Постать полковника Євгена Коновальця є “містком” між двома поколіннями учасників боротьби за незалежність: тими, хто боровся в 1917-1921 і тими, хто повстав у 1940-ві. Євген Коновалець створив та очолив одне з найбоєздатніших військових формувань доби Української Народної Республіки — Корпус січових стрільців, згодом Організацію українських націоналістів — чи не найуспішніший політичний проект українців минулого століття.
Євген Коновалець. Фото травень 1909 р., на згадку про завершення гімназії у Львові.
Сьогодні наводимо кілька цікавих фактів про полковника Євгена Коновальця:
1. В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив до російського полону. І до початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині. Під час Лютневої революції в Росії він разом з галицькими старшинами з табору розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.
2. Євген Коновалець був дуже талановитим дипломатом. Увесь час від заснування УВО (Українська Військова Організація) і до своєї смерті він провів за кордоном. Євген Коновалець намагався налагодити відносини з іноземними організаціями, зокрема з Лігою Націй, японцями і німцями.
Євген Коновалець
3. Підстава, яка була організована КГБ, за наказом самого Йосифа Сталіна, змусила Євгена Коновальця замовчати назавжди. Було відомо, що слабкістю Коновальця була любов до шоколаду. Саме вона стала причиною його загибелі. Йому було вручено коробку цукерок з українським орнаментом та запискою «від друзів», але після її відкриття, бомба, що лежала в середині, вибухнула.
Євген Коновалець з українськими військовими. Фото з https://www.radiosvoboda.org/
4.Євген не був професійним військовим, але став полковником Армії УНР.
5. Ще протягом 1920-х років Москва організувала 4 замахи на його життя. Коновалець був особистим ворогом Сталіна.
Євген Коновалець
6.Коновалець не сприймав марксизм. Для нього радянський марксизм був ширмою для російського імперіалізму.
7.До дати смерті Євгена Коновальця приурочене свято – День Героїв. Було обумовлено, що саме у травні пішли з життя “кращі сини України ХХ століття”.
«Віртуальний друг» у Telegram – це унікальний соціально-культурний проєкт, який розроблений у 2021 році для психологічної підтримки підлітків Міжнародним фондом Івана Франка за сприяння УКФ. Команді фахівців вдалося поєднати сучасні технології з порадами професійних психологів та мультимедійними фрагментами культурної спадщини. За час функціонування чат–бота порадами Селі та Івана Франка скористалися майже 8000 користувачів.
Цьогоріч чат–бот удосконалять, тож він даватиме поради не лише про стосунки у школі, з батьками чи із друзями, як протидіяти булінгу (цькуванню), зупинити аб’юз, вберегтися від харасменту, захиститися від сталкінгу, уникнути мобінгу і лукізму, знайти себе і своє «Я», але й відповідатиме на актуальні запитання, пов’язані з війною. «Віртуальний друг 2.0.» допоможе підліткам із труднощами, які породила війна, і відповідатиме на запити про страх, сум за домівкою, про втому від війни, як пережити повітряну тривогу чи вижити в окупації. Також тут можна буде знайти відповіді на хвилюючі запитання дівчат-підлітків, про які не завжди зручно розпитувати у дорослих.
Розробники зазначають, що через таке спілкування відбувається корекція поведінкидитини. З «Віртуальним другом» можна спілкуватися про свої страхи та переживання і не боятися осуду або інших оціночних суджень, бо усе відбувається конфіденційно. Психологи проєкту наголошують, що чат–бот дає професійні поради, проте він не проводить психологічні консультації і не заміняє кваліфіковану психологічну допомогу.
У проєкті «Віртуальний друг 2.0.» віртуальним психологічним розрадником, поряд з Іваном Франком, стане Леся Українка. Керуючись своїм життєвим досвідом, вона має викликати емпатію у підлітків, а ті ілюстрації, які лесезнавці підібрали з її біографії та творів для мультимедіа, допоможуть підліткам правильно зорієнтуватися у життєвих ситуаціях. Тандем Івана Франка та Лесі Українки буде корисним не лише для соціалізації підлітків, але й для розвитку критичного мислення та формування власної ідентичності.
Як зазначають організатори, проєкт «Віртуальний друг 2.0.» буде презентовано на широкий загал у жовтні цього року.
Нагадаємо, проєкт «Віртуальний друг 2.0.» розроблено в рамках програми «Аудіовізуальне мистецтво» і реалізовується Міжнародним фондом Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою авторів.
15 серпня відбувся симфонічний Гала-концерт як результат майстер-класів молодих симфонічних диригентів. Ініціатором майстер-класу стало Студентське науково-творче товариство «Octopus» Національної музичної академії України, якому у партнерстві із Львівською національною філармонією вдалося створити проєкт, який дозволив студентам долучитися до професійного життя мистецької інституції ще під час навчання, поринути у творчу атмосферу філармонії, перейняти унікальний досвід фахівців світового рівня та розширити горизонти свого професійного майбутнього в Україні.
Головний диригент Академічного симфонічного оркестру Теодор Кухар поділився своїми враженнями від менторства на проєкті:
“Концепція майстер-класів для дириґентів не вперше реалізується в Україні та для мене було важливо, щоб це проводилося саме для українців, також при відборі учасників, а я знаю, що заявок було понад 250, при обранні для мене було важливо тримати рівність між чоловіками та жінками, аби половина учасників, оскільки майстер-клас у Львові — була саме зі Львова. Я обрав тих, які були варті цього. Обрані твори для вечора – оркестру були добре знані, адже чимало раз виконувалися впродовж минулого сезону — Симфонія №9 Дворжака звучала 25 разів. Учасники-дириґенти мали час для роботи з оркестром. А Симфонічний Гала-концерт був досить вдалим».
Гала-концерт молодих симфонічних диригенті
Учасники також з вдячністю прокоментували цей захід. Так, Антон Буланенко зазначив: “Особливо мене захопила зацікавленість широкого кола музикантів до цієї події, які, зокрема, були присутні в ці дні. Досвід пана Теодора Кухара в реаліях музичного життя України є досить цікавим та по своєму унікальним. Він мав нагоду чудової практики роботи за кордоном, але також він чудово розуміє нашу ментальність, нашу виконавську школу та традиції. Саме це, на мій погляд, дозволяє нам краще розуміти його ідеї і робить досвід закордонного виконавства доступнішим для наших музикантів, за що йому велика подяка! Особисто для мене над важливим досвідом було спілкування з високопрофесійним складом симфонічного оркестру Львівської філармонії та з паном Теодором безпосередньо, подібні зустрічі тільки мотивують розвиватися далі. Спілкування з іншими молодими диригентами з різних куточків України стирає певні кордони”.
Спеціальним бонусом молодим диригентам від оркестрантів стало обрання шляхом анонімного голосування музиканта, який матиме можливість виступити з оркестром у проєкті “Дириґенти. Українською”. Обраницею стала Наталія Кіричук. За її словами, “Це були незабутні 5 днів практики, спілкування та цінного досвіду. Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії – це супер професіонали, які люблять свою справу, тому я, як молода диригентка, відчувала себе впевнено і змогла взяти від цієї події все по-максимуму. Пан Теодор – диригент світового рівня, протягом цих 5 днів невпинно допомагав нам, давав поради і ділився життєвим досвідом. Гала-концерт майстер-класу був дуже добре сприйнятий публікою”. Яструбецька Валерія також з радістю зазначила, що отримала чудовий досвід роботи з професійним колективом, незабутні враження під час та опісля концерту, колосальний досвід під час репетицій з наставником Теодором Кухаром, що мотивує її розвиватися потужніше у сфері диригування.
Гала-концерт молодих симфонічних диригенті
Олег Чаплинський також подякував команді “Octopus” за організацію цінного майстер-класу для молодих дириґентів, а також пану Теодору Кухару та оркестру Львівської національної філармонії за “терпіння, розуміння, повагу і віддачу від першого дня аж до закінчення концерту”.
Насамкінець, молода музикантка Юлія Грабовська розповіла: “Ця неймовірна подія – робота з таким професійним колективом була справді ціннісним досвідом, адже завдяки спільним зусиллям вийшов чудовий результат. Особлива подяка пану Теодору, який поділився своїми спостереженнями, практичними порадами та музичними секретами, які для мене були новими та цікавими. Приємно, що професійне було поєднане з емоційним, адже так музика справді жива. Дякую всім організаторам і причетним до цієї великої роботи, яка для нас студентів стала ще одним кроком до кращого розуміння та комунікації з оркестром”.
Щиру вдячність філармонія висловлює партнерам проєкту – Студентському науково-творчому товариству “Medianta” Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка та Благодійному фонду «Відкрита музика міста», який у межах проєкту «Заради майбутнього» опікується підтримкою молодих музикантів в Україні та допомагає молодим музикантам грати з українськими оркестрами і в українських філармоніях.
Літо цього року зіпсувало настрій усім , хто розраховував погрітись на сонці, або просто провести вакації на свіжому повітрі серед лісу чи на галявині. Натомість вільний час львів’яни були змушені проводити в чотирьох стінах і, в кращому випадку, оглядали природу крізь шибки вікон.
Кілька днів тому вже здавалось, що у Львові минув сезон дощів, який тривав майже місяць, аж раптом з цілої Галичини і дальших країв почали приходити депеші про нові, просто катастрофічні зливи, “оберваня хмур” і повені, котрі викликали мільйонні збитки, підмиваючи дороги і колії, руйнуючи мости і будинки , змиваючи людські господарки і урожай на полях.
Не обійшлось без людських жертв. В Галичині найменше постраждав Краків і околиці, але в інших частинах нашого краю шалений катаклізм приніс великі проблеми.
вул. Глибока, Львів, 1913 р.
У Львів після двох днів спеки у четвер 24 липня 1913, о другій по полудню, небо затягнуло густими чорними хмарами і за пів години ринув сильний дощ, який у поєднанні з поривами вітру настрашив мешканців. В цілому місті запанував морок і дощ, що лив як з відра під акомпанемент грому і блискавок. Люди не знали що й думати, чи то вже кінець світу прийшов , чи почався позаплановий біблійний потоп.
Середмістя і передмістя перетворились в суцільне море. Львів’яни могли включити свою фантазію і уявити як то є у Венеції.
Трамваї зупинились повністю. У водно-канальну службу з усіх дільниць поступали аварійні виклики з вимогою надати насоси. Усіма вулицями текли ріки, на Городоцькій рівень води сягав пів метра. Вода затопила пивниці і напівпідвальні помешкання з вікон яких поліція, трамвайники, сусіди і перехожі намагались зірвати решітки і врятувати людей, що застрягли там. Картину найбільшого спустошення можна було побачити на вулиці Глибокій і в її околицях. Посеред вулиці Городоцької вода зірвала каналізаційну покришку і фонтанувала на висоту півтора метра, підкидаючи вгору потоплених псів, котів та іншу живність.
Багато шкоди наробив грім знищивши електричні лінії, пожежі, нащастя, не виникло ,але від блискавки постраждала жінка на вулиці Підколійовій.
вул. Японська, Львів, 1913 р.
Через 5 годин дощ припинився а опівночі почався знову.Лише над ранок, коли трохи випогодилось, львів’яни змогли побачити повну картину знищень.
Центральними вулицями можна було плавати човнами, подвір’я були завалені майном, що намагались рятувати з пивниць і напівпідвальних помешкань. Великої шкоди завдано міським паркам, де вода змила рослинність і насипані доріжки, а потужний вітер поламав багато дерев.
Ще більше потерпів від такої погоди Перемишль, де рівень річки Сан у середмісті піднявся більше ніж на 4 метри. В Ярославі вода піднялась на 3 метри. В Саноку великих знищень зазнала вагонна фабрика. З усіх околиць Галіції приходять подібні повідомлення, про затоплені міста, містечка і села, про знищений урожай на полях. Колосальної шкоди зазнала також східна частина Угорщини.
Львів 1913 року (використані матеріали львівської преси 1913 року)
В неділю, 20 серпня 2023 року, о 18:00 у Палаці Хоткевича (Кушевича 1) відбудеться концерт інді-гурту “Три кроки в ніч”.
Львівський інді-гурт “Три кроки в ніч” — експериментальний проєкт, що працює на межі стилів і жанрів. Народні та класичні інструменти, етнічна мелодика, джаз і рок створюють оригінальне звучання. Артисти продовжують традицію співаної поезії, популяризуючи тексти українських сучасників і класиків.
“Три кроки в ніч” вражають і кількістю інструментів на сцені, і тим, як доречно митці поєднують звук та слово. Серед учасників гурту не просто професійні музиканти, а й літературознавці, тому кожен трек – концептуально цілісна композиція.
Пора надвечір’я, коли тіні речей довшають, а обриси стають плинними. Ліричність і ностальгія за моментами щастя, трагічність невідворотного й надія на краще. У таку атмосферу занурює музика гурту, аби врешті сказати: все переболить, і після ночі буде день, а після дня – ніч. І будуть три кроки в неї.
“Три кроки в ніч” утворились у 2013 році. За весь час гурт пережив вихід 4 альбомів, синглу і live-запису ювілейного концерту, карантин, мистецькі пошуки, зміну учасників. За три місяці після повномасштабного вторгнення росії в Україну група повернулась до роботи в оновленому складі.
Львівська блогерка Катерина Луцишин ще у березні 2023 року помітила, що відому італійську компанію-виробника ексклюзивних колісних візочків “ARIA WHEELS” рекламує російська пропутінська блогерка Чаадаєва, повідомили у пресслужбі ГО Міжнародна Асоціація Мистців.
Катерина висвітлила цю інформацію у своєму блозі та звернулась до компанії стосовно цього питання. ARIA WHEELS одразу відгукнулись на пропозицію Катерини та припинили співпрацю з росіянкою. Але історія на цьому не завершилась. Італійська компанія також передала 5 дороговартісних колісних візочків, які було скеровано на допомогу постраждалим від війни і передано блогерці.
За сприяння спільноти українців в Італії “OVD POKROVA” та ГО “Міжнародна Асоціація Мистців» Катерина Луцишин особисто доставила їх з італійської фабрики у місті Віченца до Києва та передала цінний вантаж у центральний військовий шпиталь ДПСУ. Тепер візки слугуватимуть у реабілітації поранених бійців та жертв російської агресії. Вартість одного візочка компанії ARIA WHEELS становить близько трьох тисяч євро, тож не кожен госпіталь міг би собі довзволити закупівлю такого дороговартісного обладнання.
«Не всі в Європі докорінно в курсі війни в Україні. І це не їх вина. Але є прямий обов’язок кожного з нас виявляти співпрацю европейських чи світових компаній з представниками країни-агресора та переконувати відмовитись від неї. Навіть одне повідомлення в соцмережах, один лист чи коментар може змітини ситуацію і повернути її у бік інтересів України», – зазначила блогерка.
Довідково:
Катерина Луцишин – популярний Львівський інфлюенсер, родом зі Славська, з шестирічним професійним досвідом ведення блогу, з перших днів війни не покидала Україну і через свій блог доносила об’єктивну інформацію про війну. Просувала петиції, збори коштів, за її інформаційної підтримки було зібрано десятки тисяч грн, на допомогу ЗСУ та жертвам війни (востаннє передано 11 600 грн на ліквідацію наслідків ракетного удару по Львову на Стрийській). Активно відстоює українську мову та є поборником всього російського в інформаційному просторі України та світу. Одружена, має двох доньок.
Вивчати історію населених пунктів Львівщини неабияк цікаво по ретро світлинах минулих десятиліть. Довгий час ці фото були невідомі для сучасників. Проте, зараз велика кількість світлин доступні для перегляду.
с. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембський
В сьогоднішній добірці фото із села Верин, яке знаходиться в Стрийському районі Львівської області. На кадрах бачимо храми села, забудову, природу та місцевих мешканців.
с. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембськийс. Верин, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембський
Фото, які ви бачите зроблені були в 1938 році. Їх автором є відомий польський фотограф Генрик Поддембський. Його архів зберігається в Національному цифровому архіві Польщі.
Ім’я вулиці, як ім’я людини, що дається при народженні. Вулиці з цим іменем жити.
Бережанці мають зрозуміти, що вони були та й надалі є учасниками процесу найменувань та перейменувань вулиць, очищення топоніміки від імен, які є чужі чи небажані для історії нашого міста.
У книжці є офіційний перелік вулиць, площ, скверів, провулків міста Бережани, сіл Лісники та Рай станом на 01 травня 2023 року, транслітерація латиницею їх назв і список усіх вулиць, які коли-небудь були в Бережанах.
Книга розрахована на широке коло читачів: науковців, краєзнавців, учителів, учнів, студентів, усіх, хто цікавиться минулим і сьогоденням мого рідного міста Бережани.
Галицькі соколи перед виїздом до Праги на VІ Всесокільський злет. Зліва направо – у 1-му вікні вагона: Т. Гвоздецький, Юрій Боднар; 2-му вікні: Франтішек Коргонь, Йосиф Доманик; 3-му вікні: Степан Гайдучок; 4-му вікні: Олександр Гошовський. На пероні зліва направо – 2-й: Степан Гасюк, 4-й: Іван Боберський, 5-й: Гузар, 6-й: Федусевич. Львів, головний залізничний вокзал, червень 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Упродовж ХVІ–ХХІ ст. рід Боберських збагатив українську провідну верству священниками, педагогами, науковцями, військовими, громадськими й культурно-просвітніми діячами. Одним з його яскравих представників є Іван Боберський (14 серпня 1873 р., с. Доброгостів – 17 серпня 1947 р., м. Тржич, Словенія) – український націєтворець: державний, військово-політичний і громадський діяч, педагог, організатор, основоположник українського тіловиховання, спортсмен, філолог, журналіст, редактор, видавець, перекладач, архівіст, фотограф, меценат. 14 серпня 2023 р. виповнюється 150 років від дня його народження.
У незалежній Україні ім’я Івана Боберського було повернено із забуття. Сприяли цьому низка заходів та рішень. Зокрема, 2011 р. у Львівському державному університеті фізичної культури (тепер – імені Івана Боберського) запроваджено спеціальну нагороду – Почесну відзнаку імені Івана Боберського; Львівська обласна рада проголосила 2013 р. Роком Івана Боберського; у листопаді 2013 р. за сприяння ЛДУФК світ побачив документальний фільм «Де сила, там воля витає!» (автор сценарію та режисер Тарас Каляндрук); у червні 2015 р. при Науковому товаристві імені Шевченка створено Комісію тіловиховання і спорту імені Івана Боберського; у лютому 2019 р. Львівському державному університету фізичної культури присвоєно ім’я Івана Боберського; у вересні 2020 р. Посольство України у Республіці Словенії за участі державних словенських органів влади встановило пам’ятну таблицю Іванові Боберському в Тржичі на будинку, де він проживав упродовж 1932–1947 рр.; у березні 2023 р. Львівська обласна рада проголосила 2023 р. Роком Івана Боберського.
Іван Боберський. Світлина з автографом. Вінніпег, 31 квітня 1932 р. З приватного архіву Романа Метельського (м. Львів).
Серед творчої спадщини Івана Боберського особливу увагу привертають його афоризми та моральні настанови. Їх широко використовували в публікаціях, на відзнаках, прапорах, листівках, зверненнях та відозвах до українського громадянства: «Байдужі гинуть!», «Вихованє тїла – се шлях до вихованя духа», «Все вперед! Всї враз!», «Все йти до мети, коли хочеш зайти», «Дїлами, не словами!», «За мало читаємо і за мало пишемо, для того за мало знаємо», «Змаг гартує волю», «Кожде поколїнє відповідає за прикмети тїла і духа слїдуючого поколїня», «Лише зорґанізована фізична сила запевнює народови свободу і независимість», «Народна честь, Сьміле око, Сильні груди, Мало слів, А дїл богато!», «Не лебедїти, але стреміти!», «Не плачем, а мечем!», «Розвивай свої сили, бо як ти слабий, то сьвіт скрутить тобі карк», «Руханка учить приказувати і учить слухати. Руханка виховує вже в молодїжи орґанїзацийний змисл, призвичаює до подїлу працї, до відвічальности за обняту задачу, до совісности і точности, до опанованя роботи правильною напругою, до віри в свої сили», «Треба мати знання і треба вміти знанням орудувати. Знання це топір, сприт це топорище» та ін.
Іван Боберський. Відень, 1915 р. Поштівка із набору “Українському громадянинови. Моральні настанови Івана Боберського»
У розпал польсько-української війни 1918–1919 рр. Іван Боберський опублікував у «Календарі українця» моральні настанови під назвою «Українському громадянинови». Настанови укладені у дванадцять пунктів. Про сам календар Іван Боберський у своєму щоденнику за 26 лютого 1919 р. занотував наступне: «Тягар «Калєндарика» для вояків наложив я собі на карк. Закінчилась ця робота нині і тішусь, що можемо послати воякам в поле хотяй цей малий дарунок. Калєндарик малий, як воробець, величини 9 см х 14 см, 52 сторін разом із зеленими обкладинками. На обкладинках заголовок «Українець. Калєндарик 1919», окрашений посередині Тризубом. По щоденнику на 12 місяців звичайного року 1919 приходить чотири розділи і сім пісень».
Нижче публікую їх із збереженням правопису і пунктуації ориґіналу.
Афоризми
*
Анґлійці вбивали на кождім клаптику землі свій прапор на знак, що вони його заняли для себе.
*
Анґлійці зауважили, що Українцям бракує «the spirit of cooperation» (духа лучности).
*
Байдужі гинуть!
*
Вартість народу пізнати з того як він уладжується і які жертви поносить для себе.
*
Витривалий мандрівник виходить на верх гори. Спинайтеся завзято через перепони.
Іван Боберський – голова українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько”. Львів, листопад 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)
*
Вихованє тїла – се шлях до вихованя духа.
Виховуванє тїла є нам шляхом до вихованя духа.
*
В сьвітї лекше знайти маєток, як енерґічних, розумних, совісних, щирих і точних робітників до якої небудь роботи. Вихованє солїдних робітників є найбільшою задачею кождого народу.
*
Все вперед! Всї враз!
*
Все йти до мети, коли хочеш зайти.
*
Гартують нас: молотом і жаром. Роблять з заліза сталь.
*
Де злука там сила.
*
Дїлами, не словами!
*
За мало читаємо і за мало пишемо; длятого за мало знаємо.
Іван Боберський демонструє лещетарське спорядження. Вінніпег, Канада, кін. 1920-х – поч. 1930-х рр. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
*
Задачею «Січий» і «Соколів» не є фрази а розбудження і плекання в громадянстві рухливости, народньої свідомости, при помочі руханки, змагу, гор, пласту, мандрівництва.
*
Згорблена постава викликує вражінє тїлесного недбальства і духової оспалости. Пряма постава вказує на силу тїла і енерґію духа.
*
Зле коли нарід вчиться, а забуває що вже навчився і повиненби це знати.
*
Злукою і роботою здобуває нарід свободу.
*
Змаг гартує волю.
*
Голова українського товариства “Сокіл-Батько” Іван Боберський з почесною булавою після її вручення. Львів, вул. Руська, 20, дворик “рухівні” (спортивного залу) українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько”, здогадно 10 вересня 1911 р. Світлина опублікована у виданнях “Українські Січові Стрільці. Збірник фотографій до історії Українських Січових Стрільців у шести тематичних збірках” (Львів, 2003 р.) та “Мала фотоенциклопедія Українських Січових Стрільців” (Львів, 2004 р.). Збірка світлин УСС з Бродівського історико-краєзнавчого музею.
Змагання з другими дружинами, племенами, народами, державами – найбільша принада життя. Хто нерозуміє цеї принади, робиться мертвим і попри нього переходять з погордою, бо він зрікається свого життя.
*
Знання рішає про долю одиниці й народу. Але про ту долю рішають також здоровля, краса й енерґія, які треба берегти й розвивати.
*
Кертична навичка – сидіти в темнім куті і не виходити на світ Божий, коли навіть обов’язок кличе.
*
Кожде поколїнє відповідає за прикмети тїла і духа слїдуючого поколїня.
*
Кождий нарід тільки є варта, кілько зложить жертв на свої цїли.
*
Кожне Товариство, коли не буде мати свойого майна, лишиться постійним жебраком.
Треба стати маєтним, не лишень розумним.
Маєток – це розум, висказаний рахунком.
Що варта таке Товариство, яке з дня на день є дідом?
Що варта чоловік без рук і без ніг?
Він може жити – і є такі – але що це за життя.
*
Іван Боберський з дружиною Йосифиною. Львів, 31 січня 1910 р., вул. Ягеллонська, 15 (тепер В. Гнатюка). ЦДІА України у Львові.
Коли відкриємо солідарність, як Колюмб Америку?
*
Коли рветься, не трать холодної крови. Звяжи і знов звяжи, а потім шукай нового мотузка.
*
«Копаний мяч» учить боронити і здобувати.
*
Крик, – це збруя безсильних і дітей.
*
Кріпи свої сили рухом, бо коли ти слабий – світ скрутить тобі карк.
*
Лише зорґанізована фізична сила запевнює народови свободу і независимість.
*
Любов ближнього в історії народів не істнує.
*
Менше зівання, менше нарікання, менше галасовання! Більше руху на свіжому воздусі! Рух і сонце всіх погодить. Тоді здобудемо енерґію до народної роботи на всіх полях.
*
Молодїж се будучність народу.
Лїпша молодїж, красша будучність.
*
Р. Сорохтей. Проф. І. Боберський
Народи вишколюють свої мязи і свою думку у способах боротьби, щоби бути готовим, коли час на боротьбу прийде. «Будь готов» каже до них життя і вони беруть собі цю раду до серця!
*
Народна честь,
Сьміле око,
Сильні груди, Мало слів,
А дїл богато!
Отсе клич руховиків.
*
Нарід, що не стремить до єдности підчас мира, не має карности підчас війни.
*
Нарід, що свої фізичні сили не плекає, не може жити і нидіє.
*
Наша сила в нас самих.
*
Не лебедїти, але стреміти!
*
Не плачем, а мечем!
*
Не поможе плачення вкладок. Гріш не стане в ряд, не кине ратищем. Треба самому прийти і взяти, участь у вправах.
*
Не приставай задовго по дорозі! Спізнишся.
*
Не ридай а здобувай.
*
Нероба стає рабом.
*
Не уміємо приказувати і не уміємо слухати,
не посїдаємо відвічальности за обняті обовязки.
*
Нещира робота все розлітується.
*
Старшина українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько”. Зліва направо: Льонґин Цегельський– перший містоголова (заступник), Іван Боберський – голова, Михайло Волошин – другий містоголова. Львів, 1913 р.
Пласт має виобразувати горожан і оборонців вітчини.
*
Постійно і витревало.
*
Природа дає побіду все сотворіням рухливійшим.
*
Робота, побіджає а не крик.
*
Роботою і злукою здобуває нарід свободу.
*
Розбудїм в народї лицарського духа!
*
Розвивай свої сили, бо як ти слабий, то сьвіт скрутить тобі карк.
*
Руханка кріпить волю і відвагу до дїла!
*
Іван Боберський демонструє лещетарське спорядження. Львів, не пізніше 28 лютого 1912 р. З часопису “Вісти з Запорожа” (м. Львів).
Руханка є середником до виплеканя горожанських прикмет духа і тїла. Руханка не є сама собою цїлию. Руханка є лише середником до вихованя як найлїпших горожан, що в роботї і забаві, в мирі і на війнї потрафлять всюди заступити гідно свій нарід.
*
Руханка робить тїло гарним, а дух відважним.
*
Руханка се лїк на байдужність, лїнь, кириню.
*
Руханка учить приказувати і учить слухати. Руханка виховує вже в молодїжи орґанїзацийний змисл, призвичаює до подїлу працї, до відвічальности за обняту задачу, до совісности і точности, до опанованя роботи правильною напругою, до віри в свої сили.
*
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський, другий праворуч Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Рухові гри виховують одиницї на добрих горожан, бо учать їх забувати на себе самих і стреміти витревало до спільної мети.
*
Рухові гри дають нам воздух, сонце, рух, сміх, злуку і завзяття.
*
Світ поважає людей, які мають сильні пястуки. Поважає їх, а вкінці починає їх навіть любити.
*
Світом править пястук, кермований мозґом.
*
Сила Анґлійців полягає в скорім передаванню своїх гадок загалови і в скорім перениманню гадок.
*
Силу здобудемо не наріканням, але поважним ділом.
*
Слїдуюче поколїнє має стати лїпше як попередне.
*
Сповнім свій обовязок, тоді як хвиля вимагає.
*
Іван Боберський під час відвідин Львова. 21 лютого 1928 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (Львів)
Століття неволі відобрали нам почуття відвічальности за себе.
*
Сьвіт слухає слів, але глядить на дїла.
*
Сьвіт посїдає той, хто єго здобуває.
*
Твердинї здобуває ся грудьми не язиком.
*
Треба вже молодїж виховувати в рухливости, честивости, карности, а цїлий нарід набуде тих прикмет.
*
Треба мати знання і треба вміти знанням орудувати. Знання це топір, сприт це топорище.
*
Треба свою роботу розуміти і вміти.
Треба свою роботу вміти і розуміти.
*
Хто здобуває, цей посідає!
*
Хто не йде, той лишається позаді.
*
Хто сам своєї чести не цїнить, того нїхто не цїнить.
*
Іван Боберський в однострої Українського січового стрільця. Відень, 27 серпня 1916 р. Збірка світлин УСС з Бродівського історико-краєзнавчого музею.
Щоби вийти на верх, треба драпатися через верх і скелі.
Щоби вийти на верх, треба драпатися через яри і скелі.
*
Щоби зайти до ціли, треба йти.
*
Як вилічити Українців з дразливости і заздрости? Ще не знаємо.
«Українському громадянинови»
Працюй. Свобода улекшує роботу. Свобода це свіжий воздух. Він не зробить сам роботи, але улекшує її. Сама робота не виросте. Не тратьте дорогого часу на пусту роботу й нарікання. Працюйте!
Поступай законно. Свобода немислима без законів. Безправство і самоволя роблять чоловіка хабарником, крадієм, ошуканцем і грабіжником. Щоби державляни в державі почувались свобідні і безпечні, мусить кожний пильнувати порядку і зберігати прийняті в державі закони.
Пам’ятай на свою відвічальність. Не нарікай на других. Запитай перше себе самого, чи ти все зробив, щоби був порядок. Кожний громадянин відвічає за порядки в державі.
Дбай про карність і красу твого тіла, твоїх рухів, твоїх слів, твого одягу, твого дому, твоєї вулиці, твого села, твого міста, твоєї держави.
Ціни свою честь і честь другого. Наколи тобі щось закидують, докажи спокійно без гніву, що закид неслушний, або прийми його до відома і справ своє поступовання. Все здавай звіт зі своєї роботи, щоб уникнути заздалегідь непорозумінь. Коли не маєш доказів, не обвинюй нікого легкодушно, сплетні є болотом життя. Уникай болота.
Признай другому його труд. Покинь навичку виговорювати на других за їх плечима, ганити їх спосіб поступовання, обезцінювати їх роботу так лишень для розривки при обіді, між своїми а навіть між чужими. Страшна розривка.
Простуйся. Коли говориш і пристаєш з чужинцями, думай про це, що в тій хвилі уважають тебе за частину українського народу. Твої слова, твій одяг, твоя постава, твоя чуприна, твоє поведення, твій спосіб думання є для них зразком українського світогляду.
Ціни школу. Школа сталить і виострює найважнішу зброю чоловіка: його розум. Рільник, ремісник, купець, урядник, вояк потребують школи, щоби розуміли основно роботу та свої обов’язки в мирі і на війні.
Стреми до поступу. Не вдоволяйся давниною. Гляди постійно, що ще дасться в твоїй хаті, в твоїй державі поправити, і поправляй. Не заснічуйся. Будь рухливий і підприємливий. Не бійся боротьби.
Добирай робітників. Бери до громадської роботи не крикунів і хвальків та облесників, що всюди пхаються і много говорять, але гляди, чи чоловік, що його хочеш вибрати і заправити до роботи, любить працювати, чи розуміє роботу, чи совісний і словний.
Дбай про своє майно. Лучися з другими, заробляй, щади, ставай багатим, щоб ти своїм майном зміцнив силу українського народу. Без заможности нема дійсної свободи. Чоловік без гроша напівживий.
Гляди довкола. Пильнуй, чим другі народи зайняті. Постійно довідуйся про їх роботу, а зібрані вістки вихісновуй, щоби скріпити твоє здоров’я, твоє знання, твоє майно, твою зброю.
Лишень з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Боберський І. Дневник 15.ІХ.1918–22.V.1919.: машинопис // Осередок української культури і освіти у Вінніпезі.
Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
«Українському громадянинови». Моральні настанови Івана Боберського. З нагоди 145-ліття від дня народження / Упорядкування Андрія Сови, оформлення Романа Метельського. – Львів, 2018. – 24 с.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
Переглядаючи стару львівську пресу, часом можна зустріти таке – від чого волосся стає дибки і починаєш думати чи це бува не жарт. От і сьогодні, знайшовши в Ділі від 6 березня 1938 року в рубриці “Відгуки дня” статтю “Фініш карнавалу” – я занімів, а Кава Старого Львова передчасно закипіла.
Для збереження атмосферності і щоб побачити вираз вашого обличчя, залишаємо текст без змін і правок.
Відгуки дня. Фініш карнавалу.
Кожний спортовець знає те слово і знає, що воно означає. Фініш! Мета недалеко, ще трохи і кінець. Треба напружити всі сили і дати з себе максімум. Змучений бігун раптом оживає і починає фінішувати. Аж іскри зпід черевиків летять.
Такий менш-більш фініш уладило собі місто Лодзь, тільки не спортовий, а карнаваловий.
Про цей фініш написав досить стидливо І. К. Ц. хоч під дуже скромним наголовком.
А справа виглядала так:
Піст за плечима, а тут ніодної порядної забави. Самі нудні, безтемпераментні балі чи вєчорніци. А місто Лодзь – це не якийсь зимно кровний Ліверпуль або Менчестер!
І знайшовся гурт людей, які вирішили дати забаву, але в повнім змислі того слова, забаву, про яку згадувалиб не тільки внуки, але й ґазети.
„Гурт людей” – це був батьківський кружок при одній зі шкіл, кружок не який небудь, а з ініціятивою, розмахом і фантазією.
Батьківський кружок став відразу балевим комітетом, а комітет рішив: “Це має бути фініш карнавалу!”
Треба признати, що рішення виповнив на сто відсотків, а запрошені гості виповнили на двіста відсотків шкільну салю.
Пляшка з-під лікеру з ароматом апельсину
Почалося від алькоголю і пісні „кохаймисє”, перейшло потім на алькоголь і пісню “Нє даймисє”, а скінчилося на алькоголю і загальній ґальопці при акомпаніяменті кастетів, ніг від столів, крісел і револьверів.
Скромний опис в І К. Ц. не дає докладного образу того історичного шкільного балю. Все ж таки і звідтам можна дещо довідатись.
Отже спершу мале непорозуміння, яке можна було залагодити двома-трьома поличниками чи позаушниками. Потім чимраз більша ріжниця думок, яка вимагала крісла чи ноги від стола, в крайнім випадку бодай полііна. Вкінці явна і загальна незгода, яку можна було вирівняти тільки на подвірю при помочі білої й пальної зброї. Підчас баталії якийсь ворог вселюдних шкіл кинув гасло – здемолювати школу.
Холодна зброя
Розбавлені гості приняли це з ентузіящмом і лишивши на подвірю одного трупа та трьох тяжче поранених, рушили гурмою на ненависний бастіон освіти. Побили шиби, поломли лавки, поторощили таблиці і булиб може взялися й до самих мурів… Але приїхала кінна, піша і жіноча поліція, головний комендант поліції обняв верховодство і врешті-решт перервав карнаваловий фініш. Цілий батьківський комітет, аранжери і багато дансерів та дансерок опинилося за кратами, один учасник у трупарні, кілька в шпиталі, а кількадесять у домовім ліченні.
Всі ми знаємо творчу фантазію І. К. Ц. коли йде про українців. Не тільки в змісті, але й у наголовках. Уявляю собі скислі міни спеців від сензацій, коли прийшлося їм назвати і описати отой карнаваловий фініш – на жаль у Лодзі!
– Ех! – зітхали десь специ, – чому то Лодзь, а не Львів і не якась там „Рідна Школа”!..
Вірю, що опис вийшов би далеко живіший, бо освітлений з ріжних боків: з історичного, етноґрафічного і політичного. А наголовок дав би більше як опис.
А так – кровава бійка і прикрий інцидент. Одним словом: фініш карнавалу.
Галактіон Чіпка.
Як ви вже побачили, написав цю статтю Галактіон Чіпка, тобто знаний дотепник та гуморист Роман Купчинський. Як маєте щось додати чи прокоментувати – не встидайтеся. А я тим часом заварю собі ще одну філіжанку доброї кави.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Фініш карнавалу // Діло. – 1938. – Ч. 49 ( 6 березня ) – С. 13.
Виставка експонується у рамках проведення П’ятих Львівських Фото Фестин. В експозиції будуть представлені майже невідомі світлини, зроблені світливцем під час Вечорів народньої ноші у 1930-х рр.
Уперше Ярослав Савка запрезентував своє фотомистецтво 1926 року на «Виставці українського краєвиду» в Станиславові. На ній молодий аматор презентував свої фотографії пейзажу й одразу здобуває творче ім’я.
Згодом Ярослав Савка став активним організатором мистецького життя Львова, в 1930 році вступає до УФОТО і стає незабаром його скарбником. У 1933 році він стає одним із організаторів та співзасновників першого українського фотографічного журналу у Львові «Світло й Тінь», а також постійним учасником та організатором виставок у Львові.
У 1947 році родину Ярослава Савки репресовано і вивезено на багаторічне заслання до Сибіру. 1948 року засуджений на 25 років тюремного ув’язнення у Мордовії. На волю він вийшов лише після смерті Сталіна.
Фотографії Ярослава Савки відзначались технічною довершеністю та незвичайними ракурсами. Одним з перших почав робити панорамні фотографії Львова.
Попри активну участь Я. Савки у громадському житті Львова та Галичини опубліковано досить небагато матеріалів про його діяльність. Бракує також публікацій його світлин.
Палац Ледуховських у селі Острожець Рівненської області знаходиться на історико-культурній мапі Великої Волині. Про цей родинний маєток, який тісно вплетений у канву древнього містечка, розповідаємо у Файному подкасті linktr.ee/volyncastles Це проект, що втілюється Волинською фундацією за підтримки Українського культурного фонду.
“За кожною історичною спорудою стоять цікаві факти та особистості”, – підкреслює Оксана Лобко. Вона кандидатка історичних наук, фахівчиня з іконографії, колекцій та історії родини Потоцьких, дослідниця подільських маєтностей польської шляхти.
У розмові з істрикинею ми довідаємося про: історію Острожця; архітектурні характеристики палацу; життя та долю членів родини Ледуховських; унікальну флору паркового комплексу поблизу палацу.
Палац був зведений в кінці 18 століття. Архітектор з Італії Генрик Марконі спроектував його у стилі пізнього класицизму. Прямокутної форми з шістьма іонічними колонами на вході та оздоблений з масиву дерева палісандр. Втім, під час Першої та Другої світових воєн палац зазнав руйнувань та цінності його були втрачені. Він був відновлений, але зовнішній вигляд змінився. Замість шести круглих колон – чотири, та й ті стали квадратними. У радянські часи фасад облаштували плиткою і про його розкішне минуле тепер можна дізнатися лише з ось таких історій.
“Поважай звичаї пращурів”, – це назва на гербі Шалава, нащадкам якого є рід Ледуховських. Тож давайте поважати наш рідний край та історію, яку вороги завжди хотіли знищити.
У 1922 році у Львові було засновано жіночий промисловий кооператив «Українське Народне Мистецтво» членкині якого одним із завдань ставили перед собою плекати та сприяти розвитку українського народного мистецтва, зацікавити ним настільки, щоб воно стало необхідним у повсякденному житті.
У 1935 році кооператив з метою збереження українських народних традицій та популяризації народного вбрання започаткував у Львові щорічні вечори народньої ноші.
Під час розповіді дізнаємося хто долучився до організації проведення вечорів. Як та де вони відбувалися, яку мали мету та значення.
І звісно побачимо оригінальні світлини українських строїв, зроблені членами «Українського фотографічного товариства», під час проведення вечорів народної ноші. Зокрема, такими фотомитцями як: Олександр Пежанський, Ярослав Савка, Нестор Нижанківський.
Відійшла у вічність акторка львівського театру ім. Заньковецької, народна артистка України Лідія Остринська. Про це повідомила у facebook письменниця та журналістка Леся Кічура.
“Сумна звістка з Театру Марії Заньковецької. Померла народна артистка України Лідія Остринська. Царствіє Небесне. Лідії Анатоліївні було 56 років.
Актриса-заньківчанка з самобутнім «нервом», неповторної глибини мецо-сопрано, — згадують про Лідію Остринську колеги. – Її багатий репертуарний лист нагадує про такі унікальні її ролі, як Кенді Стар в «Польоті над гніздом зозулі», Настасія Пилипівна в «Ідіоті», В’язопуріха в «Історії коня», леді Макбет в «Макбеті», Мотря в «Кайдашевій сім’я», а глядач сьогодні знає та любить Лідію як Одарку в «Сватанні на Гончарівці», Беттіну в «Циліндрі», Надію в «Кризі», Наталю в «Останньому гречкосії», а також як яскраву солістку оркестру театру імені Марії Заньковецької із різноплановим пісенним репертуаром. Крайні ролі актриси – Айлін у виставі «Каліка з Інішмаану» та Циганка у виставі ” Львівське танго”
Прощання з Лідією Остринською відбудеться у вівторок,15 серпня, о 11:00 у фоє театру”.
Учасники Львівського клубу фехтування, Nowości Illustrowane, 1913
Перші вчителі фехтування (метромени) з’явилися у Львові 1749 року в єзуїтській колегії. У 1817-1844 роках на заняттях з фізкультури фехтування викладалося в університеті.
Перший неофіційний гурток фехтувальників у Львові діяв від 1848 р. Потім, у 1878 році, при Академічній читальні у Львові було створено Гурток фехтувальників, який ставив за мету “пробуджувати в людях інтерес до фехтування та виховувати лицарський дух і почуття соціальної ввічливості”. Діяльність цього товариства була короткою і з фінансових причин припинилася.
Тогочасним гуру львівських “д’артаньянів” був майстер фехтування Артур Марі, який на той час перебував у Львові і мав тут приватний зал, де займалися члени Клубу офіцерів і Товариства фехтувальників. Він був внуком француза Мартіна Марі, який був вчителем фехтування у Львові ще наприкінці 18 століття.
1880 року львівські студенти організували школу фехтування при Львівському університеті. Її діяльність підтримувалася протягом двох років за рахунок субвенції Львівської міської ради.
Того ж року відкрилася фехтувальна школа в українському “Соколі”.
Львівський клуб фехтування, який продовжував традиції академічного фехтування, був створений у 1891 році. Клуб знаходився у Львові на вулиці Домініканській, потім його перенесли на вулицю Сикстуську. Клуб діяв до 1903 року.
Учасники Львівського клубу фехтування, Nowości Illustrowane, 1913
Фехтування викладали: Фридерик Дрегер – колишній офіцер артилерії, фехтувальник німецької школи, потім Ян Тиховський та Кароль Бернолак – дипломований майстер фехтування у Інституту військового фехтування у Вінер-Нойштадті, який показав фехтування на шпагах за т.зв. школою Hochterz Parade.
Методика навчання за французькою школою, що поширювалася у Вінер-Нойштадтській школі, базувалася на техніці бою на шаблях з використанням рухів рук від зап’ястя, а порізи робилися реверсом леза.
Видатним фехтувальником, який здобував лаври для львівського клубу, був Казимир Мошинський. У 1896 році на змаганнях фехтувальників-аматорів Австро-Угорської монархії у Відні серед 146 фехтувальників, які змагалися, він кваліфікувався до другого розряду, здобувши срібну медаль. Він був фехтувальником з неймовірно швидкою та впевненою рукою, швидкими рухами та чудовою орієнтацією, енергійним, сповненим бойового темпераменту.
1912 року у Львові з ініціативи інженера Каменобродського та інженера Владислава Маньковського було відновлено Львівський клуб фехтування.
“Уроки фехтування, які давав відомий педагог пан Й. Сілява, йшли в обох напрямках сучасного фехтування, виховуючи адептів цього лицарського виду спорту в італійських та німецьких школах”, – писала у липні 1913 року газета Nowości Illustrowane.
Май Разом з Ігорем Поляковим познімаємо на плівку історичною камерою, однією з колекції Львівського Фотомузею. Учасники фестивалю доторкнуться до магії зйомки на 100-річну камеру і разом проявлять плівку. Як це робили колись і роблять дотепер. Буде ну дуже цікаво.
Корецький замок бачить кожен, хто їде трасою Київ-Чоп повз князівський Корець. Познайомить нас із цією пам’яткою дослідниця історії міста та ініціаторка створення Корецького районного музею Ніла Брухлій.
Йозеф Чарторийський перебудував замок у бароковий палац і мав досить скромний вигляд. “Подібна скромність, яку ми спостерігаємо у зовнішньому вигляді характерна була і для внутрішнього оздоблення палацу. ”- зауважує пані Ніла.
Попри це, Корецький замок називають визначною пам’яткою архітектури України. Він складався з трьох крил та одноповерхового палацу, що не мав аналогів на Волині. Але, на жаль, донині лишилися невеликі фрагменти фортифікаційних споруд.
У вас є можливість почути, яке життя вирувало у цій фортеці колись. Тож слухайте Файний подкаст і досліджуйте історію рідного краю linktr.ee/volyncastles
У випуску йтиметься про: історію древнього містечка та появу замку; архітектуру та інтер’єр Корецького замку; фантастичні краєвиди, що відкриваються із локації пам’ятки.
Проект втілюється ГО Волинська фундація за підтримки Українського культурного фонду.
В суботу, 19 серпня 2023 року, о 12. 30 в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського (вул. Івана Франка, 154 ), в рамках П’ятих Львівських Фото Фестин, відбудеться лекція відомої львівської дослідниці Оксани Середи під назвою “Галицьке кіно: штрихи до історії”.
Бурхливий поступ кінематографа у світі спонукав українські творчі сили взятися за поширення кіномистецтва в галицькому середовищі. У кінематографі вбачався потужний потенціал для популяризування української культури. Українці почали продукувати т. зв. культурфільми – документальні короткометражні стрічки з українського життя і побуту.
У 1930-х рр. у Галичині було знято більше десятка кінострічок. 1938 р. екран побачив перший повнометражний «ігровик», який мав великий успіх. Українство Галичини впритул наблизилося до створення національного кінематографу…
У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
