15 лютого 1951 року Польща та СРСР уклали в Москві угоду про обмін територіями. Під час її реалізації переселили 32 тис. етнічних українців.
Офіційним ініціатором підписання угоди стала Польща. Прагнула отримати дрібні нафтопромисли Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області, а УРСР натомість пропонувала територію зі “зручним залізничним сполученням” в Люблінському воєводстві. Насправді ж вигідну ділянку Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну, тому не відкидають, що ініціатива обміну територіями виходила з Кремля.
За угодою, площа кожної з територій мала однаково становити 480 км кв. Вона ж передбачала передачу сторонами без компенсацій усієї нерухомості – заводів, майстерень, електростанцій та мереж, доріг тощо. При цьому різноманітне важливе чи стратегічне обладнання власникам дозволялося вивозити. Також урядові уповноважені мали вирішити справу щодо переселення населення.
До 26 жовтня з колишньої радянської території депортували жителів 41 села – переважно бойків. Їх переселили до сіл Одеської, Миколаївської, Херсонської та Донецької областей, де усім знайшли роботу в колгоспах чи на підприємствах. Польське населення з району Сокаля перевезли до Польщі ще в травні 1951-го.
На колишній польській території СРСР отримав залізничні станції Угнів, Белз, Кристинопіль і Сокаль та ряд навантажувальних пунктів. Уже 6 листопада відкрили пасажирське сполучення Львів-Рава-Руська-Угнів-Белз-Кристинопіль-Сокаль та встановили телефонний зв’язок зі Львовом.
Угода призвела до однієї із найбільших змін кордонів у післявоєнній Європі.
Депортацію населення Західної України провели органи республіканських та союзних МДБ та МВС 21 жовтня 1947-го. Увійшла в історію під назвою “Операція “Захід”. Була спрямована на ліквідацію соціальної бази українського визвольного руху. За добу до Сибіру і Казахстану вивезли 77 808 людей.
Наталка СТУДНЯ
Джерело: Gazeta.ua
