуличка Рівного з колишнього передмістя Воля, яка відзначає свій день на Покрову — Миколая Коперника. Розташована паралельно вулиці Петра Могили, вона разом із нею наче обрамляють Рівненський пивзавод.

вул. Коперника, м.Рівне
вул. Коперника, м.Рівне
Орієнтаційний план розташування броварні на розі Шосової-Новаковської
Орієнтаційний план розташування броварні на розі Шосової-Новаковської

На початку ХХ століття вона називалась Новаківська (на старих планах і картах — Новаковская). На честь кого її названо, наразі встановити достеменно не вдалося. Але саме на розі тодішніх Шосової і Новаківської зведено перші корпуси Рівненського пивзаводу. Таку адресу зазначено на кресленнях проекту побудови.
Історія вулиці Коперніка, як і Петра Могили, нерозривно пов’язана з пивзаводом.

Вулиця Коперніка нерозривно повязана з пивзаводом
Вулиця Коперніка нерозривно повязана з пивзаводом

Окрім садиби власника заводу, тут були будинки директорів та інженерів броварні. Власне головна пам’ятка вулиці — корпуси старої пивоварні. Щоправда, з боку Коперніка вони не так презентабельно виглядали, як із Шосової-Соборної. Хоча на кресленнях до проекту видно пишну оздобу споруд.

Проектне креслення фасаду броварні з боку вул. Новаковської (з фондів ДАРО)
Проектне креслення фасаду броварні з боку вул. Новаковської (з фондів ДАРО)

Нині відреставровані корпуси, що тягнуться вздовж вулиці Коперніка, є окрасою старовинної вулички.

Відреставровані корпуси Рівненського пивзаводу
Відреставровані корпуси Рівненського пивзаводу

Милують око й кілька старих будинків, зведених ще на початку ХХ століття у стилі так званої цегляної архітектури. Хоча сучасні їхні мешканці й дещо змінили їхній зовнішній вигляд, але все одно вони яскраво вирізняються на фоні безликої сучасної забудови й гармоніюють з будівлями пивзаводу.

Старі будинки на Коперніка
Старі будинки на Коперніка
Цей будинок є і на старих фотографіях вулиці
Цей будинок є і на старих фотографіях вулиці

Радянський танк у сквері Українських добровольців 

Окрім пивзаводу, вулиці Коперника і Петра Могили об’єднує ще невеличкий сквер, який був тут облаштований ще на початку ХХ століття. За польських часів сквер мав доглядальника, який за свою працю удостоївся високої державної нагороди Польщі — “Хреста Заслуги”. Сучасним рівнянам сквер відомий під назвою скверу Богомолова, хоча в 2016-у в рамках декомунізації сквер було перейменовано на сквер Українських добровольців.

Сквер Українських добровольців з радянським пам’ятником
Сквер Українських добровольців з радянським пам’ятником

Проте досі в центрі зеленого масиву залишається пам’ятник радянському комдиву Михайлу Богомолову.

Пам’ятник Михайлу Богомолову в одноіменному сквері, кінець 1940-х років
Пам’ятник Михайлу Богомолову в одноіменному сквері, кінець 1940-х років

Чомусь тривалий час вважалося (з подачі радянської пропаганди?), що в цьому місці і поховано військового. Принаймні лаконічний напис на пам’ятнику зроблено так, як це роблять зазвичай на похованнях: прізвище і дати народження й смерті. У радянських туристичних путівниках також вказувалося, що тут могила Михайла Богомолова. Хто ж ця неоднозначна за нинішніми мірками людина? З історичних джерел можна дізнатися, що був він відданим більшовиком, червоним командиром, активним учасником громадянської війни. Влітку 1920 року, командуючи ескадроном Першої кінної армії, Михайло Богомолов воював під Рівним з білополяками.

Богомолов з родиною 1930. Фото з фондів РОКМ надане Г. Данильчук
Богомолов з родиною 1930. Фото з фондів РОКМ надане Г. Данильчук

А у вересні 1939-го танкісти під командуванням Богомолова одними з перших увійшли в Рівне. Нетривалий час Богомолов був комендантом Рівненського військового гарнізону. Під час радянсько-фінської війни Богомолов керував автобронетанковими військами Північно-Західного фронту.

Невідоме фото, у центрі – Богомолов. Фото з фондів РОКМ надане Г. Данильчук
Невідоме фото, у центрі – Богомолов. Фото з фондів РОКМ надане Г. Данильчук

Будучи членом комісії Головної військової ради, яка займалася узагальненням бойового досвіду за результатами фінської війни, раптово помирає 5 травня 1940 року в Москві. Про це є інформація зокрема в російських військових журналах. Звісно ж, що ніхто не віз його ховати до Рівного. Звідки пішла інформація, що могила військовика знаходиться у рівненському сквері, наразі нічим, як радянською пропагандою не пояснити. Тоді ж, у 1940 році, в Рівному було встановлено пам’ятник Богомолову у вигляді постаменту з гранітних брил, на яких височіє радянський легкий танк БТ-5. Щоправда, це не справжня бойова машина, а зменшена в 2,5 разу бетонна копія.

Сквер у 1940 році з щойно встановленим монументом комдиву Богомолову
Сквер у 1940 році з щойно встановленим монументом комдиву Богомолову

Автор пам’ятника скульптор Леонід Барвицький. Цей зразок радянської монументалістики ще довоєнного періоду зберігся до наших часів, хоча пропозиції щодо його демонтажу в громадському просторі Рівного вже звучали.

Біля пам’ятника у сквері, 1941 рік
Біля пам’ятника у сквері, 1941 рік

Прикметно, що навіть під час німецької окупації пам’ятник не постраждав. Більше того, окупанти полюбляли фотографуватися на його фоні.

Могили Сухарєва і Жукова. Фото з фондів РОКМ надане Г. Данильчук
Могили Сухарєва і Жукова. Фото з фондів РОКМ надане Г. Данильчук

Автор пам’ятника скульптор Леонід Барвицький. Цей зразок радянської монументалістики ще довоєнного періоду зберігся до наших часів, хоча пропозиції щодо його демонтажу в громадському просторі Рівного вже звучали.
Прикметно, що навіть під час німецької окупації пам’ятник не постраждав. Більше того, окупанти полюбляли фотографуватися на його фоні.

Вихованці дитсадка “Вишенька” біля пам’ятника Богомолову. Ймовірно 1973 рік. Фото з сайту “Это ретро”
Вихованці дитсадка “Вишенька” біля пам’ятника Богомолову. Ймовірно 1973 рік. Фото з сайту “Это ретро”

Це лише невеличка частинка інформації про ці дві затишні старовинні рівненські вулички. Нині вони живуть сучасним життям. На них розміщені численні організації, установи, кав’ярні й магазини. У старих будинках мешкають сучасні рівняни, які прагнуть якомога більше дізнатися і про вулиці, і про будинки, а отже — і про історію свого міста. А отже нові цікаві моменти з історії цих вулиць ще попереду.

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетоРитм

У Львові покажуть виставку до ювілею папи римського Івана Павла II

Експозиція виставки «Я народився у Вадовицях»
Експозиція виставки «Я народився у Вадовицях»

В понеділок, 9 листопада 2020 року, о 13 годині Львівський музей історії релігії (вул. Музейна, 1) презентує банерну пересувну виставку «Я народився у Вадовицях». Виставка присвячена 100-річчю від дня народження Кароля Войтили, папи римського Івана Павла II.

Експозиція виставки «Я народився у Вадовицях»
Експозиція виставки «Я народився у Вадовицях»

Це проєкт  Музею «Родинний дім Святого Отця Івана Павла II» у Вадовицях (Польща), його профінансувало Міністерство культури і національної спадщини Республіки Польща в рамках програми «Культура, яка надихає».

Експозиція виставки «Я народився у Вадовицях»
Експозиція виставки «Я народився у Вадовицях»

Експозиція передбачає нагадати українському відвідувачу про людину, яка вплинула на хід історії, розповісти про найважливіші моменти життя Кароля Войтили: дитинство, родинне оточення, студентські роки, про Кароля Войтилу робітника і науковця, а також священника, єпископа, архієпископа-митрополита Папу Римського.

Експозиція виставки «Я народився у Вадовицях»
Експозиція виставки «Я народився у Вадовицях»

Виставку можна оглянути протягом тижня на площі Музейній, 1, що навпроти Львівського музею історії релігії. З 16 листопада її розмістять на території Курії Львівської Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні. Потім вона «мандруватиме» іншими визначними місцями України.

Олена МАЛЮГА
науковий співробітник ЛМІР

«Дівочий спортовий кружок» у гімназії Сестер Василіянок у Львові напередодні Першої світової війни

«Дівочий спортовий кружок» у гімназії Сестер Василіянок у Львові напередодні Першої світової війни

У листопаді 1910 р. Іван Боберський дав поштовх до заснування «Дівочого спортового кружка» (ДСК). Метою кружка було «розбуджуванє у учениць замилуваня до спортів через відчити і дискусиї та подаванє членам нагоди до вправлюваня ся в відповідних для женьскої молодежи родах спорту і рационального їх плеканя». «Дівочий спортовий кружок» у гімназії СС Василіянок перед Першою світовою війною відіграв важливу роль у поширенні різних видів спорту серед українського жіноцтва у Львові та в Галичині. Чимало вихованців цього кружка стали активними членами різних руханкових і спортових організацій, товариств та гуртків міжвоєнного часу.

Відкриття приватної гімназія СС Василіянок мало на меті готувати жіноцтво до подальшої праці, зокрема до студій у вищій школі. До цього часу лише деяким жінкам вдалося, завдяки, як правило, приватній підготовці, вступати у вищі навчальні заклади. 1895 р. жінки отримали дозвіл на вступ до Львівського університету. Учителька гімназії СС Василіянок Олена Бережницька (у 1906/1907 н. р. вчила польську мову та науку природи) в аналітичній статті 1907 р. «Ґімназия яко середник висшого образованя жіноцтва» обґрунтувала важливість здобуття жінками гімназійної освіти. Вона звернула увагу передовсім на те, що дають для розвитку особистості такі предмети, як наука греки, латини, української мови, німецької мови, релігії, всесвітньої історії, географії, математики, фізики, історії природи, хімії, пропедевтики філософії тощо. На думку Олени Бережницької: «В інтересї суспільности і людства лежить, шоб всї люди, так мужчини як і жінки були між собою рівними, просьвіченими горожанами. Женщини, що одержали бодай загальне середне образованє, зуміють лучше сповнити свою задачу жінок та материй та лучше виховати молоде поколїнє, в котрім прецї надїя будучности. Тому жіноцтво домагає ся рівного образованя з образованєм мужчин, рівних шкіл, рівних прав і хоче піднятись рівних обовязків зглядом свого народу. Серед нашого жіноцтва почав ся рух в напрямі здобутя рівного образованя перед кількома лїтами. Сей рух розвивавсь досить скоро; чим раз більше одиниць бересь до ґїмназияльної науки, щоби пізнїйше здобути собі висше фахове образованє. Ідея зрївнаня типу школи середної для обох полів розширилась скоро серед нашої суспільности, стрічаючи, як кожда нова думка, многих приклонникїв та противників. Посеред приклонників ідеї образованя жіноцтва знайшли ся люди доброї волї, повні інїциятиви, що позволили тій ідеї здїйснити ся. Они покликали до житя першу руску гїмназию жіночу, інституцию, що сильна і могуча не лїтами, але їдейностию, що хоче свої ідеї вщіпити в душі молоденьких дївчат, щоб їх вчинити сьвідомими, просьвіченими горожанками нашої суспільности, піонєрками ідеї рівности, котра єсть запорукою лучшої будучности».

Олена Бережницька – вчителька гімназії СС Василіянок у Львові. Світлина опублікована у книзі: Пропам’ятна книга гімназії сестер Василіянок у Львові / Гол. ред. Василь Лев. Ню Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980.
Олена Бережницька – вчителька гімназії СС Василіянок у Львові. Світлина опублікована у книзі: Пропам’ятна книга гімназії сестер Василіянок у Львові / Гол. ред. Василь Лев. Ню Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980.

На запрошення митрополита Андрея Шептицького, Іван Боберський з 1906 по 1914 рр. працював у приватній жіночій гімназії сестер Василіянок. Тут він викладав німецьку мову та завідував німецькомовною бібліотекою та запровадив гімнастичні заняття у навчальний процес гімназисток.

У гімназії Іван Боберський дав поштовх до заснування у листопаді 1910 р. «Дівочого спортового кружка» (ДСК). Метою кружка було «розбуджуванє у учениць замилуваня до спортів через відчити і дискусиї та подаванє членам нагоди до вправлюваня ся в відповідних для женьскої молодежи родах спорту і рационального їх плеканя». Від першого дня діяльності кружка, його членкинями стали 31 учениця з 4-го і 5-го класів. Протекторкою (опікункою) кружка у 1910/1911 н. р. була професорка Олена Бережницька, а головою обрано ученицю 5-го класу Софію Мацюраківну. З листопада 1910 р. ДСК розпочав активну діяльність. Так, на початку місяця члени кружка закупили два примірники гри «Туруль», а вже 18 листопада під керівництвом учителя гімнастики з Будапешту Антіна Галячи провели цю гру. Взимку 1910/1911 н. р. 18 членкинь займалися совгарством (ковзанярством) на ставі «Лижварського товариства». Крім того 12 членів вправлялися у їзді на санках. Для членкинь ДСК проводилися також теоретичні заняття на актуальну тематику, зокрема відчити: учениці 4-го класу Іванни Телішевської «Про саночковий спорт» і професорки Олени Бережницької «Істория і гіґієна шнурівки». В літньому сезоні 1911 р. 10 членкинь ДСК займалися ситківкою (тенісом). Для цього орендували ситківковий тік на площі «Сокола-Батька». Крім цих видів спорту членкині займалися плаванням; веслуванням; їздою верхи, на точинках та роверах; танцями. Також кружок відбув декілька спільних мандрівок околицями Львова, зокрема 13 травня до Янова (всього 31 учасниця). Кружок провів одну аматорську виставу, а дохід з неї було відкладено для подальшої праці. Перший рік діяльності ДСК характеризувався ще й тим, що було видано поштову картку із зображенням учениць гімназії СС Василіянок під час зимових руханкових розваг на санках. На лицевій її стороні містився напис: «Інститутки сс. Василиянок у Львові в часї забави в городї», на звороті «Лїсса, с[ісарсько] і к[оролівський] надв[ірний] Фот[ограф] Львів, ул[иця] Академічна 18». Зважаючи на те, що Іван Боберський неодноразово ініціював такі видання, можна припустити, що ця поштівка побачила світ саме завдяки йому. Гроші від продажу цієї листівки йшли на потреби спортового кружка.

Учениці гімназії СС Василіянок під час виконання свобідних вправ на занятті руханки. Львів, 1907 р.
Учениці гімназії СС Василіянок під час виконання свобідних вправ на занятті руханки. Львів, 1907 р.

Восени 1911/1912 н. р. ДСК влаштував 2 прогульки та 1 аматорську виставу. Взимку цього ж року на ставі «Лижварського товариства» 20 членкинь займалися совгарством. 10 членкинь ДСК користувалися санками кружка. Весною 1912 р. кружок проводив ігри та забави на площі «Сокола-Батька». Влітку 1912 р. 20 членкинь ДСК займалися ситківкою, орендуючи, як і попереднього року, ситківковий тік на площі «Сокола-Батька». Зібрані кошти від різних імпрез та пожертв дали можливість кружку закупити нові санки, гру в обручі (6 шт.), 6 м’ячів, 2 ситця (ракетки для великого тенісу), а також 4 м2 землі під «Український Город».

Учениці гімназії СС Василіянок під час зимових руханкових розваг на санках. Поштівка. Львів, 1910 р. Приватний архів Юрія Завербного (м. Львів).
Учениці гімназії СС Василіянок під час зимових руханкових розваг на санках. Поштівка. Львів, 1910 р. Приватний архів Юрія Завербного (м. Львів).

Узимку 1912/1913 н. р. ДСК влаштував 1 аматорську виставу (16 лютого), яку було ще раз повторено 1 березня 1913 р. 15 членів користувалися санками кружка. Влітку 1913 р. ДСК, як і в попередні роки, влаштував декілька прогульок околицями Львова. Великим досягненням кружка було облаштування та відкриття власного току для ситківки. ДСК закупив за цей навчальний рік 2 пари санок, гру в обручі (12 шт.), 8 м’ячів, 2 ситця та 6 малих мячів до ситківки.

Учениці гімназії СС Василіянок під час зимових руханкових розваг на санках. Поштівка. Львів, 1910 р. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).
Учениці гімназії СС Василіянок під час зимових руханкових розваг на санках. Поштівка. Львів, 1910 р. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).

У 1913/1914 н. р. взимку ДСК вправляв санчатами, влітку – проводив прогульки, рухові забави, грали ситківку і луківку (стрільба з лука) на власній руханковій площі. У червні 1914 р. учениця 5-го класу Кекилія Волянська виголосила відчит (доповідь) «Про спорт». Кружок також закупив 5 м2 землі під «Український Город».

До Першої світової війни кількість членів ДСК постійно збільшувалася. Так у 1910/1911 н. р. їх було 31; 1911/1912 рр. – 37, 1912/1913 рр. – 40, 1913/1914 рр. – 52.

Учителі та члени «Дівочого спортового кружка» гімназії СС Василіянок на ковзанці. Зліва направо: Олена Бережницька, Ірена Гнатюківна, Софія Парфановичівна, Софія Мацюраківна, Ірина Лежогубська, Ольга Лисківна, Невідома, Ольга Баричківна, Іван Боберський. Львів, 16 лютого 1912 р. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).
Учителі та члени «Дівочого спортового кружка» гімназії СС Василіянок на ковзанці. Зліва направо: Олена Бережницька, Ірена Гнатюківна, Софія Парфановичівна, Софія Мацюраківна, Ірина Лежогубська, Ольга Лисківна, Невідома, Ольга Баричківна, Іван Боберський. Львів, 16 лютого 1912 р. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).

Протекторами (опікунами) ДСК були: у 1910/1911 та 1911/1912 н. р. – кваліфікована учителька для середніх шкіл, учителька польської мови, математики та історії природи Олена Бережницька; 1912/1913 н. р. – заступник учителя, помічник директора о. Спиридона Кархута, завідувач фізичного кабінету, учитель математики та фізики Володимир Адріянович; 1913/1914 н. р. – заступник учителя, учитель природничих наук Олександр Тисовський. Очолювали кружок: у 1910/1911 та 1911/1912 н. р. – Софія Мацюраківна; 1912/1913 та 1913/1914 н. р. – Анна Остапчуківна. Визначальними для ДСК стали перші два роки діяльності, коли відбулося становлення кружка. Особлива відповідальність тоді лягла на опікунку Олену Бережницьку та професора Івана Боберського. Про першу учениця гімназії Софія Нагірна згадувала: «Це жінка з високою товариською культурою, з прямим, скристалізованим характером, була для нас прикладом. Впоювала в нас любов до природи, до всього, що гарне і шляхетне. Природа для неї була не тільки предметом навчання. Із цим предметом пов’язувала культурне життя народу, його змагання до кращого майбутнього. Тому багато її учениць стали згодом зразковими пластунками».

Учениця гімназії сестер Василіянок Ганна Коренець про «Дівочий спортовий кружок» та Івана Боберського згадувала таке: «Спортовий гурток [у приватній жіночій гімназії СС Василіянок у Львові. – А. С.] офіційно засновано після Першої світової війни, коли руханка в школах стала обов’язковим предметом. Одначе вже перед першою світовою війною проф[есор] Іван Боберський, що вчив німецької мови, вчив теж руханки як надобов’язкового предмету. Він плекав серед молоді ідеї спорту в практиці. Тому учениці приходили на руханку до «Сокола» при Руській вулиці, де мали до диспозиції руханкове приладдя. Головно заохочував він дівчат до гри в відбиванку й кошиківку. Взимку учениці під його проводом влаштовували на льоді совганкові вправи, сполучені з совганковими змаганнями. Його гасло «В здоровому тілі здорова душа» стало популярним серед нашої молоді обох статей, а дівчатам давало гарт тіла й духа. З них пізніше деякі стали в ряди добровольчого легіону УСС, або служили як медсестри, а навіть під час листопадового зриву виконували різного роду допоміжну службу в армії, включно до куховарення. Колишні учениці цієї праці згадували з вдячністю проф[есора] [Івана] Боберського, свого вчителя, виховника фізичних і духових здібностей, сполучених із різними невигодами й труднощами. Проф[есор] [Іван] Боберський у доповідях своїх чи учениць або інших спортовців знайомив дівчат із вагою спорту в особистому і громадському житті народу, а також із спортовим рухом у інших народів. Учениць гімназії, що жили в інтернаті, вчили руханки також монахині. Була це руханка не професійного характеру, а аматорська, спрямована на фізичне відпруження після довшого часу сидження над книжкою. Це теж було важливе для гігієни тіла й духа».

Учениці гімназії СС Василіянок під час виконання вправ на занятті руханки. Світлина поміщена у науково-методичній праці Івана Боберського «Лавчина і щеблївка» (Львів, 1910 р.).
Учениці гімназії СС Василіянок під час виконання вправ на занятті руханки. Світлина поміщена у науково-методичній праці Івана Боберського «Лавчина і щеблївка» (Львів, 1910 р.).

У приватному архіві Степана Гайдучка збереглася світлина, датована 16 лютого 1912 р., де Іван Боберський з учителями та ученицями «Дівочого спортового кружка» гімназії на ковзанці. Підпис під світлиною звучав так: «Члениці спортового кружка приватної жіночої гімназиї СС Василиянок у Львові на совганці в 1912 р. Став товариства польського «Towarzystwo lwowskie łyżwiarzy» при вул. Пелчинській [тепер вул. Д. Вітовського. – А. С.] наліво від Кадетської вулиці [тепер вул. Героїв Майдану. – А. С.]. Зліва стоять: учителька [Олена] Бережницька, учениці Гнатюківна Ірена – старша дочка [Володимира] Гнатюка етнографа. Вийшла замуж за Косаревича, проживала з ним по Першій світовій війні в Гамбурзі. Косаревич то був в рр. 1918/1919 як Андрієвський в своїх спогадах писав: Косаревич-Косаренко. Косаревич десь по 1935 р. прислав «Соколови-Батькови» на викупно спортової площі 500 золотих польських. [Софія] Парфановичівна була лікарем жіночих недуг. Жила у Львові, написала популярний підручник про жіночі недуги. [Софія] Мацюраківна – дочка священника з Дорошева. Заміжна за інжінєром Брилинським. Лежогубська Ірина відтак по звкінченні віденського університету учителька німецької мови в гімназиї Василиянок. [Ольга] Лисківна сестра композитора Лиско зі Стрия. ? [далі невідома. – А. С.]. [Ольга] Баричківна зі Щирця біля Львова померла перед 1920 роком. Професор [Іван] Боберський опікун кружка учив в цій гімназиї німецької мови до 1914 р.».

Учениці першого класу та вчителі гімназії СС Василіянок у Львові. Світлина опублікована у книзі: Пропам’ятна книга гімназії сестер Василіянок у Львові / Гол. ред. Василь Лев. Ню Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980.
Учениці першого класу та вчителі гімназії СС Василіянок у Львові. Світлина опублікована у книзі: Пропам’ятна книга гімназії сестер Василіянок у Львові / Гол. ред. Василь Лев. Ню Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980.

«Дівочий спортовий кружок» у гімназії СС Василіянок перед Першою світовою війною відіграв важливу роль у поширенні різних видів спорту серед українського жіноцтва у Львові та в Галичині. Чимало вихованців цього кружка стали активними членами різних руханкових і спортових організацій, товариств та гуртків міжвоєнного часу.

Андрій СОВА
історик

Джерела та література:

  1. Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
  2. Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
  3. Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
  4. Sova A., Romaniuk M. Ivan Boberskyi’s pedagogical activity at Bazilian Sisters Servants Gymnasium in Lviv (1906–1914). Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin]. 2019). special issue 4, 71–80.

Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com

Сьогодні у Львові презентують відеопроєкт про Героїв Небесної Сотні

Сьогодні у Львові презентують відеопроєкт про Героїв Небесної Сотні
Сьогодні у Львові презентують відеопроєкт про Героїв Небесної Сотні

Вже сьогодні, 6 листопада 2020 року, об 11.00 Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності презентує у Львові проєкт Дарини Кульчицької «Характери гідності». Це трихвилинні ролики, де рідні Героїв Небесної Сотні діляться спогадами про них.

Проєкт складається з коротких історій про дитинство Героїв Небесної Сотні, їхні вчинки, стосунки з рідними, мрії та прагнення. Оповіді, розказані найближчими родичами, покликані нагадувати про ціну свободи та відповідальність за її збереження, пише пресслужба Львівської міськради.

«Для мене цей проєкт дуже важливий. Хотілося показати життя Героїв. Він не про смерть, а про життя. Я прагнула зробити проєкт лаконічним — короткі історії. Якщо подивитися хоча б три-п’ять роликів, стає зрозуміло, наскільки Герої Небесної Сотні схожі між собою. Майже всі цікавилися історією. Мабуть, це якось і вплинуло на те, що люди пішли на Майдан. Бо не хотіли, аби знову повторилася історія й Україна знову опинилася під загарбниками. Хотіли кращої долі для країни і для своїх близьких», — розповідає Дарина Кульчицька, авторка й режисерка проєкту «Характери гідності».

Презентація відбудеться в Навчально-методичному центрі освіти м. Львова (площа Данила Галицького, 4).

Учасники презентації:

  • Дарина Кульчицька, авторка ідеї та режисерка проєкту
  • Ольга Сало, завідувачка інформаційно-виставкового відділу Національного музею Революції Гідності
  • Ірина Дідич, донька Героя Небесної Сотні Сергія Дідича
  • Наталія Добрянська, методистка Навчально-методичного центру освіти м. Львова

Додамо, за 2 роки проєкту в світ вийшли 28 випусків, серед яких розповіді про Назара Войтовича, Юрія Сидорчука, Романа Сеника, Василя Мойсея, Романа Вареницю, Устима Голоднюка, Богдана Ільківа, Сергія Дідича, Володимира Жеребного, Володимира Чаплинського, Миколу Дзявульського, Сергія Байдовського, Сергія Бондарчука, Юрія Дяковського, Віктора Хомяка, Ігоря Пехенька, Івана Тарасюка, Анатолія Жаловагу, Максима Шимка, Володимира Рибака, Сергія Шаповала, Василя Аксенина, Сергія Кемського, Володимира Кульчицького, Олександра Щербанюка, В’ячеслава Веремія, Анатолія Корнєєва та Леоніда Полянського. Наразі триває робота над 10 новими відео історіями.

Наталка РАДИКОВА

Організатор концерту «Ляпис 98» у Львові: Окрім музики, це завжди спілкування, історії та імпровізація на сцені

Організатор концерту «Ляпис 98» у Львові: Окрім музики, це завжди спілкування, історії та імпровізація на сцені

Організатор та засновник концертної організації «Promotions» Юргис Вишневский розповів про особливості концерту гурту «Ляпис 98» у Львові 19 листопада.

Він зазначив, що у клубі «Малевич» буде відсутня звична всім фан-зона. В продажу є лише сидячі квитки, а на місці фан-зони буде розміщено «театральний партер».
Буде дотримано усіх норм карантину, але  це не означає, що під пісні «Ляпис 98» глядачі сидітимуть на місцях.

За словами Юргиса Вишневського, кожен виступ цього гурту – унікальний.

«Власне, це одна з причин, чому концерти завжди збирають повні зали глядачів. Окрім музики, це завжди спілкування, історії та імпровізація на сцені. Тим більше, що не так багато артистів викладаються перед слухачем 2,5-3 години на повну!», – сказав засновник концертної організації «Promotions».

Він додав, що гурт «Ляпис 98» виділяється тим, що Сергій Михалок постійно змінюється:

«Не знаю жодного артиста, який в тому плані живіший за геній Сергія Михалка та команди».

Крім того, Юргис Вишневський розповів, що останній концерт групи у Львові був торік 15 червня. Тоді понад 1700 людей зібралися на Великий Open AIR концерт у !FESTrepublic. Це була наймасовіша подія у Львові на локації в той період.

За словами організатора, він уже не вперше працює з гуртом. За час співпраці було організовано багато точкових  і турових подій по західній Україні – десятки потужних концертів.

Після Львова гурт вирушить в Івано-Франківськ та Хмельницький. Планували набагато більше міст, але, нажаль, через зрозумілі всім причини, не в усіх містах є змога провести дійсно БЕЗПЕЧНИЙ концерт.

Як відомо, 19 листопада о 19:00 у Malevich Concert Arena відбудеться концерт гурту «Ляпис 98». На концерті шанувальники гурту зможуть почути усі хіти 90-х і початку 2000-х.

«Ляпис 98» — проект Сергія Михалка. Музиканти виконують старі хіти панк-рок-гурту «Ляписа Трубецкой» 1990-х і початку 2000-х років.

Квитки можна придбати тут:
https://concert.ua/uk/booking/ljapis-lviv/
https://soldout.ua/booking/270-lyapis-98?lang=ua

Ольга МАКСИМ’ЯК

15 цікавих фактів про дільницю Клепарів у Львові

Панорама Львова з Гори Страт. Біля підніжжя вулиця Клепарівська. Фото Марек Мюнц, 1920 рік
Панорама Львова з Гори Страт. Фото Марек Мюнц, 1920 рік

Сьогодні пропонуємо до уваги читачів Фотографій Старого Львова 15 цікавих фактів про львівське передмістя Клепарів, що розташоване у сучасному Шевченківському районі міста.  Відоме воно ще з ХІІІ століття, коли король Данило споруджував навколо Львова укріплення для захисту від татар.

  1. Свою назву – Кльоппергоф – місцевість отримала на початку ХІV ст. від імені львівського міщанина Андрія Кльоппера, оскільки належала йому як фільварок. Згодом, первісна назва трансформувалася у звичну нам – Клепарів.
  2. Територія цієї приміської громади тягнулася від Полтви до нинішньої станції “Клепарів” при вул. Шевченка. На розі вулиць Варшавської та Граничної була Клепарівська рогатка, на якій збирали мито з возів, що доставляли товари до Львова.
Станція Клепарів у роки німецької окупації Львова
Станція Клепарів у роки німецької окупації Львова
  1. Віссю цієї території є вулиця Клепарівська. Пролягає вона під Гицлевою горою (інші назви гора Страт, або Справедливості). 1769 року тут страчували гайдамаків. На вершині гори стоїть обеліск роботи скульптора Юліана Марковського, який спорудили у 1895 р. на честь повішених тут 31 липня 1847 року учасників повстання 1846 року Теофіла Вісньовського та Йосифа Капустинського. Довкола засадили сквер, який назвали парком Вісньовського.
  2. У листопаді 1918 року довкола гори Страт точилися затяті бої між українським військом та польськими повстанцями.
Обеліск на Горі Страт в оригіналі. Фото з https://pl.wikipedia.org
Обеліск на Горі Страт, навколо котрої було створено парк Вісньовського. Фото кінця XIX ст.
  1. Від ХV ст. тут були виноградники. І досі одна з вулиць Клепарова носить назву Винниця, завдяки виноградникам, які колись тут росли.
  2. У місцевості Клепарів було виведено власний сорт черешень – черехи. За одними джерелами – це особливий сорт вишні, за другими — це гібрид вишні звичайної та черешні. Але, у будь-якому випадку, цінувався цей сорт надзвичайно. В 1555 році у Львові навіть було видано указ, який зобов’язував оберігати цей сорт дерева і заохочував його культивування. Перший науковий опис цього сорту дерева був опублікований у 1792 році Йоганном Крафтом у його «Pomona Austriaca», а в англійській літературі перша згадка черех відома з 1831 року під назвою ‘Griotte de Kleparow’. В Україні вирощування черехи було занедбано в 1930-х роках і, ймовірно, цей сорт тут зник.
Панорама Львова з Гори Страт, за деревами простягається вулиця Клепарівська, 1915 рік
Панорама Львова з Гори Страт, за деревами простягається вулиця Клепарівська, 1915 рік
  1. Під горою при вулиці Клепарівській, 15 за проектом Юліуса Гохберґера у 1891-1896 роках було збудовано комплекс притулку для вбогих фундації брата Альберта (до 1939 року).
Гробівці старого єврейського цвинтаря
Гробівці старого єврейського цвинтаря
  1. На території, де зараз розташовано Краківський базар, був один із найдавніших єврейських цвинтарів у Європі . Перша згадка про який сягає 1414 р. Ділянку на цвинтар виділили євреям на тривале користування на обшарах (ґрунтах, що оточували місто довкола і належали місту), які надав місту привілей короля Владислава Ягайла від 18 вересня 1415 року. 22 серпня 1855 року цвинтар було офіційно закрито. При старому цвинтарі у 1898-1901 роках було споруджено єврейську лікарню за проектом Казимира Мокловського (вулиця Раппопорта, 8).
Єврейський шпиталь. Тетяна Казанцева
Єврейський шпиталь. Худ. Тетяна Казанцева
  1. На околиці Клепарова (вул. Шевченка) у 1888 році було відкрито Я́нівський цвинтар  —  другий найбільший (після Личаківського) за кількістю похованих тут історично значущих постатей некрополь міста. На цьому кладовищі поховані, зокрема генерал УГА Мирон Тарнавський, державний діяч Кость Левицький, громадсько-політична діячка Ольга Басараб, поет Богдан Ігор Антонич, а також понад тисячу вояків, що загинули у боях за Львів у листопаді 1918.
Львів, вулиця Шевченка, квітень 1960 року. Біля входу в Янівський цвинтар колона-капличка з 17 століття. Світлина Юліана Дороша
Львів, вулиця Шевченка, квітень 1960 року. Біля входу в Янівський цвинтар колона-капличка з 17 століття. Світлина Юліана Дороша
  1. У 1715 році на Клепарові постало перше промислове броварне підприємство, яке невдовзі перетворилося в одного з найпотужніших виробників пива Австро-Угорської імперії. І до сьогодні «Львівська пивоварня» розташована на вулиці Клепарівській.
  2. Окрасою вулиці Клепарівської є Будинок військових інвалідів (тепер Львівський державний університет безпеки життєдіяльності). Зведений у 1855-63 роках за проектом віденського архітектора Теофіла Гансена. У комплексі із Домом інвалідів одночасно було зведено каплицю у романо-візантійських формах (зараз храм УПЦ КП, присвячений Покрові Богородиці).
Дім Інвалідів на вул. Клепарівській. Фото 1861-1870 рр.
Дім Інвалідів на вул. Клепарівській. Фото 1861-1870 рр.
  1. У 1911 році на Клепарові збудували читальню «Просвіти». Цю будівлю зводили мешканці дільниці за допомогою фірми Івана Левинського. Її вважають першим українським стаціонарним театром на території Львова.
  2. Поряд будинку «Просвіти» у 1927-1934 рр. Євгеном Нагірним за проектом Сергія Тимошенка було зведено греко-католицьку церкву Св.Апостола Андрія.
Читальня “Просвіти” на Клепарові, 1930 р.
Читальня “Просвіти” на Клепарові, 1930 р.
  1. У 1930-х відкрито автобусну лінію на Клепарів, одну з перших у Львові.
  2. У 1931 році, під час реалізації проекту перспективного просторового розвитку “Великого Львова”, який розробляли під керівництвом урбаніста Ігнатія Дрекслера, Клепарів було приєднано до Львова.

Софія ЛЕГІН

Джерела:

  1. Іван Крип’якевич. Історичні проходи по Львові. – Львів, Видання товариства “Просвіта”, 1932;
  2. Ігор Мельник. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова. – Львів: Апріорі, 2010;
  3. Ігор Мельник. На Клепарівській вулиці.
  4. Franciszek Jaworski. Lwów stary i wczorajszy. Lwów, 1911;
  5. Оrlowicz М. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. Lwów-Warszawa, 1925

У Золочеві відкриють меморіал Василю Вишиваному

Василь Вишиваний, він же Вільгельм франц фон Габсбурґ-Льотрінґен.
Василь Вишиваний, він же Вільгельм франц фон Габсбурґ-Льотрінґен.
14 листопада 2020 року о 11 год. у місті Золочів відбудеться Урочисте відкриття меморіалу Василю Вишиваному на вулиці Січових Стрільців (при вході у Навчальний Центр Національної Гвардії України, який розташований на теренах колишніх австрійських казарм).
Меморіал, присвячений 125-тим роковинам з дня народження Вільгельма фон Габсбурга 1895-1948 та 105 -им роковинам прибуття його на військову службу у місто Золочів в 13 полк уланів.
Вільгельм фон Габсбург – майбутній командуючий Українським Легіоном Січових Стрільців, український дипломат та поет , Незламний Український патріот. який навжди увійшов в історію Визвольних Змагань Українського Народу, під козацьким іменем Василь Вишиваний.
Ідея створення меморіалу Василю Вишиваному належить Ювілейному Оргкомітету громадських організаціям Львівщини , який звернувся на початку 2020 року до Львівського коледжу декоративного мистецтва імені Івана Труша з проханням створити меморіал.
Меморіал Василю Вишиваному у м. Золочів
Меморіал Василю Вишиваному у м. Золочів
Творчий колектив у складі директора коледжу – Ольги Коцовської, завідуючого відділу скульптури – Ярослава Юзьківа, скульптора – викладача Ярослава Троцько та автора дипломної роботи Олександри Самкової, які створили, на громадських засадах, два високохудожніх гіпсових барельєфа.
Два бронзових барел’єфа розміром 90см. х 60 см. 85см. х 50см., вартістю 85 000 гривень були виготовлені за повністю зібрані народні пожертви на рахунку благодійного фонду «Золочів Відроджений».
Меморіал Василю Вишиваному у м. Золочів
Меморіал Василю Вишиваному у м. Золочів
Серед жертводателів необхідно особливо відмітити: вчителів шкіл Золочівського району, курсантів та офіцерів Навчального Центру Національної Гвардії України у Золочеві, громадських діячів Львівщини, чиновників та депутатів Золочівської Міської Ради, представників комерційних структур та інших не байдужих громадян, які приєдналися до створення меморіалу .
Організатори урочистостей: Міська Рада міста Золочів, Навчальний центр Національної Гвардії України, Золочівське районне Громадсько-патріотичне об’єднання «Український Чин», Оргкомітет громадських організацій Львівщини при ЛОДА по проведенню пам’ятних заходів: «2020 рік- рік Василя Вишиваного на Львівщині».
За дорученням оргкомітету : Голова оргкомітету, громадський діяч культуролог, Марко Сімкін, контактні телефони : 067-725-3970, 091-323- 3970, E-mail radanity@ mail.ua

Завтра у Львові відкриється виставка графіки Володимира Немири “Синтез явищ”

Завтра у Львові відкриється виставка графіки Володимира Немири "Синтез явищ"

Завтра, 6 листопада 2020 року,  о 17:00 львів’ян та гостей міста запрошує художник Володимир Немира на свою персональну виставку графіки «Синтез явищ» в галереї Меланка Арт (вул. Лесі Українки 8). Також планується і онлайн трансляція виставки на фейсбук-сторінці галереї Melanka Art Project.

“Переді мною, як митцем, важливі завдання: пізнання, осмислення життя на землі, часу в якому живу. Роблю це у своїх творах: спостерігаю, синтезую явища… Останньо працював більше з чорним і білим, шукаючи суголосся в лініях і плямах, імпровізуючи, творячи образи, часу цікавого і напруженого, намагаючись утверджувати добро.” – зазначає про свою виставку художник Володимир Немира.

Володимир Немира — відомий український художник-графік та живописець. Член Національної Спілки Художників України. Народився у Львові 15 листопада 1949 року. Випускник Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв), відділ художньої кераміки (1975 р.). Навчався у Романа Сельського і Зеновія Флінти.

Володимир Немира
Володимир Немира

1993 – виїхав до США. Проживав у Чикаго, Нью-Йорку, Клівленді.

Світогляд художника сформувався під впливом українських художників-модерністів — Нью-Йоркської групи Юрія Соловія, Михайла Дзиндри, Емми Андієвської, котрі творили в США ще у 1960-1980-х роках.

Разом з дружиною – скульптором Катериною Немирою, організував у США мистецький центр «Світлиця», навколо якого гуртувалася творча молодь.

2008 – повернувся в Україну.

Персональні виставки:

  • Виставки в посольстві України в США, м. Вашингтон 1996 р., 2009 р.
  • КУНФ Канада, м. Торонто, 2008 р.
  • Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького, 2008 р.
  • Національний будинок художників, м. Київ, 2009 р.
  • Музей Лесі Українки, м. Ялта, 2010 р.
  • Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького, 2011 р.
  • Історико-етнографічний музей «БОЙКІВЩИНА» м. Самбір, 2012 р.
  • Національний академічний український драматичний театр імені Марії   Заньковецької, м. Львів, 2014 р.
  • Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької, м. Львів, 2017 р.
  • Центральний будинок художника, м. Київ, 2018 р.
  • Волинський краєзнавчий музей, м. Луцьк, 2018 р.
  • Палац культури ім. Гната Хоткевича, м. Львів, 2020 р.
  • Галерея мистецтв Деснянського району, м. Київ, 2020 р.
  • Пирятинський культурно-громадський центр, м. Пирятин, 2020 р.

Колективні виставки:

  • 1996 – Виставка в Opus Gallery, Клівленд, США.
  • Учасник трьох Міжнародних Осінніх Салонів «Високий Замок»:
  • 2010 -«Молитва», 86х86, п., акрил,
  • 2012 – «Аркан», п., акрил,
  • 2013 – «І день іде, і ніч іде…» 165х125, п, акрил.
  • Весняний салон. Львів, 2014. “Бокораш”.
  • Учасник благодійного аукціону «Заради життя» на допомогу українським воїнам в зоні АТО, постраждалим та сім’ям загиблих. Лот «Бокораш» було продано за 37500 грн.
  • Виставка живопису «Всесвіт» 2014 р. у приміщенні театру ім. Марії Заньковецької у Львові.
  • Мистецька галерея Гері Боумена у Львові, 2015 р.. Спільна виставка Володимира і Катерини Немир “40 літ опісля”.
  • Музей Книги і друкарства України. Київ. Спільна виставка Володимира і Катерини Немир, 2015 р.
  • У Галереї мистецтв Чорноморського національного університету ім.Петра Могили, м. Миколаїв – Спільна виставка Володимира і Катерини Немир “Чуття образу”, 2016 р.
  • Картинна галерея ім. А. С. Гваздинського, м. Нова Каховка – Спільна виставка Володимира і Катерини Немир, Проект “Схід-Захід єднання” 2016 р.
  • Виставковий зал, м. Енергодар – Спільна виставка Володимира і Катерини Немир. Проект “Схід – Захід Єднання» 2017.
  • Бердянський Художній Музей ім. І. І. Бродського, 2017 р., Спільна виставка Немир.
  • Квітень 2017 в Художньому музеї ім. А. І. Куїнджі, м. Маріуполь. “Чуття образу”.
  • Спільна виставка Немир “Чуття образу” Липень 2017, м. Запоріжжя, Картинна галерея.
  • Спільна виставка Немир в галереї “Єлисаветград” в Кропивницькому. Вересень 2017.

Праці знаходяться в численних музейних та приватних колекціях в УкраЇні та закордоном.

Богдан ЗЯТИК

Ярослав Коваль у спогадах Олександра Кіцери

Ярослав Коваль
Ярослав Коваль

За свої майже дев’яносто років він був знайомий зі сотнями, якщо не тисячами, славетних синів та дочок Галичини, він багато фотографував, і багато записував. Зараз доктор медичних наук Олександр Кіцера мріє видати унікальну книгу своїх спогадів на понад шістсот сторінок під назвою “Мандрівка під лелечим крилом”.

Сьогодні маємо можливість прочитати його спогади про фотографа Ярослава Коваля з цієї, ще не опублікованої книги.

Ярослав Коваль у поважному віці (зі сайту http://www.galychyna.if.ua/publication/ukrainism/genii-u-kameri-smertnikiv/print.html)
Ярослав Коваль у поважному віці (зі сайту http://www.galychyna.if.ua/publication/ukrainism/genii-u-kameri-smertnikiv/print.html)

Ярослав Ількович. Саме так його дозволялося називати, якщо вже хтось конче хотів вживати форму «ім’я та по-батьктові». В жодному випадку не «Ілліч», що, зрештою не здивує галичанина, тим більше, коли йдеться про людину, що багато років провела в совєцьких концтаборах.

Він з’явився на нашому видноколі десь на зламі п’ятдесятих – шістдесятих. Репресованих тягнуло до репресованих, воно й не дивно. Наприкінці сорокових до Львова стали прибувати недобитки родини мого батька: недомучені, недостріляні… Сумну долю моїх родичів я описав в есе: «На цвинтарі розстріляних ілюзій». Тітка Стефа, вдова славного українського лікаря Дмитра Горбенка, розстріляного у зловісних тридцятих, мати Стефана Горбенка, що пропав безвісти,  і її донька Ірина мешкали у нас, а згодом, як реабілітовані, отримали квартиру, вірніше – одну кімнату, відділену від колись великого помешкання, з маленькою кухнею. Власне там знайшли себе взаємно Ірина і репреслований Ярослав Коваль.

Ярослав Коваль
Ярослав Коваль

Його ніяк не прописували у Львові, періодично пан Ярослав мешкав у мого стрийка, брата тітки Стефи, теж репресованого, а згодом (добре хоч, що не посмертно) реабілітованого, в с. Добротворі, де промишляв фотографією, позаяк жодних фотоательє поблизу не було.

Періодично перебував у Львові, що тривало до наступного «нальоту» міліції. Був цікавою, освіченою людиною, скінчив передвоєнну ґімназію. На відміну від сучасних випускників середньої школи, бездоганно володів латиною, в чому я неодноразово переконувався, а при нагоді декламував щось із грецьких класиків. Проте любив вдавати простачка. Не знаю, чи це був своєрідний «захисний рефлекс», ще з табірних часів, чи, можливо, своєрідний стиль, гра одного актора.

Різдво на Попречній, 1950-ті роки. Зліва (потилиця) Ярослав Коваль, сестра Лариса, Тато, тета Стефа, тета Валентина
Різдво на Попречній, 1950-ті роки. Зліва (потилиця) Ярослав Коваль, сестра Лариса, Тато, тета Стефа, тета Валентина

Згадуються мені розповіді про Модеста Левицького, українського лікаря, письменника, дипломата, філолога і Володимира Антоновича, особа якого коментарів не потребує. Вони «дуетом» полюбляли відігравати роль містечкових купців, простих селян чи правовірних євреїв…

На все життя пан Ярослав залишався пластуном – був переконаним абстинентом. Своїми фотографіями склав наочну історію певного періоду українського Пласту і зв’язку цієї організації з Митрополитом Андреєм Шептицьким. Знаю, що мав великий архів фотографічних негативів, значною мірою – на скляних платівках. Де він її зберігав – не знаю.

Різдво на Попречній. Зліва - Стефанія Горбенко-Кіцера, Валнтина Кіцера, Ірина Горбенко.
Різдво на Попречній. Зліва – Стефанія Горбенко-Кіцера, Валнтина Кіцера, Ірина Горбенко.

Вузькоплівкові негативи зберігав на вулиці Ґрунвальдській на полицях, що п’ялися досить високими стінами як кухні, так і кімнати, аж до стелі. Десь на тих стелажах стояли в неробочому стані: польський універсальний (від кінокадру до формату 6х9)  збільшувач, одна з небагатьох цінних речей, якими він володів, кювети, пінцети, червоний ліхтар і розчини (проявник та фіксаж) у пляшках, бачки для плівки.  Про те, щоби затемнювати приміщення і працювати вдень, не могло бути й мови.

Зрештою, пан Ярослав мав певні медичні навички і був піклувальником та лікувальником-медбратом моєї тітки аж до її смерті. Коли всі засинали, десь по півночі, в кухні розкладалося фотоприладдя і починалося «дійство».

Ярослав Коваль
Ярослав Коваль

В Львівський період Ярослав Ількович працював простеньким «Зенітом», без змінних об’єктивів. Фотоапарат був його постійним супутником і фотографував він усе, починаючи банальним груповими світлин і кінчаючи справжніми фотошедеврами. Зрештою, не раз «банальні» світлини зі штивно позуючими суб’єктами, які застигли в нарочитій позі, згодом ставали шедеврами.

Часто, зображаючи простачка, був дуже дотепним. Наприклад, в типовому сільському відхожому місці у мого стрийка Йосифа встановив набір дощок з отворами різного діаметру, які були скріплені, неначе книжка. А вгорі зробив напис: «Шановне панство! Вибирайте діру, відповідну до ширини вашого… світогляду». Був здатен захоплюватися. Якось зібрав у тісному помешканні установку для отримання «живої» і «мертвої»  води. Знався на фармації, бо певен час працював в аптеці.

Ярослав Коваль (Коваль Я. Господар Перегінської пущі: рідкісні фотоґрафії з життя Слуги Божого Андрея Шептицького. ¬– Львів, 1996. – 36 с.)
Ярослав Коваль (Коваль Я. Господар Перегінської пущі: рідкісні фотоґрафії з життя Слуги Божого Андрея Шептицького. ¬– Львів, 1996. – 36 с.)

Писав вірші, спогади, робив аплікації з різних предметів, наприклад фаянсових чорнильниць, куплених гуртом за безцінь. Інколи звертався жартівливо «Гражане удавы!». Звідки воно взялося? Може хтось, приглухуватий, почув звертання «Гаждане и дамы!»і так переіначив його. Мав широкі знайомства в середовищі львівських художників, письменників.

Колекціонував різні речі – від весільних скринь до старих годинників і давніх австрійських та польських табличок-шильдів. Сподіваюся, що більшість колекції перебралася до організованого Ярославом Ільковичем народного музею в його рідному селі – Ціневі.

Олександр КІЦЕРА

У Львові збудують ще один фонтан

Візуалізація фонтану на площі перед Центром Довженка на Сихові
Візуалізація фонтану на площі перед Центром Довженка на Сихові

На площі перед Центром Довженка з’явиться новий унікальний простір – із фонтаном заввишки з триповерховий будинок, амфітеатром та просторими зеленими відпочинковими зонами. Будівництво почнеться вже 2021 року.

Все почалося з того, що Львівська міська рада оголосила всеукраїнський архітектурний конкурс, у якому перемогла група архітекторів зі Львова: Наталя Мисак, Соломія Галайко,  Маркіян Максимюк, Володя Палій, Юрій Максимюк. Вони й взялися за цей проєкт.

“Перша і найголовніша функція нашого проєкту – підкреслити важливість людини у просторі. Оновлений простір стане багатофункціональним, не нагромадженим, а відкритим та проглядним, що, власне, і є особливістю Сихова. Над проєктом працювали не просто архітектори, а архітектори, які живуть на Сихові, неодноразово досліджували його особливості та історію. Відтак добре розуміють його контекст”, – наголосив архітектор “Студія Зміст” Маркіян Максимюк, один зі співавторів проєкту реконструкції площі.

Візуалізація фонтану на площі перед Центром Довженка на Сихові
Візуалізація фонтану на площі перед Центром Довженка на Сихові

Як виглядатиме простір?

  • Він буде багатофункціональним завдяки поєднанню інноваційного фонтану, амфітеатру, зеленої зони, зони інклюзії. Також буде сполучення з іншими культурними точками Сихова;
  • Матиме вигляд амфітеатру, де проводитимуть різні заходи та концерти. Замість бетонного покриття зроблять зелені газони, оскільки архітектори популяризують культуру сидіння на траві, яка довгий час була для нас неприйнятною через стереотип, що ходити газонами не можна. З транзитної, як є нині, площа перетвориться у зону цілорічного відпочинку.
  • Гордістю площі буде інноваційний дрібнодисперсний фонтан, який доповнюватимуть вже звичні для Львова сухі фонтани. Фонтан розпилюватиме воду мікрочастинками під високим тиском, утворюючи хмари туману та вологий мікроклімат площі. За словами авторів проєкту, це новинка не лише для Львова, а й України загалом. Наразі вже розроблена вся технічна документація на його встановлення.
  • Сходи, які зараз ведуть до Центру Довженка, заберуть. Замість них буде безбар’єрний доступ та ландшафтне різноманіття, які зроблять сам центр доступнішим і підкреслять важливість людини у просторі, а не навпаки.

Наталка РАДИКОВА

 А ви любите Лате ? Співачка Sowa презентує прем’єру відеокліпу на пісню «Лате» (відео)

Cпівачка SOWA
Cпівачка SOWA

Свій стиль, своя манера виконання і головне неперевершений вокал –  співачка SOWA впевнено підкорює український шоу бізнес. Кліп на пісню «Лате» – це  ще одна сходинка у кар’єрі для артистки.

«Робота над цим кліпом стала для мене чимось абсолютно новим та навіть експериментальним. Нові образи, нова знімальна команда, яка побачила мене зовсім з іншої сторони. Самі зйомки відбувались дуже легко та швидко, зізнаюсь чесно, навіть не очікувала на таку командну роботу. Я б це назвала такою своєю фешн історією. Уявіть собі: яскраві образи, цікава сюжетна лінія та в основі всього  наша надзвичайно тепла пісня. Повірте, вам варто це побачити!!!»

Cпівачка SOWA
Cпівачка SOWA

Зйомки відео роботи відбувалися у Києві. Першочерговий акцент робили саме на неординарній ідеї у відео ну і звичайно якості зйомки.

Саме тому режисером кліпу став DVIZHON. Він створював відео для Христини Соловій, Олега Скрипки, Піанобоя, KHAYAT багатьох інших українських зірок.

«Коли я вперше послухав цю пісню, мені здалось, що замість «лате» в пісні використовується слово «мулате». Це стало поштовхом до ідеї, яку зараз можуть бачити глядачі», – коментує кліпмейкер.

За словами артистки, вона вже працює над новим синглом та обіцяє інтригувати свого глядача надалі.

Ольга МАКСИМ`ЯК

Мім, який повпливав на Майкла Джексона. 7 цікавих фактів про Марселя Марсо

Мім, який повпливав на Майкла Джексона. 7 цікавих фактів про Марселя Марсо

Його жартівливі вистави стали тим допінгом, який допомагав солдатам пережити трагічні роки Другої світової війни. Не менш помічною його творчість була і для тих, хто намагався дати собі раду в хаосі повоєнного часу. На нього приходив дивитись як пересічний глядач, так і президенти держав, в переліку яких – Джиммі Картер та Білл Клінтон. Під впливом його творчості Майкл Джексон створив відомий всім танець, ну а сам герой цього тексту вчився у Чарлі Чапліна. Отож, говоримо сьогодні про видатного французького актора, письменника, художник і, що головне, міма – Марселя Марсо (1923 – 2007), справжню ікону сценічного мистецтва другої половини ХХ століття й початку ХХІ століття. Між іншим, зовсім не чужу для українців людину.   

Марсель Марсо. Фото з https://en.wikipedia.org/
Марсель Марсо. Фото з https://en.wikipedia.org/

Мама Анна і Яблунів на Франківщині

Дійсне ім’я Марселя Марсо – Ісер, він єврейського походження, а його мама, Анна Верцберг, народилась у містечку Яблунів, що недалеко від Коломиї. Ця історія дуже далека від французького Страсбурга, де народився сам артист та художник. Однак, вона є близькою для нього особисто – він був обізнаний із походженням своєї родини та неодноразово згадував про Яблунів та Коломию у інтерв’ю. Між іншим, матері Марселя Марсо було лише 8 років, коли родина залишила українські терени та перебралась до Ельзасу.

Марсель Марсо у березні 1982 року. Фото з https://aadl.org/N186_0234_002
Марсель Марсо у березні 1982 року. Фото з https://aadl.org/N186_0234_002

Освенцім

Батьки Марселя Марсо познайомились у Ельзасі, а він сам народився у Страсбурзі, виростав у місті Лілль. Трагічною сторінкою в історії родини стали події Другої світової війни. По-перше, після приходу до влади нацистів, через походження родини, їм довелося мігрувати та шукати надійного пристанища. По-друге, батькові Марселя Марсо, Шарлю Манжелю, так і не судилося перегорнути цю сторінку – у 1944 році він помер у концтаборі Аушвіц.

Марсель Марсо у 1974 році. Фото з https://en.wikipedia.org/
Марсель Марсо у 1974 році. Фото з https://en.wikipedia.org/

Генерал, перекладач і мім

Марсо – це прізвище наполеонівського генерала. Воно було записане до фальшивих паспортів Марселя Марсо та його брата Алена задля порятунку хлопців у роки Другої світової війни. Порятунок цей здійснювався не лише за посередництва підроблених документів, але й їхніми власними руками – Марсель Марсо вступив до лав Опору, а пізніше – до національної армії Франції. Уже тоді проявилися акторські таланти майбутнього артиста – завдяки здатності змінювати вираз обличчя та ходу, Марсель Марсо зумів переправити до Швейцарії, яка була нейтральною, декілька десятків єврейських дітей. Вартовий так і не зрозумів, що повз нього проходив один і той самий чоловік. Ризик був виправданим, адже для дітей ця історія стала їхнім щасливим квитком у майбутнє. Зрозуміло, що Марсель Марсо діяв не один. У 2007 році один із його компаньйонів, пригадуючи ці події для журналістів, зазначив, що діти, попри весь трагізм ситуації, надзвичайно любили Марсо і з ним почувалися безпечно.

Марсель Марсо. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Марсель Марсо. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Пантоміма – моє покликання

Ще в роки війни Марсель Марсо декілька разів виступав перед французькими та американськими солдатами з пантомімічними номерами і вже тоді користувався популярністю. Свої здібності молодик вдосконалював вже після закінчення конфлікту – коли відвідував школу декоративного мистецтва, навчався у паризькому театрі Сари Бернар і ін. Найбільшою проблемою для нього тоді стало роздоріжжя – куди рухатися далі: мім чи художник. Врешті, вибір впав на перше, хоч і другого Марсель Марсо остаточно не закидав. До прикладу, він написав книгу “Історія Біпа”, яку сам же і проілюстрував. Також у доробку цього діяча інші книги малюнків та віршів: його ім’я стоїть під “Баладою про Париж та світ”, “Фантазіями Біпа”, “Пімпорелло”, “Третім оком” і ін. Однак, основні досягнення Марселя Марсо все ж стосувалися світу пантоміми. Це мистецтво він прирівнював до музики, яка – не знає кордонів і національностей.

Афіша у Парижі. Фото з https://www.wikiwand.com/
Афіша у Парижі. Фото з https://www.wikiwand.com/

Біп

Перші великі виступи Марселя Марсо відбувалися одразу ж після звільнення Парижа від нацистів. Водночас, найбільша слава прийшла до нього після виведення на сцену персонажа, який називався Біп. Біп – це маленька людина, яка потрапляє у несприятливі обставини, якій не надто щастить. Персонаж було створено під впливом фільмів Чарлі Чапліна. Це все принесло Марселю Марсо настільки велику популярність, що він не тільки виступав на головних сценах світу, а й відкрив власну школу пантоміми у Парижі. Пізніше – фонд для підтримки цього мистецтва у США. В останній країні Марсель Марсо також виступав, а на його виступи приходили навіть президенти. Зокрема, Джиммі Картер та Білл Клінтон. Про вплив на “місячну ходу” сценок та прийомів Марселя Марсо говорив сам Майкл Джексон, друг актора. Американців Марсель Марсо називав дорослими дітьми, які ніколи не втрачають здатності дивуватися.

Марсель Марсо і Майкл Джексон. Фото з http://www.tributes.com/
Марсель Марсо і Майкл Джексон. Фото з http://www.tributes.com/

У майстерні масок

Не зважаючи на сферу зайнятості, Марсель Марсо мав досить непростий характер і схильність до самотності. Він був двічі одружений, мав чотирьох дітей. Від 80-х років ХХ століття гастрольну діяльність та спілкування з великою родиною Марсель Марсо поєднував із тихими буднями на самоті. Марсо часто приїздив до СРСР, а в 2001 році – навіть до Києва. Останні роки життя провів на фермі біля Парижа. Його творча кар’єра тривала більше шістдесяти років.

Марсель Марсо у 2004 році. Фото з https://www.independent.co.uk/
Марсель Марсо у 2004 році. Фото з https://www.independent.co.uk/

Пер-Лашез

Марселя Марсо було поховано на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі. В історію він увійшов як відомий та талановитий мім, не менш здібний художник, письменник та актор. Марсель Марсо був членом Академії Мистецтв у Берліні та Мюнхені, мав орден Почесного Легіону – найвищу державну нагороду Франції. Свої сили пробував у багатьох країнах, дуже його любили у Японії, працював на телебаченні. Така історія володаря тиші, який зовсім не є чужим і для українців.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. 10 Interesting Marcel Marceau Facts // My interesting facts, 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.myinterestingfacts.com/marcel-marceau-facts/
  2. Blakemore E. The French Resistance’s Secret Weapon? The Mime Marcel Marceau // History, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.history.com/news/marcel-marceau-wwii-french-resistance-georges-loinger
  3. Kirkup J. A life in focus: Marcel Marceau, sculptor of silence whose name became synonymous with mime // Independent, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.independent.co.uk/news/obituaries/marcel-marceau-remembered-obituary-mine-dancer-blip-lindsay-kemp-a8517291.html
  4. Marcel Marceau – Silent WWII Hero // History of Sorts [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://dirkdeklein.net/2016/12/07/marcel-marceau-silent-wwii-hero/
  5. Obituary: Marcel Marceau // BBC News, 2007 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://news.bbc.co.uk/2/hi/entertainment/7009189.stm

У Львові покажуть унікальну дитячу оперу першої української композиторки

Композитор живий, якщо його твори звучать: Стефанія Туркевич

В неділю, 8 листопада 2020 року, о 13:00 та о 16:00 у Львівській національній філармонії імені М. Скорика продемонструють дитячу оперу “Серце Оксани”. Твір першої української професійної композиторки Стефанії Туркевич покажуть в Україні вперше.

Опера побачила світ 1960 року і подолала довгий шлях до українського глядача. Стефанія Туркевич написала її у Великій Британії. Уперше її поставили в Канаді і донині її жодного разу не показували в Україні. Львівську постановку вдалося реалізувати завдяки оцифруванню рукописів композиторки у співпраці родини композиторки та подружжя Павла і Ляриси Гуньків.

Павло Гунька
Павло Гунька

У 2020 році проєкт постановки дитячої опери «Серце Оксани» став одним із переможців конкурсу «Фокус на культуру» від Львівської міської ради. Усього в ній бере участь більше 60 людей, переважно – творчі діти, які виконуватимуть музичні й танцювальні номери.

Квитки на подію уже доступні у продажу. Виставу транслюватимуть у день показу онлайн, на офіційних каналах Львівської філармонії у ютубі та фейсбуці.

Наталка СТУДНЯ

У Львівському музеї історії релігії стартує XXX Міжнародна наукова конференція

Силует Домініканського собору (вигляд із Замкової гори)
Силует Домініканського собору (вигляд із Замкової гори)

5-6 листопада у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) розпочинає свою роботу XXX Міжнародна наукова конференція «Історія релігій в Україні».

Протягом двох днів науковці, релігієзнавці, музейники, мистецтвознавці з України, Польщі, Білорусі, Росії представлятимуть результати своїх досліджень. Спільно працювати в режимі реального часу допоможе застосунок Zoom.

5 листопада, у четвер, о 10 годині після реєстрації учасників відеоконференції розпочнеться пленарне засідання. Обговорюватимуть питання майбутнього розвитку релігієзнавства й питання вдосконалення роботи наступної XXXI Міжнародної наукової конференції «Історія релігій в Україні». Цікавою буде віртуальна презентація виставки Львівського музею історії релігії “Він змінював світ. До 100-річчя від дня народження святого Івана Павла ІІ”.

У п’ятницю, 6 листопада, учасники відеоконференції працюватимуть у п’яти секціях: «Релігії XV–ХХ століть: Україна та Світ», «Організаційні структури Церкви ХVІ – початку ХХ століть», «Релігійні спільноти України: сучасний стан та перспективи розвитку», «Історіософія релігії», «Сакральне мистецтво». Розглядатимуть аспекти політичного, правового й культурного становища православ’я, римсько-католицької та греко-католицької церков, протестантизму, східних релігій, а також державно-церковні відносини в Україні. Будуть говорити про актуальні питання музейництва, сакрального мистецтва, проблеми збереження духовного й культурного надбання.

До конференції в режимі онлайн в застосунку Zoom може приєднатися будь-хто і, навіть, згодом переглянути запис трансляції.

Організатори XXХ Міжнародної наукової конференції «Історія релігій в Україні» Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Український католицький університет, Центр релігійної культури, Відділ нової історії України Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України.

Результати досліджень науковців, які беруть участь у XXX Міжнародній науковій конференції «Історія релігій в Україні» опубліковано у двотомному науковому виданні «Історія релігій в Україні». Його підготував Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії. Назва першого збірника – Науковий щорічник «Історія релігій в Україні», другого – «Історія релігій в Україні: актуальні питання».

Олена МАЛЮГА
науковий співробітник ЛМІР

Популярні статті:

Український павільйон на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго

Тріумф волі: як український павільйон у Чикаго став сенсацією 1933 року

У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...