У візуалізації використано портрет Мирослава Скорика у виконанні Миколи Струса
Мирослав Скорик, без сумніву, є легендою не лише української музики, а й нації в цілому! 25 вересня о 19:00 у Львівській національній філармонії ім. М. Скорика відбудеться подія, присвячена Маестро!
У серпні 2021 року, з нагоди 30-річчя Незалежності України, Мирослав Михайлович посмертно отримав заслужену відзнаку «Національна легенда України»! Особливе місце митець відіграє і для Львівської національної філармонії, у стінах якої він впродовж багатьох десятиліть працював і творив, у стінах якої звучала більшість його композицій!
Рівно два роки тому, саме у Львівській філармонії, яка з 2020 року вже носить ім’я цього видатного композитора, вперше прозвучав Концерт № 10 для скрипки з оркестром. Тоді подія відбулась за присутності Мирослава Михайловича.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
25 вересня, як і у 2019 році, Концерт виконає відомий український скрипаль, Марко Комонько. Саме йому Маестро присвятив цю композицію.
Також у програмі звучатиме Симфонієта для симфонічного оркестру, львівська прем’єра якої відбулась у Концертному залі Людкевича у 2011 році.
Другий фортепіанний концерт (1982) М. Скорика виконає відомий піаніст Йожеф Ермінь, ім’я якого часто можна зустріти на афішах багатьох українських та європейських міст, а програми концертів за його участі вражають своєю різноманітністю.
Галина Івасюк, Софія Ротару і Мирослав Скорик у залі Лісової опери. Сопот, 1974 рік
Передостаннім твором програми стане Перший віолончельний концерт (1983) композитора, який почуємо в інтерпретації відомого віолончеліста Олександра Пірієва. Саме за цей твір Мирослав Михайлович отримав Національну премію Тараса Шевченка.
Композиції Мирослава Скорика звучатимуть у виконанні Академічного симфонічного оркестру філармонії, дириґуватиме – Володимир Сивохіп.
Вже незабаром, 29 вересня 2021 року, о 19:00 у Ennio Event Square (вулиця Джерельна, 22) у Львові відбудеться концерт Аркадія Войтюка “Цілуй солодкими губами”.
На концерті співак планує виконати давно відомі пісні, а також зробити декілька прем’єр.
“Ви можете стати першими, хто ексклюзивно почує прем’єри, а також пісні, із альбомів співака, за якими його впізнають слухачі – “Цілуй солодкими губами”, “Сеньйорита”, “Вон”, “Корабель”, “Мамо”, “Серенада на колінах” та інші”, – запрошують організатори.
Як відомо, Аркадій Войтюк – український співак, номінант музичної премії Yuna Awards, соліст Notre Dame de Paris Україна. Був учасником телепроекту Х-Фактор. Також виступав у гумористичній команді «VIP Тернопіль».
В один з останніх днів цьогорічного серпня мав нагоду мандрувати Сколівщиною і по дорозі з неї до Львова нашу увагу привернув показник на Палац Бруніцьких в с. Підгірці Стрийського району (саме село в історичних джерелах вперше згадується в 1467 році). Приємною несподіванкою по дорозі стали крани з джерельною водою на зупинці громадського транспорту, яку можна безкоштовно набрати подорожнім.
При в’їзді в село увага вдумливого туриста мов розсіюється, адже треба обрати, куди спершу податися на оглядини – до старовинної церкви зліва чи за показником до палацу справа. Як відомо, замок графа Потоцького (зараз на балансі Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького) і храм з колонами (на взірець собору свв. Апостолів Петра і Павла) є також в однойменному селі на Бродівщині, і ці пам’ятки є більш відомими широкому туристичному загалу. Як і тамтешній монастир отців василіан із старовинним храмом Благовіщення Марії.
Оскільки історія палацу Бруніцьких в Підгірцях на Стрийщині більше представлена в наших регіональних ЗМІ, тому в цій статті спершу коротко опишу становлення храму Зіслання Святого Духа.
Церква встановлена на горбочку у тіні крислатого дерева.
Загальний вигляд на церкву Зіслання Святого Духа в с. Підгірці. Світлина Ігоря Скленара
Її датують 1824 роком і пов’язують з меценатством місцевого землевласника, барона Юліана Бруніцького – до Другої світової війни (про нього піде мова нижче). В 1946 році, після ліквідації УГКЦ парох храму, священник Василь Савхів прийняв православ’я і храм нова окупаційна влада не закрила. Проте в 1961 році все таки на підгірцівську церкву повісили колодку…Жителі с. Підгірці були змушені ходити на богослужіння до сусіднього села Олексичі. 4 грудня 1988 року в храмі Святого Духа вперше після закриття відправлена Літургія. Офіційний дозвіл на відкриття церкви прихожани отримали на Великдень 1989 року. Відтоді вони взялися за клопітку працю із відродження свого унікального храму. Того ж року влітку залили фундамент і сходи, стелили підлогу і паркет, робили ширшими хори. У грудні 1989 року була добудована паламарка-сповідальниця
Паламарка-сповідальниця підгірцівської церкви. Світлина Ігоря Скленара
Інтер’єр храму наступного, 1990 року, оновив художник Ярослав Сагайдак з двома своїми помічниками. Також майстри встановили новий алюмінієвий хрест на центральній бані.
Вигляд на храм в с. Підгірці на Стрийщині при в’їзді в село. Світлина Ігоря Скленара
Дослідник Р. Сулик так описує ззовні дерев’яний храм в Підгірцях: «Тризрубна триверха будівля складається з трьох наближених до квадрату зрубів (нава ширша). До вівтаря з обидвох сторін прибудовані ризниці».
Вигляд на храм в с. Підгірці на Стрийщині при в’їзді в село. Світлина Ігоря Скленара
Вони розривають піддашшя, яке оточує церкву і опирається на профільовані випусти вінців зрубів
Вигляд на кут церкви в с. Підгірці, де піддашшя з архітектурного погляду є самобутнім. Світлина Ігоря Скленара
В західній стороні церкви знаходиться дерев’яна, у формі квадрата, одноярусна дзвіниця, вкрита пірамідальним наметом.
Знаменним у житті підгірцівської громади було 24 травня 2010 року ‒ святкували 200-ліття храму, який досі є пам’яткою архітектури національного значення і належить до Стрийської єпархії УГКЦ.
Водночас в греко-католицької громади в Підгірцях виникла потреба у новому, більшому храмі, зведення якого тривало в 2007-2016 роках.
Показник на палац Бруніцьких і місцевий парк. Світлина Ігоря Скленара
Туристична принада Підгірців – це все таки палац Бруніцьких, розташований на території колишнього дендропарку. Більш відома його історія з XVIII ст., коли власником підгірцівського маєтку став Юзеф Яблоновський. Як отриману батьківську спадщину, ймовірно, в 1734 році барон розпочав зводити в селі новий палац. Згідно із збереженими архівними даними, роботи проводив архітектор Бернард (є припущення, що це той знаменитий Б. Меретин, майбутній будівничий собору св. Юра у Львові). Господар Ю. А. Яблоновський витратив майже 200 тисяч злотих (на умеблювання, бібліотеку, фонтани і впорядкування парку). Після шлюбу з Кароліною Радзивіл Юзеф Яблоновський швидко забуває про витрати на Підгірці і починає зводити новий палац у Ляхівцях на Поділлі (сучасне село Білогір’я Хмельницької обл.). Його родичі, отримавши на утримання його підгірцівський палац, помалу занедбують тутешню господарку. При цьому інтерес до свого підгірцівського маєтку на той час уже князь Яблоновський втрачає цілком, доручивши опікуватися маєтком родичам, які особливого інтересу до тамтешньої господарки теж не виявляли.
Сучасний вигляд на палац Бруніцьких. Світлина Лесі Малахівської
В 1815 році новий господар, барон Юзеф Бруніцький, не дав занепасти придбаній власності. Найславетнішим господарем підгірцівських маєтностей став його онук, барон Юліан Мар’ян, який успадкував замок наприкінці ХІХ століття. Він зібрав велику колекцію комах і метеликів. Його досліди регулярно публікували в наукових збірниках Академії наук в Кракові. Після зацікавлення агротехнічними технологіями розпочав розвивати зразкове сільське господарство і заклав в 1892 році у сусідньому з Підгірцями Стрілкові розсадник плодових і декоративних дерев, а також кущів і квітучих рослин. Це все згодом він переніс у Підгірці.
Теперішня алея «Підгірцівського парку», де розвивав садівництво барон Ю. М. Бруніцький. Світлина Лесі Малахівської
На початку ХХ ст. розсадник Бруніцького займав площу 55 гектарів і щорічно продукував 150 тисяч саджанців плодових дерев 159-ти сортів, 30 тисяч декоративних кущів 360-ти сортів, 275 різновидів троянд, 65 видів хвойних і 27 сортів бузку.
Теперішня алея «Підгірцівського парку», де розвивав садівництво барон Ю. М. Бруніцький. Світлина Лесі Малахівської
У шлюбі з Івою Ромашкан у Юліана Бруніцького народилося двоє синів, один з яких Юліан Яків в 1940 році разом з багатьма іншими польськими офіцерами був закатований в Катині. У дитинстві сини стали свідками перебудови Підгірців. Для виготовлення планів реконструкції було запрошено знаменитого професора з Чернівців Карла Адольфа Ромшторфера. Для перебудови свого палацу Бруніцький використав цеглу власного виробництва і, попри повагу до архітектора, намагався особисто керувати всіма роботами. Будинок одразу електрифікували і постачали туди воду.
Сучасний вигляд на палац. Світлина Лесі Малахівської
Остаточного вигляду палац набув в 1895 році. Палац всередині мав багато різних кімнат, господарські комірки, спеціальний ліфт, тощо. На території палацу містилося багато господарських споруд, хліви і власна гуральня. Барон Бруніцький розвивав і ентомологію, запросив на посаду лісника-спеціаліста у галузі лепідоптерології (вивчення метеликів) Фридерика Шилле. Той оселився у Стрілкові і складав Бруницькому товариство в пошуках нових видів метеликів, багато з яких потім «оселилися» у спеціальному приміщенні в палацовому флігелі.
Сучасний вигляд на палац. Світлина Лесі Малахівської
Попередник барона Бруніцького Ю. Яблонський заклав в Підгірцях перший галицький дендропарк у повному розумінні цього слова (на сьогодні тут діє пам’ятка загальнодержавного значення «Підгірцівський парк» площею 8,3 га). Зі свого боку Ю. Бруницький впорядкував дендропарк, залучивши знаменитих садівників, і значно розширив колекцію дерев і кущів. Автора статті вразила розкішна грабова алея та платан, якому, як кажуть, уже понад 500 років!
Унікальний платан на території палацу Бруніцьких, вік якого становить понад 500 років. Світлина Ігоря Скленара
Перша світова війна поламала розвиток дендропарку, сини господаря пішли на фронт. В маєтку оселилися російські артилеристи, які знищили дах палацу, руйнували в парку, та ще й безслідно зникли природознавчі колекції та бібліотека. Юліан Бруницький після повернення в сплюндрований маєток помер в 1924 році, а поховали барона у Стрілкові. Справу батька продовжив син Юліан Яків, д-р філософії університету в Кракові, дипломований рільник у Вроцлавському університеті. Друга світова війна знову все перекреслила. На самоті доживала свій вік в підгірцівському палаці пані Іва Бруницька. Лише деякі речі нагадували про недавню розкіш, та й вони без сліду зникли в Другу світову війну. Правдоподібно, комуністи замордували пані Іву в одній з катівень… Сам маєток Бруніцьких потроху занепадав і тут комуністична влада облаштувала потім технікум, школу-інтернат, сільраду і рибгосп.
З початку незалежності з’явилися ініціативні люди, які вирішили потрохи відновлювати об’єкт. Громадська організація «Центр розвитку краю» разом із місцевими підприємцями взялися відновлювати палац і маєток загалом. До сьогодні тут тривають ремонтні роботи, які, як помітно, добігають кінця. Може з часом напівзабута перлина Львівщини стане такою ж відомою, як замок в с. Підгірці на Бродівщині, і сюди поїдуть поціновувачі архітектури і природи.
Ігор СКЛЕНАР
Використані джерела:
Підгірці // Сайт «Дерев’яні церкви Західної України». Джерело: http://decerkva.org.ua/pidhirtsi.html
Сулик Р. Дерев’яне церковне будівництво на Стрийщині. Львів-Стрий, 1993.
Підгорецький палац і перший галицький дендропарк. Нове дихання // Сайт «Край». 19.02.2019. Джерело: http://www.kray.org.ua/7976/mandrivky/pidgoretskiy–palats–i–pershiy–galitskiy–dendropark–nove–dihannya/
В суботу, 18 вересня 2021 року, о 15.00 та 16.00 в рамках «Форуму видавців» у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Р. Іваничука відбудуться виступи команди юних пісочних художників — дітей з центру пісочного мистецтва «MS-art» (м. Вінниця).
Під час презентації книг харківського видавництва «АССА» художники оживлять героїв серії «Коти-вояки» (авторка Ерін Гантер), книг «Ютуб моєї Ба» (авторка Юлія Баткіліна) та «Три дня з життя Єви» (авторка Анна Григорович).
Пісочна анімація
Загалом в пісочній магії візьмуть участь семеро чарівників, кожен з них майстерно володіє піском та чарівними паличками, їх вони використовують у малюванні. На початку літа вони розпочали підготовку, прочитали книги, обдумали як можна зацікавити однолітків до читання за допомогою пісочної анімації.
Незважаючи на юний вік митці вже є неодноразовими рекордсменами України з пісочного малюнку на швидкість та унікальність масових заходів, а також призерами міжнародних конкурсів талантів у Польщі, Болгарії, Угорщині, Словаччині, Німеччині, Франції, Греції, Австрії та США.
Сьогодні, 15 вересня 2021 року, о 19.00 у Львівському Національному Академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької (проспект Свободи, 28) відбудеться національний відбір конкурсу краси “Жінка Україна-Всесвіт 2021” під егідою “Жінка Східна Європа”.
Серед 13-ти фіналісток журі обере трьох найкращих, які представлять Україну та Східну Європу на найпрестижніших світових конкурсах краси:” MRS. UNIVERSE”, “WOMAN OF THE UNIVERSE”, “MRS. EUROPE”.
Організатор та національний директор конкурсу, людина, яка вперше привезла цей конкурс в Україну, переможниця «Mrs.TOP of UNIVERSE» 2018 року Уляна Оксенюк.
Стань частиною знакової ПОДІЇ – унікального шоу краси та мистецтва за участі італійської співачки Мартіни Сівіллі, композитора та піаніста Євгена Хмари, відомих віртуозів Олександра Божика та Іванни Митроган, переможця “Голосу країни” Ігоря Грохоцького, а також балету у супроводі оркестру.
Національний відбір конкурсу краси “Жінка Україна-Всесвіт 2021” під егідою “Жінка Східна Європа” — це не конкурс про “мир у всьому світі”, чи конкурс “краса врятує світ”, — це подія, створена, щоб надихати інших жінок, додавати їм сили йти вперед попри всі труднощі, які виникають у їхньому житті. Адже всі учасниці національного відбору не лише красиві, але й успішні, реалізовані жінки, кожна із власною історією успіхів та падінь. Усі вони переможниці: матері чотирьох дітей, власниці благодійних фондів, організаторки допомоги нужденним, засновувачі власних бізнесів, хтось із них втратив, докорінно змінив і побудував нову успішну кар’єру, хтось переміг рак, хтось поборов недугу своєї дитини, а хтось вчиться з нею жити і радіти життю.
Працюють наші фіналістки у найрізноманітніших сферах: фінансах та нерухомості, маркетингу та ритейлу, медицині та фармації; в індустрії краси, туристичній та дизайнерській царинах; займаються інвестиціями та підприємництвом, перекладацькою та викладацькою роботами.
У всіх наших жінок великий життєвий досвід, вони переборювали різні труднощі, долали перешкоди, і попри все йшли до своєї мети, залишаючись вдячними, щасливими, добрими, ніжними та чуйними. Ми пишаємося кожною з них! І щиро переконані, що всі наші жінки гідні вшанування!
Ведучі вечора: харизматичний Леонід Мартинчик та вишукана Дар’я Трегубова
“…колишній Голова Дипломатичної місії УНР в Швейцарії […] спочив на віки 20 грудня м. р. в Варшаві. Похорон відбувся в неділю, 22 грудня, після служби Божої на православному кладовищі на Волі. Про передчасну смерть давнього і заслуженого громадського діяча з глибоким жалем повідомляє усе наше громадянство Редакція “Тризуба” – такий вигляд мало повідомлення про смерть Євмена Лукасевича (1871 – 1929) у громадсько-політичному і літературно-мистецькому тижневику “Тризуб”. “Тризуб” видавався у 1925 – 1940-му рр. у Парижі і був заснований з ініціативи Симона Петлюри, а згаданий вище Євмен Лукасевич – далеко не остання, хоч і не завжди помітна і не надто знана, людина в структурі влади УНР. Між іншим, пов’язаний він і зі Львовом та Галичиною. Й про одне та інше – буде сказано в цьому тексті.
Некролог Євмена Лукасевича в тижневику “Тризуб”. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Між імперіями
Випускник Цюрихського університету, член Українського Наукового Товариства, член НТШ, очільник дипломатичної місії УНР у Швейцарії, дипломат, журналіст, лікар, видавець, громадський діяч – це все про Євмена Лукасевича! І саме на ньому та на таких як він тримався кадровий потенціал молодої Української Народної Республіки. Відтак, як можна собі уявити, якісні кадри в наявності були. При цьому, як у випадку з УНР, так і в випадку із ЗУНР. Шкода лише, що геополітична ситуація виявилась вкрай несприятливою і згадані проекти довго втримати на плаву не вдалося. Щодо Євмена Лукасевича, то він народився наприкінці 1871 року у с. Біла сучасного Чортківського району Тернопільської області. Навчався у гімназіях Львова (академічна), Тернополя, Станіславова, а також – у вищих навчальних закладах у Відні та в Цюріху, про що вже було сказано, де і здобув диплом та фах медика. Після 1905 року Євмен Лукасевич переїхав до Києва, підтвердив свій диплом у Російській імперії й працював терапевтом та епідеміологом, був активним учасником громадських організацій, членом “Просвіти” тощо.
Євмен Лукасевич. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Пік діяльності Євмена Лукасевича припав на першу половину ХХ століття. У 1917 році його було обрано заступником голови Всеукраїнської спілки лікарів, дещо пізніше він також став редактором журналу “Українські медичні вісті”. Лукасевич був ініціатором появи такого видання, редагував його і ще й видавав власним коштом. Усе перераховане допомогло заявити про себе. Від квітня 1918 року Євмен Лукасевич став співголовою Українського Червоного Хреста, а до того був директором Департаменту охорони здоров’я УНР, іншими словами – міністром охорони здоров’я в уряді УНР.
Для блага України за її межами
На межі 1918 та 1919 років Євмен Лукасевич очолив надзвичайну дипломатичну місію Української держави (пізніше УНР) в Берні. На цій посаді він докладав максимум зусиль задля інформування світової спільноти про УНР, її боротьбу за власне утвердження, визнання урядами інших країн цього державного утворення. Скажімо, за його сприяння у Берні та Лозанні видано низку праць з історії та етнографії України французькою мовою. Як наслідок, у 20-х роках ХХ століття Євмен Лукасевич навіть виконував обов’язки міністра закордонних справ УНР на еміграції. У той час проживав у Варшаві, паралельно займався лікарською практикою. Ще одна важлива сфера, в якій він реалізовував себе та обраний курс діяльності – це інформаційно-просвітницька робота. Останнє він здійснював через співпрацю із газетою “Українська трибуна”, що видавалась у Варшаві.
Дипломатичне представництво УНР в Швейцарії (Євмен Лукасевич сидить в центрі). Фото з https://uk.wikipedia.org/
Також Євмен Лукасевич ніколи не полишав науку. Він працював над розвитком української медичної термінології і увійшов до історії як автор україномовного “Анатомічного словника”. Лукасевич підготував і видав цей інтелектуальний продукт друком. Окрім того, він був фаховим лікарем-педіатром і працював у цьому напрямку. Зокрема, займався практичною діяльністю і теоретичними студіями. Щодо останнього, то Євмен Лукасевич є автором наступних праць: “Патогенеза і терапія дитячих недуг в розумінню українського народу”, “Містицизм і демонольоґія в народній педіятрії”. Як можна судити із описаного, Євмен Лукасевич був діячем непересічних здібностей і талантів. Очевидно, що за умови більш тривалого життя, він міг би принести значно більше користі для розвитку і утвердження української ідеї. Однак, як було зазначено в повідомлення про смерть Лукасевича у видання “Тризуб”, його відхід був надто “передчасним”.
В суботу, 18 вересня 2021 року, о 19:00 в Палаці культури залізничників «РОКС» (вулиця Федьковича, 54/56) відбудеться вистава «Пригоди італійців у Італії».
Вистава триватиме дві години, а на сцені гратимуть неперевершені Руслана Писанка, Олексій Вертинський, Лесь Задніпровський, повідомили організатори Lutsyshyn Promo та Promotions.
Сюжет захоплює із перших хвилин: перед головним героєм виникає складне завдання. Родич мільйонер, який оплачував його навчання в престижному університеті не підозрює, що студента виключено, а виділені кошти молодий гуляка лишає в рестораціях Неаполя. А приїзд дядечка поглянути на, нібито, відкриту клініку та успішну працю небожа психіатром мав би завершитись катастрофою.
«Гумор, тонка філософія та винахідливість стали основою цієї вистави. В сцені, де здорові люди грають безумців, відображається показна «нормальність» будь-якого суспільства. Кумедні ситуації, нетривіальні діалоги та захоплюючі сцени у виконанні зірок українського театру дарують не тільки сміх та радість. Поціновувачі інтелектуального гумору будуть приємно здивовані глибоким філософським підтекстом п’єси», – запрошують організатори Lutsyshyn Promo та Promotions.
Уже третій рік поспіль Благодійний фонд «Із янголом на плечі» організовує масштабну доброчинну акцію «Квіти зів’януть, а життя розквітне!». У рамках цієї ініціативи батькам школярів та дошкільнят пропонують утриматись від придбання квітів педагогам до Дня знань, а кошти передати хворим діткам, які найбільше потребують їх. Цього року Фонд встановив рекорд – за 10 днів довкола благодійної акції об’єдналося 172 заклади освіти Львова та області і спільно було зібрано 1 770 629 гривень!
Метою цьогорічної збірки «Квіти зів’януть, а життя розквітне!» був порятунок життя маленької львів’янки Вікторії Полюги. У дівчинки важка генетична хвороба – спінальна м’язова атрофія (СМА). Через недугу тіло стає слабшим з кожним днем, а з часом повністю знерухомлюється (навіть втрачається здатність ковтати і дихати)… Від СМА є ліки – це найдорожчі у світі ліки #Zolgensma, їхня вартість – 65 мільйонів гривень. Станом на сьогодні завдяки тисячам небайдужим людям вдалось зібрати 36% від необхідної суми, а це – уже понад 22 мільйона гривень. Часу на одужання у дівчинки залишилось обмаль, оскільки головною умовою ефективності ліків є їхнє своєчасне введення.
– Діти, а також їхні батьки та учителі проявили добро, згуртованість і відкрили свої серця у прагненні допомогти маленькій Вікторії, – каже директор Благодійного фонду «Із янголом на плечі» Юрій Федечко. – Завдяки такій безпрецедентній єдності наш Фонд встановив рекорд! І це чудовий приклад для усіх інших, хто ще роздумує долучитися до порятунку дівчинки. Передаємо естафету від дітей, батьків та педагогів – депутатам і підприємцям! Не обов’язково лише у Львові. Особливо важливим є долучення до збірки коштів підприємців, які б щедрими сумами могли наблизити маленьку львів’янку та її батьків до омріяного уколу.
Допомогти Вікторії Полюзі можна за реквізитами: Картка Приватбанк:
4731 2196 1475 0994 Полюга Назар (тато) Картка Monobank:
5375411404612058 Коцовська Мар’яна (мама)
***** Номер рахунку Фонду:
Отримувач Благодійний фонд «Із янголом на плечі»
**** АТ КБ «Приватбанк» ЄДРПОУ 41411833
UA173052990000026009001002960
Призначення платежу: Благодійний внесок для Вікторії.
Сьогодні, 14 вересня 2021 року о 13:00, у Палаці культури ім. Гната Хоткевича (вулиця Кушевича, 1) відбудеться презентація оновленої Львівської вуличної галереї у приміщенні “ХотАртХол”.
Виставковий проєкт “Незалежно / Вихід” Львівської вуличної галереї реалізований у партнерстві з Львівської міської радою, Палацом Гната Хоткевича, Громадською організацією “Львівський культурний центр” та ініціативою Підзамче.Нарешті.
Львівська вулична галерея є незалежним мистецьким явищем, місцем для волевиявлення художників. Завдяки стріт-арту митці мають можливість висловлювати різні погляди, змінюючи навколишній простір сенсово і естетично. Виставка “Незалежно / Вихід” є рефлексією художників, однолітків незалежності України, на соціальну, політичну та екологічну ситуацію в нашій країні. В ілюстраціях митці промаркували точки опори у розумінні власної свободи, демонструючи свій погляд на незалежність.
Чи можливий міжінституційний діалог та співпраця між різними спільнотами — професійним середовищем, органами влади та громадою у створенні спільного культурного простору? Про це будемо говорити з художниками та засновниками вуличної галереї під час презентації за участі представників державних інституцій і громадського сектору.
Учасники та учасниці розмови:
Радкевич Сергій — куратор проєкту. Закінчив Львівську національну академію мистецтв. У 2011 році отримав ІІ Спеціальну премію у PinchukArtCentre Prize-2011. Номінант на премії МУХІ 2017 і PinchukArtCentrePrize-2017. Роботи Радкевича було відібрано художником Жульєном Маландом для презентації українського street art середовища у документальному фільмі “The New Explorers”, CANAL+. Засновник street art фестивалю BLACK CIRCLE FESTIVAL.
Андрій Роїк — учасник проєкту, український художник, живописець та графік. Закінчив Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва Івана Труша 2016 та Львівську національну академію мистецтв 2018 факультет монументального живопису. Представник Львівської Нової Хвилі.
Kickit Art Studio — засновники Львівської вуличної галереї, українська команда яка працює у жанрі нового та легального графіті. Група Kickit Art Studio складається з чотирьох вуличних художників, які працюють під ніками: Dilk, Feros, Arm та Keno.
Наталія Бунда — директорка департаменту розвитку Львівської міської ради, в.о. начальниці управління культури Львівської міської ради.
Олександра Онишкевич — керівниця Палацу Гната Хоткевича.
Ознайомитися з ілюстраціями нової виставки Львівської вуличної галереї можна за адресою: вул. Замарстинівська, 29.
Відшукати ретро фото деяких населених пунктів Львівщини є справжнім успіхом. Адже фото колекції представлені дуже не рівномірно. Львів та курортні міста та села більше, а такі населенні пункти як Труханів мають кілька десятків столітніх фото, які ще треба буде віднайти.
Труханів, 1913 р.Придорожний хрест біля Труханова, 1910-ті рр.
В колекціях польських фотоархівів пощастило виявити кілька світлин із села Труханів, яке зараз знаходиться в складі Стрийського району Львівської області.
На фото можна побачити мальовничу природу, а також дерев’яний храм та придорожній хрест.
Церква в Труханові, 1910-ті рр.Хрест біля церкви в Труханові, 1910-ті рр.
Храм на фото мав 300-літню історію. З давніх часів, він був четвертим по значимості та площею в Галичині. Зараз на місці старої церкви, звели новий храм, який існує із 1992 року.
Вже незабаром, з 5 по 9 жовтня 2021 року, у Львові пройде Міжнародний мультижанровий фестиваль-конкурс для молодої аудиторії “СТРУС”. Події фестивалю відбуватимуться на двох різних локаціях: сцена Першого театру та сцена театру «І люди і ляльки».
Міжнародний мультижанровий фестиваль-конкурс для молодої аудиторії «СТРУС» – це унікальний проект, що немає аналогів в Україні, де будуть представлені кращі зразки сучасного сценічного мистецтва як України так і закордоння в різних жанрах, формах, видах та стилях (драматичні вистави, театр ляльок, мюзикл, цирк, перформанс, пантоміма, тіньовий театр, бейбі-театр та ін.). Об’єднавши на одному майданчику різні театральні школи, фестиваль ознайомить українського глядача з новими тенденціями театру, зокрема у ніші створення контенту для молоді, сприятиме розвитку театрів в Україні, і головне – актуалізує пошук нової театральної форми контакту з дітьми та підлітками.
З-поміж більше, ніж 60 заявок з України та Європи було відібрано 12 колективів різного жанру. Це:
Комедійно-циркове шоу «4Matix» (Україна)
Hippo Theatre Group (Греція)
Mala Scena Theatre (Хорватія)
Київський муніципальний академічний театр ляльок на лівому березі Дніпра (Україна)
Бейбі-театр (Україна)
Полтавський обласний академічний театр ляльок (Україна)
ЛАТЕМ «І люди, і ляльки» (Україна)
Закарпатський академічний обласний театр ляльок (Україна
Черкаський академічний театр ляльок Черкаської обласної ради (Україна)
Fort Forno Theatre, Virovitica Theatre та Academy of Arts and Culture in Osijek (Хорватія)
Klaipedas youth theater (Литва)
“Dove il filo” (Італія)
Вони змагатимуться у конкурсній програмі за звання кращих з-поміж всіх.
Окрім цього, на фестивалі передбачена ще позаконкурсна програма Сцени відкритого театру. Формат сцени передбачає участь професійних та непрофесійних (аматорських театрів), театральних студій, дитячих театрів України та з-за кордону, які матимуть змогу показати свою творчість та почути відгуки від професіоналів. Для позаконкурсної програми спеціально буде побудована літня сцена у дворику театру.
Вчора, 12 вересня 2021 року, у Митрополичих садах відбувся ювілейний концерт октету “Орфей”.
В силу карантинних обмежень октет “Орфей” не зміг виступити з ювілейним концертом в 2020 році. Однак вчора колектив відсвяткував свій 21-ий рік існування потішив своїх шанувальників старими та новими вокальними композиціями.
Октет “Орфей”
Перша частина складалася з українських творів, а в другій домінували твори іноземних композиторів. Але, за хорошою традицією, октет “Орфей” завершив свій виступ виконанням попурі на твори Володимира Івасюка. Особливим гостем концерту – став переможець проекту “Шанс” і “Голос країни”, колишній член октету – Павло Табаков.
Павло Табаков
Тепла погода, хороші пісні та чудове виконання створили незабутню атмосферу позитиву і чудового настрою. Вдячні шанувальники ще довго оплесками не відпускали своїх улюбленців і дякували їм за незбутнє свято.
Октет “Орфей”
Довідково. Історія команди налічує більше двох десятків років. За цей час “Орфей” заробив репутацію одного з найкращих акапельних колективів в Україні, а також сформував фан-базу в інших країнах.
Ще один недільний кавовий ранок у Львові розпочинаємо з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова та одним з найвідоміших львів’ян нашого часу Святославом Вакарчуком. А для справжніх кавоманів та меломанів Святослав ще й заспівав про каву у своєму новому кліпі.
Львів, як відомо, місто кави. І з самого дитинства у мене було відчуття, що її аромат – це і є повітря Львова. Кава, яку робили в джезві на піску, практично у будь-якому кафе, була звичайною, буденною справою. Але, як не дивно, живучі в «кавовому» місті, у нас вдома кави не було: мама зрідка її пила, і то переважно в гостях, тато взагалі не пив кави. Тож років до 18 я був абсолютно байдужим до неї, живучі у Львові.
Та все змінилось, коли у місті з’явилась одна з перших, як зараз ми їх називаємо, мистецьких кав’ярень – Вавілон XX. Я був на другому чи третьому курсі університету. І це місце стало основним для наших зустрічей з друзями, на перерві в університеті бігали туди, зустрічались ввечері, і було просто неможливо не замовити там кави). Так почалась моя історія знайомства з нею. Вже за рік я міг випити по 5-6 чашок кави за день і, що цікаво, вона не впливала на мене в негативному сенсі, тобто сон був гарний)) Та відчуття, запах міцної, насиченої кави став для мене одним із символів мого міста.
З тих часів кава – частина мене. У всіх сенсах)
Добро ранку і смачної кави!
Отож, після розповіді та кліпу, неділя має вдатися у всіх. Принаймні ми вам цього бажаєте, а самі йдемо на каву, бо апетит уже нагуляли.
Вчора, 11 вересня 2021 року, в Першому театрі (вул. Гнатюка, 11) відбулося незвичне святкування ювілею поета, сатирика, драматурга Мар’яна Гемара.
Хоча поет народився 6 квітня 1901 року, та у зв’язку з нескінченно-несамовитою пандемію організатори перенесли святкування і влаштували йому йому гучний день народження 11 вересня.
Святкування ювілею Мар’яна Гемара у Львові
Спершу всіх львів’ян та туристів частували тортом, шампанським та виконанням декількох пісень на подвір’ячку будинку, де жив Ювіляр, тобто а дворику Першого театру.
Святкування ювілею Мар’яна Гемара у Львові
А увечері відбувся прем’єрний концерт кабаре “Четверта Рано” за тією ж адресою, на сцені театру.
Шампанського було багато, загалом випили понад 100 пляшок шампанського і заїли це все смачним ювілейним тортом. Розважали гостей дитячий колектив школи №10, кабаре “Четверта Рано” та завальні танцюристи колективу “Єврейські мініатюри” БФ Хесед-Ар’є.
Святкування ювілею Мар’яна Гемара у Львові
Довідково. Мар’ян Гемар (справжнє ім’я — Ян Мар’ян Гешелес (пол. Jan Marian Hescheles); псевдоніми — Ян Мар’янський (пол. Jan Mariański), Маріан Валенрод (пол. Marian Wallenrod), Гаримен (англ. Harryman) та інші; 6 квітня 1901, м. Львів — 11 лютого 1972, м. Доркінґ, Велика Британія) — польський поет, сатирик, драматург, перекладач та автор пісень.
Святкування ювілею Мар’яна Гемара у Львові
Мар’ян Гемар народився в єврейській родині Ігнатія та Берти. Його братом був Генрик Гешелес, а кузином Станіслав Лем (мама Гемара і батько Лема були братом та сестрою).
Мар’ян Гемар був автором текстів понад двох тисяч пісень, серед яких такі відомі хіти як «Коли знову зацвіте білий бузок», «Той вусик», «Ніхто, тільки ти», «Може колись, іншим разом», «Є одна, єдина».
Вже 15-го вересня у Львові стартує головна культурна подія країни Міжнародний 28 BookForum. Програма фестивалю налічує 120 подій, які відбудуться онлайн та офлайн.
Про що ж йтиметься в блоках «Латиноамериканська література», «Транслаторіум» та «10 про 10. Спроба канону».
Латиноамериканська література
Що «там у них», за океаном? Дізнаємося в межах спецпроєкту «Латиноамериканська література» під час 28 BookForum. Хоча, на перший погляд, латиноамериканська література зовсім не схожа на українську, ми маємо вагому спільну рису — зростання та пошук власної ідентичності.
Анабель Рамірес — кураторка цього проєкту. Вона є співзасновницею «Видавництва «Компáс». Напрям діяльності Анабель — розвиток культурних зв’язків з країнами Латинської Америки, Іспанією та Португалією.
За підтримки Посольства Аргентинської республіки в Україні, Посольства Мексики в Україні, Посольства Бразилії в Україні.
«Транслаторіум»
Спецпроєкт «Транслаторіум» на 28 BookForum куруватиме Марина Дубина. Марина — перекладачка, редакторка, членкиня ініціативної групи «Перекладачі в Дії». У межах кластера запрошує поговорити про відповідальність у перекладі в різних її вимірах.
Зокрема:
Як перекладна література вплинула на формування сучасної української?
Як переклади з української репрезентують Україну у світі?
На чиїх плечах лежить відповідальність за перекладений текст, тощо.
Долучайтеся до дискусій, будемо разом шукати «дорослий» голос українського перекладу.
«10 про 10. Спроба канону»
Письменник, культуролог, лауреат «Книги року» BBC Олександр Михед курує спецпроєкт «10 про 10. Спроба канону». Це спеціальний відеопроєкт, де українські письменники, літературні критики та інтелектуали розповідатимуть про книжки, що вплинули на незалежність.
«Проект «10 про 10. Спроба канону» – це кураторський виклик, моя відповідь на пропозицію BookForum’у подумати про десять важливих книжок, без яких, на мою думку, неможливо уявити українську літературу часів Незалежності. Та ще й вибрати їх необхідно із сотні, складеної експертами Українського інституту книги», – підкреслює Олександр Михед. Партнер проєкту – Український інститут книги.
28 BookForum відбудеться 15–19 вересня у Львові за підтримки Українського культурного фонду, Львівської міської ради та Львівської облдержадміністрації.
Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.
Незабаром народна артистка України Марія Бурмака запрезентує унікальний проєкт. Співачка записала 15 композицій на вірші класиків української поезії – від Шевченка до Стуса. Зокрема, у Львові презентація відбудеться 13 вересня о 17:00 в Українському католицькому університеті, на зустрічі зі студентами.
«Улюблені класики» – саме таку назву отримав масштабний проєкт, над яким працюває команда професіоналів. Серед них такі музиканти, як Геннадій Бондар, Андрій Мороз, Олександр Лисенко, Кирило Бородін, Маша Хмельова. Саундпродюсером проекту став Вадим Лисиця, студія FOXXSTUDIOS.
“Я давно мріяла зробити такий проект, – розповідає Марія Бурмака. – Це альбом з 15 сучасних пісень на вірші українських класиків. Поезія Олени Теліги, Івана Франка, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса та інших авторів оживуть у піснях. Це і є альтернативна форма подачі вивчення української класичної літератури. Я хочу достукатися до кожного серця, донести безцінний матеріал, який українські класики залишили нам у спадок”.
Окрім, альбому з 15 треками, Марія проведе презентаційні музично-поетичні зустрічі у шести містах України для студентів та викладачів вищих навчальних закладів.
Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду.
Кладовище на Грабнику — єдиний з найстаріших цвинтарів Рівного, якийчастково ще зберігся до наших днів. Однак стан цього “живого” музею під відкритим небом такий, що ще рік-два і про нього як пам’ятку нашого цікавущого і ще не до кінця дослідженого минулого можна буде забути.
План Грабника з карти Бургіньйона. Ілюстрація з книги П. Ричкова “Архітектор Ян Якуб Бургіньйон. Творча спадщина”
Історія Грабника — від розважально-відпочинкового об’єкту, висадженого в середині XVIIІ століття на забаганку власника Рівного Станіслава Любомирського і до фешенебельного міського району, який у міжвоєнний період називали одноповерховою рівненською Америкою — невід’ємна часточка історії нашого міста. Нині складно собі уявити, що там, де нині пролягають вулиці Пушкіна, Хвильового, Пластова, Свободи, князя Володимира, височіє неоковирна брила Палацу дітей і молоді з прилеглим парком якихось 250 років тому шумів грабовий ліс. Разом із ландшафтним парком князівської резиденції (сучасна “Лебединка” і прилеглі території) він був найбільшим зеленим насадженням серед тогочасних магнацьких резиденцій на історичній Волині. Нині від того грабового лісу зберігся фрагмент у вигляді парку біля ПДМ (колись міський парк імені Мостицького, за радянських часів — ім. Хрущова, Жовтневий) і цвинтар. Якщо раніше історики припускали, що ділянку під кладовище було виділено князем Любомирським на початку ХІХ століття, то тепер можна з упевненістю стверджувати, що поховання там були вже в XVIIІ столітті. Принаймні на знаменитій карті Бургіньйона 1797 року в приміському гаю Грабник позначено невеличке “німецьке” кладовище.
Фрагмент карти Бургіньйона
Про цвинтар на Грабнику автор цих рядків писала не один раз, у тому числі й на РівнеРетроРитм, наголошуючи на тому, що цей пантеон заслуговує на збереження і може стати туристичною родзинкою Рівного. Зазначали про це й музейники, краєзнавці Рівного. Однак особливого ентузіазму у влад міста різних періодів цей об’єкт не викликав. Добре, що хоч останні років 15-ть комунальники такий-сякий лад там наводять. Хоча загальна картина — плачевна. Якщо негайно не зайнятися цвинтарем, як туристичний об’єкт він може бути втрачений безповоротно.
Кована брама і хвіртка ХІХ століття при головному вході на цвинтар. Фото кінця 1950-х
Колись головний вхід на цвинтар вінчали велична кована брама із кованою хвірткою поруч. Брама — пам’ятка ковальського мистецтва ХІХ століття, дожила до наших часів у незмінному вигляді. Щоправда, тепер вона прикрашає вхід на соборне подвір’я з боку вулиці Грабник, і широкий загал мало звертає увагу на цей воістину мистецький витвір. Хоча церковники, узявшись “реставрувати” решітку, пошкодили деякі елементи декору, вона все одно вражає мереживною красою.
Могила Протоієрея Венедикта Омелянського, померлого 1859 рокуМогила командира 112 Путивльського полку, розквартированого в Рівному у період імперської Росії, полковника МатвієнкаМогила протоієрея Соборної Воскресенської церкви, яка згоріла в пожежі 1881 року, Корнаковського
Головна цінність цвинтаря на Грабнику — у похованнях. Там знайшли останній спочинок чимало особистостей, які прислужилися місту. Там покояться багато рівнян, за чиїми долями можна вивчати історію міста.
Одна з двох частково вцілілих капличокЦікавий монумент на могилі двох братів Клюковських, померлих у 1866 і 1876 роках відповідно
Зрештою, цвинтар зберігає ще чимало таємниць з нашої не такої далекої минувшини. За переказами, там ховали, а точніше, просто закопували без опізнавальних позначень розстріляних арештантів рівненської тюрми в 1939-1940 роках та в повоєнні сорокові. Скільки українських патріотів покояться десь на території старовинного кладовища без шансів на увічнення їхніх імен, сказати складно…
Церква Святого Стефана дещо “модернізована” зовні. Довкола неї – найстаріші поховання
Найстаріша частина історичного цвинтаря — та, що довкола церкви Святого Стефана. Сама церква, побудована в 1848 році на кошти вдови генерала Красовського Катерини, є пам’яткою сакральної архітектури місцевого значення.
У червні 1990-го у храмі побував і відправив службу легендарна і непересічна історична особистість, чия доля також була пов’язана з Рівним — Патріарх Київський і всієї України в діаспорі Мстислав (Степан Скрипник).
Покровський собор поховав найстарішу частину цвинтаря
На кістках частини найстаріших поховань постав новозбудований Покровський собор. Хоча церковники кажуть, що ставити храми на могилах діло богоугодне, однак таке рішення, з огляду на те, що ідеться про цвинтар-пам’ятку давньої історії, все ж таки виглядає дещо сумнівним. Але й говорити про це тепер марно.
Старі надгробки ще є, але хто під ними покоїться, вже не дізнатися
Сумно дивитися, як перекраяв бетонний підмурівок соборного подвір’я 122-річну капличку, в якій спочила вічним сном 9-річна Галя Бухович — донька міського голови періоду 1898-1911 років Олексія Буховича. Його заслуга перед містянами зокрема в тому, що він був активним лобістом відкриття в Рівному першої жіночої гімназії, і разом зі сподвижниками досяг цього. Таких капличок більше немає на Грабнику, їх загалом залишилося там дві чи три… Схоже, від цієї скоро може нічого не залишитися.
Так виглядала капличка, по якій проліг паркан соборного подвір’я, у 2011. Тепер вона майже зрунована
Доруйновуються могили відомих рівнян: вкрилися чорнотою надгробні плити на могилах батька і маленької сестрички письменника Короленка; напівзруйнована могила шанованого в Рівному лікаря Миколи Прохорова старшого, який помер у 1930-у; заховався у травяних зарослях поруйнований надгробок міщан Гонопків, на чиї пожертви було зведено дзвіницю Свято-Воскресенського собору, знищену “совєтами” на початку 1960-х; зник стовп-постамент з могили батька легенди рівненської медицини Бориса Квашенка. На Грабнику багато дитячих могил різних періодів. На деяких вже годі й написи прочитати… А ще років 15 тому можна було знайти поховання датовані 1820-ми роками.
Могили батька і сестрички письменника Володимира Короленкатут спочивають вічним сном благодійники подружжя ГонопкоМогила Софії Соловей, чия трагічна історія кохання була відома на все Рівне. Праворуч фото 2007 року, ліворуч – 2021-гоФото 2007 року на могилі батька Бориса Квашенка. Тепер цього монумента вже немаєФінал чийого коротенького життя увічнив цей надгробок, уже не дізнатися. Дитячих могил на Грабнику дуже багато
Заслуговують на увагу і самі надгробки на могилах, хоча вцілілих тепер там одиниці. Вони розповідають про культуру поховань різних періодів. Досі вражають аскетичні й водночас величні й елегантні гранітні монументи на німецьких похованнях, яких тут чимало. Серед них — відомі німецькі лікарі Леопольд Ландсберг, Теодор Шрьотер. Тут поховані батьки уродженця Рівного, відомого українського композитора і піаніста німецького походження Оттомара Берндта, який поплатився життям лише за те, що був етнічним німцем — Вільгельм і Розина.
Могили батьків Оттомара БерндтаПоховання доктора Теодора ШрьотераПонівечене поховання лікаря Миколи Прохорова старшого
Надмогильні скульптурні композиції — це особлива історія. Багато з них було виконано не лише в Рівному. Заможніші родини, які воліли бачити на могилах рідних і близьких щось більше, ніж просто надгробок, могли собі дозволити елітні пам’ятники, виконані знаними майстрами, наприклад, з майстерень Мордасевича в Трипіллі, як от надгробна плита на могилі Юлії Ольдерогге. Клеймо відомого майстра досі добре видно на плиті.
Плита на могилі Юлії ОльдероггеКлеймо фабрики Мордасевича
Збереглися на рівненському Грабнику й “автографи” відомого скульптора ХІХ-початку ХХ століть, автора першого пам’ятника Пушкіну в Житомирі Генриха Олешкевича. Надгробки цього майстра вінчають зокрема німецькі поховання.
“Автограф” майстерні Генриха Олешкевича на надгробку доктора ШрьотераКлеймо Олешкевича на надгробку доктора Ландсберга
Його добротних гранітних пам’ятників, попри понад столітню давнину, здається не торкнувся час. Є на Грабнику і робота майстерні уродженця Острога, знаного європейського скульптора, який зокрема оздоблював двірцевий театр у Відні та будівлю парламенту в Будапешті Людвика Тировіча — надмогильний пам’ятник лікарю Миколі Прохорову старшому. Цвинтарні пам’ятники не є типовими, вони мають історичну і скульптурну цінність, особливо, де збережено прізвища їх авторів.
адгробок лікареві Миколі Прохорову старшому і клеймо Тировіча
Ще один елемент цвинтарного мистецтва — ковані огорожі. Такі парканчики виготовлялися на індивідуальне замовлення, їх прикрашали цікавими деталями. Знайти бодай дві однакові оградки неможливо, вони унікальні. На жаль, на Грабнику нині збереглися одиниці давніх кованих оградок. Більшість з них стали жертвами не так часу, як мисливців за металами.
Чеське поховання, яких чимало є на Грабнику. Оградку вже складно знайти цілу
Викладене — лише малесенька часточка того, що можна розповісти про це легендарне місце. Напівзруйнований рівненський некрополь приховує ще чимало невідомого. Тут неміряне поле для роботи дослідників, істориків. Грабник став останнім прихистком для людей різних національностей, віросповідань і політичних поглядів, заможних і бідних, похилого віку і новонароджених. І під кожним надгробком — не лише історія окремої людини, а дивовижна сторінка життєпису нашого міста, яка заслуговує на збереження і гідну пам’ять. Однак час невблаганний. Якщо уже не почати щось робити для збереження Грабника, який шанувальники історії називають рівненською “Личаківкою”, Рівне може втратити унікальну ще одну пам’ятку старовини, на які воно і так украй бідне.
Вже наступного тижня, 17 вересня 2021 року, о 19:00 у палаці культури залізничників “Рокс” (вулиця Федьковича, 54/56) відбудеться показ вистави «№13 АБО ОЛІНКЛЮЗИВ».
Виставу у Львові покажуть удруге, повідомили організатори. На сцені виступатимуть зірки театру й кіно, серед яких: Олексій Вертинський, Володимир Горянський, Лілія Ребрик.
П’єса належить перу відомого драматурга Куні та вважається однією з кращих в цьому сторіччі. У сюжеті вистави – пікантна історія. Статечний британський політик проводить вечір в номері готелю разом зі своєю помічницею. Їхнє спілкування виходить за рамки етики парламентаризму, а одягу на підлозі стає дедалі більше. Однак приємні плани перериваються тілом небіжчика. І запитань стає значно більше, аніж відповідей.
“Інтелектуальний гумор та неперевершена гра на сцені. Дві години гострого гумору, пристрастей, неочікуваних поворотів! Зрежисовані події з п’єси трапляються і в житті. Але майстерна гра акторів якнайкраще демонструє оманливі людські обличчя і щирі реакції на несподівані ситуації. Саме тому вистава сподобається всім, хто насолоджується класичним театром, тонкою іронією та щирими емоціями”, – запрошують організатори Lutsyshyn Promo та Promotions.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
