В неділю, 14 липня 2024 року, о 15 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. Івана Франка, 154) знову зазвучить неймовірний солов’їний спів дівчат етно гурту ЖИВА . Цього разу на садибі лунатимуть Пісні Сили: козацькі, стрілецькі, повстанські. Про це пишуть на сторінці події у фейсбук.
«Спів – як основа, як дихання, як вібрація твого тіла… Є речі – очевидні і добре відчутні, настільки, що ми навіть не задумуємось над їх формулюванням! Вони просто існують!
Спів під гітару у колі друзів, пластові чування при ватрі, коляда з рідними за святковим столом. Молода мати, тримаючи немовля на руках, трепетно і ніжно, співає свою першу колискову… Так наче хоче зігріти його подихом… Так наче хоче захистити від усього злого… Так наче її любов ниткою світла зв’язує її серце із серцем дитини …
Спів – як світотворча сила… Відроджує землю, зростає травою, квітне папороттю, поєднує пару, оплакує втрату, зцілює любов’ю
Запрошуємо Вас, друзі, на коло співу у Музей Михайла Грушевського, будемо черпати сили із коріння нашого роду!!», – діляться дівчата із етно гурту ЖИВА
Пластунки з Дрогобича відвідують рідного брата Івана Франка Захара та поетового братанка Гриня. Нагуєвичі, листопад 1924 р. Світлина опублікована: Сова А. Печатка 36 пластового куреня імени Людмили Старицької-Черняхівської у Дрогобичі, 1920-ті рр. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2024. – Чис. 2 (214). – С. 48–49.
Упродовж 1920-х рр. у Дрогобичі існували курені Українського уладу пластунів юнаків (УУПЮ): 18 пластовий курінь імені Івана Франка, 27 пластовий курінь імені Івана Сірка, 31 пластовий курінь імені Софії Галечко, 36 пластовий курінь імені Людмили Старицької-Черняхівської, 53 пластовий курінь імені Дмитра Вітовського, 67 пластовий курінь імені Марти Борецької. Крім того діяв 6 курінь Українського Уладу Старших Пластунів імені Дмитра Вітовського. Кожен з цих пластових підрозділів мав свої печатки.
Печатка 36 пластового куреня імені Людмили Старицької-Черняхівської у Дрогобичі. 23 листопада 1925 р. – 18 жовтня 1929 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Дівочий 36 пластовий курінь імені Людмили Старицької-Черняхівської закладений 1923 р. у Дрогобичі при гімназії “Рідної школи”. Збереглася коротка історія куреня від заснування до 24 грудня 1925 р., укладена курінною Степанією Веселою та писарем Мирославою Тустанівською. Документ завірений курінною печаткою та штампом коша українських пластових куренів у Дрогобичі із зазначенням дати – 26 грудня 1925 р. З огляду на інформативність наведу повний його текст:
“Дня 6.ІІ.1922 р. відбулася перша пластова збірка в ґімназії, де о. Венгринович пояснив ідею Пласту. На цих сходинах вибрано команду мужеського полка, полк цей поділено на 2 сотні а кожду з них на 4 чети. В склад мужеського полка входила дівоча чета. Коли цей Полк Верх[овна] Пласт[ова] Рада затвердила і надала йому патрона Ів[ана] Франка та число ХVІІІ. дівоча чета під проводом своєї четової Олени Коржинської уч[ениці] VІ. кл[асу] входила як V. пл[астова] чета до І. сотні.
Чету поділено на два гуртки. Перший оставав під проводом Олени Собчук уч[ениці] ІV. кл[асу] ґімназ[ії] і Степанії Веселої уч[ениці] ІІІ. кл[асу] ґімназ[ії]. На сходинах вправлювано пластове знання, так що деякі поздавали І. пл[астовий] іспит.
По уступленню тов[аришки] Коржинської Олени, яка перенеслася до иншого заведення вибрано четаркою тов[аришку] Собчук Олену, з двох гуртків устроєно один гурток. В 1923 р. праця в гуртку полягала на робленню прикрас на деревце, з яких зроблену виставу в Укр[аїнській] молочарні на спродаж. В падолисті тогож року держали товаришки дижур та вінець, на святі за поляглих героїв. В грудні засновано спільно з ХVІІІ. Пл[астовим] Полк[ом] пластову крамницю та устроєно пластову ялинку. Товаришки які мешкають на селі ходили по коляді на Пласт а зі зібраних грошей післали ми 1 доляр на “Молод[е] життя”.
Печатка 36 пластового куреня імені Людмили Старицької-Черняхівської у Дрогобичі. 23 листопада 1925 р. – 18 жовтня 1929 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Опікуном нашим і ХVІІІ. пл[астового] полк[у] був о. Венгринович але з браку часу порадив нам вибрати собі опікунку в особі В[исоко]П[оважаної] Пані Собчукової жену директора Укр[аїнської] ґімназії.
Небавом о. Венгринович подякував за опікунство ХVІІІ. пл[астовому] полк[у] і полк вибрав собі опікуном Проф[есора] Іваненка Михайла. Тому що дівоча чета не могла після пласт[ових] законів оставати на дальше в злуці з муж[еським] полком постановили товаришки написати до Верх[овної] Пл[астової] Ради і просити о затвердження їх яко осібний жіночий полк.
Затвердження однак не скоро надійшло а товаришки тимчасом крім перероблюваного матеріялу пластового на сходинах малювали картини і програми які спродавали на забавах та концерті в честь Т[араса] Шевченка. Дня 20.ІІ.1924 р. прийшла відповідь якого Окр[ужна] Пл[астова] Рада прилучила ґімназіяльну частину до частини ХVІІІ. Пл[астового] Полк[у] в Семінарі.
Тому що В[исоко]П[оважана] П[ані] Собчукова уступила з опікунства жіноча частина дня 7.ІІ.1924 р. вибрала собі опікункою В[исоко]П[оважану] П[ані] Софію Венгринович. Праця в гуртку почала дальше течи своїм руслом. В[исоко]П[оважана] опікунка письменно і устно переконала Окр[ужну] Пл[астову] Раду, що дівоча частина при ґімназії не може належати до ХХХІ. пл[астового] пол[ку] бо управа обох шкільних заведень на це не годиться. Частина дістала домівку в ґімназії де зложила своє майно та займалася прикрашенням її, управляла також городчик перед ґімназією.
Дня 8.VІІІ.1924 р. затвердила Верх[овна] Пл[астова] Ком[анда] самостійну жіночу частину яко ХХХVІ Пл[астовий] Пол[к] ім[ени] Людмили Старицької-Черняхівської, з зеленою краскою полка. В[исоко]поважана опікунка небавом уступила з браку часу а Полк вибрав собі опікуном о. Венгриновича Степана.
о. Венгринович приготовляв товаришок до виступу на пл[астовому] фестині всіх трех полків. 29 падолиста відбулася пластова пластова прогулька до Нагуєвич родинного села Ів[ана] Франка, де товаришки враз з рідним братом і братанками Івана Франка спільно відфотоґрафувались.
Коротка історія 36 пластового куреня імені Людмили Старицької-Черняхівської у Дрогобичі від заснування до 24 грудня 1925 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.Коротка історія 36 пластового куреня імені Людмили Старицької-Черняхівської у Дрогобичі від заснування до 24 грудня 1925 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
В місяці жовтні відбувся І. пласт[овий] іспит та присяга 13 товаришок перед прапором VІІІ. Пл[астового] Кур[іня] зі Стрия, тогож місяця Окружна [Пластова Рада] провірила діяльність куріня. В місяці грудні засновано гурток новичок під проводом Олени Дроздовської і научний гурток світливців разом з ХХХІ. пл[астови] кур[енем] який провадив о. Венгринович. 29.І.1925 р. відбулася реорґанізація в куріні, утворено три гуртки та гурток новичок.
Товаришки приготовляли експонати на пл[астову] виставку до Львова. З куріня посилано місячні хроніки до пл[астової] часописи “Ватра” якої видавництвом займався ХVІІІ. Пл[астовий] Кур[інь].
Тов[ариш] кошовий приходив до куріня на провірку діяльности пластової в куріні. Весною устроїв курінь прогульку на Гірку та до Бубнища на Окр[ужну] Пл[астову] Стрічу.
Перед вакаційними феріями відбувся на ґімназ[ійному] подвірю величавий фестин, устроєний спільно всіма трема пласт[овими] курінями в Дрогобичі. Дохід около 250 золот[их] розділено на вакаційні оселі для пласт[унів].
Спільно з ХХХІ. пл[астовим] кур[енем] товаришки які остали в Дрогобичі утворили вакаційний гурток. Деякі поїхали до пл[астового] таборув Корчині який тривав від 15.VІІ. – 6.VІІІ.
Вакаційний гурток і тов[аришки] з табору брали участь в другій обласній стрічі Бубнище – Маківка.
В місяці вересні курінь відбув прогульку до Трускавця, а в місяці жовтні відбувся І–ІІ. пл[астовий] іспит. Дня 10.ХІІ. переведено реорґанізацію в куріні, утворено ІІ. гуртки та твориться гурток новичок, якими займається тов[аришка] Весела Степанія”.
У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові виявлено одну печатку 36 пластового куреня імені Людмили Старицької-Черняхівської. Упродовж 23 листопада 1925 р. – 18 жовтня 1929 р. її зображення фіксується на п’ятнадцяти документах.
Найраніший відбиток печатки датується 23 листопада 1925 р. Він міститься на звіті куреня за період від 15 квітня до 15 вересня 1925 р. З документу дізнаємося про те, що до курінної команди входили: Степанія Весела (курінна), Мирослава Тустанівська (писар), Марія Чижович (суддя), Олімпія Попович (скарбник). Курінь мав три гуртки: “Орлиць”, “Серен”, “Перепилиць”. Курінь налічував 30 членів, з них 2 розвідчиці, 21 учасниць, 7 прихильниць. 28 червня відбулися кошові сходини. 15 липня 2 членкині виїхали до пластового табору, який проходив у с. Корчині. 4 членкині були делеговані 2 серпня на обласну стрічу.
Печатка 36 пластового куреня імені Людмили Старицької-Черняхівської у Дрогобичі. 23 листопада 1925 р. – 18 жовтня 1929 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Інші відбитки печатки 36 пластового куреня імені Людмили Старицької-Черняхівської фіксуються на звітах за 1925–1929 рр.
КАТАЛОГ
Матеріал: фіолетове, чорне чорнило.
Форма: кругла.
Розмір: 35 мм.
Зображення: трипелюсткова лілея з Тризубом.
Леґенда: ХХХVІ. ПЛАСТ. ПОЛК ім. Л. ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ у Дрогобичі.
Датування: 23 листопада 1925 р. – 18 жовтня 1929 р.
Література:
Сова А. Печатка 36 пластового куреня імени Людмили Старицької-Черняхівської у Дрогобичі, 1920-ті рр. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2024. – Чис. 2 (214). – С. 48–49.
Автор висловлює подяку Ользі Свідзинській за надану світлину.
12 липня минуло 95 років з дня народження Мирона Яціва – графіка, дизайнера, педагога. Професійна біографія мистця розпочалася з другої половини 1950-х років, а завершилася 19 березня 1996 року, на вершинах його творчого піднесення.
Мирон Яців у молоді роки
Найбільш плідним на відкриття став завершальний період життя, коли були створені знакові історичні та етнографічні цикли станкової графіки, а також вийшли друком оформлені ним понад 50 найменувань книжкових і газетно-журнальних видань.
Мирон Яців. Обкладинка до А. Лотоцького Кужіль і меч. Історичні повісті для юнацтва. Львів, 1991
Ці, як і інші галузі графіки і дизайну (зокрема оформлення експозицій музейних закладів, створення проєктів українських державних грошових знаків, логотипів культурно-громадських інституцій, національних військових одностроїв та комплексу атрибутики армії Незалежної України, афіш культурних подій, екслібрисів тощо) були підпорядковані глибоким патріотичним переконанням та успадкованому національному виховному ідеалу автора.
Мирон Яців. Обкладинка до книги Б. Лепкого З-під Полтави до Бендер. Крутіж. Львів, 1991.
Мирон Яців вважався одним з кращих «композиторів» – візіонерів пластичної форми. Його цікавість до малярства і графіки проявилася ще в 1930-х роках, коли батько Ілько – отець-парох села Голешів поблизу Журавна та мати Іванна, з дому Левицьких – передплачували йому, старшій сестрі Романні та молодшому братові Любомиру, львівські дитячі часописи.
Мирон Яців. Обкладинка до книги О. Назарука Осмомисл. Українська історична повість з 12 століття. Львів, 1991.
Зі сторінок цих видань маленький Мирон відкрив для себе майстерність видатних ілюстраторів-модерністів – Павла Ковжуна, Миколу Бутовича, Едварда Козака, Петра Андрусіва, Святослава Гординського, – творча уява яких закріпилися в його свідомості та надалі стимулювала прагнення стати художником.
Мирон Яців. Обкладинка журналу Літопис Червоної Калини. Львів, 1992.
Упродовж 1954-1960 років він навчався на відділі художньої обробки дерева Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Серед профільних мистецьких педагогів вирізнилися Роман Сельський та Михайло Курилич. З останнім пов’язала його щира дружба вже на педагогічній ниві, зокрема при розробці однієї з базових навчальних дисциплін «основи композиції» – свого роду «переднього фронту» відстоювання права студентів на творчу свободу, на противагу нав’язаному міністерськими чиновниками під уклін московським зверхникам ідеологічному канону соцреалізму.
Мирон Яців. Обкладинка книги А. Крушельницького Дужим помахом крил. Том 1. Львів, 1992.
Від початку 1960-х років індивідуальна творчість, робота над колективними замовленнями з оформлення громадських інтер’єрів і музейних закладів та викладання синхронізувалися в активному поступі Мирона Яціва. З початком 1970-х років починає формуватися авторська концепція форми, що закріплюється естампною технікою ліногравюри. Значимими стали твори «Дитячий хор», «Щедрі дари», «Contra spem spero!» (за однойменним твором Лесі Українки), «Львівські силуети. Бароко».
Мирон ЯЦІВ. За мотивами стрілецької пісні. Поч. 1990-х років. Кольорова ліногравюра
1979 року художник започатковує ряд історичних циклів – графічних реконструкцій портретів давньоруських князів та гетьманів Запорозького Війська Святослава, Володимира Мономаха, Ярослава Мудрого, Ярослава Осмомисла, Данила Галицького, Богдана Хмельницького, Северина Наливайка, Петра Конашевича-Сагайдачного, Івана Підкову та ін. Шукаючи образно-символьний ключ до кожної персоналії, автор студіював доступну наукову літературу, як і заборонені тоталітарною московською владою в Україні історичні джерела, студіював музейні артефакти, синтезуючи їх у лаконічній мові графічних творів.
Мирон ЯЦІВ. Тривога. 1990-і роки. Чорна туш, охра
Розвиваючи цю методологію, він створив оригінальні репрезентативні портрети видатних українських мислителів Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, ректора Болонського університету медицини й вільних мистецтв Юрія Дрогобича, композиторів Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя та ін.
Мирон Яців. Обкладинка книги Ю. Горліса-Горського Холодний Яр. Львів, 1992.
У середині 1980-х років тематичний діапазон графіки Мирона Яціва ще більше розширився завдяки циклам архітектурних ансамблів Львова, етнографічних сцен, мотивів сучасного життя міста тощо. Тоді ж чималого значення автор надавав інших жанрам графіки, найперше книжковим знакам, а також ілюстраційним циклам до творів Івана Франка «Коваль Бассім», «Лис Микита» та ін. Працював, крім ліногравюри, в естампній техніці літографії, а також в акварелі, гуаші, рисунку тушшю.
Мирон Яців. Обкладинка до книги Життя і смерть полковника Коновальця Ямниця. Львів, 1993.
Свою майстерність вдосконалював шляхом вивчення стилістики видатних мистців минулого, ретельно копіюючи твори Олени Кульчицької, Георгія Нарбута, Павла Ковжуна, Роберта Лісовського, Едварда Козака та інших яскравих постатей мистецького конгломерату 1920-1930-х років Ар деко.
Мирон Яців. Обкладинка книги Вбивство Степана Бандери. Львів, 1993.
З кінця 1980-х років мова його графіки збагачується й розширюється тематично. Тоді Мирон Яців повернувся до деяких історичних тем минулого, по-новому інтерпретуючи галерею портретів національних провідників. Широкого резонансу в інтелектуальних колах Львова набула його перша персональна виставка з нагоди 60-літнього ювілею.
Мирон Яців. Степан Бандера. Поч. 1990-х років. Папір, туш
На твори мистця звернув увагу знаний письменник, головний редактор місячника «Дзвін» Роман Федорів, який запросив Мирона Яціва до співпраці. Така пропозиція додала художникові ще більшої мотивації, що реалізувалася в багатьох десятках новаторських творчих робіт: обкладинок та елементів графічної оздоби сторінок цього журналу, часопису «Літопис Червоної Калини», а також книжкових серій цієї видавничої корпорації.
Мирон ЯЦІВ. Проєкт українського державного грошового знаку. Поч. 1990-ї років. Акварель, гуаш.
Захопившись працею, Мирон Яців в першій половині 1990-х років виконав і власні пропозиції щодо відновлення часописів, на яких виховувався в дитинстві – «Світ Дитини» і «Малі Друзі». Тоді ж він створив не менш унікальний цикл творів на сакральну тематику, а також взяв участь у всеукраїнському конкурсі на створення проєктів українських державних грошових знаків – гривні. В еквіваленті графічного стилю художник став носієм української ідентичності – як в трактуванні символічних сцен, так і в культурі шрифтового вислову.
Мирон Яців. Обкладинка книги Галицько-Волинський літопис. Львів, 1994.
Сьогодні, коли Українці героїчно боронять свою землю від російського агресора, творча спадщина художника набуває нового ідейно-естетичного звучання. Далеко не всі його праці початку відновлення Української Державності є доступними для огляду.
Мирон Яців. Обкладинка книги Р. Федоріва Єрусалим на горах. Львів, 1993.
Після безсмертних творів 1940-х – початку 1950-х років Ніла Хасевича книжкова і газетно-журнальна графіка Мирона Яціва розвиває уже класичну тему «Україна в боротьбі» на ствердження сили Національного Духу та наближення Перемоги над кровожерливим ворогом.
Залишки підірваного пам'ятника Євгенові Коновальцю нині експонуються на подвір'ї його Музею-садиби у Зашкові, як німий докір тоталітарній машині
Пам’ятники Степану Бандері в селищі Старий Угринів і Євгену Коновальцю у селі Зашків підірвали невідомі в ніч на 10 липня 1991 року. Акцію здійснили за наказом Міноборони СРСР.
Уперше монумент Степанові Бандері в рідному селищі підірвали в грудні 1990 року. Другий встановили на 50-ту річницю проголошення Акту відновлення української державності – 30 червня 1991-го. Він простояв лише 10 діб.
Уночі його чатували охоронці – місцевий мешканець Ярослав Турчиняк та член СНУМу 21-річний Василь Максимчук. Раптом на них напали шість озброєних чоловіків у маскхалатах.
За свідченнями охоронців, одного із них ударили прикладом, а Максимчуку вистрілили в груди, тяжко поранивши. Коли закладали вибухівку, тримали обох під дулами автоматів. Після підриву вилетіли з селища на ґвинтокрилах.
В УКДБ провели розслідування. Згідно з його висновками, пам’ятник Бандері підірвали офіцери Прикарпатського військового округу. Виконували накази Міністерства оборони СРСР і особисто Дмитра Язова – міністра оборони і одного із організаторів майбутнього серпневого путчу. Сам Язов відхрещувався від таких наказів. Пізніше стало відомо, що радянські військові та спецпризначенці мали нищити в Західній Україні символіку, що стосувалася періоду національно-визвольної боротьби.
Попри усі факти та наявність доказів, виконавців не назвали та не притягнули до відповідальності. Пам’ятники відновили незабаром, уже в незалежній Україні.
Янівський став і панорама Янова http://if.lviv.ua/istoriya/
Минулого тижня ми знайомили читачів Фотографій Старого Львова про літній відпочинок львів’ян у Страдчі. Сьогодні ж, навздогін, пропонуємо прочитати дотепний фейлетон про підльвівські купелі авторства Галактіона Чіпки, опублікований у газеті “Діло” (№ 157 від 14.07.1939 р.).
Нагадаємо, що Галактіон Чіпка – це псевдонім Романа Купчинського під яким він, як співробітник редакції газети «Діло» у 1924—1939 рр. друкував фейлетони у постійній рубриці «Відгуки дня”. Згодом підготував книжку цих фейлетонів, але її виходові перешкодила війна.
Сподіваємося, що фейлетон покращить нашим читачам настрій та додасть усмішки. Текст, традиційно подаємо оригінальним.
Роман Купчинський
ВІДГУКИ ДНЯ. ПІДЛЬВІВСЬКІ КУПЕЛІ.
Хтось десь колись сказав до мене:
– Якби Львів мав ріку був би найкращим містом у світі.
Було в тім багато переборщення, але дещо правди також. Напевно Львів мав би претенсії до визначної краси, якби Полтва змінила пол і стала Дністром чи Сяном. Кажуть, що пів віку тому був проєкт підсилити води Полтви допливами Верещиці і ще котроїсь річки. Але проєкт вимагав стільки само грошей що великий театр і батьки міста рішили замурувати Полтву, а на ній поставити домівку Мельпомени. Не вийшло з цього нічого путнього: Полтва запалася під землю, а домівка Мельпомени теж падає щораз нижче.
Львівський оперний театр (з колекції Софії Легін)
Брак водних розкошів каже львовянам шукати їх поза мурами міста і випихає їх у прекрасні околиці Львова: Брюховичі, Винники, Маріївка, де, щоправда, нема води, але є тінь у гущавині біля лісів. Хто конче наважився на водні вражіння, той їде до Мшани, а завзятіші пливаки аж до Янова, чи як останніми часами до Страдча.
Курорт “Маріївка” на дорозі зі Львова до Винник. Фото кінця XIX ст.
Здибав я саме нині одного в таких земноводних сотворінь.
– Ви були в неділю в Янові?
– Ах, той Львів! Таке мале місто. Кроку не зробиш, щоби люди не знали. Ще може скажете з ким?
– Це ваша особиста справа. Я не думаю розбивати домашніх огнищ. Але мені цікаво, яка там купіль?
– Не знаю, про котру вам іде: в ставі, чи в поїзді?
– То тепер у поїздах до Янова завели лазнички?! Я не знав…
– О, так. Незвичайно прості, але дуже «паковні». За короткий час усі пасажири викупані і що найцікавіше вимасовані.
– Ви жартуєте, а я на серйо.
– І я також. Уявіть собі: викупається чоловік у янівському ставі, походить трошки по сосновім лісі, подихав сільським повітрям, часом янівського меду на прощання покушає і відсвіжений вертається у Львів. Ви знаєте підльвівські поїзди в літі. Дирекція залізниць дбає за спортову заправу своїх мешканців, не хоче, щоб заниділи в вигодах та безділлі. І тому в літі вмисно дає менше ваґонів. Рахує пересічно сто людей на ваґон з тим, що менше вартісні життєво одиниці відпадуть, чи дістануться під колеса парової історії. І можна сказати, добре рахує. Коли надійде поїзд, товпа прогульковців кидається на нього як здемобілізована армія. Нема тоді брата, свата, приятеля, є тільки товаришка прогульки і жажда дістатися до ваґону.
Верещиця, біля 1930 року
Ріжно та процедура відбувається – залежно від обставин і характеру. Люди скриті і несмілі пролазять попід ноги, боєві типи пробиваються ліктями, а помислові лягають іншим на голови і дають себе занести до вагону. Нездатні життєво громадяни зараз по першім кровавленні з носа, чи по втраті першого-ліпшого зуба відступають і ждуть змилування начальника стації. Декотрі навіть голосно мріють, що має прийти додатково два вагони, 40 людей, або 6 коней. Але це лишається тільки фантазією, а вони самі лишаються на двірці.
Янівський став (відпочивальники) http://if.lviv.ua/istoriya/
Коли поїзд відповідно напханий – тоді кондуктор пробує замкнути бодай що десяті двері. Але швидко зневірюється і дає знак до відїзду. Поїзд три рази пробує рушити, хропе, стає дуба, фиркає копитами – вкінці рушає і тоді починається купіль. Заки доїдете до Львова (20 км. – 3 години) ви мокрі як хлющ. А вимасовані так, що потім три дні кожна кістка окремо ходить.
Янівський став http://if.lviv.ua/istoriya/
– А яка була купіль у Янові?
– Думаю, що дуже добра. Я особисто в неділю не купався, але запитайте Коткевича. Він, здається… Хоч, ні Він також не купався. Спитайте Михалюка… Зараз… ні! Він також ні. Зрештою напевно хтось вам скаже, бо імовірно були такі…
Неймовірно романтична подія від півфіналіста “Голосу країни-12”! 14 серпня на даху !FESTrepublic із сольною програмою виступить український співак Максим Бородін. Початок концерту о 19:00, повідомили організатори VINIL concert agency.
У супроводі музикантів Максим Бородін виконає найкращі пісні, які вже стали хітами – «Якби не ти», «Не відпускай», «Скажи мені», «Моя країна», «Зозуленька» та багато інших, а також авторські версій відомих українських композицій.
Особливої атмосфери додасть локація, де й відбудеться подія: просто неба на даху !FESTrepublic та із неймовірно красивим видом на нічне місто.
Організатори зазначають, що Максим Бородін вразить усіх своїм потужним голосом та здатністю донести найглибші почуття через музику.
“Запрошуємо на незабутній концерт талановитого Максима Бородіна на даху під зорями! Це буде вечір, наповнений чарівною музикою та магічною атмосферою, тож встигніть зайняти найкращі місця!” – кличуть на концерт організатори VINIL concert agency.
В суботу, 13 липня 2024 року, у день уродин видатного українського композитора Мирослава Скорика, о 10:30 пройде покладання квітів до його могили на Личаківському кладовищі. На спомин про маестро відбудеться богослужіння.
Мирослав Скорик є патроном Львівської національної філармонії, що названа його ім’ям з 2021 року. Серед митців, що стали класиками української музики, він займає особливе місце (1938–2020): це композитор, теоретик, педагог непересічного масштабу, чия творчість — від вокальних мініатюр до симфонічних поем — має формотворче значення для національної культури.
13 липня о 18:00 Академічний симфонічний оркестр під орудою диригента та генерального директора Володимира Сивохіпа презентує програму-присвяту митцю. Символічно, цей вечір є закриттям сезону філармонії на вулиці Скорика. Попри злочинні дії країни-агресора, 121-й сезон став доленосним для Львівської національної філармонії. Попри обстріли та блекаути філармонія щотижня запрошувала слухачів до своєї зали, а артисти та колективи філармонії дарували ще більше емоцій, таланту, надії, ще більше знайомили слухачів усього світу з українською музикою.
Фото з сторінки Державного природничого музею НАН України
Сьогодні, 10 липня 2024 року на 79 році життя помер головний науковий співробітник Державного природознавчого музею НАН України, дійсний член Лісівничої академії наук України, Української екологічної академії наук, доктор біологічних наук – професор Юрій Миколайович Чернобай. Про це повідомили на сторінці музею у фейсбук.
“Юрій Миколайович очолював Музей з 1987 до 2018 року. На ці 30 років припали чи не найскладніші події в історії нашого музею — фінансові кризи, генеральна реконструкція будівлі музею, постійні пошуки фінансування на відновлення діяльності. Професор Чернобай безперечно вмів приймати складні управлінські і господарські рішення. Впродовж всього періоду роботи у музеї як на посаді директора, так і на посаді головного наукового співробітника, йому вдалося підняти Державний природознавчий музей НАН України на найвищу сходинку в рейтингу наукових установ Відділення загальної біології НАН України, провести реконструкцію будівлі музею у складний для України час і відновити соціальні функції Природознавчого музею, як науково-освітньої установи. 11 кандидатів і 3 доктори наук написали і захистили свої кваліфікаційні наукові роботи під його керівництвом.
Передчасна смерть Юрія Миколайовича Чернобая – невиправна втрата для родини, Музею, колег, друзів та української біологічної науки. Розділяємо невимовний сум і тугу його близьких та рідних. Світлий спомин про Юрія Миколайовича назавжди залишиться у серцях його учнів та всіх хто його знав, хто працював поруч, або просто перетинався на життєвих шляхах”, – пишуть на сторінці колеги-музейники.
Прощання з Юрієм Миколайовичем Чернобаєм відбудеться 12 липня 2024 р. у Каплиці Різдва Хрестителя Господнього Йоана ПЦУ за адресою вул. Пекарська, 52 (м. Львів) об 11.00.
“У цілому місті запанувала темрява, під акомпанемент грому і блискавок дощ лив потоками, центр міста і передмістя перетворилися на суцільне море. Хто мав бурхливу уяву, міг уявити, що він у Венеції і дивиться з вікна на тамтешні канали.
На кількох лініях зупинився рух трамваїв, з усіх боків тривожили управління водоканалу з проханнями прислати помпи та людей для їх обслуговування. Досі Львів мав проблему з нестачею води, тепер скаржиться на її надлишок.
Потоп у Львові в липні 1913 року
По всіх вулицях у нижніх районах текли річки, на Городоцькій вода стояла на півметра, повністю затопивши льохи та підвали. Де-не-де наплив води був настільки сильним, що про порятунок речей із квартир не могло бути й мови, бідолахи були задоволені тим, що їм самим вдалося врятуватися. Поліцейські, працівники трамвайного депо та робітники комунальних служб виривали ґрати в підвальних вікнах і так витягували мешканців.
Образ найбільшої руйнації представляла вулиця Глибока та сусідні.
Потішних моментів було багато.
Потоп у Львові в липні 1913 року
Посеред вулиці Городоцької вода зірвала важку кришку каналізації та вдарила з неї 1,5-метровим стовпом, викинувши потонулих собак, котів тощо. Багато шкоди завдали також блискавки, знищивши електричні дроти, на щастя, ніде не спричинили пожежі. Одна жінка постраждала від удару блискавки на вулиці Підколієвій.
Нарешті близько сьомої вечора дощ припинився, щоб опівночі знову піти. Лише вранці погода трохи прояснилася, і очі львів’ян побачили наслідки руйнування.
Головними вулицями можна було плавати на човнах, там утворювалися формальні озера, на більш пологих вода текла струмками. Дуже постраждали парки та сади, а також квартали, населені бідняками”, – описувала зливу газета Nowości Illustrowane
В четвер, 11 липня 2024 року, о 15:00 до Дня Державності Литви Львівський історичний музей (пл. Ринок, 6, Італійське подвір’я) разом з Тракайським історичним музеєм презентують фотовиставку «Символ Державності – Острівний замок Тракаю – візитна картка Литви».
Авторами світлин є два співробітники Тракайського історичного музею різних поколінь: Вікторас Нелюбінас (1949 р.н.) та Олегас Шевелiовас (1982 р.н.). Вони не професіонали фотомистецтва, а музейні «інсайдери», які створили ретроспективні кадри об’єкта – у різні пори року і часу доби, під час різних погодних умов, наприклад, туману, що піднімається над озерами або під час різних подій у музеї.
Головний герой – середньовічна архітектурна перлина оборонного значення, єдиний замок у Східній Європі, оточений водою. Це не лише історичний артефакт, а й культурна спадщина, поле військово-історичних досліджень.
Ця виставка — це призупинені моменти та вловлена краса, коли зображення фокусується не лише об’єктивом, а й серцем.
В п’ятницю, 12 липня 2024 року, о 18:00 в Палаці Хоткевича відбудеться кінопоказ документального циклу “Vojna jedna basen \ Війна один вірш”. Подія відбуватиметься напередодні цьогорічного фестивалю Місяць авторських читань у Львові.
Героїні цього документального циклу – українські поетки, які приїхали до Брна у липні 2022-го року взяти участь у фестивалі Місяць авторських читань. Кожна з героїнь фільму документувала свої відчуття і враження протягом перших місяців повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На основі цих відео, інтерв’ю і записів читань поезії постало 9 короткометражних документальних фільмів.
Серед героїнь документального циклу: Елла Євтушенко, Анна Грувер, Наталка Маринчак, Катя Бабкіна, Юлія Мусаковська, Катерина Калитко, Дарина Гладун, Маріанна Кіяновська, Оксана Стоміна.
Пропонуємо в сьогоднішній фотопідбірці ретро світлин переглянути кадри із минувшини Галичини, які стосуються часів Першої світової війни (1914-1918 рр.).
На фото можемо побачити військових австро-угорської армії, оборонні споруди, які були зведені в роки війни. Точного місця зйомки не відомо, фото були підписані, як Галичина в роки війни.
Благодійний фестиваль “Faine Misto: Земля майбутніх легенд”
Легендарний український фестиваль вкотре відбудеться попри усі труднощі! Цього року вдруге у зменшеному форматі на території !FESTrepublic, адже це чи не єдина безпечна локація в теперішніх умовах.
Головна ціль цьогорічного фестивалю — збір коштів для забезпечення логістичних та гуманітарних потреб бригади НГУ Азов, з якою команда Файного Міста співпрацює від початку повномасштабного вторгнення.
Минулого року вдалось зібрати 3 746 297, 55 грн.
Щороку амбіції зростають, а отже і ціль стає більшою. Цього року фестиваль планує акумулювати 5 млн грн на потреби військових.
Ідея Файного Міста зародилася ще у далекому 2013 році і за 10 років існування із маленького локального фестивалю виросло велике автономне місто зі своєю історією, культурою та звичаями. Окрім українських виконавців, на Файному Місті встигли виступити Powerwolf, Arch Enemy, The Rasmus, Guano Apes, Lordi, Skindred, Poets Of The Fall, Kadebostany та багато інших всесвітньо відомих гуртів.
“Файне місто”. Афіша
2-4 серпня Файні Люди (саме так називають себе відвідувачі фестивалю) знову зберуться разом у Львові, в рамках благодійного фестивалю Faine Misto 2024: Земля Майбутніх Легенд.
В концепцію фестивалю вкладено ідею 5-ти стихій, які вирують у кожній людині та проявляються як сильні сторони у буденному житті, створюючи історії, про які в майбутньому розповідатимуть легенди. Прийшовши із своєю стихією, кожна Файна Людина приносить енергію, яка обʼєднується у спільну непереборну стихію Файних Людей.
На фестивалі вас чекає 6 сцен:
Main Stage;
Dark Stage;
Light Stage;
Амфітеатр;
Underground Stage;
Reggae Stage
близько 15 розважальних локацій та пресцентр для формально-неформальних бесід із запрошеними виконавцями та організаторами.
Цьогоріч Faine Misto розширюється, і всього в 5-ти хвилинах ходьби від основної території фестивалю ви зможете не лише перепочити серед мальовничих ландшафтів у тіні дерев, а й збагатитись корисними знаннями та знайомствами. У парку Знесіння розмістяться: активності від бригади НГУ «Азов», Алея громадських організацій та Молодіжна Столиця Європи. Вхід на територію парку для львів’ян та гостей міста безкоштовний.
Благодійний фестиваль “Faine Misto”
Вперше в рамках фестивалю відбудеться Faine Music Forum, де представники креативних та музичних індустрій обговорять проблеми галузі та шляхи їх вирішення.
Сцена Амфітеатру доповниться театральними виставами.
Турбота про комфорт та безпеку відвідувачів — одна з найголовніших цінностей фестивалю. Тож цьогорічна локація обрана зовсім не випадково. !FESTrepublic та його околиці повністю відповідають низці критеріїв відповідних до проведення культурних подій в умовах воєнного стану. На території облаштовані укриття — на випадок повітряної тривоги, а сама локація знаходиться в пішій доступності до центру міста, аби під час заходу відвідувачі були повністю занурені у виступи гуртів, а не думки про дорогу додому.
— До зустрічі влітку, Файні Люди! Адже поки ми разом, наша міць зростає — прокоментували організатори фестивалю в своїх соціальних мережах.
У неділю, 7 липня, до Дрогобича з’їхалися письменники й літературознавці, перекладачі, музиканти, митці театру й образотворчого мистецтва не тільки з України, Польщі, а й також з кількох країн Європи й світу. ШульцФест покликаний не тільки популяризувати творчість письменника, а й також створювати вільний простір для зустрічі й діалогу людям з усього світу, яким близькі твори Бруно Шульца.
У Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі імені Юрія Дрогобича відбулася урочиста церемонія відкриття XI Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца.
XI Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца
Привітав гостей та партнерів на офіційному відкритті Фестивалю начальник Дрогобицької РВА Степан Кулиняк. Цьогоріч Дрогобицька районна військова адміністрація долучається до міжнародної культурної події як один з партнерів — в ролі Почесного Патроната.
«Третій рік повномасштабної війни з рф показує, що навіть в умовах війни, культура є важливим інструментом нашої боротьби за свободу. Культура є тим, що об’єднує нас навколо спільних цінностей. Тих, які несуть у собі важливість мистецтва у вільній та демократичній країні. Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца у Дрогобичі — це підтвердження того, що ми — європейці. Дякую всім партнерам, які безперервно підтримують цей фестиваль. Нашим польським колегам, які вкладають велику частину того, щоб ця подія стала можливою», – зазначив очільник району.
XI Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца
Окрім цього, Степан Кулиняк нагородив відзнакою Дрогобицької РВА організаторів Фестивалю — Ґжеґожа Юзефчука та Віру Меньок.
Впродовж усього тижня в Дрогобичі відбуватимуться цікаві культурні події від митців та гостей з Польщі, Іспанії, Франції. Важливою частиною стануть мистецькі зустрічі із українськими письменниками, музикантами, митцями та акторами. Серед його учасників, зокрема, Ришард Криніцький, Юрій Андрухович, Юрко Прохасько, Юрій Винничук, Остап Сливинський, Томаш Ружицький, Григорій Семенчук, Адам Міхнік, Олена Рибка, Олександр Ірванець, Данило Ільницький та багато-багато інших. Окрім цього, також фестиваль Бруно Шульца запрошує на концерти українських та польських гуртів, зокрема, це колективи «Joryj Kłoc» й «Оркестр святого Миколая», акустична вистава Юрія Андруховича з гуртом «Карбідо», і цікаві театральні проєкти з Мадриду, Познані, Варшави, Дрогобича.
Сьогодні нашим читачам пропонуємо подорож за допомогою ретро світлин до міста Белза, яке має давню історію, яка тягнеться з княжих часів.
Панорама Белза, малюнок 1840-ві рокиВуличка та храми, Белз, 1906 рік.Костел в Белзі, 1906 рік.Костел в Белзі, 1912 рікХрам в Белзі, 1912 рік
В одному із інтернет архівів вдалося відшукати малюнок та ретро фото Белза від 1840-х до 1930-х років. На фото можна розгледіти загальні панорами міста, його храми, зокрема, церкву, костел та синагогу. Також досить оригінальним є фото деревʼяної хати під соломʼяною стріхою.
Фігура святого Іона при вʼїзді в місто, 1920-ті.Деревʼяна хата зі стріхою, Белз, 1920-тіСинагога в Белзі, 1920-ті.Белз, на фото суд та церква, 1930-ті рокиЗагальна панорама, Белз 1930-ті роки
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв
В програмі святкування:
– розповідь про наші здобутки за перший рік;
– вітання та подарунки;
– виступ Cover-гурту Midnight Colours;
– також виступить співак Я-РЕК;
– святкова лотерея і кава від нашого незмінного партнера Торгової Марки Кава Старого Львова;
– фотографування, обнімання, частування і довгі прощання.
Програма ще доповнюється, тому організатори будут раді якщо хтось захоче долучитися до святкової програми.
“Для всіх нас це був не простий рік, але ми вистояли, стали сильнішими та кращими. І вже зараз маємо грандіозні плани на найближчий час. Можливо про щось і розкажемо на святкуванні”, – говорять організатори.
55 тисяч штук керамічної плитки знадобилося для повного перекриття даху історичного палацу Гредлів в Сколе. Про це розповіли у Франкфуртському зоологічному товаристві.
Реставрацію даху здійснювали з використанням оригінального матеріалу покрівлі – керамічної черепиці, в народі «бобрівки», залишки якої знайшли при розчищенні горища. Частину схилів даху, які не мають достатнього кута нахилу для черепиці, покрили титан-цинком.
Реставрація даху у сколівському палаці Гредлів
«Якби ми зараз не відремонтували дах, впродовж ще кілька років це приміщення перейшло б аварійний стан. Подальші наші кроки будуть націлені на те, щоб забезпечити сучасне електрооснащення та опалення палацу», – розповів директор НПП «Сколівські Бескиди» Василь Приндак.
На ремонт палацу було виділено близько 400 000 євро, які надав приватний донор через Франкфуртське зоологічне товариство. Ці кошти витратили на розробку проектно-кошторисної документації, матеріали покрівлі, роботу підрядників та лісоматеріали, 90% яких були надані НПП «Сколівські Бескиди». Наразі завершується розробка проектно-кошторисної документації на поточний ремонт всього палацу та системи опалення.
Додамо, приміщення палацу перебуває у довгостроковій оренді НПП «Сколівські Бескиди» і в майбутньому має стати осередком екоосвіти та візитною карткою Сколе. Окрім офісу національного парку, в ній планують облаштувати еколого-освітній центр, кафе, гостьові кімнати та інші простори.
Сьогодні, в рамках недільної кавової рубрики, разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися з вами рецептом приготування кави з маслом гхі від Євгена Клопотенка.
В Індії масло гхі додають буквально до всього: основних страв, десертів і навіть напоїв. Це звичний продукт, котрий збалансовує їхню кухню та має чимало корисних властивостей. І хоча, на перший погляд, ідея додати чайну ложку топленого масла в каву може здатися дуже сумнівною, вона таки має сенс. Кава з маслом гхі чи, як її називають у США, Bullet Coffee стала досить популярною серед знаменитостей і таки має певні корисні властивості.
Змішування топленого масла зі звичайною кавою дає цьому напою здорову суміш жирів, які допомагають довше почуватися ситими, прискорити процес спалювання жиру та підвищити рівень енергії.
Чим корисне масло гхі та кава з ним
Топлене масло – це ненасичений жир, а тому воно цілком вписується в здоровий раціон. Взагалі гхі має багато корисних властивостей завдяки тому, що довго готується на слабкому вогні. Це допомагає йому зберегти більше вітамінів і поживних речовин. Гхі – джерело вітамінів А, Е, антиоксидантів і концентрації мононенасичених Омега-3.
Однак використовувати масло гхі потрібно в помірних кількостях, як і всі жири. Дієтологи радять споживати на день не більше 120 калорій (близько 13 г) для 2000-калорійної дієти. Це дорівнює приблизно столовій ложці масла. У каву ж радять додавати від чайної до столової ложки. Інші джерела жирів доведеться зменшити, але потенційні переваги кави з маслом для багатьох людей видаються привабливішими.
Дає заряд енергії на весь день
Поєднання кофеїну з кави та жирів з топленого масла призводить до отримання напою, який забезпечує постійне та тривале вивільнення енергії. Порівняно з солодкими напоями, котрі містять вуглеводи, високий вміст жиру в каві з гхі є більш стабільним і тривалим джерелом енергії. Це може бути особливо привабливо для тих, хто прагне підвищити свою продуктивність і концентрацію впродовж дня.
Допомагає схуднути
Вживання здорових жирів, таких як топлене масло, сприяє відчуттю ситості, потенційно знижуючи загальне споживання калорій протягом дня. Така тенденція може допомогти вам скинути зайву вагу. Крім того, жири в каві гхі можуть змусити організм використовувати жири як основне джерело енергії, стан, відомий як кетоз. Цей метаболічний стан пов’язаний із спалюванням накопиченого жиру та може допомогти вам схуднути.
Чимало прихильників кави з маслом посилаються на аюрведичні властивості гхі та приписують їх і напою. Ви можете знайти інформацію про те, що така кава допоможе регулювати рівень цукру в крові, зменшить рівень запалень і покращить когнітивні функції та ментальний стан. Однак ці ефекти наразі не були доведеними, хоча індивідуально цілком можуть працювати для когось.
Як приготувати каву з маслом
По-перше, придбайте, а краще зробіть своє топлене масло. Ми готуємо масло гхі вдома, бо так виходить смачніше й дешевше. Ну а коли у вас уже буде ця корисна добавка, варіть свою звичну чорну каву у турці чи кавовій машині та додавайте гхі. На велику чашку 350-400 мл кави варто додавати столову ложку масла без гірки, на невелику чашку 150-300 мл вистачить і чайної ложки.
Відмова від відповідальності. Ця стаття має ознайомлювальний характер. Перш ніж вживати той чи інший продукт, проконсультуйтеся зі своїм сімейним лікарем або дієтологом.
