В мережі Інтернет вдалось відшукати зображення початку ХХ століття. Усі вони рекламують кліматично-гідропатичний курорт під назвою «Маріївка». Фото датуються 1902-1906 роками.
З історії курорту відомо, що його місце-знаходження було в одній із околиць міста Львова. Якраз тій, що розташована була по дорозі до Винників. Відомо, що курорт звели 130 років тому, у 1891 році.
Ініціатором побудови цього об’єкту був львівський промисловець Еміль Браєр. Управляв курортом знаний лікар на прізвище Закшевський. В 1900 р. власник курорту змінився, адже його придбав відомий інженер Карл Ріхтманн.
Саме «Маріївка» була улюбленим місцем перебування та лікування знаної письменниці Габріелі Запольської. Курорт був знищений в роки Першої світової війни.
У Львові віднайшли ймовірні рештки середньовічного млина часів короля Лева Даниловича, засновника Львова. Млин Штехера відомий з історичних джерел, його Лев подарував у XIII ст. першому війту міста Бертольду Штехеру. Середньовічну кам’яну кладку виявили у підвалі аварійного будинку на куті вулиць Замарстинівська-Хімічна. Про це повідомляють Фотографії старого Львова з посиланням на ZAXID.NET.
«Буває, що випадково в підвалах аварійного будинку на Замарстинівській-Хімічній знаходиш імовірні рештки млина Сільський Кут ХІІІ ст., дарований королем Русі Левом війту Бертольду Штехеру», — написав у Facebook ввечері 25 грудня головний спеціаліст управління охорони історичного середовища Львівської міськради Георгій Корнєєв.
Кладка у підвалі будинку дуже давня і датується середньовіччям. Фото Георгія Корнєєва
Як пояснив Георгій Корнєєв, про виявлену незвичну кладку у підвалі повідомили в управління мешканці будинку. Після ремонту вул. Замарстинівської на будинку за адресою Хімічна, 2 виявили тріщини, його визнали аварійним і людей звідти відселили. Коли вони забирали з підвалу свої речі, вирішили попросити в УОІС провести обстеження. Адже через аварійний стан його можуть знести.
«Це дійсно кладка нехарактерна для періоду побудови існуючого будинку та є однозначно ранішою за XV ст. Навіть не всі кам’яниці на Ринку мають таку. Кладка кам’яна, а цеглою пізніше доробили продухи і додаткову підпору, мабуть, через просідання склепіння. Але саме наявність такого типу кладки та те, що у період з XIII і до середини XIX ст. на картографічних матеріалах присутній тільки історичний млин та допоміжні споруди на цій ділянці, дає можливість припустити, що це і є рештки того млина», — пояснив архітектор, фахівець УОІС Георгій Корнєєв.
Кладка у підвалі будинку дуже давня і датується середньовіччям. Фото Георгія Корнєєва
За його словами, підвал будинку обстежать повторно з істориками, археологами та реставраторами, разом з консультативною радою при управлінні визначать подальші кроки. А вже за остаточними висновками разом з департаментом житлово-комунального господарства вирішать подальшу долю будівлі в цілому.
Загалом у давнину у цій дільниці Львова було багато млинів, адже тут протікала Полтва (теперішній проспект Чорновола) з багатьма притоками, на яких і будували промислові споруди. Але власне цей – найдавніший із зафіксованих в джерелах і докторка історичних наук, професорка УКУ Мар’яна Долинська каже, що він був розташований власне на межі Замарстинівської і Хімічної. До 1930 року Замарстинів був селом і межа між ним і містом Львів проходила теперішньою вулицею Хімічною (тоді – Граничною). Млин був розташований фактично вже в Замарстинові і це могло дати йому таку назву – Сільський кут, вважає професорка.
Частина карти Львова 1829 року, на якій межа Львова позначена пунктиром і проходить сучасною вулицею Хімічною, захоплюючи частину села Замарстинів, на якій розташований млин, обведений червоним колом (Атлас українських історичних міст)
«Порівнюючи низку ранньомодерних документів з базовим документом початку австрійського періоду, можна з’ясувати місце, де були розташовані унікальні будівлі. В такий спосіб мені вдалося виявити місце млина Бертольда Штехера. Полтва з майбутнього проспекту Чорновола повертала на вулицю Хімічну, це була Млинівка або Основне русло. Там, на розі із Замарстинівською, й був млин Бертольда Штехера», – пояснила Мар’яна Долинська. Також вона згадує виписку з історії села Замарстинів XVII століття, в якій йдеться про те, що село заснували власне Штехери. І тільки десь в XV столітті продали це село Зоммерштайнам.
Кладка у підвалі будинку дуже давня і датується середньовіччям. Фото Георгія Корнєєва
Бертольд Штехер був представником і війтом німецької громади, яка у XIII ст. на запрошення князя Лева приїхала до Львова. Він був співзасновником костелу Марії Сніжної. Млин Сільський Кут збудований над Полтвою і в останній третині XIII ст. князь Лев за заслуги подарував його Штехеру. Раніше вважалося, що млин розташований у Винниках. Під різними назвами млин існував на вул. Хімічній до початку XX ст. Ще у 1902 році тут працювала пекарня-млин Натана Маєра, яку згодом придбав Генрик Блюменфельд й переобладнав на лакофарбове підприємство.
Кладка у підвалі будинку дуже давня і датується середньовіччям. Фото Георгія Корнєєва
На вул. Лемківській археологи віднайшли об’єкти і матеріал княжого та слов’янського періоду. Ця ділянка стала найпівнічнішою точкою відомого досі поселення часів заснування Львова і розташована в безпосередній близькості до млина Штехера.
У вівторок, 28 грудня 2021 року, у Центрі Довженка (проспект Червоної Калини, 81) відбудеться концерт Львівського муніципального хору «Гомін» з новою програмою «Різдвяний Гомін»!
Саме цей легендарний колектив виконав саундтрек до серіалу “Чорнобиль”. Особливістю колективу є його творчий склад – 25 молодих харизматичних хлопців-виконавців, які реалізовують свій потенціал через популяризацію української пісні.
Хор отримав визнання в Україні та за її межами, зокрема в Польщі, Словаччині, Іспанії та Литві. У репертуарі колективу велика кількість творів світової та української класики, сучасна хорова музика, шлягери та пісні старого Львова.
Місією Львівського муніципального хору «Гомін» є популяризація хорової та музичної культури України. Художній керівник і диригент – Руслан Ляшенко, хормейстер – Максим Шпинда, концетмейстер Володимир Пінчак.
Непомітно підходить до завершення 2021 рік. Наступного разу ми вже будемо смакувати каву в наступному 2022 році. Всі ми завжди сподіваємося що наступний рік буде кращим ніж попередній. Що закінчиться пандемія, що здобудемо перемогу у війні, що… багато-багато різних що. Але знаємо що кава залишиться і що кожної неділі, разом з Торговою Маркою Кава Старого Львова, ми будемо дізнаватися щось нове про наш улюблений напій.
А сьогодні, за кілька днів до Нового року, хочемо поділитися з вами кавовими рецептами різних країн. І Новий рік у вас наступатиме стільки разів – скільки різних національних рецептів ви спробуєте.
Яєчна кава (В’єтнам)
Яєчна кава (В’єтнам)
Для цього напою вам знадобиться яєчний жовток, згущене молоко, цукор і гаряча кава. Виходить щось на зразок смачного молочного коктейлю.
Кава зі спеціями (Марокко)
Кава зі спеціями (Марокко)
Насіння кунжуту, мускатного горіха, чорного перцю і кавові боби – все це помістити у блендер, а потім додати в каву. Виходить гострий і смачний напій.
Еспресо по-римськи (Італія)
Еспресо по-римськи (Італія)
Римляни завжди були великими бешкетниками, тому для них є звичкою додавати в каву часточку лимона і вичавлювати її в горнятку.
Кава з часником і медом (Туреччина)
Кава з часником і медом (Туреччина)
Зазвичай в Туреччині пропонують розвідний гарячий чай (або гранатовий напій), але є і любителі кави. Цей напій ще називають «Рецепт старого мавра».
Фарисей (Німеччина)
Фарисей (Німеччина)
Хто ж з нас не мріяв поєднати приємне з корисним і випити не тільки горнятко гарячої кави, але і додати туди улюблений алкогольний напій, наприклад, ром? Ось і спритні німці вирішили замаскувати улюблений напій Капітана Джека Горобця під вершками і кавою.
Кава з апельсином (Ямайка)
Кава з апельсином (Ямайка)
Думаєте, що це італійці продовжують придумали новий вид напою? Ямайці вирішили поєднати улюблений ром з кавою, а щоб це було не так помітно, додали часточку апельсина і трохи кориці.
Фраппе (Греція)
Фраппе (Греція)
Кілька років тому цей напій прийшов у наші краї і відразу ж полюбився кавоманам, адже готувати його простіше простого: кава, морозиво, молоко і лід.
Лапландська кава (Фінляндія)
Лапландська кава (Фінляндія)
Наші сусіди з Фінляндії вирішили придумати свій рецепт і додали в каву сир. Обов’язкове уточнення – спочатку потрібно покласти сир і потім додати напій.
Бонбон (Іспанія)
Бонбон (Іспанія)
Іспанці теж не відстають і додають в еспресо згущене молоко. А можна доопрацювати цей рецепт і змішати згущене молоко зі звичайним, тоді вийде інший рецепт.
Кава з чаєм (Гонконг)
Кава з чаєм (Гонконг)
Тут виходить цілий коктейль, куди входять чотири пакетики чорного чаю, перець, згущене молоко і два шоти кави. Збадьорить з першого ковтка!
Ось і все в цьому році. Нехай прийдешній буде добрим до вас та ваших родин. І нехай усе буде кавово.
Вчора, 25 грудня 2021 року, у Дрогобичі пройшов фестиваль Різдвяних шопок. На ньому презентували 25 шопок, створених у Дрогобичі та селах громади. Фотографіями шопок поділилися на фейсбук-сторінці Дрогобицької міської ради.
Фестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в Дрогобичі
Фестиваль-виставку шопок у Дрогобичі організували вперше, зазначали раніше у міськраді.
13 січня о 17:00 та о 19:30 у театрі ім. Марії Заньковецької відбудуться Великі різдвяні концерти Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки.
На святковому концерті українського народного хору імені Г. Верьовки на глядачів чекають різдвяні пісні, колядки, щедрівки, національний колорит, чудові номери.
Колектив народного хору ділиться на кілька відділень: у хоровій групі є 60 учасників, в оркестровій – 20 музикантів, а склад танцювальної групи – 32 особи. Усі учасники хору – справжні професіонали, майстерно володіють спільним репертуаром та неймовірно передають вокально-музичну та танцювально-народну культуру і самобутність різних куточків України.
Хор Верьовки – небачене видовище: глядачі часто не можуть вибрати, що сподобалось більше – бездоганний хор, дивовижні танці, віртуозний оркестр чи пречудові костюми. Це не спектакль, а магія, яку артисти творять через нечувані звуки, небачені рухи і неземні кольорові гами.
Захід проводиться з дотриманням усіх карантинних норм відповідно до постанови МОЗ.
Квитки за посиланням та в касі театру.
Через великий попит на квитки організатори вечора різдвяних саундтреків «The Sounds of Christmas» від симфонічного оркестру LUMOS Orchestra додали ще один концерт 2 січня. Тож у Львівській національній філармонії буде два концерти LUMOS Orchestra: о 15:00 та 18:00, повідомили організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
У виконанні оркестру звучатимуть композиції з «Сам удома», «Різдвяна історія», «Гаррі Поттер», «Полярний експрес», «Едвард руки-ножиці», «Чарлі та шоколадна фабрика», «Крижане серце 1-2», «Кошмар перед Різдвом», «Нарнія», «Золотий компас», «Клаус», «Ґрінч», «Доктор Хто», «Красуня та чудовисько» та інші. Диригент — Роман Кресленко, аранжувальник, художній керівник — Діана Коваль.
Увесь концерт об’єднано однією історією, а відеоряд на великому екрані доповнить звучання оркестру та нагадає улюблені моменти з мультфільмів та фільмів.
«The Sounds of Christmasвід LUMOS Orchestra – концерт, на якому оживають дива. Який змушує затамувати подих, дозволяє забути про буденність та слідом за музикою поринути у святкову пригоду, небачені світи та неймовірні історії. The Sounds of Christmas від LUMOS Orchestra – вечір фантастичної музичної магії. Вечір, що переконає кожного: вірити у дива варто, бо вони можливі, вони поруч. І коли, як не на новорічні свята, ще їм траплятись? Улюблена різдвяна музика, казкові образи виконавців, оновлена історія, незабутня атмосфера чудес та безліч подарунків і пригод на самому концерті! Порадуйте себе та близьких квитками на дивовижну зимову подію!», – запрошують організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
В спільноті під назвою «Борщівська сорочка», що в мережі фейсбук вдалось відшукати цікаві фото 1930-х років, усі вони є кадрами із відео, яке було зняте у міжвоєнний період на Поділлі.
Львівська облрада прийняла рішення про оголошення 2022 року Роком родини Пежанських, Соломії Крушельницької та Олекси Новаківського.
Вчора, 23 грудня, на сесії Львівської обласної ради депутати проголосили 2022 рік Роком львівської родини інженерів-архітекторів Пежанських, Роком Соломії Крушельницької та Роком Олекси Новаківського.
Ці рішення підтримали, відповідно, 52, 54 та 54 депутати.
Зокрема, у 2022 році відзначатимуть 130-річчя львівського архітектора Олександра Пежанського. Григорій Пежанський та його сини Михайло і Олександр запроєктували та збудували низку визначних громадсько-культурних, освітніх та культових споруд, чим долучилися до формування архітектурного ансамблю Львова та Львівщини в кінці XIX – першій третині XX століття.
У межах відзначення року Пежанських об’єкти, збудовані за проєктами цих архітекторів, планують включити в перелік для реставрації у 2022 році.
Також у 2022 році виповнюється 150 років від Дня народження української оперної співачки Соломії Крушельницької та українського живописця і педагога Олекси Новаківського.
Наразі Львівська ОДА має напрацювати план заходів із відзначення на території області 2022 року Роком родини Пежанських, Соломії Крушельницької та Олекси Новаківського.
Фотографії старого Львова продовжують публікувати матеріали, присвячені історії тролейбусного транспорту в нашому місті. У п’ятій частині циклу – про те, як тролейбусне господарство Львова виживало у перше десятиліття незалежності України, а також про розробку і запуск виробництва тролейбусів ЛАЗ-52522 на Львівському автобусному заводі.
IX. Львівський тролейбус у перші роки незалежності України
1 грудня 1991 року в Україні був проведений референдум, під час якого більшість населення підтримала незалежність держави. Того ж місяця у Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії та Білорусі дійшли домовленостей про ліквідацію СРСР, який повністю припинив існування в останні дні грудня 1991 року. 10 січня 1992 року замість радянських карбованців в Україні було запроваджено власну ерзац-валюту – купоно-карбованці. Вартість проїзду в міському електротранспорті в січні 1992 року складала 30 копійок.
Нажаль, довгоочікувана незалежність України не принесла економічної стабільності, навпаки у 1992 році економічна криза тільки поглиблюється, інфляція набирає галопуючих темпів. Отож, уже в травні 1992 року вартість проїзду в трамваях і тролейбусах зросла до 50 копійок, а наприкінці 1992 року тариф зріс до 5 гривень – протягом одного року вартість проїзду в міському електротранспорті зросла у понад 16 раз! Проте навіть таке зростання вартості проїзду не покривала собівартості проїзду через постійне підвищення вартості електроенергії, паливно-мастильних матеріалів, запчастин, тощо. Отож, збитки від роботи міського електротранспорту тільки зростали.
Тролейбус «Skoda 14Tr02» № 502 маршруту № 1 на кінцевій «вул. Шота Руставелі». Автор фото – Ааре Оландер. 1989 р.
Влітку 1992 року проведено роботи по демонтажу невикористовуваних тролейбусних контактних мереж по місту Львову. Під час цих робіт було демонтовано контактну мережу на вул. Чернівецькій і біля головного вокзалу та на вулиці Саксаганського, проспекті Шевченка і вул. Театральній та пл. Івана Підкови (залишено контактну мережу на вулиці Костомартова біля тягової підстанції № 6). У той же час частково реконструйовано маневрову тролейбусну лінію на пр. Свободи.
Приблизно в той же час демонтовано другу пару контактних проводів на вул. Тургенєва (Героїв УПА) – додаткова контактна мережа тут була збудована під час тривало ремонту вул. Волгоградської (Антоновича) – у той час тимчасово на вул. Тургенєва було запроваджено двосторонній рух. Додаткова контактна мережа тягнулася по вул. Кульпарківській та Тургенєва, а далі повертала на пл. Липневу (тут була тролейбусна зупинка) і далі на вул. Федьковича. Залишки тролейбусної контактної мережі на пл. Липневій та на частині вул. Федьковича висіли іще в кінці 2000-х рр.
Протягом 1992 року за рахунок реалізації проїзних документів Львівське трамвайно-тролейбусне управління заробило 48,1 млн. карбованців. Ці доходи покрили лише 12% витрат ЛТТУ. Протягом 1992 року дотація, отримана ЛТТУ, склала 311,7 млн. карбованців, а збитки підприємства за результатами 1992 року склали 353,1 млн. грн. Наприкінці 1992 року загальний борг ЛТТУ склав 61 мільйон карбованців, в тому числі 19 мільйонів – за спожиту електричну енергію.
Дводверний тролейбус «Skoda 9Tr» № 344 маршруту № 11 на вул. Зеленій. Автор фото – Вілфрід Вольф. 1989 р.
Як ми уже згадували, у період із 1980 по 1991 рік абонементні квитки на проїзд в електротранспорті в салонах трамваїв і тролейбусів не продавали – їх реалізовували у спеціалізованих кіосках ЛТТУ, кіосках «Союздрук» та у роздрібній торгівлі. Із 1992 року водії трамваїв і тролейбусів почали реалізовувати квитки на зупинках. До середини 1996 року ці квитки іще продавали в кіосках на зупинках. Абонементні квитки потрібно було компостирувати.
Станом на жовтень 1992 році у Львові працювали наступні тролейбусні маршрути:
№ 1 вул. Шота Руставелі – вул. Волоська – вул. Снопківська – вул. Героїв Крут – вул. Тернопільська (у зворотному напрямку – вул. Угорська – вул. Карбишева);
№ 2 вул. О.Невського – вул. Тургенєва – вул. Кульпарківська – вул. Наукова – вул. Симоненка. У зворотну сторону – вул. Антоновича;
№ 3 Автовокзал «Львів» – вул. Стрийська – вул. Рубчака – вул. Тролейбусна – вул. Володимира Великого – вул. Виговського – вул. Патона – вул. Ряшівська;
№ 4 вул. Зернова – вул. Куліша – вул. Під Дубом – стадіон СКА. У зворотному напрямку – по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола);
№ 5 вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – Автовокзал «Львів»;
№ 6 пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. Городоцька – вул. Сяйво – вул. Широка – вул. Суботівська. У зворотному напрямку – вул. Тобілевича – вул. Федьковича;
№ 7 вул. Ряшівська – вул. Городоцька – вул. Авіаційна – ст. Скнилів (маршрут змінено через реконструкцію вул. Городоцької);
Тролейбус «Skoda 14Tr89/6» № 556 маршруту № 10 на вул. Каменярів. Автор фото – Томас Фішер. Початок 1990-х рр.
№ 9 Університет ім. Івана Франка – вул. Університетська – вул. Листопадового Чину – пл. Св. Юра – вул. Олександра Невського (Митрополита Андрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Копистинського – вул. Любінська – Аеропорт. У зворотну сторону – вул. Окружна – вул. Антоновича, вул. Устіяновича – вул. Соломії Крушельницької;
№ 10 Університет ім. Івана Франка – вул. Університетська – вул. Листопадового Чину – пл. Св. Юра – вул. Олександра Невського (Митрополита Анлрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Копистинського – вул. Любінська – вул. Виговського – вул. Патона – вул. Ряшівська. У зворотному напрямку: вул. Виговського – вул. Кульпарківська – вул. Антоновича, вул. Устіяновича – вул. Соломії Крушельницької;
№ 11 вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – ст. Сихів;
№ 12 вул. Соломії Крушельницької (ріг вул. Словацького) – вул. Університетська – вул. Листопадового Чину – пл. Св. Юра – вул. Шептицьких – пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. Городоцька – вул. Сяйво – вул. Широка – вул. Суботівська. У зворотню сторону – вул. Тобілевича – вул. Федьковича;
№ 13 вул. Зернова – вул. Куліша (у зворотному напрямку – вул. 700-річчя Львова, нині пр. Чорновола) – вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола) – вул. Варшавська – вул. Замарстинівська – вул. Гетьмана Мазепи – вул. Грінченка;
№ 14 вул. О.Невського – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Кульпарківська – вул. Виговського – вул. Любінська – вул. Окружна – вул. Сталінградської битви (Антоновича) – вул. Олександра Невського;
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 319 маршруту № 12 на вул. Городоцькый. Автор фото – Томас Фішер. Початок 1990-х рр.
№ 16 ст. Скнилів – вул. Зелена – Тублікарня / Сихівське кладовище;
№ 17 вул. Зернова – вул. Куліша – вул. 700-річчя Львова – Поліграфічний інститут ім. Федорова (вул. Варшавська);
№ 24 вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – вул. Рубчака – вул. Володимира Великого – вул. Кульпарківська – вул. Наукова
У 1992 році значно погіршився технічний стан львівських тролейбусів – ще в кінці 1991 року в черзі на капітальний та середній ремонти «вишукувалося» аж 97 тролейбусів. Відповідно станом на жовтень 1992 року випуск тролейбусів на лінію становив 140 машин (у 1991 році – 171 машина). Удвічі, порівняно із 1991 роком, зросла кількість повернень несправних тролейбусів в депо. Відповідно на понад 30% впав пасажиропотік львівського тролейбуса. Для покращення технічного стану електротранспорту ухвалою Львівської міськради від 19 березня 1993 року Львівське трамвайно-тролейбусне управління (ЛТТУ) отримало із бюджету 307 тисяч доларів США на придбання запчастин для трамваїв і тролейбусів чеського виробництва.
У 1992 – 1993 рр. завдяки співпраці із Львівською міськрадою дещо покращилася ситуація із забезпеченням працівників ЛТТУ житлом – виділено 57 квартир загальною площею 4200 кв. метрів. Крім цього працівника ЛТТУ було виділено 4 кооперативні квартири. У 1994 році на стадії завершення знаходився 80-квартиний будинок у Північному житловому масиві, споруджений господарським методом. На той час кожен четвертий працівник ЛТТУ перебував у черзі на отримання квартири. У холостяцьких гуртожитках проживало біля 250 сімей працівників управління.
Тролейбуси «Skoda 9Tr» в очікуванні ремонту на території Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу. Автор фото – Вілфрід Вольф. 1989 р.
З метою покращення фінансового стану ЛТТУ 29 червня 1993 року Львівська міська рада приймає рішення про звільнення від оподаткування прибутку (доходу) ЛТТУ в частині платежів, які надходять у міський бюджет Львова.
В 1993 році Львівське трамвайно-тролейбусне управління отримало статус комунального підприємства і було реорганізовано у комунальне підприємство «Львівелектротранс». До складу підприємств увійшли два трамвайних депо (№ 1 на вул. Городоцькій, 185 та № 2 на вул. Промисловій, 29), тролейбусне депо на вул. Тролейбусній, 1, а також служби руху, енергогосподарства та колії. Підприємство у 1994 році обслуговувало 7 трамвайних і 14 тролейбусних маршрутів.
У 1993 році в Україні економічна криза тільки поглибилася – почалася гіперінфляція, яка відбилася на економічному стані Львівського трамвайно-тролейбусного управління. Економічне становище львівського електротранспорту ускладнило прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 354 від 17 травня 1993 року «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування». Дія цієї постанови поширювалася на всі види міського транспорту, окрім метрополітену і таксі. Реальних механізмів відшкодування втрат від безоплатного перевезення пасажирів-пенсіонерів цей документ не передбачав. Як показала практика наступних років, держава завжди боргувала ЛКП «Львівелектротранс» компенсації за перевезення пасажирів-пільговиків. 16 серпня 1994 року Кабінетом Міністрів України запроваджено безплатний проїзд в міському громадському транспорті для інвалідів.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 406 на території депо. Автор фото – Володимир Білоусов. 1992 р.
29 червня 1993 року Львівська міська рада прийняла ухвалу «Про затвердження генерального плану м. Львова». Цією ухвалою було затвердженого Генеральний план міста Львова на період до 2010 року, який був розроблений Львівським інститутом «Укрзахідцивільпроект», який потім отримав назву Державний інститут планування міст «Містопроект». Згідно ухвали мала бути розроблена Комплексна схема розвитку всіх видів міського транспорту. Дослідження, проведені Київським автомобільно-дорожнім інститутом для підготовки Комплексної схеми транспорту показали надзвичайно низькі показники роботи міського електротранспорту – середня експлуатаційна швидкість трамваїв у Львові складала у 1993 році лише 12 км/год, в той час в середньому по Україні – 16,5 км/год. Щодо львівських тролейбусів, то їх середня експлуатаційна швидкість у 1993 році складала 15,6 км/год, в той час як в середньому по Україні – біля 20 км/год. Для підвищення середньої експлуатаційної швидкості електротранспорту у 1994 році було скасовано 10 трамвайних і 14 тролейбусних зупинок. Дослідження пропускної здатності та рівня завантаженості основних магістральних вулиць показали, що центр міста потрапляв у розряд критичності, оскільки коефіцієнт пропускної здатності перевищив 0,7. Практично жодні заходи по розвитку громадського транспорту Львова, передбачені прийнятим у 1993 році Генпланом міста у наступні 15 років виконані не були.
У листопаді 1993 року випуск тролейбусів на лінію скоротився до 101 машини, при цьому інвентарний парк тролейбусів становив 203 машини. Отож, на лінію виходило тільки 50% від інвентарного парку тролейбусів. Причин тут було кілька: через брак запчастин для ремонту зупинялися не тільки старі тролейбуси «Skoda 9Tr», але й нові тролейбуси «Skoda 14Tr», крім того ЛКП «Львівелектротранс» бракувало водіїв тролейбусів – протягом 1993 року із тролейбусного депо звільнилося 40 водіїв.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 415 на розі вулиць Городоцької і Чернівецької до реконструкції і будівництва Приміського вокзалу. Автор фото – Павло Кашин
Проблема із ремонтом тролейбусів поглиблювалася тим, що у 1988 році Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод (ЛТТРЗ) був виведений із складу ЛТТУ і переведений на госпрозрахунок. На початку 1990-х років ЛТТРЗ було реорганізовано у Львівський державний завод електротранспорту (ЛДЗЕТ). Для проведення капремонту тролейбусів і трамваїв ЛТТУ мало сплачувати ЛДЗЕТ ринкову вартість ремонту. Треба додати, що ЛДЗЕТ так і не освоїв проведення капремонтів тролейбусів «Skoda 14Tr», тому ці тролейбуси ремонтувати тільки в умовах тролейбусного депо, були випадки відновлення львівських тролейбусів на Київському заводі електротранспорту.
Міська влада на чолі із міським головою Василем Шпіцером намагалася допомогти «Львівелектротрансу» залишитися «на плаву». 23 грудня 1993 року Львівська міська рада прийняла ухвалу «Про стан транспортного обслуговування у м. Львові та заходи щодо його стабілізації в 1994 році», яка передбачала низку заходів, спрямованих на покращення роботи міського електротранспорту.
Зокрема із 1 лютого 1994 року запроваджувався тариф на проїзд в міському електротранспорті в розмірі 300 карбованців. Планувалося, що у 1994 році буде завершено будівництво і реконструкцію низки вулиць і доріг у Львові, в тому числі – ділянки вул. Городоцької із відновленням тролейбусного руху. На закупівлю запасних частин для трамваїв і тролейбусів в І півріччі 1994 році було заплановано виділити із бюджету міста Львова 600 тисяч доларів США. Крім того, промислові підприємства Львова мали виготовити для потреб ЛКП «Львівелектротранс» запчастини на суму в 25 мільйонів карбованців.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 383 на вул. Володимира Великого. Автор фото B. Кросс, із колекції Ааре Оландера. 1996 р.
Ухвала також передбачала будівництво нової тролейбусної лінії по вул. Науковій та Хуторівці до житлового масиву «Сихів» і трамвайної колії по вул. Промисловій; спорудження нової тягової підстанції №16 в районі вул. Шевченка; реконструкцію трамвайного депо №2 на вул. Промисловій, 29; будівництво нового трамвайно-тролейбусного депо та ремонтно-будівельного управління ЛКП «Львівелектротранс» в районі вул. Княгині Ольги – Трускавецької. Також планувалося спорудити їдальню в тролейбусному депо. Нажаль, більшість передбаченого програмою не було виконано.
Станом на жовтень 1994 року середній випуск тролейбусів на лінію складав 95 одиниць – порівняно із 1989 роком він скоротився майже вдвічі. Станом на І квартал 1994 року в штаті тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс» працювало 322 водії тролейбуса.
Х. Розробка та запуск виробництва тролейбусів ЛАЗ-52522. Інші моделі українських тролейбусів 1990-х рр.
Із 1992 року Львівський автобусний завод при фінансовій підтримці міської влади Львова розпочав розробку нової моделі тролейбуса на базі кузова автобуса великого класу ЛАЗ-5252. Автобус моделі 5252 був розроблений іще у 1977 – 1978 рр. ВКЕІ Автобусобудування. Початково планувалося, що автобус моделі 5252 буде випускати Курганський автозавод (КАвЗ), проте виявилося, що цей завод, який випускав автобуси малого класу капотного типу КАвЗ-685 зовсім не готовий до випуску автобусів великого класу. Шлях від проектування до серійного виробництва автобуса ЛАЗ-5252 затягнувся майже на 15 років – лише на початку 1990-х років цю модель освоїв Львівський автобусний завод.
Експериментальний автобус (прототип) моделі 5252, створений ВКЕІ Автобусобудування у Львові наприкінці 1970-х рр. Світлина із архіву НДІ «Укравтобуспром»
Новий тролейбус ЛАЗ-52522, який розроблявся із 1992 року, як перед тим прототип ЗіУ-6202, виготовлений ВКЕІ Автобусобудування, був обладнаний реостатно-контакторною системою управління (РКСУ) від радянського тролейбуса ЗіУ-682 із тяговим електродвигуном постійного струму ДК-213 потужністю 110 кВт. Це був крок назад порівняно із тролейбусами «Skoda 14Tr» із тиристорно-імпульсною системою управління, які експлуатувалися у Львові з 1984 року. Довжина кузова тролейбуса ЛАЗ-52522 становила більше 11 метрів, машина була розрахована на перевезення 112 пасажирів, у салоні розміщувалося 22 пасажирських сидіння та накопичувальний майданчик навпроти середніх дверей. Тролейбус ЛАЗ-52522 міг розганятися до швидкості 70 кілометрів на годину. На початку тролейбус був обладнаний трьома чотирьохстулковими дверима ширмового типу (як у автобуса ЛАЗ-42021) із пневматичним приводом із електричним керуванням. Серійні ж машини обладнувалися двостулковими дверима із планетарним приводом.
Перший тролейбус-прототип ЛАЗ-52522 був виготовлений на початку 1993 року, після обкатки у Львові він був відправлений на автовиставку до Луцька. Того ж року виготовлено іще один дослідний зразок, який отримав заводський №003 та біля двох років обкатувався вулицями Львова та брав участь у виставці в Києві.
Експериментальний тролейбус (прототип) ЛАЗ-52522 під час виставки продукції Львівського автобусного заводу. На відміну від серійних машин мав чотирьохстулкові ширмові двері. 1992 р.
В ухвалі Львівської міськради «Про стан транспортного обслуговування у м. Львові та заходи щодо його стабілізації в 1994 році» йшлося про те, що міська рада має профінансувати ВО «ЛАЗ» роботи із розробки львівського тролейбуса в рахунок поставки місту тролейбусів у 1994 роком. Ухвалою передбачалося, що до 15 січня 1994 року ЛАЗ має завершити виготовлення двох дослідних зразків тролейбусів, а у І кварталі 1994 року мало бути проведене їх випробовування. У ІІ кварталі 1994 року ЛАЗ мав виготовити для Львова 15 нових тролейбусів.
Завдання, які Львівська міськрада поставила перед ЛАЗом, у 1994 році були виконані лише частково. Справа в тому, що обкатка перших двох тролейбусів ЛАЗ-52522 показала, що ці машини дуже «сирі» і потребують значного доопрацювання. Отож прототипи були повернуті на завод для вдосконалення та доопрацювання. У другій половині 1994 року тролейбусне депо «Львівелектротрансу» отримало чотири тролейбуси ЛАЗ-52522 із біло-блакитним фарбуванням, які отримали деповські №№ 1 – 4.
Експлуатація серійних тролейбусів ЛАЗ-52522 із пасажирами почалася восени 1994 року на тролейбусному маршруті № 3 із легкими умовами експлуатації. Лише через деякий час ці машини почали випускати на тролейбусний маршрут № 5 із важкими умовами руху (підйом на вул. Стрийській від вул. Івана Франка до Академії сухопутних сил). Лише після успішних випробувань на «п’ятірці», ЛАЗ-52522 почали випускати на інші маршрути.
Експериментальний тролейбус ЛАЗ-52522 під час обкатки на вул. 700-річчя Львова. 1993 р.
У 1995 році ЛКП «Львівелектротранс» отримало від Львівського автобусного заводу 14 тролейбусів ЛАЗ-52522, які отримали №№ 5 – 18. Постачання цих тролейбусів продовжилося у 1996 році – тоді підприємство отримало ще 14 тролейбусів моделі ЛАЗ-52522 із №№ 19 – 32.
Окрім Львова у 1995 році тролейбуси ЛАЗ-52522 постачаються також до Чернівців – як і Львів це місто відчувало дефіцит тролейбусів у зв’язку із списання старих чеських тролейбусів «Skoda 9Tr». У 1995 році один тролейбус ЛАЗ-52522 (заводський №022) був поставлений у Донецьк, де працював під деповським №1020. Ця машина була списана та утилізована у 2009 році.
У 1997 році в конструкцію тролейбусів ЛАЗ-52522 було внесено низку змін, зокрема машини отримали статичний перетворювач (DC 600 В – DC 24 В) для зарядки акумулятора та живлення низьковольтних кіл та кіл керування; компресор фірми «Bosch», а також нові вузли та агрегати харківських заводів «Серп і молот» та ім. Малишева. До Львова потрапило 10 таких тролейбусів: №№ 38 і 39 у 1997 р., а також №№ 040 – 047 у 2006 р. Модернізовані тролейбуси ЛАЗ-52522 постачалися до Білої Церкви, Луцька, Миколаєва та Стаханова. Львівський автобусний завод намагався постачати свої тролейбуси за межі України – чотири машини ЛАЗ-52522 були поставлені в столицю Туркменістану Ашхабад в якості бартерних розрахунків за газ, а два таких тролейбуса було поставлено в Москву.
Один із перших серійних тролейбусів ЛАЗ-52522, виготовлений у 1994 році. Фото зроблене 12 травня 1996 р. Автор фото – Б. Крос, із колекції Ааре Оландера
ЛАЗ-52522 був не єдиною моделлю українського тролейбуса, яка була запущена у виробництво на початку 1990-х років. У 1990 році на замовлення Київського трамвайно-тролейбусного управління на Київському заводі електротранспорту було розроблено уніфіковані між собою моделі тролейбусів: двосекційний шарнірно-зічленований тролейбус «Київ-11» та односекційний тролейбус «Київ-11у». У конструкцію цих тролейбусів були покладені конструктивні рішення, втілені у чеських тролейбусах «Skoda 15Tr» та «Skoda 14Tr», які добре показали себе в Києві, однак ці машини були обладнані РКСУ по типу радянських тролейбусів ЗіУ-682. КЗЕТ виготовляв тролейбуси у 1991 – 1994 рр. Крім того, технічна документація на тролейбус «Київ-11» була продана заводу «Бєлкомунмаш» у Мінську. Цей завод виготовив 5 тролейбусів «Київ-11». Таким чином український тролейбус започаткував тролейбусобудування в Білорусі.
У 1992 році конструкторська і технологічна документація на тролейбуси «Київ-11» була передана на Південний машинобудівний завод ім. Макарова у Дніпропетровську, оскільки КЗЕТ не мав можливостей для крупносерійного виробництва тролейбусів. Того ж року ПМЗ налагодив виробництво двосекційних шарнірно-зічленованих тролейбусів ПМЗ Т1. У 1993 році ПМЗ починає серійне виробництво односекційних тролейбусів ПМЗ Т2, які були повністю уніфіковані із «довгими» тролейбусами ПМЗ Т1. У 1994 році був створений дослідний зразок тролейбуса ПМЗ Т2М із ТІСУ та статичним перетворювачем, а у 1995 році був побудований шарнірно-зічленований тролейбус із ТІСУ ПМЗ Т3К, проте тролейбуси із ТІСУ не пішли в серійне виробництво.
На відміну від тролейбусів ЛАЗ-52522, тролейбуси виробництва Південного машинобудівного заводу постачалися майже у всі міста України із тролейбусним рухом, окрім Львова. Загалом було виготовлено понад 1000 тролейбусів моделей ПМЗ Т1 і ПМЗ Т2, в той час як тролейбусів ЛАЗ-52522 було виготовлено лише 85 одиниць, із яких 48 – для міста Львова. Тролейбуси ПМЗ Т1 та ПМЗ Т2 виявилися надійнішими та якіснішими за ЛАЗ-52522 – досі працює біля половини усіх випущених тролейбусів ПМЗ.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 25 на площі Петрушевича. Ця машина виготовлена у 1996 р. Автор фото – Ааре Оландер, фото 1998 р.
Окрім ПМЗ ім. Макарова технічна документація на тролейбус «Київ-11» була передана на КБ ім. Антонова, яке разом із заводом «Авіант» запустило в серію тролейбуси «Київ-12». Перший експериментальний тролейбус «Київ-12» був побудований у 1993 році. У конструкцію тролейбусів «Київ-12» було внесено багато змін, зокрема вони мають стійки до корозії кузов із алюмінієвих сплавів. Серійні тролейбуси «Київ-12.03» мають тиристорно-імпульсну систему управління тяговими двигунами.
Сталося так, що в кінці 1990-х років ЛАЗ програв конкуренцію із іншими українськими виробниками тролейбусів, тому в 1998 – 2004 рр. завод не виготовив жодного тролейбуса, відповідно тролейбуси, які у 2004 р. надійшли у місто Антрацит багато років зберігалися на складі підприємства.
У 2004 році було побудовано «рестайлінговий» тролейбус ЛАЗ-52522, який отримав вклеєні вікна салону і кузов із покращеною антикорозійною обробкою. Один такий тролейбус був поставлений до Львова для заміни переданого на ремонт старого тролейбуса із №008. Крім того оновлені тролейбуси ЛАЗ-52522 були продані у Чернівці та Тернопіль. У 2006 році виробництво тролейбусів цієї моделі остаточно припинилося.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 018, який на початку 2000-х років був переданий на ЛАЗ для ремонту, проте було відновлено тільки кузов. До кінця тролейбус не був укомплектований і був списаний в кінці 2000-х рр. Автор фото Ааре Оландер. 2002 р.
ХІ. Приватизація Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу та його подальша доля
15 травня 1995 року Кабінет Міністрів України своєю постановою №343 включає Львівський державний завод електротранспорту (ЛДЗЕТ) в перелік об’єктів, які підлягають обов’язковій приватизації у 1995 році. Виконавча влада Львова на чолі із мером Василем Куйбідою не змогла організувати передачу ЛДЗЕТ у комунальну власність.
Отож, підприємство пройшло процедуру приватизації шляхом акціонування і отримало назву ВАТ «Електротранспорт». Станом на 2002 рік основними акціонерами підприємства було 4 фізичних осіб, яким сумарно належало майже 60% акцій підприємства, а також дві юридичні особи – компанії – СП «НТОН» (16,56% акцій) та Українсько-великобританське СП «НОТ» (8,3% акцій).
Після приватизації ЛДЗЕТ ЛКП «Львівелектротранс» припиняє відправляти на нього трамваї і тролейбуси – останні ремонти трамваїв для Львова підприємство виконує у 1996 році, що ж до тролейбусів то в останнє капремонт машин «Skoda 9Tr» проводився іще у 1994 році – відновлювали машини №№ 404, 413, 417, 418, 424 і 428. Окрім цього підприємство отримує замовлення на ремонт тролейбусів із Тернополя. В кінці 1990-х рр. підприємство припиняє ремонт міського електротранспорту, обладнання для ремонту було розпродане.
Зічленований тролейбус ПМЗ Т1 № 70 у Полтаві. Конструкція цієї моделі є удосконаленням моделі «Київ – 11», що дрібносерійно виготовлялася на Київському заводі електротранспорті. Автор фото – Сергій Духін. 2000 р.
Припинення заводського ремонту прискорило списання старих тролейбусів «Skoda 9Tr». Ремонт тролейбусів «Skoda 14Tr» проводився силами цеху планового ремонту тролейбусного депо. Протягом 1996 року на закупівлю запчастин для електротранспорту ЛКП «Львівелектротранс» отримало із міського бюджету Львова 122,3 тис. доларів США.
ХІІ. Львівський тролейбус в кінці 1990-х років
У середині 1990-х рр. в електротранспорті Львова знову з’являються кондуктори. У 1994 році кондуктори починають працювати у тролейбусах маршруту №1, а з осені 1995 року – на маршруті №11. У трамваях в першій половині 1996 року кондуктори працювали в причіпних вагона, у головному вагоні квитки реалізовували водії. У другій половині 1996 року кондукторське обслуговування запроваджено на всіх маршрутах електротранспорту міста Львова.
У вересні 1996 року в Україні було запроваджено національну валюту – гривню. Відповідно, вартість проїзду в трамваях і тролейбусах була встановлена на рівні 30 коп. за поїздку. Та той час це було еквівалентно 0,15 долара США.
Односекційний тролейбус ПМЗ Т2 на міжміській трасі в Криму. Світлина із архіву «Південмашу». Друга половина 1990-х рр.
У 1995 році за даними Головного управління статистики у Львівській області тролейбусами у Львові було перевезено 40,141 млн. пасажирів, тобто у 2,5 рази менше, а ніж в 1991 році. Наприкінці 1995 р. на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 147 тролейбусів, тобто 1990-1995 рр. кількість тролейбусів скоротилася майже на 100 машин. У 1996 році пасажиропотік львівського тролейбуса склав 39,534 млн. пасажирів, із них оплатило проїзд 24,3 млн. пасажирів. Наприкінці 1996 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 145 тролейбусів, але максимальний випуск тролейбусів в години «пік» у 1996 році становив 74 тролейбуси – він продовжував знижуватися не дивлячись на постачання нових тролейбусів ЛАЗ-52522.
Влітку 1997 року у Львові споруджується нова тролейбусна лінія до житлового масиву «Сихів» від вул. Зеленої по вул. Сихівській. Розворотне кільце було облаштовано на пр. Червоної Калини поруч із кінотеатром ім. О.Довженка. Довжина нової тролейбусної лінії склала біля 2,9 км. Для її живлення було прокладено нову кабельну лінію (фідер «Сихівський») від тягової підстанції №8. На початку планувалося що новий тролейбусний маршрут, який сполучатиме вул. Ш.Руставелі і кінотеатр ім. Довженка, буде мати №8 (як маршрут, який у 1964 – 1991 рр. курсував від вул. Ш.Руставелі до вул. Луганської). Проте оскільки відкриття нового тролейбусного маршруту було приурочено до 6-ї річниці Незалежності України – 24 серпня 1997 року, новому маршруту було присвоєно №24. Рух тролейбусів на цьому маршруті розпочався 23 серпня 1997 року о 14:30. Першими пасажирами тролейбусного маршруту № 24 стали міський голова Львова Василь Куйбіда та голова Львівської обласної державної адміністрації Михайло Гладій. Тролейбусну лінію по вул. Сихівській обіцяли у 1998 році продовжити по пр. Червоної Калини та Хуторівці до вул. Стрийської і далі по вул. Науковій. Проте реалізація цих планів затягнулася більш ніж на 20 років.
Зічленований тролейбус «Київ-12.01», виготовлений на заводі «Авіант» в середині 1990-х рр. Світлина 2005 р.
У зв’язку із відкриттям нового тролейбусного маршруту, за кошти, надані Львівською обласною державною адміністрацією, у 1997 році було придбано 5 нових тролейбусів ЛАЗ-52522, які отримали деповські №№ 33 – 37. Іще дві машини цієї моделі тролейбусне депо Львова отримало у 1998 році – вони отримали №№ 38 і 39.
18 грудня 1997 року у Львові сталася аварія із тролейбусом «Skoda 14Tr» № 585, який працював на тролейбусному маршруті №10. Під час спуску до кінцевої «Університет» по вул. Технічній, Каменярів та Соломії Крушельницької у тролейбуса відмовили всі види гальм і він врізався у будинок на вулиці Словацького. В результаті аварії загинула пасажирка, яка сиділа на одному із передніх сидінь. Незважаючи на значні пошкодження кабіни тролейбуса, водій вижив. Пошкоджений тролейбус було списано у 1998 році. Аварія прискорила списання останніх тролейбусів «Skoda 9Tr», які все ще знаходилися в експлуатації наприкінці 1990-х рр. – вони працювали до 2001 року, але тільки на маршрутах із легкими умовами руху (№ 3, 4, 6, 7, 13, 14, 17). Крім того, наприкінці 90-х було списано найстарші тролейбуси «Skoda 14Tr» №№ 500 – 509.
У 1997 році (точна дата не встановлена) на кінцевій зупинці маршруту № 1 на вул.. Енергетичній під час відстою на обіді згорів тролейбус ЛАЗ-52522 із деповським № 2 (заводський №5). Ймовірною причиною займання стало коротке замикання у низьковольтних ланцюгах.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 573 у рекламі. 29 червня 1998 р. Автор фото – Ааре Оландер
Завдяки постачанню нових тролейбусів, а також відкриттю нової тролейбусної лінії в густонаселений Сихівський мікрорайон у 1997 році зафіксовано зростання пасажиропотоку тролейбусного транспорту міста Львова – у 1997 році тролейбуси перевезли 51,029 млн. пасажирів, порівняно із 39,534 млн. у 1996 році. Довжина контактних мереж тролейбусів у Львові після введення в експлуатацію тролейбусної лінії по вул. Сихівській склала біля 125,2 км. Наприкінці 1997 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 138 тролейбусів.
У 1998 році ЛКП «Львівелектротранс» придбало 6 вживаних тролейбусів «Skoda 14Tr», які отримали деповські №№ 591 – 596. Ці тролейбуси експлуатувалися у містах Маріанські Лазні (№№ 591 і 592), Градец Кралове (№№ 593 і 595) та Пардубіце (№№ 594 і 596). Два тролейбуси (№№ 591 і 592) введені в експлуатацію у 1998 році, а решту – тільки у 1999 році. Після цього протягом 7 років (1999 – 2006) тролейбусне депо ЛКП «Львівелектротранс» не отримувало жодного нового тролейбуса.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 423 на виїзді із тролейбусного депо. 29 червня 1998 р. Автор фото – Ааре Оландер
У червні 1998 року тролейбусний маршрут № 2 було продовжено від кінцевої «вул. Степана Бандери» до Університету ім. Івана Франка. Розворотне кільце на вул. Митрополита Андрея було збережене – воно використовувалося, як резервне і для розвороту тролейбусів маршруту № 14 вул. Бандери – вул. Виговського, який було відновлене із 4 липня 1998 року. У прямому напрямку тролейбуси курсували по вул. Тургенєва та Кульпарківській, у зворотному – по вул. Любінській та Антоновича. Завдяки тролейбусному маршруту № 14 покращувалося сполучення центру міста із ринком «Південний», який виник у 1996 році. Цей тролейбусний маршрут працював до 2001 році і був закритий через брак рухомого складу після списання останніх тролейбусів «Skoda 9Tr», які переважно його обслуговували.
Наприкінці 1998 року було остаточно закрито найкоротший у Львові тролейбусний маршрут № 4, який курсував від вул. Зернової до стадіону СКА. Через малий пасажиропотік із осені 1994 року тролейбусний маршрут № 4 курсував тільки у «пікові» години – в інший час цей тролейбус працював на маршруті №13. Контактна мережа тролейбусного маршруту № 4 по вул. Під Дубом до стадіону зберігалася до 2001 року, коли її було демонтовано, після чого довжина контактної мережі тролейбуса у Львові скоротилася на 1,7 км. – до 123,5 км.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 585 після аварії 18 грудня 1997 р.
Впродовж 1998 року за кошти американської технічної допомоги було відремонтовано 13 тролейбусів «Skoda 14Tr» (№№ 510, 515, 525, 526, 529, 531, 539, 543, 546, 556, 580, 581, 590), ще один тролейбус № 518 був відновлений за власні кошти підприємства.
У 1998 році річний пасажиропотік львівського тролейбуса склав 64,469 млн. пасажирів, на балансі «Львівелектротрансу» було 125 тролейбусів; наступного 1999 року тролейбуси Львова перевезли 63,338 млн. пасажирів, на балансі була 121 машина. Після чого протягом 2000-х рр. тривав спад обсягів перевезення пасажирів тролейбусами. Причиною цього стали як зменшення кількості справного електротранспорту так і зростання пасажиропотоку автобусного транспорту.
У лютому 1999 року керівник ЛКП «Львівелектротранс» Богдан Левкович Заяць у інтерв’ю газеті «День» заявив про те, що львівський електротранспорт може зупинитися через хронічне недофінансування, зокрема наявність боргів за електроенергію та по заробітній платі. За словами Зайця, у міському бюджеті Львова на 1999 рік не були передбачені дотації для підприємства, яке у 1998 році перевезло 157,4 млн. пасажирів (60% від пасажиропотоку всього міського громадського транспорту Львова), але 70% пасажирів трамваїв і тролейбусів – це пільговики. Як констатував Богдан Левкович, держава чомусь забула компенсувати перевезення пільговиків «Львівелектротрансу».
Несправні і розкомплектовані тролейбус «Skoda 14Tr» № 525 і 581 на території тролейбусного депо. Ці машини згодом були відновлені за гроші американської технічної допомоги. Друга половина 1990-х рр. Фото із архіву Ольги Грінченко
7 травня 1999 року виконком Львівської міськради прийняв рішення № 226 про підвищення вартості проїзду та перевезення багажу в міському електротранспорті. Посадовці пояснили, що у 1996 році витрати ЛКП «Львівелектротранс» становили 12,5 млн. грн., а тепер вони зросли до 17 млн. грн. Із 1 липня 1999 року вартість загального квитка на проїзд в трамваях і тролейбусах була встановлена в розмірі 40 коп., пільгового квитка – 20 коп. Вартість перевезення багажу – 40 коп. Однак, 7 липня 1999 року прокуратура Львова скерувала протест, щодо рішення про підвищення вартості проїзду в міському електротранспорті Львова, отож відповідно до рішення виконкому ЛМР № 386 від 23 липня 1999 року, вартість загального квитка на проїзд в трамваях і тролейбусах була знову встановлена на рівні 30 коп., а пільгового – 15 коп. Вартість загальної місячної картки на проїзд в одному виді електротранспорту – 18 грн., а у трамваях і тролейбусах – 24 грн. Вартість перевезення багажу – 30 коп.
Із 1 вересня 1999 року було встановлено таку вартість пільгових місячних абонементів на проїзд в міському електричному транспорті: для студентів місячна картка на проїзд в одному виді електротранспорту (трамвай чи тролейбус) вартувала 9 грн., у двох видах транспорту – 12 грн. Для учнів відповідно 7,5 грн. та 10 грн. Таку вартість абонементів було встановлено відповідно до рішення виконкому ЛМР № 425 від 20 серпня 1999 р.
Тролейбус «Skoda 14Tr01», який був постачаний до Львова із Чехії у 1998 р. У Львові отримав деповський № 596. 1998 р. Фото Ааре Оландера.
Тролейбуси ЛАЗ-52522, виготовлені на ЛАЗі у 1994 – 1996 рр., виявилися дуже недовговічними, отож вже у кінці 1990-х – на початку 2000-х років виникла потреба в капітальному ремонті цих машин. Капремонт мав проводити завод-виробник. Із депо на ЛАЗ у 1999 – 2001 рр. було передано 7 тролейбусів (№№ 001, 003, 006, 010, 012, 013 та 018). Із цих машин було відновлено лише чотири – спершу №№ 006 і 010, а згодом – №№ 012 і 013. По решті машин було виконано капітальне відновлення кузова, проте тролейбуси повернулися у депо неукомплектованими. Простоявши в депо до 2008 року кузови тролейбусів № 001, 003 та 018 були списані і здані на металобрухт.
Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Перелік використаних джерел інформації
Бейкул С.П., Брамський К.А. Київський трамвай. До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію. [Текст] / С.П. Бейкул, К.А. Брамський. – Київ: Будівельник, 1992 – 96 ст.;
Богодистый П. Пассажирские троллейбусы производства СССР. Часть 5. [Текст] / П. Богодистый // Наука и техника. – 2017 – № 4;
Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом: Путівник. [Текст]/ В.С. Вуйцик, Р.М. Липка. – Львів: Каменяр, 1987 – 175 ст.;
Звіт про роботу виконкому за період з 01.01.96 р. до 30.12.96р. [Текст] – Львів: Львівська міська рада. Виконавчий комітет, 1996 – 6 ст.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. [Текст] / Упорядники У.Я. Єдлінська, Я.Д. Ісаєвич та ін. – Київ: Наукова думка, 1986 – 424 ст.;
Історія Львова. Короткий нарис. [Текст] / Редакційна колегія Г.Ю. Гебрільсткий, Є.К. Лазаренко, В.К. Осечинський, О.Г. Цибко. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956 – 294 ст.;
Климов К. Первооткрыватель мира троллейбусов. [Текст]/ К. Климов // Грузовик пресс. – 2017. – № 1;
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. [Текст] / С.А. Тархов. – Львів: УПІ ім. І. Федорова – Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;
Тархов С., Козлов К., Оландер А. Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. [Текст] / С. Тархов, К. Козлов, А. Оландер. – Київ: Варто, 2010 – 934 ст.;
Швед М.І. Львів. Короткий путівник-довідник. [Текст]/ М.І. Швед. – Львів: Каменяр, 128 ст.
28 та 29 січня о 16:00 у Центрі Довженка Наталія Фаліон та Лісапетний батальйон виступлять із новою програмою «Вакцинація гумором». У програмі – нові пісні, старі хіти та, як завжди, багато сміхотерапії. Адже, як каже Наталія Фаліон, найкраща профілактика усіх хвороб – це музика та гумор.
Нагадаємо, у 2013 році гурт “Лісапетний батальйон” переміг у телевізійному проекті “Україна має талант”. Вони виграли один мільйон гривень, який передали на будівництво церкви у своєму селі.
Це справді народний гурт, адже його учасниці вийшли з народу, а саме з одного селища на Хмельниччині. Наталія Фаліон об’єднала в колектив дванадцять талановитих та позитивних артистів. У репертуарі групи “Лісапетний батальйон” є і народний гумор, і авторська пісня. Цей гурт на кожному концерті дарує радість та гарний настрій, багато вражень та позитивних емоцій.
На весні 2022-го року у Львові з’явиться вулиця, названа на честь відомого українського актора Богдана Ступки. Про це стало відомо на сесії 23 грудня, повідомляє Вголос
Так, одну із вулиць планують перейменувати на початку травня, на десяту річницю смерті артиста. Наразі невідомо, яку саме вулицю перейменують, проте цю інформацію повідомлять найближчим часом.
Нагадуємо, народився майбутній актор у селі Куликів, що в Жовківському районі на Львівщині. У Львові Ступка прожив та пропрацював багато років.
Українського актора не стало 22 липня 2012-го року. Богдан Ступка помер в Києві від серцевого нападу на тлі задавленого раку кісток, у віці 70 років.
Продовжуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із родиною українських архітекторів Пежанських. Раніше ми писали про Олександра Пежанського та його архітектурну спадщину Львова . Сьогодні ж мова під про його молодшого брата Михайла Пежанського — українського інженера-будівельника, термінографа та активного пластуна, котрий народився у Львові 29 вересня 1900 р. в родині видатного архітектора Григорія Пежанського.
Для цього ми використали передрук із журналу “Юнак” – виховного ілюстрованого місячника пластового юнацтва, видання Головної Пластової Булави, що виходить з 1963 у Торонто (Канада).
Статтю про Михайла Пежанського, авторства О. Карпюка, було опубліковано у частині 11 журналу за листопад, 1978 р. в рубриці “Сучасні визначні українці” (публікацію подаємо оригінальною)
Титульна сторінка журналу “Юнак” за листопад 1978 р.
Михайло Пежанський – архівар і фотограф, і щедрий жертводавець
Відзначуючи цього року 60-річчя Української Державности, а в місяці листопаді 60-річчя здобуття українцями Львова, шукаємо пильно за ще живими учасниками цих подій,щоб почути з їхніх уст, “як це було”.
Для нас, пластунів, особливо цікаво знати про наших друзів-сеніорів, які були свідками того славного минулого і також свідками перших кроків Українського Пласту.
Серед них висувається на передове місце скромна постать, завжди похилена під тягарем великої торби з фотографічним приладдям — пл. сен. керівництва Михайла Пежанського.
Ледве чи багато сьогоднішних наших юних читачів знає про того визначного архіваря—пластуна. Однак їхні батьки напевно пригадують його саме через його фотографічно-архіварну працю. Це він утривалив на фільмовій стрічці три найважливіші події після віднови Пласту у формі повних фільмів із звуком та поясненнями, а саме великої Зустрічі у Міттенвальді у 35-річчя заснування Пласту, Ювілейної Пластової Зустрічі у 50-річчя на “Вовчій Тропі” та подібної у 60-річчя.
Він теж є автором єдиного альбому історії Пласту у знімках, який появився у 50-річчя Українського Пласту.
Десятки років муравлиної праці, незлічену ніким кількість годин, днів, місяців віддав пл. сен. М. Пежанський пластовій організації, щоб зберегти та зафіксувати її розвиток, її силу і всі її важливі події. А поруч з цим він ще мав силу й охоту реєструвати на фільмовій стрічці чи у формі прозірок культурне життя нашої спільноти на американському континенті, зокрема мистецької виставки. У його архіві, як каже, є понад 20.000 різних прозірок.
Але все ж найбільша частина архіву торкається Пласту від найдавніших його років. Що пл. сен. М. Пежанський ціле своє життя і всі свої сили посвячує Пластові, зовсім не дивне. Він — це ж член першого пластового гуртка, зорганізованого д-ром Олександром Тисовський в Академічній гімназії (середній школі) у Львові в 1912 році. Спершу як прихильник, а згодом уже як член 1-го Полку ім. Петра Сагайдачного, Михайло Пежанський виконував різні діловодства, а в 1918/19 р. був, хоч молодого віку, заступником д-ра О. Тисовського як голови Головної Пластової Ради.
Львівська академічна гімназія
М. Пежанський як молодий пластун був свідком усіх подій 1-ої світової війни і також участи пластунів у визвольній боротьбі. Про перші кроки Пласту і всі ці події пише пл. сен. М. Пежанський у своїх споминах; кілька цікавих моментів з них подаємо в цьому числі на іншому місці.
Від того часу по сьогоднішній день пл. сен. М. Пежанський залишився вірний Пластові у різних обставинах, на різних постах, як член відомого куреня “Лісових Чортів”.
Посвячення прапору “Лісових Чортів”. Львів, 22 червня 1929 р. (Джерело: Альбом 50-ліття Пласту)
За званням М. Пежанський — інженер і працював як такий до 1977 р., коли з причини віку перестав працювати фахово. Він дуже активний член Т-ва Українських Інженерів, зокрема як знавець і дослідник української технічної термінології та член-основник Українського Термінологічного Центру в США. Та чи не найбільший вклад пл. сен. М. Пежанського в нашу культуру це його (коштом власних тисячів) утривалені у мікрофільмах термінологічні словники та його праця над виданням українського словника технічної термінології. Це його вклад в українську науку.
Пластуни і пластунки Львівського та Стрийського Коша під час постою у Корчині на прогульці на гору Парашку в Карпатах, 1922 р. Провідник: ст. пл. М. Пежанський (Джерело: Альбом 50-ліття Пласту)
Ми всі, що живемо сьогоднішнім днем і тільки мимоходом думаємо про завтра, ледве чи зуміємо оцінити розмір і значення праці для збереження цього “сьогодні”, яку виконує пл. сен. М. Пежанський. Може, колись зрозумієте це Ви, молоді читачі, для яких саме утривалив історію Вашої організації у найкращій формі знімок, фільмів і звукозапису цей надзвичайний архівар і фотограф — пл. сен. інженер Михайло Пежанський.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика запрошує провести останні дні 2021 року із чудовою музикою та підготувала для усіх події на будь-який смак.
Уже 27 рік поспіль Львівський камерний оркестр «АКАДЕМІЯ», напередодні світлих новорічних свят, презентує львів’янам та гостям міста Лева чарівний і затишний концерт «Різдвяний музичний дарунок». Концертна програма стане святковим подарунком для кожного за його смаком.
У цей магічний передсвятковий час запрошуємо на затишну подію із чудовою камерною музикою, якою можна насолодитися у колі близьких та друзів. Звучатиме вона у виконанні відомих у Львові музикантів.
Маленька дівчинка Еліс мріє стати балериною. Біля свого дзеркала вона постійно танцює і уявляє себе на великій сцені. Напередодні Різдва дівчинка міцно засинає в очікуванні чуда, і потрапляє в прекрасний світ балету, де музика і образи змінюються так стрімко, що вона не тямить себе від щастя.
Прокинувшись зранку, біля свого дзеркала вона знаходить подарунок – свої перші пуанти.
Запрошуємо на передноворічну музичну феєрію із популярною святковою класикою Штрауса, Боккеріні, Баха, Россіні, Лисенка та наймелодійнішими колядками.
У цей вечір вже традиційно святковий настрій для Вас творитиме академічний інструментальний ансамбль “Високий Замок”, квартет «DUDALIS», вокальний ансамбль «Квіти» та солісти Львівської національної філармонії.
Різдвяне Бароко (28.12.2021 / 19:00) Фоє Концертного залу Людкевича
Тріо львівських музикантів запрошує усіх до фоє Концертного залу Людкевича на вечір із кращою класичною музикою бароко, яка стане окрасою Вашого Різдва та подарує незабутні емоції!
Надихайтесь композиціями майстрів німецького, італійського та французького бароко разом з нами!
Проводимо 2021 рік із чудовою музикою у виконанні знаних солістів та улюбленців публіки – Академічного камерного оркестру “Віртуози Львова”. За дириґентським пультом незмінний керівник оркестру, Народний артист України – Сергій Бурко. Подія неодмінно подарує прекрасний святковий настрій, радісні емоції і спогади, біля яких ще довго можна буде погріти душу!
Відкриття персональної фотовиставки Йосипа Марухняка
У львівській кав’ярні-музеї кіно- і фотомистецтва “Фіксаж” відбулася презентація книги Йосипа Марухняка «Зцілення Сонцем» і відкриття персональної фотовиставки за її мотивами.
Книга «Зцілення Сонцем» відомого львівського фотомитця Йосипа Марухняка вийшла недавно у видавництвах «Камула» і «Львівська політехніка» й стала вагомою подією у мистецькому житті Львова, адже автор тридцяти двох персональних фотовиставок і багатолітній журналіст явив себе, що називається, в новій іпостасі – як письменник і новеліст. Про це, власне, і йшла мова на цій події у затишному закутку на вулиці Князя Романа, де вже упродовж п’яти років діє музей – кав’ярня кіно- і фотомистецтва. На стінах, поруч зі старими фотоапаратами і кінокамерами, про які вже й поняття не має нинішнє покоління, розмістилися фотороботи Йосипа Марухняка, які увійшли до книги «Зцілення Сонцем». Прийшли небайдужі до фотомистецтва й, особливо – мистецтва Слова, львів’яни: актори, журналісти, фотохудожники, мистці – щоб поговорити про книгу і послухати прочитання новелет Йосипа Марухняка у виконанні акторів Львівського драматичного театру імені М. Заньковецької.
Відкриття персональної фотовиставки Йосипа Марухняка
Ініціатором заходу став менеджер цього незвичайного закладу і відомий фотомитець Сергій Смірнов. «Це вже двадцять п’ята виставка у нашій кав’ярні за останні п’ять років, – сказав він.- У нас, львівських фотохудожників, є свій, різний шлях до глядача. Ми знаходимося ніби в якомусь парнику, як рослини, які переплелися між собою, але кожен знайшов своє місце. У Йосипа Марухняка – якесь особливе місце, у нього воно дуже переплелося з літературою, словом. Ця людина однаково володіє і фотографічно-візуальною стороною, і вербальною… На виставці в музеї Михайла Грушевського пан Йосип подарував мені цю книгу. Я глянув: ну, гарна, фотографії гарні, а потім вдома почав читати – повільно, вдумливо, бо зустрів там такі слова, які ми вже не вживаємо, там – така культура мови вже не з нашого часу, зустрічаються дуже цікаві вислови, поєднання думок – справді висока література. І це в поєднанні з таким творчим фотомистецьким підходом створює дуже цікаве ціле, то ж я подумав: варто було б зробити презентацію в нашому закладі. Нам зараз усім під Новий рік бракує Сонця, а книжка називається «Зцілення Сонцем».
… Коли я вивішував цю експозицію, то вдивлявся в кожну роботу і зауважив, наскільки ця людина обмежує себе у виражальних засобах, наскільки він не зловживає кольором, широкими загальними планами. Йосип Марухняк дуже вибірково підходить до створення зображення. Напевно, така сама у нього і літературна лабораторія, з такою ж ретельністю він підходить до слова, тому я дуже радий, що сьогодні ці роботи в нас експонується, що присутній їх автор, і ми зібралися щоби почути прочитання цих творів у виконанні професійних акторів».
Відкриття персональної фотовиставки Йосипа Марухняка
Народний артист України, актор театру ім. Марії Заньковецької Григорій Шумейко перед прочитанням творів Йосипа Марухняка поділився своїми враженнями від книги «Зцілення Сонцем». «Журналіст і фотомитець, мабуть, найважча професія, бо вони поєднують в собі стільки, що, здається, ні поет, ні артист, ні живописець, ні ритор, ні лектор, ні вчитель стільки не поєднують, в усьому цьому діапазоні трошки втрачають в оцінці, – каже Григорій Шумейко. – Я знаю Йосипа Марухняка давно і знаю який світ він відкриває: осягнення життя, осягнення свого мистецтва, тих категорій і цінностей, з якими він і я живемо, бо ми – люди одного покоління, яке вбирало з оточення, з глибин пізнання мистецтва, ми відчували самі його джерела, а не лише краплини, які їх родять… У його творчості виражено світогляд покоління, а це – дуже важливо. Не всі зараз знають в якому часі ми жили і як нам важко було займатися творчістю… Оце піднесення, зцілення Сонцем, ця вертикаль – у назві його книги. Від рідної землі йде це вознесіння духовне. Це – колосальний образ. І він втілився у слові Йосипа. Несподівано для мене і для багатьох. Його Слово нічим не поступається, а, може, й передує його мисленню фотомитця, бо його світогляд, його критерії мистецькі вимогливості до себе надзвичайні».
Відкриття персональної фотовиставки Йосипа Марухняка
А далі відбулося художнє читання новелет із книги «Зцілення Сонцем» і тепла, приязна розмова у затишній львівській кав’ярні, за чим уже всі так скучили через ті різні локдауни і дефіцит живого спілкування між людьми. В обговоренні фотовиставки взяли участь поетеса Оксана Лозова, публіцист Мирослав Греділь, кандидат фізико-математичних наук Юрій Дубленич, мистецтвознавець й актриса Оксана Бобошко-Вандерховен, письменник Мар’ян Нищук, фотохудожник Андрій Куб’як. Зцілитися «марухняківським» Сонцем у кав’ярні «Фіксаж» ще можна до кінця року.
Будівля на площі Ринок №10 – давній палац Любомирських. Тут розташувалися українські товариства та установи: «Боян», «Просвіта», «Руська Бесіда», «Клуб русинок»
У Львові 20 грудня 1868-го вчені та митці заснували товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Організатори вживали чисту народну мову та намагалися впроваджувати її в пресу і театр, школу і науку.
Члени “Просвіти” організовували читальні, видавали українські підручники для шкіл, які на перших порах виходили за редакцією відомого українського письменника Юрія Федьковича. Її мета відповідала назві. Товариство сприяло культурно-освітньому і науковому розвитку українців і піднесенню їхньої національної свідомості.
Будинки “Рідної школи” і читальні “Просвіти” на Личакові,1930 р.
В ній активно працювали Леся Українка, Борис Грінченко Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Михайло Грушевський, Іван Карпенко-Карий, Семен Гулак-Артемовський. Першим головою новоствореного товариства обрали музиканта, диригента та письменника, професора академічної гімназії Анатоля Вахнянина.
Читальня “Просвіти” на Клепарові, 1930 р.
“Просвіта” розвивалася не лише у Львові – за сприяння просвітян філіали товариства відкривалися на Галичині і Лівобережній України. 1934-го “Просвіта” нараховувала понад 3 тис. філіалів. Філії утворили в Станиславові, Коломиї, Кутах, Делятині.
Читальня “Просвіти” на Левандівці, 1930 р.
1939-й став останнім роком існування “Просвіти”. Сталінські соратнки знищили у центральному будинку Товариства на площі Ринок, 10 його архів, цінні історичні документи і рукописи, друковану продукцію. Так вони вчинили з осередками “Просвіти” і в інших містах і селах. Відтоді товариство “Просвіта” існувало лише за межами України.
Завтра, 23 грудня 2021 року, о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться відкриття виставки живопису та графіки подружжя Марії Карп’юк та Осипа Сорохтея «НАТХНЕННІ ОДНІЄЮ МУЗОЮ» до 120-річчя Марії Карп’юк.
Марія Карп’юк народилася 13 червня 1901 року в місті Снятин у багатодітній родині Василя Карп’юка та Михайлини Алімурки.
Власне у родинному колі формувався внутрішній світ Марії. Вдома була чимала бібліотека української та світової літератури, також для своїх доньок батько спеціально зібрав нотну бібліотеку.
Марія Карп’юк, 1920-ті роки
Природну красу та незвичну, майже східну зовнішність – темне волосся та очі – Марія Карп’юк успадкувала від матері Меланії (Михайлини) Алімурки, яка народилася в сім’ї Степана Антимовича (Мустафи Алі бей Мурзи) та Ольги.
Ще з юності Марія виявила неабиякий талант до мистецтва, тому вступила до школи Олекси Новаківського, де навчалася з 1923 по 1928 рік, і була улюбленою ученицею маестро. У 1929 році художниця також стажувалася в Парижі на стипендію Митрополита Андрея Шептицького, для якого виконала копію картини «Портрет чоловіка» Флорентійської школи XIV століття.
Під час третього року навчання у школі, приїхавши звично на вакації до Снятина, Марія знайомиться із відомим художником Осипом Сорохтеєм. Ця подія стала доленосною для обох митців.
Осип Сорохтей
Адже три роки «заслання-вчителювання» у Снятині, як їх спочатку сприймав митець, через карикатуру на директора Станіславівської гімназії, подарували Осипу Сорохтею найщасливіші моменти в житті. Під час спільних походів на етюди Марія створила портрет Сорохтея, який єдиний уцілів після розгрому виставки «новаківців»: «Професор, гратулюю Вам, всьо знищено – лише Ви оцілили – якесь провидіння чувало над Вами. Шлю Вам знимку з-перед знищення і здоровлю Вас… Львів, Мануха Карп’юк. 20.11.1928», – пише Марія Карп’юк у листі до художника.
Символічність цієї події в тому, що надалі живопис у житті Марії Карп’юк відходить на задній план – вона повністю присвячує себе чоловікові і його талантові. Донька Христина пише, що мама після одруження «відклала назавжди олівець і пензель», проте, ймовірніше, йдеться про те, що художниця не представляла свої роботи для широкого загалу. На підтвердження того, що мисткиня продовжувала малювати після заміжжя, є портрети її дітей, внуків та інші твори, що зберігаються у приватних колекціях, здебільшого родини, у Музеї мистецтва Прикарпаття та Снятинському літературно-меморіальному музеї Марка Черемшини.
Унікальність виставки, присвяченої 120-літтю з уродин Марії Карп’юк, полягає у тому, що це перша персональна виставка художниці. Родиною та небайдужими людьми вперше зібрана та відреставрована колекція творів художниці. Окремим розділом експозиції стануть портрети Марії, виконані з особливим замилуванням та любов’ю Осипом Сорохтеєм, а також його зарисовки сімейного побуту.
У майстерні Мистецької школи О. Новаківського. Сидять зліва направо: Стефанія Ґебус, Марія Карп’юк, О. Новаківський із синами, Ольга Плешкан, Григорій Смольський. Стоять зліва направо: Степан Луцик, Антін Малюца, Володимир Булик, Петро Годис, Святослав Гординський, Михайло Мороз, Володимир Гриценко, Леонід Пацуркевич, Леонід Папара. 1927 рік
На виставці представлено ключові етапи у творчості Марії Карп’юк, відтворені подекуди лише фрагментарно.
Перший – це навчання у мистецькій школі Олекси Новаківського, для якого Марія була улюбленою ученицею. З цього періоду твори майже не збереглися, єдиним і одночасно доленосним є вже згаданий «Портрет Осипа Сорохтея». Про цей період також дізнаємося із листів, які писали учні одне одному, і фотографій, де надзвичайно красива темноволоса Марія Карп’юк часто стоїть поруч з маестро – Олексою Новаківським. До цього періоду можемо також віднести твори, які пов’язані із мандрівкою до Парижа на кошти Митрополита Андрея Шептицького, зокрема «Моя кімната в Парижі» та «Копія Богородиці».
Наступний етап пов’язаний із родиною та чоловіком Осипом Сорохтеєм. Марія Карп’юк стає справжньою Музою митця, і це ми можемо прослідкувати в численних графічних портретах, які представлені на виставці.
Олекса Новаківський з учнями під час пленеру у Космачі. Сидять зліва направо: Марія Карп’юк, Олекса Новаківський, Стефанія Ґебус. Стоять зліва направо: Богдан Бобинський, Григорій Смольський, Михайло Мороз, Степан Луцик. Фото 1927 р.
Ще однією дійсно незвіданою сторінкою у житті Марії Карп’юк стала її рання творчість, для більшості зовсім невідома. Серед таких робіт зустрічаємо «Портрет бабусі» і «Портрет дідуся», а також «Портрет сестри Ольги». Особливим пієтетом вирізняються портрети дітей та онуків, виконані у різний період. Для ранньої творчості художниці характерна більш експресивна манера виконання, що пов’язана, очевидно, із впливом Олекси Новаківського. Експресія та пастозність не зникають і в більш пізніх творах, у них художниця підкреслює внутрішній світ портретованих, проте активний широкий мазок стає делікатнішим.
Натюрморти художниці вирізняються особливою інтимністю, відчуттям затишку. Ліричний, майже поетичний настрій навіюють пейзажі Марії Карп’юк.
Святий Миколай завітав до дітей в "Ретро гараж". Світлив Євген Кравс
Традиційно, вже третій рік поспіль, львівський музей техніки «Ретро Гараж» (вул. Вітовського, 57а) запрошує дітей в гості на свято св. Миколая. Цього разу відвідувачами стали понад півсотні дітей, серед яких: учні спеціальної школи Марії Покрови для дітей з вадами слуху і вихованці дитячих клубів Франківського району міста Львова «Калинове намисто» і «Соняшник».
Поки наймолодші відвідувачі розважалися з аніматорами з агенції LuxeShow (керівник – Ірина Баняс) і творчої студії «Меридіана», працівник Львівського Історичного музею Олександр Арістархов провів цікаву пізнавальну екскурсію для старших дітей: ознайомив з постійними експонатами музею та тимчасовими експозиціями.
Святий Миколай завітав до дітей в “Ретро гараж”. Світлив Євген Кравс
Святий Миколай (артист- Ростислав Машталєр), який завітав на свято разом з Сніговиком Олафом і Ангелом, розповідав дітям про свої пригоди. Ангел виявився ще й чарівником-ілюзіоністом і продемонстрував діткам декілька цікавих циркових фокусів. Танцювали, співали, розказували св. Миколаю вірші, Було весело й цікаво…
Засновник музею техніки ретро-мер Львова Андрій Гладун організував для відвідувачів смачне частування – гарячу піцу від «Квадрат суші».
Святий Миколай завітав до дітей в “Ретро гараж”. Світлив Євген Кравс
P.S. Львівський музей техніки «Ретро гараж» розташований в історичній будівлі «австрійського» трамвайного депо (вул. Вітовського,57а). Ангар, в якому розміщена виставка, належить Львівському історичному музею. Виставка розташована на території в 500 кв.метрів, тут помістилися чотири експозиції: одна належить Львівському історичному музею, інші — надані приватними львівськими колекціонерами.
Святий Миколай завітав до дітей в “Ретро гараж”. Світлив Євген Кравс
Багато експонатів, що експонуються тут – оригінальні і унікальні: подібні екземпляри є лише тут. В колекції музею: тематична виставка з ретро-автомобілів, мотоциклів, скутерів, велосипедів, унікальних номерних знаків та навіть маленьких автомоделей. Загалом, у гаражі зібрані експонати із декількох країн: Україна, Німеччина, Австрія, Польща, Чехословаччина, СРСР, Болгарія, США, Італія та Чехія. Біля кожного експонату розміщені таблички з характеристиками.
Святий Миколай завітав до дітей в “Ретро гараж”. Світлив Євген Кравс
Для дорослих вхідний квиток коштує 50 гривень. Учні, студенти та пенсіонери можуть придбати пільговий вхідний квиток за 20 гривень. А для дітей з багатодітних сімей, сиріт, людей з обмеженими можливостями, учасників АТО та дітей віком до 6 років — вхід безкоштовний.
Відкритий щоденно з 10.00 до 17.00 без перерви. Вихідний день – середа.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
