У 1904 році в науково-популярному додатку часопису “Учитель” побачила світ стаття Степана Рудницького “Дещо про Антарктиду”. Це одна з перших наукових публікацій українською мовою про найхолодніший материк.
Не менш цікавою є й особа її автора. Степан Рудницький вважається засновником української фізичної, політичної та військової географії. Йому випала нагода вчитися у Михайла Грушевського, Людвіка Фінкеля, Антонія Ремана, Альбрехта Пенка і ін. Степан Рудницький – це не просто світило української географії, але й світової науки.
Світило географії і “імперія зла”
Досить довго була невідомою достовірна інформація про останні роки життя та смерть цього видатного вченого. Його репресували у 1933 році, а по тому він просто зник з горизонтів світової науки. Хоч уже й мав ім’я, досвід викладання в університетах декількох європейських міст. Попри клоптання вчителя Степана Рудницького, професора Віденського університету і славетного німецького географа Альбрехта Пенка, про місце перебування українського вченого у СРСР не повідомляли нічого.
Правда відкрилась значно пізніше. Історик та публіцист Семен Підгайний так описує те, що Рудницькому, як і йому самому, довелося пережити на Соловках: він жив “…в темній, вогкій, смердючій камері, куди ніколи не заглядало сонце… Нари з блощицями, важке, аж гірке від махорки повітря, тут же розвішані мокрі онучі, штани…, а навколо холод і голод”. Довго вважали, що Степан Рудницький загинув на Соловках, але його розстріляли у листопаді 1937 року в урочищі Сандармох.
Ні дня без праці
Степан Рудницький народився 3 грудня 1877 року в Перемишлі (на той момент імперія Габсбургів), а виростав у вчительській родині в Тернополі. Навчався у Львівському університеті, але поглиблював знання у ВНЗ у Відні та Берліні. Він викладав у гімназіях Львова та Тернополя, був членом НТШ, а в різний час – професором кафедри географії Львівського університету, професором економічної географії Академії торгівлі у Відні, професором географії та деканом філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.
У 1926 році Степан Рудницький перебрався в УРСР. Він очолював кафедру картографії у Геодезичному інституті в Харкові, був організатором і першим дериктором Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, від 1929 року – керівник кафедри географії ВУАН, працював у краєзнавчій комісії Музею антропології та етнографії імені Ф. Вовка. Навіть перебуваючи в ув’язненні та засланні, не переставав працювати і написав рукописи двох книг. На жаль, жодна з них не збереглася.
З Україною в серці
Навчальну, наукову та викладацьку діяльність Степана Рудницького у Львові, Відні та Харкові об’єднує те, що він, чи не вперше, почав працювати не просто над картами території України, але й над картами українською мовою. Так Україна поставала не лише як політична, але й як просторова одиниця. Рудницький багато писав, активно напрацьовував базу української географічної термінології.
Ще на початку минулого століття під прізвищем Степана Руднницького виходили праці (“Коротка географія України”, 1910-1914; “Україна з політично-географічного становища”, 1916; “Україна: земля і народ”, 1916; “Україна і великодержави”, 1920), де відстоювалося право українців на власну національну державу, а в такому стані – право членства в сім’ї народів світу. Загалом Степан Рудницький був автором понад 70-ти монографій та статей з географії. Не всі з них стосуються території України. Зокрема, Степан Рудницький одним з перших чітко визначив межу між Європою та Азією. Його трактування лежить в основі сучасного загальноприйнятого підходу.
На карті і у серці
У 2003 році ім’ям Степана Рудницького назвали острів в районі Аргентинських островів. У такий спосіб було віднайдено цікаве та досить екзотичне місце для вшанування пам’яті цього непересічного українського вченого. Сподіваємося, що і в серцях та свідомості українців знайдеться місце для пам’яті про цього дослідника.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Геринович В. Географія України Ст. Рудницького // Zbruž [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/49332
- Пеленська О. Визнаний винним у любові до батьківщини // Радіо Свобода, 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/24650605.html
- Сігал С. Етнічне мапування як ідеологія простору // Zbruž [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/44264
