Пластична паномара Львова Януша Вітвіцького, яка зображає місто у 1775 році
Ми продовжуємо розповідь про долю пластичної до панорами Львова Януша Вітвіцького (початок можна почитати тут), яка лише через 48 років після вивезення її з нашого міста почала демонструватись у Вроцлаві (РП). Львів її так і не побачив…
Але спочатку згадаймо про автора.
Януш Вітвіцький народився у Львові 10 вересня 1903 року в родині професора Владислава Вітвіцького, відомого філософа, психолога, мистецтвознавця, художника і теоретика живопису. Закінчив архітектурний факультет Львівської політехніки і одночасно с університет із спеціальності мистецтвознавство.
Януш Вітвіцький (Janusz Witwicki)
Широка ерудиція дозволила йому наважитись на реконструкцію зовнішнього вигляду Львова часів королівської Польщі, тобто до 1772 року, у вигляді пластичної панорами – макету міста.
У 1946 р. Панораму центральної частини Львова було практично закінчено. Відсутніми були лише макети передмість – Краківського та Галицького. Цікаво, що було відтворено міські оборонні мури і вали, і, найголовніше, зроблено близько 350 макетів різних архітектурних споруд. Реконструкція будівель базувалася на дослідженні архівних матеріалів. Ретельно вивчалося, в які кольори фарбувалися будинки. Так, Галицьку браму Вітвіцький пофарбував у червоний колір, дякуючи знайденому запису в старій архівній книзі видатків, де значилася оплата “за червону фарбу на Галицьку браму”. Особливо відзначалися високим рівнем виконання моделі Ратуші. Катедри, Успенської церкви, Домініканського костьолу, синагоги Золотої Рози, каплиці Боїмів.
Для виготовлення моделей використовували фанеру і грубий картон. Дахи будинків виготовлялися з тонкої мідної бляхи. Моделі скульптур, декор, шоломи веж костьолів та церков, атики будинків – зі свинцю.
Януш Вітвіцький (Janusz Witwicki)
Тоненькі дроти застосовувались при виготовленні балюстрад. А балюстраду на подвір’ї Успенської церкви було виготовлено з олов’яних прутів діаметром 2 мм. Отвори під вікна заклеювалися калькою. В середині будинків знаходилися 1,5-вольтові лампочки, які підключалися до електричної мережі.
Макет Домініканського костьолу було змонтовано з 1943 частин. Мініатюрна модель парадної карети архієпископів мала довжину 18 мм і була виготовлена із срібної відливки, а колеса були встановлені на справжніх вісях. Тому карета могла пересуватися.
А Каплиця Боїмів! Відомо, що на її бічному фасаді від вулиці Галицької є два портрети: Георгія Боїма та його дружини Ядвіги. Ці портрети, зменшені у 200 разів, представлені на моделі Каплиці квадратиками 8х8 мм. Але і в такому зменшенні портрети чудово впізнаються. У них навіть намальовані очі!
Пластична панорама Львова 1775 року Януша Вітвіцького (Janusz Witwicki)
Звичайно, Януш Вітвіцький працював не сам. Навколо нього зібрався колектив колег-ентузіастів чоловік з тридцяти.
Всі працювали безкоштовно. До цієї праці Вітвіцький залучив і свого батька, який намалював олійними фарбами кільканадцять картин, на яких представив різні львівські будинки ХVІІІ століття.
Пластична панорама Львова 1775 року Януша Вітвіцького (Janusz Witwicki), вид на місто і обсерваторію.
Всі моделі зібрані за допомогою металевих шпильок на спеціальній основі, яка відтворювала натуральний ландшафт Львова тих часів.
Цікаво було задумано освітлення: Львів в сутінках, Львів в променях літнього сонця, Львів місячної ночі, Львів у заграві пожежі тощо.
Замість будівництва спеціального павільйону Вітвіцький пропонував використати (після відповідної реконструкції) Порохову вежу на вулиці Підвальній. Грандіозний задум! Але не судилося його здійснити…
Був липень 1946 року. Януш Вітвіцький отримав документи на репатріацію у Польщу разом з родиною – жінкою і двома малими дітьми. Модель Панорами була його приватною власністю, він дістав дозвіл забрати її з собою. Панораму було розібрано на окремі частини і спаковано в шести великих скринях (кожна розміром з тапчан)і кільканадцятьох коробах. 16 липня 1946 року пан Януш вийшов із своєї майстерні з трьома невідомими і більше до дому не повернувся… Труп його знайшли наступного дня в районі залізничного вокзалу. Автор Панорами загинув трагічно при загадкових і до сьогодні не з’ясованих обставинах. Йому було лише 43 роки.
А через два тижні його дружина з дітьми і спадкованою Панорамою виїхала до Варшави.
Краківська брама та монастир Трінітаріїв на пластинчній панорамі Львова Януша Вітвіцького
… Сорок років пролежала Панорама спочатку у Варшаві під опікою професора архітектури Яна Захватовича, а потім (з 1975 року) у Вроцлаві під опікою професора Ольгерда Чернера, директора Музею Архітектури. Але у 1987 році скрині чомусь розпакували і тоді зникли п’ять найбільш цінних моделей: Катедри, Успенської церкви, Домініканського костьолу, Ратуші і синагоги Золотої Рози.
Після цього родина Вітвіцьких забрала Панораму з Музею Архітектури і передала її на збереження до Музею Вроцлавської Архідієцезії. Тут зробили все можливе для її реставрації. Були виготовлені нові моделі Катедри і Ратуші. І ось нарешті 2 лютого 1994 року було підписано угоду між родиною Вітвіцьких і Історичним Музеєм міста Вроцлава.
Юрій СМІРНОВ
Джерело: “Галицька брама”, 1995, червень, № 6. – С. 13.
Проєкт розповідає про життя військовослужбовців ЗСУ, котрі втратили кінцівки на російсько-українській війні. Втратили кінцівки, але не силу духу. Це історія про те, як вони долають себе і повертаються до життя, повертаються до боротьби. Це історія тих – Редагувати дату та час хто вже переміг.
Над виставковим фотографічним проєктом працювали:
Олег Огородник – відомий львівський світливець, з 1991 член Спілки фотохудожників України. В 1995 отримав міжнародне звання AFIAP (художник), а вже в 1998 – міжнародне звання EFIAP (екселенс). З 2004 року є почесним членом Одеської фотографічної асоціації. В 2020 році став Лауреатом премії Василя Пилип’юка.
Ірина Баранська-Вороніна – фотохудожниця! З 2005 року член львівської спілки фотохудожників України! У 2013 році нагороджена бронзою Європи у Чеському міжнародному фотосалоні в категорії ” Портрет” У 2018 році презентувала соціальний проект “Батьки Героїв” У 2023 році з допомогою Національної академії сухопутних військ вперше в історії м.Львова відбулась фотовиставка на військову тему ‘ Герої” у фоє Львівської Національної опери.
Тарас Грень – відомий український військовий журналіст. Брав участь у перших в історії України міжнародних військових навчаннях «Щит миру» у 1994 році. Десять разів у якості начальника та організатора міжнародного об’єднаного пресцентру найбільших у Східній Європі мультинаціональних навчань сухопутних військ «Репід трайдент» з 2011 по 2021 рік. У якості старшого офіцера об’єднаного міжнародного прес-центру та фотографа брав участь у перших Українсько-Польсько-Литовських навчаннях «Три мечі» у 2021 році. Повномасштабне вторгнення зустрів в яксті прес-офіцера штабу ООС. на данний момент проходить службу у Військово-медичному клінічному центрі Західного Регіону.
Софія Легін – музеєзнавиця, учена секретарка Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові. Понад двадцять років працює в галузі музейної справи. Співорганізаторка фотографічних фестивалів Львівські Фотофестини у 2019-2023 роках. Співзасновниця відновленого Українського фотографічного товариства (УФОТО) у 2021 р. Дослідниця історії УФОТО. Волонтерка Львівського фотомузею з часу його заснування.
Роман Метельський – почав фотографувати в 1987 році, відтоді невипускає з рук камеру. В 2010 році заснував сайт Фотографії старого Львова, який на сьогодні входить в десятку кращих фотографічних ресурсів України. В 2021 році став співзасновником та очолив відновлене Українське фотографічне товариство (УФОТО). В 2022 році став засновником та керівником Львівського Фотомузею. Учасник, автор та організатор багатьох українських та міжнародних виставкових фотографічних проєктів.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Львівського освітньо-реабілітаційного центру, Державного Некомерційного Підприємства Центр Комплексної Реабілітації “Галичина”, Військово-медичного клінічного центру західного регіону та Львівського палацу мистецтв.
У суботу, 24 лютого, о 15:00 львів’ян запрошують на благодійну подію, що відбудеться у центральному атріумі Victoria Gardens.
Задля важливої справи – підтримки Третьої Штурмової Бригади Українських Збройних Сил, на одній сцені ТРЦ виступлять популярні українські артисти. Серед них – Віктор Винник «МЕРІ», Бригада ВВ – Вадос Манчестерський, Костянтин Ященко та неперевершена лідерка етно-гурту YAGODY – Зоряна Дибовська.
“Їхні мелодії наповнять простір емоціями та піднесуть дух нашого об’єднаного наміру допомогти тим, хто захищає нашу країну.
Приходьте до нас, щоб разом виразити свою підтримку Третій штурмовій бригаді та показати, що їхній внесок у захист нашої країни надзвичайно важливий для нас всіх. Спільно ми зможемо зробити більше!”, – йдеться в повідомленні організаторів.
Львів – не лише місто Лева, кави та шоколаду, але й центр динамічного автожиття. Тут вирують емоції, народжуються мрії та втілюються найсміливіші задуми. Адже саме на Львівщині, у серці Західної України, б’ється пульс українського автопрому, пропонуючи широкий спектр нових авто на будь-який смак та бюджет.
Якщо ви шукаєте ідеальний автомобіль, який стане вашим надійним партнером у подорожах та пригодах, ми проведемо вас через захоплюючий світ автомобілів, які пропонують найкращі автосалони міста Львів.
Автомобіль Peogeot 2008
Тойота Центр Львів “Діамант”
Для тих, хто цінує комфорт, безпеку та драйв, автосалон Тойота у Львові пропонує нове покоління легендарних Toyota RAV4 у комплектації Active, Toyota Corolla і Camry, Land Cruiser і Land Cruiser Prado. Ці та інші моделі Тойота підкорюють серця любителів стилю та практичності. Завітайте до салону на вул. Кульпарківська, 226, щоб особисто відчути переваги Toyota на власному досвіді. Візьміть участь у тест-драйві та скористайтеся вигідними пропозиціями кредитування і лізингу.
Львів Авто Преміум
Автосалон Lexus Львів на вул. Кульпарківська, 226 – місце, де панує атмосфера витонченості та бездоганного сервісу. Відкрийте для себе світ ексклюзивності і досконалості, де розкішні й елегантні седани ES, кросовери NX, RX, UX, RZ та позашляховики GX, LX вражають вишуканим дизайном, інноваційними технологіями і бездоганним комфортом. Станьте частиною світу Lexus, де на вас чекають унікальні програми лояльності та персональні пропозиції.
Автомобіль Suzuki Vitara
Citroёn Центр Ілта Львів
Офіційний представник Citroёn в Україні, пропонує познайомитися з новими Citroen C4 X, Citroёn C3 та C5 Aircross у комплектаціях FEEL – стильні й комфортні SUV, що втілюють у собі сучасні технології, елегантний дизайн та доступні ціни. Вигідні умови кредитування, trade-in, оригінальні запчастини і сервісне обслуговування – все це чекає на вас в ІЛТА ЛЬВІВ на Городоцькій, 288.
Volvo Car – Львів
Імпері Моторз – справжня Мекка для автолюбителів, де представлений багатий вибір нових авто від одного з кращих світових брендів, який славиться своєю безпекою – Вольво. Знайдіть свій ідеальний автомобіль серед SUV XC40, XC60 та ХС90, седану S90, універсалів V60 і V90 та електрокарів Volvo EX30, EX90 й інших. Довіртеся досвіду Імпері Моторз, скористайтеся вигідними умовами кредитування та відчуйте атмосферу істинної європейської якості й сімейної гостинності. Автосалон знаходиться за адресою: вул. Стрийська, 32-Б, с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області.
Автомобіль Volvo XC60
НІКО-Захід
Офіційний дилер Audi, Subaru, Mitsubishi Motors, Mazda і Fiat в Україні, пропонує широкий спектр надійних, практичних та якісних європейських авто. Великий вибір моделей на будь-який смак та бюджет, гарантійне обслуговування, оригінальні запчастини і європейський рівень сервісу – все це чекає на вас в НІКО-Захід у м. Львів на вул. Липинського, 50-Б.
ГалАвтоСвіт
Відчуйте драйв та емоції від керування Nissan! ГалАвтоСвіт, офіційний автосалон Ніссан у місті Лева, пропонує потужні й динамічні кросовери Juke, Qashqai й X-Trail. Сучасні технології, високий рівень безпеки, тест-драйв, кваліфікована допомога у виборі та кредитуванні – ГалАвтоСвіт відкриває двері у всесвіт динамічних авто. Завітайте до салону за адресою: вул. Городоцька, 306.
Автомобіль Toyota RAV4
Львів – місто, де мрії про нове авто стають реальністю. І ось головні причини, чому варто купувати новий автомобіль саме тут:
Широкий вибір. Офіційні дилери кращих світових брендів представлених у Львові, пропонують широкий спектр нових авто на будь-який смак і бюджет. Ви можете знайти тут як популярні моделі, такі як Toyota RAV4 й C-HR, а також люксові Lexus ES, NX, RX, LX, бюджетні моделі Hyundai Accent і Solaris, нові кросовери Tucson і Santa Fe, нові мотоцикли та квадроцикли Honda, люксові позашляховики й SUV Jaguar F-Pace і Land Rover Range Rover, а також багато інших.
Вигідні ціни. Автосалони Львова постійно проводять акції та пропонують конкурентні ціни на нові авто, а також різноманітні кредитні програми, що робить покупку нової машини доступною для кожного.
Гарантія і сервіс. На всі нові автомобілі надається гарантія від виробника, а авторизовані СТО Львова пропонують якісне сервісне обслуговування, що допоможе вам зберегти ваше авто у відмінному стані.
Ексклюзивні пропозиції. Багато автосалонів Львова пропонують цікаві акції для своїх клієнтів: встановлення додаткового обладнання, подарунки або послуги.
Львів – це не лише місто, це стиль життя. І ваш новий автомобіль – не просто засіб пересування, це частинка вашої особистості. Зробіть правильний вибір, відвідайте один з автосалонів Львова та відчуйте справжнє задоволення від керування!
Щороку, в сильну зливу, тут потоп. Машини заливає по капот, а люди надувають човни та плавають. Яка ж причина підтоплення цього перехрестя і чому її досі не усунули?
Якщо Ви думаєте, що в підтопленні перехрестя Сахарова – Вітовського винні забиті решітки дощоприймачів, засипані стави, новобудови чи зміни клімату – то це не так. Сто років тому тут також підтоплювало.
Затоплення вулиці Сахарова 100 років тому. Більше фото подібних затоплень є тут
Справжньою причиною підтоплення перехрестя вул. Сахарова – Вітовського є замалий колектор нижче по течії. Ним, попри парк Культури та по вулиці Зарицьких, дощова вода з цього перехрестя тече у Полтву . Чомусь, на цій ділянці колектор вдвічі менший, ніж він був до неї, і є після неї.
Ось такого великого розміру є колектор під перехрестям вул. Сахарова – ВітовськогоНа вулиці Зарицьких він звужується до значно меншої, овальної трубиПерехрестя вул. Сахарова – Вітовського затоплює тому, що вся вода не може протиснутися через цей овальний колекторЙдемо овальним колектором по вул. ЗарицькихКолектора під вулицею Зарицьких в поганому статі та вимагає ремонту
Пізніше, коло Стрийського ринку, цей колектор знову розширяється та зливається з притокою Залізна Вода, а потім Полтвою.
Вихід вузького колектора з вул. Зарицьких коло Стрийського ринкуТут вузький колектор розширяється і далі знову йде вже широкийШирокий колектор коло Стрийського ринкуТут також є свої проблеми: труби поперек колектора зменшують його пропускну здатність в зливу
Єдиним ефективним вирішенням проблеми затоплення перехрестя є новий колектор з вул. Вітовського до площі Франка. Він йтиме в паралель з існуючим колектором та збільшить загальну пропускну здатність.
Проектований колектор на вулиці Вітовського. Фото з новин
Чому так не зробили ще за Австро-Угорщини? Тому що тоді, на вул Вітовського, було два ставки. Тож колектор мусіли будували в їх обхід. За Союзу ці ставки засипали та проклали дорогу. Але колектор вже ніхто не переробляв.
Пелчинський став на вулиці Вітовського. Вид з парку Культури. Сучасний колектор йде вздовж дороги, що на передньому плані
Схожа проблема замалого колектора є і на вулиці Торф’яній. Тут також щороку затоплює.
Коло ТЦ «Форум» ми звернули в тунель на вулицю Куліша. Ним ми піднялися до СІЗО що на вул. Городоцькій. Далі була вулиця Гнатюка і наша крайня точка – Гранд Готель.
Вишенькою на тортику став вихід на поверхню прямо коло воріт СІЗО. Охорона там добряче очканула і мало не ввімкнула тривогу 🙂
Карта нашого походуПідземелля коло вулиці СкельнаВулиця Зарицьких. Слизько і швидка течія
Під час нашого походу на вулиці Шота Руставеллі ми виявили значні руйнування колектора. Вода знесла частину бортика і він тепер лежить прямо посеред течії. Страшно собі уявити, що станеться якщо чергова злива понесе цю глибу вниз. В колекторі Полтви прокладено багато труб. Такий дебелий кусок «стіни» запросто може їх перебити. Тому я одразу ж повідомимо про ці руйнування Львівводоканал. Вони пообіцяли і вжили невідкладних заходів.
Зруйнований бортикПройти важко, але не це найгіршеЦей бортик вже зараз суттєво затримує воду. Вона значно вища, ніж має бути і розмиває інші бортикиА якшо буде злива, то бортик полетить вниз і може поламати труби в колекторі та пообривати коріння дерев 🙂
Також, до честі Львівводоканалу хочу зазначити що вони відреагували на мій пост двохрічної давнини. Колектор на вул. Сахарова- Вітовського почистили. Ось фото до і після. Різниця на лице. Дякую Вам! Тепер там можна практично всюди ходити по сухому бортику.
2018 рік. Такою була майже вся дорогаПросто йшли по воді весь часПісля чистки. Йти таким колектором одне задоволенняПісля чистки. Ще б ці нарости зі стін прибрати…Після чистки. Йти таким колектором одне задоволенняХід на ЦитадельТрон Діггера не поприбирали
Я досліджую Полтву от уже п`ятнадцять років. За цей час в голові виросли всякі дурні шаблони та обмеження. Наприклад що не можна ходити по центральному руслу Полтви, бо знесе. Що не можна перейти «до містка» по лівому березі Полтви бо там водоспад. Чи, що не можна пройти «яйце» яке з’єднує вулиці Вітовського і Шота Руставеллі бо там слизько.
Йдемо по центру Полтви. Фото ВаніА я раніше завжди ходив бортиком. Фото ВаніДо них сюдою теж ніхто не хотів йти. Боялися що знесеА тепер це чудовий маршрут!
Молоді дигери взялися руйнувати всі мої старі шаблони! Тарік з Владом перші пройшли «яйце» на вул.Зарицьких. Більше того, Влад з Дівчатами там ще й прокатався як в дігерському квАквапарку!
Наша компанія, протигази щоб продавців в магазині лякатиВідпочиваємо після проходження колектора по вул. ЗарицькихВ молодих дурі багато. Я за ними ледве встигав. А їм же хотілося пошвидше до ларька з Рево 🙂
Влад і Ваня перші пройшли прямісінько по центральному руслу Полтви. Вони не хотіли згинатися на низькому бортику Полтви, щоб не заробити полтвеОхондроз. Та я раніше про таке й подумати не міг!
ПолтвеОхондрозТому Ваня йде прямо по центру!Тому Ваня йде прямо по центру!Спочатку ми не вірили що це безпечно і йшли бортикомА потім перейшли у віру ВаніТут навіть можна зупинитися і переглянути які фоточки виходять
Вперше я йшов у такий складний похід з молодим поколінням дослідників. І мені було дуже приємно що не я їх вів, а вони мене! Хлопці показували мені Полтву по новому.
Початок нашого походуКоли ми вже оділися, то згадали що забули купити батарейки до ліхтарика. Прийшлося йти такЗараз ми під Лем-СтейшинБіля пам’ятника М. ГрушевськомуГоп-Стоп в Полтві: Батарейки – ліхтарики єсть?Вихід назовні біля готелю Жорж
Нашою ціллю було дослідження старих бокових приток. Їх будували ще в середньовіччя і, зараз, вони не використовуються. За Польщі, більшість з них замурували і, таким чином, перетворили на таємничі львівські підземелля.
Вул. Шота Руставеллі. Колись тут був клапан, щоб вода не затікала всередину і в зливу не била фонтаном з унітазу. В Празі такі клапани ще цілі, не згнивші.Я поліз досліджувати стару притоку на проспекті СвободиВона викладена з тесаного каменю і йде в сторону Опери Пасаж
Одна з таких старих недіючих приток знаходиться прямо навпроти Гранд Готелю. Вона йде від перехрестя проспект Свободи – вул. Дорошенка в сторону готелю. Добратися до неї ой як не просто. Та ми змогли 🙂
Ця притока прокладена значно вище за основне русло Полтви і є повністю сухою! В кінці притока засипана будівельним сміттям. Її висота метр, тож можна вільно проповзти туди-назад навкарачки. Довжина притоки тридцять метрів. Дивно, що її всю не засипали під час реконструкції вулиці.
Знаменитий місток через Полтву коло готелю ЛьвівДалі в колектор номер 7 на КулішаВідпочиваємо перед останнім риЕвком 🙂Вузька ділянка коло вул. Дорошенка в кінці сьомого колектораСкарби чи сміття?Тут вгору пішла притока. Ваня мене підсадив і я зміг в неї залізти. А Влад, тим часом, думав про РевоСуха притока в сторону Гранд ГотелюКінець притокиВона засипана піском і каміннямВид з кінця притоки на початокНу все. Тепер на вихід
Ми вже шість годин гуляли підземним Львовом. Троха втомилися. Найближчий відомий нам вихід на поверхню був аж коло ТЦ «Форум». Далеченько йти… Тому ми почали шукати люки поближче. Перший, що відкрився, був люк коло входу до СІЗО “Бригідки”на вул. Городоцькій. Всі решта безнадійно закисли і навіть не рухалися.
Шукаємо вихід нагоруБільшість люків закисли і не відкриваються
Але вилізти нагору було не так вже і просто. Посередині колодязя, як кістка в горлі, висів інший люк! Він сюди колись провалився та застряг, так і не долетівши до низу. Тепер цей люк стирчав поперек дороги та загороджував нам шлях нагору.
Наш вихід на поверхню закриває аж два люкиВид зверху на поламаний люк
Уявіть собі: наша глибина під землею десять метрів. І десь там далеко висять цих «п’ять копійок» над головою. Від цього напів-люку, і вище до поверхні, скоб не було. Тому, щоб вибратися нагору, нам прийшлося стати на цю перешкоду ногами і так дряпатися до виходу!
Якось так ми його перелазили
Люк витримав. Далі ми щосили вперлися руками в інший люк, той що на дорозі. Він відкрився, після чого ми виставили аварійний конус і, лише після цього, вибралися самі.
Давай руку, підстрахую!Ура! Живий!
Начальник охорони СІЗО хотів вже ввімкнути тривогу. Але він виявився нашим читачем. Начальник знав, хто такі дигери і що нічого поганого вони не роблять.
Надворі ніч, мінус два градуси. Ми в тонких гумових костюмах, ще й всі мокрі зсередини. В Полтві було тепло, +18. А тут такий дубак!
Влад морозиться вилазити з теплої каналізації 🙂
Ваня виклкикав таксі та почав стежити за картою. Коли до нас залишалася лише одна хвилин їзди, ми гарячково взялися скидати з себе ці всі брудні костюми. Інакше б нас навіть у вантажне таксі не пустили!
Точка нашого виходу коло воріт СІЗО
Трусячись на морозі в одних лише футболках та термусі, ми швиденько покидали хімзу в багажник і ввімкнули на повну підігрів сидінь. Все, їдемо додому відмиватися і спати. Завтра нам ще завтра летіти через гору Параска на повітряній кулі.
Виглядаємо так наче ми щойно звідти втекли 🙂 Викликаємо таксі щоб завіз нас назад на Сахарова-Вітовського. Там ми залишили нашу машину. Йти пішки не варіант через мороз
Через пів року вхід коло ДЕПО, де ми спускалися, облагородили і зробили доступним для простих людей.
У Львові відкриють вхід у Полтву
Незабаром, кожен бажаючий зможе побачити Полтву на власні очі. В Трамвайному Депо що на вул. Сахарова – Lem Station завершують реконструкцію входу у Полтву. Станом на зараз там вже відновлені стінки колектора та встановлені сходи вниз. По проекту все це закриватиме скляний рухомий люк. Буде красива підсвітка. То ж Полтвою можна буде милуватися як з поверхні, так і спустившись туди вниз.
Тут ведуться роботи по відкриттю входу в Полтву для громади містаВниз йдуть акуратні сходи. Все чисто та культурноЦе “Вулька” – притока Полтви під вулицею Вітовського
В той час як Львівводоканал закриває входи у Полтву бетонними блоками, Lem Station – відкриває. Вони за власний кошт винайняли підрядника та відреставрували «свою» ділянку колектора.
Виявляється, у Львові навіть є спеціальна компанія «Техно-Ресурс» яка спеціалізується на подібних роботах. Вони закачують під бетон оригінальний полімер власної розробки. Він там затвердіває та скріплює все це докупи. Після чого відновлений колектор прослужить ще не один десяток років. За словами Михайла Лемака усі роботи по облаштуванню входу в Полтву буде завершено до кінця 2023 року.
Фото до і після. Скоро тут буде скляний люк з підсвіткоюРаніше сходи тут були повністю зруйновані. Зараз їх відновилиОчевидно, шо по цій руїні ніхто нормально спускатися не міг. І не спускався. А зараз ходити тут одне задоволення.В той час як LEM Station відновлює вхід у Полтву, Львівводоканал – закриваєТам де раніше потрібно було спускатися з екстримом, зараз можна йти в білих тапочках
Станіслав Лем був крутим футурологом, а LEM Station є його гідним послідовником. Як Вам ідея поставити в Полтву теплові насоси та обігрівати ними місто? LEM Station провели моніторинг температури води в Полтві за пів року. Вона становить 14 градусів. А це дуже і дуже багато. Щодня гігакалорії стічних вод гріють ґрунт навколо колектора. А могли б обігрівати лікарні та школи.
Ви тільки не подумайте, що вони пропонують закачувати Полтву у батареї. Тепловий насос це безпечно та сучасно.
Температура в Полтві за добу. Видно шо пік приходиться на вечір. Тобто вранці люди миються менше, а ввечері більше. Зате на вихідних сплять довше і миються ретельніше 🙂Середня температура води 14 градусів. І вона стабільна практично цілий рік.
Мене часто запитують: «скільки ще простоять підземні колектори міста?». Я не беруся давати фатальні прогнози. Проблемні ділянки є як ото на Князя Романа чи під вулицею Брюховицькою. Але все це ще можна відремонтувати. Було б бажання!
Відреставрований колектор під вулицею Вітовського. Вид в сторону вул. СахароваВідреставровані сходи. Остаточний рівень ґрунту ще невідомий. Тому останніх кілька сходинок ще не доробилиДигер схвалює! Якістю робіт я задоволений! Для того щоб відновити бортик на якому я зараз стою робітники спеціально чекали третьої години ночі коли води найменше. І тоді заливали бетон
Після захоплюючих вистав «Казкова історія на Миколая» та «Незвані гості в Країні Світла» творці цих успішних постановок приготували для дітей нову пригоду – «Мавка у Країні Світла, або Незвані гості-2». Прем’єра музичної вистави відбудеться у перший вікенд весни – 2 та 3 березня – в Палаці залізничників «РОКС» (м. Львів, вул. Федьковича, 54/56).
Видовищне танцювально-музичне дійство перенесе глядачів у світ, де добро бореться зі злом. У Країну Світла, де у повітрі витають краса й магія. Там діти зустрінуть улюблену героїню Мавку, яка веде боротьбу проти темних сил, оживляючи світло і надію.
У музично-танцювальній виставі задіяно понад два десятки артистів відомого ТанцТеатру «Життя».
Сцена з танцювально-музичного дійства «Мавка у Країні Світла, або Незвані гості-2»
«Мавка у Країні Світла, або Незвані гості-2» – вистава, яку цікаво переглядати усією родиною. Щоб опісля перегляду поділитися враженнями від побаченого.
– Під час яскравого дійства на сцені маленькі та юні глядачі, як і їхні батьки, зможуть відпочити й відволіктися від непростих буднів, – каже продюсерка вистави «Мавка у Країні Світла, або Незвані гості-2», народна артистка України Ірина Мазур. – Сучасні діти розуміють дуже багато, адже вони щодня зустрічаються зі страшними реаліями війни, в яких Україна живе уже два роки. Говорити з дітьми про війну треба в різний спосіб – і засобами сценічного мистецтва, зокрема. У нашій виставі Мавка бореться із темними силами, і в її боротьбі оживають світло й надія. Так ми показуємо дітям, що попереду – перемога добра над злом, вселяємо в них віру у краще.
Квитки на музичну виставу «Мавка у Країні Світла, або Незвані гості-2» 2 та 3 березня в «РОКСі» доступні онлайн:
У сучасному світі моди, де кожен день з’являються нові тренди, існують речі, які залишаються актуальними завжди. Одним з таких вічних елементів чоловічого гардеробу є кеди чоловічі білі. Це не просто взуття; це заява про стиль, комфорт і універсальність. Чому ж білі кеди PUMA завоювали таку популярність серед чоловіків різного віку? По-перше, вони ідеально поєднуються майже з будь-яким одягом – від джинсів до більш офіційного костюму. По-друге, вони підходять до будь-якої пори року, роблячи їх незамінним елементом гардеробу.
Вибір ідеальних білих кедів PUMA
При виборі цього виду взуття, слід звернути увагу на кілька ключових аспектів:
Матеріал. Натуральна шкіра або високоякісний текстиль забезпечать довговічність та комфорт при носінні.
Підошва. Важливо, щоб вона була достатньо міцною, але в той же час гнучкою і легкою.
Дизайн. Вибір між класичними моделями та більш сучасними варіантами залежить від особистих переваг та стилю життя.
Не менш важливим є вибір розміру. Взуття повинно ідеально пасувати, забезпечуючи зручність при ходьбі та запобігаючи утворенню мозолів.
Як поєднувати білі кеди PUMA з одягом
Білі кеди – це взуття, яке легко вписується в будь-який образ. Ось кілька порад, які допоможуть створити стильний та сучасний лук:
Для повсякденного виходу спробуйте поєднати їх з джинсами slim fit та легкою футболкою або поло.
Для більш елегантного вигляду виберіть чорні чи темно-сині брюки та білу сорочку. Білі кеди додадуть образу невимушеності.
У холодну пору року кеди відмінно виглядатимуть з джинсами, светром та пальто або паркою.
Не бійтеся експериментувати з кольорами та фактурами одягу. Білі кеди дозволяють створювати безліч різноманітних комбінацій.
Догляд за білими кедами PUMA
Щоб ваше взуття завжди виглядало як нове, важливо правильно за ним доглядати. Використовуйте спеціальні засоби для чищення взуття, що підходять для матеріалу, з якого вони зроблені. Регулярно очищайте поверхню від бруду та пилу м’якою щіткою або ганчіркою. Також не забувайте про внутрішню чистку та використання дезодорантів для взуття, щоб уникнути неприємного запаху.
Завершення: Ваш ідеальний вибір
Вибір білих кедів – це вибір на користь стилю, комфорту та універсальності. Вони стануть незамінним елементом вашого гардеробу, здатним підкреслити індивідуальність та додати впевненості у власному стилі. Незалежно від того, чи ви віддаєте перевагу класичному стилю чи сучасним трендам, на сайті ua.puma.com ви знайдете широкий асортимент моделей, що задовольнять ваші потреби та вподобання.
Про рекорди вулиць Львова – найдовша, найкоротша, найвужча тощо – можна з легкістю знайти інформацію. Я ж пропоную подивитись під іншим кутом на наші вулиці і особливо їхні назви.
Вулиця без жодної адреси, але з багатьма назвами
Вулиця Архівна дуже відома і безумовно є туристичною родзинкою міста, але почнемо огляд саме з неї, позаяк вона має багацько назв. Фактично вулиця не має жодного будинку, оскільки вона утворена бічними фасадами кам’яниць, що належать до вулиць Валова та Братів Рогатинців. Давніше називалась Бернардинською, в радянські часи – Архівною. Тепер на ній немає таблички з властивою назвою, зате є багато інших табличок.
Вулиця Архівна. Світлина з часів, коли на вулиці була одна табличка. Джерело: Wikimapia, автор Severyn
Річ у тім, що у Львові раз на рік проводились фестивалі незалежного кіно «КіноЛев». Кожного разу організатори обирали патрона фестивалю і вулицю Архівну умовно називали на честь цього режисера. Нині на двох наріжних кам’яницях прикріплено по сім табличок з прізвищами відомих кінорежисерів. Веб-камери і мегафон з’явились дещо пізніше, але не тільки не зіпсували вид, а навпаки – додали кінематографічного антуражу.
Таблички на вул. Архівній
Вулиці С. Параджанова
У 2012 року на вул. Архівній додали табличку з назвою «вул. С. Параджанова», але цього шанувальникам режисера здалося мало і вони запропонували назвати прохід за вірменською церквою провулком Параджанова. Міська влада на запитання зацікавлених осіб дала офіційну відповідь, що у Львові з 1993 р. є тільки одна вул. Параджанова – на Левандівці, а згідно правових засад у місті не може бути однакових найменувань декількох вулиць. Аргумент не дуже переконливий, адже у Львові є дві вулиці Лісні (на Сихові і на Личакові), а також є вулиця і проспект Шевченка, але про це якось іншим разом. В результаті ідея офіційно назвати безіменний дворик ім’ям режисера не пройшла, але табличка залишилась.
«Альтернативний» провулок Параджанова і існуюча вулиця його імені. Фото провулка з 3pulse.com
Історична плутанина
Сучасна вул. Гетьмана Мазепи з’явилась на мапі міста десь у середині 1970-х рр. і до 1981 р. називалась Топольною, потім вул. Імені міста Печ і нарешті з 1990 р. отримала сучасну назву. Але мало хто знає, що у 1930-40-х рр. вулицею Мазепи називалась сучасна вул. Топольна. І через це виникла плутанина. Тепер, усі хто описує історію вулиці Мазепи, якої взагалі не існувало до кінця 1970-х рр., починають з 1936 р., коли вона отримала «гетьманську назву», потім розповідають, що її двічі перейменовували і ніби то саме їй було відновлено історичну назву. Але це зовсім різні вулиці!
Пропоную поглянути на фрагменти трьох архівних карт. На мапі 1936 р. (мапа тут), якщо придивитись, можна прочитати «ul. Hetmana Mazepy», а на мапі 1944 р. (мапа тут) – «Mazepystr». На мапі 1947 р. (мапа тут) видно, що одразу після війни радянська влада дала вулиці Мазепи нове ім’я – вул. На Збоїща. На усіх картах червоним кольором додатково позначено перебіг сучасної вул. Мазепи.
Фрагменти мап 1930-40-х років
Крім того, я не розумію, звідки взялось слово «топольна», якого немає не тільки в українській мові, але й у мовах наших сусідів (укр. тополе́вий, біл. тапóлевы, рос. тóполевый, пол. topolówy). Також не розумію, яким чином новісінька вулиця Топольна, яка постала посеред полів і пасовищ між Голоско і Збоїщами у середині 1970-х років і вже у 1981 р. була перейменована на вул. Імені міста Печ, дала цілому мікрорайону неофіційну назву, що досі живе серед львів’ян. Припускаю, що пересічні містяни навіть не знають, що Топольна – це невеличка вуличка на Голоско, на яку останнім часом агресивно наступає «нове місто».
Вул. Топольна станом на лютий 2024 року
Невірні переклади з польської мови
Вул. Сміла з 1930 до 1944 року називалась Śmiała. Очевидно якийсь російський урядник зробив кальку з польської мови та й так вже залишилось. Але вірний переклад на українську мову дає нам слово смілива, а не сміла.
Вул. Ліська була названа у 1933 р. на честь видатного львівського історика Ф. К. Ліске, (пол. F. K. Liske) ректора Львівського університету, похованого на Личаківському цвинтарі. У 1950 році радянська влада перейменувала її на Ліську і тепер можна припустити, що вона походить хіба що від польського міста Лісько (пол. Lesko), адже слова ліська відсутнє в українській мові.
Вул. Мирна у 1930-х роках називалась Mierna, тобто Мірна (від міра, міряти). Радянська влада спочатку добре переклала назву (на мапі 1947 р. – вул. Мірна), а потім невідомо коли змінила її на Мирну.
Так само вул. Селянська мала би називатись Сільська, якщо правильно перекласти її стару польську назву Wiejska (Вєйска).
Українська і стара польська таблички на вул. Селянській
Спритні перейменування
Спритними можна назвати такі перейменування, коли заміна однієї або двох букв повністю змінює назву вулиці, хоча це й не дуже помітно. Ось найбільш красномовні приклади таких змін назв:
Коцко В. – Коцко А.
Вшановуючи своїх героїв, радянська влада назвала вулицю іменем Коцка Василя – діяча комуністичного руху в Західній Україні. Після розпаду СРСР у 1992 р. вулиці дали ім’я Коцка Адама – борця за український університет у Львові. Але тільки на двох будинках видніються артистично зроблені Таблички «А. Коцка», решті мешканців, як і владі міста байдуже, то на їх будинках так і залишились радянські таблички «В. Коцка».
Таблички на вул. А. Коцка
Карпінський Ф. – Карпінський О.
Майже усі львів’яни були переконані, що вулицю Карпінського названо на честь польського поета і драматурга Францішка Карпінського, як вона незмінно називалась з 1871 до 1941 року. Після війни хитрі совіти змінили у назві одну букву і перейменували її на честь російського геолога, президента Академії наук СРСР, академіка Олександра Карпінського. 1 лютого 2024 р. Львівська міська рада прийняла рішення повернути вулиці історичну назву (детальніше тут). Зараз на вулиці є таблички тільки з прізвищем – на усіх будинках «Львівської Політехніки» (з гербом університету) і одна на початку вулиці (з гербом міста), але усі без ініціалів (мудро!). На решті радянських табличок запобігливо замальовано навіть прізвище.
Нові таблички
Ґловацький Б. – Головацький Я.
Бартош Ґловацький був учасником антиросійського повстання 1794 р., напевно саме тому вулицю у 1950 р. перейменували. Нового героя вибрали по принципу і вашим і нашим: український мовознавець, етнограф, фольклорист, історик, священник УГКЦ Яків Головацький, у старшому віці перейшов на москвофільські позиції, змінив віру на російське православ’я, виступав проти вживання української мови в літературі й науці і т. д. Це робило його в очах совітів «своїм»… А от в наші часи невідомо, хто з них більше свій…
Менжинський В. – Менцинський М.
У 1950 р. вулицю назвали на честь Менжинського В. – радянського партійного діяча, чекіста, наступника Ф. Е. Дзержинського на чолі ОДПУ. У 1991 р. вона отримала назву вул. Менцинського М. – українського оперного співака.
Тарновський Я. – Тарнавський М.
У 1907 р. вулиця була названа іменем Великого коронного гетьмана Яна Тарновського. У 1944 р. її перейменовано на честь російського полководця Кутузова М., а у 1992 р. – на честь генерала Тарнавського Мирона, головнокомандувача військами УГА.
Вулиця художників
Невелика вулиця Смольського Г., яка з 1892 р. до 1945 р. мала назву Ґроттґера А., потім зовсім недовго – протягом трьох місяців – Васильківського С. і знову Ґроттґера до 1950 р., коли радянська влада раптом передумала і назвала її на честь росіянина Васнецова В. У 1993 р. вулиця отримала сучасну назву – Смольського Г. В усьому цьому найцікавіше те, що усі вищеназвані особи – видатні живописці!
Художники на тлі будинку на вул. Смольського. До ІІ св. війни в цьому будинку був пансіонат «Ґроттґер»
Емоційно-піднесені назви
Таких приємних назв вулиць у Львові досить багато: Весела, Радість, Затишна, Приязна, Мила, Втіха, Розкіш. Серед них найцікавішими є дві останні.
Сучасна назва вулиці Втіха зустрічається тільки на саморобних табличках, натомість назва Утіха була дослівним перекладом назви з польських часів – Uciecha. Немає в цьому жодного гріха, бо обидва слова – і втіха, і утіха – вживаються в українській мові, але, як то кажуть, порядок мусить бути!
Таблички на вул. Втіха
Вулиця Розкіш виявилась дещо цікавішою: по лівій стороні – назва Розкіш, по правій – назва Роскіш (з 13 будинків тільки на двох зустрічається правильна назва, але тільки тому, що люди самі зробили таблички). Як виняток – подвійна назва вулиці на одному з будинків. Складно зрозуміти, як слово «роскіш» вийшло з польської назви вулиці «Rozkosz».
Таблички на вул. Розкіш
Вулиці з назвами місяців
Таких у Львові небагато. Зазвичай ці назви пов’язані з якимись подіями, а оскільки усі вони з’явились у радянські часи, то підпадають під декомунізацію – деякі вже перейменовано, деякі іще чекають змін.
Березнева (колишня, у 1991 р. повернуто історичну назву – Караїмська). Невідомо, з якої рації з’явилась ця назва, але аж ніяк від свята 8 березня, бо така назва у Львові була: у 1945 р. так назвали сучасну вул. Курбаса, а потім чомусь «викинули» її з центру і до 1993 р. так називалась сучасна вул. Кузневича.
Вул.Квітнева (названа у 1950 р., можливо, на честь Квітневих подій 1936 р., більше тут: zbruc.eu).
Пл. Липнева (названа у 1944 р., можливо, на честь 27 липня 1944 року — дати вступу радянських військ до Львова). З ХІХ ст. до 1943 р. площа мала назву Берестейської Унії.
Жовтнева (колишня, перейменована у 1992 р. на вул. П. Дорошенка, радянська назва була дана на честь Жовтневої революції).
Листопадна (названа у 1950 р.). Дивна назва, бо слово листопадний стосується до процесу опадання листя (листопадна рослина, листопадна пора тощо, але не може бути листопадної вулиці). А до календарного місяця стосується слово листопадовий (Листопадовий чин, листопадова пора тощо). Вулиці Листопадові можемо знайти у Тернополі, Добромилі і т. д., проте у Києві та Дніпрі є вулиці Листопадні.
Геометричні назви
Зупинюсь тільки на шістьох, які свідчать, що і серед «наукових» назв не завжди усе відповідає суті. Вул. Кутова цілком логічно названа так через те, що має прямий кут рівно посередині, вул. Ламана теж творить відповідну лінію. Вулиці Проста і Рівна мають здавалось би однакові по-суті назви, але оскільки вони існують з 1928 року, то маємо звернутись до польської мови: слово prosta означає пряма (лінія), слово równa означає рівна (поверхня). А от вул. Півколо (Półkole), яка з’явилась у 1930-х роках, ані тоді, ані тепер не відповідає своїй геометричній назві (див. на мапі вставку „Lwów 1941”). Вул. Кругова має абсолютно невідповідну назву, а вул. Кругла взагалі являє собою незрозумілу криволінійну фігуру з відгалуженнями.
«Геометричні» вулиці на мапі Львова
Сторони світу
Тут усе не гаразд! На півдні від центру міста була вулиця Південна, утворена у 1946 р. Чомусь у 1972 р. її перейменували на честь радянського письменника М. Островського, а у 1991 р. її декомунізували і тепер це вул. Стуса.
Вулиця Північна від 1933 р. була на Замарстинові і відповідно назві знаходилась на північ від центру міста, але у 1950-х рр. її перепланували і змінили назву, а вул. Північна чомусь з’явилась на заході міста між Білогорщею і Холодновідкою.
Вулиця Східна з 1931 р. всупереч логіці пролягає між Замарстиновом і Підзамче, тобто на півночі Львова.
Сторони світу «по-львівськи»
Нелогічна назва
Насправді нелогічних назв є дуже багато, наприклад, ті, що походять від назв міст, але до них не ведуть, як от Київська, Варшавська, Уманська та інші. Але я пропоную звернути увагу тільки на одну нелогічну назву. Вул. Сходова називається так з 1871 року. Можливо там були сходи від вул. Ужгородської до Замкової, бо саме це слово було в основі і польської назви (Schodowa), і німецької (Treppengasse). У наш час це просто покритий травою схил з протоптаною стежкою. Може варто було би зробити там якісь сходи – вони б не зашкодили, тай назва вулиці набула би сенсу.
Вид на вул. Сходову з вул. Замкової
Дивна назва
Вул. Шполянська названа так у 1950 р. Назва здається незрозумілою, а виявляється вона походить від м. Шпола на Черкащині (недаремно поряд є вул. Уманська). Щоправда, все одно незрозуміло, бо якщо від слова школа утворюється прикметник шкільна, то від Шпола вулиця мала би бути «Шпільна». Але виявляється так вже є у м. Шпола – у них усе шполянське: міськрада, ліцей, лікарня, майонез тощо!
Шполянська вулиця у Львові і майонез з м. Шпола
Найдивніша назва
Ніхто з мешканців цієї вулиці не знає, чому її перейменували на вул. Чугайстра. Табличка з попередньою назвою вулиці – Змінна – усе ще висить на початку вулиці.
Чугайстер — міфологічна істота Карпатських гір. Його уявляли як здоровенного діда, від двох до семи метрів у висоту. У нього очі мов сині блюдця, довге волосся та біла борода, тіло його поросло шерстю так, що впізнати у ньому людину дуже важко. За легендами чугайстер не загрожує людині, а навпаки, полює на небезпечних для людей жіночих духів – мавок та поїдає їх. Завдяки повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” чугайстер набув чималої популярності серед народу.
Ілюстрації О. Кульчицької і К. Штанко, приватна табличка та вид на вул. Чугайстра з вул. Т. Шевченка
Треба сказати, що всупереч тому, що сучасна назва присвячена потойбічному створінню, ця малопомітна невеличка вуличка є цілком симпатичною і там живуть дуже приємні люди. Особлива подяка господареві, котрий дозволив сфотографувати його власну табличку «Чугайстра 4».
Напередодні других роковин повномасштабного вторгнення росії в Україну, 23 лютого, о 15 годині, у Львівському музеї історії релігії презентують унікальну виставку плакатів, створених студентами кафедри графічного дизайну Харківської державної академії дизайну і мистецтв (ХДАДМ) під час війни під керівництвом Дари Балашової.
Виставка плакатів «Не Будіть Лихо…» відкриває вікна у захоплюючий світ українських міфів, через які відображають еволюцію української міфології – від глибин минулого до реалій сьогодення.
Анна Жинкіна. Вій
В рамках виставки представлять інноваційні серії робіт, створені за допомогою штучного інтелекту: «Очима ШІ» Анни Жинкіної та диптих «Нестримна небезпека» Олександри Барабанової. Сучасні події України під час війни показано в проєкті Дарії Анісімової «Мандри чорта Василя». З гумором та іронією художниця демонструє свого головного героя, який разом з друзями вирушає в мандри по росії і влаштовує різні розваги, витівки. Привертають увагу триптих «Сучасна українська міфологія», «Вовкулака», «Не буди лихо», «Потерчата», «Вій», «Мольфари серед нас», інші.
Анна Жук. Мольфар
«Виставка «Не Будіть Лихо…» – це більше, ніж виставка, це могутнє послання: «Рано вранці 24 лютого ви розбудили Лихо – ох, дарма… Доброго вечора, ми з України». Тут кожна легенда та кожна міфічна істота стають живим підтвердженням того, що свобода глибоко закодована в нашій ДНК. Ми, поряд із нашими містичними героями, готові обороняти нашу свободу та незалежність, не вагаючись перед будь-якими викликами», – розповідає Дара Балашова.
Отож, запрошуємо на виставку «Не Будіть Лихо…» і оглянути серію плакатів, де містичні мотиви зливаються із сучасною реальністю.
Дитячо-юнацький конкурс декламування поезії Шевченка-2024 приурочений до 210-ї річниці народження Тараса Шевченка та проводитиметься з метою популяризації надбань української культури серед дітей та юнацтва.
Про це повідомив голова Золочівської районної ради Орест Кавецький.
Учасниками можуть стати діти віком до 18 років, в тому числі внутрішньо переміщені особи із наступних громад Львівщини: Золочівська, Поморянська, Глинянська, Бродівська, Заболотцівська, Підкамінська, Буська, Красненська, Радехівська, Лопатинська, Червоноградська, Сокальська, Белзька, Великомостівська, Добротвірська, Кам’янка-Бузька, Жовтанецька та Новояричівська.
Зокрема, учасники поділяються на чотири категорії:
дошкільнята;
молодші школярі (учні 1-4 класів);
діти середнього віку (5-9 класи);
юнаки (учні 10-11 класів та позашкільна молодь, якій не виповнилося 18 років).
Для участі у конкурсі необхідно:
1. Відзняти відеоролик, у якому учасник декламує будь-яку поезію Тараса Шевченка на фоні пам’ятника чи іншого зображення поета.
В описі відео обов’язково вказати ім’я та прізвище, вік, населений пункт та громаду проживання учасника, а також – навчальний заклад та клас, де вчиться учасник (для дошкільнят ця умова – необов’язково).
Автори відео у кожній категорії, які наберуть найбільшу кількість “вподобайок” у Facebook-групі Ініціативи Ореста Кавецького, отримають від голови Золочівської райради сертифікати на суму 10 000 гривень кожнен. Окрім того, переможці та всі учасники будуть нагороджені іменними дипломами за участь в конкурсі.
“Для більшого стимулу участі в змаганні буде ще один переможець. Приз глядацьких симпатій (10 000 гривень) виграє той учасник, який набере найбільшу кількість “вподобайок” серед всіх інших конкурсних груп, проте цієї кількості йому не вистачить для перемоги у своїй категорії”, – зазначив Кавецький.
Конкурс триватиме з 12 лютого до 12 березня. Відео потрібно завантажити до 17:00 12 березня. Голосувати можна до 9:00 13 березня, після чого адміністрацією конкурсу проводитиметься підрахунок голосів для оголошення переможців.
Також Кавецький зазначив, що за правилами конкурсу:
– на відео повинна бути присутня тільки одна дитина, оскільки колективні відео не допускатимуться до участі в конкурсі;
– з однієї сторінки не можна публікувати більше, як один допис, однак правило не розповсюджується на сторінки близьких родичів (батька, мами, рідних братів та сестер, дідуся та бабусі) або опікунів, якщо в сім’ї 2 і більше дітей;
– адміністратори конкурсу мають право не погодити або видалити допис, якщо він порушуватиме стандарти спільноти Facebook;
– адміністратори конкурсу можуть дискваліфікувати учасника за нечесну боротьбу, що полягає у накручуванні “вподобайок” за допомогою фейкових сторінок.
“Прохання перед тим, як готуватися до конкурсу перевірити чи належить той чи інший вірш авторству Тараса Шевченка. Фейкові твори не приймаються до участі у змаганні!” – підсумував Кавецький.
В мережі Інтернет вдалося відшукати альбом із фотографіями Львова 1957 року. Книга з фото була опублікована в місті Чикаго (США).
Львів на фото зробленому із висотиПамʼятник Адама МіцкевичуЛатинська катедраСобор Святого ЮраВхід до Східних ТоргівСкульптура богині ДіаниФонтан «Нептун»Львівська ПолітехнікаДомініканський костелЦвинтар оборонців ЛьвоваАлеї просп. Свободи (колишніх Гетьманських валів)Вулиця Академічна з видом на катедруГоловний павільйон Східних Торгів
Фотоальбом був виданий за сприяння Асоціації львівʼян міста Чикаго у кількості 1000 примірників. Він доступний двома мовами: польською та англійською.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Андрій Содомора – відомий український перекладач й самобутній прозаїк – автор тонких настроїв.
В його перекладі вийшов велетенський корпус античної літератури, від Гесіода, Овідія й Горація починаючи і закінчуючи Верґілієм, Сенкою, Плінієм Молодшим, Есхілом, Еврпідом, Аристофаном, Софоклом, Менандром, Сапфо, Алкеєм, Архілох, Теогнідом та багатьма-багатьма ін.
Андрій Содомора – автор ориґінальних прозових та есеїістичних творів «Жива античність», «Наодинці зі словом», «Під чужою тінню», «Сльози речей», «Усміх речей», «Пам’ять речей» та «Ще раз про любов до свого» та ін.
У серці Андрія Содомори живе вся духовна культура Античності й України, і все, про щоб він не писав, гармонійно переплетено з Античністю.
У Національному шведському музеї військової історії Armémuseum стартував Міжнародний виставковий проєкт «Перехрестя: Швеція – Україна (1000 років). У його рамках КЗ ЛОР «Львівський історичний музей» презентував у Швеції рідкісні експонати, пов’язані з історією України XVII – XVIII ст. Про це повідомили у пресслужбі ЛОР.
Участь у відкритті експозиції взяли Його величність Король Швеції Карл XVI Густав у супроводі Її величності Королеви Швеції Сільвії. Учасників заходу також привітали Президент України Володимир Зеленський, міністр культури та демократії Швеції Аманда Лінд, т.в.о. міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв.
«Ця виставка бере свій початок від археологічних знахідок епохи вікінгів та шлюбу між донькою шведського короля Улофа Шетконунга Інгегерд Улофсдоттер і Великим київським князем Ярославом Мудрим. Згодом історичний зв’язок продовжився в політичних альянсах XVII – XVIII століть, зокрема, у союзі Карла XII з Гетьманом Війська Запорозького Іваном Мазепою, а також у час теперішньої російсько-української війни. В експозиції можна побачити унікальні предмети: золотий перстень союзу чи першу Конституцію України», – наголосили у Національному шведському музеї військової історії Armémuseum.
Цього недільного кавового ранку, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися з вами дослідженням Юрія Бірюльова про мистецьке життя львівських кав’ярень.
Свої дослідження він виклав в улюбленому часописі всіх львів’ян “Галицькій брамі”. Сьогодні пропоную вашій першу частину цих досліджень. Традиційно граматика та стилістика збереження атмосфери.
Невід’ємною складовою частиною «мистецького краєвиду» Львова XIX – початку XX ст. були літературно-художні кафе. Тут часто зосереджувалось життя творчої еліти міста, у безпосередньому спілкуванні митців між собою народжувались нові ідеї та теорії.
Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Німецький письменник-мандрівник Й. Г. Когль, відвідавши Львів у 1841 році, був здивований великою кількістю кав’ярень і кондитерських і стверджував, що у Львові існують кав’ярні, якісніші та елегантніші за подібні заклади будь-якого німецького міста. У своїй книзі подорожніх записів Когль писав, що найкращою у Львові є кав’ярня Вольфа, салони якої в кожну пору дня та ночі переповнені гостями. В середині XIX століття люди творчих професій любили також відвідувати кав’ярню «Віденську» – найстарішу у Львові, засновану у 1829 році. Вона була розташована поблизу кав’ярні Вольфа в центрі щоденних прогулянок львів’ян – на Гетманських Валах, 16 (тепер проспект Свободи, 12), з терасою в бік площі св. Духа (тепер пл. Підкови). Недалеко звідси було й до цукорні Фердинанда Гросса на Гетманських Валах, 6, з кіоском екзотичної конструкції, пофарбованим у всі кольори райдуги. Зробивши пару десятків кроків, можна було потрапити до цукорні Міхала Монне на вул. Театральній, 8, – улюбленого місця літераторів та художників 1850 -1870-х років.
Театр Скарбека (сучасний Театр ім. Марії Заньковецької). Зображення ХІХ ст.
У 70-80-і рокі XIX ст. провідним літературно-художнім «клубом» стала вважатись кав’ярня Ява Добровольського на вул. Краківській, 10. Заснована ще у 1843 році, вона була красномовно прозвана «Пекелко» за «сатанинський» вигляд своїх затютюнованих і галасливих залів. Їй віддавали перевагу перед елегантною «Театральною» кав’ярнею (в приміщенні театру графа Скарбка) всі відомі львівські художники – зокрема, Андрій Грабовський, Парис Філіппі, Леонард Марконі, Теофіл Копистинський. В 1902 році кав’ярня Добровольського закрилась, а будинок, в якому вона існувала, завалився у 1922 році, вбивши два десятки людей. Кращу вдачу мав, дійшовши до наших днів, будинок «Під Лебедем» (вул. Галицька, 10), де в старій кав’ярні Адольфа Маньковського у 1870-1880-х роках також бувало чимало письменників, журналістів, музикантів і живописців.
Іван Труш
Засновані у 1852 р. кав’ярня та ресторан Нафтули Тепфера (вул. Шевська, 12) особливо популярними стали у 1890-і роки та на початку XX ст. В 1901 р. Нафтула передав заклад сину Міхалу, який сам був художником-аматором. За його замовленням живописці Братковський та Піотровський виконали стінні розписи з краєвидами Львова, і в ці зали, як писав один з тогочасних журналістів, «потягнулась гордовита дітвора Аполлона по пензлю, з пелехатими чупринами і гучними голосами». З особливою симпатією М.Тепфер ставився до Івана Труша, якому часто замовляв картини. Ресторан і кав’ярня Тепфера були водночас і художнім салоном, і притулком для незаможніх митців, які розплачувались з власником своїми творами. Велику колекцію картин львівських митців Тепфер подарував у 1907 р. новоствореній міській Картинній галереї.
Будинок Шпрехера, профспілок, Академічна, проспект Шевченка
За прихильність митців з Тепфером конкурував Фрідрих Шнайдер, власник кафе на вул. Академічній, 7. У 1897 р. він розширив і перебудував свій заклад, доручивши Антонію Туху виконати стінні розписи в стилі сецесії. Цей перший прояв нового стилю відразу викликав значне зацікавлення збоку художників, які зробили кав’ярню Шнайдера Меккою для своїх муз. Вони виставляли тут картини і скульптури, бурхливо обговорюючи нові мистецькі напрями. Біля 1900 року кав’ярня Шнайдера стала вважатися найбільш престижною. «Тут гомонів молодий Львів, це був табір боротьби з міщансько-чиновницьким маразмом,… в густому тютюновому димі «бунтівники» грали у більярд, випивали моря чорної кави і молились Сатані», – згадував пізніше літератор С. Василевський. Серед відвідувачів кав’ярні Шнайдера були типові фігури львівської художньої богеми – живописці Казимир Сухульський, Станіслав Дембіцький, Марьян Ольшевський, письменники Ян Каспрович і Габріеля Запольська. У 1912 р. будинок кав’ярні Шнайдера було розібрано. Тепер на його місці – будинок профспілок (проспект Шевченка, 7).
Церква Богоявлення Господнього у с. Кугаєві (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). 20 березня 2014 р. Світлина Андрія Сови.
У 2024 році на Львівщині планують провести реставрацію трьох старовинних церков. Для відновлення пам’яток національного значення планують залучити 13 мільйонів гривень. Про це повідомили в ЛОДА.
«Попри воєнний стан, торік в області нам вдалося провести реставраційні роботи на 6 об’єктах культурної спадщини. У планах на 2024 рік – продовжити відновлювати місцеві пам’ятки архітектури. Розуміємо, що є обмеження видатків, що стосуються реставрації, але сподіваємося, нам вдасться цьогоріч залучили 13 млн гривень на виконання робіт на не менш важливих об’єктах», – зазначила директорка департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОВА Олена Василько.
Йдеться про дерев’яну церкву Богоявлення Господнього у селі Кугаїв та дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, яка є пам’яткою національного значення у селі Кліцько. Ці два об’єкти були збудовані ще у 17 столітті.
15 лютого 1951 року Польща та СРСР уклали в Москві угоду про обмін територіями. Під час її реалізації переселили 32 тис. етнічних українців.
Офіційним ініціатором підписання угоди стала Польща. Прагнула отримати дрібні нафтопромисли Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області, а УРСР натомість пропонувала територію зі “зручним залізничним сполученням” в Люблінському воєводстві. Насправді ж вигідну ділянку Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну, тому не відкидають, що ініціатива обміну територіями виходила з Кремля.
За угодою, площа кожної з територій мала однаково становити 480 км кв. Вона ж передбачала передачу сторонами без компенсацій усієї нерухомості – заводів, майстерень, електростанцій та мереж, доріг тощо. При цьому різноманітне важливе чи стратегічне обладнання власникам дозволялося вивозити. Також урядові уповноважені мали вирішити справу щодо переселення населення.
Території, які підлягали обміну
До 26 жовтня з колишньої радянської території депортували жителів 41 села – переважно бойків. Їх переселили до сіл Одеської, Миколаївської, Херсонської та Донецької областей, де усім знайшли роботу в колгоспах чи на підприємствах. Польське населення з району Сокаля перевезли до Польщі ще в травні 1951-го.
На колишній польській території СРСР отримав залізничні станції Угнів, Белз, Кристинопіль і Сокаль та ряд навантажувальних пунктів. Уже 6 листопада відкрили пасажирське сполучення Львів-Рава-Руська-Угнів-Белз-Кристинопіль-Сокаль та встановили телефонний зв’язок зі Львовом.
Угода призвела до однієї із найбільших змін кордонів у післявоєнній Європі.
Депортацію населення Західної України провели органи республіканських та союзних МДБ та МВС 21 жовтня 1947-го. Увійшла в історію під назвою “Операція “Захід”. Була спрямована на ліквідацію соціальної бази українського визвольного руху. За добу до Сибіру і Казахстану вивезли 77 808 людей.
Деколи в голові, невідомо з якого дива, актуалізуються здається вже назавжди забуті картини минулого, але ось вони раптом оживають на рівні ейдетизму, і ти майже скачеш від радощів, бо що може бути краще, аніж забуте й несподівано віднайдене в закамарках твоїх третинних зон кори. Початок 1960-х років… ножики-цизорики, або «перочинні» складні ножі, як тоді їх називали, продавалися у господарських крамницях за 30, 40 копійок прості металеві білі, і за рубль, два і навіть більше – багатофункціональні з гарною кістяною ручкою.
Для тринадцятирічного пацана найсолодшою розвагою було кидати ножем у дерево чи дерев’яний паркан. Довгі тренування давали результати: спочатку один оберт з двох метрів, потім півтора, два, два з половиною оберти метрів з 5-7, і ніж, просвистівши пару секунд у повітрі, рівнесенько втикається в дерев’яну перешкоду.
Але найбільш жаданою річчю, при погляді на яку аж мурашки йшли по шкірі, були ножі-викидушки. Це зараз такі ножі можна легко замовити на купі сайтів, а років 60 тому вони були річчю забороненою, лише за наявність такого ножа в кишені можна було сісти за дрібне хуліганство. Такі ножі виробляли на зонах, зокрема на знаменитій львівській тридцятці, хоча робили їх теж і на Львівсільмаші, заводі автонавантажувачів, а також на інших підприємствах міста. Зрідка траплялися у Львові й фірмові ножі, фінки, привезені з-за кордону, але це вже був справжній «шик і писк». Та що там казати, такі ножі були річчю сакральною.
Бува тремтячими руками береш у старшого пацана, який тобі довіряє, таку викидушку, легесенько тиснеш великим пальцем на металеву кнопку, і твоя рука млосно здригається, коли з космічною швидкістю збоку вилітає лезо, граючи своїми вбивчими гранями у променях сонця. Але найбіліший кайф, це вже вершина усього можливого – фінка, яка викидає лезо не збоку, а з середини! Доволі рідко, але траплялися й такі ножі. Ну і звичайно щасливими володарями цих неймовірних ножів були хлопці-батяри, тобто тим чи іншим чином пов’язані з кримінальним світом.
Хулігани, які відсиділи «на зоні», були найшанованішими персонами у пацанячому середовищі, я маю на увазі молодших пацанів 50-60-х років минулого століття, вихідців із пролетарських верств. Ми, затамувавши подих, слухали оповіді цих у нашій уяві «героїв», і хотіли бути схожими на них. Адорація і романтизація кримінального світу не нова, батярський фольклор міжвоєнного Львова – найяскравіше про це свідчення.
А у ті, давніші часи були справжні робінгуди, які співчували бідним людям і часто допомагали їм внесками зі своєї здобичі. Про одного з них згадує отець Роман Ганас, парох церкви святого Димитрія на Збоїщах: «На терені Львова і цілої Польщі тоді промишляла відома банда злодіїв і вломників до кас під проводом “гершта” Броня Пастушинського, муляра зі Замарстинова, якого називали “королем касярів Польщі”». Отець Роман зворушливо розповідав, що Броньо показував йому «книжку з нотатками, де були прізвища бідних і немічних осіб, яким він щомісяця виділяв грошову допомогу, ними передовсім були вдови». Але ця епоха батярського романтизму швидко минула.
Прихід по Другій світовій війні до Львова дикої і жорстокої московської тоталітарної влади усе життя перевернув з ніг на голову, це стосувалося також і кримінального світу. Одразу після «визволення» нашого міста тут з’явилися кримінальники з теренів СРСР, і старі львівські батяри, порівняно з ними, направду виглядали освіченими, моральними і м’якими інтелігентами. Вбивства і розбої львів’ян започаткували радянські військовики. Вони мали при собі вогнепальну зброю, і тому почували себе абсолютними господарями міста. Ці нелюди жахливо пиячили, влаштовували бійки, чинили свавілля над місцевим населенням, грабували, вчиняли розбійні напади, нерідко по людях відкривали стрілянину. Таких злочинців – «героїв війни з фашизмом» – суди нерідко виправдовували, або виносили дуже м’які вироки.
Наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років у Львові з’явилися великі групи кримінальних злочинців («зальотні»), яких приваблював незрівнянно вищий рівень життя в західних регіонах України. Серед них особливим нахабством вирізнялися російські кишенькові злодії, які діяли зграями в трамваях, крамницях, на базарах і калічили тих, хто намагався чинити їм опір. Поляки, які займали у кримінальному світі Львова чільні позиції до 1939 року, до кінця 1960-х років, практично вже зникли. Очевидці тих часів пригадують лише стареньких дідусів-поляків, колишніх кишенькових злодіїв.
Історія власне кримінального Львова радянських часів – це окрема історія, але насамперед мені хотілося б розповісти про субкультуру, яку можна охарактеризувати, як вулично-дрібнокримінальну. Від початку 1970-х років львівські хлопці збиралися дворами, а потім – кварталами і районами. У кожному дворі була своя ієрархія: молодші, середняки і старші (старшаки). Надзвичайно цікавим було тодішнє районування Львова, яке створило окрему, небачену до цього топографію міста, і власне з цього розпочну. Не претендую на найповніший перелік хуліганських районів Львова, але основні згадаю.
Отож, найвпливовішими хуліганськими районами Львова вважалися Хрест (район Київської та Енгельса (тепер Коновальця) і Рокс (палац культури залізничників), раніше цей район мав назву Дубки, бо там колись стояли дерева, які згодом спиляли, до Роксу належав також район Привокзальної. Далі був Гроб (район вулиці Тургенєва, нині Героїв УПА, до заводу телеграфної апаратури), потім район Окружної та заводу Львівсільмаш, ще далі – ДОК; разом із Гробом завжди була Штахета (район заводу кінескопів) і ворогували вони зазвичай з Левандівкою.
У районі фонтану навпроти готелю «Львів» на початку вулиці 700-річчя (тепер проспект Чорновола) і вулиці Ботвіна (тепер Куліша) був один із найвпливовіших районів – Бомба, назва якого походить від розташованого неподалік бомбосховища. До впливових районів належали також Замок (район Високого Замку) і Ринок (район площі Ринок). За міським арсеналом в районі руїн синагоги «Золота Роза» розташовувався район Гаражі, бо там раніше стояли приватні металеві гаражі, за готелем «Жоржа» (тоді «Інтурист») був район Каштан (назва від валютного магазину «Каштан»), а навколо будинку № 12 на вулиці Жовтневій (тепер Дорошенка) був район «Двєнка». Деякі райони не мали назви, наприклад, вулиці Калініна (нині Замарстинівська), Пекарська, Ужгородська, окремими хуліганськими районами вважалися й деякі середні школи, наприклад, 19-а школа на вулиці Замковій була сама по собі, а школи 62-а і 87-а належали до Бомби.
Біля зараз неіснуючого кінотеатру імені Зої Космодем’янської на вулиці 17 вересня (нині Січових Стрільців) був район Зоя, або З-під Зої, на Фредра за шаховим клубом була так звана Площадка, де гуртувалися здебільшого єврейські хлопці з 35-ї, 4-ї та 6-ї шкіл. Ще збиралися хлопці у Ботанічному саду університету на вулиці Ломоносова (нині Кирила і Мефодія), також існував район Сад на сусідній вулиці Коцюбинського. Район навколо церкви Юра називали ЮрА з наголосом на другому складі.
Рогачка (чи Рогатка) на початку вулиць Богдана Хмельницького і Волинської була особливим хуліганським районом Львова, де серед робітничих хащ найкраще адаптувалися вульгарні бандити зі Сходу. На вулиці Стрийській поблизу заводу Львівприлад навпроти Стрийського парку був район, який називали Блоки чи Бльоки, це стара польська назва, яка збереглася з 1930-х років, коли тут будували житлові будинки у стилі конструктивізму.
Наприкінці 1970-х років збудували нові спальні райони вулиць Артема (нині Володимира Великого) і Наукової, тож там теж з’явилися свої хуліганські райони: Каліфорнія (між Кульпарківською, Артема, Науковою і Боженка (тепер Княгині Ольги), Квадрат (між Боженка, Артема, Науковою і Стрийською), БАМ (в районі Наукової і Пулюя), Цвинтар (в районі колишнього Кульпарківського цвинтаря на вулиці Радянської Конституції (нині Симоненка). Ці райони не ворогували між собою, а навпаки, за потреби об’єднувалися для відсічі іншим районам.
Найбільш відомими особистостями з хуліганських районів Львова сімдесятих і початку вісімдесятих років минулого століття були Рижий з Хреста, Роберт, Піня, брати Глисти з Двєнки, Вінітуха з Парку, Міня з Зої, Карандаш, Мурза, Куций, Святий з Площадки (причетний до гучної справи викрадення ікон з Вірменського собору, не плутати зі Святим зі Святого Саду), Завіня, Щеблє, Заходило, Птєнєц із Роксу, Валігура з Окружної, Куркач із Гробу, Альфред із Ринку, Білий, Калита, Нікіта з Замку, Салага, Тольман, Береза з Ужгородської, Близнюки, Ванька Наконечний, Соболь. Справедливою людиною у кримінальному світі вважали Артура, він міг розсудити будь-кого у складній ситуації.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Життєвий і творчий шлях Василя Барвінського є найтрагічнішою сторінкою в історії української музики. Видатний український композитор, талановитий піаніст, педагог, блискучий музичний критик, авторитетний музично-громадський діяч у розквіті творчих і життєвих сил був позбавлений усього: батьківщини, свободи, і, нарешті, усього творчого доробку…
Але попри усі намагання ідеологічної машини срср стерти з пам’яті ім’я композитора, музика Василя Барвінського «постала з попелу», його твори в найдивовижніший спосіб віднаходяться, музика звучить і зачаровує слухачів в усьому світі.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
