Серед небагатьох старовинних рівненських вуличок, які ще зберігають колорит давно минулих літ, ці дві міські артерії, хоча й не вражають історичними пам’ятками, але розповідають нам чимало цікавого з минувшини нашого міста. Уже традиційно на Покрову вулиці Петра Могили і Коперника відзначають своєрідні уродини.
Розташовані в старовинному рівненському районі Воля, який у давнину був передмістям, вони по-праву можуть вважатися вулицями-старожилами. Бо на плані Рівного 1896 року їх уже позначено під назвами “Африканская” і “Новаковская”. На щастя, поки що вони не потерпають від сучасних висотних забудов, і око допитливого рівнянина ще може серед рясної зелені розгледіти маленькі шедеври місцевої давньої житлової архітектури. Що ж відомо про ці вулиці?
Африканська, Ягеллонська, Коновальця, Першого травня
Це все назви однієї вулиці — сучасної Петра Могили. Африканською вона була за часів Російської імперії (у кінці ХІХ на початку ХХ століття). За Другої Речі Посполитої, на початку 1920-х, стала Ягеллонською. Вочевидь, на честь так званої ягеллонської ідеї.
Ягеллонська ідея — польська концепція федеральної держави, скерованої на Схід у бік Литви, Білорусі, України. Назву ідея отримала від польської королівської династії Ягеллонів, які вперше застосували механізм створення федеративної держави, об’єднавши Польське королівство і Велике князівство Литовське. Інтерес до ягеллонської ідеї якраз і виник у польських істориків у 1920-1930-х роках.
У період німецької окупації вулиця носила ім’я Коновальця. А в 1950-1980-і роки — 1-го травня. Так вона називалася й за перших “совєтів” у 1940-у. У 1993 році вулицю перейменовано на честь українського політичного, церковного і освітнього діяча, митрополита Київського і Галицького, натхненника українського церковного відродження Петра Могили. Хоча на старовинній вулиці є чимало сучасних споруд, переважає усе ж таки малоповерхова забудова початку ХХ століття.
Щоправда, декотрі будинки з тих пір змінилися невпізнанно. Але ще залишаються кілька цікавих. Один з них — відреставрований “під старовину”, де нині розміщується “Укргазбанк”. А поруч із ним — оригінальний старовинний особнячок з “башточками”. Його можна розгледіти й на світлинах прилеглого до вулиці скверу (про нього йтиметься далі) 1940-х років.
Старожили розповідають, що в давнину на вулиці мешкали умільці-мебльовики, які тут мали свої меблеві майстерні. Вочевидь, недаремно і в радянські часи на вулиці Петра Могили, а тоді 1-го травня, розмістилася меблева фабрика. До речі, підприємство, але вже з іншою формою власності, тут функціонує й досі.
Якщо простувати вулицею Петра Могили від вулиці Соборної по парній стороні, увагу обов’язково приверне незвичної архітектури будинок під номером десять. Там нині розміщується міський центр творчості учнівської молоді. А колись це був один із будинків садиби власника пивзаводу “Бергшлосс” купця другої гільдії Герші Меєра Пісюка.
Донька художника Георгія Косміаді пані Надія, яка нині мешкає в Рівному, твердить, що проектував цей будинок її батько. Однак в архівних документах автором проекту зазначено архітектора Ярмоловича. Будинок зведено в 1928 році.
У глибині двору стоїть ще один зовні непримітний одноповерховий будинок №8, “осучаснений” білою “вагонкою”. Це ще одна споруда садиби Пісюка, ймовірно більш раннього періоду — початку ХХ століття.
Адже перші корпуси заводу з’явилися в 1900 році на території садиби, яка займала площу 600 квадратних сажень або 2 730 квадратних метрів. На території садиби були ще інші будівлі, але, вочевидь, вони не пережили великої пожежі, яка сталася в маєтку в 1924 році. Загалом Герша Меєр Пісюк був цікавою і впливовою в місті особистістю. Окрім того, що створив у Рівному одне з найбільших, найприбутковіших і успішних підприємств, яке знали й за межами Речі Посполитої, він займався благодійництвом, представляв єврейську громаду в міській раді. Отримав дозвіл на відкриття торговельної школи, а згодом власним коштом збудував ремісничу школу та фінансово підтримував міську синагогу.
Новаківська — Коперника
Ще одна історична вуличка Рівного з колишнього передмістя Воля, яка відзначає свій день на Покрову — Миколая Коперника. Розташована паралельно вулиці Петра Могили, вона разом із нею наче обрамляють Рівненський пивзавод.
На початку ХХ століття вона називалась Новаківська (на старих планах і картах — Новаковская). На честь кого її названо, наразі встановити достеменно не вдалося. Але саме на розі тодішніх Шосової і Новаківської зведено перші корпуси Рівненського пивзаводу. Таку адресу зазначено на кресленнях проекту побудови.
Історія вулиці Коперніка, як і Петра Могили, нерозривно пов’язана з пивзаводом.
Окрім садиби власника заводу, тут були будинки директорів та інженерів броварні. Власне головна пам’ятка вулиці — корпуси старої пивоварні. Щоправда, з боку Коперніка вони не так презентабельно виглядали, як із Шосової-Соборної. Хоча на кресленнях до проекту видно пишну оздобу споруд.
Нині відреставровані корпуси, що тягнуться вздовж вулиці Коперніка, є окрасою старовинної вулички.
Милують око й кілька старих будинків, зведених ще на початку ХХ століття у стилі так званої цегляної архітектури. Хоча сучасні їхні мешканці й дещо змінили їхній зовнішній вигляд, але все одно вони яскраво вирізняються на фоні безликої сучасної забудови й гармоніюють з будівлями пивзаводу.
Радянський танк у сквері Українських добровольців
Окрім пивзаводу, вулиці Коперника і Петра Могили об’єднує ще невеличкий сквер, який був тут облаштований ще на початку ХХ століття. За польських часів сквер мав доглядальника, який за свою працю удостоївся високої державної нагороди Польщі — “Хреста Заслуги”. Сучасним рівнянам сквер відомий під назвою скверу Богомолова, хоча в 2016-у в рамках декомунізації сквер було перейменовано на сквер Українських добровольців.
Проте досі в центрі зеленого масиву залишається пам’ятник радянському комдиву Михайлу Богомолову.
Чомусь тривалий час вважалося (з подачі радянської пропаганди?), що в цьому місці і поховано військового. Принаймні лаконічний напис на пам’ятнику зроблено так, як це роблять зазвичай на похованнях: прізвище і дати народження й смерті. У радянських туристичних путівниках також вказувалося, що тут могила Михайла Богомолова. Хто ж ця неоднозначна за нинішніми мірками людина? З історичних джерел можна дізнатися, що був він відданим більшовиком, червоним командиром, активним учасником громадянської війни. Влітку 1920 року, командуючи ескадроном Першої кінної армії, Михайло Богомолов воював під Рівним з білополяками.
А у вересні 1939-го танкісти під командуванням Богомолова одними з перших увійшли в Рівне. Нетривалий час Богомолов був комендантом Рівненського військового гарнізону. Під час радянсько-фінської війни Богомолов керував автобронетанковими військами Північно-Західного фронту.
Будучи членом комісії Головної військової ради, яка займалася узагальненням бойового досвіду за результатами фінської війни, раптово помирає 5 травня 1940 року в Москві. Про це є інформація зокрема в російських військових журналах. Звісно ж, що ніхто не віз його ховати до Рівного. Звідки пішла інформація, що могила військовика знаходиться у рівненському сквері, наразі нічим, як радянською пропагандою не пояснити. Тоді ж, у 1940 році, в Рівному було встановлено пам’ятник Богомолову у вигляді постаменту з гранітних брил, на яких височіє радянський легкий танк БТ-5. Щоправда, це не справжня бойова машина, а зменшена в 2,5 разу бетонна копія.
Автор пам’ятника скульптор Леонід Барвицький. Цей зразок радянської монументалістики ще довоєнного періоду зберігся до наших часів, хоча пропозиції щодо його демонтажу в громадському просторі Рівного вже звучали.
Прикметно, що навіть під час німецької окупації пам’ятник не постраждав. Більше того, окупанти полюбляли фотографуватися на його фоні.
Автор пам’ятника скульптор Леонід Барвицький. Цей зразок радянської монументалістики ще довоєнного періоду зберігся до наших часів, хоча пропозиції щодо його демонтажу в громадському просторі Рівного вже звучали.
Прикметно, що навіть під час німецької окупації пам’ятник не постраждав. Більше того, окупанти полюбляли фотографуватися на його фоні.
Це лише невеличка частинка інформації про ці дві затишні старовинні рівненські вулички. Нині вони живуть сучасним життям. На них розміщені численні організації, установи, кав’ярні й магазини. У старих будинках мешкають сучасні рівняни, які прагнуть якомога більше дізнатися і про вулиці, і про будинки, а отже — і про історію свого міста. А отже нові цікаві моменти з історії цих вулиць ще попереду.
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетоРитм
