Сьогодні, 30 грудня 2021 року, о 15:00 у галереї Львівської національної академії мистецтв (вул. Кубійовича, 35б (подвір’я ЛНАМ)) відкриється виставка дипломних робіт випускників магістерських освітніх програм ЛНАМ 2021 р. Проєкт, приурочений до святкування 75-тиріччя ЛНАМ, має на меті підсумувати результати поточного навчального року та продемонструвати актуальний зріз творчих практик молоді.
Особливість цієї виставки полягає у подоланні викликів дистанційного навчання, перед якими постали дипломники в останньому семестрі. Попри все, більшості вдалося виконати якісні проєкти та показати високий фаховий рівень підготовки, здобутий під час навчання в у найбільшому мистецькому ЗВО України. Вибрані твори цьогорічних випускників будуть представлені на виставці у галереї ЛНАМ до 4 лютого.
Твори молодих митців зазвичай вирізняються оригінальними художніми підходами та нестандартним баченням сучасних проблем. Серед експонатів: художнє скло, дерево, текстиль, кераміка, метал, скульптура, іконопис, оригінальні розробки у сфері дизайну тощо.
Крім того, в межах святкувань до 75-тиріччя ЛНАМ у Львові тривають виставки: «Там, де співають птахи» (галерея «Пори Року», вул. Вірменська, 23); «Сторінки історії: час «відлиги». Твори випускників ЛДІПДМ середини 1960-х рр. (Музей ЛНАМ, вул. Кубійовича, 38); «VIVAT ACADEMIA!». Твори професорсько-викладацього ЛНАМ (Національний музей у Львові ім. А. Шептицького., пр. Свободи, 20) та виставка викладачів кафедри академічного живопису (Центр Архітектури, Дизайну та Урбаністики Порохова ВЕЖА , вул..Підвальна, 4)
Галерея ЛНАМ – перший у Львові арт-простір, для підтримки та популяризації творчих ініціатив молоді. Сучасно обладнана галерея, заснована як підрозділ Львівської національної академії мистецтв у 2015 р. є своєрідним «інкубатором» авторських та колективних проєктів студентів і випускників Академії.
2021 рік був дуже насичений на відкриття, дігерські мандрівки та події. Ось перелік моїх найцікавіших подорожей за 2021 рік. Читаємо і згадуємо як воно було.
Підземелля, в якому чути Голоси. Як рік почнеш, так його в Полтві і проведеш. Уявіть собі, 1 січня я, замість того щоб доїдати Олів’є, поліз під землю! Чому? Бо туди безпечно можна потрапити лише в цей день. Неочікувано, я опинився коло моторошної тюрми на Лонцького і чув голоси в темряві.
Залаз під землю посеред дуже жвавої вулиці
Січень 2021р в Полтві. Далі я зводив в Полтву свого друга Олександра Загородного. Ми шукали там золото та інші скарби. А знайшли прекрасну русалку.
Заруфили Вітряк. Прийшла весна, захотілося пригод. Ми видерлися наверх робочого вітряка вітроелектростанції.
Цілком легальний вхід всередину
І нелегальне потрапляння на обледенілий дах вночі, ще й у сильний вітер
Вийшла друга і дуже цікава книжка по пошуку літаків ДСВ в Україні. Вона вдвічі товстіша за попередню. Кого цікавить, залишилося ще кілька примірників.Пишіть!
Обкладинка книги
Зміст книги
Сплав по Полтві на Човні. В квітні місяці був наш знаменитий сплав по Полтві на човні. Ми пропливли від Стрийського ринку, попід Проспектом Свободи і аж до очисних споруд за містом. І все це повністю під землею! Відео є нижче по лінку.
Під проспектом Шевченка
Під Галицьким Перехрестям
Печери на горі Ключ. Останні кілька років я займався дослідженням печер коло водоспаду Кам’янка. В 2021 році до нас приєдналася Українська Спелеологічна асоціація. І тепер ми точно знаємо що гора Ключ (коло Сколе) пронизана печерами як голландський сир дірками. І вона близько від Львова!
Невідомий тунель на глибині 40 метрів під Львовом віднайшли дігери. Ну і зараз буде один з репортажів яким я справді пишаюся. Ми спустилися на 40 метрів під землю щоб дослідити тунель який будувався у Львові методами метрополітену. Він проходить під вулицею Тунельною та залізницею і є в напіваварійному стані. На основі цієї інформації депутати сформували комісію. Вона спустилася нашими слідами та підтвердила що там справді біда.
Ми зараз на глибині 40м під землею. Тунель йде з вулиці Наукова до проспекту Чорновола
Місцями тут було дуже екстремально!
Підземний хід під Палацом Митрополитів в Чернівцях. Влітку мандрував Україною та дослідив підземний хід під знаменитим палацом Митрополитів у Чернівцях. Цим тунелем можна пройти під горою на якій стоїть сам палац. Зайти всередину з однієї сторони гори, далі побувати під самим палацом Митрополитів, та вийти вже з іншої сторони гори майже в центрі міста.
Загадкові тюбінги тунелю в Чернівцях
Вертикальна ділянка тунелю
Дослідження схованки Євреїв в Полтві. Цього року ми опублікували матеріали по дослідженню місця де Євреї півтора роки переховувалися в Полтві під час війни. Це стало такою сенсацією, якої Експлорер ще не знав. Про нас навіть Reuters на весь світ написало. Не кажучи вже про Українські медіа. Зараз за результатами наших досліджень відкриваються виставки, роблять інсталяції та знімають фільми.
В підземеллі де колись переховувалися Євреї
Для багатьох кілька годин в Полтві це вже випробування. А вони тут півтора роки пробули.
Автор цього матеріалу а, заодно, і пахан Експлорера 🙂
Тут колись жили ув’язнені. А скоро будуть сидіти ІТ працівники
Тихенько йдемо по території тюрми
Річка якої немає. Завершую підбірку сюжетом від Радіо Свобода. Відео дуже професійне. Воно вперше в історії Полтви набрало мільйон переглядів. У цьому відео вдало передано атмосферу підземного світу Львова та характер його дослідників.
Бекстейдж зі зйомок відео, Полтва коло клубу “Малевич”
Бекстейдж зі зйомок відео, Полтва коло клубу “Малевич”
Бекстейдж зі зйомок відео, міст через Полтву коло готелю Львів
Бекстейдж зі зйомок відео, наша команда. 1 жовтня 2021 року
та багато багато іншого. Про все це є на моїй фейсбук сторінці. То ж не сумуйте там в перервах між підходами до столу. Заходьте на фейсбук та читайте про нові цікаві місця в Україні.
Показуйте фото своїм друзям та впевнено кажіть що це саме ви там в протигазі 🙂
Я дуже вдячний всім тим людям хто був зі мною цей рік. Хто давав ідеї, надихав, супроводжував, терпів та допомагав. Без вас нічого би цього не вийшло.
Вулиця Митрополита Андрея розташована у Галицькому районі нашого міста; простягається від площі святого Юра до вулиці Степана Бандери. Теперішню назву вулиця отримала у 2004 році. Названа на честь відомого церковного та громадського діяча, глави УГКЦ (1901 – 1944 рр.) митрополита Андрея Шептицького.
Якщо говорити про історію перейменувань вулиці, то зазначимо, що з 1863 р. вулиця називалась Новий Світ бічна, від 1871 р. – святої Терези (на честь розташованого поблизу монастиря Святої Терези сестер ордену Божого Провидіння), впродовж 1944 – 2004 рр. – вулиця Невського (на честь Олександра Невського,новгородського князя).
Колишній монастир Св. Терези. Фото Ю. Едера 1870 – х років. (Тепер вул. С. Бандери,30 – 32)
Колишній монастир Св. Терези. Фото Ю. Едера 1870 – х років. (Тепер вул. С. Бандери,30 – 32)
У будинку під номером 1 знаходиться студентська бібліотека Львівської політехніки.
Студентська бібліотека НУ «Львівська Політехніка». Фото Мар’яни Іванишин.
Студентська бібліотека та корпуси НУ «Львівська Політехніка». Фото Мар’яни Іванишин.
Під № 3, 5 – корпуси Національного Університету «Львівська Політехніка». Варто зауважити, що на території сучасних корпусів Національного Університету «Львівська Політехніка» (збудованих у 1970 – х роках) між вулицями Карпінського, Митрополита Андрея, площею св. Юра та вулицею С. Бандери стояли будівлі та був сад монастиря Святого Серця (Сакракерок).
Колишній монастир Найсвятішого Серця Ісусового.
У 1944 р. черниць звідси виселили, а в приміщенні монастиря розмістився головний корпус Львівського сільськогосподарського інституту. У 1960 – х роках, коли аграрні студії були переведені в Дубляни, ці приміщення передали політехнічному інституту. На місці колишнього костелу Найсвятішого Серця Ісусового у 1970 – х роках збудували харчоблок політехніки. Переважна більшість монастирських будівель не збереглася (збереглась будівля виховного закладу при монастир, тепер – 3 навчальний корпус НУ «Львівська Політехніка»).
Як зазначив Мельник І., колись, вздовж непарної сторони вулиці Митрополита Андрея простягався високий монастирський мур з червоної цегли. У 1960 – х роках мур розібрали, а вулицю розширили.
Будинок №2 по вулиці Митрополита Андрея. Фото Мар’яни Іванишин.
Вигляд на будинки №2, 4 ,6 та 8 по вулиці Митрополита Андрея. Фото Мар’яни Іванишин.
Житлові будинки № 2, 4, 6, 8 збудовані архітектором Зиґмунтом Добжанським. Кам’яниці № 4, 6 та 8 споруджені перед Першою світовою війною у постсецесійному стилі та призначались для банківських службовців.
31 жовтня 2008 р. на стіні будинку №2 була урочисто відкрита пам’ятна дошка, на якій зображено Митрополита Андрея Шептицького, внизу якої напис : «Вулицю названо в честь Божого Митрополита Андрея Шептицького 1865 – 1944». Ініціатором встановлення цієї таблиці виступило Львівське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих.
Пам’ятна дошка на честь Митрополита Андрея Шептицького на будинку по вул. Митрополита Андрея, 2. Фото Мар’яни Іванишин.
У будинку №10, який стоїть на розі із вулицею Війтовича, колись існував Притулок для Митців та Літераторів фундації Роберта Домса. У 1893 р. Роберт Домс заснував цей Притулок та він проіснував до 1939 р. Сьогодні тут знаходиться головне управління Пенсійного фонду у Львівській області. Слід зазначити, що львівський скульптор, на честь якого і названа бічна вулиця, Петро Війтович останні роки життя провів у цьому Притулку.
Вигляд на будинки №14, 16, 18 та 20 по вулиці Митрополита Андрея. Фото Мар’яни Іванишин.
Кам’яниці №16, 18 та 20 збудовані у стилі історизму за проектом Вінцентія Кузневича у 1892 р.
Мар’яна ІВАНИШИН
Джерела :
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Л.: ‘‘Апріорі’’, 2009. – 528 с.: 574 іл.;
Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Л.: Центр Європи, 2008. – 384 с.: 330 іл.;
Цими днями в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) відкрита до експозиції персональна виставка ліноритів львівського художника графіка Андрія Кучабського під назвою “…БІЛЕ…ЧОРНЕ…БІЛЕ…”
Як не дивно але ця виставка є першою персональною виставкою в творчій кар’єрі прекрасного графіка.
Андрій Кучабський. Мамай замріяний
“Це моя перша публічна виставка. Десь колись якісь роботи на виставки давалися, але ось в такому камерному середовищі, ніби маленьким звітом, то у мене вперше. Майже всі роботи, що тут представлені, це ліногравюри 2019-2021 рр., є пару давніших”, – розповідає художник.
Андрій Кучабський
Роботи Андрія Кучабського дихають Львовом. Його ліногравюри передають дух старого міста з його двориками і одвічним “Йдемо на каву.”
Андрій Кучабський. На каві
“Ще одним поштовхом до виставки став карантин. Я викладаю рисунок і живопис в школі, то ж під час карантину отримав дві години зайвого часу , те що було на добирання на роботу. З’явився час і те, що поназбирувалося всередині поки не працював творчо, знайшло певний вихід в тому. Що тут представлено”, – зазначає митець.
Андрій Кучабський. Сієста
На виставку Андрія намовив Євген Булавін. Він якось зателефонував і запросив зустрітися. Під час розмови й народилася ідея виставкового проєкту “Біле…Чорне…Біле”.
Андрій Кучабський. Інвазія
“Робив я це не для публіки. Якісь речі дарувалися близьким людям чи знайомим. Я не люблю «тусуватися», не люблю скупчення людей. Можливо тому. Крім фейсбуку я ніде роботи не виставляв та не займався промоцією, бо роблю це не для грошей, а для власного задоволення” – каже Андрій.
Андрій Кучабський. Їде маршрутка
Впевнений що ви вже перейнялися духом виставки. До слова, мені навіть важко сказати скільки чудових робіт презентував в кав’ярні “Мазурек” Андрій Кучабський. Оглянути ж всю експозицію можна до 20 січня 2022 року.
Маю надію що на цьому проєкту Андрій не зупиниться. В підтвердження цих слів на останній сторінці каталогу він багатозначно написав “Далі буде…”. Отож, оглядаємо виставку і чекаємо.
Це зараз ми звикли до помірних європейських погодних умов взимку: трішки снігу притрусить, а потім мінусова температура знову змінюється на «плюс». А колись, як пригадують львів’яни, зими були справді суворими.
Про те, якою була найхолодніша пора року і як відзначали зимові свята у Львові раніше,про це розповідає ІА «Вголос».
Зима у Львові, 1932 р.
Уродженці Львова Євгенії зараз 70, і зим у рідному місті вона побачила справді чимало. Тож жінка з упевненістю стверджує: колись зими були суворішими.
«Коли я ще маленькою була, то температура взимку сягала до 22-25 градусів морозу. Снігу так багато падало, що двірники збирали його у спеціальні корита й у каналізаційні люки скидали. А у дворі, в якому я жила, пам’ятаю, липа висока росла. То той сніг скидали в кучугури, і вони були вищими за ту липу», – розповідає львів’янка.
Італійський дворик у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського
За її спогадами з дитинства, колись зима тривала ледь не до початку квітня: тільки тоді все починало танути. Втім уже у 20-х числах цього ж місяця, навпаки, ставало так тепло, що можна було спокійно брати купальник і йти «ловити» засмагу.
«Хоча й аномалії теж були в ці роки. Пам’ятаю, як я ходила десь у 9-ий чи 10-ий клас, у двадцятих числах квітня так снігу насипало, по коліна. Але потім той сніг кілька днів полежав і розтанув. Дивно так було…» – додає пані Євгенія.
Міський арсенал у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського
Аномальною була й зима у 1974 році. Як розповідає львів’янка, тоді у лютому так потепліло, що люди ходили легко вдягнені. Було таке враження, наче у місто прийшла весна.
«Потепліло, сніг розтанув і було так тепло, що навіть в газетах писали про те, що десь суниці зацвіли. Люди без зимових курток ходили. А потім знову прийшли морози», – каже вона.
Львів, вулиця Кутузова (сучасна Тарнавського), січень 1961 року. Світлив Юліан Дорош.
У пам’яті деяких львів’ян міцно засіла й сувора зима 1997 року. Кажуть: тоді сніг лежав десь приблизно пів року та розтанув аж за тиждень до Великодня. Цю зиму мешканці навіть жартівливо прозвали «льодовиковим періодом». Бо ж засипало місто тоді справді так, неначе зима не закінчиться ніколи.
«Я жила тоді у Сокільниках, то мою хату узимку 1997-го замело снігом по самі вікна. Сенбернара пів зими тримали в хаті, бо він з двору просто топав на вулицю гуляти: сітки не було практично видно, тому він просто переходив її по снігу. А пес великий – люди трохи боялися. Пам’ятаю, що чи то 3, чи 5 листопада ще їздили з класом на екскусію в Олесько, були всі в легких осінніх куртках, а за два чи три дні настали сніги і морози – й так до кінця березня», – розповідає мешканка Львова Наталія.
Львів, вулиця Ушакова (сучасна Архипенка), січень 1961 року. Світлив Юліан Дорош.
У місті теж були високі кучугури снігу. Як пригадує жінка, двірники тоді прокопували такі вузесенькі стежки, що ними могла пройти лише одна людина.
«Ми так і ходили: один проходив, інший притискався до стіни зі снігу, бо стіни були з двох боків. Добре, що кожні кілька метрів, може з 10, були пробиті ходи на дорогу, то можна було зорієнтуватися, де ти є. То на Майорівці було… Я таку зиму доти хіба в кіно бачила, у фільмах про Сибір», – додає вона.
Львів, вулиця Радіщева (сучасна Йосифа Сліпого), січень 1961 року. Світлив Юліан Дорош.
«Снігом так замітало дороги, що часто доводилось з роботи додому пішки йти»
Львів – не Львів без проблем із транспортом. Ми зараз часто жартуємо, що як тільки у Львові випадає дощ чи сніг, то місто зупиняється.
Схоже, ситуація не змінилась ще з тих часів. Щоправда, тоді небагато людей мало власний автомобіль. Та й громадського транспорту було значно менше, і той – завжди був переповнений.
«У радянські часи, особливо в такі сніги, дуже тяжко було десь добиратися. Машин майже ні в кого не було, були лише автобуси, трамваї, тролейбуси та таксі. І вони переважно завжди були заповнені людьми. Я, наприклад, жила на Сихові на той час, то звідти їхала лише одна маршрутка, у яку практично нереально було запхатися. Доводилось на роботу через ті кучугури пішки ходити», – згадує пані Євгенія.
Але й за незалежності значних покращень у сфері транспорту не відбулось. До прикладу, й узимку 1997-го львів’яни також ходили на роботу пішки, а на транспорт – навіть не розраховували. Така вона, львівська транспортна хвороба, яка тягнеться роками…
«Щоб добратися в редакцію з Варшавської на Володимира Великого, треба було двома маршрутками їхати, бо сісти на Чорновола на Пежо-маршрутку було просто нереально, вона навіть не зупинялася… Молоді були, то пішки ходили», – розповідає львів’янин Юрій.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
«На Різдвяні свята не дозволяли колядувати біля ялинки, одразу міліція забирала»
Це зараз на Різдво звідусіль лунає «Христос ся Рождає». Ми звикли, що перед Ратушею за традицією встановлюють різдвяну шопку, а на вулицях міста прославляють народження Христа різдвяні вертепи. А колись антирелігійна пропаганда змушувала усіх мовчати. Люди боялись навіть піти до церкви, а особливо – у містах.
«На Різдвяні свята навіть не дозволяли колядувати біля ялинки, одразу міліція забирала. Але ми до неї все одно ходили, як дітьми були. Там постійно сидів ще радянський Дід Мороз, Снігуронька», – пригадує мешканка Львова Євгенія.
Сучасний проспект Свободи прибирають від снігу у Львові в грудні 1960 року. Світлив Юліан Дорош
У спогадах колишньої вчительки пані Надії теж закарбувалась антирелігійна пропаганда, яка поширювалась усюди. Лише ближче до розвалу Союзу люди перестали боятися. До слова, жінці зараз 71. Вона народилась на півночі України, утім по переїзду до Львова у 1986 році вже давно звикла вважати себе справжньою львів’янкою. Каже: місто їй близьке по духу.
«Тоді й про Миколая було заборонено говорити. Батьки тихенько дітям під подушку клали подарунки. Та й Різдво теж тихенько святкували у місті. Нас, як учителів, взагалі на Різдво змушували йти до церкви і записувати, хто із учнів приходить. А потім ми мали проводити так зване атеїстичне «виховання». Словом, сварити дітей за те, що вони у церкву ходили. Інакше могли звільнити з роботи, покарати якось. Особливо за інтелігенцією, вчителями слідкували. Це був жах!»– розповідає жінка.
Різдвяний вертеп за участі 45 представників української інтелігенції. За кілька днів 19 з них буде арештовано та репресовано. Фото 1972 року
Утім, все-таки львів’яни змогли зберегти свою духовність навіть всупереч атеїстичній політиці СРСР. У Львові таки діяли деякі церкви, хоч більшість із них дійсно за радянських часів були перетворені у склади та їх використовували не за призначенням.
Як згадує пані Надія, попри усе, мешканці Львова все одно тихесенько вітали одне одного із Різдвяними святами та таємно відзначали їх у близькому родинному колі. А ось гості, які прибували сюди з інших областей ще тоді радянської України, дуже цьому дивувались. А водночас, цим дуже захоплювались.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
«Пам’ятаю, як одного разу на Новий рік до нас приїхали гості з Київщини. Я їх тоді повела в церкву Святого Юра 7 січня. То вони так здивувались, коли побачили, які тут люди релігійні. Вони були буквально в шоці, що тут навіть малі діти – і ті стоять на колінах, моляться. Тоді вже, правда, потихеньку розвалювався Союз, то можна вже було трішки говорити відкритіше. Але у них на Київщині, на жаль, такого й близько не було…» – додає пані Надія.
Такими ось були зими у Львові колись: зі снігом та радянським Дідом Морозом, утім без Миколая та різдвяних колядок.
Минулого під прапором серпа та молота, на щастя, ми позбулись. Але, водночас, ми попрощались і з нашим довкіллям. Адже такі зими, до яких ми звикли тепер, – банальний наслідок байдужості людини до природи. А це глобальна проблема, за яку тепер має відповідати не лише маленький Львів, а й увесь великий світ.
2 січня на етнофестивалі «Зимова Країна Мрій» у Львові із ексклюзивним новорічним концертом виступатимуть гурти «Воплі Відоплясова» та «Пиріг Батіг».
На сцені гостей чекає виступ засновника та ідейного натхненника фестивалю «Країна Мрій» – Олега Скрипки, повідомили організатори. Саме 2 січня слухачі вперше наживо почують новий хіт гурту «Новий Рік».
Як зазначають організатори, «Воплі Відоплясова» – рок-кумири, культовий гурт, відомий своєю творчістю не тільки в Україні, а й в усьому світі – вперше актуалізують свято, яке близьке кожному, однойменною піснею «Новий Рік». Музика гурту та їх кліпи передають атмосферу цілих поколінь та закарбовуються у пам‘яті, а тепер вони готові яскраво продемонструвати атмосферу драйву, новорічного та рокерського запалу, святкового настрою та нестримних веселощів під час святкування Нового Року на зимовому етнофестивалі «Країна Мрій».
«Веселий настрій та гарне почуття гумору занурять Вас у справжню атмосферу новорічного свята. Гурт «Воплі Відоплясова» щиро вітає всіх українців зі святами і бажає здоров’я та гарного настрою протягом всього наступного року», – сказав Олег Скрипка.
Окрім «Воплі Відоплясова», на фестивалі виступатиме гурт «Пиріг Батіг» – музично-поетичний проєкт, на меті якого популяризувати мову Краю, за допомогою музичних, поетичних та пісенних форм. Творчість колективу – акуратна модернізація народного пісенного спадку; музичне трактування поезії взірців різних років, що дає змогу прослідкувати еволюцію мови з певного періоду.
Гурт “Воплі Відоплясова”
Нагадаємо, етнофестиваль «Країна Мрій» – це не тільки музичний фестиваль, а й атмосфера традиційного українського Різдва.
Гості фестивалю мають можливість відвідати багато майстер-класів, поринути у ярмаркове розмаїття автентичних виробів, вертепи, мистецькі майстерні, смачну етнічну кухню, дитячі активності, конкурси та подарунки від партнерів фестивалю.
Дуже популярною на фестивалі є фабрика іграшок. Відвідувачі захоплено спостерігають за процесом роботи склодува, дізнаються про нюанси роботи художника, беруть участь у розписі скляних заготовок, які виготовили на їхніх очах та забирають додому ексклюзивну авторську іграшку, у виготовленні якої брали безпосередню участь.
Олег Скрипка
Вхід на територію фестивалю «Країна Мрій» вільний. Брама відчиняється о 15:00.
Концертна програма стартує о 18:00. Квитки на концерти та повна програма за посиланням: https://karabas.com/ua/tours/zymova-krayina-mrij-tour
Етнофестиваль «Зимова Країна Мрій»відбувається у Львові у Ennio Event Square (вулиця Джерельна, 22) і триватиме до 9 січня 2022 року.
В неділю, 26 грудня 2021 року, на даху кіноцентру у парку «Горіховий гай» (В.Великого 14-А) відбулося цікаве вертепне дійство від диваків і дивачок з неформального об’єднання “КОмпаньйонки і КОмпанія”.
Благодійне вертепне дійство. Світлив Євген Кравс
Дійство мало благодійний характер. Всі заколядовані кошти віддадуть на лікування Юрчику Клюсу який має діагноз СМА (спінально-м‘язова атрофія).
Благодійне вертепне дійство. Світлив Євген Кравс
Окрім чудового дійства у класичному стилі з елементами ультрасучасної інтерпретації у тематиці «Вечорів на хуторі біля Диканьки» (за мотивами оповідання Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом») на відвідувачів чекали гарячі глінтвейн, чай, кава і веселе товариство, які не дали замерзнути на даху кінотеатру!
Благодійне вертепне дійство. Світлив Євген Кравс
Усі бажаючі мали можливість придбати оригінальні сувеніри і фантастичні різдвяні подарунки для друзів і родини на благодійному ярмарку ,який підготували вихованці навчально-реабілітаційного центру «Мрія».
Благодійне вертепне дійство. Світлив Євген Кравс
Серед організаторів дійства Оксана Бобошко і Івона Лобан – люди невичерпної енергії і фантазії.
В мережі Інтернет вдалось відшукати зображення початку ХХ століття. Усі вони рекламують кліматично-гідропатичний курорт під назвою «Маріївка». Фото датуються 1902-1906 роками.
З історії курорту відомо, що його місце-знаходження було в одній із околиць міста Львова. Якраз тій, що розташована була по дорозі до Винників. Відомо, що курорт звели 130 років тому, у 1891 році.
Ініціатором побудови цього об’єкту був львівський промисловець Еміль Браєр. Управляв курортом знаний лікар на прізвище Закшевський. В 1900 р. власник курорту змінився, адже його придбав відомий інженер Карл Ріхтманн.
Саме «Маріївка» була улюбленим місцем перебування та лікування знаної письменниці Габріелі Запольської. Курорт був знищений в роки Першої світової війни.
У Львові віднайшли ймовірні рештки середньовічного млина часів короля Лева Даниловича, засновника Львова. Млин Штехера відомий з історичних джерел, його Лев подарував у XIII ст. першому війту міста Бертольду Штехеру. Середньовічну кам’яну кладку виявили у підвалі аварійного будинку на куті вулиць Замарстинівська-Хімічна. Про це повідомляють Фотографії старого Львова з посиланням на ZAXID.NET.
«Буває, що випадково в підвалах аварійного будинку на Замарстинівській-Хімічній знаходиш імовірні рештки млина Сільський Кут ХІІІ ст., дарований королем Русі Левом війту Бертольду Штехеру», — написав у Facebook ввечері 25 грудня головний спеціаліст управління охорони історичного середовища Львівської міськради Георгій Корнєєв.
Кладка у підвалі будинку дуже давня і датується середньовіччям. Фото Георгія Корнєєва
Як пояснив Георгій Корнєєв, про виявлену незвичну кладку у підвалі повідомили в управління мешканці будинку. Після ремонту вул. Замарстинівської на будинку за адресою Хімічна, 2 виявили тріщини, його визнали аварійним і людей звідти відселили. Коли вони забирали з підвалу свої речі, вирішили попросити в УОІС провести обстеження. Адже через аварійний стан його можуть знести.
«Це дійсно кладка нехарактерна для періоду побудови існуючого будинку та є однозначно ранішою за XV ст. Навіть не всі кам’яниці на Ринку мають таку. Кладка кам’яна, а цеглою пізніше доробили продухи і додаткову підпору, мабуть, через просідання склепіння. Але саме наявність такого типу кладки та те, що у період з XIII і до середини XIX ст. на картографічних матеріалах присутній тільки історичний млин та допоміжні споруди на цій ділянці, дає можливість припустити, що це і є рештки того млина», — пояснив архітектор, фахівець УОІС Георгій Корнєєв.
Кладка у підвалі будинку дуже давня і датується середньовіччям. Фото Георгія Корнєєва
За його словами, підвал будинку обстежать повторно з істориками, археологами та реставраторами, разом з консультативною радою при управлінні визначать подальші кроки. А вже за остаточними висновками разом з департаментом житлово-комунального господарства вирішать подальшу долю будівлі в цілому.
Загалом у давнину у цій дільниці Львова було багато млинів, адже тут протікала Полтва (теперішній проспект Чорновола) з багатьма притоками, на яких і будували промислові споруди. Але власне цей – найдавніший із зафіксованих в джерелах і докторка історичних наук, професорка УКУ Мар’яна Долинська каже, що він був розташований власне на межі Замарстинівської і Хімічної. До 1930 року Замарстинів був селом і межа між ним і містом Львів проходила теперішньою вулицею Хімічною (тоді – Граничною). Млин був розташований фактично вже в Замарстинові і це могло дати йому таку назву – Сільський кут, вважає професорка.
Частина карти Львова 1829 року, на якій межа Львова позначена пунктиром і проходить сучасною вулицею Хімічною, захоплюючи частину села Замарстинів, на якій розташований млин, обведений червоним колом (Атлас українських історичних міст)
«Порівнюючи низку ранньомодерних документів з базовим документом початку австрійського періоду, можна з’ясувати місце, де були розташовані унікальні будівлі. В такий спосіб мені вдалося виявити місце млина Бертольда Штехера. Полтва з майбутнього проспекту Чорновола повертала на вулицю Хімічну, це була Млинівка або Основне русло. Там, на розі із Замарстинівською, й був млин Бертольда Штехера», – пояснила Мар’яна Долинська. Також вона згадує виписку з історії села Замарстинів XVII століття, в якій йдеться про те, що село заснували власне Штехери. І тільки десь в XV столітті продали це село Зоммерштайнам.
Кладка у підвалі будинку дуже давня і датується середньовіччям. Фото Георгія Корнєєва
Бертольд Штехер був представником і війтом німецької громади, яка у XIII ст. на запрошення князя Лева приїхала до Львова. Він був співзасновником костелу Марії Сніжної. Млин Сільський Кут збудований над Полтвою і в останній третині XIII ст. князь Лев за заслуги подарував його Штехеру. Раніше вважалося, що млин розташований у Винниках. Під різними назвами млин існував на вул. Хімічній до початку XX ст. Ще у 1902 році тут працювала пекарня-млин Натана Маєра, яку згодом придбав Генрик Блюменфельд й переобладнав на лакофарбове підприємство.
Кладка у підвалі будинку дуже давня і датується середньовіччям. Фото Георгія Корнєєва
На вул. Лемківській археологи віднайшли об’єкти і матеріал княжого та слов’янського періоду. Ця ділянка стала найпівнічнішою точкою відомого досі поселення часів заснування Львова і розташована в безпосередній близькості до млина Штехера.
У вівторок, 28 грудня 2021 року, у Центрі Довженка (проспект Червоної Калини, 81) відбудеться концерт Львівського муніципального хору «Гомін» з новою програмою «Різдвяний Гомін»!
Саме цей легендарний колектив виконав саундтрек до серіалу “Чорнобиль”. Особливістю колективу є його творчий склад – 25 молодих харизматичних хлопців-виконавців, які реалізовують свій потенціал через популяризацію української пісні.
Хор отримав визнання в Україні та за її межами, зокрема в Польщі, Словаччині, Іспанії та Литві. У репертуарі колективу велика кількість творів світової та української класики, сучасна хорова музика, шлягери та пісні старого Львова.
Місією Львівського муніципального хору «Гомін» є популяризація хорової та музичної культури України. Художній керівник і диригент – Руслан Ляшенко, хормейстер – Максим Шпинда, концетмейстер Володимир Пінчак.
Непомітно підходить до завершення 2021 рік. Наступного разу ми вже будемо смакувати каву в наступному 2022 році. Всі ми завжди сподіваємося що наступний рік буде кращим ніж попередній. Що закінчиться пандемія, що здобудемо перемогу у війні, що… багато-багато різних що. Але знаємо що кава залишиться і що кожної неділі, разом з Торговою Маркою Кава Старого Львова, ми будемо дізнаватися щось нове про наш улюблений напій.
А сьогодні, за кілька днів до Нового року, хочемо поділитися з вами кавовими рецептами різних країн. І Новий рік у вас наступатиме стільки разів – скільки різних національних рецептів ви спробуєте.
Яєчна кава (В’єтнам)
Яєчна кава (В’єтнам)
Для цього напою вам знадобиться яєчний жовток, згущене молоко, цукор і гаряча кава. Виходить щось на зразок смачного молочного коктейлю.
Кава зі спеціями (Марокко)
Кава зі спеціями (Марокко)
Насіння кунжуту, мускатного горіха, чорного перцю і кавові боби – все це помістити у блендер, а потім додати в каву. Виходить гострий і смачний напій.
Еспресо по-римськи (Італія)
Еспресо по-римськи (Італія)
Римляни завжди були великими бешкетниками, тому для них є звичкою додавати в каву часточку лимона і вичавлювати її в горнятку.
Кава з часником і медом (Туреччина)
Кава з часником і медом (Туреччина)
Зазвичай в Туреччині пропонують розвідний гарячий чай (або гранатовий напій), але є і любителі кави. Цей напій ще називають «Рецепт старого мавра».
Фарисей (Німеччина)
Фарисей (Німеччина)
Хто ж з нас не мріяв поєднати приємне з корисним і випити не тільки горнятко гарячої кави, але і додати туди улюблений алкогольний напій, наприклад, ром? Ось і спритні німці вирішили замаскувати улюблений напій Капітана Джека Горобця під вершками і кавою.
Кава з апельсином (Ямайка)
Кава з апельсином (Ямайка)
Думаєте, що це італійці продовжують придумали новий вид напою? Ямайці вирішили поєднати улюблений ром з кавою, а щоб це було не так помітно, додали часточку апельсина і трохи кориці.
Фраппе (Греція)
Фраппе (Греція)
Кілька років тому цей напій прийшов у наші краї і відразу ж полюбився кавоманам, адже готувати його простіше простого: кава, морозиво, молоко і лід.
Лапландська кава (Фінляндія)
Лапландська кава (Фінляндія)
Наші сусіди з Фінляндії вирішили придумати свій рецепт і додали в каву сир. Обов’язкове уточнення – спочатку потрібно покласти сир і потім додати напій.
Бонбон (Іспанія)
Бонбон (Іспанія)
Іспанці теж не відстають і додають в еспресо згущене молоко. А можна доопрацювати цей рецепт і змішати згущене молоко зі звичайним, тоді вийде інший рецепт.
Кава з чаєм (Гонконг)
Кава з чаєм (Гонконг)
Тут виходить цілий коктейль, куди входять чотири пакетики чорного чаю, перець, згущене молоко і два шоти кави. Збадьорить з першого ковтка!
Ось і все в цьому році. Нехай прийдешній буде добрим до вас та ваших родин. І нехай усе буде кавово.
Вчора, 25 грудня 2021 року, у Дрогобичі пройшов фестиваль Різдвяних шопок. На ньому презентували 25 шопок, створених у Дрогобичі та селах громади. Фотографіями шопок поділилися на фейсбук-сторінці Дрогобицької міської ради.
Фестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в ДрогобичіФестиваль Різдвяних шопок в Дрогобичі
Фестиваль-виставку шопок у Дрогобичі організували вперше, зазначали раніше у міськраді.
13 січня о 17:00 та о 19:30 у театрі ім. Марії Заньковецької відбудуться Великі різдвяні концерти Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки.
На святковому концерті українського народного хору імені Г. Верьовки на глядачів чекають різдвяні пісні, колядки, щедрівки, національний колорит, чудові номери.
Колектив народного хору ділиться на кілька відділень: у хоровій групі є 60 учасників, в оркестровій – 20 музикантів, а склад танцювальної групи – 32 особи. Усі учасники хору – справжні професіонали, майстерно володіють спільним репертуаром та неймовірно передають вокально-музичну та танцювально-народну культуру і самобутність різних куточків України.
Хор Верьовки – небачене видовище: глядачі часто не можуть вибрати, що сподобалось більше – бездоганний хор, дивовижні танці, віртуозний оркестр чи пречудові костюми. Це не спектакль, а магія, яку артисти творять через нечувані звуки, небачені рухи і неземні кольорові гами.
Захід проводиться з дотриманням усіх карантинних норм відповідно до постанови МОЗ.
Квитки за посиланням та в касі театру.
Через великий попит на квитки організатори вечора різдвяних саундтреків «The Sounds of Christmas» від симфонічного оркестру LUMOS Orchestra додали ще один концерт 2 січня. Тож у Львівській національній філармонії буде два концерти LUMOS Orchestra: о 15:00 та 18:00, повідомили організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
У виконанні оркестру звучатимуть композиції з «Сам удома», «Різдвяна історія», «Гаррі Поттер», «Полярний експрес», «Едвард руки-ножиці», «Чарлі та шоколадна фабрика», «Крижане серце 1-2», «Кошмар перед Різдвом», «Нарнія», «Золотий компас», «Клаус», «Ґрінч», «Доктор Хто», «Красуня та чудовисько» та інші. Диригент — Роман Кресленко, аранжувальник, художній керівник — Діана Коваль.
Увесь концерт об’єднано однією історією, а відеоряд на великому екрані доповнить звучання оркестру та нагадає улюблені моменти з мультфільмів та фільмів.
«The Sounds of Christmasвід LUMOS Orchestra – концерт, на якому оживають дива. Який змушує затамувати подих, дозволяє забути про буденність та слідом за музикою поринути у святкову пригоду, небачені світи та неймовірні історії. The Sounds of Christmas від LUMOS Orchestra – вечір фантастичної музичної магії. Вечір, що переконає кожного: вірити у дива варто, бо вони можливі, вони поруч. І коли, як не на новорічні свята, ще їм траплятись? Улюблена різдвяна музика, казкові образи виконавців, оновлена історія, незабутня атмосфера чудес та безліч подарунків і пригод на самому концерті! Порадуйте себе та близьких квитками на дивовижну зимову подію!», – запрошують організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
В спільноті під назвою «Борщівська сорочка», що в мережі фейсбук вдалось відшукати цікаві фото 1930-х років, усі вони є кадрами із відео, яке було зняте у міжвоєнний період на Поділлі.
Львівська облрада прийняла рішення про оголошення 2022 року Роком родини Пежанських, Соломії Крушельницької та Олекси Новаківського.
Вчора, 23 грудня, на сесії Львівської обласної ради депутати проголосили 2022 рік Роком львівської родини інженерів-архітекторів Пежанських, Роком Соломії Крушельницької та Роком Олекси Новаківського.
Ці рішення підтримали, відповідно, 52, 54 та 54 депутати.
Зокрема, у 2022 році відзначатимуть 130-річчя львівського архітектора Олександра Пежанського. Григорій Пежанський та його сини Михайло і Олександр запроєктували та збудували низку визначних громадсько-культурних, освітніх та культових споруд, чим долучилися до формування архітектурного ансамблю Львова та Львівщини в кінці XIX – першій третині XX століття.
У межах відзначення року Пежанських об’єкти, збудовані за проєктами цих архітекторів, планують включити в перелік для реставрації у 2022 році.
Також у 2022 році виповнюється 150 років від Дня народження української оперної співачки Соломії Крушельницької та українського живописця і педагога Олекси Новаківського.
Наразі Львівська ОДА має напрацювати план заходів із відзначення на території області 2022 року Роком родини Пежанських, Соломії Крушельницької та Олекси Новаківського.
Фотографії старого Львова продовжують публікувати матеріали, присвячені історії тролейбусного транспорту в нашому місті. У п’ятій частині циклу – про те, як тролейбусне господарство Львова виживало у перше десятиліття незалежності України, а також про розробку і запуск виробництва тролейбусів ЛАЗ-52522 на Львівському автобусному заводі.
IX. Львівський тролейбус у перші роки незалежності України
1 грудня 1991 року в Україні був проведений референдум, під час якого більшість населення підтримала незалежність держави. Того ж місяця у Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії та Білорусі дійшли домовленостей про ліквідацію СРСР, який повністю припинив існування в останні дні грудня 1991 року. 10 січня 1992 року замість радянських карбованців в Україні було запроваджено власну ерзац-валюту – купоно-карбованці. Вартість проїзду в міському електротранспорті в січні 1992 року складала 30 копійок.
Нажаль, довгоочікувана незалежність України не принесла економічної стабільності, навпаки у 1992 році економічна криза тільки поглиблюється, інфляція набирає галопуючих темпів. Отож, уже в травні 1992 року вартість проїзду в трамваях і тролейбусах зросла до 50 копійок, а наприкінці 1992 року тариф зріс до 5 гривень – протягом одного року вартість проїзду в міському електротранспорті зросла у понад 16 раз! Проте навіть таке зростання вартості проїзду не покривала собівартості проїзду через постійне підвищення вартості електроенергії, паливно-мастильних матеріалів, запчастин, тощо. Отож, збитки від роботи міського електротранспорту тільки зростали.
Тролейбус «Skoda 14Tr02» № 502 маршруту № 1 на кінцевій «вул. Шота Руставелі». Автор фото – Ааре Оландер. 1989 р.
Влітку 1992 року проведено роботи по демонтажу невикористовуваних тролейбусних контактних мереж по місту Львову. Під час цих робіт було демонтовано контактну мережу на вул. Чернівецькій і біля головного вокзалу та на вулиці Саксаганського, проспекті Шевченка і вул. Театральній та пл. Івана Підкови (залишено контактну мережу на вулиці Костомартова біля тягової підстанції № 6). У той же час частково реконструйовано маневрову тролейбусну лінію на пр. Свободи.
Приблизно в той же час демонтовано другу пару контактних проводів на вул. Тургенєва (Героїв УПА) – додаткова контактна мережа тут була збудована під час тривало ремонту вул. Волгоградської (Антоновича) – у той час тимчасово на вул. Тургенєва було запроваджено двосторонній рух. Додаткова контактна мережа тягнулася по вул. Кульпарківській та Тургенєва, а далі повертала на пл. Липневу (тут була тролейбусна зупинка) і далі на вул. Федьковича. Залишки тролейбусної контактної мережі на пл. Липневій та на частині вул. Федьковича висіли іще в кінці 2000-х рр.
Протягом 1992 року за рахунок реалізації проїзних документів Львівське трамвайно-тролейбусне управління заробило 48,1 млн. карбованців. Ці доходи покрили лише 12% витрат ЛТТУ. Протягом 1992 року дотація, отримана ЛТТУ, склала 311,7 млн. карбованців, а збитки підприємства за результатами 1992 року склали 353,1 млн. грн. Наприкінці 1992 року загальний борг ЛТТУ склав 61 мільйон карбованців, в тому числі 19 мільйонів – за спожиту електричну енергію.
Дводверний тролейбус «Skoda 9Tr» № 344 маршруту № 11 на вул. Зеленій. Автор фото – Вілфрід Вольф. 1989 р.
Як ми уже згадували, у період із 1980 по 1991 рік абонементні квитки на проїзд в електротранспорті в салонах трамваїв і тролейбусів не продавали – їх реалізовували у спеціалізованих кіосках ЛТТУ, кіосках «Союздрук» та у роздрібній торгівлі. Із 1992 року водії трамваїв і тролейбусів почали реалізовувати квитки на зупинках. До середини 1996 року ці квитки іще продавали в кіосках на зупинках. Абонементні квитки потрібно було компостирувати.
Станом на жовтень 1992 році у Львові працювали наступні тролейбусні маршрути:
№ 1 вул. Шота Руставелі – вул. Волоська – вул. Снопківська – вул. Героїв Крут – вул. Тернопільська (у зворотному напрямку – вул. Угорська – вул. Карбишева);
№ 2 вул. О.Невського – вул. Тургенєва – вул. Кульпарківська – вул. Наукова – вул. Симоненка. У зворотну сторону – вул. Антоновича;
№ 3 Автовокзал «Львів» – вул. Стрийська – вул. Рубчака – вул. Тролейбусна – вул. Володимира Великого – вул. Виговського – вул. Патона – вул. Ряшівська;
№ 4 вул. Зернова – вул. Куліша – вул. Під Дубом – стадіон СКА. У зворотному напрямку – по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола);
№ 5 вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – Автовокзал «Львів»;
№ 6 пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. Городоцька – вул. Сяйво – вул. Широка – вул. Суботівська. У зворотному напрямку – вул. Тобілевича – вул. Федьковича;
№ 7 вул. Ряшівська – вул. Городоцька – вул. Авіаційна – ст. Скнилів (маршрут змінено через реконструкцію вул. Городоцької);
Тролейбус «Skoda 14Tr89/6» № 556 маршруту № 10 на вул. Каменярів. Автор фото – Томас Фішер. Початок 1990-х рр.
№ 9 Університет ім. Івана Франка – вул. Університетська – вул. Листопадового Чину – пл. Св. Юра – вул. Олександра Невського (Митрополита Андрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Копистинського – вул. Любінська – Аеропорт. У зворотну сторону – вул. Окружна – вул. Антоновича, вул. Устіяновича – вул. Соломії Крушельницької;
№ 10 Університет ім. Івана Франка – вул. Університетська – вул. Листопадового Чину – пл. Св. Юра – вул. Олександра Невського (Митрополита Анлрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Копистинського – вул. Любінська – вул. Виговського – вул. Патона – вул. Ряшівська. У зворотному напрямку: вул. Виговського – вул. Кульпарківська – вул. Антоновича, вул. Устіяновича – вул. Соломії Крушельницької;
№ 11 вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – ст. Сихів;
№ 12 вул. Соломії Крушельницької (ріг вул. Словацького) – вул. Університетська – вул. Листопадового Чину – пл. Св. Юра – вул. Шептицьких – пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. Городоцька – вул. Сяйво – вул. Широка – вул. Суботівська. У зворотню сторону – вул. Тобілевича – вул. Федьковича;
№ 13 вул. Зернова – вул. Куліша (у зворотному напрямку – вул. 700-річчя Львова, нині пр. Чорновола) – вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола) – вул. Варшавська – вул. Замарстинівська – вул. Гетьмана Мазепи – вул. Грінченка;
№ 14 вул. О.Невського – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Кульпарківська – вул. Виговського – вул. Любінська – вул. Окружна – вул. Сталінградської битви (Антоновича) – вул. Олександра Невського;
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 319 маршруту № 12 на вул. Городоцькый. Автор фото – Томас Фішер. Початок 1990-х рр.
№ 16 ст. Скнилів – вул. Зелена – Тублікарня / Сихівське кладовище;
№ 17 вул. Зернова – вул. Куліша – вул. 700-річчя Львова – Поліграфічний інститут ім. Федорова (вул. Варшавська);
№ 24 вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – вул. Рубчака – вул. Володимира Великого – вул. Кульпарківська – вул. Наукова
У 1992 році значно погіршився технічний стан львівських тролейбусів – ще в кінці 1991 року в черзі на капітальний та середній ремонти «вишукувалося» аж 97 тролейбусів. Відповідно станом на жовтень 1992 року випуск тролейбусів на лінію становив 140 машин (у 1991 році – 171 машина). Удвічі, порівняно із 1991 роком, зросла кількість повернень несправних тролейбусів в депо. Відповідно на понад 30% впав пасажиропотік львівського тролейбуса. Для покращення технічного стану електротранспорту ухвалою Львівської міськради від 19 березня 1993 року Львівське трамвайно-тролейбусне управління (ЛТТУ) отримало із бюджету 307 тисяч доларів США на придбання запчастин для трамваїв і тролейбусів чеського виробництва.
У 1992 – 1993 рр. завдяки співпраці із Львівською міськрадою дещо покращилася ситуація із забезпеченням працівників ЛТТУ житлом – виділено 57 квартир загальною площею 4200 кв. метрів. Крім цього працівника ЛТТУ було виділено 4 кооперативні квартири. У 1994 році на стадії завершення знаходився 80-квартиний будинок у Північному житловому масиві, споруджений господарським методом. На той час кожен четвертий працівник ЛТТУ перебував у черзі на отримання квартири. У холостяцьких гуртожитках проживало біля 250 сімей працівників управління.
Тролейбуси «Skoda 9Tr» в очікуванні ремонту на території Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу. Автор фото – Вілфрід Вольф. 1989 р.
З метою покращення фінансового стану ЛТТУ 29 червня 1993 року Львівська міська рада приймає рішення про звільнення від оподаткування прибутку (доходу) ЛТТУ в частині платежів, які надходять у міський бюджет Львова.
В 1993 році Львівське трамвайно-тролейбусне управління отримало статус комунального підприємства і було реорганізовано у комунальне підприємство «Львівелектротранс». До складу підприємств увійшли два трамвайних депо (№ 1 на вул. Городоцькій, 185 та № 2 на вул. Промисловій, 29), тролейбусне депо на вул. Тролейбусній, 1, а також служби руху, енергогосподарства та колії. Підприємство у 1994 році обслуговувало 7 трамвайних і 14 тролейбусних маршрутів.
У 1993 році в Україні економічна криза тільки поглибилася – почалася гіперінфляція, яка відбилася на економічному стані Львівського трамвайно-тролейбусного управління. Економічне становище львівського електротранспорту ускладнило прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 354 від 17 травня 1993 року «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування». Дія цієї постанови поширювалася на всі види міського транспорту, окрім метрополітену і таксі. Реальних механізмів відшкодування втрат від безоплатного перевезення пасажирів-пенсіонерів цей документ не передбачав. Як показала практика наступних років, держава завжди боргувала ЛКП «Львівелектротранс» компенсації за перевезення пасажирів-пільговиків. 16 серпня 1994 року Кабінетом Міністрів України запроваджено безплатний проїзд в міському громадському транспорті для інвалідів.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 406 на території депо. Автор фото – Володимир Білоусов. 1992 р.
29 червня 1993 року Львівська міська рада прийняла ухвалу «Про затвердження генерального плану м. Львова». Цією ухвалою було затвердженого Генеральний план міста Львова на період до 2010 року, який був розроблений Львівським інститутом «Укрзахідцивільпроект», який потім отримав назву Державний інститут планування міст «Містопроект». Згідно ухвали мала бути розроблена Комплексна схема розвитку всіх видів міського транспорту. Дослідження, проведені Київським автомобільно-дорожнім інститутом для підготовки Комплексної схеми транспорту показали надзвичайно низькі показники роботи міського електротранспорту – середня експлуатаційна швидкість трамваїв у Львові складала у 1993 році лише 12 км/год, в той час в середньому по Україні – 16,5 км/год. Щодо львівських тролейбусів, то їх середня експлуатаційна швидкість у 1993 році складала 15,6 км/год, в той час як в середньому по Україні – біля 20 км/год. Для підвищення середньої експлуатаційної швидкості електротранспорту у 1994 році було скасовано 10 трамвайних і 14 тролейбусних зупинок. Дослідження пропускної здатності та рівня завантаженості основних магістральних вулиць показали, що центр міста потрапляв у розряд критичності, оскільки коефіцієнт пропускної здатності перевищив 0,7. Практично жодні заходи по розвитку громадського транспорту Львова, передбачені прийнятим у 1993 році Генпланом міста у наступні 15 років виконані не були.
У листопаді 1993 року випуск тролейбусів на лінію скоротився до 101 машини, при цьому інвентарний парк тролейбусів становив 203 машини. Отож, на лінію виходило тільки 50% від інвентарного парку тролейбусів. Причин тут було кілька: через брак запчастин для ремонту зупинялися не тільки старі тролейбуси «Skoda 9Tr», але й нові тролейбуси «Skoda 14Tr», крім того ЛКП «Львівелектротранс» бракувало водіїв тролейбусів – протягом 1993 року із тролейбусного депо звільнилося 40 водіїв.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 415 на розі вулиць Городоцької і Чернівецької до реконструкції і будівництва Приміського вокзалу. Автор фото – Павло Кашин
Проблема із ремонтом тролейбусів поглиблювалася тим, що у 1988 році Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод (ЛТТРЗ) був виведений із складу ЛТТУ і переведений на госпрозрахунок. На початку 1990-х років ЛТТРЗ було реорганізовано у Львівський державний завод електротранспорту (ЛДЗЕТ). Для проведення капремонту тролейбусів і трамваїв ЛТТУ мало сплачувати ЛДЗЕТ ринкову вартість ремонту. Треба додати, що ЛДЗЕТ так і не освоїв проведення капремонтів тролейбусів «Skoda 14Tr», тому ці тролейбуси ремонтувати тільки в умовах тролейбусного депо, були випадки відновлення львівських тролейбусів на Київському заводі електротранспорту.
Міська влада на чолі із міським головою Василем Шпіцером намагалася допомогти «Львівелектротрансу» залишитися «на плаву». 23 грудня 1993 року Львівська міська рада прийняла ухвалу «Про стан транспортного обслуговування у м. Львові та заходи щодо його стабілізації в 1994 році», яка передбачала низку заходів, спрямованих на покращення роботи міського електротранспорту.
Зокрема із 1 лютого 1994 року запроваджувався тариф на проїзд в міському електротранспорті в розмірі 300 карбованців. Планувалося, що у 1994 році буде завершено будівництво і реконструкцію низки вулиць і доріг у Львові, в тому числі – ділянки вул. Городоцької із відновленням тролейбусного руху. На закупівлю запасних частин для трамваїв і тролейбусів в І півріччі 1994 році було заплановано виділити із бюджету міста Львова 600 тисяч доларів США. Крім того, промислові підприємства Львова мали виготовити для потреб ЛКП «Львівелектротранс» запчастини на суму в 25 мільйонів карбованців.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 383 на вул. Володимира Великого. Автор фото B. Кросс, із колекції Ааре Оландера. 1996 р.
Ухвала також передбачала будівництво нової тролейбусної лінії по вул. Науковій та Хуторівці до житлового масиву «Сихів» і трамвайної колії по вул. Промисловій; спорудження нової тягової підстанції №16 в районі вул. Шевченка; реконструкцію трамвайного депо №2 на вул. Промисловій, 29; будівництво нового трамвайно-тролейбусного депо та ремонтно-будівельного управління ЛКП «Львівелектротранс» в районі вул. Княгині Ольги – Трускавецької. Також планувалося спорудити їдальню в тролейбусному депо. Нажаль, більшість передбаченого програмою не було виконано.
Станом на жовтень 1994 року середній випуск тролейбусів на лінію складав 95 одиниць – порівняно із 1989 роком він скоротився майже вдвічі. Станом на І квартал 1994 року в штаті тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс» працювало 322 водії тролейбуса.
Х. Розробка та запуск виробництва тролейбусів ЛАЗ-52522. Інші моделі українських тролейбусів 1990-х рр.
Із 1992 року Львівський автобусний завод при фінансовій підтримці міської влади Львова розпочав розробку нової моделі тролейбуса на базі кузова автобуса великого класу ЛАЗ-5252. Автобус моделі 5252 був розроблений іще у 1977 – 1978 рр. ВКЕІ Автобусобудування. Початково планувалося, що автобус моделі 5252 буде випускати Курганський автозавод (КАвЗ), проте виявилося, що цей завод, який випускав автобуси малого класу капотного типу КАвЗ-685 зовсім не готовий до випуску автобусів великого класу. Шлях від проектування до серійного виробництва автобуса ЛАЗ-5252 затягнувся майже на 15 років – лише на початку 1990-х років цю модель освоїв Львівський автобусний завод.
Експериментальний автобус (прототип) моделі 5252, створений ВКЕІ Автобусобудування у Львові наприкінці 1970-х рр. Світлина із архіву НДІ «Укравтобуспром»
Новий тролейбус ЛАЗ-52522, який розроблявся із 1992 року, як перед тим прототип ЗіУ-6202, виготовлений ВКЕІ Автобусобудування, був обладнаний реостатно-контакторною системою управління (РКСУ) від радянського тролейбуса ЗіУ-682 із тяговим електродвигуном постійного струму ДК-213 потужністю 110 кВт. Це був крок назад порівняно із тролейбусами «Skoda 14Tr» із тиристорно-імпульсною системою управління, які експлуатувалися у Львові з 1984 року. Довжина кузова тролейбуса ЛАЗ-52522 становила більше 11 метрів, машина була розрахована на перевезення 112 пасажирів, у салоні розміщувалося 22 пасажирських сидіння та накопичувальний майданчик навпроти середніх дверей. Тролейбус ЛАЗ-52522 міг розганятися до швидкості 70 кілометрів на годину. На початку тролейбус був обладнаний трьома чотирьохстулковими дверима ширмового типу (як у автобуса ЛАЗ-42021) із пневматичним приводом із електричним керуванням. Серійні ж машини обладнувалися двостулковими дверима із планетарним приводом.
Перший тролейбус-прототип ЛАЗ-52522 був виготовлений на початку 1993 року, після обкатки у Львові він був відправлений на автовиставку до Луцька. Того ж року виготовлено іще один дослідний зразок, який отримав заводський №003 та біля двох років обкатувався вулицями Львова та брав участь у виставці в Києві.
Експериментальний тролейбус (прототип) ЛАЗ-52522 під час виставки продукції Львівського автобусного заводу. На відміну від серійних машин мав чотирьохстулкові ширмові двері. 1992 р.
В ухвалі Львівської міськради «Про стан транспортного обслуговування у м. Львові та заходи щодо його стабілізації в 1994 році» йшлося про те, що міська рада має профінансувати ВО «ЛАЗ» роботи із розробки львівського тролейбуса в рахунок поставки місту тролейбусів у 1994 роком. Ухвалою передбачалося, що до 15 січня 1994 року ЛАЗ має завершити виготовлення двох дослідних зразків тролейбусів, а у І кварталі 1994 року мало бути проведене їх випробовування. У ІІ кварталі 1994 року ЛАЗ мав виготовити для Львова 15 нових тролейбусів.
Завдання, які Львівська міськрада поставила перед ЛАЗом, у 1994 році були виконані лише частково. Справа в тому, що обкатка перших двох тролейбусів ЛАЗ-52522 показала, що ці машини дуже «сирі» і потребують значного доопрацювання. Отож прототипи були повернуті на завод для вдосконалення та доопрацювання. У другій половині 1994 року тролейбусне депо «Львівелектротрансу» отримало чотири тролейбуси ЛАЗ-52522 із біло-блакитним фарбуванням, які отримали деповські №№ 1 – 4.
Експлуатація серійних тролейбусів ЛАЗ-52522 із пасажирами почалася восени 1994 року на тролейбусному маршруті № 3 із легкими умовами експлуатації. Лише через деякий час ці машини почали випускати на тролейбусний маршрут № 5 із важкими умовами руху (підйом на вул. Стрийській від вул. Івана Франка до Академії сухопутних сил). Лише після успішних випробувань на «п’ятірці», ЛАЗ-52522 почали випускати на інші маршрути.
Експериментальний тролейбус ЛАЗ-52522 під час обкатки на вул. 700-річчя Львова. 1993 р.
У 1995 році ЛКП «Львівелектротранс» отримало від Львівського автобусного заводу 14 тролейбусів ЛАЗ-52522, які отримали №№ 5 – 18. Постачання цих тролейбусів продовжилося у 1996 році – тоді підприємство отримало ще 14 тролейбусів моделі ЛАЗ-52522 із №№ 19 – 32.
Окрім Львова у 1995 році тролейбуси ЛАЗ-52522 постачаються також до Чернівців – як і Львів це місто відчувало дефіцит тролейбусів у зв’язку із списання старих чеських тролейбусів «Skoda 9Tr». У 1995 році один тролейбус ЛАЗ-52522 (заводський №022) був поставлений у Донецьк, де працював під деповським №1020. Ця машина була списана та утилізована у 2009 році.
У 1997 році в конструкцію тролейбусів ЛАЗ-52522 було внесено низку змін, зокрема машини отримали статичний перетворювач (DC 600 В – DC 24 В) для зарядки акумулятора та живлення низьковольтних кіл та кіл керування; компресор фірми «Bosch», а також нові вузли та агрегати харківських заводів «Серп і молот» та ім. Малишева. До Львова потрапило 10 таких тролейбусів: №№ 38 і 39 у 1997 р., а також №№ 040 – 047 у 2006 р. Модернізовані тролейбуси ЛАЗ-52522 постачалися до Білої Церкви, Луцька, Миколаєва та Стаханова. Львівський автобусний завод намагався постачати свої тролейбуси за межі України – чотири машини ЛАЗ-52522 були поставлені в столицю Туркменістану Ашхабад в якості бартерних розрахунків за газ, а два таких тролейбуса було поставлено в Москву.
Один із перших серійних тролейбусів ЛАЗ-52522, виготовлений у 1994 році. Фото зроблене 12 травня 1996 р. Автор фото – Б. Крос, із колекції Ааре Оландера
ЛАЗ-52522 був не єдиною моделлю українського тролейбуса, яка була запущена у виробництво на початку 1990-х років. У 1990 році на замовлення Київського трамвайно-тролейбусного управління на Київському заводі електротранспорту було розроблено уніфіковані між собою моделі тролейбусів: двосекційний шарнірно-зічленований тролейбус «Київ-11» та односекційний тролейбус «Київ-11у». У конструкцію цих тролейбусів були покладені конструктивні рішення, втілені у чеських тролейбусах «Skoda 15Tr» та «Skoda 14Tr», які добре показали себе в Києві, однак ці машини були обладнані РКСУ по типу радянських тролейбусів ЗіУ-682. КЗЕТ виготовляв тролейбуси у 1991 – 1994 рр. Крім того, технічна документація на тролейбус «Київ-11» була продана заводу «Бєлкомунмаш» у Мінську. Цей завод виготовив 5 тролейбусів «Київ-11». Таким чином український тролейбус започаткував тролейбусобудування в Білорусі.
У 1992 році конструкторська і технологічна документація на тролейбуси «Київ-11» була передана на Південний машинобудівний завод ім. Макарова у Дніпропетровську, оскільки КЗЕТ не мав можливостей для крупносерійного виробництва тролейбусів. Того ж року ПМЗ налагодив виробництво двосекційних шарнірно-зічленованих тролейбусів ПМЗ Т1. У 1993 році ПМЗ починає серійне виробництво односекційних тролейбусів ПМЗ Т2, які були повністю уніфіковані із «довгими» тролейбусами ПМЗ Т1. У 1994 році був створений дослідний зразок тролейбуса ПМЗ Т2М із ТІСУ та статичним перетворювачем, а у 1995 році був побудований шарнірно-зічленований тролейбус із ТІСУ ПМЗ Т3К, проте тролейбуси із ТІСУ не пішли в серійне виробництво.
На відміну від тролейбусів ЛАЗ-52522, тролейбуси виробництва Південного машинобудівного заводу постачалися майже у всі міста України із тролейбусним рухом, окрім Львова. Загалом було виготовлено понад 1000 тролейбусів моделей ПМЗ Т1 і ПМЗ Т2, в той час як тролейбусів ЛАЗ-52522 було виготовлено лише 85 одиниць, із яких 48 – для міста Львова. Тролейбуси ПМЗ Т1 та ПМЗ Т2 виявилися надійнішими та якіснішими за ЛАЗ-52522 – досі працює біля половини усіх випущених тролейбусів ПМЗ.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 25 на площі Петрушевича. Ця машина виготовлена у 1996 р. Автор фото – Ааре Оландер, фото 1998 р.
Окрім ПМЗ ім. Макарова технічна документація на тролейбус «Київ-11» була передана на КБ ім. Антонова, яке разом із заводом «Авіант» запустило в серію тролейбуси «Київ-12». Перший експериментальний тролейбус «Київ-12» був побудований у 1993 році. У конструкцію тролейбусів «Київ-12» було внесено багато змін, зокрема вони мають стійки до корозії кузов із алюмінієвих сплавів. Серійні тролейбуси «Київ-12.03» мають тиристорно-імпульсну систему управління тяговими двигунами.
Сталося так, що в кінці 1990-х років ЛАЗ програв конкуренцію із іншими українськими виробниками тролейбусів, тому в 1998 – 2004 рр. завод не виготовив жодного тролейбуса, відповідно тролейбуси, які у 2004 р. надійшли у місто Антрацит багато років зберігалися на складі підприємства.
У 2004 році було побудовано «рестайлінговий» тролейбус ЛАЗ-52522, який отримав вклеєні вікна салону і кузов із покращеною антикорозійною обробкою. Один такий тролейбус був поставлений до Львова для заміни переданого на ремонт старого тролейбуса із №008. Крім того оновлені тролейбуси ЛАЗ-52522 були продані у Чернівці та Тернопіль. У 2006 році виробництво тролейбусів цієї моделі остаточно припинилося.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 018, який на початку 2000-х років був переданий на ЛАЗ для ремонту, проте було відновлено тільки кузов. До кінця тролейбус не був укомплектований і був списаний в кінці 2000-х рр. Автор фото Ааре Оландер. 2002 р.
ХІ. Приватизація Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу та його подальша доля
15 травня 1995 року Кабінет Міністрів України своєю постановою №343 включає Львівський державний завод електротранспорту (ЛДЗЕТ) в перелік об’єктів, які підлягають обов’язковій приватизації у 1995 році. Виконавча влада Львова на чолі із мером Василем Куйбідою не змогла організувати передачу ЛДЗЕТ у комунальну власність.
Отож, підприємство пройшло процедуру приватизації шляхом акціонування і отримало назву ВАТ «Електротранспорт». Станом на 2002 рік основними акціонерами підприємства було 4 фізичних осіб, яким сумарно належало майже 60% акцій підприємства, а також дві юридичні особи – компанії – СП «НТОН» (16,56% акцій) та Українсько-великобританське СП «НОТ» (8,3% акцій).
Після приватизації ЛДЗЕТ ЛКП «Львівелектротранс» припиняє відправляти на нього трамваї і тролейбуси – останні ремонти трамваїв для Львова підприємство виконує у 1996 році, що ж до тролейбусів то в останнє капремонт машин «Skoda 9Tr» проводився іще у 1994 році – відновлювали машини №№ 404, 413, 417, 418, 424 і 428. Окрім цього підприємство отримує замовлення на ремонт тролейбусів із Тернополя. В кінці 1990-х рр. підприємство припиняє ремонт міського електротранспорту, обладнання для ремонту було розпродане.
Зічленований тролейбус ПМЗ Т1 № 70 у Полтаві. Конструкція цієї моделі є удосконаленням моделі «Київ – 11», що дрібносерійно виготовлялася на Київському заводі електротранспорті. Автор фото – Сергій Духін. 2000 р.
Припинення заводського ремонту прискорило списання старих тролейбусів «Skoda 9Tr». Ремонт тролейбусів «Skoda 14Tr» проводився силами цеху планового ремонту тролейбусного депо. Протягом 1996 року на закупівлю запчастин для електротранспорту ЛКП «Львівелектротранс» отримало із міського бюджету Львова 122,3 тис. доларів США.
ХІІ. Львівський тролейбус в кінці 1990-х років
У середині 1990-х рр. в електротранспорті Львова знову з’являються кондуктори. У 1994 році кондуктори починають працювати у тролейбусах маршруту №1, а з осені 1995 року – на маршруті №11. У трамваях в першій половині 1996 року кондуктори працювали в причіпних вагона, у головному вагоні квитки реалізовували водії. У другій половині 1996 року кондукторське обслуговування запроваджено на всіх маршрутах електротранспорту міста Львова.
У вересні 1996 року в Україні було запроваджено національну валюту – гривню. Відповідно, вартість проїзду в трамваях і тролейбусах була встановлена на рівні 30 коп. за поїздку. Та той час це було еквівалентно 0,15 долара США.
Односекційний тролейбус ПМЗ Т2 на міжміській трасі в Криму. Світлина із архіву «Південмашу». Друга половина 1990-х рр.
У 1995 році за даними Головного управління статистики у Львівській області тролейбусами у Львові було перевезено 40,141 млн. пасажирів, тобто у 2,5 рази менше, а ніж в 1991 році. Наприкінці 1995 р. на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 147 тролейбусів, тобто 1990-1995 рр. кількість тролейбусів скоротилася майже на 100 машин. У 1996 році пасажиропотік львівського тролейбуса склав 39,534 млн. пасажирів, із них оплатило проїзд 24,3 млн. пасажирів. Наприкінці 1996 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 145 тролейбусів, але максимальний випуск тролейбусів в години «пік» у 1996 році становив 74 тролейбуси – він продовжував знижуватися не дивлячись на постачання нових тролейбусів ЛАЗ-52522.
Влітку 1997 року у Львові споруджується нова тролейбусна лінія до житлового масиву «Сихів» від вул. Зеленої по вул. Сихівській. Розворотне кільце було облаштовано на пр. Червоної Калини поруч із кінотеатром ім. О.Довженка. Довжина нової тролейбусної лінії склала біля 2,9 км. Для її живлення було прокладено нову кабельну лінію (фідер «Сихівський») від тягової підстанції №8. На початку планувалося що новий тролейбусний маршрут, який сполучатиме вул. Ш.Руставелі і кінотеатр ім. Довженка, буде мати №8 (як маршрут, який у 1964 – 1991 рр. курсував від вул. Ш.Руставелі до вул. Луганської). Проте оскільки відкриття нового тролейбусного маршруту було приурочено до 6-ї річниці Незалежності України – 24 серпня 1997 року, новому маршруту було присвоєно №24. Рух тролейбусів на цьому маршруті розпочався 23 серпня 1997 року о 14:30. Першими пасажирами тролейбусного маршруту № 24 стали міський голова Львова Василь Куйбіда та голова Львівської обласної державної адміністрації Михайло Гладій. Тролейбусну лінію по вул. Сихівській обіцяли у 1998 році продовжити по пр. Червоної Калини та Хуторівці до вул. Стрийської і далі по вул. Науковій. Проте реалізація цих планів затягнулася більш ніж на 20 років.
Зічленований тролейбус «Київ-12.01», виготовлений на заводі «Авіант» в середині 1990-х рр. Світлина 2005 р.
У зв’язку із відкриттям нового тролейбусного маршруту, за кошти, надані Львівською обласною державною адміністрацією, у 1997 році було придбано 5 нових тролейбусів ЛАЗ-52522, які отримали деповські №№ 33 – 37. Іще дві машини цієї моделі тролейбусне депо Львова отримало у 1998 році – вони отримали №№ 38 і 39.
18 грудня 1997 року у Львові сталася аварія із тролейбусом «Skoda 14Tr» № 585, який працював на тролейбусному маршруті №10. Під час спуску до кінцевої «Університет» по вул. Технічній, Каменярів та Соломії Крушельницької у тролейбуса відмовили всі види гальм і він врізався у будинок на вулиці Словацького. В результаті аварії загинула пасажирка, яка сиділа на одному із передніх сидінь. Незважаючи на значні пошкодження кабіни тролейбуса, водій вижив. Пошкоджений тролейбус було списано у 1998 році. Аварія прискорила списання останніх тролейбусів «Skoda 9Tr», які все ще знаходилися в експлуатації наприкінці 1990-х рр. – вони працювали до 2001 року, але тільки на маршрутах із легкими умовами руху (№ 3, 4, 6, 7, 13, 14, 17). Крім того, наприкінці 90-х було списано найстарші тролейбуси «Skoda 14Tr» №№ 500 – 509.
У 1997 році (точна дата не встановлена) на кінцевій зупинці маршруту № 1 на вул.. Енергетичній під час відстою на обіді згорів тролейбус ЛАЗ-52522 із деповським № 2 (заводський №5). Ймовірною причиною займання стало коротке замикання у низьковольтних ланцюгах.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 573 у рекламі. 29 червня 1998 р. Автор фото – Ааре Оландер
Завдяки постачанню нових тролейбусів, а також відкриттю нової тролейбусної лінії в густонаселений Сихівський мікрорайон у 1997 році зафіксовано зростання пасажиропотоку тролейбусного транспорту міста Львова – у 1997 році тролейбуси перевезли 51,029 млн. пасажирів, порівняно із 39,534 млн. у 1996 році. Довжина контактних мереж тролейбусів у Львові після введення в експлуатацію тролейбусної лінії по вул. Сихівській склала біля 125,2 км. Наприкінці 1997 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 138 тролейбусів.
У 1998 році ЛКП «Львівелектротранс» придбало 6 вживаних тролейбусів «Skoda 14Tr», які отримали деповські №№ 591 – 596. Ці тролейбуси експлуатувалися у містах Маріанські Лазні (№№ 591 і 592), Градец Кралове (№№ 593 і 595) та Пардубіце (№№ 594 і 596). Два тролейбуси (№№ 591 і 592) введені в експлуатацію у 1998 році, а решту – тільки у 1999 році. Після цього протягом 7 років (1999 – 2006) тролейбусне депо ЛКП «Львівелектротранс» не отримувало жодного нового тролейбуса.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 423 на виїзді із тролейбусного депо. 29 червня 1998 р. Автор фото – Ааре Оландер
У червні 1998 року тролейбусний маршрут № 2 було продовжено від кінцевої «вул. Степана Бандери» до Університету ім. Івана Франка. Розворотне кільце на вул. Митрополита Андрея було збережене – воно використовувалося, як резервне і для розвороту тролейбусів маршруту № 14 вул. Бандери – вул. Виговського, який було відновлене із 4 липня 1998 року. У прямому напрямку тролейбуси курсували по вул. Тургенєва та Кульпарківській, у зворотному – по вул. Любінській та Антоновича. Завдяки тролейбусному маршруту № 14 покращувалося сполучення центру міста із ринком «Південний», який виник у 1996 році. Цей тролейбусний маршрут працював до 2001 році і був закритий через брак рухомого складу після списання останніх тролейбусів «Skoda 9Tr», які переважно його обслуговували.
Наприкінці 1998 року було остаточно закрито найкоротший у Львові тролейбусний маршрут № 4, який курсував від вул. Зернової до стадіону СКА. Через малий пасажиропотік із осені 1994 року тролейбусний маршрут № 4 курсував тільки у «пікові» години – в інший час цей тролейбус працював на маршруті №13. Контактна мережа тролейбусного маршруту № 4 по вул. Під Дубом до стадіону зберігалася до 2001 року, коли її було демонтовано, після чого довжина контактної мережі тролейбуса у Львові скоротилася на 1,7 км. – до 123,5 км.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 585 після аварії 18 грудня 1997 р.
Впродовж 1998 року за кошти американської технічної допомоги було відремонтовано 13 тролейбусів «Skoda 14Tr» (№№ 510, 515, 525, 526, 529, 531, 539, 543, 546, 556, 580, 581, 590), ще один тролейбус № 518 був відновлений за власні кошти підприємства.
У 1998 році річний пасажиропотік львівського тролейбуса склав 64,469 млн. пасажирів, на балансі «Львівелектротрансу» було 125 тролейбусів; наступного 1999 року тролейбуси Львова перевезли 63,338 млн. пасажирів, на балансі була 121 машина. Після чого протягом 2000-х рр. тривав спад обсягів перевезення пасажирів тролейбусами. Причиною цього стали як зменшення кількості справного електротранспорту так і зростання пасажиропотоку автобусного транспорту.
У лютому 1999 року керівник ЛКП «Львівелектротранс» Богдан Левкович Заяць у інтерв’ю газеті «День» заявив про те, що львівський електротранспорт може зупинитися через хронічне недофінансування, зокрема наявність боргів за електроенергію та по заробітній платі. За словами Зайця, у міському бюджеті Львова на 1999 рік не були передбачені дотації для підприємства, яке у 1998 році перевезло 157,4 млн. пасажирів (60% від пасажиропотоку всього міського громадського транспорту Львова), але 70% пасажирів трамваїв і тролейбусів – це пільговики. Як констатував Богдан Левкович, держава чомусь забула компенсувати перевезення пільговиків «Львівелектротрансу».
Несправні і розкомплектовані тролейбус «Skoda 14Tr» № 525 і 581 на території тролейбусного депо. Ці машини згодом були відновлені за гроші американської технічної допомоги. Друга половина 1990-х рр. Фото із архіву Ольги Грінченко
7 травня 1999 року виконком Львівської міськради прийняв рішення № 226 про підвищення вартості проїзду та перевезення багажу в міському електротранспорті. Посадовці пояснили, що у 1996 році витрати ЛКП «Львівелектротранс» становили 12,5 млн. грн., а тепер вони зросли до 17 млн. грн. Із 1 липня 1999 року вартість загального квитка на проїзд в трамваях і тролейбусах була встановлена в розмірі 40 коп., пільгового квитка – 20 коп. Вартість перевезення багажу – 40 коп. Однак, 7 липня 1999 року прокуратура Львова скерувала протест, щодо рішення про підвищення вартості проїзду в міському електротранспорті Львова, отож відповідно до рішення виконкому ЛМР № 386 від 23 липня 1999 року, вартість загального квитка на проїзд в трамваях і тролейбусах була знову встановлена на рівні 30 коп., а пільгового – 15 коп. Вартість загальної місячної картки на проїзд в одному виді електротранспорту – 18 грн., а у трамваях і тролейбусах – 24 грн. Вартість перевезення багажу – 30 коп.
Із 1 вересня 1999 року було встановлено таку вартість пільгових місячних абонементів на проїзд в міському електричному транспорті: для студентів місячна картка на проїзд в одному виді електротранспорту (трамвай чи тролейбус) вартувала 9 грн., у двох видах транспорту – 12 грн. Для учнів відповідно 7,5 грн. та 10 грн. Таку вартість абонементів було встановлено відповідно до рішення виконкому ЛМР № 425 від 20 серпня 1999 р.
Тролейбус «Skoda 14Tr01», який був постачаний до Львова із Чехії у 1998 р. У Львові отримав деповський № 596. 1998 р. Фото Ааре Оландера.
Тролейбуси ЛАЗ-52522, виготовлені на ЛАЗі у 1994 – 1996 рр., виявилися дуже недовговічними, отож вже у кінці 1990-х – на початку 2000-х років виникла потреба в капітальному ремонті цих машин. Капремонт мав проводити завод-виробник. Із депо на ЛАЗ у 1999 – 2001 рр. було передано 7 тролейбусів (№№ 001, 003, 006, 010, 012, 013 та 018). Із цих машин було відновлено лише чотири – спершу №№ 006 і 010, а згодом – №№ 012 і 013. По решті машин було виконано капітальне відновлення кузова, проте тролейбуси повернулися у депо неукомплектованими. Простоявши в депо до 2008 року кузови тролейбусів № 001, 003 та 018 були списані і здані на металобрухт.
Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Перелік використаних джерел інформації
Бейкул С.П., Брамський К.А. Київський трамвай. До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію. [Текст] / С.П. Бейкул, К.А. Брамський. – Київ: Будівельник, 1992 – 96 ст.;
Богодистый П. Пассажирские троллейбусы производства СССР. Часть 5. [Текст] / П. Богодистый // Наука и техника. – 2017 – № 4;
Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом: Путівник. [Текст]/ В.С. Вуйцик, Р.М. Липка. – Львів: Каменяр, 1987 – 175 ст.;
Звіт про роботу виконкому за період з 01.01.96 р. до 30.12.96р. [Текст] – Львів: Львівська міська рада. Виконавчий комітет, 1996 – 6 ст.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. [Текст] / Упорядники У.Я. Єдлінська, Я.Д. Ісаєвич та ін. – Київ: Наукова думка, 1986 – 424 ст.;
Історія Львова. Короткий нарис. [Текст] / Редакційна колегія Г.Ю. Гебрільсткий, Є.К. Лазаренко, В.К. Осечинський, О.Г. Цибко. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956 – 294 ст.;
Климов К. Первооткрыватель мира троллейбусов. [Текст]/ К. Климов // Грузовик пресс. – 2017. – № 1;
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. [Текст] / С.А. Тархов. – Львів: УПІ ім. І. Федорова – Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;
Тархов С., Козлов К., Оландер А. Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. [Текст] / С. Тархов, К. Козлов, А. Оландер. – Київ: Варто, 2010 – 934 ст.;
Швед М.І. Львів. Короткий путівник-довідник. [Текст]/ М.І. Швед. – Львів: Каменяр, 128 ст.
28 та 29 січня о 16:00 у Центрі Довженка Наталія Фаліон та Лісапетний батальйон виступлять із новою програмою «Вакцинація гумором». У програмі – нові пісні, старі хіти та, як завжди, багато сміхотерапії. Адже, як каже Наталія Фаліон, найкраща профілактика усіх хвороб – це музика та гумор.
Нагадаємо, у 2013 році гурт “Лісапетний батальйон” переміг у телевізійному проекті “Україна має талант”. Вони виграли один мільйон гривень, який передали на будівництво церкви у своєму селі.
Це справді народний гурт, адже його учасниці вийшли з народу, а саме з одного селища на Хмельниччині. Наталія Фаліон об’єднала в колектив дванадцять талановитих та позитивних артистів. У репертуарі групи “Лісапетний батальйон” є і народний гумор, і авторська пісня. Цей гурт на кожному концерті дарує радість та гарний настрій, багато вражень та позитивних емоцій.
