3 жовтня 2012 року в приміщенні Палаці Потоцьких о 16.0 в рамках Офіційного відкриття десятого Львівського Тижня Моди відбувся показ колекції реконструйованих історичних костюмів “Подорож у середньовіччя”.
Всього до колекції цвійшло 11 суконь, котрі команда реконструкторів відтворила з портретів видатних осіб минулого і з копій музейних експонатів суконь ХIV-XX ст., які стилістично відповідають готиці, ренесансу, бароко, ампіру, модерну.
3 вересня відбулася одна, можливо не перша за важливістю у місті подія, але для великої кількості першокурсників Національного університету «Львівська політехніка», дуже визначна подія. Їх посвятили в студенти.
Понад 4600 юнаків та дівчат зібралося тут на традиційному місці проведення загальноуніверситетських урочистостей – майдані перед четвертим навчальним корпусом. Батьків, родичів, знайомих, котрі прийшли привітати новоспечених першокурсників, порахувати було нереально.
Перед початком урочистості хвилювалися всі, і новоспечені студенти і вишівська професура, і духовий оркестр разом з хором. Хор, до речі, мене приємно здивував, а духовий оркестр можливо цікавіше було б замінити на струнний. В жодному разі не хочу образити духовиків, але студентський гімн під супровід духового оркестру сприймався досить неоднозначно.
Дійство розпочалося, коли директори всіх 16 навчально-наукових інститутів зайняли місця поруч із своїми підопічними. Найкращі студенти університету третьокурсниця Христина Сенус та п’ятикурсник Микола Брич підняли на високій щоглі державний прапор.
Далі на сцену запросили представників першокурсників, де вони вголос зачитали слова студентської присяги. Ректор вручив їх символічний ключ до знань і величезний студентський квиток. А хор виконав студентський гімн “Gaudeamus igitur”.
Святий отець чемно привітав усіх першокурсників та батьків, побажав не лінуватися і благословив усіх добрим словом та святою водою.
Справжній вибух сміху викликала поява Гінця із вічним вогнем науки. Виглядав він не дуже кумедно і його поява нагадувала ранок в дитячому садочку. За ним прийшли три Музи, які уособлювали три історичні фундаментальні напрями університету: інженерія, архітектура і будівництво. Автор проекту і будівничий головного корпусу політехніки легендарний професор Юліан Захарієвич розповів юним політехнікам, як був збудований 1877 року головний корпус, що належить до перлин архітектурного мистецтва Львова.
Пожвавлення в рядах студентів та батьків спричинила поява співака Андрія Заліска у фінальній частині урочистості. Андрій, у супроводі балету, виконав пісню і побажав легкого навчання.
Завершилося дійство потужним залпом з конфеті-гармати, котра висипала на голови присутніх кілограми срібної фольги та спалахами піротехнічних холодних фонтанів. Після чого студенти-першокурсники розійшлися по своїх інститутах.
Если у вас заболела собака или кошка, то лучший выбор – это ветеринар на дом круглосуточно. Ведь не всегда удобно вести животное в клинику.
Сьогодні темою нашої екскурсії стане ще одна візитівка Львова, а саме міський музей зброї “Арсенал” на вулиці Підвальній, 5. Сучасна будівля арсеналу вже не перша на цьому місці. Перший міський арсенал тут примуровано до мурів міста ще в далекому 1430 році.
В такому вигляді він проіснував до пожежі в 1527 році і нову одноярусну будівлю арсеналу прибудували до Високого муру Львова в 1556 році. Залишки цієї споруди ще й досі видно з вулиці Арсенальної. Його покровителем став св. Михайло.
Чи задумувались ви колись про тих людей, котрі жили у Львові до нас? Я не маю на увазі бабусь та дідусів та їх батьків – про це мабуть вам розповідали батьки. Я маю на увазі про людей, які жили і помирали, кохали і ненавиділи, працювали і пропивали останню копійку у Львові?
Якось задумався над цим всі і тому викладаю зараз збірку фото наразі для мене безіменних мешканців Львова різних років минулого століття. Тут і поважні державні мужі і звичайні горожани, церковні служителі і військові. Словом люди різних професій та сфер, для яких ці фото можливо залишаються чи не єдиною згадкою про їх життя в місті.
Сьогодні переглянув сторінки з останніми статтями і зрозумів, що вже давненько не викладав старих фотографій Львова. Буду виправлятися і публікую нову добірку старих фотографій площі Ринок.
Площа Ринок розпочала історію свого існування в XIV ст. через регулярні перепланування та забудови за зразком середньовічних західноєвропейських міст, як центр торговельного та суспільного життя міста.
З 16 серпня цього року на ремонт закрили перехрестя Коперника-Словацького та частину вулиці Коперника у Львові. На період ремонтних робіт вулиця Дорошенка стала двосторонньою для руху транспорту. Це спричинило величезні корки та суттєво ускладнило рух транспорту через центральну частину міста.
Як попередньо повідомляв “Наш репортер”, відкрити перехрестя для руху транспорту планували вже 23 серпня. Така оперативність дала надію вірити в те, що рухаємось до Європи і щось таки вміємо і хочемо.
7 серпня 2012 року в цокольному приміщенні Львівського Палацу Мистецтв на вулиці Коперника відбулася, на перший погляд, дуже скромна подія – перше засідання інтелектуального клубу “TEDxSvobodaAve”.
Після всіх попередніх акцій організаторів TEDx-ів у Львові, цю можна було охарактеризувати двома словами “скромно і затишно”. Не було ні потужної рекламної підтримки, ні багатих спонсорів, ні пишного оформлення, ні відомих доповідачів. До речі, доповідачів не було взагалі.
Подія, якою жила наша країна загалом і наше місто зокрема, кілька останніх років, закінчилась і вже навіть почала забуватися, хоча пройшло ще навіть трохи менше місяця. Але в житті так буває – одна подія витісняє іншу і нічого з тим вже не вдієш.
Але сьогодні хочу вам ще раз нагадати про Євро 2012, котре проходило у нашому місті. Викладаю фото, котрі зробив під час того, як розбирали центральну фан-зону на проспекті Свободи.
Вулиця Староєврейська є однією з найдовших у історичній частині міста Львова і тягнеться 400 метрів від вул. Міцкевича до Арсенальної. За час свого існування вона встигла змінити багато назв та спробувати різних “спеціальностей”.
З XIV століття ця вулиця називалася Бидляча (Bydlęca), оскільки тут торгували худобою. Згодом — вулиця Зарванська або Серванская (Zarwańska, Serwańska); ця назва, очевидно, походила від того, що вулиця «проходила за ровом» або від латинського слова servus (слуга), так як на вулицю виходили прибудови, в яких жили слуги.
Наприкінці XVIII століття вулиця складалася з трьох частин, кожна з яких мала власну назву: Капітульна (ul. Kapitulna) — до вул. Галицької ; Векслярска (ul. Wekslarska) — від Галицької до Сербської і Нова Єврейська (ul. Żydowska Nowa).
З 1871 року за всією вулицею закріпили назву Векслярска. Ця назва походить від векслярів, чиї контори раніше перебували на цій вулиці.
З 1888 року — вулиця Боїмів на честь львівських міщан угорського походження Боїмів (ul. Boimów), засновників каплиці при Латинському соборі.
Під час німецької окупації вулиця отримала назву Färberstrasse.
З 1944 року — вулиця Фрунзе на честь радянського військового діяча Михайла Фрунзе.
З 1990 року — вулиця Староєврейська, оскільки її частина проходить через середньовічний єврейський квартал.
Вулиця Староєврейська була прокладена під час локації нового центру Львова німецькими колоністами в XIII столітті паралельно між південною стороною площі Ринок і міськими мурами. Непарну сторону колишній вул. Векслярскої (від вул. Галицької до вул. Сербської) до кінця XVIII століття складали в основному тильні сторони кам’яних будинків південної сторони площі Ринок. У той же час тильні сторони парної сторони вулиці виходили до Високої стіни (міського укріплення).
Після того як Високу стіну розібрали, утворилася вул. Нова (ul. Nowa, тепер вул. Братів Рогатинців). До середини XIX століття ця частина вулиці була населена в основному християнами, у 1870—1940 роках серед жителів переважали євреї; на початку ХХ століття тут було багато магазинів меблів і шкіряних виробів. На початку ХХ століття серед мешканців колишньої вулиці Капітульній переважали римо-католики, а на вул. Векслярській та Єврейській — євреї.
Від нинішньої вул. Сербської починався середньовічний єврейський квартал. Євреям дозволили селитися в південно-східному куті Середмістя, причому в правовому відношенні вони підпорядковувалися магістрату, на відміну від єврейської громади Краківського передмістя, яка підпорядковувалася королівським старостам. Квартал був огороджений стінами, причому стіна перегороджувала і нинішню Староєврейську на розі з вулицею Сербською.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Подія такого масштабу, як Євро 2012 у Львові не тільки зібрала до нашого міста любителів та шанувальників футболу. На ці кілька днів кожна площа міста стала міні-сценою для різноманітних шоу та видовищ.
Не пасе задніх у цьому плані і центральна площа нашого міста, його серце, площа Ринок. Тут постійно відбуваються концерти, виступи професійних та аматорських колективів та вуличних артистів.
На кожному кроці тут можна придбати футбольну символіку, кульки, смачно поїсти національних страв. А ще можна зробити фото з цікавими персонажами чи біля відомих львівських фонтанів.
До слова, скульптури античних богів на ці дні також “одягнули” форму української футбольної збірної. Мабуть теж вболівають.
А ще тут можна самотужки вичеканити собі монетку на згадку у гетьманському монетному дворі чи перекусити просто на колесах. А хто не захоче зробити фото з нашими львівськими красунями?
А сценічні майданчики на прощі Ринок буквально на кожному кроці. Тут і великі концерти, за участю багатьох виконавців, і маленькі майданчики з виступами не відомих ще зірок.
Дуже приємно що така серйозна подія відбувається у нашому місті і не може не тішити взаємоповага та толерантність мешканців та гостей нашого міста. Сподіваюсь, що гості відкрили для себе Львів по-новому, як сучасне європейське місто.
Как-то случайно забрел на сайт http://www.sonnik-online.net/ и открыл для себя сонник и все, что связано со сновидениями, абсолютно по-новому.
Міжнародний лицарський турнір “Легенда Львова” проходив у Львові 15-17 червня 2012 року на території палацу Потоцьких. І, хоч ця подія наклалася в часі та просторі з чемпіонатом Європи з футболу, але своїх вірних шанувальників та поціновувачів вона зібрала.
Адже сюди з’їхалися клуби історичної реконструкції не тільки з України, але й з Росії та Білорусі. Мені пощастило потрапити на територію проведення фестивалю в п’ятницю. В першій половині дня велися активні приготування до фестивалю – облаштування табору та спорудження сцени та ристалища для поєдинків. 
В програмі свята передбачалося дуже багато цікавих розваг та змагань, але заблокована через “Євро 2012”, центральна частина міста, перешкодила учасникам вчасно дістатися палацу Потоцьких та облаштувати своє наметове містечко. Анонсована програма на п’ятницю: договірні двобої, групові поєдинки, концерт, фаєр-шоу.
Анонсована програма на суботу: відкриття турніру, групові поєдинки, турнір лицарів, кінний турнір, концерт, фаєр-шоу. Шкода, що організаторам не поталанило доправити коней в центр міста. Але видовища від цього дуже багато не втратили.
Анонсована програма на неділю: турнір лицарів, договірні двобої, штурм фортеці, концерт. Гарно та незвично виглядали оригінальні танці середньовічних красунь. Можливо, я балуваний, але хотілося що б вони виконувалися під оригінальний музичний супровід, а не звучали в записі. Бо музикантів та менестрелів на фестивалі вистачало.
А також у рамках свята: дитячий майданчик, середньовічні змагання, стрільба з луку, настільні ігри, стародавня кухня. Неоднозначне враження справляли тендітні красуні і красивих середньовічних сукнях та з арбалетом чи луком в руках. І це була не бутафорія. Я бачив як вправно та влучно справлялися красуні зі своєю зброєю.
Відверто визнаю, кухня мене зацікавила дуже сильно. В величезному казані готувався справжній борщ, а на великій пательні – гречка. Не забули і про такі наїдки як варені яйця, часник з цибулею, сало та інше. Я також на втримався та покуштував всього (ну майже всього) потроху. Страви були буже незвичними на смак і доступними за ціною. Організаторам за це окремий респект.
Словом, навіть не дивлячись на невеликі проколи свята, мені сподобалося все. Буду чекати наступного. О, думка, ще було б цікаво, якби за певну суму грошей, можна було би пожити день в таборі та зануритися в епоху. Я б точно не відмовився.
Партнер посту: Люблю создавать что-то новое и необычное и мене всегда нравилось изготовление визиток – это процесс очень творческий и захватывающий.
Стільки очікувань, стільки підготовок, стільки хвилювань нарешті позаду. Найбільша футбольна подія Європи розпочалася. І, всупереч негативним прогнозам та передбаченням, Євро 2012 проходить в Україні і у Львові зокрема відбудуться три футбольні поєдинки.
Вчора, 10 червня в обідній час мав нагоду завітати на центральну футбольну фанзону у Львові на проспекті Свободи. Вона зайняла територію від пам’ятника Тарасу Шевченку і до Львівської опери. Всі входи на територію фанзони охороняються міліцією. Я мав при собі тільки фотоапарат та футляр від нього. Міліція попросила показати вміст футляра і !!!!!, чемно подякувала! Грішним ділом подумав що потрапив до Європи! 🙂
Будинок на вулиці Січових Стрільців, 6, у якому з 1939 року функціонує бібліотека, є пам’яткою архітектури ХІХ ст., збудованою за проектом відомого архітектора Е.Кьохлєра у 1860 році. Будівля належала сім’ї графа Бадені.
За офіційною версією, граф Станіслав Генрих Бадені (1877-1943), юрист, меценат, заповів його медичному факультетові. Але також поширена думка, що граф свого часу так тікав від радянської влади, що комусь щось заповідати просто не мав часу.
Святий великомученик Георгій Побідоносець користується особливою любов’ю і шаною у м. Львові. Він вважається покровителем міста, у Львові є три храми святого Георгія. Найвідоміший з них Собор святого Юра, що на даний час знаходиться в юрисдикції Української греко-католицької Церкви.
Новий храм святого Георгія УПЦ КП побудований біля залізничного вокзалу. Про нього власне і буде йти нині мова.
Цей загадковий будинок знаходиться мало не в самому центрі львівської “силіконової долини” в оточенні бізнес-центрів та офісних комплексів на вулиці Стороженка, 33
І своїм фасадом, і не тільки фасадом, цей будинок, сильно дисонує зі своїми найближчими сусідами. Тут царюють запустіння та розруха.
Сьогодні хочу запропонувати підбірку фотографій звичайнісінького, не перший погляд, дворика, що знаходиться в будинку на розі вулиць Залізничної та Стороженка.
Якщо дивитися з вулиці, нічим особливим будинок не відрізняється. Такий собі звичайнісінький львівський будинок. Але, зайшовши, в його дворик, потрапляєш просто таки в “рай еклектики”.
Над входом ще можна прочитати дату спорудження будинку 1908 рік, але внутрішня архітектура добудовувалась, преплановувалась і ремонтувалася стільки разів, що первісне обличчя дворика розпізнати практично неможливо.
Якщо з двору забрати сучасні автомобілі, тут спокійно можна знімати фільми про повоєнний Львів.
Тут можна зустріти на обшарпаному, без перил, балконі, сучасні пластикові двері і на напівзруйнованій стіні – євровікно. Складається враження, що хтось хотів щось змінити і покращити, але забракло грошей і роботи припинилися до кращих часів.
Дивлячись на це все хочеться згадати Задорнова з його відомою фразою “Ремонт ніколи не завершується – він тільки тимчасово призупиняється”.
І в цих умовах живуть люди. Живуть кожного дня. Тут закохуються і одружуються молоді люди, тут народжуються діти і з цього дворика вони йдуть в перший клас. І звідси люди вирушають в останню дорогу.
А скільки таких двориків по всьому місту? Десятки, а може й сотні!
Але кожному львів’янину хочеться бачити наше місто красивим, відремонтованим, чистим і охайним. Щоб кожного разу, йдучи чи ідучи містом, повертаючись додому з роботи чи мандруючи містом з друзями, хотілося з гордістю сказати: “Це моє місто! Воно найкраще!”
Партнер посту: Недавно нашел очень полезный сайт для молодых родителей www.frisoclub.ru ребенок 11 месяцев развитие которого состоит в том, чтобы во всем стремится подражать маме и папе.
Як тільки у Львові трішки потепліло знову за свою справу взялися дорожні служби. І, хоча до “Євро 2012” залишаються лічені дні, місто знову перетворилося на великий ремонтно-будівельний майданчик. Цього разу об’єктом моєї уваги стала Привокзальна площа. Площа, ремонту на якій не було мабуть років зі сто.
Побачена картина мене сильно вразила. Оскільки в мас-медіа анонсували завершення ремонтних робіт до кінця березня, а я туди завітав на початку квітня, то очікував побачити принаймні завершальну стадію.
Старіння кожного міста можна легко спостерігати за старінням його постійних мешканців. І, якщо люди – це істоти не довгоживучі, то постійними мешканцями можна сміливо вважати міські дерева. Їх народження проходить непомітно для людського ока і ніхто не святкує річниці їхнього життя.
Але, попри це, вони довший час залишаються живими свідками нашої історії. І чим старіше дерево, тим більше воно пам’ятає. Дуже шкода, що люди – мешканці міста, мало про це задумуються і не цінують життя дерев.
Їх заковують у бетон та бруківку, їх вирують під забудову різноманітних закладів, біля них просто влаштовують сміттєзвалища або вирізають на них свої імена.
Але одному з львівських дерев нещодавно пощастило – 120-літній клен клен на вулиці Валовій, 18а навпроти “Музею ідей”, отримав громадянство міста та надію на “щасливе життя”. 21 березня 2012 року на День Львівського Дерева опікуватися кленом взявся “Музей Ідей”.
Столітньому клену було присвоєно спеціальний паспорт та Qrkod. А різнокольорові годівнички, які виготовили студенти кафедри дизайну Національного лісотехнічного університету, тепер стали окрасою дерева.
Навколо клена спорудили також імпровізований дерев’яний амфітеатр, куди можна прийти, посидіти, попрацювати чи просто подумати. Дехто приходить поспілкуватися з молодим красенем-кленом. Адже 120 -років для клена, який може прожити 500, це ще навіть не юнацький вік.
І як би було добре, якби кожен мешканець міста чи кожна міська родина взяла на себе опікунство хоча б над одним деревом. Тоді і дерева би менше нищили і вислів “сімейне дерево” набув би абсолютно іншого змісту.
