Благодійний вечір оркестру INSO-Львів пройшов у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла
Завдяки слухачам оркестру Львівської філармонії вдалось зібрати 84 850 грн!
7 грудня у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла прозвучала програма, що вже завоювала серця мільйонів людей. Серед творів, які підготував оркестр прозвучить і “Мелодія” Мирослава Скорика.
Вхід на подію був вільний, при виході з церкви організатори закликали донатити на збір для 103 окремої територіальної бригади ЗСУ.
Благодійний вечір оркестру INSO-Львів пройшов у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла
Виручені кошти оркестр передасть на збір на дрон вертикального підйому.
“Дякуємо за ваші чуйні і добрі серця! До зустрічі на колядках 21 грудня о 20:00 в Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла”, — відреагували на подію в колективі.
“Дякуємо за ваші чуйні і добрі серця! До зустрічі на колядках 21 грудня о 20:00 в Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла”, — відреагували на подію в колективі.
Українські меломани добре знають автора пісень та виконавця Юрія Ґнатковського. Свого часу його альбом “Сніжність. Музика зимових свят” зробив справжню революцію. І ось минає 20 років, як “Сніжність” повертається. Напередодні різдвяно-новорічних свят GNATKOWSKI представляє свій новий альбом – “Сніжність-3. Мелодії зимових свят”, який виходить одночасно українською та польською мовами, а деякі сингли – й англійською. Новинку уже можна послухати на всіх цифрових музичних платформах.
“Я добре розумію, що середовище і час, в яких зараз перебуває Україна, — дуже неоднозначні: щоденні втрати друзів, близьких, рідних не приносять ні радості, ні оптимізму, – розповідає GNATKOWSKI. – Проте навіть під час цієї найскаженішої і найдикішої війни у ХХІ сторіччі ніхто не може відібрати у нас права на казку, права на різдвяний настрій! Тому “Сніжність-3” покликана повернути цей казковий Дух Різдва, який завжди був присутній в нашій українській традиції, в наших оселях. Був і буде!”.
GNATKOWSKI
Крім оригінальних авторських пісень Ґнатковського, у новому зимовому релізі, вже за доброю традицією співака, буде кілька адаптацій запозичених хітів. Дві із них – з репертуару Елвіса Преслі: If I Can Dream, написана і виконана у часи важких випробувань на тлі вʼєтнамської війни (в українській версії хіт називається “Я мрію про світ без війни”), і I’ll Be Home For Christmas, створена в 1943 році і присвячена американським воякам, що обіцяли своїм рідним “На Святвечір разом” (таку українську назву дав пісні GNATKOWSKI). До запису цих хітів долучилися учасник вокальної формації “Піккардійська Терція” Андрій Капраль і співак Павло Ільницький.
Ще одним знаковим переспівом в альбомі “Сніжність-3” є чуттєва річ “Список мрій” – в оригіналі My Favorite Things, яку свого часу виконувала неповторна Julie Andrews. Впізнають меломани і веселу пісеньку про “Сніговика” – Frosty The Snowman, знану у виконанні легендарної Ella Fitzgerald. “Пісня саме про сніговика, а не про “бабу”, як ще досі заведено казати в народі!” — каже GNATKOWSKI, готуючи слухача до того, що альбом сповнений позитивом та гумором.
Давні шанувальники творчости Ґнатковського пам’ятають, що в попередніх “Сніжностях” брала участь сирена української альтернативної поп-сцени Юлія Лорд. У новому альбомі також не обійшлося без дівочого вокалу. Цього разу до проєкту долучилася львів’янка, яка вже близько року живе у США, — Mari Trush. Для запису своїх вокальних партій до “Сніжності-3” співачка спеціально прилітала з Піттсбурґа до Кракова, де з 2019 року живе і працює сам GNATKOWSKI.
Нагадаємо, уже легендарний для української музики альбом “Сніжність.
Музика зимових свят” вийшов у 2006 році, а перші записи були створені ще в
далекому 2003 році. Тоді це була у буквальнім сенсі музична бомба! До Ґнатковского
чогось подібного ніхто з українських виконавців не робив. Це була перша спроба
перенести на український музичний ґрунт своєрідний жанр Very Specially Christmas,
вельми популярний передовсім на Американському континенті. Зрештою, в колах
видатних джазових чи поп-виконавців давно стало доброю традицією мати у своєму
музичному репертуарі коляду чи, на західний манір кажучи, X-Mas Song.
GNATKOWSKI вирішив не стояти осторонь цього тренду – й подарувати
українському слухачеві отой західний зимово-святковий настрій, який знав
здебільшого за Голлівудськими кінострічками. За основу взяв естетичні вершки
американської співочої X-Mas традиції – твори із золотого фонду світових джазу та
естради.
GNATKOWSKI
До першої “Сніжності” увійшли незабутні зимові хіти від John Frederick Coots,
Sammy Cahn, John Frederick Coots та Frank Loesser. GNATKOWSKI створив до них нову
авторську віршовану адаптацію і оригінальні аранжування. Так знаменита Let It Snow
у прочитанні Ґнатковського перетворилася на “Хай Сніжить”.
Проте основу альбому складали авторські пісні, щоправда, витримані у такій же
стилістиці. Слухаючи цю збірку, можна було легко заплутатися: де переспів на
американський оригінал, а де авторський твір?
Згодом GNATKOWSKI видав весняне продовження витвореної ним стилістики.
Наступний альбом виконавця “Ніжність” був присвячений весняному настрою: любові,
мріям, закоханості в рідне місто Львів… Тут можна було почути, зокрема, неофіційний
славень міста Лева міжвоєнної доби — хіт “Тільки ві Львові”.
Юзеф Пєньонжек (Józef Pieniążek, 1888-1953 рр.) є незаслужено забутим в наші часи, але досить відомим у першій половині ХХ ст. польським графіком і художником. Він ніколи не гнався за славою, не піддавався модним течіям в мистецтві. У своїй творчості він цікавився народною культурою, документував регіональні костюми, зникаючі професії, портрети людей, пам’ятки дерев’яної архітектури, церковно-народного мистецтва тощо.
Свою кар’єру Пєньонжек розпочав учителем малювання у краківській гімназії (1912—1915). Потім викладав у гімназії в Самборі (1915-1923). Нарешті у 1923 році він переїхав до Львова і до 1941 року викладав у VIII Державній гімназії імені короля Казимира Великого (під час радянської окупації гімназія стала реальною школою № 14). У 1941-1946 роках працював вчителем малюнку у Львівській художньо-промисловій школі (під час німецької окупації – Kunstgewerbeschule). Влітку 1946 року Пєньонжек виїхав зі Львова до Кракова, де продовжив викладацьку і творчу діяльність.
Самбірські краєвиди
Створені у 1920-30-х роках так звані «міські» портфоліо – кременецьке (повна назва «Кременець. Рідне місто Юліуша Словацького») [2], сандомирське і бидґоське привернули увагу мистецьких кіл і преси до творчості художника. У 1937 р. він видав у Львові портфоліо з 40 барвистих композицій, що показують костюми та образи горян, пам’ятки сакрального будівництва Підгаля, Орави, Спіша, Живця, П’єнін і Сондецької землі. Через це частина його художнього спадку є досі дуже цінна для етнографів і дослідників культурного ландшафту.
Декілька картин з етнографічного портфоліо
Попри те, що Пєньонжек багато років прожив у нашому місті, львівського портфоліо він так і не створив. Тож пропоную подивитись на деякі його роботи, розпорошені по музеях, аукціонах і приватних колекціях, які могли б стати частиною нествореного львівського портфоліо.
Вид на Волоську церкву і вежу Корнякта. 1930-ті роки. Джерело: onebid.pl
Деколи мистецтвознавці звинувачували художника у «консервативному дилетантизмі», вказуючи на більшу користь фотографії, але він вперто і старанно вимальовував деталі знайомих усім об’єктів, як от популярний вид на каплицю Боїмів.
Натомість вид на церкву Покрови Святої Богородиці аж ніяк не можна назвати «консервативно- дилетантським», тому що художник зумів вкласти в цю роботу чарівну нотку романтизму.
Костел Матері Божої Остробрамської. 1936 р. Джерело: facebook
Звичайно Юзеф Пєньонжек робив спочатку ескізи, які потім перетворював в акварельні картини. Але деякі ескізи були досконалими самі в собі. Таким є вид зі сторони площі Данила Галицького на львівські дахи і купол церкви Пресвятої Євхаристії.
На картині «Світанок у Львові» художник не тільки показав один з найгарніших краєвидів Львова, але вхопив фрагмент життя львів’ян, які десь собі їдуть на конях, запряжених в сани. А на передньому плані – вже не існуюча старенька і бідна хатина на схилах Замкової гори.
Світанок у Львові. 1942 р. Національний музей у Вроцлаві
Каплиця трьох Святителів в реальності є темною, майже чорною, але автор постарався висвітлити її завдяки м’яким пастельним тонам.
Каплиця Трьох Святителів при Волоській церкві. 1942 р. Джерело: artinfo.pl
Так само в ніжно-молочних кольорах Пєньонжек намалював знамениту «сплячу красуню» на Личаківському цвинтарі. Натомість з історичної точки зору варто звернути увагу на те, що постамент пам’ятника у 1943 році чомусь був розбитий.
Скульптура сплячої жінки. 1943 р. Джерело: onebid.pl
Польський історик Р. Марцінек написав статтю про Юзефа Пєньонжка, назвавши художника «співцем рідного пейзажу» [3]. І дійсно краєвиди Львова, «виспівані» художником, не залишать байдужим жодного львів’янина. Погляньте, якою гарною була Погулянка з видом на Личаківський цвинтар і Польський військовий меморіал. Тепер таким пейзажем можуть потішитись тільки мешканці верхніх поверхів новобудов.
Деякі праці автора буквально карбували історію, документуючи те, що зникало назавжди прямо на очах львів’ян. Так у 1945 році виглядала єврейська дільниця з залишками сакральних будинків.
Руїни львівської синагоги. 1945 р. Джерело: Galeria Żak
Виліт вулиці Личаківської належить до одного з популярних видів Львова, тим більше, що протягом останніх двох століть він постійно змінювався – від пожежної ремізи, будинок якої прикривав руїни бернардинського муру, до сучасного стану, коли відреставровані мури і Глинянська брама є безумовно однією з візитівок міста.
Однією з останніх львівських робіт Пєньонжка є графічна панорама міста, якому він присвятив багато років свого життя, викладацької і мистецької діяльності. Можливо колись його графіки, рисунки і акварелі на знак вдячності знайдуть собі виставкове приміщення у нашому місті.
Наприкінці листопаду українська піаністка, солістка Львівської національної філармонії Віоліна Петриченко випустила новий альбом “Winter Whispers”.До якого потрапили інтерпретації української різдвяної музики.
Реліз став непересічною подією, на яку відреагували впливові європейські музичні медіа.
Журнал Ремі Франка про класичну музику “Pizzicato” випустив допис, в якому характеризує альбом, як:
“Прекрасну серію творів різних настроїв, від легкодушних, тепло-ліричних до ностальгічних і навіть скорботних.
Цю багатогранну і барвисто мерехтливу музику Віоліна Петриченко грає чуйно, з великою кількістю тонкощів і нюансів. І тому це особливий компакт-диск для майбутньої зими, який випромінює багато спокою та тиші та створює приємний, хоч і оманливий настрій”.
Майкл Зербан в культурологічному журналі O-Top зазначив, що “Якщо ви не прослухаєте альбом “Winter Whispersдо” Різдва, то даремно витратите час”
Французьке медіа HRAudio.net також висловлює своє захоплення альбомом:
“Мало того, що троє з обраних композиторів є новими у бібліотеці Hi-Res: Микола Сільванський, Микола Дремлюга та Сергій Юшкевич, але й «Колядки» Василя Барвінського (традиційні колядки) раніше не публікувалися в домені Super Audio. І знову багато світових прем’єр, що робить цю програму цікавою. Зосереджуючись на «Українських фортепіанних казках» сезону, не варто очікувати сольного концерту найкращих українських композиторів. Ідея Віоліни полягала в тому, щоб зібрати збірку відповідних фортепіанних творів для всіх, хто прагне почути українські колядки, щоб урівноважити велику кількість західної різдвяної музики. Я прослухав це і радий підтвердити, що її зусилля мають чудовий успіх. Крім того, вдало вибраний момент, щоб додати значної частини ностальгії мільйонам українців, яким довелося тікати від російської агресії, а тепер тимчасово живуть далеко від «дому»!”
Українська презентація альбому відбудеться 22 грудня о 19:00 у Львівській національній філармонії в програмі “Ніжний шепіт Різдва”.
В понеділок, 11 грудня 2023 року, о 19:00 у театрі ім. М. Заньковецької відбудеться різдвяний джазовий концерт FRANK SINATRA.
Прозвучать новорічні хіти Френка Сінатри “Let It Snow”, “Jingle Bells”, “White Christmas”, “Santa Claus Is Coming To Town”, “Silent Night, Holy Night”, а також не менш відомі святкові композиції “Winter Wonderland”, “Last Christmas”, “All I Want For Christmas Is You” та багато інших, повідомляють організатори.
Пісні Сінатри виконуватиме соліст ансамблю Збройних сил України – Павло Пігура та неперевершений дует Golosni: Ольга Томків, Іванна Вівчарик у супроводі KYIV JAZZ QUINTEТ: Дмитро Александров саксофон, Сергій Клюєнко – бас, Олександр Лебеденко – ударні, Родіон Іванов – клавіші.
«Джазовий концерт FRANK SINATRA – ідеальний спосіб відчути новорічний настрій та поринути у вир різдвяних святкувань у Львові. Створімо святковий настрій разом! Квитки на концерт стануть ідеальним подарунком до свят. Організатори заходу подбають, щоб дух Різдва заповнив Ваші душі та серця», – запрошують організатори.
Хочемо познайомити наших читачів із спогадами українського вченого-правознавця, громадського діяча та педагога, доктор права, дійсного члена Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові про приготування та відзначення свята Св. Миколая та Святого Вечора, що їх було опубліковано у газеті “Діло” (№5 від 07.01.1939) під назвою Львівський св. Миколай і св. Вечір.
Сьогодні частина перша – про Львівського Св. Миколая та початок приготування до Різдва (текст подаємо оригінальним).
Народний дереворит «Святий Миколай». ХІХ ст. Зі збірки Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.
Львівський св. Миколай і св. Вечір.
Видним знаком недалеких зимових свят обох обрядів у Львові були від давніх-давніх дат ярмарочні будки з дешевими медівничками, „миколайками” і прикрасами на ялинку, що їх уже з кінцем листопада ставляють на Ринку на проти Народньої Торговлї. Поява тих перших будок була для нас малих, „шкрабів” із вселюдної школи великою втіхою, бо вони саме вводили нас в більш, ніж шеститижневий період найкращих казок і мрій дитячих років. Ми всі бігли на Ринок дивитися на ті будки, а обійшовши їх ряд, ставали перед популярним тоді базаром, що містився коло нинішньої Народньої Торговлі і був побіч Кавчинського та Оберського на Галицькій головним доставцем для св. Миколая. Чого там не було на виставових вікнах?! І залізничка на шинах з льокомотивою, що її накручувалося ключем і ріхтерівські будівельні камінчики і маґічні ліхтарні, такі, що кидали ріжні образці на екран з малого обруса, і скриньки з усякими чародійними штуками, гри та забави. Справді, годі було між тими чудами вибирати і признатися родичам, що саме св. Миколай мав би нам принести. Найкраще було б, щоби він приніс нам цілу виставу…
Будинок “Народної Торговлі” у Львові на Площі Ринок, 36, 1930 рік
Тимчасом час його приходу наближався і я вдивлювався надійно в образ його святоюрського престола та просив його, щоб він цього року був таксамо щедрий як минулого і у великій своїй ласці додав ще пачку ріжнобарвних олівців, яку я бачив у Дуткевича на Краківській чи у Купфершміда на Руській. Трудно було нам дітям заснути напередодні гостини нашого добродія. Ми переверталися з боку на бік, а наша уява працювала так сильно, як тільки може працювати у малих дітей. Коли ми і заснули, то в другій-третій у ночі було вже по сні. Наші головки давили якісь пакунки і ми в сорочинках бігли з тими пакунками до вікна та при світлі наріжної аверівської ліхтарні попросту розривали їх. Є залізничка, направду є і крейдки! Боже, що за радість! Навіть вилетіла в пакунка пара нікльованих „шляйфів” з гарними ремінчиками! Сестра витягала і ляльку, таку, що закриває очі і бляшану кухню з горнятами, риночками, сковородками! Зуби звеніли нам від холоду, а мама гонила до ліжок. Але сну вже скоро не було та ледви над ранком ми заснули, я з залізничкою, сестра в обіймах ляльки. Одначе прийшла раз ніч, коли сам св. Миколай до нас не зайшов. І щирі сльози лилися нам з жалю, що ми вже «старі» і розвіялася ще одна з чудових казок нашого дитинства!
Руська вулиця та Волоська церква у Львові. ХІХ ст.
Та недовго тривають траґедії юних днів. Ось уже по польських Святах і вчора «батяруси» з поблизьких камяниць бажали з банею нашим сусідам, щоб Бог дав їм «у тім домі виграти на льотерії». Батько «вифасував» пенсію і треба було полагоджувати передсвяточні орудки. Я впрошувався на маминого секретара і мама обчислювала та мені диктувала всякі позиції, які я каліграфічно списував на картці з мого зшитка. Ішло головно про всякі ласощі, які мама купувала в Народній Торговлі, бо муку брали ми в млині Тома на Янівській. «Фунт жовтих родзинок і пів фунта чорних дрібних». Я писав і облизувався. «Два кіля волоських оріхів, фунт чоколяди, кільо міґдалів, пів фунта цитрини». «Мамо може того буде замало і торги готові нам зіпсуватися!» «Ей, ти ласуне» – відповіла мама – «знаю вже чому, тобі за мало, але як ми з Маланкою принесемо кіш, то замкнемо все на два спусти». Ті всі застереження не дуже помагали і в кожній торбинці, що зберігала щось смачне, мусіла бути дірочка.
Листівка з зображенням Святого Миколая і текстом “Веселих Свят”, 1933 рік
Я скидав вину на погані торбинки (хай простять мені панове начальники складу Народньої Торговлі), але мама не вірила. «Помагав» мамі ще більше, як починали варити. Тоді не один з міґдалів, з яких ми зі сестрою здіймали лушпинки, опинився у шлунку та в кишені і довго ще по святах знаходила там мама якісь родзинки чи куснички чоколяди. Мама витягала на свята «спеціальні» приписи на торти і тісточка. Кілько вони літ мали ті пожовклі «переписи» писані ледве читким чорнилом по нашому (очевидно з йорчиками), по німецька і по польськи! «Бачиш Олесь той перепис ще від твоєї прабабки, а цей від бабки; цей від тети Брозі, той від тети Гені, шо то вже в чотирнацятім році життя вийшла заміж і на Буковині її називали «ді кляйне Попадя». Всі ці архитвори кулінарного мистецтва зачиналися від слів: «Возьми, везь, німм». Я з такою пошаною брав їх до рук, якби вони були найстаршими памятниками письменства! Мама робила звичайно все «на око» і навіть моїй жінці трудно нині вивідатися від мами, кілько вона дає цього і того до якогось торта чи пляцка. Вино і риби належали виключно до нас обох «мужчин» батька і мене. Служниця брала кіш і ми одного дня ходили з нею на Краківську, до Штадміллєра, за вином, а вдень перед самим Свят-Вечором на площу Рибну по риби. Я дуже любив дивитися на малу вінду у Штадтміллєра, якою їхали з пивниці овинені в жовту бібулку ріжні сорти вин. Мама і служниця розбирали риби, ми малі вичікували на плавці, які висушували на печі, щоб ними стріляти.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
В гарно ілюстрованій монографії – ретельний опис сучасного стану пам’яток та багата фотодокументація будівель. Загалом автор зібрав інформацію про 512 об’єктів.
Темою палаців і замків Дмитро Антонюк зацікавився ще у підлітковому віці під час родинних мандрівок. На пам’ятках, які пов’язані з польськими родами, автор книжки зосередився, тому що їх в Україні найбільше. Збираючи матеріали для книжки, автор шукав інформацію не тільки у бібліотеках та архівах, але й чимало спілкувався місцевими краєзнавцями.
Під час збору матеріалу Дмитро Антонюк спілкувався з сотнями представників місцевих громад, аби переконатися, що та чи та пам’ятка збереглася. Іноді знайти певну будівлю було непросто.
У багатьох історичних будівлях в період комунізму розташовувалися різноманітні установи: соціальні заклади, школи, лікарні тощо. Дмитро Антонюк розповідає, що внутрішній та зовнішній вигляд пам’яток часто змінювали. Та разом з тим їх якось утримували і ремонтували. Бувало й таке, що заклади розміщені в історичних будівлях переносили чи ліквідовували, після чого пам’ятки залишали напризволяще.
Одним із позитивних прикладів збереження цінних споруд краєзнавець вважає роботи зі збереження залишків нижнього замку роду Гербуртів у містечку Добромиль на Львівщині. А от у селі Отроків на Хмельниччині залишки резиденції кінця XVIII століття перетворили на туристичний центр, відремонтувавши пам’ятку. Позитивним прикладом є також Палац Орловських у селі Маліївка, де розташований державний музей. Резиденція роду Чечелів у селі Самчики на Хмельниччині — також варта особливої уваги, як добре збережена пам’ятка.
Мюзикл про одну з найвідоміших та найхаризматичніших постатей української історії, що зібрав аншлаги на прем’єрах в Одесі та Києві, тепер вперше в Івано-Франківську! Вистава відбудеться 18 грудня у Львові в Театрі Заньковецької. Початок події о 19:30.
Княгиня Ольга – мудра, сильна, харизматична постать із золотих сторінок нашої багатовікової історії. Її походження залишається загадкою. Існує кілька версій, проте жодна з них не підтверджена науково на сто відсотків.
Режисером, художником-постановником та актором мюзиклу став Денис Рудий, учасник відомого ток-шоу “Х-Фактор”. Також у головній ролі співачка Юлія Нельсон.
Автором музики до мюзиклу є Денис Аксьонов, вірші написала Ольга Седова. Хореографи – Аліна Троянська та Геннадій Цвітков.
Художній задум надзвичайного масштабу втілений за допомогою сучасних концертних технологій, стилізованих костюмів, що відображають історичну епоху Київської Русі, та великої кількості професійних акторів-вокалістів. У мюзиклі глядачі побачать все: народні гуляння, обряди, розкішні маєтки, містичний світ Наві та справжнє поле бою.
Все це разом з неймовірними декораціями занурить глядача у дивовижну історію кохання, мужності та стійкості безсумнівно великої жінки.
Історія цього місця огорнута легендами – за деякими переказами, його заснував найвідоміший інспектор міських плантацій Львова Арнольд Рьорінг. За Австрії тут ріс густий буковий ліс. Відомі випадки, коли красиві панночки заманювали сюди своїх новоспечених кавал’єрів, де їх грабували розбійники.
В радянський період вони забезпечували квітами чи не кожну демонстрацію та парад. Вже за Незалежності, в 2014 році, ці теплиці закинули. До 2021 року вони перетворилися на розграбовану руїну.
Сучасний стан теплиць
На щастя, з’явилася громадська ініціатива по відновленню теплиць. Більше про історію цього місця та його майбутнє читаємо в статті з сайту RDZS.ORG
Зофійовка
Місцевість, на якій постали теплиці, має історичну назву Софіївка, а на старих мапах позначена як Зофійовка. Назву дав дерев’яний костел Святої Софії, який було споруджено наприкінці XVI ст. на кошти львівської міщанки Зофії Ганель на землях, які їй належали. До сьогодні зберігся мурований костел 1765 року побудови, який звели на місці спаленого турками дерев’яного костелу.
Софіївка описана в путівниках по старому Львову доволі побіжно, а ще менше інформації знаходимо про нинішню територію парку “Залізна вода” та околиці. Але це й не дивно – до кінця ХІХ століття Софіївка була малозабудована і знаходилась на околицях міста.
Коли планувалась Крайова виставка 1894 року у парку Кілінського (стара назва Стрийського парку), міський магістрат звернувся до управління кінного трамваю з тим, аби побудувати нову трамвайну лінію до Софіївки. Керівництво кінного трамваю дало різку і однозначну відмову – маршрут виглядав настільки безперспективним, що не вартував грошей, які б пішли на його будівництво. Відтак у місті постав електричний трамвай, який сполучив Двірцеву площу (головний вокзал у Львові) і парк Кілінського. Від цього моменту дільниця почала розвиватись, тут зводили вілли та кам’яниці, а парк Кілінського і парк “Залізна вода” стали улюбленими місцями для прогулянок львів’ян.
Францішек Яворський та Франц Ковалишин у львівському міському архіві, 1911 рік
Вперше про історію парку “Залізна вода” написав Францішек Яворський (1873-1914) – журналіст та дослідник історії старого Львова, працівник архіву Львівського магістрату у 1903-1914 роках. Згідно його даних, львів’яни відкрили для себе це місце як рекреаційну зону у 1830-х роках, мандруючи до лісу з дітьми та гувернантками, організовуючи пікніки. На початку ХІХ ст. тут відбувалися літні вистави просто неба німецького театру Франца Краттера. Дослідники Львова початку ХХ ст. розповідають також про корчму, яка знаходилась біля ставу Камінського (на його місці сьогодні – закинутий басейн “Динамо”, огороджений парканом) у ХІХ ст., де продавали винятково смачне винницьке пиво. Така легенда про початки історії парку “Залізна вода” міцно вкорінилась в історіографії.
«Маївка у Софіївці», художник Ян Машковський, 1849 р.
Як виглядала корчма та загалом відпочинок біля парку “Залізна вода” можна роздивитись на картині “Маївка на Софіївці” 1849 р. художника Яна Машковського.
Територія майбутнього парку була пронизана сіткою джерел, багатих на залізо. Наприкінці ХІХ ст. було облаштовано бювет води, він знаходився біля сучасної вулиці Ярославенка. Навколо бювету встановили лавки і це місце також притягувало людей, які виходили на шпацер. Відтак, перед владою Львова постав виклик облаштувати найдавніший львівський буковий ліс під парк. Роботи виконувались протягом 1904-1905 років під керівництвом інспектора міських плантацій Арнольда Рьорінга.
Доба Арнольда Рьорінга
Уявімо собі Львів без Стрийського парку, зелених насаджень вздовж проспекту Свободи і проспекту Шевченка, Личаківського парку, нижньої тераси парку Івана Франка, парку “Залізна вода”, скверів на площі Святого Юра і площі Галицькій… Таким був Львів аж до 1880-1890-х років, доки міськими насадженнями Львова не почав опікуватись Арнольд Рьорінг.
Арнольд Рьорінг зі своєю дружиною Зузаною (Кузьмінською) у молодому віці та у віці 50 років
Народившись у Львові і рано втративши батьків, Арнольд Рьорінг здобув освіту у Вищій технічній школі у Відні. Вочевидь, під час навчання Рьорінг багато подорожував та переймав досвід планування міських парків та садів. Року 1871 він опублікував в одній з львівських газет замітку з докором Галичині у низькому рівні садівництва, у порівнянні з містами Німеччини, Чехії, Моравії та Франції.
Праця Арнольда Рьорінга “Садівництво”
Вчитись у світових майстрів садівництва Рьорінг не припиняв до кінця свого життя – вже на посаді інспектора міських плантацій він відвідував садівничі виставки у Гамбурзі, а також досліджував зразки садово-паркового мистецтва Парижа, Берліна, Вроцлава, Ганновера, Бремена, Галле, Лейпцига і Дрездена.
Свою кар’єру Рьорінг розпочав як викладач садівництва у Доброчинному інституті для сиріт і убогих графа Скарбека в Дроговижі, який відкрився 1875 року. На посаді викладача Рьорінг опублікував свою книгу “Садівництво”, що побачила світ у Львові 1881 року. Цю книгу знали і читали у Варшаві, відтак у газеті «Ogrodnik Polski» було опубліковано рецензію на цю роботу Рьорінга.
Загалом Рьорінг реалізував понад 200 проєктів садово-паркового мистецтва: на теренах Галичини, Королівства Польського, пруської Сілезії та Угорщини. Одним з найдовших проєктів, здійснених під керівництвом Рьорінга, був парк Кілінського (нині Стрийський парк), садівник працював над ним протягом 1877-1894 років. По завершенні Крайової виставки 1894 року Рьорінг отримав за цей проєкт відзнаку “Золотий хрест заслуги з короною”.
“Джерела Рьорінга” і епоха електричного освітлення
Вочевидь одним з найулюбленіших парків Арнольда Рьорінга, його найдовшим та водночас останнім проєктом, став парк “Залізна вода”. Його розплануванням садівник займався з 1881 року і аж до кінця життя. Прогулюючись вздовж центральної прогулянкової алеї можна було спостерігати зміну одних дерев іншими: при вході до парку росла чорна сосна, її змінював модриновий гай, який в свою чергу змінювався березовим гаєм. На північних схилах розміщувався буковий ліс – саме ним і славився у свій час парк “Залізна вода”.
Парк прикрашав водоспад (його було знищено після 1945 року), у планах було облаштування на верхній терасі функціонального оздоровчого парку Йордана (за зразком Краківського, закладеного у 1889 році лікарем Генріком Йорданом). Однак реалізувати облаштування парку Йордана Арнольд Рьорінг не встиг, плани обірвала його смерть 1914 року.
Потрібно зазначити, що територія парку “Залізна вода” відігравала свою роль в житті інспектора міських плантацій – він мешкав неподалік, у віллі на сучасній вул. Стуса, 20. Крім того, Рьорінг володів ділянкою землі на території парку “Залізна вода”, звідки починались так звані “джерела Рьорінга”.
Львів, Снопків, грудень 1960 року. Світлина Юліана Дороша
В ході проведення дослідження було знайдено листування Львівського магістрату з Арнольдом Рьорінгом щодо його земельного володіння у парку “Залізна вода”. Визначено, що Рьорінг володів ділянкою, на якій починалось так зване “джерело Рьорінга”. У 1911 році міський інспектор передав свою ділянку землі із джерелом Львівському магістрату. Від цього джерела Львівський міський водогінний заклад проклав водогін з питною водою до ставів Камінського, а звідти – до Міської електростанції на Персенківці (нині ТЕЦ-1).
Ситуативний план парку “Залізна вода”. Ділянка Арнольда Рьорінга позначена цифрою 818. На цій ділянці починалось так зване “джерело Рьорінга”. 1911-го року Рьорінг передав цю ділянку Львівському магістрату для будівництва водопроводу з питною водою до електростанції на Персенківці
Згідно однієї з гіпотез, під час закладання парку “Залізна вода” Арнольд Рьорінг облаштував і теплиці, які були призначені для вирощування квітів під квіткові композиції та заповнення декоративних вазонів в алеях парку.
Куди сягають початки історії квіткового господарства?
Визначити точну дату побудови теплиць дослідникам досі не вдалося. Працівники, що останніми працювали в квітковому господарстві перед його закриттям, розповідають про дату побудови, яка розміщувалась під дахом теплиці №9. На превеликий жаль, ця дата не збереглася – вочевидь, цифри були виготовлені з металу і їх вкрали мародери.
Мапа прокладення водопроводу від ставу Камінського до електростанції на Персенківці, 1910 рік. Квіткове домогосподарство позначено на цій мапі умовно двома квадратами. Також видно, що один з перших водопроводів у Львові проходив повз територію господарства.
Протягом декількох місяців у львівських архівах дослідники намагались знайти архів Інспекції міських плантацій Львова, однак пошуки не були успішними успіхом. Можливо лише припустити, що цей архів було переміщено до архівних установ інших міст або ж його взагалі було втрачено у часі воєнних лихоліть двох світових війн.
Як територію квіткового господарства зображували на мапах за часів Австро-Угорської імперії? Під час проведення досліджень було переглянуто чимало ландшафтних мап Львова загалом та Софіївки зокрема. Знайдено мапу прокладання водопроводу по вул. Двєрніцького (сучасна вул. Мушака) 1910 року, за якою водопровід проходив повз територію, на якій розміщене квіткове господарство. На цій мапі територія квіткового господарства позначена двома квадратами, без підпису.
Описи Львова до 1914 року не мають згадок про теплиці. Однак вже згадуваний вище Францішек Яворський писав про район вул. Двєрніцького і парку “Залізні води” наступне :
При цьому всьому, однак, це дільниця сьогодення і майбутнього, модна у повному розумінні цього слова, відвідувана натовпами, домівка святкувальної пошесті і елегантних вілл, останній вираз садового мистецтва, яке з місця, благословенного вже природою, створило одну з найбільших особливостей Львова”.
Можемо зрозуміти цей опис як натяк на існування тут плантацій, в яких вирощувалися квіти для майбутніх садово-паркових композицій.
Зразок цегли «Reiss», знайдені на території квіткового господарства у 2023 році
При будівництві теплиць використовувалась цегла виробництва львівських цегелень, які розміщувались в межах дільниць Софіївка, Снопків, Персенківка і працювали на перетині ХІХ – ХХ ст. Працівники теплиць згадували, що якісна австрійська цегла відігравала значну роль у збереженні тепла в теплицях взимку – потрібно було цілорічно підтримувати температуру 25 градусів по Цельсію. У випадку поломок цеглу заміняли звичайною радянською, але навіть в таких випадках спочатку намагалися відшукати стару цеглу для здійснення ремонту.
Комунікації на території квіткового господарства
Усі теплиці мали добре продуману мережу комунікацій, завдяки якій в теплицях підтримувалась стала необхідна температура повітря протягом року, рослини отримували цілодобово необхідне світло і полив. З коридору до кожної теплиці розходилися мережі з водою, в кожній теплиці був кран. Теплиці опалювалася пічками: на кожній стороні теплиці було по 2 пічки, обкладені якісною австрійською вогнетривкою цеглою. Пічки опалювалися за принципом пальника та працювали на газу, система була оснащена витяжками. У коридорах теплиць, а також вздовж теплиць на вулиці висіли електричні ліхтарі.
У 1911 році запрацювала насосна станція, яка розміщувалась на відстані 500 метрів від квіткового господарства (сьогодні – приміщення Музею історії електрифікації Львівщини). Вода, прокладена від джерел парку “Залізна вода” і від “джерел Рьорінга” водопроводами до ставу Камінського, перекачувалась через насосну станцію та водопроводом тягнулась вздовж вулиці Двєрніцького аж до електростанції на Персенківці.
Таким чином квіткове господарство могло постачатись водою з чи не першого водопроводу у Львові, а також заживлюватись електроенергією, оскільки до будинку насосної станції були прокладені лінії електропередач.
На території самих теплиць було знайдено старі вимикачі та запобіжники, однак встановити їх точне датування немає можливості. Точно можна встановити лише те, що вони були виготовлені до радянської окупації Львова.
Оскільки на мапі прокладення електрокабелів 1908 року ця ділянка ще не була заживлена електроенергією, припускаємо, що електрика з’явилась на території теплиць у межах 1911-1915 років.
Міжвоєнний період
Міжвоєнний період в історії квіткового господарства мало відображений в історіографії та джерелах.
1894 року Арнольд Рьорінг заклав школу малопольських огородників. Організація мала свою школу та друкований орган “Ogrodnik zawodowy”. В Державному архіві Львівської області зберігається архів цього товариства. Дослідникам вдалось знайти за 1939 рік згадку учасника товариства, який працював на огородах (плантаціях/садах) парку “Залізні води” – інженер Zieminski Wladyslaw, який проживав на вул. Slaska,17 (сучасна вул. Херсонська).
Занепад теплиць та нове життя
В радянський час квіткове господарство було одним з декількох у Львові, які забезпечували місто квітами для композицій. Інші господарства знаходились на вулиці Замарстинівській, біля кінцевої трамваю №6. Спершу для всіх господарств була спільна дирекція, потім відбувся поділ і квіткове господарство на вул. Мушака передали Львівському тресту зеленого будівництва.
Сучасний стан теплиць
На території господарства вирощувались квіти на зріз для квіткових крамниць, коврові культури, горшкові культури, літники, багаторічники, седум. На території була також хвойна група, невелика частина плодових дерев, і 3-5 магнолій.
Окрім вирощування квітів підприємство здійснювало обробку зелених зон міста від комах-шкідників, працювало з гербіцидами.
Робота здійснювалась за певним планом, над яким працювала проєктна група. Велись журнали по посіву багаторічників. На території квіткового господарства вирощувалась величезна кількість квітів – наприклад, лише айстр було в межах 40 000 одиниць, і 9 000 одиниць чорнобривців.
Сучасний стан теплиць. Більше фото тутСучасний стан теплиць. Більше фото тут
Але у 2021 року на території закинутого квіткового господарства зусиллями громадських об’єднань та за сприяння міста розпочався новий етап розвитку. Туди зараз можна прийти та позайматися садівництвом чи просто допомогти облаштовувати територію.
Лекція побудована на основі метричних книг. Модеруватиме Назар Юрчишин. Для всіх шанувальників Івана Франка буде багато цікавих та невідомих несподіванок.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» та Львівського палацу Мистецтв.
Богдан Орестович Лазорак — український історик, науковець, учитель. Кандидат історичних наук, доцент. Директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі».
Віра у світло, диво та добро! У День святого Миколая співачка НІжНА презентувала нову пісню, присвячену Різдву.
НІжНА / (Ніна Басюк (Козачук) – співачка, учасниця проєкту «Голос Країни» (7 та 9 сезони), переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів, викладачка вокалу КМАМ iм. Р.М.Глієра.
У найочікуванішу дату для багатьох у світі, День святого Миколая, НІжНА презентувала шанувальникам нову композицію “Диво Різдва”.
За цікавим збігом, музика до пісні була написана чоловіком артистки, Миколою, ще у 2022 році, коли він гуляв з однорічним сином подружжя (на той час, у проміжку між частими повітряними тривогами). Першочергово текст до композиції був англійським, а її співавтором – британець Деніел Беністи (Daniel Benisty).
У зв’язку з постійними відключеннями електроенергії записати та видати пісню у 2022 році не вдалось. Втім вже цього року вона побачила світ (NIzhNA – Christmas Miracle).
“Тоді ж з’явилася ідея зробити також українську версію цієї пісні. З текстом згодився допомогти Віктор Винник, фронтмен відомого гурту МЕРІ. Він і став автором української версії, створивши до неї абсолютно новий текст”, – розповіла НІжНА.
У 1904 році в науково-популярному додатку часопису “Учитель” побачила світ стаття Степана Рудницького “Дещо про Антарктиду”. Це одна з перших наукових публікацій українською мовою про найхолодніший материк.
Не менш цікавою є й особа її автора. Степан Рудницький вважається засновником української фізичної, політичної та військової географії. Йому випала нагода вчитися у Михайла Грушевського, Людвіка Фінкеля, Антонія Ремана, Альбрехта Пенка і ін. Степан Рудницький – це не просто світило української географії, але й світової науки.
Степан Рудницький. Фото з https://bastion.tv/
Світило географії і “імперія зла”
Досить довго була невідомою достовірна інформація про останні роки життя та смерть цього видатного вченого. Його репресували у 1933 році, а по тому він просто зник з горизонтів світової науки. Хоч уже й мав ім’я, досвід викладання в університетах декількох європейських міст. Попри клоптання вчителя Степана Рудницького, професора Віденського університету і славетного німецького географа Альбрехта Пенка, про місце перебування українського вченого у СРСР не повідомляли нічого.
Альбрехт Пенк. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Правда відкрилась значно пізніше. Історик та публіцист Семен Підгайний так описує те, що Рудницькому, як і йому самому, довелося пережити на Соловках: він жив “…в темній, вогкій, смердючій камері, куди ніколи не заглядало сонце… Нари з блощицями, важке, аж гірке від махорки повітря, тут же розвішані мокрі онучі, штани…, а навколо холод і голод”. Довго вважали, що Степан Рудницький загинув на Соловках, але його розстріляли у листопаді 1937 року в урочищі Сандармох.
Ні дня без праці
Степан Рудницький народився 3 грудня 1877 року в Перемишлі (на той момент імперія Габсбургів), а виростав у вчительській родині в Тернополі. Навчався у Львівському університеті, але поглиблював знання у ВНЗ у Відні та Берліні. Він викладав у гімназіях Львова та Тернополя, був членом НТШ, а в різний час – професором кафедри географії Львівського університету, професором економічної географії Академії торгівлі у Відні, професором географії та деканом філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.
Видання творів Рудницького. Фото з https://image-thumbs.shafastatic.net/
У 1926 році Степан Рудницький перебрався в УРСР. Він очолював кафедру картографії у Геодезичному інституті в Харкові, був організатором і першим дериктором Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, від 1929 року – керівник кафедри географії ВУАН, працював у краєзнавчій комісії Музею антропології та етнографії імені Ф. Вовка. Навіть перебуваючи в ув’язненні та засланні, не переставав працювати і написав рукописи двох книг. На жаль, жодна з них не збереглася.
З Україною в серці
Навчальну, наукову та викладацьку діяльність Степана Рудницького у Львові, Відні та Харкові об’єднує те, що він, чи не вперше, почав працювати не просто над картами території України, але й над картами українською мовою. Так Україна поставала не лише як політична, але й як просторова одиниця. Рудницький багато писав, активно напрацьовував базу української географічної термінології.
Карта українських земель авторства Степана Рудницького. Фото з https://www.nas.gov.ua/
Ще на початку минулого століття під прізвищем Степана Руднницького виходили праці (“Коротка географія України”, 1910-1914; “Україна з політично-географічного становища”, 1916; “Україна: земля і народ”, 1916; “Україна і великодержави”, 1920), де відстоювалося право українців на власну національну державу, а в такому стані – право членства в сім’ї народів світу. Загалом Степан Рудницький був автором понад 70-ти монографій та статей з географії. Не всі з них стосуються території України. Зокрема, Степан Рудницький одним з перших чітко визначив межу між Європою та Азією. Його трактування лежить в основі сучасного загальноприйнятого підходу.
На карті і у серці
У 2003 році ім’ям Степана Рудницького назвали острів в районі Аргентинських островів. У такий спосіб було віднайдено цікаве та досить екзотичне місце для вшанування пам’яті цього непересічного українського вченого. Сподіваємося, що і в серцях та свідомості українців знайдеться місце для пам’яті про цього дослідника.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Геринович В. Географія України Ст. Рудницького // Zbruž [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/49332
Завтра, 6 грудня 2023 року, о 19:00 в Malevich Concert Arena (проспект В’ячеслава Чорновола, 2) гурт “Шпилясті кобзарі” привезе до Львова різдвяно-новорічне бандурне шоу.
У час, коли так хочеться вірити в те, що дива існують, бандуристи запрошують поринути в казку під звуки їхньої музики. Магія звучання народного інструмента дозволить принаймні на один вечір відволіктись від негараздів та відчути себе дитиною – навіть якщо на концерт ви вже прийшли зі своєю малечею.
Віртуозна гра на бандурі, всесвітньо відомі пісні, звучання яких знайоме кожному – «Jingle Bells», «Let it snow», «Happy New Year», «Миколай крокує до нас», «Щедрик», «Свята ніч» – пролунають у Malevich Concert Arena. А ще – багато-багато сюрпризів, аби початок циклу різдвяних свят точно вам запамʼятався своїм теплом і затишком.
Окрім культурно-розважальної мети, музиканти ставлять перед собою за ціль збір коштів на протезування та реабілітацію Тараса Козуба – майстра традиційних музичних інструментів, воїна ЗСУ, який втратив руку внаслідок поранення під час виконання бойового завдання. Частина прибутку з концертів піде на підтримку Тараса.
Гурт “Шпилясті кобзарі”
Неочікувані, життєрадісні та позитивні музиканти вже готуються здивувати львівʼян та гостей міста.
Купуйте квитки та поринайте у новорічну атмосферу разом із гуртом «Шпилясті кобзарі»:
Вхід для військовослужбовців та дітей до 7 років – безкоштовний.
Гурт “Шпилясті кобзарі”
Про гурт
“Шпилясті кобзарі” – колектив колоритних та запальних бандуристів під керівництвом ініціатора проекту Bandura Style – Джусь Ярослава. Учасники багатьох телевізійних проектів та шоу, зокрема “Україна має талант” та “Голос країни”.
Музиканти виконують українські народні пісні у сучасному форматі, cover-версії світових та ретро-хітів, джазові стандарти, хіп-хоп, електронні треки, інструментальні мікси та багато іншого, і все це на бандурі!
На сьогодні історія гурту налічує більше тисячі виступів, кільканадцять країн та міст.
Їхні виступи завжди дивують публіку та підіймають настрій. Наразі хлопці активно виступають для військових, ТРО, волонтерів, переселенців та долучаються до благодійних акцій на підтримку України.
“Пісню “Ангели війни” я присвячую усім волонтерам – людям, без яких Перемога України була б неможливою”, – так говорив український воїн, ветеран чотирьох воєн, учасник соціально-мистецького проекту #ПісніВійни, автор та виконавець уже легендарних сучасних фронтових пісень “Не сумуй” і “Майданівцям” Олександр Рожко (1963 – 2023).
Серце українського захисника перестало битися після важкої хвороби наприкінці березня 2023 року. За життя він не встиг випустити свою нову пісню “Ангели війни”. До Дня волонтера-2023 проект #ПісніВійни представляє цю записану, але не видану раніше композицію Олександра Рожка.
“Ви – ангели війни, ви – просто волонтери, / Нескорених сердець гаряча кров. / За тисячі життів, які ви врятували, – / Низький уклін вам, шана і любов”, – чуємо у пісні “Ангели війни”.
У відеоряді до прем’єри використано ексклюзивні кадри, надані Медичним батальйоном Української Добровольчої Армії «Госпітальєри», який працює на фронті з 2014 року, а також Американською благодійною організацією Help Heroes Of Ukraine, яку заснували українці у Чикаго (США). Зрештою, у пісні Олександра Рожка та у відео “Ангели війни” себе впізнає кожен волонтер: від героїчних “Госпітальєрів” – до жінок, які плетуть сітки та ліплять вареники для наших захисників та захисниць.
Cоціально-мистецький проект #ПісніВійни – волонтерська ініціатива. Проект тривав у Львові у 2016-17 роках. Це масштабна громадська ініціатива, завданням якої був пошук та запис на професійній студії звукозапису пісень, створених українськими воїнами, які воювали на сході України від 2014-го. 14 жовтня 2017 р., до Дня Захисників та Захисниць України, світ побачив альбом сучасної фронтової пісні #ПісніВійни. Компакт-диск об’єднав 15 композицій, написаних воїнами АТО під впливом пережитого на війні росії проти України.
Бійці-учасники проекту: Олександр Рожко, Зиновій Медюх, Богдан Ковальчин, Тарас Гривул, Максим Перев’язко, Андрій Шевчук, Петро Комендат, Сергій Тітаренко, Станіслав Паплінський, Ірина Красота, Ігор Шолтис, Олекса Бик, Роман Семисал, Дар’я Зубенко. Аби надати пісням, які створили бійці, а також важливим темам, які у них порушені, максимального суспільного резонансу під час запису композицій для компакт-диску #ПісніВійни були створені унікальні дуети – воїнів-виконавців з відомими українськими артистами. У проекті взяли участь вокальна формація «Піккардійська Терція», співак та композитор Павло Табаков, лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя, Фома із групи «Мандри», Арсен Мірзоян, співачки Ірина Доля, Оксана Муха та Аничка Чеберенчик, а також фронтмен гурту Kozak System Іван Леньо, Віктор Винник із групи «Мері», співак Тарас Гаврик, сестри Тельнюк, лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, співачка Анастасія Приходько, лідер гурту Ot Vinta Юрій Журавель, бард-волонтер Христина Панасюк.
У рідному Львові цими вихідними ЗАЛІСКО провів успішний сольний концерт «Воля і свобода». Музика, усмішки, позитив, вітання дають нам змогу трошки відволіктись і відпочити.
Андрій на концерті багато жартував, спілкувався з публікою з Героями війни, яких у залі було чимало. Вони мали змогу потрапити на концерт завдяки партнерам логістичній компанії «Захід-Ресурс» та волонтерам. Сам ЗАЛІСКО наголосив, що попри сніжну негоду, зал був заповнений і був справжній концерт, де він був собою, таким який він є на сцені вже більш ніж 30 років!
Доповнювали концерт дуети з співаком-шоуменом JULIK (ом) та Катериною Малицькою. Справжнім сюрпризом для артиста було, коли військовий, друг генерала Залужного вийшов і подарував Заліску прапор із особистим підписом генерала та особистою подякою за сприяння і допомогу ЗСУ.
ЗАЛІСКУ вручають прапор від генерала Залужного
Самі військові потім написали до ЗАЛІСКА «…Дуже дякуємо Вам за позитивні емоції та спогади, які Ви подарували нам…Такі теплі і щирі зустрічі, увага з боку артиста покращують морально-психологічний стан кожного військовослужбовця. Надіємось, ми зможемо ще організувати такі зустрічі в майбутньому…»
ЗАЛІСКО зізнається, що насправді він не надто хотів робити сольні концерти, але усвідомив, що такі зустрічі-концерти дають змогу людям зібратись, згуртувуватись, об’єднатись українською піснею, а значить і далі жити, боротись, донатити, і ніколи, ніколи не забувати, що для нас зробили і роблять наші герої-військові, постійно їм дякувати за те, що маємо змогу у такий час співати, виступати і давати концерти.
ЗАЛІСКО з прапором від генерала Залужного
«…А на даний час я готую нові колядки і пісні, дуже цікаві дуети, відео-зйомки І чекаємо на наступних сольних» – зазначив співак
P.S ЗАЛІСКО — Заслужений артист України, співак і автор пісень. Його любить як молодь, так і старше покоління меломанів.
30 років на сцені, випустив 10 альбомів, два з яких вийшли в Канаді та Америці.
Загалом у ЗАЛІСКА 315 тисяч підписників у соцмережах, а його відео мають понад 42 000 000 переглядів, і це тільки на YouTube! У перші 10 місяців війни ЗАЛІСКО разом з творчою «Командою А» зібрали на благодійних концертах понад 6 млн. ₴ допомоги військовим. У 2023 році разом зі співаком JULIK вони зібрали на концертах за кордоном (Італія, Іспанія, Греція, Чехія) понад 30 тис. євро на допомогу Збройним силам.
До вашої уваги фото міжвоєнного періоду (1920-1930-ті роки) зі Львова. В добірці бачимо кадри пов’язані з історією Львівської Політехніки.
Будівництво корпусу факультету механіки та електротехніки Львівської Політехніки, 1938 р.Будівництво корпусу факультету механіки та електротехніки Львівської Політехніки, 1938 р.Будівництво корпусу факультету механіки та електротехніки Львівської Політехніки, 1938 р.Будівництво корпусу факультету механіки та електротехніки Львівської Політехніки, 1938 р.Будівництво корпусу факультету механіки та електротехніки Львівської Політехніки, 1938 р.Будівництво корпусу факультету механіки та електротехніки Львівської Політехніки, 1938 р.
На світлинах приміщення факультету механіки та електротехніки під час будівництва. Також є на фото лабораторії та приміщення факультету сільського господарства та
лісівництва.
Львівська Політехніка, 1939 рік.Факультет сільського господарства та лісівництва Львівської Політехніки, 1920-1930-ті роки.Факультет сільського господарства та лісівництва Львівської Політехніки, 1920-1930-ті роки.Факультет сільського господарства та лісівництва Львівської Політехніки, 1920-1930-ті роки.Факультет сільського господарства та лісівництва Львівської Політехніки, 1920-1930-ті роки.Факультет сільського господарства та лісівництва Львівської Політехніки, 1920-1930-ті роки.
Всі фото належать до однієї колекції в Національному цифровому архіві Польщі.
Лектор: Андрій Сова – доктор історичних наук, професор, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського; дійсний член та голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка; старший дослідник, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Модератор заходу: Роман Метельський.
Подія організована у співпраці Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка, Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Без Івана Боберського не було б Євгена Коновальця, без Євгена Коновальця – Степана Бандери, Романа Шухевича та цілого покоління борців за волю України.
У межах читань буде обговорено низку питань. Як формувалися світоглядні орієнтири Івана Боберського. Його педагогічну, освітньо-виховну працю у Львові, Галичині, США та Канаді. Внесок у становлення та розвиток українських громадських організацій в Галичині та українській діаспорі. Редакційно-видавничу діяльність на українських землях та в еміграції. Внесок у підготовку та проведення краєвих здвигів у Галичині та участь у міжнародних всесокільських злетах у Празі 1910–1930-х років. Військово-політичну та державотворчу діяльність напередодні Першої світової війни як одного із засновників стрілецького руху, діяльного члена Української бойової управи легіону УСС, члена Головної української ради та Загальної української ради, керівника «Письменничого відділу» Державного секретаріату військових справ ЗУНР, представника уряду ЗУНР у США та Канаді. Творчу спадщину, як автора та укладача науково-методичних праць з тіловиховання, творця української спортивної та військової термінології, ідейного натхненника й редактора українських видань, дослідника еміграційного руху кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. та ін.
У межах читань відбудеться презентація нового видання Андрія Сови «Іван Боберський (1873–1947): український націєтворець» та виставка літератури, виданої Комісією тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ.
За увесь період спостережень найхолодніша ніч на Львівщині була 10 лютого 1956 року -29,5° вночі. В той час як найтепліший день був 25 лютого 1990 року +17,7°. Про це Tvoemisto.tv повідомили синоптики Львівського гідрометцентру.
Для порівняння, найхолодніші зимові дні:
у грудні – 2014 рік, -9,4°
у січня – 2017 рік, -16,7°
у лютому – 2012 рік, -16,8°
Та найхолодніші зимові ночі:
у грудні – 2014 рік, -18,5°
у січня – 2017 рік, -22,1°
у лютому – 2012 рік, -28,6°
Найтепліша ж зима за всю історію спостережень була у 2019 – 2020 роках, тоді середня температура повітря за сезон становила 2° – 4°.
9 травня 1945 року, день капітуляції нацистської Німеччини, став у СРСР Днем Перемоги, відзначеним мітингами й салютами. У Львові, місті з багатонаціональним населенням і...
