Кав’ярня "Американська" - ресторація з читальним залом у Львові
Історію кав’ярні “Американська” (ориг.“Americain”) у Львові слід розпочати із зведення будівлі, де вона, згодом, розміститься, оскільки цей шедевр архітектури, що вартує окремого дослідження, й досі є окрасою міста.
Будинок на нин. вул. Січових Стрільців,11. У 1902 році тут відкрито кав’ярню “Американську”. Фото 2015 року
Кам’яниця зводилась протягом 1900-1901 років на замовлення домовласника Юзефа Ерліха архітектором Каролєм Боубліком, чехом за походженням. Але справжню славу класицистичній, імпозантній будівлі приносить кав’ярня “на американській манер”, що діяла на другому поверсі, та мала неабияку популярність у Львові.
Рекламна поштівка кав’ярні “Американська”, між 1902-1905 рр.
Особливостей “Американки” було декілька, адже подібних закладів у Львові, вже на поч. XX ст було чимало і боротьба за клієнта була справді відчайдушною… Декілька величезних залів, з високими стелями, окремими системами вентиляції, не бракувало електричного освітлення. У кожному з залів відчувались розкіш та смак – ідеально підібрані меблі, картини, не кажучи про асортимент кухні та бару.
Фасад буд. на нин. вул. Січових Стрільців, 11. Фото 2015 року
Від 1910 р. ресторан перебував під управлінням Якуба Клярфельда; оркестр, для якого існувала окрема зала, бавив публіку від восьмої вечора до першої години ночі, ціла ресторація зачинялась о 3 після півночі… Слід відзначити, лише розкішний головний зал, стилізований у стилі ампір, міг вмістити близько сотні людей. Але окрім нього був зал з професійним оркестром, під керівництвом знаного капельмейстера Роля, велика більярдна зала, завжди заповнена, оскільки на поч. XX ст. Львів переживав бум на цю гру…
Читальна зала кав’ярні “Американська”, фото 1902 року
Мабуть головною особливістю закладу була простора читальня, окремий ізольований зал, де за філіжанкою кави можна було переглянути понад 500 (!) примірників свіжої преси з цілого світу… Поруч було розташовано буфет з легкою перекускою, сендвічами, пльзенським пивом, віскі та коньяком.
Оркестрова зала кав’ярні “Американська”, фото 1902 року
Для бажаючих “перепочити від відпочинку” була можливість вийти на простору відкриту веранду, подихати свіжим повітрям або усамітнитись. До послуг відвідувачів, у партері будинку, містився Салон мистецтва Лятура. В 1912 р. в приміщеннях партеру було облаштовано кінотеатр “Еліт” власності Ізаака та Абіша Вехслерів. Глядацький зал був розрахований на близько 280 місць. Тривалий час кінотеатр та кав’ярня творили своєрідний підприємницький тандем, і клієнтів тут ніколи не бракувало…
Вчора, 19 березня 2015 року, в рамках циклу зустрічей “Творчі родини Львова: письменники, перекладачі” Музей Соломії Крушельницької гостинно приймав родину Миколи Ільницького.
Вперше на зустрічі з циклу “Творчі родини Львова: письменники, перекладачі” на сцені сиділо стільки людей. Адже крім Миколи Ільницького та його доньки і Мар’яни Ільницької (Комариці), тут знаходився його син Ярослав Ільницький – доктор фізико-математичних наук та музикант та його внук, літературознавець, Данило Ільницький.
Родина, котра не помістилася на сцені, розташувалася в глядацькому залі на чолі з дружиною пана Миколи, Луїзою Іванівною Ільницькою.
Серед гостей було багато відомих літераторів, критиків і просто поціновувачів мистецтва цієї славної галицької родини.
І, навіть не дивлячись на те, що зустріч тривала рекордних для цього циклу, півтори години, пройшла вона дуже цікаво та динамічно.
Організатором зустрічі вже традиційно була літературна аґенція «Піраміда», модератором Василь Ґабор. І потрапити на зустріч можна було абсолютно безкоштовно.
У Львові в другій половині XVI століття засновано парк, який став найстарішим в Україні. Це сучасний парк Франка (колишній Єзуїтський парк). На цьому місці чотириста років тому були міські лани, пізніше ця земля перейшла у приватні руки. Наприкінці XVI ст. багатий львівський міщанин Ян Шольц-Вольфович заклав тут парк, на впорядкування якого витратив 1600 золотих.
парк ім. Франка
Пізніше донька міщанина вийшла заміж за італійця Антоніо Массарі, посла Венеційської республіки у Львові. Таким чином, парк перейшов у власність зятя. Массарі впорядкував парк на італійський манер. 1855 року парк знову перейшов у власність міста, і став одним із найстаріших муніципальних парків Східної Європи.
Перша в Україні друкована книга
Вигнаний з Москви реакційним духівництвом Іван Федоров у 1574 у Львові надрукував першу в Україні книгу – «Апостол» («Діяння та Послання Святих Апостолів»). Зробив це він у власній друкарні власним коштом з допомогою небагатих львівських міщан.
Перша друкована книга
Перша українська книга відзначається великим форматом, різноманітністю та високим рівнем художнього оформлення і поліграфічного виконання. Львівський «Апостол» видрукуваний накладом 200 примірників, це досить велика на той час кількість. На сьогодні збереглося близько 100 примірників видання у найбільших книгозбірнях України а також Росії, Польщі, Болгарії, США та інших країн.
Перша в Україні пошта
Італієць Роберто Бандінеллі 1629 року започаткував у Львові першу в Україні міську пошту. Створена вона була за європейським зразком, і регулярно доставляла листи для мешканців міста з усіх куточків Європи. Польський король Сигізмунд Третій надав Бандінеллі привілей на утримання регулярної королівської пошти і титул «королівського постмагістра».
Перша в Україні пошта
Щосуботи львів’яни могли відправляти і одержувати листи, але мінусом було те, що подібні послуги коштували неймовірно дорого. Папір у ті часи був дуже важкий, тож відправка лише шести грамів кореспонденції, наприклад до Гданська, дорівнювала денній платні кваліфікованого ремісника.
Перший в Україні міський театр
у Львові 1776 року створено перший в Україні постійно діючий професійний міський театр. Німецька трупа театру під керівництвом Франца Геттрсдорфа складалася з акторів та співаків, невеликого хору та оркестру.
Перший міський театр
В театрі були представлені різні жанри: опера, оперета, комедія, пантоміма, балет. Згодом театральна група розмістилася у скасованому декретом цісаря Йосифа II і перебудованому під театральний зал костелі францисканського монастиря на теперішній вулиці Театральній неподалік середньої школи № 62. Центр львівського театрального життя вирував у цій будівлі аж до побудови 1843 року Скарбківського театру (тепер імені Марії Заньковецької).
Перший в Україні готель
Близько 1785 року на місці теперішнього Музею етнографії на проспекті Свободи підприємець Йоганн Прешель спорудив триповерхову будівлю – перший львівський готель. Називався він «Під римським цезарем».
Перший готель
В будівництві використали цеглу із розібраного шпиталю Святого Духа на теперішній площі Івана Підкови. На початку ХІХ століття будинок готелю вважався найбільш імпозантною кам’яницею на Нижніх Валах після Губерніального управління.
Перший в Україні пам’ятник
Перший пам’ятник в Україні з’явився у Львові на початку XVIII століття. Присвячений він був польському гетьманові Станіславу Яблоновському – захиснику міста від останнього нападу татар 1695 року.
Перший пам’ятник
В середині XIX століття монумент перенесли на місце біля теперішнього Національного музею на проспекті Свободи, після чого цю центральну вулицю міста стали називати Валами Гетьманськими. У тридцяті роки XX століття пам’ятник виявився тут зайвим і його перенесли на колишню площу Трибунальську (тепер площа Яворського) до костелу Єзуїтів. 1944 року, після заняття Львова Червоною армією, пам’ятник безслідно зник.
Цукерня Бенецького. Солодке та музика 16 годин на добу
Кожна львівська цукерня до 1939 року – це окрема історія. Кількість та популярність цих закладів у передвоєнному Львові спонукала до справді жорсткої конкуренції. Конкурували не лише якістю, але й намагались створити клієнтам домашню атмосферу: цікавились здоров’ям, бавили новинами і жартами …
Початок нин. вул. Дорошенка, праворуч популярна цукерня Бенецького. Фото 1894 року
В останню чверть XIX століття одне з перших місць на цукерняному полі Львова посів Александер Бенецький. Перед тим як розпочати власну справу у Львові, майбутній власник близько п’яти років працював на кондитерських фабриках Кракова та Варшави, здійснив тривалу подорож набуваючи досвіду у цукернях Відня, Дрездена, Гамбурга, Парижу, Берліну та Лондону …
На розі вул. Дорошенка- пр-т Свободи. Фото 2015 року
У 1885 році метр відкриває власну справу у Львові, для початку, з компаньйоном, але згодом починає вести діло самостійно… Незабаром цукерня стає однією з найкращих у Львові.
Александер Бенецький – власник однієї з найкращих цукерень Львова, 1902 рік
Спочатку заклад Бенецького містивсся на вулиці Кароля Людвіка, 11 (нин. пр-т Свободи), у тому ж приміщенні де була колись ще одна уславлена цукерня Ротлендера.
На розі сучасних вул.Дорошенка – пр-ту Свободи, перша адреса цукерні Бенецького. Фото 2015 року
Цукерня встановила досі не бачені у Львові години роботи для подібних закладів – клієнтів запрошували з 7.30 до 23.30, вечорами тут грала музика. Важко було знайти більш вигідну місцину, аби файно провести час … Показником якості товару, що пропонував заклад Бенецького, були зафіксовані замовлення з Нью-Йорку, Лондону і … Александрії!
Вдало передає атмосферу, що панувала у цьому популярному місці, львівський історик Мар’ян Тирович :
” Недалеко готелю “ Вікторія ” і пам’ятника Янові III Собєському містилася цукерня Бенецького, котра ніколи не була переповнена. За мармуровим столиком ми їли вершкове та фруктове морозиво, дуже смачне і пишне в кольорі, його завше подавали з тоненькими рурками, котрі хрупали в устах. Сьогодні в найвишуканішій цукерні такого не знайдеш …”
Буфет у цукерні Бенецького. Фото 1902 року
Найцікавішим було те, що пан Бенецький, власник чи не найпопулярнішої цукерні у Львові, був цукерником лише на чверть, маючи далеко не єдине покликання… Крім того, він ще був міським радником, членом львіського Куркового товариства, мисливцем, членом ловецького товариства імені святого Губерта, меценатом …
Персонал цукерні Бенецького, 1902 рік
Після 1918 року цукерня зникла – саме на цій даті уриваються згадки про заклад у пресі, зникає реклама … Згодом, наприкінці 1920 -х, спадкоємець Бенецького відкриває цукерню за адресою Ягеллонська, 18 (нині вул. Гнатюка), але про колишній успіх він міг лише мріяти …
У вівторок, 17 березня 2015 року, о 16.00, у приміщенні Львівського Палацу Мистецтв відбулося відкриття виставки “Церква Войовнича” молодого іконописця Михайла Скопа.
Це вже п’ята персональна виставка художника, експозицію якої складуть роботи виконані у техніці українського середньовічного іконопису, сповнені особистих переживань, євангельських сюжетів та діалогів з сучасністю. Продовжуючи традиції українського малярства, у кожній своїй роботі художник прагне досягнути ефекту присутності і емоційного контакту з глядачем.
Михайло Скоп на відкритті виставки “Церква Войовнича”, 17 березня 2015 року
Більшість робіт 21-річний Михайло створив у 2014 році, хоча є і 10 ікон за 2015 рік. На створення виставки «Церква Войовнича» маляра надихнули події Майдану та сучасна ситуація на Сході України. Тому багато ікон присвячено ангелам і мученикам, які захищали віру і вмирали за неї – архистратиг Михаїл, св. Юрій, св. Дмитрій. У колекції представлено ікони для військової переносної церкви, дві хоругви та два українські прапори, на яких зображені покровителі воїнів.
Відкриття виставки Михайла Скопа “Церква Войовнича”, 17 березня 2015 року
«Церква войовнича – апокаліптичний сюжет битви небесного воїнства із семиглавим змієм і його ордою, про що читаємо в Об’явленні Івана Богослова. Я вбачаю тут аналогію із боротьбою українського народу, що воює проти московського двоголового змія, який хоче загарбати весь світ і стати вище за Бога. Але захована в символах і прихованих посланнях ця тема не порушує втаємничення і позачасовості образів, але доповнює їх національним значенням і вірою в перемогу правди. Бо ж духовний фронт не має відставати від фронту військового», – відзначив Михайло Скоп.
Львівська залізниця завжди славилась пишністю і педантичністю своїх вокзалів, рухомого складу та сервісом. Однак є в межах сучасного Львова станція, яка не має ні великих перонів, ні пишного вокзалу. Та й станція з вигляду більше товарна, а ніж пасажирська. Однак ця станція розташовується у одному з промислових центрів Львова – станція Персенківка.
Колись це був звичайний зупиночний пункт на Львівсько-Чернівецько-Ясській залізниці у селі Персенківка. Однак у 1894 році у Стрийському парку проходила Виставка крайова, на якій представлялись новинки промисловості чи не з усієї Європи. У парку було збудоване ціле виставкове містечко, деякі споруди якого збереглись до наших часів. Виникає потреба у вчасній і зручній доставці будівельних матеріалів та громіздких виставкових експонатів. І від станції Персенківка тягнуть колію через територію сучасної ТЕЦ-1 (якої на той час ще й в планах не було) в Стрийський парк по південно-східній його частині до теперішньої станції Паркової Львівської дитячої залізниці.
План Виставки крайової 1894 року, на якому видно як спочатку пролягала колія через парк, скан-копія книги 1897 року.
Коли у 1907-1908 роках починають будівництво Персенківської електростанції (пол. “Elektrownia Persenkówka”, сучасна ТЕЦ-1), то від вже існуючої “виставкової” колії будують гілку на дане підприємство. Пізніше цю гілку використовують для підвозу вугілля для “електровні”.
Вже у 1901 році станція могла б мати пасажирський розвиток, оскільки її розглядали як вузлову станцію для нового маршруту Львів-Підгайці. Але Магістрат бажав, щоб вокзал знаходився в межах Львова і у 1906-1909 роках колію на Підгайці пустили через Підзамче-Личаків-Винники.
Станція Персенківка увійшла і до історії українсько-польської війни 1918-1919 років, оскільки саме біля цієї станції точився бій між польським і українським бронепотягами, яка закінчилась перемогою українського панцерника “Ч-1”. А на початку протистояння – 4-5 листопада 1918 року, після невдалого тригодинного штурму головного вокзалу Львова, курінь українських січових стрільців чисельністю понад 600 осіб відступивши на станцію Персенківка, потрапив під бомбардування польської авіації.
28 вересня 1924 року на Персенківці урочисто відкрито гранітну колону на честь Захисників Львова, безкоштовно виконану за проектом інженера-архітектора Рудольфа Індруха архітектором Антонієм Нестаровським, чий син-студент також загинув на Персенківці. Пам’ятник стояв до 1940 року.
Пам’ятник захисникам Львова на Персенківці, фото 1939 рік
У 1921-1922 роках відновлюють експлуатацію колії до Стрийського парку, де вона тепер обслуговує “Східні Торги” (пол. Targi Wschodnie), які проводились до 1939 року. З 1944 року на території Стрийського парку, де знаходилась виставка, була розміщена танкова частина Радянської армії, і під’їзна лінія використовувалась для підвозу бронетехніки та військових. Ліквідація військової частини на території парку стала причиною ліквідації під’їзної колії. Але за ініціативою громади та залізничників, на колії що залишилась у парку створюють Львівську дитячу залізницю.
Фрагмент мапи Львова 1937, на мапі видно, що колія в парку має розгалуження і нова її частина проходить на місці сучасної колії дитячої залізниці
Сама ж станція Персенківка залишається і надалі виконувати вантажно-пасажирську функцію. На станції зупиняються лише приміські потяги, але від станції йде відгалуження на багато підприємств: надалі відбувається підвіз вантажів на електростанцію, побудовано колію на автобусний завод, відходить гілка на асфальтний завод, що на вулиці Дж. Вашингтона, та на багато інших підприємств району Нового Львова та вулиці Зеленої. З середини 70-х до кінця 80-х років ХХ століття, на станції стояло 2 портових крани, які завантажували на залізницю продукцію львівських підприємств, зокрема Львівського автобусного заводу “ЛАЗ”.
Портовий кран на Персенківці, фото 70-ті роки
У 1994 році була спроба запровадити міську електричку і станцію було електрифіковано, однак реалізувати її так і не вдалось.
Сучасна будівля вокзалу є щонайменше третьою за рахунком. Навпроти зберігся будинок, де розташовувалася станція за часів німецької окупації. На його фасаді є металева конструкція, до якої кріпили дзвін, що сповіщав про прибуття потяга. Тепер це приватний житловий дім. Пізніше збудували велику будівлю, в якій і була залізнична станція, але вона не збереглася. А сучасна будівля – це фактично невелика квиткова каса з навісом і двома лавками для очікування потяга. Сьогодні станція відіграє важливу роль у роз’їзді зустрічних потягів, оскільки напрямок Львів-Чернівці є одноколійним, а також виконує перевантаження сипучих матеріалів та металобрухту.
Тепловоз ТГМ4 на підприємстві станції Персенківка, фото 2012 рікМаневрові роботи на станції Персенківка, фото, сьогодення
Джерела: lvivcenter.org, uk.wikipedia.org, gazeta.lviv.ua.
Komunikacye. Drogi i koleje/ prof. Karol Skibiński – Lwów: 1897. – S. 16-17.
Особлива подяка Музею історії Львівської залізниці, в особі завідувача Романа Патика.
Цими днями в львівському палаці графів Потоцьких (Львівська галереї мистецтв), що знаходиться на вулиці Коперника, 15, започаткували традицію виставок однієї картини. І першою такою виставкою стала виставка картини “Хустина святої Вероніки” італійського художника Якопо Амігоні. Про унікальність цієї картини розповідає куратор виставки, науковий працівник музею, Марія Сойко.
Автором картини “Хустина святої Вероніки” є Якопо Амігоні. Ми з вами знаходимося в львівському палаці графів Потоцьких на виставці однієї картини, яка називається “Хустина святої Вероніки”. Автором цього твору є відомий італійських художник кінця XVII, першої половини XVIII століть Якопо Амігоні. Народився Якопо Амігоні у Венеції у 1682 році, працював в стилі пізнього бароко та рококо, вибрав долю вимушеного мандрівного художника і мандрував багатьма країнами Європи.
Картина “Хустина святої Вероніки” Якопо Амігоні
Сюжетом картини є історія про появу нерукотвороного образу Спасителя. На картині зображено обрус, який Вероніка дала Спасителю, коли він ніс тяжкий хрест на Голгофу, щоби він витер своє скривавлене і спітніле обличчя. Після того, коли Спаситель витер своє обличчя і повернув обрус Вероніці, прийшовши додому, вона побачила, побачила відбиток обличчя Спасителя на обрусі.
Картини “Хустина святої Вероніки” для вільного огляду виставлений вперше. Цією виставкою ми розпочинаємо цикл виставок однієї картини. До цього часу твір знаходився у фондосховищах Львівської національної галереї мистецтв і для вільного огляду виставлений вперше.
Картини “Хустина святої Вероніки” є Якопо Амігоні потрапила до музею разом з колекцією бібліотеки Баворовських. В 1940 році наш музей називався Львівська державна картинна галерея, директором якої був Іларіон Свінціцький. В цей час наш музей збагатився на декілька десятків приватних збірок і колекцій, серед яких була і збірка бібліотеки Баворовських, звідки й походить наш твір “Хустина святої Вероніки”.
Картина “Хустина святої Вероніки” Якопо Амігоні
Автор картини, Якопо Амігоні, перший серед художників отримав звання “Перший живописець короля” при іспанському дворі. Вибравши вимушену долю мандрівного художника, Якопо Амігоні мандрував європейськими країнами. Це найперше була Баварія, де він працював більше 12 років, це була Велика Британія, де він працював 10 років, це була також Іспанія, а саме Мадрид, де він працював при дворі іспанського короля Фердинанда від якого за чудову мистецьку працю отримав звання “Перший живописець короля”. До нього такий титул не отримував ніхто.
Твір “Хустина святої Вероніки” має дві версії. Одна з них знаходиться у нашому музеї, а місце знаходження другої наразі не встановлено.
В Україні знаходяться тільки дві Якопо Амігоні. Через мандрівний спосіб життя художника, твори його знаходяться в багатьох країнах і в багатьох відомих музеях світу. Два з них знаходиться у нас в Україні. Один з них, “Портрет чоловіка в червоному”, знаходиться в Донецькому обласному художньому музеї, другий – “Хустина святої Вероніки” знаходиться в нашій картинній галереї. Символічним є те, що твори цього художника об’єднують Схід і Захід нашої країни.
Виставка експонуватиметься в музеї до 12 квітня і всі охочі мають унікальний шанс побачити її на власні очі.
Понад півстоліття, від 1964 року, польські мультиплікаційні персонажі двох хлопчаків-бешкетників, Льоліка і Боліка, є улюбленцями дітлахів цілого світу. Популярність анімаційних героїв у Польщі була такою великою, що їх імена носять назви вулиць декількох міст країни. Унікальний факт – “Льолік і Болік” несли такий заряд добра та позитиву, що стали єдиним мультфільмом схваленим до показу в Ірані, після перемоги ісламської революції в цій країні 1979 року …
Львів’яни мають черговий привід пишатись своїм містом, адже один з “батьків” анімованих бешкетників є уродженцем міста Лева.
Льолік і Болік – персонажі С.Дульца і В. Негребецького
Станіслав Дульц народився у Львові 16 березня 1927 року. Щасливе, безпечне, безтурботне дитинство у міжвоєнному Львові – саме ці спогади, через десятиліття стануть однією з основ народження популярних персонажів …
Передвоєнний Львів, фото кін. 1930 -х рр.
Дитинство закінчилось надто швидко – війна, важкі роки німецької окупації міста і, згодом, мабуть найтяжче … 1946 року, коли Станіслав мав 19 років, родину змушують залишити рідний Львів та депортують до міста Валбжиха, у південно-західну Польщу, до чеського кордону …
Станіслав Дульц (1927-2006), польський режисер-аніматор, один з авторів “Льоліка і Боліка”
Станіслав Дульц працював на вугільній шахті, доки не пішов до війська. Саме тут проявляється його художній талант, поступово він здобуває фах декоратора …
1950 року С. Дульц влаштовується макетчиком на державне підприємство “Фільм Польський” у Лодзі, у 1953 переїздить до Бєльско-Бяли де розпочинає роботу у студії анімаційних фільмів художником-оформлювачем. За 7 років він стає директором студії і працює тут до 1989 року.
Владіслав Негребецький – режисер-аніматор, його сини, Ян і Роман, стали прототипами Льоліка і Боліка
На початку 1960-х рр. Дульц знайомиться з режисером-аніматором Владіславом Негребецьким, колеги приятелють сім’ями, згадують щасливі дитячі роки … Саме тоді в колег з’являється ідея створити серію мультфільмів про кумедних приятелів хлопчаків, що шукали пригод та пізнавали світ … Сини Негребецького – Ян і Роман, стали прототипами майбутніх героїв …
Афіша повнометражного мультфільму “Льолік і Болік на канікулах.Лунапарк”, Льолік, Болік та їх подружка Тола
Перший мультфільм за участі цих персонажів виходить на екрани 1964 року. До 1986 року знято близько 150 епізодів об’єднаних у 10 серій, два повнометражних анімованих фільми …
На сьогодні Льоліка і Боліка, родом з щасливого львівського дитинства одного з авторів, впізнає кожен сьомий мешканець Землі, мультфільм транслювало понад 80 країн світу.
Вчора, 17 березня 2015 року, в приміщенні Музею етнографії та художнього промислу, що на проспекті Свободи, 15, в рамках циклу “Творчі родини Львова: письменники, перекладачі” відбулася зустріч з Юрієм Ковалем та його донькою, Дзвінкою Коваль.
Модератором зустрічі був Василь Ґабор і відбувалась зустріч з-за підтримки літературної агенції “Піраміда”. Послухати відомих в Україні перекладачів прийшли як львів’яни так і гості нашого міста. Загалом зал етнографічного музею був повним і можна сміливо сказати що “яблуку ніде було впасти”.
Василь Ґабор, Юрій Коваль та Дзвінка Коваль на зустрічі в приміщенні Музею етнографії та художнього промислу 17 березня 2015 року
Наступна зустріч з циклу «Творчі родини Львова: письменники, перекладачі»відбудеться 19 березня 2015 року о 16.00 в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Гостями зустрічі будуть Микола Ільницький і Мар’яна Ільницька (Комариця), батько і донька: поети і літературознавці. Участь у зустрічі візьме вся родина Миколи Ільницького — його дружина Луїза Іванівна Ільницька, його син Ярослав Ільницький, доктор фізико-математичних наук, музикант, онуки Данило Ільницький, літературознавець, і Павло Ільницький, співак і музикант, невістка Алла Ільницька, перекладач.
Василь Ґабор, Юрій Коваль та Дзвінка Коваль на зустрічі в приміщенні Музею етнографії та художнього промислу 17 березня 2015 року
А також Юрій Коваль, як головний редактор часопису «Дзвін», презентував оновлену версію журналу. Варто зазначити, що журнал якісно виріс у в плані дизайнерського оформлення та поліграфії і продовжує цю тенденцію.
Перші аптеки у Львові існували при монастирях, зокрема, одна з них — при Домініканському соборі. У «Хроніках міста Львова» Дениса Зубрицького під 1445 роком зазначено: «В місті був і «аптекар Василь Русин, який прийняв міське право». Наскільки відомо, це був перший аптекар». Між аптеками монастирськими і «мирськими» була велика конкуренція, бо ченці досить часто роздавали свої ліки задарма. Фармацевти продавали ліки не лише в аптеках, а й на ярмарку під ратушею.
Для того, аби стати аптекарем, необхідно було пройти складний шлях. Власники цих закладів перешкоджали відкриттю нових аптек. Дехто з провізорів ціле життя працював на когось, щоб отримати дозвіл на відкриття власної аптеки чи стати фармацевтом.
Аптека-музей «Під чорним орлом»
Аптека «Під чорним орлом», заснована військовим фармацевтом, магістром Наторпом у 1735 році, зараз є однією з аптек-візитівок міста. На той момент власником аптеки був доктор філософії та фармації Кароль Склепінський, який відремонтував її та оздобив так, що вона вважалася найгарнішою у Львові.
У 1923 році аптеку купив Михайло Терлецький — єдиний українець-власник аптеки у Львові. Терлецький фінансував навчання кількох студентів, які працювали у нього. Він безкоштовно надавав ліки у шпиталь Андрея Шептицького.
вул. Друкарська, 2
У 1966 році в аптеці «Під чорним орлом», яка з часу заснування не припиняла роботи, створено музей.
У торговому залі знаходиться великий рецептурний стіл, який освітлюють три латунні канделябри, що також служать штативами для аптечних ваг. На прилавку, полицях, підвіконнях розташувалося безліч давніх скляних і дерев’яних посудин, пресів, терезів, декорованих символом медицини — зміями, покровителями фармації. В аптеці можна побачити касовий апарат ХІХ століття. Серед експонатів торговельного залу — скульптури Ескулапа, бога медицини, та його доньки Гігеї, яка дала початок галузі медицини — гігієні.
До нашого часу дійшов рецепт залізного вина, що застосовується для лікування залізодефіцитної анемії. Воно стало своєрідною візитівкою музею-аптеки «Під чорним орлом».
Адреса: вул. Друкарська, 2
«Під Фемідою»
Аптека розташована на розі вулиць Дорошенка та Словацького. Її у 1901 році заснував Фредерік Девехе, який розпочав свою аптечну практику в іншій – «Під чорним орлом». В аптеці «Під Фемідою» були одні з найнижчих цін на ліки у Львові.
Зараз приміщення перебуває на ремонті.
«Під золотою зіркою»
Аптеку «Під золотою зіркою» заснував Петро Міколяш у 1826 році. На той час це була одна з найбільших аптек у Європі, а її власник постачав свій товар лікарням, військовим шпиталям, регіональним аптекам. Пізніше Кароль Міколяш збудував новий будинок та пасаж, куди переніс свій фармацевтичний заклад.
вул. Коперніка, 1
Тут запалили першу гасову лампу, яка освітила приміщення аптеки в 1853 році. Того ж таки року у Львові провели першу операцію за штучного освітлення. Це був винахід фармацевтів Ігнація Лукасевича та Яна Зеха. З бориславської нафти вони сепарували гас і запропонували використовувати його для освітлення.
Адреса: вул. Коперніка, 1
«Під патронатом угорської корони»
На площі Соборній, розташована аптека «Під угорською короною», заснована у 1772 році. Будинок, де вона знаходиться нині, збудовано на початку XX століття. Цю аптеку в 1871 році купив Якуб Піпес-Поратинський (брав участь в організації товариства аптекарів і є автором його статуту), який походив з лікарської родини. У 1901 році він придбав ділянку на тодішній Бернардинській, а нині Соборній площі і замовив проект триповерхової споруди (архітектор Кароль Боублік). За рік будівництво будинку закінчили. На фасаді почепили табличку з датою заснування аптеки. В торговельному залі поставили необарокові меблі з металевим решітником, монохромними шибами. На монохромній вітрині було зображено корону святого Стефана, покровителя Угорщини, лілії та гірлянди. Коли трапилося так, що випадково вітрину розбили, про це як про важливу, але прикру подію писали львівські газети.
вул. Соборна, 1
В декорі закладу використано багато кованих елементів, зокрема кований балкон другого поверху у торговельному залі. У шафках, розташованих на ньому, зберігаються різноманітні фармацевтичні препарати. Двері до робочих приміщень аптеки прикрашені склом із витравленим на ньому зображенням лілій.
Адреса: вул. Соборна, 1
«Під святим духом»
Під святим духом
На проспекті Шевченка, 28 колись була аптека «Під святим духом», там досі лишилися тільки дерев’яні різьблені двері, обрис святого, але аптека в тому приміщенні вже не працює.
«Під святим Миколаєм»
вул. Грушевського, 23
В аптеці «Під святим Миколаєм» досьогодні продають лікарські трави, очевидно, продовжуючи давню традицію закладу. Цю аптеку було відкрито в 1926 році. Приміщення прикрашає ліпнина із зображенням трав та змії з терезами. З барельєфу над вікном дивиться патрон аптеки.
Краківська торговиця - перше зразкове торгівельне місце у Львові. 15 історичних зображень
Ледь не від самого заснування Львова, з часів раннього середньовіччя, площа перед краківською брамою завжди була торговою. Волинський і Краківський торгівельні шляхи живили це місце товарами протягом багатьох століть. Єврейський квартал, який розміщувався з іншого боку площі, помалу теж став частиною цієї великої торговиці, надаючи їй неповторного колориту …
Давня Краківська площа, фото Ю. Едера, 1860 – 1870 рр.
Відомий дослідник Львова, Вітольд Шольгіня, в одній зі своїх праць, характеризує цю давню торговицю наступними рядками :
” Окрім численних жидівських гендлярів, тут промишляли не менші натовпи польських і русинських продавців і купців. Ті, що купували, були, переважно, з ще бідніших львівських передмість або з приміських сіл і містечок. Тут постійно панував великий рух, гамір і галас, що часто розривався розпачливим криком жертв різних ошуканців, шахраїв і розсипаних у натовпі злодюжок, а також свистками поліціянтів, що полювали на різних “розбійників”. Те звукове тло Кракідалів підмальовувалося иноді звуками гармоній і мандолін (зрідка инших інструментів), на яких місцеві “артисти” задля зарібку вигравали усілякі наймодніші тоді шлягери, не забуваючи водночас і про ті старі, які тут завжди любили, і звісно, не оминаючи і традиційні львівські пісеньки, давно люблені не тільки тут, на Кракідалах, але й у цілому місті.”
Фрагмент пл. Краківської з павільйоном та кінним трамваєм, поштівка, 1904 – 1905 рр.
Завдяки ініціативі міської влади, в другій пол. XIX ст. Краківська торговиця стала першим зразковим торговельним місцем у Львові.
Вид на Краківську торговицю від вул. Костельної ( нин. І.Гонти ), поштівка, поч. XX ст.
1876 року, на замовлення магістрату, віденська фірма ” Енд&Горн ” спорудила павільйон критого ринку із металевим каркасом, обладнаний вентиляційною системою, склади, облаштувала давню площу Краківську …
Вид на павільйон торговиці від вул. Краківська, фото поч. XX ст.Краківська площа, вид від пл. Голуховських ( нин. пл. Торгова ), поштівка, поч. XX ст.Краківська торговиця на фото кінця XIX ст.Вид на пляц Краковскі на фото 1904 рокуВид на західну частину торговиці, поштівка, близько 1900 року“Кракідали” у роки I Світової війни, фото 1914 – 1916 рр.Площа Краківська, поштівка, до 1905 рокуТорговиця на “Кракідалах”, поштівка, поч. XX ст.Вид на павільйон та західний бік площі Краківської, поштівка, 1905 рікВхід до павільйону Краківської торговиці, фото 1902 рокуФрагмент торговиці зі східного боку, поштівка, поч. XX ст.Вид на західний бік Краківської торговиці з пл. Голуховських ( нин. Торгова ), фото 1920 – х рр.
Палац на вул. Лисенка, 15 перебудований з вілли, яку 1856 року граф Володимир Дідушицький за 70 тис. золотих ринських купив у Е. Віняжа. Вілла була побудована у 1849 році. За проектом Вінцента Равського-старшого було почато перебудову, котра тривала аж до 1869 року. У 1870 році граф Дідушицький купив дві сусідні ділянки у Куркового товариства і одну у Т. Яніковського.
вул. Лисенка, 15
Палац у стилі пізнього французького ренесансу, розташований посеред гарного парку з огорожею. На подвір’ї у стіну палацу вмуровані збережені від руйнації старовинні львівські портали XVII-XVIII століть, зокрема портал знищеного пожежею 1848 року костелу монастиря Францисканів.
У палаці Дідушицьких містилися їх приватна галерея і бібліотека, відкриті для вільного огляду до 1939 року. Серед експонатів був всесвітньовідомий Михалківський скарб з VIII–VII ст. до н. е. сумарною вагою 7 кг золота.
Нині будівля належить Службі безпеки України
Адреса: вул. Лисенка, 15
Палац римо-католицьких архієпископів
Палац є пам’яткою класицизму першої половини XIX століття. Збудовано його 1844 року за проектом будівничого театру імені Марії Заньковецької у Львові, архітектора Йоганна Зальцмана і перебудовано 1886 року у стилі пізнього класицизму. У міжвоєнний період тут містився музей дієцезії (єпископства) імені Длугоша, започаткований архієпископом Більчевським.
вул. Винниченка, 32
Після приходу радянської влади з 1944 року тут працювала військова медична установа, з 70-х років містилося науково-виробниче об’єднання «Система», де розроблялися технології для військово-промислового комплексу СРСР. Колишній палац римо-католицьких архієпископів 25 червня 2001 року відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ і відтоді тут міститься Управління Львівської Архідієцезії Римо-Католицької Церкви. За польських часів, окрім резиденції архієпископів, тут ще було видавництво «Бібліотека Релігійна».
Адреса: вул. Винниченка, 32
Палац Потоцьких
В кінці XIX ст. граф Альфред II Потоцький, політичний діяч і намісник Галичини, вирішив побудувати палац. Спочатку тут був парк і невелика садиба (така собі мисливський садиба на болотистому березі Полтви). Проект француза-архітектора Луї д’Овернь, адаптував і керував будівництвом архітектор Ю. Цибульський. У 1861 р. садибу розібрали і, в кінці 80-х, почали будівництво. До нещастя граф не дожив до його закінчення. Завершував будівництво палацу син Альфреда Роман Потоцький.
вул. Коперника, 15
Палац був побудований в стилі барокового класицизму: має три поверхи і мансарду. Палац був задуманий для парадних прийомів і зустрічей, все в ньому для цього було передбачено — численні вітальні, широкий двір для карет. Головний фасад від вул. Коперника відокремлюють масивні ковані ворота, з боків два флігелі для сторожа. З боку заднього фасаду палац має терасу, напівкруглі сходинки з балюстрадою спускаються прямо в парк.
У 1919 р. у палаці святкувалося закінчення польсько-української війни. Під час показових польотів американський льотчик демонстрував вищий пілотаж і врізався в ліве крило палацу. Вибух паливних баків викликав пожежу і руйнування верхнього поверху, ремонт тривав до 30-х років. Після Другої світової війни в палаці розміщувалися різні установи, поки після реставрації 1975 р. в ньому не відкрили Палац одруження. Зрештою, палац віддали Львівській картинній галереї. Тепер в його залах розгорнуто експозицію інтер’єрів та європейського мистецтва XVIII ст., а також щорічно проходить книжковий форум видавців. Часто у палаці відбуваються конференції, презентації, камерні концерти, зустрічі політиків тощо.
Адреса: вул. Коперника, 15
Палац Сєменських-Левицьких
Велика садиба була тут ще у XVIII сторіччі. Її можна побачити на плані Жана Дефі. Посол Галицьких штатів, граф Костянтин Сєменський, дідич містечка Магерова, замовив проект палацу в архітектора Фридерика Баумана, що походив із Прусії. Палац на Пекарській було збудовано до 1849 року.
вул. Пекарська, 19
Син графа Костянтина, Вільгельм Станіслав Сєменський, дослужився до звання таємного радника цісарського двору, був членом австрійської Палати панів, кавалером Мальтійського ордену. Він перебудував палац 1877 року. Проект зробив архітектор А. Вагнер у стилі французького бароко. Іван Левинський та Ян Томаш Кудельський у 1891–1894 рр. реконструювали палац, який зберіг донині свій зовнішній вигляд.
1820 року Костянтин одружився зі Олімпією Левицькою. І їх спадкоємець Вільгельм Станіслав писався вже Сєменським-Левицьким. Відтоді на фасаді палацу зберігся вензель S. L.
З радянських часів і донині тут знаходиться школа-інтернат № 102 для дітей з особливими потребами.
Адреса: вул. Пекарська, 19
Палац Туркулів-Комелло
Палац графа Генрика Дідушицького, пізніше Палац Туркулів-Комелло, Палац Комелло. Перша у Львові будівля у стилі ранньої неоґотики. Палац мав багато власників, був власністю родин Дідушицьких, Комелло, Туркулів, Майєрів, Полетилів, Батицьких.
вул. Пекарська, 50а
Палац збудовано близько 1840—1843 року (за іншою версією 1810–1830 рр.) за зразками венеційської ґотики на замовлення графа Генрика Дідушицького (від 1842 у палаці мешкала його вдова Теолозія Дідушицька). Автор проекту ймовірно Фридерик Бауман. У 20—30-х роках XX століття будинок належав родині Батицьких. З 1937 року палац у розпорядженні Львівської Академії Ветеринарної Медицини імені Степана Гжицького. Зараз тут знаходиться навчальний корпус академії.
Адреса: вул. Пекарська, 50а
Палац греко-католицьких архієпископів
Будівля середини XVIII століття, споруджена у стилі рококо з елементами класицизму. Апартаменти палацу зведено за проектом архітектора Клементія Ксаверія Фесінгера у 1762 році, реконструйовано будівлю 1772 року. У 1775-1776 роках під наглядом архітектора Ф. Кульчицького скульптор І. Щуровський та художники С. Углицький і С. Градолевський працювали над внутрішнім оздобленням будівлі. В інтер’єрі збереглися настінні розписи цих художників.
пл. Святого Юра, 5
Гостями митрополичих палат у різні часи були австрійський цісар Йосиф II, Папа Іван Павло ІІ, провідник польського визвольного руху Тадеуш Костюшко, знаменитий авантюрист Джакомо Казанова, відомий науковець і краєзнавець Тадеуш Чацький. Особливої слави центру львівського світського життя митрополичі палати набули у 80-х роках XVIII століття, коли в них оселилася Катажина Косаковська з Потоцьких.
Біля входу на стіні палацу – встановлена 1991 року меморіальна дошка на честь перебування тут митрополита Андрея Шептицького.
Адреса: пл. Святого Юра, 5
Палац Дідушицьких на Театральній
Споруда XVIII-XIX століть у стилі класицизму. Великий львівський меценат, нащадок спольщеного українського шляхетського роду граф Володимир Дідушицький, відомий зоолог, етнограф і археолог, 1868 року викупив у міста занедбаний будинок XVIII століття на теперішній вулиці Театральній. Цю споруду на початку ХІХ століття перебудували на палац псевдокласичного стилю. У ньому розміщувалися служби магістрату, хоча багато хто вважав, що будинок спорудили саме під музей.
вул. Театральна, 18
1870 року граф відкриває тут Природничий музей, який згодом став одним із найбільших та найцінніших природничих музеїв Європи. Тут знаходиться один з найдавніших у Європі механічних ліфтів. 1890 року Дідушицький подарував музей разом зі спорудою місту.
Природничий музей у будівлі перебуває і функціонує дотепер.
Адреса: вул. Театральна, 18
Вілла-палац на Драгоманова
Вілла-палац професора геології Еміля гербу Абданк Дуніковського збудована у 1897–1898 рр. за проектом архітектора Владислава Рауша у стилі необароко з елементами пізнього романтизму. Фасади пишно оздоблені. Цінний приклад віллової архітектури палацового типу з доби пізнього історизму.
У 1911 році Дуніковський віллу продав. Купив її митрополит Андрей Шептицький для потреб заснованого ним у 1905 році Церковного музею. До часу музей містився при митрополії на території собору Св.Юра, але розширення колекції потребувало нового, більш пристосованого приміщення.
вул. Драгоманова, 42
Зараз у будівлі міститься Національний музей Андрея Шептицького у Львові. У музеї зберігається одне з найбільших в Україні зібрань образотворчого мистецтва, яке включає майже 117 тис. предметів основного і близько 50 тис. предметів науково-допоміжного фонду. Серед них – найбільша в Україні збірка українських ікон 14 – 18 ст. (понад 4 тис. творів); унікальна колекція наскрізної дерев’яної різьби; колекція рукописів 11 – 16 ст.; рідкісна колекція народної сакральної скульптури; збірка гравюри 17 – 18 ст.; малярства і скульптури 18 – 19 ст. Але музей перебуває на реконструкції.
Листопадовий чин 1918 року у Львові … За три роки, цій відчайдушній спробі українців здобути незалежну державу виповниться 100 років.
Площа Ринок та ратуша у перші листопадові дні 1918 року
Протистояння українців з поляками на теренах міста тривало лише три тижні, проте цей конфлікт увійшов до анналів як один з найменш кривавих, “джентльменських”, гідних двобоїв світової історії … Наведу лише декілька фактів з історії того буремного місяця :
Український офіцер під ратушею, листопад 1918 року
Чотири українські партії, напередодні повстання, заради незалежної держави, припинили одвічну ворожнечу, консолідувалися, скерували рівну кількість представників до новостворених органів влади, незалежно від того, яку вагу мала та чи інша партія у суспільстві.
Українські позиції біля входу до ратуші, листопад 1918 року
Через лінію фронту пересилалися листи, часто, на прохання преси, українці і поляки ставали до спільної знимки, діяв Червоний хрест, українці відвідували польські табори, а поляки – українські …
Вул. Ягеллонська ( нині Гнатюка ), листопад 1918 року
Деякі поляки відмовлялися працювати під керівництвом української влади і не отримували зарплати. Відомий науковець Кирило Студинський ініціював надходження коштів для них із Кракова, щоб поляки мали хоча б мінімальні гроші на прожиття.
Делегація ЗУНР та УНР у Львові, вул. 3 -го Мая ( нині – Січових Стрільців ), листопад 1918 року
Коли спалахнула головна пошта, на прохання магістрату українська і польська сторони припинили бойові дії. Загасили пожежу – знову стрілянина …
Бійці т.з. Польського жіночого легіону ( OLK ) у дворі Бернардинського монастиря, 1918 рік
Євреїв тоді ховали на Новому ( Янівському ) цвинтарі. Але він був у районі бойових дій. Люди помирали не лише від куль. Українська влада дозволила тимчасово ховати євреїв на Личакові.
Добровольці з OLK у дворі Бернардинського монастиря, 1918 рік
У той неспокійний час не було випадків пограбування банків. Австро-Угорський банк захопили українці, але його не грабували. Українська Національна Рада оформила тут кредит на свої потреби …
Представниці OLK у дворі Бернардинського монастиря, 1918 рік
У Львові діяв так званий Харчовий уряд. Жінки-українки готували для свох вояків гарячі страви. Містом їздили 20 возів, які розвозили харчі прямо на бойові позиції. Селяни безоплатно привозили у Львів городину, м’ясо… Військова влада, як правило, платила селянам або видавала квитанції…
Навчання жіночого легіону на Високому замку, листопад 1918 рік
У час бойових дій у місті працювали ресторани, кав’ярні, власниками яких були переважно поляки і євреї. Керівники ЗУНР були надзвичайно толерантними до потреб національних меншин, зокрема у шкільництві …
Колона полонених українців на нин. пл. Соборній, листопад 1918 рокуЕкстренне засідання в ратуші, листопад 1918 рокуВул. Кароля Людвіка ( нині пр-т Свободи ), 1918 рікВул. Кароля Людвіка ( нині пр-т Свободи ), у листопаді 1918 рокуПерші підрозділи польської армії Галлера увійшли на площу Ринок, 1918 рікПольські позиції на вул. Сикстуська ( нині Дорошенка ), листопад 1918 року
Вже понад сторіччя корпуси Львівської Політехніки є об’єктами, що становлять значний інтерес для львовознавців, дослідників архітектури, шанувальників старовини … Для переважної більшості сучасного покоління львів’ян історія Політехніки асоціюється із головним корпусом, неперевершеним творінням Юліана Захаревича, проте історія інших корпусів, насамперед будівель, де вони розміщені, є справді унікальною і вартою уваги …
Лабораторія машин, за сучасною адресою вул. Устияновича, 5, що немов сховалась за помпезним головним корпусом, є однією з найкращих пам’яток стилю неокласицизму в Україні, внесеною до Реєстру місцевих пам’яток міста Львова.
Лабораторія машин НУ ЛП, вид з вул. Устияновича. Фото 2015 року
історія зведення корпусу Лабораторії машин для механічного факультету Львівської політехніки розпочалась століття тому – 1913 року. Згідно первісних планів будівля мала постати за містом. Архітекторові Богдану Стефановському, якому доручили виконання проекту, було запропоновано характерне для фабричної споруди архітектурне вирішення, з нетинькованої цегли. Проте, виникли складнощі із придбанням земельної ділянки … Вихід був один – розпочинати будівництво на землі, що вже належала Політехніці …
Корпус Лабораторії машин Політехніки, праворуч – головний вххід. Фото 2015 року
За задумом, споруду заплановано поліфункціональною – вміститись тут мали лекційна і рисункова аудиторії, покої професора і асистентів, бібліотека, лабораторні кабінети, наукові збірки, а також дослідний інститут витривалості будівельних матеріалів і волокон; у другій частині планувалась котельня і машинний зал, тобто власне механічне обладнання. Щойно було закладено фундамент, витягнуто до рівня підлоги стіни, як розпочалась Перша Світова війна …
Професор Вітольд Мінкевич ( 1880 – 1961 рр. ), архітектор Лабораторії машин НУ ЛП у Львові
Лише 1922 року будівництво було поновлене, і одразу ж постали нові складнощі …
Надто близьке сусідство із головним корпусом, стан довоєнних конструкцій і нестандартна форма плану, поставили перед архітектором нове, нелегке завдання – змінити фасади, пристосувавши їх до класичного оточення, не змінюючи плану споруди і використавши фундаменти та інші частини будівлі, зведені до війни.
Розв’язати це завдання було доручено професору Львівської політехніки Вітольду Мінкевичу. Архітектор знайшов блискуче вирішення, фасади в стилі неокласицизму (варіант пізнього модерну), застосувавши стилізовані іонійські капітелі та маскарони.
Маскарон головного фасаду Лабораторії, арх. Яніна Райхер-Тот. Фото 2015 року
Окрему проблему становила організація території Політехніки з боку пл. Св. Юра – а точніше – простір між запланованим і вже існуючим хімічним корпусом. За рахунок нерівності рельєфу Лабораторія машин стоїть дещо нижче від корпусу хімії, Мінкевич вирішує це неокласичними сходами та огорожею.
Споруду було опрацьовано до дрібниць, зокрема, Мінкевич вносив зміни у проект, зокрема конструкцій даху котельні, який за вимогами мав бути якнайлегшим. Тому первісно запроектовані коштовні залізобетонні конструкції мінялися на легкі дерев’яні конструкції англійської системи.
Фасад Лабораторії машин від півночі. Фото 2015 року
Остаточно Лабораторію машин Політехніки завершено у 1925 р. в стилі неокласицизму, з використанням декораційних елементів у стилі ардеко. Споруда стоїть окремо, мурована з цегли, отинькована, базована на витягнутому плані складної форми. Складається з основного навчального корпусу, котельні та залу машин, які в об’ємно-просторовому вирішенні виражені у різних брилах. Вирішення екстер’єру кожної брили підкреслює її функціональне призначення.
Фасад Лабораторії машин від вул. Устияновича. Фото 2015 року
На сьогодні споруда Лабораторії машин НУ ЛП – яскравий зразок навчально-технічного закладу в стилі неокласицизму, який поєднує традиційні та залізобетонні будівельні конструкції, пам’ятка архітектури місцевого значення.
15 березня о 12.00 у Львові, в приміщенні Львівського палацу мистецтв на вулиці Коперника, 17 відкрилась виставка-відеоінсталіція під назвою “Відчути Україну”.
Відео-інсталяція “Відчути Україну” пропонує познайомитися не тільки візуально, але й буквально, через звук і дотик, із одним з феноменів сучасної України, де в умовах сучасного індустріального суспільства, тим не менше, збереглась жива народна традиція.
Директор Львівського Палацу Мистецтв Юрій Гнатковський
Ідея виставки, що об’єднала творчість і соціальне дослідження, народилася у директора Львівського Палацу Мистецтв у 2012 році в процесі співпраці з незалежним французьким режисером-документалістом Вінсентом Муном під час їх спільної роботи в Карпатах. В Україні Мун продовжив роботу над своїм проектом, концепція якого полягає в “музичних мандрівках” автора світом в пошуках “живої душі” місця і звуку. Проект стартував 2009 року, і з того часу Мун встиг побувати в Аргентині, Чилі, Камбоджі, Японії, Австралії, Колімбії і на Філіпінах, через що журналісти вже охрестило його “режисером без кордонів”.
Заступник директора Львівського Палацу Мистецтв Наталка Космолінська
“У відеосюжетах ми прагнули зберегти і передати традиції мешканців різних регіонів нашої України – від Карпат і до Криму, від Сходу України і до її Заходу”, – розповідає Юрій Гнатковський.
На відкритті виставки не обійшлося й без цікавих сюрпризів, так почесним гостем став сліпий лірник Лайош Молнар, котрий не тільки розповів про історію поширення музичного інструменту під назвою колісна ліра на теренах України, але в виконав пісню “П’є Байда горілочку”.
Сліпий лірник Лайош Молнар
Гарною музичною імпровізацією став виступ Олеся Коваля та Гордія Старуха з гурту “Йорий Клоц” на колісних лірах та Остапа Костюка на трембіті. Почути таке поєднання було дуже цікаво і трохи незвично.
Виступ Олеся Коваля та Гордія Старуха з гурту “Йорий Клоц” та колісних лірах та Остапа Костюка на трембіті
Після урочистого відкриття всі охочі могли познайомитись з відеосюжетами. А для кращого сприйняття, можна було скористатися навушниками, котрі висіли зі стелі біля кожного відеопроектора.
Виставка-відеоінсталіція “Відчути Україну” у Львівському Палаці Мистецтв
“Ця виставка є лише презентацією (маленьким фрагментом) і у Львові вона триватиме лише декілька днів. Для нас це маленька репетиція перед тим, як вести її на вернісаж до Фрайбурга. І в Німеччині вона вже повноцнно (в два рази більше ніж тут) буде представлена протягом місяця”, – розповідає Юрій Гнатковський.
Хіміко - фармацевтична фабрика " Тлен " у Львові : від мила до чорнила ...
Фармацевтична промисловість в Галичині почала народжуватись у надрах аптечних лабораторій в сер. XIX ст. Це пов’язано, насамперед, з тим, що із початком XIX ст. розроблено нові технології виготовлення, та винайдено багато лікарських засобів власне у аптеках …
З кінця позаминулого сторіччя галицькі аптеки перетворились на приватні торгові підприємства. Їх продукція могла конкурувати з товарами іноземних фармацевтичних фірм, що шукали в Галичині, провінції Австро-Угорської монархії, ринки збуту. Галицькі власники аптек намагались заповнити ринок своєю продукцією, нарощували об’єми виробництва, урізноманітнювали асортимент …
Хіміко – фармацевтична фабрика “Тлен”, фото 1902 року
Одне з перших підприємств у Східній Європі, орієнтованих на масове виробництво фармацевтичної продукції, народилось у Львові 116 років тому. Хіміко-фармацевтична фабрика “Тлен”була заснована 1899 року і знаходилась на Замарстинові, за адресою Огородницька, 7 (нині – вулиця Городнича).
Вул. Городнича, 7, на цій закинутій території колись знаходилась фабрика “Тлен”. Фото наших днів
Підприємство належало товариству з обмеженою відповідальністю, головою ради правління був доктор медичних наук, ректор Львівського університету Генрих Кадий (1851 – 1912), технічним керівником фабрики – магістр Броніслав Косковський, директором до 1914 року – інженер Сохачевський.
Генрих Кадий (1851 – 1912)
У 1906 році на підприємстві працювало 70 працівників, 2 дипломованих хіміки та 2 механіки. Тут було “передове обладнання та мотор у 12 кінських сил”. Фабрика “Тлен” виготовляла : мурашину та азотну кислоту, перекис водню, очищену сірку, нітрат срібла, нітрат та саліцилат вісмута, салол, тіокол, тіофором, дерматол, аїрол, гірчичники, вуглецеві солі для ванн, лікувальні мила та матеріали для перев’язок – вату, марлю, бинти.
Записник-рекламний проспект презентований учасницям з’їзду польського жіноцтва у Кракові ( 1912 р. ) фабрикою “Тлен”
З часом до керівництва фабрикою “Тлен” долучились спеціалісти інших галузей, близьких до хімії та фармацевтики … Це помітно відбилось на асортименті продукції, поруч з хіміко-фармацевтичними товарами тут починають виготовлення різноманітних барвників, чорнила, отрути для мишей … Значно зріс асортимент косметичних товарів. Фабрика виготовляла 300 сортів лікувального та рідкого туалетного мила, різноманітних туалетних вод, парфумів …
Реклама фабрики “Тлен” на вітрині у Станіславові ( нині Івано-Франківськ ), поштівка, поч. XX ст.
Значному фінансовому успіху львівської фабрики “Тлен” від поч. XX ст. слід завдячувати добрій рекламній стратегії, орієнтації не лише на ринок Галичини, але й на експорт, широкому асортименту …
Відомо, що підприємство успішно розвивалось до кінця Першої Світової війни, у повоєнні роки переживало кризу, але продовжувало працювати… За повоєнною прийшла загальносвітова криза, що спричинила відтік капіталів по всій Польщі, і зробила фабрику “Тлен” збитковою вже на початку 1930 – х рр.
У 1894 році разом із запуском у Львові першого електричного трамваю з’являється перша потужна електростанція, яка за кілька років починає живити не лише трамвай, але й багато житлових і нежитлових будинків. У 1900 році до мережі під’єднується Оперний театр, в підвалі якого встановлюють розподільчу підстанцію, з якої живиться уся центральна частина міста.
Електрифікація міста продовжується шаленими темпами, однак для розбудови мереж бракує коштів. Львівська влада надає Міським закладам електричним кредит у сумі 660,6 тис. корон. Частину цих коштів підприємство витрачає на придбання додаткового пароелектричного блоку і турбіни системи Парсонса потужністю 500 к. с., решту вкладає у розбудову мереж. Клієнтами МЗЕ також стають структури, які мали свої будинкові генератори: банки, торговельні пасажі, готелі. МЗЕ викуповують ці гучні та громіздкі агрегати, а взамін прокладають до споживачів свої мідні кабелі й роблять їх залежними назавжди. Від 1900 року до початку Першої світової війни у Львові, де мешкало від 160 до 212 тис. осіб, було прокладено, за різними підрахунками, від 150 до 200 км ліній електропередач.
Генератор на Львівській електростанції
Консолідувавши ринок, Міські заклади електричні отримали змогу диктувати споживачам свою цінову політику. Тож не дивно, що їхні послуги були досить дорогими. За проїзд у трамвайному вагоні першого класу треба було заплатити 10 геллерів. «Прогулянка» у вагонах другого класу, в залежності від відстані – 8-14 геллерів, тоді як кілограмова хлібина коштувала 30 геллерів.
Електроенергія і сервісне обслуговування споживачів струму були ще дорожчими. Щоб стати клієнтом МЗЕ і підключитися до мережі, нове підприємство-абонент було змушене не тільки відшкодовувати впродовж певного часу амортизацію обладнання і кошти, які МЗЕ витратили на прокладення комунікації, а й замовити обов’язковий «пакет» електроенергії щонайменше на кілька найближчих років. Підприємствам її відпускали значно дешевше, ніж побутовим клієнтам: 1 кВт-год електроенергії для виробничих потреб коштувала 25 геллерів, а для населення — 60. Така маркетингова стратегія спиралася на економічні розрахунки. Підприємства були гуртовими клієнтами і споживали більше електроенергії. МЗЕ використовували двоставковий тариф з демпінгом на користь підприємств протягом усієї своєї діяльності. Перед Другою світовою війною споживання 100-150 кВт-год електроенергії заохочували пільговими розцінками — 15-20 грошів за 1 кВт-год, тоді як за скромного використання 5 кВт-год абонент був змушений платити по 70 грошів.
Електрик біля щитової
Кожен новий власник, який орендував або купував електрифіковане приміщення чи об’єкт, був змушений заново платити «приєднувальний» тариф — 20 корон. За порушення домовленостей, прописаних у двосторонніх угодах, МЗЕ суворо карали. Зокрема, за восьмиденну заборгованість абонента відключали від мережі. Щоб відновити енергопостачання, порушник мав заплатити 3 корони.
Розрахунки з монополістом відбувалися не відходячи від місця споживання – вдома або на підприємстві у споживача, тому що інкасатор мав зняти показання лічильника. Якщо в клієнта були претензії до роботи приладу обліку, його перевіряли. За необґрунтовані претензії до роботи лічильника клієнт платив 5 корон.
Щоб стимулювати попит на дорогу електроенергію, МЗЕ запроваджують бонуси для абонентів: збільшення споживання винагороджують зменшенням тарифу. Наприклад, при використанні 100 кВт-год електроенергії і більше виробник знижує ціну вчетверо і преміює «гуртовика» побутовими електроприладами.
З іншого боку, збільшення споживання вимагає модернізації енергетичного господарства. Тому у 1907-1908 роках на Персенківці будується електростанція змінного струму, за найновішими на той час європейськими зразками, потужністю 6000 к. с. (4500 кВт).
8 листопада 1908 року запускають у дію першу турбіну, а 10 грудня того ж року – другу. 18 лютого 1909 року відбулось освячення електростанції. “Електровня” спочатку працює на мазуті, а у 1914 році її переводять на дешеве сілезьке вугілля.
Електростанція на Персенківці, вигляд ззовніЕлектростанція на Персенківці, загальний вигляд
Воду для електростанції подавали з джерела “Софіївка” в парку “Залізні води”, а з 40-х років ХХ століття, у зв’язку з початком опалювання станцією житлових будинків, для неї споруджують греблю на річці Щирці і утворюють озеро “Глинна Наварія”.
Електростанція на Персенківці, машинний залЕлектростанція на Персенківці, котельняЕлектростанція на Персенківці, парові машиниЕлектростанція на Персенківці, парові машиниЕлектростанція на Персенківці, парові машини
Влада міста не була в захваті від викидів електростанції, адже від цього страждали рідкісні дерева, висаджені в одному з найстаріших парків Центральної та Східної Європи – Стрийському парку. Тому після закінчення будівництва газопроводу Дашава-Львів, з 1930 року підприємство переводять на природній газ.
Для подачі струму у житлові будинки встановили ввідні пристрої фірми «Сіменс-Шукерт», що діють дотепер у багатьох під’їздах старих будинків. Ввідні пристрої дуже цікавої і навіть вишуканої, як на той час конструкції, були одночасно кінцевою муфтою кабелю та запобіжниками. Нерухомі губки запобіжника монтувалися на мармуровій плиті, а самі плавкі вставки розташовувалися на рухомій кришці ввідного пристрою. Таким чином, відкривання пристрою автоматично від’єднувало будинок. Кабельні лінії закладали з перекроєм мідних жил, які мали великий запас пропускної здатності. Досить сказати, що у центральній частині міста ця схема, з невеликим змінами, працює і до сьогодні, коли навантаження набагато перебільшує те, що передбачалося сто років тому.
Електростанція на Персенківці, генератори
У роки Другої світової війни до Німеччини з електростанції вивозять 2 турбогенератори і 2 трансформатори. По закінченню війни, в якості компенсації, більшість обладнання привозять з німецького міста Одерталь, яке працює і до тепер.
У 1956 році, з утвореням РЕУ «Львівенерго» Львівська електростанція відокремлюється у самостійне підприємство. Розпочинається період творчої самостійності підприємства: проводяться роботи з реконструкції і заміни окремих вузлів устаткування з ціллю підвищення економності та надійності роботи. Встановлюються нові водогрійні та парові котли, будується мазутне господарство для спалювання мазуту, вводиться в роботу хімводоочистка, будуються тепломагістралі. А з часом підприємство бере основним напрямком опалення львівських будівель і перейменовується в ТЕЦ-1.
Електростанція на Персенківці, турбінний зал, сьогодення
Сьогодні ТЕЦ-1 є структурним підрозділом ЛМКП «Львівтеплоенерго». Теплова потужність ТЕЦ-1 – 800 Гкал. Обсяг відпущеної тепло енергії в 2007 році становив 920775 Гкал, що становить 60% від усієї відпущеної тепло енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго», та вироблено 70145604 кВт/год електроенергії, яка використовується для власних потреб котелень ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Насосне обладнання ТЕЦ-1 забезпечує транспортування теплової енергії до бойлерних ЛМКП «Львівтеплоенерго» в Франківському, Сихівському, Личаківському районах Львова.
Церква Петра і Павла на Личакові - перлина в духовному вінці українського Львова
Є у Львові чимало стародавніх храмів, що знаходяться поза межами історичного центру міста, осторонь головних туристичних маршрутів … Якщо про пам’ятки середмістя написано багато статей, розвідок, монографій в науковій та краєзнавчій літературі, маємо й спадщину, про яку є лише скупі згадки в довідковій літературі.
Церква св. апостолів Петра і Павла на Личакові відіграла в релігійному і національному житті Львова й України велику роль, і про неї наша розповідь сьогодні.
Церква Петра і Павла на Личакові. Фото 2015 року
Дати появи першого храму на цьому місці немає. Вперше про культову споруду згадано у листі лавника і писаря Самійла Кушевича у 1648 році, під час поїздки львівських перемовників до табору Богдана Хмельницького : ” … Їхали наші посли через саме згоріле передмістя. Відразу ж від міської хвіртки аж до шляху за костелом св. Петра ліворуч якого розташувалась величезна купа татар, а поруч жив у господі Хмельницький разом з Тугай-Беєм “.
Петропавлівський храм на Личакові, фото Юзефа Едера, 1860 – 1870 рр.
Дослідники сходяться на думці, що храм з’явився у кін. XVI – поч. XVII ст., коли Глинянська дорога остаточно набула значення важливої торгівельної артерії міста. Також вважається, що від початку церква була православною, оскільки Личаківська дільниця віддавна мала в основі русинський (український) склад …
Фігура св. апостола Петра на тер. церкви. Фото 2015 року
Архітектура пам’ятки, яку маємо змогу бачити сьогодні, зберегла риси бароко та класицизму (ост. – дзвіниця). Перша точна дата будівництва – 1668 рік, коли зводиться придорожня каплиця. У сер. XVIII ст., згідно рішення католицького архієпископа Миколая Вижицького, храм передано у власність і опіку католиків, ченців-паулінів.
Цікавим є те, що попри перебудови та крізь століття, досі маємо змогу побачити оборонний характер споруди – півкруглі вікна розташовано на висоті бл. шести метрів від землі, багато елементів закуто у метал.
У 1760 – 1770 рр. храм перебудовується під монастир, але цісар, в ході реформи, протягом 1786 -1788 років ліквідовує орден, зокрема й цей монастир. Храм передано греко-католицькій громаді.
Церква Петра і Павла на поштівці, до 1914 року
У 1798 році, під керівництвом архітектора Клеменса Фесінгера відбулась реконструкція під церкву, було зведено притвор з дзвіницею, у 1887 р. проведено загальну реставрацію храму. Через декілька років Вікторія Шімзер подарувала храмові статую святого Петра, виконану скульпторомПер’є у 1870-их роках, ії встановлено праворуч від храму.
Фасад церкви Петра і Павла. Фото 2015 року
Після насильницької ліквідації Української Греко-Католицької Церкви в 1946 році, храм переходить в юрисдикцію РПЦ. А в 1969 році настоятелем парафії став майбутній Патріарх УАПЦ – Володимир (в схимі Димитрій) Ярема.
Фігура апостола Павла на тер. храму. Фото 2015 року
Новітній період історії церкви св. ап. Петра і Павла розпочинається із проголошенням в його стінах відродження Української Автокефальної Православної Церкви. 19 серпня 1989 року священики Володимир Ярема та Іван Пашуля оголосили про вихід з-під юрисдикції Московського Патріархату. Петропавловська церква стала першим храмом в Україні, в який увійшов Патріарх УАПЦ Мстислав ( Скрипник ) під час приїзду на українську землю в 1990 році.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
